Андре Б. Тома присвячується
сьогодні
погода металом зробила сніг
і тиша тихо радіє
щоб краще розтанути
білі складки втискаються міцно у ґрунт
гори чіпляють
за кору дерев і за їхні
лапаті руки
зелень зника
сіріє блакить
і лиш абрис рудий
постає
іноді
чорною рискою птах проліта
в мінливім оцім безмежжі
Світ, наш світ — зовсім невеличкий. Так, маленький і величезний водночас, але, безсумнівно, вразливий. Іноді ми відчуваємо, що кожен із нас тримає його в долонях. І одного поштовху достатньо, щоб розчавити його.
Тож, можливо, варто пам’ятати, що в літературі немає нічого монологічного. Навпаки, вона переливається за паперові межі, притягує погляди і сміється із себе протягом століть. Текст ніколи не є самодостатньою дією, це спосіб заселити його, цей світ, тримати його в руці, не завдаючи йому шкоди.