Привчені погоджуватися з тим, як інші люди бачать нас, ми можемо сприйняти все більш помітне виявлення власної індивідуальності як бунт. Але це не так.
Той центр, який я не можу віднайти, знає лише моя підсвідомість.
В. Г. Оден
Все, що вам потрібно зробити, щоб знати, куди рухатися далі — попросити про настанови, а потім прислухатися.
Саная Роман
Обриси вашої душі, неповторні і прекрасні, немов сніжинка, стають все помітнішими. Кожен з нас — неповторна творча особистість. Але дуже часто ми намагаємося приховати цю унікальність під надмірним вживанням цукру, алкоголю, наркотиків, перепрацьовуючи, не дозволяючи собі розслабитися, вступаючи у деструктивні взаємини, погоджуючись на токсичний секс, не займаючись спортом, марнуючи час перед телевізором, недосипаючи... Існує безліч різноманітних способів занехаяти душу. Ранкові сторінки допомагають нам розгледіти плями бруду на власному сумлінні.
Проаналізуйте своє життя за той період, як почали писати ранкові сторінки, і ви помітите, скільки всього змінилося лише через те, що ви вирішили вивільнити місце у своєму житті для дій Творця. Ви помітите, що все частіше та інтенсивніше відчуватимете припливи енергії, приступи гніву, спалахи прозріння. Люди і предмети набудуть нових значень. З’явиться відчуття потоку життя — відчуття, що вас несе до нових можливостей і перспектив, якщо ви підкоритеся божественному потоку. Можливо, ви вже зараз це відчуваєте.
Готуйтесь переживати два стани водночас: вам буде важко, але вас не покидатиме віра. Ви вибралися з глухого кута, але поки не знаєте, куди рухаєтеся. Вам здається, що ви не встигаєте за самими собою. Можливо, ви навіть сумуватимете за тими часами, коли у вас не було цього почуття можливостей, коли ви почувалися жертвою, коли не розуміли, наскільки можете покращити своє життя, не докладаючи до цього титанічних зусиль.
Під час такого швидкого руху цілком природно хотіти перепочити. Але вам ще доведеться навчитися відпочивати на ходу, засинати просто у човні. Ранкові сторінки — це і є ваш човен. Вони понесуть вас уперед і допоможуть відновитися після ривка.
Інколи нам нелегко усвідомити, що цей процес занурення у самих себе і написання ранкових сторінок може відкрити внутрішні двері, крізь які наш Творець може допомогти нам і вести нас. Наше прагнення змін відчиняє ці двері навстіж. Ранкові сторінки показують наше прагнення говорити з Богом і чути його. Вони призведуть до багатьох інших змін, які походять від Бога і ведуть нас до Нього. Це Божа рука направляє вашу руку, коли ви пишете. Вона надзвичайно могутня.
Існує один прийом, який може дуже допомогти вам не здаватися на цьому етапі. Спробуйте використовувати ранкові сторінки — хоча б частково — для письмового підтвердження ваших успіхів.
«Затвердимо в письмовому вигляді», — часто говоримо ми, укладаючи договір.
У закріпленні на папері договору з нашим Творцем є особлива сила. «Я радісно приймаю Твою благодать» і «Нехай буде воля Твоя» — ці два короткі твердження, написані на ранкових сторінках, будуть нагадувати нам про необхідність залишатися відкритими до благодаті протягом усього дня.
«Я довіряю своєму сприйняттю, — ще одне корисне твердження для періоду глибоких особистісних змін. — В мені зароджується все сильніша і яскравіша індивідуальність».
Вибирайте твердження відповідно до своїх потреб. Витягаючи на світло давно поховані мрії, ви будете потребувати підтвердження того, що такі «розкопки» дозволені: «Я відновлюю свою сутність і насолоджуюся нею».
Вправа «Поховані мрії»
Під час процесу творчого відновлення нам часто доводиться піднімати на поверхню пласти давно забутого минулого, щоб знайти в них рештки мрій і надій. Будь ласка, покопайтеся у пам’яті. Робіть це швидко і вільно. У цій вправі ми тренуємо спонтанність, тому записуйте відповіді, не задумуючись. Швидкість вбиває Цензора.
1. Вкажіть п’ять хобі, які вам подобаються.
2. Перелічіть п’ять навчальних предметів, які вам до душі.
3. Перелічіть п’ять речей, на які б ви ніколи не пристали, хай би якими привабливими вони не були.
4. Перелічіть п’ять навиків, якими ви хотіли б оволодіти.
5. Перелічіть п’ять речей, якими вам колись подобалося займатися.
6. Перелічіть п’ять дурниць, які вам хотілося б колись утнути.
Як ви вже, мабуть, здогадалися, під час цього курсу ми розглядатимемо певні проблеми під різними ракурсами, витягуючи з вашої підсвідомості все більше інформації про те, що може вам свідомо і по-справжньому подобатися. Наступна вправа розповість вам надзвичайно багато про самих себе — а також вивільнить багато часу, щоб ви могли зайнятися тим, що ви щойно перелічили.
Утримання від читання
Якщо ви відчуваєте застій — у власному житті чи в творчості, — ніщо вам не допоможе більше, ніж тиждень утримання від читання.
Що, не можна читати? Саме так: не можна читати. Для більшості митців слова — це маленькі транквілізатори. Ми маємо певну денну норму інформації з медіа, яку ми проковтуємо щодня. Немов жирна їжа, вона засмічує нашу систему життєдіяльності. Варто трохи перегнути палицю — і ми почуваємося жахливо.
Ми завжди чимось зайняті: розмовляємо, читаємо, слухаємо радіо, плануємо, що робити далі. Наш розум цілісінький день нав’язливо зайнятий простими тривіальними зовнішніми справами.
Бренда Уеланд
Парадокс полягає у тому, що викидаючи з життя все те, що може нас відволікати, ми наповнюємо нашу криницю. Не розпорошуючи увагу на дрібниці, ми знову повертаємося у світ чуттів. Вагон метро може стати галереєю для огляду, якщо ми не будемо відгороджуватися газетою, наче щитом. Коли напохваті немає роману, в який можна зануритися з головою (і телевізора, у який можна бездумно витріщатися), вечір перетворюється на безмежну саванну, де меблі — і різноманітні припущення — переглядаються і переставляються.
Утримання від читання занурює нас у внутрішню тишу, простір, який дехто одразу ж намагається заповнити новими словами — довгими плітками, «передозуванням» телевізора, радіо як постійним співрозмовником, що ніколи не замовкає. Цей інформаційний фон не дає нам почути нашого внутрішнього голосу, натхненного голосу нашого митця. Регулярно практикуючи утримання від читання, ми повинні пильно стежити за такими джерелами забруднення. Вони отруюють нашу криницю.
Якщо ми слідкуватимемо за потоком, який впускаємо в себе, і обмежимо його до мінімуму, то наша винагорода за виконання цієї вправи знайде нас навдивовижу швидко. Нагородою стане новий потік, який заструменить з нас. Наша творчість, думки і почуття почнуть змивати бруд і осад, який назбирався у глухому куті, і виштовхуватиме їх угору і убік, аж поки вода у нашій криниці не почне знову вільно текти.
Утримання від читання — дуже дієва методика, хоча багатьох вона лякає. Лише думка про це може викликати хвилю гніву. Для більшості творчих людей, які перебувають у глухому куті, читання — це залежність. Ми пожираємо чужі слова замість того, щоб перетравити власні думки і почуття, і замість того, щоб приготувати щось самим.
У темряві очі починають бачити.
Теодор Рьотке
На моїх семінарах тиждень без читання завжди був одним із найважчих.
Я підходила до кафедри, усвідомлюючи, що через хвилину стану спільним ворогом народу. Я повідомляла студентам про те, що протягом тижня ми не читатимемо, і збирала волю в кулак в очікуванні неминучого вибуху незадоволення і сарказму.
Завжди знаходився щонайменше один студент, який розповідав мені — детально і чітко, — що він чи вона дуже важлива і зайнята людина, яка має безліч справ і обов’язків, серед яких і читання.
Мені повідомляли це таким убивчим тоном, у якому вчувалося, що я недорозвинута дитина, дивачка, яка займається мистецтвом і неспроможна зрозуміти складнощі дорослого життя. Я просто слухала.
Коли хвиля обурення ущухала, коли всі домашні завдання і робочі обов’язки, до яких належить читання, перелічені, я нагадувала, що теж працювала на багатьох роботах і вчилася у коледжі, і також безліч разів примудрялася цілий тиждень обходитися без читання, бо відкладала виконання завдань на потім. Творчі люди, які зайшли у глухий кут, до ухиляння також підходять дуже по-творчому. Я прошу студентів використати свій творчий потенціал, щоб таки змусити себе не читати.
«Але що тоді нам робити?» — одразу ж виникає запитання.
Ось короткий список того, чим займаються люди, коли не читають:
— слухають музику;
— шиють штори;
— купають пса;
— перебирають речі в шафі;
— оплачують рахунки;
— пишуть давнім друзям;
— пересаджують вазони;
— латають одяг;
— в'яжуть;
— куховарять;
— ремонтують велосипед;
— малюють акварелями;
— ремонтують лампу;
— перефарбовують стіни в спальні;
— роблять перестановку меблів у кухні;
— займаються спортом;
— медитують;
— запрошують друзів на вечерю;
— ремонтують зламаний програвач;
— наводять лад на книжкових полицях (Увага! Небезпека!);
— йдуть на танці.
Навіть перебуваючи від читача на безпечній відстані, я відчуваю шокові хвилі вашого небажання випробувати цей спосіб. Мушу вам сказати, що люди, які найбільше противилися перерві у читанні, а потім все-таки погодилися на неї, отримали найкращі результати.
Головне і найнеприємніше у цьому завданні ось що: якщо ви перестанете читати, то рано чи пізно завершите усі справи і вам доведеться трішки порозважатися. Ви запалите ароматичні палички, чи поставите стару джазову платівку, чи перефарбуєте поличку в бірюзовий колір і вам не лише стане краще на душі, а ви ще й станете щасливішими.
Не читайте. Якщо вже зовсім буде нічим зайнятися, потанцюйте «Ча-ча-ча».
(Так, завдання на цей тиждень можна прочитати і виконати).
Завдання
Коли душа хоче щось відчути, вона створює образ цього досвіду, а потім входить у нього.
Майстер Екгарт
1. Середовище: опишіть середовище, яке було б для вас ідеальне. Маленьке місто? Село? Воно розкішне? Затишне? Обмежтесь одним абзацом і однією ілюстрацією — її можна намалювати або вирізати. Яка ваша улюблена пора року? Чому? Погортайте журнали і знайдіть там фотографії, зроблені у цю пору року. Або самі намалюйте її. Повісьте ці картинки біля своєї робочої зони.
2. Мандрівка у часі: опишіть себе у вісімдесятилітньому віці. Що ви робили після п’ятдесяти, що вам неабияк подобалося? Опишіть це дуже детально. А тепер напишіть лист від себе вісімдесятилітнього собі теперішньому. Що б ви собі розповіли? Якими зацікавленнями порадили би собі зайнятися? Які мрії підтримали б?
3. Мандрівка у часі: згадайте себе у восьмирічному віці. Чим вам подобалося займатися? Що вам найдужче подобалося? А тепер напишіть лист від себе восьмилітнього до себе теперішнього. Що б ви собі розповіли?
4. Середовище: огляньте свій дім. Можливо, вам вдасться знайти закуток, який можна було б перетворити на ваш особистий простір? Переробити кімнату, де стоїть телевізор? Або купити ширму чи штори і відділити секцію якоїсь іншої кімнати? Це має бути закуток вашої мрії. Його потрібно облаштувати для задоволення, а не для роботи. Все, що вам знадобиться, — це крісло і подушка, щось, на чому можна буде писати, і щось на кшталт вівтаря, де ви зможете поставити квіти і свічки. Це щоб ви не забували, що творчість — це вияв духовності, а не власного его.
Япереконалася у тому, що справжній творець — це моє власне «Я», Шакті... Бажання щось зробити — це Бог усередині нас, який говорить крізь нас.
Мішель Ши
5. Ще раз подивіться на «пиріг життя», який ви малювали протягом першого тижня, і проаналізуйте свій особистісний ріст. То як, кривобокий тарантул вже міняє форму? Може, ви стали менш жорсткими до себе, але при цьому більш активними і схильними до самовираження? Будьте уважними, щоб не очікувати появи значних змін надто швидко. Це вже підняття планки. Особистісний ріст потребує часу, кістяк повинен зміцніти, щоб не завдати шкоди здоров’ю. День за днем у вас виробляються звички здорового митця. Таки дійсно не варто поспішати з козами на торг. Перелічіть корисні іграшки, які ви могли б купити своєму внутрішньому митцю: аудіокниги, передплату на журнал, квитки в театр, м’яч для боулінгу.
6. Складіть і запишіть свою власну «Молитву митця» (див. с.342). Читайте її щодня протягом тижня.
7. Розширене творче побачення: заплануйте для себе невеличку відпустку. (Лише один вихідний. Підготуйтеся втілити це в життя).
8. Відкрийте шафу. Викиньте — або віддайте комусь — один комплект одягу, в якому у вас завжди падає самооцінка. (Ви знаєте, про які саме речі йдеться). Звільніть місце для нових покупок.
9. Подумайте над якоюсь ситуацією у вашому житті, яку вам варто змінити, але ви ще досі цього не зробили. Які наслідки для вас має бездіяльність у цій сфері?
10. Якщо ви порушили обіцянку утримуватися від читання, опишіть, як це відбулося. Під час нападу гніву? Помилково? Зірвалися? Як ви через це почувалися? Чому?
Перевірка
1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Напади гніву часто спричиняються до пропуску написання ранкових сторінок). Як ви під час цього почувалися?
2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? (І чи вашому митцю щастить робити щось інше, а не лише постійно дивитися фільми?) Що ви робили? Як почувалися під час цього побачення?
3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?
4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.
Тиждень 5. Відновлюємо відчуття можливостей
Цього тижня вам потрібно буде проаналізувати, яку ціну ви платите за своє небажання виходити з глухого кута у своїй творчості. Ви розглянете, наскільки обмежуєте власні можливості, не бажаючи приймати всю ту благодать, яка вам дається. Ви проаналізуєте ціну вашого бажання всім подобатися, замість того, щоб просто бути собою. Можливо, ви навіть задумаєтеся над радикальними змінами і не відмовлятиметесь від власного розвитку називаючи інших причиною того, що ви зайшли у глухий кут.
Межі
Одна з головних перешкод на шляху до прийняття Божої щедрості — наше обмежене уявлення про те, чого ми насправді здатні досягнути. Ми можемо налаштуватися, щоб почути голос Творця всередині нас, вислухати те, що Він хоче нам сказати, але потім відкидаємо це як щось божевільне чи неможливе. З одного боку, ми ставимося до себе дуже серйозно і не хочемо виглядати по-дурному, присвятивши себе реалізації грандіозного задуму. З іншого боку, ми не ставимося до себе — і до Бога — достатньо серйозно, і тому вважаємо грандіозними ті задуми, реалізувати які з Божою допомогою нам цілком під силу.
Розраховуйте на те, що отримаєте все, чого потребуєте, що отримаєте відповідь на кожне своє запитання, розраховуйте на достаток на кожному рівні, розраховуйте на духовний ріст.
Айлін Кедді
Пам’ятаючи про те, що ми черпаємо сили від Бога, духовно ми опиняємося у становищі власника необмеженого банківського рахунка. Більшість із нас навіть не підозрюють, наскільки могутній наш Творець. Натомість ми черпаємо дуже мало тієї сили, до якої насправді маємо повний доступ. Ми самі вирішуємо, наскільки могутній Бог у нашому житті. Ми самі підсвідомо встановлюємо межі того, скільки Бог може нам дати і наскільки допомогти. Ми є скупими до себе. І якщо раптом отримуємо подарунок, про який навіть не наважувалися мріяти, то часто повертаємо його назад.
Декому може здатися, що цей розділ буде про чарівну паличку: помолився і все готове! Інколи вам здаватиметься, що так і сталося. Але значно частіше те, про що я говорю, радше нагадуватиме свідому співпрацю, під час якої ми повільно і плавно просуваємося вперед, розчищаємо уламки негативних моделей поведінки, прояснюємо своє уявлення щодо того, чого саме ми хочемо досягнути, вчимося приймати будь-яку допомогу в реалізації цього, а потім, одного дня — подивіться-но! Раптом усе стало на свої місця. Іншими словами, моліться, щоб Бог допоміг вам встигнути на автобус, а потім біжіть щодуху.
Для того, щоб це сталося, ми повинні насамперед повірити, що нам дозволено таки догнати цей автобус. Рано чи пізно ми переконуємося у тому, що Божі запаси невичерпні та доступні кожному. Усвідомлення цього звільняє нас від почуття вини через те, що ми маємо або отримуємо забагато. Оскільки кожен може черпати з цього джерела, ми нікого нічого не позбавляємо, коли маємо всього вдосталь. Якщо ми навчимося приймати Божу благодать як акт прославлення Творця — виконуючи Божу волю жити повним радісним життям, — то почнемо позбавлятися від бажання саботувати власні зусилля.
Шукайте — і знайдете: те, що не шукають, залишиться непоміченим.
Софокл
Одна з причин, чому ми так скупимося щодо самих себе, це страх, що ресурс, з якого ми черпаємо — обмежений. Ми не хочемо, щоб запаси нашої удачі закінчилися. Ми не хочемо витратити більше духовних багатств, ніж нам їх виділено. І знову ми обмежуємо потік, уявляючи Бога кимось на кшталт примхливого батька. Коли ми пам’ятаємо про те, що саме Бог наше джерело, що він потік енергії, якому подобається, коли з нього черпають інші, то починаємо охочіше користуватися своїми творчими силами.
У Бога грошей кури не клюють. У нього є сила-силенна ідей для фільмів і романів, віршів, пісень, картин і ролей. У нього є величезний запас коханих людей, друзів, будинків — і усім цим ми можемо вільно користуватися. Коли ми прислухаємося до нашого внутрішнього творця, вища сила веде нас дорогою, яка вірна саме для нас. На цій дорозі ми й знаходимо друзів, коханих, гроші і роботу, яка приносить нам задоволення. Дуже часто нам не вдається знайти потрібне джерело, тому що ми наполягаємо на його земному походженні. Важливо навчитися дозволяти творчому потоку прориватися у тому місці, де заманеться йому, а не нам.
Кара, письменниця, протягом тривалого часу працювала зі своїм агентом, хоча прикрі стосунки з ним варто було розірвати ще на початку їхньої співпраці.
Вона переконувала себе, що зруйнувати такий професійний зв’язок прирівнювалося б до творчого самогубства. Їхні стосунки були сповнені відмовок, напівправд, запізнень.
Кара продовжувала терпіти, боячись відпустити такого престижного агента. Врешті-решт після особливо образливої телефонної розмови, Кара написала агенту листа, повідомляючи про цілковите припинення співпраці. У цю мить вона почувалася так, наче вистрибнула у відкритий космос. Коли її чоловік прийшов додому, вона у сльозах почала розповідати йому, як щойно сама зруйнувала свою кар’єру. Він вислухав її, а потім сказав: «Тиждень тому я був у одній книгарні, і її власник запитав мене, чи у тебе є хороший агент. Він порекомендував мені одну жінку і дав її номер телефону. Зателефонуй їй».
Кара не переставала плакати, проте погодилася. Вона набрала номер і одразу ж відчула приязнь до напрочуд розсудливої співрозмовниці. З того часу вони успішно працюють разом.
На мій погляд, це чудовий приклад не лише синхронності, а і того, що на Всесвіт можна покластися. Щойно Кара стала готовою прийняти свою благодать від будь-якого джерела, вона перестала почуватися жертвою.
Нещодавно одна жінка, що займається творчістю, розповіла мені, як знайшла чудового агента, користуючись позитивними твердженнями. Попри те, що моє творче відновлення триває вже роками, я все ж інколи не можу стримати цинічний голос усередині, який у таких ситуаціях говорить: «Так-так». Таке враження, що ми хочемо вірити, нібито Бог може створити структуру атома, але поняття не має, як допомогти чи зарадити нам з картиною, скульптурою, романом чи фільмом.
Я усвідомлюю, що багатьох насторожує таке спрощення цієї концепції. «Бог не заправляє кінобізне-сом, — скептично заперечуємо ми. — Для цього існують спеціальні структури». Хочу попередити митців, які передають свою творчу долю винятково в людські руки: цим ви обмежуєте свою благодать.
Я маю право вирішувати, чи служити мені Богу чи не служити. Служачи Йому, я додаю добро у своє життя і у весь світ. Не служачи йому, я позбавляю добра і себе, і світ — добра, яке мені було під силу створити.
Лев Толстой
Бажання бути практичними і досвідченими часто гальмує наш потік. У нас є свої уявлення про те, звідки у нашому житті має з’явитися благодать. Протягом багатьох років я працювала сценаристкою у Голлівуді і за цей час безліч разів обмінювалася з колегами сумним досвідом: дуже часто професійні агенти не приносили нам жодної користі, а все необхідне для творчих проривів ми отримували від таких джерел, як «мій сусід», «брат мого стоматолога» або «одногрупник моєї дружини». Ці випадковості і є результатом дії Бога — джерела благодаті.
Я вже не раз повторювала, що творчість — це духовне поняття. Прогрес можливий лише тоді, коли ви маєте віру і готові робити малі й великі стрибки у невідоме. Спочатку нам знадобиться віра, щоб піти на перший урок танців, зробити перший крок назустріч вивченню нового засобу самовираження. Потім нам знадобиться і віра, і гроші для подальших уроків, семінарів, просторішої робочої зони і щорічної творчої відпустки. Ще пізніше ми можемо загорітися ідеєю написати книжку чи колективно заснувати галерею. Коли у нас з’являється кожна з цих ідей, ми повинні добросовісно звільнитися від внутрішніх бар’єрів, які перешкоджають нам взятися за реалізацію цього задуму, а потім, на зовнішньому рівні, піти на конкретні кроки заради досягнення цілі, бо лише так ми приведемо в дію синхронність.
Якщо все це досі видається вам лише гарною казочкою, поставте собі питання руба: якого свого подальшого кроку ви намагаєтесь уникнути? Від якої мрії відмовляєтесь, пояснюючи це тим, що з вашими ресурсами здійснити її неможливо? Яку ціну ви платите за те, що так і не шукаєте виходу з глухого кута у своєму творчому житті?
Бог як моє джерело духовної сили — це простий, але надзвичайно ефективний план на життя. Завдяки йому ми звільняємо своє життя від негативної залежності — і постійної тривоги — і віримо у те, що Бог забезпечить нас усім необхідним. Наше завдання — прислухатися до того, як саме це має статися.
Ранкові сторінки — це один зі способів прислухатися. Ввечері, перш ніж заснути, можна подумки перелічити сфери, у яких нам потрібна допомога вищої сили. А вранці, коли ми писатимемо на ці самі теми, то зможемо помітити такі підходи і рішення, яких ми раніше не помічали. Проекспериментуйте з цим, від вас вимагається зробити всього два кроки: ввечері попросіть відповіді на свої запитання; уранці прислухайтеся до цих відповідей. Будьте відкриті до будь-якої допомоги.
У пошуках ріки
Ми вивільняємо свою самосвідомість ось уже чотири тижні. Ми переконалися, наскільки часто наші думки переповнені негативом і страхом, наскільки страшно нам було почати вірити, що десь існує місце, де ми маємо бути, і що ми можемо дістатися цього місця, прислухаючись до власного творчого голосу і його порад. Ми почали надіятися і водночас боятися цієї надії.
Просуватися до духовної залежності потрібно плавно і повільно, саме так ми і робили: з кожним днем ми ставали вірніші собі та більш відкриті для добра.
Ми зі здивуванням помітили, що це відбилося і на наших стосунках з людьми. Виявилося, що ми можемо розкривати іншим більше правди про себе, або більше вислуховувати правду інших людей і сприймати з добрим серцем і одне, і інше. Ми стали менше осуджувати і себе, і інших. Чому? Ранкові сторінки як потік свідомості поступово послаблюють нашу зосередженість на певних ідеях і недалекоглядних поглядах. Ми починаємо помічати, що наші настрої, підходи і уявлення непостійні. Ми освоюємо відчуття руху, течію постійних змін у нашому житті. Ця течія, або ріка, — благодатний потік, який несе нас до найкращого життя, найвірніших друзів, найщасливішої для нас долі.
Залежність від творця всередині нас — це свобода від будь-якої іншої залежності. Дивовижно, але це ще й єдиний шлях до справжньої близькості з іншими людьми. Позбавившись від страху, що нас покинуть напризволяще, ми нарешті можемо почати жити більш спонтанно. Наші рідні та друзі, від яких ми врешті-решт не вимагаємо безперестанку нас розраджувати і підбадьорювати, можуть виражати до нас свою взаємну любов, уже не відчуваючи такого тягаря.
Прислухаючись до дитини-митця, яка живе всередині нас, ми дозволили їй почуватися усе безпечніше й безпечніше. І завдяки цьому відчуттю безпеки вона почала розмовляти з нами все голосніше. Навіть у наші найгірші дні ми чуємо тихенький оптимістичний голос: «Ти все ще можеш зробити це і це, або, може, було б цікаво спробувати те і се...».
Більшість із нас помічає, що завдяки практиці написання ранкових сторінок ми стали менш строгими. Відновлення — це процес пошуку ріки і добровільне занурення у її потік — потік з порогами і не тільки. Ми дивуємося собі, коли кажемо «так», а не «ні» новим можливостям. Починаючи вивільнятися від старих уявлень про себе, ми раптом усвідомлюємо, що наше нове «Я» може насолоджуватися найнесподіванішими пригодами.
Часто люди намагаються жити навпаки: спочатку вони стараються мати якомога більше речей чи грошей, щоб більше займатися тим, чим би їм хотілося, щоб бути щасливішими. А насправді все навпаки. Спочатку потрібно
стати
собою, потім
робити
те, що вам потрібно, щоб
мати
те, чого вам хочеться.
Марґарет Янг
Мішель, наполеглива і амбітна юристка, записалася на уроки фламенко та отримувала від них неабияке задоволення. Її дім — у минулому ідеально чистий, зразково-показовий і повен найновіших технологічних винаходів — несподівано почав наповнюватися буйними кімнатними рослинами, пухкими подушками та приємними ароматами. На колись білих стінах розлилися тропічні кольори. Вперше за багато років вона дозволила собі щось приготувати, а потім і взятися за голку і нитку. Вона все ще була успішним адвокатом, проте її життя стало більш збалансованим. Вона більше сміялася і почала привабливіше виглядати. «Не можу повірити, що я на таке погодилася», — радісно повідомляла Мішель, насмілившись на чергову ризиковану затію. А потім казала: «Не можу повірити, що не робила так раніше!».
Обережно вивчаючи власні можливості, ми починаємо схилятися до творчого розвитку. Замінюючи «Ніколи!» на «Можливо», ми відчиняємо двері таємниці і магії.
Це нове позитивне ставлення свідчить про зародження довіри. Ми починаємо шукати ложку меду у тому, що на перший погляд нам видається бочкою дьогтю. Більшість із нас помічає, що завдяки практиці ведення ранкових сторінок ми стали поблажливіше ставитися до себе. Вже не відчуваючи безвиході, ми перестаємо бути надто суворими і до себе, і до інших. Це співчуття — один із перших плодів синхронізації нашої творчості з її Творцем.
Відчуваючи дедалі більшу любов і довіру до нашого внутрішнього компаса, ми втрачаємо страх перед близькістю, тому що більше не плутаємо близьких нам людей з вищою силою, яку пізнаємо. Простими словами, ми вчимося відмовлятися від ідолопоклонства — обожнювання людей, місць або речей і залежності від них. Натомість ми стаємо залежними від самого джерела, яке задовольняє наші потреби за допомогою людей, місць та речей.
У це твердження багатьом з нас дуже складно повірити. Ми зазвичай думаємо, що для того, щоб щось сталося, ми повинні вийти на вулицю і потрусити декілька дерев. Не заперечуватиму, що це заняття часто виявляється для нас корисним, радше навіть необхідним. Я називаю його робити посильне.
Однак хочу зауважити, що хоч робити посильне і необхідно, проте я лише кілька разів була свідком того, що це приносить безпосередню користь. Радше це виглядає так, наче ми трусимо яблуню, а Всесвіт дарує нам апельсини.
Знову і знову я була свідком того, як митці у процесі відновлення робили посильне — осмислювали свої мрії і зосереджувалися на них, а потім робили кілька кроків у напрямку до здійснення цієї мрії — і Всесвіт миттєво й несподівано відчиняв перед ними нові двері. Одне з головних завдань творчого відновлення — навчитися приймати таку щедрість.
Пастка доброчесності
Митець повинен мати вільний час, час бити байдики. Щоб захистити наше право на такий час, потрібні сміливість, переконливість і завзятість. Наші рідні та друзі можуть з подивом сприйняти нашу потребу усамітнитися як знак відчуження від них. Так і є.
Творчій людині необхідне усамітнення. Без нього митець всередині нас стає дратівливий, сердитий і сам не свій. А якщо можливість усамітнитися довго не з’являється, наш митець замикається в собі, стає похмурим і непривітним. Зрештою, ми перетворюємося в загнаних у кут тварин і починаємо огризатися до рідних та друзів, щоб ті дали нам спокій і перестали вимагати від нас неможливого.
Зазвичай ми дуже пишаємося собою, коли нам вдається втиснути творчу роботу поміж домашніми справами і обов'язками. Як на мене, то ми не заслуговуємо за це «п'ятірки з плюсом».
Тоні Моррісон
Насправді це ми самі вимагаємо неможливого. Ми очікуємо, що наш внутрішній митець продовжуватиме функціонувати попри те, що ми не даємо йому того, що він потребує. Митцю необхідно періодично залишатися наодинці. Йому потрібен час для зцілення. Без такої підзарядки наш митець виснажується. А з часом він не просто стає сам не свій. Ми починаємо погрожувати вбивством. На початкових стадіях ці загрози спрямовані на наших рідних. («Якщо ти ще раз мене переб’єш, я тебе вб’ю...») І горе тому чоловікові, який не зрозуміє цього натяку. Горе нещасній дитині, яка не дає вам побути наодинці. («У мене вже вривається терпець...»)
Згодом, якщо на наші попередження не звертають уваги і ми не збираємося змінювати обставини — шлюб, роботу, дружбу, — які викликають у нас ці попередження і погрози, замість того, щоб хотіти вбити інших, ми починаємо хотіти вбити себе. «Мені тебе прибити хочеться» змінюється на «Хочу застрелитися».
Запитання «А кому воно треба?» поступово витісняє почуття радості та задоволення. Ми можемо і далі виконувати певний набір дій, називаючи це життям. Можемо навіть продовжувати творити, висмоктуючи з себе останні соки і спустошуючи власну душу. Проте життя так і залишатиметься безбарвним, бо ми потрапили у пастку.
Пастку доброчесності.
Існують серйозні переваги у тому, щоб залишатися у глухому куті у своїй творчості і відкладати на потім піклування про власне «Я». Для багатьох творчих людей переконаність у тому, що вони повинні бути доброчесними і повинні зважати на те, що станеться з їхніми друзями, рідними, партнером чи партнеркою, якщо вони наважаться творити, стає вагомим виправданням власної бездіяльності.
З часом напруга зростає. Якщо ви чотири дні не були у майстерні, то на п'ятий день просто рветеся туди. Ви готові розірвати на шматки будь-кого, хто спробує завадити вам у цей п'ятий день, коли ви так потребуєте бути у майстерні.
Сьюзан Ротенберг
Чоловік, який працює у людному офісі, не лише прагне усамітнення, а й потребує його. Ніщо не допомогло б йому більше, ніж поїхати у відпустку наодинці, але йому здається, що це егоїстично, і тому він на це не наважується. Він не може собі дозволити так повестися зі своєю дружиною.
Жінка, яка має двох маленьких дітей, хоче ходити на курси гончарства. Проте час занять збігається з бейсбольними тренуваннями сина, і, отже, вона не зможе більше сидіти на трибуні і віддано за нього вболівати. Вона вирішує не ходити на гончарство, а залишатися хорошою мамою — хоча її переповнює почуття образи.
Молодий батько, який серйозно зацікавився фотографією, мріє мати у домі робочу зону для розвитку свого хобі. Але для того, щоб облаштувати навіть скромну домашню фотолабораторію потрібно витратити суттєву суму з сімейних заощаджень, а це відкладе купівлю дивану на потім. Фотолабораторія так і залишається мрією, але у домі викрашається новий диван.
Багато митців часто шкодять самі собі, намагаючись «чинити правильно». За таку псевдодоброчесність доводиться дорого платити.
Більшість з нас перетворили утримання від чогось у доброчесність. Ми стражденно несемо творчу ано-рексію як хрест великомученика. Ми використовували її, щоб підживлювати фальшиве почуття духовності, яке основане на бажанні бути хорошою людиною, тобто бути кращими за інших.
Оцю позірну духовність, яка вводить в оману, я і називаю пасткою доброчесності. Духовність часто використовують не за призначенням, прикриваючись нею у стані самотності, у відсутності любові до себе, коли ми намагаємося піднестися над своєю людською природою. Насправді такий стан, коли ми вважаємо себе духовно кращими за інших, — ще одна форма самообмеження. Для митця доброчесність може виявитися смертельною. Прагнення стати поважною і шанованою людиною може не лише звести нанівець наші творчі зусилля, а й виявитися для них фатальним.
Ми прагнемо чинити правильно, допомагати іншим, не бути егоїстами. Ми хочемо бути щедрими, потрібними, практичними. Але чого ми насправді хочемо — це побути наодинці з собою. Не в силах домогтися того, щоб інші люди дали нам спокій, ми врешті-решт полишаємо самих себе. Для інших ми можемо виглядати так, ніби все гаразд і ми на місці. Ми можемо і поводитися відповідно. Але наше справжнє «Я» закопане в землю.
Те, що залишилося, — це лише оболонка цілісної особистості. Оболонка залишається, тому що вона потрапила у пастку. Наче байдужа тварина у цирку, яка змушена виступати на сцені, вона виконує свої трюки. Проте оплески і похвали не торкаються до її свідомості. Так і ми — наче мертві. Наш митець не лише сам не свій, він нас покинув. Тепер наше життя — позатілесний досвід. Нас уже нема. Лікар назвав би це явище відокремленням. Я називаю його втечею з місця злочину.
«Ей, виходь, куди ти заховалося?» — виманюємо ми зі сховку наше творче начало, але воно вже нам не довіряє. А чому воно має нам довіряти? Ми його зрадили.
Через страх здатися самолюбними, ми втрачаємо себе. Починаємо шкодити самі собі. І оскільки ми лише не заважаємо самовбивству, яке відбувається перед нашими очима, а не буквально накладаємо на себе руки, нам важко помітити шкоду, яку завдає така поведінка.
Ніхто не має нічого проти того, щоб жінка була хорошою письменницею, скульптором чи генетиком, якщо їй вдається водночас бути ще й хорошою дружиною, зразковою матір'ю, гарно виглядати, завжди бути в доброму гуморі, доглядати за собою і не бути агресивною.
Леслі М. Макінтайр
Запитання «Чи ви займаєтесь саморуйнуванням?» звучить так часто, що ми перестаємо розуміти його суть. А воно означає ось що: «Чи ви руйнуєте самих себе?». І насправді воно нас запитує: «Чи ви руйнуєте власну істинну природу?».
Багато людей, які потрапили у пастку доброчесності, на перший погляд не справляють враження тих, хто сам собі завдає шкоди. Намагаючись бути хорошими чоловіками, батьками, дружинами, вчителями — ким завгодно! — вони формують фальшивий образ себе, який на позір гарно виглядає і подобається усім довкола. Це фальшиве «Я» завжди терпляче, завжди готове пожертвувати власними потребами заради того, щоб задовольнити потреби і виконати вимоги інших. («Який чудовий хлопець! Фред пропустив у п’ятницю концерт, на який уже купив квитки, щоб допомогти мені з переїздом!»)
Доброчесні до нездорової межі, такі творчі люди зруйнували своє справжнє «Я», яке не отримувало похвали з дитинства. Те саме «Я», яке постійно чуло: «Не будь егоїстом!». Наше істинне «Я» — непростий персонаж, життєрадісний і іноді анархічний, який знає, як розважатися і як сказати «ні» іншим і «так» самому собі.
Творчі люди, які потрапили у пастку доброчесності, ніяк не можуть дозволити собі прийняти своє істинне «Я». Вони не хочуть відкрити його для світу, тому що бояться знову наштовхнутися на постійне несхвалення. («Ти можеш у це повірити? Фред був таким хорошим хлопцем. Завжди готовий прийти на допомогу. Будь-де і будь-коли. Минулого тижня я попросила його допомогти мені переїхати, а він сказав, що не може, бо іде в театр. Відколи це Фред став таким інтелігентом?»)
Бувають ризики, на які ви не можете дозволити собі піти, [і] бувають ризики, на які ви не можете дозволити собі не піти.
Пітер Дракер
Фред чудово усвідомлює, що варто перестати йому бути таким «хорошим», і від його гіпертрофованого альтер его «хорошого хлопця» і сліду не залишиться. «Великомучениця» Мері усвідомлює те саме, коли уже вп’яте погоджується посидіти з дитиною сестри, щоб та могла зустрітися з друзями. Сказавши «ні» сестрі, вона сказала б «так» самій собі, а з такою відповідальністю вона не змогла б справитися. Якщо б вони виявилися вільними у п’ятницю ввечері, що б вони робили? Хороше питання, не відповідати на яке і Фреду, і Мері дає право їхня доброчесність.
«Чи завдаєте ви шкоди самі собі?» — це і є те запитання, на яке нібито совісні люди відповідають лише заперечно. А потім ще й складають цілий перелік доказів того, наскільки вони відповідальні. Але відповідальні перед ким? Питання звучить саме так: «Чи ви займаєтеся саморуйнуванням?» — а не: «Чи ви про людське око виглядає так, нібито займаєтеся саморуйнуванням?». І точно не: «А ви чемно поводитеся з іншими людьми?».
Ми прислухаємося до уявлень інших людей щодо того, що означає шкодити собі, навіть не задумуючись над тим, чи потреби нашого «Я» і їхнього «Я» однакові. Потрапивши в пастку доброчесності, ми відмовляємося запитувати себе: «Які мої потреби? Що б я зробив, якби не боявся, що це трактуватиметься як вияв егоїзму?».
А ви займаєтеся саморуйнуванням?
На це запитання дуже складно відповісти. Бо для цього нам необхідно вже дещо знати про свою істинну сутність (а саме їй ми систематично завдавали шкоди).
Для того, щоб швидко дізнатися, чи ми не почали дрейфувати, потрібно поставити собі це запитання: що я спробував би (спробувала б), якби це не було повним божевіллям?
Ви займатиметеся дурницями, але робіть це з ентузіазмом.
Колеї
1. Стрибок з парашутом, занурення з аквалангом.
2. Танець живота, латиноамериканські танці.
3. Видати власні вірші.
4. Придбати барабанну установку.
5. Проїхатися на велосипеді через усю Францію.
Якщо у вашому переліку захопливі заняття, хоча і трохи божевільні, то ви на правильному шляху. Ці божевільні ідеї — голос нашого істинного «Я».
Що я зробив би (зробила б), якби це не було надто егоїстично?
1. Записався б (записалася б) на курси аквалангістів.
2. Пішов би (пішла б) на уроки латиноамериканських танців.
3. Придбав би (придбала б) журнал, у якому публікують вірші поетів-початківців, і надсилав би (надсилала б) туди по одному своєму віршу щотижня.
4. Купив би (купила б) ту барабанну установку, яку продає мій двоюрідний брат.
5. Зателефонував би (зателефонувала б) у туристичне агентство, щоб більше дізнатися про Францію.
Шукаючи митця усередині нас і приймаючи дар творчості, ми вчимося бути духовними в цьому світі, вчимося вірити у те, що Бог — це добро, як і ми самі, як і усе творіння. Таким чином, ми обминаємо пастку доброчесності.
Тест на пастку доброчесності
1. Найбільше в житті мені не вистачає _.
2. Найбільша радість мого життя _.
3. Найбільше часу я витрачаю на_.
4. Коли я витрачаю більше часу на розваги, я працюю _.
5. Я почуваюся винним тому, що я_.
6. Я хвилююся за те, що_.
7. Якщо мої мрії здійсняться, то моя сім’я_.
8. Я завдаю собі шкоду, щоб інші люди_
9. Якщо я дозволяю собі відчути злість, то її у мене викликає_.
10. Одна з причин, через яку мені іноді стає сумно_.
Ви живете на благо собі чи лише на благо інших людей? Ви займаєтеся саморуйнуванням?
Вправа «заборонені задоволення»
Один з улюблених прийомів митців, які перебувають у глухому куті, — звичка говорити собі «ні». Дивовижно, скільки маленьких приводів ми знаходимо, щоб поводитися з собою грубо і скупитися для самих себе. Коли я говорю це своїм студентам, вони часто заперечують: мовляв, це неправда і вони дуже навіть добре до себе ставляться. Тоді я прошу їх виконати цю вправу.
Перелічіть десять занять, які ви обожнюєте і на які наважилися б, якби було можна. Ваш список може бути схожий ось на цей:
1. Ходити на танці.
2. Носити із собою записник для малювання.
3. Кататися на роликах.
4. Придбати собі нові ковбойські чоботи.
5. Висвітлити пасма волосся.
6. Поїхати у відпустку.
7. Навчитися керувати літаком.
8. Переїхати у більшу квартиру.
9. Поставити п’єсу.
10. Записатися на курси малювання з натури.
Дуже часто виявляється, що створити такий список заборонених задоволень — це вже достатньо, щоб зруйнувати бар’єри, які не дають нам здійснити ці бажання.
Повісьте цей список на видному місці.
Вправа «список бажань»
Один з кращих способів перехитрити Цензора — освоїти техніку швидкого письма. Оскільки бажання — це лише бажання, вони можуть бути дуже легковажні (хоча ставитися до них варто дуже серйозно). Якомога швидше закінчіть такі фрази:
1. Я хотів би (хотіла б)_.
2. Я хотів би (хотіла б)_.
3. Я хотів би (хотіла б)_.
4. Я хотів би (хотіла б)_.
5. Я хотів би (хотіла б)_.
6. Я хотів би (хотіла б)_.
7. Я хотів би (хотіла б)_.
8. Я хотів би (хотіла б)_.
9. Я хотів би (хотіла б)_.
Значення Бога для конкретної людини залежить від того, якого добра цій людині хочеться найдужче.
Еріх Фромм
10. Я хотів би (хотіла б)_.
11. Я хотів би (хотіла б) _.
12. Я хотів би (хотіла б)_.
13. Я хотів би (хотіла б) _.
14. Я хотів би (хотіла б)_.
15. Я хотів би (хотіла б) _.
16. Я хотів би (хотіла б)_.
17. Я хотів би (хотіла б) _.
18. Я хотів би (хотіла б)_.
19. А найбільше я хотів би (хотіла б)_.
Завдання
Ці завдання досліджують і поглиблюють ваш зв’язок з джерелом.
1. Я не можу повірити в Бога, який підтримує мене, тому що... Напишіть п’ять причин вашого невдоволення Богом. (Не бійтеся Його образити, Він ще й не таке витримував.)
2. Заведіть «теку візуалізацій»: якби у мене були віра або гроші, я б спробував (спробувала)... Напишіть п’ять бажань. Протягом наступного тижня уважно стежте, чи не помічаєте ви десь візуалізації цих бажань. Якщо натрапите на них — вирізайте їх, сфотографуйте, купуйте, перемалюйте, словом, збирайте їх. Тепер заведіть течку, у яку складатимете свої заповітні мрії. Поповнюйте її протягом усього курсу.
3. Ще раз перелічіть п’ять уявних життів. Чи змінилися вони? Чи додаєте ви в справжнє життя все більше елементів з життя уявного? Можете додати візуалізації цих життів у вашу папку.
Взяти на себе відповідальність бути Божою дитиною -значить прийняти усе найкраще, що може запропонувати нам життя.
Стелла Террілл Манн
4. Якби мені було двадцять років і я мав би (мала б) купу грошей, то... Напишіть п’ять пригод, яким ви би сказали «так». Знову ж таки, додайте візуалізації цих пригод у свою папку.
5. Якби мені було шістдесят п’ять років і я мав би (мала б) купу грошей, то... Напишіть п’ять задоволень, які ви відклали на потім. Знову ж таки, зберіть візуалізації цих бажань. Це дуже потужний метод. Зараз я живу в будинку, який візуа-лізовувала протягом десяти років.
6. Десять прикладів того, як я займаюся саморуйнуванням, це... Роблячи позитивні твердження, ми дозволяємо добру діяти у нашому житті, а проливаючи світло на негатив, ми допомагаємо собі його позбутися.
7. Десять предметів, які мені хотілося б мати, це... Знову ж таки варто зібрати їхні візуалізації. Для того, щоб збільшити показники продажів, експерти часто радять молодим працівникам вішати на видному місці зображення того, що вони хотіли б мати. І це допомагає.
8. Якщо бути до кінця чесним (чесною), з того, що заважає мені займатися творчістю, я найбільше люблю (дивитися телевізор, забагато читати, спілкуватися з друзями, працювати, рятувати інших, фанатично займатися спортом). Можете називати будь-що. Чи вмієте ви малювати, чи ні, начеркайте карикатуру на самого себе, на якій ви потураєте цим бажанням.
9. Для мене переваги творчого заціпеніння полягають у тому, що... Можете дослідити цю тему під час написання ранкових сторінок.
10. Людина, яку я звинувачую в тому, що я опинився (опинилася) у глухому куті у своїй творчості, це... Знову ж таки, обміркуйте це під час написання ранкових сторінок.
Перевірка
1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Чи починають вони вам подобатися хоча б трохи? Як вам досвід виконання цієї вправи? Ви вже відкрили для себе точку істини на середині другої сторінки? Багато з нас виявили, що ми починаємо докопуватися до істини лише тоді, коли спишемо півтори сторінки пустим базіканням.
2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? Чи траплялося вже так, що під час такого відпочинку ви знаходили відповіді на свої запитання? Що ви робили на побаченні? Як під час нього почувалися? Вам уже вдалося сходити на творче побачення, яке було б по-справжньому пригодницьким?
3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме? Спробуйте поговорити про синхронність з вашими друзями.
4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.
Тиждень 6. Відновлюємо відчуття достатку
Цього тижня ви почнете долати одну з найбільших перешкод на творчому шляху — гроші. Вам потрібно буде проаналізувати свої уявлення про Бога, гроші і творчий достаток. Розділ присвячений дослідженням того, як саме ваші особисті погляди обмежують достаток і розкіш у вашому житті.
Ви познайомитеся з підрахунком як з одним із методів виходу з глухого кута у вашій творчості, який використовується для ясності і правильного використання фінансових ресурсів. Ймовірно, цей тиждень запам’ятається вам своєю мінливістю.
Великий Творець
«Я вірю у Бога, — стверджує Ненсі. — Просто не вірю, що Бога цікавлять фінансові питання». Сама цього не усвідомлюючи, Ненсі має два переконання, які завдають їй шкоди. Вона вірить не лише в те, що Бог добрий — надто добрий, щоб мати справу з грошима, — а ще й у те, що гроші — це погано. Для того, щоб повністю відновити у собі здатність творити, Ненсі, як
і багатьом з нас, необхідно переглянути свої уявлення про Бога.
Гроші — це Бог у дії.
Реймонд Чарлз Баркер
Чим більше ми вчимося жити у світі, довіряючи власній інтуїції, тим сильнішим буде наш канал і тим більше буде у нас грошей.
Шакті Ґавейн
Більшість із нас виховувалися на переконаннях, що гроші — справжнє джерело безпеки, а надіятися на Бога — нерозсудливо, небезпечно і просто смішно. Коли ми дивимося на польові лілії, то вони нам здаються красивими, проте надто старомодними, вони не надто вписуються у картину сучасного світу. Ми самі себе одягаємо. Самі купуємо продукти. І ми візьмемося за реалізацію свого творчого потенціалу, повторюємо ми собі, щойно у нас з’явиться достатньо для цього грошей.
А коли настане такий час?
Ми хочемо такого Бога, який видавався б нам величезною зарплатою і дозволом тринькати її на всі забаганки. Прислухаючись до нав’язливого: «Ще!» — ми не чуємо того тихого голосочка, який чекає десь у глибині душі, щоб прошепотіти нам: «Досить. Ти маєш достатньо і тобі нічого не бракує».
«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться», — часто ще з дитинства говорили нам, цитуючи Біблію. Але ми в це не віримо. І ми точно не віримо у такий підхід, коли ідеться про мистецтво. У важкі часи Бог, може, й зодягне нас, і нагодує, але з якого дива він має купувати нам мольберт і фарби? Чи організовувати поїздку музеями Європи, чи оплачувати уроки танців? Богу точно не до того, говоримо ми собі. Ми, прикриваючись фінансовими труднощами, ухиляємося не лише від творчості, але й від духовного росту. Ми віримо у гроші. «Мені потрібно насамперед подбати про те, щоб мати дах над головою, — говоримо ми. — Ніхто мені не почне платити за те, що я буду більш творчою людиною».
Ми свято віримо у це. Більшість із нас у душі переконані, що робота повинна бути роботою, а не розвагами, а те, чим би ми справді хотіли займатися — писати, грати на сцені, танцювати, — це все несерйозно і це потрібно відкласти на другий план. Але насправді це не так.
Гроші з'являться, коли ви займатиметеся правильною справою.
Майк Філліпс
Ми діємо згідно зі старим і шкідливим уявленням про те, що Божа воля для нашого життя і наша воля мають протилежні спрямування. «Я хочу бути актрисою, але Бог хоче, щоб я працювала офіціанткою у дешевих забігайлівках, — переконуємо ми самі себе. — Тому навіть якщо я намагатимусь стати актрисою, то однаково все закінчиться тим, що я обслуговуватиму столики».
Таке мислення ґрунтується на наших уявленнях про Бога як про суворого батька, який має свою незмінну думку щодо того, що нам підходить, а що ні, а нам, звичайно, його сценарій зовсім не до душі. Це деформоване уявлення про Бога потрібно переосмислити.
Цього тижня на ранкових сторінках напишіть про те, у якого Бога ви вірите і у якого хотіли б вірити. Для декого це означатиме щось на кшталт: «А раптом Бог — жінка і вона на моєму боці?». Для інших Бог — це енергія. Ще для інших — зібрання вищих сил, які ведуть нас до найкращого для нас життя. Якщо ви все ще дотримуєтеся уявлень про Бога, які сформувалися у дитинстві, то, найімовірніше, вони помилкові і завдають вам шкоди. Що б подумав про ваші творчі плани Бог, який прагне для вас найкращого? Ви припускаєте, що такий Бог насправді існує? Якщо так, то чи залишалася б для вас вищою силою робота, кохана людина чи гроші?
Багато з нас ототожнюють труднощі з добросовісністю, а мистецтво — з клеєнням дурня. Наполегливо працювати — це добре. Жахлива робота вибудовує нашу моральну стійкість. Але те, що дається нам дуже легко і до чого у нас хист, — скажімо, малювання, — сприймається як непорозуміння, яке і не варто сприймати серйозно. З одного боку, ми нещиро погоджуємося з тим, що Бог хоче, аби ми були щасливі, веселі і вільні. А з іншого — таємно переконані, нібито Бог хотів би нас бачити без гроша за душею, якщо ми раптом таки захочемо присвятити себе мистецтву. У нас є хоча б якісь докази таких уявлень про Бога?
Завжди залишайте достатньо часу у своєму житті на те, щоб зайнятися тим, що робить вас щасливими, задоволеними, навіть радісними.
Це має більший вплив на матеріальне благополуччя, ніж будь-який інший фактор.
Пол Гокен
Коли ми дивимося на Боже творіння, то стає очевидно, що і сам Творець не знав, коли зупинитися. У світі існує не одна рожева квітка і навіть не п’ятдесят, а сотні рожевих квіток. Не забуваймо про сніжинки — яскравий вияв справжньої творчої радості. Не існує двох однакових сніжинок. Цей Творець підозріло нагадує когось, хто таки міг би підтримати нас у творчих починаннях.
«У нас новий керівник, — повідомляє людям, які вирішили зав’язати з алкоголем, «Велика книга Товариства анонімних алкоголіків». — Якщо ми подбаємо про Божі справи, то він подбає і про наші». Для розгублених новачків товариства анонімних алкоголіків такий підхід стає рятівною соломинкою. Відчайдушно намагаючись повернутися до повноцінного тверезого життя, вони намертво хапаються за цю думку, коли сумніваються у власних можливостях побороти свою згубну звичку. Очікуючи допомоги згори, вони зазвичай її отримують. Плетива долі вирівнюються, стосунки налагоджуються.
Тим, хто ще не дійшов до краю, такі твердження здаються дурними, навіть оманливими, наче нас намагаються обвести навколо пальця. Бог може влаштувати нас на роботу? Та ще й на таку, яка нам буде подобатися? Той Бог, який має усього в надлишку, у якого мільйони можливостей і ключ до будь-яких дверей? Байки про такого Бога підозріло нагадують неправдоподібну тарабарщину.
Отож, коли перед нами постає вибір між заповітною мрією і ненависною нудною теперішньою роботою, ми часто вирішуємо ігнорувати мрію, а потім у своїх постійних нещастях звинувачуємо Бога. Ми поводимося так, нібито це Бог винен, що ми не помандрували в Європу, не записалися на курси малювання, не пішли на фільмування. А насправді це ж ми, а не Бог, вирішили всього цього не робити. Ми намагалися залишатися розсудливими — нібито існують якісь докази, що Бог також розсудливий, — замість того, щоб перевірити, чи не підтримає Всесвіт нашу здорову екстравагантну ідею.
Будь-яка речовина -це енергія у русі. Вона пульсує і тече. Гроші — це символ золотого потоку конкретизованої життєвої енергії.
«Чарівні діяння душі»
Творець може бути нашим батьком, матір’ю чи джерелом, але у Нього однозначно немає нічого спільного з нашими батьками, церквою, учителями, друзями і їхніми розсудливими уявленнями про те, що краще для нас. Творчість не є і ніколи не була розсудливою діяльністю. А чому вона мала б такою бути? Невже ви думаєте, що у мучеництві криється добросовісність? Якщо ви хочете творити — творіть. Хочете скласти маленький витвір мистецтва — складіть два речення. Знайдіть одну риму. І складіть смішну дитячу пісеньку:
Мій Бог любить творити,
Але це зрозуміти
Можуть лише діти.
Я люблю малювати,
А отже, і за це
Мій Бог любить мене.
Творчість починається із заготівлі сіна у сонячні погожі дні. З уваги до тепер і насолоди від кожної хвилини. Вона починається з того, що ми дозволяємо собі приємні дрібниці і перерви. «Це дивакувато, але Бог також дивак», — хороший аргумент, коли ви потураєте примхам свого маленького митця. Пам’ятайте, що це ви скнара, а не Бог. Очікуйте від Бога все більшої щедрості — і ви дасте Йому можливість справдити ваші надії.
Те, чим ми дуже хочемо займатися — це і є те, чим нам судилося займатися. І коли ми починаємо це робити, зразу знаходяться гроші, відчиняються потрібні двері, ми почуваємося так, ніби приносимо цьому світу користь, а робота нарешті здається грою.
Цього тижня ми будемо продовжувати аналізувати наші уявлення про гроші. Ми подивимося, як наше ставлення до грошей («Їх важко заробити. Для цього потрібно багато і важко працювати. Спершу потрібно перейматися заробітком, а вже потім творчістю») формує наше ставлення до мистецтва.
Розкіш
Тим з нас, хто захворів на творчу анорексію, — вона виявляється у тому, що людина прагне творити, проте відмовляється утамувати цей голод, і тому стає все більше і більше зосередженою на своїй відмові, — трохи істинної розкоші може дуже стати в пригоді. Весь сенс тут — у слові «істинної». Оскільки мистецтво, базуючись на вірі у невичерпне джерело, народжується у саморозвитку і розкритті, нам просто необхідно інколи тішити себе і потурати собі, підтримуючи цим відчуття достатку.
Що означає «потурати собі»? Для кожного з нас відповідь на це запитання буде різною. Для Джиліен однієї пари нових для неї твідових штанів із крамниці з вінтажним одягом виявлялося достатньо, щоб вона могла себе уявити Керол Ломбард, що сяє від щастя на тлі ретро-автівки з відкидним дахом. Для Джин було достатньо одної-однісінької розпущеної ромашки, яка стояла у вазі на тумбі біля ліжка, щоб нагадувати їй, що життя — це сад можливостей. Метью відкрив для себе, що аромат натурального бджолиного воску, яким натирають меблі, вселяє у нього відчуття безпеки, солідності і порядку. Констенс зробила собі королівський подарунок — передплату на журнал (витративши лише двадцять доларів, вона цілий рік може насолоджуватися красивими картинками і цікавими статтями).
Дуже часто, зайшовши у глухий кут, ми пояснюємо свою творчу кризу нестачею грошей. Але гроші ніколи не бувають справжньою причиною. Справа у нашій скутості, у тому, що ми почуваємося безсилими. Мистецтво вимагає від нас робити вибір. На найнижчому рівні цей вибір — піклуватися про себе.
Один із моїх друзів — всесвітньо відомий і дуже талановитий митець. Місце в історії за внесок у мистецтво йому вже забезпечено. Молоді митці прагнуть з ним поспілкуватися, а старші — поважають його. Йому навіть немає п’ятдесяти років, а його роботи вже відзначені нагородами і преміями, заради яких інші працюють усе життя. Поза тим, ця людина все ще страждає від творчої анорексії. Він продовжує працювати, проте платить за це все вищу і вищу ціну. Інколи він запитує себе: «Чому справа всього мого життя тепер стала радше нагадувати роботу?».
Чому? Тому що він відмовляв собі у розкоші.
Зрозумійте мене правильно: коли я говорю про розкіш, то не маю на увазі пентхаузи, дизайнерський одяг, новісінькі спортивні автівки і подорожі першим класом. Цей чоловік сповна насолоджується усіма цими привілеями, але попри це він не насолоджується життям. Він відмовляв собі у розкоші вільного часу: часу для спілкування з друзями і сім’єю, а передусім — часу з самим собою — без будь-яких планів і неймовірних досягнень. Усім, чим він раніше пристрасно захоплювався, він тепер лише цікавиться, він переконує себе, що надто зайнятий, щоб насолоджуватися розвагами. Він говорить собі, що не може собі дозволити змарнувати ні хвилинки. Час спливає — і він використовує його на те, щоб стати відомим.
Мені більше до душі троянди на моєму столі, аніж діаманти на моїй шиї.
Емма Ґолдман
Нещодавно я купила собі коня — уперше за десять років. Почувши хорошу новину, мій успішний друг одразу ж увімкнув режим зануди, попереджаючи мене: «Що ж, сподіваюся, ти не збираєшся надто часто їздити на ньому верхи чи проводити з ним багато часу. Роки ідуть, і чим старшими ми стаємо, тим менше і менше займаємося тим, що нам справді до вподоби. Все більше часу доводиться витрачати на те, що ми повинні робити...».
Оскільки я вже давно навчилася розпізнавати такі слова і бачити в них тільки бажання зіпсувати комусь насолоду, то цей прогноз не надто мене налякав, хоча й дещо засмутив. Він нагадав мені про вразливість усіх митців, навіть дуже відомих — у кожному з них ховається мораліст, який намагається його присоромити («Я мав би працювати») і дуже не схвалює творчі задоволення.
Для того, щоб бути успішними митцями — хоча це може стосуватися не лише митців, — ми повинні бути відкриті до єдиного всесвітнього потоку. Коли ми суттєво обмежуємо свою можливість насолоджуватися життям, відмовляючись приймати маленькі його подарунки, то відкидаємо і великі подарунки також. Ті, хто, як мій друг-митець, багато працюють, рано чи пізно помітять, що вичерпалися у пошуках образів і тепер змушені повертатися до ранніх витворів і до спеціальних прийомів, практикуючи свою творчість, але не примножуючи її. А ті, хто остаточно перекрив робочий потік, зрозуміють, що живуть безбарвним і позбавленим будь-якого сенсу життям, якою б кількість речей і справ вони його не наповнювали.
Що дарує нам справжню радість? Саме це запитання потрібно ставити собі, обмірковуючи розкіш, і відповідь буде у кожного різна. Наприклад, Беренс справжню радість дарує малина, свіжі ягоди малини. Вона сміється від думки про те, наскільки легко її задовольнити. Для неї ціна достатку прирівнюється до ціни за фунт малини. Вона посипає ягодами кашу, порізаний на шматочки персик або морозиво. Вона може купити свій достаток у супермаркеті і навіть може заморозити його, якщо доведеться.
«Малина коштує від двох до п’яти доларів за фунт, залежно від сезону. Я завжди кажу собі, що це надто дорого, проте як за цілий тиждень розкоші це не так уже й багато. Це менше, ніж квиток у кіно, і менше, ніж я заплатила б за чізбургер. Мабуть, це більше, ніж, я думала, вартую я сама».
Для Алана велика розкіш — це музика. У юні роки він був музикантом, але вже давно не дозволяв собі грати. Як і більшість митців, які зайшли у глухий кут, він страждав від двох смертельних хвороб: творчої анорексії і погордливого перфекціонізму. Для нього не існувало просто спроб. Він одразу хотів бути найкращим, і якщо йому це не вдавалося, то він вирішував навіть не наближатися до такої дорогої йому музики.
Остаточно заплутавшись, Алан так описав свій стан: «Я намагаюся грати, слухаю себе і розумію, що те, що я вмію, настільки далеко від того, що мені хотілося б уміти, що єдине, чого мені хочеться, це зіщулитися зі страху». (А потім більше ніколи не брати до рук музичний інструмент).
Щоденно досліджуйте Божу волю.
К. Ґ. Юнг
Працюючи над власним творчим відновленням, Алан почав з того, що дозволив собі розкіш — щотижня купувати нову платівку. Він перестав ставитися до музики як до роботи і знову почав сприймати її як розвагу. Він мав купувати найрізноманітніші дивні альбоми, а не лише зразки високого мистецтва. Забудьте про високі прагнення. Що вас інтригує і зацікавлює?
Алан почав своє дослідження. Він купував альбоми з церковною музикою, кантрі, барабанними ритмами індіанців. Через місяць він мимохідь купив набір барабанних паличок у магазині музичних інструментів. Він відклав їх і не брав до рук довго-довго...
Через три місяці Алан барабанив по керму свого велотренажера під рок-н-рольні ритми, які грали в його навушниках. Ще через два місяці він розчистив місце на горищі і придбав стару барабанну установку.
«Мені здавалося, дружина і донька будуть соромитися того, як недолуго я грав на барабанах, — пояснював він, розуміючи, що даремно перекладає вину на інших. — Щиро кажучи, це насправді мені було соромно, але тепер я граю для власного задоволення, і мені усе дужче починає подобатися те, що у мене виходить. Виявляється, у такого пристаркуватого барабанщика, як я, усе ще є порох у порохівницях».
Для Лори квитком у світ розкоші став дешевий набір акварельних фарб. Для Кейті — набір дорогих кольорових олівців, «які моя мама ніколи мені би не купила. Першого ж вечора я дозволила собі зробити два начерки і на одному зобразила себе в новому житті, до якого я прагну».
Багатьом творчим людям, які опинилися у глухому куті, доводиться докладати чимало зусиль, щоб хоча б уявити собі розкіш у своєму житті. Вони — немов Попелюшки цього світу. Зосереджуючи всю увагу на інших, ігноруючи власні потреби, їх часто лякає навіть сама думка про те, щоб хоча б один раз себе чимось побалувати.
Людина живе справжнім життям, коли відбуваються маленькі зміни.
Лев Толстой
«Не намагайся позбавитися від Попелюшки у собі, — радить моя подруга-письменниця. — Зосередься лише на тому, щоб подарувати собі кришталеву туфельку. Друга частина цієї казки просто чудова».
Говорячи про розкіш, я радше маю на увазі певний зсув у свідомості, ніж потік, хоча, усвідомлюючи і впускаючи у наше життя те, що здається нам розкішшю, ми і справді можемо викликати потужніший потік.
Творче життя вимагає розкоші особистого простору, навіть якщо все, що нам вдається виділити для себе — це одна книжкова полиця і підвіконня. (У моєму кабінеті підвіконня зайняте колекцією прес-пап’є і морських мушель). Пам’ятайте, що наш внутрішній митець — дитина, а діти люблять усе, про що можна сказати «моє». Моє крісло. Моя книжка. Моя подушка.
Називаючи усього декілька простих речей «особливими» і «своїми», ми можемо суттєво собі допомогти. У будь-якій крамничці можна знайти недорогу і красиву чашку з блюдцем, а у комісійних магазинах можна придбати унікальні фарфорові тарілки, завдяки яким звичайний перекус подарує вам більше естетичне задоволення.
Багато з того, чим ми займаємося у рамках творчого відновлення, може здаватися несерйозним. Але «несерйозність» — це засіб, який використовує той нудотний дорослий, який засів у нас, щоб змусити затихнути нашу творчу дитину. Остерігайтеся цього слова — «несерйозно», і нехай воно вас не відлякує. Так, творчі побачення — несерйозні, у тому і сенс.
Творчість складається з парадоксів: щоб серйозно творити мистецтво, потрібно серйозно дозволяти собі розважатися.
Вправа «підрахунок»
Протягом наступного тижня ви маєте проаналізувати, на що витрачаєте гроші. Придбайте маленький кишеньковий записник і фіксуйте у ньому кожну витрачену копійку. Не важливо, що це за покупка, наскільки вона дріб’язкова чи дешева. Дрібняки — також гроші.
Кожного дня записуйте дату і рахуйте — що ви купили, скільки і на що витратили: на купівлю продуктів, на обід у кафе, на таксі, на квиток на метро, позичили гроші брату і так далі. Будьте скрупульозні. Робіть підрахунки ретельно. І не осуджуйте себе. Це вправа на спостерігання за собою, а не на самобичування.
Ви можете записувати свої витрати протягом цілого місяця або і більше. Така звітність покаже вам, що ви по-справжньому цінуєте, коли йдеться про гроші. Часто ваші витрати відрізнятимуться від ваших справжніх цінностей. Ми тринькаємо гроші на абищиці, які нам абсолютно не потрібні, і відмовляємо собі у тому, що могло б нас дійсно потішити. Для багатьох з нас підрахунок — необхідна прелюдія до вміння насолоджуватися творчою розкішшю.
Вправа «Грошове божевілля»
Закінчіть речення:
1. Люди, у яких є гроші, — це _.
2. Гроші роблять людей _.
3. У мене було б більше грошей, якби я_.
4. Мій тато думав, що гроші_.
5. Моя мама завжди казала, що гроші_.
6. У моїй родині гроші стали причиною_.
Творчій людині важливо відчувати незадоволення! Це не жадібність, а радше апетит.
Лоренс Кальканьо
7. Гроші дорівнює _.
8. Якби у мене були гроші, я б _.
9. Якби я міг (могла) собі це дозволити, я б _.
10. Якби у мене було трохи грошей, я б_ .
11. Боюся, що якби у мене були гроші, я б_ .
12. Гроші — це _.
13. Гроші — це причина_.
14. Мати гроші — це не _.
15. Щоб мати більше грошей, мені б довелося_.
16. Коли у мене є гроші, я зазвичай_.
17. Я думаю, що гроші_.
18. Якби я не був (була) таким (такою) скнарою, я б _.
19. Люди думають, що гроші _.
20. Коли у мене зовсім немає грошей, я розумію, що_.
Завдання
1. Достаток в природі: пошукайте п’ять красивих або цікавих камінців. Мені особливо подобається ця вправа, тому що камінці можна носити в кишені і перебирати в руках на ділових зустрічах.
2. Достаток в природі: зірвіть п’ять листків або квіток. Можете навіть вкласти їх у книжку, обгорнувши з двох сторін парафінованим папером. Це нічого, що востаннє ви таке робили, коли ходили в дитячий садочок. Саме там найбільше і займаються творчими іграми. Дозвольте собі знову погратися.
3. Розчистка: викиньте або віддайте комусь п’ять зношених речей з вашого гардеробу.
4. Творчість: спечіть щось. (Якщо ви не їсте солодкого, то приготуйте фруктовий салат). Зовсім не обов’язково створювати лише витвори мистецтва з великої літери. Дуже часто приготування їжі може допомогти вам придумати щось творче в іншій сфері. Коли мені не пишеться, я варю суп і печу пиріг.
5. Спілкування: надішліть листівки п’ятьом друзям. Ця вправа не для того, щоб всі сказали, яка ви хороша людина. Надішліть листівки тим людям, від яких дійсно хотіли б отримати відповідь.
6. Перечитайте «Основні принципи» (див. с. 25 ). Робіть це щодня. Перечитайте «Молитву митця», яку ви написали під час четвертого тижня, або мою, на сторінці 342. Робіть це щодня.
7. Розчистка: чи змінилося щось у вашому домі? Зробіть так, щоб змінилося.
8. Прийняття: чи з’явилося у вашому житті нове відчуття потоку? Потренуйтеся говорити «так» будь-якій дурничці і подарункам.
9. Процвітання: чи змінилося щось у вашому матеріальному становищі, чи, може, очікується можливість змін? Чи з’явилися у вас якісь — нехай і геть божевільні — ідеї щодо того, чим би вам дуже хотілося зайнятися? Зберіть візуалі-зації, які нагадували б вам про ці ідеї, і складіть їх у свою течку візуалізації.
Перевірка
1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Ви вже використовували їх, щоб подумати про творчу розкіш?) Як ви під час цього почувалися?
2. Чи ходили ви цього тижня на творче побачення? (Ви вже думали над тим, щоб дозволити собі сходити на два побачення на тиждень?) Що ви робили? Як у цей час почувалися?
3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?
4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.
Тиждень 7. Відновлюємо відчуття зв'язку
Цього тижня ми практикуватимемо правильне ставлення заради розвитку творчості, приділяючи увагу як вашому вмінню сприймати, так і вмінню діяти. Есе, вправи і завдання цього розділу покликані відновити цілі ділянки вашого істинного творчого інтересу, які виявляються відповідно до того, як ви надаєте все більшого значення своїм мріям.
Уміння слухати
Вправність, яку ми удосконалюємо за допомогою ранкових сторінок і творчих побачень, — уміння слухати.
Сторінки вчать нас слухати, не звертаючи уваги на Цензора, а творчі побачення вчать уловлювати голос натхнення. Незважаючи на те, що обидва ці заняття жодним чином не стосуються створення витворів мистецтва, творчий процес без них неможливий.
Зробити витвір мистецтва — це не просто вигадати щось з голови. Радше навпаки — ідея сама спадає на думку. Напрямки — ось ключовий елемент цього процесу.
Коли ми намагаємося що-небудь вигадати, то тяжіємо до того, щоб уявити щось поза межами досяжності, «десь там, у стратосфері, де ширяє мистецтво...».
В езотеричному юдаїзмі Кабали глибинна сутність називається «нешама» від слова «шмм», яке означає «слухати» або «чути»: «нешама» -«Та, яка слухає», душа, що надихає нас і вказує шлях.
Старгок
Дозволяючи ідеї для витвору самій зійти нам на гадку, ми нічого не прагнемо. Ми взагалі нічого не робимо, лишень отримуємо все готове. Хтось інший чи щось інше робить усе за нас. Замість того, щоб хотіти щось винайти, ми прислухаємося.
Коли увага актора зосереджена на тому, що відбувається, він уважно прислухається і тоді вирішує, яким має бути його наступний крок. Коли художник малює, він, можливо, і починає картину з певним задумом у голові, але з часом він стає залежним від внутрішньої логіки самої картини. Можна часто почути слова: «Пензлик сам веде мазок». У танці, композиції, скульптурі діють ті самі правила: ми радше провідники, аніж творці того, що виражаємо.
Мистецтво народжується, коли ми налаштовуємося і немов провалюємося у криницю. Так ніби всі історії, картини, мелодії і п’єси в світі живуть під поверхнею нашої свідомості. Схожі на підземну ріку, вони протікають крізь нас, наче потік ідей, які ми можемо підхопити. Як митці, ми падаємо у криницю і занурюємося у цей потік. Ми відчуваємо, що там відбувається, і діємо — це радше нагадує письмо під чиєсь диктування, аніж претензійне творення мистецтва.
Один мій друг — чудовий кінорежисер, знаний своєю скрупульозністю у плануванні зйомок. Попри це він часто знімає чудові сцени експромтом, швидко ловлячи вдалий момент, який нагодився, поки він працював над чимось іншим. Такі миті чистого натхнення вимагають того, щоб ми ставилися до них з вірою. Ми можемо практикуватися стрибати у невідоме під час написання ранкових сторінок і на творчих побаченнях.
Ми можемо навчитися не лише прислухатися, а й усе розбірливіше чути той натхненний голос підсвідомості, який говорить: «Зроби це, спробуй те, скажи оце...».
Більшість письменників хоча б раз переживали відчуття, коли цілий вірш або абзац-другий тексту нізвідки з’являлися у їхній голові. Ми ставимося до таких знахідок як до маленьких див. Але ми не усвідомлюємо, що це насправді абсолютно нормально. Ми радше інструмент, а не автор наших робіт.
Кажуть, Мікеланджело якось зізнався, що всього лиш звільнив Давида зі шматка мармуру, у якому його знайшов. «Картина живе своїм життям. Я намагаюся зробити його видимим», — говорив Джексон Поллок[12]. Коли я викладаю кінодраматургію, то нагадую своїм студентам, що їхній фільм уже існує у всій своїй повноті. Їм залишається лише прислухатися, побачити його своїм внутрішнім зором і відтворити на папері.
Те саме можна сказати про будь-який інший вид мистецтва. Якщо наші картини і скульптури чекають на нас, то і сонати чекають на нас; книжки, п’єси, вірші чекають на нас також. Нам залишається тільки зафіксувати їх. А для цього потрібно провалитися у криницю.
Декому простіше уявити потік натхнення як радіохвилі різних частот, які транслюються у всіх напрямках. З практикою нам усе краще вдається розпізнавати потрібну частоту. Ми налаштовуємося на ту частоту, яка необхідна нам. Ми, немов батьки, можемо чути голос нашої внутрішньої дитини серед голосів інших дітей.
Звикнувши до думки, що творити — це цілком природно, ви можете прийняти й іншу думку: Творець забезпечить вас усім необхідним для реалізації вашого проекту. Щойно ви погодитеся прийняти Його допомогу, ви одразу почнете всюди помічати корисні підказки.
Слухати — означає приймати.
Стелла Террілл Манн
Будьте уважні: існує ще й інший, вищий голос, який доповнює і підсилює ваш внутрішній творчий голос. Він зазвичай виявляється у синхронності.
Ви почуєте потрібний діалог, знайдете мелодію, яка підходитиме для епізоду, побачите точний відтінок фарби, який ви вже майже задумали, і так далі. Вам почнуть потрапляти під руку книги, оголошення про семінари, викинуті речі, які якнайкраще збігатимуться із тим, чим ви займаєтесь.
Навчіться допускати можливість того, що Всесвіт допомагає вам робити свою справу. Станьте готовими побачити Божу руку і прийміть її як дружню пропозицію допомоги. Оскільки багато з нас підсвідомо бояться, що Богу наші творіння здадуться зіпсованими, свавільними або і ще щось гірше, ми схильні недооцінювати цю допомогу одного творця іншому.
Постарайтеся не забувати, що Бог і сам Великий Митець. Митці люблять інших митців.
Очікуйте, що Всесвіт підтримає вашу мрію. Так і станеться.
Перфекціонізм
Тіллі Ольсен[13] влучно назвала його «ножем мистецького удосконалення». Ви можете називати це явище по-іншому. Наприклад, «прагнення зробити все як слід» чи «бажання виправити, поки не пізно». Можете навіть сказати, що це означає «намагатися тримати планку». Проте варто називати речі своїми іменами — це пер-фекціонізм.
Робота мозку — ворог оригінальності у мистецтві.
Мдртін Рітт
Перфекціонізм не має нічого спільного з прагненням зробити все як слід, чи з виправленням своєї роботи, чи зі стандартами, яких ми намагаємося дотримуватися. Перфекціонізм — це відмова у дозволі собі рухатися вперед. Ви опиняєтесь у виснажливому замкнутому колі, яке змушує вас обмежитися деталями того, що ви пишете, малюєте чи створюєте, втрачаючи уявлення про витвір загалом
Замість того, щоб вільно творити, дозволяючи помилкам проявляти себе пізніше, ми застрягаємо у прагненні виправити кожну маленьку деталь. Завдяки постійним виправлянням ми перетворюємо нашу оригінальність на одноманітність, якій бракує пристрасті і спонтанності. «Не бійтеся помилок, — говорив Майлз Девіс[14]. — Їх не буває».
Перфекціоніст виправляє один рядок вірша доти, поки всі інші рядки не почнуть здаватися невдалими. Перфекціоніст перемальовує лінію підборіддя на портреті, аж поки папір не порветься. Перфекціоніст створює стільки версій першої сцени, що так і не доходить до інших сцен. Перфекціоніст пише, малює і творить, поглядаючи на публіку. Замість того, щоб насолоджуватися процесом, перфекціоніст постійно оцінює результат.
Для перфекціоністів існує лише одна півкуля мозку — та, яка відповідає за логічне мислення. У їхній творчій майстерні панує Критик, який знаходить, до чого б дочепитися навіть у чудово написаному тексті:
«Гм. А тут точно потрібна ця кома? А це слово хіба так пишеться?».
Для перфекціоністів не існує чорнових варіантів, начерків, проби пера. Кожен чорновий варіант має бути остаточним, ідеальним, незмінним.
Десь на півшляху вони вирішують усе перечитати, підкреслити основні моменти, подивитися, до чого все йде.
А й справді, до чого все йде? Ні до чого і нікуди, і то дуже швидко.
Перфекціоністи ніколи не бувають задоволеними. Вони ніколи не скажуть: «Досить добре вийшло. Я просто продовжуватиму далі».
Перфекціоністи не бачать межі досконалості, називаючи це скромністю. Насправді це зарозумілість. Саме завдяки гордині ми хочемо написати ідеальний сценарій, намалювати ідеальну картину, ідеально прочитати монолог на прослуховуванні.
Перфекціонізм — це не гоніння за найкращою версією чогось. Це пошук найгіршого у нас самих, пошук тієї частини, яка переконує, що як би ми не намагалися, усе одно в нас добре не вийде, і що потрібно починати заново.
Ні. Не потрібно.
«Картину неможливо домалювати. Можна лише зупинитися на цікавому місці», — говорив Пол Ґарднер. Не можна закінчити книжку. Але на певному етапі ви перестаєте її писати і переходите до іншого заняття. Неможливо ідеально змонтувати фільм, але у якийсь момент доведеться облишити його і сказати, що він закінчений. Облишити — це нормальна частина творчого процесу. Ми робимо все можливе і намагаємося встигнути якнайбільше, поки ще світить світло, яке дозволяє нам бачити.
Ризик
Запитання: Що би я зробив (зробила), якби не мусив (мусила) зробити це ідеально?
Жити — означає завжди бути не до кінця певним, не знати, що і як буде далі. Варто нам дізнатися це, і ми почнемо потроху помирати. Митці ніколи нічого не знають напевно. Ми вгадуємо. Ми можемо помилятися, проте ми робимо стрибок за стрибком у темряві.
Аґнес де Мілль
Відповідь: Набагато більше, ніж я роблю зараз.
Нам не раз доводилося чути, що неосмислене життя не варте того, щоб його проживати. Але задумайтеся і над тим, що непрожите життя також не варте того, щоб його осмислювати. Успіх нашого творчого відновлення залежить від нашого вміння переходити від думок до дій. А це передбачає ризик. У більшості з нас величезний досвід відмовляння себе від усього ризикованого. Ми вмілі спекулянти, коли ідеться про ймовірність виникнення болю самовикриття.
«Я виглядатиму по-дурному», — говоримо ми, пригадуючи свій перший урок акторської майстерності, перше недолуге оповідання чи жахливі малюнки. Одне з правил, за якими ми граємо, — подумки вишикувати майстрів нашої сфери і порівнювати наші перші кроки з їхніми великими витворами. Ми не порівнюємо наші студентські фільми зі студентськими фільмами Джорджа Лукаса. Натомість ми одразу порівнюємо їх із «Зоряними війнами».
Ми заперечуємо той факт, що для того, аби зробити щось добре, ми спочатку повинні бути готові зробити це погано. Натомість ми встановлюємо наші межі на тій висоті, яка безсумнівно обіцяє нам успіх. Життя у таких обмеженнях нудне, ми почуваємося так, ніби не маємо чим дихати. Проте ми почуваємося у безпеці. А почуття безпеки — це ілюзія, за яку доводиться платити дорогою ціною.
Для того, щоб ризикнути, нам потрібно викинути за борт вантаж власних усталених уявлень. Нам потрібно прорватися крізь «Я не можу, тому що...». Тому що я надто старий, надто бідний, надто скромний, надто гордий? Невпевнений у собі? Боягузливий?
Ми не можемо втекти від страху. Ми можемо лише перетворити його на супутника, який супроводжуватиме нас у всіх наших захопливих пригодах... Ідіть на ризик щодня — маленький або великий — і, прийнявши цей ризик, ви почуватиметеся чудово.
Сьюзан Джефферс
Зазвичай, говорячи, що ми не можемо щось зробити, ми маємо на увазі те, що навіть не візьмемося за справу, поки не будемо впевнені, що впораємося з нею ідеально.
Ті, для кого творчість — щоденна праця, розуміють безглуздість такого твердження. Режисери часто жартують між собою: «Так-так, я завжди абсолютно точно знаю, як маю знімати фільм, — після того, як знімання вже закінчилося».
Перебуваючи у творчій безвиході, ми нереалістично очікуємо і вимагаємо успіху від себе і визнання цього успіху від інших. Оскільки ми маємо таку неви-словлену вимогу, то дуже багато чого залишається за нашими межами можливого. Актори дозволяють собі грати однотипні ролі замість того, щоб розширювати своє амплуа. Співаки залишаються вірними перевіреному репертуару. Автори пісень намагаються повторити формулу успіху шлягеру. Таким чином, навіть ті, хто про людське око виглядають митцями, які живуть повноцінним творчим життям, насправді приховують у глибині душі творчу кризу і не можуть наважитися піти на ризик і освоїти новий простір, який би більше відповідав їхнім творчим амбіціям.
Щойно ми станемо готові погодитися з тим, що всі по-справжньому вартісні справи залишаються такими, навіть якщо ми робимо їх погано, наш вибір розширюється. «Якби я не мусив (мусила) зробити це ідеально, я би спробував (спробувала)...»:
1. Побути актором розмовного жанру.
2. Зайнятися сучасними танцями.
3. Рафтинг на гірській річці.
4. Постріляти з лука.
5. Вивчити німецьку мову.
6. Малювати.
У мистецтві не існує наказового способу, тому що мистецтво вільне.
Василь Кандінський
Цільте у місяць. Навіть якщо схибите, то все одно потрапите поміж зірок.
Лес Браун
7. Кататися на ковзанах.
8. Пофарбувати волосся у платиновий колір.
9. Попрацювати у ляльковому театрі.
іо. Стати повітряним гімнастом (гімнасткою).
її. Зайнятися балетом на воді.
12. Грати в поло.
13. Фарбувати губи червоною помадою.
14. Піти на курси пошиття одягу від кутюр.
15. Писати оповідання.
16. Прочитати свої вірші на публіці.
17. Поїхати у спонтанну відпустку в тропіки.
18. Навчитися знімати відео.
19. Кататися на велосипеді.
20. Брати уроки малювання аквареллю.
У фільмі «Скажений бик» менеджер і брат боксера Джейка Ламотти пояснює йому, чому той повинен скинути трохи ваги і погодитися на бій з невідомим противником. Після красномовної тиради, яка збиває з пантелику, він робить висновок: «Зроби це. Якщо виграєш, то виграєш, а навіть якщо програєш, то все одно виграєш».
Коли ми ідемо на ризики, то завжди саме так і відбувається.
Іншими словами, дуже часто варто ризикувати лише заради самого ризику. У розширенні свого самовизначення є щось дуже підбадьорливе, і готовність іти на ризик має такий самий ефект. Кидаючи собі виклик і приймаючи його, ми створюємо підґрунтя для такої упевненості в собі, яка допомагає нам успішно долати труднощі і в майбутньому. Якщо керуватися таким підходом, то виходить, що коли ми пробігаємо марафон, то збільшуємо свої шанси написати повноцінну п’єсу.
Написавши повноцінну п’єсу, ми так само більше готові пробігти марафон.
Завершіть речення: «Якби мені не потрібно було зробити це ідеально, я би спробував (спробувала)...».
Заздрість
Мені не раз доводилося чути, нібито заздрість — це нормальна людська емоція. «Можливо, ваша заздрість, — подумки відповідала я, — але не моя».
Моя заздрість наповнює голову гарчанням, стискає грудну клітку і тисне холодним кулаком на живіт, шукаючи, де б найкраще схопити. Протягом довгого часу я ставилася до неї як до найбільшої своєї слабкості. І лише нещодавно я почала помічати, яким жорстоким, але лише з найкращих міркувань, другом вона була для мене весь цей час.
Заздрість — це карта. І у кожного вона своя. Кожен з нас напевно здивувався би тому, що знайде на своїй карті.
Мене, наприклад, ніколи не переповнювала заздрість до успішних романісток. Але у мене завжди був певний нездоровий інтерес до успіхів і невдач сценаристок. Я була їхнім найжорсткішим критиком, аж поки не написала свою першу п’єсу.
Після цього моя заздрість випарувалася, і на її місце прийшло відчуття посестринства. Виявилося, що вона була лише маскою, за якою ховався страх зробити те, що я дуже хотіла, але ніяк не наважувалася.
Заздрість — це завжди маска, за якою ховається страх: що ми не здатні досягнути того, чого нам хочеться; що хтось інший досягає того, що, як нам здається, повинно належати нам, навіть якщо ми й надто налякані, щоб спробувати до цього дотягнутися. За своєю природою заздрість дуже обмежувальна емоція. Вона не визнає того, що Всесвіт має усього в надлишку. Заздрість говорить нам, що у світі існує місце лише для одного — поета, художника, чи будь-кого іншого, ким ви мрієте стати.
Завдяки сміливості ви наважитеся піти на ризик, завдяки силі будете виявляти співчуття, завдяки мудрості — будете смиренними. Сміливість — основа порядності.
Кешаван Наїр
А щойно ми робимо крок назустріч мрії, то усвідомлюємо істину, що місця вистачить на всіх нас. Але через заздрість ми не можемо бачити повної картини. Вона зменшує нашу здатність оцінювати ситуацію тверезо. Вона позбавляє нас можливості бачити інші варіанти.
Найбільша брехня, у яку заздрість нас змушує вірити, полягає в тому, що в нас нібито немає іншого вибору, окрім як заздрити. Заздрість позбавляє нас бажання діяти, у той час як дія і є ключем до нашої свободи.
Вправа «Карта заздрості»
Ваша карта заздрості буде складатися з трьох колонок. У першій перелічіть тих, кому ви заздрите. У другій — поясніть, чому саме. Будьте якомога точнішими і конкретнішими. У третій колонці вкажіть один крок, на який ви могли б піти, щоб ризикнути і таким чином позбавитися від заздрості.
Коли заздрість жалить, наче змія, вам необхідна термінова протиотрута. Намалюйте карту своєї заздрості на папері.
Хто
Моя сестра Ліббі
Мій друг Ед
Енн Секстон
Чому
Вона має справжню майстерню
Пише цікаві детективи
Відома поетеса
Дія-протиотрута
Зробити ремонт у вільній кімнаті
Спробувати написати детектив
Видати свої вірші, які вже давно лежать у шухляді
Я не маю особливої поваги до таланту. Він закладений у генах. Важливо лише те, що ви з ним зробите.
Мартін Рітт
Навіть найбільші зміни починаються з маленьких. Зелений — колір не лише заздрості, а і надії. Коли ви навчитеся приборкувати її несамовиту енергію для власної користі, заздрощі перетворяться на паливо на шляху до майбутнього, де буяє зелень.
Вправа «Археологія»
Фрази, які подаємо нижче, знову змусять вас попрацювати детективом. Дуже часто достатньо зовсім трохи покопирсатися у минулому, щоб зробити неймовірні відкриття про себе. Відповіді не лише розкажуть про те, що ви колись пропустили, а ще й покажуть, що ви могли б робити зараз, щоб підтримати і підбадьорити свою внутрішню дитину-митця. І що б вам не казало ваше его, ще не надто пізно.
Закінчіть фрази:
1. У дитинстві я не використав (використала) можливості_.
2. У дитинстві мені не вистачало_.
3. У дитинстві мені б не завадило_.
4. У дитинстві я мріяв (мріяла) стати_.
5. У дитинстві я хотів (хотіла), щоб у мене було_.
6. У нас вдома завжди бракувало_.
7. У дитинстві мені потрібно було більше_.
8. Мені дуже шкода, що я більше ніколи не побачу_.
9. Протягом багатьох років я скучав (скучала) і думав (думала), як склалася доля у _.
10. Я картаю себе, що втратив (втратила)_.
Довіряйте собі. Ваше сприйняття значно частіше буває правильним, ніж вам хотілося б думати.
Клаудія Блек
Дуже важливо усвідомлювати не тільки те хороше, що у нас є, а ще й те, чого нам не вистачає. Перегляньте, що у вас назбиралося позитивного, на чому можна щось побудувати у теперішньому.
Закінчіть фрази:
1. У мене є вірний друг у_.
2. Я люблю своє рідне місто за_.
3. Я думаю, що у мене чудовий (чудова)_.
4. Ранкові сторінки показали мені, що я можу_.
5. У мені прокидається інтерес до_.
6. Мені здається, у мене починає краще виходити_.
7. Мій внутрішній митець почав звертати більше уваги на_.
8. Моє піклування про себе_.
9. Я почуваюся більше_.
10. Можливо, моє творче начало_.
Завдання
1. Зробіть цю фразу своєї мантрою: «Я стаю сильнішим (сильнішою), коли я ціную себе». Виведіть її аквареллю, кольоровими олівцями або просто красивим шрифтом. Повісьте там, де щодня зможете її бачити. Ми схильні думати, що тільки суворе і вимогливе ставлення до себе може зробити нас сильнішими. Але насправді ми стаємо сильнішими тільки тоді, коли цінуємо себе і дбайливо до себе ставимося.
2. Знайдіть час послухати одну сторону якогось альбому просто так, заради задоволення. Можете у цей час щось малювати, дозволяючи собі виводити будь-які форми, емоції і думки, які навіває музика. Зверніть увагу, наскільки лише двадцять хвилин такого заняття здатні вас відродити. Навчіться влаштовувати собі такі творчі міні-побачення, щоб позбутися стресу і прислухатися до своєї інтуїції.
3. Підіть у якесь священне для вас місце — церкву, синагогу, бібліотеку, лісок — і дозвольте собі насолодитися тишею і цілющою самотністю. У кожного з нас є своє уявлення про те, яке місце можна вважати священним. У мене, наприклад, крамниця з годинниками чи чудовий акваріумний магазин можуть викликати відчуття дивовижного — поза часом. Експериментуйте.
4. Наповніть свій будинок якимись чудовими пахощами — ароматом смачного супу, ладану, ялинових гілочок або свічок. Оберіть те, що вам до душі.
5. Одягніть свій улюблений одяг без будь-якої нагоди, просто так.
6. Купіть собі чудову пару шкарпеток або рукавичок — висловіть любов до себе за допомогою красивої абищиці.
Коли ви беретеся за картину, вона немов існує поза межами вас. Закінчивши її, ви наче переміщуєтеся всередину неї.
Фернандо Ботеро
Коли ви не усвідомлюєте того, що відбувається всередині вас, воно виявляється ззовні як доля.
К.Ґ. Юнг
7. Колаж: зберіть стосик (щонайменше десять) старих журналів, які можна безболісно розібрати. Запам’ятайте час і переглядайте їх протягом двадцяти хвилин, вирізаючи будь-які малюнки і фотографії, що якимось чином відтворюють ваше життя або ваші інтереси. Поставтеся до цієї вправи як до автобіографії в картинках. Поєднайте своє минуле, теперішнє, майбутнє і свої мрії. Можна вирізати і ті картинки, які вам просто сподобалися. Продовжуйте, поки не наскладаєте добрячий стосик картинок (не менше двадцяти). Тепер візьміть стару газету, степлер, скотч або клей і розташуйте картинки так, як вам до вподоби. (Це одна з найулюбленіших вправ моїх учнів.)
8. Швидко перелічіть п’ять своїх улюблених фільмів. Чи вони мають щось спільне? Про що ці фільми — про любов, про пригоди, чи політику, а може, це історичні фільми, сімейні саги чи трилери? У вашому колажі помітні сліди ваших кінематографічних уподобань?
9. Перелічіть п’ять тем, про які ви найбільше любите читати: порівняння релігій, фільми, фізика, неймовірні шляхи до успіху, зради, любовні трикутники, великі наукові відкриття, спорт... Чи трапляються ці теми у вашому колажі?
10. Знайдіть почесне місце для свого колажу. Необов’язково, щоб колаж був у всіх на видноті: ви можете повісити його в шафі, покласти у шухляду в столі — головне, знайти для нього місце, яке ви можете назвати своїм. Можна створювати новий колаж раз у кілька місяців або ж скласти окремий колаж, присвячений мрії, яку ви прагнете здійснити.
Перевірка
1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Ви вже дозволили собі обдумати, на які творчі ризики хотіли б піти? Ви балуєте свою творчу дитину тим, що любили в дитинстві?
2. Ви ходили на творче побачення? Чи скористалися ви ним, щоб піти на якийсь ризик? Що ви робили? Як ви у цей час почувалися?
3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?
4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.
Тиждень 8. Відновлюємо відчуття стійкості
Цього тижня ми поговоримо про ще одну з головних перешкод на творчому шляху — час. Ви проаналізуєте, як саме використовували власне сприйняття часу, щоб виправдати своє небажання іти на творчий ризик. Ви виявите, які практичні невідкладні зміни могли б упровадити у своєму теперішньому житті. Заглиблюючись у свої переживання і уявлення, ви почнете позбавлятися від закарбованих ще з дитинства тверджень, які змусили вас задовольнятися у своєму творчому житті значно меншим, ніж вам би хотілося.
Виживання
Одне з найважчих завдань, з яким доводиться справлятися митцям, актуальне ще з первісних часів — це творче виживання. Всі митці повинні опанувати мистецтво переживати втрату: надії, авторитету, грошей, віри в себе. Під час мистецької кар’єри неминучими є не лише численні здобутки, а й втрати. Саме вони є небезпекою на нашому шляху, але також вони є дорожніми знаками, які скеровують нас. Творчі втрати можна перетворити на творчі здобутки і переваги — але лише за умови, що ми будемо готові показати їх світу, а не лише ховати у собі.
Я зможу назвати себе майстром цієї справи лише після довгих років практики.
Еріх Фромм
Психіатри і психотерапевти часто говорять: для того, щоб пережити втрату і повернутися до нормального життя, цю втрату спочатку потрібно усвідомити і поділитися нею з кимось. Оскільки творчі втрати лише зрідка відкрито визнають і оплакують, вони перетворюються на шрами, які стримують творчий ріст. Нам здається, що ділитися ними з кимось іншим було б надто боляче, надто несерйозно, надто принизливо, а отже, ми не даємо ранам загоїтися і натомість вони перетворюються на таємні втрати.
Якщо витвори мистецтва — наші діти, то творчі втрати — це наші викидні. Жінки, які втратили дитину, часто неабияк страждають через це наодинці. Так само страждають і митці, якщо книжка не продається, фільм не отримує заслуженої оцінки, журі не обирає нашу картину, найкращий наш виріб розбивається на друзки, вірші не друкують, а травма ноги залишає нас поза змаганнями на увесь танцювальний сезон.
Важливо пам’ятати, що наш внутрішній митець — дитина, і що розум може витримати значно більше, ніж наші емоції. Потрібно бути уважними, щоб осмислювати свої втрати і оплакувати їх.
Несподівана негативна оцінка вартісного витвору, неможливість перейти до іншого жанру, інструменту або ролі через те, що від нас очікують інші, — все це творчі втрати, які потрібно оплакувати. Думки на кшталт «Ай, таке може трапитися з кожним» чи «Кого я намагався обдурити?» не приносять жодної користі. Неоплакане розчарування перетворюється на бар’єр, який відділяє нас від наших майбутніх мрій. Якщо вас не взяли на роль, яка з самого початку була «вашою», не запропонували приєднатися до компанії, скасували показ фільму чи навіть не розглянули п’єсу — все це творчі втрати.
Цікаво, чого люди найбільше бояться? Нового кроку, нового власного слова вони найбільше бояться...
Федір Достоєвський
Напевно, найбільше шкоди завдають ті форми творчих утрат, які якимось чином пов’язані з критикою. Наш внутрішній митець, як і внутрішня дитина, зрідка ображається на правду. Хочу ще раз наголосити, що оправдана конструктивна критика лише допомагає митцю стати вільнішим. Ми схожі на дітей, але не інфантильні. «Ага!» — часто вигукуємо ми, почувши точну і доречну критику. Митець думає: «Так-так! Я бачу! Ви маєте рацію! Я можу це виправити!».
Критика, яка шкодить митцю, — і неважливо, чи вона висловлена з добрими намірами, чи ні, — не має у собі рятівного зерна істини, проте у ній є певна убивча правдоподібність чи безумовне і неконкретне осудження, які неможливо спростувати раціонально.
Учителі, редактори, наставники часто користуються в очах молодих митців неабияким авторитетом, на кшталт батьківського. У зв’язку вчителя і учня існує певна священна довіра. Якщо вона руйнується, то це має настільки ж сильний ефект, як і при батьківському насильстві. У обох випадках мова йде про емоційний інцест.
Учень, який цілковито довіряє своєму наставнику, чує від недобросовісного вчителя, що його насправді хороша робота погана, чи що він не подає жодних надій, чи що цей учитель-гуру бачить межі істинному таланту учня, чи, як тепер виявилося, він уже не певен, що те, що він спочатку розгледів у своєму учневі, це був і справді талант... Така критика — дуже суб’єктивна і дуже розпливчаста — схожа на приховане сексуальне домагання, вона очорнює і принижує, проте її важко чітко описати. Учень почувається зганьбленим, йому здається, що він поганий митець чи, ще гірше, наївний дурник, тому що вирішив спробувати.
Життя у вежі зі слонової кістки
Уява значно важливіша, ніж знання.
Альберт Ейнштейн
Протягом останніх десяти років мені неодноразово доводилося викладати свій курс в академічних колах. З мого боку це було немов безцеремонне втручання у зовсім інший світ, проте я ставилася до цієї нагоди як до привілею, хоча за нею і крилися певні небезпеки. На власному викладацькому досвіді я переконалася, що багато академіків — творчі люди, які переживають глибокий душевний неспокій через свою нездатність творити. Майстри інтелектуальних обговорень, завдяки своїм науковим умінням вони настільки віддалилися від власних творчих прагнень, що успіхи підопічних їх часто засмучують.
З наукової точки зору вони є неабиякими поціно-вувачами мистецтва, проте коли ідеться про практичне використання творчих навичок, це їх насторожує. До програм з розвитку літературної творчості такі люди ставляться підозріло: «Це нечувано, студенти не вивчають мистецтво, а займаються ним! Хтозна, до чого це може призвести...».
Я згадую свого знайомого, завідувача кафедри кіномистецтва, талановитого режисера, у якого протягом багатьох років не було чи то бажання, чи можливості ризикнути жити творчим життям. Намагаючись реалізувати власні творчі прагнення через життя своїх студентів, він або надто контролював, або недооцінював їхні найкращі починання, намагаючись таким чином виправдати те, що сам він опинився поза грою.
Попри те, що мені хотілося відчувати неприязнь до цього чоловіка — мені однозначно не подобалася його поведінка, — я все ж не могла ставитися до нього без співчуття. Його творче начало, таке яскраве і виразне у ранніх фільмах, з часом потьмяніло і почало затіняти не лише його власне життя, але й життя його студентів. У певному сенсі він перетворювався на такого собі творчого монстра.
Оточіть себе людьми, які поважають вас і добре до вас ставляться.
Клаудія Блек
Мені знадобилося багато років викладацької діяльності, щоб я зрозуміла: академічний світ приховує у собі найбільш непримітного і вбивчого ворога творчого начала. Врешті-решт з відвертою ворожістю можна боротися. Проте значно небезпечнішою, значно страшнішою буває ледве помітна недооцінка, яка поступово вбиває у студентів бажання творити.
Мені пригадується час, який я провела у відомому науково-дослідному університеті, де мої колеги-викладачі активно та успішно публікували найрізноманітніші матеріали про кіноіндустрію. Здобувши повагу серед своїх колег, зосереджені на своїй академічній кар’єрі, ці викладачі звертали надзвичайно мало уваги на тих талановитих студентів, які опинилися під їхньою опікою. Вони не забезпечували їх найнеобхід-нішим — підтримкою і заохоченням.
Творчість, на відміну від інтелектуальних умінь, неможливо виміряти. За своєю природою творчість уникає такого обмеження. В університеті, де інтелектуальне життя ґрунтується на мистецтві критикувати — аналізувати до деталей витвори мистецтва, — мистецтво самого творіння, мистецтво творчого конструювання зазвичай майже ніколи не отримує потрібної підтримки та схвалення. Іншими словами, більшість учених знають, як розібрати щось на частини, але не знають, як щось сконструювати.
Навіть коли роботу студентів уважно вивчали, її зрідка по-справжньому цінували. Навіть гірше: хай би якою ґрунтовною та грамотною була робота, завжди помічали винятково недоліки. Знову і знову я бачила, як перспективні витвори грузнули у коментарях на кшталт «потрібно було» і «можна було б» чи «краще було б», замість того, щоб прийняти роботу такою, якою вона є, і конструктивно її оцінити.
Тим, хто мислить раціонально, здається, що інтуїтивне мислення працює навспак.
Френсіс Вікес
Я не пропоную перетворити науковий світ у творчу майстерню. Проте все ж стверджую, що митці, які намагаються існувати, рости і навіть процвітати у такому оточенні, відчувають, що сама сила інтелектуальності суперечить творчому імпульсу. Для митця надмірна розсудливість та інтелектуальність прирівнюється до творчої інвалідності. Це не означає, що митцям бракує вимогливості, радше їхня вимогливість заснована на зовсім інших принципах, ніж ті, які визнають у наукових колах.
Митці і вчені — не одного пера птахи. Коли я лише починала свій творчий шлях, це неабияк збивало мене з пантелику. У мене самої досить добре розвинене критичне мислення, навіть більше — за мої критичні праці мені присуджували національні премії. На свій жаль, я зрозуміла, що зовсім недоречно застосовувала ці вміння до творчих проектів, які тільки-но перебували у стані зародження, — як до своїх, так і до чужих. Молоді митці — немов саджанці. Їхні ранні праці нагадують чагарники і зарості, ба навіть будяки. Академічне середовище надає перевагу високим інтелектуальним теоремам і не прикладає багато зусиль для того, щоб підтримати життя цього трав’яного покрову. Як викладач, я із сумом спостерігала, як багато талановитих людей надто рано і надто незаслужено стали заляканими лише тому, що не могли відповідати певним нормам, які зовсім не вони самі придумали. Мені хочеться сподіватися, що університетські викладачі, які читають цю книжку і дотримуються її порад, змінять своє ставлення до творчої порослі — заради її ж спасіння. Іншими словами, ми, як вищі дерева, не повинні дозволяти тіні нашої критики заважати росту молодих саджанців, які опинилися посеред нас.
Довіряйте тому тихенькому, слабенькому голосочку який говорить: «Це може спрацювати, і я спробую».
Даян Марічайлд
Не володіючи необхідними засобами захисту і без виробленого вміння захищати свою індивідуальність, багато талановитих митців роками в’януть від таких ударів. Осоромлені за нібито свою бездарність і надто «грандіозні» мрії, вони можуть намагатися реалізувати себе у комерційних проектах і забути про свої прагнення займатися більш значущою (і ризикованішою) роботою. Вони можуть стати редакторами, а не письменниками, монтажерами, а не режисерами; художниками по рекламі, а не займатися образотворчим мистецтвом, і зупинитися за крок до своєї мрії. Зазвичай не справжній талант, а сміливість приносить митцю славу. Нестача сміливості — результат жорстокої критики чи систематичного нехтування — може покалічити митців значно талановитіших, ніж ті, хто відомі широкому загалу. Для того, щоб відновити почуття надії і сміливість творити, нам необхідно усвідомити причини і оплакати шрами, які не дають нам творчо розвиватися. Цей процес може видатися водночас і надто загальним, і надто дріб’язковим, проте без нього не обійтися. Так само, як і підліток повинен стати незалежним від надто владних батьків, так і митець повинен звільнитися від наставників, які згубно на нього впливають.
Коли Тед закінчив свій перший роман, він сміливо надіслав його літературному агентові. Він також вклав у конверт чек на сто доларів, щоб оплатити час і зусилля, які агент витратить на перечитування його роману.
У відповідь надійшла однісінька сторінка тексту, який містив розмиту і безвідповідальну критику, яку не можна було використати для подальшого розвитку: «Ваш роман наполовину хороший, наполовину поганий. А це найгірший тип романів. Важко сказати, як його можна виправити. Пропоную просто викинути».
Людина може чогось навчитися, лише коли зробить крок від відомого до невідомого.
Клод Бернар
Коли я познайомилася з Тедом, він уже сім років перебував у стані творчого заціпеніння. Як і багато інших початківців, він не подумав, що, можливо, варто звернутися до когось іншого і вислухати ще чиюсь думку. Йому було дуже непросто наважитися дати мені свій роман. Тед був моїм другом, і мені було боляче, що з його творінням так грубо повелися. Але цей випадок мене дуже вразив, вразив настільки, що Тед став моїм першим студентом, який вийшов з глухого кута у своїй творчості.
«Будь ласка, спробуй знову почати писати. У тебе вдасться. Я певна, що вийде», — просила я його. Тед погодився ризикнути і спробувати знову. Минуло вже дванадцять років з того часу, коли Тед почав вести ранкові сторінки. Він написав три романи і два сценарії для фільмів. У нього чудовий літературний агент, а репутація міцнішає з кожним днем.
Щоб досягнути того, що він здобув, Теду довелося ще раз відчути і оплакати рани, яких йому завдали ще на початку творчого шляху. Йому довелося змиритися із втраченими роками — наслідком цих ран. Сторінка за сторінкою, день за днем він знову набирався сил.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги