Віра предків наших

Але я все ж не говорив про сам зміст питання „Ригведа" і „Книга Велеса".Отже, вже вчасно протягом студій постало важливе пи­тання про час написання „Гимнів Ригведи". Це питання спірне до сьогодні. Так само питання про місце, де вони постали.Отже, в цьому питанні я підтримав становище астронома і ученого ЯКОВІ (німець) і Тіляка (індієць). Тіляк-Бгандаркар.— це приятель і провідник політичної думки за рухом Ґандгі, який його слухав. Оба ці вчені, себто Якобі і Ґандгі, вирішили примінити астрономічну методу при дослідах Ригведи. Відомо в науці, що ця метода вже не раз придалася. Так, наприклад, затемнення сонця за Александра, чи у „Слові про Похід Ігоря". Але справа не була така проста з Ригведою. Тут треба було ви-аналізувати ті елементи, які стали б основою для обчислень. А ці обчислення вже найлегша справа для астономів.Отже згідно з Якобі: Час Ригведи це тоді, коли полярною зорею була Альфа Дракоиіс. Це час, коли весняне еквінокціум, себто день зрівняння дня з ніччю, себто схід сонця відбувався у констеляції, що по-санскритському називається Крітікас, а може старша частина припадає на констеляцію Оріона. (Оріон— це найулюбленіша мною констеляція на небі: це лицар, що тримає меч у руках.)Далі вже легко астрономам обчислити дату постання Риг­веди. Отже це час між третім і п'ятим тисячоліттям до нашої ери. Третє тисячоліття — це час Крітікас, а п'яте — це час Оріо­на. Зоря Полярна, як Альфа Драконіс, це теж третє тисячоліт­тя до нашої ери.На критику його обчислень дати Ригведи, Якобі не відпо­відав, бо вона була нерічева. Але спротив проти визначеної ним старовинности був сильний.В моїх численних інтерпретаціях того часу я зайняв ви­разне й рішуче становище за Якобі. А тут ще наспіла праця Ті­ляка: „ДЕ АРКТІК ГОУМ ОВ ДЕ ВЕДАС", себто арктичне по­ходження Ригведи.Там забагато аргументів, деякі сумнівні, але в основно­му правильне твердження, що в Ригведі збереглася пам'ять про побут у північних районах, чи теж про з'явища з північного світу.Книжка Якобі викликала сенсацію в Німеччині. Рівночасно назріло питання про місце постання Ригведи.71Тут основне джерело — це напис у ВОХАКОЙ, в якому є полі­тична умова і в ній згадуються, чи вірніше наводяться ведійські Божества. Напис датований. Цей напис до сьогодні є загадкою в науці.Звучання назв Божеств не іранське, а виразно ведійське. Отже як це пояснити? Чи впливи ведійські замандрували до Мітанні у Малій Азії, чи теж вони були там в народі. Якщо так, то ведійські Божества постали ще на протоіндоевропейському грунті. Отже, це питання первісної Батьківщини Арійців. Де ж вона була? Це питання знову спірне, як довго існує знан­ня про Риґведу. Але денебудь приписати цю Батьківщину, то це вже тут — отже перед мандрівкою і опануванням Індії арій­ськими походами і завоюванням — ще перед тим на спільному, чи вже зрізничкованому грунті, постали основні ідеї та основи культу Рнгведи. Це не обов'язково значить, що їх форма і ці­лість там же постала. Ні! Ні! Ригведа постала на грунті Індії, але несла у собі спадщину спільноти первісних протоіндоевро-пейців.Тут я мав перевагу над європейськими вченими. Я знав низку назв — підкреслюю, НИЗКУ НАЗВ — із слов'янської мі­тології, мітології в останках, але з виразною низкою спільних назв.Я мав тут за собою Макса Мюлера, хоч я з ним не зго­джувався у справі дати.Висновок, який я зробив, був такий:Якщо це так, якщо Ригведа постала на спільному грунті, тоді саме тут я найду сліди і ідеї, які допоможуть мені до від­творення старої забутої рідної релігії наших предків. А філо­софія найстаршого часу поможе мені до натхнень її модерного оформлення.Звідси моє поглиблення студій Ригведи, а головне, вник-нення у її глибший, не відразу видимий зміст.Так я відтворив, чи вірніше сотворив МОЮ BIPУ, голов­но у творах „ПОВСТАНЬ ПЕРУНЕ", „ГИМНИ ЗЕМЛІ" та най-важніше в „ПРО ПЕРУНА ЗНАННЯ ТАЄМНЕ" у формі старин­них упанішад.Ці твори я вивіз і видав у Німеччині якнебудь, аби їх тільки зберегти, в Авгсбурзі, в роках 1946-1947.В тому теж часі, себто 1946-47 (це для пригадки) я став членом-основником УBAH у Авгсбурзі разом із проф. Курін­ним. Я став посміховищем табору. Мовляв, ми вернемось в Ук­раїну за шість місяців, а тут Шаян закладає Академію. Моя72відповідь була: можливо, що ми за три місяці вернемось, то краще вернутися з Академією, як із порожніми руками. Ака­демія постала в кімнаті ч. 76 Сомеказерне. Вдалося професоро­ві Курінному запросити проф. Д. І. Дорошенка, щоб ласкаво погодився бути першим президентом УBAH. Постала секція орієнталістів. До неї належав проф. Державші. Він мешкав у тій самій кімнаті. Також д-р Марко Антонович — тепер у Монтреалі — став членом УBAH, нажаль, не чую про його пращо. Не буду тут писати про долю УBAH. Але на одному з перших її з'їздів я виголосив дві праці:„Вступ до Ригведи" і „Пурушасуктам",— себто „Гимн про Чоловіка". Сама наукова сторінка була для мене як хліб із мас­лом, бо ж за мною був величезний доробок студій і праць у Львові. Але я не мав ані наведень, ані конечного апарату. Якось я роздобув частинно у Мюнхені найважніші джерела і в короткім часі мав і матеріял і праці. Але своїм звичаєм оста­точне оформлення відкладав на три тижні перед з'їздом, а тут... Довелося писати листа до Президента Америки в обороні „дісплейсед персонс". Писалося по ночах. Я скінчив начас і після їх виголошення — скорочуючи другу працю — я перший раз зомлів. Мене забрали до німецького шпиталю. І це був перший вибух моєї недуги.Підчас кризи Академії в Німеччині, проф. Курінний іме­нував мене керівним членом групи Орієнталістів і рівночасно керівним членом групи Літературознавства. Але тут... сумна доля. Я вишлю Вам фотокопії цієї номінації. .В такому стані стрічаюся з Влесовою Книгою. І тут сталося ЧУДО! Бо саме тут я знаходжу потвердження обох моїх тез до праці про Ригведу і рівночасно...ВКАЗІВКУ НА ЧАС І МІСЦЕ ПОСТАННЯ КНИГИ ВЕЛЕ­СА. Це той самий час, що і Гимнів Ригведи. Отже, Сонце сходи­ло весною у констеляції ОРІОНА І КРІТІКАС — не знаю з па-м'яти європейської назви. Був час спільноти і був час розподілу і власного розвитку, як теж історичної долі.Моя листа спільних Божеств багато довша як та, що знайдена в БОХАЦЕОЙ. Зокрема друга і нещодавно опубліко­вана частина 5-та Книги Велеса із матеріялів неоголошених Мі-ролюбовим, принесла ще назви МІТРИ І ІНТРИ, себто ІНДРИ.Назви БОГ, ПЕРУН, СВАРОГ (як СВАРГА), АҐНІ, ритуал73Жертви і багато понять були мені відомі із порівняльного віро-знавства, але не МІТРА, ІНТРА, ВИШНІЙ, а далі релігійне словництво, як ШАР, ЯГНИЩЕ, CУPA як напій Сурія теж на­пій і Сонце — це все відноситься до часу спільної спадщини. Нова доба для дослідів і... НОВА ДОБА ДЛЯ ІСТОРІЇ ЛЮД­СТВА.А тут приходить ще на відсіч Археологія України.Заговорила ЗЕМЛЯ, ЗЕМЛЯ СТАЛА ЗА СВІДКА.Тут мушу перервати писання... Бо це я писав у Гимнах Землі... Тепер плачу.Місто БОХАЦЕОЙ має 5.000 літ. Були триповерхові бу­динки так як на острові РУГІЇ декілька тисяч літ пізніше. Хто ж будував це місто?Продовжую.Стає може ясно, що тепер маю в руках докази на два боки:'для Ригведи і для Книги Велеса!Отже у шпиталі я зажурився долею цих двох праць з ро­ків 1946-47. Загляньмо в очі дійсності: я міг не вернутися...Тому, не слухаючи лікарів я передав ці праці до бюро Ксерокс, щоб дістати три копії.Вийшла прикра пригода. Вони друкували цю пращо на невластивій машині, яка не бере синьої краски. Оригінальний манускрипт був писаний синім чорнилом. Я заплатив за нечіт­ку купу паперу... Зробив пробу на машині в бібліотеці і вияви­лося, що вона бере синю фарбу. Я пішов із протестами. Інспек­тор признав мені рацію і мені зроблять другу копію на машині, що бере таке письмо.Буде готове на другий тиждень.Вишлю три копії як дарунок на наше свято 2-го серпня...Нажаль, не маю більше. Кошти винесли 24.50 ф. до цьо­го таксівки, бо це далеко.Покищо, я хотів би, щоб Ви зрозуміли, що мої студії, та­кого, як Вам здається далекого предмету і „чужого", мали свій змисл в історії мого Духа.Мене називали на семінарі у Львові ВІСЬВАМІТРОЮ, грі­зним волхвом Гимнів Ригведи, автором гимнів до ІНДРИ.Доля веде мене за руку. Не маю кращого місця для ви­кінчення цих праць, як Бритійський Музей. Але я не буду їх ру­хати. Сьогодні я писав би багато додатків, але це не має кінця. Я писав би яскравіше і певніше себе про питання часу та місця74постання Ригведи. Але може краще залишити працю в такій спокійній формі. Очевидно, не маємо надій на друк. Крім того наш неграмотний „опонент"... мав би новий матеріял для вияву своєї неграмотности...Передо мною багато праць. Може встигну докінчити де­які...Праця про Великого Бога. Чому назва Бога стала загаль­ною так, як латинське Деус, грецьке ФЕОС, німецьке Ґотт і т.д.Праця про ПЕРУНА. До неї багато матеріалів. Прибуло становище Мюлера!Праця про Богиню Світання готова в руках і у присвяті Ларисі МУРОВИЧ, що вже здобула Безсмертя в нашій історії.Покищо доведеться кінчити.Мушу написати ще іншого листа в загальних справах, їх є стоодна...Зворушений Вашою любов'ю та відданістюу важких годинах проби,Ваш Володимир.Лондон, 12. VII. 1974.

***Лондон, 18. XI. 1973.

ВІРА ЗАБУТИХ ПРЕДКІВВступ: Студії Книги Велеса.Мотто:„Ми не шукали нашої Землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку". (Володимир: „Історична Місія України", 1945р.)

Споконвіку свого існування в історії людства нарід ви-дотворить, чи узмисловлює собі своє завдання, свою історіо-творчу програму.Він усвідомлює самого себе, формує свою історичну сві­домість. Із родів і племен постає Нація. Творить тоді державу, як спосіб свого існування. Формує в мітології своє походження. Творить свою власну Віру. Така Віра стає основою його духо­вого життя, найважнішим історіотворчим чином. Вона визна­чує його духову сутність, його державцотворчу основу і про­граму.Вона залишає це у формі пам'ятників і документів, в мі­тології, в сагах, в епопеях, у зборі віровизнавчих гимнів, в об­75рядах і традиції. Це все разом творить духову скарбницю нації, її заповіти в історії.Нарід, який затрачує свою Віру, затрачує свою духову окремішність і свою істоту. Його включають тоді в якусь чужу історію і він стає погноєм для іншого круга чи циклу історії. Це виявляється як його духова, часто і державна неволя, або ду­хово-культурна провінція імперії.Так сталося з Українською Нацією в добі розквіту, роз-росту і величі Староукраїнської Держави. Час її найбільшої мо-гутности по добі Святослава. Вона була підготована і була вис-лідом довгого назрівання своєї історичної свідомости. В наших студіях зрозуміємо, чому так відносно легко вдалося Святосла­вові змобілізувати 120.000 лицарства, саме народнього лицар­ства. Це був клич довгих століть боротьби з Грецією за При­чорномор'я. Саме у Книзі Велеса цей процес виявлений най­яскравіше. Воїни Святослава відповідали на історичний зов ці­лих поколінь і сотень років. Звідсіль численні державиотворчі походи, які можна порівняти хіба з походами Олександра Ма­кедонського. Буде про це мова в моїй неодноразово виголоше­ній праці про Святослава.Постать цього великого Князя і його Чин зможемо пов­ністю зрозуміти і доцінити саме у світлі ідеології і Віри Книги Велеса.Дотепер, найвеличавішим пам'ятником державницького думання в історії нашої духовности і культури було, безсумнів­но, „СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРЯ" із 12-го століття. Це доба, в якій ще було живе „ДВОЄВІР'Я". Його безсмертний автор про­бує ще своїм віщим словом спинити розклад Держави через своєвільність і непокору супроти Золотого Стола у Київі.Київ тут ясно визначений, як скиптр Великої Держави Русі-України. Незгода Князів, їх межиусобиці, відсутність ве­ликодержавної централізації, наявно руйнують Київ ізнутра. Віщун „ СЛОВА" закликає до вседерлсавної єдності і ясно про­голошує споконвічну місію України. Але основа цієї Держави, її історична і власна духовість, одержимість їх національної Ві­ри, була вже захитана двоєвір'ям. Ремінісценсії національної Віри є тут напів спогадами, напів літературним стилем: писати „старими словеси"... Автор „СЛОВА" наводить Бояна, одного з національних Віщунів і називає його „Внуком Велеса". Прига­дує його епопеї, які вже забувалися в історії разом із затратою національної Віри у княжих столицях.76У Книзі Велеса знайдемо численні пов'язання цієї тради­ції і власне — і це найважніше — добу одсржимости націо­нальною ВІРОЮ, ідею її оборони перед наступом християніз-му, а у ще старших часах перед наступом грецької експансії в добу її колонізації Причорномор'я.В народі ще довго жили перекази, билини, пісні, яких за­лишки чи відгуки стрічаємо ще сьогодні, а зокрема в записах етнографії минулого та початку 20-го століття. Найпильніше зберігалися старшин обряди, ось як похорони, голосіння, ве сілля, Різдво, Великдень. Відродження Нації нерозривно поєд­нане з цими рештками ираджерел нашої вірної духовостн і культури.Значення цього факту для самозбереження нашого наро­ду я висвітлив дещо ширше в моїй праці п.з. „Джерело сили української культури".Залишився марний список назв Божеств у „Хроніці" як мертвих і гідних погорди ідоліз, так немов би християни не зо­бражували своїх Божеств в образах (іконах) і статуях. Ще де­кілька зневажливих тирад у проповідях, які намагаються пред­ставити стару Віру як примітивне многобожжя. І знову всупе­реч ствердженням грецьких джерел про Верховного і Много-проявного Бога Громів — ПЕРУНА.Про істоту ГЕНОТЕЇЗМУ, себто вчення про ЄДИНО-БО-ЖЕСТВО як многопроявної, многоіменної і многоособової Істо­ти (подібно до ІПОСТАТЕЙ християнізму) ніхто з українських дослідників ще не чув. Саме клясичний приклад цього ГЕНО­ТЕЇЗМУ стрінув я в Книзі Велеса.Разом з занепадом Старої ВІРИ пропадала і свідомість нашого історичного „Я", забувалася старинна історія України. Дійшло до того, що християнські хронікарі (здебільша греки), починали історію української нації від Олега, всупереч наявним ствердженням арабських і вже візантійсько-ромейських дже­рел. Пропала в пам'яті народу свідомість своєї споконвічної Батьківщини і героїчної боротьби за наше буття над Чорним морем і в просторах поміж Волгою та Дунаєм.А грецька загарбницька експансія, що зруйнувала сло­в'янську ТРОЮ, зачинила вихід з Чорного моря до Малої Азії та Середземного моря, колонізувала північне Чорномор'я та за­хопила в свої руки монополь на експортну та імпортну торгів­лю, дістала — в християнській інтерпретації — ореол релігій­но-культурної місії — Божої Ласки та Порятунку „варварів" з темряви їхнього дотеперішнього „поганства"...77Дійшло до того, що нашого найхоробрішого Князя Свя­тослава вважає дехто Завойовником, хоч насправді він визво­ляв і боронив наші споконвічні Землі від візантійських наїз­ників...В опінії християнських монахів-греків, він сягав не посвоє...Це діялося в добу, коли германська історія дбайливо зберігала свої дохристиянські пам'ятники, головно у виді іс-лянської ЕДДИ, манускрипт якої є досить пізній. Подібно і англо-саксонський „БЕОВУЛЬФ" зберігає багато матеріялу з до­християнських саг і переказів старинної доби, але без жодного порівняння до старинности Книги Велеса, яка є століттями старша за них.Але в Україні християнізм боровся проти самого змісту української духовости і разом із тим проти національности. Ніде в світі так жорстоко й грунтовно не винищено культур­ної і духової спадщини СТАРОЇ ВІРИ апостолами й неофітами НОВОЇ ВІРИ — ХРИСТИЯНІЗМУ...Цього факту ніхто не заперечить. Знищення майже ком­плектне і нікчемне. І це всупереч фактові, що пана римський має одну з найкращих колекцій пам'ятників історичного грець­ко-римського мистецтва з дохристиянської доби, яке сталося взором і визначником норм цінностей краси мистецтва для ці­лої Европи.Дещо із подиху цієї нашої старовини залишилося в час­тинах України, які вважалися „відсталими".На поміч прийшли тут етнографи 19-го століття. Гердер висловився з захопленням про українську пісню в своїх „Голо­сах народів у піснях". Видання збірника народніх пісень Мак­симовича мало рішальний вплив на строфіку і творчість Шев­ченка. ІПочалося систематичне вивчення українського фолкльо-ру і ціла етнографічна й народницька школа в українській лі­тературі.Почалося відродження української літератури, вже добре відоме в історії України. РЕНЕСАНС ПАНАРІЙСЬКОЇ МИСЛІ

Хто з українських письменників,не полюбив Гуцульщи ни саме за старинність і багатство її звичаїв і обрядів? Франко, Коцюбинський, Гнатюк, Хоткевич, Шухевич, Кобилянська, Па­78човський, а з мистців Новаківський, Мороз та інші, були залюблені на все життя в Гунульщині. Осип Федькович просто перей­няв старинну Віру і писав молитви до Білобога. Назвали його божевільним і в літературі не згадується про його „язичество"... Його драма „Довбуш" жде ще на студії оригінального світо­гляду Федьковича.Мені довелося прожити півтора року на теренах Гуцуль-щини. Там стався дивний пролом у моєму житті. Це чудо Вели­кого Пробудження вивершилося одного світанку в пречудовий Схід Сонця на священній горі Ґрехіт.Озброєний вже тоді знанням Ригведи і Авести, я знав глибоку мудрість виявлену в цих найстарших пам'ятниках арій­ської Віри і Духовости. Там усе дише чистим і первісним ду­хом так нерозривно зв'язаним з природою, як українська духовість.В 1934 році я вирішив у трьох ночах духової боротьби і натхнень відновити старинну українську Віру не тільки як по­езію, але як живу і творчу релігію.Я черпав пригорщами з мудрости Вед і Упанішад і через аналогію робив деякі заключення відносно нашої забутої та знищеної національної Віри. „СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРЯ" опа­нувало своїм чаром і поезією мою душу ще. в гімназії. Цілі час­тини його я знав напам'ять.В той час і ще давніше підчас студій Ригведи я утотож-нив понад усякий можливий сумнів Божество Індри з Перуном.Вибухало часто палке, горіюче натхнення, яке я утотожнював з об'явленням.Тоді я почав послідовно шукати відгуків чи засвідчень про нашу рідну Віру у записах чужих письменників, в яких є якінебудь згадки про часи зудару старинної Віри з жорстокою заборчістю християнізму. Дуже тут пригодився Саксо Грамматікус із його прекрасним описом святині Свантевита. Було там триста кінних лицарів, що належали до святині і служили Сван-тевитові на білому коні з прекрасним мечем у руках.Я зрозумів теж, що Козаччина у своїй неперевершеній структурі була по суті лицарським орденом для оборони буття і життя народу.Деякі важливі сліди я знайшов в історії Литви Нарбута, а зокрема засвідчення про Троїстість Перуна та сліди легенд, які я знав з Ригведи. Не було найменшого наукового сумніву79про безперервну, хоч ріжновидну тяглість арійської Віри саме споконвіку.Назрівало обурення проти доби, коли так звана „Свята Римська Імперія Німецького Народу" винищувала цілі народи, ось як балтійських Прусів, буцімто поширюючи християнізм. А вже перед тим Шевченко, а далі студії Грушевського, навчи­ли мене розуміти історію вірорелігійних цькувань папи римсь­кого в добу козацьких визвольних війн.Звичайно, мені допомагали критичні і нового напрямку досліди порівняльної лінгвістики і філології відносно історії культур і філософії. Зокрема славна лекція Макса Мюлера в Лідсі про основи і значення порівняльного релігіознавства, яке на його думку змінить обличчя людської історії.Так постала суцільна система відродження староарійської, старослов'янської і строукраїнської Віри. В ділянці філо­софії я дійшов до висновку, що метафізичні й онтологічні сис­теми можна висловлювати однаково добре через мітологію, ри­туал, а далі через психологічну інтерпретацію Божества. Европейська метафізика Канта, Шопенгауера, Фіхте, чи братів Шле-гелів, а зокрема система Гегеля — це тільки один напрям у формуванні метафізики, саме в Европі, як європейської психо-метафізичної школи.Я мріяв про віднайдення оригінальних староукраїнських текстів. Студія „СЛОВА" переконала мене, що такі мусіли існу­вати, як існувала ще власна традиція нашої історії за княжих часів.В одній із розмов на цю тему проф. Стасяк сказав мені, що перебуваючи в Західній Европі, він чув неясну вістку, що десь у Бельгії є якісь старослов'янські тексти із дохристиянсь­кої доби. Вістка була непевна і загальна, очевидно, я найменше не мав змоги слідкувати за її джерелом. Ця розмова виринула в моїй пам'яті, коли я стрінувся з наявністю „Дощечок Ізенбе­ка" в Лондоні, друкованих в журналі „Жар-Птиця"...„ЖАР-ПТИЦЯ" Дееь мабуть у 1967 році (точніша дата є в листах) мій знайомий п. Євген Попівський передав мені вістку, що журнал „Жар-Птиця" є в Британському Музеї.Я з місця взявся до фотографування всіх чисел журналу з відомостями про „Дощечки Ізенбека" та текстами, які там у маленьких частинах і зовсім несистематично появлялися. Де­80які бракуючі числа я знайшов у Бібліотеці Інституту Слов'ян­ських і Східноєвропейських Студій Університету в Лондоні.Я розіслав ці тексти моїм приятелям, але перевантаже­ний суспільно-громадською працею, працями з ділянки літера­турознавства та невідкладними завданнями на зовнішньому фронті, ось як участю в Конгресах Світового ПЕН, де я постій­но виступав в обороні арештованих письменників в Україні, я не міг зразу присвятитися якслід солідним дослідам текстів Книги Велеса, як це було моїм бажанням.З того самого джерела Британського Музею добув ці тек­сти також інлс. М. Скрипник і з того часу історія дослідів відо­ма вже з друкованого слова. За переклади взявся А. КИРПИЧ, який хоч не підготований до лінгвістично-порівняльних студій, переклав публіковані до того часу дощечки. Переклав ведений якоюсь чудесною інтуїцією і здогадливістю і слід виразно ствер­дити, що розплутав найтрудніші місця тексту, з якими навіть фахівці нелегко могли б собі дати раду.Виданням цих перекладів А. Кирпича, поруч із цілістю текстів, п. інж. М. Скрипник поклав визначну історичну заслугу для дослідження текстів. Від того часу українська громадсь­кість могла з ними познайомитися, а їх передрук в часописі „Канадійський Фармер" та в Календарі того ж Фармера на 1970 рік широко спопуляризували справу „Влес Книги".Над долею цих текстів повис засуд Російської Академії Наук в Москві, яка визнала ці тексти фальшивкою, причому названо Сулукудзева, як автора текстів дощечок.. Довелося шу­кати зразків Сулукудзева, щоб розглянути це обвинувачення. Нащастя були зразки знову ж таки в Британському Музеї і я переконався, як перед тим і Міролюбов, що ці закиди не дійсні.Пригадаймо собі, що понад сто років велася дискусія про автентичність самого „СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ". Фран­цузький учений Мазон ще в сучасну добу обстоював цілою рі­шучістю свого авторитету, що „СЛОВО" — це фальшивка, а на­віть „семинарійна вправа". Вчинив перверсійно, перевернувши всі впливи популярного „Слова" на його джерела. Це так якби хтось обстоював „неавтентичність" Шевченка на тій основі, що Федькович і численні інші писали під його впливом, мовляв „твори" Шевченка є компіляцією подібних місць у пізніших авторів.За такі неповажні праці упередженого француза Н.Т.Ш.81іменувало його почесним членом, виявляючи традиційне раб­ство наших учених супроти чужинецьких фігур на офіційних постах університетів.Дискусії поклав край на терені європейської науки що-лиш Якобсен, який завдав собі у грубому томищі труду роз­трощити закиди Мазона...Однак, питання автентичности текстів дощечок Ізенбека не можна було легковажити з наукового боку з огляду на жа­люгідну затрату їх оригіналу. Не залишився навіть кусочок од­нієї дощечки, на основі якої можна б було понад усякий сум­нів ствердити через електро-карбо-графію їх точну дату. Спра­ву скомплікували ще суперечні заяви Кура і Міролюбова в са­мій „Жар-Птиці". Неясність постала зокрема щодо кількости збережених фотографій зроблених Міролюбовим. В „Жар-Пти­ці" була оголошена одна. В листі, який зберігся після смерти Міролюбова з підтвердженням Кура, стоїть, що він отримав чо­тири фотографії дощечок. До сьогодні неясно: де є три інші, або негативи.Сам текст дощечок залишився тільки у відписі Міролю­бова, який не завжди розумів те, що переписував, як це дока­зують перші спроби його відчитання.Все ж таки ці відписи Міролюбова, після затрати оригі­налу, на сьогодні є першоджерелом так, як Єкатериненський список „СЛОВА" після згоріння манускрипту підчас пожежі Москви в 1812-м році.В такому стані справи залишилася тільки основна аналі­зе відписів Міролюбова, дослід тексту і мови, як єдиний можли­вий доказ автентичности Влес Книги. На добру справу треба було б спорядити докладний словник мови і граматику текстів та перевести порівняльну аналізу на грунті наших знань, саме про старинну Віру арійських народів того часу. Тут безсумнів­но придадуться знання Ригведи і Авести, як найстарших пам'ят­ників арійського „ВІРУЮ".Після смерти Міролюбова копії його машиноскрипту по­пали в руки п. інж. М. Скрипника, який видав їх фотокопії в частині 6-й Влес Книги, а в частині 5-й тексти були подані в оригіналі та перекладі п. А. Кирпича. Переклад цих текстів п. А. Кирпичем є навіть кращим, як у першій частині текстів.Декілька манускриптів Міролюбова мав теж ще за його життя проф. Парамонов, який оголосив їх і свої досліди над82текстами частинно неоголошеними у „Жар-Птиці". Так постала вже солідна література, яка проситься про дальші досліди.Знайомість із цими текстами була торжеством і завер­шенням мого життя. Серед радісного натхнення я відкрив тут моїх добрих знайомих ІНДРУ і MITPУ з Ригведи і Авести. Що-більше, я не сподівався знайти тут пряме ствердження про то­тожність ІНДРИ і ПЕРУНА. До цього ствердження я дійшов ще на початку моїх студій. Ці численні рівнобіжності будуть, очевидно, висвітлені в часі цієї студії.Але і цілість світогляду відповідає старинній добі Ригве­ди і Авести. Наприклад, така буцім-то подробиця як „ТВЕРДЬ СИНІХ НЕБЕС", яку то твердь закріпив сам Перун, формуючи свій лад у космосі, була б трудною для видумки сучасною лю­диною.Читаємо в Ригведі „ЙО Д'ЯМ АСТАДГНАТ" — „ТОЙ, ЩО ЗАКРІПИВ НЕБЕСА". Але це тільки попередній приклад.Проте найбільшою несподіванкою для мене був наш ста­роукраїнський генотеїзм, класичний в своїй чіткості і усвідом­ленні та сформувавших. Те саме відноситься до обрядів, а зо­крема до ОБРЯДУ І ЖЕРТВИ СОМИ, в нашому тексті СУРИ, як основи станинного ритуалу і жертвоприношення.Відкривається широке поле якраз для історично-порів­няльних студій. Я не маю сумніву, що для цих студій Я Є ПОКИ­ЩО єдинопокликаний. Стверджую це з жалем, а не з ніякою гордістю.Рівночасно, поява текстів у „Канадійському Фармері" ви­кликала значний фермент. Постало два чи три відгалуження руху Рідної Віри. Ще передчасно вдаватися в критичну оцінку цих рухів.Завдяки невтомній і самовідреченій праці великої поете­си Лариси МУРОВИЧ відновлено журнал „СВІТАННЯ", що ви­ходив у Авгсбурзі, після закінчення 2-ї світової війни. Цей жур­нал згуртував групу новаторських письменників і поетів і сис­тематично підготовляв самовизначення ідеології цієї групи та її еволюції в напрямі староукраїнської Віри. Нічого дивного, що Лариса Мурович завдячує її духове пробудження впливам чи спогадам про її гуцульську Няню.В дальшому розвитку з групи Світання виріс Підготов­чий Комітет, який здійснив постання Інституту Володимира ШАЯНА в Торонто, в Канаді. І тут вперше в моєму житті я заз­нав підтримки моїх розвідок і їх появи друком. Це основопо­ложні праці п.з. „Найвище Світло" (Студія про Сварога і Хорса) та „Найвища Святість" (Студія про Свантевита). І тут знову я знайшов у Книгах Велеса безсумнівне потвердження моїх на­укових вислідів на порівняльному грунті. Зокрема концепцію Сварога, як єдиного Прабатька Всесвіту і Богів, який є рівно­часно Найвищим Божеством і сам Собою є Небесами, в якому всі Живі Душі його синів перебувають.Із ще більшим хвилюванням я знайшов у Книгах Велеса підтвердження про Троїстість Гіпостатей Сварога та про тено-теїчну єдність основних Божеств, з якими всі інші є споріднені та їм найрідніші браття, сестри чи синове.Рівночасно я відчув щиросердечний вилив моїх друзів, щоб зайняти ясне і недвозначне становище на підставі моїх студій про назрілі в сучасності проблеми Рідної Віри. Появили­ся жалюгідні спроби „реформи" старинної мудрости наших предків та Вед і Упанішад. Для упрощення та дешевих „успі­хів" при популяризації Рідної Віри „реформатори" хочуть зас­тупити ім'я християнського Бога іменем ДАЖБОГА і так, змі­нивши саму назву, думають, що такою простацькою зміною „відкрили" Рідну Віру.При чому допускається навіть нічим не оправдане цьку­вання мене за буцім-то „многобожжя", зовсім всупереч відомо­му їм моєму вченні в книзі „ПРО ПЕРУНА ЗНАННЯ ТАЄМ­НЕ"...Хоч я здавна розголосив мудрість Вед про те, що „РІЖ-НО НАЗИВАЮТЬ ВІЩУНИ ТЕ, ЩО Є ЄДИНЕ". Ріжниця між аналітичним і синтетичним науковим поглядом на Космос очи­ма сьогоднішньої науки.Стверднімо на вступі, що сучасна наука дійшла до того, що розглядає нашу сонячну систему і цілий Космос як „НЕОР­ГАНІЧНИЙ ОРГАНІЗМ". Слово „неорганічний" уживають то­му, що вони не годні уявити організми не того типу, який зна­ють із біології. уТе саме відноситься до пізнання Космосу як „ЄДИНОГО ВОЗУ", якого спрягає в Єдність Всетворча Сила ІНДРИ-ПЕРУ-НА, якіачать нас образово Веди...Але історія перейде до порядку денного над цим прос­тацтвом думки і демагогією „реформаторів". На привеликий жаль, на боці „реформаторів" стали й особи, які поклали вели­кі заслуги для відновлення СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ВІРИ.84

НАШІ ДОСЛІДИНаші досліди мають на меті перш за все познайомити ук­раїнського читача зі змістом забутої Віри наших предків.Чи може бути щось важнішого для нас як націотворча і державнотворча програма наших предків для історії?Будемо читати ці тексти з почуттям глибокої вини, що ми відреклися Рідної Віри і заблудилися в історії.Для цієї мети найкраще розглядати ці старинні тексти за головними колами ідей, а не тільки за відірваними наведен­нями, і в таких спільних частинах, які дають уяву про їх спів-зміст і заокруглені розділи.Доведеться розглядати головно ось які питання:1. Наше національне „ВІРУЮ" та його здійснення в іс­торії.2. Вчення наших предків про Божества, їх погляди на Всесвіт.3. Історичні згадки, головно у відношенні до ранньої іс­торії Русі-України.4. Суспільний лад і їх уявлення про Державу.5. Мова наших предків, як підсумок поодиноких мовних завваг при аналізі тексту.6. Історія відкриття дощечок і питання їх автентичнос­ти.7. Висновки про конечність дальших студій та їх повного видання.Очевидно, наші старинні книги не написані за нашим пляном.Це, головно, торжественні звернення до народу, мабуть декількох Великих Віщунів, написаних чи виголошених в ріж-них часах. Доведеться зустрічати повторення і різновидності. Але в усіх них звучить найгарячіший заклик до оборони ЗА-ГРОЖЕНОЇ РІДНОЇ ВІРИ та самого існування народу.Тексти не обіймають собою усіх теренів старої Русі-Укра­їни. їх треба (як думаю сьогодні) обмежити головно до теренів поміж Волгою та Дунаєм. Відбивають вони теж історію можли­во декількох основних племен, їх мандрівки та їх поселення.Не сподіваємося теж знайти систематичного викладу іс­торії, бо такий був у окремих навчаннях головно усної тради-85ції, але стрінемо численні відношення і звернення, головно пригадки безсмертної слави цілих поколінь, що рясно проливали кров в обороні своїх Земель.Подібний, так би мовити, синтетичний спосіб трактува­ти історію стрінемо у „СЛОВІ ПРО ПОХІД ІГОРЯ", яке дає нам синтезу історії Русі-України „від Старого Володимира до ни­нішнього ІГОРЯ". Коли в ньому згадується про молодого князя Ростислава, що згинув „на три дні при березі", то автор був певним, що його слухачі знають подробиці цієї трагічної смер­ти із пісень, чи жалів про цю передчасну смерть. Згадує він про неї, щоб викликати її в пам'яті та піднести чуттєвий настрій для його замислу.Подібно і сьогоднішній поет Ольжич, коли згадує про Ба­зар, Корсунь, Конотоп, то напевно знає, що ці події відомі його читачам:„Хто злото знеславить Твоїх перемог, Під Корсунем і Конотопом?"Це події славних перемог, якими Ольжич хоче воскреси­ти і розвогнити бажання Слави і Героїзму.Також треба нам пам'ятати, що у первісну добу життя народів було нерозривно пов'язане з їх Вірою і Мітологією.Так, наприклад, в Іліяді чи Одиссї, олімпійські Боги бе­руть безпосередню участь в боротьбі і щоденному житті Геле-нів. Богиня охороняє молодого Телемаха невидимим серпан­ком хмари, так що він може пройти непоміченим крізь місто в пошуках свого батька Одисея.Але такі мітологічні схеми стрічаємо і в сучасній історії. Так, наприклад, в боротьбі Ромеїв проти Святослава, коли те­рези перемоги виразно схилялися в бік лицарства Святослава, треба було великого чуда у виді саме чудесної інтервенції свя­того Теодора, який на білому коні у повній зброї з'їхав із не­бес і своїм мечем порізав вночі, як злодій, велику частину воїн­ства Святослава.Це велике чудо, за свідченням Леона Диякона Калойського, піднесло Ромеїв на дусі і дало їм „перемогу", як оцінює вислід цієї боротьби цей хронікар цісаря Цимісхія. Це чудо та­кож потвердило правильність і божу посвяченість цісаря Ци­місхія, який опанував престіл ганебним убивством свого по­передника.Добре відома нам і легенда про появу матері Божої Ченстоховської Хмельницькому перед Львовом, чим вона оборони­ла Львів для поляків... На пам'ятку цього рішаючого чуда сто­яв донедавна визначний пам'ятник на одній із площ нашого старовинного міста.Не забудьмо також, що історичні народи старовини тво­рили міти про їх Божественне походження як заповіт їх поста­ви супроти історії та світу.І так Ромуля і Рема вигодувала Вовчиця, хижий звір, символ жорстокости і заборчости Риму.Євреїв народив сам їх Яхве (Єгова), який у людській по­статі і людському тілі зійшов на землю і сплодив через тілесні зносини з 90-літньою Сарою свого першого сина Ісаака, від якого походить Ізраель, як це засвідчує їх власна Біблія. Цю важливу подробицю якось забувають дослідники Біблії, хоч це саме вона визначує психологію єврейського народу як едино-вибраного народу на землі...Подібні мітологеми будемо досліджувати на ґрунті істо­рії у світі порівняльного вірознавства і етнопсихології, при чо­му доведеться мені відкликуватися до моїх власних студій у цій ділянці.Перед тим, як приступимо до аналітичної частини нашої праці над текстами Книги Велеса, вважаємо необхідним подати характеристику тієї історичної ситуації та тих рушійних духо­вих і матеріяльних потуг, які у вирішальній для долі Русі-Укра­їни боротьбі поміж РІДНОЮ ВІРОЮ та ХРИСТИЯНІЗМОМ викликали героїчний опір і оборону в постаті Книги Велеса...

КНИГА ВЕЛЕСАКнига Велеса — це перший документ, який дозволяє за­глянути безпосередньо у саму суть Віри наших предків. Досі ми мали тільки вбогу номенклятуру деяких Божеств, статуї яких стояли в Києві, які знищив Володимир Великий, прийняв­ши християнізм.Відтак довгими віками йшло далі це нищення та бороть­ба так, як наказує Біблія: „щоб пам'ять про них пропала"...І хоч це ствердження зовсім не нове, але навпаки сьогод­ні добре відоме явище в істоції поширення християнізму, то однак слід відмітити, що нищення пам'яток староукраїнської ВІРИ і ДУХОВОЇ КУЛЬТУРИ, ніде в світі, не спричинило стіль­ки втрат і справжнього винищення, як в Україні...87У часах свого постання християнізм, якого пізно затвер­джені тексти чотирьох євангелій є надзвичайно вбогі і мовчаз­ні в основних всесвітніх питаннях теології, не тільки винищу­вав пам'ятники дохристиянської ВІРИ, але був рівночасно при­неволений черпати цілими пригорщами із мудросги і вчення дохристиянських релігій, обрядів, символів, а головно теології народів Середнього і Близького Сходу та Причорномор'я, як також із мудрости Єгипту і Греції. Разом із тим він, пробуючи наблизитися чи стати популярним для широких мас, які мали прийняти християнізм, перемінював і підмінював старі свята і обряди подібними до них святами і обрядами із накиненою їм християнською закраскою. Те, що в Україні після прийняття, чи вірніше сказати накинення їй, християнізму називаємо ДВОЄВІРР'ЯМ — було, так би мовити, програмою самої християн­ської церкви і рішень встановлюючих синодів, починаючи від Нікейського. І так, замість ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НЕПЕРЕ­МОЖНОГО СОНЦЯ (Дієс Наталіс Соліс Інвікті) в день зимово­го сонцестояння, себто 24-го грудня, або популярніше в день народження Бога МІТРИ — встановлено ДЕНЬ НАРОДЖЕН­НЯ ХРИСТА.Паралельно день літнього сонцестояння встановлено як ДЕНЬ Народження Івана Христителя, який мав підмінити Свя­то Купала. Велике Свято перемоги й величі СОНЦЯ підмінено людським предтечою християнізму.Так само встановлювали значне число святих і підміню­вано старинну мітологію, знижуючи рівночасно старинні Бо­жества до ролі підрядних святих християнської церкви. І так популярного БОГА-ЗМІЄБОРЦЯ, відомого у всіх індо-европейських мітологіях і віруваннях, зроблено тільки римським жовні­ром Георгієм, щоб він так, підмінений і здеградований, викону­вав службу новому Римові. Наші читачі пам'ятають обряди і святкування ЗМІЄБОРЦЯ описані Коцюбинським у його „Тінях Забутих Предків". Коцюбинський був видимо зачарований срашною вітальною силою цього весняного пробудження до життя нашої полонини у вогнях і обрядах. Чому ж би ця наша Гуцульщина мала святкувати так величаво... римського жовні­ра? Але ще сумніший був кінець його кар'єри. Коли здавалося папі римському, що жовнір Георгій зробив, свою службу, тоді його деградація мала ще більш ганебний кінець. Він виключив його навіть із ступеня святости, щоб далі зовсім забули його історію...88На місце Свантевита християнізм завів Святого Віта. Не пригадую, чи його вже здеградували. Він був популярний в Мо­равії, Польщі і Сербії. В Україні завели Святого Василя на міс­це ВЕЛЕСА, у старинній вимові „ВЛАС", „ВЛЕС", „ВЕЛЕС". До його довговолосої статуї молилися Василіяни...Але в Україну християнізм прийшов уже сформований та озброєний добре виробленими методами боротьби, знищу­вання та підмінювання.БУВ ЦЕ ЧАС НАЙБІЛЬШОЇ ТЕМНОТИ І НЕТЕРПИМО-СТИ ХРИСТИЯНІЗМУ. У Візантійській імперії розклад мораль­ний пануючих імперських родів і верхівки дасться порівняти хіба до історії римських єпископів, себто папів того часу.Порівняй студію, Ральф Вудрова: „Бабілон, Мистері Релі-джен, Аншент анд Модерн", в якій правдиво описані жахливі злочинства римського папізму.Все ж назовні Візантійська імперія була повна блиску і сили наємних військ, а її церковні обряди імпонували велича­вістю, в роді катавасій як теж церемоній... При слухняності ці­єї церкви державним інтересам імператорів могло здаватися Володимирові Великому, що християнська церква стане вірним знаряддям монархії і закріплення величі і слави серед окру-ження переможного християнізму в сусідніх державах. Крім того, ці довколішні держави загрожували війнами для „навер­нення". Зокрема „Свята Римська Держава Німецької Нації", яка в добу Володимира сягала по закріплення своєї влади над християнізованою вже в тому часі Польщею. Володимирові не могли бути невідомі ті безоглядні методи „навернення", якими були винищені міліони слов'янського населення на Захід від Лаби... В такому стані міжнародньої політики Володимир споді­вався, що прийняття християнізму могло бути корисним для його держави, якої велич після подвигів його батька Святосла­ва хотів він закріпити, розбудувати й утвердити централізаці­єю довкруги дер лові шцької, монархічної династії.Не можу тут аналізувати історичних подробиць цього процесу, назагал відомого совісним історикам. Зокрема в нашо­му столітті стрічаємо безліч праць, які відважно і правдиво по­казують сьогодні справжнє обличчя християнізму в історії. Хо­чу тільки відмітити ту окрему ріжницю в часі і способі прий­няття християнізму саме з Візантії.Стара Українська Віра поширена на просторах від Бал­89тійського моря до Греції і від Лаби до Оки і Волги, чи ще далі на Схід, не мала централізованого апарату своєї духовної ієрар­хії. Роди, племена княжої держави мали своїх жерців і волх­вів, які утримували Віру природньою вірністю традиції при свободі місцевих відмін чи власних культів своїх Божеств. Але були загальні основи цієї Віри, поширеної зокрема сильно і широко в часі найширшого старослов'янського розселення, яке в сьомому столітті досягає свого максимального розпросторен-ня.Ці племена, народи і князівства, зокрема на півдні Русі-України, вважали Візантію своїм найнебезпечнішим ворогом, який загороджував їм доступ до життєвих просторів над Русь­ким морем, використовуючи свою монополію у торгівлі, вста­новлюючи ціни і мита на такі необхідні продукти як сіль чи одягові матеріяли. Крім того, Візантія була зненавидженим „лю­доловом" як невільників, так і наємних жовнірів з Русі-Укра­їни.Знаємо з договору Ігоря з Візантією, що вона не дозво­ляла поселюватися над Руським морем навіть риболовам на зи­му, щоб не допустити до заселення побережжя Русичами.Отке нарід і ціле населення півдня Русі-України мали інші думки про Візантію та її місію „християнізму", як політич­ні міркування Володимира. Крім того природний гін до збере­ження своєї рідної Віри, як духової підстави самого існування народу, збуджував саме на цих теренах найсильніший спротив проти християнізму. Це були безмежні, але ще не закріплені великодержавною централізацією Київа простори над Дніс­тром, Богом, Дніпром, Доном і Волгою.Саме на цих просторах споконвічна боротьба поміж на­селенням цих територій з їх князівствами проти постійного на­тиску кочовиків зі Сходу та грецької експансії в Причорно­мор'я.У Книзі Велеса стрінемося з невідомим в офіційних іс­торіях ствердженням, що Аскольд і Дир, будучи чужими князями-узурпаторами в Київі, прийняли з Греції християнство та пробуючи накинути його Київу, були вбиті громадянами Київа саме за цю спробу заведення чужої Віри у столиці старинної Русі-України. І хоч ця перша спроба накинути Русі-Україні християнізм скінчилася невдачею, вона стала рівночасно аляр­мом для країни, осторогою, що така спроба може повторити­ся. В такій історичній ситуації за Олега чи Ігоря постала потре­ба оборони старої предківської ВІРИ перед дійсною вже загро­90зою християнізації з боку Візантії, яка вживала цю свою буцім­то культурноносну місію в першу чергу для зламання духового спротиву проти рівночасної загарбницької колонізації.До часу грецької інвазії не було потреби в писаній апо­логії Рідної ВІРИ. ВІРА предків існувала споконвіку. ВІРА не потребувала писаних чи проголошених догматів. Вона існувала у вільному, але сильно закріпленому культі і традиції, глибоко вкоренілому в душі і житті народу правдоподібно протягом ти­сячоліть.Отже Книга Велеса — це перша тепер відкрита і блискуча оборона ВІРИ ПРЕДКІВ, а рівночасно заклик до рішаючої бо­ротьби перед загрозою поневолення України з боку Візантії. Дощечка 6-а Книги Велеса чудово формулює думку наших предків про справжню суть християнізму: „А ГРЕКИ, ХОТЯЧИ ОХРЕСТИТИ НАС, АБИ МИ ЗАБУЛИ СВОЇХ БОГІВ, СПОДІВА­ЛИСЯ; ЩО В ТАКИЙ СПОСІБ ВОНИ НАВЕРНУТЬ НАС ДО СЕБЕ ТА ЗРОБЛЯТЬ З НАС СВОЇХ НЕВІЛЬНИКІВ".Боротьба проти грецької інвазії має статися через об'єд­нання всіх руських племен і князівств ще народньо-племінного типу під владою Київа, який тут є символом і дійсним прово­дом місії оборони, видимою святинею цієї народньої єдности, а рівночасно — це осередок та столиця Великої Держави.Книга Влеса це, отже, перш за все ідеологія величі Київа, як Князя всім Князям і народам слов'янського розселення по незмірених просторах Великодержавної Русі-України.Саме так думав Святослав, коли двинув нарід на рішаю­чу розправу з Візантією. Він уважав всі простори, заселені брат­німи племенами, його Державою, центр якої він намірювався перенести з Дніпра на Дунай, з огляду на слов'янський Балкан.Ми сьогодні говоримо про МІТ КИЇВА. Ніде, ніколи і ніхто не дав кращого і повнішого змісту цьому мітові, як саме Книга Велеса. Даремно шукати цього MITУ в карикатурних комбінаціях короткотривалої сучасности. Він — цей ВЕЛИКИЙ МІТ — виростає перед нами з ПРАДЖЕРЕЛА ІСТОРІЇ, із ДУШІ НАРОДУ в добу свого самоусвідомлення як нації, яка творить КОНТИНЕНТ сама з себе і для себе, а саме континент Великої Русі-України під проводом Київа, між континентами та імпері­ями з усіх боків її загрожуючими і непримиримо ворожими до неї.91Стрінемо у Книзі Велеса, саме в її національно-иолітичній програмі прямі заклики та звернення, які можна порівняти тільки зі словом Святослава у „Слові про Похід Ігоря".Це могутній заклик до єдності для невблагаиої боротьби на життя і смерть із відвічним ворогом за право на розріст і велич Русі-України під владою Київа.Якби Святослав Хоробрий потребував ідеології для своїх походів з ціллю об'єднання та приєднання всіх слов'янських племен і боротьби проти загарбництва Візантії, то саме в Книзі Велеса ця ідеологія існує в безмірно щирому й простонарод­ному виді.Разом із тим автор Книги Велеса вже свідомий величі й слави Русичів зовсім так, як писали про Русь-Україну грецькі історики за часів Святослава, коли то слава Руської Зброї ішла перед ними і народи приймали її владу без боротьби, а городи відкривали ворота безсмертним лицарям Святослава.Так отже, як думаю, за часів Олега і Ігоря настала для автора Книги потреба сформулювати свою оборону Віри разом із закликом до єдности й боротьби.Почуємо єдине в своїм роді, у своїй безпосередній прос­тоті і щирості визнання ВІРИ, а зокрема сильне визнання ВІРИ в Безсмертність Душі Воїна, у життя вічне Героя і Нації в Си­ньому Небі Сварога.Ця Віра здивувала греків. Леон Диякон відмічує її як щось подивугідне. Я присвятив цій справі окрему працю про „Віру в безсмертність лицарів Святовида", оголошену у „Виз­вольному Шляху" і окремим виданням.Великий історіотворчий клич вкладає автор в уста Ма­тері Слави, величі якої автор вповні свідомий. Пригадаймо собі, що безсмертна промова Святослава перед рішаючим боєм по­чиналася від мотиву: „ПОГИБНЕ СЛАВА..." В обороні цієї Сла­ви його лицарі радше відбирали собі життя, чим ішли в неволю. Саме це здивувало греків найсильніше.Ця безсмертна Слава виступає тут у Книзі жива, уосібне-на в Божественну Істоту як Матір-Слава у виді Жар-Птиці. Стрінемо чудовий і безсмертний опис її візії відомої тоді всьо­му народові та його натхненному Віщунові, що був автором Книги Велеса.Ось що нам доводиться думати про здогадну долю Кни­ги, про яку ще не знаємо нічого певнОго від її постання до її92віднайдення. Шлях довгий і важкий, повний пригод і майже неймовірностей. Можемо бути, однак, певні, що в час після пе­ремоги християнізму, її існування було в постійній небезпеці і то в небезпеці життя для тих, що її переховували. Це пояснює, що Віра зберегалася таємно в родах чи родинах, які берегли як святиню цей документ старинної Віри Предків.Це пояснює теж, що її мова і письмо оригінально народ­ного, а не завчено-книжітоТо походження. Це пояснює теж факт, що її письмо могло бути чи стати свідомо збереженими крипто­грамами навмисне писаними так, щоб його могли відчитати тільки втаємничені, яким це читання передано зберігачами. Звідси сильні скорочення так впутрі слів, як і в цілому реченні. Це, отже, своєрідний мнемотехнічний запис для втаємничених, про який я писав у загальному вступі до циклу дослідів над Книгою Велеса.Пригадаймо собі факт, що старинні драїли в Англії, чи вірніше у Валії, до сьогодні зберігають своє вчення в пам'яті, а якщо в письмі, то у формі незрозумілій для невтаємничених.Пригадаймо собі факти, що пам'ять народу у передаваній традиції є довга і сягає аж до джерел її вікового існування.Пригадаймо собі факт, що до наших часів збереглася пе­редача мітології та переказів серед народу у виді, наприклад, переказів Баби Захарихи (що жила в родині Міролюбова), чи ці­лих родів, як ось засвідчено сучасним поетом Зоряном, чи в особі цієї Няні, що виплекала душу Лариси Мурович. Думаю, що більше таких фактів вирине на світло денне.А покищо нам доводиться проаналізувати та вивести на світло денне сам зміст Віри Нашої Книги, зокрема її ствер­дження відносно самої Віри і теології рівнобіжно з національ-но-політичною ідеоологією Русі-України.Сам розгляд цього питання вважаю я теж одним із важ­ливих доказів автентичности й оригінальности цього нам'ятий-, ка. У відсутності оригіналу дощечок цей доказ є особливо важ­ливим. -ОТЖЕ, ЗАЧНЕМО ЦЕ ТРУДНЕ ДІЛО: Дощечка 11 А та 11 Б Дощечки під числом 11 А та 11 Б є прямим визнанням ВІ­РИ, саме щось у роді „ВІРУЮ" (Кредо). Тому наш дослід зачи­наємо саме від цих дощечок.93Зверну увагу читача на сильне скорочення тексту, який був би мало зрозумілий сам по собі саме через це-скорочення.Уявім собі, що із християнської теології залишилося б тільки фрагментарне і мало зрозуміле через стари нну мову „ВІРУЮ" (себто КРЕДО). Тоді, без пояснень імен і подій там згаданих, було б нам трудно зрозуміти чи відтворити його зміст. Це тільки згущений і скорочений до самих тез зміст довгої іс­торії, а рівночасно теологічного вчення.В цій праці будемо теж оминати клопітливу для пересіч­ного читача без лінгвістичної освіти аналізу самої мови. Оригі­нальний текст будемо наводити тільки там, де існуючі спроби перекладів радше заплутують розуміння тексту, ніж його пе­рекладають...Наведемо, отже, мій переклад цілости дощечки, а відтак мої коментарі і пояснення.Є місця в тексті або незрозумілі для нас, або попсовані транскрипцією „кирилівкою" та друкарськими помилками. В цих випадках я волію подати ці місця радше як незрозумілі ніж подавати здогадні переклади, які своєю довільністю можуть тільки зашкодити самому науковому дослідженню.Вивчення Книги Велеса є ще у зовсім початковій стадії дослідження, а отже і в тому, що подаю за мій переклад, мо­жуть трапитися незрозуміннн чи суб'єктивні тлумачення.

ДОЩЕЧКА 11 А(Мій переклад — В. ШАЯН)І.Се Ви були перші, які поклонялися ТРИГЛАВУ, а тому ми досягнули великої слави,2. співали і хвалили СВАРОГА, ДІДА БОЖОГО: бо це він.є Божеському родові3. начальником, а всякому родові Вічне Джерело, яке тече вліті4. із свого власного живця, а взимі ніколи не замерзне. І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду5. доки не увійдемо як і все до нього, щоб перебувати6. в луках і гаях райських і до Бога Перуна Громовержця, Бога Війни і Боротьби.947. Про нього ми речемо, що Він не перестає обертати Колесо Живучого Явлення, веде нас на праву дорогу8. до боротьби і тризнування великого. А всі упавші будуть9. вічно жити серед Воїнства Перунового. І Богові Свенговитові ми славу10. прорекли, бо цей Бог став Богом ПРАВІЯ і НАВІЯ і йому співаємо пісні, яко єсть Він Святий11. і через Нього ми побачили Світ Видимий і Буття Яви. І Він буде нас у Навії12. берегти, а тому хвалу співаємо і, співаючи маємо танцювати, і викликуємо13. Бога нашого: бо це Він Землю, Сонце наше, і Звізди держить і Світ міцнішим творить.14. Творіть Свентовитові славу всяку! Слава Богу нашому. Цей бо очищує15. серце наше і ми відрікаємося од злого,16. а спрямовуємо себе до доброго (слідуючі рядки 16-17 незрозумілого тексту)18. Бо се є тайна велика: яко Сварог є Перуном і Свентовитом19. а ті два (себто Перун і Свентовит) перебувають у Сварозі (тоді як) оба Білий Бог і Чорний Бог боряться між собою20. а се тому держить Сварог (Перуна і Свентовита у небесах), аби через них обох Світові не бути підкореному (Чорному Богові).21. Після тих Ботів (перебувають у небесах) Хоре, Влес, Стрибог, а поза ними Вишень, Леле, Літич,

ДОЩЕЧКА 11 Б1. Радогощ, Колендо і Кришень, а цих два (себто Перун і Свентовит) удержують Сиво-Яра і Даж-Бога2. Інші (Богове) є Білояр, Ладо, Купало, Сінич, Житнець, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич3. Студець, Ледець і Лютич, а потім Птичич Звіринич, Милич, Дощич,4. Плодич, Ягодич, Пчолич, Ростич, Ключич Озерець, Вітрич, Соломич5. Грибич, Лович, Бесідець, Сніжич, Сторонич, Свідич Родич, Світич, Крович,956. Красич, Травич, Стеблич, а кромі того є Родич, Маслянець, Живич, Відець, Листвич7. Квітич, Водич, Звіздич, Громич, Сімич, Липець, Рибич, Березич, Зеленець8. Горич, Страдич, Спасець, Листвеврич, Мислич, Гостич, Ратич, Сторонич9. Чурець, Родич, а тут же у Сварозі сам Огнебог і Регел, щоб вівці яро і скоро родилися10. і часто. А всі вони у Триглаві об'єднані, а вони всі у Нім і від Нього. Це вони тут Отрочата (діти)11. від Нього здійснені, а всі вони брати,що входять у Нього. Такий є прекрасний Ірій,12. а там пливе Рай-Ріка, яка відділює Сварога від Яви. А Числобог13. порахував дні наші і каже Богові свої числа, чи бути дневі Сварожому14. чи бути ночі і всякому (подають числа). Ті бо всі це всякі Яси у15. Дні Божественнім, а вночі, їх нікого немає,а є тільки Бог-Дід, Дуб і Сніп наш. Слава Богу16. Перуну Огнекудрому, який стріли на ворогів метає і вірно веде до боротьби17. бо Він є воїнам Честь і Суд Він, Злоторунний, є Милостивий18. і Праведний.

АНАЛІЗА ТЕКСТУ.Перше речення: „Се ви були перші, поклоняючіся Три­главу...".Для прикладу наведу це місце в оригіналі: „СЕБОІАЩЕТЕПЕРВІЕТРІГЛАВУПОКЛОНІАШЕТЕСЕ,.."І Перекладачі неправильно розбили текст в середині букви 01, як О-І та читали:„СЕ БО ІАЩЕТЕ ПЕРВІЕ" тобто „Се бо яшете первіє". Так поділивши текст пробували пояснити слово „ящете" і через сам тільки здогад переклали його як „молилися".В дійсності справа є простіша:Текст треба читати: „Се боіащете первіє".Боіащете, або боіашете це зовсім правильний у старо­слов'янській мові час минулий тривалий, або т.зв. із латині „імперфектум" від слова „бути" від коріня „БИ". В пізніших96текстах первісно тверде„И" (01) стрічаємо в пом'ягченій формі „І", отже „біашете" і таку саму форму знайдемо в підручниках граматики і текстах. Не маю сумніву, що форма ,,биашете" є старша від „біашете", саме від коріня „БИ", який в протоіндо-европейському мусив мати форму „БУ". В санскриті маємо цей корінь у виді „БГУ". (Санскритська форма „БГ" — дзвінка при­дихова — постала, за моєю теорією, із лябіяльно-лінгвальної ви­мови первісного „БЗ" із якого далі розвинулося санскритське „БГ" — порівняй мою працю п.з. „Деякі придихові в санскриті і протоіндоевропейській мові", виголошену на одному з засі­дань УBAH.В польській мові затрималося це первісне протослов'ян­ське „И" у видах як „би-ць", „бил-ем" і т.д.„Биашете" — це друга особа множини — отже „Ви бу­ли". Звідси згідність із особовою формою „первіє" саме у мно­жині. Разом: „Ви були перші". Переклад: „Се бо молячись, пер­ше Триглаву поклонятися маємо" — не витримує критики і цілком ігнорує граматику.Розглянемо далі форму: „Поклоніашетесе". Це знову зов­сім правильний дієприкметник часу теперішнього. Порівняй форму: „Хвалонште" від „хвалити", або „знайонште" із носо­вими голосівками „он". Ці голосівки — завважимо знову — за­ховалися тільки в польській мові: „хвальонц", „знайонц".Я змучив читача цією аналізою, але я хотів дати прикла­ди тих труднощів, які стрічає дослідник мови „Книги Велеса".З одного боку в ній знаходимо форми старші від старо­слов'янської мови, а з другого боку — відмінності цієї мови на величезних теренах розселення від полянських племен, які були включені в Київську Державу, а їх західні браття в державу Польщі, до племен далекого південного Сходу Русі-України.Цей приклад показує теж, що до дослідів Книги Велеса можуть — з надією на успіх — приступити тільки вчені, озбро­єні глибоким знанням старинного мовознавства, зокрема мови старослов'янської та питань її пов'язання з протоіндоевропей-ською мовою, санскритом і мовою Авести, при чому мусять во­ни бути приготовані на досліди мови Книги Велеса, як своєрід­ної, ще не дослідженої мови, яка може мати норми, відмінні від дотеперішнього лінгвістичного досвіду...В дальшому буду уникати таких довгих мовних аналізів, як теж дискусій з існуючими спробами перекладу.Перейдемо, отже, до аналізи самого змісту:97

ТРИГЛАВТриглав, як безсумнівно слідує з дальшого тексту, це назва і Божество ТРІЙЦІ, себто Божества, яке обіймає своєю Сутністю Трійцю головних Божеств.Всіх читачів не обзнайомлених із історією релігій заска­кує тут несподіванка. Як це так? Трійця у віруваннях наших предків? Трійцю розуміють вони як вчення характеристичне для християнізму, саме як Віру в Бога Отця в трьох Особах Бо­жих (Іпостасях), а саме Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа-Святого. Ці читачі не знають, що поняття Трійці не є поняттям пер­вісно християнським в історії порівняльного вірознавства. Стрі­чаємо це вірування в інших індо-европейських, або простіше арійських віруваннях і то в текстах, які є безсумнівно далеко старші від появи цього вірування як догми християнізму.В різних віруваннях різно окреслювали склад цього Єди­ного Бога у Трьох Видах чи Аспектах Богопроявлення — чи ан­тропоморфічно — у Трьох Особах — як таїнство Віри.В пляні моїх праць є довша студія про історію такого ро­зуміння Найвищого Божества. Стрінемо тут дуже цікаві й пре-глибокі концепції старинної арійської Індії, зокрема в Упані­шадах і Брагманах.Оригінальну концепцію Трійці стрінемо в германській мі-тології, а саме виразно, як психо-онтологічну концепцію. Буде нам дуже дивно довідатися, що подібне психо-онтологічне по­яснення метафізики всесвіту стрінемо... у філософії Шопенгауера.Для читачів моїх праць поява Трійці у старослов'янській Вірі не повинна бути несподіванкою. В моїй студії п.з. „Найви­ща Святість" читач стрінеться з виразно окресленим Божест­вом саме Триглава на ґрунті західнослов'янського городу Перуна — Штетина.Відрізану голову статуї цього Божества з його святині переслав один із воюючих єпископів Святої Римської Держави Німецької Нації своєму папі, як тріюмфальний трофей.У свідченні Ебона стрічаємо таке пояснення, що це Бо­жество над трьома світами, себто цілим всесвітом. Пишу у зга­даній праці (ст. 133 і далі), що даремно шукав цього трофею в каталогах Ватикану. При чому зазначую, що згаданий Ебон пише про це варварство християнського єпископа зовсім без ні­якого засоромлення, а прямо як похвали гідний подвиг.98І ось наш текст приносить нам те саме свідчення про Триглава з окресленням Божеств, які складають чи творять ра­зом Троїсто-Єдину Сутність цього Найвищого Божества.При тому, окреслення Триглав не відноситься до якогось індивідуального Божества, але є збірним окресленням єдиної цілости Трьох Найвищих Божеств, які мають свої істоти і наз­ви, але всі вони існують нероздільно і єдино, саме як Триглав. Триглав єдиний в Істоті і в своїй Божественній Природі.Існування цієї Троїстости і рівночасно Єдности є, як ска­зано далі, „таїнством Віри", зрозумілому тільки на вищому по-надособовому та понад чоловікоподібному горизонті розуміння Істоти Найвищого Божества.Пригляньмося отже трьом Найвищим Божествам Паїгге ону нашої Віри Забутих Предків.Ці Божества це: СВАРОГ, ПЕРУН, СВАІІД1 ВИД, »бо СВЯТОВИТ.СВАРОГПро Сварога я написав окрему працю, п.з. „Найвище Сві­тло" (Студія про Сварога і Хорса) ще перед тим, заки я позна­йомився із текстом Книги Велеса. Тут мушу відіслати моїх чи­тачів до докладного читання цієї праці, як передумову зрозу­міння того, що пишу тут сьогодні.У цій праці, на основі мовних критеріїв порівняльного овознавства як теж вірознавства, я датую назву і культ Сва­рога як найстарше і найвище Божество індоєвропейських на­родів.Я не повинен був бути здивований, коли прочитав таке блискуче підтвердження моїх наукових висновків у тексті Кни­ги Велеса, бо ж я був твердо переконаний в обоснованності й правильності моїх стверджень. А все ж я зазнав дивного духо­вого потрясення, коли відчитав це й в інших місцях Книги Ве­леса.Триголове Божество стрічаємо на грунті іконографії Кельтів. Кельти були в Україні.Наш текст стверджує, що вчення „Триглава" постало в Україні у перших словах Дощечки ПА. „Се ви були перші, які поклонялися Триглаву і звідси здобули славу".Отже, це велике вчення, яке підняло на вищий рівень ре­лігійне відчування Божеств і вчинило цілий спір, про так зв. ..єдинобожжя" і „многобожжя", — беззмістовним.99Єдинобожжя залишилося упрошеною людиноподібною думкою, грубим перенесенням людської уяви про одного обме­женого чоловіка, от як володаря або тирана на небесах у без­межно складний і многогранний всесвіт.Правдиве поглиблення вчення про Бога, починається там, де кінчиться наука вузької думки та уявлення про Бога, як чо-ловікоподібну Істоту, або по-грецькому т.зв. „антропоморфіч­ну" суть Божества.Суперечність в цілій історії людства, між єдинобожжям і многобожжям тут раз назавжди вирішена і розв'язана на ниж­чому рівні пізнання. Нажаль, ця думка вимагає теж вищого рівня здібности пізнавання та вникнення в природу світу.Ми пізнаємо з'явища одною гранню, доцільністю і при­датністю для нашого світу уяви про Космос. Направду ж, кож­не з'явище світу є многогранне і многопроявне. Тимбільше все-; обіймаюче розуміння Істоти Бога.Єдинобожжя вимагає поняття світу як двоподільного на Бога і на т.зв. „матеріяльний світ". Тоді, як для наших предків СВІТ був єдиною цілістю, але саме многопроявною і многоиа-зивною.Зрозуміємо це краще саме з учення Книги Велеса. Послухаймо тільки та задумаймося глибоко...СВАРОГ — ЦЕ ДІД БОЖИЙВін усьому Божеському родові начальником, себто „на­чалом", у мові філософії „праначалом", основою основ і пра-причиною. „Бог — це початок" — навчав наш рідний філософ Сковорода. В образовий спосіб змальовує це наш Віщун як „всякому родові Вічне Джерело".Вічне Джерело з якого випливає все, що існує. Випливає постійно та утримується постійно його Живучою Водою.„Вічне Джерело, яке тече влітку, а взимі ніколи не за­мерзає". Простий, але глибокий та вірний образ природи Сва-рога.Але зараз наш Віщун додає, що мова тут не просто про якесь людське, світове джерело, як на степу чи серед поселення.Це Джерело Живої Води, себто Божественної, Таємної Сили, яка творить вічно, живить вічно та вічно удержує цілий всесвіт.„І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду, доки як і все до ньо­го увійдемо".100100Модерна наука говорила б тут тільки іншим образом. Вона вчила б про преріжні види випромінювання однієї Боже­ственної Духової Сили, яка далі проявляється у всій творчій многогранності та многопроявності світу.Вона розвивала б це вчення на прикладах, як це: Один промінь бачимо у сімох видах і перечислених дальших мішан­нях цих видів.Один видимий промінь має в собі ще багато невидимих видів існування. Все, що є многовидністю соняшної енергії. Але ця соняшна енергія — це для неї (науки) знову: щось позбав­лене творчої духовости Істоти Бога.А тут наш Віщун виразно вчить, що все походить від йо­го Божественної Істоти і все до нього повернеться. Джерело не тільки поетичне порівняння для легкого розуміння Божествен­ної Природи, яку нам неможливо обняти ні нашими змислами, ні методами науки, ні навіть розумуванням.Все, що існує походить з якогось вже існуючого ,,живця".Але Сварог — це Живець для всіх Живців. Все, що похо­дить від Сварога тече від „його власного Живця".Вернім до образу, який бачили наші предки. Джерелом і живителем Життя була для них Вода. Добре наводнення тере­нів Русі-України як лісостепу, так і лісової полоси було голов­ною життєдайною силою цих теренів старинного поселення. До­бре наводнення давало ті чудесні трави у полосі Дніпра, про які так поетично писав Геродот.Соковиті буйні трави позволяли утримувати буйні чере­ди коров і коней, яких життя неможливе без широких теренів випасання.Бог Мітра в Авесті величається як „урупайяойті", себто Володар широких пасовищ. Тому ішла боротьба за ці життє­дайні степи Русі-України. Тому любили ці терени наші пра-предки.Але тут у розумінні істоти Найвищого Божества Сварога життєдайна вода українських земель ужита тільки як образ, як метафора.Мова тут не про звичайну воду, але про Живу Воду.Поняття Живої Води стрічаємо в народній мітології та переказах. Вона сцілює порубаного мертвого та привертав йо­му життя. Цією водою Валькірії германської мітології оживлю* вали побоєвище, щоб побиті герої могли далі жити і пирувати У Вальгалі.101ПЕРУНТут переходимо до розгляду Істоти Перуна даної нам у Книзі Велеса.„І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду, доки як і все до ньо­го (себто Свйрога) увійдемо, до лук і гаїв райських і до Бога Перуна Громовержця, Бога Війн і Боротьби".Увійти до небес Сварога — це і є те саме, що увійти до Бога Перуна. Вже тут, а далі ще виразніше стверджується Все­єдність Перуна з Сварогом. Він єдиний з ним, а разом з тим він ріжний у його проявленні у всесвіті. А саме:„Про нього ми речемо, що він не перестає обертати Ко­лесо Живучого Явлення. Він (Перун) веде нас на праву дорогу до боротьби та тризнування великого".Два важливі та нові ствердження у „Вірую" наших забу­тих предків.Світ для них — це Круг Явлення. В їх космогонії вони назвуть наш видимий світ старишшм словом „ЯВА".В народі затрималося це слово для означення видимогосвіту.Кажемо: „Я бачив це немов на ЯВІ", себто немов у види­мому, живучому тут світі.І справді СВІТ — ЦЕ ЯВА для нас. Світ видимий, світ до­ступний для змислів і розуму, саме світ, як ЯВА. Тут нема йо­го клясифікації як „світ матеріяльний". НІ! Це світ явленний для нас, світ для нас, світ, що в ньому живемо в цьому нашому житті.До цього питання триподілу світу на ПРАВЬ, НАВЬ і ЯВЬ вернемося ще далі. Тут підкреслюю, що Володарем цього світу ЯВА, себто усього видимого, живого, — а все у цьому світі є живе — є Бог Перун. А він сам — це ріжний вид, чи аспект Іс­тоти Сварога.Друге ствердження це те, що саме Перун веде нас на Праву Дорогу. Ця дорога — це дорога відвічної боротьби. Сам Перун веде цю боротьбу з Протисилою Світу — саме з Чорно-богом. Ми, його сини, призначені вести цю боротьбу разом з ним.Праведність — це праведна, справедлива боротьба.У моїх студіях я стрінувся з молитвою про ведення до праведної боротьби у книгах Авести, у преславному гимні до Мітри.Мітра — значить Друг, Приятель. Цю назву прийняли на­ші сусіди на теренах Медії та Персії на значення того самого102індоєвропейського Божества, як ITEPYH. Під назвою ІНДРА він найпопулярніший Бог у світі Ригведи.Наші предки знали його під найбільше зрозумілим сло­вом ПЕРУН, себто той, що бореться, той, що перемагає. ПРЯ у Книзі Велеса так і значить — боротьба. Про Перуна і Свянтеви-та так і сказано нижче, що вони „СЕН ПЕРУТЕ" себто борять-ся, саме вони два, бо форма „ПЕРУТЕ" — це двійня, себто фор­ма тільки для двох, як „імате, бондете, вісте і т.д."Його зброя — це ПЕРУН, як блискавка і грім. Але це та­кож вислів його радісної сили, його спів і його щаслива музи­ка. Його громи — це перш за все благословення для Землі його оживляючою снагою, життєдайними дощами...Чудесний опис: Він Обертає Колесо Живучого Явлення.Себто, утримує увесь Всесвіт в русі й житті. Без нього Всесвіт не міг би існувати. Всесвіт — це для нашого Волхва усе „Явлення".Тут мусимо пригадати собі з моєї студії про Сварога, що він є не тільки Найвищим Божеством, але сам він творить со­бою Небесний Простір, отже Небеса.Убитий воїн оживає і пробуджується до нового життя у Синьому Сварозі. І тут він живе з усіма своїми братами та дру­зями воїнами. Сварог вітає їх і радіє ними як рідними синами. Він так і звертається до них рідним словом: „Сину!"Разом із ним вітає їх любовно і дружньо сам Перун і приймає їх до „Полку Перуна". Слово „ПОЛК" у староукраїн­ській мові означає все Воїнство разом, сьогодні Армію, а також боєвий похід і саме боротьбу. Звідси „Слово о Полку Ігореві" включає в свою назву всі ті значення слова „Полк". Я переклав це слово оригіналу як „Воїнство".Отже вічно живе Полк Перуна у Сварозі. Там всі хоробрі і праведні вічно перебувають. Там вітає їх теж Матір-Слава, Що з її Істотою стрінемося далі.Грудка Землі, яку встромив лицар до рани на грудях, пробуючи затримати кров, що спливала у Землю з його смер­тельної рани, ця грудка Землі — це його карта вступу до неба. Смерть за Рідну Країну освячує його Безсмертного Духа. Що-більше, саме така смерть і його життя, як вільного сина свого народу, дає йому Безсмертя Душі. Душа раба остається рабсь­кою після смерти і належить до свого рабовласника.І знову вчення потрясаючої Духової Сили.103Грудка Землі з кров'ю лицаря — це є та Духова Сила, що дасть йому Славу, Святість і Безсмертність.Він удостоюється „Чину Перуна" після смерти і ця груд­ка Землі забезпечить йому перебування у Синьому Сварозі ра­зом з його преулюбленим Богом Воїнства Перуном.Орден Перуна існує вічно у Сварозі. А Перун, як навчи­мося далі, це те саме, що Сварог. Це те саме, що Сині Небеса. Це тільки ріжні назви і прояви тієї самої Божественної Істоти і Праєдности Всесвіту.Порівнянням цього вчення про освячення Душі з хрис­тиянським ученням про освячення кров'ю тільки і виключно через смерть для .самої тільки церкви я займуся в іншім місці. Тут найяскравіше побачимо ріжницю між християнізмом і на­шим праісторичним вченням.Ведений стихійним відчуттям я писав про похід Душі ге­роя після смерти до неба ще в першій збірці моїх поезій, як вираз віри народу в посмертному голосінні. Друзі кличуть сво­го брата, щоб вернув до них у днях рішальних боїв.Розгляд народніх голосінь потвердить, що таке вірування затрималося в народі навіть у тисячолітній духовій неволі хрис­тиянізму.Віримо в Перуна. Віримо в його Полк — себто громаду Духів Героїв, що разом з ним у небесах перебувають як його сини і лицарі Праведної Війни і Вічної Боротьби за утримання Світу проти Темноти і Зла.Читачам моїх праць пригадую переклад мого гимну Риґведи п.з. „Ядро Всесвіту", оголошеному у „Визвольному Шляху".Тут Індра-Перун порівняний до Осі у гарбі. Так, як коле­са возу спаює ВІСЬ, так спаює снага Перуна світ. Так, як без Осі не міг би існувати віз і його колеса, так без сили Перуна не міг би існувати весь світ, у нашому вченні названий Явою.Він — Перун спаює і тримає світ. Він вічно крутить ко­лесо Явлення. Це подивугідний і надиво модерний образ. Світ не існував би для сьогоднішнього вченого, якби його не трима­ло разом явище електронів, і взагалі світ громової, себто для ученого електричної сили, що в мільйонах кіловатів електрич­ної енергії проявляється в одному громі. А що ж у всіх громах Космосу? Це є сила того Великого Вибуху, що ним сьогоднішні вчені пояснюють постання всесвіту. Вони сьогодні не знають нічого про дивну природу цієї світової потуги.104Вони склонні пояснювати її „матеріалістично". Але най­кращі з них уже знають, що це їхнє пояснення закоротке для самої їхньої науки. Це Потуга незнаної для них Природи і Іс­тоти.Наші предки були мудріші від сьогоднішніх учених. Для них ця Потуга, яка утримує всесвіт — це сам Перун у своїй світотворчій і світоутримуючій Істоті. Це один із проявів його Іс­тоти, саме як істота Яви.Можемо тільки склонити голову перед мудрістю наших волхвів, що шанували Перуна як Найвищого Бога Світопроявлення, а рівночасно як Синє Небо Сварога, як Батька і Волода­ря всього діючого, а зокрема героїчного світу.Без Нього — світ був би тільки Темнотою. Без Нього не було би ані СВІТЛА, ані СВІТУ.ПОЕМА ПРО ВСЕСВІТДощ. 8, продовження 2, В.К. част. 5. Рядки 1-3. Пре) цю чудесну Жар-Птицю буде мова дуже часто в Кни­зі Велеса. Це Символ і Істота, що викликує найглибші почуван­ня в народі. її появі і пісням присвячено багато місця у фолкльорі...Я особисто стрінувся з її істотою ще в дитинстві в опові­данні Матері. Це зокрема про її лет над світом на Різдво і цей факт мені вистачив, як засвідчення народності! цього міту, що дожив до 20-го століття в рідному селі моєї Матері.Жар-Птиця відома з етнографічних студій. Це один з найстарших мотивів різних вірувань і мітологій у світі.Мовні завваги до тексту: „бяхом сме пряшехом", рядок З, вважаю за рідкісний і не досліджений вид бажально-умовного часу минулого в майбутньому.А. Кирпич перекладав місце упрощено: „Отож ми б'ємо­ся з ворогами". Шкода поминати багатство дієслівних видів, з яким стрічаємося в тексті.Слово „пря" вживає Шевченко як поетичний архаїзм у „Кавказі": „Не нам на прю з Тобою стати".

ДОЩЕЧКА 8, ПРОДОВЖЕННЯ 2Переклад Проф. В. ШАЯНА1. Це прилетіла до нас, вона сіла на дерево і співає Птиця, а кожне2. перо є інше, сіяючи різними красками стома красками вночі і вдень, а співає вона1053. пісні до боротьби і на прю, щоб ми воювали з ворогами. А згадаймо про те, як наші4. отцове, сьогодні у Сварозі Синім, дивляться на нас і краще усміхнутися до них,5. бо ми з отнями нашими не єдині, але уповаємо на поміч Перунову.6. А то ми бачили, як скаче у Сварозі вісник на коні білому. А він здвигнув меча7. до небес і розторгнув облаки і громи, а потекла Жива Вода на нас. А ми пиймо її,8. бо вона пливе до нас всякою життєдайністю. Пиймо її як здійснення Божественного життя на9. Землі! А тут корова замунь іде до Поля Синього і починає10. їсти траву ту, і дає молоко і тече то молоко до хлібів і11. і світить вночі зорями над нами і це молоко бачимо.12. І це є Дорога Права, а інших не маємо мати.13. То ж стережи, потомче, слави тієї і держи твоє серце за Русь, яка є і перебуде14. нашою Землею, а її боронитимемо від ворогів і помремо за неї, так як день помирає15. без світлого Сонця, бо Темінь його заливає у вечір. "А вмирає вечір і є ніч.16. А вночі Велес іде по Сварозі, по молоці небесному і іде до свого чертогу.17. А на зорі звертається до воріт. Там ми ждемо його, щоб зачати співи і славити Велеса18. від віку й до віку. І славимо його храмину, яка блестить многими вогнями і стається уся жертовни-19. цею чистою. Це Велес навчив праотців наших орати землю, засівати мілини і жати снопи колосисті20. на струждених полях, і ставити снопа при вогнищі у' хаті і почитати його як Отця Божого.21. Слава отцям нашим і матерям, що вчили нас про Бога нашого і вели нас за руку22. до Стежки Права. І так ідемо ми, а не будемо як хлібожерці. Ні, ми єсьмо23. славуни Руси, які співають славу Богам і тому звемося славуни.24. Від морського берега Годського моря ішли ми до Дніпра і далі, а ніде не бачили інших25. мандрівних племен так як Русів, а тоті Єгуншти і Яги були відкинені, бо ми мали боярина26. Оглендю, який узброївся нашим воїнством і повів нас до щастя.27. Від утра до утра ми бачили інші лиха,що діялися на Русі і ждали ми, що звернеться28. на добро. А це не станеться інакше,як сили свої не зв'яжемо разом і візьмемо29. до наших мислей єдину мету. Бо так наказує нам голос праотців наших, а тому30. зважмо, що не сміємо діяти інакше.Ідім до степів ч.аших і борімося за живину31. нашу так як гридні, а не як безсловесні скоти, які не свідомі... (Тут текст зіпсований.)32. Ту бо красна зоря іде і ниже самоцвіти на убрання свої.33. І ми її вітаємо від серця як русичі, а не як греки, які не знають34. про Богів наших, а говорять злі невігластва. Бо це ми носимо ім'я слави,35. а цю славу докажемо їм, ідучи на заліза їх, ідучи на них і на меч. Тут бо ведмедева36. зупинилася перед борнею, чуючи про цю славу, а елани опинилися втікачами. І сказано37. тими про русів: вони не забивають за ніщо, хіба примушені.38. А греки ворогують по своїй похоті. Бо ж ті русове є горді39. і дякують за хліб, не як греки, які беруть і зловляться на давця.40. А про цю славу орли клекочуть повсюди, про те що русичі є вільні і сильні по степах.107Завваги: рядки 3-5 Сварог Синій — це старослов'янські Небеса і сам Най­вищий Прабатько і Творець Всесвіту. Він — Найвища Істота, не є антропоморфізований. Y Чині і Існуванні Всесвіту бере участь через інші свої Потуги та Уосіблення, які є теж його Істотою.Його природу та етимологію його назви я відкрив ще довго до появи „Влес Книги" і звітую про це в праці під заго­ловком „Найвище Світло". Генеза Всесвіту з Найвищого Світ-ла е характеристичною для нашого світовідчування як вияв, прояв, творчість і Істота Світла.В цьому та інших місцях тексту я отримав блискуче й повне підтвердження Істоти Сварога з моїх дослідів як Найви­ще Світло, як Найвище Божество, а рівночасно місце перебу­вання в ньому наших прапредків героїв і лицарів.Рівночасно дуже характеристичне для українського сві­товідчування є постійний зв'язок наших душ із світом предків. Мотив можливого засоромлення перед цими предками є най-сильнішою заохотою до чину, який був би гідний наших пра­предків.- Цей зв'язок діє посьогодні. Знаходимо вираз цієї Віри в народніх голосіннях. Тут дуже часто проситься душу мертвого, щоб була нам післанцем до світу Батьків. Про посмертне жит­тя нащих душ довідаємося більше в дальших текстах.Рядки 6-9Наші предки пили Воду Життя. Згадки про неї заховали­ся в джерелах історичних. Живою Водою живуть душі блажен­них в небесах Сварога. Приносить її на Землю Перун, Син Сва­рога.Його уявляють наші предки як Лицаря-Воїна на Білім Коні, з мечем у руках.Подібне уявлення стрічаємо у статуї Свантевита в Свя­тині на Ругії. Білий Кінь, Меч і Ріг Меду були його зовнішніми атрибутами. Докладний опис цієї святині я навів за Саксонцем Граматікусом у моїй студії про Свантевита.Я розвинув теж цю старинну мітологему в книзі „Про Перуна Знання Таємне". Жива Вода випливає там із Джерела під всесвітнім вічно живим Дубом в гаях Перунових. Він жи­вить цією Водою Жар-Птицю з власної долоні.Про культ Джерела і Води серед ріжних західньо-европейськйх народів можна писати довшу студію. Культ джерел зберігся в деяких країнах досьогодні, як засвідчує етнографія.Для наших предків Вода і Ріки були святими. Вони отри­мували Божественні назви і самі були Богами своєю життєтворчою силою. Так, наприклад, ріка Бог так і зветься назвою Бога.Подібно Дніпро і Дністер. Моїх читачів відсилаю тут до моєї праці про назви цих рік. До сьогодні Дніпро є Батьком України для Шевченка чи Вінграновського. Висла є Матір'ю Польщі для поетів.108Скитський Бог ПАПАЙОС (Батько) пристав і оженився на Дочці Дніпра і так постали Скити, — як оповідає Геродот.Із цього старинного культу затримався звичай торжественного освячування води, звичайно перейнятий християнізмом.Що ж до оживляючої та запліднюючої сили води після громової бурі, то сьогоднішня наука знає добре цей факт. Вода після громів є „наелектризована" і пробуджує зерна і рослини до кільчення й росту. Огородники підливають насаджене чи засіяне зерно „електризованою'' водою.Наука знає добре про ці властивості Сили Перуна, але вперто відмовляється бачити її метафізичну природу поза з'явищевими проявами. Наші Предки шанували цю життєтворчу Силу, „яка пливе до нас життєдайністю, як здійснення Божест­венного Життя на Землі".Така глибока й натхненна мудрість воскресає для нас із кожної Дощечки Книги Велеса...* Ціле життя я заглиблювався в поезію, але ніколи не стрі­нув такого чистого і живого натхнення, яке напоює цю поему життєтворчою потугою..Кожне слово тут дише рідною Землею, безмежною любов'ю до неї та відданістю одержимої присвяти.Спробуємо, однак, здобутися на науково-історичну ана­лізу цієї частини поеми.Перш за все стрічаємо тут небесну постать Корови За-мунь. Безмежна Молочна Дорога, що стелеться крізь небеса, має своє джерело в її Материній Доброті, що живить цілий світ її чудесним молоком.Культ Землі також споконвічний, як усвідомлення люди­ною, що Чоловік є Сином Сонця і Землі. Це ж Земля живить його щоденно як Мати. Образ цієї Живительки втілений у міто-логічну Корову, Добру Матір, яка живить цілі покоління благо­даттю свого молока. Життя наших предків на історичному ета­пі того часу було тісно пов'язане з цією істотою. Сьогодні моло­ко — це „фабричний продукт", який ставлять нам щоранку під двері і ми по-дикунськи не думаємо про Корову, саме як живительку роду і родини, хоч на її молоці ми виросли змалку. Але ж наш батько селянин, який плекає, живить і дбає про неї, знає вартість її поживи для родини.109Культ Корови стрінемо в Риґведі, де Сонце, чи Рання Зо­ря порівнюється і називається цим любим словом, як синоні­мом, іВ нашому тексті стрічаємо її назву як ЗАМУНЬ.Назва нагло прозвучала для мене так старинна, як світ наших прадідів і, звичайно, пов'язана з етимологією сучасного слова „ЗЕМЛЯ".Найстарші звучання цього слова, а радше кореня, знахо­джу у формах: ЗЕМ, ЗАМ ЗАМІН.Форму „ЗЕМЕ" стрічаємо в латвійській мові.У слов'янських мовах слід навести польське „ЗЄМІЯ".Наше „Л" у слові „ЗЕМЛЯ" є новішою вставкою подібно як „Л" у слові „Здоров'я" та „Здоровля". Сьогодні наші пись­менники вертаються до старшої форми здоров'я.Але найцікавіше явище у тому зв'язку знаходжу в Авес­ті. Сама старинна Авеста дасть нам ключ, потрібний для зрозу­міння міто-етнолігічної істоти Замунь.Стрічаємо в Авесті довший і прекрасний яшт, що так і зветься від видів ЗЕМЕ-ЗАМІН, „ЗАМІЯТ-ЯШТ", а саме ЯШТ Дев'ятнадцятий, себто обрядово-релігійний гамн і текст для Бо-гослуження. Стрічаємо теж коротші молитви, а саме ЗАМІЯТ Патет. В цих гимнах ЗАМІЯТ — це Жива Душа Землі, якої ме­тафізична основа і істота живе вічно в небесах Агура-Мазди. В цих небесах, подібно як у Сварозі, живуть Ідеї-Сили і Творчі Духи всіх Потуг Світу. Це зовсім пояснює культ Корови За­мунь, саме як істоти Землі на небесах. Це Вона творить Молоч­ну Дорогу і дає Життя Землі і небесам.Подібно у Гимнах Атхарваведи стрічаємося з культом Землі у гимнах і молитвах.Частину цих гимнів я переклав українською мовою ще в часах моїх університетських студій і включив у збірку п.з. „ГИМНИ ЗЕМЛІ". Як мотто до цілої збірки, я ужив слідуючі безсмертні слова Атхарваведи:„В НАЙВИЩІМ НЕБІ ВІЧНА її ДУША У СВЯТІСТЬ СПОВИТА. ВОНА СВЯТА — ЗЕМЛЯ !" В моїх „Гимнах Землі" я розвинув цей мотив у метафі­зику культу Землі.Можна написати цілу статтю-студію про приглушений, але у злогах підсвідомости народу живий і діючий культ Землі.110Стрінемо його у Стефаника і Коцюбинського та інших, але вже як півсвідомі вибухи цього культу Землі, позбавленого однак свого мітологічного й метафізичного змісту.В обрядах стрічаємо культ Землі разом із культом пред­ків, а зокрема героїв, на Зелені Свята. Це Обходи довкола по­ля і на цвинтарі з молитвами і жертвами духам предків. Це ре­чі добре відомі з етнографії. Я їх тільки наводжу на пам'ять, як залишки колись важливого і життєдайного культу Землі-Ма-тері.„ПАМ'ЯТЬ СВІТУ ТАЄМНА, ЗЕМСЬКА ДУША — НЕЗЕМНА."(Володимир, „Гимни Землі".)Отже стрічаємо у „Книзі Велеса" цей престаровннний культ Землі-Маїтері у прапервісній зоо-морфічній формі. Чита­ючи цю Книгу сьогодні, мусимо позбутися наших упереджень до цього виду метафоричних уосіблень, як взагалі наших мате-ріялістичних упереджень до Життя в Космосі і на Землі.Тут пригадаймо собі, що в „СЛОВІ ПРО ПОХІД", одного з улюблених національних героїв називають „БУЙ-ТУРОМ". „БУЙ-ТУР" — це звучить гордо. Уявляємо могутньоплечого Князя Всеволода, втілення хоробрости, непохитносте і братньої любови. Але ж саме слово „БУЙ-ТУР" означає тільки, що БУ-ГАЙ-ТУР.Крім того мусимо пам'ятати, що ціле світовідчування арійських народів було побудоване на рівнобіжності життя на­шого Світу, інакше Мікрокосмосу з Всесвітом, себто Макрокос мосом. На цій основі побудована сила й жертва Молитви.Аж сьогоднішня наймодерніша наука відкриває цей наш щоденний і щохвилинний зв'язок із Космосом* саме як і „ОРГА­НІЗМОМ".Очевидно — так учимося — тонка ріжниця між метафо­рою сьогоднішнього поета і мітом старинних Віщунів. Ця мітологія — це перш за все натхненні візії Віщуна і Поета рівно­часно. Наша старинна мітологія відкриває перед нами всю пое­тично-творчу і мітотворчу силу наших Правіщунів. Нажаль, упадок мітотворчої сили в історії народів означає часто затра­ту їх творчого ідеалізму в історії.Викликавши таку гарячу любов до Землі та її Душі в небесах, автор видвигає свій клич любови Русі і рівночасно клич готовости покласти своє життя за неї.Вона була, є і буде нашою Землею.111Без неї помремо, як світлий День помирає без Сонця. Тут натхнення Віщуна досягає справжнього апогею, сміливого обра­зу смерти без Сонця і смерти без Рідної Землі.Справді, справді, як День без Сонця, так ми вмираємо без нашої Рідної Землі.Поема продовжується.На небесах побачимо тепер Сонце-творчого Велеса, в усій його красі й величі. Це його славимо й будемо славити від віку до віку в торжественних Богослуженнях саме до сходу Сонця у його всесвітньому Храмі.А цей Храм блестить многими вогнями і...Тут стрічаємо важливе слово, одне з тих, які безсумнівно свідчать про автентичність „Книги Велеса".Це слово звучить в оригіналі „ЯГНИЦЯ", або можна чи­тати „ЯГНИЩЕ".Взявши це слово під аналітичний мікроскоп порівняльного мовознавства, пояснюю це слово ось як:Є відомий протоіндо-европсйський корінь:Корінь ЯГ і ЯГ.Він означає чинність жертви через спалення.Через приросток „НА" постає відоме санскритське сло­во, яке звучить після палатизіції приростка „на" як: ЯГНЯ, що значить Жертва згідна з ритуалом і жертовною формулою.В нашій мові збереглися сліди цього слова у слові „ЯГА" — в негативному значенні „чарівниця" (Баба-Яга) після закріп­лення християнізму.Моє заключення є, що від кореня „ЯГ" — подібно як у санскриті було живе слово „ЯГ-НА", себто жертва. Звідси вог­нище і сам жертовник, на якому горіла „ЯГНА", звався „ЯГ­НИЩЕ".Починаємо розуміти найвище натхнення цілої поеми.Наш віщун-поет порівнює блискучий схід Сонця до мо­гутнього Космічного Вогнища і Жертовника.Всесвітній Храм Велеса горить тоді численними вогня­ми і сам стає Чистим Жертовником.Могутній поетичний змисл встає з цих слів.Для дослідів тексту — це наука, що т.зв. „незрозумілі місця" є незрозумілі тільки для нас. За ними є звичайно гли­бокий зміст. У дослідах краще залишати такі слова покищо не­розгаданими, аніж звужувати чи спрощувати зміст Книги Ве­леса.Але численні учені, замість признатися до свого незнан­ня, або просто невіжества в питаннях мови прадавніх сто­112літь, воліють ВІДКИНУТИ АВТЕНТИЧНІСТЬ тексту, мовляв, „мова незгідна з мовою, що її знаємо із текстів 11-го чи 12-го століття" ...При цьому замовчується, що в мові 12-го століття вже вичищено слова несприятливі та небажані для християнізму.Як я згадав, це слово „ЯГ" як теж зоомітологічна кон­цепція „ЗАМУНЬ", свідчать про автентичність тексту.Закидати чи теж твердити рішуче, що текст є пляґіятом, — як це роблять деякі вчені з Російської Академії Наук, це значить приписувати авторові „илягіяту" не тільки досконале знання Ригведи й Авести, але здібності утворювати нові слова, згідні з духом і правилами старинних мов. Такого генія я не стрічав в історії дослідів текстів.Якби був такий геній, то він був би відомий із своїх гли­боких знань, а рівночасно поетичного генія.Пригадую теж, що у випадку геніяльного містифікатора Макферсона-Осіяна — вчені ніколи не бачили ніякого тексту, а тільки „переклад". Цей „переклад", я тверджу, був твором генія. Але навіть він не був здібний в ніякій мірі імітувати сам текст і мову здогаданого автора... з третього століття у старо-шотландській мові. Ані теж не був годен імітувати справжньо­го духа старої поезії. Його Осіяна — це иеперевершений взір модерного романтизму, який мав таку силу, що Ґете навернув­ся від клясицизму на-цеи новий романтизм і він же — роман­тизм Осіяни — викликав, наприклад, постання романтизму в Польщі (Бродзінскі та інші).А тут перед нами встає найправдивіший Дух наших Прапредків в його гарячому прагненні оборонити Віру і Батьків­щину рівночасно.Але вернім до аналізи нашої поеми:Слідує далі прославлення Велеса. Це він навчив нас куль­ту Снопа. Цей культ затримався досьогодні. Хто із старшої ге­нерації не пам'ятає зворушень душі і подиху цієї прабатьківсь­кої старинности на спогад Снопа на покуті? І це в селі і в місті. Хто з нас не пам'ятає цієї магії Снопа у кожне Різдво у най-ріднішій хаті?Але пізніші „вчені покоління" відкинули цей культ Сно­па, як щось примітивне. Чи справді це примітивне?Зерно пшениці триває і зберігає життя міліони літ. Тайна помноження, росту і розвитку заключена і збережена в одній зернині. Скільчилася пшениця з гробниць фараонів!113Це поглиблення зрозуміння СИЛИ І КУЛЬТУ ЖИТТЯ. Це всерадісне підтвердження Життя і Всесвіту характеристич­не для цілої релігії наших Забутих Предків.Це всесвітній Тріюмф нашої Віри над пізнішим життєне-нависницьким песимізмом інших релігій, заперечення Радости й Вічности Життя.Та сама Тайна зберігається в культі ЯЙЦЯ, як Символу Сонця, як Символу Вічного Воскресіння на Великдень.Звідси Слава Велесові, Батькові Роду й Народу!Ні, ні, — ми не є марні „хлібожери" 20-го століття!Ні, ні, — ми є і будем і перебудем як Славуни-Руси!Саме походження словоназви „ВЕЛЕС" я пояснюю в мо­їй праці п.з. „Богиня Світанку" і тут годі мені повторюватися.Саме появу Ранньої Зорі стрінемо в дальших словах на­шої поеми.Мовна заввага: Завважмо при цій нагоді одне мовне з'явище: „а водяша по ренце" — але вели нас за руку.Слово ,рука" має тут старшу форму „ренка" з носовою голосною „е". Вона затрималася в польській мові як одна з її архаїчних прикмет. В Книзі Велеса будемо стрічати види з но­совими голосними, як теж види, які цю голосну втратили. Отже ми є тут в переходовій добі, коли вже була жива тенденція за­міни „єн" та „он" на „у", (наприклад „Менж" — МУЖ).Мовне з'явище затрати носових голосних стрічаємо в ста­роукраїнській мові одинадцятого століття. Це виразно датує мову Книги Велеса як вчаснішу, отже 9-те чи 10-те століття.До цього питання доведеться ще вернутися.А. Кирпич перекладає це місце так:„Так бо ми маємо боярина Оглендю, який нами погордив­ся і дере нас на часті."В оригіналі є цікаве слово „погрдісіа" (рядок 26), яке п. А. Кирпич перекладає як „погордився".На ділі, існує староукраїнське слово „гидень", яке стрі­чаємо в хроніках. „Гридень" — це воїн у постійній службі та військовій формації. Світлий Князь Володимир Великий любив перебувати радше у „гридниці" ніж у „бабниці" між своїми пречисленними жінками. Гридень вимовлявся первісне через „сонатичне" „Р", як сьогодні „крк" і „прст" у чеській мові, яка затримала цей звук.Звідси дієслово „огридитися", або „погридитися", себто узброїтися зорганізованим, постійним воїнством. Подібно тво-114рилися інші слова у відношенні до зброї. Отже прочитаємо в Книзі Велеса „омечитися", себто озброїтися мечами.„А нас дере до щастя" — „дерти" — значить вести нака­зами, поривати до щастя. Стрічаємо у Франка „Дух, що тіло рве до бою". „Рве" — значить пориває, веде через натхнення. Ця картина Огленді наведена як похвала для Огленді. Вона від­носиться до доби творення державного воїства через ополчен­ня менших племен та князівств. Ціле речення значить: „Оглендя створив з нашого воїнства постійні полки гриднів", або ко­ротко „ногрдися"... нами. Ця пригадка потрібна авторові поеми як дальший його заклик для мети, яку визначує. Звідси теж згадка про прогнання „єгунштів", себто гунів і яґів.(Літери „Й" небуло в оригіналі Дощечок, згідно з пові­домленням Ю. Міролюбова. Він передавав нею „II" себто два І, оригінальне слово „ПІТРА" мусить бути покаліченням.)Тут знову п. А. Кирпич перекладає слово „грдінове" як „гордині", тобто горді люди. Тимчасом слово „гридин" мало зовсім окреслене значення „воїна в ополченій формі". Звертаю увагу на особове закінчення „грдінове" від основи „гридин", по­дібно як „синове" від основи „сни", аналогія до санскритсько­го закінчення іменників на коротке „у" як „сунавах" — синове. Наш Віщун розвиває тут основну думку свого послання, чи звернення до народу. Він закликає до вищої форми народного воїнства, а саме до з'єднання сил, ради оборони та закріплення державности на півдні Русі-У країни саме серед племен, що жи­ли тут тривалим поселенням між Дніпром і Дунаєм.Старинність і первісність цього поселення не доцінюють наші історики. Чигаємо в пізніших хроніках про князівство Тьмутараканське. Можна набрати уяви, що це якась відірвана колонія, куди виганяли князів „ізгоїв". Але ж таке князівство могло існувати тільки на базі тривалого поселення, яке мусило нести на своїх щитах і мечах усю грозу і бурі ворожих мандрі­вок, які бажали перш за все відірвати наш нарід від берегів Чорного моря. Про цю споконвічну боротьбу почуємо більше далі.Покищо поет вертається до своєї поеми про Всесвіт.В поемі, чи гимні виразні два струмені. Один — це прослава Богів, а зокрема Велеса серед величавого ранку, коли-то відбувалося раннє Богослуження наших ирапредків. Рівночас­но у цей струмінь вплетений і переплетений другий: це пригад-

115ки минулого, окреслення їх боротьби та їх сучасного завдання єдиної мислі для боротьби за їх ствердження і вільне існування на нашій Землі.Разом із величавим Велесом появляється у вогнях поран­ку ЗОРЯ СВІТАННЯ. Вона ниже жемчуги на свої убрання. І знову рідний образ. Жемчуги і прикраси нанизувалися на уб­рання жінок Русичів. Такі ж були одяги наших прасестер. На­низувати, вживається ще й сьогодні.Тут просто чистий корінь: низати, ниже. Сьогоднішньому поетові не прийшов би до голови такий, здавалося б простий, але якже сильний і мальовничий образ. Нічого подібного у Кар-дучія в його „Гимні до Ранньої Зорі".В такій картині — нагле зіставлення із греками. В їх Вірі і культі немає того щирого серця, що є в нас. Вони не розумі­ють наших Божеств. Наш Віщун і наші прапредки горді із своєї Віри. Вони знають її Красу і Силу. Вони знають, як сильно вона випливає з самого серця і Духа Народу.Стрічаємося з фактом війни ВІРИ, про яку мало знаємо з історії.Русичі є Синами Слави, а цю Славу докажуть „ідучи на заліза греків та на їхні мечі".Нагадуються тут майбутні слова Святослава, записані грецьким істориком. Це він відкликується до Слави, яка іде перед Русичами і відкриває їм ворота городів.Це натхнуло мене до спроби зрозуміння дуже неясної згадки про „ВЕДМЕ ДЕВО" — мабуть город чи плем'я. Поясню-ю це місце так: цей город чи плем'я мало стати на боці греків. Але слава Русі подіяла на них так, що вони опинилися поза бо­ротьбою, себто відмовилися від союзу з греками. Тоді греки опинилися втікачами.Це знову нагадує мені історію воєн Святослава, коли то, як він стверджує „Слава ішла перед нами" і на звук цієї Слави цілі городи відіфивали перед ним свої ворота, вбачаючи в ньо­му визволителя від грецького ярма. Так здобув він, за хронікою, 82 городи продовж одного року. Це було можливо тільки зав­дяки психоідеологічній ситуації в Болгарії, яка хоч уярмлена духово, але ще відповідала на зов Слави і братерства Русичів.І тут чуємо важливе історичне ствердження про ідеоло­гію Русичів. Вони не нападають як греки по своїй похоті, вони не вбивають, хіба що примушені до того нападами ворогів і за­116грозою поневолення нашої країни. Саме такий є зміст цілої на­шої історії до підкорення нас зброєю та політикою Візантії, якій вдалося зробити з Русі-України свою духову й культурну провінцію.Русичі є благородні. Вони дякують за хліб і за добро їм учинене. Л греків тільки роззлоблює чуже багатство. Вони за­зіхають на хліб господаря, який їх вгощає щиросердечною гос­тинністю. Побачимо далі, як розвивалася ця історична драма.Характер Русичів — це їхня Доброта і Благородність. Але разом із тим безсмертна відвага в боротьбі з ворогом, який їх обдурить ганебно й зрадливо. Тоді вони безстрашні. І звідси їх Слава, про яку клекочуть орли:„РУСИЧІ Є ВІЛЬНІ І СИЛЬНІ НА СТЕПАХ !" Слідкуємо пильно за розвитком цієї драми історії.ШОБ ЗЕМЛЯ БУЛЛ ПЛІДНА І ЖИРНА Дощечка 8, продовження 3. Рядки 1-9.„Ой була сійба диводивная". (Володимир: „Гимни Землі")1. Коли то наші пращури почали творити собі Сарунже, тоді греки, які прийшли як гості-купці2. до торжищ наших, глядячи за прибутками, і побачивши нашу землю, посилали до неї3. множество юнацтва, будуючи доми і городи для виміни і торгівлі. А одного разу4. ми побачили їхніх воїнів омечених і озброєних, — і скоро наші землі перебрали до своїх рук5. і встановили ігрище інші як наші,і тоді ми побачили, що греки торжествують,6. а Славуни стали длг них отроками.І так наша земля, яка чотири віки була нашою,7. стала грецькою, а ми там є як собаки, що їх звідсіль женуть вон каміннями,8. і ця земля є огречена, — тако днесь маємо її відібрати і кров'ю нашою полити,9. щоб земля була плідна і жирна.Не можна ясніше і міцніше представити драму зустрічі наших племен із греками.Земля над Чорним морем була нашою. Прийшли грецькі кУпці і їх трактували як гостей, за пануючим у нас споконвіч­117но законом Радогоща. Купців вітали як гостей і дозволили їм поселюватися. Так постали грецькі колонії над берегом Чорно­го моря. Звичайно, не могли вони інакше поселитися, як тільки за згодою місцевого поселення. Геродот і інші забувають згада­ти про це, що тільки так могли ці колонії постати, а найважніше про те, що жило там і довкруги місцеве населення досить густо, щоб торгівля із ними приносила прибутки. Населення було дружнє і гостинне для купецтва і тому дозволило їм по­селюватися для торгівлі. Тимчасом міг би хтось віднести вражіння із наших і грецьких історій, що греки прийшли на неза-селену землю, нічию і завели торгівлю з далекими від моря племенами.Так не було! Наші предки вже до їх приходу збудували город САРУНЖУ, Суронже, якого назву скорочено далі до CY-РОЖ.Читачі моєї праці про Сварога знають вже, що корінь CYP означає СОНЦЕ і БОГА СОНЦЯ. Суронже — це староукра­їнський Город Сонця, по-грецьки — Геліополіс.Так підприємчиві торговці поселилися на відомих в істо­рії колоніях. Настав період дружніх відносин із Грецією і гре­ками. Це в тому часі наші дівчата приносили їм зорганізованою естафетою СВЯТИЙ СНІП, як знак і символ згоди і приязні. Цей дар цілини греки високо, як дар їх святині. Дівчат прий­мали як жрекинь і як висланок народу.Ми не шукали їх землі. Ми були дружні і гостинні.Але ось — одного дня — греки відплатили їм ганебною зрадою. Прийшли несподівано вже не як гості, але „омечені і озброєні". За гостинність відплатили завоюванням і огреченням нашої землі.Наш Віщун проголошує святу боротьбу, щоб відібрати нашу землю. І це є основна мета його палкого звернення.Подібно, декілька століть пізніше, основною метою „Сло­ва про Похід Ігоря" буде клич до єдності князів у боротьбі їх з ордами зі Сходу, для відібрання Тьмутараканської Русі.„РУСИЧІ СТЕП ПЕРЕГОРОДИЛИ ЧЕРВОНИМИ ЩИТАМИ"В нашій поемі, що так і є свого роду проповіддю і пос­ланням, стрінемо ось тут НАЙСИЛЬНППІ СЛОВА, які я чув коли-небуть в обороні нашої Землі та у ствердженні її як нашої священної і споконвічної власности.118

Цю святу Землю треба відібрати, рясно проливаючи кров, — кров наших воїнів і героїв!„ЩОБ ЗЕМЛЯ БУЛА ПЛІДНА І ЖИРНА !"... Справді, справді є наша Земля густо насичена нашою кров'ю.ТОМУ ВОНА РІДНА І СВЯТА !„Було зерно золоте, Ясносоняшне Білі тіла молодецькі. Героїв серця борецькі. Гей, яке там буде жниво... Буде диво, дивне жниво: Лан засяє злотогриво, Встануть Лицарі святі, Ясносоняшні."(Володимир: „Гимни Землі")НЕМАЄ СМЕРТИ Дощечка 7 Д, рядки 1-19. Дощечка 7 Е, рядки 1-21.Текст цих Дощечок 7 Д та 7 Е є натхненний, віщий гимн про Безсмертність. У жодній вірі світу я не відчув такої впев­неносте перемоги над смертю, такої живої Віри в Безсмерт­ність, як у цьому величавому проголошенні основ нашої Віри.СМЕРТИ НЕМАЄ!ІСНУЄ ТІЛЬКИ ВІЧНЕ ЖИТТЯ !У таких місцях найвищого натхнення і пориву безсмерт­носте будемо бачити Жар-Птицю.Це голос Самого Сварога. Це ВІЩА СВІТОТВОРЧА СИ­ЛА!ДОЩЕЧКА 7Д, рядки 1-19Переклад Проф. В. ШАЯНА1. Та справимо тризну славну по ворогах. І налетімо соколами на Хорсунь та беремо2. їжу та добра та скотину, але не полонимо греків, ті бо то нас знають3. яко злих, а самі добрі для Русі, і темнота (бісовська) не буде з нами,4. а з тими, які чуже беручи кажуть, що діють добро, а не будемо такими як вони. Бо веде нас5. Ясунь, а тому дбаємо, щоб побороти наших ворогів до єдиного, —6. немов соколи нападемо на нихі кинемося з всією силою до боротьби.-7. бо оце... Матірслава співатиме у Сварозіпро боєві подвиги, — а ми відійдемо від своїх8. земель і рушимо на землі ворожі,щоб вони побачили, як січуть Руські мечі. Ясунь9. велить нам, що не слід діяти інше, а тільки іти вперед, а ніколи назад. Не скажемо теж, що підемо10. поволі попереду своїх, — а підемо скоро, а хто скоро іде, той здобуває славу.11. а хто іде поволі і тихцем, то ворони на ньому крячуть, а круки дзьобають.12. А ми ж не худоба, — ми є Русичі.А оце навчення іншим: аби ви знали,13. що право є з нами, а Нав'я ми не боїмося, бо Нав'я не має14. сили супроти нас. Тому ми молимося Богам про поміч у наших боєвих трудах і змаганнях.15. Бо оце Всематір б'є крилами про боєві подвиги і славу воїнам.16. які випивши Води Живоївід Перунця в січі жорстокій, —17. а ця Птаха прилетіла до нас і дає нам Ріг повний Життя Вічного гридневі нашому,18. що станув проти мечів ворожихі сиву голову утратив, так немає смерти для нас19. тільки Життя Вічне. А кожний брат за брата бореться,ДОЩЕЧКА 7 Е, рядки 1-21Переклад Проф. В. ШАЯНА1. А помре, до Лук Сварога іде. А там Перунцьо рече: „Ти є ніхто інший ніж2. Рус-гридень, ані грек, ані варяг,а славний роду славного. А це той воїн пішов за3. співами Всематері і Матері-Слави до Гаїв твоїх, Свароже Великий!"4. А рече йому Сварог: „Іди, мій сину, до тієї Краси Вічної, а там побачиш твоїх дідів1205. і бабів, а вони серед радощів і веселія тебе виглядаючи, дуже плакали до сьогодні6. і вони напевне возрадуються із життя твого вічного до кінця віків."7. І увійшовши в цю Красу, якої не відаємо,яко воїни Ясуня, ми мали іншу мету ніж греки8. і славу мали іншу. І тому ми дозрілидо Ірію нашого і побачили ми квіти красні і9. дерева, і левади і будемо вінки вінчати із тих піль, управляти жита10. і яшень полоти і просове пшоно збирати до Закуте Сврожіа.11. Тому ж то інші Благодаті, як інша земля тлінні прапредки і страдання.12. А нехай буде мирний день його вічний! А ми станули на його місце,13. а як упадемо зо славою, тамо ідьме, де і він. Бо Матір-Слава б'є крилами14. обабоки свої, немов вогнями сіяючи святістю для нас, а15. всяке перо іншої краски, червоне, синє, голубе, жовте, срібне, золоте і біле. і16. Бо вона світлом сяє, яко Сонце зо славою, ' а довкола іде розсяняшнене розсвітлення, —17. вона ж бо світає сімома красками,так що подив між Богами нашими повстав, —18. а Перунь, побачивши її, гремить у ясній Сварозі. Тому то наші повстають завіти, і січі, і встала19. наша сила, щоб ми узріли також і одсікли старе наше життя від нового, так як рубається20. дрова в домі огнищан. А Безпочаткова Матір-Слава б'є крилами обабоки, а ми ідім під стяги наші,21. а ці стяги є Ясуневі.Ніяка вузька персоніфікація грецького стилю типу Боги­ні НІКЕ, не може мати такої потрясаючої до глибини душі сили об'явлення. Ця Потуга Віри і Натхнення об'явлена у Символі-Істоті Жар Птиці. Вона появляється у Книзі Велеса часто, а все в місцях, коли Віщунові треба відгуку з глибини душі Героя.Найважче, Найосновніше питання всіх релігій та філосо­фій — ПИТАННЯ СМЕРТИ. її бояться люди і бояться релігії. Страшать людину видивами посмертного життя, щоб довести121людину в покору і послух їхньому вченню про спасення, через духове рабство. Фактом смерти заперечують змисл життя на Землі. Живу душу добивають прокляттям песимізму і світоза-перечення. Мовляв, найкраще було б взагалі не народитися. Світ і Життя — це одне велике прокляття.А тут стрічаємо найблискучішу перемогу над Смертю в цілій історії людства.СМЕРТИ НЕМАЄ ! Є ТІЛЬКИ ЖИТТЯ ВІЧНЕ !Є радість і Краса Життя і тут, і там! Є радість Боротьби і Божественної Творчости. Є безконечна сійба, ріст і безконечна різновидність Кра­си. І є краса відваги і Смерти Лицаря, коли:ІНША Є МЕТА ГРЕКІВ І ІНША Є НАША... Інша є мета всіх завойовників і злочинців Світу і інша є мета Вселаду, сотвореного Священним Героїзмом!БО ТИ НЕ Є АНІ ГРЕК, АНІ ВАРЯГ. АЛЕ РУСИЧ — СЛА-BYH РОДУ СЛАВНОГО.Слава іде слухняно за правдивими Героями. Наш Герой • впевнений перш за все, що ПРАВДА, висловлена у нашій ста­рині, як ПРАВО-СПРАВЕДЛИВІСТЬ, є за нами. У розумінні ПРАВА нашими предками, як окремого світу ідей, завдань і чину треба ще заглибитися. ПРАВО — це не збір „юридичних" формальностей, ПРАВЬ керує дійсністю — ЯВ'Ю згідно із сві-тотворчою ДУМКОЮ СВАРОГА. Увесь світ ЯВІ, себто дійсности— наш видимий світ міститься у ПРАВ'Ї. „ПРАВЬ бо єсть неві­домо уложена ДАЖБОМ" — пише Дощечка 1, рядок 7.ПРАВЬ обіймає і співіснує у троєдійсності Всесвіту Сва­рога. І ось за ПРАВО-СПРАВЕДЛИВІСТЬ, А НЕ ПРИВІЛЕЇ ! — гине наш Воїн, наш Син, наш Гридень-Лицарь.Брат бореться за Брата. Брат гине за Брата.Покажіть мені військо, в якім така сила Братерства!Це не невільники Візантії, це не наємники мародери се­редньовіччя. Це Орден, об'єднаний Братерством і Свідомістю своєї ПРАВДИ-ВИЩОЇ СПРАВЕДЛИВОСТИ, а в майбутньому свідомої світотворчости.І рече ПЕРУН, улюблений їх Батько і Вождь, Друг і Брат,— їхній ПЕРУНЦЬО... Таку ніжність і таку любов до Бога, що його світ уважає грізним і жорстоким, я теж не стрічав у нія­кій Вірі.122І ось, він дає нам запевнення для цілої нашої історії: „ТИ Є НІХТО ІНШИЙ, АЛЕ РУСИЧ, СЛАВУН, РОДУ СЛАВНОГО."Що ж діється в хвилині смерти?Оце Жар Птиця оживлює його Живою Водою Безсмер­тя. І він знає, що станеться. Його приймуть Сварог і Перун до його небес. Про смерть Героя говориться декілька разів у Книзі Велеса. З тими місцями ми стрінемося і довідаємося ще ціка­вих подробиць.І так у Дощечці 37 Б прочитаємо:ТАЇНСТВО ГРУДКИ ЗЕМЛІ Дощечка 37 Б, рядки 1-6. Переклад Проф. В. ШАЯНА.1. Нехай спливаються, браття, наші племена до племені, а рід до роду і боріться за себе і за землі наші,2. так, як пристоїть нам, а нікому іншому! Се бо ми Русичі, Славуни, а славимо Богів наших співами,3. танцями, ігрищами і видовищами на їх славу. ч Ми беремо грудку землі до рани своєї і втовкаємо4 в неї так, аби після смерти, коли станемо в обличчі Мармореї вона, рекла б: „Не смію винити того, який 5. є) сповнений землею і не можу відділити його від Неї." А Богове, що там перебувають, скажуть від себе: „Єси Русич і перебудеш! Тому, що ти взяв землю до рани своєї і приніс її до Нав'я."Душа по смерті стає перед судом.Тут першим суддею є Марморея, невідома нам постать з володіння Бога Смерти — ЯМИ.В її назві чуємо Мару і Марану. Прочитаємо далі в Книзі Велеса, що ЯМУ та інші злопотуги не сміємо почитати ані мо­литвами, ані жертвами.Посмертний суд душі побачимо в різних народів і віру­ваннях. Найбільше відомий посмертний суд у Єгиптян. Там сер­це покійного важать на вазі. Коли воно легше від одного пера, тоді душу покійного перепускають у дальшу подорож у країні Духів праведних. Коли ж його серце важке, себто переважує вагу пера, то це знак, що душа є важка від злочинів. Його ду­шу не пропускають до дальшого життя, але її проковтує зло-віщий звір всезнищення. Така душа за словами нашого вчення ..не перебуде".123Читаємо далі про мандрівку АНІ у світі Богів. Читаємо про це у славній „Книзі Смерти", яка збереглася в одному з єгипетських гробівців. Сцену післясмертного суду можна поба­чити у величезному побільшенні на одній зі стін Бритійського Музею в Лондоні, у славній галереї єгипетських мумій. Знавці езотеричного знання знають, що книга Ані є таємницею: це не книга Смерти, але таємна Книга Життя.Але ніде я не стрічав такого благородного суду, як Суд Перуна.Грудка Землі, зрошена живою ще кров'ю Героя — це йо­го паспорт до неба. Цей паспорт не можна купити на „відпус­ті", як у середньовіччі. Його ціна — це кров, пролита за Бать­ківщину. Іншого свідчення його праведности йому не треба.І знову стрічаємо тут найрідніший елемент потрясаючої до глибини душі сили...Бо ж пам'ятаємо, що ранені Козаки затулювали рану грудкою Землі. Вона затримувала кров... або... Цю грудку Землі забирав Козак із собою до небес!Це є ОСВЯЧЕННЯ КРОВ'Ю. СКОВОРОДА НАВЧАВ:„Не бійся вмерти тілесно: бо будеш кожної хвилини тер­піти смерть духову. Відняти від душі вроджену чинність, це значить відібрати від неї поживу. Ця смерть є люта. Знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу, а це заміна зла."„Не знаю навіщо носити меч, якщо не на січ, на яку він призначений. Не знаю, навіщо носиш тіло, якщо щадиш відда­ти його за те, для чого цим тілом одягнений."Чуємо в цьому вченні тільки новіший вислів наших ста-ринних Віщунів.Але, що це значить „уб'єш душу"? Спитаємо. Невже іс­нує смерть душі? Чи теж, яка доля душі, яка не буде виправда­на на суді Мармореї?Сковорода навчав:„Пробудиться Мисляча Сила Душі.В інший круг Буття відходить наша Душа."Який це круг буття, чи один для всіх? Чи той, що влас­тивий для даної душі, до якого вона — так би мовити — нале­жить за своєю глибшою природою.124Ці питання виходять поза межі цієї праці, вони нале­жать до Знання Таємного.Але наш безсмертний Герой, наш предок із часів Свято­слава, наш предок із споконвіку знав напевно, що він ПЕРЕБУДЕ.І він знав, що значать ці слова Перуна: „Єси Русич і перебудеш ним: Тому, що взяв Землю до рани своєї І приніс її до Нав'я."Тому стрінемо в іншому місці Книги Велеса таку заяву: „ІДЕМО НА СМЕРТЬ, ЯК НА СВЯТО."І тут відкриваються перед нами усі глибини вчення цієї Книги Велеса.Смерть — це двері до Вічності. Смерть — це найбільшеСвято!Може тепер зрозуміємо, що ми справді відреклися на тої Душі, коли гляділи без сиротиву, як котився у Дніпро Бог наш Правдивий — ПЕРУН.Але ми ще не все знаємо про вчення наших прабатьків, про Таїнство Смерти. Мої читачі напевно повірять мені, що я вивчав це вчення про Безсмертність в усіх відомих релігіях.Але я був потрясений до глибини душі і довго не виходив із дивного дива, коли прочитав, ще дивнішу річ із Знання Та­ємного саме у Книзі Велеса.Послухайте уважно:ДОЩЕЧКА 26, рядки 34-50Переклад Проф. В. ШАЯНА34. Там нема єгунштів35. ані еланців. Лиш Право там княжити має. І це Право є істина, бо Нав'є є совершенне,36. а не так як дано у Яві і триватиме по вік-віки у Святій Мудрості. Оце Заребог іде до країв37. тих і розкаже пращурам нашим, як живемо на Землі і як страждаємо тут38. і як стрічаємо багато зла а там зла немає і зелені трави39. мають струни і струнять свої шелести про Божественну Волю і про Людське Щастя.

12540. І так ми будемо бачити ці Райські Степи у Сварозі, які вони сині.41. І та синь іде від Бога Сварога. І Велесіде там дбати про їхні стада. І живуть вони42. на цілинах і Живій Воді. І немає там закріпачених, ані немає рабів інших.43. І інші там жертви, бо немає там хліба, але є виногрози і мід і дають зерно44. до тих молебенів. І так проголосимо славу Богам, які є Отці наші, а45. ми є їх Сини. І будете достойніу чистоті вашого тіла і вашої душі,46. яка ніколи не вмирає і не завмирає в часі смерти тіл наших.47. А тому, що впав у полі, Перуниця дає Води Живої напитися, а напившися її він їде48. до Сварозі на Білому Коні і там стрічає його Перунько і веде до Блаженних своїх49. чертогів і там перебуде він часі отримає нове тіло. І так має жити50. і радуватися сьогодні і до вічних віків, творячи за нас молитви.ПРО MY3HKY ЗЕЛЕНИХ ТРАВ Заки перейду до розгляду цієї важливої частини Книги Велеса, хочу відмітити найсшіьнішу рідну рису цієї поеми. Зелені трави мають струни. І струнять свої шелести.Це знає і розуміє тільки українська душа. Хтось вихова­ний у Гайд-Парку Лондону, чи інших парках лордів, де трави є вистрижені на коротко і майже до коріння, ніколи не дога­дався б, що існує на світі музика шелесту трав.Це українська поезія знає такі тайни. Вона знає, „про що тирса шелестіла" (С. Черкасенко). Вона розуміє розговори ду­бів, тайну лісового шуму. Леся Українка знає, що в лісі немає нічого німого, що все те, що там — живе, шумить і говорить і... має душу (пригадаймо поезії Антонича... ).В моїй праці про джерела натхнень Лесі Українки дока­зую, що не тільки славний сивий Дід із урочища Нечімного був цим джерелом, але... дивне диво... саме Гимни Ригведи, які вона перша перекладала, за відкритими мною джерелами укра­126їнською мовою. Тоді в неї, немов у старинної жрекині, відкри­лася душа і серце на всю ріжноманітність істот і душ, що жи­вуть у Нічемному. І Новаліс не думав про таке множество Дрі-яд у наших пралісах.Немає теж нічого німого в степу. Хто з українських по­вістярів, зокрема 19-го століття, не включає в свої оповідання довші, прекрасні й натхненні описи природи? Опис сходу сонця набирає дуже часто змісту прослави.Цієї істини про пов'язаність нашого життя з життям при­роди ми навчилися ще змалку з пісень матері, чи народньої коломийки. Воно — це відчування — стало частиною нашої ду­ші.В нашій національній духовості пов'язання нашої душі з цілим світом Природи найкраще висловлене в „Слові про по­хід Ігоря".Справді, справді, любов, відчуття й зрозуміння природи найкраще висловлені в українській літературі. Є такі літерату­ри, в яких природа ледве існує. Не хочу їх тут називати.В новішій українській літературі Михайло Коцюбинсь­кий написав прекрасну поему про душу синів Карпат у „ТІНЯХ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ". Цей твір мав великий вплив на моє сві­товідчування. Мені здається, що я прочитав там більше, ніж на­писав Коцюбинський.А наш філософ Сковорода відкриває нам очі і розум на те, що це таке Природа. Це не тільки Краса, що ми її бачимо нашими очима. Ні, ні, це глибша природа речей, це основа їх існування, це ПРАПРИЧИНА, — це метафізична основа Жит­тя, — це основна сила нашої душі.Наша душа — це наша Природа.Я вже відмічував цю характерну рису світовідчування Природи в Книзі Велеса. Без цієї основи ми не розуміємо Істо­ти Богів, про що буде мова.Але ми всі не знали, про що саме співає ніжна музика трав на зелених українських степах. Вона співає про Божест­венну Волю і про Людське Щастя. Вона співає про радісне під­твердження Життя цілого Світу і про його Вічність.Мені не треба ІНШОГО ДОКАЗУ АВТЕНТИЧНОСТИ КНИГИ ВЕЛЕСА, хоч доставлю цих доказів аж забагато — ЯК ЦЯ НЕПІДРОБНА ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІДЧУВАННЯ ПРИРОДИ.127Наш Віщун знає тайну музики степової тирси. Як Шев­ченко, він ходив на могили предків, — а вони були ще свіжі, як сьогодні, — і там слухав, що говорить німа гора, хмари і море. І там — як він пише — його душа розмовляла з Богом, так як душа Заратуштри. Він розумів, що саме могили, ці сте­пові високі могили, були його найкращими учителями історії України. Він знав КОГО і ЩО там поховали.Але навіть своїм рідним братам він не годен був розкри­ти до глибини свою душу, бо...„дурним би назвали, од себе б прогнали, нехай понад морем, сказали б, гуля..."Прогнали б, якби довідалися, що його душа розмовляє тоді з Богом.І здається, що сьогодні історія повторилася б, якби він пробував, пізнавши, об'явити всю ту красу української душі, всю рідність і мудрість Книги Велеса...Бо вся Божественна Природа тільки тоді прекрасна, тіль­ки тоді жива, коли в нашій душі є ті самі струни, які на спів лісів і степових трав відзиваються...ОБРЯД СВЯЩЕННОЇ ЖЕРТВИ ДОЩЕЧКА 24 В, рядки 1-7.В тексті Книги Велеса стрічаємо місця, які відносяться до головного обряду наших предків, а саме їх Богопрославної Жертви, себто проливної жертви напою Сури.Ця жертва відігравала важливу ролю в їх релігійно-обря­довому житті і віровизнанні, тому опис цієї жертви мусить ста­ти предметом детального розгляду. Він покаже нам найясніше зв'язок Віри наших предків із іншими культами індоєвропейсь­ких або простіше — арійських народів, а зокрема з культами Жертви Соми в Риґведі та Авесті.Наведім насамперед текст у перекладі сучасною україн­ською мовою:1. Це є жертва наша — МЕД-СУРА — на дев'ятисилі і шальвії удіяна і на Сурі (себто Сонці) ставлена2. три дні. Після них крізь вовну ціджена і вона буде нашою жертвою Богам у Прав'ї, яко вони (Богове) є1283. нашими праотцями: бо ж се ми походимо від ДАЖБОГА і стали славними від4. славлення Богів наших. Ми ніколи ані молимося, ані не просимо про наші блага (себто стада,5. майно, багатства), бо це Боги прорекли нам: „Ідіть до Русі!", а ніколи не рекли цього до6. ворогів. Всематір Слава співала нам пісні, що оспівують звитяжства над ворогами і тому яко7. це слово є від Птиці, від Сварога, яке летить до нас по лісах (себто з шумом лісів).Довідуємося тут споконвічну тайну вітрового шуму в ду­бових гаях України. В нього вслухувалися Віщуни наших прапредків і чули в музиці цієї відвічної лісової пісні своє Божест­венне призначення, — славу наших предків і Божественний зов до Слави Русі.Жертва Сури була важливим заповітом зв'язку з Богами і предками, з шумом дубових гаїв, в якому звучить зов Безмертности й Слави, призначення їхнього синівства від їх пра­отців — Богів, зокрема від їх рідного ДАЖБОГА. Все це вико­лисане в шумі відвічної пісні Всематері Слави.Ось такий був зміст їхньої Жертви і молитви. А не моли­лися вони — як виразно про це кажуть — і не один раз, про т.зв. „матеріяльні" блага (говорячи сьогоднішньою мовою), бо ж отримали вони всі блага в одному: у своїй Батьківщині Ру-сі-Україні, даної їм Богами, саме їм, а не їхнім ворогам. Саме їм і більш нікому. Ця їхня Батьківщина є для них найбільшою і найсвятішою благодаттю і їм слід висказувати тільки вдяч­ність і славу Богам, а творити, боронити і закріплювати своє життя у цій Батьківщині, а зокрема боронити її жертвою жит­тя від ворогів, це їх Чин і їх свідомість Безсмертности.Ось такий зміст їх Віри. Ось такий заповіт даний нам на­шими забутими предками. Саме тому цінимо й шануємо що Книгу Велеса, як шануємо послання до нас у „Слові про похід Ігоря", як шануємо скрижалі Шевченка та інших пророків України.В цьому розділі нас цікавить, однак, саме дійство Жерт­ви, споконвічного священного обряду, як спадщини всіх арійсь­ких народів.Отже, основою цієї жертви був торжественний акт про­лиття у вогонь напою. Вогонь — а сам він є Божеством — саме129Божеством Вогню, ДАЖБОГОМ, споживаючи цю жертву сам собою і через нього передає і споживає цю жертву для Богів, викликаних натхненним жертовним словом священнодійств Жертви.Цим напоєм була СУРА, приготована на МЕДІ.Аналізою значення і походження словокореня СУЛ-СУР, я займаюся у моїй праці п.з. „Найвище Світло". Без студії цієї праці, все, що тут пишу, буде незрозуміле.Священний звук цього слова пов'язаний з пракорінем, від якого походить означення й осмислення слова „Найвище Світло" саме як „Божого Діда" і „Прабога" відомого нашим предкам під іменем СВАРОГА, Божества Найвищого Світла, а отже й цілого Всесвіту. Він у своєму виді безконечного й без-початкового СВІТЛА є прасутністю Богів. Всі вони його СИНИ, безконечне світлопроявлення його всебічної, всеобіймаючої сутности. Звідси увесь сонячний світогляд наших прапредків, звід­си їх благословення і вдячність Богам Світла і Дня. Звідси їх священно віровизнавчеве підтвердження — а не прокляття — світу та існування.Від цього пракореня дальші окреслення Сонця як СУЛ-НЕ і СУНЕ в нашому тексті.Я був здивований і натхнений таким блискучим підтвер­дженням вірнбсти моїх досліджень. Вважаю це тріюмфом мо­дерної лінгвістики, яка дозволила мені добути із звуку слова його Божественний зміст.Це було для мене рівночасно доказом автенгичности Книги Велеса. Розглянемо, як саме.Отже слово СУРА стрічаємо в Ригведі. Воно означає рід олу, старинного напою відомого нашим предкам. В англійській мові воно звучить сьогодні „ЕЙЛ", а пишеться „АЛЄ". Слово СУРА згадується в Ригведі теж у зв'язку з Медом.Це престаровинне слово звучить там „МАДГУ", але спо­руджували ол звичайно з інших рослин чи зерен. Очевидно, Су-ра приготована і виплекана на меді, мусила вважатися найви­щої якости. Звідси наш гимн подає „МЕД-СУРА", себто Сура на Меді, або медова Сура.Ця медова Сура підлягала дальшому процесові її дозрі­вання через заправу зіллям у ріжних часах і народів. В нашо­му тексті названо два зілля магічної сили, а саме Дев'ятисил і шал вія. Оба ці зілля відомі теж у народньому лікуванні. їх вла­130стивості, як придатність до нашої жертви, мусять ще бути до­сліджені.Тут слідує найцікавіше. Так заправлена CVPA була вис­тавлена три дні на сонці. Це скріплювало очевидно дію силь­ної і бурливої ферментації так, що алкоголічні і евфорично ак­тивні властивості цього напою були скріплені. Цей процес був закінчений своєрідною дестиляцією, яка полягала на тому, що сферментований плин перепускали через вовнисту шкіру вівці, яка служила густим ситом у дестиляції.Саме в цій дії приготовлення Сури стрічаємо подивугідну подібність до способу приготовлення СОМИ в обрядах і жертві Ригведи.Важливе ствердження: В Ригведі стрічаємо дальший сту­пінь розвитку цього культу. Висновок: в глибині передісторії наші спільні предки, себто прапредки народів, які помандрува­ли на схід і на південь, а далі до Індії, знали й передали (чи зберегли) цей спільний обрядовий культ жертви напою Сури. В Ригведі стрічаємо це слово на окреслення напою, що його пили мужі та герої отак, як сьогодні п'ється „Але" у староукраїнсь­кій вимові „ОЛ" — а сьогоднішній англійський „ЕЙЛЬ". Цей напиток відріжняється е Ригведі від його спеціялізованого ви­ду, головне для ритуальних цілей, який звався СОМОЮ.Про важливість обряду і жертви СОМИ свідчить факт, що ціла дев'ята книга Ригведи присвячена цьому культові. В його глибоко таємний символічний і релігійно-магічний зміст не можу тут увійти. Це предмет окремої студії. Тут підкреслю-ю тільки, що улюблений напиток Бога ШДРИ — нашого ПЕ­РУНА, зокрема перед битвами чи перед докопуванням його численних геройств, через які він славний. Це преулюблений Бог Героїв — наш ПЕРУН — знаний під ріжними пестливо-дружніми іменами в нашому тексті як ПЕРУНЬ, ПЕРУНЕЦЬ, ПЕРУНЬКО. Він Бог і рівночасно боєвий Брат, найвірніший Друг наших Героїв.Він любить нити міцні напої так як і наші воїни-герої.Ведійська СОМА для нього підлягала окремому проце­сові приготовлення й заправи. її в старинних часах пили також учасники жертви, далі вона стала, мабуть, засильною, і її вжи­вали тільки для дійства жертви ІНДРІ та деяким іншим Богам.І тут доходимо до ядра нашого доказу.Із рослин, призначених до заправи чи самого приготу­вання СОМИ, витискали сік між двох каменів, які звалися131„ҐРАВНА". Історично-мовно це відповідає нашим „ЖОРНАМ".Так витиснений сік СОМИ вливали до напою заправлено­го молоком і виставляли на три дні на сонце для міцної фер­ментації. Ця дія була частиною дійства жертви і супроводжу­валася відповідним обрядом і гимнами.Після трьох днів переціджували напій через вовнисту шкіру.Під час жертви напій пили жреці, а далі виливали на во­гонь для нашого Божества.Y дослідах Ригведи постало важливе питання, яку саме рослину уживали жреці Ригведи, яка надавала головну влас­тивість викликування піднесености почувань, настроєм почут­тя Сили і Відваги героя. І тут слід ствердити, що сьогоднішня наука ще не роз­в'язала цього питання. За моєю теорією цих рослин було біль­ше, залежно від терену і дослідження їх властивостей жреця-ми. Тут подаю листу рослин, які знавці Ригведи подають як основу для виготовлення СОМИ. Назви подаю в латинській мо­ві.Sarcostomma viminale, broviatigma, Asclepis acida, Sarco-stomma acida, Cannapis sativa.Тут пригадую перш за все, що в нашій етнографії відо­мий теж напиток CYP виготований на основі сферментованого вівса. В Індії міг це бути риж, або цукрова троща (тростник).Хлавний знавець Ригведи Макс Мюдер вважає, що запра­вою могли бути ріжні види нашого „ПОЛИНУ", який — як ві­домо — уживається до сьогодні до заправи „ОЛУ" — „ЕЙЛЬ" — або популярного пива.Це очевидно не виключає уживання інших видозмін. Де­які учені вважають, наприклад, що основою був сік із афгансь­кого винограду. Без сумніву арійські народи, які мандрували до Індії, проходили довгими походами крізь країну, що зветься сьогодні Афганістаном. її населення говорить до сьогодні одні­єю з арійських мов. Первісні Арійці проходили головно через просмик Кабуль, який сьогодні не втратив свого стратегічного значення, як брама до Індії. Y своєму заборчому поході ще ца­рат пробував захопити впливи над Афганістаном, саме як бра­мою до Індії.В часі цих історичних мандрівок первісні Арійці, зви­чайно, вивчали властивості рослин і тоді очевидно відкрили вище згадані роди саркостомми, які люблять гористий клімат.132Але мовні дослідження новішого часу подають ще прос­тішу теорію і вважають, що основою заправи СОМИ була відо­ма сьогодні Каннабіс сатіва. Слово Каннабіс відповідає мовно нашому слову „коноплі" і ця старинна назва відома теж на пів­ночі Европи серед балтійських народів.Знаємо теж із Ригведи, що напій СОМИ вважався доро­гим і напевно могли існувати його різновидності. Для нашого досліду важливий сам спосіб приготовлення і ритуальна його підготовка.Релігійна важливість на теренах Русі-України підкресле­на іце й тим, що основу цього жертвенного напою творив не просто ячмінь чи овес, але дорогий і благородний наниток МЕ­ДУ. Україна споконвіку експортувала цей дорогий напиток до Греції і напевно й далі.Тотожність і дія дев'ятисилу та шелвії у заправі МЕДУ-СУРИ, ще вимагає досліду. Але наведений матеріял вповні ви­стачає як допоміжний матеріял до висновків щодо автентич­ності! Книги Велеса. Бо:Відомості про культ СОМИ у Ригведі публіковані аж у другій половині 19-го століття, а саме із праць Макса Мюлера, а головно із студій Евгена Бурнуфа саме про культ СОМИ на ос­нові дев'ятої Книги Ригведи у французькій мові.Отже здогадний фальсифікатор КНИГИ ВЕЛЕСА з почат­ку 19-го століття не міг бути таким глибоким знавцем Ригведи, а зокрема на початку 19-го століття. Та й взагалі припускати у нього, чи когонсбудь іншого, таке глибоке і детальне знання культу СОМИ в Ригведі і Гаоми в Авесті, як від якого небудь аматора фальсифікатора навіть у 20-ім столітті, просто немож­ливо; Тим важче припускати, що назви так рідкісних окрес­лень, як саме CYPA перед СОМОЮ і цілий обряд Високої Жерт­ви, міг бути відомий якомусь не спеціялістові ще навіть сьогод­ні. Це мусив би бути висококваліфікований професор, знавець порівняльної віронауки, яка розвивається щолиш сьогодні, піс­ля її спроб у 19-му столітті.Але й тоді такий фальсифікат ученого не міг би носити Цих неповторних і непідробних знамен натхненної і щирої про­стоти і оригінальности, що нею дише Цілий збірник текстів Влесової Книги.Подробиці культу МЕДУ-СУРИ невідомі теж в етногра­фії- Але хоч би хтось відкрив їх у якімсь закутку південної133України, то і тоді ніякий фальсифікатор не міг би „відкрити", що пісня ВсеМатері Слави звучала у відвічній пісні дубового гаю. Тільки той, що вслухався життям у цей споконвічний шум міг його „відчитати" своєю пророчою і натхненною душею...Історія передає нам віщування на горі ДОДОНІ. Там натхненний віщун-пророк лежав на Землі і вслухався у шум споконвічного священного Дуба. І в цьому шумі читав долю тих, що його питали.Чи був це Шум Дуба, чи незбагнений шум серця героя, в якому звучав або страх і непевність, або міцні удари серця сповненого Вірою у Правдивість і Чесність його боротьби?Наш пророк чув голос Богів у споконвічному ПРАВ'Ї, себто у СВІТІ СПРАВЕДЛИВОСТИ, ПРАВА Й ЗАКОННОСТИ РОЗВИТКУ НАРОДІВ І ЛЮДСТВА.