Смертельний світ

V.

Щойно корабель був на орбіті капітан прислав за Джейсоном і Керком. Керк взяв слово і був цілком відвертий щодо подій попередньої ночі. Єдиний важливий факт обділений увагою був Джейсонів фах професійного гравця. Він вималював розкішну картину про двох щасливців-приятелів, яких злі сили Касилії хотіли позбавити азартного прибутку. Вся розповідь цілком узгоджувалась з капітанським упередженим баченням Касилії. Зрештою він похвалив свого офіцера за його правильні дії і розпочав підготовку довгої доповіді для свого уряду. Він виразив двом чоловікам найкращі побажання, а на додачу запропонував свободу судна.

Подорож була коротка. Ледве Джейсон встиг надолужити недоспаний напередодні час, коли вони вже приземлились на Дархані. Оскільки багажу в них не було, тому й митницю вони пройшли першими. Вони покинули ангар якраз вчасно, щоб помітити инший корабель, що заходив посадку у віддаленій шахті. Керк зупинився роздивитись його і Джейсон відстежив його погляд. То був сірий, вкритий рубцями корабель. Кремезних форм вантажного судна, проте з нього стирчали гарматами на подобі крейсера.

— Очевидно, ваш, — сказав Джейсон.

Керк кивнув і рушив до корабля. Коли вони наблизилися один із люків відчинився, однак ніхто не з'явився. Натомість дистанційно-керовані сходи з гуркотом опустились на землю. Керк поліз ними вгору і Джейсон похмуро зробив те саме. Чомусь він відчув, що це занадто награно-і-подурному.

Втім Джейсон налаштовувався на пирійський лад. Прийом посла на борту корабля був саме таким якого він і очікував. Ніяким. Керк сам зачинив люк, і коли загудів сигнал до зльоту вони повсідалися на диванах. Основні двигні заревли й прискорення розчавило Джейсона.

Воно не припинялось. Натомість посилилось, витискаючи повітря з його легень і погляд з його очей. Він кричав, однак через рев у вухах не міг почути власного голосу. На щастя він знепритомнів.

Прийшов до тями вже коли корабель був у невагомості. Джейсон не розплющував очей дозволяючи болю вивітритись з тіла. Раптом заговорив Керк, він стояв поруч з диваном.

— Моя вина, Мето, я мав би попередити, що в нас земно-гравітаційний пасажир на борту. Можливо тоді ти б трохи полегшила свій звичайний кістко-дробильний зліт.

— Здається він не завдав йому багато шкоди... але що він тут робить?

Джейсон відчув легке здивування, бо другий голос був дівочим. Однак він не був настільки зацікавленим, щоб завдавати собі клопоту розплющуванням подразнених очей.

— Вирушає на Пир. Звичайно, я намагався його відмовити від цього, проте я не зміг його переконати. Звісно шкода, хотів би зробити для нього більше. Він дістав нам гроші.

— О, це жахливо, — сказала дівчина. Джейсон здивувався чому жахливо. Для його заслаблого розуму це було безглуздям. — Було б набагато краще, якби він залишився на Дархані, — продовжувала дівчина. — Він дуже вродливий. Думаю шкода, що він мусить вмирати.

Цього вже було занадто для Джейсона. Він розплющив одне око, тоді инше. Голос належав дівчині близько двадцяти одного року. Вона стояла обіч ліжка, дивлячись на Джейсона. Вона була гарна.

Джейсон розплющив очі ширше і зрозумів, що вона дуже гарна. Такої вроди ніколи не знайдеш в цивілізованій галактиці. Всі жінки, яких він знав були зі зблідлою шкірою, запалими плечима, сірими обличчями, вкритими тінями і фарбами. Вони були продуктом століть повернення слабких до життя, коли розвиток медицини дозволяв виживати щораз більшому числу нежиттєздатних істот.

Ця дівчина в усіх відношеннях була повною протилежністю. Вона була продуктом виживання на Пирі. Сильне тяжіння, що витворювало опуклі м'язи у чоловіків, створювало тверду силу пластичних жіночих м'язів. В неї була фігура богині, засмагла шкіра і прекрасно збудоване обличчя. Її коротко-стрижене волосся, оповивало голову золотою короною. Єдиною її не жіночою рисою був пістолет в масивній кобурі на її передпліччі. Коли вона помітила, що Джейсон розплющив очі вона йому всміхнулася. Її зуби були настільки рівними і настільки ж білими як і слід було сподіватися.

— Я — Мета, пілот цього корабля. І ти маєш бути...

— Джейсон дінАльт. Кепський був зліт, Мето.

— Я дуже вибачаюсь, — засміялась вона. — Однак народжені на дво-гравітаційних планетах слабо відчувають прискорення. До того ж я економлю паливо використовуючи синергії кривих...

Керк видав неприхильний буркіт.

— Ходімо, Мето, оглянемо вантаж. Дещо з нового матеріалу позатикає прогалини обводу.

— А, так, — сказала вона, майже плескаючи в долоні від щастя. — Я читала специфікації, вони просто чудові.

Як школярка з новою сукнею. Чи коробкою цукерок. Це захоплення бомбами й вогнеметами. Джейсон криво посміхнувся думці, стогнучи і встаючи з дивану. Два пирійці пішли, а він болісно поплентався за ними крізь двері.

* * * * *

Йому знадобилось багато часу, щоб знайти шлях до трюму. Корабель був великий і, очевидно, без екіпажу. Джейсон врешті знайшов сплячого чоловіка в одній з яскраво освітлених кают. Він впізнав в ньому водія, що передав їм авто на Касилії. Чоловік, що міцно спав ще мить тому, розплющив очі, щойно Джейсон приплівся в кімнату. Він прокинувся.

— Як мені дістатись вантажного відсіку? — запитав Джейсон.

Той відповів йому, заплющив очі й відразу поринув у сон, перш ніж Джейсон навіть встиг подякувати.

У трюмі, Керк і Мета розпакували деякі з ящиків і радісно пирхали над їх смертельним вмістом. Мета стискала в руках каністру коли повернулась до Джейсона в мить коли він увійшов крізь двері.

— Тільки-но глянь на це, — сказала вона. — Цей порошок отут... ти можеш з'їсти його, як грязюку, з навіть меншою шкодою. Проте він абсолютно смертельний для всіх форм рослинного життя... — Вона раптом зупинилася, зрозумівши, що Джейсон не поділяє її надмірної втіхи. — Вибач. Я на мить забула, що ти не пирієць. Прецінь ти справді не розумієш, чи не так?

Перш, ніж він встиг відповісти, гучномовець покликав її на ім'я.

— Час стрибати, — сказала вона. — Ходімо зі мною на місток, поки зроблю обрахунки. Там ми зможемо погомоніти. Я так мало знаю про світ поза Пиром, що в мене мільйон питань.

Джейсон пішов за нею на місток, де вона відпустила чергового офіцера і розпочала заміряти показники для налаштувань стрибка. Вона визирнула з місця посеред машин, міцний, але гнучкий, стан в простому суцільному комбінезоні. Тим не менш, не було ніяких сумнівів щодо ефективності, з якою вона виконувала свою роботу.

— Мето, а ти не занадто молода, щоб бути пілотом міжзоряного корабля?

— Невже? — вона на секунду замислилась. — Я насправді не знаю якого віку має бути пілот. Я літаю протягом вже близько трьох років і мені майже двадцять років. Хіба це менше, ніж зазвичай?

Джейсон роззявив рота... тоді засміявся.

— Думаю все залежить від того з якої ти планети. Деінде в тебе були б проблеми з отриманням ліцензії. Однак на Пирі закладаюсь все зовсім інакше. За вашими стандартам тебе мабуть зараховують до старших молодиць.

— Тепер ти жартуєш, — спокійно сказала Мета, заносячи дані в обчислювач. — Я бачила бабусь на якихось планетах. Вони зморшкуваті і сивоволосі. Не знаю скільки їм було років, я запитала в однієї та вона не сказала мені свого віку. Проте я певна, що вони мали б бути старшими за будь-кого на Пирі, тут ніхто так не виглядає.

— Я не мав на увазі стара в цьому сенсі, — Джейсон намацував потрібне слово. — Не стара... змужніла, зріла. Доросла.

— Кожен дорослий, — відповіла вона. — Принаймні, одразу як тільки виходить з-під опіки. А виходять звідти у віці шести років. Моя перша дитина доросла, а друга теж мала бути проте померла. Тому я, безумовно доросла.

Для неї, здавалося, питання було вирішене, хоч думки Джейсона заплутались в чужорідних концепціях і світобаченні, властивих її словам.

* * * * *

Мета вбила останні налаштування й стрічка з курсом розпочала вишпурюватись шматками з корпусу. Вона знов зосередилась на Джейсоні.

- Я рада, що ти з нами в цій подорожі, хоча й шкодую, що ти прямуєш на Пир. Проте матимемо багато часу на балачки. Є стільки всього, що я б хотіла дізнатись про инші планети і про те чому люди поводяться так чи інак. Зовсім не як вдома, де завжди знаєш причину людських вчинків. — На мить вона насупилася над стрічкою, тоді знов зосередилась на Джейсоні. — То яка твоя рідна планета?

Одна за одною звичайні побрехеньки, що він розказував людям, зринали на губах і відразу ж відкидались. Навіщо брехати дівчині, яку насправді не хвилює кріпак ти чи шляхетного роду? Для неї в галактиці існує тільки два види людей - пирійці і решта. Вперше відтоді як він втік з Порґорсторсаду він усвідомив, що розповідає правду про своє походження.

— Моя рідна планета? Просто найзадушніший, найнудніший закапелок Всесвіту. Ти й не зможеш осягнути руйнівного загнивання переважно фермерської планети, з її кастовою свідомістю і цілковитим задоволенням своїм нудним устроєм життя. Там не тільки нема жодних змін — там ніхто їх не хоче. Мій батько був фермером, тому й мене чекало фермерство, за логікою моїх зверхників. Було немислимо, ба більше, заборонено, для мене робити ще щось. І все, чого мені хотілось робити, було незаконним. Мені перевалило за п'ятнадцять перш ніж я навчився читати... з книжок викрадених зі школи для багатіїв. Далі вороття не було. Заким в дев'ятнадцятирічному віці я запакувався на поза-світній фрахтувальник я певно порушив всі закони планети. На щастя. Покинути дім для мене було як втекти з в'язниці.

Мета похитала головою в роздумах.

— Просто не можу уявити собі таке місце. Проте певна, що там мені не сподобалося б.

— Без сумніву не сподобалося б, — розсміявся Джейсон. — Тому, щойно я опинився космосі без жодних законослухняних талантів чи навичок, я просто тинявся то туди, то сюди. Тепер, в еру технологій мені не було де притулитись. А, думаю, я б не пропав в якійсь армії, однак маю труднощі з виконанням наказів. В мене виходило добре коли я грав, тож поволі я поринув у гру. Люди скрізь однакові, тож я давав собі раду куди б не потрапив.

— Розумію твої слова про те що люди скрізь однакові, але ж вони такі різні, — сказала вона. — Я висловлююсь не зовсім зрозуміло, правда ж? Маю на увазі, що вдома я знаю, як діятимуть люди і водночас знаю чому вони вчинять так чи інак. Люди ж з усіх инших планет справді діють одноманітно, як ти й кажеш, проте у мене виникає багато клопотів щоб зрозуміти, чому саме. Наприклад, я люблю куштувати місцеву їжу, коли ми зупиняємось на якійсь планеті, це я завжди й роблю за наявності часу. Поблизу кожного космодрому є бар чи ресторан тож я туди йду. І в мене завжди проблеми з чоловіками. Вони хочуть купувати мені напої, тримати мене за руку...

— Ну, самотня дівчина в таких сполучних портах повинна очікувати певного зацікавлення від чоловіків.

— О, я це знаю, — сказала вона. — Чого я не розумію, це чому вони не слухають, коли кажу їм, що не зацікавлена і щоб вони ішли собі. Вони просто сміються і зазвичай підсувають стілець. Однак я виявила одну річ, яка скрізь, де б я не була, спрацьовує. Я попереджаю, якщо вони не припинять мене турбувати, я їм зламаю руку.

— Це їх зупиняє? — запитав Джейсон.

— Ні, звичайно ж ні. Але коли я ламаю їм руку вони йдуть. Та й инші мене не турбують. Це дуже багато мороки, та й їжа, як правило, жахлива.

Джейсон не засміявся. Надто коли зрозумів, що ця дівчина може зламати руку будь-якому головорізу довільного космодрому галактики. Вона була дивною сумішшю наївності і сили, як ніхто кого він зустрічав досі. Знову він усвідомив, що він летів на планету, що виховала людей на зразок цієї дівчини і Керка.

— Розкажи про Пир, — попросив він. — Чого це ти і Керк сприймаєте як об'єктивну дійсність, що я впаду трупом як тільки приземлюсь? Яка ця планета?

Враз все тепло зникло з її обличчя.

— Я не можу тобі сказати. Ти це мусиш побачити сам. Я це добре знаю після відвідин деяких инших світів. Пир не можливо порівняти з чимось, з чим ви галактяни коли-небудь мали справу. Насправді ти не повіриш у це, поки не буде занадто пізно. Пообіцяй мені щось?

— Ні, — відповів він. — Принаймні, поки не почую, що це і вирішу.

— Не покидай корабель коли ми приземлимося. На борту має бути досить безпечно, а за кілька тижнів я відлітатиму з вантажем.

— Нічого подібного не обіцяю. Я полечу, коли схочу полетіти. — Джейсон знав, що в її словах є логіка, однак його спина випрямлялась навпроти її автоматичної переваги.

Мета завершила налаштування стрибка не зронивши більше ні слова. В кімнаті відчувалась напруженість, вона утримувала обидвох від розмови.

Наступного разу він побачив її день після зльоту, це було зовсім випадково. Вона була в астронавігаційній обсерваторії, коли він увійшов роздивляючись блискучу неосяжність неба під час стрибка. Вперше він побачив її не на службі, одягнену не в корабельний комбінезон. Вона була у вільній, м'якій ризі, що підкреслювала її красу.

Вона всміхнулась йому. "Зірки такі дивовижні," — сказала вона. — "Ходи поглянь." Джейсон наблизився до неї і з бездумним, майже автоматичним рухом обійняв її. Вона не обурилась, тільки й собі поклала свої руки поверх його рук. Потім вони поцілувалися. І це було саме так, як він знав воно й буде.