Тінкі й чарівна квітка

Розділ 5. Пошуки квітки

— Тінкі, ти щось знаєш? — злякалася Лілі, дивлячись на кролика.

— О Лілі! Я ніколи не бачив таку дивну і моторошну людину… — відповів феріґард, сідаючи дівчинці на коліна.

— Про кого ти говориш?

Кролик зіщулився.

— Мені здається, я знайшов викрадача твоєї квітки, — сказав він примружившись. — Але я не впевнений, що ми зможемо її в нього забрати…

— Чому?

— Тобі відомо, що на околиці вашого міста живе чаклун? — злякано прошепотів Тінкі. — У нього величезний будинок без вікон і незвичайний садок, де ростуть хижі рослини…

— Чаклун? — розсміялася Лілі. — Та що ти, Тінкі? Це ж не чаклун, це звичайний учений. Містер Нокс. Він працює разом із моїм татом.

— Ти впевнена? Аж надто вже він на лихого чаклуна з казки схожий. Ніс у нього гачком, спина горбата, а руки сині!

— Сині? Це були гумові рукавички! Вчені часто в них працюють. Ох, Тінкі, ти такий кумедний! І приверзлося тобі таке — містер Нокс викрадач!

— Я, звісно, не собака, але зміг вистежити його за запахом, — гордо сказав кролик. — Саме до його домівки він і привів мене.

— Дивно, — пробурмотіла Лілі. — А чи можна непомітно прокрастися до його будинку?

— Для цього тобі доведеться навчитися літати. Або я можу перенести тебе через паркан сам, — засміявся Тінкі.

— Але ж я така велика, — здивувалася дівчинка.

— Я можу зменшити тебе, тіль­ки… — запнувся раптом феріґард, — я раніше цього ніколи не робив.

— Ну що ж, спробуймо, — не­сміливо запропонувала Лілі. — Спо­діваюся, ти зможеш потім збільшити мене?

— Учитель завжди казав, що це дуже просте чаклунство. Тож я спробую. Але невже ти оце зараз, серед ночі, хочеш потрапити до Нокса?

— Звичайно, — закивала дівчинка, — адже до виставки залишилося зовсім мало часу.

— Тоді мерщій одягайся й полетімо, — спурхнув над ліжечком кролик.

Коли Лілі була готова, Тінкі скомандував їй стати рівно, а сам почав кружляти довкола неї чимдалі швидше і швидше. Дівчинці нараз здалося, що вона спускається на швидкісному ліфті. Усе почало збільшуватися, а Лілі стала зовсім маленькою.

— Ну як? Подобається? — засміявся феріґард, підлітаючи до Лілі.

— Це ж справжнісіньке диво! — вигукнула дівчинка. — Але в мене все одно немає крил. Як же я полечу?

— Ти стала зовсім маленькою, і я тепер легко підніму тебе. Тож полетімо?

Лілі радісно закивала. Крилатий кролик підставив дівчинці свою пухнасту спинку. Лілі залізла на Тінкі і міцно вхопилася за його шерсть. Райдужні крильцята затріпотіли, і друзі злетіли в повітря.

Цей чарівний політ був зовсім не схожий на подорож на літаку. Вітерець обвівав Лілі, доносячи до неї запахи квітів. А замість гулу моторів дівчинка чула лише спів нічних комах та шелест крилець Тінкі.

— А он і будинок цього Нокса, — вказав лапкою Тінкі на чималу споруду.

Лілі побачила попереду темну будівлю, подібну до велетенського куба. Здавалося, у ній не було ні вікон, ні дверей. Друзі облетіли навколо будинку й помітили неподалік оранжерею. Скляні стіни поблискували в темряві.

Тінкі приземлився побіля оранжереї.

— Запах веде сюди, — вказав кролик на одну зі скляних панелей.

— Як же ми потрапимо всередину? — занепокоїлася Лілі.

Раптом вона побачила біля самої землі ґратчастий отвір у стіні. Вона зістрибнула зі спинки феріґарда й побігла до ґрат.

— Тінкі, поглянь! — Дівчинка пролізла крізь пруття, й за ними відкрився темний прохід. — Напевно, це стік для води.

Друзі пішли по трубі. Крильця Тінкі мерехтіли в темряві, і Лілі майже не було страшно.

Тунель швидко закінчився, і наші шукачі пригод потрапили до оранжереї.

Лілі знову залізла Тінкі на спинку, і вони злетіли над довгими рядами столів із безліччю квітів у горщиках. У темряві це було схоже на досить густий ліс.

— Ох! Уночі всі квіти однакові, — зітхнула дівчинка. — Як же нам знайти нашу камелію?

— А я спробую запалити чарівний вогник, — прошепотів кролик.

— Тоді ми зможемо облетіти всі квіти і розглянути їх ближче, — закивала дівчинка.

Тінкі склав лапки човником і зосереджено подув у них. Лілі побачила, як спалахнула в темряві маленька золотиста зірочка.

— Чудово! — зраділа дівчинка. — А як ми понесемо вогник?

— Він сам полетить поряд, — хихикнув феріґард.

Друзі злетіли над рослинами, і вогник справді слухняно висвітлив їм дорогу. Нараз Лілі скрикнула і показала на стіл — в обрисах однієї з квіток вона пізнала камелію.

Друзі сіли на стіл, і дівчинка підбігла до високих горщиків.

— Ага! Попалася! — почула Лілі в себе над головою хрипкий голос.

І не встигла вона збагнути, що сталося, як потрапила під скляний ковпак!