Війна і міф. Невідома Друга світова

Міф 35. Кримські татари масово дезертирували на початку війни

Суть міфу

Влітку 1941 року радянська влада розпочала мобілізацію у Криму, яка охопила 20 тисяч кримських татар. Після прориву нацистів за Перекоп усі мобілізовані татари кинули зброю та розбіглися по домівках.

Факти стисло

Понад 17 тисяч кримських татар на той момент уже перебували у складі Червоної армії та чесно пройшли всю війну, подарувавши країні кількох Героїв Радянського Союзу та одного двічі Героя — Амет-Хана Султана. Після розгрому в Криму 51-ї армії з неї розбігалися призовники усіх національностей, а не лише кримські татари, які складали в ній меншість.

Факти докладніше

Своїй появі цей міф «завдячує» доповідній записці заступника наркома держбезпеки СРСР Богдана Кобулова і заступника наркома внутрішніх справ СРСР Івана Сєрова на ім’я Лаврентія Берії:

«...Усі призвані до Червоної армії складали 90 тисяч осіб, у тому числі 20 тисяч кримських татар… 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941 році з 51-ї армії під час її відступу з Криму...»

Проте сама записка була створена 22 квітня 1944 року — набагато пізніше описаних подій, але близько до дати депортації кримських татар. Її зміст виправдовує насильницьке переселення цілого народу.

Наведена кількість у 20 тисяч кримців-«дезертирів» перекочувала до іще одної доповідної записки від 10 травня 1944 року: вже самого Берії — Сталіну, в якій і пропонувалося депортувати кримських татар до Узбекської РСР (про це докладніше у міфах 36 та 37).

На момент початку німецько-радянської війни 21 тисяча мешканців Криму вже перебувала у лавах Червоної армії. Кілька нових хвиль призову додали до тієї кількості ще 72 тисячі кримчан. Так з’явилася згадана у першій записці кількість у 90 тисяч мешканців Криму, яких мобілізували у 1941 році.

Мобілізаційний потенціал місцевого населення становив 10–12 %, справді, кримських татар влітку 1941 року могли призвати близько 18–20 тисяч. Але дві третини з них мужньо билися в складі радянських військ і часто — поза Кримом. Про це відомо, наприклад, із довідки Головного командування німецьких сухопутних військ від 20 березня 1942 року, де ішлося про 10 тисяч кримських татар на службі в Червоній армії.

У серпні 1941 року на півострові почали створювати 51-у армію, більша частина якої складалася з жителів інших регіонів, а кримчан було лише 29 тисяч. З цього числа кримських татар нараховувалося трохи більше 5 тисяч. Тобто дезертирувати з 51-ї армії могла кількість учетверо менша, ніж доповідав Берія Сталіну.

А враховуючи тотальний розгром, який вчинили війська Еріха фон Манштейна радянським захисникам півострова, ні про яке особливе чи масове дезертирство лише одного народу не може бути і мови. Ненавчені та необстріляні новачки усіх національностей однаково розбігалися, потрапивши під удар Вермахту. Тому 20 тисячам кримських татар-«зрадників» там взятися було просто нізвідки.

Полонені червоноармійці на збірному пункті під Севастополем, липень 1942 р.

Натомість відомо, що у 1944 році вирішено відправити на спецпоселення прямо з військових частин 8 995 кримських татар-учасників війни. Серед них — 524 офіцерів і 1 392 сержантів, які пройшли усю війну.

Іншими словами, тих кримців, хто влітку 1941 року дезертирував з радянського війська, було пропорційно не набагато більше, ніж представників інших народів СРСР у подібних умовах, і так само не більше, ніж кількість тих киримли, хто продовжував боротьбу у Червоній армії до самого кінця війни.

Усього на підставі звинувачень у зрадництві в травні 1944 року з Криму депортували більше 190 тисяч кримських татар — і тих, хто склав зброю, і тих, хто воював протягом усієї війни. А також і тих, хто зброю тримати не міг: діти, жінки, старші люди.