Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.

6.1. Кваліфікація при юридичній помилці

Загалом в теорії кримінального права виділяють два види помилок: юридичну та фактичну.

Фактична помилка в кримінальному праві — це неправильне уявлення особи про об’єктивні ознаки вчиненого злочину, тобто фактичні обставини вчиненого діяння.

Юридична помилка в кримінальному праві — це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчиненого діяння. Помиляється не суб’єкт офіційної кваліфікації (дізнавач, слідчий, прокурор або суддя), а саме винна особа, що скоїла певне діяння.

Зважаючи на це, слід розмежовувати терміни «кваліфікація злочину при помилках в кримінальному праві» та «кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів».

Кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів — це вид помилки в кримінально-правовій кваліфікації, що є наслідком ненавмисних дій працівників правозастосовних органів і полягає в інкримінуванні особі статей кримінального закону, вимоги яких вона насправді не порушувала, або ж, навпаки, в незастосуванні статей, які передбачають фактично вчинене нею діяння, що зафіксовано у винесених пізніше процесуальних документах[208].

Надалі розглянемо один з видів саме помилок у кримінальному праві — юридичну помилку. У кримінально-правовій теорії такий вид помилки іноді називають «помилкою в праві». Зазвичай, виділяють три види юридичних помилок: помилка в злочинності діяння, помилка в кваліфікації злочину, помилка у виді та розмірі покарання[209]. Така позиція має право на існування, але вважаємо за доцільне виділити чотири види таких помилок, беручи до уваги те, що помилка в злочинності діяння поділяється на два підвиди, які мають самостійне кримінально-правове значення.

1. Помилка особи в злочинності власного діяння та його можливих наслідків. Так, особа вважає, що її дії злочинні й тягнуть кримінальну відповідальність, тоді як вони КК не передбачені. Наприклад, особа вважає, що порушення правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, є злочином. Однак кримінально-правова заборона такого діяння відсутня й воно визнається адміністративним правопорушенням. Діяння, не передбачене кримінальним законом, не може тягнути кримінальної відповідальності, внаслідок відсутності протиправності як обов’язкової ознаки злочину.

Тож при такій помилці особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

2. Помилка особи в незлочинності власного діяння та його можливих наслідків. Така помилка наявна, коли особа думає, що вчинене нею діяння не тягне кримінальної відповідальності, але КК України відносить таке діяння до злочинів.

Так, В., захищаючи від нападу, перевищив межі необхідної оборони й убив нападника. Його дії були кваліфіковані як убивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Адвокат подав скаргу, вказуючи на неправильність кваліфікації, аргументуючи це тим, що В. вважав, що діяв у межах необхідної оборони й тому не повинен нести кримінальної відповідальності.

Отже, незнання умов правомірності при необхідній обороні (ст. 36 КК України) не виключило кримінальної відповідальності В. Більшість учених і практичних працівників це правило визнають непорушним.

Отже, відповідно до ст. 68 Конституції України, «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності», в нашій ситуації це правило можна перефразувати «незнання положень кримінального законодавства не звільняє особу від кримінальної відповідальності».

Та можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не тільки не знала про неї, але й не могла знати в тих умовах, у яких вона перебувала на момент порушення цієї заборони (скажімо, була в закордонному відрядженні чи була важко хворою). У таких випадках кримінальна відповідальність повинна виключатися унаслідок відсутності вини.

3. Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.

Так, особа вчиняє крадіжку майна з магазину та вважає, що його дії охоплюються ч. 3 ст. 185 КК України (вчинення крадіжки шляхом проникнення в приміщення), але слідчий кваліфікує його дії як крадіжку, вчинену у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК України). Така помилка особи, зазвичай, не впливає на кваліфікацію і тягне кримінальну відповідальність особи.

Хоча може бути й інша ситуація: до особи звертається товариш, який просить сховати його від працівників міліції, бо останнього розшукують за вбивство. Під час обшуку в будинку винну особу у вбивстві затримують. Особа, що сховала свого товариша зізнається, що його приховала (приховала саме вбивцю), тобто вчинила злочин, передбачений ст. 396 КК України. Та під час досудового слідства було встановлено, що товариш вчинив убивство, передбачене ст. 116 КК України «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», тобто злочин середньої тяжкості. Беручи це до уваги, особа, котра приховала злочинця, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 396 КК України. У такій ситуації помилка в кваліфікації не тягне взагалі кримінальної відповідальності.

Це пов’язане з тим, що така помилка в більшій мірі належить до помилки в злочинності діяння, що, як було зазначено, не тягне кримінальної відповідальності особи.

4. Помилка у виді чи розмірі покарання.

Така помилка не впливає на відповідальність, тому що вид і розмір покарання перебувають за межами суб’єктивної сторони.

Наприклад, особа ухиляється від сплати податків на суму 250 тис. грн. (станом на 1 січня 2007 р.) і вважає, що за такі діяння може бути призначено покарання у виді позбавлення волі. Згідно з ч. 1 ст. 212 КК України, таке діяння карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (цікаво, що максимальний розмір штрафу становить 8 тис. 500 грн.) [210] або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Тож уявлення особи про вид покарання за суспільно небезпечне діяння не впливає як на кваліфікацію злочину, так і на призначення саме покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 212 КК України.

Отже, юридична помилка особи, що вчинила злочин, зазвичай (окрім помилки особи у злочинності діяння), не впливає на кримінальну відповідальність, тобто ні на кваліфікацію, ні на розмір і вид визначеного судом покарання.

6.2. Кваліфікація при помилці в об’єкті та предметі

У наступних пунктах підручника ми розглянемо правила кваліфікації деяких видів фактичної помилки у кримінальному праві.

У теорії кримінального права, переважно, виділяють такі види фактичних помилок: помилка в ознаках об’єкта злочину (помилка в суспільних відносинах, помилка в предметі злочину, помилка в потерпілому від злочину); помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину (помилка в засобах вчинення злочину, помилка в розвитку причинового зв’язку, помилка в суспільно небезпечних наслідках, помилка при «відхиленні в дії»).

Спочатку розглянемо правила кваліфікації діянь при помилці в об’єкті та предметі. Вчиняючи злочин, особа може помилятися в характері суспільних відносин або в предметі злочину чи в потерпілому, завдаючи шкоди іншому об’єктові або справляючи злочинний вплив на інший предмет чи потерпілого.

Пропонуємо класифікувати помилку в об’єкті на такі види:

• помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об’єкті злочину;

• помилка в предметі злочину;

• помилка в потерпілому від злочину.

Така класифікація випливає з конструкції об’єкта злочину як елемента складу злочину. Усі ці види помилок пов’язані між собою. Тож цілком імовірними є варіанти, коли помилка в суспільних відносинах і помилка в предметі злочину чи помилка в потерпілому від злочину збігаються. Беручи до уваги формулювання питань, викладених в плані, розглянемо спочатку помилку в об’єктові та предметові злочину.

Помилка в суспільних відносинах, тобто безпосередньо в об’єктові злочину, поділяється, на думку М. Коржанського, на помилку в родовому, видовому та безпосередньому об’єктах[211]. Вважаємо, що цю класифікацію можна взяти за основу, але при цьому варто виключити помилку у видовому об’єктові, зважаючи на спірність цього об’єкта в теорії кримінального права.

При помилці в родовому об’єктові:

1) скоєне кваліфікується як замах на заподіяння шкоди об’єктові стосовно якого був спрямований умисел.

Наприклад, згідно з п. 9 постанови ПВСУ № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво», якщо одна особа передає службовій особі хабар (намагаючись завдати шкоду відносинам у сфері службової діяльності), та при цьому остання не мала наміру вчиняти (або не вчиняти) діяння з використанням наданої їй влади й покладених відповідних обов’язків, то дії особи, котра передала гроші та цінності, належить розцінювати як замах на давання хабара та кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 369 КК України[212];

2) якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об’єкта посягання, то скоєне кваліфікується як закінчений злочин — посягання на той об’єкт, якому фактично заподіяно шкоду[213].

Так, винна особа ґвалтує малолітню особу, помиляючись щодо віку особи, вважаючи, що особа є неповнолітньою, хоча при цьому допускає можливість, що особі й не виповнилося 14 років, тобто її дії охоплюється як ч. 3, так і ч. 4 ст. 152 КК України. Особа не могла чітко для себе визначити, якому об’єктові вона завдасть шкоди: статевій свободі чи статевій недоторканості, тому скоєне кваліфікується як посягання на той об’єкт, якому фактично заподіяно шкоду (статевій недоторканості), за ч. 4 ст. 152 КК України.

3) якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об’єктові, скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на заподіяння шкоди об’єктові, стосовно якого був спрямований злочин, та закінчений злочин — посягання на той об’єкт, якому фактично заподіяно шкоду.

Помилка в безпосередньому об’єкті поділяється на два підвиди:

• помилка в основному безпосередньому об’єкті. У такій ситуації особа бажає завдати шкоду одному основному безпосередньому об’єктові, але реально завдає іншому тотожному основному безпосередньому об’єкту.

Наприклад, особа прагне вбити П., але помиляється й убиває Р Дії особи кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК України. Отже, така помилка на кваліфікацію не впливає, бо життя кожної людини перебуває під однаковою кримінально-правовою охороною;

• помилка в додатковому безпосередньому об’єкті. Це може відбуватися коли особа, завдаючи шкоди основному безпосередньому об’єктові, бажає завдати шкоди обов’язковому додатковому об’єкту, але завдає шкоду факультативному додатковому об’єктові. В таких випадках необхідно керуватися правилами кваліфікації конкуренції кримінально-правових норм або множинності злочинів.

Скажімо, якщо особа, здійснюючи напад на потерпілого з метою заволодіти чужим майном, застосовує насилля (при цьому його умислом охоплюється лише завдання шкоди здоров’ю), внаслідок якого настає смерть потерпілого (ставлення до цього наслідку необережне), дії особи слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 187 і ч. 1 ст. 119 КК України. У зазначеній ситуації обов’язковий додатковий об’єкт розбою є здоров’я особи, якому винний прагне завдати шкоди, але завдає фактично факультативному додатковому об’єктові — життю особи. Такі наслідки не охоплюються розбоєм і тому потребують кваліфікації за сукупністю злочинів.

Далі розглянемо помилку в предметі злочину.

Помилка в предметі має такі види:

1) помилка в предметі в межах однорідного посягання. Згадаймо хоча б ситуацію у відомому художньому фільмі

«Бережись автомобіля», коли Юрій Дєточкін викрадає автомобіль, який вважає належним хабарникові, але потім з’ясовується, що він є власністю іншої особи. Така помилка на кваліфікацію не впливає. Це може мати значення при викраденні предмета злочину (наприклад, при крадіжці), якщо завдається більш значна шкода, але це вже помилка в наслідках злочину, що розглядатиметься далі;

2) помилка в предметі в межах різнорідного посягання.

Наприклад, особа викрадає крейду, але вважає, що це наркотичні засоби. Дії особи слід кваліфікувати як замах на викрадення наркотичних засобів (ч. 2 ст. 15, ст. 308 КК України).

Так само до подібних ситуацій ставиться й судова практика. Згідно з п. 4 постанови ПВСУ № 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів», дії особи, що як нібито наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори умисно збуває будь-які інші засоби або речовини з метою заволодіти грішми чи майном, потрібно кваліфікувати як шахрайство, а за наявності до того підстав — і як підбурювання до замаху на незаконне придбання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, дії ж покупця — як замах на вчинення злочинів, передбачених статтями 307, 309 або ст. 311 КК України.

Отже, дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який прагнула вчинити особа;

3) помилка на відсутній предмет. Приміром, особа проникає до магазину для викрадення грошей, але їх було здано в банк і тому особа не змогла реалізувати свій умисел. Такі дії кваліфікуються як замах на злочин, який прагнула вчинити особа.

6.3. Кваліфікація при помилці в потерпілому

Помилка в потерпілому полягає в тому, що суб’єкт, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, у результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Так, винна особа з метою помститися знайомому вбиває, як вона вважає, знайомого. Беручи до уваги те, що злочин стався вночі, злочинець помилився й убив зовсім іншу особу, а не свого знайомого.

Така помилка не впливає на кваліфікацію, тому що не стосується обставин, які були ознаками складу злочину. Винний посягав на життя людини і свій умисел реалізував. Дії в такому разі кваліфікуються як закінчений злочин — убивство (ч. 1 ст. 115 КК України).

Однак у деяких випадках помилка в особі потерпілого водночас виявляється і помилкою в родовому об’єкті. Наприклад, посягаючи на життя державного діяча, суб’єкт помилково вбив громадянина, що не мав жодного стосунку до цього державного діяча. У такому разі замість посягання на безпеку держави в політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, що забезпечує її нормальне функціонування) (ст. 112 КК України) було вчинено посягання на життя (ст. 115 КК України).

Вчинене в таких випадках слід кваліфікувати за спрямованістю умислу як замах на злочин, який мав намір вчинити винний (ст. 112 КК України — посягання на життя державного чи громадського діяча охоплює, як відомо, замах і вбивство), і вбивство людини (ч. 1 ст. 115 КК України). З такою позицією в теорії кримінального права погоджуються не всі. Так, Н. Семернева вважає, що такі дії слід кваліфікувати лише як замах на життя державного діяча[214]. Аналогічного положення дотримується професор М. Коржанський, котрий вважає, якщо допущено помилки в родовому об’єкті посягання, злочин кваліфікується як замах на заподіяння шкоди тому об’єктові, який охоплювався умислом винної особи[215]. Тож йому видається неприйнятною позиція Л. Андреєвої, яка пропонує такі дії кваліфікувати за сукупністю злочинів[216].

Відповідь на запитання: «Якої позиції слід дотримуватися?», можна знайти в попередніх положеннях праці М. Коржанського, в яких він зазначає, що винна особа, помиляючись, не бере до уваги особливих ознак потерпілого, тож її діяння слід кваліфікувати за загальною нормою[217]. Тож мається на увазі дещо інша ситуація: винна особа вбиває, наприклад, працівника правоохоронного органу, не усвідомлюючи, що особа має такий статус, тобто її дії охоплюються лише ч. 1 ст. 115 КК України. При цьому потрібно згадати п. 6 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», за котрою під убивством малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України) слід розуміти умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім або припускав це чи за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати. Тож, якщо особа цей факт не усвідомлювала її дії слід кваліфікувати як просте вбивство — ч. 1 ст. 115 КК України. А якщо згадати помилку в родовому об’єкті, то вона кваліфікується не завжди як помилка в потерпілому.

Отже, якщо виникає помилка в потерпілому як різновид помилки в родовому об’єкті, дії винної особи слід кваліфікувати за спрямованістю умислу як замах на злочин, який особа прагнула вчинити, та як закінчений злочин, що його особа насправді вчинила.

Так само вирішується питання й у випадках, коли посягання зумовлене певним станом потерпілого, наприклад, вагітністю, безпорадним станом тощо (які винна особа усвідомлює), якщо визначення цієї обставини впливає на кваліфікацію. Так, П., бажаючи убити свою вагітну дружину, вбив помилково сторонню жінку, що у стані вагітності не перебувала. Його дії, на перший погляд, містять лише склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України. Проте, зважаючи на спрямованість умислу, вони були правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 115 КК України.

6.4. Кваліфікація замаху з непридатними засобами

Замах з непридатними засобами (може бути як закінченим, так і незакінченим) наявний тоді, коли винний застосовує помилково або через незнання такі засоби, за допомогою яких через їхні об’єктивні властивості неможливо вчинити злочинне діяння. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди.

Можна виділити два підвиди помилок вчинення злочину з непридатними засобами:

1) вчинення злочину з абсолютно непридатними засобами. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання котрих за будь-яких умов (обставин) не може призвести до закінчення злочину, зокрема, до настання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, спроба отруїти людину водою, зібраною на кладовищі, хоча особа помилково вважає її отрутою).

При цьому особа через свою повну неосвіченість не розуміє, що ці засоби не можуть завдати шкоди іншій особі чи використовує забобонні засоби (ворожба, закляття) й тому вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності[218];

2) вчинення злочину з відносно непридатними засобами. Відносно непридатні — це ті засоби, що лише за певних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (приміром, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї (автомата), що виявилася несправною (зіпсованою)).

Так, згідно з п. 9 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», в разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого й інших людей, в той час, як він фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України.

Наприклад, особа, підкладаючи вибухівку в літак, вважає, що загине його дружина, але при цьому усвідомлює реальну можливість загибелі й сторонніх осіб. При цьому вибухівка повинна була спрацювати від дзвінка на мобільний телефон, приєднаний до вибухівки. Та внаслідок розрядки батареї мобільний телефон не спрацював і вибух не стався. Дії особи слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство за ч. 2 ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України.

Отже, в таких ситуаціях дії особи слід кваліфікувати як замах на злочин, який вона прагнула вчинити.

6.5. Кваліфікація при помилці в розвитку причинового зв’язку

Під помилкою в розвитку причинового зв’язку слід розуміти неправильне уявлення винної особи про дійсний розвиток причинового зв’язку між суспільно небезпечним діянням і злочинними наслідками.

Під час кваліфікації злочинів не завжди звертається увага на причиновий зв’язок. Так, згідно з п. 22 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», при кваліфікації діяння як умисного вбивства, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації такого злочину як умисне вбивство значення не має. Тож органам досудового слідства та суду необхідно звертати увагу на наявність саме причинового зв’язку між діянням і наслідками (смертю потерпілої особи), а не зважати на час настання смерті. Та на практиці це положення часто порушується: якщо смерть настала через певний проміжок часу й недостатньо інших доказів умислу винної особи (особливо, коли злочинця не виявлено), дії особи кваліфікуються за ч. 2 ст. 121 КК України.

Для вирішення питання про вину особи має значення не тільки діяльність правоохоронних органів і суду зі з’ясування причинового зв’язку, але й уявлення винної особи про характер причинового зв’язку. Звісно, що при кримінально-правовій оцінці діяння не можна вимагати від суб’єкта кваліфікації повного доведення усвідомлення винною особою причинового зв’язку в усіх аспектах. Достатньо того, що винна особа усвідомлює розвиток причинового зв’язку в загальних рисах.

Тож помилка особи саме в деталях розвитку причинового зв’язку на кваліфікацію не впливає. Скажімо, якщо особа, бажаючи вбити конкретну людину, підкладає вибухівку в автомобіль і вважає, що смерть настане від вибуху, а потерпілий помирає від того, що його під час вибуху викинуло з автомобіля й він отримав забій головного мозку від удару об стовбур дерева, то така невідповідність передбачуваного й реального розвитку причинового зв’язку не виключає умислу на вбивство та відповідальність настає саме за вбивство, тому що винний, загалом, не помилявся щодо настання смерті від вибуху й усвідомлював, що смерть настане через уплив вибухової хвилі на тіло потерпілого.

Помилка особи в загальних рисах причинового зв’язку впливає на кваліфікацію злочину (на визначення форми вини, стадії вчинення злочину та відповідальності). Адже помилка в таких загальних рисах причинового зв’язку виключає відповідальність особи за ті бажані чи передбачувані злочинні наслідки, якщо при цьому стається суттєва розбіжність між тим, яким чином повинні були настати наслідки, та фактичним розвитком причинового зв’язку.

У судовій практиці іноді трапляються помилки при визначенні саме помилки особи в загальних рисах причинового зв’язку (найчастіше в справах про злочини проти життя та здоров’я особи й у злочинах проти безпеки руху та експлуатації транспорту). Розглянемо один з типових прикладів помилки суб’єктів офіційної кваліфікації при визначенні саме помилки особи в загальних рисах причинового зв’язку.

У розглянутій ситуації винна особа помилилась у загальних рисах причинового зв’язку, тобто П, поставивши потерпілих у небезпечне для життя становище, завідомо залишив їх без допомоги, передбачав, що смерть потерпілих можлива за таких обставин, але смерть Т. настала не від залишення в небезпеці, а у зв’язку з ДТП. Тож така помилка в загальних рисах причинового зв’язку не тягне кримінальної відповідальності за ті наслідки, що вже поставлені у вину особі.

Якщо особа робить постріл у потерпілого з метою вбивства, але тільки важко ранить його, а потерпілий помирає внаслідок помилки лікарів під час проведення операції, то така помилка в розвитку причинового зв’язку суттєво впливає на кваліфікацію. Винній особі не можна поставити у вину смерть потерпілого, бо в розвиток причинового зв’язку втрутились інші обставини, що не залежали від волі винної особи. Тож такі дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство.

Отже, все викладене вище дає підстави виділити такі правила кваліфікації при помилці в розвитку причинового зв’язку:

• помилка особи в деталях розвитку причинового зв’язку на кваліфікацію не впливає;

• помилка особи в загальних рисах причинового зв’язку впливає на кваліфікацію злочину.

6.6. Кваліфікація при помилці в суспільно небезпечних наслідках

Помилка щодо ознак, які характеризують об’єктивну сторону, може полягати в помилці щодо кількісної чи якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків.

Помилка особи щодо кількісної характеристики наслідків на кваліфікацію вчиненого не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі при вчиненні певного злочину. Так, у примітці до ст. 185 КК України встановлений великий розмір матеріальної шкоди — якщо вона в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тож розмір шкоди, що перевищує цю суму, але не більший за 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (особливо великий розмір), розглядається як великий розмір і на кваліфікацію не впливає.

Якщо особа бажала завдати більш тяжкої шкоди, але збитки, що настали, є менш тяжкими, то діяння особи слід розглядати як замах на завдання більш тяжкої шкоди. Коли умисел винного був спрямований на завдання шкоди в особливо великому розмірі, а він фактично виявився меншим, вчинене повинне кваліфікуватися як замах на викрадення в особливо великому розмірі, тому що здійснити це винний не зміг з причин, які не залежать від його волі.

Помилка в якісній характеристиці наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати в непередбаченні шкоди, що фактично настала, й, навпаки, в передбаченні шкоди, яка не настала.

У першому випадку виключається відповідальність за умисний злочин, але можлива відповідальність за необережне заподіяння шкоди, якщо особа повинна та могла його передбачити. Так, мисливець Н. зробив постріл у кущі (на звук) під час полювання, при цьому чітко не бачив, що там було, вважаючи, що це рухається кабан. Виявилося, що в кущах перебував інший мисливець, який загинув унаслідок цього пострілу. Н., звичайно, не передбачав такого наслідку, хоча повинен і міг це передбачити, зважаючи на спеціальні правила поводження з вогнепальною зброєю та загальні правила полювання[220].

Тож його дії були правильно кваліфіковані як убивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України).

У другому випадку відповідальність може настати за замах на злочин (при наявності прямого умислу). Наприклад, пошкодивши гальма на автомобілі, винна особа бажала смерті потерпілого (власника транспортного засобу). Унаслідок ДТП водій отримав тяжкі тілесні ушкодження. Дії винної особи слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України).

Отож, помилка в суспільно небезпечних наслідках може як тягнути відповідальність, так і не призводити до неї.

6.7. Кваліфікація посягання при «відхиленні дії»

Кваліфікація залежить від того, чи на тотожні (рівноцінні) об’єкти було спрямовано злочинне посягання, чи ці об’єкти є різнорідними.

Якщо відповідальність за бажану та реально заподіяну шкоду передбачена однією й тією ж нормою Особливої частини КК, тобто якщо об’єкти збігаються, то скоєне кваліфікується за фактичними наслідками, оскільки закінчений злочин охоплює замах на злочин. Така кваліфікація можлива за умови, що вина щодо «відхиленої дії» також умисна.

Так, якщо особа стріляє з автомата в конкретну особу, що перебуває в натовпі та при цьому вбиває сторонню особу — її дії кваліфікуються лише за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України. Додатково кваліфікувати його дії як замах на вбивство за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК України не потрібно, бо закінчений злочин (убивство) охоплює замах на злочин (замах на вбивство). При цьому ставлення до бажаної смерті конкретного потерпілого полягає у формі прямого умислу, а до фактичної смерті сторонньої особи — у формі непрямого умислу.

У ситуації, коли відповідальність за бажану та реально заподіяну шкоду передбачена різними нормами Особливої частини КК, тобто коли об’єкти посягання не є тотожними, скоєне кваліфікується за сукупністю: як замах на бажаний результат і закінчений фактично виконаний злочин.

Частково це правило реалізовано в п. 9 постанови ПВСУ № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи». Так, згідно з вказаним пунктом, якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК України, а якщо заподіяно шкоду її (їхньому) здоров’ю, — за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України та відповідними статтями КК України, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Отож при посяганні на життя однієї особи також завдається шкода здоров’ю іншої особи. Якщо смерть потерпілого не настала, а іншій особі завдано тяжкі тілесні ушкодження, дії винної особи слід кваліфікувати як замах на вбивство й умисне тяжке тілесне ушкодження.

1. Визначте поняття та види помилок у кримінальному праві.

2. Як розмежовувати кримінально-правові помилки при кваліфікації злочинів і помилки у кримінальному праві?

3. Які є підвиди юридичної помилки?

4. Сформулюйте правила кваліфікації при юридичних помилках.

5. Які ви знаєте види помилок в об’єкті?

6. Як кваліфікується діяння при помилці в родовому об’єкті, якщо обстановка вчинення злочину не давала можливості визначити родову належність об’єкта посягання?

7. Як кваліфікуються помилки в безпосередньому об’єкті?

8. У яких випадках помилка в особі потерпілого водночас є і помилкою в родовому об’єкті?

9. Як кваліфікується помилка в предметі в межах різнорідного посягання?

10. Як кваліфікується злочин, вчинений з абсолютно непридатними засобами?

11. Як кваліфікується злочин при помилці в потерпілому?

12. Назвіть види помилок у розвитку причинового зв’язку.

13. Як кваліфікується злочин при помилці в суспільно небезпечних наслідках?

14. Як кваліфікується посягання при «відхиленні дії»?

15. Як кваліфікується посягання в ситуації, коли відповідальність за бажану та реально заподіяну шкоду передбачена різними нормами Особливої частини КК України?

Вапсва Ю. А. Класифікація помилок в кримінальному праві: проблеми та значення // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — X., 1999. — Вип. 5.

Вапсва Ю. А. Особливості кваліфікації злочинів при наявності помилки // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — X., 2000. — Вип. 10.

Вапсва Ю. А. Поняття помилки // Вісник Луганської академії внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України. — Луганськ, 2000. — Вип. 1.

Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія / МВС України. — К.: НАВСУ, 1997.

Векленко С. Законодательное определение умышленной вины нуждается в совершенствовании // Уголовное право. — 2003. — № 1.

Вереша Р. Помилка в кримінальному праві: поняття та основні види // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 5.

Гавриш С. Б., Фесенко Є. В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: матер. міжнар. наук. — практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: В. В. Сташис (голов. Ред.) та ін. — К. -X.: Юрінком Інтер, 2002.

Галиакбаров Л. Особенности квалификации многосубъектных преступлений // Российская юстиция. — 2002. — № 10.

Коляда П. В. Окремі аспекти практичного застосування нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: матер, міжнар. наук. — практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: В. В. Сташис (голов, ред.) та ін. — К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002.

Марітчак Т. Причини помилок у кваліфікації злочинів: результати соціологічного дослідження //Право України. — 2001. — № 7.

Матвійчук В. К., Тарарухін С. А. Суб’єктивна сторона складу злочину: Лекція. — К., 1994.

Хавронюк М. Деякі проблеми встановлення вини // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 2.

Якушин В. А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. — Казань, 1988.

Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ): Монография. — Харьков: «Право», 2003.

1. А. з метою вбивства дав отруту Г. Отрута повинна була подіяти через 6 год. Г. унаслідок власної неуважності потрапив у ДТП і загинув.

Кваліфікуйте дії А. Чи наявна при цьому помилка?

2. Громадянин К. на замовлення (за грошову винагороду) вчинив убивство з автомата бізнесмена П. При цьому загинули охоронець і стороння особа.

Визначте вид помилки та кваліфікуйте дії К.

3. Б. з метою вбивства придбав у С. пістолет «ТТ». Під час спроби вбивства, пістолет не спрацював, у зв’язку з технічним недоліком.

Визначте вид помилки та кваліфікуйте дії осіб. Вирішить задачу з урахуванням двох варіантів: знав чи не знав С. про несправність пістолета.

4. Громадянин П., вважаючи, що його жінка Р. начебто вагітна від іншого чоловіка, вбив її. Під час розтину тіла з’ясувалося, що жінка не була вагітна.

Чи є в цій ситуації помилка? Кваліфікуйте дії П.

5. Д. з хуліганських спонукань, знаходячись в стані алкогольного сп’яніння, напав на У. і почав завдавати ударів ногами та руками в різні частина його тіла. Через деякий час, вважаючи, що непритомний Р. вже помер, він скинув його у річку. Судово-медична експертиза засвідчила, що Р. помер внаслідок того, що захлинувся у воді.

Чи є в цій ситуації помилка? Кваліфікуйте дії Д.

6. Адміністратор комп’ютерної компанії А. вирішив заробити гроші на розсилці рекламної пошти торгівельних компаній. Дізнавшись IP-адреси клієнтів своєї компанії, він почав з 1 березня 2005 року, без попередження адресатів, розсилати їм пошту. Внаслідок цього сервер адвокатської фірми, що була клієнтом згаданої комп’ютерної компанії, вийшов із ладу. Під час допиту А. пояснив, що не знав про злочинність власних дій.

Чи буде А. притягнутий до кримінальної відповідальності?

7. К. проник у продовольчий магазин з метою викрасти гроші, однак каса була порожня і тому він викрав тільки пару пляшок горілки та батон ковбаси.

Чи є в цій ситуації помилка? Кваліфікуйте дії К.