Тінкі й чарівна квітка

Розділ 2. Зникнення

Якщо коли-небудь ви побачите на небі велетенську синю хмару, то знайте — це місто феріґардів. Саме там живуть маленькі чарівні істоти, які завжди ладні прийти на допомогу тому, хто вірить у дива й потребує захисту.

Усередині маленьких круглих хмаринок мешкають чарівні захисники. І кого тут тільки немає: котики та цуценята, поні і кролики, ведмежата й лисички! А за їхніми пухнастими спинками майорять райдужні крильцята.

Цієї студеної темної ночі синя хмара повільно пропливала над крижаними берегами Північного моря. Дув сильний вітер, і феріґарди почувалися незатишно.

— Агей, маленькі лінюхи! Уставай­те, а то пропустите цікавий урок, — крізь сон почув Тінкі.

Вилетівши зі своєї хмаринки, кролик приєднався до решти феріґардів.

— Ох і холодно, — пробурмотів кролик. — І навіщо нас сюди занесло?!

— Так, Тінкі, тут дуже холодно, — промовив сніжно-білий кіт, з’явившись із нізвідки перед змерзлими малюками. — І це стане в пригоді нам на сьогоднішньому уроці.

— Ми що — вирощуватимемо бурульки? — захихотів Тінкі.

— От і не вгадав! Ми вирощуватимемо маленькі сонечка! — відповів кіт-учитель, хитро примружившись. — Отже! Складіть лапки човником і уявіть, ніби в них лежить ­маленька зірочка.

Маленькі феріґарди взялися старанно складати лапки і супитися, уявляючи зірочки.

Тінкі теж щосили намагався уявити собі теплу маленьку зірочку. Але перед його уявним поглядом чомусь виникали сонячні зайчики, що виблискували в зеленому листі, і квіти, які він так любив.

— А тепер тихенько подуйте в долоньки, — вів далі вчитель.

Малюки слухняно пішли за порадою кота, і в їхніх лапках одна за одною спалахнули малесенькі зірочки. Феріґарди захоплено заохкали, показуючи вчителю вогники. І лише лапки Тінкі залишалися порожні.

— Тінкі, не бійся. Просто подуй на долоньки, — підбадьорив золотисто­го кролика кіт-учитель.

Тінкі рішуче набрав у щоки якомога більше повітря, подув у складені човником лапки і… нараз із гучним виляском зник!

— Ото і вся історія! — закінчив свою розповідь кролик. — Я так хотів опинитися в теплому місці серед запашних квітів, що не міг не думати про це. Ось і начаклував не вогник, а садок.

— Я теж дуже люблю квіти. Може, тому ти й опинився в моєму садку? — І, подумавши, Лілі запропонувала: — Тінкі, а давай-но дружити.

Кролик засміявся і перекинувся в повітрі.

— А чом би й ні! Тим паче що мені аж ніяк не хочеться повертатися на урок. Там надто холодно.

— Ходімо до мене в кімнату, я покажу тобі свої квіти.

— А хіба квіти можуть рости в будинках?

— Але ж ці ростуть… — показала на троянди Лілі.

Тінкі здивовано закліпав очима.

— А ми хіба не в садку?

— У садку, — засміялася Лілі. — Тільки це садок зимовий. Так його називають тому, що він розташований у теплиці. У ній скляні стіни та стеля. І навіть узимку тут так само тепло, як і влітку.

Кролик розгублено навсібіч роззирнувся. Підлетівши до скляної стіни, Тінкі лише охнув:

— А ми й справді в будиночку!

— Звичайно, — засміялася Лілі. — Ходімо мерщій. За якусь мить прийде бабуся кликати мене додому й побачить тебе.

— Не побачить, — впевнено мовив Тінкі.

— А я ж побачила… — збентежилася дівчинка.

— Феріґардів бачать тільки ті, хто вірить у дива.

І друзі вирушили до Лілі додому.