ДОЩЕЧКА ЗО, рядки 31-35 Переклад В. ШАЯНА31. „Якщо буде такий блудень, якийбуде улещати Богам і відділювати їх від Сварога32. такий буде прогнаний із роду тому, що не маємо Богів ріжних. Вишень33. і Сварог і інші є множественні, яко Бог є один і множественний.34. І хай не говорять, що маємо Богів много, бо оце35. Святир іде до нас і хай будемо достойними його."Я ніде не стрінув такого ясного і рішучого визнання ге­нотеїзму, як саме в тексті Книги Велеса.Сварог є єдиний, всеобіймаючий. Сварог є єдиний, многопроявний. Сварог є многоіменний.Він і інші Боги є многоназивні і тисячоіменні.Вони разом творять Єдину Єдність Всесвіту, Небес, Світу Духів Предків і Невидимого Світу Прав'я.Ця могутня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією СВАРОГА, прикметною для Віри наших прапредків.Закиди, видвигнені проти мене т.зв. „реформаторами" є безпідставні та незгідні з правдою, бо ж кожний мій учень у134перших лекціях довідується про генотеїзм як із навчання, так і з численних поем і гимнів.Звужена і спрощена концепція, що мовляв, вистачить нереіменувати і назвати християнського Бога — ДАЖБОГОМ і ось він вже рідновірний!Такі концепції мали жиди в добу культу ЯГВЕ і магометани в культі Аллаха.Завважмо, що навіть християнізм не є монотеїзмом в єв­рейському сенсі, але ТРИЄДНІСТЮ ТРІЙЦІ. Отже, це теж ге-нотеїз. Закидати нашим предкам примітивний політеїзм — це карикатура і глум над правдою про нашу і інші арійські Віри як Риґведа та Авеста.

ПЕРУНИЦЯДощечка 8, Продовження 3. Рядки 10-18Переклад В ШАЯНА10. Летить у Сварзі Перуниця і несе Ріг Слави.То ж іспиймо його до кута, а кміто 11-. наше маємо відістати від ворогів наших.А та Перуниця клекоче: Які ж ви Русичі,12. що проспали свою орю. Ви повинні боротися у цей день. А ось Суря рече:13. — А де то ви Русовіти і що дієте супроти тих ворогів. І куди будете іти14. із свого краю? То ж вдаримо у стіну ту і проб'ємо пролом для нас і за наше!15. А будемо у себе дома ще сьогодні! А кому присудить Перун, той буде їсти в Раю16. їстива вічні, у Сварозі настояні. Нехай загинемо сьогодні, але ж не маємо17. іншої дороги, щоб увійти у Вічне Життя. Бо краще бути мертвими, ніж живими бути в неволі18. на чужині. А то денебудь живе невільник, то краще деспота, що ним потуркує.(Нажаль, в архівах Володимира ШАЯНА досі не знайдені аналізи текстів та коментарі Дощечки 8, продовження 3, Рядки 10-18. — Вид-во.)

135МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ У СВІТЛІ КНИГИ ВЕЛЕСАДорогі Друзі!Хай не буде для нікого ніякого сумніву, що наша про­грама на політичному відтинку покривається із українською національною програмою. Ріжниться вона у відношенні до Віри як теж у відношенні до деяких питань соціології України.Виринає, отже, питання: „Як же ж буде з Вірою та_з пи­танням ведійсько-арійського ренесансу?"Слід, отже, розглянути це питання можливо у популяр­ній формі.Отже: з непам'ятних часів, які трудно визначити істо­ричними датами, жили на теренах — які трудно визначити до­кладно — але приблизно на теренах лісостепу України і далі иа південь між річками Волгою та Дунаєм племена, які гово­рили близькими до себе мовами, зрозумілими для них усіх. Ці мови знаємо тільки із історичних здогадів і називаємо в науці мовами індоєвропейськими. Добре відомо, які із них є сьогодні індоєвропейські, а які ні, за складом форм і словництва. Учені мали здогади щодо їх споріднення, але не пробували встанови­ти точної генеології, себто „метрики" їх народження. Я перший примінив у дослідах принцип еволюції, себто поступового їх творення на основі спеціалізації за народами, чи точніше гру­пами народів.Мова протоіндо-европейська не була ані санскритом, ані грецькою, ані германською мовою, ані жодною іншою. В санс­криті можна відкрити „СПОРІДНЕННЯ", але не тотожність і то не з українською мовою, але із якимсь старинним і нам невідо­мим ще добре видом „ПРОТОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ" мови. Із цієї мо­ви розвинулися чи то похідно, чи рівнобіжно усі слов'янські мови, в тому числі і українська.Ці окремі мови витворили цілий ряд мовних явищ і видів прикметних тільки для них. Звідси їх краса і чар. Звідси їх різ­номанітність. Цей процес в історії мов — це процес зрізничкування, або диференціяції. Але жодна з тих мов не має ВИ­КЛЮЧНО УКРАЇНСЬКИХ ЧИ ЧЕСЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ.Був такий період в нашому „Чисткарстві" мови, коли то деякі редактори вчили нас відрікатися наших власних слів мовляв тому, що ці слова є також в російській мові, дарма, що ці слова є в „Слові про Похід Ігоря" і в десятках інших пам'ят­136ників. Так вони збіднювали мову. Віддавали слова російській мові. Вони забули, що російська мова відділилася від українсь­кої десь аж у 13-му чи 14-му столітті. Отже вона молодша за українську мову. Не ми від неї походимо, але вони від нашої мови, в добі спільноти.Деякі були такі хитруни, що піддаючися російській мові, заступали слова, вживані частіше в польській мові. І так далі. Діялися митарства мовні, які кривдили нашу мову і то з нашої власної охоти. 'Так, але ще далеко старші від протослов'янської спіль­ноти є слова спільні арійським мовам, головно дієслівні корені.Але ми маємо власну прекрасну мову. Разом з тим це буйда і нісенітниця говорити, що будемо творити власну мову ВИКЛЮЧНО з українських елементів.Ніщо не змінить факту, що наша мова налелсить до сло­в'янської групи, а далі до арійської мовної родинної спільноти та має безліч основ коренів і характеристик, які витворилися ще в добу цієї спільноти, десь приблизно десять тисяч років тому, в добі Неоліту.Близько до „Протослов'янської мови" була мова т.зв. „старослов'янська", яка далі стала староукраїнською. Найстар­ші записи цієї мови — це один тільки напис із кінця 9-го століт­тя, а далі відомі історичні пам'ятники із 11-го та 12-го століть. Є деякі сліди із 10-го століття.Ці слов'янські мови чим далі йти углиб історії, тим мен­ше ріжнилися між собою. Один із чеських королів писав до польського: „Чей же ми говоримо одною мовою". Був це час „гимну Богородзіци" і справді їді мови були тоді для себе зро­зумілі.Я говорив із одним ученим про мою концепцію старо­української мови. Він сказав, що такої мови наука не знає. Що я під цим словом — староукраїнська мова — розумію?Я відповів, що це мова, якою говорили в Київі і писали від 11-го століття. Нею написане „Слово про Похід Ігоря". Він мусів погодитися, що може так бути, себто можна назвати окреслену мову, але це справа номенклятури, себто назви, бо інші так звані „старослов'янські" мови не дуже від неї ріжни­лися.Я пригадав цьому ученому, що насправді немає „старослов янської" мови, бо всі пам'ятники 10-го та 11-го століття137сильно ріжняться і насправді існує стільки тих мов, скільки іс­нує пам'ятників. Мова „Зогравського" євангелія і мова „Київсь­ких Листків" сильно ріжняться, хоч були зрозумілі взаємно. На тому ми погодилися.Але я далі відмітив, що зрізничкування живих мов того часу йшло далеко глибше і творило основу майбутніх мов. Мо­ва, в літературному змислі постає аж тоді, коли її закріплюють в письменах, а далі в модерних часах утверджують Академії.Літературна мова закріпилася в час нової доби. Факт її існування був прийнятий на всіх територіях України, де мова, однак, сильно ріжнилася. Якби не було літературної мови, то гуцульська мова, яку я дуже люблю, скоро далі спеціялізувала-ся б і гуцули могли б були створити окремий нарід. Але вони прийняли нашу літературну мову в ім'я ІСТОРИЧНОЇ ТРАДИ­ЦІЇ ДАВНЬОЇ СПІЛЬНОТИ — ПРИНАЛЕЖНОСТИ ДО КИЇВ­СЬКОЇ Держави — Русі. Вони пам'ятають у народній традиції про Князя Святослава. Літературна мова в умовах неволі за­ступила нам державні рішення. І ця мова стала основою єднос-ти України. Але не забудьмо тут чинника ТРАДИЦІЇ, вираже­ної у звичаях історичної пам'яти. (Я писав про це в „ДЖЕРЕ­ЛО СИЛИ".)Те самевідноситься до Закарпаття, яке було ще дальше і ще довше відірване від материка, ще дивніше чудо!Українські емігранти 19-го століття до Сербії, зберігали свою гордість і окремішність саме на основі цієї традиції.Коли русин женився на сербській дівчині, то це була ве­лика честь саме для сербки, чи серба. Це на основі традицїі старої Русі Київа.А ось я стрічаю таку пораду: „Будемо закріпляти нашу ВІРУ виключно з українських елементів!"Подумаймо! Адже саме слово БОГ прочитаємо на могилі ДАРІЯ, могутнього короля старовинної Персії. То ж там прочи­таємо, що він гордий-з того, що він Арійського Роду.Але не тільки слово БОГ. Прочитаємо його в Авесті і Ригведі. І то не тільки прочитаємо. Але там цілі гимни йому, присвячені та його характеристика. Отже воно в групі слов'ян-сько-ірансько-санскритській. Назва міста БАГДАД — значить Богом Дане.Тепер хай хтось скаже, що буде творити українську Віру із виключно українських елементів...138Також оця преславна ЖАР ПТИЦЯ, яка є така характе­ристична для нашої прастарої Віри, — ми її стрінемо на кожнім кроці в „Книзі Велеса", кажуть, що це не українська ВІРА.Я вже стрінув таку замітку, що це російська, а не україн­ська!З такою глунотою годі сперечатися... Скажіть це моїй ма­тері з Добростан, що вона москофілка, бо це вона навчила ме­не про ЖАР ПТИЦЮ. І це її слова наштовхнули мене на ІРРА­ЦІОНАЛЬНЕ БАЖАННЯ І МРІЮ: дістати перо ЖАР ПТИЦІ ! І десь в тих ще дитячих мріях формувалася моя доля...Але ж цю ЖАР ПТИЦЮ я покажу Вам у китайській культурі.Про Єгипет і Фойнікса самі хіба чули.Я покажу Вам Тризуб у ІНДІЇ (первісна зброя ІНДРИ в іконографії).Я покажу Вам Тризуб у Британському Музеї із Вавилонії.Отже, навіть Жар Птиця не є виключно українська. Нона походить з часу ще перед витворенням і відділенням рас. ІНШІ елементи є похідними в інших культурах із протоіндоевроней ського періоду. А що ж говорити про самі Божества протоіндо-европейського часу?А в тім це я твердив і тверджу, що існує УКРАЇНСЬКА ВІРА, але вона не ВИКЛЮЧНО З УКРАЇНСЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ!Існує і існувала УКРАЇНСЬКА ВІРА так довго, як довго ми усвідомлювали собі цю ВІРУ. Ми були горді з неї. (Дивись Книгу Велеса!.)Вона мала і має свої власні цінності і мудрість. Вона іс­нує так, як існує українська мова, а найважніше — УКРАЇН­СЬКА НАЦІЯ та її Дух в історії. Це знає кожний, хто приймає Діяльну участь в ПРОЦЕСІ ВІДРОДЖЕННЯ та ОНОВЛЕННЯ Цієї ВІРИ.Яка ж є виключно українська характеристика нашої Ві­ри, так як існує характеристика української мови, її словниц-тво, її краса, її душа?Саме тут Книга Велеса прийшла мені на порятунок. Чи­тайте „ПРО Перуна Знання Таємне" і там знайдете і Жар Пти­цю, і Генотеїзм, і те, що є власне нашої душі і Духа Нації. І там є розв'язка найбільш наболілого питання нашої історії, нашого національного ладу...Національну ВІРУ та ІДЕОЛОГІЮ творять НАРІД І ПРО­РОКИ НАЦІЇ.139Які ж це елементи, чи вірніше праоснови Української ВІ­РИ, які я ствердив у вірі „Про ПЕРУНА Знання Таємне"? По-перше:Радісно-творче підтвердження життя і космічної творчс-сти всупереч усім релігіям песимізму і відвернення від світу, його негативність і зло, від якого треба втікати.По-друге:Радісно-творче вчення про безмежну любов Перуна до його синів і лицарів. Його дію разом з ними і через них. Його єдність із творчістю світу і його синами.Єдність у Любові, Єдність у героїчній Дії!Далі йдуть зовсім модерні — так би мовити — вчення про БЕЗСМЕРТНІСТЬ ЖИТТЯ, БЕЗСМЕРТНІСТЬ ІДЕЇ У ТА­ЄМНІЙ ПАМ'ЯТІ ВСЕСВІТУ.Наша ВІРА створена із елементів старинної арійської ВІ­РИ та об'явлень в сучасності. Тому ця Віра буде Українською і РІВНОЧАСНО ЗАГАЛЬНО АРІЙСЬКОЮ.І коли ми не приймемо цієї ВІРИ, то відречемося свого первородства. Тоді, за якийсь час, будуть вчити нас її інші на­роди.Тому я писав у ріжних мовах скільки міг. Тому я обняв студіями увесь арійський світ. І знову прочитаєте це слово — АРІЙЦІ — на могилі Дарія і може тисячу разів у Ригведі.І це слово — і тут ТРІЮМФ МОГО ЖИТТЯ — прочитає­те у Книзі Велеса: воно звучить: БАТЬКО ОРІЙ, себто АРІЙ, (але це „А" було зближене первісно до „О". Огень, Агні, а влас­тиво щось посереднє між ОГНІ та АГНІ).Цього то Батька Орія взяв Перун до небес і там навчив його робити МЕЧ І ПЛУГ. Сьогодні він навчив своїх синів ра-дія, компютора та летів у Космос. Пошум Космо-аеро, як я наз­вав космічні кораблі ще в 1936-ім році — вже гудуть над про­стором і заповідають, що нова історія вже зачалася.Наша ВІРА — це наймодерніша наука у виді МІТОЛОГІЇ.Нам треба бути гордими з неї. Це не просто поворот до примітивних уявлень старини, але це віднайдення і об'явлення МУДРОСТИ та ІНТУЇЦІЇ у старинних злетах натхнення наших ВІЩУНІВ.Чому, отже, знижувати лет і не сягнути вище? Вище — себто про першенство і розв'язку питання не тільки для України, але і для всіх інших арійських народів. І140саме тут є розв'язка українського питання в світі. Це питання ЦІЛОГО СВІТУ, як очевидно із нашої еміграції. ЦЕ ПИТАННЯ ВСЕСВІТНЄ !Але ВЛЕС КНИГА навчить нас, що небесний вогонь при­несла на своїх крилах ЖАР ПТИЦЯ. Це сокіл ІНДРИ приніс галузку СОМИ — КОСМІЧНОГО НАТХНЕННЯ ІНДРИ ПЕРУ­НА...Рівняння ІНДРИ-ПЕРУНА знайдете потверджене не тіль­ки в моїх працях ще за часів Університету у Львові, але знай­дете цю єдність у Книзі Велеса потверджену ясно і дослівно.Відроджуючи Рідну Віру, ми продовжуємо духову лінію розвитку: Віри Святослава, Боротьбу Хмельницького, духового відродження СКОВОРОДИ і ШЕВЧЕНКА. У мові мітології і дійсної духової метафізики — це зветься ВТІЛЕННЯМ...Відродження УКРАЇНСЬКОЇ РІДНОЇ ВІРИ є історичною подією не тільки для України, але й для цілого Світу! І тому буде рівнобіжне відродження старої арійської Віри серед усіх народів. І навіть тих, що нас зневажають сьогодні і є нашими ворогами... уМи потверджуємо існування НАЦІЙ в історії, як дієвих її ТВОРЦІВ. Ми потверджуємо, що існують в історії ПРОВІДНІ НАЦІЇ, яких доба скінчилася. Перед нами вибір великого зав­дання, або засуду на духову провінцію. А РІДНА ВІРА для нас— це не тільки засіб до самозбереження на чужині, а завдання ВЕЛИКОЇ МІСІЇ ДЛЯ ЦІЛОГО ЛЮДСТВА !Таким є наш „КОСМОПОЛІТИЗМ" і гак треба роз'ясню­вати його тим, що домагаються пояснень чи виправдань...Найгірший КОСМОПОЛІТИЗМ є той, що ми його відки­даємо та заперечуємо — це ХРИСТИЯНСЬКИЙ КОСМОПОЛІ­ТИЗМ, який визнають так звані „НАЦІОНАЛІСТИ"... Адже ж їм НІХТО НЕ ЗАКИДАЄ КОСМОПОЛІТИЗМУ.Але ж для „НАЦІОНАЛІСТІВ" — РИМ є сіллю світу і за­вершенням історії на Землі. Патриярхат, чи ні — РИМ був для них і буде здійсненням „Царства Божого на Землі" через духо­ву підлеглість ПАПІ РИМСЬКОМУ. А цей „КОСМОПОЛІТИЗМ"— ВИКЛЮЧАЄ НАЦІЮ.А ми віримо, що НАЦІЯ — є творцем історії, і що таким творцем історії буде знову і Україна, коли ми усвідомимо собі свою ПЕРВОРОДНІСТЬ та НАШЕ ПОКЛИКАННЯ ДО СТВО­РЕННЯ НОВОГО ЛАДУ НА СВІТІ !141І саме тут велика і єдина в історії людства МІСІЯ УКРА­ЇНИ !Спитайте тепер Шевченка, коли він у своїй марній хаті приймав всіх Гайдамаків. Вони просили його бути їхнім Бать­ком: це не мрії, але дійсність МЕТАІСТОРІЇ...І він, Шевченко, освятив їхні ножі. Спитайте Шевченка, чи він був космополітом? І прочитайте добре „Гайдамаків".Як над Вавшюном, пише Шевченко, повториться історія цілого людства. Шевченко думає про історію ЛЮДСТВА. Чи ж є він проклятим КОСМОПОЛІТОМ? Якщо так — то спаліть „КОБ­ЗАРЯ" і не кривіть душею, що шануєте його, як ПРОРОКА УК­РАЇНИ !Він же вчив поляків подати нам руку і щире серце! „БО СОНЦЕ СТАНЕ І ОСКВЕРНЕНУ ЗЕМЛЮ СПАЛИТЬ!" (Слово „осквернену" є староукраїнське і старослов'янське.)Але за це наведення слів Шевченка ідуть сьогодні в Укра­їні на смерть! Вони розуміють, що означають ці слова. Вони розуміють його, як ПРОМЕТЕЯ. Його любов до Якова Де Бальмена, що був українофілом. Його любов до нього, хоч не за Україну, а за її ката довелося йому пролити „кров добру, не чорну"...Невже ви ніколи не читали Шевченка?І ще одна риса, і то НАЙВАЖНІША в нашій Вірі і Книзі Велеса: РАБІВ КЕ ПУСКАЮТЬ ДО НЕБА !Воля людини — це найвища цінність! Раб гине духово. Раб є слугою свого пана. Він не має свого „Я", свого місця в небі. Я відкрив це вчення у грецьких джерелах ще до знайом­ства із Книгою Велеса.Але ж послух заповітам ОРІЯ І ПЕРУНА випливає із ЛЮ-БОВИ і ДОВІР'Я. Це не рабство, а найвище здійснення ВОЛІ НАРОДУ 1 ЛЮДИНИ. Прочитайте в Книзі Велеса, що зрадни­ків, які втікали з поля бою — позбавляли можливості продов­ження роду і продавали в неволю... Вони не заслужили бути між вільними, коли зрадили їх боротьбу саме за волю під Су-рожем і Херсоном. Скажете — жорстоко! Так було. Воля є найвищою цінністю! Ще вищою є героїчна оборона волі. І це саме ГЕРОЇЗМ є найважнішим вченням Книги Велеса. Там не знайдете сторінки без закликів до НАЙВИЩОГО ГЕРОЇЗМУ І ЖЕРТВИ ! І це не фашизм, але здійснення ВОЛІ!142Це також ВІРА В БЕЗСМЕРТНІСТЬ ЛИЦАРЯ І НАРОДУ !ПЕРУН ЛЮБИТЬ БЕЗМЕЖНО СВОЇХ СИНІВ. АЛЕ НЕ ГІДНІ ЙОГО ЛЮБОВИ ТІ. ЩО НЕ СЛУХАЮТЬ ЙОГО ЗАПО­ВІТІВ. Прекрасні заповіти ОРІЯ були вседушею нашого на­роду.Спитайте тепер християнську доґматку, чи людина заслу­говує на спасіння, коли вмирає за Батьківщину? Ви дуже зди­вувалися б, якби я навів цитати таки самого Найвищого, що НІ ! Людина не є освячена своєю кров'ю вмираючи за Батьків­щину.Тільки тоді, як вмирає за КАТОЛИЦЬКУ ЦЕРКВУ ЯК МУЧЕНИК і не має гніву на свого мучителя, але розкіш, що вмирає за церкву. Тільки тоді, коли вмирає у стані т.зв. „лас­ки", яку дає йому католицький священик.Наше вчення є для ЛЮДСТВА ПІСЛЯ ХРИСТИЯНІЗМУ І ПІСЛЯ СОВЄТСЬКОГО ФАШИЗМУ. Це розуміють мученики в Україні. І вони зовсім не журяться, що їх — ВМИРАЮЧИХ У КАТУВАННЯХ — не приймуть до християнського неба!Не всі із них знають, що їх ПРИВІТАЄ ЇХ БАТЬКО — ПЕРУН !Але В. МОРОЗ — уже знає це!** *Український Нарід зберіг себе від загину на основі ТРА­ДИЦІЇ СТАРОЇ РУСІ-УКРАЇНИ КИЇВА.Але ця традиція, виплекала популярною історією, не ся­гала далі 8-го чи 9-го століття. Що' було перед тим — залиша­лось невідомим.Учені читали Геродота і дивувалися, котре із описуваних ним племен було старими Українцями. Читали, наприклад, про „АНДРОФАГІВ", себто людоїдів і це не дуже нам подобалося. Ми напевно не були людоїдами! Ми пересували їх на північ, хоч географічно вони „пасують" до наших теренів. Подібно Геро-Дот приписує Неврам, що вони були „вовкулаками". А Неври жили над Дністром. То ми були в грецьких „істориків" чи „лю­доїдами", чи „вовкулаками"... Треба було аж Книги Велеса, Щоб вона виразно сказала, що греки поширювали наклепи і брехні про нас. Очевидно для доказу своєї „вищости" та ви­правдання „культуроносности" супроти „варварів". Сьогодні Ще теж пишуться нісенітниці про так зв. „примітивні племена"143на Сході Европи... Каже Книга Велеса, що ми не були ані людо­жерами, ані вовкулаками. Це грецькі брехні! Ага! Але ж мова про часи Геродота, бо в нього ці брехні читаємо в його історії та думаємо: хто це були ті „людожери"?Виявляється, що МИ БУЛИ НА ВСІХ ТИХ ТЕРЕНАХ І ТИМИ ВСІМА ПЛЕМЕНАМИ, ЯКИХ ГРЕКИ НЕ ВМІЛИ ДОБ­РЕ РОЗРІЖНЯТИ.Це свідчення „КНИГИ ВЕЛЕСА".Але до такого висновку я дійшов багато раніше. Тут бу­де Вам дивно почути — на основі мовознавства!Стара українська мова, хоч не була прото-індо-европейською, але була дуже близькою до неї на основі мовних поколінь чи епох.Вона була теж ще ближча, чи тут вже можна говорити про тотожність, до протослов'янської мови. Це, отже, найстар­ша слов'янська мова, хоч не всі архаїчні ціхи збереглися в ній. Багато із цих архаїзмів збереглося в інших мовах слов'янськихНаші предки часів далеко до „Книги Велеса" вважали „СКУФІВ" своїми братами. Братами вважали вони і .Дулебів". Писали „Братарі". Писали теж „ПИТАР" (той, що годує, питає) замість Батько. Але ще дивніше: є низка незрозумілих слів, які я розшифрував тільки за допомогою прото-індо-европейських коренів, збережених у санскриті. Прочитайте це в моїй праці: ..Ііожсственне походження Українського Народу".Тепер про санскрит. Це не є — НЕ Є — найстарша арій­ська мова. Вона є нашим кузином, але ані батьком, ані братом.Наша стара мова така старинна!І ось, Книга Велеса — це документ нашої первісности.ЦЕ НАША ПЕРВОРОДНІСТЬ !МИ її НЕ ВІДРЕЧЕМОСЯ НІКОЛИ !А разом з тим у Книзі Велеса видвигнений культ Київа, як Батька. Київа від Кия. А сам КИЙ був сином прабатька ОРІЯ, себто АРІЯ, чи АРІЯМАНА із Авести і Ригведи. І це ціл­ковито відповідає історичній правді.Але я не сподівався прочитати це в ніякому тексті!Книга Велеса змінить не тільки науку історії, але саму історію! Відректися „Книги Велеса" — це значить відректися нашого ПЕРВОРОДСТВА !144Але тут постає тривожне питання нашого „Хоми невіру­ючого"... „Але що буде, як Москалі візьмуть цю зброю в свої руки і обернуть її проти нас?!" Таке могло б статися... Вже сьо­годні московська еміграція — НТС — обіцяє перенести столи­цю „Єдиної-Неділимої" до Київа. Таке може статися, якщо якісь чужі вчені будуть нас вчити те, що ми самі відкинули...Так, але постає черговий сумнів. Але ж ми слабі, нечи-сельні. Наших активістів, що тягнуть гуж, почислити на паль­цях. Як ми це зробимо?Книга Велеса — це більше ніж стара зброя. Це, духова атомова бомба!Читайте „Гимни Боротьби"!..Там предвиджується наглість вибуху нової, чи старої ВІ­РИ, саме в Україні. Ми працюємо для ідеології України. Слово проникає кордони і мури. Якже нам бути? — Поможе тут тіль­ки ОДЕРЖИМІСТЬ ! Пишу тому, що я зазнав її дїї'з боку Ла риси МУРОВИЧ, а наново в особах оцих друзів.Розкажу їм казку з переказів Баби Захарихи (поміщених в Жар Птиці Ю. Міролюбовим). Питалися хлопці, молоді воїни, свого старшого: „Що нам робити? Наші мечі закороткі!" А цей їм відповів: „То поступіться два кроки наперед, тоді Ваші ме­чі досягнуть ворога!"...Є ще й такі обережні, що бояться, щоб чужинці не дові­далися про нашу Віру!Наша Віра для нас тільки! Тихо, ша, бо москалі можуть цю зброю самі взяти...Пригадаймо собі, що „Книга Велеса" вже була в москов­ських руках Міролюбова і Кура. І що вони з нею зробили? Не вміли її читати! Хоч знали, що це СКАРБ ! Але обоження Київа не було їм в смак.Ті, що приймуть Книгу Велеса, що є в стані збагнути її ДУХ, мусять НАПЕРЕД ДУХОВО ПРАГНУТИ ДО ВЕЛИЧІ МІ-TY КИЇВА, а вороги — МУСЯТЬ СКАПІТУЛЮВАТИ ПЕРЕД НИМ...Чи Ви боїтеся навіть покори ворога?Книга Велеса — це програма на століття перед нами.Яка ж рада, чи наказ для Вас?1. ОДЕРЖИМІСТЬ ДІЇ ЧЕРЕЗ ЖЕРТВУ.1452. СТРУНКА ОРГАНІЗАЦІЯ, яку дехто мішає із „фашиз­мом". НАШ ПРОВІД — ЦЕ ДУХОВИЙ АВТОРИТЕТ І ПОСЛУХ. МИ Є ВЕЛИКИЙ ІСТОРІОТВОРЧИЙ РУХ !А Книга Велеса — це ПАМ'ЯТКА ЦІЛОЇ РУСІ ВІД ІЛЬ-МЕРА ДО СУРОЖУ, себто сьогоднішнього СУДАКА над Чор­ним морем. Хай не буде у Вас хитання у свою слабосилість.„ТОЙ, ХТО МАЄ ДІЯТИ, НЕХАЙ НЕ КАЖЕ, ЩО НЕ Є В СТАНІ, А ЩЕ БІЛЬШЕ — НЕХАЙ НЕ КАЖЕ, ЩО НЕ МАЄ ВІРИ" (Книга Велеса, Дощ. 38 А, рядок 27).Невідклично творчі сили метаісторії спряжуться разом і у висліді постануть нові історії, творені новою ДУХОВОЮ СИЛОЮ.Дію цієї духової сили вже бачимо сьогодні в Україні. Ми пишемо для України. Слово перемагає мури, в'язни­ці, кордони та імперії.Найближча дія:ВИДАВАТИ, ВИДАВАТИ, ВИДАВАТИ !ОСНОВИ, ОСНОВИ, ОСНОВИ !Я тому був за те, щоб зачинати від Інституту.Декому здавалося, що може краще тут ужити готовий авторитет Сковороди. Але, по-перше, саме Сковорода починає період „знищення", саме знищення ЗМІЯ БІБЛІЇ. Потім про­довжує його дію Шевченко. Тут моя праця ще жде на видання. Це все підготовка, илянована і систематична.Може зрозумієте нарешті, що Я Є ЗНАРЯДДЯМ ДУХУ, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно.Тепер дайте собі відповідь на питання:Чи хочете відректися первородности України і ради своєї зневіри дозволите відібрати собі з рук найсильнішу духову зброю нашого першенства і справжнього проводу між наро­дами?Справжній ПРОВІД має обов'язок стояти на сторожі чистоти ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення. Він не сміє використовувати темноту „незрячої" маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демагогії... Бо демагогія зробить нас посміховищем істо­рії...146Треба би ще десять томів написати на тему: „Нарід, що веде історію!" Але ж такі народи були в історії!Ви боїтеся, що Ваш меч закороткий, чи може Ваша Віра заслаба!..Я не проповідую Вам ані філософії, ані так званої „нау­ки", але ВІРУ!Виявиться, що вона є попереду науки.Поширюйте думки в дусі цих ВІРУВАНЬ! Форма орга­нізації прийде сама від себе на основі ВІРИ І АВТОРИТЕТУ !Ваш, у ВІРІ В ПЕРЕМОГУ !

Володимир. Лондон, 6. XI. 1973'.***

ПРИМІТКА:З доручення Членів „Інституту імені Проф. В. ШАЯНА" я підготовив манускрипти покійного проф. В. ШАЯНА до дру­ку про „Віру Забутих Предків", при чому всі зауваги та поба­жання їх були узгляднені мною. При редакційних змінах тексту я намагався додержати ЗМІСТ оригіналу.М. Скрипник. Гага, Березень 1979 р.147НАЙВИЩЕ СВІТЛО(Студія про Сварога і Хорса)Найвище НебоКоли в дивносвіжому здивуванні, захопленні і надхнен-«і, у горінні щастя й піднесення. Людина підняла голову об­личчям до небесних висот, розпружила руки, немов би хоті­ла обняти світ увесь, — вона зустріла тоді своїм зором Най­вище Небо. Душу цієї людини залила могутнім струменем бла-женність і відчуття своєї духової сутности й сили. Вона народи­лась тоді як Духова Істота, саме як Людина, — як Ману, — як Муж, як істота, що думає й відчуває.Джерело своєї Благодати відчула вона вгорі, в Найвищо­му Небі. Це звідтам спливає премогутнім струменем Сила і Світло. ,Істоту Світу зрозуміла вона як Світло. І одним словом, — одним і тим самим словом, обняла вона і Світ і Світло.Бо справді наймудріші учені астрономи і фізики мусять потвердити сьогодні цю престаровинну мудрість наших пред­ків, що Світ — це Світло.Ці учені, відділивши свою фізику від психології нашого світосприймання, ще не розуміють, що й світло як з'явище у світі наших вражень є витвором нашого Ока, самого Змислу Сприймання, нашого Духового Хисту інтерпретувати незнану і незбагненну Сутність Світла, як Дійсність Неохопної Сили, саме як Світло, що його творять і бачать наші очі.Можливо і наш читач або критик ще не розрізнює Світу як Суть у Собі і Світла як враження нашого Ока, але він зро­зуміє або відчує мудрість наших прапредків, які відчули й зрозуміли Світ як Світло. Доказом на це є всі слов'янські мови, але — як це побачимо далі — не тільки слов'янські.Джерелом цього Світла уважали наші прапредки слушно Найвище Небо. Не одну Зорю, хоч вона найяскравіше світить світлом Юпітера, не одне навіть Сонце, Божественне Світило Дня, як покажемо далі, — але всі зорі найвищі разом і ще ви­ще над ними Найвище Небо, саме Найвище, саме Джерело і' Праджерело Світла, а отже — і нашого Світу. Полюбила тоді людина Найвище Світло, як Батька, як Діда, як Істоту, яку різними назвами називатиме далі. Сама себе вона назве вну­148ком чи сином Світла. Так постала Світлоносна Ідеологія і Віра наших прапредків.Світло — це для неї також Добро, Щастя, Життя, Надхнення, усе найкраще, що зазнає і знає.Наші Прадіди були Синами Світла і ми є Синами Світла. Не спинююся тут над питанням, чи всі людські роди і всі старо­винні мітології висловлювали ту саму думку чи Правду.Отже цим Найвищим Джерелом Світла і Світу уважали вони зовсім слушно Найвище Світло — Небо. Ніколи теж не прийшла їм до їх серця і розуму нерозумна думка, що це Пра-джерело Світу і Світла може бути якоюсь неживою і недуховою істотою.Джерело Світла і Світу мусить бути таке як вони самі: Відчувальне .Миследумне, Живе. Увесь цей Всесвіт, що його сьогодні називаємо "природою», був для неї живий і продухов-лений. Очевидно, вона сама, — ця Людина, — була тільки частиною того Всесвіту —, Космосу, — як також вона була тієї самої природи.fc До якого безмежного божевілля і дегенерації могли до-котитися матеріялістичні „учені", що буцім то ми, витвір при­роди, її дитя, мали б бути синами чогось „мертвого", „бездушно­го", "кам'яного" мов "камінь матерії", так немов би і сам "ка­мінь" не був частиною отого СвітлоОвіту, Найвищої Істоти, Праджерела Сили, Потуги, З'явищ, Сил, Істот, Рік, Лісів, Гір, Живого Світу Тварин, Рослин, Птахів і Людей, які віднайшли в собі і оце в захопленні, чи молитві усвідомлюють собі своє синівство від Найвищого Неба.Світ цієї людини був пребагатий, преживий, пребагато-гранний, пребагатоістотний і пребагатопроявленний.Тепер тільки поети оживлюють часом "мертву природу". Це зветься метафора, або антропоморфізація. Наші прадіди жи­ли весь час у світі поезії. Кожний погляд на Дуба, на Ріку, на Гору, на Зорю, на Вітер був живою і дійсною поетичною метафорою. Щобільше, це була метафора поширена, — він у самому собі відкривав потуга природи. Погорджений нами бик, *чи бугай, був для нього взором і втіленням життєвої сна­ги, потуги життєтворчої сили, а головно — мужсської сили шіідности, потуги родження, яку тепер у нашому перверсійному світогляді вважаємо чимось нижчим, брудним, негідним уваги чи думки.Нашу т. зв. „духовість" — цебто наш обмежений світо­гляд розуміємо як щось відірване і різне від Космосу і нашого світу т. зв. "мертвої природи". Нічого дивного, що після тако­149го штучного відірвання у "дуалістичному" світогляді, ми врешті .заперечимо Істоту Космосу і будемо вважати його за "мертву матерію" як у філософії матеріялізму.Прокляття нашого століття — "матеріялізм" — є кінце­вим продуктом, запереченням через зведення до абсурду, ду­алістичний світогляд горе-теологів.Наші прапредки розуміли Всесвіт як єдність живу і твор­чу. Таке їх розуміння зветься згірдливим визначенням "ані­мізму" — найнижчим етапом думки й думання. А ми, "му­дрі люди" — "зорі лічимо і гречку сіємо".Лічив зорі і сіяв гречку і наш прапредок, але шукав він у зорях і у світлі своєї природи і своєї долі і своєї духовости. Сіяв гречку чи пшеницю як священний акт, зерно було в ньо­го посвячене, земля посвячена гимнами, — сіяв як творець, що творить природу, сіяв як сіється зерно у лоно, щоб ріс і вирос­тав і множився світ, життя, буття.Наш прапредок не був невільником витворених понять чи ще гірше, догматів, — витворені поняття не були ще закос­тенілі в догму, якої він став рабом. З'явище Космосу і Бог — не мішаймо цієї назви із нашим антропоморфним розумінням цієї істоти, — не мали однієї тільки назви із різними "прикме­тниками" чи атрибутами, а, навпаки, у різних назвах чи атри­бутах шукав він визначення і пізнання Того, що "Його поети називають різними іменами". Він був Творцем Слова як сам Бог. Шукав і творив слово для свого пізнання, досліду та образу Світлосвіту. Беріг цей досвід у слові і в назвах, у слові таємному і священному, бо ж це слово має світотворчу силу, дає владу над світом, так як пізнання сьогодні відкриває незна-. ні нам потуги атому.Чому ж ми гніваємося на наших прапредків, які шукали світотворчої потуги у Сонці, у Зорях та у Найвищій Істоті цієї Творчої Потуги, — у Найвищому Небі?Своє пізнання, свою віру, свої священні обряди і жертви, високу свідомість своєї єдности з Усесвітом і Богом уважали наші прапредки знанням таємним, найвищим скарбом свого роду, племени, народу. Цей їхній органічний зв'язок із Поту­гою всесвіту (т. зв. "Природою") здійснювався саме в жертві і в обряді.Наш Прапредок береже їх як найвищий скарб і відме­жовує від нього тих, що є ворогами його племени й народу, чи "п'ятьох народів" — споріднених кров'ю та історією.Єднає ці народи перш за все спільнота і світовідчування. Спільнота долі й життя. Спільнота досвіду і досягнень його знання. Спільнота виплеканої форми роду, який є виразом150краси і життєвої сили. Спільнота крови, в якій він живе і в якій є таємниця його вічного життя. Найбільшим його багатством є його сини. Найбільшим багатством народу є його мужі-герої.Коли він із подивом дивиться на силу бугая, тоді усвідом­лює собі цю життєву потугу в собі самому. Y виді образу чи прояву життя пізнає він живу правду. Це для нього ~,форма абстрактного пізнання".Орел — це для нього сама сміливість і швидкість. Дося­жність волі у просторах. Владарність над світом. Високий лет думки й духа. Це далекий зір у світ поза всякими горами, — це вільне ширяння в просторах одного з небес. Небеса вітру і повітря.Найвище Небо є ще вище. Воно найвище. Там є все неуявне, там незбагненна таємниця буття. Там Найвища, Всео-хоплива Істота. Батько Богів і Світів. Бог Найвищий.Він назве його іменем. Це ім'я мусить обіймати світло і світ, Істоту Істот, і Джерело і Праджерело Світла як Світу. Це мусить бути Батько і тих Богів, що ближче до нього, що він їх краще знає та уявляє.Цей "БОГ" — щоб ужити для нас звичного, але незрозу­мілого слова, — для нашого Предка був найбільше "абстракт­ним", рівночасно найслабше антропоморфізований, — найбіль­ше вільний він наших людиноуподібливих уявлень, обмежень і вузьких понять, що в них сьогодні ув'язнене низьке і вузьке ро­зуміння Найвищого Божества, — оце наше щоденно-ужиткове.Увесь цей світ його пізнань і надхнення, усі ці уявлення і думи найвищі назве він одним словом. Це слово звучить — "СВАРОГ".Ми спробуємо відтворити його зміст науковою методою лінгвістичних і філологічних дослідів наскільки дозволяють на це писані джерела. Під певмим оглядом ця метода нова, і я характеризував її у своїх попередніх працях подібного типу.Виявиться, що при терпеливості і глибокому вникненні ці існуючі джерела відкривають нам свою найглибшу таємницю, — розуміння „Сварога" — „Бога" Найвищого. Слово „Бог" до­велося взяти тут у лапки, бо саме виявиться, що воно є похід­ним означенням одного із Богів, якого ім'я сталося далі загаль­ним. Найвищим поняттям було саме слово, чи радше слово-істота „СВАРОГ" і ніякого ближчого визначення, як, напри­клад, „Бог Сварог", воно не потребувало. Ми ужили цього сло­ва тільки для зрозуміння сучасного читача. Але разом із тим таке ужиття цього слова нав'язує його розуміння як політеїс­тичне, хоч нічого подібного не було в його значенні.151А в тім питання політеїзму, генотеїзму, чи монотеїзму уві­ходить уже в саме мерітум наших досліджень і буде в моїх дослідах вияснене.Розуміння Найвищого Божества як Найвищого Неба так глибоко в нашій крові, що навіть сьогодні при найабстрактні-ших метафізичних визначеннях поняття Бога, ми все, думаючи про Нього, мимоволі підносимо голову вгору і хочемо розгор­нути рамена, чи піднести їх до високого привіту вгору."Угору" — це значить до "Найвищого Неба". Так глибоко розуміння Найвищої Істоти як Найвищого Неба є в нашій крові.Усі інші Богове — якщо вжити це слово як загальне ім'я — сходять немов на землю із Найвищого Неба. Історія деяких релігій — це історія цього походу вниз. Божество при­ходить із небес щораз ближче до нас і разом із тим наближен­ням воно стається сильніше людиноуподібнене, цебто антропо-морфізоване. Побачимо далі Божество суспілвнонароднього ла­ду, Божество Історії Народу чи Раси, — величні чи грізні, жорстокі чи винищувальні, або добрі і ласкаві, як от Мати Лада.Аж нарешті побачимо Богів у людській істоті, цілу їх плеяду із могутнім, улюбленим, добродійним і добротворчим їх Володарем у постаті Громовержця.А наприкінці, або на вершинах цього походу Богів до людського світу відкриють пророки й філософи їхню сутність у нашій власній душі. Це буде промінчик або Безмежна Істота нашого Прабатька.Найвище Небо, що в первісному звучанні, так далеко як можемо сягнути до праджерел нашої мови, звалося Свщ і Сварог.Так визначивши широкий обсяг наших дослідів, можемо приступити до самої праці. Однак, мені здається, що доцільно вже у самому вступі відмітити ще одну маркантну і часто не­доглянену ученими дослідниками різницю поміж світообразом нашим і наших прапредків. Це питання про розуміння відно­шення Сонця до Світла.Джерелом світла на нашій плянеті, Землі, є сонце. До відуються це наші діти від батьків чи в школі на перших лекціях географії. Поняття сонця і світла нероздільні для нас як дже­рело і вода. Проте у глибокій давнині сонце пе вважалося єдиним джерелом світла. Зокрема в зонах від сорокового сте­пеня на північ сонце ніколи на світлій синяві небес не досягає небесного зеніту над нашими головами. Воно мандрує. Відбу­ває свою дорогу, раз вище, раз нижче, займаючи місце на небі, і сходить та заходить воно не в одному місці небосхилу. Якби152з місця спостерігання рухів сонця відзначувати палками чи стовпами лінію його появи на обрії, ми побачили б, — як і наш Прапредок — що воно повторює свій шлях рік-річно. Саме тоді постане поняття "року".Але ж усе появу сонця на небосхилі завжди випереджує поява світлого ясного неба над нами і за нами. Далі меркнуть зорі, що появу сонця вістували. В деяких порах року з'являєть­ся на обрії червоний вогненний стовпчик, що теж був пред­метом культу і гимнів. І коли вже ясний день, коли вже роз­віялось прекрасне Видиво Богині Ранку — Утрені (Аустра, Ушас) — тоді, і що лиш тоді, появляється і сонце на горизонті. Але день і світло вже є з нами від одної чи двох годин. Отже, світло не зв'язувалося з появою сонця. Модерне розуміння кулистости землі і її оборотів дозволяє нам зрозуміти розсіяння й заламання (променів) в атмосфері і, отже, появу дня і світла перед появою самого соняшного кола на небосхилі.Чим далі до полудня земної кулі, тим вище здіймається сонце, а на рівнику світить прямо над нашими головами, досягаючи щоденно зеніту на небі. Там також короткі сві-танки і сутінки сходу й заходу сонця. Світогляд чи світо-образ, про який буде мова, не тво­рився однак на рівнику. Побачимо навіть далі як із походом народів на південь змінювалося і розуміння світла і сонця, а разом із тим місце Божества Сонця у Божественній гісрархії.Однак це вже відомий факт в історії мітології — поява Світла на Небі не була пов'язана причиновим зв'язком, а зокрема не могло так бути у зонах між 40-60 степенями пів­нічної географічної ширини, бо тут „ясно" і є „день" і „сві­тло". Ясне Небо своїм лагідним синім світлом випереджає появу обличчя чи ока Бога Сонця у видимому просторі. За джерелом світла гляділа, отже, людина на Найвище Небо, що сяє над нами своїм благодійним синім світлом. Усі- Боги сходили із його висот. В історії мітології індоєвропейських народів можу виразно і яскраво показати і доказати оцей процес сходження вділ наших Богів із висот Космосу, або для ока наших прапредків, із Найвищого Неба.Про слово „Свар"Слово "СВАР" є священним звуком і словом. Одним із трьох найсвятіших. Оце найважливіше і перше стверджен­ня із цілої санскритської філології.Це слово священне і таємне. Найвищі — уже без-словні і безпоняттеві — таїнства мудрости у трьох словах чи звуках замкнені, — у трьох найвищих слово-символах.153Із них "Свар" виголошується після інтшіаційного і міс­тичного звука „ОМ" — перед кожною ранньою молитвою, кожного брагмана. Це слово пробуджує в його свідомості цілий комплекс значень і слів, і символів, і образів, і піз­нань, що в ньому містяться. Воно ж таке міцне, таке велике, таке високе і потужне. Боюся навіть, чи пишучи про нього „світську" або т. зв. „наукову працю", чи я не чиню свято­татства.Однак, мабуть час дозволяє на цю сміливість. Хай воно заговорить до нас хоч частиною свого змісту. Хоч тією час­тиною, що не є предметом Знання Таємного.Отже, до "чистої" філології. До науки.Слово "Свар" означає за текстами і за їх дійсним у словниках потвердженням, цебто за його "науковим" значен­ням наступне:1. Ясний простір угорі, отже НЕБО.2. Небо як перебування Блаженних Духів і Богів.3. Отже, Найвище Небо, — (не світлистий простір ниж­чих шарів повітря, хмар, вітрів і громів, як теж вогню і вогнів, не простір Дня — Днів — під ним). Небо як копула Дня, ясного простору Дня. СВАР — це Найвище Небо.4. Отже, Найвище Небо Асурів, цебто Найвище Небо Божеських, Безтілесних Духів. Асурою зветься теж сам ВА-PYHA. Тут пригадаємо, що це слово — Асура — звучить в Авесті Агура і його стрічаємо в назві Найвищого Божества — Найвищого і Єдиного — АГУРА-МАЗДИ. (Тут не можемо вхо­дити в дальшу аналізу і історію слова АСУРА і АГУРА, яке в процесі творення та історії релігій набрало там ще інших значень. Тут воно ужите в одному із найстарших своїх зна­чень. Відноситься — це підкреслюю — до Варуни, одного із найстарших Божеств у Ригведі, — Божества Найвищої Ду­хової Поваги).5. Слово СВАР, як Найвище Небо, набрало також — зокрема в астрології (а це наука наук у старовині) — тех­нічного значення, як от: Небесний Простір, сегмент Неба по­між зодіяковим поясом, в якому кружляє Сонце і Плянети, і поміж Полярною Зорею. Отже, це — Найвище Небо в дослів­ному і технічлому значенні цього слова. Для яснішого обра­зу цього значення подаю діяграму для зони близько 45-ого степеня північної географічної ширини.Схема круговиду: П — Полярна Зоря.З — Пояс Зодіяку, в якому рухаються сонце й плянети.154H — Простір Неба між Полярною Зорею і Зодіяком, цебто місцем доріг Сонця на Небі, отже — технічно — Най­вище Небо для ока людського, як теж для спостережень ас­тролога.Н

Це дуже важливе значення для нашого досліду. Му­симо над ним зупинитися.Сонце, як відомо, не досягає зеніту в наших помірко­ваних зонах на північній півкулі. Його висота на небі зу­мовлена степенем географічної ширини та порою року, цебто нахиленням земної осі до екліптики.Отже, Сонце не є Найвищим Небом. Воно рухається, змі­нює своє місце на небі — як інших сім плянет, що їх від­криють потім.Але ж навіть для голого ока віщуна, що мав обов'язок творити річний календар, було ясним, що сонце не займає найвищого місця на небесах. Тому Сонце чи Бог Сонця буде — як це вивчимо далі — Сином Сварога, цебто Сварожичем. Сином не у людиноподібному уявленні про Божество, за зраз­ком якоїсь людської родини, але сином у розумінні еманації, цебто вилонювання Світла Сонця із його ще вищого Світло-творчого Начала. Сонце виринає із Світу Світла, із Небес Сва­рога, із Небес — дослівно в числі многім.Найрідніша дитина Вічного Світла, наш найрідніший Батько, якого ми є внуками.Найвище Небо — це Космічний Простір, який рису­ється над нами між зоною сонця і полярною зорею.Але ж відмітьмо рішуче, що така обсервація Небес мо­жлива тільки в наших зонах, приблизно між 40° до 60°. На155рівнику сонце досягає зеніту. Воно там не було б Сином Най­вищого Неба — Сварожичем.Але продовжуймо наш розгляд значень: слова "СВАР".6. Y значенні Найвищого Неба — це третій Світ, — світ потойбічний у значенні метафізики і теології. Отже, це небеса в релігійному значенні слова як місце перебування душ і ду­хів і, звичайно, самих Богів. Це, отже, Небеса Сварога, але й ВІН САМ рівночасно.7. Слово "СВАР" є рівночасно дієслівним коренем чи просто дієсловом, що значить: „світити, блистіти, бути ясним, ясніти". Звідси теж той сам дієслівний корінь уживається в іменниковому значенні, як от:8. Світло) отже, аж тут і Сонце як Світло. За це Світло-Сонце боряться Богове для людей, щоб могли вони існувати.9. Отже, також: Вільне, Радісне Існування.Отже, тут кінчимо із словниками. Отже, СВІТ як СВІ­ТЛО, як РАДІСТЬ і СВЯЩЕННІСТЬ ІСНУВАННЯ так, як це розуміли наші предки і так, як розумітиме СВІТЛО-СВІТ укра­їнська національна філософія і віра, а за нею ціле майбутнє людство.Світло і Радість як дійсність Світо-Світла. Це праосновне поняття дає нам теж ключ до зрозуміння душі наших прапредків і прапредків наших братньокровпих народів, що ставлять себе на боці Світла як сини Світла.Основну, вічну й метафізичну основу всесвіту вбачали й відчували вони у світлому, радісному, вільному: існуванні Світу як Світла.Тут треба б почати писати цілі томи української онто­логії. Бо саме онтологія народів розкриває нам таємницю їх­ньої душі. Слово ж є світотворчою силою. Однак, це питання виходить поза рамці цієї праці. Віровизнавчу сторінку цієї онтології я висловив у своїй віровизнавчій праці п. з. "Про Перуна Знання Таємне". Тут доводиться вернути ще до гра­матичних зауважень.Отже, це слово як іменник у санскриті виявляє ще слабші (в граматичному значенні, форми "CYP" — із довгим "уу". Для нашої праці це важливий лінгвістичний факт. Він вказує на старовинність цього слова. Воно в деяких відмінках немов закостеніло у своєму ще старшому, архаїчному звучан­ні і не приймає нормальних для пізнішого історичного сан­скриту, закінчень, і хоч звучить у Ведах як СВАР, але й ви­являє виразно свою давнішу, слабшу форму "сур" із довгим " У".156Стільки розказує нам словник Бетхлінга у його повному семитомовому виданні, до якого відсилаю всіх моїх наукових критиків.Коли ж від словників перейти до літератури й до тек­стів, тоді відкривається перед нами цілий світ, блискучий світ поезії, мітології у пов'язанні із тим словом із цілим багат­ством його значеиевого обсягу. Маю тут на увазі перш за все "Гимни Ригведи".До розгляду цього слова в текстах маю намір перейтидалі.Доводиться однак у лінгвістично-порівняльній частині перейти до розгляду форми "Свар" і "CYP".Історія слова „Сонце"Іпдо-европсйськс порівняльне мовознавство є наукою від­носно молодою. Свій розквіт у 19-ому столітті завдячує вона головно пізнанню санскриту, як теж пізніше мови Авести, хоч уже перед тим відмічували мовознавці споріднення деяких європейських мов. Подібність чи споріднення слів дається устійнити не на прикладі поодинокого слова, але на основі ствердження певних фонетичних, цебто мовнозвукових з'явищ у групах слів. Деякі із так стверджених мовних правил ма­ють ширше, деякі вужче застосування. Перші здогади учених виявлялися дуже часто недійсними при дальших дослідах, що підважувало авторитет молодої науки. Вольтер, як відомо, глузував собі із такого мовознавства, кажучи, що порівняльне мовознавство — це така наука, в якій голосні нічого не ва­жать, а приголосні дуже мало. Виявилося, що те, що справді важить у цій молодій науці — це не зовнішні подібності чи збіжності звуків, але, сказати б, закономірність фонетичних з'явищ, стверджена відносно цілих груп слів або фонетичних груп у словах. Далі, деякі вчені були схильні переоцінювати зна­чення цієї, умовно кажучи, "закономірности", бо тут усе є міс­це і на вийнятки і на індивідуальні майже одноразові з'явища, як теж слід брати до уваги довгі періоди історії мови, у яких впливи схрещувалися чи відбувалися в різну Добу на різних стадіях розвитку мов, які взаємно одна на одну впливали. А проте, також у цих випадках не маємо до діла із випадковістю, але й ці рідкісні з'явища теж мусять знайти свос обгрунту­вання в законах фонетики.Тому то порівняльне мовознавство не толерує аматорщини і всяких хвилевих здогадів. Тільки після довголітніх і солідних студій, як теж поглибленого знання граматики де­кількох мов на історичній базі, можуть кваліфікувати адептів157цього складного знання, що зветься"порівняльною індо-европейською лінгвістикою.Ствердження споріднення між словами, хоч відносилося до історії, ще не було історією мови. На це мовознавці навіть не спокушалися. Вони просто стверджували тільки саме спо­ріднення на основі відомих їм фонетичних з'явищ. Вони не визначили якоїсь старшої чи молодшої мови, котра з якої ви­никла, у яку добу дві чи група мов одна на одну взаємно впливали тощо. Однак, у процесі дослідів насувалися самі собою деякі теорії чи тільки здогади. Так постало питання прамови у відношенні до цілих мовних родин, наприклад, пи­тання протослов'янської мови, а далі взагалі питання нрото-індо-европейської мови чи прото-індо-европейських спорідне­них діялектів.Були спроби виділити обсяг слів спільний для якоїсь групи мов, або прамов і на цій основі пробувати означити те­риторію, на якій вони розвинулися. Назви рік, місцевостей, дерев, звірят, предметів культури спільні для груші старо­винних мов у їх найстарших виглядах (і тільки в найстарших виглядах) могли б, можливо, дозволити на творення гіпотез чи теорій. Тут відразу вибухли льокальні амбіції вузькоглядних учених (на жаль, на жаль — є такі учені!), яким хотілося, щоб саме їхня країна чи мова виявилася чи то найстаршою, чи то колискою всіх інших мов.Однак, порівняльне мовознавство пережило теж свої тріюмфи. Вивчаючи старовинні грецькі діялекти, мовознавці визначили низку здогадних форм, як і можливо, старші і спіль­ні для грецьких діялектів. Ці здогадні форми були потвер­джені при розшифруканні й відчитаній найстарших грець­ких написів на Криті, так названий скрипт "лінеарний Б", який виявився старогрецьким. Отже; питання датування деяких з'явищ дістає свою основу. Грецька прамова, цебто мова спіль­на всім грецьким племенам і діялектам, мусіла отже, постати на багато раніше від третього тисячоліття. До того часу ця протогрецька мова мусіла перш за все відокремитися від мов­ного материка чи то індо-европейської прамови, чи радше, — що більше правдоподібне — від якоїсь дальшої уже виспеїгія-лізованої у розвитку мовної галузі чи, вірніше, мовної родини.Але питання реконструкції можливої історії цих мов, ще перед і надовго до їх писаних пам'яток, світає уже в науці і в тому напрямі спрямовані досліди автора цієї праці. Y цій методі автора виявляється потрібним брати до уваги не тільки самі фонетичні закони чи радше ствердження лінгвістики, але також увійти у філологічну аналізу саме їх змісту.158Ці вступні зауваги може зайві для мовознавців, але до­цільні, поскільки основна тема праці — це дослідження старо­винної віри. Не всі заінтересовані цим предметом познайом­лені рівночасно із порівняльною лінгвістикою.Виявиться може, що якраз досліди над найстаршими ідеями віровизнань старовшшої доби можуть унести і кинути деяке світло на саму історію мови чи теж питання прамови для індо-европейських мов. Виявиться, що саме в ділянці віри й релігії можемо говорити про спільноту принаймні деяких народів, які говорять мовами із індо-европейської родини. При чому ці спільні елементи є безсумнівно традиційними, тобто саме тут зберігається багато цінного матеріялу, ще ціннішо­го навіть від топоономастики. Бо ж якось ці народи називали чи то Найвищу Істоту, чи то своїх Богів. Якщо припускати, що існувала спільна прото-індо-европейська прамова, тоді іс­нувала теж спільна прото-індо-европейська прарелігія або правіра. Вона, очевидно, підлягала швидким змінам після від­ділення від материка, залежно від завдань і витвореного далі характеру народів, але ж і тоді можна виділити аналізою їх спільну спадщину. Натурально, історія знає, що були нерідко випадки чи то переємства, чи накинення індоєвропейської мо­ви іншим народам, які до того нею не говорили, а, отже, мали іншу не індо-европейську мову чи віру, але й ці випадки не відхиляють потреби і доцільносте дослідження цієї теми, а хто зна, може якраз різниці в основних настановах віри й релігії пояснять нам ролю даних народів в історії.До таких первісних понять спільноти, або здогадної по­кищо спільноти культу буде належати й слово „СОНЦЕ" як Божество чи Божественне з'явище настільки домінантне в житті людини, а в житті осілих землеуправних народів зок­рема, що вже від часів „прамови" мусіло знайти вираз так у мові, як і в культі даних племен чи цілих народів. Отже, із такими заувагами можемо спробувати внести філологічні до­сліди до питання відомої вже лінгвістичної чи етимологічної сторінки слова "Сонце".Студент чужих чи старовинних мов не міг би навіть припускати, що англійське слово "сан" (с-у-н) і грецьке "ге-ліос" є споріднені. Або німецьке "Зонне" із іранським "Хоре", або старо-українське „солнце" із санскритським „суря". А проте, споріднення цих слів — це добре відомий і загально вже прийнятий факт у порівняльній лінгвістиці. Знайдемо його потвердження майже у всіх порівняльних словниках індо-европейських мов. Згадаймо тут чи наведімо один із най­159новіших, а саме — Юлія Покорного: "Індо-германський ети­мологічний словник", виданий у Берні, 1956 р.Коли ж шукають ці лінгвісти спільної вихідної форми, тоді реконструюють таку теоретичну чи здогадну форму, із якої їм найлегше випровадити всі інші. Історичні моменти у такій стадії ще не були унаочнені.Так, отже, для слова "сонце" приймає згаданий По-корни цілу групу слів як первісну. Ці слова (наводимо в ук­раїнській транскрипції):"Сауель, сауоль, сууель, суель, оуль — побіч суен — с'ун, також другий л н корінь: суель, швельен, — горіти є із ним ідентичне".Якже ж тут говорити про прото-індо-европейську пра­мову, коли аж сім форм поданих як основні? Приймаючи навіть, що це не була якась устійнена мова з граматикою устійненою як у санскриті, але тільки діялекти, то і тоді труд­но припускати аж сім відмін від "сауель" до "сун". Тоді тре­ба б шукати далі ще діялектів ближчих між собою.Чи не краще вийти з однієї історично і текстуально ствердженої форми, спробувати вивести із неї (очевидно, за законами фонетики) усі інші форми і тоді, коли це виправда­ється, припустити з більшою науковою слушністю, що саме така форма була вихідною?Отже, маємо назву Бога і його культ на двох кінцях землі в Україні (і в слов'янському світі) та в далекій Індії. Історична і територіяльна віддаль не дозволяє тут говорити про запозичення чи вплив. Мусимо припустити, що маємо тут до діла із Божеством і його назвою саме із доби прото-індо-европейської єдности.Цією назвою є наш "СВАРОГ" і санскритське "СВАР-ҐА". Знаємо далі, що коренем цієї назви є дієслівний і іменни­ковий корінь "СВАР" і "CYP". На лінгвістичному полі це не є два різні корені, а тільки слабша і міцніша форми того само­го кореня, як це доказує деклінація слова "сур" у санскриті.Саме цю форму "СУР" вважаю основною для моєї гіпо­тези історії слова "сонце".„Сур" і Суль" — лямбдація чи ротація?Відоме є з'явище у фонетиці, що в деяких словах чи по­зиціях звук "Р" у санскриті відповідає звукові "Л" чи "ЛЬ" в європейських мовних родинах. Це з'явище названо "рота­цією", цебто появою звука "Р" там, де в європейських групах маємо „ЛЬ". Це з'явище дуже характеристичне і є однією із ліній "вододілу" у мовознавстві. Загально приймають фонему160"ЛЬ" за основу, як ми це бачили у наведених основних фор­мах у Покорного.Отже, старшою мала б бути форма, що містить у собі "ль". Коли прийняти цю теорію, тоді слово "Сварга" — "Сва-рог" мусіло, однак, постати ще перед фазою чи то ротації, чи лямбдації, отже, ще на спільному прото-індо-европейському грунті, бо трудно нам припустити "імпортування" цього сло­ва з Індії в передісторичних часах. Це означало б, що „Р" у цих словах і коренях було старше і що доводиться радше говорити про лямбдацію "Р", ніж про ротацію "ЛЬ".Залишаю це питання поза дискусією для цілей цієї пра­ці, відмічую, одначе, трудність теорії лямбдації. В обох ви­падках це слово дуже старовинне, і слід його вмістити десь близько того часу, коли творився поділ діялектів на "Р" і "ЛЬ", і напевно в часі, коли обидві групи були близько одна до однієї так, що можна тут говорити про вплив, поскільки просте запозичення тут неможливе.Висновок: Культ Сварога принесли із собою до Індії і до Ірану племена, які витворили цей культ ще на спільному ґрунті. Отже, для цілей дальшого розгляду історії слова "сон­це" приймаю покищо як невирішені, щодо старшости в істо­рії дві вихідні форми:Сур і СульА саме "CYP" для індо-іранської групи мов, а "СУЛЬ" для всіх європейських галузей.На грунті санскриту, або ж передсанскритських діялек­тів історія.досить коротка:Від форми "Сур" через додання іменникових суфіксів маємо дві клясичні і ведійські форми "СУРА" і "СУРІЯ" (че­рез додання "я"), обидва ці види означають "Сонце" і "Бога Сонця".Із іншого виду того самого кореня, а саме, від міцнішої форми "суар" — "свар" — знову ж таки через додання су­фіксу "га" постає відоме нам із першого розділу слово, чи радше слово-символ — "сварга" із усім пребагатством його значень. Старша значенева верства для всіх означень від ком­плексного символу "СВІТЛО", вказує виразно, що воно ви­творилося ще в добу, коли саме "поняття" "світла" було в основі значення цього слова, отже, і в поміркованих зонах. На терені Індії було потрібне міцніше розділення значень "Світла" і "Сонця", а, отже — Сварга і СУРА чи Сур'я. Стар­ше значення і саме означення "Сварга" як Божество і як культ161усувається на дальший плян. Стрічаємо його більше у Риг­веді. Сварґа перестає бути назвою Найвищої Істоти і Найви­щого Бога рівночасно. Сур'я як сонце зазнає свого скріплення в культі, але ж центральне місце в культі займають Божества, витворені здебільша вже на індійському грунті.СульПребагатого розвитку зазнало це слово на ґрунті євро­пейських мов. Займімося перш за все слов'янськими мовами.Треба думати, що ще спільно із іншими мовами насту­пило зміцнення голосної „Y" під наголосом на „0'. Таке з'я­вище помічаємо ще на грунті сьогоднішньої живої україн­ської мови. (Приклад: панувати- і опанований; "у" під наго­лосом перемінюється на "о").Це з'явище заміни "у" на "о" під наголосом дасться ще віднести до степенування голосних. Y санскриті маємо три степені: "у-о-ау". Це степенування, або принаймні два перші його степені, дасться легко прослідити в українській мові.Отже, маємо перший крок. Закономірне появлення "О" замість "Y" у корені "суль" — "соль".Цю форму "соль" побачимо в цілому ряді інших євро­пейських мов, про що буде далі. Форму "соль" маємо потвер­джену в текстах і в мовах, отже, цей крок не є вже здогадом.Приймаю далі суфікс "на" як здогадний для нашої істо­рії. Сам суфікс, як іменниковий суфікс у слов'янських мовах, є добре відомий. Отже, маємо здогадну посередню форму:Солна - СолнеЗазиачуємо, що рід Сонця змінювався в різних мовах. Він став чи був жіночим у германських (,,die Sonne"), чолові­чим — у санскриті, а ніяким — у слов'янських мовах. В дея­ких мітологіях маємо теж уявлення про двостатевість Сонця.Отже, маєм*} форму "Солне".В українській мові є прикметне зменшування чи здрі­бнювання назви як вислів любови чи ніжности. Y граматиці така форма зветься "демінутівум". Для української мови це характеристичне.Поет Барка довів це з'явище аж до несвідомої карика­тури своїми "пташенятусеньками" чи може "пташенятесенєч-ками".Отже, це зменшування чи здрібнювання відбувається через уставне "це", як от: віконце, денце.Звідси із форми "СОЛНЕ" дістаємо "СОЛНЦЕ". Це праукраїнська, а рівночасно найстарша слов'янська — отже, протослов'янська — форма потверджена у текстах.162Наше сучасне слово "сонце" постало далі через скоро­чення чи, як я думаю, через асиміляцію "л" до "н" — яку побачимо і в інших мовах, — наслідком чого маємо нашу щоденну і літературну форму цього важливого слова "СОН­ЦЕ".Від форми "Солнце" дадуться випровадити всі інші фор­ми у слов'янських мовах, отже, і польське "слонце" через пе-реставку двох голосних для легшої вимови як теж зм'якшен­ням "н" перед палятальним, цебто піднебінним "ц".Оце є історичний шлях, який перейшло наше слово "Сонце". Шлях від кореня, що означає "світло" і "світити". Від того самого кореня походить і назва Бога і Світла Най­вищого — "Сварог". Але тут назва "Сварог" куди старша, бо виявляє в корені затримання цього звука "Р", який або був у цьому місці ще на прото-індо-европейському ґрунті, або в дуже старовинних часах, коли мовні групи "В" і "Л" ще були близько одна до одної.V мовному значенні "СОНЦЕ" є сином "СВАРОГА" і, як побачимо, наші прапредки так само зв'язували їх онтологічну сутність. Бог Сонця — Даж Бог виявиться в нашій мітології саме сином Сварога, цебто Сварожичем. Уже в самій мові мо­жемо побачити старовинну мудрість нашого народу.Історія слова „Сонце" серед інших народівТут дуже цікава є історія цього слова на грунті балтій­ських мов. Як відомо, існують теорії, що довший час вони ді­лили зі слов'янами період балто-слов'янської спільноти. Цятеорія має величезний доказовий матеріял і її мусимо брати дуже поважно до уваги.Від основної форми "Соль-е" до латвійського "сауль-е" тільки один крок. Дальше зміцнення голосної "о" на "ау" зов­сім характеристичне для балтійської групи (порівняй "друґас" на "драугас" і т. п.). Отже, бачимо тут найвищий стспень із степенувального ряду — у — о — ау. Це з'явище степенуван-ня як і сама форма, яка закладає тільки одну стадію, саме зміцнення голосної, вказує на величезну давність балтійсько­го слово-утворення: соль-сауль. А проте, це словоутворення є похідне і тут бачимо, що не мав причини Покорни уставляти цю форму в ряд основних форм, бо її похідність через вище описане степенування голосних зовсім виразно вказує на дже­рело: суль — соль — сауль.У германських мовах, а принаймні у їх частині, мусимо прийняти як вихідну форму ту саму, що ми її прийняли як163перехідну для слов'янських, а саме форму „соль-не". Через асиміляцію перейдемо до форми сон-не чи й су-не, із якого через дальше скорочення, таке характерне для англійської мо­ви, одержимо відому всім "sun" у пізнішій вимові "сан". Але маємо теж в історичних германських мовах "сауіль" та ста-роісляндське "соль", яке вказує або на затримання старших традицій мови, або на балтійські впливи.В романських мовахНіякої трудности не маємо з етимологією на грунті ро­манських мов. Тут усі вони вже в історичних часах виводять свою назву сонця від латинського „соль", а ця форма вже доб­ре нам відома як дальший степень у розвитку „суль-соль". Французька мова показує цю назву в здрібнілій формі. Зв'я­зок усіх інших очевидний і не будемо над ним зупинятися.Іранська мовна групаДля наших дослідів надзвичайно цікавою і важливою буде історія цього слова на іранському грунті.Як відомо, у порівняльному мовознавстві її сполучу­ють із санскритом. Мова Авести справді виказує понад усякий сумнів її близьке споріднення із Ригведою. Є, одначе, важливі і основні фонетичні розбіжності, які рівночасно вказують на два різні мовні етапи. Не знаємо, коли і де наступив цей роз­поділ на два величезні річища: індійське та іранське. Обидві ці групи лінгвісти поєднують під один заголовок, який нази­вають часто "індо-арійським", цебто арійськими мовами Індії та Ірану.Одначе, у назовництві мовних груп панує дотепер плу­танина, і коли вже поєднувати ці дві групи під один заголо­вок, то вірнішою була б назва: ірано-індійська група, бо ж слово "арійський", а принаймні його похідні, стрічаємо теж в інших мовних групах. Але ця дискусія жде на основний роз­гляд понять і значень.Та як би не було, ці групи — іранська та індійська — виявляють спільне похідне джерело у значній мірі. Отже, і в нашому випадку вихідним пунктом розвитку будуть ті самі форми, що для санскриту, тобто "СВАР" — у вимові також "CYAP" із коротким "у" — та форма "CYP" із довгим "у".Заміна "С" на "Г"Найбільше характеристичним з'явищем для староіран-ської мови є заміна початкового звука "с" у санскриті на "г" і далі "х" — у староіранській. Це не є виняток, але загальне164правило. Отже, замість "СОМА" (Божественний напій, жертов­ний напій, а також Божество) будемо мати "ГАОМА" у вимові TAYMA" (увага: степенування голосних!). Будемо мати таку зміну і в середині слів, як, наприклад: "ACYPA" - Божество бу­де звучати "АГУРА" і т. д. безліч разів.Отже, і відоме нам „сур" і „свар" буде звучати „ГУР" і „ГВАР", далі „ХВАР" чи „ХУАР".Тут дивне диво."А" як відомо мало й звучання посереднє між "а" і "о". Отже, "Хуор" — із нормальним закінченням у називному "с"— дістанемо відому нам з української мітології назву „ХО-РС". Це назва Бога Сонця. Стрічаємо її у наших хроніках, а ще виразніше означену у преславному "Слові про похід Іго­ря".Це ж та сама назва, що СВАР — СВАРОГ. Що за чудо! <Вияснити це чудо подвійности назви можу тільки так: Довгий є шлях в історії мови від кореня "Свар" до "Хуар", "Хуор" і "ХОР"с. Змінилася форма, але не змінився зміст. Бо ж і в старо-іранському — а ще важливіше для нас— і в залишках іранських діялектів чи мов на терені сусід­ньому до нас це слово так і значить те саме, що й тисячі літ тому: Бог Сонця і Сонце.І до сьогоднішнього дня в осетинській мові слово "ХОР"— закінчення затратилося — означає просто-напросто „Сон­це".Пам'ятаємо, що вже в історичній добі наш прехоробрий Святослав приєднав цей хоробрий осетинський нарід (ясів) до нашої держави. Довгий час перед тим, аж до передісгорич-них часів, чи може власне в передісторичних часах, нам до­водилося мати до діла — напевно дружнього і недружнього, як часом і як ми були сильні — із цими іранськими племена­ми, що їх ще Геродот в історичних уже часах назвав "Скита­ми" чи "Сколотами".Ці племена знали Бога Сонця під назвою „Хорса", од­нією із численних назв цього Бога, і у дружній частині їх зносин із нами вона пристала рівнобіжно до старої назви чи старих традиційних назв як ще одне ім'я того самого Бога.Таке з'явище включення Божеств при заключуванні ми-рів чи дружности бачимо на порядку денному в старовині. Не було там догматизму одного чи кількох імен з одного наказу.Так греки, приймаючи до своєї системи держав Посей-дона із Малої Азії, разом із тим прийняли визнавців Посей-дона до своєї держави, чи, може, навпаки. Посейдон мусів165одержати "ранґу" а їх Пантеоні. Як могутній Бог могутнього народу він не міг бути меншим Богом. Як відомо, він став братом самого Зевеса, очевидно, молодшим братом.Отак і Хоре був прийнятий до нашого Пантеону разом із тими скитськими племенами, що включилися в осіле жит­тя споріднених кров'ю народів. І пам'яткою по цьому зали­шилася назва, сама назва, бо культ і суть не змінилися — Бога Сонця — Єдиного, хоч багатойменного.Уважаю це тріюмфом порівняльного мовознавства.Слово "Хоре", безсумнівно, іранського походження. Його формотворче обличчя зовсім іранське і тільки на іран­ському ґрунті можливе.Отже, Хоре появився в українському Пантеоні вже в часах, чи щойно в часах, коли він — цей український Пантеон— уже був зформований. Він увійшов так, як, наприклад, Посейдон до грецького Пантеону. Таке поняття було можли­ве тільки у дружніх умовинах, або після укладення дружньо­го миру, для обох сторін приємливого.Отже, дивне з'явище. Той сам Бог під іншою назвою увіходить до свого матернього Пантеону, де зформувалася його концепція і його віра. Ця віра передалася і зазнала змін на Грунті вже спеціялізованого розвитку іранських племен.Але ж, які довгі часи ділять Сварога — добу Сварога— у часах прото-індо-европейської спільноти від "Хорса" на іранському ґрунті.Для доказу своєї тези вистачило б того, що написане. Але ж ми в тій щасливій ситуації, що завдяки прастаровинним текстам Риґведи і Авести можемо показати зміст культу Сва-рґи-Сварога і Хорса на самих текстах. Коли лінгвісти мають під ногами все, чиї часто, тільки гіпотетичний ґрунт фонетики, то ми можемо доказати чи зміцнити наші дійсні вже докази на самих історичних текстах.Які докази? Про що докази?Докази про старовинність культу Сварога не тільки на слов'янському чи протослов'янському ґрунті, але аж у сивій давнині прото-індо-европейської, чи — коротше — арійської спільноти в історії людства.Для насвітлення основного ствердження цього розділу додаймо зіставлення похідних типів слова "хуар" — "хор" на теренах живих досі іранських мов чи діялектів. Отже:В західньо-осетинській мові — ХОР.Y східньо-осетинській мові — XYP із довгим "Y". В афганській мові — ХОР із довгим "О".В діялектах над Каспійським морем — XYP із довгим „Y".Y вірменській мові, яка не входить у групу іранських166мов, але виявляє іранські впливи, стрічаємо це слово у фор "ХОЙР".Всі ці факти доказують понад усякий сумнів про широ­кий простір розповсюдження цього слова, а рівночасно культ Хорса на виразно іранському грунті.Можна, отже, прийняти як доказане, що це слово у формі "ХОРС" — "с" цебто закінчення називного відмінка — було відоме як назва Божества тим іранським племенам, що в передісторичну добу займали прикаспійські простори, а та­кож у певну добу і південну частину українського Причорно­мор'я, і звідси чи то через впливи чи теж частинне разпли-нення тих племен у масиві праісторичного українського по­селення, залишило свої сліди в старо-українському Пантеоні, чого потвердження знаходимо у хроніках, як теж у "Слові про похід Ігоря". Таким чином зустрічаємо тут дві різні наз­ви того самого походження і для означення того самого Бо­жества.В інших мовних групахДля загальности огляду історії нашого слова доводить­ся теж згадати про групу грецьких діялектів і мови та кель-тійську мовну родину.Обидві групи виказують "ЛЬ" у корені, отже, належать до європейської сфери формування цього слова, але рівночас­но бачимо в них початкове "г" подібно як в іранській, хоч генеза цього з'явища мабуть різна і незалежна.V грецькій мові бачимо слово "геліос" мабуть із форми "сауле-ос", "сеулє-ос", "геулє-ос", геліос. Форму "саулє" ми бачили засвідчену, інші форми здогадні.Важливий є т т здогад, що заміна "с" на "г" могла ма­ти ще посередню форму із "фау дігамма", отже, у вимові щось близьке до "В" у звучанні "Веліос", чого слідом могла б бути форма "Авеліос". Але ці міркування, хоч завели б нас до ціка­вих висновків, мусимо відкласти до інших праць.У кельтійських мовах зустрічаємо форми: "гауль" (від сауль) та "геууль", "геуль", "геоль".Для нас важливе ствердження, що всі ці форми пос­тали від форми, якунебудь прийняти б за основу, що, одначе, мусіла вже заключати в собі "л", тим часом як тільки іран­ська мова затримала первісне "р", або, коли не прийняти "р" як первісне, тоді із такої форми, яка це "ль" уже перед тим витворила. Отже, формація іранська є старша від грецько-кельтійських, або рівнобіжна, але в іншому мовному колі, у якому не виключені теж взаємовпливи.167л не займався тут похідними словами чи теж доведен­ням етимології аж до всіх новітніх мов, бо ці речі є очевидні без доказу.Висновки:На тлі повищих аналіз і міркувань відоме в науці спо­ріднення слова "сонце" виступає більше рельєфно. Зарисо­вується питання мовних епох. Тут, мабуть, треба прийняти, що хоч усі ці мови походять, з одного кореня, то, одначе, до­водиться говорити про простіші лінії їх сполучення із прото-мовою чи похідне. Простіші сполучення чи переємство вка­зують, здається, на відносно більшу старовинність утворення чи походження мови.Для нашого вужчого предмету ми доказали, що існу­вали окремі епохи розвитку мови, пов'язані теж із культом.Одне слово, само для себе, ще не було б базою для творення загальних гіпотез. Якщо, однак, мова йде про скит­сько-українські відносини, то після моїх праць про "Березу" та назви рік "Дніпро" і "Дністер", це вже третя праця, що доводить нас до того самого висновку.Y передісторичних часах, уже після виразного зформулювання своєї національної спеціялізації, маємо до діла із взаємовідношенням і взаємовпливами скитсько-українськими, які залишають сліди як у мові, так і, головно, в культі.Маємо теж зайвий доказ, що старовинні Пантеони бу­ли не тільки взаємно толерантні, але в міру творення дружби чи загальніших об'єднань в імперіях уміщали в себе назви, поняття чи Божества із споріднених культур, у нашому ви­падку — індо-европейських чи просто арійських.„Свар" у текстах РигведиСлово "СВАР" ще зовсім живе у текстах Ригведи. Сяє там своїм багатогранним блиском. Виявляє всі значення, на­ведені у попередній, лінгвістичній, частині цієї праці.Трудно, чи радше неможливо, перекладати священні тексти Гимнів Ригведи. Справа в тому, що слова там такі ба­гатозначні, такі широкі своїм обсягом, що їх трудно передати в модерних мовах, у яких слова уживаються в їх пізніше за­кріпленому значенні меншого обсягу, значеневого та емоцій­ного.Коли віщун Ригведи говорить слово "СВАР", то в його душі і в душі слухача забренять усіх сім чи вісім струн його значення. Перекласти його одним якимось словом, хоч би й вірним, це значить вдарити одну, або тільки дві струни, тоді, коли у ведійській поезії звучать усі сім рівночасно. Отже, усі168європейські переклади є звуженням їх санскритських значеневих комплексів. Ще гірше, коли часом перекладач добере слово буцім-то конкретно, і думає, що зводить до конкретного значення, а тим часом він зводить часто цілий текст до не­зрозумілої нісенітниці. Ще гірше, коли слова, що мають свій ритуальний і віровизнавчий підклад, цебто коли дане слово, ужите в ритуально-технічному розумінні, передане і перене­сене на т. зв. „реальний грунт" іншої мови.До таких слів трудних до перекладу належить і наше "СВАР". Вірний переклад, чи наближений до вірного, мусів би передавати це слово чи то кількома словами, чи принаймні основними значеннями. Із цими застереженнями наведу де­кілька місць Ригведи, у яких стрічаємо цеглово. Відмічуємо теж, що це слово зовсім тут не рідкісне, і наведені місця є тільки прикладами. Для точности перекладу подаю його у прозі. Читачів прошу пам'ятати, що вони в оригіналі створені під могутній ритм довгих і коротких складів. Дія цього ритму ще скріпленого голосово-музичними наголосами чи піднесен­нями голосу.Читаємо фрагмент Гимну V. 83.: "Віють вітри,Падають громи-блискавиці.Випрямлюються рослини,Ллється напучнявіле СВІТЛО-СОНЦЕ (СВАР)і всім істотам прибувають Сили,Коли (Бог) Парджанія розливаєНа землі своє Сім'я".Бачимо тут яскраво, що Світло-Сонце (СВАР) — це жит-тєтворче начало .чи елемент, яке пливе, а від того пучнявіють і прибувають життєві сили всім істотам. Воно — це Світло — як життєтворчий елемент виступає тут побіч життєтворчого Сім'я, що у вигляді могутніх крапель тропікального дощу роз­ливає на землю (Бог) Парджанія, Бог — чи одна із назв — життєдайних дощів і громів. Слово СВАР виступає тут у зна­ченні світотворчого НАЧАЛА, тобто в основному своєму зна­ченні як метафізична сутність Світло-Світу.Перейдімо до іншого прикладу. Цим разом Гимн IV. 3. "Сталося Світло-Сонце (СВАР), коли Вогонь народився".Y цьому прекрасному гимні до Агні (Бога Космічного Начала Вогню) стрічаємо таку стилеву метафізичну ідентифі­кацію Світло-Сонця із Вогнем як Космічним Началом і Богом.В іншому Гимні, а саме, X, 124, слова, що об'являють169сутність Світло-Сонця (СВАР) укладені віщуном в уста самого Індри, найпопулярнішого, найулюбленішого ведійського Бога, Володаря Богів, Бога Громів і Воєнних Перемог. Говорить Індра:"Це є Світло (СВАР)! Воно стало Благом (Добром, Спа-сенням, Добростаном)! Це є ясність! Цс є безмежні Простори!"Наша престаровинна ідентифікація Світу й Простору як Світло, основна л<иттєва постава всіх Синів Світла, не могла знайти яснішого і рішучішого ствердження, як оце.Тут найхоробріший Володар Богів (його концепція від­повідає нашому Перунові), Володар Героїв, захоплений безмеж­ністю Світла. Він ототожнює його із Благом, Добром Найви­щим, Добростаном! Він ототожнює Світло з усеоб'ємною ясніс­тю простору та із самим безмежним простором. Найвищий Во­лодар Богів попав у надхнення, яке він у цьому гимні хоче пе­редати своїм улюбленим народам.'Починаємо розуміти, чому СВАР стало Священним і Та­ємним Словом, Словом-Символом, у якому міститься таємниця метафізичної і продуховленої мудрости браманів, а в ній, — на висотах глибокої індійської філософії, — відкриваємо муд­рість... наших прапредків, які одним і тим самим словним ко­ренем обняли спокшшіку СВІТ і СВІТЛО!!!Читаймо надхненні слова: "Yci люди приносять жертви Сонце-Світлові (Сварові).Тебе визнають немов би (бігли) навздогін Мужі по всіх країнах. іІ діляться Тобою як синове майном сивоволосого Батька".Тут (СВАР) Світло-Сонце є виразно Божеством чи Божест­венним Началом, якому приносять жертви хоробрі Мужі всіх народів.І цей культ, це жертвоприношення Богові СВІТЛА, є найвищим майном СИВОВОЛОСОГО БАТЬКА, цебто НАШОГО ПРАПРЕДКА, який назвав НАЙВИЩЕ СВІТЛО СВАРОМ, а йо­го Божественну Постать і сутність СВАРОГОМ.Дорогий читачу цих слів!Таких прекрасних і преглибоких місць є в Ригведі десят­ки. Можна ними захоплюватися, а в оригіналі ще услухуватися в їх потужний ритм і силу слова, але ж ми... пишемо злободен­ну науку, а для нашого доказу це — більше, ніж вистачить.Основні значення слово-символу "СВАР" показані тут у текстах, у старовинних текстах, у яких ще зберігся подих Духа Наших Прапредків ще перед розподілом на різні арійські на­170роди і племена і там, — у цих гимнах — збереглася ота найцін­ніша у світі спадщина „Сивоволосого Батька" — нашого Пра-предка.А чи збереглося щось в Україні? Що саме збереглося? Які сліди цієї спадщини?Я пишу що працю як тільки вступ до своїх дослідів на цю тему.Слово „Сварга" в РигведіСаме слово "Сварга" с, очевидно, похідним від "СВАР", подібно як і інші похідні.Подаю наперед приклади таких похідних слів: "Сварчанас" — милий, любий як Небесне Світло. „Сварджіт" — той, що досягає Неба, Величі, Блиску.Наше слово Сварга мас тільки одне і єдине значення, а саме: — Небо в метафізичному і віровизнавчому значенні.Таке значення маємо понад усякий сумнів засвідчене в гимні Ригведи X. 94. 18.Читаємо там:Твої нащадки будуть жертвами прославляти Богів, а ти Сам будеш вести радісне життя в небі" (СВАРҐЕ — у місцевому відмінку).Що й треба було доказати!Сварга-Сварог постає із слова СВАР, містить у собі всі значення, а разом із тим воно означає спеціалізоване значення саме у віровизнанні як от:Найвище Небр, Найвище Світло, Найвищу Блаженну Ра­дість Душ, які перебувають у ньому.Це слово слабко персоніфіковане чи, власне, майже зов­сім не зазнало звуження до персоніфікації."Бог — це Начало, Начало — це Бог", навчав Сковорода.Основа Світло-Світу, — Світу як Блаженної Радости Бут­тя, — не може бути звужене до тісних уявлень вузько-особового божества, бо воно само є Началом всього, отже — Богів і Світів.Не маю теж сумніву, що це слово у самому санскриті старо­винне. Коли найвище місце, чи радше найпопулярніше місце, в Пантеоні зайняв (Бог) Індра, улюблений Бог лицарів, тоді це Небо стало його Небесами. Але ж і тут Небо є поняттям первіс­ним. Найвище Небо є отже Праначалом.У пізнішій філософії воно буде мати там інше словне визначення, також одне із старовинних, а саме, АДІТІ, — що оз­начає Безконечність і Вічність. Найвищі Божества, чи теж різ­171ні визначення Найвищої Істоти, будуть Синами АДІТІ. Але це виразно пізніша концепція у розвитку ведійської віри та фі­лософії. Це визначення має, однак, уже виразно абстрактний характер пізнішої індійської філософії.Y своєму первісному означенні як СВАРҐА-СВАРОГ во­но було повне і насичене онтологічним змістом. Воно було про­стіше, конкретніше, поетичніше, відчуте і назване нашими пра-предками саме як:НАЙВИЩЕ СВІТЛО і НАЙВИЩЕ НЕБО, а рівночасно НАЙВИЩЕ БОЖЕСТВО, — якщо вжити нашого сьогодніш­нього слова чи його перекладу.Сварог, як такий, був і є Єдиним Прапервісним Началом, як Предвічний.Нас уже не уведе в блуд різноманітне назовництво в різ­них добах і різних релігіях, чи точніше, теологіях.Від цього Сварога, як його еманації, постають Сили, По­туги, Творчі Духи чи Божества — це все різні назви цієї самої правди і пізнання. Отже, нас уже не здивує, що у Сварога будуть Сини його, СВАРОЖИЧІ, старо-української — старослов'янської віри.Концепція Сина Божого чи теж Троїстости дуже старо­винна і в розвитку індо-европейських мітологій будемо стрічати різні її види та інтерпретації. Тут стверджую тільки, що Кон­цепція Сина Божого, чи теж Синів Божих, а саме, СВАРОЖИЧІВ, як містично-метафізична концепція постала і походить ще у прото-індо-европейській чи прото-арійській спільноті духо­вого їх розвитку. Вона набрала далі філософсько-теологічної інтерпретації і передається на терени інших релігій. Але цим історичним питанням доводиться, одначе, присвятити інші праці.Очевидно, старовинна концепція Сварожичів, цебто Си­нів Сварога, не мала годі ніякого історично-географічного зву­ження чи вузької персоніфікації, зведення до однієї країни, до одного народу чи до однієї особи. Це зрозумів уже Сковорода у своєму вченні.Тож далі з науковою і філологічною докладністю дослід­жуймо історію словосимволу "СВАР" на грунті "Авести", цебто на ґрунті передісторично-іранському.„Гвар" в „Авесті"Наш читач знайомий уже із тим явищем, що слово "Свар" через зміну початкового "С" на "Г" звучить в "Авесті"172як "ГВАР". Стрічаємо його тут нерідко в гимнах "Авести", а го­ловно в "яштах". Стрічаємо його в усіх основних значеннях як у "Ригведі", але головно як "Сонце" і "Світло", а також як Бо­жество.При розгляді текстів слід пам'ятати, що тексти "Авести" куди молодші від "Ригведи". Крім того це тільки залишки ве­личезної розмірами літератури, яка збереглася від пересліду­вання визнавше Заратуштри у їхній рідній Персії (Ірані, іцо походить від слова "Арія"), яке мало місце через завоювання цієї країни експансивними визнавцями Ісляму. Недобитки Зара-туштріянізму стали національно-релігійними біженцями і збе­регли себе упродовж тисячоліття, як осіла еміграція Індії, спер-іпгу в окрузі Сурат, сьогодні головно в Бомбею.Це тексти виключно теологічні і літургійні із часу вже міцно устійненої і закріпленої системи. Нас уже не здивує теж пересунення назви головно для означення Сонце-Світла, Сонця і Божества Сонця. Первісний зв'язок цього слова із Космосом і Космічним Небом тут уже майже затратився. Але зате сильно розвинулося значення як Блиск, Маєстат, Велич. Численні по­хідні чи словозвуження цього слова якраз це значення наголо­шують. Yce, що є величне, державна велич, Маєстат Володаря, буде зватися "Каваем Хварено". Докладне вивчення всіх тих гимнів і місць переходить межі наміченої праці. Існує цілий гимн, монументальний у звучанні і змісті, присвячений „Воло­дарському Маєстатові". Я переклав його фрагменти в одному із чисел „Ордену".Сьогодні наведемо декілька місць із гимну, присвяченому Божеству Сонця.Яшт VI. Хоршед Яшт1. Складаємо жертву Безсмертному, Світлосяйному, Бист-рокомонному (Божеству) Сонцеві.Коли Світло Сонця міцніє і стається теплішим (ят ХВАРЕ раохшне тапаєйті),Коли снага Сонця зростає і стається теплішою, тоді під­носяться небесні Язати (творчі і добрі духи) сотнями і тисячами. Вони разом збирають його (цебто Світло-Сонця-Божест-ва) — Славу і вони приносять цю Славу додолу (цебто на зем­лю), вони розливають цю Славу на Землі, створеній Агурою, для розрЬсту всіх створінь (дослівно для тіла, цебто Світу) — Святости, для розросту Безсмертного, Світлосяйного, Бистро-комонйого Сонця.2. І коли сонце сходить, тоді вся Земля, створена Агурою,173

стасться чистою, всі води проливні стануться чистими, всі води моря стаються чистими, всі води озер стаються чистими, всі святі створіння Доброго Духа стаються чистими.3. Якби Сонце не зійшло, тоді Демони знищили б усі іс­тоти...4. Той, хто жертвує Безсмертному, Світлосяйному, Бист-рокомонному Сонцеві, — щоб поборювати Темінь (Пітьму), щоб поборювати Демонів, народжених Темрявою,......той складає жертву АГУРА-МАЗДІ (Найвищому Бо­жеству) — той приносить жертву власній Душі, він приносить радість небесним і земним Язатам (творчим і добрим духам), той, хто приносить жертву Безсмертному, Світлосяйному, Бистрокомонному Сонцеві".Терпеливість нашого читача і увага при вникненні у ці фрагменти будуть нагороджені. Він зрозуміє тепер краще те місце у "Слові про похід Ігоря", де говориться про те, як наш герой "перебіг путь Хорсові".Хоре є бистрокомонний і наш герой мусів мати чудово швидкі комоні, щоб перебігти дорогу Хорсові. Хоре біжить зі Сходу на Захід, а наш герой біжить із Півночі на Південь. Кар­тина зовсім ясна, але й ясне те, чому знайдено Хорса в нашому Пантеоні. Це ж тільки інша назва отого, що коли йому склада­ли жертву, то складали жертву Найвищому Богові (Агура-Маз-ді). Тоді то приносимо радість усім небесним і земним творчим і добрим духам. Отим духам, що їх наш батько кликав на Свя­ту Вечерю на Різдво.Що ж бачимо? Цілі епохи культу ділять Сварога і Хорса. Але залишається досить атрибутів і даних, щоб пізнати тут ви­разно найстарше наверствування протоарійської спільноти.Вищенаведений гимн кінчиться таким благословенням для того чоловіка, що приносить жертву:"Дай цьому чоловікові величність і славу, дай йому здо­ров'я тіла, — дай йому ясне, щасливе, благословенне перебу­вання серед Святих!"Очевидно, в Найвищому Небі!Думаю, що зміст наведених місць такий прозорий, що дальші наведення чи висновки тут зайві.Тотожність Хорса — попри різниці в часі і теологічних концепціях —і тут зовсім наявна. Аж тоді постає питання.Скільки, саме скільки часу ділить слово „Сварог" від174"Гвар" і "Хоре" так, що це слово не розпізнали вже в його мовній прабатьківщині — прабатьківщині слова "СВАР"?..Треба тут думати категоріями тисячоліть.Слово "Гвар" набрало далі зміненого і скороченого зву­чання "Хуар", "Хоре". Це слово в новішій перській мові зву­чить "Хор" і досі, як я вже згадав, уживається ще в живих іран­ських мовах Прикавказзя.Отже, від "Гвар" "Авести" до сьогоднішньої вимови "Хор" минуло дві тисячі років, бо ж наші предки ще перед "Словом" чули це слово у звучанні "Хоре" ще із закінченням "с", як запи­сано у хроніці.А скільки тисяч років від "СВАР" до "ГВАР" і до витво­рення цілої системи Заратуштріянізму?...Засвідчення із „Матер Верборум"Дивним дивом додаткове потвердження про значення слова "Свар" знаходимо теж на грунті старочеської лексикогра­фії. Y чеському національному музеї зберігається пергаменто-вий манускрипт старовинної пам'ятки чеського словництва п. з. "Матер верборум", цебто "Матір слів". Його авторство припи­сували Сальомонові III, єпископові Констанци, під якого іменем як „Ґльоссай Сальмоніс" був він друкований в Авґсбурзі 1479 року.Названий єпископ помер у 920 році. Дослідники цієї па­м'ятки незгідні щодо датування манускрипту. Датують його 13-им сторіччям. Для нашого досліду, одначе, справа самої да­ти не має більшого значення. Коли б прийняти 13-те чи навіть 14-те сторіччя, то тим більше цінним буде засвідчення нашого слова аж у такому пізньому сторіччі після уведення христи­янства у Чехії, чи радше у Моравії тодішнього часу. Чим пізні­шу дату буде стверджено, тим дивнішим буде в ньому збере­ження слова "Свар" у формі "Свор". (Різниця "а" і "о" у старо­слов'янських записах наших читачів уже не здивує).Як не як, це дуже старовинна пам'ятка чеської мови.Треба думати, що написали його монахи чи священики, які вживали латини частіше, ніж рідної мови, чи геж, будучи чужинцями, не засвоїли добре чеської мови, чи теж, будучи старші і рідше вживані слова, а побіч них пояснення... лати­ною. Цей рід пояснення називався "ґльоссами", а збірник — "ґльоссаріюм". Він не зберігся в цілості. Знайдемо там багато слів із старо-чеської чи старослов'янської релігії. Учені заціка­вилися цією пам'яткою у першій половині 19-го сторіччя. Були175і вже прогомоніли дискусії про його автентичність. Попав він до музею у 1808 році. Для учених, що не мали змоги досліджувати цього манускрипту, видав його "гльосси" славний учений Ша-фаржік. Тут треба навести заголовок цього видання повністю:Paul Joseph Safarzik und Franz Palacky: Die iiltesten Denk-maler der bohmishen Sprache. 1840. incl. „Glossen der Mater ver-borum".Саме там між численними іншими словами наводить Ша-фаріжк гльоссу у її фонетичному і ортографічному виді, а саме ось як:svor (zuor) zodiacus (383)Отже слово "свор", наше "свар", пояснене тут латинською "ґльоссою" зодіякус.ґльоссарії того часу не вдавалися в довгі дискусії та ана­лізи на дорогоцінному пергаменті, але подавали чи то найваж­ливіше, чи то найбільше характеристичне або маловідоме зна­чення слова. Так, наприклад, побіч слова "Лада" читаємо таке пояснення:Lada — uenus, dea libidinis, cytherea.Цебто: Лада — Венус (зауважте ортографію! — через "у"), богиня розкоші, китарейська. Отже, слов'янську Богиню пояснюють автори якимось найближчим відомим латинським поняттям. Отже, це не ідентичність, а тільки пояснення.Y випадку нашого слова подає автор його маловідоме значення — однак дуже потрібне — з астрологічної ділянки як зодіяк. Тут мусимо нашим читачам пояснити, що астрологія уважалася наукою і п до 17-сторіччя викладали в університетах. Зодіяк є одним із основних понять в астрології. Різьблені сим­воли зодіяку я бачив у катедрі в Аност із 12-го сторіччя. Це, напевно, не виняток у Франції.Були й астрологічні тексти в Україні. Можна їх побачити у збірнику Тихонравова.До Чехії разом із латиною прийшла, очевидно, і вся складна термінологія цієї „королівської науки", в той час не­розривно поєднаної з астрономією. Шукала ж людина своєї долі на небі. Автор словника, знаючи, йіо слово "свор" має-теж маловідоме, але цікаве значення, умістив його у "ґльоссаріюм".Пригадую, що "зодіяк" — це та частина небесного кола, де кружляють чи відбувають неправильні рухи плянети. Ця зона обіймає близько 16 степенів по обох боках екліптики. Прига­дую діяграму із лінгвістичної частини праці. Таке значення176слова "свар" знайшли ми в санскриті як уміщене в одно із зна­чень „високого неба і світла".Але ж не прийшло значення такого одного астрологіч­ного терміну із Індії до Моравії в 11-ім чи 13-ім сгоріччі. Якби прийшло, то прийшло б із цілим апаратом понять цілої склад­ної системи. Тим часом астрологія прігашла до Чехії разом із латиною і виключно латинські назви уживали до 12 сфер зо-діяку згідно із вавилонсько-римським календарем. Отже, мусіло бути ще тоді таке слово "свор" на означення високого неба, яке надавалося чи уживалося також для означення зодіяку.І тому записали його у "ґльоссаріюм"!Це не тільки блискуче потвердження одного із найбільше характеристичних значень слова "свар", але також зайвий до­каз автентичности тексту "Матер верборум", — якби хтось і мав сумніви. Бо ж трудно було б вигадати якраз таке слово, якого значення дасться тільки через санскрит, хоч походить воно із часів протоарійської спільноти.Пізніший коментар цього місця у виданні Патери і Срезневського додає, що таке значення цього слова невідоме в чесь­кій мові. Цілком слушно! Воно перестало бути відомим, бо вже автори "Матер верборум" мусіли його пояснювати латин­кою. А далі воно вийшло з ужитку і забулося разом із словом "Свар" і "Сварогом".Чудо збереження! Отож, саме тут знаходимо блискуче, хоч і зайве вже для лінгвістики, потвердження нашої аналізи значення старовинного слова „СВАР" — Найвищого Світло-Світу.Бібліографічні зауваги та висновкиПраця добігає до кінця. її лінгвістично-порівняльні і фі­лологічні аспекти мають немов своє власне яскраве світло, а її ствердження є рівночасно висновками.Залишається перед дослідниками і читачами величезний простір невичерпаного чару поезії, присвяченої чи надхненної гігантичною концепцією Найвищого Світло-Світу.Хто вичерпає працю про поезію і філософію та спокон­вічний культ Найвищого Світло-Світу і Сонця-Божества?Залишається безмежна височінь і ясність самої віри у Сварога, найстарішої і... сучасної.На цю модерність філософії Світу як Світла я вказував уже в засновках своєї праці. Вичерпати цю тему могли б довгі до-177

сліди історії філософії у зіставленні із... сучасною атомовою фізикою та астрономією. Що більше! Тільки у світлі ідеалі­стичної філософії ці висліди сучасної науки можуть набрати змісту.Перед глибиною чи висотою інтутційного пізнання наших предків цієї правди доводиться тут тільки схилити голову, чи радше віддати їй щирий козацький поклін. Але тим більше варто для мудрости й величности надхнення, що пливе з усієї поезії гимнів і молитов наших прапредків, відкрити навстіж своє серце і прийняти його як найбільший скарб нашої праста-ровинної віри.Щоправда, це вже виходить поза межі схоластичної нау­кової праці.Але ж вільно ученому бути рівночасно визнавцем тієї віри, яку він досліджує.Доводиться закінчити досліди обговоренням бібліографії використаної літератури. Але ж якщо йдеться про загальну лі­тературу з ділянки санскритології, зокрема доби Ригведи, чи теж мови Авести, то тут треба б цілих томів.Згадаймо тільки, що сама бібліографія Вед обіймає два томи праць Рену і Дандекара. Звичайно, не всі з них були ви­користані у моїй праці, а проте, загальний апарат дослідів — не поважна частина тих двох томів.Я змушений, отже, обмежитись до найконечнішої і безпо­середньо до, теми приналежної бібліографії головно у слов'ян­ських мовах, так часто не взятих до уваги у загальних бібліо­графіях предмету в Західній Европі.Романтична течія і сполучена з нею духовість не тільки в літературі, але й у науці, залишила свої тривалі, творчі сліди, впливи й досягнення.Разом із романтизмом ідуть студії фолкльору, народних звичаїв, вірувань, як теж першого питання характеру чи душі народу.Y сорокових роках минулого сторіччя появляється низка праць слов'янських учених із цієї ділянки, і то таких праць, які виявляють уже деяку обзнайомленість із бурхливим на той час дослідом санскриту і свіжим відкриттям, чи ствердженням автентичносте Авести. Ці всі ділянки були оживлені рівночасно творчим подихом романтизму, як і свіжими тоді ревеляціями в науці із недокладно ще тоді вивчених, а головне, не перетрав­лених відомостей про вище згадані ділянки.Праці львівського ученого і професора університету Га-178

нуша мають сааме такий характер, диктований розгоном нових пізнань, свіжо відкритих світів. Але рівночасно бракує його працям суворого наукового критицизму та правильних уявлень про різниці цих віровизначних комплексів, про які говорить, так у часі, як і просторі. А проте, і тут його, хоч у більшості невірні інтуїції, заслуговують на увагу і може бути, що дадуть вони поштовхи до критичних студій.Але праці чеського ученого Шафаржіка заслуговують уже на докладне вивчення і майже повну регабілітацію його часто закинених у науці поглядів. Цей великий чеський учений написав розправу, яку можна вже вважати першою студією про Сварога. Маю на увазі ось таку працю, яку слід навести повністю. А це —Р. J. Safarzik: 0 Svarahovi, bohu pohanskych Slovanov, Sobrane spisy, (3 vc-ls.), Praha, 1962-63.Йому була вже відома етимологія "Сварог" від санскрит­ського (власне індо-евроиейського) "свар". Треба подивляти ігроникливість цього вченого, коли зважити, що порівняльна лінгвістика була тоді ще в колисці, а єдиний словник Боппа, яким він користувався подавав тільки два значення для слова "свар":svar - eoelum — цебто по-латинському "небо"; svarga - coelum Indri — цебто по-латинському "Небо Індри".Йому не було відоме із санскриту, що "свар" означає також "зодіяк". Y таких умовинах це його велика заслуга, шо, читаючи "Матер верборум", саме він зідеіітифікував "зуор" -„свор" із „сваром" і „Сварогом".Подане пізніше Ротхом і Бегтлінґком значення саме „свар" як між іншими значеннями також "зодіяк" у їх семнтомовому словнику блискуче потверджує одне і друге і спрягає цілу істо­рію ідентифікації "Свар" - "Свор" - "Сварог" в один ланцюг, ігри чому кожна із тих ланок досліджена окремо в часі і окре­мими ученими сильно зміцнює так і саму етимологію, як і ав­тентичність поданого слов'янського значення "свор"-"зодіяк" У "Матер верборум".Численні інші ствердження Шафаржіка залишаються дійсними й досі.Проте, справжньою нашою гордістю і цілою добою в Дослідах мітології є праця українського ученого М. Костомаро­ва п. з. "Слов'янська мітологія". Я вже відмічував історію та значення при нагоді своїх дослідів над темою: "Постать Берези в староукраїнському культі Різдва".179Костомарів перший дає собі раду з найповажнішим фі­лософським і теологічним питанням старої віри і мітології. Це питання моно чи політеїзму. Костомарів стверджує і боронить рішуче ідеї монотеїзму старослов'янської віри. Щоправда, він не знав тоді прийнятого сьогодні визначення "генотеїзму", яке краще висвітлює його природу, але ж в основному він зрозу­мів цю старовинну віру правильно. Я згадував про те, що таке його розуміння нашої старовини знайшло свій вираз у програ­мі "Кирило-Методіївського Братства".Ця тема вимагає ще основного і всебічного розгляду.На нашому матеріялі можу її зілюструвати тільки одним відомим уже читачеві прикладом.Отож, у наведеному Гимні до Божества Сонця із "Авести" ми стрічали таке місце, яке тут наведу свобідно:"Хто складає жертву Сонцеві, той складає жертву Най­вищому і Єдиному Божеству Агура-Мазді".А далі:"...той складає жертву своїй душі".Це не тільки поезія, але, як я твердив, передумана і висо­ка теологія.Нарід складає жертву Божеству Сонця. Це узгіднене і співмісне із культом єдиного Агура-Мазди через ствердження метафізичної і теологічної єдности самого Агура-Мазди з одним із його проявів, еманацій чи творень, а саме — із аспектом все-ленної в духовому значенні цього слова, у якому Божество Сон­ця (чи інші Божества) є проявами і частинними Видами чи По­статями того Самого АГУРА-МАЗДИ.Отже, таке з'явище ототожнення чи навіть пізнішої тео­логічної ідентифікації Божества із Найвищим Божеством сьо­годні дослідники "Ригведи" називають генотеїзмом. Це тільки популярна дефініція, бо сама справа вимагає глибокого досліду. Але на цьому прикладі я показую, що в різних Божествах наші предки вбачали часто різні аспекти проявів Продуховленої Вселенної, які всі разом творилц Єдність. А тому, що не знали вони заблуду Особового Обмеження Божества на подобу Люди­ни, отже, не було теж якогось суворого розмежування Божеств між собою, хоч у пізнішому часі прийшло питання визначення Найвищого Божества як такого. Тоді теж настала і Персоніфі­кація Божества.Y нашому розгляді ми бачимо, що Сонце як Божество Світла з'являється пізніше на обрії, ніж Сам Батько-Світло-Світ-Небо. Звідси й постає думка, що Сонце як Божество є сином БАТЬКА-СВІТЛО-СВІТУ-НЕБА. І, справді, стрінемося у нашій180мітології із Сварожичем чи Сварожичами, цебто із Синами Батька-Світло-Світу-Неба, або коротше — Світла Найвищого, або одним словом — Сварога. Звідси дальшою темою наших дослідів повинна б бути праця п. з. „Синове Найвищого Світла".Костомаров, отже, виразно стверджує, що так зрозуміле "Синівство Боже" слід розуміти як еманацію і саме тут він по­кликається на релігію Авести.На докладне вивчення заслуговує теж тритомова праця А. Н. Афанасьєва п.з. "Поетичні погляди слов'ян на природу" (назву подаю в перекладі). Автор цієї солідної праці викорис­товує і синтезує пребагатий матеріял фолкльору, як джерела для дослідів старослов'янської віри. Тут виявляється все ба­гатство не використаного в тому напрямі матеріялу.Про це багатство фолкльору не мають уявлення західні дослідники, і звідси стільки викривлення та однобічносте в їх­ніх працях. Якби слов'янські учені знали так мало про захід­ний фолкльор, як західні про східній, тоді наші вчені не мали б навіть права говорити як учені. А проте, учені Заходу з легкої і часто малописьменної руки забирають голос у питаннях сло­в'янської мітології.В деяких енциклопедіях виглядає так, що слов'яни не мали взагалі мітології, і це ставилося їм на закид. Про те, що їхні Божества не були так вузенько антрономорфізовані і не були так низенько стягнені додолу, до людського життя, як у... деяких західно-європейських мітологіях чи у грецькій, — вони нічого не знають і оцінюють речі своїми нормами цінностей.їм не світало ще в голові, що може саме так ми виявили здібність до більш загально-космічного, отже, й абстрактного думання... це ще в науці їм не світало.Ще багато, ще довгої боротьби треба за таке Світання внауці.181

НАЙВИЩА СВЯТІСТЬ(Студія про Свантевита)Космогонія святостиY моїй праці "Найвище Світло" я виявив, що наші предки відчували та уявляли собі Істоту Всесвіту як Найвшце Світло. Це Небо і Бог і Найвища Творча Снага, Всевічна і Всетворча Істота, якої зовнішнім, видимим проявом для нас є Світло Най­вищого Неба над нами.Y своїй Найвищій Сутності Сварог не був персоніфікова­ний, а принаймні не до тієї міри персоніфікований, як інші Бо­жества ближчі до людей. Він просто БУВ і Є, Всеживий, Усе-творчий, Усеобіймаючий.Його стверджувало наявно Світло Дня, — чи Вогонь Світ­ла Дня — що його пізнаємо далі як одного із Сварожичів — цеб­то Синів Сварога, Синів Світла.Його стверджували Небесні Світила Зір уночі. Його стверджувала присутність Найвищого Неба над нами.Сумнів про його існування був невідомий і неможливий. Його вчинило можливим щолиш матеріяліетично спрямовані вчення про так звану "Матерію" як сутність світу, чи то мертву, чи наділену енергією, чи навіть створену.Таїнство Істоти Найвищої Святости "відкрили віщуни у серці, шукаючи допитливо" (Ригведа X. 129).Поява Світло-Ієтоти, або Світло-Оонця, викликала в лю­дині дивний і піднесений стан душі від сильного надхнення аж до світовізій віщунів. Знають і описують це віщування найнадх-ненніші віщуни й поети.На силу і своєрідність цього почування я звернув ува­гу в моїх літературознавчих студіях зокрема про Сковороду, Шевченка та Ольжича. Стан світловізії віщуна так чудесно і докладно описаний у поемі Франка "Іван Вишенський", ще жде на окрему працю, яка докаже, що світловізія Вишенського це не тільки поетична уява, але дійсність такого переживання висо­кими просвітленнями.Я ошісав і назвав це дивне і блаженне почування як Свя­тість.182Дуже мідне і яскраве самоусвідомлення природи цього чудовного почування в людській душі зустрічаємо у Сковороди. З уваги на те, що моя праця про нього не змогла бути оголоше­на друком, мені доводиться навести із неї відірвані фрагменти, які є описом вибуху цього почування:"...устав я рано і пішов до саду перейтися. Перше почут­тя, яке я пережив моїм серцем, було якесь увільнення немов із в'язів, свобода, бадьорість, надія зі сповненням. Увівши в такий стан духа всю волю і всі мої бажання, почув я в собі незвичай­ний підйом і рух, що наповнювали мене таємною силою. Нагло якесь ізілляння сповнило мою душу, від чого все моє нутро роз­горілося вогнем, і здавалося, що полум'яна течія кружляє в моїх жилах. Я почав-не-ходити, а бігати, ніби несений якимсь поривом. Я не почував у собі ні рук, ні ніг і був немов увесь зложений із вогнистого складу, що носився в просторі круто-буття. Цілий світ зник передо мною. Одне лише почування лю­бови, благодійности, спокою, вічности оживляло мою істоту. Сльози полились із моїх очей і розлили премилу гармонію в усе моє буття: Я приник до себе, почув ніби синівське запевнення любови і від того часу присвятив себе на синівську слухня­ність Божому Духові".Не місце тут удаватися в аналізу цього почування. Вона вже написана в моїй праці. Я відмічую тут основне для нашого досліду відчуття пов'язання цього почування із Світлом чи Вог­нем.Душу Сковороди наповнило „ізілляння... від чого його нутро розгорілося вогнем, і здавалося, що полум'яна течія кружляє в його жилах... Він був немов увесь зложений із ВОГ­НИСТОГО СКЛАДУ, що кружляв у ПРОСТОРІ КРУГОБУТТЯ. Він відчув ніби СИНІВСЬКЕ ЗАПЕВНЕННЯ ЛЮБОВИ і від того часу — підкреслюємо — і від того часу — присвятив себе на СИНІВСЬКУ СЛУХНЯНІСТЬ БОЖОМУ ДУХОВІ".Якби Сковорода вивчав докладніше теологію наших пра-предків, тоді цього ДУХА БОЖОГО ІЗ ІСТОТИ ВОГНИСТОГО СКЛАДУ, що лине в просторі кругобуття, що полум'яною течією оживлює нашу істоту і дає їй основну силу нашого життя у виг­ляді надхнення, то він назвав би його ІСТОТОЮ СВЯТОСТИ, або у мові наших прапредків СВАНТЕВИТОМ.Сковорода виразно відчув у цьому найвищому моменті свого життя, що він є СИНОМ НАЙВИЩОЇ СВЯТОСТИ, або у космологічному сенсі СИНОМ НАЙВИЩОГО СВІТЛА.Про численні вибухи цього почування святости в житті Шевченка писав я у моїй праці п. з. "Основна сила творчости183Левченка", і тому доводиться тільки відіслати моїх читачів до неї. В живучості цього почування у Сковороди і Шевченка зна­ходжу метафізичну єдність їх духовости.Сковорода знає, що саме в такому душевному стані да-оться нові думки, ідеї чи об'явлешія.Знає теж Іван Франко, що хоривський кущ горів у його власному серці. Він знав теж муку і відповідальність пророка, що мав би горіння цього куща перекласти на людську мову на­казів пророка для народу, якого йому дано вести і для історії (Мойсей).Знали це почування і дали про це свідоцтво великі місти­ки в Европі. Тут згадаємо тільки Беме, якого свідчення я навів у одній із моїх публікацій англійською мовою.Словом, треба б писати цілу студію про це відчуття у психології пророків та провідних постатей креаціоністичної лі­тератури.Характеристичним для них усіх і нерозривне поєднання цього стану із Світлом чи Внутрішнім Вогнем. Ті, що зазнали дару цього Світла, або прийняли його із уст великих утаємниче­них, так і звалися „ілюмінатами" цебто „просвітленими".Отже, так відчуваємо Світло в нашій душі. Святість — це внутрішнє відчуття природи Світла. Воно родиться немов із самої Істоти Світла.Це Світло Саме в Собі. Самоусвідомлення для себе у Кос­мосі і в Людській Душі, що є його частиною. Це трансценден­тальна Істота Світла як категорія відчування й мислення ра­зом. Світло відчуте із психологічного становища, — уживши сучасного визначення.Саме таке відчуття стало об'явленням Істоти Найвищого Світла як рівночасно Істоти Найвищої Святости. Світло живе Святістю для себе і в собі.Так із Космогонічного Божества народилося Теологічне Божество.Була це ціла революція в дотеперішній теогонії. Ми піз­нали тут щось із внутрішньої природи Найвищого Світла, його самого внутрішнє Відчуття Вселенної саме як Святости.Наші прапредки назвали це Божество СВАНТЕВИТОМ. Нас ніяк не здивує, що він був Сином Найвищого Світла, у своїй природній Істоті із ним Єдиний і Тожсамий.Він був і є по всі часи "СВАРОЖИЧЕМ" — сином СВА­РОГА.Нас не здивує також, що цю праоснову основ нашої тео­логії знайдемо вже у... самій нашій старовинній мові. Ми є синами Світла і Святости.184Онтологія святостиАртур Шопенгауер визначив сутність Космосу в Собі, — або "Річ-у-собі" — дас Дінґ ан зіх — Канта) як Воля і уявлення (ді Вельт альс Віллє унд Форштеллюнг). Наш старовинний Ві­щун, що перший назвав Істоту Космосу Свантевитом, заперечу­вав би ствердження Шоненгауера. Надто людське, архилюдське, але разом із тим обмежене є поняття "Волі" Шопенгауера. Це тільки ота психологічна і людська якість, яку він відкрив у сво­їй власній психології як щось засновне і основоположне, про­буючи вшгти поза агностицизм непізнавального "Дінґ ан зіх" Канта. Він твердив, що ключ до пізнавання отого непізнаваль­ного є в нашому власному внутрішньому досвіді. Цієї мудрости навчився він із Упанішад. Але тоді його інтерпретація Абсолю­ту є тільки сповіддю чи самоусвідомленням про власний стан його душі. Його "Воля" протиставиться цілому Космосові, екс-пандує, вибухає, розливається, — протиставиться вороже, — во­роже протиставиться цілому світові і... трагічно гине. Отже, це тільки сповідь власного чи загально-германського егоцентризму "Волі" як протиставлення цілому світові, як її нагромадження і згущення, а далі сам вибух із... трагічішм розлиттям у просторі якже безмежно ширшому від егоцентричного обмеження."Святість" не протиставиться ані Космосові, ані Світові. Це його творча сила, це сам факт розпросторювання світла, — отже, існування — отже, Святости як Існування в Космосі.Вона не нищить, але дає силу, одухотворюс, спричинює ріст і розріст, — кажучи термінами... сьогоднішньої астрономії, — поширює простір рівночасно із ростом Світла, як т. зв. "енер­гії", чи — ще гірше — як т. зв. "космічної матерії".І тут найновіша астрономія стрічається із старовинною мудрістю волхвів, що приписували "ширше вимірювання просто­ру" Перунові чи Індрі, якого вибух Громової Потуги є рівно­часно ростом і виявом світло-енергетичної потуги в мільйонах кіловатів міряної. Але рівночасно для нашого Волхва це не просто вибух енергії, але рівночасно вибух його Творчої Розко­ші...Y пізнішій мистецькій творчості це буде... екстатичний танок, у якому Божество розливає Світло і Розкіш рівночасно.Це є Святість як Основна Сила Божества, що його Істоту пізнавали наші волхви силою духового пізнання і називали його різними іменами. Вони були Сини Сварога, або по-україн­ському Сварожичі.Отже, розпросторення Світла чи вибухи Синіх Громів, які запліднюють Природу у внутрішній своїй істоті, це те, що да­185ється нам у найвищому святі в житті, саме у відчуванні свя­тости.Це є інтерпретація Абсолюту, дана нам у завіщанні того Великого Волхва, що перший назвав Найстаршого Сварожича його назво-істотою "Свантевит".Навчає Сковорода, що знали цю найвищу мудрість вже у старовину, зберігали її і нам як заповіт передали. Тайна цієї муд-рости — це дане нам тим самим Сварогом-Свантевитом світо­відчування світу як радісної Святости.Як бачимо, наше визначення Святости не покривається із християнським розумінням цього слова, як стану відреченого від світу аскета-схимника, у якому вигасли або, ще гірше, були штучно уморені та умертвлені його життєві сили, тільки заради втечі від світу, тільки заради спасення його власної обмеженої Душі. іЯк знаємо із Шевченківського "Заповіту" та Франкового "Івана Вишенського", українська наука про спасення відкидає таке обмежене розуміння святости. Шевченко не прагне ані спокою, ані вічного спочинку, ані вічного сну, ані навіть спа­сення в небі так довго, поки в неволі його країна, так довго, по­ки злочин і кат панує над поневоленим його народом, так дов­го, поки він — пробудник і пророк — не здійснить свого зав­дання на землі."А до того — я не знаю Бога." — написав він виразно у своїм "Заповіті".Так само Франко в "Івані Вишенськім" відкидає шукан­ня т. зв. "спасення" своєї тільки власної душечки, як обмеже­ний егоцентризм Вишенського, у часі, коли кличуть і просять його поради і ного авторитету його рідні козаки, оборонці, — єдині героїчні оборонці віри й правди на землі. Невже жтоді думати йому про втечу від світу і журитися та дбати тільки про т. зв. "власне спасення". Його обов'язком є послужити своєю мудрістю і дозрілим досвідом своїм рідним братам у їх боротьбі за справедливу і священну справу.Святість дається душі на справжніх висотах героїчного чину. Саме так почували себе Лицарі Святослава і лицарі Ігоря — Внуками Дажбога!Отже...І тут доходимо до глибин нашої онтології...Святість — це дієва творча сила, вседійсна там, де Світло. А це не „сила" в обмеженому нашому розумінні, але сама внут­рішня Істота Світла.Світло живе Святістю. Святість — це жива душа Світла.186Воно ближче, воно рідне нам тим, що ми відчуває шій душі. Тоді у нас Свято. Внутрішня радість із піднесенням. Здійснення і новий вогонь до дії.Свято тому, що душа сповнена святістю. Тоді все світле, як вишивки на нашій сорочці, як живі барви на живій писанці, тоді все світле і радісно-надхненне."І світ Божий як ВеликденьІ люди як люди"— навчав про це Шевченко.Хочеться розповити серце і ввесь світ обняти. Так писав той же Шевченко. Єднання із братом, із родом, із громадою, із народом — стає тоді внутрішньою конечністю.Ми вдягаємо тоді одіння світле, ясне, розцвітане. Наше обличчя сяє добрістю і надхненною повагою. Ми піднесені в душі. Прагнемо обряду, як єднання із громадою і родом. Праг­немо висловити наше почування. Прагнемо співу й музики. Ви­водимо гаївки. Або радіємо, що наша молодь продовжує свято нашого життя.Ми йдемо тоді на Храмове Свято, що його опис стрінемо у нашій праці. І там...Там будуть ламати Священний Коловай, спечений на ме­ду і ціла громада спожиє його частку як наше староукраїнське Священне Причастя.Перед Храмом Свантевита.Пожива для пробудженого надхнення.Буде потім радість цілої громади- Участь у спільноті жертви.Це є істота святости виявлена в житті спільноти. Корона нашого існування.Хочеться ввесь світ обняти. Зайва річ учити його тоді любові до брата. Він хоче сам із себе його обняти і цілувати. Що більше, — він, дружинник Святослава, готов сто разів зги­нути в боротьбі за свого брата, а брат за нього, і в тому їх сила. Зайва річ учити його, дружинника Святослава, любови до бра­та. Але й зайва річ учити його теж любови до ворога, що хоче вчинити його своїм рабом, і це рабство пом'якшувати вченням про підданство і любов до злющого ворога.Його душа сповнена любов'ю до брата. Він не тільки лю­бить його. Він хоче його цілувати у цей Великий Деш Храмо­вого Свята. Це частина самого обряду. Частина всенароднього Причастя. Світ Божий — як Великдень.Святість — це активна і творча сила.187Y моїй праці про "Найвище Світло" я підкреслював, як розуміли наші прапредки дію самого Світла.Воно підносить трави і рослини. Воно наповнює їх силою Світла. Набрякають, набухають, випрямлюються сповнені своєю кров'ю, сповнені соками плідної землі, підносяться вгору, до сонця.Тисячі й тисячі творчих духів пробуджується тоді до пра­ці. В усьому живому животворить ця благодійна потуга. Роз­кіш росту і пробудженого творення розливається буйними струменями по всьому світі. Ми кажемо сьогодні: це дія соняш-ного проміння. Набагато мудріше звали наші прапредки — це в Авесті — цю творчу силу "язатами" — численними, пречисленними творчими духами, що їх будить до праці преблагосло-венний Хоре.Це всі ті лісовики, домовики, польовики, що працюють для нас разом із соняшним світлом, разом із весною. Це — коли хочете, — і той предобрий і розумний лісовик із "Лісової Пісні" Лесі, чи Дух Зеленого Дуба із поеми Ореста, що прийшов до нього у сні, щоб уділити йому дещо із своєї сили святости.Святість — це внутрішня, активна сила, творча істота самого Світла. Душа, найочевидніше, від того Світла походить і до того Світла вертається. Вона... світлороджена святість.Як почування людської душі дається нам Святість у внут­рішньому переживанні і спостереженні, відомому у психології як „інтроспекція". Вона тоді дана нам немов безпосередньо, і тим вона найближча до нашої душі. Це Світло нашої душі. Це почування не є буденне. Дається рідко. Має різну силу й напру­гу, пов'язане із різними змістами уявлень і-думок, залежним від стану духового та розумового розвитку людини. Мушу ще раз відіслати читачів до моїх праць на цю тему, зокрема до опису й аналізи проявів цієї Священної Сили у творчості Сковороди і Шевченка. Але це не значить, що це почування приступне тільки пророкам чи провідним духам. Ні, зовсім, ні. Y них воно має надзвичайну? силу напруги і пов'язане із тим, що звемо в їх душі "об'явленням". Але і звичайні люди відчувають його чисто і ви­разно. Це саме і є почування, що його досвідчуємо у "Свято".На то є Свято. Воно має дати нам оцю піднесеність і радість душі, її поживу на будні. Приготування до свята мають саме на меті допомогти людині пережити чи відчути цей настрій чи по­чування свята. Воно звичайно закрашене радістю. Достойною радістю життєвого благословення чи теж буйнішою радістю мо­лоді, яка в такому настрої відчуває потребу ритуального танцю.188юроводів, чи в нас гаївок, або інших обрядів сполучених із рухом та забавами.Найважливішою істотою Свята в наших предків було роз­палення Святого Живого Вогню. Так починалося Різдво, Велик­день чи Свято Купала. Весняне чи літне розпалювання Живого Вогню відбувалося в священному гаю, чи на узгір'ю або горі, яка звалася часто "Красною Горою". Там будували звичайно святшію. Що раз більше таких святинь чи культових місць від­криває сьогодні археологія.Отже, Свято це день, у якому ми повинні відчувати оце небуденне почування Свята. Це те найвище, що дає нам життя. Без Свят заниділа б у людині її здатність відчувати свято. Вона була б духовою калікою. Це пояснює силу Віри, Обряду чи Ре­лігії. Це не сама тільки традиція чи вчення. Це та природна по­треба душі відчувати свою духову природу, саме як свято, як піднесену радість життя чи космічного існування на вищих щаблях самоусвідомлення.Не можна яскравіше виразити пов'язаність цього почу­вання святости із світлом, як це вчинили наші прапредки, саме через розпалювання Живого Вогню. Це — ираоснова Свята і праоснова Жертви, як побачимо це у наших дальших дослідах.Людина навчилася творити Свято Вогню, і саме тоді стала вона Людиною. Yci народи вважали його даром небес чи теж просто самою присутністю Божественної Сили у Вогні та Світлі.І саме це просте і преглибоке пізнання лягло в основу на­шої рідної віри, онтології і теології.Сковорода стверджує, що це таїнство знали в старовині і передавали нащадкам у спадщину. Розвинене, удосконалене вчення про таку природу Божества, Космосу і Людської Душі було предметом Знання Таємного, цебто вищого пізнання, яке передавалося достойним цього просвітлення. Школи такого вчення переслідувалися дуже часто в історії з боку панівної верстви теократії, яка вбачала в цьому вченні чи то незгід­ність із їх догматизмом, чи то небезпеку для їх теократичної монополії, а отже — влади. Багато пророків згинуло в обороні, чи за визнання оцієї вищої мудрости самоусвідомлення. Усі во­ни підкреслювали, що таїнство цієї Священної Мудростн є в на­шій душі. Не хотів би я тут вирізнити якогось одного пророка, бо було багато надхненних віщунів в історії людства, які знали цю правду. їх виявлення і порівняльний розгляд їхньою вчення також переходить межі цієї праці. Тут підкреслюю тільки, що цю таїну таїн знали вже ті прапредки, що назвали Сварожича

Загрузка...