Випробування вогнем

Розділ 59

Тереза тицьнула Томасові здоровенний довгий ніж, практично меч. Хлопець і уявити не міг, де вона ховала свою зброю досі, але сама вона, крім списа, озброїлася коротким кинджалом.

Світні монстри наближалися; Мінхо і Гаррієт обходили свої групи, роздаючи накази. Вітер відносив слова геть, і Томас не встигав нічого розчути. Нарешті він наважився відірвати погляд від монстрів і подивитися в небо на низькі хмари, що, здавалося, звисали всього за кількадесят футів над землею, пронизані зиґзаґами і дугами блискавок. Повітря було насичене різким кислим запахом.

Томас знову зосередив погляд на найближчому монстрі. Мінхо і Гаррієт тим часом зуміли вишикувати групи практично ідеальним колом. Тереза стояла біля Томаса. Можливо, він щось і сказав би їй перед боєм, та хлопцеві геть мову відібрало.

Нові чудовиська від «БЕЗУМУ» підійшли на тридцять футів.

Тереза тицьнула Томаса ліктем під ребра і, вказавши на одного з велетнів, дала зрозуміти, що вибрала собі суперника. Кивнувши, він означив того, з ким збирався битися сам.

Двадцять п’ять футів.

Раптом Томаса осяяло, що не можна стояти і чекати монстрів. Треба розширити коло. Здається, до того ж самого дотумкав і Мінхо.

— Вперед! — загорлав він, та через грім і вітер його ледь було чути. — В атаку!

У голові пронісся вихор думок. Томас тривожився за Терезу, попри їхню сварку. Непокоївся за Бренду, яка мужньо стояла за кілька людей від Томаса і з якою Томас за останній час, можна сказати, і словом не перекинувся. Вона подолала таку відстань тільки для того, щоб загинути в сутичці з рукотворним монстром? Томас згадав про гріверів, про те, як вони з Терезою і Чаком проривалися до Стрімчака, до нори, як інші глейдери билися і гинули, даючи їм трьом шанс ввести код і зупинити різанину.

Чого вартувало дійти сюди — щоб тут знову зустріти чергову біотехнічну армію «БЕЗУМУ»? Чи варто опиратися, намагаючись вижити? Аж тут перед очима постав образ Чака, який прийняв на себе удар Галлі. І Томас умить випірнув з виру страху і сумнівів: піднявши обіруч стиснутий ніж, він з криком помчав на супротивника.

Хлопці праворуч і ліворуч теж побігли в атаку, але Томас змусив себе забути про них. Якщо не виконати власного завдання, тривожитися за близьких марно.

Томас і велетень зближувалися. П'ятнадцять футів. Десять. П'ять. Монстр зупинився, приготувавшись до бою, виставив кінцівки вперед. Лампочки на його тілі замерехтіли, запульсували, наче десь у драглистих нутрощах істоти билося серце. Відсутність обличчя трохи лякала, та водночас про безликого велета легше було думати як про машину. Таку собі рукотворну зброю, що прагне твоєї смерті.

За один крок до чудовиська Томас дещо вирішив. Упавши навколішки, різонув чудовисько по лівій нозі. Занурившись на дюйм у шкіру почвари, сталь вперлася у щось тверде, аж руки здригнулися од віддачі.

Монстр навіть не сіпнувся, не зронив жодного звуку — людського або нелюдського, — лише різко нахилився вперед, націлившись лезами на Томаса. Той, висмикнувши ніж з ноги монстра, пірнув назад, і леза чудовиська скреготнули одне об одне в тому місці, де щойно була Томасова голова. Упавши навзнак, Томас поповз геть, а чудовисько ступило два кроки вперед, намагаючись проткнути Томаса лезами на ногах, і хлопець ледве встиг ухилитися від удару.

Чудовисько заревло, майже так само як грівери, і впало, наміряючись пришпилити Томаса до землі. Він відкотився убік. Сталь чиркнула об пісок і каміння. Ризикнувши, Томас відкотився на кілька футів, звівся на ноги й обернувся, не опускаючи ножа. Чудовисько тільки підводилося!

Хапаючи ротом повітря, Томас краєм ока оглянув поле бою. Мінхо колов монстра ножами, і той — дивна річ — задкував. Ньют відповзав від противника, який ішов за ним кульгаючи — вочевидь, поранений. Тереза, що ближче всіх була до Томаса, стрибала, ухилялася і штрикала велетня тупим кінцем списа. Але чому тупим? Однак її монстр теж був сильно поранений.

Томас змусив себе зосередитися на своєму супротивнику. Помітивши сріблястий блиск, пригнувся — рука монстра пролетіла над головою. Припавши до землі, Томас із розвороту вдарив навмання. Монстр промахувався на якісь дюйми. Ось Томасів ніж зачепив мерехтливу шишку, і та розсипалася іскрами. Жовтогаряче світло вмить згасло. Вирішивши більше не випробовувати долі, Томас пірнув уперед і, відкотившись на кілька ярдів, звівся на ноги.

Істота призупинилася — Томас ледве встиг відступити — й ось уже знову пішла в атаку. У Томаса виникла думка, яка оформилася виразніше, щойно він поглянув на бій Терези з її монстром. Тупим кінцем списа дівчина встигла розбити десь із три чверті жовтогарячих лампочок на тілі супротивника, і той уже рухався ривками, нерівно.

Лампочки. Треба перетовкти лампочки. Вони якимось чином пов’язані з запасом сили чудовиська. Невже так просто?

Швидкий погляд навкруги засвідчив, що ще не всі додумалися до тієї ж тактики бою: хлопці знавісніло рубали й кололи драглисту плоть, не звертаючи уваги на лампи. Двоє — хлопець і дівчина — валялися на піску, поранені, бездиханні.

Змінивши стратегію, Томас стрибнув на супротивника і вдарив, цілячись у палаючу шишку на грудях монстра. Промазав — ніж полоснув по зморщеній шкірі й відскочив. Тим часом чудовисько відмахнулося, розпоровши футболку на Томасових грудях. Хлопець ударив ще, цілячись у ту саму лампочку, і цього разу поцілив. Мерехтлива шишка вибухнуло фонтанчиком іскор. Чудовисько на мить завмерло, але відразу ж поновило атаку.

Томас рухався по колу, нападаючи і відскакуючи, б’ючи по шишках і штрикаючи.

Хлоп, хлоп, хлоп.

Одне з лез зачепило передпліччя, залишивши довгу червону смугу. Томас атакував. І ще, і ще.

Хлоп, хлоп, хлоп. Летіли іскри, чудовисько здригалося і сіпалось.

З кожним влучним ударом паузи дедалі довшали. Суперник завдав Томасові ще кілька легких ран, але той, ніби не відчуваючи їх, колов, цілячись у жовтогарячі шишки.

Хлоп, хлоп, хлоп.

З кожною маленькою Томасовою перемогою монстр слабшав, і скоро вже видимо обм’як, утім, бажання покраяти людину в нього не поменшало. А хлопець і далі нападав, безупинно штрикаючи, й лампа по лампі згасали, і кожна вже давалася легше за попередню. Швидше б закінчити з чудовиськом, хай уже здихає. Тоді можна побігти допомогти іншим. Знищити цього виродка раз і на…

Раптом позаду сліпучо спалахнуло, пролунав гуркіт, немов вибухнув цілий всесвіт, уриваючи коротку мить наснаги та надії. Томаса збила з ніг і повалила на землю потужна невидима хвиля, і меч із брязкотом відлетів убік. Монстра теж перекинуло навзнак, і в повітрі запахло смаленим. Томас перекотився на бік, щоб озирнутися. У землі диміла чорна вирва, на краю якої лежала оснащена лезами рука монстра і стопа. І ні знаку решти тіла.

Це зробила блискавка. Просто позад Томаса. Буря нарешті почалася.

З цією думкою хлопець звів очі — й угледів до білого розжарені зиґзаґи, які падали з чорних хмар над головою.