Троє на Місяці

VI. Невже аварія?

— Де? — кинувся до ілюмінатора Капітан, який щойно закінчив вводити попередні дані в електронно-обчислювальну машину.

Навіть Друг, що лежав у кутку за Капітаном на своїй поролоновій підстилці, звівся на всі шестеро лап і тицьнувся мордою в ілюмінатор.

— Он там попереду й праворуч, бачиш, велика синя пляма — це Чорне море. А біля неї менша — то Азовське.

— Бачу, — відповів Капітан.

— А тепер візьми ліворуч, туди, де темніє зелень, — це білоруські й смоленські ліси. Над ними хмарка така закручена й біла-біла в’ється… Це верхів’я Дніпра. Там зараз, мабуть, іде сильний дощ, через днів два-три ця вода добіжить до Келеберди… А тепер поведи очима правіше: перший голубий розлив — Київське море, другий — Канівське… Тут десь і Келеберда…

— Не видно, — з жалем промовив Капітан. — Сама тільки зелень…

— Знову потовщення, — вів далі Граматик, — це Кременчуцьке море… Закрут… ще одне море… — це Каховське…

Хлопці прикипіли очима до ледь помітної голубої стрічки попереду, яка, час від часу зблискуючи під променями сонця, то ширшала, то зовсім губилася серед зелених барв, і не могли надивитися на неї.

— Дніпро… — задумливо промовив Капітан. — Хто його так назвав? І що означає ця назва?

— Це, мабуть, не менша загадка, ніж кратер Лінней чи, скажімо, гори Дерфеля, — так само задумливо, в тон Капітанові, промовив Граматик. — Різні вчені по-різному пояснюють цю назву.

— Наука про походження слів називається етимологією, — спокійним тоном зауважив біонічний Друг.

— Мені здається, — пожвавішав Граматик, не відриваючи, проте, погляду від Землі, — що назву дали йому таки наші предки, слов’яни. Давно, близько двох тисяч років тому. А колись люди взагалі не вигадували якихось особливих назв для річок. Натрапляли десь на текучу воду — то так і називали її або просто Ріка, або Велика Ріка, Глибока Ріка, Багата Ріка, Біла Ріка, Гнила Ріка, Кам’яна Ріка… А як би ти, Капітане, назвав наш Дніпро?

— Велика Ріка.

— Приблизно так і називали його наші предки. Точніше: слово Дніпро, коли його дослівно перекласти на сучасну мову, означає “Дунай-ріка”.

— А до чого тут Дунай? — здивувався Капітан. — Де Дунай, а де Дніпро…

— А пригадуєш, як у піснях співається: “Тихо, тихо Дунай воду несе”; “Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”; “Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю”; “Понад морем, Дунаєм вітер явір хитає”; “Налетіли сірі гуси, сколотили всю Дунай-воду”…

— Справді, у нас багато пісень, у яких згадується Дунай.

— Або, пам’ятаєш, у “Слові про похід Ігорів” Ярославна крізь плач промовляє: “Полечу, — каже, — зигзицею по Дунаєві, омочу бобровий рукав у Каялі-ріці…” Це, ти думаєш, про той Дунай співається, який через Відень, Братіславу, Будапешт, Белград, попри Болгарію і через Румунію тече? Звичайно, ні. Це все співається про наш-таки Дніпро, а можливо, й про Дністер…

Граматик дедалі більше захоплювався розповіддю. Його очі світилися якимось внутрішнім вогнем.

— Ну, тепер я тебе, Граматику, вже зовсім не розумію, — здивовано втупився в нього Капітан. — Дунай, Дніпро, Дністер… Де Крим, а де Рим…

— Зараз зрозумієш, — зайорзав на місці Граматик. — У староруських, тобто спільних для росіян, білорусів і українців, літописах назва Дніпро писалася ось так, — Граматик вивів олівцем на аркуші паперу: “Дънъпръ”. — Як бачиш, подібно, але трохи інакше, ніж тепер. І вимовлялося це слово трохи по-іншому, ніж зараз, бо ні в українській, ні в російській сучасних мовах нема вже голосних звуків ъ та ъ. Як ці звуки вимовлялися колись, важко сказати, але відомо, що звук ъ виник на місці ще давнішого у, а ъ — на місці звукосполучення ай. От тепер і підстав у першу частину староруської назви Дніпра, — Граматик обвів олівцем “Дънъ”, — замість ъ та ъ їхні давнішні відповідники у та ай.

— Д-у-н-ай… Дунай! — зчудовано вигукнув Капітан. — Отже, Дні — в слові Дніпро — це Дунай? Виходить, і в назві Дністер перша частина Дні — теж означає Дунай?

— Виходить, так, — підтвердив Граматик.

— А чому наші предки свої найбільші річки назвали Дунаями?.. Не розумію.

На якийсь час запала мовчанка. Тільки було чути, як рівномірно шумить вентилятор.

— Справді, чому? Важко сказати, — повів далі Граматик. — Алет може-таки, треба повірити староруському літописцеві Несторуг який у “Повісті временних літ” писав, що наші предки сюди прийшли колись давно з берегів Дунаю. І звідси, отже, принесли назву Дунай.

— А що означає саме слово Дунай?

— Назва Дунай уперше згадується на початку першого століття до нашої ери. Так називали тільки верхню, гірську течію цієї великої річки. А утворилася ця назва, мабуть, із двох слів: дон (чи дун) — “вода” і нав — “пливуча”. Деякі народи — болгари, німці — так і називають цю річку: Дунав. Слово дон із значенням “вода” й тепер трапляється в різних мовах: у нас є річка Дон, в Англії дві річки мають таку назву. А частина нав є в таких словах іншомовного походження, як астронавт (дослівно зореплавець), космонавт, навігація. Кілька річечок у нас називаються Навля…

— Отже, як я зрозумів, Дунай означає “пливуча вода”, тобто просто Ріка. А хто ж цю назву придумав? Наші предки слов’яни? Чи хто інший?

— Може, й наші предки, якщо припустити, що вони колись прийшли з верхів’їв Дунаю.

— А — про і — стер у словах Дніпро і Дністер, що ці частини означають? — розпитував далі Капітан, закінчивши натискувати клавіші в електронпо-обчислювальній машині. — Це вже, мабуть, повністю паші, слов’янські назви?

Дніпро вився майже під самим кораблем. Дедалі чіткіше виділялася його блакитна стрічка з ширшими розплесками штучпих морів.

— Дай-но, Капітане, бінокля. Може, Келеберду побачу. Ти ж не забув, що нам на літо загадали написати твір на тему “Чим тобі дороге твоє село?” Якесь село видно… Але де триповерхова школа з червоним дахом, де обсерваторія?.. Де висока черешня на нашому подвір’ї? Ні, це, мабуть, не Келеберда…

А вдалині вже прорізувалася широка стрічка Волги, за нею підіймалася довга рудувата гряда Уральських гір, повита сизим туманом, правіше синіло витягнуте Каспійське море.

— Ти запитуєш про частини — про і — стер, — Граматикові було приємно, що його товариш, затятий фізик і найкращий у класі математик, цікавиться таємницями слова. І він задоволено розповідав, сипав прикладами: — Обидва ці прадавні корені пр і стр мають однакове значення — “пливуча вода”, тобто “річка”. Але коли я буду наводити приклади, то май на увазі, що в цих коренях можуть з’являтися й зникати різні голосні, тобто відбувається чергування звуків.

— Це так само, як, скажімо, в словах збирати, зберу, збори, збір, зібрати, де в корені взаємно замінюють один одного різні голосні: бир, бер, бор, бір, бр. Як бачиш, не забув.

— Отже, слухай далі. Корені пр і стр, по-різному видозмінені, але з приблизно тим самим значенням “вода”, “річка”, є в багатьох словах і нашої, й інших слов’янських та неслов’янських мов. Наприклад, слово прісний з колишнім коренем пр ще й досі має значення “річковий” (бо ж прісна вода — це те саме, що вода з річки). Швидку течію води ми називаємо і бистрина (колишній корінь стр), і пруд (колишній корінь пр). Або ще ось українські та російські слова з різними коренями пр і стр, але з однаковим значенням: прати і стирать, прагнути і стремиться, прудкий і быстрый. Особливо багато слів з цими коренями позначають швидкий рух: бистрий, стрімкий, російське стремительный — це з коренем стр; прудкий, спритний, порский, російські прыткий, борзый — це з коренем пр.

— Усі ці слова, ти кажеш, колись означали “річковий”. То як вони стали означати “швидкий”?

— А ми тепер хіба не кажемо хвилювання, хвилюватися, хвилюючий? Але ж маємо на увазі не хвилі на воді, а збудження людини. З часом переносне значення слів може стати основним.

— Отже, для наших далеких предків, якщо судити по цих словах, річкова швидкість була найбільшою? — не то запитав, не то ствердив Капітан. — Колись річкова, а тепер космічна швидкість.

— Зрештою, — підтримав його Граматик, — якщо справді наші прапредки колись давно жили у верхів’ях Дунаю, то там вони мали справу з гірськими річками. А швидкість їхня хоч і не космічна, але досить велика.

— І взагалі, річкою колись, мабуть, можна було набагато швидше дістатися кудись, ніж волами, — додав Капітан. — Чи навіть возом, запряженим кіньми.

— Як воно не було, — вів далі Граматик, — але на Україні, крім Дніпра і Дністра, ще чимало річок мають назви з тими прадавніми коренями пр і стр. Наприклад, корінь стр мають назви річок Стир, Стрий, Стрижень, Струга, Стрипа, Струмок, Остер, Бистриця, Простир. Той самий корінь стр є й у запозиченій з англійської мови назві Гольфстрім, що в перекладі означає “Бездонна Ріка”. Не менше є назв і з стародавнім коренем пр: Прут, Прип’ять (ця назва, очевидно, складається з двох частин і означає “Ріка-путь”), Простир, Проня, Протва, Пира, Опір, Пиріг. Права притока Дніпра Ірпінь давніше називалася Пірна. У Тетерів впадає річечка з назвою Ібр, що колись, мабуть, звучала як Іпр.

— А звідки ти взяв, що в цій назві звук б з’явився на місці п?

— Бачиш, в українській та й інших мовах парні глухі і дзвінкі можуть іноді чергуватися. Ось приклади тільки на взаємозаміну б і п: прискати і бризкати (до речі, тут той самий корінь пр, про який ми з тобою оце говоримо), напухати і набухати, лапа і лабета, стовп і стовбур. Очевидно, через те, що колись звук п міг змінюватися на б, у нас тепер так багато річечок з назвами Береза, Березівка, Березянка, Березовиця (ці назви зовсім не мають нічого спільного з назвою дерева береза). А якщо цей первісний звук п у корені пр зберігся, тоді назва річечки й тепер звучить майже так само, як і в сиву давнину: Пороз, Порозок, Просянка, Прусянкаг Порозовиця. Можливо, що й у і найдавнішій, записаній ще античними греками, назві Дніпра Борістен перша частина Боріс — це той самий корінь пр, що й у теперішній назві Дніпро.

— А знаєш, Граматику, — промовив Капітан з якимось особливим почуттям, — що мені зараз подумалося? Чим вище і підноситься людина, тим більше їй хочеться заглянути в глибину віків, подивитися на ті корені й корінці, які напоїли її, щоб вона могла піднятися так високо.

— І ті корені нам зберігає наша мова, слова… Я хотів розповісти тобі ще про одну дуже давню назву, також із коренем пр. Але, мабуть, ми вже будемо переходити на основну траєкторію, то й не варто починати?

Капітан якийсь час вдивлявся в цифри на екрані дисплея, а потім відповів:

— Ні, у нас є ще трохи вільного часу. Розрахунки будуть готові хвилин через шість. А двигуни увімкнемо над Гімалаями.

Граматик обережно підвівся, бо в невагомості кожний різкий рух міг скінчитися ґулею на тімені, і сів зручніше в кріслі.

— Пам’ятаєш, — почав він, — з історії нам розповідали: колись на Русі шанували бога Перуна…

— І ще в наших предків були боги Велес, Дажбог, Світовид, Сварог, Ярило… Серед них Перун був, мабуть, єдиний грізний бог. Ще й тепер мій прадід як чого-небудь розсердиться, то вигукує: а щоб тебе Перун ясний побив.

— А мені здається, що й цього бога наші прапредки вигадали добрим, а не лихим. Ось послухай. У назві Перун, як і в словах буркотун, веселун, сміхун, коротун чи в таких давніх назвах, як лісун (був у наших пращурів такий лісовий бог вовків), відун (так називали людину, яка нібито знала все наперед), або в найдавніших відомих слов’янських іменах Славун, Сварун, частина ун…

— Це суфікс, — підхопив Капітан.

— Так, правильно, — погодився Граматик. — Залишається корінь Пер-. А це, як неважко здогадатися, той самий корінь із значенням “текуча вода”, що й у словах Дніпро, Прут, Пірна, періщити, прати, перу, переш… Отже, назва Перун дослівно означає: той, що посилає текучу воду, тобто дощ; тепер би сказали: Дощувальник. Це вже пізніше князі та їхні прислужники зробили його страшним богом грому, аби ним лякати простий народ. І ще про одне свідчить це ім’я: наші пращури були хліборобами, бо саме хлібороби, як ніхто інший, шанують дощ… Ось скільки з одного-однісінького слова можна довідатися про давні часи! — із запалом промовив Граматик. — А візьми такі назви, як імена легендарних засновників Києва, — Кий, Щек, Хорив та Либідь…

— Пробач, Граматику, — перебив його Капітан. — Потім докажеш. А зараз слухай наслідки вимірів та підрахунків. Наша орбіта проходить на вісім кілометрів нижче від розрахованої. Тобто сталася помилка приблизно на півтора процента, а точніше — на одну цілу і шість десятих. Звичайно, відхилення невелике, але не розумію, чому воно трапилося. Або я помилився, коли робив розрахунки, — але цього не могло статися, бо ж я перевірив себе та й Друг паралельно розраховував деякі елементи польоту, — або маса корабля виявилася більшою, ніж мала бути.

— А пам’ятаєш, Незнайко про якийсь пакунок говорив, що його поклала Оксана, — нагадав Граматик.

— Я не думаю, що цей пакунок міг стільки заважити… Так чи інакше, а на виправлення похибки доведеться витратити зайвих три кілограми пального, а про запас на непередбачені витрати ми взяли тільки десять кілограмів. Доведеться надалі нам бути максимально ощадливими, щоб не було ніяких перевитрат. Зараз для переходу на основну траєкторію потрібно п’ятдесят чотири кілограми. Друже, перевір, будь ласка, мої розрахунки. Ось вихідні дані.

Пес утупився в цифри. Граматик розкрив корабельний журнал і став записувати в ньому.

Через дві з половиною хвилини почувся рівний голос Друга:

— Основні розрахунки сходяться.

— Прошу команду зайняти свої стартові місця, — негайно скомандував Капітан. — Приготуватися до ввімкнення двигунів. Дозую пальне.

Граматик застебнув ремені. Пес розпластався в своєму кутку позаду Капітана на поролоновій підстилці, підібгавши всі шестеро ніг.

Невдовзі Капітан якось невпевнено повідомив від пульту керування:

— На дозаторі п’ятдесят дев’ять кілограмів замість п’ятдесяти чотирьох. Нічого не розумію… Скидаю з дозатора зайве… Не скидається… Скидаю все пальне… Не скидається…

Граматик дивився на Капітанові пальці: вони перебігали з клавіші на клавішу без метушні, вправно, злагоджено. Здавалося, ось зараз забринять сховані за щитом керування струни і поллється довкола музика. Але в тісній кабіні було тихо, як буває тихо між спалахом блискавки і гуркотом грому.

Щось негаразд, щось негаразд… Нарешті Капітан обернувся, на лобі в нього виступив піт, обличчя було бліде як стіна.

Граматик мовчки, тільки одними тривожними очима запитав його, що сталося. Не виказуючи ані найменшого хвилювання, хоч це йому коштувало великих зусиль, Капітан промовив спокійно, тихо:

— Мабуть, коли стартували:

Тьм…яний, мавп…ячий, дерев…яний, об…активний, бур…як, цв…ях, здоров…я, різьб…яр, арф…яр, торф…яний, моркв…яний, обм…якнути, лл…ється, роз…яснення, з…їзд, порт…єра, інтер…єр, рел…єф, подвір…я, сузір…я, під…йом, з…йомки, уп…ятьох, в…юн, ад…ютант, в…янути, рутв…яний, слов…янський, яструб…ятко.

Ключ. Вибери підряд лише ті слова, які пишуться з апострофом. З перших букв цих слів прочитаєш тривожне повідомлення.