Щоденник злодія

«Щоденник злодія» — найвідоміший твір Жана Жене. Він надихнув Жана-Поля Сартра на такі слова:

«Самохіть Наркісом не стати. Скільки тих, хто, схилившись над водою, може угледіти тільки розпливчастий образ людини. Жене бачить себе всюди; найтьмяніші поверхні відбивають його образ; навіть в інших людях він бачить самого себе; і водночас він витягує на світ божий їхню найзаповітнішу таїну. Хвилююча тема двійника, відбиття двійника, брата-ворога, червоною ниткою проходить крізь усі його твори. Кожен із його двійників володіє цією дивовижною здатністю — бути водночас самим собою і власним відбиттям. Жене змальовує натовп, що кишить і вирує, приваблює нас, захоплює і перетворюється на Жене під поглядом самого Жене.

У «Щоденнику злодія» міт про двійника набув такої форми, яка викликає найбільшу довіру; вона щонайбуденніша, щонайприродніша: Жене говорить тут про Жене без посередника; він розповідає про своє життя, про свою жалюгідність і про свою славу, про свої пристрасті; він творить історію своїх думок, можна подумати, що в нього, як і в Монтеня, є щиросердий і невимушений задум написати автопортрет. Але Жене ніколи не буває простим, навіть із собою. Звичайно, він говорить усе. Усю правду і тільки правду: але ця правда свята. Його життєпис — то не просто життєпис, а лише позірність його: то свята космогонія. Його історії — то не просто історії: вони вас полонять і зачаровують; ви вірите, що він розповів вам про правдиве життя, і раптом помічаєте, що він описує вам обряди; якщо він розповідає про запаршивілих злидарів із «Барріо Чіно», то це тільки для того, щоб урочисто обговорити питання старшинства та етикету: він нагадує Сен-Сімона цього «Двору Чудес». Його спогади — то не спогади: вони достеменні й водночас святі; він розповідає про своє життя, як євангеліст, як зачарований свідок… Якщо ж ви зумієте розгледіти через прозурку тонесеньку межу, що відокремлює міт оманливий від міту завуальованого, то відкриєте для себе жахливу правду».