В Сочельник

2

І ось батьки нарешті забрали мене з дитсадка. Ми всі сіли в машину. Мама спитала, чи не хочу я зняти куртку, чи не буде мені в машині жарко.

—Ні, не хочу, — я просунув руки під ременями дитячого сидіння і застібнув пластмасовий замок на грудях.

Тато перевірив, чи добре я пристебнутий. У тата погана звичка — все за мною перевіряти.

— Все о’кей, можна їхати, — він сів за кермо, перехрестився на іконку, закріплену на панелі.

На тій іконці — янгол у червоному плащі із золотим німбом навколо кучерявої голови. Такий янгол цієї ночі принесе мені гвинтокрил, після того, як відвідає печеру, де народився Малюк Ісус.

Чесно кажучи, в цій історії є деяка плутанина. Тато каже, що гвинтокрил мені подарує Ісус, а янгол лише принесе його під ялинку. Але яким чином Ісус може щось подарувати, якщо він ще Дитя, бебі, йому самому ще потрібні подарунки?

Їдемо. Коли нема заторів, дорога до церкви не втомлює. Понад усе мені подобається траса вздовж річки: дивлюсь на пропливаючі кораблі, у воді там, мабуть, плавають кити й акули. Майже як у моїй ванні.

Що людина робить в церкві? За словами мами, молиться і просить у Бога захисту. Тато зі мною про це не говорить. Тато вважає мене ще замалим, щоб обговорювати такі серйозні питання. Він може запитати мене про Спонч Боба з мультфільму, кого той відлупцював у останній серії. Про Бога зі мною розмовляє лише мама.

Батьки — на передніх сидіннях. Вже й міст проїхали, а вони все ще не припиняють розмову — про роботу. Часто вимовляють: звільнення, звільнили, звільнять. Що то за таке жахливе слово — звільнять, га?

Нещодавно тато часто повторював: «Звільнили Джима. Обіцяють ще звільнення». Він тоді ходив похнюплений, сердитий. Зараз тато наче повеселішав, але тепер мама завела: «У відділі маркетингу звільнили ще трьох. Що ж воно буде?..»

Коли вони говорять про «звільнять», то здається, що вітер ось-ось увірветься до нашої машини. І лусне скло, і відлетять дверцята, і ми залишимось самі, в темряві, на цій занесеній снігом і грязюкою дорозі.