Серце Змії через 200 років

7. СТРІЛЬБА ПОВЗ РУХЛИВІ МІШЕНІ

Поки два капітани захоплено спілкувалися, експедиція закінчила перший етап бурхливої дослідницької діяльності. Кузов візка наполовину заповнився контейнерами зі зразками місцевої природи, а учасники вимазалися від ніг до голови усіма видами місцевої твані. Коли була досягнута остання ґеоґрафічна точка маршруту, усі дружно вирішили, що ось тепер-то самий час трішечки підкріпитися.

Екстремальна четвірка розташувалася на плоскій вершині ніздрюватого язика застиглої лави. Тисячоліття тому тут сталася ґрандіозна ґеолоґічна катастрофа: материкова платформа тріснула вздовж кількох десятків кілометрів, і на поверхню виплеснувся потік маґми. У цьому місці він зіткнувся з морською водою, та так і застиг, утворивши химерні наґромадження скель, а по лінії тріщини зараз протікала повноводна річка, що огинала численні кам’яні «ікла» та «вежі». Тут, у дельті, багатій мінералами й орґанікою, що напіврозклалася, вирувало первісне життя в найнеймовірніших формах.

Можна сказати, що експедиція знаходилася на ідеальній ділянці для відбору як ґеолоґічних, так і біолоґічних матеріалів. З ґеолоґією проблем не було, а от із біолоґією сталася дрібна, але прикра неприємність.

— Капець тралу, — констатував Товстун, розглядаючи вічка поліамідної сітки, що піддалася дії місцевого планктону. — Четвертий зжерли. Останній.

— Братимемо зразки нашим, орлоновим — запропонувала Айра, — Орлон вони не жеруть.

— Він короткий і його не можна закинути метальником, — заперечив окт, — доведеться влізати в це пюре по самі очі.

Взагалі-то, спостерігач, що не має даних супутникової зйомки, ніякої річки б тут навіть не зауважив — ландшафт виглядав так, ніби помірно-заболочений берег моря згинається, перетворюючись на глибоку трясовину, по поверхні якої повільно дрейфували сюрреалістичного вигляду острови з обплетених водоростями напівгнилих стволів велетенських хвощів.

— Я поліз, — запропонував Фрой, — я тут найвищий. А ти підстрахуєш.

— Згода, — погодився Товстун, погойдавши очима на стеблинках. Кивнув, тобто.

Стріла дожувала порцію харчового концентрату, плеснула бузкової рідини з прозорої скляночки-пакету, хихикнула, себто, блимнула яскравими зиґзаґами на черевці, і єхидно запитала:

— Що, хлопчики, хочете розім’ятися після їди?

Фрой задумливо проковтнув залишки життєрадісно-рожевого желе з тюбика з написом «бекон по-австралійськи», з тугою подивився на навколишній пейзаж і прорік:

— Шашличку б зараз… Скільки живності навкруги й уся вкрай непридатна.

— А я б поїв молюсків, запечених на вугіллі, — мрійно додав Товстун, — між іншим, тутешня фауна по хімізму все-таки ближче до вас.

— Вона ближче до поліамідного волокна, — уточнив Фрой, — що доводиться хімічним аналізом і станом трала, що лежить перед нами. Ми з Осою його жерти не можемо.

— Радійте, — буркнула Айра, уминаючи субстанцію, яка, якщо вірити етикетці на тюбику, була «кальмарами у винному соусі», — раз ми їх не можемо жерти, то, і вони нас теж не можуть. Для вас, хлопці, це дуже актуально. Я маю на увазі, якщо ви й справді вирішили туди лізти.

— А вони в курсі, що не можуть? — поцікавилася Стріла, — що скажеш, наприклад, про ось цього красеня?

Октиянка протягнула клішню, вказуючи на край одного з плавучих островів. Там лежав товстий п’ятиметровий сіро-зелений черв’як із широкою пащею у вигляді зубастої лійки, над якою виднілося вісім чорних намистинок, схожих на павукові очі.

— Мені він не дуже подобається, — призналася Айра.

— Ось і мені не дуже. Б’ємося об заклад, що йому все одно, що хапати, аби рухалося. А їстівне чи неїстівне, це він потім розбирається.

Окинувши поглядом інших, і переконавшись у відсутності охочих прийняти це парі, вона запустила ліву верхню кінцівку в одну з кишень скафандра і витягнула звідти пристрій, що нагадує циліндричний кишеньковий ліхтарик.

— Ти що задумала? — запитав Товстун, механічно закидаючи в рот чергову, третю за рахунком, різноколірну кульку харчового концентрату.

— Хтось же повинен вас прикривати, — пояснила вона.

Айра дістала з наплічної кобури пістолет, поклала на коліна й діловито сказала:

— Я беру лівий сектор, ти — правий.

Стріла гойднула очима на знак згоди.

Фрой встав, перекинув через плече трал, і пристебнув до поясу страхувальну стрічку, прикріплену до барабана лебідки на задньому бампері октиянського візка.

Сіро-зелений черв’як-переросток, спочатку підняв свою безформну голову, щоб краще бачити те, що відбувається, а коли дивна двонога істота зробила крок у воду, ліниво відкочував на іншу сторону свого острівця.

— Флеш, морду закрий про всяк випадок, — сказала Айра.

— Закрию… Дівчатка, ви, у разі чого, голови нам не знесіть, гаразд?

— У разі чого, ми акуратно, — заспокоїла Стріла, перехоплюючи свій «ліхтарик» зручніше.

— Сподіваюся, — буркнув він, опустив забрало шолома, перехопив трал зручніше, і поліз в густу кашу з синьо-зеленого баговиння.

Дно річки круто йшло вниз. Через десять кроків вода вже доходила Фрою до поясу, а ще через п’ять — до середини грудей.

— Досить! — крикнув Товстун, що йшов за ним до кромки води.

Фрой кивнув, розкрутив трал над головою, як пращу і кинув метрів на вісім. Грузила пробили шар баговиння і потягнули орлонову сітку на дно. Почекавши півхвилини, він почав повільно вибирати трал і… з неголосним сплеском пішов під воду.

В ту ж секунду Товстун однією з верхніх кінцівок торкнувся пульта.

Запрацювала лебідка. Страхувальна стрічка натягалася і повільно поповзла з води.

Стріла та Айра вже стояли поряд із Товстуном, готові відкрити вогонь.

На поверхню виринула верхівка шолома, обліплена баговинням.

— Зі мною усе ок, — почулося з динаміків, — просто в сітці заплутався хтось великий, я ледве втримую… Зараз подивимося.

Услід за шоломом з’явився торс і руки, що стискали руків’я трала, а потім, в декількох метрах від нього, показалося переплетення бурих стволів, обмотаних водоростями.

— Тобі не здається, що трал просто зачепився за корчі? — спитала Айра.

— Ні. Воно сіпається, — Фрой уже впіймав ногами ґрунт, і зараз задкував назад, оскільки барабан продовжував намотувати страхувальну стрічку, — Товстуне, стоп машина, інакше я не утримаю руків’я.

Товстун вимкнув лебідку, вбіг у воду і, ставши поряд із Фроєм, швидко відстебнув страхувальну стрічку від його поясу, пропустив її крізь руків’я трала і зав’язав морським вузлом.

— Тепер нікуди не дінеться, — пояснив він і знову ввімкнув лебідку.

З води стало виповзати щось, схоже на величезний, злегка сплюснутий муляж їжака, що зачепився за вічка щільно набитого всякою всячиною трала.

— Я ж казала, корчі, а ти… Ух, ні фіга собі…

Останній вигук Айри був викликаний виглядом двох істот, розміром з великого собаку, що нагадували спрутів блідо-лілового кольору з яскравими пурпурними плямами. Вони мали по шість товстих щупалець, забезпечених солідними кігтями. Вчепившись у протилежний край «їжака», вони намагались зупинити його просування до суші.

— Стоп! — сказала Стріла, — по-моєму, ми даремно це робимо.

Товстун мовчки торкнувся пульта і барабан лебідки зупинився.

— Мені здається, це — їх гніздо. Ну цих, — октиянка махнула клішнею у бік «спрутів». Ті зробили ще декілька спроб відтягнути громіздку споруду на глибину, а потім докірливо втупилися на людей і октів великими, ясно-зеленими очима.

— Так, незручно вийшло, — погодилася Айра, — хлопці, може, спробуєте відчепити трал від цієї штуки? Раптом у них там дитинчата або щось на кшталт цього?

— Не думаю, що вони зрозуміють нас правильно, — заперечив Фрой, — мені не хочеться, щоб мене хапали щупальцями за ноги й таке інше… Ось що, спробуй їх відігнати.

— Як?

— Дай розряд поверх голів. Може, це їх злякає. Тільки акуратно.

Айра знизала плечима і підняла пістолет… Яскрава блакитна блискавка кинулася через річку в півтора метрах над водою. Оглушливий грім різонув по вухах. Верхівка кам’яного ікла, яке стирчало з води в сотні метрах від берега, неначе вибухнула, розлетівшись на безліч осколків.

— Чорт! Сподіваюся, я їх не вбила?

«Спрути» плавали на поверхні, мляво розкинувши щупальця.

Фрой і Товстун одночасно кинулися вперед і почали поспішно відчіплювати вічка сітки від «гнізда».

— Оса! Що у вас твориться? — пролунав із динаміка голос капітана. — У що ти стріляла?

— Я просто хотіла їх злякати, — пригнічено відповіла дівчина.

Стріла підійшла до неї й тихенько поплескала клішнею по плечу.

— Кого?! — гаркнув Гольм, — …а, тепер бачу.

— Трал зачепився за їхнє гніздо, — пояснив Фрой. — Оса ні при чому. Це була моя безглузда ідея пальнути в повітря.

— Я повинна була брати приціл вище, — сказала вона, — може їх якось можна вилікувати?

— Не здумай лізти за ними у воду, — попередив капітан, — …Ей, що ти знову затіяла?

Айра знову підняла пістолет і цілилася у велике довге тіло, що повільно рухалося під самою поверхнею води. Це був той самий велетенський черв’як, який ще нещодавно загорав на плавучому острові. Зараз він наближався до нерухомих спрутів.

— Думаєш, він хоче їх зжерти? — запитала Стріла.

— А навіщо б інакше він до них плив?

— Сподіваюсь, ви знаєте, що робите, — пробурчав Гольм, що спостерігав за ходом подій через камери на шоломах екстремалів.

— Якщо вирішила стріляти, не чекай, поки ця тварюка підпливе до них ближче, ніж на 10 метрів, — сказав Фрой, — інакше ти остаточно їх уколошкаєш.

Тим часом, черв’як змінив траєкторію і став огинати свою потенційну здобич по широкій дузі.

— Він що, мене помітив? — здивувалася Айра.

Фрой заперечливо похитав головою:

— Навіть якщо б помітив, він не знає, що таке пістолет. Тут щось інше. Думаю, йому потрібно переконатися, що спрути мертві.

— А яка йому різниця? — заперечив Товстун, — він більше їх разів у десять.

— Не знаю. Може, у них отруйні кігті. Чи цей черв’як взагалі їсть тільки падаль. Він рухається до них. Оса, приготуйся, зараз…

У цей момент один із спрутів слабко ворухнув щупальцем. Черв’як злегка змінив курс і повернувся на колишню дистанцію. Трохи пізніше поворушилися вже обидва спрути. Черв’як ліниво розвернувся і став віддалятися до середини річки.

— Ух! — видихнула Айра, опускаючи пістолет, — Флеш, тобі п’ятірка з біолоґії. А взагалі, я страшенно рада, що вони живі. Вони такі милі, правда?

— Угу, — погодився Фрой, — хоча, коли знаходишся від них у трьох кроках, це менш помітно. Думаю, подружитися з ними було б досить складно.

— Ну, це ми ще подивимося, — оптимістично заявила дівчина.

— Тільки не намагайся подружитися з ними прямо зараз.

— Гаразд, не буду. Тим більше, їм явно не до нас.

Спрути поступово опам’ятовувалися. Вони тихенько плавали кругами один біля одного, іноді стикаючись щупальцями. Через кілька хвилин обоє, неначе змовившись, вхопилися за край «гнізда». Після кількох ривків, важка конструкція зрушила з місця й поповзла геть від берега.

Гольм зітхнув і відкашлявся.

— Оса! Завжди думай головою, перш ніж хапатися за зброю, а то озирнутися не встигнеш, як почнеш палити в усе, що рухається і погано виглядає. Зброя — це не іграшка.

— Ясно, Бос. Я зрозуміла, усвідомила і таке інше. А взагалі, стосовно тутешньої біолоґії. Що з цим буде після колонізації?

— У сенсі? — перепитав капітан.

— Ну, я маю на увазі, ми складаємося в основному з поліпептидів, окти — з поліетерів, а місцева живність — з чогось на зразок нейлону. І всім цим трьом типам біохімії потрібно буде якось співіснувати в одній загальній біосфері.

— Це як три паралельні площини, — зауважив Гольм, — вони можуть знаходитися в одному просторі, не перетинаючись.

— Бос, ти сам-то віриш у цю паралельність? — устряв Фрой, — основна хімія в усіх трьох одна й та ж. Ацетати, спирти… Гадаєш, це може залишитися без наслідків?

— Хочеш чесно, Флеш? Я впевнений, що ідеальна паралельність є тільки в підручнику з ґеометрії. В реальному світі ніщо ніколи не залишається без наслідків. Ти ще забув про мінеральні речовини. Був випадок на 2-ій Барнарда: місцева живність, яка, за нашими поняттями взагалі неорґанічна, проникла на склад і зжерла увесь яблучний джем тільки тому, що в ньому є легко засвоювані сполуки заліза. Усім було смішно, поки хтось не нагадав, що в людській крові теж багато заліза. Це так, для прикладу. А є ще феномен ксеногенного бустера, поки ще ніким не пояснений. Два різнопланетні види мікроорґанізмів за якихось умов запозичують один у одного механізми біохімічних процесів, і це прискорює еволюцію в сотні разів.

— От і я приблизно про те ж саме. Цікаво, хто-небудь, окрім нас, про це замислюється?

— Так, — відповів Гольм, — ксенобіолоґи, у вільний від роботи час. А серйозно займуться, коли припре. Проблеми вирішуються у міру виникнення. Таке загальне правило.

— Зрозуміло, — протягнув Фрой і відійшов убік, спантеличено потираючи потилицю. Айра напучувала його дружнім ляпанцем по спині і знову перехопила ініціативу:

— Іще, Бос, теж стосовно біолоґії. Скафандри зняти можна? Система дозволяє.

— Система… — пробурчав капітан, — система не розрахована на таких бовдурів, як ви. Я ще не дивився уважно повний відеозвіт, але упевнений, що там вистачає витівок.

— Але ж Бос…

— Що?

— Вислухай, будь ласка, мої арґументи. По-перше, з тієї миті, як ми розкрили шоломи, пройшло вже три години, і жодних проблем не виникло, по-друге, у скафандрах швидше втомлюєшся, а це неґативно впливає на виконання проґрами, по-третє…

Товстун торкнув Фроя за плече і жестом запропонував пройтися. Упевнившись, що їх не чують, він запитав:

— Флеш, коли ми відчіплювали трал, ти не заглядав всередину цієї… споруди?

— Ні. Мені якось навіть у голову не прийшло.

— Я встиг заглянути. Це справді гніздо. Там, усередині, кладка.

— Кладка? — перепитав Фрой.

— Кілька великих ікринок, приліплених до стінок, — пояснив Товстун, — Потім покажу запис з камер на шоломі. Але хай це поки буде між нами.

— Ти не хочеш, щоб дівчата знали?

— Вважаю за краще сказати їм пізніше. Я побоююся, що зараз вони сприймуть це занадто емоційно. Їм може здатися, що ми маємо справу з проявом розуму. Я не думаю, що шестиніжки розумні, скоріш, я впевнений у зворотному. Знаєш, багато істот інстинктивно утворюють пари, будують гнізда і спільно захищають потомство. Але…

— …Але це робить їх занадто схожими на нас, — договорив Фрой. — Ти маєш рацію, партнере.

Окт коротко блимнув тьмяно-зеленими плямами — еквівалент дружньої посмішки.

— Агов, хлоп’ята, про що ви там секретничаєте? — крикнула Айра.

— Про жінок, зрозуміло! — крикнув у відповідь Фрой, — А ти сумнівалася?

— Ні хвилини не сумнівалася. А як щодо того, щоб зайнятися ґеолоґією? Тобто, якщо, звичайно, ви не вважаєте, що довбати цю мальовничу скелю мають дівчата, поки хлопці про них плещуть язиками.

Товстун розсміявся серією яскравих зиґзаґів, і тихенько штовхнув Фроя в бік.

— Ходім, партнере. У нас ще купа справ, вірно?