Теорія розмежування складів злочинів

Висновки

1. Проведене дослідження підтвердило актуальність задекларованої теми для науки і практики кримінального права. Зокрема, обґрунтованою є доцільність формування та існування комплексної теорії розмежування складів злочинів, яка виявляє себе на рівнях законотворення, тлумачення закону та кримінально-правової кваліфікації, і включає концепції: розмежування складів злочинів; відмежування складів злочинів від адміністративних правопорушень.

2. Створення законодавцем складів правопорушень зі спільними ознаками може бути обумовлене різними причинами. Воно може бути викликане доцільністю диференціації кримінальної та іншої юридичної відповідальності. Законодавець може будувати юридичні конструкції зі спільними ознаками, не переслідуючи цілі диференціації відповідальності, а виходячи з обумовленої принципом системності права обов’язковості позначати однакові явища реальної дійсності однаковими юридичними термінами. Тобто, у особливій частині будь-якого КК можуть бути склади злочинів зі спільними ознаками, що не збігаються за об’єктом, і не спрямовані на диференціацію кримінальної відповідальності.

Один з напрямків реалізації принципу диференціації кримінальної відповідальності полягає у створенні складів злочинів, частина ознак яких має однаковий зміст (спільні ознаки). Якщо використання кваліфікуючих і пом’якшуючих ознак, як засобу диференціації кримінальної відповідальності, що поєднана з виділенням відповідно кваліфікованих складів злочинів, передбачених у тій самій статті Особливої частини КК, що й основний склад, та складів злочинів з пом’якшуючими ознаками («привілейованих») як правило, за поодинокими винятками (ч. 4 ст. 187 КК України), супроводжуючись різною за суворістю санкцією порівняно з санкцією норми про основний склад злочину, веде до диференціації кримінальної відповідальності, то створення складів злочинів зі спільними ознаками, що передбачені окремими статтями Особливої частини КК, будучи потугою, не завжди стають проявом реальної диференціації кримінальної відповідальності, оскільки санкції відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК не відрізняються за суворістю, що вважається недоліком законодавчої техніки.

3. Наявність складів злочинів зі спільними ознаками, незалежно від того, чи є це проявом диференціації кримінальної відповідальності, чи наслідком порушень законодавчої техніки, призводить до необхідності включати норми, що передбачають такі склади злочинів до версії кримінально-правової кваліфікації, й відповідно до розмежування складів злочинів в процесі вибору кримінально-правової норми.

4. Моделювання майбутнього розмежування складів злочинів, перш за все, повинно мати місце і в процесі законотворчості.

Розмежування має місце, перш за все, на теоретичному рівні в процесі тлумачення закону безвідносно до конкретної ситуації в правозастосуванні. В цьому випадку воно полягає в уясненні змісту ознак складів злочинів, що мають значення для розмежування, порівнянні їх, виявленні логічного співвідношення понять, що їх відображають, а, відтак, і функцій цих ознак, і, врешті решт, визначенні типу співвідношення складів злочинів. Розмежування також має місце в ході кримінально-правової кваліфікації вчиненого в реальній дійсності протиправного діяння.

5. Питання доцільності, обґрунтованості окремих випадків диференціації кримінальної відповідальності не піднімалось у цій праці — воно не є предметом даного дослідження. Завдання цього дослідження полягало в обґрунтуванні того, як за допомогою формальних ознак, що є складовою законодавчих конструкцій, можна забезпечити правильне і безпроблемне розмежування складів злочинів на практиці. А також у формулюванні правил розмежування складів злочинів під час застосування кримінального закону.

6. Варто пам’ятати, що законодавець диференціював не лише кримінальну, а й взагалі юридичну відповідальність за посягання на один і той самий об’єкт правової охорони. У роботі розглянуті закономірності та правила відмежування складів злочинів лише від складів адміністративних правопорушень. За винятком дисциплінарних проступків військовослужбовців, адміністративні правопорушення — єдиний вид правопорушень, суб’єктом яких може бути особа, що відповідає ознаками загального суб’єкта злочину (з окремими нюансами щодо віку, з якого настає кримінальна відповідальність). Склади злочинів та склади адміністративних правопорушень за своєю структурою дуже подібні. Ця подібність обумовлена тісним і нерозривним зв’язком кримінального і адміністративного права — особливим порівняно з їх зв’язками з іншими галузями права. І склад адміністративного, і склад кримінального правопорушення формалізовані в законі. Лише вони передбачені у відповідних нормативно-правових актах як вичерпний перелік законодавчих моделей деліктної поведінки (незважаючи на те, що склади адміністративних правопорушень на відміну від складів злочинів не сконцентровані в одному нормативно-правовому акті). Через це до адміністративних правопорушень застосовний адміністративно-правовий відповідник кримінально-правового принципу nullum crimen sine lege. Важливо, що і склад злочину і склад адміністративного правопорушення, як елементи відповідних підсистем та систем мають однакову структуру.

Саме тому співвідношення складу злочину і складу адміністративного правопорушення, що мають спільні ознаки, може мати такі самі варіанти, як і співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. Обумовлено це системним характером, як об’єктивною рисою права кожної держави.

Здійснюючи кримінально-правову кваліфікацію слід завжди брати до уваги і перевіряти можливість існування адміністративної відповідальності за посягання на той самий об'єкт. Ігнорування цієї обставини в законотворчості призводить або до створення колізійних норм, або до настання таких результатів, що суперечать тим цілям, для досягнення яких приймалися закони, спрямовані на вдосконалення КК чи КпАП.

7. Через формальну тотожність (однакову структуру) складів злочинів і складів адміністративних правопорушень, збіг за змістом принципів кримінальної та адміністративної відповідальності, розмежування складів злочинів та відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень підпорядковується однаковим закономірностям.

8. Але вибір одного із кількох, включених до версії кримінально-правової кваліфікації, складів злочинів і визначення того, має місце склад злочину, чи той, що має з ним збіжність за певними ознаками, склад іншого правопорушення — це хоч і подібні процеси, що характеризуються однаковими закономірностями і підпорядковані однаковим правилам, але соціальний результат кожного з цих процесів тягне принципово різні за своїм соціальним значенням наслідки для особи, дії, якої кваліфікуються. Склади правопорушень між якими проводиться відмежування, на відміну від розмежування складів злочинів, знаходяться в різних нормативно-правових актах. Для того, щоб підкреслити цю різницю для позначення кожного з процесів й доречно послуговуватися різними термінами.

9. Незважаючи на те, що злочини від адміністративних проступків відрізняються за суспільною небезпекою, ця матеріальна ознака не може стати критерієм відмежування через свою абстрактність. Відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень здійснюється за формальними ознаками — парою, котра складається з ознаки складу злочину і відповідною їй (наявною чи відсутньою) ознакою складу адміністративного правопорушення. Їх і можна назвати критеріями відмежування (відмежувальними ознаками)

10. Розмежування — це родове поняття, котре відображує процес і результат розрізнення відповідних об’єктів, якими автор вважає склади злочинів, незалежно від типу їхнього співвідношення.

Відмежування — також родове поняття, котре відображує процес і результат розрізнення відповідних об’єктів, якими автор вважає склад злочину, з одного боку, і склад іншого правопорушення — з іншого, незалежно від типу їхнього співвідношення.

11. Потребу в розмежуванні складів злочинів, так само як і у відмежуванні певного складу злочину і складу адміністративного правопорушення, обумовлює наявність у кожному з них ознак, що мають зміст, тотожний змісту відповідної ознаки, котра є приналежністю іншого юридичного складу правопорушення.

12. Множина систем складів злочинів зі спільними ознаками є підсистемами системи всіх законодавчих моделей кримінально-караної (злочинної поведінки), що передбачені у кримінальному законі. Між елементами системи складів злочинів зі спільними ознаками, як і між елементами будь-якого системного утворення, існують зв’язки.

13. Тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками залежить від виду логічного відношення між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів.

Тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками можна визначити як такий різновид зв'язку взаємодії між ними, що визначаючись логічним відношенням між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів, відрізняється від інших типів співвідношення за зв’язками між властивостями цих ознак.

14. Об’єктом, первинною одиницею, розмежування є склад злочину, а відмежування — склад злочину і склад правопорушення іншого виду.

15. Критерієм розмежування є ознака складу злочину, а в окремих випадках — частина ознаки складу злочину, котра має самостійне змістове наповнення, тобто з точки зору формальної логіки є так званим, конкретним поняттям, тим, яке відтворює певний предмет у його цілісності. Будь-яку значиму функцію можуть виконувати лише ознаки, які є обов’язковими для того чи іншого складу злочину.

16. Значення ознак складу злочину у розмежуванні складів злочинів порівняно з їх значенням у кримінально-правовій кваліфікації має свої особливості, оскільки в першому випадку вони уможливлюють і забезпечують вибір одного з кількох складів злочинів, включених до версії кримінально-правової кваліфікації.

17. Різне співвідношення змісту кореспондуючих ознак порівнюваних складів злочинів обумовлює їхні різні функції в розмежуванні складів злочинів, а також різні типи співвідношення між складами злочинів, що мають тотожні за змістом ознаки, й відповідно різні види розмежування складів злочинів.

18. Ознаки складу злочину можуть виконувати у розмежуванні складів злочинів різні функції. Ці функції детерміновані логічними відношеннями між поняттями, що відображають відповідні (кореспондуючі) ознаки. Тому функції однієї й тієї самої ознаки можуть різнитися у кожному зі співвідношень одного й того самого складу злочину з різними складами злочинів.

На вид логічного відношення між поняттями, відображуваними відповідними ознаками, впливають властивості самої ознаки складу злочину. Останнє визначається явищем реальної дійсності, яке позначає відповідна ознака.

19. Поняття суміжних складів злочинів позначає окремий, відмінний від інших, тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками.

Його не варто ототожнювати з поняттям «склади однорідних злочинів», котре є родовим, і охоплює певну частину суміжних складів злочинів та тих, що передбачені потенційно конкуруючими нормами. Об’єднуючим критерієм тут виступає тотожність або подібність безпосереднього об'єкта складу злочину та тих ознак, що вказують на об'єкт.

20. Крім співвідношення суміжних, склади злочинів зі спільними ознаками можуть перебувати ще у таких типах співвідношення: передбачених потенційно конкуруючими як загальна і спеціальна нормами; передбачених потенційно конкуруючими як кілька спеціальних нормами; передбачених потенційно конкуруючими як частина і ціле нормами; передбачених колізуючими нормами.

21. Залежно від типу співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками кримінально-правова кваліфікація здійснюється за різними правилами, іншими для кожного типу співвідношення.

22. Глибока диференціація кримінальної відповідальності за окремі посягання зумовлює нагромадження у одній юридичній конструкції ознак, за якими відрізняються склади злочинів, кожна з яких має різну функцію у розмежуванні. В такому випадку автор пропонує застосувати ієрархічний підхід для того, щоб виявити один єдиний — об'єктивно домінуючий тип співвідношення між відповідними складами злочинів зі спільними ознаками. Ієрархія типів співвідношення між складами злочинів є похідною від ієрархії ознак за їхніми функціями у розмежуванні складів злочинів. Вона полягає в тому, що поєднання у співвідношенні між одними й тими самими складами злочинів функцій ознак, властивих для кількох типів співвідношення не може скасувати певного пріоритетного типу співвідношення, допоки в законодавчому порядку не буде змінена первинна суть відмінності між складами злочинів. Пріоритетність певного типу співвідношення між складами злочинів є об'єктивною і визначається законами формальної логіки, на яких ґрунтуються правила співвідношення понять. Для кожного типу співвідношення вона виявляється уже на рівні порівняння законодавчих конструкцій. Вона не залежить від конкретної ситуації правозастосування. Автор цієї праці стоїть на позиції, згідно з якою вважається неможливим, щоб дві чи більше норми знаходилися одночасно в кількох типах співвідношення одна з одною. Принциповим є те, що йдеться про існування ієрархії саме між типами співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками, а не про ієрархію правил кваліфікації, що властиві і відрізняються для кожного типу співвідношення. Пріоритетність того чи іншого типу співвідношення між складами злочинів є первинною і зумовлює застосування саме того правила кримінально-правової кваліфікації, яке існує для цього типу співвідношення.

В окремих випадках такий підхід приводить до неповноти кримінально-правової кваліфікації. Проте, у разі суперечності між принципом повноти кримінально-правової кваліфікації та принципом недостимості подвійного ставлення у вину з огляду на те, що всі сумніви повинні тлумачитись на користь особи, дії якої піддаються кваліфікації, перевага має бути надана принципу non bis in idem.

23. Таким чином, зміст розмежування складів злочинів полягає у визначенні місця і зв’язків конкретного складу злочину у системі складів злочинів зі спільними ознаками, як її елемента, що здійснюється шляхом порівняння змісту ознак складів злочинів.

24. Розмежування складів злочинів відбувається на трьох рівнях:

— на рівні конструювання складу злочину, що здійснюється в процесі законотворчої діяльності;

— на рівні тлумачення кримінального закону;

— на рівні застосування кримінального закону, що здійснюється в процесі кримінально-правової кваліфікації.

На кожному з цих рівнів воно зберігає свої сутнісні ознаки.