Вогонь і кров

Ернст Юнґер Листи з фронту до родини (1915–1918)

З вибраними листами у відповідь батьків та Фрідріха Ґеорга Юнґера

Впорядкував біограф Ернста Юнґера Гаймо Швільк

Любі батьки![16]

Я надішлю Вам ще один лист, який сьогодні ввечері збираюся передати з польовою кухнею. Сподіваюся, її не прострілять. Я вже надіслав дві поштові картки та один лист з О.[17]

Щодо того, як мені тут живеться: два дні були на передовій. Через кожні чотири години чергування по дві години, решту часу мерзли у бліндажах. Стріляли ми зовсім мало, я ледь витратив один магазин. Часом щось свистіло над головою, але це дрібниці. Потім відпочивали два дні у фазаннику[18]. Це зовсім неушкоджений маєток, який раніше займали французькі артилеристи. Потім знову два дні на передовій. І після цього чотири дні на тиловій позиції в О. Тут ми вдень і вночі міцно окопувалися. Крім цього, були ще шикування перед сніданком та обідом. Їжі було небагато. Ну і вигляд у нас тепер! До холоду я став майже нечутливим. Тепер, коли заходиш до теплого приміщення, починає зводити ноги.

Мої перші враження від війни мене дещо розчарували. Коли засвистіли перші кулі та гранати, ми всі майже зраділи. Я вже міг спокійно сприймати крики поранених, дивитися на кров та навіть на нутрощі (!) вартового на амбразурі. Від гранат наразі загинуло дванадцятеро чоловік, ще троє поранені. Думаю, що якби я побачив таке ще в Ганновері, я би знепритомнів, але я радий, що мої нерви настільки зміцнилися.

Вибухи гранат загалом доволі цікаві. Руммс — сссссссссссс — буммс! Французи стріляють дуже добре, але ще краще англійська важка арта артилерія. Коли відкривають вогонь наші гармати, гримить на тому боці у п’ятьох-шістьох місцях одночасно. Я міг спостерігати в бінокль, як наші снаряди вибухають у селищі. Біля нас знаходяться позиції артилерії, яка має відтягувати на себе ворожий вогонь. Все навколо розбите й розтрощене. Щойно артилеристи дають залп, вони відходять назад. Наш лейтенант, мабуть, уже оглух від постійних вибухів; одного разу йому під ноги впав снаряд, що не розірвався.

Вчора ми з товаришами стояли на спостережному посту, до якого від окопів приблизно на 100 метрів веде вузький хід сполучення. За 50 метрів від нас лежали трупи французів, убитих під час останньої атаки. Це було дуже дивно, розглядати цих мерців у червоних штанях та синіх шинелях. Обличчя здавалися майже почорнілими, наче я дивлюсь у темне скло. Взагалі ці тіла лежать у полі вже з місяць. Спочатку вони лежали дуже щільно, згодом ми, по ночах, почали закопувати тих, що були ближче до нас. Деякі тільки почали розкладатися. Коли я дивився на них, хтось вистрілив у наш бік, наче зблизька. Я не міг відмовити собі в задоволенні вистрелити у відповідь.

Як Ваші справи? Будь ласка, напишіть мені найближчим часом. Що мені потрібно передусім, я вже написав: ніж, тютюн, цигарки, цукерки, шоколад, шкарпетки, сорочка, сало та якесь м’ясо або сало в банках.

У поспіху,

Ернст

Любі батьки![19]

Дякую за посилку з тютюном і салом, яку Ви надіслали. Чекаю на лист із розповіддю, як там вдома. Зараз життя тут здається мені цілком стерпним, у перші дні я ще не бачив нічого особливого, але тепер усе гаразд. Апетит колишнього легіонера виріс до нових масштабів, тому прошу вас надіслати ще щось до хліба. Сало й бекон ми отримуємо тут досить часто, а ось щось на кшталт ковбаси, якісь солодощі та шоколад дуже добре рятують від нудьги на чергуваннях. Коли ми чергуємо в окопах, то стоїмо там цілу ніч, поспати можна лише 2 години. У такі миті маємо багато часу на роздуми, здебільшого про те, що буде далі, й тоді починаєш справді цінувати переваги затишного життя із ліжком, їжею, книжками і т. д. Коли проминаєш цих непохованих мерців або мусиш стояти на посту біля чиєїсь ноги, яка стирчить із землі (!), починаєш думати про те, коли вже настане мир. Але все одно кожен із нас більше зрадів би бадьорому наступу, ніж нудній позиційній війні в цих норах.

Надішліть мені, будь ласка, декілька брошур видавництва «Реклам» із серії «Ким би мені стати?», наприклад, «Лікар» або «Юрист». Ви зауважили, напевне, що мої погляди знову змінилися. А ще мені дуже бракує тут колекції жуків, без якої мені взагалі важко.

Поблизу нас, здається, були потужні бої, всю ніч ми слухали грім канонад. Зранку ми повернулися на спокійні позиції, де можна було нормально виспатися. Скоро прийде польова кухня, якою я збираюся передати лист, тому мушу закінчити його швидше, ніж насправді хотів би.

З найкращими побажаннями,

надсилає Вам

Ваш Ернст

NB Ваші посилки приносять більше радості, ніж Ви можете уявити вдома. Передавайте усім вітання, Маєру також. Він же ще там?[20]

26.I.15

Любі батьки!

Як у Вас справи? Я вже отримав 7–8 посилок. Тютюн і сало у нас вже є. Бракує завжди ковбаси та солодощів, які тут смакують, немов у раю. У мене тут є товариш, який також отримав багато посилок і з яким ми всім ділимося. Останні дні ми обидва жили в затишній землянці на тилових позиціях. Він отримав із посилкою добру гусячу грудку, яку ми з’їли. Сьогодні ми повернулися на передову, й у нас є ще 3 палки ковбаси, які Ви послали. Ночі зараз дуже холодні, але це все одно краще, ніж дощ, від якого ніде сховатися. Тут бухкає безперервно, біля мене пролітають уламки і німецьких, і французьких гранат, але на це вже не звертаєш увагу. Щотижня через ці уламки один чи двоє з батальйону отримують досадні подряпини. Загалом, наше життя тут доволі стерпне, хоча кожен сподівається на мир. Наші позиції мені здаються неприступними, і так вважає кожен, хто бачив ці міномети, гармати, мортири, кулемети і т. д. Вони могли б нас викурити звідси хіба що мінами, але навряд чи їм вдасться так легко це зробити.

Як справи вдома? Ви вже забивали худобу? Надішліть, будь ласка, якусь вирізку. Ганс Рабе також надіслав мені випічку. Шоколад теж завжди смакує, а ще цукерки або праліни. До речі, як там саджанці шпергелю?

Надсилає Вам цей лист із сердечними вітаннями

Ваш Ернст

29.I.15

Любі батьки!

Як у Вас справи? Ваші посилки приходять тепер часто та дуже мені допомагають. Зараз тут справді холодно, особливо вночі, але все ж таки це краще, ніж кляті дощі.

Якщо хтось хоче зробити ковток кави, треба спершу сховати флягу на грудях під шинеллю. Їжа замерзає просто в мисках. День народження кайзера ми відсвяткували в окопах; о 12-й ночі ми привітали французів 3 потужними залпами і трикратним «ура!». Увечері ми відслужили молебень за 200 метрів від ворога та співали «Хай святиться корона переможця». Ночі тепер уже коротші, хоча 14-годинна вахта в темряві все одно здається нескінченною. Часто доводиться проводити 3 ночі поспіль зовсім без сну або спати найбільше 2 години. Окопна служба, мабуть, найбільше виснажує. Часто ми лежимо на відстані за 80 метрів від ворога, так що добре чути його передні пости. Після чергування стаєш таким нервовим, що можеш накричати на кращого друга через якісь дрібниці.

Я намагаюся завжди триматися в доброму гуморі, а коли стає важко, мені допомагає призвичаїтися досвід Легіону. Перед нічними чергуваннями я завжди готую собі добрий напій з лікеру та цукру. Він чудово допомагає ногам, просто відмінний трунок. Якщо будете надсилати шнапс, надішліть, будь ласка, й цукор також. Декілька днів тому щонайменше 10 чоловік пішли під трибунал і були відправлені до в’язниці на 10 років через те, що спали на посту. Так що це зовсім не легка справа. Бідні хлопці.

Оріон — мій друг, навряд чи знайдеться сузір’я гарніше. Солодощі та дрібні смаколики, наприклад, мед і праліни, тут смакували би просто шикарно.

Зараз я цілком здоровий і в доброму гуморі; тільки от пропалив шинель, так що тепер ходжу у рваній. Прання кожні 10 днів. Вошей тут дуже багато, але в мене немає. Найближчим часом напишу більше.

Найкращі вітання всім

Ернст

6.ІІ.1915

Любі батьки!

По-перше, я тимчасово здихався улюблених окопів. Наша рота тепер займає позиції приблизно за 20 кілометрів від фронту і ми живемо тут, як у казармі. З одного боку я би краще був на передовій, з іншого — тут можна відпочити і, перш за все, сон! Незабаром ми знову повернемося на фронт, і, сподіваюся, у нас знову буде пара яскравих боїв. В один з останніх днів я майже догрався. Я стояв на позиції біля струмка, поза укриттям, і мене помітили. Перші 5 пострілів були спрямовані в мій бік. Потім звідти показався патруль та не дорахувався одного бійця. Після цього ми з товаришем побігли до наших окопів. Раптом над нами розірвалося три снаряди зі шрапнеллю. Так швидко я ще ніколи не падав, це було тієї самої миті. Уламки та земля розліталися у мене над головою так близько, що мені хотілося заритися в землю.

Щодо посади штандарт-юнкера мені й досі мало відомо. За можливості я запитаю про це нашого лейтенанта. Мені здається, що це такі типи, які під час боїв лиш тягають знамена, а в спокійний час задирають носи. У їхніх підрозділах їх цінують дуже мало, і я теж не люблю цих паразитів, навіть якщо вони мають добрий вишкіл. За місяць в окопах я в цьому тільки ще більше переконався.

Я зауважив щойно, як повільно якесь відчуття доходить до кінчиків пальців. Мені здається, біль у колінах або плечах — це ще не так кепсько, але тут він спіткає кожного, і дехто переносить його геть погано. У цьому селі наш підрозділ розквартировано у місцевій школі. Також ми реквізували трохи меблів. Я читаю в місцевій бібліотеці. Як завжди, все пограбовано й розкидано. Скоро напишу більше.

Дякую за Ваші посилки.

Найкращі вітання

Ваш Ернст

19.ІІ.15

Любі батьки!

Ви отримали поштову картку від мене? Моя адреса тепер: доброволець Юнґер штаб рекрутів 19-та дивізія, інспекція 7, Рекувранс. Коли я отримав лист від тата, я спитав щодо посади штандарт-юнкера в мого лейтенанта, а потім у командира полку, майора фон Оппена. Лейтенант запросив мене на каву, і, мабуть, я справив добре враження на командира полку, адже він сказав, що подивиться, що може для мене зробити, бо в полку вже е 30 штандарт-юнкерів. Напевно, він хоче спершу розпитати про мене; сподіваюся, що він отримає хорошу інформацію, бо хто знає, у кого він питатиме. Поки що головним наслідком було те, що я разом із ще кількома людьми з батальйону був рекомендований на офіцерські курси. Ці курси мають мету постачати кращі кадри на позиції офіцерів та офіцерів запасу. Здається, тут мені справді пощастило. Тепер у нас більше роботи, ніж на фронті чи тим паче в тилу, але хороший настрій робить будь-яку службу приємнішою. Ми живемо в маленькому селянському будинку вчотирьох: юрист, студент-математик, художник-німець, який народився в Римі, і я. Нашого лейтенанта звати Хоппе, він із Ганновера, може, Ви його знаєте?

Надішліть, будь ласка: армійський статут, гуталін, набір щіток, солодощі, сало, какао, алкоголь та цукор, але, будь ласка, якнайшвидше. Реквізувати будь-що німецьким солдатам тут суворо заборонено. Постійно чути грім канонад, але дуже далеко. Позиції, які ми займаємо, були нещодавно відбиті. Прямо зараз ми сидимо після вечері навколо комина. На вечерю ми смажили картоплю, яку купуємо в місцевих селянок за дуже дорогими цінами. Як справи вдома? Наступного разу напишу більше. Пишіть мені на адресу:

Доброволець Е.Ю., Офіцерські курси 19 дивізії піхоти, 7 інспекція, Рекувранс

Надішліть, будь ласка, 20 марок — завжди доводиться домовлятися із інспекцією

[чиясь приписка: Рекувранс]

Поштова картка: Польова пошта № 80 4/13

До родини

Док. Е. Юнґеру

місто Рейбург, округ Ганновер

256

Ернст Юнґер

26.ІІ

Любі батьки!

Я сиджу тут зовсім безтурботно та сподіваюся за 2–3 тижні повернутися на фронт. Сьогодні я отримав дуже милі посилки від багатьох знайомих, серед них — пан Вале і пані Берендс. Якщо фрау Берендс ще не отримала поштову картку, передавайте їй, будь ласка, найкращі вітання від мене. Я добре відновився та навіть погладшав. Сподіваюся, що ця війна подарує мені нарешті справжній бій, після чого, як на мене, можна вже й укласти мир. Надішліть, будь ласка, декілька сигар, як оті ароматні в пані Берендс; коньяк я вже випив, нехай і неохоче.

Чекайте листа. Найкращі вітання,

Ваш Ернст

4.ІІІ

Любі батьки!

Дякую за гуталін, лікер та ковбасу з Вашої посилки. Від Райнгардта поки не прийшло нічого, як і від пані Берендс. Вона вже отримала поштову картку? Я дізнався, що за кілька днів після мого від’їзду мій батальйон прийняв бій, наш лейтенант та командир полку загинули, щодо інших загиблих поки нічого не відомо, але їх має бути багато. З моїми документами вже все гаразд. За два тижні, ймовірно, ми повертаємося на фронт. Ці курси не замінять справжнього наступу. В наступному листі більше. Надішліть, будь ласка, те, що завжди, і ще трохи грошей. Ви надсилали статут і порядок польової служби? На жаль, іноді посилки не доходять.

Із найкращими побажаннями

Ваш Ернст

6.ІІІ

Любі батьки!

Дякую за листи й посилки. Дуже бракує лише статуту і порядку служби. Тут я більше не залишатимусь, бо скоро з нашого полку пошлють по нас; здається, він зазнав великих втрат. Мій покровитель, лейтенант Брамс, теж загинув, як і командир полку, загалом ми втратили 13 офіцерів. Я дуже хочу знову приєднатися до полку, все ж у тиловій службі немає нічого почесного.

Найкращі побажання від Ернста

Поштова картка: Польова пошта № 80 6/3

До родини

Док. Е. Юнґеру

місто Рейбург (округ Ганновер)

6.ІІІ

Любі батьки!

Як справи вдома? Я залишив полк рівно за 3 дні до битви. У моїй роті це матиме кепський вигляд. Тим часом тут все триває так само спокійно та безтурботно. 15-го числа наші курси мають закінчитися, навчилися ми небагато, мабуть, нас ганятимуть вже в нашому полку або в тому, що від нього залишилося. Кайзер збирається висловити полку свою подяку. Ви отримали поштову картку? Я надіслав її одночасно з листом.

Найкращі побажання Ернст

Поштова картка: К.Д. Польова пошта № 80 10/3

До родини

Док. Е. Юнґеру

у місто Рейбург (округ Ганновер)

9.ІІІ

Любі батьки!

Як Ваші справи? Ви вже чули про величезні подвиги нашого полку? Як каже С.М., жоден інший полк на Східному та Західному фронтах не проявив такого героїзму. Батьки Брінкманна пишуть мені, що їхній син загубився, а Вале тим часом спокійно сидить собі в Брюсселі. Я не думаю, що ця війна затягнеться ще на два роки; щойно потеплішає, ми здійснимо наступ, як Блюхер. Скоро ми знову будемо сумувати за цими посиденьками на дерев’яних ящиках.

Із найкращими вітаннями, Ваш Ернст

11.ІІІ

Любі батьки!

Дякую за посилки та 10 марок! Зараз у нас холодно, може, навіть холодніше, ніж у січні, ми замерзаємо на наших солом’яних матрацах. Із розмов я дізнався, що наш полк має скоро висуватися на місце 74-го, це досить непогані, хіба що трохи небезпечніші окопні позиції. Хоча тепер ніби кажуть, що це неправда. Ще ми думаємо, що на П’ятдесятницю вогонь буде призупинено. Як мені розповіли приятелі з 2-го полку, окопи на передовій переповнені трупами загиблих, до того ж було розстріляно ще 500 полонених англійців. Думаю, що мені ще випаде нагода взяти участь у битві, з якої би сторони не почався наступ. Загалом, життя тут можна терпіти. Особливо добре було днями, коли полковник зумів дістати пиво. До 11-ї години всі вже сп’яніли, і все навколо стало нагадувати маленьке університетське містечко. Офіцери геть розійшлися, новопризначені полковник та комендант, які мали досить кумедний вигляд, заходили до штабу, шукаючи шнапс. В цілому, все пройшло досить мирно, тільки полковник зауважив, що по 3 чарки шнапсу — це надто мало. Тут ми зовсім не чуємо розривів і свисту снарядів, які на фронті звучали цілодобово, тільки нерозбірливе глухе бухкання десь дуже далеко. Позавчора нас відвідав бригадний генерал, а 22-го до нас приїде Емміх[21]. Так що курси займуть дещо більше часу, ніж ми думали спочатку. Що війна триватиме тільки два роки, як писав тато, мені не віриться. Рекрути 95-го року народження, які добре себе показали, уже на фронті. Так що навряд чи ми скоро побачимо мир, і тато з його рушницею теж може опинитися в окопах: він уже був би там, якби його призвали. Привіт усім вдома!

Найкращі побажання

надсилає Ваш Ернст

15.III

Любі батьки!

Як Ваші справи? Фріц уже відбув свій призов[22]? Чому б йому не піти до Лютеркірхе[23] і, до речі, що Ви думаєте про Детмольд? Детмольд — доволі поетична місцина, хоча там і повно обивателів.

22-го числа нас ще раз відвідає Емміх, після чого курси закінчаться, мабуть, якраз до мого Дня народження. Зараз я отримав звістки про загибель ще кількох хороших хлопців, із якими ми чимало годин провели разом на постах.

Увечері, коли я вже лягав, надійшов наказ: «Повна бойова готовність!». О 6-й годині ми вийшли маршем у повному спорядженні, потім за кілька годин повернулися.

Від моєї Моя рота на фронті втратила 2/3 складу, з самого початку нас було 115 чоловік без командного складу. У списку втрат зазначено 80. Замість рядових, які вибули, вже набрали нових. З цих 80 всі, мабуть, загинули.

Тут подейкують про те, що нас відправлять до Росії, це було би цікаво, але малоймовірно. Я пишу це в неділю. Позавчора знову була спільна пиятика, на якій спустошили чимало пляшок.

Крім цього, в багатьох тут уже воші. Ганс Рабе надіслав мені pulvis contra insecta[24]. Я вже чверть року щоразу під час зміни сорочки відчуваю, як свербить шкіра. Це по всіх швах форми вшитий чорний ярлик, який не віддерти. Мої устілки теж поступово стають негожими.

На фронті, здається, буде багато турбот, останній обстріл був не так давно. До того ж я ще маю заслужити Залізний Хрест, хоча тепер, здається, він є в кожного кучера. Нещодавно я прочитав, що один водій отримав цю нагороду, «тому що він відвіз свого друг майора аж до передніх окопів». На фронті ми захищали позиції за 50 метрів від ворога. Але що є, то є.

Сьогодні знову велике гуляння, Рекувранс буде здивований.

З найкращими вітаннями,

Ваш Ернст

20.ІІІ

Любі батьки!

Дякую за книжки, які Ви надіслали. В нас усе без змін, ми залишаємося тут трохи довше; подейкують, що нас навіть відправлять до Росії. Але поки все йде, як раніше, і мало що змінюється. Наш полковник та місцевий комендант сидять уже всім у печінках через постійні грошові стягнення, безкінечні зауваження і так далі. Загалом, наша так звана «вседозволеність» тут — це просто смішно. Позавчора вночі полковник, знов напідпитку, став перед вартовим постом і крикнув на допомогу. Коли вартові вибігли, він наклав на всіх арешт на 3 дні, а потім забив пожежну тривогу. Серед ночі всі повставали та мусили носити воду й виливати її на ворота. Кожен, на кого він натрапляв, зупинявся та отримував свій 3-денний арешт: «Тобі те саме, друже, тобі те саме». Це все більше нагадує якусь комедію. На цій війні пиятики скрізь даються взнаки. Мої товариші встигли взяти Перт, отримали Залізні Хрести; з наших курсів троє повернулося назад у полк — і їм нічого не було. На війні, виявляється, теж можна хотіти на війну. Це звучить смішно, але всі хочуть назад в окопи. Якщо все затягнеться, я би радив тату все-таки використати його зв’язки. Я розмовляв із артилеристами, які від ревматизму стали майже кривими. Ревматизм, як на мене, це найгірша річ на цій війні, адже це хвороба, знайома кожному. Рабе та пані Вале знову щось мені надіслали. Від моїх товаришів жодної звістки, рота зараз майже повністю складається з новачків. Мої найкращі вітання Фріцу. Нехай якось приведе до ладу мою колекцію жуків, перш за все з Мадена.

Найкращі вітання надсилає

Ваш Ернст

3.IV.15

Любі батьки!

Найкращі вітання до Великодня та до Дня народження тата. Ви отримали поштову картку та лист від мене? Після того мене зовсім раптово відкликали назад із курсів до полку (!), так що тепер я сиджу тут у Фландрії та шукаю можливості проявити зухвальство. Я хочу вгамувати мою досі непогамовну жагу до битви у яскравому бою, після чого вже можна буде думати і про майбутнє. Ми, троє випускників офіцерських курсів, тепер відчули, що в полку досить мало шансів на підвищення. На жаль, наші курси були перервані на середині, але, мабуть, ми були більше потрібні тут. Щойно з’явиться можливість перейти в резерв, ми це зробимо. А поки найкраще, до чого можна вдатися, це взяти участь у бойових діях, це завжди залишає свій відбиток, і крім того, це досить цікаво, в кожному разі цікавіше, ніж гарнізонна служба.

На святкуванні мого Дня народження я зустрів двох хлопців з Вунсторфа, які принесли три пляшки яблучного шампанського. Життя в нашій роті зараз набагато жвавіше. У страшній битві при Перті добровольці продемонстрували, що вони здатні на більше, ніж усі інші підрозділи, які вихвалялися раніше. Крім того, ми тепер належимо, так би мовити, до кола «старих вояків», що прирівняло нас до старших підрозділів. Що з нами буде далі, ми поки що не знаємо, мені здається, що нас відправлять або на Іпр, або до Росії (!). Сьогодні була Страсна П’ятниця, єдиний день, вільний від служби. Вчора в мене був своєрідний ювілей — чверть року польової служби; скоро також буде вже півроку, як я став солдатом. Сьогодні ми з Пріпке досить непогано прогулялися. Ми з ним проходили вишкіл і майже весь час служили разом; часто ми підбадьорювали й підтримували один одного. Тут до мене дуже приязно ставиться подружжя шинкарів, завдяки яким я вдосконалюю свою французьку. Мені дозволяється завжди приходити й платити тільки тоді, коли в мене є гроші. Із чоловіком ми завжди збуваємо вечори за розмовами. Стосунки з місцевим населенням тут у всіх добрі, тільки священики здаються незадоволеними, бо вони все ніяк не заспокоються. Так звані «реквізиції» та «збори» тут суворо заборонені. До Бельгії та її населення, здається, ставляться як до німців. Завтра 65 чоловік із роти відправляють на лікування від вошей; дякувати Богу, в мене їх немає; спасибі моїй охайності та посилці від Ганса Рабе. Війна, згідно з моєю останньою теорією, триватиме до середини літа, коли її завершенням стане епідемія чуми або холери.

Моя адреса тепер така:

Доброволець Е.Ю., III дивізія піхоти, 221-та бригада піхоти, фузілерський полк 73, III батальйон, 9 рота

Найкращі вітання всім удома

Ваш Ернст

Поштова картка [Поштовий штемпель:… Польова пошта III дивізії піхоти. 9.4.15]

До родини

Доктору Е. Юнґеру

Місто Рейбург (округ Ганновер)

Ім’я відправника: Доброволець Е. Юнґер

Армійський корпус, дивізія, полк, батальйон, рота, взвод:

фузілерський полк 73, III батальйон, 9 рота

8.IV

Любі батьки!

Як Ваші справи? Мої привітання із Днем народження прийшли вчасно? Надішліть мені, будь ласка, адреси Фріца й Ханни; тепер, коли брат і сестра теж залишили батьківський дім, було би чудово залишатися на зв’язку з ними. У нас тут незначні побоювання через те, що в роті тепер має бути до 300 чоловік. Мабуть, ми всі ще раз поїдемо на полігон у Бельгію, щоб навчитися використовувати 88-каліберні гармати та відпрацювати ще раз тактику бою у складі підрозділу. Після цього ми нарешті покажемо англійцям, чого навчилися. Мені здається, в Бельгії зараз повно наших підрозділів.

Зараз ми постійно чуємо канонаду десь на віддалі. Зате тут немає літаків, які ми бачили в небі Базанкура та Оранвілля.

Надішліть мені, будь ласка, пару підтяжок та сіру краватку. А ще кнопки та трохи смаковитих сигар. Деяким хлопцям надсилають час від часу банки з тушкованкою та ін., все це дуже смачно. Мамин лист я отримав сьогодні учора. Ви виписали газету? А ще мені дуже потрібна настільна лампа. Крім цього, нічого нового.

Найкращі вітання

від Вашого Ернста

(III. I[D], 221.I В, Füs Reg 73, 3. Bat., 9. Komp)

[Телеграма]

Отримано 28.4.1915 о 12.26

Доктору Юнґеру, місто Рейбург

Телеграма з Гайдельбергу

Надіслано 28/4 о 10.40

Легко поранений під Комбре[25]. Вишліть трохи грошей і книжок

Юнґер Гайдельберг

Лазарет Ландгаузшуле

[чиясь приписка:] Доброволець Юнґер

ГАЙДЕЛЬБЕРГ

Лазарет Ландгаузшуле

Мама приїде завтра ввечері

Юнґер

29.4

Любі батьки!

Швидше за все Ви вже отримали мою телеграму. Я надіслав її на випадок, якщо Ви раптово отримаєте повідомлення з полку, що я зник безвісті або навіть помер. Зі мною все добре; я знову маю якесь дурнувате везіння. Ми спробували під щільним вогнем прорватися через ліс до укріплень Комбре. Я стояв із одним сержантом в укритті, але раптом праворуч і ліворуч загриміло, і нас почало кидати на всі боки від вибухових хвиль. Нарешті я відчув удар та помітив, що мене поранило в ліве стегно, бо з нього до чобіт стікала кров.

Я ще зміг дістатися до бліндажа санітарів, там мене перев’язали, а наступного дня я вже сидів у потязі, який приїхав прямо до Гайдельберга. Потім я зауважив, що уламок гранати пройшов через шкіряний гаманець у мене на поясі, якби його не було — він пройшов би до кістки. Щонайменше за 14 днів мене відправлять звідси до Ганновера, до батальйону резерву. Таким чином ми з вами побачимось знову навіть раніше, ніж я собі уявляв. Загалом, я почуваю себе добре і вже навіть накульгую навколо тутешнього подвір’я під доглядом милих гейдельберзьких медсестер. Коли мене діставали з потяга, гайдельбержці вигукували: «Цей ще й посміхається!».

Погода тут гарна, вишневі дерева вже розквітають. Насправді я маю розповісти ще купу всього. Ваш бінокль я ретельно бережу, а ось револьвер десь загубився.

З найкращими побажаннями,

ваш Ернст.

(Доброволець Юнґер. Гайдельберзький лазарет резерву)

Детмольд, 30 квітня 1915

Інтернат Леопольдінум

Любий Ернсте!

Я отримав Твою поштову картку від 21-го квітня. Потім прийшов лист від тата, який мене страшенно налякав. Та мене заспокоїло те, що Твоє поранення не серйозне і що Ти скоро знову станеш на ноги. У Гайдельберзі Ти маєш добре відпочити. До речі, якщо Ти ще не отримав листа від батьків, мама скоро буде в тебе. Як у вас погода? Така ж гарна, як і тут, у Тевтобурзькому лісі? (…)

Нас неймовірно розкидало по країні, Ханна у Дрездені, Ти в Гайдельберзі, тато й мама в Рейбурзі, Вольфганг та Ганс у Вунсторфі, а я в Детмольді. Бажаю Тобі всього найкращого і сподіваюся, що Ти скоро одужаєш та отримаєш відпустку.

Твій Фріц

Любі батьки!

Від сьогодні, з 1-ї пообіддя, я перебуваю у Дьоберітці. Від завтра починається служба. Загалом, здається, що тут все не так суворо, як я думав. До речі, тут всі носять запасний комплект форми, якби я знав, то теж взяв би його з собою. До того ж у нього обов’язково мають входити жовті шкіряні гетри. Ми, штандарт-юнкери, живемо окремо, харчуємося в місцевій їдальні. У самому таборі це досить дорого. Надішліть мені, будь ласка, якомога швидше мою форму, взуття, портупею, кашкет, носовички. Краще буде надіслати їх у моїй валізі, тут такі майже у всіх. Перевірте, чи надягнутий вже комірець. Якщо Ви надішлете валізу поштою як продукти, що швидко псуються, то вона надійде сюди дуже швидко. Буде ще дуже добре, якщо Ви покладете туди щось на кшталт варення або ковбасу, бо тут це все дуже дороге. Моя адреса така: штандарт-юнкер Юнґер, вишкільні курси, Берлін, Дьоберітц, 5-та рота[26].

Щойно щось зміниться, я одразу напишу

Найкращі привітання, Ваш Ернст

29.VI

Любі батьки!

Сьогодні нас поділили на підрозділи, після чого я мав заповнити анкету. У нашій роті зібрали людей з усіх полків. Підвищення буде відбуватися під час курсів. Так чи інакше, приблизно половина з нас уже прибули сюди в чині сержанта або єфрейтора. За результатами курсів можна отримати чин сержанта, чин старшини — уже в самому полку.

Поки ми разом із медиками їмо тут за власні кошти. У казармах нас годують сніданком; обідаємо ми в сержантській їдальні, а неділями — в офіцерській, за що маємо платити щомісяця. Вечеряти можна в їдальні для рядових, годують там досить непогано. Ця їдальня розміщується в досить великій казармі для рядових і юнкерів. Заходити можна тільки в білих рукавичках, так що дуже прошу надіслати їх і форму якнайшвидше.

Ми живемо тут разом із гвардійцями та кавалеристами, з яких чимало вихідців з відомих родів. Нашою ротою командує схожий на такого собі феодала баварський полковник, який сьогодні дуже детально розповідав нам про дисципліну. Зокрема про те, що штандарт-юнкеру не можна проходити через табір зі шматком хліба в руці, те саме стосується й медиків. Також в анкеті було йшлося про внесок, який платять у Дьоберітці. Максимальна сума — 110 марок. Я написав: 100. Але не впевнений, що таке їх влаштує. Хоча в анкеті сусіда я прочитав: 90 марок.

Служба обіцяє бути суворою. Надішліть, будь ласка, рушник, а ще сорочку, носовички й портупею. Якби тільки я взяв із собою кишенькові гроші! Саме зараз я йтиму обідати. Сьогодні на обід суп, нарізка зі свинини, овочі та компот.

Як справи в Рейбурзі? Передавайте, будь ласка, привіт усім.

Найкращі вітання

від Вашого Ернста

Адреса: штандарт-юнкер Е. Юнґер; вишкільний центр Дьоберітц під Берліном. Курси для сержантів та кандидатів; 5 рота, 4 казарма

30.VI.15

Любі батьки!

Що нового в Рейбурзі? Учора нас запитували, хто вже був на передовій і не отримав чин єфрейтора. Тож на початку наступного тижня має відбутися це підвищення. Ми завершимо курси, швидше за все, як сержанти, а потім у полку нас буде підвищено до старшин і тоді ми повернемося на передову. Загалом, тут досить непогано, єдине, що мене непокоїть, це те, що аж до сьогодні я отримую мої речі доволі нерегулярно. За 14 днів у неділю я, ймовірно, отримаю вихідний та поїду в Берлін подивитися на виставку з акваріумом.

За обідом ми п’ємо тут пиво, лише в офіцерській їдальні по неділях — вино. Плата за їжу — 1,50 в день.

Наша їдальня, де я зараз пишу цей лист, обставлена доволі затишно. Сподіваюся, моє перше підвищення відбудеться десь за два тижні, так що нарешті закон підлоти буде порушено.

Тут також є багато полонених, із якими, на жаль, не дозволяється розмовляти.

Як довго йде до Вас пошта?

Найкращі вітання

від Вашого Ернста

5.VII.15

Любі батьки!

Як у Вас справи? Дякую за обидві посилки та 50 марок. Ще не завадив би тут бінокль, тому що скоро мені доведеться вести взвод у бій, так що мати хорошу оптику просто необхідно. Ще буду дуже вдячний за банку варення. Але цього разу, якщо можна, вже інший сорт. Погода тут дуже спекотна, чергування тривають довго, але це дрібниці. Вчора, в неділю, у мене був вихідний, і я прогулявся прекрасним Бранденбургом до району Фінкенкруг, випив там кави й повечеряв із крюшоном. Бути на самоті наче й непогано, але все одно мені доводилося постійно протискатися крізь натовпи берлінців. До речі, той, хто вигадав приказку «Із громами й блискавицями // Зробив Бог пустку з Дьоберітца», навряд чи любив природу. Бо мені наші бранденбурзькі сосни, пісок, вереск та озерний пейзаж здаються неймовірними. Мене тішить те, що наступну неділю я проведу в Берліні, хоча я збираюся майже весь день дивитися на акваріум. Напишіть мені, якими вулицями там краще прогулятися, де можна пообідати та випити кави. У Вас немає нової мапи міста? Де знаходиться цей акваріум? Дивізійний священик попереджав нас єлейними словами про берлінський Молох, тому до дев’ятої ми мусимо повертатися назад у Дьоберітц. Ті, хто служать зі мною, здебільшого молодші за мене, здебільшого це офіцерські синки із товстими пиками, при грошах і без жодних знань; деякі з них уже завалили іспит на чин фенріха. Тих, у кого є вища освіта, теж небагато, іспити на чин фенріха зараз може скласти кожен розумний випускник середньої школи. Все одно тут процвітає панібратство. До того ж товариськість цих людей проявляється тільки в посиденьках у їдальні, пиятиках та набиванні шлунку, тому я мало з ким тут зійшовся. Коли я сиджу біля них, то намагаюся розмовляти ще в десять разів фамільярніше, ніж найпихатіші з-поміж них, що просто виводить із себе цих дурнів з кадетських училищ, які все ніяк не вгамуються.

Загалом, військова служба починає мені подобатися, і я вже став розуміти, яким шибайголовою треба бути, щоб вести свою сотню на смерть. Адже тоді солдати знають, що їх веде справжній вояка, який має право командувати.

Зараз тут знову починається якесь шпигунство, тому я поводжуся досить обережно, щоб мені не створили проблем. Також, якщо це можливо, Ви могли б написати до місцевої комендатури — я вже заповнив знов анкету й надіслав її туди[27]. Знову це перетворюється на якусь катастрофу для добровольців, бо я вже уявляв себе великим полководцем, і я з радістю сам би всьому навчився, замість того, щоб сотні разів проходити різні курси. Тож я сподіваюся, що якнайшвидше прийде наказ, а поки, оскільки вже сутеніє, збираюся в їдальню, бо голодний як вовк.

Привіт Вам

від Вашого Ернста

До щасливої зустрічі знову,

завжди Ваш, не забувайте!

12.VII.15

Любі батьки!

Дякую за бінокль, варення, мапу Берліна та документи, які я отримав. Зараз у нас новий командир роти, який одразу збільшив чергування на 2 години в день. Вчора я був у Берліні. Спочатку я був справді розчарований, я подумав, що Ганновер набагато гарніший. І навіть липи та Бранденбурзькі ворота мені не здалися чимось незабутнім. Новий Акваріум знаходиться не на Унтер-ден-Лінден, а в зоопарку. Там мені справді сподобалося; біля зоопарку я і пообідав. Потім я попрямував до Природничого музею на Інваліденштрассе, який, на жаль, якраз був зачинений, тому я відвідаю його наступної неділі. Зате поруч був відкритий Геологічний музей, де також було дуже цікаво. Потім я випив кави в кафе (…) [нерозбірливо; закінчується на -кау]. Вийшовши звідти, я віддався на волю людському потоку, який рухався через пасажі й привів мене до величезного оглядового майданчика, з якого все здавалося в тисячу разів меншим. Тоді я вперше переконався, що Берлін набагато більший, ніж той самий Ганновер. Після цього я повечеряв у «Патценгофері», на жаль, часу в мене більше не залишалося, і я не зміг піти в Колоніальний музей, як спершу запланував собі. У кожному разі, харчуватися в Берліні дешевше, ніж у Дьоберітці. З усіх великих міст, які я бачив, найкращі — це все одно Гамбург і Марсель.

Цієї п’ятниці, коли я йшов з їдальні сержантів, проходячи їдальню рядових, сталася знакова зустріч. Біля мене пройшов якийсь хлопець у звичайній уніформі. Я обернувся, він теж. Тробітіус! Спочатку і він, і я хотіли зробити вигляд, що не впізнали. Але потім ми привіталися та поговорили, якщо й не дружно, то вже точно не так як вороги. Зрештою Троббі відзначив, що в цьому світі речі змінюються у дуже дивний спосіб. На прощання ми навіть подали один одному руку. Tempora mutantur!

Я хотів би Вас попросити за можливості надіслати ще одну склянку компоту, бо від цієї спеки неймовірно хочеться пити.

Сьогодні під час вечері хтось знайшов у своїй ковбасі хробаків. Тепер буде великий скандал. 1,50 платні й постійно одна і та ж їжа. Якщо нам дозволять, я харчуватимуся деінде.

З іншими людьми я тут майже не спілкуюся і, здається, перетворююся на доволі відлюдькуватого типа. З іншого боку, манери місцевих кадетів так діють мені на нерви, що я відпочиваю від них тільки під час чергувань або під час їжі. Кумедно, що на передовій я відразу знайшов справжніх товаришів, бо там набагато менше діток зі знатних родин. Пріпке або Брінкманн ще не дали про себе знати?[28]

Передавайте всім вітання.

Привіт Вам від

Вашого Ернста

І думкою, і чином

за батьківщину![29]

[приписка іншої людини:

9 серпня 1915]

Любі батьки!

Дякую за поштову картку. Як справи у Р.? Я можу поділитися з Вами радісною новиною, мене призначили сержантом. Тепер у полку мене можуть призначити фенріхом, і для цього треба буде взяти туди цей наказ, але це буде тільки за тиждень. Ну, тепер вже подолані всі перепони; мою шинель надіслано до кравця, від якого вона повернеться вже з личками. Нарешті!

Наприкінці наступного тижня або на початку іншого я приїду в Ганновер і одразу Вам зателефоную. Зараз, як завжди, всі прощаються і святкують завершення курсів. Шкода, що Вам так і не вдалося приїхати в Берлін. Будь ласка, надішліть до початку наступного тижня ще трохи грошей.

Побачимося незабаром,

Ваш Ернст

Четвер, 23 вересня 1915

2 3–4 година дня

Любий Ернсте!

Salutem dico! Твоє нове звання, здається, зробило з тебе поета. Дозволь мені тебе покритикувати. Хоча «la critique aisée et l’art difficile»[30], але зараз я якраз і займуся критикою. Твоє «Марення» — дуже миле, але Тобі слід переробити останню строфу, щоб вона узгоджувалася з ритмом, тоді це буде хороший вірш, який добре сприймається. Завдяки йому в моїй уяві постала африканська спека, шум пальм та залита сонцем Ніїка. Твій вірш зумовив також мою недолугу спробу. Ось вона:

Фріц Юнґер fecit

До речі, можу розповісти одну сумну історію. Наш старий командир, який повернувся з фронту зі званням старшого лейтенанта, раптово збожеволів, можливо, отримав дуже сильну контузію.

(…)

З найкращими побажаннями!

Твій Фріц

Додаток

Цей лист я один раз вже надіслав до Ганноверу, але його повернули. Обидві Твої поштові картки та лист дійшли, і це мене дуже потішило. Адже Ти зник якраз напередодні французько-англійського наступу. Так що ще раз найкращі вітання!

Твій Фріц.

Ми обоє можемо з двох країв оспівувати найтемнішу частину світу.

Не забудь, що у першій половині жовтня я буду вдома

[Конверт: Штемпель: 6. Рота, II батальйон фузілерського полку № 73

221 бригада, III дивізія

Польова пошта III піхотної дивізії. 9.10.15]

Польова пошта

Пану Фріцу Юнґеру

Місто Рейбург

(Округ Ганновер)

Відправник: фенріх Юнґер, III дивізія піхоти, 73 фуз. полк,

II бат., 6 рота

Листи з фронту до родини (1915–1918)

8.Х.15

Любий Фріце!

Ти отримав мій попередній лист? Я чекаю на поетичну відповідь від Тебе, мені зараз не вистачає цього. Цього разу я розповім трохи про наші позиції. Тут справді трохи небезпечніше, ніж під Реймсом. Щодня ми зазнаємо втрат, і більшість — від кульових поранень у голову. Про мою авантюру з міною я вже розповідав. Сьогодні зранку я проходив траншею, у якій чоловік отримав кульове поранення; куля пройшла крізь обидві вилиці. Це жахливе видовище, кров струменіла, мов із ринви. Щоранку я йду з далекобійною гвинтівкою на одну приховану позицію та дивлюся в приціл. Нещодавно я побачив неподалік двох англійців, яких взяв на мушку; на такій відстані можна побачити навіть очі людини. Я обережно прицілився та вистрілив, і тоді позаду одного з англійців побачив фонтан пилу: куля пройшла ледве за 10 см над його головою. А він схопив рюкзак, який впав на землю, і, сміючись, помахав мені перед тим, як зникнути в траншеї.

Сьогодні отримав кулю в голову наш лейтенант, який хотів сфотографувати підкоп. Вночі було поранено двох новачків. Найбільш неприємна річ — це рушничні гранати, бо не чуєш пострілу, тільки вибух. Коли обстрілюють мінами, всі біжать до глибоких штольнь, де відсиджуються, поки не закінчиться обстріл і не стане безпечно. Наші міни значно більші за розміром, вони несуться з колосальною швидкістю у височину, потім все стихає, аж поки вони не почнуть падати з таким самим шумом, і тоді розриваються так, що дрижить земля. Коли в Шампані вже здавалося, що англійці перемогли, вони кричали «Ура!», аж поки ми не заспокоїли їх близько 30-ма мінами та 150-ма гранатами, так що їхні поранені скавучали до наступного ранку. Наша друга лінія проходить через село Монші, яке майже повністю зрівняли з землею і яке, завдяки підвалам, залишкам стін, залізним решіткам і т. п., ми перетворили на фортецю, використавши трактори.

Сину мій, сину, не їдь на війну, затям мою пораду! Тут можна тільки збожеволіти від лайки командира. Менше з тим — напиши мені якнайшвидше

Твій Ернст

[Конверт: штемпель: 6 рота, II бат. фуз. полку № 73,221 бригада.

III див. Комендатура. Польова пошта III піхотної див. 9.10.15]

Польова пошта

Родині

Доктору Е. Юнґеру

Місто Рейбург (округ Ганновер)

Відправник: фенріх Юнґер, фуз. полк № 73,6 рота

8.Х.15

Любі батьки!

Дякую за Ваші посилки. Курива в мене ще вистачить на якийсь час. 50 марок ще не дійшли, я думаю, що вони прийдуть найближчими днями. Я порахував мої статки тут, і вийшло приблизно до 100 марок. З них 63 марки я отримав від держави, адже нам платять кожні 10 днів по 21 м. Зараз я сиджу в укритті зі своїм відділенням. Реймс і це місце відрізняються, як день і ніч. Всі житла тут влаштовані в штольнях, над головою приблизно 7 метрів землі. Першого вечора я пережив неприємну пригоду. Англійці встановили в траншеї за 30 метрів від нас кулемет, аби заглушити для нас мінометний обстріл. Один єфрейтор і я вистрілили, орієнтуючись на спалахи. Раптом у загорожу з колючого дроту перед нами влетіла пласка міна. За долю секунди ми були внизу в бліндажі. Ледве ми зачинили за собою двері, як друга міна залетіла в траншею, і від вибуху двері зірвало з петлиць. Майже одразу наші взяли реванш. Три потужні міни та гранати калібру 10–12 см, і одна рушнична граната зловісно просвистіли над нашими головами й упали з жахливим гуркотом у траншеї англійців. Загалом, зранку часто відбуваються такі дуелі, адже ми знаходимося лише за 30 метрів одні від одних. З далекобійних гвинтівок та гранатометів можна поцілити навіть у бійницю супротивника. Вчора мене розізлив один томмі, який після кожного пострілу голосно реготав та розмахував прапором над окопом. Крім того, останнім часом вони кричать до нас: «Гібралтарці, і це ви — леви Перта?». У їдальні тут досить затишно. Їжа навіть дуже смачна. Як справи вдома? Не могли б Ви надіслати мені ще склянку згущеного молока? Наступ, зрештою, захлинувся. Можливо, скоро буде ще один, більший, але наші окопи глибокі та широкі, а колючий дріт досить гострий. Настрій у наших незламний. Передавайте всім вітання.

Ваш Ернст

13.Х.15

Любі батьки!

Гроші я отримав, дякую. Я наразі єдиний фенріх у всьому полку: інших уже давно підвищили до лейтенантів. Це було ще під час наших курсів у Дьоберітці.

Зараз ми перебуваємо в тилу, повернулися не без втрат. Мене поки що призначили командиром 1-го відділення, а через 3–4 тижні я стану командиром взводу. Я живу тут разом із лейтенантом Торау, з яким дуже добре зійшовся. Сьогодні над Душі пролетіла ескадрилья з 20-х літаків, вони нас добряче налякали. Завжди розважає, коли зграя лелек пролітає над позиціями, і як наші, так і англійці відкривають щільний вогонь по бідних пташках. Окрім цього, з розваг тільки їдальня. Сьогодні зранку було заняття з верхової їзди, на жаль, зганьбився.

У мене до Вас лише одне прохання. Не могли б Ви вислати мені маленький фотоапарат, тут є люди, які можуть мене навчити, тоді можна буде робити знімки на пам’ять. Я вже зробив два фото, надішлю їх завтра або післязавтра, це два знімки в окопі, один із них — біля місця, де я так щасливо уникнув уламків від міни.

А ще я дуже хотів би виписувати номер ентомологічного журналу, щоб залишатися в курсі того, що відбувається в науці. Ви можете його замовити у Шорля або в Зеефельд, якщо там є «Оглядач колекцій», то підійде останній номер. Взагалі найкраще — це щотижнева газета, бо щомісячник — це надто довго чекати. До речі, я отримав згущене молоко, дякую! Тут знову подейкують про «наступ», але точно ніхто не знає. Як справи вдома? Будь ласка, подбайте про двох моїх найбільших жуків! Привіт усім.

Із найкращими вітаннями,

Ваш Ернст

ДОКТОР ЕРНСТ ЮНҐЕР

РЕЙБУРГ (МІСТО) Середа, 13 жовтня 1915

ВІЛЛА ЯГДГАУЗ

ТЕЛ. СЛУЖБА РЕЙБУРГУ, ВІДДІЛЕННЯ № 3

Любий Ернсте!

Ми отримали обидва листи від тебе від 9 числа, і я мушу визнати, що мама не в захваті від твого теперішнього становища. Щодо поезій я зможу щось написати лише коли буду в Детмольді. Тут у мене досить багато роботи в оранжереї і в саду, адже бідолашний Маєр так і не отримав відпустки.

Загалом, я тут веду споглядальне життя. Сьогодні зі своєї гострозорої рушниці поцілив вже сьому сойку. Цю здобич ми добре підсмажуємо й наминаємо з великим апетитом. Тут також живе дуже миле дівча, ми з нею цілий вечір провели надворі та дуже приємно розмовляли. Днями я почув від тата, що товстий Люріх помер і це сталося дуже раптово. А ще прикладаю дуже цікаву замітку про смерть відомого ентомолога. Ти ще пам’ятаєш про замітку про рожевих жуків, яку ми тоді вирізали? Коли ти знову виберешся із траншей? Обох тропічних гігантів, Голіафа разом із Гемаліном, я з пошаною та ніжно попестив і так само ретельно замкнув знову. Це два славних звіра зі славної країни. Декілька днів тому тут пролітали журавлі, не менше 100 птахів. Я їх чудово чув навіть уночі; все мовчить, тільки вітер тихо шумить у деревах та іноді чути, як сільські собаки виють на місяць, прихований за важкими хмарами; як раптом все прориває журавлиний крик. Коли я вперше почув його, я вже не міг заснути.

На жаль, зараз я мушу зупинитися, бо 1) закінчується аркуш 2) я вже маю іти.

Найкращі вітання!

Твій брат Фріц!!

[Конверт: штемпель: […] 6 рота фуз. полк. № 73

Польова пошта III див. піхоти, 15.10.15]

Польова пошта

Родині

Доктору Е. Юнґеру

Місто Рейбург (округ Ганновер)

Відправник: фенріх Юнґер

Фуз. полк № 73, 6 рота

15.Х

Любі батьки!

Хоча я написав учора, але сьогодні є новий привід. Мені повідомили, що, згідно з наказом по дивізії, мені треба придбати власний пістолет та бінокль. Бінокль у мене вже є, а ось пістолет я маю придбати якнайшвидше. Якщо я не підтверджу впродовж 14 днів, що мені можуть вислати з дому, мені доведеться замовляти його через дивізію.

Вам привіт від Брамса. Ще подейкують, що Брінкманну ампутували ногу, тому він якийсь час не відповідав на листи. Надсилаю Вам уламок зубчатої англійської гранати. А ще сьогодні англійці отримали в розпорядження важкі міни.

Пістолет візьміть якийсь дешевий, я думаю, маленький «Маузер» підійде. Газета, яку я просив, не має бути якоюсь вузько тематичною, це може бути просто будь-яка газета, де були б згадки про комах, головне, щоб вона виходила щотижнево. Молоко, тютюн, цигарки, гроші та сир я отримав і дуже вдячний за них.

Найкращі вітання,

Ваш Ернст

20.Х

Любі батьки!

Як Ваші справи? У мене все дуже добре. Просто зараз я сиджу на передовій у моїй землянці та пишу лист і підписую поштову картку. Дякую за Ваші посилки, які я отримав, все, крім лікеру та пралін, які, сподіваюся, ще надійдуть. Моє найбільше бажання наразі — це щотижневик про жуків або загалом про комах. Сподіваюся, до Різдва мене підвищать до лейтенанта, але на все хороше треба чекати. Тут зараз дуже спокійно, хоча в кожному разі щоденних втрат на передових позиціях не уникнути. Тепер я знову зовсім звик до вибухів. Мені здається, що дуже скоро настане час для товстих рукавичок, в’язаних шарфів та бавовняних шкарпеток, адже погода хоч і ясна, та все ж стає доволі холодно, особливо вночі. Надсилаю дві фотокартки з траншеї для нашого архіву. На одній я стою перед бруствером з мішків із піском, у який 4 дні тому влетіла важка граната. На іншому знімку ми з хлопцями з відділення стоїмо перед нашою землянкою. Зверху висить маленька міна, що не розірвалася, ми знайшли її в окопі. Ліворуч внизу — вхід до землянки, а ця чорна пляма праворуч зверху — це діра, яку пробила міна першого дня. Справа Зліва зверху ми стоїмо в нашому окопі. Думаю, помітно, як там тісно. Ви також можете переконатися, що окоп достатньо глибокий. Загалом, окопи ще вищі за рахунок мішків з піском та насипів землі. Маленька військова родина, досить милий знімок. Напишіть мені якнайшвидше.

Найкращі вітання.

Ваш Ернст!

[на полях ліворуч] Якийсь жартівник-англієць вчора зранку кричав із того боку, що через 2 місяці вже настане мир.

Монші-о-Буа, 20 жовтня 1915

Любий Фріце!

Зграї журавлів пробудили в мені спогади про Рейбург, Мардорф та озеро Штайнгудер. Але, тривожно скрикуючи, бідні птахи летіли вздовж лінії фронту, а їм услід посилали багато сотень пострілів, німецьких, англійських, французьких. Окрім цього, тут все по-старому, доволі одноманітно. Постійні вибухи набридають, і я хотів би знову сидіти над моїми комахами.

Твій Ернст

Поштова картка

до фрау Юнґер

місто Рейбург (округ Ганновер)

Відправник (ім’я та посада): фенріх Е. Юнґер

Полк № 73

23.Х

Люба мамо!

Зараз я цілком безтурботно дістався майже до Кельна. Наш лейтенант взяв мене з собою у другий клас, хоча зазвичай ми їздимо ще у вагонах 3-го класу. Як тільки прибуду в полк, напишу більше.

24.Х

Любі батьки!

Ваш лист я отримав учора. У мене все добре, сподіваюсь, у Вас також. Я вже переконався, що надіслати фотоап. — це буде дуже незручно, тому, коли мене підвищать, я подивлюся, чи зможу я придбати його в Камбре або Ліллі. Те, що Ви виписали ентомолог. журнал, мене дуже тішить. Щодо пістолета я ще раз все обдумав. Дрейзе 6,35 має бути дуже корисним та підійде мені і щоб носити постійно, і для патрулювань. Але випишіть або надішліть його якомога швидше. Колись потім я куплю собі на зарплатню ще один, думаю, парабеллум, і для боїв, і загалом на майбутнє. Крім того, я би дуже хотів купити собі велику подушку. Тепер я знову в селі Душі. Ви отримали мої фото? Зараз нам найкраще живеться на передовій. Я вже командир відділення, першого відділення в першому взводі. Вночі в нас чотири години чергування, вдень — дві. Решту часу я присвячую читанню, письму, віршам і т. п. Тому мене дуже втішить, якщо Ви зможете надіслати мені книжки Лафера, коли вони Вам не потрібні. Все, що в нас вдома, я все одно вже читав. Часто Брехт або інший лейтенант запрошують мене повечеряти з ними. У мене [завжди] досить багато листів. До речі, Ви можете якось запросити на недільну вечерю Пріпке, його адреса: Ляйбніцштрассе 7. Рабе — ще один мій вірний товариш, він вдає, що винайшов новий хімічний елемент, тож я порадив йому тата як видатного хіміка. Із Фріцом ми ведемо дуже поетичне листування, тільки листи Ханни завжди повні пліток, але на це гріх скаржитися. Вчора знову поранило двох наших. Для Ханни я знайшов тут тонке й вузьке кільце від гранати, я хочу ще зробити на ньому гравіювання і витіснити золотом. Нещодавно біля вбиральні я знайшов у землі кістки пальців, у мене навіть виникла ідея зробити з однієї кістки мундштук. Сигари вже теж закінчуються. Надішліть будь-ласка декілька штук по 12–15 пфенінгів, тільки щоб обгортка була тонкою або зовсім без неї, і тільки світло-коричневого кольору. Найкращі вітання надсилає Вам

Ваш Ернст

Польова пошта [Поштовий штемпель: К.Д. Польова пошта, ІІІ піх. див., 26.9.15]

6 рота, II бат. фуз. полку № 73

221 бригада. III див.

до родини

Док. Е. Юнґеру

Місто Рейбург (округ Ганновер)

Відправник: фенріх Ернст Юнґер

III піх. див. 221 бригада

2 бат. 6 рота

25.Х.15

Любі батьки!

Я щасливо дістався і тепер приєднався до 6-ї роти. Старший лейтенант добре мене зустрів і призначив до 6-ї, оскільки в 9-й вже є два штандарт-юнкери. Я мав вести на передову 2-гий взвод. Дорогою нас, імовірно, помітили. Сссс — бум! Біля нас упала одна граната. Я крикнув всім залягти, а потім бігти до укриття. Вперше я вів взвод під вогнем.

Зараз я вже знову подолав страх перед боєм. Тут панує постійна діяльність. Ми розташовуємося ліворуч від Арраса.

Найкращі вітання

Ваш Ернст

Е.Ю. ІП піх. див. 221 бриг.

73 фуз. полк, 3 бат, 6 рота

26.Х.15

Любі батьки!

Сьогодні я вже другий день у Душі. Тут справді спокійно, утім, доволі цікаво. Сьогодні мене представили командиру роти, лейтенанту Брехту. Раніше він був торговцем у німецьких колоніях. Лейтенант вибачився, що не може запросити мене на обід, бо його самого вже запросили до майора. Я живу в маленькому будиночку разом із одним фельдфебелем, зате в нас є крихітний, але надійний підвал-бомбосховище. Тимчасово я ділю пайок зі своїми товаришами, але, починаючи від завтра, вже буду харчуватися в офіцерській їдальні. Наша рота наразі висувається на позиції, з наступного тижня ми вже будемо в окопах. Тут окопи набагато кращі, ніж [на позиціях] при Реймсі, все залито бетоном, є захист від бомб і від води. Сьогодні я оглядав місце вчорашніх подій, гранати розривалися приблизно за 100 м. від нас, близько 10 штук. Селище взагалі не обстрілюється, ймовірно, через місцеве населення. При нашій кухні є один французький хлопчик, сирота, який спить тут-таки в кутку і вже бігло розмовляє німецькою. Він вже розпізнає дуже точно бухкання мін, гранат, шрапнелі і т. п. Перед кухнею — дуже гарний напис:

Вчора йшов дощ і я був вимушений натягнути мій середньовічний плащ. Сьогодні середньовічна вже осіння погода. Яблуні та груші повні плодів.

Випишіть мені, будь ласка, ту газету знову, а ще, здається, що мені знову тимчасово треба трохи грошенят. Якщо будете писати, то пишіть краще листи, я не дуже хочу, щоб поштові картки перед цим хтось читав. З побажань: цигарки, сигари, дрібний тютюн, солодке та трохи лікеру. Мій ранець мені передадуть із польовою кухнею, коли ми знову висуватимемося на позиції. Сподіваюся, що у Вас є правильна адреса.

Найкращі вітання всім

Ваш Ернст

III піх. див., 221 бриг., 73 фуз. полк, II бат., 6 рота

29.Х.15

Любі батьки!

Ви отримали мій попередній лист? Мені стало відомо, що фенріх не стає заступником офіцера — зазвичай після 3–4 місяців фенріха підвищують до лейтенанта. Вчора ввечері були посиденьки з пивом в офіцерській їдальні, де я познайомився з офіцерами з 1-го бату. Тут все набагато офіційніше, ніж у гарнізоні. Як фенріх ти маєш бути присутній щодня. У їдальні обідають та вечеряють, тут також дають вино. Сьогодні ввечері моя рота повертається на позиції. Зараз у полку є ще кілька фенріхів, як і штандарт-юнкерів. Вогонь майже припинився, постріли чути дуже рідко. Сьогодні я брав участь у плануванні атаки. До траншей ми вперше потрапимо лише наступного тижня, це має бути відносно спокійна служба. Загалом, досить кумедно спостерігати, як за столами в їдальні сидять лейтенанти, в одну лаву, з біноклями та в повному спорядженні. Ще дуже прикро, що фенріх має пити з усіма і, водночас, вчитися, як правильно носити манжети й так далі. Як справи вдома? Скоро будуть осінні канікули?

Вчора ввечері моя рота повернулася з окопів, а вже сьогодні після обіду ми проводили навчання. Лейтенант Брехт здається дуже товариським, тепер мені вперше випало краще з ним познайомитися.

Надішліть мені, якщо буде можливість, склянку згущеного молока. А ще, будь ласка, трохи грошей, щоби я міг заплатити за рахунками. В цілому ж, тут нічого нового, перший день, як і завжди, був найкращим.

Кращі вітання Вам надсилає

Ваш Ернст

III піх. див., 221 бриг., 73 фуз. полк, II бат., 6 рота

31.Х

Любі батьки!

Дякую за Ваш лист із Берліна, який я отримав. Чи отримали Ви 3 знімки, які я надіслав із листом? Тут якийсь час говорили про те, що ми знову маємо переїжджати, але це виявилося хибною тривогою. Поза цим, все по-старому. Я би зараз дуже хотів опинитися на передовій. За весь тривалий час війни ми набралися стільки досвіду, що траншеї вже робимо зразково. Щодня стріляє важка артилерія, тож ми сидимо в наших бліндажах глибоко внизу, майже як у печерах, та лише посміюємося. Тільки чисельні миші та щури — це огидно. Ви зробите мені величезну послугу, якщо надішлете маленьку мишоловку. Праліни та лікер не дійшли.

Із захопленням я чекаю першу ентомологічну газету та книжки Лафера. Сподіваюся, Ви також не забудете зробити підписку на наступний квартал. Більше в мене нічого цікавого.

Найкращі вітання

Ваш Ернст

[Поштова картка: «Емміх-Плятц» цирульня фуз. полку № 73

Поштовий штемпель: К.Д. Польова пошта III піх. див.

6.11.15

Штемпель: рота II бат. фуз. полк. [77] 221 бригада. III дивізія]

Пану Фріцу Юнґеру

Детмольд, Еміліенштрассе 22

Любий Фріце!

Найтепліші привітання з Д.! Днями надішлю тобі ентомологічну газету, яку я зараз виписую. Загалом, усе добре.

Твій Ернст

Монші-о-Буа, 12 листопада 1915

Любий Фріце!

Скоро почнуться різдвяні свята. Дощ ллє як із відра, наші траншеї поступово осипаються і перетворюються на калюжі, повні багнюки. Навіть англійці впали у відчай та припинили стріляти. Я тепер став командиром взводу й налаштувався на довгу кампанію. Якщо до наступної осені настане мир, це ще буде добре.

Твій Ернст

(…)

7 грудня

Любий Ернсте!

Сьогодні я отримав Твій лист. Вітаю тебе зі званням лейтенанта! Коли мені доведеться стати солдатом, було би чудово, якби мене записали до 73-го. Ентомологічну газету я вже отримав — принаймні більше нічого не приходило. 14 днів тому мама й тато приїздили до мене. Ми разом відвідували Германа. Зараз я неймовірно багато читаю. Коли приходжу з гімназії, то одразу сідаю за книжки, так що щодня прочитаю майже по 500 сторінок. Зокрема це Гейзе, Вільденбрух, Келлер, Ліліенкрон, Шторм, Фрайтаґ, Фонтане, Ганґгофер та Марія фон Ебнер Ешенбах.

Маєр знову написав мені

8 грудня

Сьогодні я отримав радісний лист від тата про те, що Ти тепер лейтенант. Не переймайся, тато з усіх Юнґерів найбільше тішиться з того, що Ти став офіцером. 18-го грудня я знову їду додому. Якщо маєш бажання провести Різдво разом із нами, тоді візьми відпустку, якщо це можливо. Я знаю тут кількох, які отримали попросилися у відпустку та отримали її. Надішли мені своє фото після призначення лейтенантом. Твоє фото як сержанта висить у моїй кімнаті, прикріплене двома кнопками.

Найкращі вітання

Від Твого Фріца

[Приписка іншою рукою: і мами]

ДОК. ЕРНСТ ЮНҐЕР

РЕЙБУРҐ (МІСТО)

26.12.15

ВІЛЛА ЯГДГАУЗ

ТЕЛ. СЛУЖБА РЕЙБУРГ № 3

Мій любий Ернсте!

Ми дуже радіємо Твоєму приїздові, я майже не можу повірити в те, що я побачу Тебе так скоро. Різдвяні свята вже минули. Ми дуже гарно їх відсвяткували. На Новий рік вдома буде все, що ви любите, інакше для жодної матері це не справжнє свято. Тато надішле тобі речі найближчими днями. Підштаники мають бути шерстяні чи бавовняні? [зверху: я надішлю бавовняні] Носовички — білі? Сподіваюся, Ти отримав передачу на Різдво як подарунок. І дотепер сподіваюся, що револьвер ще надійде.

Бажаю Тобі щастя та всього найкращого в Новому році. Як ви там відсвяткували Різдво? Мабуть, вам доводиться добряче пити-гуляти, щоби заглушити тугу за домом. Принаймні тим, хто молодший. Сильвестр теж так робить. Добре, що на Різдво Ти не був на позиціях, адже Ти й так був на передовій уже вісім днів поспіль.

Ханна зробила нам усім подарунки. Зараз вона у Вердау у своєї подружки, їй усе подобається.

Сподіваюся, у новому році все також буде добре. Тебе сердечно вітає і цілує

Твоя мати

Любий Ернсте!

Найкращі вітання з Різдвом та Новим роком надсилає Твій брат Ганс

Любий Ернсте.

Веселого нового року Тобі бажає Твій брат Вольфганг.

Л. Е.!

Ганс дав мамі 60 пфеннінґів, які він назбирав, із дорученням купити Тобі на них 1 чи 2 сигари на Різдво. Це мило, правда? Твої речі я надішлю. Мабуть, краще, аби кітель, плащ і штани залишилися в Ганновері? Все інше я надішлю післязавтра з Ганновера.

Найкр. поб.! І з Новим роком Тебе!

Пастор безслідно зник[31]

Е.Ю.

Рейбург, 25 січня 1916

Любий Ернсте!

Ти добре доїхав? Коли Твій потяг зник у темряві, ми всі відчули якесь спустошення. Ми йшли майже як уві сні. У понеділок я був із татом у Франца Лафера, де ми шукали для Тебе якісь книжки. Вони надійдуть найближчим часом. На вокзалі ми замовили для Тебе газету. Потім я пішов у кіно, але картина здалася мені такою огидною, що я вибіг на середині.

У вівторок зранку ми виїхали з Ганновера. Мама й тато вийшли у Вунсторфі, а я поїхав прямо до Рейбурга.

Найкращі вітання

Твій Фріц

Душі, 10 лютого 1916

Любий Фріце!

Нещодавно ми пережили два важких обстріли селища та сиділи в підвалі, поки в нас стукали зуби. У мене якраз був на долоні жук сколітус, адже я тут практикуюся у визначенні породи і в мене із кожним днем виходить дедалі краще. Коли перший вибух прогримів у садку, у мене з рук випав і жук, і збільшувальне скло, і я кинувся до підвалу.

Люксі завжди сидить зі мною в укритті. Під час обстрілів вона заповзає в найдальший закуток. Можливо, ми теж живемо в наших окопах керуючись радше інстинктом, ніж ми думаємо, ніби якісь мурахи.

Твій Ернст

Детмольд, 14 лютого 1916

Любий Ернсте!

Я щойно прийшов із гімназії та знайшов Твій лист на столі. Три газети прибули сюди й успішно збереглися. Я думав, що у вас там заборона на листування, принаймні про це часто чути зараз. Ще подейкують про те, що готується великий наступ із німецького боку. Що означають арабські чи єгипетські апарати, які Ти намалював? Це була б хороша вправа та розвага для Тебе, якби Ти зараз вивчив арабську або турецьку. Коли Ти почнеш укладати свою збірку віршів? Щодо жуків, то тут їхнє життя дуже пасивне через вогку погоду. Зараз я найбільше займаюся віршами та навряд чи пройшов хоч один день, коли я не написав би кількох строф, які я все одно здебільшого знову викреслюю. (…)

Сьогодні тут жахлива погода, сіре на сірому та злива за зливою, справжній квітень. Єдина розвага детмольдців — це недільні концерти в неділю зранку перед княжим палацом. Туди ходить гуляти також моє нове кохання, якій я вже присвятив вірш і т. д.

З найкращими побажаннями!

Твій Фріц!

Детмольд, 20 лютого 1916.

Любий Ернсте!

Твій останній лист дійшов без перешкод, і мене засмутила звістка про смерть бідного Люпіна. Невже він помер через тугу за його прекрасною батьківщиною в Локкумі та шумом очерету монастирських озер? Або його надто сильно налякав грім артилерії? Твій останній вірш мені здається дуже милим, але все ж дещо я би в ньому змінив. Оскільки він присвячується мамі, зміст має слово «писульки» не відповідає настрою. Утім, мені здається, що якщо Ти не схочеш редагувати, то теж матимеш рацію: l’art est difficile, la critique est aisée. Але якщо Ти відредагуєш, тоді слово «криві» теж краще прибрати[32].

Замість цього краще обрати серйозне слово «темні». Останній рядок можеш залишити так, як є. Я вже завершив декілька віршів, які включу до моєї маленької книжечки, якщо вони мені ще подобатимуться за декілька днів. (…)

Я тільки що був на вокзалі; звідти від’їжджали солдати, 750 чоловік, і за годину ще раз 750, всі на захід. Тут усі досі говорять про великий наступ у Франції. У понеділок 800 чоловік відбули до Росії. Це триває далі й далі, люди відбувають та прибувають, і скільки ще так триватиме, поки дійде до нас? Я дуже втішуся, коли це станеться, скажу відверто — навіть попри всі криваві історії та труднощі. Турки вже зазнали поразки від росіян. Якщо ми не втрутимося, на східному фронті все буде так само кепсько, як тоді, коли вперше був перший наступ Австрії проти Сербії, де наші союзники втратили 80 000 полоненими. Війна може тривати ще довго, ще дуже довго, поки не випаде можливість для доленосного вирішення. Як там у вас із погодою? У нас останніми днями були страшенні заметілі.

Найкращі вітання

Фріц

PS. Додаю цю маленьку замітку, яка Тебе зацікавить.

Детмольд, п’ятниця, 3 березня 1916

Любий Ернсте!

Щойно я отримав Твій останній лист. У першому вірші мені подобається останній рядок.

«В мені цей дивний і примарний біль» —

Тобі не здається, що це звучить дуже незвично? Твій В цілому, тиха й гарна неділя змальована дуже добре. У другому вірші «Монастир» остання строфа здається незавершеною. Немов очікуєш почути ще одну чи більше строф. Крім того, Ти пишеш:

Це звучить вже як завершення, але Ти міг би зробити враження ще гострішим. Нещодавно я виписав собі дещо з Ліліен-крона, що мені дуже сподобалося. Серед іншого він пише: «Деякі невипадкові алітерації та внутрішні рими надзвичайно прикрашають вірш». Наприклад, у Тебе:

Звичайно, перегинати з цим прийомом теж не слід. «Гіллі» та «голуби» — це не чисті алітерації. Втім, Ліліенкрон цього не відкидає. (…)

У вас в окопах полювання на жуків має бути доволі продуктивним. Які види взагалі там живуть? Тут вже починається весна, тож треба бути уважним. Квітнуть проліски та крокуси, нявкають коти, а вечорами шпаки прославляють життя. Тепер Останній випуск переді мною, хлопці 1897 року народження, будуть мобілізовані. Мені вже не терпиться знати, коли буде наша черга. Останніми днями звідси близько 1000 чоловік відправилися до Вердена. Сподіваюся, ми прорвемося там та візьмемо укріплення

Найкращі вітання! Фріц.

Детмольд, 10 березня 1916.

Любий Ернсте!

Вельми дякую за люльку та гроші. Того ж таки дня я її полагодив і тепер знову можу курити. Мій друг Гульс теж разок спробував та був у захваті. Він сказав: «Поки ми ще можемо смакувати щось подібне, справи не такі вже й кепські». Тютюн смакує розкішно. Мама попросила мене надіслати їй той вірш, що їй присвячується. Ще я знайшов цілу низку газет, три ентомологічні та одну дві — листки Ліллера. Як там у вас живеться панам французам? Я чув, що на деяких ділянках фронту були потужні артилерійські дуелі. Біля Вердена триває жваве просування вперед, сьогодні прийшла звістка про взяття укріплень у селищі Во біля Лоррену. Також я читав воєнні звіти з Португалії. Хід війни стає все більше завзятим та закрученим, і більше ніхто не знає, у який хаос це вилиється. Але головне, щоб у нас залишилися козирі для перемоги.

З нашими колоніями теж наразі нічого не ясно. Зараз Камерун у руках британців і тільки Німецька Східна Африка ще тримається. Там, мабуть, відбуваються жахливі бої за темний континент. Серед кущів та боліт, заражені лихоманкою та покусані москітами, тримаються там наші піхотинці. Сподіваюся, до кінця війни ми відіб’ємо ці землі назад і додамо до них ще здоровенний шматок. Коли я вперше прочитав книжку Стенді «Крізь темний континент» чи як там вона називається, мене налякали ці образи широких пустель, величезних пралісів та диких негрів. Але тепер я багато віддав би за те, щоб бути там. Напиши мені якнайшвидше

Найкращі вітання

Твій Фріц.

ДОК. ЕРНСТ ЮНҐЕР, РЕЙБУРГ (МІСТО)

28.5.16

ВІЛЛА ЯГДГАУЗ

ТЕЛ. ВІДДІЛЕННЯ МІСТА РЕЙБУРГ № 3

Мій любий Ернсте!

Час у Твоєму маленькому університетському містечку знову дійшов кінця. Шкода, я би ще довго дивилася на Тебе тут, у спокійному безпечному місці. Ти вже можеш їздити верхи? Чи взагалі навчився хоч трохи? Врешті-решт, Ти скоро очолиш роту й будеш робити об’їзд окопів із власним ад’ютантом. Як у Тебе з грошима, Ти відклав щось чи витратив усе під час відпустки? З Ганновера я надіслала Тобі солодощі та копченого вугра. Олії не було, але щойно я дістану, то теж надішлю Тобі. Зараз скрізь її не вистачає. Ти отримав лист Ханни? Напиши їй, це її дуже втішить. Часом ми разом уявляємо твою наступну відпустку та погоджуємося, що тоді ми будемо цілковито щасливі. У Ганнов. я часто бачу офіцерів, які дуже схожі на Тебе, і тоді я думаю, що це Ти, поки не підходжу ближче і не виявляється, що це тільки уява. Але хто його знає, все може бути. Садок та парк у повному порядку, навіть без садівника. На жаль, 1-го числа Мінна звільняється через хворобу її матері. Її наступниця здається дуже милою.

Напиши якнайшвидше. Сердечно вітає та цілує Тебе

Твоя мати

Любий Ернсте!

Підтяжки до сорочки я нещодавно замовив у Бенніґсдорфі. У Крейля я сьогодні замовив голки та клей «Синдетікон». Камфору та блокнот уже надіслав. Від Ф. (Бенніґсдорф), Ганновер, Штендегаузштрассе 3, Фабрика уніформи, ти отримаєш речі, причому швидше, якщо напишеш їм свою адресу.

Загалом, усе в порядку, парк дуже гарний, і рододендрони гарні як ніколи, розквітають навіть усі нові квіти.

Найкр. віт.! Е.Ю.

3.VI.16.

Любі батьки!

Як у Вас справи? У мене все добре. Коли надійшов ще один дуже зворушливий лист від мами, я якраз їхав на потязі до тилових позицій. Про те, що хотіли тут заподіяти англійці, мабуть, вже написали в газетах. Але об наш полк вони поламали зуби, немов об граніт, і він вистояв, ніби скеля посеред бурхливого моря.

Наразі все спокійно; ми відійшли назад. Наші нерви, попри вогонь, який вівся цілодобово, та попри 3 атаки хлором, все ще «в нормі». Зрештою, я сам узяв участь в одній газовій атаці або точніше, у 3-х, які відбувалися одночасно, так що все не так і погано.

Сьогодні я знову надіслав ящик із книжками, напишіть, будь ласка, коли він прийде. Ще я був би дуже вдячний за декілька номерів французького «Фіґаро». Все, що можна ще розповісти, я розповім уже особисто, коли знову матиму відпустку. Передавайте всім привіт.

Найкращі вітання

Ваш Ернст

P.S. У покинутих садках росте так багато ягід, що ми постійно перебуваємо під загрозою померти «геройською смертю» від об’їдання.

Монші-о-Буа, 17 червня 1916

Любий Фріце!

Дякую за твій останній лист. На жаль, Душі знову потрапило під обстріл і в поспіхові я десь запропастив його. Позавчора помер мій чудовий, добрий собака Люксі; я поставлю на його могилі камінь на згадку про нього. Якось недавно ще до його смерті, коли я лежав у ліжку, він дуже довго дивився на мене, підійшов і лизнув мені руку.

Твій Ернст

Ганновер, 7.8.1916

Любий Ернсте!

Кілька тижнів тому, коли ми з татом їздили купувати молодих гусей, ми раптово вирішили, що я маю вступити до війська. Вже наступного ранку ми були в казармі на Ватерлооплатц, де тато представив мене командиру резервного батальйону, майору фон Ноббе. Він записав мене кандидатом на посаду штандарт-юнкера. Спершу я жив із іншими юнкерами в казармі, де мене щоночі кусали клопи. Нашим вишколом займався віце-фельдфебель Маєр. Я дуже зрадів, коли отримав дозвіл ночувати в місті, бо мене остаточно замучили ці маленькі тварюки, із якими я ділив постіль.

Зараз я вже три тижні як солдат. Стрільби, вправи, стройова, наряди та нічні чергування не залишають і однієї вільної години. Я встаю о п’ятій та лягаю спати о десятій, дуже втомлений. Обідаємо ми, юнкери, в одній їдальні з офіцерами.

Ну бувай, мені треба дізнатися про чергування.

Найкращі вітання

Твій Фріц

Поштова картка [Штемпель: К.Д. Польова пошта III піхот.

див., 29.8.16]

Пані Юнґер

Бад Бінц ан Рюґен, Вілла Русола

Відправник:

Звання — Лейтенант

Прізвище — Юнґер

[Штемпель: адреса польової пошти відправника: фуз. полк № 73, 2 рота, III піхот. див.]

30.VIII.16.

Л. мама!

Ми знаходимося на позиціях біля Соммі, зараз тут спокійно. На жаль, я не міг написати раніше, як тепер часто буває. Тут я побачив зовсім новий тип війни, здається, це найбільш велика битва усіх часів[33].

Скоро напишу з Р.!

Найкращі вітання Ернст

24.Х.16.

Любі батьки!

Вчора ввечері я прибув до полку. Ще одну ніч я провів у Метці та побачив там, що вокзал у повному порядку. Вночі треба було погасити все світло, один раз прозвучали залпи гармат. Коли я прибув на кінцеву станцію, треба було йти пішки ще 2 з половиною години до полкового штабу. На щастя, я зустрів дорогою капітана Даубера, командира саперного підрозділу, з яким ми познайомилися у Круасіллі. Він був дуже люб’язним і підвіз мене на своєму автомобілі до X. Я пройшов широкою вулицею, біля якої мене поранило в квітні 1915-го.

Старший лейтенант якраз пив каву, коли я відрапортував. Те, як швидко я повернувся, справило на нього хороше враження, він запросив мене приєднатися, запропонував каву, лікер, сигару та на додачу знайшов мені кімнату на цю ніч, а також потурбувався про сніданок. За вечерею він розпитував мене про відпустку та родичів і навіть згадав, що бачив Фріца серед штандарт-юнкерів. Він висловив надію, що тато зможе знайти родовища[34]. Мене знову призначили до 2-ї роти.

Сьогодні зранку ми попрощалися і я подякував йому та в товаристві фельдфебеля попрямував до місця розташування своєї роти. Наразі рота перебуває на позиціях, я вже не йду на передову, бо завтра ми всі перебираємося у якесь інше місце.

Перед обідом я розмовляв по телефону та отримав наказ приготувати квартири для першого бату завтра у X. на 2 годину. Зазвичай це дуже невдячна робота.

Тут я живу в дуже милій кімнаті в будинку посеред лісу. Ліс здається дуже первісним, мабуть, через те, що місцевий ландшафт складається з гір та крутих лощин. Це справжнє солдатське містечко посеред яру. Сьогодні після обіду мають прийти мої речі. У нашій роті залишилося дуже мало старих вояків.

У штабі полку я познайомився також із добровольцем Штельманном. Ми обмінялися думками та я зрадів, почувши, що тут всі добре підготовлені.

Передавайте найкращі вітання Фріцу та Ханні й обом малюкам. Надішліть мені, будь ласка, також адресу тата, якщо він не вдома.

Найкращі вітання

Ваш Ернст

Окопи, 15 грудня 1916

Любий Фріце!

З тих пір, як я отримав третє поранення, я весь час чекав, що Ти подаси ознаки життя. Весь час, поки ми перебуваємо на Соммі, я виконую обов’язки дивізійного спостерігача, оскільки моя нога наразі не дозволяє мені брати участь у довгих маневрах. Так що я сиджу прямо зараз на пагорбі перед телескопом, з якого можна спостерігати за вогневими точками та світловими сигналами супротивника. Біля мене два телефони, один зв’язує з позиціями, інший — зі штабом дивізії.

З дня на день мене звільнять з цієї посади і тоді я повернуся до квартири в селищі Нюрлю, у якій після втечі місцевих жителів ми досить затишно влаштувалися. Особливо вражає там набір порцеляни, якої так багато, що ми могли б відкрити власну крамницю. Ще вчора ввечері я собі зручно розташувався в моїй кімнатці біля пічки, яку ми розтоплювали ставнями та меблями, курив та читав книжку. За будинком тут великий сад. Разом із великою кількістю хвойних, гарних та височезних, там стоїть також безлистий каштан, чиї плоди я збираю, аби смажити.

Стрілянина на Соммі дещо стихла. Тільки вечорами чути час від часу на добрячій відстані загороджувальний вогонь. Загалом же, це гарчання повільно стихає.

Пропозиція миру нас тут дуже здивувала, і декому дуже не сподобалося, що ми маємо зробити перші кроки. Що ж до мене, то я не вірю в жоден мир, до якого не примусив голод або сила зброї.

Твій Ернст

5.II.1917

Любі батьки!

Ви отримали мій попередній лист? З тих пір я не чув від Вас ніяких звісток. Я знову надіслав посилку з книжками, напишіть, будь ласка, коли отримаєте його. Разом із тим я надіслав ще кілька цікавих мап колишніх позицій на Соммі, частково з моєї служби в офіцерській розвідці, частково зі спостережного пункту, тож прошу Вас зберегти ці мапи разом з іншими моїми речами з війни.

Фріц, як це видно з його останнього листа, тепер знову має бути в Німеччині. Він якраз повернувся з коротких гастролей і візьме участь у гарному наступі в новому році. Сам він розповість про це більше.

Ви, напевно, вже знаєте, що з 15 лютого змінюються правила написання адреси в польовій пошті, тож ось нова: лейт. Юнґер, фуз. полк № 73, 1 бат., 2 рота. 18-го числа я знову їду до розташування полку, тож врахуйте це, якщо будете щось посилати.

Мені дуже хотілося б отримати газету, щоби можна було дізнатися, що відбувається в світі, наприклад, «Ганноверський оглядач» абощо.

Будь ласка, передавайте всім привіт

Найкращі вітання

Ваш Ернст

15.II.17

Любі батьки!

Лист тата від 11.2 я отримав сьогодні, як і лист від сержанта Боде. Сподіваюся, мої речі я знайду в місці розташування роти. Наш полк має знову відійти з передової. Тепер дуже скоро слід чекати атаки. У кожному роді військ подейкують, що на цілому фронті супротивник пробує сили, особливо там, стоять де англійці.

Тато писав, щоб я пошукав посаду ад’ютанта або щось схоже. Навіть не зважаючи на те, що це посада для тилових щурів, кавалеристів та інших ветеранів, які воюють не доходячи до лінії фронту, для мене таке призначення було би просто жахливим, адже на цій посаді стаєш хіба що кращим камердинером і служкою. Якщо я стану командиром роти у фуз. полку № 73, наді мною буде тільки два начальника і завдання, які будуть і цікавими, і передбачатимуть самостійність, де можна буде щось зробити самому, а не лише передавати накази інших. Крім того, я маю ще раз понюхати пороху в бою, без цього я не вгамуюся. Служити в тилу я зможу й після війни, якщо тільки матиму таке бажання.

Ви вже отримали мою посилку з книжками? Завтра я надішлю другу. Дякую за те, що надіслали тютюн і маленький пакунок від матусі. Буде чудово, якщо зможете надіслати маленьку пляшку хорошого лікеру.

Загалом, тут усе добре. Як там Фріц?

Найкращі привітання Вам усім від

Вашого Ернста

Сіссон, 17 лютого 1917

Любий Фріце!

Як Тобі ведеться у Дьоберітці? Ти потрапив до тієї самої роти, у якій я був тоді.

Мій час на полігоні в Сіссоні також закінчується, завтра вдень я вже їду до розташування полку. Бойє написав мені, що там згущуються хмари. Можливо, скоро нас закинуть на інші позиції. Ну звісно, хотів би я подивитися на болота Сомми якраз на початку весни, коли все живе прозябає у воді, в очереті та багнюці.

Напиши ще про те, як Тобі живеться в другій роті. А ще я завжди залюбки слухаю те, що люди розповідають про загальне ставлення та особисті стосунки; з цього багато чому можна навчитися.

Твій Ернст

21.II.1917.

Мій любий Ернсте!

Я отримав Твій лист за 17-те число тільки сьогодні. Те, що я в тій самій роті, в якій був Ти, я пояснюю тим, що юнкери X корпусу завжди були у 4-й. Капітана Шпіґеля та фельдфебеля Харніша, мабуть, давно вже немає в Дьоберітці. Нашого капітана звати фон Плессен, а його зброєносця — Декер. Крім того, ми живемо не у 5-й казармі, а у 18-й на виході зі старого табору, поблизу вокзалу. Те, що в Сіссоні було не дуже приємно, я можу собі уявити, оскільки бачу тут офіцерів, які вправляються із кулеметами із відмороженими пальцями у 10-градусний мороз. У полку Тобі точно буде значно краще з погляду постачання. Сподіваюся, із нашим 73-м не трапиться нічого неприємного. Сього

Коли я прощався із фон Оппеном ще в штабі полку, він сказав: «А Юнґер цілком міг би стати сержантом». Я почув це вже виходячи. Він сидів разом із Бьокельманном та Вайхе й дивився записи авіації. Обидва останні дні, які я провів на позиціях, один раз за проханням Бойє та один раз добровільно я викликався до передового окопу та добре його оглянув. Там згори, мабуть, лежало багато мерців, адже я постійно бачив чиїсь чоботи на засохлих ногах, що стирчали з землі.

Також я дізнався, що двоюрідний брат лейтенанта Кіуса, штандарт-юнкер сержант Гайде, досить важко поранений уламком міни, що розірвалася біля нього. Ти мав би пам’ятати його ще з офіцерської їдальні. Це був маленький, круглий хлопчина із чорним волоссям та крючкуватим носом. До речі, Добропольський зараз теж тут у Д. Ти запитував ще у своєму листі, як там було в Рейбурзі. Мені зовсім не сподобалося, насправді це була ніяка не відпустка. Коли після поїздки, яка тривала півдня й цілу ніч, через Сан-Квентін, Лілль, Гербедіталь, Кельн, ми прибули до Ганновера (майже половину часу в дорозі я провів у вагоні-ресторані), єдине, на що ми спромоглися, це вибити дозвіл перебути тут до повернення Дьоберітц. Я залишився ночувати у Райнхофі. Це було справжнє щастя: знову помитися та роздавити останні п’ять вошей, яких я знайшов. Потім я приємно прогулявся містом, вирішив свої справи та ввечері повернувся до своєї кімнати, запалив електричне світло, покурив, читав, поки не почало хилити на сон, такий глибокий, що мені наснилася дошка на сходах у штольню, де я провів якось 10 коротких днів. До речі, Ти не отримав моїх листів із траншей? Я надсилав кілька, а також поштові картки. — Курси тут трива мають тривати чотири місяці; потім, сподіваюся, ми знову побачимося.

Люди, яких я зустрів тут, переважно дуже хороші. Вони жахливо лаються, але це аби тільки виговоритися. Наша служба не була легкою, мені особисто вона жахливо обридла, і часто, повертаючись із нічних чергувань, я почувався як мертвий. Ще дещо Знову тягати міни я би не хотів навіть за тисячу марок. Але менше з тим. Я хотів сказати Тобі ще дещо: якщо в Тебе буде зайва випічка, солодощі або взагалі щось їстівне, заради Бога, за найпершої нагоди надішли це мені на мою теперішню адресу, щоб я зовсім не помер із голоду. Тільки не забудь про це. Також, якщо зможеш щось купити у їдальні, напиши мені, будь ласка, а я тоді вишлю гроші. Тут із цим геть погано; огидні продукти, варення з гнилих ягід та ковбаса зі старого борошна з якимись прожилками поїдають тут жадібно, коли їх взагалі отримують.

Найкращі вітання

Твій брат Фріц!

24.II.17.

Любі батьки!

Останнім часом я знову тут, у полку. Дорогою я зупинявся ночувати в Сан-Квентіні, де мав задоволення добре повечеряти в місцевому закладі, де працюють ганноверці.

Моя торба була вже в місці розташуванні роти. Наступного вечора я вирушив до наших позицій, це був важкий і страшний перехід через розбиті села та порожні окопи. Першим, кого я побачив з 2-ї роти, був мрець, який раніше відгукався на зловісне ім’я Кірхгоф[35], він лежав на вартовому посту, загорнутий у брезент. Вночі я переніс його до окопу; наступного ранку я отримав шифровану телеграму про те, що (sic!) мене викликають до ставки полку. Полковник фон Оппен спитав мене, чому я навчився, та сказав: «Ви будете замість лейтенанта Теббе, який має відрядження на курси на 3 тижні, очолювати 8 роту. Мої вимоги Ви знаєте: порядок, витримка, дисципліна». Так що я тепер знову на 3 тижні велике цабе. Наразі я найдовше служу на посаді командира взводу в цілому полку, але тепер мені доведеться бути командиром роти, а це вже зовсім інше. Як справи вдома?

Найкращі вітання Вам усім

від Вашого Ернста

24/2/17

Мій любий Ернсте!

Я отримала лист та поштову картку від Тебе, дякую за них!

Я би відповіла Тобі ще раніше, але через застуду не могла вийти з дому п’ять тижнів, і до того ж була відрізана майже від усього світу, тож не можу розповісти Тобі нічого нового. Ханна нещодавно була в мене, а в середу, коли я вперше після хвороби пішла на закупи, я зустріла маму з Ханною та дуже зраділа. Як у Тебе справи, мій любий Ернсте? Ти тепер останнім часом знову на фронті та мусиш битися з ворогом, до того ж, як пишуть у газетах, у Вас там огидна погода; я завжди думаю про Тебе. Сніг уже повністю розтанув, вчора у нас було дуже сонячно, це дає надію на потепління. Я думаю, через 1–2 місяці ми візьмемо англійців змором, наші підводні човни попрацювали на славу. Фріц зараз у Дьоберітці, перед його відправкою він був у мене, щоби попрощатися. Він написав мені, що їх поселили в просторій казармі, я якраз збираюся відповісти на його поштову картку.

Як я чула, у «Кур’єрі» розмістили звістку про Твоє нагородження Хрестом першого ступеня. Я постараюся дістати цей номер та вислати Тобі. Ти отримав в’язані рукавиці на Різдво? Я би залюбки зв’язала Тобі ще одну пару, але неможливо дістати пряжу. Пряжа до панчіх коштує 40 марок за фунт. А пряжі для рукавиць взагалі немає.

Тільки що тут була тітка Ода, вона принесе мені «Кур’єр». У «Ганноверській господині» розмістили вірш нижньонімецькою, який я Тобі хочу переписати. Відпиши мені якнайшвидше.

Сердечні вітання від Твоєї бабусі

[На звороті] Коли Ти отримуєш свою обіцяну відпустку? Як у вас із харчуванням?

6.ІІІ.17

Любі батьки!

Зараз ще на позиціях. Вчора я отримав поштову картку та посилку з тютюном, було б добре, якби Ви могли надсилати його кожен тиждень, адже хороший тютюн тут рідкість.

Вчора зранку 7 англійців підійшли до наших загороджень із колючого дроту та хотіли закидати нас ручними гранатами. Але наші одразу ж пригостили їх ще краще, так що вивели з бою обох їхніх командирів. Одного, старого сержанта, тяжко пораненого затягнули в окоп, інший, зовсім юний лейтенант, одразу ж загинув. Це був милий хлопчина, добре споряджений, у нього в кишені були конверти, судячи з яких, він походив із хорошої родини. Його прізвище Стоукс. Ми поховали його, і я поставив над могилою хрест.

Сьогодні зранку, о 10.30 я зробив справді майстерний постріл. З якогось укриття, щонайменше 600 метрів від нашого окопу, вийшов англієць, крихітна фігурка в хакі. Я якраз проходив біля коригувальника артилерії, який стояв за направленим уперед телескопом. Я показав йому англійця, прицілився, взяв 1 см нижче (я ще ніколи не тримав людину так точно на мушці) та натиснув на гачок. Мені здалося, що він встиг сховатися, але коригувальник побачив абсолютно точно через скло, що англієць зробив ще два кроки, потім упав на спину, ще двічі поворушив рукою та скотився в окоп. Він більше не піднявся.

У мене це перший випадок за 2 з половиною роки війни, коли я абсолютно впевнений у своєму пострілі.

Хоча це й не абищо, але я все одно тішуся цим.

Так минає тут час, майже щодня трапляється щось цікаве. Наприклад, кілька днів тому перед нашими позиціями вибухнув аеростат. Але багато про що писати не можна, адже цензура дуже сувора.

Як справи вдома? Будь ласка, передавайте привіт Ханні та обом хлопцям від мене.

Найкращі вітання надсилає

Ваш Ернст.

Коли прийде передача, будь ласка, збережіть мапи, я збираю зараз усе можливе для мого щоденника.

Е.

Ліакур, 19 березня 1917

Любий Фріце!

Ти вже знаєш, що я успішно повернувся з Сіссона. Я привіз дуже хороші рекомендації, а відразу по поверненню очолив триденний патруль проти англійців, які прорвалися. Тепер я отримав два вихідних, які проводжу в покинутому, але дорого вмебльованому будиночку. Бойє зараз із ротою на передових постах — ми ведемо тепер цілковито нову війну, вже не таку нудну, як раніше.

Твій Ернст

19.ІІІ.17

Любі батьки!

Скоро прийде ще один мій лист зі знімками. Те, що ми зараз робимо на фронті біля Сомми, має увійти в історію, і про це, напевно, писатимуть у газетах.

Шість днів тому мене викликали до полковника, який сказав мені: «Я даю Вам 3 взводи, щоби Ви ще з 3 джентльменами очолили патрулі». Про те, що це за патрулі, я, на жаль, не можу писати. Ну а тоді, коли через 4 дні повернулися, нас привітали вже полковник і генерал. Полковник сказав: «Це мої офіцери, які 3 дні водили дурних англійців за ніс і т. д.». У кожному разі ми отримали по 2 вихідних і обіцянку, що нам знову дадуть відпустку, коли випаде нагода. Поки я проводжу обидва вихідних у моїй новій квартирі в Л…, де я поселився в маленькому будиночку. Це село скоро мають звільнити від усіх цивільних, тож залишається тільки їхнє майно. Зараз я щоранку їм із чийогось родинного посуду, який успадкував від французів, утім, доволі спокійно. Також у мене тут ціла низка дамських нічних сорочок, які я використовую як піжами, а ще в мене щоразу свіжа постіль із кращими простирадлами. Сьогодні зранку я вперше за довгий час прийняв ванну, що після багатьох днів у боях було справжнім задоволенням. Сон у м’якому ліжку мене теж дуже тішить, адже за останні ночі я став таким нервовим, що в кожному спальнику мені ввижався англієць, і я навіть забув наш гарний пароль «Люттьє лате»[36].

В один із останніх днів я знову мав якесь дурнувате везіння. Я зауважив із одного з постів, що граната B-Z, якою наша артилерія намагалася дістати ворожий літак, знову падає вниз і зараз вдариться об бруствер не далі як за 3 метри позаду мене. Я одразу ж скотився у штольню, обмацав себе й дуже здивувався, що я ще цілий.

Вчора я отримав від тата 2-гу передачу з тютюном. Думаю, його вистачить десь на тиждень. Тільки що я отримав поштову картку. Не забудьте виписати газету на квітень! Скоро я знову надішлю передачу з книжками. У покинутій бібліотеці місцевої церкви стоїть стільки гарних старих томів, дуже шкода, що все це має пилюжитися тут.

Що робить Фріц? Як справи у Вас вдома? Передавайте від мене привіт усім.

Найкращі вітання надсилає

Ваш Ернст

Фреснуа, 16 квітня 1917.

Любий Фріце!

Ми знову переживаємо в полку неспокійні часи. Лейтенант Ґрове загинув, Гамброок і Шпренгер отримали поранення, сержанти Білінґ і Шюддекопф із нашої роти — мертві, а також багато інших. Обидві наші маленькі конячки з обозу злетіли в повітря під час бою під Камбре. Тим часом Хорнік мав успіх із патрулюванням та взяв у полон двадцять двох англійців.

Зараз я сиджу в підвалі як командир пункту зв’язку, із телефоністами, радистами, вістовими, велосипедистами та поштовими голубами. Хоча Фреснуа знаходиться за лінією фронту, іноді випадкова куля може поцілити когось, а позавчора вночі, коли ми з Кніґґе лягали спати в цьому підвалі, прострілили дах над нашими головами. Зранку ми були, мов воскові фігури, засипані червоним цегловим пилом. Вечері у виноградниках видалися тут більш затишними.

Твій Ернст

Фреснуа, 22 квітня 1917

Любий Фріце!

Пункт зв’язку в підвалі тепер дуже зручно облаштований, коли він потрапляє під обстріл, ми виповзаємо до штольні, що прилягає до нього. Двічі на день у село прилітають гранати калібром щонайменше 30,5 см. Це треба чути. Хорнік та Кіус захворіли, так що тепер 2-у роту очолюємо тільки я і Войєс, а мене ще й відрядили сюди.

А тепер виповзай зі своєї зимової сплячки у Дьоберітці та пиши мені частіше.

Твій Ернст

Дьоберітц, 25.IV.17.

Мій любий Ернсте!

Сьогодні я отримав Твій другий лист. Я досі не відповів, тому що хотів поділитися з Тобою радісною звісткою про те, що мене призначили сержантом. Сьогодні це стало відомо остаточно. Батькам я ще про це не казав, бо в неділю ввечері я їду до Ганновера та хотів би їх здивувати. — Твій перший лист дуже втішив усіх тут. Вже кілька днів подейкували про речі, які всіх непокоїли. Наприклад, про те, що полк мають послати до італійського кордону як нагороду за довгорічну боротьбу на Західному фронті. Загалом, усі вважали, що полк зазнав величезних втрат під час відступу. А останнім часом скрізь було чути, що цілий полк було знищено в котлі біля Арраса. Тепер Твій лист усіх заспокоїв! Ми дуже засмутилися через смерть Білінґа, особливо Добропольський. Адже Білінґ був чудовим хлопцем. Лейтенанта Ґрове я не знав, з якої він роти? Служба в пункті зв’язку правда стерпна? У кожному разі це має бути цікаво, читати так багато повідомлень та наказів. (…)

Твій Фріц.

Вірші будуть у другому листі.

27.IV.17.

Любі батьки!

Лист мами від 19.IV я отримав позавчора. Тут все по-старому. Пиріг, який Ви надіслали мені на День народження, зачерствів, поки добирався з тилу. Ну та нічого, щось придумаємо. Ви отримали обидві мої посилки? Одну я надіслав ще під час вихідних, іншу, з книжками та 10-см хвостом від міни, приблизно 6 днів назад. За декілька днів я надішлю ще одну передачу, адже я знайшов тут, у цьому нещодавно зруйнованому селі, прекрасну бронзову статуетку, ручної роботи, вона зображує хижака із двома крилами, з чиєї пащі виривається вогонь — два підсвічники.

Майор Мьолленгофф захворів і вибув із війська.

Щодо іншого, то моя адреса — досі 2-а рота, а чому мама написала «штаб III», я не зовсім розумію.

У домашній бібліотеці, нагорі, є маленьке видання «Скаженого Роланда» Аріосто, якби Ви надіслали мені, я б із задоволенням перечитав його.

Коли нас несподівано почали обстрілювати, я переносив багаж і мав робити це так швидко, що не встиг захопити всі речі. Так що я сиджу тепер без тютюну, який залишився там. Також у торбі залишився і бекон, сподіваюся, він ще витримає деякий час. Щодо газети, то її краще адресувати на 8-му роту.

Вчора обстріл розтрощив мою сигнальну станцію, розбилися дві короткі й маленькі лампи, дуже дорогі, а ще засипало землею 6 чоловік, яких ми проте відразу ж відкопали, лише один із них отримав легку контузію. Але сигнали, які ми тепер щодня подаємо в село, теж передаються не з папірцями. Пріпке я відвідую дуже часто, він мешкає в маленькій холостяцькій квартирі, яка, утім, теж часто потрапляє під обстріл.

Найкращі вітання Вам усім

Від Вашого Ернста

Позавчора — 2 роки відтоді, як мене вперше було поранено.

Серен, 4 травня 1917

Любий Фріце!

Сердечно вітаю з отриманням личок. Коли закінчуються Ваші курси? Адже після них Вас відразу ж відправлять сюди. Краще поспішайте.

У нас був тут запеклий бій, у якому 2-й роті ще пощастило відбутися шістьма загиблими. Мій пункт зв’язку лежав якраз на лінії вогню, чверть із тих, хто був там, отримали поранення. Наостанок канадці накрили вогнем наше укриття. Кніґґе отримав поранення нижче спини, так що забігав, як ошпарений.

Зараз ми насолоджуємося гарними весняними днями у відносній тиші. Квартири досить затишні, а місцеве населення дуже гостинне. Тож зараз ми поки що відпочиваємо, адже літо обіцяє бути гарячим.

Твій Ернст

Окопи, 8 червня 1917

Любий Фріце!

Мене тішить те, що Ти думаєш про далекі країни. Але мине ще багато часу, і хто його зна, що чекає на нас попереду. Полум’я все розгорається, і всі вчепилися один в одного із такою люттю, що просто не можуть розійтися. Тому ми маємо витримувати це й не думати про омріяні краї.

У рази більше, як у тилу, тут панує солдатчина. Мене теж не полишає відчуття, що в мене в полку погана репутація. Але це між нами.

Фельдфебеля Якоба, якого Ти знаєш із Соммі, кілька днів тому поранило в ногу під час виїзду, і тепер він тримається на кількох сухожиллях. Якоб стиснув люльку в зубах та, не моргнувши й оком, попросив товаришів геть відрізати йому ногу. Для цього потрібна велика мужність, адже одразу після поранення почуваєш себе дуже жалюгідно.

Ну бувай, тепер я маю до перших півнів наглядати за окопами.

Твій Ернст

Окопи, 18 червня 1917.

Любий Фріце!

Незабаром ти теж потрапиш на передову. Сподіваюся, тепер Ти маєш уявлення, що таке служба.

У нас тут немає потужної системи траншей, швидше передові пости, які приховані за крутими схилами ярів та перелісками. Ці пости для англійців — як заноза, останнім часом не було й дня, коли вони не намагалися прорватися. Після однієї такої спроби ми з моїм взводом із двадцяти чотирьох чоловік вели довгий нічний бій проти двох підрозділів, що складалися з індусів, очолених англійськими офіцерами, і проти резервного загону англійців. У критичний момент їх повів їхній командир, англійський старший лейтенант, озброєний штиком та револьвером, він був за декілька кроків від нашої лінії. Утім, куля, яка пройшла крізь око й скроню, вчасно відправила його на полювання у вічності. Ми забрали трьох поранених індусів до наших окопів, як трофей.

Англійського старшого лейтенанта ми знайшли у високій траві ввечері наступного дня. У його обоймі залишилося тільки два бойових патрони (sic!). Я взяв собі його сталевий шолом[37], край якого був пробитий кулею. Також ми знайшли біля нього пласку металеву флягу, наповнену шотландським віскі. Стоячи біля нього в темряві, ми випили за небіжчика, що зробив нам такий подарунок.

Найближчим часом я хочу надіслати мої нові трофеї додому. Мені тепер належать: справний англійський карабін, із яким потім можна буде полювати, патрони до нього, прострілений шолом англійського старшого лейтенанта, його заплямований кров’ю штик, а також його портсигар, який мені віддав Кіус.

Наші дикі поля зараз пишно квітнуть.

Твій Ернст

Кот Лоррен, 2 серпня 1917

Любий Фріце, обидва Твої листи мене заспокоїли. Щоправда, я думав, що кулю з Тебе вже витягли. Вірш про диких гусаків дуже гарний. Міркую, що це тільки перший плід довгого відпочинку.

Сьогодні рівно рік відтоді, як мене поранило вдруге, під час ураганного обстрілу міста Комбль. Тут, на потужних укріпленнях у Кот Лоррен, я проводжу час у спогляданні: він поділений між чергуваннями в окопах, сном та книжками. Також я збираю скам’янілі речі. Цими днями я поведу розвідувальний патруль до французьких позицій. Фляга англійського старшого лейтенанта цього разу наповнена хересним бренді.

Коли вночі я міряю кроками траншеї, я багато думаю про колонії. Після війни треба буде записатися до колоніальної піхоти, щоби побачити кращі краї та людей. Коли я був на службі в Гері, я зайшов у музей, який належав одному камерунському плантатору, щоби подивитися на колекцію, яку укладав його син-гімназист. Рослини, плоди та тварини були наче з якогось райського світу.

Твій Ернст

5.VIII.17

Любі батьки!

Як і обіцяв, надсилаю тепер детальне повідомлення. Сподіваюся, Ви вже отримали звістку від Фріца.

Я не бачив Фріца, хоча й чув, що він вже декілька днів у 8-й роті, і все ж я не думав, що він візьме участь у наступі з 3-ю ротою. 29-го числа я отримав наказ очолити й повести в наступ 8-му роту, бо її командир загинув. Я прийшов до місця розташування роти і з 5-ма хлопцями вирушив до такого собі переліска, де ми вступили в бій. Одразу ж Зандфос, який очолює 3-тю роту, послав до мене чоловічка, через якого передав, що мого брата поранено. Мене наче стукнули по голові, я помчав до напівзруйнованого обстрілом бетонного будиночка, де справді знайшов Фріца. Його лихоманило і загалом було дуже кепсько, але він тримався добре. Поруч із Фріцом, посеред купи важкопоранених, лежав ще один штандарт-юнкер. Мені було ясно як день, що його треба якомога раніше відправити назад, поки ще не пізно, адже скоро англійці мали оточити весь ліс та розстріляти усіх, кого тільки знайдуть. Тому я наказав 4 солдатам покласти його на брезент та віднести до санітарного пункту. Звичайно, для мене це було дуже сумно — дивитися, як мого брата несуть через поле, поки справа і зліва вибухають ручні гранати.

На інший ранок я ще раз побачив Фріца в укритті, де розташовувався перев’язувальний пункт, який ми називали «Яйце Колумба», незабаром після цього його відвезли до лазарету. Лікарі сказали, що він має скоро видужати. Я був справді радий, що його вчасно відвезли, адже за декілька годин ціль «Яйце Колумба» потрапила під обстріл.

Фріц поводився дуже відважно й сміливо, Бьоклеманн сказав мені, що його мають нагородити Залізним Хрестом.

Тепер Ви точно все знаєте. Це справжнє диво, що його брат, до того ж офіцер, виявився неподалік, і не менше пощастило, що ми опинилися разом на одному полі бою у величезній Фландрії.

Загалом, такої битви в мене ще ніколи не було, і це диво, що я вийшов із неї цілим, хоча й не шкодував себе.

Такого кровопролиття ми ще не отримували, ну та про це я розповім уже під час наступної відпустки, яку я от-от маю отримати.

За час усіх цих подій я отримав тільки уламок у руку, хоча ми взяли на себе перший удар.

Зараз ми лежимо в лотаринзькій багнюці у тиші та маємо отримати справді спокійні позиції.

Загалом, я зараз бадьорий та свіжий. Пришліть мені, будь ласка, адресу Фріца й напишіть також, як він там. А ще було б чудово, якби Ви знову прислали тютюн.

Привіт від мене всім вдома!

Ваш Ернст

NB! Я зараз знову очолюю 7-му роту! Це жахлива заміна. Скоро не залишиться в полку роти, яку мені б не доручали. Що не кажи, а серед людей я тут ще раз заслужив славу сміливця!

ДОК. ЕРНСТ ЮНҐЕР

ВИДОБУВНА КОМПАНІЯ «ХАММОНІА»,

РЕЙБУРГ (МІСТО), 12.8.1917

Телефонне відділення міста Рейбург № 3

Любий Ернсте,

[…] стосовно Фріца, мене тішить, що він тримався так мужньо, хоча іншого я й не чекав. Це було справжнє щастя, що Ти був поблизу, адже інакше все не обійшлося б так добре. (…)

Наразі щастить, що справи в мене, здається, просуваються, адже багато людей зараз голодують, поки в нас є, що їсти; думаю, Ханна б не витримала, якби їй довелося жити, як більшість ганноверців. Ціна на нашу продукцію так виросла, що я підвищив ціну на акції на нерухомість до 30 % та до 40 % на нові родовища. Врожай буде добрим, за умови, що його в нас не вкрадуть.

Від Тебе надійшли різні передачі, серед них — і шолом англійця. Те, що Ти хочеш записатися до авіації, мені здається необміркованим як слід. По-перше, це справді набагато небезпечніше, ніж піхота, адже в піхоті зазвичай на один смертний випадок випадає багато поранених, тоді як в авіації майже кожен нещасливий випадок є смертельним, адже в повітрі не втримаєшся. Крім того, я чув, і також читав, що на війні не слід намагатися скоригувати свою долю, це зазвичай закінчується погано. І до того ж у літаках немає нічого особливого. Можна підстрелити 20 чоловік і ніколи не отримати за це Орден Гогенцоллернів, який Тобі неодмінно дадуть на Твоєму теперішньому місці. Авіація стала чимось звичайним, все найцікавіше — внизу. Мій Ернсте, Ти зробиш добре, якщо залишишся у своєму теперішньому підрозділі, де Ти вже добре себе показав і можеш просунутися далі, ніж у зовсім новій сфері.

[…]

Найкращі вітання!

Е.Ю.

Кот Лоррен, 14 серпня 1917.

Любий Фріце!

Що зараз кажуть лікарі про Твоє поранення? У нашій роті якраз є один чоловік із Гельзенкірхена, який дуже пишається своїм містом. Певно, Ти мусиш ще залишатися в ліжку.

Тут все як і зазвичай та дуже нудно. Ми займаємо дуже добре укріплені та спокійні позиції. Службу дещо розбавляє те, що у ґрунті та в стінках окопів трапляються численні ракушки, амоніти та морські їжаки. Це справжнє дно колишнього моря, по якому я блукаю і часто залишаюся стояти перед бліндажем, немов розгадуючи ребус.

У Фландрії Ти потрапив у жорна першої атаки. Вже зранку після нашого біглого прощання почався головний наступ. Увечері того ж дня я ще раз завітав до «Колумбового яйця», аби відвідати тебе, але побачив, що укриття розтрощили двома влучними залпами. Санітар та кілька важкопоранених, яких потім визволили з полону, розповіли мені, що Тебе забрали ще зранку. Я був справді щасливий почути це, адже того вечора «Колумбове яйце» було розтрощене обстрілом, і я біг туди з Раттенбурга, щоб побачити це.

Наступного ранку ми вже обороняли Раттенбург. Артилерійський вогонь був найщільнішим. Ми обстрілювали англійців, що наступали, але, оточені з трьох боків, мусили відійти. На півшляху ми зустріли Кіуса із 2-ю ротою та знову вишукалися у фронт на дорозі з Ланґемарка. Там ми блискучою лінією вогню зупинили англійців за лічені хвилини. Наступного дня ми вийшли звідти й незабаром цю дорогу ретельно накрили важкими гранатами. Можеш уявити нашу радість.

Те, чого ми натерпілися, Ти вже знаєш. Але були в цьому й приємні миті. Як мені розповіли, 2-й роті, яка була в тилу, повідомили через вістового, що мене оточили в Раттенбурзі. Миттєво, без жодного наказу, всі примчали туди, щоби відбити нас. Таке не трапляється щодня.

Після битви я розмовляв із Бьокельманном. Тебе нагородять Залізним Хрестом. Крім цього, через чвари, про які нещодавно дізнався, я вирішив перейти до авіації та вже записався. Сподіваюся, мою заявку там приймуть.

Ти вже можеш писати? Тоді напиши мені, будь ласка, як саме та коли Тебе поранило, і як Ти дістався до лазарета. Те, що я знайшов Тебе в переліску, було дуже вчасно; перші залпи англійців уже сягали краю лісу. А тепер я бажаю Тобі швидше одужати.

Твій Ернст

Артуа, 13 грудня 1917

Любий Фріце!

Як живеться Твоєму пораненню? Сподіваюся, Ти вже можеш дихати сповна. Від Ганса Ти дізнаєшся, що чекає на мене найближчим часом. У битві під Камбре я з моєю ротою взяв у полон понад дві сотні англійців і за це отримав відпустку. Якщо нічого не завадить, я виїду звідси 20-го грудня. Було б чудово, якби Ти теж у цей час отримав відпустку задля одужання, щоби ми змогли зустріти Святвечір на червоній канапці вдома, звичайно, з люльками, якщо тільки Ти знову зможеш курити. Якщо ні, то я відвідаю Тебе в Ганновері, аби переповісти про великий наступ, під час якого, на жаль, зустрів смерть мій друг Теббе. Я провів останні дні в його компанії та зауважив, що він якийсь засмучений, і ми не розуміли, чому. Потім він ніби пожвавішав.

Я маю також передати Тобі вітання від Золемахера, чия рота тримає ділянку біля моєї. Вечорами він часто приходить до нас із пивом — і ми сидимо та граємо в карти. Також я знову багато читаю, здебільшого російських письменників — Гоголя, Достоєвського, Толстого.

Все інше при зустрічі. У нас є тут одна позиція, яку ніяк не назвеш спокійною. Особливо нам дошкуляють обстріли газовими балонами; хмари від них такі густі, що не рятує жодна маска.

Твій Ернст

Артуа, 7 січня 1918

Любий Фріце!

Як у Тебе справи? Я чекаю на детальну розповідь. Сподіваюся, Ти дотримуєшся моєї поради, яку я прокричав Тобі уже з потяга.

Коли я виїжджав з Ганновера, то зустрів свого старого друга Р. Це чудовий хлопчина, який у школі у В. дуже надихався моїми пригодами та завжди захищав мене проти тамтешніх обивателів. У той час, коли більшість старих приятелів добряче погрубішали, він здався мені неймовірно бадьорим та веселим, і з тією ж старою іронією.

У Хаммі я знову залишився один у купе. Біля мене сидів малий Шульц, який залишив мене в Брюсселі, щоб дістатися до Гента. Я не поїхав із ним, бо до вечора в мене зовсім пропав настрій, гадаю, через смуток за домом. Інколи трапляються миті цілковитої самотності, наприклад, коли сам-один проходиш порожніми коридорами вокзалу. Це ніби млин, який перемелює все людське. Я відкрив для себе, що в таких випадках немає іншого дієвого засобу, крім довгого сну в хорошій постелі. В окопах, серед старих товаришів, відразу стає краще на душі, поки одного самотнього вечора все не повторюється знову.

Зараз я сиджу в теплому укритті, поки назовні лютує холод, та одужую. Переді мною лежать три книжки, які написала Фьорстер-Ніцше про свого брата. Ну, тепер бувай.

Твій Ернст

Гві, 1 лютого 1918

Любий Фріце!

З Твоїх листів я зрозумів, що Вам досить непогано живеться у Ганновері. В нас тут досі спокійно; зараз це нагадує наше перебування у Фреснуа минулого року.

Тепер я готую мою роту до наступу. Завдяки битві під Камбре я багато чому навчився — передовсім тому, як можна подолати багато кілометрів відкритою або частково пересіченою місцевістю, зберігаючи при цьому порядок.

У полку дещо змінилося. Оппена, на жаль, більше немає, а новий командир ще не прибув. Що стосується Твого товариша М., то його сьогодні нагородили Залізним Хрестом, я бачив його на святкуванні. Він був нагороджений як важкопоранений.

Читання газет, приміром, кельнських, тепер сприймається дуже дивно — як новини з якогось іншого світу. Крім того, я читав зараз дуже гарний роман Альфреда Кубіна «Потойбіччя».

Твій Ернст

Гві, 5 лютого 1918

Любий Фріце!

Тут все як зазвичай, тільки сильно дошкуляє солдатчина. Коли я вже не можу терпіти, то хочеться забути про службу в піхоті та хоч раз поглянути на це зверху. Авіація, я маю на увазі винищувачі, має свої чесноти, особливо якщо комусь так бракує свободи та подвигів, як бракує мені. До речі, це одна з моїх максим: те, що ми завжди наділені свободою, поки смерть скріплює цю угоду як третя сторона. Тому я почуваюся добре між цими межами.

Твій Ернст

Гві, 17 лютого 1918

Любий Фріце!

Дрібні події, про які Ти пишеш, відомі мені з усією їхньою недоречністю. Проте вчиняють несправедливо, коли хочуть комусь дошкулити. Я підтримую погляд Оскара Вайлда про те, що самогубство — це найбільший комплімент, який можна зробити суспільству.

Сьогодні — марудна неділя в полі. Я сиджу тут у своїй квартирі та читаю «Піквікський клуб», аби зігрітися всередині. Мабуть, невдовзі відбудеться великий наступ, який багато чого змінить, про це свідчать всі ознаки. Здається, що цим весняним наступом увінчається четвертий і вирішальний рік війни.

Зараз до мене прийшли з сусідніх позицій зіграти в карти, тож я прощаюся.

Твій Ернст

27.III.18

Любий Ернсте!

Мама нещодавно була тут і розказала, що Ти написав додому вже два листи. Сподіваюся, Твоя застуда нині минулася і Ти знову будеш up to date. Мама повідомила мені, що Ханна заручена з лейтенантом Девентером. Тільки не кажи, що Ти дізнався про це від мене. Якщо мама ще не написала Тобі, це означає, що заручини мають залишатися в таємниці, поки наречений щасливо не повернеться додому. Тебе це не ошелешило? Це так дивно, що в Ханни багато прихильників. Мене це тільки тішить, особливо те, що Ханна сама щаслива. Так, діти дорослішають, і дівчатка стають жінками. — Тут біля мене живе сержант Еслебен, хороший солдат, за професією — вчитель, під Юссі він отримав три кулі в ногу; я багато спілкуюся з ним. До війни він здійснив подорож до Пуста й досі згадує про це. Упродовж семи тижнів вони були там у низині. Там він заприятелював із циганами, які безпорадно блукали туди-сюди за кінськими табунами, і він досі завжди носить пояс, подарований 14-річною циганською принцесою, на згадку про кохання, яке тривало вісім днів. Перед початком війни ми теж мріяли про поїздку в Карпати, ну а тепер я найбільше хотів би якось поблукати безмежним степом. Життя направду доволі коротке. Я не хочу нічого, тільки вічно блукати й блукати цілим світом, якщо тільки в мене будуть для цього кілька мільйонів. Ну та я сподіваюся, що це вийде й без них, можливо, якось ми з Тобою відкриємо власну справу та разом щось заробимо. Адже Німеччина стала для мене надто тісною, я хотів би якомога швидше податися кудись далі. І я думаю, що можливість та шлях теж знайдуться. Спочатку трохи повчитися, а потім — вперед.

Найкращі вітання

Твій Фріц!

5.VI.18

Любі батьки!

Після довгої поїздки вчора ввечері я нарешті дістався до місця призначення. Я знову отримав 7-му роту і вже переконався, що солдатів це теж втішило, бо кілька людей одразу вибігло мені назустріч, щоб допомогти донести речі та повідомити, що вся рота радіє з того, що я знову приїхав. У кожному разі там залишилося лишень 12 чоловік, кого я знав раніше, особистий склад загалом не дуже великий за кількістю.

Ми стоїмо тут на позиціях, які зайняли під час штурму, неподалік поховані загиблі з нашої роти, сьогодні зранку я вже мав змогу роздивитися місцевість.

Наші казарми розташовані посеред пустища, адже всі навколишні села були зруйновані під час нашого відступу у 17-му. Через це все життя тут нагадує про ковбоїв, адже як тільки відкриваєш двері казарми — опиняєшся немовби у прерії.

З приводу цукру я поговорю зі старшим по їдальні. Надішліть мені, будь ласка, мій тютюн та цигарки.

Також я дуже хотів би знати адресу Макса Девентера.

Надсилає Вам усім найкращі вітання

Ваш

Ернст

Просто зараз у нас все спокійно, про наступ нічого не чути.

Е.

Ганновер,

ДОК. ЕРНСТ ЮНҐЕР, РЕЙБУРГ (МІСТО)

ТЕЛЕФОННЕ ВІДДІЛЕННЯ РЕЙБУРГУ № 3

25.VI.18

ВІЛЛА ЯГДГАУЗ

Мій любий Ернсте!

Тільки-но я прокинувся, відразу отримав Твій лист за 21-ше. Добре, що у вас там справді спокійні позиції. У мене все як завжди. Щойно міркував про те, щоб провести чотиритижневу відпустку на озері під Рейбургом. Знаєш, великі міста — це цікаво, там є багато всього, але, врешті-решт, я віддаю перевагу природі. Зелені луки, озеро вдалині та гори — це те, що дозволяє мені відчувати себе справді щасливим. Мабуть, це все через мою споглядальну та ліричну натуру. — Тато тим часом накупив багато книжок. Перш за все це весь Брем, десять томів у доброму переплеті та зовсім нові. По-друге, неймовірно стара книжка зі світової історії, середини 18-го століття, яка була видана в Англії науковим товариством і тепер перекладена німецькою. Я вже погортав її та прочитав про долю двох найжахливіших завойовників на світі: Чингізхана та Тамерлана. В деяких місцях цей фоліант сповнений чудових зразків наївності. Книжка складається з 29 частин, міцно скріплених шкіряним переплетом, прикрашена міддю та сама по собі становить маленьку бібліотеку. По-третє, дев’ять томів про Національне зібрання 1848-го року. Таке от придбання на 48 книжечок. Потім ще понад 50 книжечок Шиллера, Ґете і Гайне ми купили у фрау Гамлет і, крім того, замовили дещо в антикварному. Я також придбав собі дещо: три біографії митців — Рембрандт, Белліні та Паоло Веронезе; роботи Арніма, дві книжки видавництва «Інзель», вступ до філософії та історію французької літератури, а також ще вчора — коштовну «Тридцять відчайдушніших людських історій» Бальзака. Це книжка, яку можна порівняти з Декамероном, така свіжа, легка, і все ж таки серед цих дивакуватих історій трапляються також глибокі істини. Так що бібліотека все росте й росте, і скоро вона так збільшиться, що кімната для неї стане замалою і доведеться віддати їй ще одну. Крім того, під грифом «таємно»: тато прийняв рішення купити млин з 30-ма моргенами землі, город та всі забудови, оскільки млинар захворів та хоче все розпродати. Сподіваюся, у тата все вийде. Це було б чудово! Одна з багатьох ідей — це зробити там садок. Але це поки що таємниця, тож не пиши йому про це нічого.

Найкращі вітання

Твій Фріц!

Тато також купить «Сімпліцісімуса», якщо Ти захочеш. Ця книжка коштує 10 марок. Напиши, що думаєш. Кайоль я надішлю. Лаузерт, Ведемаєр, Гауерштан та Ґьодеке вже тут. Передавай привіт Кьоппену та Кіусу! Вітаю з нагородою. Яроцкі все лається через австріяків. Загалом, усе як завжди.

Ф.

Напиши мені адресу Оппена!

Вчора зранку я бачив Лотті та маленьку Аґнесу, коли вони гралися в лицарів. Вони помітили мене та скорчили гримаси! Кумедно, правда?

Окопи, 30 червня 1918

Любий Фріце!

Твій останній лист втішив мене з багатьох причин. Це дуже добре, що Ти займаєшся бібліотекою та думаєш про її розширення. Разом з історією не забудь також про географію. Описи мандрівок належать до найцінніших видань; знання, які ми здобуваємо про світ завдяки ним же, можна порівняти з квіткою, яка розкриває пелюстку за пелюсткою.

Ще більше мене потішив Ваш план придбати у Рейбурзі землю та забудови, про це я хотів би почути детальну розповідь. Багато істини є в старому прислів’ї: земля переживе і війну, і пожежу.

Тут останнім часом було кілька неспокійних деньків. Двох офіцерів було поранено, загинув фенріх Геде, якого Ти мав знати з Дьоберітца. Наразі в моїй роті залишився один штандарт-юнкер.

Твій Ернст

Місто Рейбург

Підприємство «Вільгельмсглюк», Ганновер, 2 липня 1918

Телефонне відділення м. Рейбург № 3

Любий Ернсте!

Кайоль? Кейоль? Аптекар нічого про це не знав. Але ж це точно має бути тільки в аптеці! Тато теж поламав голову над цим. Так що, як бачиш, я не зможу це дістати. Якщо можеш, опиши це точніше.

Загинув фенріх Геде — про це я дізнався сьогодні ввечері у їдальні. Бідний шибайголова, він був нагороджений тільки за три чи чотири дні до цього. — Два, точніше майже три дні я хворів на іспанський грип, який зараз дуже поширений у Німеччині. Сама хвороба зовсім не страшна, але в неї є ще ускладнення. Це доводить тільки те, що бувають хвороби, проти яких не допомагають ні гігієна, ні лікування. Якби замість якогось там грипу це була би чума, о небо, тоді вже завтра війна б закінчилася. Втім, все одно це було неприємно. Ввечері в неділю я збирався поїхати додому. Одночасно в мене був головний біль, озноб, висока температура, трем у ногах, спазми, кашель, хрипота і т. д. Тому будь-які бажання зникли. Хоча й зберігаєш ясний розум, але все одно стаєш дуже слабким. Так що бажаю Тобі не заразитися цією гидотою.

Найкращі вітання!

Твій Фріц!

[на зворотному боці:] Лотті передає Тобі привіт! Адреса Оппена?

Окопи, 10 липня 1918

Любий Фріце!

Сподіваюся, Ти піклуєшся про себе. У нас також поширюється це середньовічне лихо, іспанська хвороба та її привиди, які породжують метушню у впорядкованому бутті війська. Я загартовуюся тривалими сонячними ваннами та вже так дозасмагався, що мене не зможуть розпізнати з жодного літака. Щоночі працює важка англійська батарея. Здебільшого я такий втомлений, що її залпи заважають мені тільки під час сну. Моє укриття, де я живу після Оші, має ще шар землі над дахом. Я живу в ньому сам-один, ночую на вузькій лавці, яка дещо вкрита сухою травою. Час від часу щось вибухає так близько, що земля починає дрижати, а стіни — хитатися. Тоді я прокидаюся та відчуваю тісняву з присмаком затишку, як раніше в ліжку під час грози. До речі, це було би справді нерозумно, не спати далі, адже, поки чуєш такі розриви, це означає, що вони не загрожують тобі особисто. Часто страх ховається в ілюзіях.

Вчора ввечері, в сутінках, ми зі Шпренґером здійснили маленьку прогулянку над бліндажем, який був безцеремонно зруйнований гранатою, що розірвалася за десять кроків від нашої траншеї. Позавчора я намагався розгвинтити англійську гранату, яку знайшов захованою на складі боєприпасів — успішно, запал гранати детонував і відірвав мені фалангу вказівного пальця на лівій руці. Це вже друга фаланга, яку я втратив на цій війні.

Лейтенант Кастен, якого Ти, мабуть, знаєш, отримав у Переліску 125 уламок від ручної гранати та загинув, ймовірно, від зараження крові. Капітан фон Ледебур два тижні тому, зовсім поруч із моїм укриттям, був поранений у ногу. Ми живемо тут немов на пательні, яка кожні два чи три дні википає, але в кожному разі тут набагато цікавіше, ніж під час позиційних боїв біля Монші, коли час тягнувся, як у пісочному годиннику. До того ж, позиції спустошує грип, так що іноді, особливо на світанку, вони мають майже святковий вигляд, як наче їх захищає одна лиш сила духу.

Твій Ернст

Ганновер, 23.VII.18, ранок

Любий Ернсте!

Я пишу Тобі, щоб повідомити, що ми вже купили млин, але Ти навіть не здогадуєшся, які наслідки були в цієї покупки. В останньому листі я помилився, там не 36 моргенів землі, а десь за 50, частково це поле, частина — ліс, ще частина — болото. Тато хоче вдосконалити та збільшити лісопилку. Якщо все піде добре, ми зможемо розбагатіти. Тато також не проти орендувати мисливські маєтки, які належать громаді Рейбурга. Я вже завзято вмовляю його, що буде просто шикарно, якщо ми зможемо полювати. Через цю купівлю я взяв у майора 3 дні вихідних і з вечора четверга по неділю був удома. Ми були в ландраті у Штольценау, потім вирішили подивитися ще раз на землю. Картаті ряди жита, пшениці, ячменю, вівса, буряка й картоплі. Ну, коли вже Ти отримаєш відпустку, то зможеш і сам оглянути все це. Як не крути — це гарно! Ми з татом придумали вже сотню планів. Головне зараз для нас — якомога раніше залучити потрібну робочу силу. Першого серпня ми отримаємо повне право власності й розпочнемо.

Найкращі вітання!

Твій Фріц!

Окопи, 31 липня 1918.

Любий Фріце!

Як у Тебе справи? Після кількох ризикованих моментів я зараз знову в безпеці та спокої сиджу в гарному лісовому бівуаку. Він розташований біля одного з сіл поблизу Артуа, тут поруч є доволі густі зарослі та вода. Вечорами я купаюся в тіні високих тополь.

Настрій у мене хороший, я заспокоївся, у дечому навіть вгамувався і тепер усім задоволений. Це мій старий біль, те, що мене приваблює кожне місце, де я не залишуся надовго. Можливо, смерть — це те, де зібрані всі ці місця?

Новозеландці, які зараз розташувалися навпроти нас, добряче нас потрусили, так що тут не занудьгуєш. Але, водночас, вони страшенно великодушні, адже іноді дають і нам постріляти. Тому ми не розслабляємося і, загалом, рідко визираємо з-за укриття.

Твій Ернст

3.VIII.18

Любі батьки!

Дякую за лист від мами, який я отримав сьогодні. Тим часом мій попередній лист вже має бути у Вас.

Тут все як завжди, ми зараз перебуваємо на заслуженому відпочинку. Кілька днів тому Ракенбрандт, старий фельдфебель із роти Фріца, помер у казармі за 5 км від фронту.

Пан док. Герлах, брат рейбурзького лісника, просив передати мамі вітання. Він служить лікарем у нашому полку.

До речі, Ви вже давно збиралися показати мені наш останній знімок, вишліть його і я одразу ж надішлю його назад.

У ці дні наступу я знову значно поповнив мій музей сувенірів, але будьте обережними, щоб ніхто не побачив мої фото та інші речі з війни, які я поскладав у бібліотеці.

Позавчора та ще раніше тут були чудові літні днини, але відучора йде дощ. Наразі ми стоїмо на позиціях у найгарнішій місцевості, якщо не брати до уваги монотонні ландшафти Артуа. Під час останніх подій у нашій 12-й роті загинув сержант Шумахер із Рейбурга. Він хотів мені ще щось передати. Загинув напрочуд дивно. Коли повертався з передового поста, то гукнув вартового й одразу впав. До нього негайно кинулися та не знайшли жодного поранення, мабуть, він помер від отруєння газом або серцевого нападу.

Я буду завершувати, адже зараз маю перевірити готовність роти до газової атаки.

Найкращі вітання!

Ваш Ернст.

Окопи, 16 серпня 1918

Любий Фріце!

Мене тішить те, що Ви вдома прочитали такий приємний для мене наказ по дивізії. Тим часом, можливо, наш мавр — із тих, кого Артур Шопенгауер називав «так званими людьми» — прибуде в Ганновер та розповість Тобі про наші останні битви.

Я живу зараз досить одноманітно в нашому лісовому таборі, але постійно чимось занятий. Ранок здебільшого йде на вправи; вдень я зазвичай купаюся в річці. Вечорами нас обстрілюють з усіх можливих смертоносних знарядь, іноді з таких, які ми не можемо розпізнати і з якими можна працювати тільки з укриття. Іноді я прогулююся, здебільшого крізь самотні поля, а після вечері читаю, хоча й не дуже багато. Зараз я дійшов до афоризмів вищезгаданого мислителя, якраз до чудової глави «Про самотнього».

Мене дуже тішить те, що в цілій дивізії у мене бездоганна репутація. Зараз я з моїми людьми займаю найкращі позиції. Про це Ти точно зможеш почути більше від поранених у лазареті. З такою довірою у мене все виходить дуже легко. Тому я радо залишаюся тут і остаточно передумав переходити до авіації або йти слідом за Оппеном до Палестини.

Любий Фріце, в мене є кілька прохань, які Ти міг би виконати. По-перше, надішли мені, будь ласка, маленький старий примірник «De Bello Gallico». По-друге, замов мені у Беннінґсдорфі парадну форму зі світло-сірим плащем, синім кітелем та всім, що до нього належить. А ще — кавалерійські брюки, які я заберу вже тоді, коли буду у відпустці. По-третє, нагадую Тобі купити вибрані твори Кунта[38] для бібліотеки.

Ти вже знаєш, що загинув Ракенбрандт?

Твій Ернст

Окопи, 22 серпня 1918

Любий Фріце!

Будь обережніше із легенями, особливо в тому, що стосується вина та тютюну. Те, що Ти хочеш знову повернутися, це чудово; але я не думаю, що Ти багато чим зможеш допомогти. Посада офіцера, який відповідає за постачання або за перевірки газової безпеки, дуже невдячна та приносить тільки головний біль, до того ж серед фронтових свиней вони не вважаються за своїх. Із пробитими легенями та травмованим плечем тилова служба — це найрозумніше, і це Тобі скаже кожен.

З командирів рот у полку я тепер другий за старшинством. Після атак більше не відзначають когось окремо, але майже всіх, хто на цей момент був у окопах. Оскільки декілька разів мені вдалося потрапити до винятків, я раптово зрозумів, що постарішав.

У жовтні я розраховую на відпустку; я привезу золотий орден за поранення, який отримав днями.

Твій Ернст

Ескандовр, 3 вересня 1918

Любий Фріце!

Твій лист за 21-ше серпня я отримав позавчора в лазареті. Те, що Ти радишся щодо млина та землі, мене дуже втішило.

Я дотепер лежу тут та чекаю, поки мене відвезуть. У мене все добре, тільки відчуваю якесь неприємне поколювання у грудній клітині. Тут теж стріляють, причому траєкторія проходить не так вже й далеко від нашої будівлі. Ти, напевне, вже чув, що цього разу, як і минулого місяця, я уникнув полону тільки завдяки долі та ціною неймовірних зусиль.

Мадам Планкот, у якої я квартирував улітку 1917-го, оскільки полк вже далеко, залишила мене тут, щоб я одужував та приходив до тями. Позавчора вона надіслала мені чудову диню, і я розцінив цей ароматний плід як дуже корисний для мого стану, за якого запахи сприймаються краще, ніж суп або м’ясо.

Привіт від мене всім нашим знайомим та розкажи їм, що я зустрінусь із ними в жовтні. Приготуйте для мене святкову вечірку, та врахуй, що якийсь час я маю берегти сили.

Твій Ернст

Гал, 10.9.18.

Любі батьки!

Після довгої одіссеї в лікарняному транспорті я тепер знову прибув до лазарету в Галі в Бельгії. Мене дуже засмутило, що я їду не до Німеччини, хоча я ще не втратив надії на це.

Зараз мені вже значно краще, я досі мушу лежати, щоб уникати кровотечі. Це дуже нудно.

Сподіваюся, у жовтні я зможу бути вдома, збережіть для мене декілька яблук і т. п.

Я маю тепер обов’язково видужати, щоб я знову міг поїхати на війну. 25 серпня, як і 25 вересня торік, я щасливо уникнув смерті та полону.

Завтра мене буде оглядати старший лікар, як тут це ведеться під час наскрізних поранень. Будь ласка, не пишіть мені поки що, спочатку я хочу написати детальніше.

Надсилає Всім Вам найкращі вітання

Ваш Ернст.