Якось жив на світі бідний принц. Він мав королівство — маленьке, проте його статків вистачало для того, щоб одружитись. Так він і збирався зробити. Потрібна була чимала сміливість, щоб запропонувати руку й серце доньці імператора, але він вирішив ризикнути. Скрізь його знали, тож сотні принцес із радістю прийняли б його пропозицію, але чи погодиться ота єдина? Зараз побачимо.
На могилі його батька ріс трояндовий кущ. Він розквітав раз на п’ять років, і на ньому була тільки одна троянда, зате яка! Вона мала такий аромат, що кожен, хто його відчував, забував про сум і турботи. Був у принца і соловей, який гарно співав. Троянду і солов’я принц збирався подарувати майбутній нареченій — якось поклав ті дарунки у великі срібні коробки й відіслав їй.
Імператор наказав принести дарунки у велику залу, де принцеса гралась у прийом гостей із фрейлінами. Дівчина побачила великі коробки з подарунками й заплескала в долоні.
— Хочу, щоб там було кошеня! — промовила вона.
Перший пакунок відкрили, і там виявився трояндовий кущ із чудовою квіткою.
— Як майстерно зроблено! — вигукнули фрейліни.
— Більш ніж майстерно, — промовив імператор. — Просто дивовижно!
Принцеса доторкнулась до троянди і почала рюмсати.
— Яка прикрість, татку! — вигукнула вона. — Вона не штучна, а справжня!
— От шкода, квітка справжня! — підхопили фрейліни.
— Давайте краще подивимось, що в іншій коробці, — мовив імператор.
Із коробки дістали солов’я, і він так чудово заспівав, що ніхто не міг сказати про цей спів нічого поганого.
— Шарман, шарман, — сказала одна панночок по-французьки. Усі фрейліни принцеси намагалися розмовляти французькою, але виходило у них це погано.
— Спів цієї пташки дуже нагадує мені музичну скриньку покійної імператриці, — промовив літній придворний. — Таке ж звучання, таке ж виконання.
— Це справді так, — мовив імператор і заплакав, як мале дитя.
— Сподіваюсь, пташка несправжня, — промовила принцеса.
— Та ні, справжня, — запевнили ті, хто діставав подарунок.
— То хай собі летить, — пхикнула принцеса й відмовилася зустрітись із принцом.
Але принц не засмутився. Він замурзав лице грязюкою, вбрався за простака, насунув капелюха на лоба й пішов до палацу.
— Вітаннячко, імператоре, — сказав він. — Чи не знайдеться у вас якоїсь роботи при дворі для мене?
— Ми маємо достатньо прислуги, — відповів імператор. — Вільних посад зараз нема. Втім, зажди-но хвильку! Щойно мені спало на гадку — треба чоловіка, який глядів би свиней.
Так принца призначили імператорським свинопасом. Тепер він жив у вбогій комірчині біля свинарника. Цілісінькими днями він трудився, а коли приходила ніч, майстрував горщика. На його вінцях висіли маленькі дзвіночки, й коли вода в горщику закипала, дзвіночки починали награвати мелодію:
В хліві весела свинка безжурно поживала,
І трійко поросяток весела свинка мала!
Але от що найдивовижніше: варто було піднести палець до струменя пари, що здіймався над горщиком, щоб відчути запахи всіх страв, що готувались на кожній кухні в місті. Звісно, такий винахід вражав значно більше, ніж троянда. Почула ту мелодію принцеса, спинилася й зацікавлено прислухалась. Принцеса також уміла її грати — правду сказати, це була єдина мелодія, яку вона виконувала.
— Я знаю цей наспів! — вигукнула дівчина. — Свинопас, певно, має непогану освіту. Сходіть до нього й дізнайтесь, скільки цей інструмент коштує.
Одна фрейліна пішла, щоб запитати. Аби не забруднитись у болоті, вона взула дерев’яні черевики.
— Скільки ти хочеш за свій горщик? — запитала фрейліна.
— Десять поцілунків принцеси, — відповів свинопас.
— Помилуй, Боже! — вигукнула фрейліна.
— Меншою ціна не стане, — відповів свинопас.
Принцеса поцікавилась у фрейліни, коли та вернулась:
— Яку ціну він назвав?
— Я не можу цього вам сказати, — відповіла фрейліна.
— То прошепочи на вушко.
Принцеса вислухала умову свинопаса й обурилась:
— Як нечемно з його боку!
Вона вже зібралась було йти, як дзвіночки знову заспівали:
В хліві весела свинка безжурно поживала,
І трійко поросяток весела свинка мала!
— Спитай у нього, — наказала принцеса, — чи досить йому буде десять поцілунків моєї придворної дами?
Свинопас відмовився.
— Десять поцілунків принцеси, або горщик лишається в мене, — сказав він.
— Це ж треба, яка морока, — зітхнула принцеса. — Ну що ж, фрейліни, станьте колом біля мене, щоб ніхто цього не бачив.
Дами оточили принцесу колом, затулили її сукнями, і вона десять разів поцілувала свинопаса, щоб отримати від нього горщик.
Це була неабияка розвага! Удень і вночі в горщику кипіла вода. Не лишилось такої кухні в цілому місті, про яку вони не знали б, що там готується.
— Ми знаємо, хто їстиме суп і млинці. Ми знаємо, хто їстиме кашу й котлети. Ох, як це цікаво!
— Дуже цікаво, — погоджувалась принцеса. — Але дивіться мені: не зрадьте мою таємницю. Я ж усе-таки донька імператора!
— Триматимемо язика за зубами, — пообіцяли фрейліни.
А свинопас — звісно ж, він був принцом, але про це ніхто не здогадувався, — не сидів склавши руки. Він змайстрував брязкальце. Коли його розкручували, воно награвало вальси, галопи й польки — всі, що були на світі.
— Неймовірно! — вигукнула принцеса. — Я ще ніколи не чула нічого красивішого. Ідіть до нього й запитайте, скільки коштує інструмент. Але цілувати його я більше не збираюсь.
— Ціна — сто поцілунків принцеси, — повідомила дама, яка ходила питати свинопаса.
— Та він, певно, здурів! — сказала принцеса й пішла собі. Але незабаром спинилася.
— Мистецтво треба підтримувати, — сказала вона. — А я — донька імператора. Скажіть йому, що він отримає десять поцілунків від мене, як і перед тим. А ще дев’яносто разів його поцілують мої фрейліни.
— Але ми не хочемо цілувати свинопаса! — сказали вони.
— Дурниці, — заперечила принцеса. — Якщо я поцілувала його, то й ви зможете. Пам’ятайте, що ви у мене на утриманні.
І вона послала фрейліну ще раз.
— Сотня поцілунків від принцеси, — наполягав свинопас, — або кожен лишається при своєму.
— Затуліть мене, — сказала принцеса. Фрейліни зробили те, що їм звеліли, й принцеса заходилась цілувати свинопаса.
— Цікаво, що там за натовп зібрався біля свинарника? — промовив імператор, вийшовши на балкон. Він протер очі й надягнув окуляри. — Мабуть, придворні дами знову вигадали якусь капость. Треба піти туди й подивитись.
Він натягнув свої стоптані черевики й поспішив до свинарника. Фрейліни були надто зайняті підрахунком поцілунків — щоб усе було по-чесному — й навіть не помітили його. Він піднявся навшпиньки й усе побачив.
— Що це означає? — обурився він, коли побачив, як його донька цілує свинопаса. Зі злості він жбурнув на них свого черевика — саме тієї миті, коли свинопас отримував шістдесят восьмий поцілунок.
— Геть звідси! — закричав розлючений імператор.
І принцесу, й свинопаса вигнали з королівства. Свинопас невдоволено бурчав, та ще й незабаром почалася злива.
— Ох, як мені не щастить! — бідкалась принцеса. — Треба було погоджуватись на пропозицію того принца. Ох, яка ж я нещасна!
Свинопас зайшов за дерево, витер обличчя, зняв із себе лахміття й вийшов у розкішних шатах. Він виглядав так велично, що принцеса мимоволі вклонилася йому.
— Я тепер тебе зневажаю, — сказав він. — Ти відштовхнула принца, не прийняла від нього троянду і солов’я, а свинопаса взялася цілувати в обмін на пусті цяцьки! Сама винна!
І пішов у своє королівство, а принцесу покинув. Їй відтепер не лишалось нічого іншого, як наспівувати:
В хліву весела свинка безжурно поживала,
І трійко поросяток весела свинка мала!