Тінкі й чарівна квітка

Розділ 6. У полоні

Лілі опинилася в пастці. Навколо спалахнули лампи, і яскраве світло засліпило її. Дівчинка зрозуміла: містер Нокс здогадався, що до оранжереї хтось пробрався, і зумів непомітно підкрастися до столів. Переляканий Тінкі сховався за найближчим квітковим горщиком, забувши, що цей страшний чоловік не міг його побачити.

— Що ж ти таке? — мовив неабияк подивований містер Нокс, нахиляючись до самого скла. — Може, ти ельф? Або гном? Як же мені пощастило, що спіймав отаку незвичайну істоту! Анумо віднесу я тебе в лабораторію.

Учений, який був більше схожий на чаклуна, спритно змахнув Лілі в якусь банку і щільно закрив кришкою. Старий поніс свою здобич до будинку, а Тінкі, невидимий і беззвучний, полетів за ним.

Лабораторія містера Нокса була чималою. Уздовж однієї стіни стояли високі стелажі, заставлені баночками та колбами. Тінкі заглянув в одну із цих дивних банок, але одразу відлетів подалі. Через скло великими неживими очиськами на нього дивилася жаба. А ось вздовж другої стіни були полки з клітками. У них сиділо безліч нещасних тварин: хом’ячки та миші, кролики і навіть дві мавпочки.

— Та цей учений гірший за будь-­якого чаклуна з казки, — пробурчав феріґард.

Тим часом Нокс пересадив Лілі у великий порожній акваріум, накрив його склом і кудись пішов.

Тінкі враз опинився коло дівчинки.

— Лілі, — покликав кролик, намагаючись зрушити скло, — тобі треба якнайшвидше вибратися з акваріума. Тоді я зможу забрати тебе звідси.

— Відлети кудись, сховайся, — раптом почув кролик приглушений голосок Лілі. — Нокс іде.

Тінкі вмить розчинився в повітрі.

— Так-так, подивимося ж, хто ти є насправді, — бурмотів учений, наближаючись до своєї незвичайної здобичі.

Нокс почав розглядати дівчинку через велике збільшувальне скло.

— Гм, ти схожа на дитину. Але діти не бувають такими маленькими, — розгублено мовив учений. — Гаразд, розберуся я з тобою, мабуть, завтра, а зараз… піду спати.

Містер Нокс зробив крок, щоб піти, але відразу ж повернувся. Він поставив у акваріум блюдце з водою, поклав носовичок і шматочок печива.

— Отак буде краще, — засміявся він. — Пригощайся, ти у мене в гостях.

Учений пішов і вимкнув світло в лабораторії.

Тінкі трохи почекав, а потім підлетів до акваріума. Він знову спробував зрушити скло, але не зміг.

— Я надто маленький, — зітхнув кролик. — Що ж його робити?

— Тінкі, ти ж чарівний захисник. Гадаю, тобі необов’язково бути сильним, щоб зрушити скло, — пролунав раптом таємничий шепіт.

— Ой! — скрикнув Тінкі.

— Хто це? — злякано озирнулася Лілі, намагаючись зрозуміти, хто говорить.

— Це мій Учитель, — розгублено сказав кролик і вмить радісно перекинувся в повітрі. — Справді! Я так був розхвилювався, що мало не забув: я ж можу творити дива!

Кролик облетів акваріум, у якому перебувала Лілі, і скляна кришка здригнулася, а потім відлетіла вбік так, ніби вона стала легка мов пушинка.

— Обережно! — скрикнула дівчинка. — Нокс може нас почути.

Тінкі відразу уповільнив політ скла, і воно м’яко лягло на стіл. Кролик залетів в акваріум, і Лілі застрибнула йому на спинку. Друзі злетіли до самої стелі.

— Ура! Ми на волі! — заверещав феріґард. — Нумо хутчій летімо з цього моторошного місця. Утім… Ми ж так і не забрали квітку твого тата…

— Тінкі, здається, у нас з’явилися важливіші справи… — Лілі вказала на клітки. — Ми повинні врятувати всіх цих бідолашних тва­рин.

— Мені навіть страшно подумати, що може з ними зробити цей лихий Нокс, — із тремтінням подивившись на банки, сказав Тінкі. — Запитаймо в них, де Нокс зберігає ключі від кліток.