Щоденник чоловiка на межi сторiч

Зима в шаленім танці захурделить.

Засліпить очі. Запорошить вуха.

А я, мов ненароджений метелик,

не вилізу із теплого кожуха.

Вона ж сама холодною рукою

залізе крадькома під одежину

без сорому розпустить білі строї…

А я замерзну і… кожух не скину…

Вже мало залишилось від Зими —

під снігом лахи з білосніжних строїв, —

Весна вже зодяглася в оксамит.

Вже скоро я зустрінуся з Весною!

Кохана і коханка водночас.

Цнотлива і розбещена… Дволика!..

Травнева ніч в траві єднає нас,

і все те бачить місяць гостропикий…

Ось Літо, пишнотіла діва Літо.

Свистять у косах сірі солов’ї.

Вона прийшла з єдиним – щоб любити.

Усі коханці навкруги – її!

Всі очі чоловічі в неї вскочать.

Зведе юнацькі душі й поготів!

На небі не зірки – серця тріпочуть

залюблених у неї парубків…

Зійде із неба Осінь по стерні,

спідниці в гаї скине гонорові.

В холодну душу грішному мені

шелесне вітром: «Дам тобі любові!..»

Вкладу я Осінь на тугі снопи.

Вцілую так, щоб серденько зайшлося!..

Забулося, як Літечко любив…

Аж до Зими любити буду Осінь.

У тихому полі на чорній ріллі

Табун твоїх літ спочивати приліг.

У тихому полі для віщого сну

Твій кожен рочок відшукав борозну…

Умитим сонцем обрій грав,

Мороз в село із лісу вийшов.

Були у тата. День, мов рай.

Вінки соснові й тиша. Тиша.

Якийсь замріяний кравець

Убрав дерева в білі шати.

Із яру вечір навпростець

Прибивсь в осиротілу хату.

В дворі усе, як і було,

Неначе на віки нажите.

А навкруги німе село,

Лиш місяць хоче говорити…

В саду сьогодні випав чорний сніг,

Від димоядів притомився космос.

Над світом – дивні ангели сумні.

А на хмарині Бог – старий і босий.

Латають дране небо всі святі,

Тремтить пащека Вічності холодна.

А люди Богу-сину на хресті

Несуть зчерствілі душі у долонях.

Вогнем і громом зарегоче Той,

Рогатий, бо його приходить черга…

Вночі у муках народився Ной,

І прийнялося древо для ковчега.

Я обережно тебе вів —

незнану, незнайому, —

в маленький дім, що зветься вірш…

Ти оселилась в ньому.

Маленький дім тобі зрадів,

прийняв тебе, як панну.

Облаштував із добрих слів

і ліжко, й теплу ванну.

Я жив у домі тім один,

та зле було одному.

Тепер в моєму домі ти…

Ти не підеш із дому?