Смертельний світ

XXVII.

Битва скінчилася. Вона скінчилася так швидко, що сам факт досі не усвідомлювався. Рез потер рукою блискучий метал панелі керування, аби переконатись у цьому факті на дотик. Инші люди юрмились кабіною, роздивляючись все крізь екрани чи вивчаючи механічну дивизну кімнати.

Джейсон був фізично виснажений, однак не міг дозволити собі її виказати. Він копирсався у медичному спорядженні пілота аж поки знайшов стимулятори. Три маленькі золоті пігулки змили втому з його тіла і він міг знову ясно мислити.

— Слухайте мене, — закричав він. — Битва ще не закінчилась. Вони всіма методами намагатимуться відвоювати цей корабель і ми повинні бути напоготові. Потрібно щоб хтось з техніків вивчив панелі керування і знайшов керування дверними замками. Переконайтесь, що всі зовнішні люки і порти замкнені. За необхідності відправте людей перевірити їх. Увімкніть всі екрани перегляду навсібіч, аби ніхто не зміг наблизитися до корабля. Потрібна охорона в машинному відділі, можна позбавити нас контролю, якщо його захопити. І краще зробити ретельний обшук корабля, кімнату за кімнатою на випадок, якщо хтось замкнений з нами.

Чоловіки тепер отримали якесь завдання і відчули полегшення. Рез розділив їх на групи і розподілив обов’язки. Джейсон залишився за штурвалом, з рукою поруч з вимикачем насоса. Битва ще не скінчилася.

— Під’їжджає вантажівка, — сказав Рез, — їде повільно.

— Мені її підірвати? — запитав чоловік за пультом керування озброєнням.

— Зачекай стріляти, — сказав Джейсон, — поки не побачимо, хто це. Якщо це люди, за якими я послав, пропусти.

Як вантажівка під’їхала повільно, навідник проводив її поглядом. В ній був водій і три пасажири. Джейсон зачекав, поки не впевнився, хто це був.

— Це вони, — сказав він. — Зупиніть їх біля входу, Резе, запускайте їх по одному. Заберіть у них зброю, коли вони ввійдуть, і позабирайте все їх обладнання. Ми не можемо визначити, що з нього може бути прихованою зброєю. Будьте особливо обережні з Бруко — він худорлявий, з обличчям як лезо сокири — переконайтеся, що забрали у нього все. Він фахівець зі зброї й виживання. Водія приведіть теж, ми ж не хочемо, щоб він розповів про зламаний зовнішній замок чи стан наших гармат.

Очікування було важким. Його рука залишилася біля перемикача насоса, хоч він знав, що він ніяк не може ним скористатись. Поки що инші цього не знають.

* * * * *

Почувся тупіт і бурмотіння прокльонів в коридорі; в'язнів заштовхали. Джейсон зирнув на їхні невблаганні гримаси і стиснув кулаки, перш ніж він покликав Реза.

— Вишикуйте їх до стіни і пильнуйте. Лучники тримати зброю напоготові. — Він подивився на людей, що колись були його друзями, а зараз купалися в ненависті до нього. Мета, Керк, Бруко. Водієм був Скоп, чоловік якого Керк колись приставив до нього охоронцем. Тепер, коли вони помінялись місцями, він ладен був вибухнути.

— Пильнуйте, — сказав Джейсон, — бо від цього залежить ваше життя. Спиною до стіни і не намагайтеся підійти до мене ближче, ніж ви стоїте зараз. Якщо спробуєте, вас миттєво розстріляють. Якби ми були самі, кожен з вас, безсумнівно, зміг би дотягнутись до мене, перш ніж я потяг би цього перемикача. Однак ми не самі. У вас пирійська спритність і м'язи, проте лучники теж пирійці. Тому не раджу ризикувати. Тому що це не гра. Це самогубство. Я кажу це вам для вашої ж безпеки. Щоб ми могли погомоніти мирно, без втрати самовладання з вашого боку і раптових пострілів з нашого. У вас немає вибору. Ви змушені вислухати все, що я казатиму. Ви не можете втекти чи мене вбити. Війна скінчилася.

— І ми програли, і все через тебе... ти зрадник! — прогарчала Мета.

— Обидва твердження хибні, — ввічливо сказав Джейсон. — Я не зрадник, тому що я відданий всім людям цієї планети, як усередині обводу так і назовні. Я ніколи не вдавав иншого. Щодо поразки... чому ви нічого не втратили. Насправді ви перемогли. Перемогли у своїй війні з цією планетою, якщо ви тільки почуєте мене. — Він повернувся до Реза, що хмурився в сердитому зніяковінні. — Звичайно ж, твої люди Резе також перемогли. Немає більше війни з містом, ви отримаєте ліки, зв’язок рештою людства — все чого ви домагались.

— Вибач мене за цинічність, — сказав Рез, — однак ти обіцяєш найкращий з усіх можливих світів для усіх. Це трохи важко уявити, коли наші інтереси настільки протилежні.

— Ти влучив в саму суть питання, — сказав Джейсон. — Дякую. Увесь цей безлад можна врегулювати, якщо зрозуміти, що інтереси всіх не суперечать одне одному. Мир між містом і фермерськими господарствами, і кінець вашої безглуздої війни. Мир між людством і пирійськими формами життя, бо вона зокрема лежить в основі всіх ваших бід.

— Здурів чоловік, — сказав Керк.

— Можливо. Судитимеш коли послухаєш мене. Я збираюся розповісти вам історію цієї планети, бо саме там можна знайти і проблему, і її рішення.

— Коли поселенці висадилися на Пирі триста років тому вони впустили одну важливу річ про цю планету, той фактор, що робить її відмінною від будь-якої иншої планети в галактиці. Їх не можна винуватити у недогляді, у них було вдосталь инших турбот. Тяжіння було єдиним про що вони знали, решта середовища була шокуючим переходом від індустріального світу з керованим кліматом. Шторми, вулканізм, землетруси, повені... цього було достатньо, щоб звести їх з розуму, і я певен багато з них таки збожеволіли. Тварини й комахи були постійним подразником, зовсім відрізнялись від кількох нешкідливих і безпечних видів відомих їм. Я впевнений, що вони так і не зрозуміли, що пирійське життя було ще й телепатичним...

— Знов це! — відрізав Бруко. — Правда це чи ні, не має значення. Я схилявся перед спокусою визнати з теорію телепатично керованого нападу на нас, та влаштоване тобою смертельне фіаско довело, що теорія неправильна.

— Згоден, — відповів Джейсон. — Я повністю помилявся, коли я припускав існування якоїсь сили, що скеровувала напади на місто за допомогою телепатії. Тоді це видавалось логічною теорією і докази вказували у цьому напрямку. Експедиція на острів була смертельним фіаском не забувай лиш тому, що напад був прямою протилежністю тому, що пропонував зробити я. Якби я пішов в ту печеру сам не було б необхідності у жодній з цих смертей. Думаю з’ясував би, що рослині істоти були не більше ніж прогресивною формою життя з незвичайною здатністю до телепатії. Вони просто відповіли сильним психічним нападом на місто. У мене була відповідна ідея, що вони спровокували битву. Хоча ми ніколи не дізнаємось правди, бо їх знищили. Та їх смерть довела одну річ. Вона дозволяє нам знайти справжніх винуватців, істот, що керують, направляють і надихають війну проти міста.

— Хто? — Керк скоріше видихнув питання ніж сказав його.

— Очевидно ви самі, — сказав йому Джейсон. — Не ти сам, а всі ваші люди в місті. Можливо вам не подобається ця війна. Однак ви відповідальні за неї і підживлюєте її.

Джейсон був змушений витиснути посмішку коли глянув на їх ошелешені обличчя. Йому було необхідно хутчіш обґрунтувати свої слова до того як навіть його союзники почнуть вважати його божевільним.

* * * * *

— Поясню як так виходить. Я казав, пирійське життя телепатичне і я кажу про все життя. Кожна комаха, рослина і тварина. Свого часу в жорстокій історії цієї планети ці псі мутації стали запорукою виживання. Вони існували, коли инші види вимерли, і врешті-решт впевнений, вони співпрацювали винищуючи останніх недобитків що не мали телепатичних здібностей. Тут співпраця ключове слово. Бо хоч вони змагаються між собою у звичних умовах, вкупі вони працюють проти всього, що загрожує їм як єдиному цілому. Коли природне зрушення чи паводкові хвилі загрожують їм, вони в гармонії рятуються.

— Спрощену форму такої поведінки можна спостерігати на будь-якій планеті, де трапляються лісові пожежі. Однак тут, взаємне виживання було доведене до крайності через жорсткі умови. Можливо, деякі з життєвих форм навіть розвинули здатність до передбачення схожі до людей землетрусників. Таким чином попереджені більші звірі тікали. Дрібніші розвинули насіння, чи нарости чи яйця, які могли б відноситись у безпечне місце вітром або в хутрах тварин, гарантуючи таким чином виживання виду. Я це знаю напевне, бо сам за цим спостерігав коли ми тікали від землетрусу.

— Визнаю, всі твої докази визнаю, — кричав Бруко. — Проте яким вони боком стосуються нас? Отже, тварини тікають всі разом, і як це стосується війни?

— Вони не просто біжать разом, — сказав йому Джейсон. — Вони спільно працюють проти будь-якого стихійного лиха, яке загрожує їм усім. Я впевнений колись екологи захоплюватимуться складними пристосуваннями, що тут відбуваються коли насувається хуртовина, повінь, пожежа чи инші лиха. Хоча зараз нас дійсно обходить лиш одна реакція. Та що спрямована проти містян. Невже ви й досі не збагнули — вас вважають ще одним стихійним лихом!

— Ми ніколи не дізнаємося напевне, як це сталося, хоча у щоденнику знайденому мною є ключ, що датується першими днями перебування людей на цій планеті. Там зазначено, що здається лісова пожежа, пригнала до поселенців нові види. Це зовсім не були нові види, всього лиш старі з новими підходами. Невже ви не можете уявити, як ті захищені надто цивілізовані поселенці діяли зіткнувшись з лісовою пожежею? Звичайно ж вони були в паніці. Якщо поселенці були на шляху полум’я, тварини мабуть кинулися прямо через їхній табір. Їх реакцією, безсумнівно було, пристрелити істот наскочників.

— Коли вони це зробили, то їх було віднесено до переліку стихійних лих. Лиха бувають різні. Двоногих з рушницями легко можна зарахувати до цієї категорії. Пирійські тварини напали, їх перестріляли і почалась війна. Ті, що вижили продовжували наступати і повідомили всі решта форми життя про війну. Радіоактивність планети мабуть спричиняє багато мутацій — і сприятлива мутація, мутація виживання тепер стала смертельною для людини. Ризикну припустити, що телепатія спонукає мутації, деякі зі смертоносніших видів мають надто односторонні пристосування щоб виникнути за ці короткі триста років.

— Поселенці, звісно ж відбивалися підтримуючи незмінним свій статус стихійного лиха. Протягом століть вони вдосконалили свої методи вбивства, не зробивши як ви знаєте ані найменшого добра. Ви містяни, їхні нащадки і спадкоємці цього ненависного спадку. Ви боретеся і поволі зазнаєте поразки. Як ви можете перемогти біологічні резерви планети, що можуть щораз відтворюватись для відбиття довільного нового наступу?

* * * * *

По словах Джейсона запала мовчанка. Керк і Мета стояли зблідлими поступово усвідомлюючи відкрите їм. Бруко бурмотів і перераховував факти на пальцях у пошуку слабких місць логічної послідовності. Четвертий пирійський містянин, Скоп, пропустив повз вуха всі ці дурні слова, яких він не міг чи не хотів зрозуміти, і миттю вбив би Джейсона, якби був хоч найменший шанс на успіх.

Рез порушив мовчанку. Його швидкий розум розібрався в чинниках і впорядкував їх. "Тут одна хибна річ," — сказав він. — "Щодо нас? Ми живемо на поверхні Пиру без обводів і зброї. Чому ж нас не атакують? Ми ж люди, походимо від тих самих людей, що й лахмітники."

— На вас і справді не нападають, — сказав йому Джейсон, — тому що ви не ототожнюєтесь зі стихійним лихом. Тварини можуть жити на схилах згаслого вулкану, боротись і вмирати від природної конкуренції. Проте вони разом тікають від виверження вулкану. Оте виверження і робить гору стихійним лихом. У випадку з людьми їхні думки визначають їх як форму життя чи стихійне лихо. Гора чи вулкан. У місті кожен випромінює недовіру і смерть. Вони насолоджуються вбивством, думками про вбивство і планами вбивства. Це також природний відбір, розумієш. Такі риси виживання працюють найкраще в місті. За межами міста люди думають йнакше. Якщо вони в небезпеці, вони борються, як і будь-які инші істоти. В умовах більш загальних загроз виживанню вони повністю підкоряються правилам загального виживання, які містянами порушуються.

— Як це починалося, маю на увазі цей поділ на дві групи? — запитав Рез.

— Мабуть ми ніколи не дізнаємось, — сказав Джейсон. — Я думаю, що ваші люди мали б бути спочатку фермерами чи чутливими до телепатії, яких відділило від инших якесь стихійне лихо. Вони, мабуть, діяли правильно за пирійськими стандартами і вижили. Це могло призвести до розбіжностей з містянами, які у вбивстві вбачали відповідь. Очевидно, з якихось причин, дві окремі громади були створені на ранніх етапах і незабаром розділились здійснюючи лише обмежену кількість бартеру, що було взаємокорисним.

— Досі не можу в це повірити, — пробурмотів Керк. — На вигляд жахлива істина, на кожному кроці, однак мені досі важко з нею погодитись. Має бути инше пояснення.

Джейсон повільно похитав головою. "Жодного. Це єдине правдоподібне. Ми ж відкинули решту, пам'ятаєш? Не можу звинувачувати тебе в небажанні повірити, це ж повна протилежність тому, що ти досі вважав правдою. Це як змінити природний закон. Ніби я навів тобі доказ, що гравітації насправді не існує, що це зовсім инша сила і відрізняється від наших незмінних знань про неї, і її можна змінити якщо зрозуміти як. Ти б хотів більше доказів, ніж слів. Можливо хотів би побачити як хтось ходить в повітрі."

— Проте це не така вже й погана ідея, — додав він, звертаючись до Накса. — Чи не відчуваєш ти зараз якихось тварин довкола корабля? Не тих до яких ти звик, а мутованих, жорстоких, що живуть лиш для нападу на місто.

— Місто кишит ними, — сказав Накса, — просто шукають що би їм забити.

— Можеш спіймати одну? — запитав Джейсон. — Маю на увазі так, щоб тебе не вбили.

Накса зневажливо пирхнув, повертаючись щоб піти. "Ще не народився звір, що нашкодив би мені."

Вони спокійно стояли, кожен щільно охоплений його власними думками, очікуючи на повернення Накса. Джейсону вже було нічого казати. Він зробив би ще одну річ, щоб спробувати переконати їх фактами, а тоді справа кожного з них, яких дійти висновків.

* * * * *

Мовець швидко повернувся з жалокрилом, з однією ногою зв'язаною довгим ременем. Він плеснув і скрикнув коли його внесли.

— На середину кімнати, подалі від усіх, — сказав йому Джейсон. — Чи можеш ти змусити цього звіра сісти десь, а не фиркати довкола?

— На мою руку нормально? — спитав він, перевертаючи істоту, яка вчепилась в його рукавичку. — Так я його і зловив.

— Хтось сумнівається, що це справжній жалокрил? — запитав Джейсон. — Хочу переконатися, що всі ви вірите тут нема обману.

— Істота справжня, — сказав Бруко. — Я звідси відчуваю запах отрути на кігтях його крил. — Він вказав на темні плями на шкірі, де капала рідина. — Якщо проїсть рукавичку, він небіжчик.

— Тоді ми погоджуємось, що він справжній, — сказав Джейсон. — Справжньою і смертельною і єдиною перевіркою теорії буде, якщо ви містяни зможете підійти сюди як Накса.

Вони несвідомо відсунулись, коли він це сказав. Бо знали, що жалокрил — це синонім смерті. Був, є і буде. Не можливо змінити природний закон. Мета говорила за них усіх.

— Ми... не можемо. Цей чоловік живе в джунглях, він сам як тварина. Якось він навчився підходити до них. Однак не можна сподіватись, що ми зможемо.

Джейсон говорив швидко, перш ніж мовець зміг зреагувати на образу. "Звичайно, я сподіваюсь, що ви можете. Ось і вся наука. Якщо ви ненавидите звіра і очікуєте, що він нападе на вас, то чому він не має напасти. Думайте про нього, як про істоту з иншої планети, щось нешкідливе.

— Я не можу, — сказала вона. — Це ж жалокрил!

Поки вони говорили Бруко ступив уперед, не зводячи очей з істоти, що сиділа на рукавичці. Джейсон подав знак лучникам, щоб не стріляли. Бруко зупинився на безпечній відстані і стійко дивився на жалокрила. Той тривожно зашелестів своїми шкірястими крилами і прошипів. По краплині отрути виступило на кінчику кожного великого отруйного жала на крилах. Кімната керування наповнилась смертельною тишею.

Він повільно підняв руку. Обережно простягнув її над твариною. Рука трохи опустилась, потерла голову жалокрилу, а тоді він забрав її. Тварина нічого не зробила, тільки трохи заворушилась від дотику.

Почулось одночасне зітхання, коли ті, що несвідомо затамували подих вдихнули знову.

— Як ти це зробив? — приглушеним голосом запитала Мета.

— Хм-мм, що? — сказав Бруко, мабуть стрепенувшись з заціпеніння. — А, торкнувся істоти. Насправді це просто. Я просто вдав, що це одне з навчальних опудал, що я використовую, реалістичне і нешкідливе водночас. Зосередився на цій єдиній думці і спрацювало. — Він глянув на свою руку, а тоді на жалокрила. Його голос притих ніби він говорив здалеку. — Ви ж знаєте — це не навчальне опудало. Він справжній. Смертельний. Прибулець має рацію. Він правий у всьому, що він казав.

Надихнувшись Бруковим успіхом, Керк підійшов до тварини. Він ішов заклякло, ніби на шляху до страти, а потоки поту заливали його суворе лице. Однак він вірив, спрямував свої думки подалі від жалокрила і зміг торкнутися його неушкодженим.

Мета намагався, але не могла побороти жах він підлетів коли вона наблизилась. "Я намагаюся," — сказала вона, — "і я тепер тобі вірю, та я просто не можу цього зробити."

Скоп закричав, коли всі подивились на нього, кричав що це якийсь трюк, і його довелось приголомшити коли він напав на лучників.

Розуміння прийшло на Пир.