Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Анотація

Якщо ви перебуваєте у творчій кризі, не бачите, куди рухатися далі та як реалізувати свій творчий потенціал, ця книжка допоможе подолати внутрішні та зовнішні перешкоди та відкрити у собі митця.

«Шлях митця» Джулії Кемерон — це практичний курс, розрахований на 12 тижнів щоденних занять, що допоможе митцю-початківцю, а ним може стати кожен, розгледіти і розбудити в собі нові, несподівані таланти, приспані скептицизмом, насмішками, некомпетентною критикою та різними комплексами.

ISBN 978-617-679-375-5

Джулія Кемерон © текст, 1992, 2002

Тетяна Савчинська © переклад, 2017

Видавництво Старого Лева © 2017

Тетяна Омельченко © дизайн обкладинки, 2017

Джулія Кемерон

ШЛЯХ МИТЦЯ. ДУХОВНА ДОРОГА ДО ПРИМНОЖЕННЯ ТВОРЧОСТІ

Ця книжка присвячується Марку Браяну. Він переконав мене її написати, допоміг її структурувати та викладав поданий у ній курс разом зі мною. Без нього цієї книжки не існувало б.

Вступ

Коли мене запитують, чим я займаюся, я зазвичай відповідаю так: «Я режисер-сценарист і проводжу семінари, де навчаю людей творчості».

Головною моєю уявою нехай буде Животворна Сила.

Семюел Тейлор Колрідж

Ці останні слова часто неабияк зацікавлюють співрозмовників.

«Як можна навчати когось творчості?» — неодмінно запитують мене. У цю мить на обличчі співбесідників здебільшого з’являється і зневага, і цікавість водночас.

«Творчості навчити не можна, — відповідаю я. — Але от навчити інших дозволити собі бути творчими — цілком можливо, цим я і займаюся».

«Ага, тобто Ви маєте на увазі, що всі ми творчі?» — тепер недовіра і надія витісняють всі інші емоції, які показалися на обличчі.

«Так».

«Ви справді у це вірите?»

«Так».

«То чим Ви займаєтесь?»

Ця книжка — це і є те, чим я займаюся. Ось уже десять років я проводжу духовні семінари, спрямовані на вивільнення власної творчості. Я навчала і митців, і не митців, художників і кінематографістів, домогосподарок і адвокатів — будь-кого, хто був готовий жити

більш творчо, займаючись певним видом мистецтва; навіть більше — будь-кого, хто цікавився мистецтвом творчого життя. За цей час я віднайшла, вигадала, вгадала і вивчила безліч способів. Використовуючи їх і ділячись ними з іншими під час навчання, я бачила, як зникали перешкоди і кардинально змінювалося життя людей завдяки простому процесу взаємодії з Великим Творцем заради виявлення і відновлення у нас творчого потенціалу.

Від людини вимагається стати такою, якою вона зможе прожити те життя, що їй судилося.

Пауль Тілліх

«Великий Творець? Відгонить якимось божком племен індіанців. Звучить надто по-християнськи, надто духовно, надто...» По-дурному? Обмежено? Загрозливо?.. Знаю, знаю. Ставтеся до цього як до вправи з розвитку неупередженості. Просто подумайте: «Гаразд, нехай уже буде ваш Великий Творець, ким би він не був», — і продовжуйте читати. Дозвольте собі припустити, що десь таки існує оцей Великий Творець, який може допомогти вам вивільнити свою творчу енергію.

Саме тому, що «Шлях митця» по своїй суті є ще й духовним шляхом, який зароджується і практикується за допомогою творчості, у цій книжці використовуватиметься слово «Бог». У пам’яті декого з вас можуть виринути старі, непридатні, неприємні чи просто неймовірні уявлення про Бога, які вам нав’язували з дитинства, щоб зрозуміти «Його». Будь ласка, будьте не-упередженими.

Пам’ятайте: щоб успішно засвоїти цей курс, зовсім необов’язково мати сформоване поняття про Бога. Крім того, багато усталених уявлень про Бога можуть тільки завадити. Не допустіть, щоб семантика стала ще однією перешкодою, яку вам доведеться долати.

Зустрівши на сторінках цієї книжки слово «Бог», ви можете замінити його словами на кшталт «упорядкована рушійна сила» або «потік». Тут ітиметься про творчу енергію. Бог — це загальновідоме зручне коротке слово, яке містить у собі це значення, але йому не поступаються й інші поняття, наприклад, Богиня, Розум, Всесвіт, Джерело і Вища Сила... Річ не в тому, щоб якось цю творчу енергію позначити, а в тому, щоб намагатися нею користуватися. Уявлення про неї як про певну форму духовної електрики допомогло багатьом людям зрушити з мертвої точки.

Сам я нічого не роблю. Дух Святий робить усе через мене.

Вільям Блейк

Завдяки простому науковому підходу експериментування і спостереження можна легко встановити практичний зв’язок з цим потоком упорядкованої сили, яка скеровує. Пояснювати, обговорювати чи намагатися дати визначення цьому потоку — зовсім не мета цієї книжки. Не обов’язково розуміти природу електрики, щоб нею користуватися.

Не називайте творчу енергію Богом, якщо це вам не до душі. Потреба у назві існує лише для того, щоб ви мали зручне умовне позначення того досвіду, який переживаєте. Не створюйте видимість віри там, де її немає. Якщо ви вирішили назавжди залишитися атеїстом чи агностиком — ви маєте на це право. Навіть попри це ви зможете переконатися на собі, як робота з принципами, про які йтиметься згодом, змінює життя.

Як митець із митцем, я працювала з гончарями, фотографами, поетами, сценаристами, танцівниками, романістами, акторами, режисерами. З тими, хто знав, ким мріє бути, і з тими, хто лише мріяв хоча б якось стати більш творчими. Я бачила, як художники, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, знову бралися за пензель, і як до поетів, які переживали безнадію, знову повертався дар слова, і як знесилені письменники, які, здавалося, застрягли на місці й уже не могли написати ні абзацу, чимдуж дописували останні сторінки чорнових варіантів своїх романів. За цей час я не лише повірила у свій підхід, але і переконалася ось у чому: неважливо, скільки вам років і чим ви займаєтеся у житті, неважливо, чи мистецтво — це ваша кар’єра, чи хобі, чи мрія, головне — те, що ніколи не пізно зайнятися творчістю, і це не буде з вашого боку егоїстично, самолюбно чи смішно. Один п’ятдесятирічний студент, який «завжди хотів писати», скористався моєю методикою і став визначним драматургом. Інший, суддя, скористався моїми принципами для втілення мрії усього свого життя — стати скульптором. У результаті курсу не для всіх творчість стає основною зайнятістю. Правду кажучи, багато професійних митців зізналися, що протягом цього навчання їхньою основною зайнятістю стало щось зовсім інше — бути людьми.

А чому, власне, слово «Бог» повинно бути іменником?

Чому не дієсловом? Найактивнішим і найдинамічнішим дієсловом з усіх?

Мері Делі, теолог

Завдяки власному досвіду і досвіду безлічі інших людей, я повірила у те, що творчість — це вияв нашої справжньої сутності, і що перешкоди — це неприродне порушення процесу, на перший погляд такого ж пересічного і такого ж дивовижного, як розцвітання квітки на кінчику тонкого зеленого стебла. Я переконалася, що процес установлення духовного зв’язку водночас і простий, і явний.

Якщо ви зайшли у глухий кут у своїй творчості — а я гадаю, що почасти ми всі у ньому перебуваємо, — цілком можливо, ба навіть ймовірно, що ви навчитеся творити з більшою свободою, якщо будете готові використовувати методи, викладені у цій книжці. Так само, як і під час занять хатха-йогою у вас змінюється свідомість, хоча ви лише розтягуєтеся, виконання вправ з цієї книжки також змінює свідомість, хоча ви «лише» пишете і розважаєтесь. Виконуйте ці вправи, і вивільнення вашого творчого потенціалу обов’язково настане — вірите ви у це чи ні. І незалежно від того, чи ви називаєте це духовним пробудженням, чи ні.

Якщо стисло, то теорія не має такого великого значення, як практика. Ви займатиметесь формуванням у своїй свідомості каналів, крізь які зможуть працювати творчі сили. Варто вам лише погодитися очистити і підготувати ці канали, як одразу ж з’явиться і творча енергія. У якомусь сенсі ваша творчість схожа на кров. Так само, як кров є усього лиш частиною вашого фізичного тіла, а не чимось таким, що ви вигадали, так і творчість є частиною вашого духовного тіла, а не чимось, що потрібно вигадувати.

Моя подорож

Я почала проводити семінари з розвитку творчості у Нью-Йорку. Я їх вела тому, що мені було наказано це робити. Якось я ішла вимощеною бруківкою вулицею у Вест-Віллидж, яку заливало чудове пообіднє сонце. І раптом я усвідомила, що мені варто почати навчати людей, групи людей, як виходити з глухого кута у своїй творчості. Можливо, це бажання тихо вимовив уголос хтось з перехожих під час прогулянки. Безперечно, у Ґрінвіч-Віллидж більша концентрація митців — і творчо заціпенілих, і ні — ніж будь-де в Америці.

— Мені потрібно вийти з глухого кута у своїй творчості, — мабуть, сказав хтось із перехожих.

— І я знаю, як це зробити, — мабуть, подумки відповіла я, уловивши цей сигнал. Сильні внутрішні директиви завжди були присутні у моєму житті. Я називаю їх «наказами про вирушення у похід».

Як би там не було, але я раптом усвідомила, що знаю, як допомогти іншим вийти зі стану творчого заціпеніння, і що мені судилося зайнятися цим тут і зараз, використовуючи ті уроки, які я сама засвоїла.

Звідки ж взялися ці уроки?

Коли пензлик виконує свою справу, з-під нього рано чи пізно вирине те, що людина не змогла б створити самотужки.

Роберт Мазервеля

У січні 1978 року я кинула пити. Ніколи раніше я не вважала, що саме завдяки алкоголю взялася до письменництва, проте раптом мені почало здавалися, що власне завдяки тверезому способу життя я можу перестати писати. У моєму уявленні пияцтво і письменницька творчість були нероздільними, як, наприклад, віскі та содова. Для мене трюк полягав у тому, щоб подолати страх і взятися за писання. Я намагалася вкластися в обмежений проміжок часу, щоб встигнути написати кілька сторінок, перш ніж алкоголь, немов густий туман, огорне мене повністю і вікно творчості знову зачиниться.

До того часу, як мені виповнилося тридцять і я раптом повернулася до тверезого життя, я вже обжилася офісом у кіностудії «Парамаунт» і побудувала цілу кар’єру з такого типу творчості. Зі спазматичної творчості. Творчості, яка залежала від вольового зусилля і власного его. Творчості від імені когось іншого. Так, безперечно, це також була творчість, проте спорадична, яка була більше схожа на кров, що ривками пульсує з перерізаної сонної артерії. Десять років письменницької кар’єри — і все, на що я була здатна, це робити бездумні ривки та кидатися, незважаючи ні на що, на стіну того, що я у цей момент писала. Якщо моя творчість і була якимось чином дотична до духовності, то радше у тому, що вона скидалася на розп’яття. Я падала на колючий терен прози. Я стікала кров’ю.

Якби я могла продовжувати дотримуватися оцього старого зболеного підходу до письма, то я неодмінно продовжила б це робити. Того тижня, коли я кинула пити, один поважний журнал опублікував дві мої статті, я мала напоготові новий сценарій і проблему з алкоголізмом, яку не могла більше долати самотужки.

Я сказала собі, що якщо тверезість означає кінець творчості, то я не хочу бути тверезою. Водночас я усвідомлювала, що пияцтво вб’є і мене, і творчість. Мені потрібно було навчитися писати на тверезу голову, або ж повністю перестати писати. Необхідність, але аж ніяк не благочестя, стало поштовхом до моєї духовності. Я була змушена шукати новий творчий шлях. Саме там почалися мої уроки.

Позиція митця смиренна. Він за своєю сутністю — лише канал.

Піт Мондрідн

Я навчилася передавати свою творчу енергію у руки єдиного бога, у якого я могла повірити — бога творчості, у руки життєвій силі, яку Ділан Томас^[1] називав «силою, яка штовхає квітку крізь ґніт зелений». Я навчилася відступати на другий план і дозволяти, щоб ця творча сила діяла крізь мене. Я навчилася просто братися за ручку і записувати те, що чула. Письменницька творчість стала скидатися радше на підслуховування чужих розмов, аніж на вигадування атомної бомби. Процес творчості вже не був таким заплутаним і я більше не боялася несподіваного вибуху. Мій настрій уже не впливав на бажання писати. Мені більше не потрібно було вимірювати свою емоційну температуру, щоб перевірити, чи натхнення от-от прийде, чи ні. Я просто писала. Жодних обговорень. Добре, погано? Не моя справа. Це створювала не я. Переставши думати, що про моє письмо казатимуть інші, я нарешті почала писати вільно.

Оглядаючись назад, я вражена, що змогла позбутися образу стражденного митця. Немає нічого жи-вучішого, ніж погані ідеї. І нечасто трапляються гірші ідеї, ніж наші уявлення про мистецтво. Завдяки цьому образу митця-страждальця ми дозволяємо собі упівока дивитися на пияцтво, безладні сексуальні зв’язки, фінансові проблеми, безжалісність і до себе, і до інших. Ми всі знаємо, які бідні-ненормальні-гулящі-безвід-повідальні творчі люди. А якщо їм зовсім не обов’язково такими бути, то яке тоді виправдання такій моїй поведінці?

Думка про те, що я можу бути розсудливою, тверезою і водночас творчою людиною неабияк лякала мене, бо приховувала у собі неминучий тягар особистої відповідальності. «Ви хочете сказати, що якщо я маю цей талант, то мені неодмінно потрібно ним скористатися?» — «Так».

Так судилося долею, що тоді до мене звернувся ще один письменник, який зайшов у глухий кут у своїй творчості, з — і над — яким я мала працювати. Я почала навчати його того, що засвоїла сама. («Відійди на другий план. Дозволь йому працювати крізь тебе. Накопичуй сторінки, а не чиїсь оцінки своєї праці»). Він також почав виходити з глухого кута. Тепер нас було двоє. Незабаром у мене з’явилася ще одна «жертва», цього разу художник. Мої методи виявилися дієвими і для художників.

Це все мене надзвичайно тішило. У миті піднесення я уявляла, як перетворююсь на творчого картографа, який прокладає шлях з безвиході для себе і для усіх тих, хто хотів іти за мною. Я ніколи не планувала навчати інших. Мене ще й дратувало, що мені самій так ніколи й не довелося мати вчителя. «Чому я мусила засвоїти те, що тепер знаю, саме так: методом проб і помилок, повсюдно наштовхуючись на стіни? Ми, митці, повинні більше навчатися, — подумала я тоді. — Стежки, якими вдасться скоротити дорогу, і небезпеки, які чигають за поворотами, цілком можна позначити».

Такі думки снували у моїй голові, коли я ходила на свої пообідні прогулянки, насолоджуючись відблисками річки Гадсон і обмірковуючи, що писатиму далі. І раптом я отримала наказ про вирушення у похід: я повинна навчати інших.

Бог повинен стати поштовхом до діяльності у нашій свідомості.

Джоел С. Ґолдсміт

Не минуло й тижня, як мені запропонували посаду викладача і робоче місце у Нью-Йоркському інституті феміністичного мистецтва, про який я ніколи раніше не чула. Зібралися мої перші учні — художники, романісти, поети й кінорежисери, які зайшли в своїй творчості у глухий кут. Я почала навчати їх того, що зараз зібрано у цій книжці. Відтоді у мене було ще безліч учнів і безліч уроків.

Створення книжки «Шлях митця» бере початок від неформальних нотаток, до яких спонукав мене мій партнер Марк Браян, і робила я їх під час підготовки до занять. Відповідно до того, як інформація про мої уроки поширювалася, я почала надсилати пакунки з навчальними матеріалами поштою. Мандрівний послідовник Юнга Джон Джіанніні розповідав про методи, які я використовую, скрізь, де читав лекції, — здавалося, по всіх усюдах. Після цього до мене неодмінно надходили нові прохання надіслати матеріали. Потім про мене почула спільнота творення духовності і я почала отримувати листи з Деб’юка, Британської Колумбії та Індіани. У мене з’явилися учні у кожному куточку земної кулі: «Я зараз виконую завдання Держдепартаменту США у Швейцарії. Будь ласка, надішліть мені...». І я надсилала.

І розмір пакунків, і кількість студентів невпинно збільшувалися. Врешті-решт у результаті безустанних заохочувань Марка на кшталт: «Візьми і запиши це все. Ти можеш допомогти багатьом людям. Зроби з цього книжку», — я почала упорядковувати свої думки.

Я писала, а Марк, який до того часу теж почав викладати, а також виконувати обов’язки мого наглядача, вказував мені на те, що я випустила з уваги. Я дописувала, а Марк далі звертав мою увагу на те, що я усе ще пропускала. Він нагадував мені, що я бачила безліч чудес, які підтверджували мої теорії, і заохочував мене згадати і про них також. Я висловлювала на папері те, що практикувала ось уже десять років.

Текст, який виник як результат цієї праці, став таким собі нарисом самостійного зцілення. Як і штучне дихання з рота у рот чи метод Гаймліха^[2], методи, викладені у цій книжці, мають одне головне завдання — рятувати життя. Будь ласка, використовуйте їх і розповідайте про них іншим.

Я безліч разів чула слова: «До того, як я прийшла на ваші заняття, я була повністю відділена від своєї творчості. Роки гіркоти і втрат залишили на мені свій слід. А потім, крок за кроком, сталося чудо. Я знову взялася за освіту, щоб отримати фах у сфері театрального мистецтва, вперше за багато років ходжу на прослухову-вання, я постійно пишу і, щонайголовніше, нарешті не почуваюся ніяково, коли називаю себе митцем».

Сумніваюся, що зможу передати вам те відчуття чуда, яке мене переповнювало, коли я спостерігала за життям своїх учнів до і після мого курсу. Протягом курсу навіть фізичні зміни мене неабияк вражали, змушуючи повірити, що термін «просвітлення» потрібно розуміти у прямому значенні. Обличчя студентів часто починали сяяти, щойно вони вивільняли свою творчу енергію. Навіть сама потужна духовна атмосфера, яка панує навколо великого витвору мистецтва, так само може царювати і під час занять із розвитку творчості. Почасти, оскільки всі ми маємо творче начало, саме наші життя стають нашим головним витвором мистецтва.

Духовна електрика: основні принципи

Для більшості з нас думка про те, що Творець заохочує творчість, здається надто радикальною. Для нас притаманно думати або принаймні побоюватися того, що творчі мрії егоїстичні і вони є чимось таким, що Богу зовсім не до вподоби. Врешті-решт наш творчий потенціал — це дитина всередині нас, якій властиво мислити по-дитячому. Якщо батьки висловлювали сумніви або несхвалення щодо наших творчих мрій, для нас типово очікувати такого ж ставлення і з боку Бога-батька. Потрібно позбавитися від таких думок.

Мова йде про вимушений — або бажаний — духовний досвід. Я називаю цей процес духовною хіро-практикою. Ми виконуємо певні духовні вправи, щоб налаштуватися на творчу енергію Всесвіту.

Якщо ви уявите Всесвіт як безмежне електричне море, у яке ви занурені та з якого походите, готовність відкрити свій творчий потенціал перетворює вас з безцільного предмета, що гойдається на хвилях цього моря, на більш діяльну, більш свідому, більше готову до співпраці частину цієї екосистеми.

Як вчитель, я часто відчуваю присутність чогось непояснимого — можете називати це духовною електрикою — і я навчилася покладатися на цю силу, яка розширює мої власні кордони. Я сприймаю фразу «натхненний учитель» у прямому значенні, і це для мене неабиякий комплімент. Тут помітна рука когось, хто значно перевершує мене. Ісус сказав: «Де двоє чи троє в ім’я моє зібрані, там Я серед них». Вочевидь, бог творчості дотримується такої самої думки.

Музику до цієї опери [Мадам Баттерфляй] продиктував мені Бог. Я був лише інструментом, який записав її на папері і доніс до публіки.

Дждкомо Пуччіні

Ідеї линуть до мене прямісінько від Бога.

Йоганнес Брамс

Ми повинні погодитися з тим, що творчий пульс усередині нас і є творчим пульсом самого Бога.

Джозеф Чілтон Пірс

Проникнути до самого серця творчості означає пережити містичний союз; проникнути до самого серця містичного союзу означає відчути стан творчості. Ті, хто постійно вживають духовні терміни, часто називають Бога Творцем, але зрідка припускають, що буквальне значення слова «творець» — митець. Я раджу вам сприймати термін «творець» дослівно. Вам потрібно укласти творчий союз з Великим Творцем, як митець з митцем. Таким чином ви можете суттєво розширити свої творчі можливості.

Використовуючи методику, викладену у цій книжці, і виконуючи щотижневі завдання, ви покладете початок процесу численних змін. Головною з цих змін буде поява синхронності: коли ми самі змінюємося, то Всесвіт примножує ці зміни. Я сформулювала дещо грубувате нагадування про це і приклеїла його до свого робочого столу: «Стрибай, а парашут розкриється згодом».

На власному творчому і викладацькому досвіді я переконалася, що коли ми починаємо творити з вірою, то Всесвіт усіляко нам сприятиме. Це трохи нагадує відкривання шлюзів зверху системи зрошення полів. Варто нам лише усунути перешкоду, і потік почне виконувати свою функцію.

Знову ж таки, я не прошу вас вірити у це. Для того, що відбувся творчий прояв, вам необов’язково вірити у Бога. Я прошу вас лише спостерігати за цим процесом і занотовувати зміни у ньому. Насправді усе виглядатиме так, ніби ви споглядаєте, як зароджується і набирає обертів ваш власний творчий розвиток.

Творчий потенціал усередині кожної людини робить її подібною до Бога.

Мері Делі

У кожної травинки є свій Ангел, який схиляється над нею і шепоче: «Рости, рости».

Талмуд

Видатні імпровізатори схожі на священиків. Вони думають лише про свого бога.

Стефан Граппеллі, музикант

Творчість — це досвід, і, на мою думку, досвід духовний. Неважливо, як ви думаєте: чи творчість веде до духовності, чи духовність до творчості. Правду кажучи, як на мене, то між цими двома процесами немає жодної різниці. Проти такого досвіду саме питання віри стає застарілим. Коли вже літнього Карла Юнга запитали про віру, він відповів так: «Я не вірю, я знаю».

Духовні принципи, які ми зараз розглянемо, це фундамент, на якому можна побудувати творче відновлення і розвиток. Перечитуйте їх щодня і прислухайтеся внутрішнім слухом до будь-яких змін у своєму ставленні до життя чи у своїх переконаннях.

Основні принципи

1. Творчість — це природний порядок життя. Життя — це енергія, чиста творча енергія.

2. Існує невидима невичерпна творча сила, яка пронизує усе навколо, і нас також.

3. Коли ми відкриваємо себе для творчості, ми відкриваємо себе для творчості Творця всередині нас і у нашому житті.

4. Ми самі є творінням. Тому ми, зі свого боку, повинні продовжувати процес творіння завдяки власній творчості.

5. Творчість — це дар Божий. Використовувати його — означає підносити Богу дар у відповідь.

6. Відмовлятися бути творчим — це поводитися свавільно і діяти проти своєї істинної природи.

7. Коли ми розкриваємося для пізнання нашого власного творчого потенціалу, ми розкриваємося і для Бога — упорядкованої рушійної сили.

Те, що ми граємо, і є життя.

Луї Армстронг

Творити — означає приборкати універсальність і пропускати її винятково крізь себе.

П

і

тер Костеибаум

Я малюю не завдяки зору, а завдяки вірі. Віра дає нам здатність бачити.

Амос Фергюсон

8. Варто нам відкрити Творцю свої творчі канали, як нас очікують поступові, але суттєві зміни.

9. Немає жодного ризику у тому, щоб відкривати себе для творчості усе більше і більше.

10. Наші творчі мрії і бажання зароджуються від божественного джерела. Коли ми рухаємося назустріч нашим мріям, ми так само рухаємося назустріч божественному усередині нас самих.

Як за допомогою цієї книжки досягнути духовного відновлення

Цю книжку можна використовувати у декілька способів. Насамперед я раджу вам підійти до неї творчо. Цей розділ пропонує вам щось на кшталт дорожньої карти, яка мала б вам допомагати протягом усього процесу, і також конкретні ідеї про те, що ж вам з цією книжкою робити далі. Деякі учні пройшли курс наодинці, у той час як інші сформували групи, щоб вивчати книжку разом (наприкінці видання подані поради, як опановувати цей курс у групах). Який би спосіб ви не обрали, «Шлях митця» вам допоможе.

Спершу не завадило би переглянути книжку, щоб побіжно ознайомитися з поданою інформацією. (Читати книжку — зовсім не те саме, що використовувати її). Кожен розділ містить есе, вправи, завдання і щотижневу перевірку. Нехай вас не лякає обсяг роботи, яку вам потрібно буде виконати. Здебільшого це лише гра, а виконання завдань займе приблизно одну годину на день.

Коли я викладаю цей курс, то заохочую студентів скласти розклад на тиждень. Наприклад, якщо ви плануєте працювати над тижнем з цього курсу з неділі по неділю, почніть читати розділ з цього тижня у неділю ввечері. Прочитавши розділ, якнайшвидше виконайте усі вправи, вони надзвичайно важливі. Без ранкових сторінок та творчих побачень вам також не обійтися (я детальніше розповім про них у наступному розділі). Ймовірно, ви не встигнете виконати всі вправи, подані на тиждень. Намагайтеся виконати приблизно половину. Пам’ятайте, що вам варто повернутися до другої половини, щойно у вас з’явиться час. Вирішуючи, які саме завдання виконувати, керуйтеся таким підходом: спочатку виберіть ті завдання, які вам найбільше до вподоби, і ті, які вам робити зовсім не хочеться. Відкладіть на потім нейтральні завдання, які не належать до жодної з цих категорій. Обираючи завдання, пам’ятайте: часто ми опираємося тому, що нам найбільше потрібно.

Чому нам усім потрібно користуватися своєю творчою силою?.. Тому, що більше нічого в світі не робить людей такими щедрими, радісними, бадьорими, відважними і співчутливими, і такими байдужими до міжусобиць і накопичення речей та грошей.

Бренда Уелаид

Загалом виділіть на цей курс приблизно сім-десять годин на тиждень — по годині щодня або трішки більше, якщо у вас буде таке бажання. Готовність виділити трохи часу на використання методики, поданої у цій книжці, може принести неабиякі результати всього протягом дванадцяти тижнів курсу. А якщо продовжувати дотримуватися тих самих принципів і далі, то вони здатні поміняти траєкторію усього вашого життя.

Працюючи з цією книжкою, пам’ятайте, що «Шлях митця» — це рух по спіралі. Ви будете наштовхуватися на ті самі питання знову і знову, щоразу на новому рівні. Завершити творче життя неможливо. Розчарування і винагороди траплятимуться на усіх рівнях вашого шляху. Наша ціль — це знайти стежину, встановити точку опори і почати сходження. Нові творчі горизонти, які відкриються перед вами, швидко заохотять вас рухатися вперед.

Чого варто очікувати

Мета мистецтва — не очищений інтелектуальний дистилят, а саме життя — насичене, чудове життя.

Ален Дрідс-Міссон

Багатьом із нас хотілося б стати більш творчими. І багато хто відчуває себе саме такими, проте не в змозі реалізувати свій творчий потенціал. Ми не можемо здійснити свої мрії. Наші життя видаються безбарвними. Часто ми маємо чудові ідеї, прекрасні мрії, проте не в змозі їх утілити. Інколи ми маємо конкретні творчі прагнення, які нам так хотілося б реалізувати, — навчитися грати на фортепіано, малювати, брати уроки акторської майстерності чи писати. Інколи наша ціль більш розмита. Ми прагнемо до того, що можна назвати творчим життям — розгорнутого відчуття творчості у своєму професійному житті, у взаєминах з дітьми, чоловіком чи дружиною, у спілкуванні з друзями.

Хоча немає чарівної палички, за допомогою одного помаху якої можна миттєво і безболісно стати творчою людиною, проте творче відновлення (або відкриття) — це духовний процес, якого можна навчитися і який помітно неозброєним оком. Кожен із нас — складна і унікальна особистість, проте у процесі творчого відновлення існують певні виразні спільні ознаки.

Протягом перших кількох тижнів курсу я зазвичай помічаю певну зневагу і легковажне ставлення з боку студентів. Згодом, десь у середині курсу, накочується хвиля гніву. Після гніву студентів охоплює смуток, а потім їхнє ставлення до навчання стає то ворожим, то сповненим надії. Ця фаза росту, яка складається зі спадів і підйомів, стає періодом низки розширень та звужень, процесом народження, під час якого студентів переповнює то неабияке піднесення, то захисний скептицизм.

Після мінливої фази зростання настає непереборне бажання здатися і повернутися до звичного життя.

Іншими словами — період торгування. На цьому етапі найчастіше виникає неабияка спокуса покинути курс. Я називаю це явище творчим розворотом. Проте оновлена готовність таки опрацювати курс до кінця приведе в дію механізм вивільнення від влади власного его. Далі настає кінцева фаза, яка характеризується новим самовідчуттям: незалежністю, життєрадісністю, надією і схвильованістю, а також умінням побудувати і реалізувати конкретні творчі плани.

Те, що лежить позаду нас і що лежить попереду нас, — незначні абищиці у порівнянні з тим, що лежить усередині нас.

Раяьф Волдо Емерсон

Якщо навчання в межах курсу видається вам вибухом найрізноманітніших емоцій, то це недаремно, бо так воно і є. Коли ми беремося за власне духовне відновлення, то розпочинаємо процес відмови від старого звичного життя. Іншими словами, ми практикуємо відокремлення, а це і є незмінний символ послідовної праці над собою у будь-якій медитативній практиці.

Використовуючи терміни кінематографа, цей процес нагадує повільне регулювання чіткості зображення, тому що ми піднімаємося і віддаляємося від власного життя, аж поки не зможемо подивитися на нього зверху. Саме завдяки цьому «вигляду зверху» ми можемо робити правильний творчий вибір. Уявіть собі цей процес як мандрівку складною, розмаїтою і мальовничою місцевістю. Ви рухаєтеся схилом догори. Результатом відмови від звичного і є те, що вам потрібно зрозуміти все як позитивний процес, водночас і болісний, і запаморочливий.

Багато з нас усвідомлюють, що змарнували власну творчу енергію, непропорційно інвестуючи у життя, надії, мрії і плани інших, а це відтіснило на другий план і затьмарило наші власні прагнення. Коли ми вибудовуємо власну сутність завдяки процесу відмови, ми зможемо чіткіше виражати власні межі, мрії і справжні цілі. Ми стаємо гнучкішими і водночас менш схильними потурати забаганкам інших. Ми переживаємо загострене почуття незалежності і широких можливостей.

Зазвичай, коли йдеться про відмову від чогось, то насамперед нам спадає на думку відмова від вживання алкоголю чи наркотиків, цукру чи жирної їжі, кофеїну або нікотину. Корисно подивитися на відмову у контексті творчості дещо інакше. Наша істинна сутність — це те, заради чого ми відмовляємося від старого звичного життя, щоб повернути собі творчу енергію, якою ми до цього часу неправильно розпоряджалися.

Ми починаємо відкопувати свої поховані мрії. Це підступний процес. Деякі наші мрії надзвичайно крихкі та невловимі, і одне лише намагання струсити з них порох породжує величезну хвилю енергії, яка пронизує струмом усе наше єство. Як прикро! Як шкода! Як боляче! Саме на цьому етапі процесу відновлення ми робимо те, що Роберт Блай^[3] назвав «зануренням у попіл». Ми оплакуємо себе такого, якого ми втратили. Ми зустрічаємо себе так, як би ми зустрічали коханого, який повернувся з довгої кровопролитної війни.

Щоб творче відновлення змогло відбутися, ми мусимо пережити час скорботи. Коли йдеться про самознищення тієї частини свого «я», яке звикло всім догоджати і з яким ми вже давно мирилися, то оплакування тут не уникнути. Наші сльози готують ґрунт для нашого подальшого зростання. Без цього творчого зрошування ґрунт може так і залишитися неродючим. Ми мусимо дозволити, щоб нас пронизав біль. Пам’ятайте, що це корисний біль; блискавка дарує світло.

Як дізнатися напевно, що ви зайшли у глухий кут у своїй творчості? Заздрість — ось чудова підказка. Може, ви заздрите якимось творчим людям? Чи, може, говорите собі: «Я б теж так міг зробити, якби лише...». Ймовірно, ви переконуєте себе у тому, що варто вам почати ставитися до свого творчого потенціалу серйозно, і ви перестали б:

• говорити собі, що вже надто пізно;

• чекати миті, коли у вас з’явиться достатньо грошей, щоб почати займатися улюбленою справою;

• переконувати себе, що коли у вас прокидається прагнення до більш творчого життя, то це у вас говорить винятково самолюбство;

• говорити собі, що мрії не мають значення, тому що це лише мрії, а мислити потрібно тверезо;

• боятися, що рідні і друзі думатимуть, ніби ви з’їхали з глузду;

• говорити собі, що творчість — це розкіш, і що потрібно бути вдячним за те, що маємо.

Коли ви вчитиметесь розпізнавати митця у собі, плекати і захищати його, ви позбудетесь болю і творчої скутості. Ви навчитеся розпізнавати власний страх і боротися з ним, зумієте позбуватися рубців від давніх емоційних ран і ставатимете все більш упевненими у собі. Ми обговоримо старі руйнівні уявлення про творчість і позбудемося їх. Під час роботи з цією книжкою у вас відбудеться інтенсивна цілеспрямована зустріч з власним творчим началом — з вашими внутрішніми невдахами і переможцями, бажаннями і страхами, мріями, надіями і тріумфами. Завдяки цій зустрічі ви відчуватимете піднесення, пригніченість, злість, страх, радість, надію, і врешті-решт свободу.

Основні методи

Творче відновлення засноване на двох визначальних методах: ранкових сторінках і творчому побаченні. Творче пробудження, скероване на довготривалі результати, вимагає постійного використання і одного, й іншого. Я зазвичай розповідаю про них на початку курсу, щоб мати можливість дати вичерпну відповідь на будь-які запитання, які можуть виникнути стосовно них. У цьому розділі я детально і ґрунтовно поясню ці два методи. Будь ласка, уважно перечитайте цей розділ і одразу починайте використовувати ці принципи.

Ранкові сторінки

Для того, щоб відродити своє творче начало, спочатку його потрібно знайти. Я прошу вас це зробити за допомогою, на перший погляд, безглуздої вправи, що зветься ранкові сторінки. Ви виконуватимете це завдання щодня протягом усіх тижнів цього курсу і, сподіваюся, після його закінчення також. Я вже виконую цю вправу протягом десяти років. У мене є студенти, які писали ранкові сторінки майже стільки ж часу, і тепер вони для них стали такою ж необхідністю, як дихання.

Джинні, письменниця і продюсер, вважає, що саме ранкові сторінки надихнули її на нові сценарії і завдяки їм вона змогла чітко спланувати нові телепередачі. «Тепер вони перетворилися для мене на своєрідний ритуал, — говорить вона. — Коли я займалася редагуванням своєї останньої передачі, я прокидалася о п’ятій годині ранку, щоб завершити їх перед тим, як іти на роботу».

Слова — це одна із форм дії, яка також здатна спричинитися до змін.

Інґрід Бенґіс

Для того, щоб зробити своє життя по-справжньому своїм, необхідно відстояти власне право ним керувати.

Енн-Вілсон Шаф

Що ж таке ці ранкові сторінки? Простими словами, ранкові сторінки — це три сторінки звичайного письма, але тільки потоку свідомості: «О Боже, ще один ранок. Мені зовсім НІЧОГО сказати. Час би вже випрати штори. А я витягнула вчора випрану білизну з машинки? Сів метелик на травичку...». Їх також можна назвати не такою мудрою фразою, а просто «дренаж мозку», оскільки це одна з основних функцій цієї вправи.

Не існує неправильного способу писати ранкові сторінки. Ваша щоденна ранкова писанина не мусить бути мистецтвом. Її навіть необов’язково називати написанням зв’язного тексту. Я наголошую на цьому для не-письменників, які працюватимуть з цією книгою. Така «писанина» — це лише один із методів, інструмент. Ранкові сторінки — це лише водити рукою по аркуші паперу і записувати перше, що спаде на гадку, нічого більше. Не бійтеся написати щось надто дріб’язкове, надто сміховинне, надто безглузде чи надто дивацьке.

Ранкові сторінки зовсім не повинні мати розумний виклад, хоча інколи таке траплятиметься. Проте, ймовірно, це ніколи не станеться, і ніхто про це ніколи не дізнається — окрім вас. Виняткове право читати написані вами ранкові сторінки маєте лише ви. І навіть вам не варто перечитувати їх протягом приблизно перших восьми тижнів. Просто спишіть три сторінки і покладіть їх у конверт. Або спишіть три сторінки у записнику на спіралі і не переглядайте попередні сторінки. Просто спишіть три сторінки... і спишіть ще три сторінки наступного дня.

Надміру активний розум — це те саме, що і повна його відсутність.

Теодор Рьотке

30 вересня, 1991 р... На вихідних ми з Домінікою ходили на річку Ріо-Ґранде, щоб пошукати жучків для її завдання з біології. Ми збирали водних комах і ловили метеликів.

Я змайструвала сачок, і ловити ним метеликів було досить просто, хоча бабки, на наше розчарування, виявилися спритнішими.

Ми не ловили тарантула, який прогулювався ґрунтовою дорогою біля нашого дому.

Ми лише провели його поглядом.

Іноді ранкові сторінки будуть списані радісними яскравими думками, але частіше вони будуть безладні, повні негативу і жалю до себе, з великою кількістю повторів, пишномовних фраз, дитинності, злості чи просто банальщини. От і чудово!

2 жовтня 1991 р... Я прокинулася, у мене боліла голова, я прийняла аспірин, і тепер мені трішки краще, хоча я ще досі погано почуваюся. Здається, я таки підхопила грип. Я вже розпакувала майже всі речі, але чайничок від Лаури, за якою я так сумую, ще досі не знайшовся. Хоч сядь та й плач...

Вся та абракадабра, сповнена злості і ниття, яку ви записуєте на ранкових сторінках, стоїть між вами і вашою творчістю. Хвилювання про роботу, домашні клопоти, якийсь підозрілий стукіт в автівці, дивний відблиск у погляді коханої людини — все це клубочить-ся у нашій підсвідомості і негативно впливає на наше життя. Вилийте свої переживання на папір.

Події у нашому житті розгортаються у певній послідовності у часі, проте, коли йдеться про їхню важливість для нас, вони знаходять свій власний порядок... і творять нерозривний ланцюг відкриттів.

Юдора Велті

Ранкові сторінки — це головний метод творчого відновлення. Митці, які у своїй творчості зайшли у глухий кут, мають схильність безжально себе критикувати. Навіть якщо ззовні ми здаємося цілком реалізованими творчими людьми, нам постійно видається, що того, що ми робимо, недостатньо, чи наші творіння нікчемні. Ми стаємо жертвою особистого внутрішнього перфекціоніста, постійного огидного критика, Цензора, який засів у нас у голові (а саме — в лівій півкулі мозку) і безперестанку торочить нам свої згубні зауваження, замасковані під правду. Цей Цензор любить говорити нам чудові слова: «І це ти називаєш текстом? Не сміши мене! Та ти навіть коми не можеш поставити в правильному місці. Якщо тобі досі не вдавалося, то вже ніколи і не вдасться це зробити. Та в тебе помилок у тексті — хоч греблю гати. І чому ти взагалі думаєш, що ти творча людина?». І так безперестанку.

Запам’ятайте золоте правило: ніколи не сприймайте негативну оцінку вашого Цензора за щиру правду. Дотримуватися цього правила не так просто. Проте якщо щоранку ви братиметесь за ранкові сторінки одразу після прокидання, то навчитеся уникати Цензора. Оскільки не існує неправильного способу писати ранкові сторінки, думка Цензора не береться до уваги. Нехай собі говорить, що хоче (саме так і буде). Головне — продовжуйте писати. Запишіть балаканину Цензора, якщо хочете. Зверніть увагу, як йому подобається цілитися у Ахіллесову п’яту вашої творчості. Не сумнівайтеся: ціль Цензора — зачепити вас за живе. Він надзвичайно хитрий ворог. Коли ви стаєте розумнішими, розумнішає і він. Ви написали хорошу п’єсу? Цензор скаже вам, що на цьому ваш потенціал вичерпався. Намалювали перший ескіз? «До Пікассо ще далеко», — скаже він.

Уявіть свого Цензора як змія з мультфільму, який повзає вашим творчим Раєм, нашіптуючи всілякі мерзенні слова, щоб звести вас на манівці. Якщо образ змія вам не подобається, виберіть якогось персонажа з мультфільму, який би вдало відповідав вашому уявленню про Цензора. Це, наприклад, може бути акула з фільму «Щелепи». Потім перекресліть це зображення навхрест. Повісьте цей малюнок там, де ви зазвичай пишете, або вкладіть у внутрішню кишеньку записника. Зображуючи Цензора як маленького хитрого огидного персонажа, яким він насправді і є, ви поступово зможете позбутися його влади над собою і своєю творчістю.

Не один студент у моїй групі прикріпив — як прообраз Цензора — неприкрашений портрет одного з батьків, хто спричинився до формування оцього критика у свідомості своєї дитини. Тут найважливіше перестати сприймати слова Цензора як голос розуму, і натомість усвідомити, що він є причиною вашого творчого заціпеніння. Ранкові сторінки допоможуть вам це зробити.

Написання ранкових сторінок не обговорюється. Ніколи не пропускайте написання ранкових сторінок і не скорочуйте їх. Ваш настрій не має значення. Всі ті огидні слова, які говорить вам ваш Цензор, також не мають жодної ваги. Існує помилкова думка, нібито для того, щоб щось написати, потрібно бути в певному настрої. Це неправда.

Ранкові сторінки навчать вас, що ваш настрій насправді не важливий. Часто ваші найкращі витвори народжуватимуться у ті дні, коли вам здаватиметься, нібито все, що ви робите, — повна дурня. Ранкові сторінки допоможуть вам відзвичаїтися від постійної самокритики і навчитися дозволяти собі просто писати. Нікого не цікавить, що ви втомлені, роздратовані, що вам важко зосередитися чи ви перебуваєте у постійному стані стресу. Ваш внутрішній митець — це дитина, яку постійно потрібно годувати. Ранкові сторінки — його пожива. Тому завжди пишіть ранкові сторінки.

Три сторінки того, що перше спаде вам на думку, — ось і все, що від вас вимагається. Якщо ви не знаєте, про що писати, то так і напишіть: «Я не знаю, про що писати...». І робіть так доти, аж поки не спишете три сторінки. Пишіть будь-що, аж поки не спишете три сторінки.

Коли мене запитують: «Для чого ми пишемо ранкові сторінки?» — я віджартовуюсь: «Щоб потрапити у потойбічний світ». Але у кожному жарті є частка правди. Ранкові сторінки таки допомагають нам потрапити «по той бік» — по той бік страху, власного негативу чи поганого настрою. А найголовніше — вони допомагають нам дістатися туди, де на нас уже не може мати вплив Цензор. Саме там, де не чути його балаканини, ми знаходимо тихе усамітнення, і у цьому місці ми можемо почути рівний негучний голос, який належить і нам самим, і нашому творцю.

Також варто хоча б побіжно згадати про логічне і творче мислення. Тут, у Західній Півкулі, ми надаємо перевагу логічному мисленню. Воно оперує поняттями — чітко і лінійно. Зазвичай, за допомогою логічного мислення людина сприймає світ згідно з усталеними категоріями. Наприклад, кінь у такій системі — це певне поєднання частин цієї тварини, які її й утворюють. Осінній ліс сприймається як набір кольорів, які належать до категорії «осінній ліс» — багряний, жовтий, зелений, золотистий.

Саме логічному мисленню ми завдячуємо своїм виживанням у цьому світі, так було завжди, так є і тепер. Воно працює згідно зі знаними принципами. Все невідоме сприймається як неправильне або потенційно небезпечне.

Поезія часто влітає крізь вікно недоречності.

М.К. Річдрдс

Логічному мисленню хотілося б, щоб усе навколо було схоже на виструнчених солдатів, які марширують рівнесеньким строєм. Зазвичай ми прислухаємося саме до логічного мислення, особливо коли говоримо собі, що потрібно мислити тверезо.

Логічне мислення — це наш Цензор, це наше постійне переосмислення уже сказаного чи зробленого. Коли логічне мислення працює над аналізом оригінального речення, нестандартної фрази чи вигадливого мазка, воно одразу ж вигукує: «Що за чортівня! Це неправильно!».

Образне мислення — це наш винахідник, наша дитина, наш особистий божевільний професор. Образне мислення говорить: «Нічого собі! Оце класно вийшло!». Воно поєднує непоєднувані речі (човен — це ходак хвилями). Йому подобається називати автівку, яка мчить на великій швидкості, диким звіром: «Чорний прудкий вовк щойно з’явився біля ресторану...».

Образне мислення допомагає нам сприймати світ більш цілісно і творчо. Воно чутливе до візерунків і відтінків. Споглядаючи на осінній ліс, воно спонукає нас думати: «Ого! Букет із листків! Краса! Наче золотистий-янтарний-мерехтливий-природній-коро-лівський-килим!». Образне мислення асоціативне і розкуте. Воно встановлює нові зв’язки, поєднуючи різні образи, щоб надати поняттям нового значення — так, як це робили древні скандинави, називаючи човен «конем на хвилях». У фільмі «Зоряні війни» ім’я Скайвокер — це вдалий приклад образного мислення.

До чого я веду всіма цими розмовами про логічне і творче мислення? Завдяки ранковим сторінкам логічне мислення відступає на задній план, а образне мислення має можливість себе виявити.

Цензор — це те, що залишилося від нашого раціонального мислення, відповідального за виживання. Саме він відповідав за рішення, чи безпечно, чи ні, виходити з лісу на відкриту місцевість. Тепер наш Цензор оглядає наші творчі луги, вишукуючи небезпечних звірів. Будь-яка оригінальна думка може видатися йому небезпечною.

Цензору подобаються винятково ті речення, картини, скульптури, фотографії, які він уже бачив безліч разів. Безпечні речення. Безпечні картини. Жодних експериментальних мовних викрутасів, мазків пензлем чи начерків. Прислухайтеся до свого Цензора, і він розповість вам, що все незвичне насправді неправильне, небезпечне чи непридатне.

У кого не почнеться заціпеніння, якщо щоразу, коли ви обачно пробираєтеся на відкритий простір, хтось (ваш Цензор) бере вас на кпини? Ранкові сторінки навчать вас перестати прислухатися до цих насмішок. Вони дозволять вам відокремити себе від негативного Цензора.

Можливо, вам піде на користь розуміння ранкових сторінок як медитації. Звісно, це не зовсім та медитація, до якої ми звикли. Навіть більше, ви, ймовірно, взагалі не звикли медитувати. Сторінки можуть видатися вам анітрохи не духовними чи медитативними, а радше негативними і матеріалістичними, проте вони справді є формою медитації, яка допомагає нам краще пізнати самих себе і змінити власне життя.

Поговорімо про те, якого результату ми прагнемо досягнути, медитуючи. Існує безліч думок з цього приводу. Науковці, якщо йдеться про медитацію, згадують про участь півкуль мозку і техніки «перемикання»: з логічного мислення на образне, з швидкого на повільне, з поверхневого на глибоке. Консультанти з питань управління, яких насамперед турбує здоров’я персоналу, навчилися сприймати медитацію як один із способів боротьби зі стресом. Для високодуховних людей медитація — це шлях до Бога. Митці і люди, які часто мають справу з творчістю, розуміють медитацію як провідник для творчого прозріння згори.

Можливо, натхнення — це одна із форм суперсвідомості, чи радше підсвідомості — я цього не можу знати напевно. Але я певен, що натхнення — це поняття протилежне до скутості і закомплексованості.

Дарон Коплеид

Всі ці трактування до певної міри слушні. Проте вони недостатньо відображають сутність медитації. Так, ми змінимо півкулі мозку, зменшимо рівень стресу, віднайдемо внутрішній зв’язок з творчим началом, і на нас може зійти творче осяяння. Так, будь-який з цих результатів показує, що медитацією варто займатися. Проте, навіть якщо ми об’єднаємо всі ці фактори, то отримаємо лише інтелектуальну модель того, що насамперед є почуттям абсолютної цілісності, порядку і сили.

Ми медитуємо, щоб віднайти самих себе і наше місце на карті Всесвіту. Завдяки медитації ми знаходимо і врешті визнаємо свій зв’язок з внутрішнім джерелом сили, яке може змінити не лише наш внутрішній світ, а й зовнішній. Іншими словами, медитація дає нам не лише світло прозріння, а й силу для втілення ґрунтовних змін.

Суть прозріння — це утішання для мозку. Сама по собі сила сліпа і може зруйнувати так само легко, як і збудувати. Лише навчившись свідомо поєднувати силу і світло, ми, як творчі люди, почнемо відчувати свою справжню сутність. Ранкові сторінки допоможуть нам поєднати ці два поняття і вибудувати духовний «радіозв’язок» з нашим Внутрішнім Творцем.

Саме тому ранкові сторінки вважаються духовною практикою.

Усе завжди зводиться до однієї потреби: копайте глибше, і віднайдете камінь правди, яким би твердим він не був.

Мей Сартон

Неможливо писати ранкові сторінки протягом тривалого часу і так і не відчути зв’язку з несподіваною внутрішньою силою. Попри те, що я почала робити цю вправу задовго до того, як усвідомила її ефект, ранкові сторінки насправді неабияк допомагають твердо і чітко зрозуміти власне «Я». Вони — немов стежка, якою ми ідемо, щоб потрапити у свій внутрішній світ, де ми зустрічаємося і зі своїм творчим началом, і з Творцем.

Із ранкових сторінок складається карта нашого творчого світу. Без них наші мрії можуть так і залишитися terra incognita. Зі мною саме так і сталося. Використання практики написання ранкових сторінок дозволяє поєднати світло прозріння з силою для ґрунтовних змін. Дуже складно скаржитися на щось щоранку день за днем, місяць за місяцем, і так і не відчути бажання почати конструктивні дії. Сторінки виводять нас із відчаю і приводять до таких рішень, про які ми навіть не мріяли.

Коли я вперше взялася за написання ранкових сторінок, то жила у місті Таос, штат Нью-Мексико. Я приїхала туди, щоб розібратися у собі, не маючи жодного уявлення, як цей процес мав би відбуватися. Уже третій раз поспіль мій сценарій відкидали через політику кіностудії. Для сценаристів такі невдачі — звична справа, проте я почувалася так, немов мала три викидні. Заразом мої невдачі можна було вважати катастрофою. Я хотіла зовсім піти з царини кіноіндустрії, де я зазнала стільки болю. Я більше не хотіла дивитися, як передчасно помирають мої діти — результат моїх розумових зусиль. Я поїхала у Нью-Мексико, щоб загоїти свої рани і зрозуміти, чим ще, якщо таке взагалі можливо, я могла б займатися.

Я жила у маленькому будиночку, вікна якого виходили на північну частину гори Таос, і почала писати ранкові сторінки. Ніхто мені не радив цього робити. Я ніколи не чула, щоб хтось робив щось подібне. Просто у мене виникло постійне внутрішнє відчуття, що варто за них взятися, і я саме так і зробила. Сідала за дерев’яний стіл перед вікном, яке виходило на північну сторону гори Таос, і писала.

Як і м'язи, уміння слухати внутрішній голос мудрості стає сильнішим, якщо ним користуватися.

Роббі Ґасс

Ранкові сторінки стали для мене розвагою, я бралася за письмо замість того, щоб постійно витріщатися на гору. Сама пагорбкувата гора зачаровувала, міняла свій вигляд залежно від погоди — і ставила більше запитань, ніж я. То огорнута хмарами, то темна і волога — такою я бачила її і писала у ранкових сторінках лише про неї. Що це все — гора і все решта — означало? Це питання я ставила сторінка за сторінкою, день за днем. Проте воно залишалося без відповіді.

А потім, одного дощового ранку, на мої сторінки забрів персонаж на ім’я Джонні. Зовсім не плануючи, я почала писати роман. Шлях до цього відкрили мені ранкові сторінки.

Кожен, хто старанно писатиме ранкові сторінки, знайде зв’язок із внутрішнім джерелом мудрості. Коли я опиняюся у складній ситуації чи постаю перед проблемою, з якою не можу впоратися, то звертаюся за допомогою до сторінок. Щоб це зробити, я спочатку пишу «МД», скорочено від «Маленька Джулі», а потім формулюю своє запитання.

МД: «Що мені варто розповісти їм про цю внутрішню мудрість?» (Потім я прислухаюся до відповіді і записую її також).

Відповідь: «Тобі варто розповісти їм, що всі мають прямий номер до Бога і що нікому не потрібна для цього телефоністка. Порадь їм випробувати цей метод з власною проблемою. Вони так і зроблять».

Ми повинні черпати силу жити і знаходити причини для життя в усвідомленні своєї дійсності.

Сімона де Бовуар

Інколи, як і цього разу, відповідь здаватиметься несерйозною чи надто простою. З часом я переконалася, що тут ключове слово власне «здаватиметься». Дуже часто я діяла згідно з порадою у відповіді і усвідомлювала, що саме ця проста порада і була правильним рішенням — значно правильнішим, ніж будь-який хитромудрий подальший план. Тому я хочу наголосити, що ранкові сторінки — це мій спосіб медитації; я їх веду, тому що вони дійсно працюють.

Хочу вас запевнити: ранкові сторінки будуть однаково ефективними для художників, скульпторів, поетів, акторів, адвокатів, і домогосподарок — для будь-кого, хто хоче спробувати займатися чимось творчим. Не думайте, що цей спосіб діє, лише якщо ви письменник чи письменниця. Адвокати, які почали використовувати цей метод, клянуться, що завдяки йому вони стали успішніше виступати в залі суду. Танцівники говорять, що ранкові сторінки покращили їхню рівновагу — і не лише емоційну. До речі, саме письменники, які ніяк не можуть позбутися прикрого бажання таки писати ранкові сторінки, а не просто вести їх, можуть дуже довго чекати миті, коли результат використання цього методу стане помітним. Ймовірно, значно швидше вони помітять, що їхні інші тексти несподівано стали вільнішими і розкутішими, та й писати їх чомусь стало легше. Отже, неважливо, чим ви займаєтеся чи що вас стримує, ранкові сторінки — для вас.

Тімоті, позбавлений невимушеності, небагатослівний буркотун-мільйонер, почав вести ранкові сторінки зі скепсисом і презирством. Він не хотів за них братися без доказів, що вони принесуть йому користь. На тих клятих сторінках не було жодної етикетки, а компанія

«Дан і Бредстріт» не визначала їхній рейтинг. Ранкові сторінки здавалися йому безглуздими, а він терпіти не міг усе безглузде.

Малювання — це просто ще один спосіб вести щоденник.

Пабло Пікдссо

Досвід, навіть для художника, не обмежується лише візуальним сприйняттям.

Вольтер Майґс

Якщо коротко, то Тімоті можна описати як велике цабе. На його обличчі не було і натяку на емоції — так, ніби він контролював кожнісінький мімічний рух. Після багаторічних тренувань у залах засідань ради директорів образ Тімоті став такий же відшліфований, темний і дорогий, як червоне дерево. Жодна емоція не порушила олімпійського спокою цього чоловіка. Він точно міг би стати пам’ятником Чоловічій Загадковості.

«Ну добре вже, добре...» — Тімоті таки погодився вести сторінки, але лише тому, що заплатив чималі гроші, щоб хтось його змусив це робити. Не минуло і трьох тижнів, як наш Тімоті, консервативний любитель строгих костюмів, став прихильником ранкових сторінок. Результати використання цього методу його переконали. Він навіть почав — хай Бог боронить — помалу займатися творчістю і розважатися. «Я купив струни до старої гітари, яка вже давно перекидалася без діла», — якось прозвітував він. А наступного разу сказав: «Я відремонтував свій стереопрогравач. І придбав платівки з чудовою італійською музикою». Хоча він неохоче зізнавався у цьому самому собі, творче заціпеніння Тімоті поступово минало. Рано-вранці, під супровід григоріанської музики, він навіть без натяку на скутість писав ранкові сторінки.

Не кожен береться за ранкові писання з такою відвертою ворожістю. Філліс, довгонога світська левиця, яка роками приховувала свій інтелект за чарівною вродою, а власне життя — за життям свого чоловіка, взялася за ранкові сторінки з неабиякою неприхованою радістю — і упевненістю, що вони їй ніколи не допоможуть. Минуло вже десять років відтоді, як вона дозволила собі писати щось інше, окрім листів і списків продуктів. Через місяць після написання перших ранкових сторінок Філліс наче мимоволі створила свій перший вірш. За шість років використання цього методу вона написала безліч віршів, промов, радіопередач і навіть одну книжку.

Антон, доволі бундючний, але охочий до ведення сторінок чоловік, зміг за допомогою цього методу позбутися творчого заціпеніння як актор. Лора, талановита письменниця, художниця і музикант, яка зайшла у глухий кут у своїй творчості, відкрила для себе, що ранкові сторінки підштовхнули її до фортепіано, друкарської машинки, мольберту і пензлів.

Ви можете почати цей курс з чітким баченням того, яку саме грань своєї творчості ви хотіли б відкрити заново, проте методи цієї книги можуть вивільнити й такі творчі задатки, на які ви вже дуже давно не зважали чи ігнорували їх. Інґеборґ, одна з найвідоміших музичних критиків Німеччини, використовувала метод ведення ранкових сторінок, щоб вивільнити свій письменницький хист. Зрештою, вона почала писати музику — вперше за двадцять років. Інґеборґ була просто у захваті і навіть кілька разів дзвонила мені з-за океану, щоб поділитися цією хорошою новиною.

Часто саме ті учні, які найбільше опиралися ідеї вести ранкові сторінки, стають неабиякими їхніми прихильниками. Навіть більше, ненависть до ранкових сторінок — дуже хороший знак. Любов до них — це теж хороший знак, якщо ви продовжуватимете їх вести навіть тоді, коли раптом розлюбите цю справу. Нейтральне ставлення — третій варіант реакції, і зазвичай це захисна стратегія, за якою може критися нудьга.

Нудьга — це замасковане запитання «Та кому воно здалося?». Виникнення цього запитання вказує на

те, що вас охопив страх, а страх означає, що за його маскою ховається відчай. Тому вилийте свій страх на папір. Вилийте будь-що на сторінку. І так три сторінки поспіль.

Коли дзвенить сміх, Всесвіт відкриває цілий калейдоскоп нових можливостей.

Джин Г'юстон

Найсильніша муза з усіх — це наша внутрішня дитина.

Стівен Нахманович

Творче побачення

Другий основний метод цієї книжки може вас здивувати, здатися радше розвагою, аніж інструментом для досягнення певних цілей. Ви можете розуміти, наскільки помічними є ранкові сторінки, проте все ж з недовірою ставитися до методу, який називається творче побачення. Запевняю, що творче побачення також дає неабиякі результати.

Уявіть поєднання методів як радіоприймач і передавач. Це процес, який складається з двох кроків у різних напрямках: потрібно надіслати запит і отримати відповідь. Коли ви ведете ранкові сторінки, ви надсилаєте сигнал — повідомляєте собі і Всесвіту про свої мрії, розчарування, надії. Під час творчих побачень ви отримуєте сигнал — відкриваєте себе прозрінню, натхненню і наставництву.

То що ж це таке — творче побачення? Це відрізок часу, приблизно дві години на тиждень, які ви вивільнили, пообіцявши витратити їх суто на підживлення своєї творчої свідомості, на свого внутрішнього митця. Насамперед творче побачення — це організоване дозвілля, яке ви плануєте заздалегідь і яке захищаєте від усіх, хто намагається у нього втрутитися без запрошення. На це побачення ви можете запросити лише себе і свого внутрішнього митця, тобто свою творчу дитину, і більше нікого. Тобто жодних коханих людей, друзів чи дітей — будь-яке товариство заборонене.

Якщо все це здається безглуздим і ви думаєте, що ніколи не зможете дозволити собі виділити стільки часу, то вам потрібно визнати, що така реакція — це опір. Ви не можете дозволити собі не віднайти часу на творчі побачення.

Створення нового доступне не інтелекту а інстинкту гри, який задіюється завдяки внутрішній потребі. Творчий розум грається з тим, що любить.

К. Ґ. Юнг

— Ви проводите якісний час один з одним? — часто запитують психотерапевти пари, які переживають не найкращі часи. Батьків дітей зі складним характером часто питають те саме.

— Ну... що ви маєте на увазі, який такий «якісний час»? — часто перепитують, ухиляючись від відповіді, пацієнти. — Ми проводимо багато часу разом.

— Я розумію... але чи це якісний час? У вас є якісь спільні розваги? — не вгаває психотерапевт.

— Розваги? (Та це взагалі нечувано, які можуть бути розваги у таких зіпсованих стосунках?)

— Ви ходите на побачення? Щоб просто поговорити? Щоб послухати одне одного?

— На побачення?.. Але ми одружені, у нас надто багато клопотів, надто мало грошей, надто...

— Надто багато страхів, — може урвати психотерапевт. (Так, не прикрашайте ситуацію).

Проводити якісний час з дитиною чи коханою людиною дійсно страшно, а наш митець може видаватися нам одночасно і одним, і іншим. Щотижневе творче побачення — це заняття водночас і надзвичайно ризиковане, і надзвичайно плідне.

Побачення? З моїм митцем?

Так. Вашого митця потрібно виводити в люди, потурати йому і прислухатися до нього. Існує незліченна кількість відмовок, чому ви не можете ходити на такі побачення. «У мене зовсім немає грошей», — це улюблена відмовка багатьох студентів, хоча ніхто й не згадував, що це побачення вимагатиме захмарних витрат.

Ваш митець — це дитина. Час, проведений з батьками, набагато важливіший, ніж витрачені гроші. Піти в цікаву крамницю, повну всілякої всячини, поїхати наодинці на пляж, подивитися старий фільм, відвідати океанарій чи мистецьку галерею — на все це потрібен час, а не гроші. Пам’ятайте, що саме обіцянка знайти на це час має бути непорушною.

У пошуках порівняння подумайте про дитину розлучених батьків, яка має можливість бачитися з одним із батьків, якого любить і за яким сумує, лише на вихідних. (Протягом решти тижня ваш митець перебуває під опікою суворого дорослого, який постійно зайнятий). Ця дитина хоче саме уваги, а не дорогих розваг. Але от чого ця дитина однозначно не хоче — це ділити цінний час з кимось іншим, хто віднедавна став важливий для тата чи мами.

Проводити час наодинці з дитиною-митцем у собі — необхідна умова піклування про самого себе. Довга прогулянка сільською місцевістю, поїздка на пляж, щоб зустріти схід чи захід сонця сам на сам із собою, похід у трохи дивний храм, щоб послухати церковні співи, чи прогулянка етнічним кварталом, де ви побачите і почуєте щось зовсім нове — вашому митцеві може припасти до душі будь-який з цих варіантів. А може, вашому митцю більше до вподоби грати у боулінг?

Пообіцяйте собі щотижня ходити на творчі побачення, а потім спостерігайте, як ваш внутрішній нудь-гар намагатиметься переконати вас, що це все безглуздо. Ви помітите, як хтось постійно зазіхатиме на цей час, ви помітите, як постійно знаходитиметься третя особа, яка захоче розділити його з вами. Навчіться протистояти таким втручанням.

Головне — навчіться прислухатися до того, що говоритиме вам ваш митець під час і після ваших спільних вилазок. «Фе, терпіти не можу, коли все так серйозно!» — наприклад, може заперечувати він, якщо ви з ним безперестанку волочитиметесь по заходах для серйозних дорослих людей, які сприяють культурному розвитку.

Кожна дитина -митець. Заковика у тому, як же залишитися митцем, подорослішавши.

Пабло Пікассо

Прислухайтеся до цього голосу! Він підказує вам, що мистецтву, яке ви творите, бракує легкості і грайливості. Навіть трохи розваг допоможе вам перетворити роботу на веселу гру. Ми часто забуваємо, що в основі будь-якої добре виконаної роботи полягає гра уяви. А покращити ваші навички добре виконувати творчу роботу — це і є завдання цієї книжки.

Ймовірно, ви несподівано для себе помітите, що уникаєте творчих побачень. Зізнайтеся собі, що це відчуття — це страх близькості із собою. Зазвичай, коли у стосунках виникають проблеми, ми схильні уникати близької людини. Ми не хочемо прислухатися до її слів, тому що вони можуть завдати нам болю. Отож ми просто оминаємо рідних, усвідомлюючи, що за найменшої нагоди вони можуть сказати прикрі для нас слова. Можливо, вони поставлять нам такі запитання, на які ми не захочемо чи не зможемо відповісти. Можливо, що ми вчинимо з ними так само, і ми здивовано витріщатимемося один на одного зі словами: «Я навіть не підозрював (підозрювала), що ти так почувалася (почувався)!».

Цілком вірогідно, що отаке виведення на чисту воду, як би воно вас не лякало, стане підґрунтям для побудови справжніх щирих стосунків, у яких кожен із партнерів може бути самими собою і може стати тим, ким забажає. Саме ймовірність досягнення такого результату виправдовує ризик самовикриття і справжньої близькості. Для того, щоб розвинути по-справжньому щирі стосунки зі своїм творчим началом, ми повинні старанно їх плекати, приділяючи цьому чимало часу. Наше творче єство використає цей час, щоб зустрітися з нами віч-на-віч, навчитися довіряти нам, прив’язатися до нас, скласти чіткий план дій.

Під час [таких] періодів відпочинку після напруженої розумової діяльності до справи береться інтуїція, а це часто призводить до несподіваного прозріння, що приносить стільки радості і втіхи.

Фрітьоф Капра, фізик

Ранкові сторінки відкриють для нас те, про що ми думаємо, і вкажуть на те, чого ми, як нам здається, потребуємо. Ми розпізнаватимемо проблемні зони і головні перешкоди. Ми будемо скаржитися, перелічувати, виявляти, відділяти і хвилюватися. Це перший крок, схожий на молитву. Коли настає вивільнення, спричинене творчим побаченням, що і є наступним кроком, ми почнемо чути відповіді. Не менш важливо і те, що ми нарешті почнемо поповнювати творчі резерви, до яких звертатимемось під час занять мистецтвом.

Наповнюючи криницю

Мистецтво — це система образів. Щоб творити, ми черпаємо з внутрішньої криниці. Оця криниця, цей ідеальний мистецький резервуар, схожа на ставок, де повно форелі. У ній безліч великих рибин і дрібних рибок, вгодованої і трохи худої риби — усілякої, придатної для творчого використання. Як митці ми повинні постійно стежити за здоровим функціонуванням цієї творчої екосистеми. Якщо ми не приділятимемо їй достатньо уваги, наша криниця може пересохнути, а вода в ній стане застояна і затхла.

Будь-яка тривала творча робота суттєво виснажує запаси нашої криниці. Надмірне вичерпування води з неї, як і вилов надто великої кількості риби з водойми, призведе до істотного зменшення наших ресурсів. Ми намагатимемося витворити потрібні образи, але безрезультатно. Наша робота гальмуватиметься, а ми не розумітимемо, чому, бо ж «усе йшло так добре». Річ у тому, що робота може зупинитися власне тому, що все йшло чудово.

Спробуйте знайти когось більш норовливого і вперті-шого, аніж трирічні бешкетники. Нас у такому віці неможливо було вразити лише словами. Як і корінні жителі Міссурі, малюк вимагає видовища. Щоб зацікавити дитину, ми повинні спокусити її красивими картинками і приємними відчуттями — наприклад, смачною вечерею чи танцями. До своєї Глибинної Сутності можна дістатися лише так.

Старгок, теолог

Нам, митцям, важливо навчитися підживлювати самих себе. Потрібно бути достатньо пильними, щоб свідомо постійно поповнювати власні творчі ресурси, коли ми активно їх використовуємо. Так би мовити, наш ставок з фореллю поповнювати мальками. Я називаю цей процес наповненням криниці.

Він передбачає активний пошук образів для наповнення нашого творчого резервуара. Мистецтво народжується завдяки увазі. Деталі — його акушери. Нам може здаватися, що біль породжує мистецтво, але, можливо, так стається тому, що завдяки болю ми зосереджуємо свою увагу на деталях (наприклад, на до болю прекрасному вигині шиї коханої, яку втратили). Може видаватися, що мистецтво передбачає широкі мазки, великі задуми і грандіозні плани. Проте саме увага до деталей залишається з нами; неповторний образ — це те, що не покидає нас і стає поштовхом для творення мистецтва. Навіть у розпалі нестерпного болю цей неповторний образ дарує радість. Митець, який стверджує, що це неправда, обманює.

Щоб навчитися розмовляти мовою мистецтва, ми повинні навчитися жити у середовищі цієї мови. Мова мистецтва — це образи і символи. Це розмова без слів, навіть коли те мистецтво, яким ми займаємося, передбачає її вербалізацію. Мова митця — це чуттєва мова пережитих відчуттів. Поринаючи у творчість, ми занурюємося у криницю наших почувань і черпаємо звідти образи. Саме тому нам потрібно навчитися поповнювати цю криницю образами. Але як це зробити? Саме за допомогою нових образів.

Мистецтво — це ділянки роботи образного мислення. Саме воно послуговується образами, воно є оселею і пристановищем наших найкращих творчих імпульсів. Образне мислення неможливо ефективно пустити в дію — чи стимулювати — лише словами. Воно залежить від органів чуття: зору і слуху, запаху, смаку і доторку. Всі вони — частинки магії, а магія лежить в основі мистецтва.

Ніхто по-справжньому не помічає квітку -вона така маленька, що для того, аби її роздивитися, потрібен час, а в нас немає часу. І щоб навчитися дивитися — також потрібен час, як і потрібен час, щоб мати друзів.

Джорджія О'Кіфф

Наповнюючи криницю, думайте про магію, думайте про задоволення і радість. Не ставтеся до цього як до обов’язку. Не робіть те, що вам варто було б робити: відмовтеся від виконання таких собі «духовних присідань», наприклад, читання нудного, але рекомендованого важливого тексту. Робіть те, що вас інтригує, вивчайте те, що цікавить саме вас. Найважливішим складником цього процесу є загадка, а не майстерність.

Саме загадка затягує нас, веде за собою, заманює. (Відчуття обов’язку — навпаки — робить нас одерев’янілими, байдужими і нечулими). Наповнюючи криницю, прислухайтеся до внутрішнього відчуття загадковості, а не до почуття обов’язку, нібито вам необхідно дізнатися про щось більше. Загадка може бути дуже простою: що я побачу, якщо поїду дорогою, якою майже ніколи не їжджу? Зміна маршруту розчиняє нас у теперішньому. Ми знову зосереджуємося на видимому, візуальному світі. Прозріння призводить до розуміння.

Загадка може бути навіть ще простішою: що я відчую, коли запалю ці ароматичні палички? Запах — дорога до яскравих асоціацій і зцілення, але ним часто нехтують. Запах Різдва у будь-який день року, аромат свіжоспеченого хліба чи домашнього супу можуть підживити вашого голодного внутрішнього митця.

Деякі звуки заколисують нас. Інші — бадьорять. Десять хвилин хорошої музики можуть бути надзвичайно ефективною медитацією. П’ять хвилин танцювання босоніж під барабанну музику може збадьорити і підживити нашого внутрішнього митця.

Як бачите, уява потребує байдикування — довгої, непродуктивної, щасливої бездіяльності, ледарювання і ловіння ґав.

Бренда Уеланд

Зовсім необов’язково наповнювати криницю постійно чимось новим. Навіть звичне куховарство може стати в нагоді. Коли ми чистимо і нарізаємо овочі, ми робимо те саме і зі своїми думками. Пам’ятайте, мистецтво — результат діяльності образного мислення, яке стимулюється за допомогою ритму і рими, а не за допомогою аргументів. Почистити морквину, зняти шкірку з яблука — це підживлює не лише наш організм, а й нашу уяву.

Будь-яка рутинна монотонна дія також допомагає поповнити криницю. Письменникам часто доводилося чути безліч сумних розповідей про сестер Бронте і бідну Джейн Остін, які були змушені приховувати своє письмо, криючись за шиттям. Невеличкий експеримент із шиттям може виявити новий аспект такого способу проведення часу. Шиття, за визначенням — заняття рутинне і монотонне, водночас і заспокоює, і підохочує вашого внутрішнього митця. Стібок за стібком — так можна вигаптувати цілий сюжет. Для творчих людей шиття часто буває надзвичайно плідним заняттям.

«Чому у мене з’являються найкращі ідеї саме тоді, коли я приймаю душ?» — одного разу роздратовано запитав Ейнштейн. Дослідження мозку показують, що за приймання душу відповідає образне мислення.

Приймання душу, плавання, тертя мочалкою, гоління, керування автомобілем — і безліч інших дій — все це рутинні монотонні заняття, які можуть змінити наше мислення з логічного на образне. Рішення складної творчої проблеми може виникнути з пінки в умивальнику, коли ви миєте посуд, чи з’явитися на трасі у ту мить, коли ви виконуєте складний маневр.

Дослідіть, що з цього найбільше підходить саме для вас, і використовуйте це собі на користь. Багато творчих людей переконалися, що дуже зручно тримати під рукою записник чи диктофон, коли вони керували автомобілем. Стівен Спілберг стверджує, що найкращі його ідеї спадали йому на гадку, коли він їхав за кермом. І це невипадково. Маневруючи у потоці машин, він занурювався у потік образів, які постійно наближалися і змінювалися. Образи оживляють творче мислення. Вони наповнюють криницю.

Справжня загадка світу — у видимому, а не у невидимому.

Оскар Вайлд

Усередині тебе живе митець, про існування якого ти навіть не здогадуєшся... Якнайшвидше скажи «так», якщо знаєш, якщо знав про це ще з часів створення Всесвіту

Джалал Ад-Дін Румі

Для цього наповнення дуже важлива зосередженість. Ми повинні використовувати свій життєвий досвід, а не ігнорувати його. Дехто змушує себе читати, щоб не звертати уваги на зовнішній світ. У переповненому людьми (і цікавими деталями) вагоні ми зосереджуємося винятково на читанні газети, не звертаючи жодної уваги на образи і звуки довкола нас, а саме ними ми і могли б поповнити свою криницю.

Для повного відновлення потрібно визнати, що ви зайшли у глухий кут у своїй творчості, і вибратися з нього. Найбільш перевірений спосіб це зробити — наповнити криницю.

Мистецтво — гра уяви на полі часу. Дозвольте собі взяти участь у грі.

Творчий контракт

Коли я викладаю курс «Шлях митця», то вимагаю, щоб кожен студент уклав контракт сам із собою, пообіцявши виконувати всю передбачену курсом роботу. Можете зробити собі такий подарунок? Якщо так, то висловіть це за допомогою маленької церемонії. Придбайте гарний записник для ведення ранкових сторінок; заздалегідь домовтеся з нянею, яка могла б доглянути дітей, поки ви ходитимете на творчі побачення. Тепер перечитайте контракт. Відкоригуйте його, якщо хочете, а потім підпишіть і поставте дату. Повертайтеся до нього, коли ви потребуватимете підтримки, щоб продовжувати роботу.

КОНТРАКТ

Я,___________________, усвідомлюю, що на мене чекають інтенсивні керовані зустрічі зі своїм творчим началом. Я обіцяю сумлінно виконувати завдання цього 12-тижневого курсу. Я,______________, обіцяю щотижня читати необхідний розділ, щодня писати ранкові сторінки, щотижня ходити на творчі побачення і виконувати завдання кожного тижня.

Я,____________________, також усвідомлюю, що завдяки цьому курсу я зіткнуся з певними проблемами і емоціями, з якими мені потрібно буде впоратися. Я,______________, обіцяю піклуватися про себе: достатньо спати, дотримуватися здорового харчування, займатися фізичними вправами і потурати собі протягом усього курсу.

________ _______

(підпис) (дата)

Тиждень 1. Відновлюємо відчуття безпеки

Цей тиждень закладе підґрунтя для вашого творчого відновлення. Можливо, ви відчуватимете водночас піднесення і недовіру, оптимізм і скептицизм. Ці есе, завдання і вправи скеровані на те, щоб ви зміцнили власне відчуття безпеки, яке, зі свого боку, допоможе вам позбутися страху і краще пізнати творчу сторону своєї особистості.

Митці-тіні

Одна з наших найважливіших творчих потреб — потреба у підтримці. На жаль, її не так легко задовольнити. За ідеальних умов, нас має плекати і підтримувати спочатку сім’я, а потім численні друзі, вчителі і доброзичливці, кількість яких постійно зростатиме. Ті, хто лише розпочинає свій творчий шлях, особливо хочуть і потребують похвали не лише за досягнення і успіхи, але й за спроби і докладені зусилля. На жаль, багато митців так і не отримують цієї надзвичайно важливої ранньої підтримки. Зрештою, вони і не здогадуються, що можуть творити.

Спостерігаючи за творчими спробами своїх дітей, батьки лише зрідка говорять: «Спробуй і подивися, що вийде». Тоді, коли значно доречнішою була би підтримка, вони пропонують обачну пораду. Сором’язливі молоді митці, додавши до власних страхів ще й батьківські страхи, часто відмовляються від яскравих мрій про творчу кар’єру і осідають у сутінковому безбарвному світі невикористаних можливостей і жалю. Там, між мрією про реалізацією задуманого і страхом поразки, народжуються митці-тіні.

Ніщо не має такого сильного психологічного впливу на дітей і їх оточення, як непрожите життя батьків.

К. Ґ. Юнг

Тут доречно було б згадати про Едвіна, нещасного маклера-мільйонера, у якого єдина радість у житті — його колекція витворів мистецтва. Попри неабиякий талант до образотворчого мистецтва, ще з дитинства всі очікували від нього реалізації лише у фінансовому секторі. На двадцять перший день народження батько подарував йому місце на біржі. З того часу син так і залишився маклером. Тепер йому тридцять п’ять, він водночас і дуже багатий, і дуже бідний. За гроші творчу самореалізацію не купиш.

Оточивши себе митцями і їхніми витворами, він нагадує дитину, яка притулилася носом до вітрини крамниці з цукерками. Він дуже хотів би стати більш творчим, проте вважає, що цей привілей не для нього. Едвін щедра людина і нещодавно зробив подарунок одній жінці, яка займається творчістю, відшкодувавши її витрати упродовж року, щоб вона могла реалізувати свої творчі задуми. Оскільки його виховали з твердим переконанням, що слово «митець» він не може застосувати до себе, Едвін не здатен зробити такий самий подарунок самому собі.

Такі випадки не поодинокі. Дуже часто творчі поривання дитини не помічають або придушують. Нерідко батьки, маючи якнайкращі наміри, намагаються виховати в дитині більш раціональні якості. «Перестань фантазувати і опустися на землю!» — одне з найпоширеніших зауважень. Або ще: «Ти ніколи нічого не досягнеш, якщо продовжуватимеш літати у хмарах».

Маленьких митців змушують думати і поводитися так, нібито вони маленькі лікарі і юристи. Нечасто можна зустріти сім’ю, яка, наслухавшись міфів про творчих людей, що заледве животіють, порадить своїм дітям не здаватися і спробувати побудувати кар’єру в царині мистецтва. Натомість, якщо дитині щось узагалі порадять, то щонайбільше — сприймати мистецтво як хобі, творчу облямівку, що прикрашає реальне життя.

У багатьох сім’ях вважають, що кар’єра у мистецькій сфері існує десь за межами їхньої соціальної і економічної реальності. «Мистецтвом за світло не заплатиш». Як наслідок, навіть якщо дитину й заохочують до потенційного вибору мистецтва як професії, то просять робити це «раціонально».

Ерін, талановитому лікарю-педіатру, було вже біля тридцяти п’яти років, коли вона почала відчувати нав’язливе невдоволення своєю роботою. Не знаючи, який напрямок для себе обрати, вона почала адапто-вувати одну з дитячих книжок для екранізації. Поки вона цим займалася, їй наснився віщий сон про покинуту дитину, свого маленького внутрішнього митця. Перед тим, як стати педіатром, Ерін була талановитою студенткою факультету мистецтв. Протягом двадцяти років вона пригнічувала свої творчі пориви, витрачаючи всі творчі зусилля для допомоги іншим. Тепер, у майже сорокарічному віці, вона несподівано усвідомила, що прагне допомогти самій собі.

Подібні історії трапляються дуже часто. Художни-ків-початківців заохочують стати вчителями малювання чи спеціалістами з арт-терапії для людей з особливими потребами. Молодим письменникам радять зайнятися адвокатурою — професією, де важливо вміти добре володіти словом, чи медициною — бо ж вони мають такі непересічні розумові здібності. Отож дитина з вродженого оповідача історій перетворюється на талановитого психотерапевта, який вислуховує чужі історії.

Я певен, що якби митцям дали можливість самим обрати собі ярлики, то більшість не вибрали б їх узагалі.

Бен Шан

Занадто налякані, щоб самим творити, дуже часто із заниженою самооцінкою, яка перешкоджає зізнатися навіть самому собі у мріях про мистецтво, ці люди натомість стають митцями-тінями. Бувши справжніми майстрами від Бога, проте не помічаючи своєї істинної сутності, митці-тіні часто знаходяться поруч із тими творчими особистостями, які заявили про себе на повний голос. Не в змозі розпізнати у собі те творче начало, яким вони так захоплюються, вони часто зустрічаються або одружуються із людьми, які активно будують мистецьку кар’єру — саме ту кар’єру, якої митці-тіні таємно прагнуть.

Коли Джеррі усе ще застряг у глухому куті своєї творчості, він почав зустрічатися з Лісою, яка мала неабиякий талант, але була бідним художником-фрілан-сером. «Я твій найвідданіший шанувальник», — часто говорив він їй. А от у чому він їй одразу не зізнався, то це в тім, що він сам мріяв стати кінорежисером. Навіть зібрав цілу бібліотеку книжок про кіно і спрагло прочитував спеціалізовані журнали з кінорежисури. Проте здійснити бодай щось задля реалізації своєї мрії йому було лячно. Натомість він віддавав увесь свій час і увагу Лісі та її творчій кар’єрі. Під його керівництвом кар’єра художниці почала розвиватися. Вона заробляла все більше і більше, ставала відомішою. А Джеррі так і не вийшов зі стану творчого заціпеніння. Коли Ліса порадила йому піти на режисерські курси, він одразу знітився і відступив. «Не кожному судилося займатися мистецтвом», — сказав він їй — і собі також.

Нас навчили вірити, що погане — значить реальне, а добре -значить нереальне.

Сьюзан Джефферс

Творчі люди обожнюють творчих людей. Митці-тіні горнуться до свого істинного племені, проте все ніяк не можуть заявити про своє, отримане від народження, право бути там. Дуже часто саме завдяки сміливості, а не таланту, одна людина стає митцем, а інша лише митцем-тінню, і зрештою — ховається від світла, боїться вийти назовні і показати свою мрію навколишньому світу, так ніби від цього вона може розсипатися на друзки.

Митці-тіні часто обирають собі кар’єру, дотичну до бажаного мистецтва, навіть паралельну до нього, проте все ж не саме мистецтво. Помітивши їхнє озлоблення, Франсуа Трюффо^[4] наполягав, що критики — це насправді режисери, які зайшли у глухий кут у своїй творчості; саме так було і з ним, коли він працював кінокритиком. Можливо, він має слушність. Письменники за покликанням нерідко займаються журналістикою або рекламою, де вони можуть використовувати свій талант, не роблячи рішучих кроків назустріч омріяній письменницькій кар’єрі. Природжені актори стають менеджерами інших акторів і отримують вторинне задоволення від того, що таки служать своїй мрії, нехай і опосередковано.

Керолін, талановитий фотограф, зробила успішну кар’єру промоутера іншого фотографа, проте ця робота так і не принесла їй щастя. Джин, яка мріяла писати сценарії до художніх фільмів, зайнялася трид-цятисекундними рекламними відеосюжетами. Келлі, яка хотіла стати письменницею, проте боялася сприймати власну творчість серйозно, побудувала успішну кар’єру, представляючи інтереси «по-справжньому» творчих людей. Кожна з цих жінок — митець-тінь, і їм потрібно було віддати перевагу власним інтересам і реалізації своїх мрій. Вони це усвідомлювали, проте не наважувалися на такий сміливий вчинок. Їх виховували, готуючи до ролі митця-тіні, і тепер їм потрібно докласти чимало зусиль, щоб позбутися цього відчуття другорядності.

Не плач, не нарікай. Зрозумій.

Барух Спіноза

Потрібно бути сильною особистістю, щоб сказати владним батькам, які хочуть якнайкращого для своєї дитини, чи будь-кому іншому, хто уміє нав’язувати свою думку: «Перепрошую! Але я також творча людина!». У відповідь може прозвучати саме те, що ми так боїмося почути: «Звідки ти знаєш?». Звісно, митець-початківець не може цього знати напевно. У нього є лише мрія, передчуття, прагнення і бажання. Дуже рідко знаходяться вагомі докази творчості, проте мрія продовжує жити.

Зазвичай, митці-тіні роками картають себе за те, що так нічого і не зробили задля реалізації своїх мрій. Ця жорстокість до самих себе лише зміцнює статус митця-тіні. Не забувайте, що митця потрібно плекати. Митці-тіні не отримали достатньо піклування. Попри це, вони все ж звинувачують себе у тому, що боялися реалізувати себе.

Послуговуючись перекрученою версією Дарвін-ського детермінізму, ми переконуємо себе, що справжні митці можуть вижити у найбільш ворожому середовищі і все ж знайти своє справжнє покликання, як поштові голуби, які завжди знаходять потрібний шлях. Це повна нісенітниця. Безліч митців народжують дітей надто рано чи мають їх надто багато, вони надто бідні чи надто віддалені — у культурному і матеріальному сенсі — від того мистецького середовища, в якому вони мали б можливість повністю виявити себе. Ці митці-тіні, які стали такими зовсім не зі своєї вини, чують віддалений поклик мрії, проте не можуть пробратися крізь культурний лабіринт, щоб віднайти її.

Щоб жити творчим життям, потрібно позбутися страху зробити щось неправильно.

Джозеф Чілтон Пірс

Якщо ви почуваєтеся недооціненим, сердитим чи спустошеним, це ознака того, що інші люди не відкриті для вашої енергії

Саная Роман

Для митців-тіней життя може наповнитися суцільним незадоволенням, відчуттям утраченої цілі і невиконаної обіцянки. Вони хочуть писати. Вони хочуть малювати. Вони хочуть стати акторами, композиторами, танцівниками... Проте вони бояться сприймати свій творчий хист серйозно.

Щоб вийти з царства темряви на світло творчості, митцям-тіням доведеться навчитися ставитися до себе розважливо. Їм потрібно обачно й обдумано плекати свою творчу дитину. Творчість — це гра, проте для митців-тіней навчитися дозволити собі гратися — важка праця.

Захищаючи внутрішню творчу дитину

Не забувайте, що ваш внутрішній митець — дитина. Віднайдіть і захищайте її. Вчитися дозволити собі творити — це як вчитися ходити. Творча дитина повинна спочатку навчитися повзати. Опісля цього будуть перші маленькі кроки і перші падіння — незугарні перші малюнки, перші фільми, які радше нагадуватимуть сімейні любительські зйомки, перші вірші, якими соромно навіть листівку підписати. Зазвичай, митець-тінь, який хоче відновити своє творче начало, використає ці ранні спроби, щоб переконати себе, що продовжувати далі немає сенсу.

Осуджувати власні ранні творчі спроби означає жорстоко поводитися із собою. Це відбувається по-різному: роботи початківців порівнюють з шедеврами інших митців, передчасно критикують чи показують друзям, схильним до надмірної критики. Простими словами, митці-початківці часто поводяться як досвідчені мазохісти. Мазохізм стає для них своєрідним мистецтвом, яке вони опанували давним-давно і удосконалювали протягом довгих років самобичування; ця звичка немов кийок самоненависті, яким митець може загнати себе назад у тінь.

Відновлювати своє творче начало потрібно повільно і обережно. Наша мета — залікувати старі рани, а не завдати нових. Не намагайтеся стрибнути вище голови! Без помилок не обійтися! Спотикатися — цілком нормально! Все це — перші кроки. Прогрес, а не досконалість — ось що ви повинні від себе вимагати.

Надто далеко, надто швидко — і ми можемо звести всі свої зусилля нанівець. Творче відновлення схоже на підготовку до марафону. Перш, ніж пробігти одну милю у швидкому темпі, ми повинні пробігти десять миль у повільному. Такий підхід може не сподобатися нашому самолюбству.

Ми хочемо стати видатною людиною — до того ж миттєво, — проте творче відновлення так не відбувається. Це недоладний процес, сповнений спроб і невдач, за який іноді вам може бути соромно. Безліч разів ми виглядатимемо непривабливо — ані для себе, ані про людське око. Нам потрібно перестати вимагати від себе постійно справляти лише хороше враження. Неможливо змінюватися на краще і гарно виглядати в чужих очах водночас.

Пам’ятайте: для того, щоб відродити у собі митця, ви повинні бути готові стати поганим митцем. Дозвольте собі побути новачком. Погоджуючись на готовність стати поганим митцем, ви отримуєте шанс бути митцем, і з часом, можливо, дуже хорошим.

Малювати — це пробувати домовитися з життям. Існує стільки ж рішень, скільки і людей.

Джордж Тукер

Коли я говорю це під час викладання курсу, то одразу ж спостерігаю захисну ворожу реакцію: «А знаєте, скільки мені вже буде років, коли я врешті навчуся добре грати на фортепіано/опаную акторську майстер-ність/почну малювати гарні картини/зможу написати вартісну п’єсу?».

Так, знаю... Рівно стільки ж, скільки вам буде, якщо не навчитеся.

Отож розпочнімо.

Ваш внутрішній ворог: основні негативні переконання

Зазвичай, коли ми заходимо у глухий кут у якійсь сфері свого життя, то перебуваємо там тому, що почуваємося у ньому безпечніше. Ми можемо не бути щасливими, проте знаємо точно, які ми — нещасні. Здебільшого той страх, який ми відчуваємо стосовно власного творчого начала — це страх невідомого.

Якщо я дійсно творча людина, що це буде означати? Що трапиться зі мною і з іншими людьми? У нас є безліч жахливих уявлень про те, що могло б статися. Тому, замість того, щоб дізнатися, що ж трапиться, ми натомість ховаємося у глухому куті. Лише зрідка це свідоме рішення. Частіше це несвідома реакція на наші внутрішні негативні переконання. Протягом цього тижня ми працюватимемо над розпізнанням і викоріненням цих переконань.

Ось перелік найпоширеніших негативних тверджень:

Я не можу бути успішним, продуктивним, творчим митцем, тому що:

1. Усі мене зненавидять.

2. Я зроблю боляче своїм друзям і сім’ї.

3. Я збожеволію.

4. Я покину своїх друзів і сім’ю.

5. Я навіть не вмію писати без помилок.

6. У мене виникає мало цікавих ідей.

7. Я засмучу свою маму чи/і тата.

8. Мені доведеться постійно бути наодинці.

9. Виявиться, що я гей (лесбійка) (якщо гетеросексуал).

10. Я раптом стану гетеросексуалом (якщо гей/лесбійка).

11. У мене буде погано виходити, я цього не помічатиму і виглядатиму по-дурному.

12. Я постійно злитимусь.

13. Мені завжди бракуватиме грошей.

14. Я займатимусь повільним самознищенням і з часом алкоголь, наркотики чи секс мене погублять.

15. Я захворію на рак, на СНІД, або у мене трапиться серцевий напад чи я підхоплю чуму.

16. Мій коханий (моя кохана) покине мене.

17. Я помру.

18. Я почуватимусь погано, тому що не заслуговую на успіх.

19— Я здатен (здатна) лише на один хороший витвір.

20— Уже надто пізно. Якщо я досі не став (стала) серйозним митцем, то вже ніколи і не стану.

Жодне з цих негативних переконань не є слушним. Ці твердження прищепили нам батьки, вони могли сформуватися під впливом релігії, культури, надто боязких друзів. Кожне з таких переконань є виразником міфу про те, що у нашому розумінні означає бути творчою людиною.

Коли ми відкинемо більшість безпідставних деструктивних стереотипів, породжених нашою культурою, то все одно можемо помітити, що вперто тримаємося за негативні твердження, нав’язані нам сім’єю, вчителями і друзями.

Вони не такі очевидні, проте не менш руйнівні, якщо не розпізнати і не викорінити їх. Саме цим ми і повинні зайнятися.

Негативні переконання — це лише переконання, а не факти. Земля ніколи не була пласкої форми, проте всі були у цьому переконані. Ви не станете дурними, ненормальними, егоїстичними, претензійними чи сміховинними тільки тому, що будете так безпідставно про себе думати.

Ви просто налякані. Негативні переконання лише підсилюють ваш страх. Запам’ятайте: негативні переконання — особисті і породжені культурою — завжди ціляться у ваше найвразливіше місце. Вони атакують ваше відчуття власної сексуальності, привабливості і освіченості — будь-яке слабке місце, за яке вони можуть схопитися.

Ось перелік деяких негативних переконань разом з їхніми позитивними альтернативами-відповідниками:

Негативні переконання

Усі митці:

— пияки;

— божевільні;

— бідні як церковні миші;

— безвідповідальні;

— самітники;

— мають безладні статеві зв'язки;

— приречені, нещасні;

— мають природжений, а не набутий талант.

Позитивні альтернативи

Митці бувають:

— тверезі;

— розсудливі;

— платоспроможні;

— відповідальні;

— товариські;

— вірні;

— спасенні;

— щасливі;

— з віднайденим і відновленим талантом.

Наприклад, у свідомості жінки-художниці той стереотип, що «всі митці мають безладні статеві зв’язки», може набрати особистішої форми: «Якщо я займатимусь мистецтвом, жоден чоловік мене не полюбить. Усі творчі люди або висвячуються у целібаті, або стають геями чи лесбійками». Це твердження, почуте від матері чи вчительки і не осмислене юною художницею, може звести її на манівці і таким чином загнати у творчу безвихідь.

За схожим принципом молодий письменник може вирішити, що «всі письменники-чоловіки або геї, або імпотенти». Таке твердження, почуте від учителя чи вичитане у надмірній кількості мудрих книжок про Фіцджеральда чи Гемінґвея, знову ж таки може завести творчу людину у глухий кут. Бо ж кому хочеться мати сексуальну дисфункцію?

Митець-гей може інтерпретувати такі стереотипи по-своєму: «Лише мистецтво гетеросексуалів вважається прийнятним, то задля чого мені узагалі творити, якщо доведеться приховувати свою сексуальну орієнтацію чи відразу здійснити “камінг-аут” незалежно від того, хочеться мені цього чи ні?»

Я не вірю, що цей таємничий Всесвіт крутиться на осі страждань; безсумнівно, дивна краса цього світу повинна коренитися зі щирої радості.

Луїза Боґан

Якщо дослідити глибинну суть цих численних негативних тверджень, усі вони мають один спільний корінь — переконання у тому, що ми повинні жертвувати однією заповітною мрією заради іншої. Іншими словами, якщо вам здається, що бути митцем — це для вас надто приваблива перспектива, щоб бути правдою, ви самі ставите цій мрії таку ціну, яку ви ніколи не зможете заплатити. І опиняєтеся у глухому куті.

Більшість творчих людей керуються неусвідомле-ним «або-або», яке стоїть між ними і їхньою творчістю. Для того, щоб вийти із глухого кута, ми повинні знайти власні «або-або»: «Я можу бути або щасливим у особистому житті, або митцем». «Я можу або заробляти багато грошей, або бути митцем». Проте можливо водночас і займатися творчістю, і бути щасливим у романтичних стосунках. Так само можливо непогано заробляти і займатися мистецтвом.

Сила, яка змушує вас залишатися у глухому куті, не хоче, щоб ви це знали. Її план нападу — залякати вас якимось ірраціональним жахливим фіналом, про який вам навіть соромно говорити вголос. Ви усвідомлюєте, що не варто відкладати літературу чи живопис через якийсь безглуздий страх, але власне тому, що цей страх безглуздий, ви не говорите про нього і він не випускає вас з-під свого контролю.

Таким чином твердження «Ви навіть писати без помилок не вмієте» не втрачає своєї переконливості навіть попри існування безлічі комп’ютерних програм перевірки правопису. Ви ж знаєте, що перейматися правописом — це так по-дурному, тому і не говорите про це вголос. І саме тому залишаєтеся у глухому куті і не можете знайти виходу. (До речі, страх наробити

граматичних помилок — дуже поширена причина творчого заціпеніння).

Протягом цього тижня ми виявимо і проаналізуємо суть ваших негативних переконань за допомогою вправ на логічне і образне мислення. Вони можуть видатися вам банальними і малоефективними. Але ми зазначали, що таке ставлення — це результат внутрішнього опору. Якщо невисловлені негативні переконання — це і є ваш внутрішній ворог, то для боротьби з ним потрібна ефективна зброя. Принаймні випробуйте її, перш ніж випустити з рук.

Ваш внутрішній союзник: позитивна зброя

Перебуваючи у глухому куті у своїй творчості, ми часто всідаємося на трибуну і критикуємо тих, хто грає на полі. «Не такий він і талановитий», — говоримо ми про популярного митця. Може виявитися, що ми маємо рацію. Дуже часто саме сміливість, а не талант ставлять митця у центр уваги. Оскільки самі ми перебуваємо у стані творчого заціпеніння, то маємо схильність ставитися до цих самовпевнених монополістів загальної уваги вороже. Ймовірно, ми визнаємо, що причиною успіху є істинна геніальність, проте якщо перед нами лише геній самореклами, наше обурення переливатиметься через край. Тут йдеться не лише про заздрість. Це прийом зволікання, який втримує нас у глухому куті. Ми виголошуємо собі та іншим жертвам цілі промови: «У мене це вийшло б навіть краще, якби тільки...».

У вас це вийшло б навіть краще, якби тільки ви дозволили собі спробувати!

Позитивні твердження допоможуть вам дозволити собі спробувати. Позитивне твердження — це висловлення позитивного переконання. У нас неабияк добре виходить вести негативний внутрішній діалог, тому якщо ми хоча б трішки навчимося вести позитивний внутрішній діалог, то помітимо суттєві зміни.

Позитивні твердження — це як ліки для того, що ви хочете змінити у собі.

Джеррі Франкгаузер

Позитивні твердження допомагають відновити почуття безпеки і надії. Коли ми тільки почнемо з ними працювати, вони можуть видатися безглуздими. Банальними. Вони нас осоромлюватимуть. Цікаво, правда? Ми можемо з легкістю і без відчуття сорому ганити себе негативними переконаннями: «Я недостатньо талановитий (талановита) /недостатньо розумний (розумна) /недостатньо оригінальний (оригінальна) / недостатньо молодий (молода)...». Проте, як багатьом добре відомо, сказати собі щось приємне зовсім не так просто. Спочатку ви взагалі почуватиметеся не у своїй тарілці. Проговоріть ці твердження собі і перевірте, чи не видадуться вони вам безнадійно слізливими: «Я заслуговую на любов». «Я заслуговую на гідну платню». «Я вартий повноцінного творчого життя». «Я геніальний успішний митець». «Я маю безліч талантів». «Я упевнений у собі майстер своєї справи».

То як, ваш Цензор уже нашорошив свої огидні вуха? Цензори не зносять будь-якого натяку на самодостатність. Вони одразу ж починають розводити свої звичні брехні: «Та за кого ти себе маєш?». Так, нібито усе наше колективне несвідоме безліч ночей поспіль допізна дивилося «101 далматинець» Волта Діснея, навчаючись у Круелли де Віль інтонації для дошкульних звинувачень.

Просто спробуйте сформулювати позитивне твердження. Наприклад, «Я,_(ваше ім’я), видатний і плідний гончар [художник, поет і т. д.]».

Напишіть це речення десять разів поспіль. Поки ви це робитимете, станеться щось дуже цікаве. Ваш Цензор почне заперечувати: «Ей, ану ж бо притримай коней. Ти не можеш отак говорити про себе всі ці позитивні слова у моїй присутності». Заперечення почнуть виникати наче гриби після дощу. Це і є ваші особисті уїдливості.

Зустріч двох особистостей -це як контакт двох хімічних субстанцій: якщо відбувається якась реакція, то вона змінює обох.

К. Ґ. Юнг

Прислухайтеся до цих заперечень. Зверніть увагу на ці огидні і підступні уїдливості. «Видатний і плідний... ага, щоб часом... Відколи це?.. Не можеш і слова без помилки написати... Це ти свій письменницький застій називаєш плідним?.. Та ти просто дуриш себе... От ідіот... уявив себе не знати ким... Кого ти дуриш?.. За кого себе маєш?» І далі своєї правитиме.

Ви будете вкрай здивовані тим, які дошкульні слова вибовкає ваша підсвідомість. Запишіть їх усіх. Ці уїдливості скерують вас туди, де ховаються ваші особисті негативні переконання. У своїх маленьких огидних лапах вони тримають ключ до вашої свободи. Складіть перелік своїх особистих уїдливостей.

Саме час розпочати невеличке детективне розслідування. Звідки у вашій голові зародилися ці твердження? Від мами? Тата? Вчителів? Використовуючи список, проскануйте своє минуле у пошуку потенційних джерел негативу. Принаймні декілька таких джерел одразу спадуть вам на думку. Один з ефективних способів шукати джерела — мандрівка у часі. Поділіть своє життя на відрізки по п’ять років кожен і перелічіть поіменно тих людей, які найбільше на вас впливали протягом кожного періоду.

Пол завжди хотів бути письменником. Утім, після короткого спалаху творчості під час студентських років він почав писати винятково «у шухляду». Замість оповідань, про які він мріяв, Пол вів численні щоденники, кожен з яких опинявся на дні темної шухляди подалі від цікавих очей. Чому він так робив, залишалося таємницею для нього самого, аж поки він не спробував зрозуміти власні уїдливості і позитивні судження.

Коли Пол почав записувати позитивні твердження, його одразу ж накрила хвиля принизливих коментарів.

Він написав: «Я, Пол, видатний і плідний письменник». З глибин підсвідомості вирвався нестримний потік самоприниження і невпевненості у собі. На диво знайомий голос нашіптував дуже конкретні звинувачення: «Ти просто себе обманюєш, дурень неотесаний, ти нездара, дилетант, невдалий жарт природи...».

Звідки це взялося? Хто міг йому таке говорити? Коли? Пол здійснив мандрівку у часі у пошуках негідника. І знайшов його, відчувши неабияку осоругу. Так, цей негідник існував, але випадок, пов’язаний з ним, був надто ганебний, щоб комусь про нього розповісти. Один із давніх недоброзичливих вчителів Пола спочатку хвалив його літературні спроби, а згодом почав виявляти до хлопця сексуальний потяг. Боячись, що він сам якимось чином привернув увагу цього чоловіка, і з соромом підозрюючи, що його творчі роботи таки бездарні, Пол заховав цей випадок на споді підсвідомості, де він продовжував гноїтися. Не дивно, що згодом будь-яка похвала його лякала — він думав, що за цією похвалою стоять приховані мотиви. Зрозуміло, чому йому здавалося, що не кожен, хто хвалить його роботу, говорить щиро.

Дослідивши глибинну суть свого негативного переконання, Пол упевнився, що воно полягало у тому, нібито він «лише обманює самого себе, думаючи, що може писати». Переконаність у цьому визначала спосіб мислення Пола упродовж десяти років. Щоразу, коли

його роботу хвалили, він з неабиякою недовірою ставився і до тих, хто його хвалив, і до їхніх мотивів. Коли друзі виявляли інтерес до його робіт, це мало не руйнувало їхню дружбу — він остаточно переставав їм довіряти. Коли його дівчина, Мімі, виявила зацікавлення до його таланту, він перестав довіряти і їй також.

Щойно Пол дістав цього монстра з глибин своєї підсвідомості, він міг почати з ним боротьбу. «Я, Пол, по-справжньому талановитий. Я, Пол, довіряю позитивним відгукам і радо їх приймаю. Я, Пол, по-справжньому талановитий...» Хоча Пол почувався ніяково, коли уперше почав говорити собі ці позитивні твердження, проте вже зовсім скоро вони дозволили йому вільно взяти участь у публічному читанні своїх робіт. А коли Пола щиро похвалили, він зміг прийняти позитивні відгуки, не піддаючи їх сумніву.

Тепер поверніться до вашого списку уїдливостей. Вони відіграють дуже важливу роль у процесі вашого відновлення. Кожна з цих уїдливостей сковувала вас і тепер повинна канути у небуття. Наприклад, уїдливість: «Я, Фред, бездара і дурисвіт» — можна переробити на позитивне твердження: «Я, Фред, по-справжньому талановитий».

Повертайтеся до своїх позитивних тверджень одразу після ранкових сторінок.

Можете використовувати ті, що подані тут.

Завдання

1. Щоранку наставляйте будильник на півгодини раніше; прокиньтеся і спишіть три сторінки, занотовуючи свої ранкові думки у форматі потоку свідомості. Не перечитуйте ці сторінки і не дозволяйте комусь іншому їх перечитувати. Найкраще покладіть їх у великий цупкий конверт або десь заховайте. Ласкаво просимо до ранкових сторінок! Вони вас змінять.

Протягом цього тижня не забудьте після щоденних ранкових сторінок попрацювати зі своїми позитивними твердженнями і уїдливостями. Переформулюйте усі негативні висловлювання на позитивні.

Позитивні творчі твердження

1. Я канал, крізь який проходить Божа творчість, і моя робота приносить добро.

2. Мої мрії від Бога, і Богу під силу їх здійснити.

3. Коли я творитиму і прислухатимусь, мене вестиме вища сила.

4. Творчість — це воля Творця для мого життя.

5. Моя творчість зцілює мене й інших.

6. Мені можна піклуватися про свого внутрішнього митця.

7. Якщо я використовуватиму декілька простих принципів, моя творчість примножуватиметься.

8. Використовуючи даний мені талант творити, я служу Богу.

9. Моя творчість завжди приводить мене до істини і любові.

10. Моя творчість завжди приводить мене до прощення себе і інших.

11. Я — частина священного благого задуму.

12. Моя творчість — частина священного благого задуму.

13. Коли я прислухатимусь до свого внутрішнього митця, мене вестиме вища сила.

14. Прислухаючись до власного творчого начала, вища сила вестиме мене до Творця.

15. Я готовий творити.

16. Я готовий навчитися дозволяти собі творити.