Сучасна польська повість

_{ЧОТИРИ ПОВІСТІ СУЧАСНИХ ПОЛЬСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ}

_{У сучасній польській літературі одне з провідних місць належить повісті. Саме в цьому жанрі прози знайшла чи не найповніше відбиття історія розвитку народно-демократичної Польщі протягом славного тридцятиліття, її минуле і сьогоднішній день, її економічні, політичні й духовні звершення.}

_{Особливо цікавою й художньо різноманітною була й лишається повість, тематично пов’язана з війною та осмисленням її нелегкого досвіду. Героїчний подвиг народу під час війни, муки в’язнів концтаборів, викриття антигуманної, ворожої людству сутності фашизму, показ огидного обличчя його прислужників постають у кращих повістях польських письменників у конденсованій, насиченій соціально-політичними й психологічними конфліктами формі (твори З. Налковської, Є. Путрамента, В. Жукровського, Б. Чешка, Р. Братного, В. Залевського, З. Посмиш та багатьох інших).}

_{Відтворюється революціонізуючий характер визвольної війни, визрівання в ході антифашистської боротьби політичної основи для формування передового світогляду.}

_{У повістях на селянську тематику знайшли відбиття зміни в післявоєнному польському селі, автори всебічно досліджують конфлікт між узвичаєним, традиційним у житті селянина і новими віяннями, що їх несе з собою соціалістична епоха («На сонці», «Танець яструба» Ю. Кавальця, «Батько», «Тітка» Е. Брилля, «Дияволи» Т. Новака та інші твори, зокрема, таких письменників, як В. Мислівський, Е. Редлінський, Ю. Мортон та ін.).}

_{З кожним роком дедалі більшого успіху досягають автори повістей, присвячених робітничому класу, — JI. Вантула, Є. Вавжак, В. Шевчик, А. Секерський, Я. Пежхала та ін.}

_{Сучасна польська проза розмаїта як за тематикою, так і за своєю формою, прийомами художнього зображення дійсності.}

_{Серед її надбань — і історико-філософські, і побутові, і типово психологічні твори, і сатира, і лірика, і фантастика, і алегорія.}

_{Завойовує чимраз більший інтерес у громадськості документальна й репортажно-нарисова повість, мемуари й есе, серед яких такі відомі твори, як «Щоденники воєнних років» З. Налковської, «Бронзова брама» і «Лабіринт» Т. Брези, «Живі узи» І. Неверлі, «20 липня» і цикл спогадів «Півстоліття» Є. Путрамента та інші.}

_{Читач мав нагоду ознайомитися в цій книзі з чотирма повістями сучасних польських письменників — Владислава Махеєка, Ришарда Клися, Богуслава Когута, Корнеля Філіповича. Твори ці, написані майже одночасно, репрезентують певною мірою ідейно-тематичне коло зацікавлень та жанрово-стильову своєрідність прози Польщі на сучасному етапі. Формування характеру свідомого борця за народні інтереси в період міжвоєнного двадцятиліття відтворено у «Змовниках» В. Махеєка (1961); зображенню одного з епізодів героїчної боротьби проти німецько-фашистських окупантів присвячено «Какаду» Р. Клися (1961); про складність обстановки, що передувала перемозі соціалістичного ладу в країні в перші повоєнні роки, розповідає твір Б. Когута «Кому дозволено жити» (1964). Нарешті, широко й різнобічно розроблювана ніші польськими письменниками морально-етична проблематика знайшла своє відбиття у повісті К. Філіповича «Чоловік — це дитина» (1965).}

_{Йдеться про характерні зразки сучасної польської прози з новими рисами реалізму в ній, притаманними новітньому розвитку соціалістичного мистецтва, коли філософсько-історична насиченість твору поєднується з поглибленим психологізмом і оригінальністю літературних форм.}

_{У запропонованих увазі українського читача повістях дійсність зображується через психологію героїв: оповідь ведеться в дуже популярній у польській літературі формі — від першої особи, яка дозволяє наочно розкрити індивідуальний духовний світ персонажів, характер їх світобачення та зв’язків з конкретно-історичною дійсністю певного періоду історії країни.}

_{Всі представлені в збірці письменники пройшли через важкі випробування, були учасниками руху Опору. І нині вони роблять помітний внесок у справу відбудови Польщі на соціалістичних засадах. Тож цілком закономірно, що воєнна і громадсько-політична проблематика посідає в їхній творчості значне, а то й визначальне місце. При всій відмінності художньої манери Махеєка, Клися, Когута, Філіповича, їх єднає прагнення показати людину в усьому комплексі її соціально-політичних взаємин з оточенням, в усій своєрідності її психологічного реагування на навколишні події та вибору певної життєвої позиції.}

_{Письменник і політичний діяч, публіцист і художник, епік і лірик — саме так можна охарактеризувати творче обличчя Владислава Махеєка (пар. 1920 p.).}

_{З юнацьких років зв’язав себе майбутній письменник з комуністичним підпіллям. Під час війни він активний учасник руху Опору, був партизаном Армії Людової. Після війни Махеєк на відповідальній партійній і журналістській роботі. Багаторічний депутат сейму ПНР, лауреат багатьох державних нагород, з 1957 p. — головний редактор газети «Жицє літерацке» (Краків), він уособлює в своїй письменницькій і громадській діяльності органічні, непорушні зв’язки митців слова з народом.}

_{Творчість В. Махеека тісно пов’язана з дослідженням соціальних змін у сучасному польському селі. «Якщо в майбутньому, — писав один із критиків, — хтось зацікавиться кліматом нашої сучасності, він звернеться до суворої прози Махеєка».}

_{Багатий життєвий досвід письменника входить складовою частиною в його твори. Спогади тих часів, коли Махеєк працював секретарем повітового комітету Польської робітничої партії в Новому Тарзі, вилилися в повість «Вранці пройшов ураган» (1955). За винятком роману епічного, шолоховського плану «Рапорт не буде відісланий» (1962), в якому змальоване селянське повстання на Лемківщині в 1932 p., майже всі твори письменника тією чи іншою мірою позначені автобіографізмом.}

_{Як і ліричний герой повісті «Змовники», Махеєк був членом Комуністичної спілки польської молоді, мріяв про вільну, демократичну, робітничо-селянську Польщу, про час, коли «громом залунає тверда хода народу, коли він підніметься проти гнобителів, рушить на розкішні палаци». Як і його герой, Махеєк виробляв своє принципове ставлення до ворожих визвольному руху угруповань, зокрема до буржуазно-націоналістичної партії народових демократів (ендеків), до якої належав батько Ванди, коханої героя твору.}

_{Повість відтворює сувору правду життя передвоєнних років — задушливу атмосферу повітового міста, населеного здебільшого ремісниками й дрібними торговцями, що були об’єктом посиленої пропаганди націоналізму й фашизму з боку правлячих верхів.}

_{Ліричний герой звертається до спогадів своєї юності з висоти набутого життєвого й політичного досвіду. Як і всяка мандрівка в молодість, повість перейнята журливою задумою. Чи то з підкресленою суворістю, чи то з виразною поблажливістю, але завжди з глибоким хвилюванням і теплотою, з романтичною піднесеністю він оцінює свій юнацький революційний гарт, своє перше жагуче почуття до однокласниці з гімназії Ванди. І тепер, і особливо тоді відчував він безнадійність, а то й злочинність кохання до дівчини з іншого соціального середовища, дочки заможного адвоката-ендека. Поняття революційного подвигу асоціювалося в його уяві також і з перемогою над самим собою, над своїм почуттям.}

_{Подібно до Махеєка, зображенню нелегких шляхів досягнення соціального прогресу приділяє багато уваги у своїх творах Богуслав Когут (нар. 1925 p.).}

_{Поет і прозаїк, нарисовець і публіцист, Б. Когут поєднує літературну працю з активною громадською діяльністю: він обирався членом Познанської міської ради, депутатом сейму ПНР, членом ідеологічної комісії ЦК ПОРП. Як і Махеєк, регулярно виступає у пресі, по радіо й телебаченню із статтями й фейлетонами.}

_{Найбільш вагоме із свого публіцистичного доробку письменник видав 1971 р. під назвою «Листи з-під липи».}

_{Б. Когут є автором близько тридцяти томів повістей, романів, оповідань, віршів, літературно-критичних і публіцистичних статей.}

_{Багато його творів відзначено державними і видавничими нагородами, зокрема повісті «Браконьєри і нагоничі» (1963), «Кажани» (1964), «Кому дозволено жити» (1964), «Ще любов» (1967), «Місія поручника Куни» (1968). В 1971 р. Когут одержав премію міністра культури й мистецтва за літературну діяльність в цілому.}

_{У центрі повісті «Кому дозволено жити» — політичні й морально-етичні проблеми в їх тісному зв’язку і взаємообумовленості.}

_{З твору постає боротьба з контрреволюційним підпіллям і легальною опозицією, яка відверто підтримувала його. І на фоні. цього — драматичні ускладнення в межах однієї сім’ї, між братами Новаками, двоє з яких — Кароль і Чеслав — беруть безпосередню участь у тому, чим живе країна, що хвилює й надихає її передовий загін — комуністів.}

_{Своєю повістю Б. Когут продовжує й розвиває тематичну лінію відомих радянському читачеві творів польських письменників, в яких ішлося про бойовий і трудовий ентузіазм та про труднощі перших післявоєнних років («Роздоріжжя» Є. Путрамента, «Вранці пройшов ураган» В. Махеєка, «Хрещені у вогні» В. Жукровського та ін.). Сам Когут теж звертався до цієї проблематики в попередніх своїх повістях «Рудий Мойсей» (1959), «Син полковника» (1962), «Кажани» (1964).}

_{Герой повісті «Кому дозволено жити» Бартек Новак, уславлений партизан і офіцер Війська Польського, за задумом письменника мав послужити прикладом того, «якою величезною, тяжкою ціною завойовується революція».}

_{В стрімкій за розвитком подій, сконденсованій у часі повісті Когут свідомо нагнітає цілий ряд обставин, що спричинились до кардинальної зміни політичної й морально-етичної позиції Бартека. Це і виявлене до нього недовір’я, коли він чудом лишився жити після смертельного бою, і втрата нареченої, і, нарешті, поява на його честь меморіальної дошки на стіні рідного будинку, в якій мовилось про його героїчну смерть і яка начебто викреслювала Бартека зі списку живих: вона чи не найбільше вразила його, штовхаючи на шлях поступової моральної смерті — на дезертирство й наступну участь у контрреволюційній банді.}

_{Хоч запальна і нестримна вдача героя сама собою перекреслювала можливість спокійно і тверезо оцінювати ситуацію, все ж метаморфоза, яку переживає Бартек, не до кінця переконлива в творі.}

_{Очевидно, Когута передусім цікавлять не так передумови, як кінцевий, загальний резонанс вчиненого героєм злочину.}

_{Чималу частину повісті займає розповідь Бартека про себе самого і роздуми Кароля над найбільш відповідною й доцільною за тих умов поведінкою. Адже мова йшла про рідного брата і водночас політичного ворога, про дальшу долю людини, яка виявила малодушність і безпринципність, про відвагу, спрямовану в хибному напрямку.}

_{Показуючи взаємини братів, що опинились по різні боки барикади, письменник торкається кардинальних політичних і моральних проблем буремних часів революційної перебудови польського суспільства — гуманізму, вірності ідеалам, комуністичної принциповості, що протистояли політичній обмеженості, хворобливим амбіціям, а також ворожій ідеології.}

_{У роздумах Кароля, через якого автор викладає своє ставлення до проблеми, справжнім критерієм оцінки людини в її громадянське обличчя й безпосередня діяльність. Разом з тим секретар повітового комітету партії відстоює необхідність індивідуального підходу до людини, особливо в тих випадках, коли можна сподіватись иа її майбутнє відродження. Адже сама держава, запроваджуючи амністію, простягала руку тим, хто визнав свої помилки й політичні хитання і виявив щире бажання чесно трудитись на благо соціалістичної вітчизни.}

_{Бартек позбавляє себе життя, цим категорично відкидає останній шанс на порятунок, вважаючи, що йому після вчиненого ганебного злочину не дозволено жити. Він сам ніколи не дарував собі провини.}

_{Право ж на майбутнє вільне й щасливе життя, на почесне й відповідальне місце його активного захисника й будівника цілком заслуговує своєю самовідданою боротьбою герой повісті Ришарда Клися «Какаду».}

_{Польська критика вважає «Какаду» кращим твором письменника (нар. 1928 p.). Як і у виданій в 1965 р. повісті «Ангели будуть плакати», Клись користується тут із свого власного досвіду учасника руху Опору, до якого він приєднався в юнацькі роки.}

_{Повість являє собою монолог-сповідь одного з «комівояжерів смерті», 24-літнього художника Алека на прізвисько Похмурий, який в часи окупації за завданням підпільної організації перевозить залізницею зброю з одного міста в інше.}

_{Максимально стиснута в часі дія твору відбувається в різдвяний вечір, коли все за давнім релігійним звичаєм має потопати в благочестивій задумі й милостивому всепрощенні. Тим часом зміст кожного з розділів книги, назви яких починаються зі слів «Святвечір», а подальші слова: «Чекання», «У пастці», «На вокзалі», «У поїзді», «Смерть брата», «Початок шляху» — говорять про випробування, що їх має зазнати герой-оповідач, виразно дисонує з подібною уявою про різдвяне свято.}

_{В устах людини вчинений нею справжній подвиг, сміливе балансування буквально на лезі ножа, виглядає як звичайне собі буденне явище, як глибоко усвідомлений акт повної самовіддачі в ім’я перемоги справи, якій підпорядковане життя героя.}

_{Відчуттям небезпеки, що чигає на кожному кроці, якої не можна до кінця передбачити і якій дуже важко запобігти, перейнятий весь твір Клися. Виявляється воно і в загальній напруженій тональності повісті, і в її нервовому ритмі. Сама форма монолога-сповіді тут цілком доречна, оскільки людина перед лицем смертельної небезпеки виявляє здебільшого схильність до підсумовування пережитого.}

_{Щасливий випадок звів героя з німцем-антифашистом і допоміг уникнути неминучої смерті при виконанні завдання: необхідна товаришам зброя була доставлена на місце.}

_{Письменник розглядає випадок особливий, винятковий, який зумовлює несподіваний поворот у розвитку подій. Однак факт зростання наприкінці війни в рядах вермахту опозиційних настроїв, зневіри, втоми, а то й свідомої протидії командуванню, було типовим явищем.}

_{Герой справедливо картає себе за те, що через страх, підозру, обережність не відгукнувся на дружній жест майора. Тоді можна було б значно більше дізнатися про нього, а головне — запобігти сумному фіналу, зберегти життя людині, яка, як виявилось, не була ворогом.}

_{Останній розділ твору, який розповідає про події, що відбуваються через рік, майже повністю відтворює попередню декорацію й розстановку дійових осіб. Дія знову відбувається в одній з кімнат ресторану «Какаду», де Алек зустрічається з людьми, що супроводжують вантаж на вокзал і забезпечують охорону його.}

_{Все виглядає точнісінько так, як і рік тому: різдвяний вечір, хвилювання, хворобливий стан, поява Монтера, що керує операцією. Тільки хлопці, що супроводжують його, цього разу вже інші…}

_{Перед очима в героя постає перон, де часто влаштовуються облави, потім тригодинна їзда в поїзді, висадка з вантажем на вокзалі в Кракові, передача зброї товаришам по організації. Безліч несподіванок чекає його на цьому шляху, однак властиве йому раніше почуття приреченості, фатального виклику долі, незважаючи на реальну небезпеку, відступає. Приходить справжня, випробувана роками мужність.}

_{Воєнно-патріотичній тематиці присвятив цілий ряд своїх творів Корнель Філіпович (нар. 1913 p.). Це збірка оповідань «Незмінний пейзаж» (1947), цикл «Наука про рідну землю», що складається з двох романів «Місяць над Нідою» (1950) і «Блакитний зошит» (1955), та повість «Сад пана Нічке» (1965).}

_{З кожним роком зростає майстерність письменника у створенні психологічних портретів. Високі моральні категорії він утверджує економними засобами — нерідко показом лише окремих моментів із життя героїв.}

_{Філіпович уміє підвести читача до самостійного і правильного осмислення порушених у творі морально-етичних проблем. Як і у випадку з відомим радянським читачам «Щоденнику антигероя» (1961) у повісті «Чоловік — це дитина» на читацький розсуд виноситься показовий приклад саморозкриття персонажу, яке непомітно для нього самого переростає в самовикриття.}

_{Без найменшого натяку на авторський коментар, тонкій і дошкульній критиці піддані у творі прояви аморальності, міщанської обмеженості, егоїстичної самозакоханості, антисуспільних, вузько споживацьких нахилів, що їх виявляє героїня-оповідачка Кристина Аксман. Саморозкриття, здавалось би, культурної й освіченої жінки демонструє жалюгідність її життєвих горизонтів, які визначаються кінець кінцем порадами «всезнаючої» мами та двох тіток, що уособлюють мораль дрібновласницького світу.}

_{Не позбавлена спостережливості Кристина констатує окремі елементи неприпустимої в соціалістичному світі психології гендлярів і пристосуванців, новітніх марнотратників життя, але не тільки не протистоїть цій моралі, а й засвоює її й керується нею у повсякденному житті.}

_{Не випадково ще до появи Романа в житті Кристини він вимальовується в її уяві як своєрідний еталон найбільш вигідного й респектабельного кандидата в чоловіки — науковець з квартирою, що захоплюється мотоциклом і мріє про власну машину.}

_{Письменник примушує свою героїню вирвати ті сторінки щоденника, де йшлося про мотиви, якими вона керувалася, виходячи заміж. Навіть їй соромно зізнатися перед самою собою, що керувалась вона насамперед голим розрахунком. Кристина ніколи не спроможна була піднятись до розуміння наукових інтересів і запитів чоловіка. У поглядах на нього вона виходить з неписаного кодексу типової міщанки: «чоловік — це дитина», «їм все життя аби тільки гратися», «від них самий клопіт, користь з них невелика, та й радості мало».}

_{Ніщо в її очах не має цінності, ніщо не може перешкодити їй вільно й невимушено пливти по хвилях життя. Вона зраджує чоловіка, бо «всі так роблять», зневажає його, бо як же інакше могла б утверджувати свою дуже сумнівну зверхність?}

_{І от Роман несподівано вмирає. Руйнується тверда, стабільна життєва позиція, що уявлялась вічною й непорушною, героїня вперше в житті по-справжньому страждає, переживає, хвилюється.}

_{Все ж автор не дуже тішить себе й читача вірою в можливість її остаточного переродження. Прекрасно виписана сцена біля вітрини магазину з тканинами не вселяє надій на кардинальний злам у свідомості самозакоханої міщанки. Над чоловіком нависла смертельна загроза, а дружина не може собі відмовити помилуватись виставленою за склом узорчастою парчею: «Тепер я крізь скло доторкаюсь до неї пальцями, беру в руки, розправляю і прикладаю до себе. Парча обтягує мої груди й стегна, я дивлюся в дзеркало і бачу себе в сукні з цієї матерії. Силкуюся пригадати, скільки у мене в гаманці грошей. Проте не розкриваю сумочки, щоб перевірити. Зрештою, цей магазин відчиняється лише об одинадцятій».}

_{Кращі зразки сучасної польської прози характеризує соціалістична ідейність, проблемна масштабність і тематична різноманітність, неослабний інтерес до пошуків нових засобів художнього виразу. Розглянуті повісті Владислава Махеєка, Богуслава Когута, Ришарда Клися, Корнеля Філіповича дають певне уявлення про її загальний творчий діапазон.}

_{ВАЛЕРІЯ ВЄДІНА}