Випробування вогнем

Розділ 4

Намагаючись не дивитися на трупи, Томас підвівся. Чи то дійшов, чи то дошкандибав до Ньюта, який досі стояв біля ряду вимикачів, повними жаху очима позираючи то на одного повішеника, то на іншого.

Стиха лаючись, підійшов Мінхо. З дверей дортуару з’являлися інші глейдери — і скрикували, зрозумівши, що бачать. У Томаса на очах хтось виблював. Хлопець і сам відчув, як до горла підступає нудота. Що трапилося? Як могло все отак перевернутися догори дриґом? Від розпачу шлунок стиснувся в тугий клубок.

А тоді Томас знову згадав про Терезу.

«Терезо! — кликав він подумки. — Терезо!» Знову і знову, заплющивши очі та зціпивши зуби. «Де ти?»

— Томмі,— покликав Ньют, хапаючи Томаса за плече. — Що з тобою?

Виявляється, Томас, зігнувшись навпіл, обхопив себе руками поперек живота. Повільно випроставшись, він спробував прогнати почуття тривоги, що гризло його зсередини.

— Сам… як гадаєш? Озирнись.

— Ясно, просто ти так зігнувся, наче від болю.

— Зі мною все гаразд, хотів тільки поговорити з Терезою. Але не зміг.

Насправді все було негаразд. І ще Томасу неприємно було нагадувати всім про свій телепатичний зв’язок з Терезою. А якщо всі ці люди навколо мертві…

— Треба негайно з’ясувати, куди її поділи, — випалив він, радіючи, що є чим зайняти мозок. Намагаючись не дивитися на повішеників, Томас оглянув їдальню у пошуках ще одних дверей, які мали б вести до Терезиної кімнати. Вона казала, що її розмістили з того боку їдальні, напроти дортуару.

Ось вони. Жовті двері з латунною ручкою.

— І справді,— погодився Мінхо. — Розійдіться, шукайте дівчину.

— Здається, я вже знайшов, — сказав Томас, дивуючись, як швидко вдалося повернути присутність духу. Він побіг до дверей, лавіруючи поміж повішениками і столами. Тереза мала бути в тій кімнаті ціла і неушкоджена, як і глейдери. Двері зачинені — добрий знак. Можливо, навіть замкнені. Сама Тереза, вочевидь, провалилася в глибокий сон, як і Томас. Тому й не відповідала.

Біля дверей він раптом згадав, що замок чимось треба ламати.

— Хто-небудь, принесіть вогнегасник! — крикнув він через плече. Сморід у їдальні стояв жахливий: глибоко вдихнувши, Томас мало не виблював.

— Вінстоне, збігай! — скомандував Мінхо за Томасовою спиною.

До дверей Томас добіг першим і смикнув за ручку. Та не поворухнулася, двері були міцно замкнені. Праворуч Томас помітив квадратну табличку з прозорого пластика, зо п’ять квадратних дюймів завбільшки. Під нею був аркуш паперу з друкованим написом:

Дивно, але найбільше Томаса зацікавило Терезине прізвище. Ну, принаймні це було схоже на прізвище. Агнес. Невідомо чому, але це його здивувало. Тереза Агнес. Уривчасті знання з історії, які майже стерла амнезія, не дозволяли згадати нікого відомого з таким прізвищем. Сам Томас отримав ім’я на честь великого винахідника Томаса Едисона. А Тереза Агнес? Він про таку й не чув.

Звісно, імена глейдерів, скоріше за все, жарт Творців, аби ще більше віддалити підлітків від їхніх батьків. Томас не міг дочекатися дня, коли довідається своє справжнє ім’я. Ім’я, що назавжди закарбувалося в пам’яті його батька й матері,— і байдуже, хто вони і де нині.

Під час Переміни, коли до Томаса повернулися фрагменти пам’яті, йому здалося, що батьки не любили його. Хай хто б вони були, а його вони не хотіли. І його забрали в Лабіринт з жахливого середовища. А тепер він відмовлявся в це вірити, а надто після сну про матір.

Мінхо поклацав пальцями перед носом у Томаса.

— Алло! Викликаю Томаса! Невчасно ти вирішив помріяти. Кругом мерці, ще й смердить, як у Казана під пахвами. Прокинься!

— Вибач, — подивився на нього Томас. — Я замислився. Дивне прізвище у Терези — Агнес.

Мінхо поклацав язиком.

— Кому зараз діло до цього? От чому це її назвали зрадницею?

— І що це за група «А» і суб’єкт А1? — запитав Ньют, передаючи Томасові вогнегасник. — Гаразд, облишмо це на якийсь час. Ламай ці довбані двері.

Взявши вогнегасник, Томас раптом розлютився сам на себе. Тереза за дверима, їй потрібна допомога, а він втрачає дорогоцінні секунди, міркуючи над безглуздим написом! Міцніше стиснувши червоний циліндр, Томас гепнув по дверній ручці. В руки вдарила хвиля віддачі, але замок уже готовий був поступитися. Томас добив його двома ударами — ручка впала на долівку, і двері прочинилися на декілька дюймів.

Відкинувши геть вогнегасник, Томас розчахнув їх. Його охопили змішані почуття страху і недоброго передчуття на серці. Нарешті він першим ступив до освітленої кімнати.

Це була зменшена копія хлоп’ячого дортуару: всього чотири двоярусні ліжка, два комоди і двері до вбиральні. Всі ліжка гарно застелені, за винятком одного: ковдру відкинуто, подушка звисла через край, простирадло зім’яте. Й жодного сліду Терези.

— Терезо! — гукнув Томас, і горло перехопило від паніки.

За дверима хтось змив воду в унітазі, й Томас, відчувши величезне полегшення, мало не впав. Тереза тут, ціла! Томас кинувся був до неї, однак Ньют вчасно схопив його за руку.

— Звик ти з хлопцями жити, — нагадав він. — Не варто ломитися у кляту жіночу вбиральню. Зачекай, поки сама вийде.

— Треба скликати сюди всіх на Збори, — додав Мінхо. — Тут не смердить, і вікон тут нема, тож психи не верещать.

Томас тільки тепер помітив, що вікон у дівочій спальні й справді немає, хоча повинен був відразу вловити відмінність — зважаючи на ґвалт у їхньому власному дортуарі. Психи! Томас уже й забув про них.

— Щось вона довго, — буркнув він.

— Піду приведу решту, — сказав Мінхо, розвернувся і вийшов у їдальню.

Томас утупився в двері вбиральні. Ньют, Казан і ще кілька глейдерів пройшли вглиб кімнати і повсідалися, хто де. В усіх жестах читалася тривога і напруга: поставивши лікті на коліна, хлопці потирали долоні, спрямувавши погляди в порожнечу.

«Терезо? — подумки покликав Томас. — Чуєш мене? Ми тут, чекаємо на тебе».

Жодної відповіді. І досі Томас відчував у грудях оту порожнечу, наче Терезу відібрали в нього назавжди.

Замок клацнув, і двері поволі відчинилися. Забувши про присутніх, Томас пішов назустріч Терезі, готовий обійняти її… але вийшла до нього не Тереза. Завмерши на півдорозі, Томас мало не спіткнувся. Усередині все обірвалося.

То був хлопець.

Вдягнений він був у таку саму піжаму, як і всім їм видали напередодні: блакитна сорочка і фланелеві штани. Шкіру мав смагляву, чорне волосся було підстрижене зовсім коротко. Тільки безневинний і здивований вираз на обличчі зупинив Томаса, який хотів був уже схопити шлапака за комір і потрусити, вимагаючи відповідей.

— Ти хто такий? — запитав Томас, і не думаючи пом’якшити тон.

— Хто я такий? — трохи саркастично перепитав хлопець. — Це ви хто такі?

Ньют, підвівшись, теж підійшов — став до хлопця навіть ближче, ніж Томас.

— Ти тут поменше викаблучуйся, — пригрозив він. — Нас більше. Кажи: хто такий?

Склавши руки на грудях, хлопець виклично подивився на Ньюта.

— Гаразд, мене звати Арис. Що ще?

Томасу кортіло йому врізати. Корчить тут із себе велике цабе, в той час як Тереза зникла.

— Як ти тут опинився? У цій кімнаті ночувала дівчина. Де вона?

— Дівчина? Яка ще дівчина? Мене сюди вчора влаштували, і я спав сам.

Вказавши на вихід в їдальню, Томас промовив:

— На дверях є табличка, на ній написано: кімната належить Терезі… Агнес. І жодного слова про шлапака на ім’я Арис.

Очевидячки, з його тону хлопець зметикував, що його не розігрують. Примирливо виставивши перед собою руки, він відповів:

— Слухай, чувак, я гадки не маю, про що ти. Мене замкнули, я спав он на тому ліжку, — він тицьнув пальцем на зім’яте ліжко, — а хвилин п’ять тому прокинувся і пішов відлити. Про Терезу Агнес зроду не чув. Ти вже вибач.

Коротка мить полегшення, яке Томас відчув, почувши, як змивається унітаз, офіційно закінчилася. Розгублений Томас обернувся до Ньюта.

Стенувши плечима, той запитав у Ариса:

— Хто тебе тут влаштував на ніч?

Хлопець, мов здаючись, підкинув руки в повітря, але за мить уже вони безвольно впали, ударившись об боки.

— Якби я знав, чувак! Якісь люди зі зброєю врятували нас і сказали, що все буде гаразд.

— Врятували звідки? — запитав Томас. Все це дивно. Дуже, дуже дивно.

Арис, потупивши погляд у підлогу, похилив плечі. Здавалося, його затопив спогад про щось жахливе. Зітхнувши, хлопець нарешті подивився на Томаса і відповів:

— З Лабіринту, чувак. З Лабіринту.