Смертельний світ

XXVI.

— Це дивне відчуття, — сказав Джейсон. — Насправді я ніколи раніше не бачив обвід з цього боку. Гидота — єдине вдале слово для нього.

Він лежав на животі поряд з Резом, роздивляючись крізь сито листя спуск до обводу. Незважаючи на полуденну спеку, обидвоє були загорнуті в товсті хутра, в товстих гамашах і шкіряних рукавицях для захисту рук. Від тяжіння і спеки Джейсону вже запаморочилось у голові, проте він змушував себе не зважати.

Попереду, віддалік за вигорілим коридором стояв обвід. Високий мур, різної висоти і текстури, здавалось був зробленим з усього на світі. Не можливо було сказати з чого він був збудований спочатку. Покоління нападників потовкли, розбили і підточили його. Ремонти робилися швидко, латки грубо настромлювались на місце і закріплювались. Сира кладка відвалювалась даючи щурам матеріал вити гнізда. Воно перекривалось вздовж дірявим металом, великими плитами скріпленими докупи. Навіть цей метал був прокушений наскрізь з рваних дір випирали мішки з піском. Понад стіною дроти чуйників та кабелі під напругою скручувались і звисали. З нерегулярним проміжком автоматичні вогнемети обдмухували соплами стіну зверху, очищаючи основу стіни від всякого життя, що занадто наблизилось.

— Ті вогняні штуки можуть завдати нам незручностей, — сказав Рез. — Отой покриває витинок, де ти хочеш прориватись.

— З цим не буде жодних проблем, — запевнив його Джейсон. — Може й видається, що залпи здійснюються випадковим чином, проте це не так. Вони прочісують якраз достатньо аби надурити тварин, та вони аж ніяк не розроблялись щоб стримувати людей. Зауваж. Полум’я регулярно повторюється з дво-, чотири-, три- і одно-хвилинними інтервалами.

Вони відповзли до улоговини, де їх чекали Накса й инші. В загоні було лише тридцять людей. Те, що їм було необхідно зробити було під силу тільки швидким, легким підрозділом. Найсильнішою їх зброєю був елемент несподіванки. Відбери його в них і решта їх зброї не вистоїть і секунду проти міських гармат. Всім з вигляду було незручно в хутряних і шкіряних обгортках тож деякі чоловіки розкутались трохи, щоб охолодитись.

— Закутатись, — наказав Джейсон. — Жоден з вас не був так близько до обводу, тож ви не розумієте наскільки тут небезпечно. Накса втримує великих тварин, а ви можете впоратись із дрібнішими. Не це небезпечно. Кожна колючка отруйна і навіть травинки мають смертельні жала. Слідкуйте за комахами всякого роду і щойно почнемо рух дихайте тільки через вологу тканину.

— Слушна думка, — фиркнув Накса. — Сам ніґди не бив’ім ближче. Смерть, смерть чигає біля тої стіни. Робіть я він ка’е.

* * * * *

Тепер їм залишалось лиш чекати, підточуючи й так вже гострі як голки арбалетні стріли і споглядати повільний рух сонця. Тільки Накса не поділяв нетерплячки. Він сидів з відсутнім поглядом, слухаючи рух живності в джунглях довкола них.

— Вже в дорозі, — сказав він. — Найбільші істоти про яких я коли чув. Нема жадного звіра звіти до гір, що не гнав би щодуху до міста.

Джейсон частково це знав. Напруження у повітрі і хвиля посиленого гніву і ненависті. Це спрацює, він знав, якби тільки їм вдалось зосередити напад на невеличкій ділянці. Мовці, здавалось були цього певні. Вони тихо вийшли вранці, тонкою вервечкою нечесаних чоловіків, рухаючись з екстрасенсорним розмахом зганяючи пирійське життя і роздратованим відсилаючи його на місто.

— Вони вдарили! — раптом сказав Накса.

Зараз же чоловіки зірвались на ноги, дивлячись у бік міста. Джейсон відчув коли розпочався напад і знав, що це воно. Поодаль чулись звуки пострілів і важких вибухів. Тонкі хвильки диму почали здійматись понад верхівки дерев.

— Давайте на позиції, — сказав Рез.

Навколо них джунглі вили відголосом ненависті. А менш чутливі рослини скорчились, повітря було сповнене дрібних летких частинок. Накса потів і бурмотів відвертаючи тварин, що мчали на них. Заки вони дістались останнього листяного щита перед вигорілою ділянкою, вони втратили чотирьох чоловік. Одного вжалила комаха, Джейсон вчасно вилікував його аптечкою, проте він настільки заслаб, що був змушений повернути назад. Инші три були вкушені чи подряпані і допомога прийшла надто пізно. Їх опухлі, покручені тіла залишили на стежці.

— Бісові звірі завдають болю голові, — пробурмотів Накса. — Коли ми увійдемо?

— Не зараз, — сказав Рез. — Чекаємо сигналу.

В одного з чоловіків було радіо. Він дбайливо його встановив, а тоді закинув антени на гілки. Набір був захищений щоб не випускати ніякої радіації. Його ввімкнули, однак лиш шипіння статичної атмосфери лунало з динаміка.

— Можна було його синхронізувати, — сказав Рез.

— Ні, не можна, — сказав йому Джейсон. — Принаймні не точно. Маємо завдати удару на цю стіну коли напад буде в самому розпалі, коли наші шанси найвищі. Навіть якщо вони почують повідомлення воно їм всередині не важитиме. А через кілька хвилин — не матиме значення.

Звук з динаміка змінився. Голос сказав коротке речення, тоді вимкнувся.

— Принесіть три діжки борошна.

— Рушаймо, — закликав Рез, починаючи рух.

— Зажди, — сказав Джейсон, схопивши його руку. — Я вираховую вогнемет. Він спрацює за... от і він! — Струмінь вогню полив ґрунт і вимкнувся. — Маємо чотири хвилини до наступного спалаху... втрапили на довший інтервал!

* * * * *

Вони бігли, спотикаючись в м'якому попелі, перестрибуючи обвуглені кістки й іржавий метал. Двоє чоловіків схопили Джейсона під руки і напів волокли його по землі. Так не було заплановано, проте це зберегло дорогоцінні секунди. Вони сперли його до стіни і він намацав зроблені ним бомби. Заряди від Кренонового пістолета, взяті коли його вбили, були скріплені до пускової схеми. Кожен рух ретельно готували тож зараз все йшло гладко.

Джейсон вибрав металеву стінку як найкраще для прориву місце. Воно було найбільш надійною перешкодою для місцевого життя, тому можливо не було посилене мішками з піском чи иншим наповненням, на відміну від решти частин стіни. Якщо він помилився — вони всі мерці.

Перші чоловіки розмазали стіною пакунки липкої, застиглої живиці. Джейсон втис в них заряди і вони прилипли, грубі прямокутники на висоті людського зросту. Поки він це робив детонуючий провід розмотали на всю довжину і учасники наскоку притислись спиною до основи стіни. Джейсон пошкутильгав попелом до детонатора, впав на нього і одночасно натиснув.

Позаду нього прогримів вибух стрясаючи стіну й вивергаючи червоне полум'я. Рез був там першим, відтягуючи скручений і задимлений метал руками в рукавицях. Инші підхопились і повідгинали нерівні шматки. Діра була заповнена димом й через нього нічого не було видно. Джейсон пірнув у отвір, перекотився на купі щебеню і вдарився у щось тверде. Коли він розвіяв дим з очей, він озирнувся.

Він був у місті.

Зараз набігли решта, поставили його на ноги аби не затоптати його ногами. Хтось помітив корабель і вони кинулись в його напрямку.

З-за рогу їм навперейми вибіг чоловік. Його пирійська спритність відправила його в безпечний проєм у дверях щойно він забачив загарбників. Однак, то теж були пирійці. Чоловік важко простягся на вулиці з трьома металевими стрілами, що стирчали з його тіла. Вони бігли не зупиняючись між низькими складами. Попереду стояв корабель.

Хтось досяг його попереду них, вони бачили як повільно точиться зачиняючись зовнішній люк. Град стріл луків відбився від нього без жодного наслідку.

— Біжіть далі! — кричав Джейсон. — Дістаньтесь корпусу, перш ніж він дістанеться зброї.

Цього разу троє не встигли. Решта були під черевом судна, коли всі гармати вистрелили водночас. Більшість з них були направлені у бік від корабля, як-не-як скрип стрільн та електричних розрядів був згубним для вух. Троє чоловіків, що досі не встигли сховатись розчинились у вогні. Хто б не був усередині корабля вдарив всією зброєю відразу, заміряючись вибити нападників і викликати підмогу. Він зараз був на екрані, викликаючи допомогу. Їх час спливав.

Поки инші дивились Джейсон простягнув руку і спробував відімкнути люк. Він був замкнений зсередини. Один чоловік відтягнув його вбік і потягнув ручку. Вона зламалась в його руці, а люк залишався замкненим.

Тепер великі гармати припинили стрілянину, тож вони могли знов чути.

— Хтось підібрав пістолет того мерця? — спитав він. — Він зірвав би цей люк.

— Ні, — сказав Рез, — ми не спинялись.

Перш ніж слова вилетіли з його вуст двоє чоловіків врозтіч побігли назад до будівель. Корабельні гармати знов заревли, стрічка вибухів, розплавила одного з чоловіків. Перш, ніж вони змінили напрямок щоб знайти иншого чоловіка він досяг будівель.

Він швидко повернувся, вихоплюючись зі сховку щоб кинути їм пістолет. Заки він зміг знов пірнути у сховок постріл спіймав його.

* * * * *

Джейсон схопив пістолет, що ковзнув йому майже до ніг. Вони почули звук широко відчинених турбін вантажівок, що пищали їм, коли він підірвав замок. Механізм застогнав і люк просів відчиняючись. Всі вони були всередині шлюзу, перш ніж з'явилась перша вантажівка. Накса залишився з пістолетом утримувати люк, поки вони не захоплять диспетчерську.

Всі піднімалися швидше Джейсона, коли він вказав їм шлях, тож битва скінчилася, коли він дістався туди. Єдиний міський пирієць був схожий на подушечку для голок. Один з техніків розібрався з керуванням гармат і дико палив, самою кількістю вогню відігнав вантажівки від корабля.

— Хтось зв’яжіться з мовцями по радіо і відкличте напад, — сказав Джейсон. Він знайшов екран зв'язку і клацнув його. Обличчя Керка з широко розплющеними очима втупилося на нього з екрану.

— Ти! — сказав Керк, видихаючи слово, як прокляття.

— Так, це я, — відповів Джейсон. Він не дивився розмовляючи, коли водночас його руки були зайняті чимось на панелі керування. — Слухай мене, Керку, і я не сумніваюсь у жодному сказаному слові. Може я й не знаю як літати одним з цих кораблів, однак я знаю як їх підірвати. Чуєш цей звук? — Він клацнув перемикача й віддалене виття насосів слабенько загуділо. — Це головний паливний насос. Якщо я дозволю йому попрацювати — чого я поки не зроблю — то він швидко заповнить камеру приводу чистим пальним. Заллю стільки, що потече кормовими трубами. Тоді що думаєш станеться з вашим єдиним міжпланетником, якщо я натисну кнопку запуску? Я не кажу, що станеться зі мною, бо тобі начхати, однак тобі потрібен цей корабель як саме життя.

Тепер в кабіні якийсь час запанувала тиша, люди, що захопили корабель повернулись до нього обличчям. Голос Керка голосно продирався кімнатою.

— Чого ти хочеш, Джейсоне, що ти намагаєшся зробити? Чому ти привів сюди цих тварин... — його голос тріс і зламався, коли гнів здушив його і вихлюпувався.

— Слідкуй за мовою, Керку, — з нотками м'якої погрози сказав Джейсон. — Ти зараз говориш про єдиних пирійців, що мають космічний корабель. Якщо хочеш, щоб поділились ним з тобою, тобі краще навчитись гарно говорити. Тепер мерщій йди сюди... і прихопи Бруко і Мету. — Джейсон поглянув на розпашіле й опухле обличчя старого і відчув якесь співчуття. — Не роби такий нещасний вигляд ніби це кінець світу. Можливо це буде початок нового. І ще одне, залиш цей канал відкритим, коли підеш. Підключи його до кожного екрану в місті, так щоб кожен міг бачити, що тут відбувається. Переконайся також, що все записується, для відтворення.

Керк почав щось говорити, та передумав, перш ніж почати. Він зник з екрану, та етер не вимкнувся. Передаючи події з контрольної кімнати на все місто.