Щоденник чоловiка на межi сторiч

Не видно світу. На віконцях – диво.

Втікає з дому вечір соромливо…

Таке жадане і сліпучо-біле

у сутінках народжується тіло…

Волосся водопад… шовкове лоно…

На мої очі – дві вузькі долоні…

О Господи! Як сю красу зліпив?…

Долоні падають… а я іще сліпий…

Сліпий і спраглий. Репають вуста…

Грудей налиті келихи підстав.

Розпечений язик, мов гостре жало…

Трикутник вабить чарівним овалом…

Хитни долівку… від і до… до мене!

Тремти назустріч… до і від… шалена!..

Крізь браму розчепірених фіранок

блідий і змерзлий заповзає ранок.

Не позирай у шибку полохливо.

Світ не підгледить.

На віконцях —

Диво…