В Сочельник

3

— Даню, синку, втомився? Почекай, невдовзі приїдемо. Бачиш, який сніг, все замело, — каже мама, визирнувши з-за високої спинки крісла.

У мами красиве волосся: довге, хвилясте, кольору шоколаду. Коли я був маленьким, любив лежати на спині і бавитись її волоссям, затиснувши його кінчики у кулаках. Мені так подобалось його смикати і тягнути у різні боки, що мама іноді кривилася від болю. Ні в кого в світі немає такого ласкавого волосся, лише в мами і у… Маші.

От тому, направду, я й терплю цю довгу поїздку, не жаліюся. Тому що у церкві — Маша. Раніше я на неї не звертав уваги, а нещодавно наче побачив уперше.

Маша — доросла, їй вже десять років. Вона вища за мене, мабуть, на цілу голову, проте, незважаючи на це,зі мною охоче грається. Її волосся зазвичай заплетено в косу. Але коли коса розплетена, Маша схожа на справжню чарівницю.

— А в мами Ісуса Христа було красиве волосся? — запитую.

Батьки мовчать, схоже, моє питання заскочило їх зненацька.

— Так, звісно, красиве, — відповів нарешті тато.

Уявляю собі Немовля Ісуса, який так само, як і я колись, міцно тримає волосся своєї мами і від задоволення дригає ногами.

— Ти знаєш, хто такі волхви? — питає раптом тато і відразу ж сам відповідає: — Це добрі чарівники. Вони жили на Сході і знали геть усе. Одного разу вони побачили зірку на небі. Зірка палала так яскраво — яскравіше за всі інші зірки, і волхви зрозуміли, що у світі невдовзі станеться диво. Вони сіли на верблюдів і поїхали пустелею, услід за зіркою. Доїхали до одного широченного поля. Там було темно, лишень у далечині палали вогнища пастухів, — розповідав тато історію, котру я вже неодноразово чув від мами. Але тато викладав її набагато докладніше, з важливими подробицями. — Зірка зупинилась над горою, де була печера. І туди, до печери, з неба полилося світло. Вірніше, світло полилося вже із самої печери, тому що там народився хто?

Я мовчав, знаючи, що татові моя відповідь зовсім не потрібна.

— Правильно, Дитя Христос. Волхви спішилися з верблюдів і понесли в печеру подарунки. Загавкали собаки і переполохалися пастухи. Але волхви сказали, що вони не розбійники, і що прийшли вклонитись Христу. І тоді всі разом пішли до печери. А там, у дерев’яних яслах…

Я уявив собі ту печеру, де, напевно, були ще й корови, і вівці, і тисяча мільйонів янголів, і пастухи із собаками, і волхви з верблюдами. І як вони там усі помістилися?