Від диктатури до демократії

Кампанії політичного спротиву можуть розпочинатися в різний спосіб. У минулому вони майже завжди були незапланованими і, по суті, випадковими. Конкретні вияви невдоволення, що раніше слугували поштовхом до початку таких дій, суттєво різнилися між собою. Однак часто приводом ставали нові прояви жорстокості режиму, нова репресивна політика чи порядки, ув’язнення або вбивства шанованих у суспільстві осіб, скорочення продовольчих запасів, зневага до віросповідань або річниця важливої події. Спровокований диктатурою розлючений народ одразу розпочинав масове повстання, не замислюючись над наслідками, або ж окремі сміливці чи невеликі групи осіб вдавалися до дій, що отримували масову підтримку. Дехто приєднувався до боротьби, мотивуючи свою участь пережитою несправедливістю. Часом конкретний заклик до спротиву з боку окремих осіб чи невеликих груп спричиняв неочікувану ланцюгову реакцію.

Проте, незважаючи на деякі позитивні моменти, спонтанність мала свої недоліки. Часто учасники стихійних виступів не були спроможні запобігти жорстокості диктатури. Як наслідок — страждання продовжувалися, а рух опору згасав. Іноді через брак попереднього планування з боку демократів життєво важливі рішення приймалися випадково, що мало руйнівні наслідки. Навіть у разі розпаду деспотичної системи відсутність плану подальшого переходу до демократії призводила до виникнення нової диктатури.

Реалістичне планування

Стихійні народні виступи проти диктаторських режимів, без сумніву, виникатимуть і в майбутньому. Однак уже тепер можна спрогнозувати найбільш ефективні шляхи повалення диктатури, оцінивши політичну ситуацію і зрілість народного духу, та обрати спосіб, у який розпочати кампанію. За таких обставин вибір ефективних шляхів досягнення свободи вимагає дуже ретельного аналізу ситуації і потенційних можливостей народу на основі реалістичної оцінки. Щоб чогось досягти, треба діяти за заздалегідь складеним продуманим планом. Чим важливіша мета або чим серйознішими можуть бути наслідки, тим більш значущою є потреба планування. Стратегічне планування підвищує ймовірність того, що всі доступні ресурси будуть мобілізовані та використані якнайефективніше. Це особливо стосується демократичного руху, який бореться проти могутньої диктатури, адже його матеріальні ресурси обмежені, а прихильники перебувають в небезпеці. Диктатура ж, навпаки, має доступ до значних матеріальних ресурсів, характеризується організаційною міццю і здатністю до жорстоких дій.

«Вироблення стратегії» означає вибір такого способу дії, який, найбільш імовірно, призведе до зміни ситуації на бажану, що у межах цього дослідження означає перехід від диктатури до майбутньої демократичної системи. План досягнення цієї мети зазвичай передбачає поетапну серію кампаній та інших організаційних заходів, спрямованих на зміцнення духу пригнобленого населення і суспільства та послаблення диктатури. Зауважимо, що метою є не просто знищити існуючий режим, а ще й натомість встановити демократичний. Генеральна стратегія, що зводиться лише до повалення ворожого режиму, загрожує появою нового тирана.

Перешкоди плануванню

Деякі прихильники визвольного руху з різних куточків світу недостатньо серйозно сприймають проблему вибору шляхів досягнення свободи і не часто усвідомлюють важливість стратегічного планування.

Чому ті, хто прагне здобути для свого народу політичну свободу, так рідко розробляють всеохоплюючий стратегічний план досягнення цієї мети? На жаль, часто більшість представників демократичної опозиції не бачать потреби у стратегічному плануванні лише через те, що не звикли мислити стратегічно і не мають для цього достатньо навичок. Це складне завдання. Переобтяжені терміновими обов’язками лідери руху опору, постійно живучи за умов режиму гноблення, часто просто не мають нагоди або часу, щоб розвивати навики стратегічного мислення.

Натомість, вони зазвичай лише реагують на певні кроки, до яких вдається диктатура. Таким чином, опозиція завжди змушена захищатися, намагаючись зберегти обмежені права та свободи. У кращому випадку поширення диктаторського контролю вдається загальмувати або створити перешкоди новій політиці режиму.

Звичайно, окремі особи чи групи можуть не усвідомлювати потребу в широкомасштабному і довгостроковому політичному плануванні визвольного руху, наївно вважаючи, що достатньо згуртованості і відданості справі, щоб процес пішов. На думку інших, все, що вони можуть зробити для втілення своїх принципів та ідеалів, — це дотримуватися їх у повсякденному житті, за будь-яких обставин. Підтримка і відданість цілям та ідеалам — важливі, але не достатні умови повалення диктатури і досягнення свободи.

Дехто може наївно вважати, що отримати свободу можна тільки шляхом застосування насильства. Однак, як уже зазначалося, насильницькі методи не є гарантією успіху. Замість визволення вони можуть призвести до поразки, масової трагедії або того й іншого водночас. У більшості випадків диктатура краще пристосована до збройної боротьби, а військові реалії ніколи або дуже рідко сприяють демократам. Деякі лідери у прийнятті рішень спираються на інтуїцію. Однак подібний егоїстичний підхід позбавляє рух будь-яких орієнтирів для вироблення повномасштабної стратегії визволення. Дії, що ґрунтуються на чиїйсь «блискучій ідеї», також мають обмежений характер, тоді як потрібні дії, що спираються на ретельний розрахунок «наступних кроків», спрямованих на повалення диктаторського режиму.

За відсутності стратегічного аналізу лідери руху опору не знатимуть, яким повинен бути «наступний крок», якщо попередньо не продумати подальші конкретні заходи, необхідні для здобуття перемоги. Творчий підхід та новаторські ідеї дуже важливі, однак їх потрібно втілювати в життя так, щоб зміцнити стратегічні позиції демократичних сил.

Деякі люди добре обізнані з великою кількістю заходів, спрямованих проти диктатури, однак вони не в змозі визначити, з чого починати, тому радять «робити все одразу». Така тактика деколи може й спрацювати, однак навряд чи придатна для порівняно слабкого руху опору. Крім того, подібний підхід не дає відповідей на запитання: з чого розпочати, на чому сконцентрувати зусилля і як використовувати часто обмежені ресурси.

Інші особи чи групи можуть усвідомлювати певну потребу планування, проте здатні на це лише на короткостроковому або тактичному рівні, не вважаючи довгострокове планування можливим чи необхідним. Часом такі люди, замість того, щоб мислити у стратегічних масштабах, відволікаються на вирішення порівняно дріб’язкових проблем. Замість того, щоб перехопити ініціативу, вони просто реагують на дії опонентів. Віддаючи багато енергії короткостроковим заходам, такі лідери часто не в змозі запропонувати кілька альтернативних варіантів дії, які могли б сприяти об’єднанню зусиль і, зрештою, досягненню мети. Існують також інші причини, через які демократичні рухи не можуть виробити повномасштабної стратегії повалення диктатури, зосереджуючи зусилля лише на сьогочасних проблемах. Вони й самі не вірять, що власними зусиллями зможуть подолати диктатуру, тому й планування розглядають як марну трату часу. Часто активістам, які виборюють свободу у панівних брутальних режимів, протистоять настільки потужні сили армії та поліції, що, здається, диктатори зможуть досягти всього, чого забажають. Зневірившись у власних силах, активісти все ж чинитимуть опір режиму, виходячи з солідарності з колегами чи, можливо, історичних міркувань. Однак самі вони вважають такі заходи безнадійними, хоча ніколи цього не визнають і, мабуть, до кінця не усвідомлюють. Тому для них довгострокове і повномасштабне стратегічне планування не суттєве.

Наслідки прорахунків у стратегічному плануванні часто радикальні: розпорошені сили, неефективні дії, енергія, витрачена на малозначущі заходи, невикористані переваги та марні жертви. Якщо демократи не мають стратегічного плану, швидше за все вони не зможуть досягти своїх цілей. Погано сплановане, хаотичне нагромадження заходів не сприятиме просуванню руху опору до мети. Натомість, більш імовірно, це дозволить диктатурі посилити свій контроль і підвищити вплив. На жаль, через те, що учасники руху опору дуже рідко вдаються до повномасштабного планування стратегії визволення, диктаторські режими виглядають набагато міцнішими, ніж є насправді. І, як наслідок, вони втримуються на роки чи десятки років довше, аніж повинні були б.

Чотири важливих поняття у стратегічному плануванні

Для того, щоб мислити стратегічними категоріями, необхідно з’ясувати значення чотирьох базових термінів.

Генеральна стратегія — це концепція координації та спрямування всіх необхідних і доступних ресурсів спільноти (економічних, людських, моральних, політичних, організаційних тощо) на досягнення своїх цілей під час конфлікту.

Зосереджуючись на цілях і ресурсах спільноти, яка вступає в конфлікт, генеральна стратегія визначає тактику дій під час конфлікту (чи то збройних дій чи ненасильницької боротьби). Розробляючи генеральну стратегію, лідери руху опору повинні визначити, які засоби тиску та впливу слід застосувати у протистоянні суперникові. Далі слід погодити умови та часові межі початкових і подальших кампаній спротиву, основні критерії добору більш конкретних стратегій боротьби. Генеральна стратегія також розподіляє основні завдання та ресурси між групами-учасниками боротьби.

Стратегія — це визначена в межах генеральної стратегії концепція найбільш успішного досягнення конкретних цілей під час конфлікту. Стратегія відповідає на запитання, чи варто, коли та як боротися, а також як досягти максимальної ефективності в боротьбі за конкретні цілі. Стратегію можна порівняти з мистецьким задумом, а стратегічний план — з архітектурним проектом[10].

За допомогою стратегії можна створити настільки вигідну стратегічну ситуацію, що опоненти відмовляться від відкритої боротьби і капітулюють, розуміючи, що відкритий конфлікт, швидше за все, призведе до поразки. Добре продумана стратегія повинна також передбачити, як правильно скористатися вже досягненими перемогами.

Стратегічний план застосовується безпосередньо в процесі боротьби і являє собою основну ідею розгортання кампанії та якнайефективніше поєднання її окремих елементів для досягнення цілей. Він включає майстерне розгортання дрібних операцій конкретними групами. Мудра стратегія повинна забезпечити успіх окремих операцій в межах обраної тактики боротьби. Різні тактики передбачають різні вимоги. Певна річ, задля досягнення успіху недостатньо просто виконати «вимоги», адже можуть з’явитися додаткові чинники.

Виробляючи стратегію, демократи повинні насамперед чітко визначити свої цілі та оцінити ефективність тих чи інших заходів, спрямованих на їхнє досягнення. Така визначеність і аналіз дадуть змогу стратегам встановити чіткі вимоги для досягнення кожної з обраних цілей. Вимога визначеності так само стосується тактичного планування. Правильно обрані тактика і методи дії сприяють реалізації стратегії.

Тактика пов’язана з майстерним використанням сил і можливостей з метою отримання більшої вигоди за несприятливих умов. Тактика — це короткострокова дія, спрямована на досягнення обмеженої мети. Вибір тактики залежить від того, як на конкретному етапі найкраще застосувати доступні засоби боротьби, дотримуючись стратегії. Задля більшої ефективності при виборі та застосуванні тактики і методів треба постійно пам’ятати про досягнення стратегічних цілей. Тактичні успіхи, які не сприяють досягненню стратегічної мети, можуть виявитися гаянням енергії. Отже, тактика пов’язана з обмеженим комплексом дій і співвідноситься зі стратегією так само, як стратегія співвідноситься з генеральною стратегією. Тактика завжди асоціюється з боротьбою, тоді як стратегія є значно ширшим поняттям. Конкретна тактика повинна розглядатися лише як частина всеохоплюючої стратегії битви чи кампанії. Тактика потребує менше часу, ніж стратегія, меншої площі (географічної, інституціональної тощо), меншої кількості учасників, має менш масштабні цілі. Наступальні тактичні дії застосовуються для досягнення стратегічних цілей. Тактичні приготування слугують для стратегів інструментом створення сприятливих для вирішальних атак проти суперника умов. Тому надзвичайно важливо, щоб ті, хто відповідає за планування і здійснення тактичних операцій, могли правильно оцінити ситуацію й обрати найбільш придатні методи. А майбутні учасники цих операцій мають бути добре підготовленими до застосування обраної тактики і конкретних методів.

Метод — це конкретна зброя чи засіб дії в межах тактики ненасильницької боротьби. Методи передбачають десятки специфічних форм дії (серед яких багато видів — страйки, бойкоти, відмова від політичної співпраці тощо), про які йшлося в п’ятому розділі (див. також додаток).

Отже, вироблення відповідального та ефективного стратегічного плану ненасильницької боротьби залежить від чіткого формулювання та вибору глобальної стратегії, стратегій, тактики і методів.

Головний висновок полягає у тому, що ретельне стратегічне планування звільнення від диктатури вимагає виваженого застосування інтелектуальних здібностей. Відсутність зваженого планування може призвести до катастрофи. Натомість, ефективне застосування інтелектуального потенціалу допоможе виробити стратегічний курс, спрямований на мудре використання наявних ресурсів з метою досягнення суспільством свободи і демократії.