Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Розділ 4 Майбутнє постліберальної України

Яке майбутнє чекає Україну? Для цього необхідно проаналізувати процеси, що відбуваються на українській землі, а вже потім спробувати дати пояснення й прогнози. Наші гіпотези ґрунтуються на вивченні історії активних фаз світової революції із джерел, які тривалий час були недоступні для українських дослідників.

Байдужість українців чи, ширше, й багатьох інших людей у всьому світі стала легендарною. Американський генерал Джордж Ван Хорн Моузлі писав: “Історики майбутнього понад усе будуть подивовані відсутністю опору з боку тих, кому справді є що втрачати”. Цією ж думкою переймається Едмонд Берн, він наголошує: “Погані люди розквітають тоді, коли хороші не вживають жодних заходів”. Однак проблема не в байдужості українців. Вони бачать: щось у їхній країні не так. Але більшість вважає, що нічого змінити не може. Багатьом здається: проблеми занадто великі й змінити ситуацію неможливо. А це і є та думка, яку адепти світового панування бажають підтримувати серед українського народу.

Якісні зміни характеру світової економіки наприкінці XX століття, відкритість локальних економік і вільне функціонування в них капіталу призвели до формування світу транснаціональних корпорацій (ТНК); їх близько 37 тисяч структурних одиниць. Після розпаду СРСР до світу ТНК потрапила й Україна, змінилася ситуація в протистоянні Радянського Союзу — США, чи Росії— США, бо полюс сили став нестійким. І це призведе до занепаду “Pan Americana”. У ситуації нестійкої рівноваги одним із найвірогідніших варіантів розвитку міжнародних відносин у новому столітті є встановлення нового тоталітаризму в масштабі планети, тоталітаризму античного типу, коли демократія спартанців забезпечувалася працею безправних хліборобів-ілотів.

Чимало вчених світу застерігають, що той глухий кут, у якому перебуває не тільки Росія, а й Україна, це та ситуація, в якій може опинитися вся планета, що доля країн СРСР — своєрідний тест, перевірка здатності людства до організації в нових умовах. Проте існують потенційні можливості для того, щоб ми звелися з колін і вилізли з тієї ями, в яку нас вкинули людська корисливість, підступність і брехня. З іншого боку, світ ТНК, в якому нині ми живемо, вимагає й транснаціонального мислення. Людству потрібна нова стратегія виживання.

Найхарактерніша ознака світової історії кінця XX і початку XXI ст. — дальше загострення глобальної кризи. Із втратою в нашій країні панівного впливу комуністичної ідеології помітна одностороння політизація соціальної філософії. Нові західні вчителі привчають українців до думки, що всі вади нашого суспільного буття пов’язані з наслідками тоталітаризму, а подолання їх можливе лише за перемоги лібералізму. При цьому сам тоталітаризм потрактовується так, як це зручно Заходу. Геть ігнорується його західне походження і всіляко затушовується схожість Французької та Російської революцій, більшовицького терору з якобінським. А головне — панівна роль в них ідейних натхненників, — масонства та західного капіталу.

Переможцям вигідно, щоб відповідь за тоталітаризм несла тільки Росія, а більшовизм оголошується соціальною хворобою XX століття, винайденою в Росії. Так, у вступній статті до “Чорної книги комунізму”, видрукуваній у Франції в 1997 р. видавництвом “Робер Лаффон”, “головний архітектор перебудови” (за визначенням Бориса Олійника) О. М. Яковлєв запитує: “Що ж це за явище — більшовизм, заснований В. Ульяновим у 1903 році?” На його думку, всі біди і та трагедія, яку пережили наші діди й батьки, випливають з характеру нашого народу, схильності до насильства. Симптоматично й те, що книга написана французами і видана у Франції, масонська ложа якої “Великий схід Франції” була головним виконавцем революційних планів ілюмінатів на шляху до світового панування.

Ідея світового панування стара як світ. Свій початок таємні товариства з ідеологією світового панування беруть ще з ХІІ століття, коли в 1185 році виник орден “Братство миру”. Проте лише наприкінці XVIII століття, із заснуванням 1 травня 1776 року Адамом Вейсгауптом ордену Ілюмінатів, було розроблено технологію досягнення світового панування. В 1777 р. Вейсгаупт стає масоном, а наприкінці 1778 року виникає ідея об’єднання цих двох товариств.

Технологія досягнення світового панування полягає у підтриманні перманентної світової революції, яку дослідила і так геніально описала англійська дослідниця, доктор Неста Вебстер у книзі “Світова революція. Змова проти цивілізації”, виданій в 1921 році у Лондоні видавництвом “Кокстебл & Компані лтд.”. “Величезна руйнівна сила Французької революції, — зазначає Вебстер, — ґрунтується не на могутності ідей тогочасних філософів, а на тому джерелі, звідки вона черпала своє натхнення. Руссо і Вольтер були масонами... Організація таємних товариств була необхідна для перетворення філософських теорій в особливий і досить дієвий механізм руйнування цивілізацій”.

На Вільгельмсбаденському конгресі 16 липня 1782 р. були прийняті рішення, які й сьогодні впливають на перебіг світових подій. “.. .На ньому були присутні представники всіх таємних товариств, — пише доктор Вебстер, — мартиністи, масони, ілюмінати, яких в той час налічувалося не менше 3 мільйонів чоловік. Серед учасників конгресу тільки баварські ілюмінати мали певний план дій і вони в подальшому перебрали ініціативу до своїх рук. Внаслідок цього з’явилося рішення, прийняте на масонському Вільгельмсбаденському конгресі. Згідно з ним євреїв почали допускати в ложі. Тоді ж було прийнято рішення перенести штаб-квартиру масонів-ілюмінатів до Франкфурта. Це місто, до речі, — цитадель євреїв-фінансистів, серед яких — такі провідні репрезентанти своєї нації, як Ротшильд, Опенгеймер, Вертгеймер, Шустер, Шпейєр, Штерн та ін. Тут, у Франкфурті, в головній ложі, був розроблений грандіозний план світової революції; а коли на великому масонському конгресі в 1786 р. два французькі масони винесли смертні вироки Людовіку XVI і Густаву III, королю Швеції, саме тут вони були санкціоновані”.

Ідея терору й депопуляції населення належить масонському ордену Ілюмінатів. Як пите Неста Вебстер, під час Французької революції було прийнято рішення зменшити населення Франції з 25 млн до 14 млн чоловік. Згадаймо тепер 1921-1923 рр., коли було знищено 4,5 млн жителів СРСР; згадаймо голодомор 30-х років, і сьогодення, коли щороку в Росії населення в середньому зменшується на 750 тисяч чоловік, а в Україні — на 250 тисяч чоловік, — тоді ми зрозуміємо, хто ж стоїть за депопуляцією слов’янського населення.

Ілюмінізм — соціалізм — анархізм — мондіалізм — лібералізм — новий світовий порядок — глобалізм, — все це не що інше, як ідеології досягнення світового панування.

Соціалізм у його комуністичному варіанті був одним із найграндіозніших — і водночас найфатальніших і найтрагічніших — експериментів, які будь-коли розпочиналися в історії людства. В основі цього експерименту був намір створити нове людство, нове суспільство, досягти тотального здійснення свободи й рівності в рамках радикального атеїзму.

Утопізм комунізму, як справедливо зауважує німецький філософ Гюнтер Рормозер у книзі “Криза лібералізму”, полягає в тому, що він “...вступив на арену з претензіями створити щось таке, чого до нього ще ніколи не було в історії, а саме: створити “нову людину”, людину “соціалістичного типу”, тобто створити людину з абсолютно новими потребами, новим способом мислення і життя, новим світоглядом і новою етикою. Ця людина повинна була б назавжди перебороти матеріалістичність, егоїзм та індивідуалізм, що є типовими для західного, так званого ліберально-капіталістичного суспільства.

Водночас обидві ідеології — комунізм і лібералізм — “належать до проекту Нового часу, обидві вони — продукт європейського просвітництва”. Причому, комунізм має своїм попередником “ілюмінізм” і бере початок від масонського ордену Ілюмінатів, який є ідейним виразником певних сил, що стоять за перманентною світовою революцією; її метою є досягнення світового панування.

Цікаво, що на зміну комунізмові якраз через два століття в 1989 році прийшов лібералізм. Він знову збирається поставити експеримент у країнах Східної Європи, але тепер уже західні вчителі виховуватимуть в нас матеріалістичність, егоїзм та індивідуалізм. Масонський лозунг “Свобода. Рівність. Братерство” тепер замінено на інші: “Права людини”, “Загальнолюдські цінності”, “Демократія”, “Свобода слова” тощо.

Як і раніше, за масонами стоять фінансові олігархи, або Фінансовий Інтернаціонал.

26 січня 1938 року Христіан Раковський, масон 33 ступеня посвячення, на допиті, який вів слідчий НКВС Г. Кузьмін (Дюваль), сказав: “Не знаю, чи звернули ви увагу на схожість між Фінансовим Інтернаціоналом і Інтернаціоналом пролетарським; я б сказав, що один є зворотним боком іншого, і цим зворотним боком є пролетарський як модерніший за фінансовий... Об’єктивно вони ідентичні. Комінтерн, що дублюється реформістським рухом і усім синдикалізмом, викликає анархію виробництва, інфляцію, злидні й безнадію в масах; фінанси, переважно Фінансовий Інтернаціонал, що свідомо чи несвідомо дублюється приватними фінансами, створює ті ж самі суперечності, але ще в більшій кількості... Тепер ми змогли б уже здогадатися про причини, через які Маркс сховав фінансові суперечності, які не могли б сховатися від його проникливого погляду, якби у фінансів не було спільника, вплив якого — об’єктивно-революційний — вже тоді був надзвичайно відчутний”.

Не важко помітити, наскільки схожі дійові особи і як збігаються наслідки революційних подій початку XX ст. і оксамитової революції кінця XX століття. Фінансовий інтернаціонал замінили Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Федеральна резервна система США, вимоги і дії яких призводять до тих самих наслідків.

Неоліберальна реформа в Росії й Україні здійснюється за типовою схемою МВФ майже 10 років. Російськими та зарубіжними вченими накопичено й систематизовано величезний матеріал, який свідчить: “...Зміни, явлені під час ультраліберальної революції, в господарстві країни призвели до паралічу виробництва, деградації основної системи життєзабезпечення, прискореної ерозії усієї технологічної інфраструктури Росії. Такий результат викликаний не тільки помилками, крадіжками й некомпетентністю окремих чиновників. Основна причина — у фундаментальній невідповідності політики, що здійснювалася, реальним умовам російської економіки та цивілізаційним характеристикам нашого суспільства.

Зміст політики МВФ полягає в розчистці економік країн, що розвиваються, від “надмірного” державного регулювання для забезпечення вільного руху міжнародного капіталу. Щодо економічної політики в Росії, то вона має полягати в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, забезпеченні зростання виробництва й прибутків населення. Дії, пов’язані з реалізацією цієї мети в Росії, не тільки не збігаються з ними, а й багато в чому протилежні” . Так визначили суть діяльності МВФ член-кореспондент РАН С. Глазьев і голова правління Російської торговельно-фінансової спілки С. Батчіков у статті “Какая свобода нужна нашей экономике?”, надрукованій в “Независимой газете” від 17 серпня 2000 р.

Перемога Заходу в “холодній війні”, відродження химери однополярного світу зродили новий міф глобального масштабу — геостратегічну програму, надзвичайно популярну в СІНА. Зміст її, за словами одного з творців програми — Збігнєва Бжезинського, полягає в тому, щоб “узаконити роль Америки як першої, єдиної й останньої істинно світової держави”. Нема необхідності нагадувати, наскільки активно господарі Pan Americana розпочали втілювати цю програму в життя. Провал цих планів неминучий — питання тільки в тому, яку ціну заплатить людство, а разом з ним і американський народ за наполегливе бажання здійснити ці химерні мрії.

Під знаком бурхливих пароксизмів міфотворчості розвивалася й історія СРСР, а потім і України — впродовж останніх майже десяти років. Позначила цей шлях команда М. Горбачова, що капітулювала перед ідеологією мондіалізму — західною теорією глобального світу. Це дало змогу лідерам Заходу використати так звану перебудову у власних утилітарних цілях. Підсумком їх спільних зусиль став розпад табору соціалізму, а затим — і Радянського Союзу. Водночас лідери західного світу не пішли на жодні поступки чи компроміси.

Щобільше, згідно зі сценарієм масонів, озвученим Бжезинським, Росія повинна бути поділена на частини: “Слабка російська конфедерація, яка складається з європейської Росії, республік Сибіру й Далекого Сходу, була б у вигідніших умовах для тісних економічних зв’язків з сусідами. Кожен із членів конфедерації зможе розвивати свій локальний творчий потенціал, який століттями був пригнічений важкою бюрократичною рукою Москви. Децентралізована Росія, відтак, буде менш здатного повернутися до імперії” (Foreign Affairs, 1997. — № 5. — С. 56).

Нові масонські ідеологи СІЛА не придумали нічого нового у своїй політиці стосовно Росії, а повторюють стратегію, визначену масонами на початку XX століття. Свідченням цього можуть бути виступи закритого журналу масонського ордену Великого Сходу Франції “Акація”, що відображав і наміри Великої Ложі Франції та Верховної Ради Франції. Головним редактором і автором редакційних статей за підписом “Хірам” був відомий журналіст Ш. Лімузен (1840-1909), який одночасно входив до цих трьох організацій і мав тісні контакти з їх лідерами. Тому його редакційні статті були програмними для західних масонських лідерів.

На початку 1904 року “Акація” надрукувала статтю Лімузена “Питання про Ельзас-Лотарингію, Німеччину, Францію, Росію і масонство”, де він порівнює царя Миколу II з французьким королем Людовиком XVI, а російський державний устрій вважає не тільки деспотичним, а й таким, що дезорганізує країну. Крім того, виразник ідей світового масонства ще на початку XX століття визначає майбутнє Росії: “Справжня політика Західної Європи мала б виявлятися в розчленуванні цього колоса, поки він ще не став занадто небезпечним. Слід би використати можливу революцію для відновлення Польщі як захисного валу Європи, а іншу частину Росії розділити на три або чотири держави. Політика рівноваги сил до виникнення Сполучених Штатів Європи, якій Франція буде сприяти, залишається єдиною, що відповідає сучасним умовам” (L’Acacia. De janvier ’a juin 1904, p. 98).

Спроба роз’єднати Росію після лютневої революції 1917 р. не була вдалою, а потім Сталін розбудував державу, яка перемогла фашистів і тривалий час стримувала американських творців нового світового порядку. Проте ідеологія комунізму панувала до зруйнування Радянського Союзу.

Тепер же, досягнувши мети й поділивши могутню державу на окремі “незалежні” країни, в рамках України та інших країн СРСР зроблено спробу старий месіанський міф про побудову світлого комуністичного майбутнього замінити іншим — щодо повернення України в “європейський дім” і входження її в світове ринкове господарство як рівноправного партнера.

Але тільки ринкова економіка і навіть загальний достаток не можуть бути вінцем людства. Чистота суспільних відносин — набагато важливіша, ніж рівень достатку. Якщо нація вичерпує духовні сили, то ніякий найкращий державний устрій і ніякий промисловий розвиток її не врятують від смерті.

Наше завдання — основне й найважливіше — полягає в тому, аби розібратися в причинах того, що відбувається, розкрити внутрішні механізми розвитку кризи і на цьому підґрунті розробити обґрунтовану стратегію переходу до сталого майбутнього України. Очевидно, що рух на цьому шляху можливий лише завдяки мобілізації інтелектуального та науково-виробничого потенціалу країни. Тільки це зродить надію увійти до світового ринкового господарства не ресурсно-сировинним придатком, а рівноправним партнером, що володіє високими технологіями.

У загальній лінії геополітичної думки Заходу найзриміші такі напрями: атлантизм, мондіалізм, прикладна геополітика і “нові праві”. Атлантизм, що є геополітикою моря, використовуючи науково-технічний прогрес, бажає отримати повний контроль над Євразією, над Росією та Україною. Доктрина, що її висунув у минулому держсекретар США Г. Кіссінджер, була наступальна, а геополітика Євразії перебувала в стані пасивної оборони, це й призвело до поразки у “холодній війні”, розпаду країн Варшавського договору та СРСР.

Україні нині важливо розробити свій геополітичний сценарій майбутнього, виходячи з нового світового геополітичного порядку, разом з Росією та Білорусією сформувати новий регіональний “центр сили”, єдиний ринковий простір.

Перемога Заходу в “холодній війні” сприймається адептами ліберальної ідеології майже як кінець Сходу. Й справді: зазіхання на Схід як феномен світової історії й культури ще не мало такого масштабного й відвертого характеру. В Україні з’явилася ціла армія західних місіонерів-модернізаторів. Вони дають місцевій владі та інтелектуальній еліті вказівки, як найшвидше покінчити з традиційною українською ментальністю й осучаснити наш народ. Все це здійснюється під лозунгом “відкритого суспільства”, тобто світу без кордонів, без специфічної культурної та національної ідентичності, в якому немає місця почуттям Вітчизни, патріотизму, націоналізму.

Сучасний ліберальний оптимізм ігнорує дедалі глибші тріщини у фундаменті західної цивілізації, яка проголосила перемогу капіталізму. Чи не нагадує це час, коли ідеологи комунізму декларували, що людство обов’язково прийде до перемоги комунізму, знівелювавши національні ознаки й досягнувши повної соціальної однорідності. Тепер лібералізм, перемігши, береться за ту ж саму роботу, яку брав на себе комунізм: тотальну гомогенізацію світу у формі завершеної вестернізації.

Для ліберальної революції в Україні характерне використання нових фінансово-економічних, військових і політичних технологій, здатних підірвати національний суверенітет України в питаннях, життєво важливих для самого існування українського народу, для економіки та безпеки країни. Маніпуляції з плаваючими валютними курсами та короткотерміновим спекулятивним капіталом, що дали можливість здійснити експропріацію національного накопичення й знецінили працю мільйонів людей, — лише один, зате вражаючий приклад застосування нових технологій.

Менше вивчені трансфери, що застосовуються у сфері політичного впливу влади на поведінку місцевої еліти, етнічних груп і політичних лідерів, які приймають рішення. Масонське гасло “Свобода. Рівність. Братерство” на фасаді новонародженої України замінили на нове — “Нейтралітет. Позаблоковість. Без’ядерність”. Якими трансферами користувалися наші західні вчителі для досягнення впливу на політичних лідерів Народного руху, зокрема Д. Павличка, які так намагалися позбутися ядерної зброї, що навіть забули про власний народ, для котрого ця зброя була гарантом незалежності держави. А сьогодні Україна не має “ні груш, ні торби”. Якось я запитав одного з колишніх лідерів Народного руху В. Брюховецького про те, звідки ця ініціатива “без’ядерності”. У відповідь почув, що це записано в програмі Народного руху. Отож трансфери тісно пов’язані з фінансуванням партій, а хто їх фінансував, нині відомо всім.

У святковому випуску газети “Урядовий кур’єр” за 23 серпня 2000 року той же Д. Павличко пише про три Європи: Західну, Центральну й Східну. І навіть після того, як народ України позбавили засобів захисту від американського протекторату, він знову повчає: “... Заглядаючи в майбутнє України, неможливо не побачити, що нас чекає довга й принизлива боротьба між свідомими громадянами України та манкуртами, малоросами, які приховують свою внутрішню порожнечу гаслами про служіння всім народам, скаженою бізнесовою активністю, спрямованою виключно на особисте збагачення...” То що ж? Якраз особисте збагачення й визначає основну сутність американського лібералізму чи, точніше, — лібертаризму, до якого прагне Павличко.

Аби модель соціальної ринкової економіки була реальною, необхідно докорінно змінити українську економічну політику, відійти від “дикого капіталізму”, який практикували й продовжують практикувати українські компрадори та гендлярсько-лихварська еліта, гарантувати права власників і сформувати некорумпований бюрократичний апарат.

Визнаймо: нині, крім глобальних інформаційних мереж, які роками вбивали в нашу свідомість переваги капіталістичного раю і дають змогу впливати на свідомість людей, минаючи державні кордони, у світі діють також інші глобальні поля, пов’язані з матеріальними факторами людського існування. Це означає, що ми є свідками процесу нового формування глобальної влади, яка відрізняється від її традиційних форм принципово новими технологіями дистанційного впливу й латентними формами прояву.

З’ясуємо, що дав лібералізм українському народові. Режим, створений в Україні за західними вказівками, замість квітучого раю приніс злидні більшості населення, повсюдний відступ від істинної цивілізованості й занедбання освіти. Нова ліберальна модернізація, якою заманювали наших співвітчизників до “західного раю”, породила номенклатурну та номенклатурно-кримінальну приватизації. Вона розколола суспільство на компрадорську еліту, орієнтовану не на власну націю, а на глобальний світ, і туземну масу, яку квапливо заганяють до гетто. Оце і є сьогодні загальна парадигма українського ліберального будівництва.

Сучасна ідеологія лібералізму здійснила підміну понять: прогрес замінила ринком, а загальні цінності розвитку — гендлярськими цінностями. Ворожість гендлярсько-лихварської цивілізації до моралі й культури змушує задуматися про подальшу долю цих важливих феноменів суспільного життя, якщо в Україні їй вдасться досягти перемоги. Це' випадково стратегічний тиск ідеології лібералізму супроводжується каламутною хвилею американської поп-культури. На екранах телевізорів ідуть примітивні фільми, що пропагують насильство, розбещеність, пріоритети матеріальних цінностей. А це є грою на пониження й підрив духовного та морального потенціалу українців.

Попри те, що в липні 1997 р. у Мадриді підписано Хартію Україна — НАТО, затверджено Державну програму співробітництва з НАТО на період до 2001 року, попри заяви про прагнення України розвивати співробітництво з Євросоюзом — відчутної фінансової допомоги український уряд так і не отримав. Така політика лідерів України — курс на свідоме загострення російсько-українських відносин. Дехто хоче розіграти антиросійську карту як плату за входження України до ЄС. Проте з боку Євросоюзу адекватних дій щодо України, зокрема відкриття ринків країн — членів ЄС, не відчувається. Понад те, Європейський Союз прагне створити “залізну завісу”, ускладнюючи процедуру перетину кордону з країнами ЄС. Вимоги Міжнародного валютного фонду, Світового банку (комунальні платежі, плата за електроенергію, скорочення збройних сил, наукових і навчальних закладів) ставлять Україну перед проблемою остаточного розвалу економіки, зубожіння населення, втрати суверенітету.

Водночас один із неоатлантистів США Пол Вольховіц, радник у справах безпеки, доповідаючи урядові в березні 1992 року, вказав на “ необхідність не допустити виникнення на європейському й азіатському континентах стратегічної сили, здатної протистояти США”. Вони вважають Росію, як і раніше, найсильнішим супротивником США та країн НАТО, тому мають намір створити проти Росії “санітарний кордон”, до якого увійдуть країни Східної Європи й Прибалтики.

Що собою являє той санітарний кордон — здогадатися неважко. Сьогодні НАТО однією ногою стоїть на лівому березі Дніпра і, не дай Боже, виникне конфлікт між Росією та Заходом, — є всі умови для класичного варіанту перенесення конфлікту на територію України.

Нова доктрина НАТО, яку було схвалено в урочистій обстановці святкування 50-річчя Альянсу під час бомбардувань югославських міст, передбачає широкі можливості для застосування сили. Віднині для воєнних дій не потрібно мати санкції Ради Безпеки. Таким чином, Югославія є люстерком, в якому можна прочитати майбутнє країни, що посміє не рухатися американських стратегів.

Значної шкоди народові України, особливо молоді, завдають поширювані в засобах масової інформації різні міфи, в яких проповідується крайній індивідуалізм, насильство, сексуальна розбещеність. Для духовного здоров’я нації така пропаганда набагато небезпечніша, ніж діяльність чаклунів, астрологів і віщунів.

Інтелектуальна спільнота України має активно протидіяти розробленим у США доктринам “Нового світового порядку”, облаштованим під “військовою парасолею” НАТО, відвертому бажанню сильних країн світу перетворити нові незалежні держави, зокрема й Україну, в неоколоніальні сировинні придатки країн “золотого мільярда”.

Неодмінним принцип демократії, за Платоном, є свобода. Якщо ж демократія вбачає під свободою анархію, коли кожен робить все, що йому заманеться, то демократія приречена на глибоку кризу. Платон і Сократ вважали, що демократія сама потрапляє в кризу, а не призводять її до цього вороги демократії. Анархія стає нестерпною для людей і на зміну їй приходить тиранія. Згідно з Платоном, демократичне суспільство передбачає свободу громадян вибирати спосіб життя, який вони хочуть, а також свободу участі в політичному житті. Проте зловживання свободою призводить демократію до загибелі.

Історична катастрофа українців у сучасній ситуації полягає в тому, що втрачено зв’язок між свободою та моральністю. Через те необхідно збагнути і, зрештою, ми це зрозуміємо, що фінансові олігархи (Міжнародний валютний фонд. Світовий банк і ті банки, а за ними люди, що фінансували комунізм і лібералізм) хочуть одного: світового панування завдяки створенню нового світового порядку.

Американський народ бореться проти фінансових олігархів (страйки в Сієтлі, Празі, Давосі, підготовка до бойкотування засідання МВФ у Вашингтоні), проти глобалізації.

Об’єднані зусилля людей, свідомих громадян світу повинні спрямовуватися на гармонізацію відносин між націями й народностями, релігійними конфесіями, на недопущення злиднів та екологічних катастроф.

Підписана В. Путіним 6 січня 2000 р. нова “Концепция национальной безопасности” знаменує собою новий ракурс у російській політиці національної безпеки. Згідно з нею, НАТО і СІЛА стають джерелами зростання загрози; розширено умови, за яких вважається можливим завдання першого ядерного удару; наголошується на необхідності широкого й рішучого зміцнення військової сфери за рахунок інших сфер політики.

Антизахідні настрої, які чітко простежуються у новій концепції безпеки і реальній політичній практиці, знаходять схвальні відгуки в суспільстві. Рішуча силова політика президента Путіна підтримується керівниками більшості регіонів, православної церкви та фінансовими олігархами. Єльцин прийшов до влади як “друг Заходу” і початок його правління був пов’язаний з надіями на глибоку демократизацію й оздоровлення економіки. Одночасно з катастрофічним спадом в економіці на передній план вийшли ті фундаментальні розходження щодо “нового світового порядку”, які сьогодні характеризують ставлення Росії до Заходу.

Очевидно, настав час визначитися з пріоритетами і народові України. Важливо відкрити людям очі на події, що відбуваються за сценарієм деструктивних сил, які Олександр Ігнатов назвав хасидсько-парамасонськими.

Але що чекає на людство і на наш багатостраждальний український народ?

Сучасні західні аналітики дещо розгубилися перед феноменом технологічної революції саме тому, що вона втратила ці критерії, а в суспільній свідомості українців день сьогоднішній, як не дивно, значно поступається дню вчорашньому. І якщо наш уряд так слухняно виконує поради західних учителів, то за приклад можна назвати слова видатного американського філософа та письменника минулого століття Ралфа Уолдо Емерсона: “Істинний показник цивілізації — не рівень багатства, не величина міст і, навіть, не високий рівень урожаю, а людський фактор, що ґрунтується на вихованні особистості в країні”. Це чіткий, зрозумілий і високоморальний критерій. Він ставить у центр прогресу розвиток усього кращого, що закладено в людині природою, і визначає рівень цивілізації саме цим показником.

Свого часу Франклін Рузвельт висунув своє розуміння мети суспільного розвитку: “Наш прогрес вимірюється не достатком тих, хто вже має багато, а тим, чи здатні ми достатньо забезпечити тих, хто має дуже мало”. Якби наші можновладці прислухалися до цих слів і спробували застосувати ці два критерії до сучасного українського суспільства, то, напевно, дійшли б дуже песимістичних висновків.

Емерсон і Рузвельт декларували певний соціальний ідеал. Цей ідеал базується на приватній власності і має певну духовну модель, яка не зводить справу до отримання життєвих благ і гонитви за грошима, а тим паче до зневаги бідної частини суспільства.

Де ж вихід? Під егідою ООН за останні десятиріччя розроблено різнобічну концепцію сталого розвитку суспільства й економіки. В ній наголошується на гуманізації соціально-економічного життя суспільства, забезпеченні дієвого контролю за ефективністю використання природно-ресурсного потенціалу Землі в інтересах планети, дотриманні прав і свобод громадян, соціальному захисті населення завдяки рівномірнішому розподілу прибутків і капіталів. По суті, це концепція третього шляху соціально-економічного розвитку, вільна від різного роду ідеологізмів та політико-економічних штампів. Концепція, що спирається на соціальну творчість і суспільну консолідацію, на неухильне дотримання демократичних свобод і виконання зобов’язань влади перед народом. Найважливішими із цих зобов’язань є недопущення зниження життєвого рівня народу й погіршення екологічного середовища проживання людей внаслідок реформ та інших перетворень, дотримання встановлених Законом соціальних гарантій і нормативів. Недотримання соціально гарантованого рівня заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат населенню, а тим паче — несвоєчасна їх виплата, — мають розглядатись як великий гріх, як тяжкий кримінальний злочин.

Навряд чи народи світу погодяться на відведену їм роль. Політика соціальної деградації, відштовхування більшої частини працездатного населення на периферію світової цивілізації явно приречена на провал. Вона виступатиме потужним вогнищем виникнення дедалі нових і нових соціальних конфліктів, регіональних сутичок і локальних війн, які при досягненні критичної маси можуть перетворитися в глобальне протистояння між країнами й народами світу.

В новому столітті й тисячолітті має прийти час досягнень не тільки в гіперпросторі та віртуальній дійсності, а й у духовній сфері. Настане прозріння, і людство звільниться від духовної чуми XVIII-XX ст., історичні події минулих століть отримають істинну оцінку, а фальшиві цінності великих революцій, в тому числі й міфи парламентської демократії, забудуться назавжди й зникнуть зі свідомості уже наших дітей. Люди привчаться жити поза ідеологічним простором, який формують засоби масової інформації. Нове покоління виявить індивідуальну ініціативу, навчиться думати самостійно, сформує власне поле дій. Відновляться справжні істини, і краху зазнають фальшиві кумири. Духовні цінності слов’янських народів стануть здобутками всього людства, цивілізація сприйме постматеріальні цінності. Україна забуде час правління компрадорської та гендлярсько-лихварської політичної еліти, яка сьогодні готує їй роль неоколоніальної держави.

Світло, затишок, порядок і добробут у своєму домі повинні створювати ми самі. Більше ніхто. І немає потреби звинувачувати когось стороннього. Тільки ми повинні керувати країною. І тільки всі ми разом, гуртом зможемо стати громадянами, народом, державою.