Від диктатури до демократії

Повалення диктатури — це безперечно вагомий привід для святкування. Люди, які так довго страждали і заплатили дорогу ціну за перемогу, заслуговують на радість, відпочинок і визнання. Вони мають пишатися собою, а також тими, хто боровся пліч-о-пліч з ними заради досягнення політичної свободи. Не всі дочекалися цього дня. Загиблих треба вшановувати разом з тими, хто вижив, як героїв, що допомагали творити історію визволення їхньої країни.

На жаль, ще не час втрачати пильність. Навіть якщо повалення диктатури шляхом політичного спротиву завершилось успіхом, слід вжити запобіжних заходів, щоб не допустити встановлення нового репресивного режиму, який може постати з безладу після повалення старого. Лідери продемократичних сил повинні заздалегідь підготуватися до організованого переходу до демократії. Не потрібно руйнувати диктаторські структури. Слід створити конституційно-правову основу та виробити норми поведінки міцної демократії. Не варто сподіватися, що одразу після повалення диктатури постане ідеальне суспільство. Розпад диктаторського режиму за умов розширення свободи є лише початком тривалих зусиль, спрямованих на поліпшення життя суспільства та забезпечення людських потреб. Серйозні політичні, економічні та соціальні проблеми залишаться на довгі роки, а їх вирішення потребуватиме співпраці багатьох людей і груп суспільства. Нова політична система повинна надати людям з різними поглядами та вподобаннями можливості для подальшої конструктивної праці та вироблення стратегії, що допоможе вирішувати проблеми у майбутньому.

Загроза нової диктатури

Ще Арістотель застерігав: не виключений варіант, коли «тиранія може змінитися тиранією»[12]. Яскраві історичні приклади цього у Франції (якобінці та Наполеон), Росії (більшовики), Ірані (Аятолла), Бірмі (SLORC) та інших країнах свідчать про те, що певні особи чи групи розглядають повалення диктатури лише як можливість прибрати владу до своїх рук. Їхні мотиви можуть різнитися, проте наслідки часто приблизно однакові. Новий диктаторський режим може бути навіть жорстокішим за попередній і встановити ще суворіший контроль.

Навіть напередодні падіння режиму прихильники старого режиму робитимуть спроби зірвати демократичну боротьбу шляхом політичного спротиву, інсценізуючи державний переворот з тим, щоб перехопити перемогу народного руху опору. Це може виглядати як повалення диктатури, але насправді вони лише прагнутимуть встановити оновлену модель старого режиму.

Як уникнути державного перевороту

Існує декілька шляхів уникнення перевороту у щойно визволеному суспільстві. Часом для того, щоб перешкодити такій спробі, достатньо бути добре обізнаними з цими можливостями[13]. Одразу ж після початку перевороту заколотники вимагатимуть легітимізації, тобто визнання їхнього морального і політичного права на здійснення влади. Тому першим принципом захисту від переворотів є відмова визнавати легітимність заколотників.

Заколотники прагнутимуть, щоб громадські лідери і населення підтримали їх, а також намагатимуться спантеличити їх чи схилити до пасивності. Для того, щоб посилити свій контроль над збентеженим суспільством, заколотники потребуватимуть співпраці з радниками та спеціалістами, чиновниками і цивільними службовцями, адміністраторами та суддями. Їм також буде необхідно, щоб велика кількість людей, які задіяні в політичній системі, суспільних інституціях, економічній системі, поліції та військових силах, пасивно підкорялася і виконувала свої звичайні функції, а також накази та розпорядження заколотників.

Тому другий засадничий принцип захисту від переворотів полягає у протистоянні заколотникам шляхом спротиву та відмови від співпраці. По суті, проти цієї нової загрози можна застосувати ті ж самі методи, що й проти диктатури, однак їх треба вжити негайно. Якщо заколотникам відмовлять і в легітимності, і в співпраці, переворот, позбавлений політичної основи, зійде нанівець, і відновиться можливість побудови демократичного суспільства.

Розробка проекту нової конституції

Для нової демократичної системи потрібна конституція, яка закладає фундамент демократичного управління. Конституція повинна окреслити завдання уряду, визначити межі його повноважень, засоби і терміни проведення виборів посадових осіб до уряду і законодавчого органу, невід’ємні права людини, а також розподіл владних повноважень між національним і нижчими рівнями органів державного управління. Для збереження демократичної центральної влади необхідний чіткий розподіл повноважень між її законодавчою, виконавчою та судовою гілками. Щоб унеможливити будь-яке законне втручання у діяльність уряду, слід накласти жорсткі обмеження на діяльність поліції, розвідки та військових сил.

Заради збереження демократичної системи та попередження диктаторських тенденцій і дій, бажано, щоб конституція закріплювала федеральний устрій з наданням значних повноважень державним, регіональним і місцевим органам управління. У деяких випадках прикладом може служити швейцарська система кантонів, де порівняно невеликі території, залишаючись у складі єдиної держави, володіють широкими повноваженнями. Якщо в історії визволеної країни раніше вже існувала подібна конституція, буде розумно просто відновити її чинність, зробивши необхідні та бажані поправки. За відсутності придатної старої конституції може виникнути необхідність у тимчасовій, в іншому ж випадку треба підготувати нову конституцію. Розробка проекту нової конституції потребує часу і виваженості. Бажано і необхідно, щоб у процесі ратифікації нового тексту конституції або внесених поправок брав участь народ. Слід бути дуже обережним, включаючи до конституції обіцянки, які пізніше неможливо буде виконати, або положення, які передбачають високоцентралізоване управління, оскільки і те й інше може призвести до встановлення нової диктатури. Конституційні формулювання повині бути зрозумілі більшості населення, а не лише юристам чи іншим представникам еліти.

Демократична оборонна стратегія

Визволена країна може також зіткнутися із зовнішніми загрозами, ефективне протистояння яким вимагатиме належного рівня її обороноздатності. Можливі спроби іноземних сил встановити економічне, політичне чи військове панування. Заради підтримання в державі демократії необхідно серйозно розглянути можливості застосування базових принципів політичного спротиву до потреб національної обороноздатності16. Визволені держави можуть доручити свій захист безпосередньо населенню і таким чином уникнути необхідності створювати потужну військову міць, яка сама по собі може загрожувати демократії і потребує значних економічних ресурсів, що значно більше знадобляться для інших цілей. Слід пам’ятати, що деякі угруповання в своєму прагненні встановити нову диктатуру знехтують будь-якими конституційними положеннями. Тому населення повинно завжди вдаватися до політичного спротиву та відмовлятися від співпраці з потенційними диктаторами з метою збереження демократичних структур, прав і процедур.

Відповідальність, гідна високої оцінки

Наслідки ненасильницької боротьби полягають не тільки в послабленні та поваленні диктатури, а й у переданні влади пригнобленим. Це дає змогу людям, які раніше почувалися лише пішаками або жертвами, безпосередньо здійснювати владу і власними зусиллями добиватися ширшої свободи і справедливості. Такий досвід боротьби має важливі психологічні наслідки для тих, хто раніше почувався безпорадним, утверджує їхню самоповагу і впевненість у своїх силах.

Один з важливих довгострокових наслідків ненасильницької боротьби за встановлення демократичного суспільства полягає у тому, що суспільство набуває здатності долати сьогоденні та майбутні труднощі і проблеми, такі як зловживання владою уряду, корупція, неприпустима поведінка якоїсь суспільної групи, економічна нерівність, а також нівелювання демократичних ознак політичної системи. Маючи досвід політичного спротиву, населення буде менш вразливим до можливих загроз у майбутньому. Досвід ненасильницької боротьби після досягнення свободи забезпечить засоби для збереження демократії, громадянських свобод, прав національних меншин і привілеїв державних, регіональних і місцевих урядових і неурядових інституцій. За допомогою цих засобів окремі особи чи групи можуть також мирно висловлювати свою незгоду з важливих питань, через які опозиційні групи іноді вдаються до терористичних актів чи партизанської війни.

Ідеї політичного спротиву та ненасильницької боротьби, що розглядалися вище, покликані допомогти всім особам чи групам, які прагнуть позбавити свій народ деспотичного гніту і встановити міцну демократичну систему, де існує повага до людських свобод і діяльності на благо суспільства.

На підставі викладених у цьому дослідженні ідей можна сформулювати три головні висновки:

• звільнення від диктатури можливе;

• досягнення свободи вимагає ретельно продуманого стратегічного планування;

• такі якості як пильність, працьовитість та дисципліна боротьби, є визначальними у досягненні поставленої мети. Часто повторюване висловлювання «Свобода не вільна» є правдивим. Жодна зовнішня сила не прийде, щоб дати пригнобленим людям таку бажану свободу. Вони повинні навчитися, як здобувати свободу самим, а це непросте завдання! Якщо громадяни усвідомлять, що саме їм необхідно для визволення, вони зможуть спланувати дії, за допомогою яких ціною важкої праці врешті-решт досягнуть свободи. Після цього, старанно докладаючи зусиль, вони зможуть встановити новий демократичний порядок і бути готовими до його захисту. Свобода, здобута в такій боротьбі, буде стабільною. Її здатен утримувати лише сильний народ, відданий ідеї її збереження та зміцнення.

Додаток МЕТОДИ НЕНАСИЛЬНИЦЬКИХ ДІЙ

Методи ненасильницького протесту та переконання

Офіційні заяви

1. Публічні промови

2. Листи з висловленням невдоволення чи підтримки

3. Декларації організацій або інституцій

4. Громадські звернення із підписами підтримки

5. Декларації звинувачення або намірів

6. Групові чи масові петиції

Контакти з широкою громадськістю

7. Гасла, карикатури і символи

8. Знамена, плакати та інша демонстративна інформація

9. Листівки, брошури і книги

10. Газети та журнали

11. Записи, радіо й телебачення

12. Повітряні та наземні написи

Групове представництво

13. Делегації

14. Пародійне вручення нагород

15. Групове лобіювання

16. Пікетування

17. Пародія на вибори

Символічні громадські заходи

18. Вивішування прапорів та носіння символічних кольорів

19. Носіння символів

20. Молитви та служіння

21. Розповсюдження символічних об’єктів

22. Роздягання на знак протесту

23. Знищення своєї власності

24. Символічне запалювання вогнів (смолоскипи, ліхтарі, свічки)

25. Демонстрація портретів

26. Малювання як висловлення протесту

27. Нові вуличні знаки та назви

28. Символічні звуки

29. Символічне висловлення претензій

30. Брутальні жести

Тиск на окремих осіб

31. «Переслідування» посадових осіб

32. Висміювання посадових осіб

33. Братання

34. Цілодобова демонстрація протесту

Драматичні і музичні методи

35. Гумористичні коментарі та вчинки

36. Вистави та виконання музичних творів

37. Спів

Процесії

38. Марші

39. Паради

40. Релігійні процесії

41. Паломництва

42. Автоколони

Вшанування померлих

43. Політична жалоба

44. Пародійні обряди поховання

45. Демонстративні обряди поховання

46. Зібрання на місцях поховань для вшанування померлих

Публічні зібрання

47. Висловлення протесту чи підтримки

48. Мітинги протесту

49. Замасковані мітинги протесту

50. Неформальні лекції

Відхід та відмова

51. Негайне припинення участі на знак протесту

52. Мовчанка

53. Відмова від почестей

54. Демонстративний відхід

Методи відмови від соціальної співпраці

Відлучення окремих осіб

55. Соціальний бойкот

56. Вибірковий соціальний бойкот

57. Метод «бездіяння Лісістрати»[15]

58. Виключення

59. Офіційна заборона

Відмова від участі у суспільних та обрядових подіях, та від співпраці з інституціями

60. Призупинення соціальних і спортивних заходів

61. Бойкотування суспільного життя

62. Студентський страйк

63. Суспільна непокора

64. Вихід із суспільних інституцій

Відособлення від соціальної системи

65. Усамітнення

66. Тотальна особиста відмова від співпраці

67. Відхід робітників

68. Укриття у сховищі

69. Колективне зникнення

70. Еміграція на знак протесту (hijrat)

Методи відмови від економічної співпраці

а) Економічні бойкоти

Дії cпоживачів

71. Бойкот споживачів

72. Відмова від споживання бойкотованих товарів

73. Стратегія самообмеження

74. Затримання орендної плати

75. Відмова брати в оренду

76. Бойкот споживачів на державному рівні

77. Бойкот споживачів на міжнародному рівні

Дії робітників і виробників

78. Бойкот працівників

79. Бойкот виробників

Дії працівників проміжних ланок

80. Бойкот постачальників і завскладами

Дії власників та управлінців

81. Бойкот торговців

82. Відмова здавати в оренду чи продавати нерухомість

83. Локаут (недопущення роботодавцем працівників до їхніх робочих місць, поки вони не погодяться на вимоги)

84. Відмова надавати промислову підтримку

85. Загальний страйк торговців

Дії власників фінансових ресурсів

86. Відкликання банківських депозитів

87. Відмова сплачувати податки, збори та штрафи

88. Відмова сплачувати борги чи проценти

89. Блокування грошових фондів і кредитів

90. Відмова декларувати прибутки

91. Відмова від урядових коштів

Дії урядів

92. Внутрішнє ембарґо

93. Занесення торговців у чорний список

94. Міжнародне ембарґо на закупівлю

95. Міжнародне ембарґо на продаж

96. Міжнародне торгівельне ембарґо

б) Страйк

Символічні страйки

97. Страйк протесту

98. Швидкий відхід (блискавичний страйк)

Сільськогосподарські страйки

99. Селянський страйк

100. Страйк фермерів

Страйки спеціальних груп

101. Відмова від примусової праці

102. Страйк ув’язнених

103. Страйк цехів

104. Професійний страйк

Звичайні промислові страйки

105. Страйк службовців

106. Промисловий страйк

107. Страйк солідарності

Обмежені страйки

108. Частковий страйк

109. Страйк з метою пом’якшити ситуацію

110. Страйк з уповільненням темпів роботи

111. Чітке дотримання робочих годин, із метою спричинення затримок із виконання завдань, що потребують додаткового часу для їх виконання

112. Масове «захворювання»

113. Страйк шляхом залишення роботи

114. Обмежений страйк

115. Вибірковий страйк

Багатогалузеві страйки

116. Генеральний страйк

117. Загальний страйк

Поєднання страйків та економічних заходів

118. Припинення роботи і торгівлі на знак протесту (hartal)

119. Припинення економічної діяльності

Методи відмови від політичної співпраці

Відмова від підпорядкування

120. Утримання чи відмова від лояльності

121. Відмова у громадській підтримці

122. Видання та промови на підтримку руху опору

Відмова громадян співпрацювати з урядом

123. Бойкот законодавчих органів

124. Бойкот виборів

125. Бойкот урядової служби та посад

126. Бойкот урядових відомств, відділів та інших органів

127. Вихід з державних навчальних закладів

128. Бойкот проурядових організацій

129. Відмова надавати допомогу силовим установам

130. Знищення особистої інформації та даних про місцеперебування

131. Відмова визнати призначених посадових осіб

132. Відмова від розпуску існуючих інституцій

Альтернативи громадянської покори

133. Неохоча та вповільнена згода на поступки

134. Непідкорення нікому, крім прямого керівництва

135. Народна непокора

136. Відверта непокора

137. Відмова від розпуску зібрання чи мітингу

138. «Сидячий» страйк

139. Відмова від військового призову та депортації

140. Переховування, втеча і конспірація

141. Громадянська непокора «нелегітимним» законам

Дії урядових службовців

142. Вибіркова відмова від урядової допомоги

143. Блокування командних та інформаційних каналів

144. Гальмування та перешкоджання роботі уряду

145. Загальна відмова від адміністративної співпраці

146. Відмова від співпраці у сфері судочинства

147. Цілеспрямована неефективна робота та вибіркова відмова від співпраці силовиків

148. Повстання

Урядові дії на внутрішньому рівні

149. Напівзаконне ухиляння та відкладання прийняття рішень

150. Відмова від співробітництва з урядовими структурами

Урядові дії на міжнародному рівні

151. Зміна на рівні дипломатичного чи іншого представництва

152. Відтермінування або скасування дипломатичних заходів

153. Утримання від дипломатичного визнання

154. Розрив дипломатичних відносин

155. Вихід з міжнародних організацій

156. Відмова у членстві в міжнародних органах

157. Виключення з міжнародних організацій

Методи ненасильницького втручання

Психологічне втручання

158. Навмисна відмова від оборони

159. Голодування

(a) Голодування з метою морального тиску

(б) Голодування-страйк

(в) Голодування за принципами сатіяґрага19

160. Зворотний судовий процес

161. Ненасильницьке роздратування опонента

Фізичне втручання

162. Протест сидячи

163. Протест стоячи

164. Протест за допомогою автомобільних рейдів

165. Перехід річки на знак протесту

166. Вештання на знак протесту

167. Моління на знак протесту

168. Ненасильницькі рейди

169. Ненасильницькі повітряні рейди

170. Ненасильницьке вторгнення

171. Ненасильницьке скандування

172. Ненасильницьке перешкоджання

173. Ненасильницьке заволодіння приміщенням

Соціальне втручання

174. Встановлення нових соціальних моделей

175. Перевантаження засобів обслуговування

176. Зупинка транспорту на знак протесту

177. Безупинне висловлення думки

178. «Пророкування» майбутнього опонентам

179. Альтернативні суспільні інституції

180. Альтернативні системи зв’язку

Економічне втручання

181. Зворотний страйк

182. Протест шляхом невиходу на роботу

183. Ненасильницьке захоплення території

184. Блокади на знак спротиву

185. Виготовлення карикатурних грошей та інших підробок з політичною метою

186. Превентивна закупівля

187. Захоплення власності

188. Демпінг

189. Вибіркова протекція

190. Альтернативні ринки

191. Альтернативні транспортні системи

192. Альтернативні економічні структури

19 Сатіяґрага — засадничий принцип концепції визвольної боротьби Махатми Ґанді, що означає «наполегливість у досягненні істини» (прим. перекладача). У нас — «сатіяґрага»-букв. санскр. — впертість в істині.

Політичне втручання

193. Перевантаження адміністративної системи

194. Викриття таємних агентів

195. Добровільне ув’язнення

196. Громадська непокора «нейтральним» законам

197. Продовження роботи без співпраці з режимом

198. Подвійний суверенітет і паралельний уряд

ПРИМІТКИ ЩОДО ПЕРЕКЛАДУ ТА ПЕРЕВИДАННЯ ЦІЄЇ ПУБЛІКАЦІЇ

Це видання передано у громадське користування з метою сприяння розповсюдженню. Це означає, що кожен може його перевидавати чи розповсюджувати. Водночас автор хотів би висловити деякі побажання, хоча ніхто не є юридично зобов’язаним їх дотримуватися.

• Автор просить у разі перевидання не вносити жодних змін у текст, нічого не додавати і не скорочувати.

• Автор просить осіб, які бажають перевидати дану публікацію, повідомити про це Інститут ім. Альберта Ейнштейна (контактна інформація міститься нижче).

• Автор просить при перекладі докласти всіх зусиль для збереження первісного значення тексту. Деякі терміни важко буде одразу перекласти на інші мови, оскільки в них може не існувати прямих відповідників для «nonviolent struggle» та подібних термінів. Тому особливу увагу необхідно звернути на те, щоб переклад цих термінів і понять був адекватно сприйнятий новими читачами.

• Вибір перекладача пропонується здійснювати конкурсним методом. Кандидатів слід оцінювати за критеріями вільного володіння англійською та мовою, якою буде перекладене це видання. Також оцінюються загальні знання з теми перекладу та розуміння вжитих у тексті термінів і понять.

• Координатора обирають так само. Його обов’язки полягають у ретельному перегляді перекладу та підготовці зауважень і висновків для перекладача. Краще, якщо він і перекладач не знайомі одне з одним.

• Після того, як відібрано перекладача і координатора перекладу, перекладач подає координаторові переклад двох-трьох сторінок тексту разом зі списком ключових термінів, які вживаються у тексті.

• Координатор оцінює переклад і готує свій висновок перекладачеві.

• Якщо між перекладом і висновком координатора існують значні розбіжності, можна замінити одного чи іншого, залежно від рішення особи чи групи, яка фінансує видання. Якщо існують незначні проблеми, перекладач продовжує перекладати увесь текст, враховуючи зауваження координатора.

• Після завершення перекладу тексту координатор оцінює його і надає свій висновок перекладачеві.

• Перекладач враховує цей висновок, вносить усі необхідні зміни, після чого остаточна перекладена версія тексту вважається готовою до друку і розповсюдження.

Засади діяльності Інституту ім. Альберта Ейнштейна

Місія Інституту ім. Альберта Ейнштейна полягає у поширенні в усьому світі концепції ненасильницького спротиву та її стратегічного застосування під час конфліктів.

Діяльність Інституту спрямована на: захист демократичних свобод та інституцій; протистояння гнобленню, диктатурі й геноциду;

• зміну громадської думки про насильство як дієвий засіб стратегії.

Зазначена мета досягається трьома шляхами:

• заохоченням досліджень та вивчення методів ненасильницького спротиву і досвіду його застосування під час різноманітних конфліктів у минулому;

• поширенням результатів цих досліджень серед громадськості шляхом публікації, проведення конференцій та через ЗМІ;

• безпосереднім консультуванням зі сторонами конфлікту щодо стратегічного потенціалу ненасильницьких дій.

Інститут ім. Альберта Ейнштейна

427 Newbury Street Boston, MA 02115-1801, USA тел: 8-10-1-617-2474882 Fax: 8-10-1-617-2474035 ел. пошта: einstein@igc.org Інтернет адреса: http://www.aeinstein.org/