Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Частина IV. За межами стадій

Достойний майстер .:Т чекав на брата-масона під тополями, насадженими навколо станції. Ніч видалась вітряною й непроглядно темною, немов сама природа вирішила повправлятись у вільномулярській конспірації. Нарешті почулися кроки. Кремезний, одягнутий у темне цивільне плаття брат без видимого напруження ніс оббиту залізними смугами скриню. Побачивши .:Т, кремезний брат попрямував до нього. Обличчя його, наче вирізане з твердої деревини, здавалося зосередженим на високій і скорботній думці. Підійшовши до .:Т, він поставив скриню на землю.

— Значить, це правда. Григорій Савич помер, — констатував .:Т, отримавши від брата належний потиск.

— Так, Magister Venerable[102], — підтвердив прибулець французькою. — Три дні тому відійшов до Вічного Сходу. Брат Мішель, який за обставинами взяв на себе обов'язок розпорядника тестаменту, доручив мені доправити цю скриню вам. Він сказав, що такою була воля метра Григорія.

— Що в ній? — також перейшов на французьку .:Т.

— Вміст цього ковчега призначено на ваш розсуд. Відповідно, це ви повинні знати, що саме в ньому знаходиться. Я лише посередник. Ось ключ, — кремезний брат поклав на вічко скрині химерно вигнутий металевий стрижень.

— Я зрозумів. Розберемося. Але, правду кажучи, я чекав не на вас. З якої ви ложі? Ви офіцер? З якого полку?

— Яке це має значення, Magister Venerable? — примружив очі кремезний брат. — Так само, як і ви, я людина вільна і доброї слави. Сподіваюсь, що цього достатньо. Маю честь відкланятись, — сказав він і наче розчинився у тій темряві, з котрої виник кілька хвилин тому.

.:Т на хвилину замислився, потім перевірив пістолети і рушив туди, куди зник таємничий посередник. Він проминув розлінований крейдою і вкритий дрібними калюжами ротний плац і вийшов на майдан перед станцією. Там панувало безлюддя. Лише критий скрипливий віз, проминувши шлагбаум, виїжджав з майдану на Лохвицький шлях. .:Т підійшов до смугастої караульної буди.

— Спіш, тєтєря?

— Нікак нєт, ваше благародіє! — перетягнутий стрічками солдат вистрибнув з буди і виструнчився во фрунт перед ротним офіцером.

— Что ета там за тєлєга? — .:Т показав на віз.

— Вєртєп, ваше благародіє!

— Какой єщьо вєртєп?

— Рєкомий «Алімбус», ваше благародіє! Странствующіє камєдіанти. С ярмаркі єдут.

— С какой ярмаркі?

— Нє магу знать!

— Дурак.

— Так точна, ваше благародіє! Дурак!

.:Т дивився услід возу, аж поки скрипіння

його коліс стишилось

і назавжди зникло

у непроглядній

перспективі.

Івано-Франківськ, 2010–2011 pp.