В Сочельник

8

Вранці мій новий гвинтокрил ганявнад водою, падав, вдаряючись у плаваючу у ванні порожню пляшку від шампуню. Потім ми поснідали, і я потягнув тата на вулицю.

У кишені моєї куртки залишалось купка цукерок «M&M» для Лакі. Чого б мені це не вартувало, дам йому зараз цей подарунок! Тепер я знав напевне: Лакі такий злий і нещасний тому, що все життя його тримали у темному підвалі, дражнили і обстрілювали водою з пістолетів. А саме головне, йому ніколи не давали шоколад.

Ми вийшли у двір. Я побіг до кам’яного колодязя на розі будинку, а тато залишився розмовляти з місіс Енн біля під’їзду.

Серце моє сильно закалатало. Я підійшов до сходинок кам’яного колодязя. Все, я більше собак не боюся! Тепер в мене з’явиться друг. І ми разом з Лакі підемо гамселити Скелета так, що аж гай гудітиме! У-у-ух!…

Залізні двері у підвал були відчинені. Чому??? Невже місіс Енн забула закрити замок? Або Лакі не витримав свого жахливого собачого життя та збіг?

Я спустився ще на одну сходинку. Присівши навпочіпки, зазирнув у підвал. Там — порожньо. Помчав назад:

— А де Лакі? Його у підвалі немає! Де він?

Тато чомусь знітився, не відповів.

— Лакі був старий і дуже хворий. Його час прийшов, йому зробили укол, щоб він помер без болю, — відповіла місіс Енн та,досадливо скрививши губи, зітхнула.

— Навіщо?! Навіщо?! — я знову помчав назад. Збіг по сходинках і, відштовхнувши скриплячі двері, опинився у напівтемному підвалі. Дійшов до самого кінця. Там, на підлозі, стояла пластмасова миска, на дні якої лежали якісь темні шматочки.

Сівши перед цією мискою навпочіпки, я витер сльози та поклав туди всі цукерки, що мав із собою. Ні, Лакі не помер. Цієї ночі він побіг до Ізраїлю, щоб разом з усіма увійти у печеру, де лежить у яслах народжений Дитя Ісус. Але Лакі скоро повернеться. І ябуду годувати його шоколадом щодня.