Щоденник злодія

[i] Моє сум'яття — то коливання від перших до других.

[ii] Я говорю про ідеального каторжанина, про осереддя всіх чеснот засудженого.

[iii] Її скасування так мене окрало, що я потайки витворюю заново не тільки самого себе, а й каторгу для самого себе — ще гидкішу, ніж та, що в Гвіані. Додам, що центральні в'язниці перебувають ніби «в тіні». Каторга — під спекотним сонцем. Під жорстоким світлом, що пропонує все, і я не можу стриматися, щоб не вибрати його як символ ясності.

[iv] Він каже: «Я поцупив у нього лопатник!»

[v] Вулиця (ісп.). (Прим, пер.)

[vi] Заради Бога (ісп.). (Прим, пер.)

[vii] Звідник, сутенер. (Прим, пер.)

[viii] Зростомір (фр.). (Прим, пер.)

[ix] Далебі, я радше бився б до крови, ніж зрікся цього кумедного предмета.

[x] Гомосексуалісти (ісп.). (Прим, пер.)

[xi] Через газети я дізнався, що після сорокарічної самопожертви ця мати облила бензином — чи гасом — свою сонну дочку, а потім і весь будинок, і підпалила. Потвора (дочка) загинула. Стару (сімдесятип'ятирічну) витягли з полум'я, врятувавши її, після чого вона стала перед судом присяжних.

[xii] Підійди (ісп.).

[xiii] Коли я зустрівся із Жаном Кокто, того ж таки дня він прозвав мене «своїм іспанським дроком». Він не відав, що ця країна зробила зі мною.

[xiv] У французькій мові «genet» (жене) означає дрок. (Прим. пер.)

[xv] Ботанікам відомий різновид дроку, який вони називають летючим дроком.

[xvi] Перший вірш, який я написав, на превеликий мій подив, звучав так: «Жнець поривчастих повівів». Те, що я описав вище. нагадує мені цей рядок.

[xvii] Це обличчя збігається також з обличчям Рассенера, вломника, з яким я працював десь 1936 року. Через щотижневик «Детектив» я дізнався, що його засудили на довічне ув'язнення, і того ж таки тижня письменники подали петицію президентові Республіки із проханням скасувати таке саме покарання для мене. Світлину Рассенера, який стоїть перед трибуналом, було вміщено на другій сторінці. Журналіст іронічно зауважує, що злочинець, здається, дуже задоволений зі свого заслання. Це мене не дивує. У Санте він був маленьким князьком. Він стане заводієм у Ріомі або Клерво. Рассенер, здається, родом із Нанте. Він грабував також і педерастів — або педиків. Від свого приятеля я дізнався, як одна з його жертв, сівши за кермо автомобіля, довго розшукувала його по всьому Парижу, щоб «випадково» його розчавити. Відплата педиків буває жахливою.

[xviii] Коли я кидав свої речі абияк, то Стілітано щовечора вішав свій одяг на стілець, акуратно складаючи штани, куртку, сорочку, щоб вони не пожмакались. У такий спосіб він, здавалося, примиряв життя зі своїми речами і хотів, щоб вони відпочили вночі після важкого дня.

[xix] Перечитуючи цей текст, я зауважив, що переніс до Барселони сцену зі свого життя, яка сталася в Кадисі. Власне, слова «одне серед океану» мені про це нагадали. Описуючи згадану сцену, я, отже, припустився помилки, перемістивши цей випадок до Барселони, але в його описові закралася промовиста деталь, яка дозволяє мені повернути його до справдешнього місця.

[xx] Але я чоловік (im.). (Прим, пер.)

[xxi] Читача попереджено — ось і його черга, — що цей звіт про моє інтимне життя або про те, що воно навіює, буде лише піснею про любов. Справді-бо, моє життя було приготуванням до еротичних авантур (не до ігор), сенс яких я хочу нині збагнути. На жаль, то був героїзм, який видається мені надміру обтяженим любовною цнотою, а що герої існують лише в нашій свідомості, то їх усе ж таки треба витворювати. Ось чому я вдаюся до слів. Ті, яких я вживаю, навіть якщо я пробую з їхньою допомогою щось пояснити, мають заспівати. Чи те, про що я пишу, правда? А чи брехня? Лише ця книжка про любов стане реальністю. Факти, які є її підставою? Я мушу бути їхнім охоронцем. Та й зовсім не їх я відтворюю.

[xxii] Війська (нім.). (Прим, пер.)

[xxiii] Я не можу назвати це ім'я.

[xxiv] — Як ведеться принцесі?

— Не знаю (im.). (Прим, пер.)

[xxv] Коли цими днями син жандарма, що сам невдовзі мав вивчитися на поліцая, П'єр Ф'євр (йому 21 рік) сказав мені, що мріе бути лягавим, щоб роз'їжджати на мотоциклеті, я розчулився. Я пригадав Стілітанові сідниці, втиснуті у шкіряне сідло вкраденого мотоцикла.

[xxvi] 1947 рік. Я дізнаюся з вечірньої газети, що його нещодавно заарештували за нічний збройний напад. Газета пише: «…однорукий красень виглядав блідим…» Цей матеріал не викликав у мене жодних почуттів.

[xxvii] Блакитний (ісп.).

[xxviii] Я заздрю, мов якомусь привілеєві, безчестю, якого зазнало молоде подружжя, про що розповіла газета «Франс-Діманш». Дівчині на ім'я Надін жителі Шарлевіля в день її весілля подарували заквітчану блазенську свастику. Під час німецької окупації Надін була коханкою берлінського капітана, згодом загиблого на російському фронті. «Вона замовила месу і вбралася в жалобу». На знімку в газеті бачимо Надін із її чоловіком, які виходять із церкви, де щойно кюре поєднав їх шлюбом. Вона переступає через свастику. Шарлевільці дивляться на неї з ненавистю. «Дай мені руку і заплющ очі», — можливо, прошепотів ій чоловік. Перед французькими прапорами з жалобними стрічками вона проходить з усміхом.

Я заздрю гіркому, зверхньому щастю цієї молодої жінки. Я «віддав би» весь світ, щоб спізнати його ще бодай раз.

[xxix] Рене, про якого я розповім трохи згодом, повідав мені, що в Ніці якийсь гомик обходився з педерастами у такий самий спосіб. Потішна історія, яку я почув, ще більше зближує мене з ним.

[xxx] Рене, про якого я розповім трохи згодом, повідав мені, що в Ніці якийсь гомик обходився з педерастами у такий самий спосіб. Потішна історія, яку я почув, ще більше зближує мене з ним.

[xxxi] Сон Жава. Увійшовши до моєї кімнати — позаяк, якщо він спить зі своєю коханкою, то навідується до мене вдень, — Жава розповідає мені свій сон. Але спочатку він похвалився, що напередодні зустрів у метро матроса.

— Я вперше обернувся на гожого парубка, — сказав він мені.

— Ти не пробував об нього тернутися?

— Ти збожеволів. Але я зайшов за ним у вагон. Якби він мені запропонував, то гадаю, я пристав би на його любощі.

Потім він залюбки описав мені того матроса. Нарешті він розповів мені про свій нічний сон, який примарився йому після тої зустрічі. У тому сні він був юнгою на судні, а якийсь матрос ганявся за ним із ножакою. Коли той упіймав його посеред снастей, то Жава впав перед ним навколішки і сказав:

— Лічу до трьох. Убий мене, якщо ти не боягуз.

Щойно він вимовив останнє слово, як усе довкола пощезло.

— Потім, — каже він, — я побачив дупу.

— А потім?

— Я прокинувся.

[xxxii] Ми швиденько зникли, відомо ж бо: якщо повії не на своїх робочих місцях, то це знак, що десь поблизу фараони. Серед злочинців кажуть: «Там, де нема хвойд, шастають лягаві».