Серце Змії через 200 років

1. СІМ ПОВЕРХІВ КАПІТАНОВОГО ЖАРҐОНУ

…Капітан файндера «Ліґерон», Гольм Боуз, по прізвиську «бос», пошепки вимовив довгу, семиповерхову лайку, яка на Террі вже давно вважалася надбанням істориків та антикварів, зробив глибокий вдих і оголосив по корабельній мережі:

«Екіпажу зібратися в осьовій рубці. Терміново».

Після цього він відкинувся в кріслі, розпрямив потужні плечі і витер з лоба крапельки поту. Найбільше він був схожий на давньоримського гладіатора, що давно покинув арену і трохи погладшав, але все одно, сильного, швидкого й небезпечного. Розстебнувши комбінезон до пупа, капітан Боуз почухував неабияке пузо, поросле рудою шерстю. Це було вірною ознакою крайньої задумливості.

Першою на виклик з’явилася Рамі Торі на прізвисько «шарк». Вона завжди з’являлася першою. Амплуа таке — живий символ ненав’язливої самодисципліни та здорової упевненості в собі. Бортінженер і лікар — людина, що вміє лагодити усе живе й неживе в будь-який час доби, вона просто за родом своєї діяльності мала випромінювати впевненість. Це проявлялося й у зовнішності: класичний античний ідеал жіночої краси здавався в порівнянні з Рамі хистким і неґрунтовним. Начебто пара сантиметрів там, пара — тут, але разом ці дрібниці надавали її фіґурі якусь первісну силу.

— Алога, Бос, — спокійно сказала вона. — Що не так?

Гольм Боуз мовчки ткнув пальцем у навіґаційний голоекран.

— Цікава штука, — сказав Нґен Сай, він же «змій». Він неначе матеріалізувався з повітря в командній рубці. Уміння штурмана Сая, — на вигляд повненького, неквапливого й флеґматичного чоловіка, — переміщатися, немов тінь, виникати несподівано посеред ґрупи колеґ, і так само несподівано зникати, вже ввійшло до фольклору опорної бази далекої розвідки: «Зробив я бутерброд, налив кави, відвернувся на хвильку — а вже ні кави, ні бутерброда, а в моєму кріслі сидить Змій і облизується. Полтерґейст, одначе».

Зараз, утім, на трюк з матеріалізацією ніхто уваги не звернув — погляди були приковані до голоекрану.

— Здається мені, що це не астероїд, — зауважила Рамі.

— Астероїдів на субнуклеарній тязі не буває, — погодився Нґен.

— Атож, — буркнув Гольм.

— Пардон, затрималися. Ух ти!.. Оце так!..

Це з’явилися останні два члени екіпажу — Айра Веста «оса» і Фрой Іллір «флеш».

У кожній команді має бути хоча б один непосидько. У команді «Ліґерона» їх було двоє: Айра та Фрой, ґрупа екстремальної навіґації та пілотування. Вони були чимось схожі один на одного: рухливі, немов ртуть, стрімкі, тонкі й гнучкі, готові виконати яке завгодно, найскладніше й найнебезпечніше завдання, і здатні на все, окрім рутинного дотримання службової дисципліни у спокійній обстановці. Якщо ніякого екстриму на обрії не спостерігалося, Фрой і Айра створювали собі його самостійно. На файндері далекої розвідки влаштувати що-небудь радикальне під час планового рейду було фізично неможливо, так що ця парочка розважалася ольмекським гандболом, індійською храмовою камасутрою та джедайським фехтуванням. Намагатися схилити їх до цивілізованіших видів розрядки, що не тягнуть за собою синяки, ґулі, забиті місця, підвивихи кінцівок та опіки, ніхто навіть і не намагався. Марно.

Зараз, безпомилково зачувши екстрим, Фрой та Айра митю зайняли вільні термінали, а їх пальці з шаленою швидкістю забігали по сенсорних панелях. Хлопець і дівчина опинились у своїй стихії, і втручатися в їх роботу не мало сенсу.

— Бос, це — вони? — обережно запитала Рамі, — …Інші?

— У вільний час можеш розглянути інші версії, — сказав капітан, — як то: Дід Мороз, Добра Фея і Тінь батька Гамлета. Але робоча версія на даний момент така: перед нами, а точніше вже позаду нас, пілотований космічний апарат невідомої цивілізації класу III підкласу «б» або «ц». Згідно з хартією далекої розвідки.

…Згідно з Хартією далекої розвідки (ХДР), такої ситуації не мало бути — її просто не передбачили, позаяк вона уявлялася абсолютно неймовірною. Сталося, в загальних рисах, наступне. Файндер «Ліґерон», перемістившись через «кротову нору» в околиці системи зірки Унук-аль-хайя (Серце Змії) з метою дослідження 2-ої планети на предмет її можливої колонізації, виконував гальмування в площині екліптики. Його поточна швидкість складала 20 тисяч кілометрів на секунду при дистанції до Серця Змії — близько 290 мільйонів кілометрів, а до цільової планети — біля 140 мільйонів кілометрів. Бортовий комп уже встановив, що планета не має техносфери, не є джерелом електромаґнітних випромінювань, підозрілих у штучності, і не має штучних сателітів. Просто кажучи, на планеті й навколо неї нема ніяких слідів діяльності машинної цивілізації.

2-а планета мала два супутники — один у півтора рази менший за террянський Місяць, а інший — зовсім маленький, розміром з великий астероїд. В атмосфері планети був присутній кисень у концентрації близько 18 відсотків і значна кількість водяної пари, що вказувало на існування великих природних резервуарів з цією корисною речовиною — морів та океанів, населених фотосинтезуючими орґанізмами.

Придатність для колонізації поки що підтверджувалася, але слід було ще здійснити контрольний огляд на місці. Згідно з планом, приблизно через 8 годин «Ліґерон» мав, скинувши швидкість до 10 кілометрів на секунду, вийти на стаціонарну планетарну орбіту.

Увесь цей план полетів шкереберть, коли бортовий комп повідомив про виявлення на відстані півмільйона кілометрів аномального об’єкта, що також рухався в площині екліптики зі швидкістю близько 22 тисяч кілометрів на секунду відносно центральної зірки. Об’єкт ішов курсом 140 градусів відносно курсу «Ліґерона» і виглядав, як розмазаний штрих на краю фронтальної панорами голоекрана. Якби швидкість і курс об’єкта зберігалися, він мав би проскочити за 80 мільйонів кілометрів від «Ліґерона» і через 6 годин піти в міжзоряний простір. Але об’єкт, також, як і «Ліґерон», мав субнуклеарний двигун і, подібно до «Ліґерона» виконував маневр гальмування зі зміною курсу. Через хвилину, тобто до моменту збору всього екіпажу в осьовій рубці, об’єкт уже пішов на задню панораму. Згідно з попереднім аналізом елементів руху, проґнозувався його поворот і вихід на стаціонарну орбіту з радіусом не більше 200 мільйонів кілометрів від Серця Змії.

Власне, що тут говорити «об’єкт», коли ясно було, що перед ними — зореліт невідомої цивілізації, що стоїть по своєму рівню розвитку досить близько до цивілізації Терри. Такого в історії людства ще не траплялося.

Досі вдалося виявити тільки три цивілізації класу I (що знаходяться на до-машинному рівні — себто в кам’яному віці). З них лише одна (в системі 82-Ерідана) безперечно була палеолітичною культурою. Інші дві (у системах Ета Касіопеї та Сиґма Павича) на думку багатьох учених не були розумними, а лише мали інстинкти будівництва будиночків або гнізд. Як єхидно висловився один критик «якщо за ними визнавати розум, то наших галок треба вважати просто ґеніальними».

Ще туманніше йшла справа з класом В, цивілізаціями, що знаходяться на пост-машинному рівні розвитку. Більше 20 років були відомі «флейкери», але щодо них було не зрозуміло: чи то це й справді надцивілізація, чи то якесь надпотужне й надскладне метаґалактичне явище, що не має прямого відношення ні до життя, ні до розуму в людському розумінні.

Існування цивілізацій класу II (машинних докосмічних) ніхто не заперечував, що й зрозуміло: всього чверть тисячоліття тому до цього класу відносилося людство.

Існування цивілізацій класу IV (суб-надцивілізацій) припускалося за умови, що флейкери — усе ж таки є надцивілізацією, тобто між ними та звичайними машинними цивілізаціями класу III має бути перехідна ланка.

Що ж стосується самого класу III, то до цього моменту був відомий лише один його представник — людська цивілізація. Згідно з класифікатором (див. додаток до Хартії), вона належала до підкласу III-б (машинна космічна цивілізація, що оперує в околиці близько 100 світлових років від материнської зірки).

До цього моменту. А зараз «Ліґерон» перетнувся із зорельотом іншої цивілізації, що належить до того ж класу III, підкласу не нижче «б».

Хартією подібна зустріч була передбачена відразу в двох розділах:

Говорячи грубо й прямо, ці пункти хартії описували стародавній принцип: «хто перший встав, того й капці». Якщо першими планету «застовпили» інші, то вони — господарі, а люди — гості. Якщо першими її застовпили люди — то навпаки. Укладачі хартії з достатньою підставою припускали, що інші будуть дотримуватися того ж простого принципу. Альтернатива — тобто спроба силового захоплення вже «застовпленої» планети не розглядалася навіть теоретично. Технолоґії реконфіґурації простору, які використовувалися в енерґетиці та при створенні «кротових нір» для зорельотів, просто не могли застосовуватися у військових цілях. Це був би ґарантований колективний суїцид у формі перетворення значного фраґмента ґалактики на чорну діру. Тому, коли найбільш популярного експерта з ксеноноолоґії Жуана Вольтера запитали про вірогідну домінанту поведінки цивілізацій, починаючи з класу III-б, при першому контакті, він відповів: «Домінантою буде побоювання вчинити будь-які дії, які теоретично могли б бути інтерпретовані іншою стороною, як ознаку недружелюбності».

Загалом, Хартія давала розумні рекомендації для обох описаних випадків. Але для «Ліґерона» на жаль, реалізувався третій випадок, що обґрунтовано вважався неймовірним і тому Хартією не передбачений: два зорельоти різних цивілізацій опинилися в одній планетній системі практично одночасно. Цією прикрою обставиною першого в історії контакту космічних цивілізацій і був викликаний семиповерховий крик душі капітана Боуза в момент виявлення корабля інших.