Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета

Дійові особи:

МОДЕЛЬЄР ФІОР

КНЯЗЬ ГІМАЛАЙ

КНЯГИНЯ ГІМАЛАЙ

ГРАФ ШАРМ

БАРОН ФІРУЛЕТ

АЛЬБЕРТИНКА

БАТЬКИ АЛЬБЕРТИНКИ

ЗЛОДЮЖКИ

ПРЕЛАТ

ПАТРОН

ГЕНЕРАЛ

МАРКІЗА

ПРОФЕСОР

ГРАФ ГУФНАҐЕ́ЛЬ

ЛАКЕЙ ВЛАДИСЛАВ

ЛАКЕЇ. ГОСТІ

Коментар

Текст сучасної п’єси дедалі менше надається до читання. Чимраз більше скидається на партитуру, яка починає оживати лише на сцені, у грі, у виставі.

А ця ОПЕРЕТА складна для прочитання ще й з іншого приводу. Мене завжди захоплювала форма оперети, одна з найвдячніших, як на мене, із тих, що зародились у театрі. Наскільки опера є чимось млявим, безжально відданим на поталу претензійності, настільки оперета — в її божественному ідіотизмі, у блаженному склерозі, в її чудесному окриленні — завдяки співу, танцю, жесту, масці є для мене театром досконалим і досконало театральним. Нічого дивного, що я зрештою піддався цій спокусі...

Але... ну як тут наповнити маріонеткову порожнечу оперети глибокою драмою? Коли, як відомо, робота митця є одвічним поєднанням суперечностей, протилежностей — якщо ж я взявся до такої легковажної форми, то заради того, щоб опорядити й доповнити її серйозністю та болем. З одного боку, ця оперета, одначе, має бути від початку до кінця лиш оперетою, непорушною та суверенною в її опереткових елементах, а з іншого — вона все ж таки мусить стати патетичною драмою людства. Ніхто не повірив би, як багато зусиль поглинула драматургічна організація отакої дурнички. Замкнути в опереті певну пристрасть, певну драму, певний пафос, не порушуючи її святої глупоти — ось де чималий клопіт.

Монументальний оперетковий ідіотизм, який ходить укупочці з монументальним історичним пафосом, — ось маска оперети, за якою кривавить сміховинним болем викривлене обличчя людства; це була б, мабуть, найліпша інсценізація оперети в театрі. А ще в уяві читачів.

Дія

Акт І — Напередодні Першої світової війни, приблизно 1910 року.

Пересичений гультіпака і світський лев граф Шарм, син князя Гімалая замислив спокусити Альбертинку, дівчинку-картинку. Проте як зав’язати знайомство з Альбертинкою, «якщо його їй не відрекомендували»? Шарм вигадав таку інтригу: він умисне приведе злодюжку, юного шибеника й пустуна, а той підкрадеться до Альбертинки, поки вона спить на лавці, і щось поцупить... портмонетку, медальйон... Тоді Шарм упіймає злодюжку і зможе без порушення savoir-vivre[8] відрекомендуватися цій дівчинці-картинці.

Однак що це?! Альбертинка відчула крізь сон злодюжчину руку, і її занурив у мрії аж ніяк не злодійський дотик, а любовний... який добирався не до медальйона, а до її тіла... І відтоді це дівча, збуджене, зачароване, маритиме про наготу... і западатиме в сон, щоби знову відчути такий оголювальний дотик...

Прокляття! Адже Шарм, цей вифранчений граф, соромиться наготи, він обожнює вбрання! І не наготою хоче її зваблювати, натомість шиком своїх костюмів і манер! І не роздягати її прагне, а власне одягати!.. У найдорожчих крамницях, у люксусових модисток...

Проте хто ж це прибуває на гостину з Парижа до замку Гімалай? Сам знаменитий Фіор, модельєр світової слави і диктатор дамсько-чоловічої моди! Отож у замку має відбутися величний бал водночас із модним дефіле, а на цьому дефіле маестро мусить запровадити в моду свої новітні витвори. І поки Альбертинка мріє про наготу, Костюм, Мода і Шик починають всевладно панувати під орудою Фіора!

Утім маестро невпевнений і стривожений: яку ж би то моду запровадити, який силует запропонувати, коли Час такий пливкий, занепадницький, зловорожий, та ще й не знати, куди стримить Історія...

Гуфнаґель, граф і коняр, дає йому поради. Запросимо, мовляв, гостей до співпраці. Нехай це буде маскарад, а ті, хто схочуть узяти участь у дефіле, хай самотужки спроектують костюми майбутності й надягнуть поверх них мішки. На певний знак мішки спадуть, журі роздасть призи за найліпші ідеї, а маестро Фіор збагатиться цими ідеями й виголосить моду, обов’язкову на найближчі роки.

Прокляття! Адже цей Гуфнаґель насправді ані Гуфнаґель, ані граф, ані коняр! Ні-ні, це Юзеф, колишній камердинер Князя, звільнений колись давним-давно зі служби, а тепер агітатор і революційний діяч. Ха-ха-ха! Професор-марксист привів його сюди під фальшивим прізвищем, і цей замаскований терорист прагне під маскою Балу-Маскараду нелегально переправити до Замку Моду кривавішу, Вбрання жахітніше, ніж досі... він хоче збунтувати Лакейство, яке ваксує та глянсує взуття... він прагне Революції!..

Акт ІІ — Бал у замку Гімалай

Прибувають «замішковані» гості, які братимуть участь у конкурсі на Нову Моду.

Шарм приводить Альбертинку, обвішану гардеробом (бо Шарм замість роздягати її, одягає, вона ж, досі причарована злодійським дотиком, постійно засинає... і снить наготою... наготу прикликає уві сні...).

А це доводить до шалу Шарма і його суперника Фірулета. Шарм прибув на бал зі злодюжкою на повідці... чи задля того, щоб мати його на оці... чи щоб злодюжка чогось бува не вчворив... а може, й ревнує до того розкутого злодійського дотику, бо його аж судомить і збуджує те, що злодюжка до всього може добиратися своїми злодійськими пальцями... Фірулет, суперник графа, теж має свого злодюжку на повідці.

Шарм і Фірулет, не в змозі опиратися сонному заклику Альбертинки, глумляться один з одного, і трагічна жага самознищення доводить їх до дуелі. Аж урешті, коли Бал розгортається в усьому блиску туалетів і масок, суперники-імпотенти з розпачу спускають злодійчуків із повідців: нехай роблять, що хочуть, нехай крадуть, хай добираються!..

Сум’яття. Паніка. Злодійчуки крадуть, що лиш угледять. Тим часом гості, не знаючи, хто їх лоскоче й дотикається до них, вищать, шаленіють! У всезагальній розгнузданості манер і розхристаності костюмів Гуфнаґель, коняр-терорист, пускається на чолі Лакейства в галоп. Революція.

Акт ІІІ — Руїни замку Гімалай

Революція.

Вітер Історії. Спливло багато часу. Це вже по обох світових війнах і революціях.

Людський костюм ошаленів... На вітру, у спалахах блискавиць показуються найчудернацькіші вбрання: Князь-лампа, прелат-жінка, гітлерівський мундир, маска-протигаз... усі ховаються, й ніхто не знає, хто ким є...

Гуфнаґель-Вершник на чолі Куреня Лакеїв галопує в погоню за фашистами й буржуями.

А маестро Фіор у жаху й остовпінні намагається якось визначитися посеред цього нового модного дефіле.

Розпочинається суд над упійманими фашистами. Даремно Фіор домагається законного судового провадження. Буря! Буря! Вихор здушує, підхоплює...

Однак що це? Ах, що це? Заходять Шарм і Фірулет, які дорогою ловлять метеликів, слідом за ними з’являється труна, яку несуть двійко гробарів. І запеклі суперники розповідають свої сумні історії: тоді на балу Альбертинка щезла, знайшли лише численні залишки її гардероба! А злодюжки теж щезли. Отож переконані, що Альбертинку роздягли догола, зґвалтували й убили, вони вибрались у світ широкий слідом за цією труною, щоби поховати голе тіло дівчини.

Тоді всі складають до труни свої поразки і свої муки. Однак що це? Ах, що це?! Коли насамкінець маестро Фіор, проклинаючи Людський Костюм і Моду, і Маски, у жесті найвідчайдушнішого розпачу складає до труни таку святу, таку звичайну, проте повік не досяжну наготу людську... з труни постає гола Альбертинка!..

Звідки вона взялась у труні? Хто її там сховав?

Обидва гробарі скидають маски: це Злодюжки! Це вони викрали Альбертинку з балу, роздягли її й сховали в труні...

Нагота вічно молода — молодість вічно нага — нагота вічно молода — молодість вічно нага...

Зауваги щодо гри і режисури

Музика, куплети, танці, декорації, костюми в класичному стилі давньої віденської оперети. Мелодії легкі, старі.

Однак поступово Оперета потрапляє у вир Історії та набрякає Шаленством.

Ефекти бурі, вихори, громи, спочатку радше риторичні, у другому, а надто в третьому акті переходять у справжню бурю. Шекспірівські сцени третього акту нехай будуть патетичними й трагічними.

Протиставлення костюм-нагота — це лейтмотив Оперети. Сон про наготу людини, ув’язненої в костюмах, найчудернацькіших і найжахітніших...

Акт І

Площа біля храму. Дерева, лавки, місце для прогулянок. На першому плані, збоку — Панська група: Патрон, Генерал, Професор, Маркіза. Костюми, які носили до 1914 року, помпезні: мундири, тужурки, шапокляки[9], бакенбарди, комірці, ціпки, галуни тощо. Вишукані манери: уклони, усміхи, люб’язності тощо.

Углибині, ліворуч, Лакейська група: їх четверо, в лівреях, пики лакейські.

Із-за храму виходить граф Шарм Гімалай, представник «золотої» молоді, 35 років, гультіпака і пересичений блудник: фрак, шапокляк, рукавички, ціпочок, монокль. Слідом за ним його лакей, Владислав.

ПАНСЬКА ГРУПА (спів, piano[10]):

Ох, граф, граф, граф, ох, цей граф Шарм,

Ох, цей граф Шарм!

ШАРМ:

Ох, граф, граф, граф, ох цей граф Шарм,

Ох, цей граф Шарм!

(Застигає у вишуканій позі. До Владислава.)

Владиславе, попгав мені ліву холошу й пошкгябай пгаву лопатку. Чи ского вона вийде?

ВЛАДИСЛАВ (50 років, бакенбарди, ліврея): До послуг пана графа (шкрябає його й поправляє холошу). Ні, з вашої ласки, ше не зара, служба свята ше не скінчилась, теє-сеє... але зара скінчиться, пане графе, то й теє... вийде вона, пане графе...

ШАРМ: А той злодюжка?

ВЛАДИСЛАВ: Він у мене за кущем, з вашої ласки.

ШАРМ: Покажи, я хочу побачити його.

Владислав виводить із-за куща Злодюжку: 18 років, босий, щуплявий, вуличник, бешкетник, пройда.

ШАРМ: Гм, нічогенький такий злодюжка, знає свою гоботу, я пгосто уявляю це...

ВЛАДИСЛАВ: Еге, та він і під судом був, з вашої ласки... Мастак.

ШАРМ: Сховай його в кущах, нехай чекає... Без нього я нічого не доб’юся. (Владислав ховає Злодюжку.) Скільки в мене там жінок на гахунку?

ВЛАДИСЛАВ: Ви, графе, маєте на рахунку із сьогоднішнім днем включно двісті п’ятдесят сім, а пан барон Фірулет мають двісті п’ятдесят шість.

ПАНСЬКА ГРУПА (прокидається):

Ох, граф, граф, граф, ох, цей граф Шарм!

Ох-ох, баро-он Фірулет!

ШАРМ: Цей гготескний багон! Дай мені цукегку, я хочу подих освіжити! У мене печія. Вчогашні устгиці, шампанське, пулягка[11], ха-ха, Леонсія, о, чагівнице, cette enchantehesse[12], мімози й огхідеї, коштовності й какаду, та от потім нефагт, ледь не інфагкт, слово честі parole d’honneur[13], цей бакагá в клубі, 13 575 плюс 12 830, газом біля 26 тисяч, ха-ха, я пгоггався, що за нічка... цигани... я здгімнув би. (Позіхає.) Ах-ах! (Озивається.) Клятий багон! Таке вгаження, що він ганяється за мною. 257 і 256. Гей-гей, почухай мені чегевика, отам, де в мене дгугий палець на лівій нозі. (Владислав чухає.) Гей-гей! Багон! Я проггався. А цій дівчинці тгеба буде спгавити щось із гагдегоба. Ба! (Позіхає.) Однак усіх їх тгеба одягати! (Розлючений.) Багон! (Кланяється Панській групі, яка відповідає чарівними уклонами.)

(Співає.)

Ох, що мені багон! Ха-ха-ха-ха, багон!

Бо я граф Шагм

Ловець на дам!

Гульвіса Шагм, безпутник Шагм!

Гей-гей, розпещене дитя салонів,

Ось, бачте — вусики мої,

А це монокль мій,

Це мій ціпочок, шапокляк, мої манеги (позіхає),

А герцогині та графині,

А баронеси та принцеси,

Міщучки, швачки та мулатки...

Ох, догогий, ах, незгівнянний, ах, гозкішний, ах, чагівний, скільки шику, скільки шагму, а манеги, ah, quel chic, quel chahme et quelles maničhes[14]!

Заходить барон Фірулет. 35 років, мисливський костюм, рушниця-дубельтівка, монокль, хлист, капелюх із пір’ячком. Слідом за ним Стрілець Станіслав із мисливською торбою.

ФІРУЛЕТ (співає):

Ги-ги-ги, Шарм, це справді Шарм.

Кого я бачу тут: авжеж, це Шарм!

Це потішає мене!

Це розважає мене!

Ф׳ю-ф׳ю-ф׳ю, Шарм, тю-тю-тю, Шарм!

А я баро-он Фірулет!

Мисливець я, який жене слідами дам.

Піф-паф, і все, піф-паф — і все моє, ха-ха-ха-ха, ти вже в обіймах,

Я кохаюся з тобою, ах-ах, l’amour!

(Говорить.) Станіславе, скільки там у мене на рахунку?

СТАНІСЛАВ: У вас, бароне, двісті п’ятдесят шість, а у пана графа Шарма двісті п’ятдесят сім.

ФІРУЛЕТ:

Ф׳ю-ф׳ю-ф׳ю, Шарм, тю-тю-тю, Шарм,

А я баро-он Фірулет!

По носі я даю тому, хто задирає носа!

ПАНСЬКА ГРУПА (piano):

Ох-ох, ох-ох-ох, ох, наш граф Шарм!

Ох, наш баро-он Фірулет!

ШАРМ: Любий багоне Фігулете, я підмічаю — якщо мене не обманює зіг — що ви, багоне, покинули п’янкі хащі огхідей нашої сліпучої какаду кококо la Thès Belle[15], щоби спгобувати мисливського щастя на тегенах більш... гм-гм... дівочих... ха-ха-ха. Тги без фігуги. (Зухвало походжає перед бароном.)

ФІРУЛЕТ: Ох, цей мій дорогий Шарм, якщо ви, графе, відчуваєте щось на зразок ностальгії по п’янких парфумах нашої какаду кококо la Très Belle, можете понюхати мене, я пересичений ними по саме ні́куди. Ха-ха-ха, кварта в чирвах. (Проходить перед Шармом.)

ШАРМ: Пікова дама.

ФІРУЛЕТ: Чотири трефи і валет.

ШАРМ: Пас.

ФІРУЛЕТ: Пас.

ШАРМ: Дублюю.

ФІРУЛЕТ: Дублет на дублет.

ШАРМ: Пас!

ФІРУЛЕТ: Пас!

ПАНСЬКА ГРУПА (piano):

Ох-ох, ох-ох-ох, цей наш граф Шарм!

Ох, наш баро-он Фірулет!

ШАРМ: Легкі пегéкуски і соус Бельмонто! Дозвольте, багоне, якщо зіг не обманює мене, ви вибгалися з цією гушницею полювати на са́генку, you know me! Сагенок не стгіляють! А бгаконьєрству на чужій тегитогії я теж не потугав би, you know me. Кембгидж, купе-де-люкc, коньяк «Магтель», «Гітц» і «Каглтон»!

ФІРУЛЕТ: Тю-тю, відколи ж ото облізлі світські леви беруть під захист безневинних саренок? Персональний VIP-вагон! Мулен Руж! Чого ж тоді ти, графе, кирпу гнеш? Сім вакханок!

ШАРМ: Чотири гугії!

ФІРУЛЕТ: Дві одаліски і одна стенографістка!

ШАРМ: Одна мулатка, тги телефоністки!

ФІРУЛЕТ: Дублюю!

ШАРМ: Дублет на дублет!

ФІРУЛЕТ: Ніс!

ШАРМ: Ніс!

ФІРУЛЕТ: Пас!

ШАРМ: Пас!

ПАНСЬКА ГРУПА (piano):

Ох-ох, ох-ох-ох, ох, цей граф Шарм!

Ох, цей баро-он Фірулет!

ШАРМ (байдуже): Нудьга.

ФІРУЛЕТ (байдуже): Печія.

ШАРМ: Нефагт, ледь не інфагкт.

ФІРУЛЕТ: Мігрень.

ШАРМ: Ніс.

ФІРУЛЕТ: Ніс.

ШАРМ: Пас.

ФІРУЛЕТ: Пас.

Фірулет виходить разом зі служником.

ШАРМ: Фазани і дгозди. Пговокація. Нахаба! Я заслаб. Владиславе, ін’єкцію! (Владислав робить йому ін’єкцію.) Альбегтинка, дівчинка-кагтинка. Двісті п’ятдесят сім. Двісті п’ятдесят шість. Тгясця, знову я проггався. Когсо Коломбо. Фгікасе й делікатеси. Нудьга. Пф-ф-ф-ф... (Сідає вглибині сцени на парасолю, яка є водночас розкладним стільчиком.)

ПАНСЬКА ГРУПА (спілкування поступово пожвав­люється): Кріселка лорда Блоттона... кріселка лорда Блоттона... кріселка лорда Блоттона... (повсякчас пожвавлюючись) кріселка лорда Блоттона...

ГЕНЕРАЛ: Жилетка лорда Блоттона.

ПАТРОН: Жилетка лорда Блоттона?

МАРКІЗА: Авжеж, саме так, жилетка лорда Блоттона!

ГЕНЕРАЛ: Із подвійним відблиском...

ПРОФЕСОР: Із загнутим кутиком...

ПАТРОН: Та невже, панове? Із загнутим кутиком жилетка?!..

Акорд органа. Із храму виходить подружжя Гімалаїв у товаристві модельєра Фіора.

КНЯЗЬ: Яку ж чудову пгоповідь виголосив наш догогий пгелат на честь нашого догогого Господа Бога, як це добге, що наш догогий Господь Бог тепег так ушанований нашим догогим пгелатом! Осанна!

КНЯГИНЯ: Алілуя на висоті! Чагівно! Enchanté! (Вітається з Панською групою.) А оце, пгошу вас, панí й панове, наш догогий гість, який пгибув до нас пгямо з Єлисейських Полів — модельєг Фіог власною пегсоною, напгавду, ми з чоловіком почуваємося вшанованими на висоті!

КНЯЗЬ: Напгавду, ми обоє, я і моя дружина, гадіємо на висоті цьому пгемилому візиту нашого догогого маестго Фіога...

КНЯГИНЯ: Маестго — пгавдивий диктатог костюма в Євгопі.

КНЯЗЬ: Моди і дамської, і чоловічої. Саме він щогоку ствогює обов’язковий силует...

КНЯГИНЯ: Маестро Фіог, догогі пані й панове, згодився пгийняти запгошення мого чоловіка і пгибув до замку Гімалай, щоби влаштувати на висоті своє щогічне сенсаційне дефіле моди — і чоловічої, і дамської. Осанна! Алілуя на висоті!

КНЯЗЬ: Подія вкгай знаменна, цього газу з нашої гезиденції Гімалай пголунає голос диктатога євгопейської моди.

ПАНСЬКА ГРУПА:

Ах-ах, ах-ах-ах, маестро Фіор!

Ах-ах, ах-ах-ах, модне дефіле!

О, що за диво! О, що за диво, що за диво!

ФІОР (співає):

Бо я Фіор!

Я модельєр!

Маестро моди

І магістр костюма!

Ах-ах-ах, élégance, ах-ах-ах, distinction, ах-ах-ах, fashion!

Ах-ах, який шикарний стиль...

(Саркастично.) Рембрандт і Мікеланджело, ха-ха!

Данте і Гете, ха-ха-ха!

Бах і Бетговен, ха-ха-ха!

Бо я маестро, я магістр!

Я той, хто створить силует і змінить смак,

Месьє, мадам.

Той, хто накаже, щоби квітли бакенбарди і круглились декольте,

Щоб рожевіли всі панчішки, і всі туфельки блищали!

Бо я маестро,

Бо я Фіор!

ШАРМ (підходить):

Бо я ггаф Шагм!

Бо я ггаф Шагм!

Ах, я ггаф Шагм,

Я пещений, єдиний, незрівнянний...

Бо я сам Шагм!

А це циліндр мій,

А це ціпочок мій,

Бо я сам Шагм —

І це мій смак!

ФІОР і ШАРМ:

Бо я Фіор (граф Шарм),

І я маестро дамсько-чоловічий!

ФІОР: Справді, любий графе Шарме, до мене в Парижі дійшли вісті, що ніхто ліпше від вас не вміє носити шапокляк із сімома переливами.

ШАРМ: Ах, будь ласка, гляньте на мою жилетку.

ПАНСЬКА ГРУПА:

Кріселка лорда Блоттона,

кріселка лорда Блоттона...

КНЯЗЬ: Я не сумніваюся, що з допомогою Шагма маестго здійснить великі гечі. У наш час, у час, такий, як тепегішній, соціал-демокгатичний і атеїстично-соціалістичний, костюм став найпотужнішим бастіоном вищого класу. Бо щоб воно було, якби не всі ці нюанси, я сказав би, тонкощі, відтінки, отой містичний шифг, незгозумілий для невтаємничених, за допомогою якого вища сфега ізолюється від сфеги нижчої. Костюм і манеги — оце наш бастіон на висоті! Осанна! Нижчий клас, звісна гіч, робить усе можливе, щоби пгивласнити собі і нашу моду, і наші манеги, пготе саме тому тгеба постійно запговаджувати інновації, заплутувати сліди...

КНЯГИНЯ: Гготескно, немає миті спокою, це якесь пегеслідування! Ледве я спгавлю собі пеньюаг із комігцем а-ля Гебегбеге, як уже бачу такий самий коміг у моєї пегукагки. А найгігше зі служниками, уявіть лише, вчога я заскочила свою гагдегобницю, коли вона мігяла мої туалети...

КНЯЗЬ: Таж, будь ласка, Фегнандо,.. пгошу тебе... (обережно показує на Лакея вглибині сцени) пгошу тебе... служники...

КНЯГИНЯ: Служники!.. (Замовкає.)

ПАТРОН: Ет (стишено). А мій камердинер, уявіть, наслідує мій спосіб зав’язувати краватку!

ГЕНЕРАЛ: Тихше... Мій ординарець користується моєю пастою для черевиків.

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Тихше... служники!

УСІ: Тихше-тихше... Служники!

КНЯЗЬ: Мабуть, вони нічого не чули... Тихше...

ГРУПА: Мабуть, не чули... Тихше...

КНЯЗЬ: А хоч би й чули!.. А хоч би й чули!.. (Гукає.) Константию! (Лакей прибігає.) Будьте такі ласкаві вичистити мені чегевики!

ГЕНЕРАЛ: Гарна думка, слово честі, бо така курява! Лютику! (Прибігає ординарець Лютик.) Наглянсуй мені носаки, як належить!

КНЯЗЬ: Люблю, коли кожна людина на своєму місці!

ПАТРОН: Нині парко, то й курява липне до взуття. Валеку! Берися теж до щітки, головне з боків. (Лакей заходиться вичищати.) Після Парижа наша околиця, мабуть, здається вам, маестро, дещо монотонною?

ФІОР: Та ні, чого б оце!

КНЯЗЬ: Маестго ласкавий до нас! Фганті́шеку! Пгошу й мені... (Маркізі.) Евлаліє, я бачу, що і в тебе туфлі запогошені. Фгантішеку, спочатку пані магкггафині.

МАРКІЗА: Сю-сю-сю!

ШАРМ: Владиславе! Спегшу маестго, потім панові пгофесогу й мені!

Лакеї чистять унизу, пані й панове розмовляють угорі.

ПРОФЕСОР (Шармові): Я буду вам безмежно зобов’язаний (буцімто блює на Фіора).

ФІОР: Пардон?!

КНЯГИНЯ (Фіорові): Наш бідолашний безцінний пгофесог хгонічно хвогий на неконтгольовану блювоту. Обцесійно-хгонічну пгофесогову блювоту лікували без жодних наслідків найбільші медичні світила. Щопгавда, пгофесог блював на найбільших світил, а ще на гозмаїтих асистентів, медсестег, que sais-je[16], а також на мого чоловіка й на мене, складно взагалі було б знайти таку меблю або людину, яку не обблював би наш догогий пгофесог. Улітку наш догогий пгофесог блює на клумби, квіточки, гослинки, хгобачків чи песиків, а ще, напгиклад, на комашок або на дегева, або на садові тачки.

КНЯЗЬ: Блювота нашого догогого пгофесога має хагактег спазматичний, конвульсійний і, безсумнівно, хгонічний. (Професор буцімто блює на Маркізу.) О, пгошу дуже!

МАРКІЗА: Сю-сю-сю!

КНЯЗЬ: А ось і наш догогий прелат!

Прелат вийшов із храму, підходить.

ПРЕЛАТ: Слава Ісусу Христу!

КНЯГИНЯ: Ах, яку ж ви пгоповідь нині виголосили, наш догогий пгелате, на честь нашого догогого Господа Бога! Пгошу, пгелате, оце маестго Фіог!

ПРЕЛАТ: Слава навіки Богу!

ФІОР: Я цілковито причарований!

МАРКІЗА: Сю-сю-сю.

КНЯЗЬ: Пго що це я?.. Ага, наш догогий пгофесог блює на листочки, тгавинки, канапи, тагілки й тагілочки, пагкани, огогожі, гувегнанток або капелюхи. Це, як ствегджують лікагі, стан хгонічно нудотний, блювотний, ригальний, я сказав би, органічно-гепульсивний. До гечі! А де ж, пгофесоге, ваш пгиятель, отой славетний коняг і спогтсмен ггаф Гуфнаґель, якого ви обіцяли нам пгедставити?

ПРОФЕСОР (буцімто блює): Пардон! Граф Гуфнаґель досі в храмі, його поглинула молитва, зараз він прийде.

ПРЕЛАТ: Валентова! То й мені тре троха сандалі почистити.

ПАНСЬКА ГРУПА: Кріселка лорда Блоттона... Кріселка лорда Блоттона... Кріселка лорда Блоттона... (Pianissimo[17].) Кріселка лорда Блоттона. (Завмирають.)

ЛАКЕЙ І: Гей, посунься, куди пхаєшся?

ЛАКЕЙ ІІ: Це моя нога!

ЛАКЕЙ ІІІ: Бач, які тепер носи в черевиків, гострі...

ОРДИНАРЕЦЬ: Геть, голото, не бачиш, що я пуцую пана генерала?

ЛАКЕЙ ІІІ: Теперка у всіх шкарпетки в смужечку.

ВЛАДИСЛАВ: Не пхайся, телепню!

ГОСПОДИНЯ ПРЕЛАТА: Кара Божа із тієї голотою!

ЛАКЕЙ ІІ: Мені забракло вакси. Язиком вилижу.

ЛАКЕЙ ІІІ: Я теж не маю глянцу, але в мене є язик.

ГОСПОДИНЯ: Кара Божа з тими хамидлами!

ЛАКЕЙ ІІІ: Валеку, отут вилижи, з-під підбора.

ЛАКЕЇ (вилизуючи):

Ой, ваксую я до глянцу!

І глянсую я до вакси!

Язиком!

Язиком!

Гей-га, гей-га, гей же га!

ПАНСЬКА ГРУПА (прокидається): Кріселка лорда Блоттона...

КНЯГИНЯ: Сподіваюся, ви всі, пані й панове, вже отгимали запгошення на бал, який, не сумніваюся, надасть блиску на висоті цьому неймовігному модному дефіле від нашого маестго на висоті, осанна, осанна, алілуя, алілуя!

КНЯЗЬ: Ми пгагнемо, щоби бал був гідний маестго, а маестго балу був на висоті, осанна, осанна!

ПРЕЛАТ: Нема нічого ліпшого, ніж благосні розваги!

ГЕНЕРАЛ (Ординарцеві): Вилижи отут підошву.

ПРЕЛАТ: А ось і пан граф Гуфнаґель! Гідний благословення християнського, прошу його в жертводавців моїх, останній із дому Божого виходить, похвально, похвально...

КНЯЗЬ: Конягі завжди побожні, цікава гіч, хоч скільки газів мені тгаплялося зустгіти коняга, він завжди був побожний.

ПРОФЕСОР:

Ве-е-е-е-е!

Ве-е-е-е-е!

Дозвольте, князю і княгине!

Дозвольте, любе товариство!

Граф Гуфнаґель —

Мій приятель і компаньйон, ве-е-е, ве-е-е, ве-е-е!

ЛАКЕЙ І (вилизуючи черевичок Княгині): Які ж то теперка ясні пані почали спідні сорочки носити, з рюшечками, тра Касьці моїй сказати.

ЛАКЕЙ ІІ: Лижи, а під спідницю не заглядай, хаме.

КНЯГИНЯ (співає):

О, ггафе, чемпіоне незгівнянний!

КНЯЗЬ (співає):

О Дегбі, о Лонгчемпс і Фікс Гганд Фікс!

ГУФНАҐЕЛЬ (співає):

Лише галоп, галоп, галоп,

Галоп у голові моїй...

Гей-гей, галоп, який там клус!

Галопом я завжди лечу,

Хлистом раз-два, хлистом два-три —

І знов галоп — на раз-два-три.

Гей-гей, галоп, о це мій сон!

Гей-гей, галоп — оце мій звичний стиль!

ПАНСЬКА ГРУПА (співають):

Гей-гей, галоп, галоп, галоп, гей у галоп, галоп, галоп.

Галопом ми мчимо учвал!

(Завмирають.)

ШАРМ (поволі відходить углиб сцени, Владислав слідом за ним): Нудьга. Печія. Нефагт, ледь не інфагкт. Владиславе, згоби-но мені ін’єкцію. (Владислав робить.) Чого ж вона так довго не виходить?

ВЛАДИСЛАВ: Теперка вже тре тилько виглядати!

ШАРМ: І вона завжди сідає на ту лавку?

ВЛАДИСЛАВ: Завжди-презавжди.

ШАРМ: Дай-но того злодійчука. (Владислав виводить Злодійчука на повідці із-за куща). А чого ти його отак, на повідці?

ВЛАДИСЛАВ: Та бо ж він під судом був. Для певності.

ШАРМ: Ну, гагазд. Чи ти втлумачив йому в голову, що тгеба гобити? Повтогюю ще газ. Вона сидить. Як завжди, на тій лавчині, чекає на пгиятельку. На мій знак цей злодюжка закгадається ззаду і хап... щось там цупить у неї — сумочку або хустинку... Тоді я — хап злодюжку і пгедставляюся... ба, ба, звісно. Ясна гіч, за такої ситуація я не тільки маю пгаво, а й пгосто зобов’язаний пгедставитись... А потім запгошую її на вечегю — і побачимо, ха-ха-ха, Фірулетову магмизу! Куплю їй муфту.

ВЛАДИСЛАВ: Усьо так і буде, з вашої ласки...

ШАРМ (начебто присоромлений): Знаєш, Владиславе, ти згозумій, ти збагни, не май мені за зле, я спгавді не хотів би вдаватися по допомогу такого поганця, але не бачу, спгавді не бачу, гозумієш, Владиславе, ну як міг би я, особа з моїми манегами, з товагиства, з моїм виглядом, як я можу отак пгосто зачепити якусь кізочку на лавочці під хгамом... Бо якби це була кокотка або віконтеса, або гегцогиня, або балегинка, або заміжня, або актгисулька — то інша гіч... Але ж не можу я зачіпати таку козу! На лавочці! У сквегі! Навіть не знаю, як я міг би вклонитися їй з дистанції у десять кгоків! Ce n’est pas mon genre[18], ти, гозумієш, Владиславе! А такий кгимінальник і бгодяга може, йому однаково, може не пгосто підійти, не будучи пгедставленим, а й навіть добгатися до її гагдегоба або й до погтмонетки! Пгошу дуже! Я не можу! Він може. Дивний якийсь, напгавду, устгій у пгигоді: я не можу, він може. Отож, ти гозумієш, Владиславе, коли він її... пгодегустує, тоді я вже матиму пгивід до знайомства. А потім куплю їй муфточку й кольє. Ти гозумієш, Владиславе?

ВЛАДИСЛАВ: Усьо так і буде. О-хо-хо, йде! (Ховається разом зі Злодюжкою за кущ.)

Акорд органа.

Із храму виходить Альбертинка разом з Батьками.

МАТИ: Проповідь нашого прелата, яка ж вона, ця проповідь нашого прелата, ох, оце вже мені проповідь, така вже проповідь... Альбертинко, тримайся струнко!

БАТЬКО: Дощу не буде, але сонце теж щось наче... отак... якось... теє...

МАТИ: Цього року кучерики трохи спадають на лоба. З буклею над вушком. Ти бачила, Тинко?

БАТЬКО: Сонце того... теє.. бо й дощу не-е...

МАТИ (до Альбертинки): Що ж ти так ногами кривуляєш, ну чого ти так отими своїми ногами все кривуляєш і кривуляєш? Тинко! Каро Божа! Люди дивляться!

БАТЬКО: Гей! Поглянь, мамо! Бачиш отого, отам?..

МАТИ: У фраку?

БАТЬКО: А бодай би я тріс! Це Шарм!

МАТИ: Шарм? Шарм? Шармусь? Шармулик? Глянь, Тинко, ні, не дивися, що тобі до того, дивися прямо перед собою, каро Божа!

БАТЬКО: У фраку! Знати, прямо з казино, але, мабуть, не до храму, ги-ги-ги!

МАТИ: Що ти, Тинко? Лишаєшся?

АЛЬБЕРТИНКА: Я мушу зачекати Ядзю.

МАТИ: Каро Божа, щоби ти не запізнилася на обід. А куди не слід, не витріщайся. Поправ собі кучерик за вушком. Де твоє рукоділля? Візьми рукоділля, очима не стріляй.

БАТЬКО: Ходи, мамо, ходи, а то запізнимося...

Батьки виходять.

Альбертинка сідає на лавці з рукоділлям.

АЛЬБЕРТИНКА: Мухи. О, мухи. Ядзя. Дерево. Спека. Спека. (Позіхає.)

Шарм шарманськи проходить перед нею в шапокляку.

Альбертинка стріляє очима, крадькома позіхає.

Шарм повертається, знову проходить.

Альбертинка стріляє очима.

Шарм знову проходить.

Альбертинка стріляє очима.

Шарм знову.

Альбертинка стріляє очима.

Шарм іще раз.

АЛЬБЕРТИНКА. Ой-ой! Чого це він? Я спати хочу... (Засинає.)

Шарм подає знак Владиславові, який виходить із-за куща зі Злодійчуком. Нові знаки Шарма. Владислав спускає Злодійчука з повідця, а той, виконавши на волі кілька піруетів, підкрадається до Альбертинки й доволі довго її обмацує.

ШАРМ: Чого він так довго?

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): О-о-о...

Злодійчук зриває з її шиї медальйон і тікає в бік Шарма, а той збиває його з ніг.

Грім.

Вітер. Буря, негайно вщухає.

ШАРМ: Мегзотнику!

ВЛАДИСЛАВ. Ах, пройдо, пройдо!

ШАРМ (підходить до Альбертинки з медальйоном, який він відібрав у Злодюжки): Дагуйте, пані, що я насмілююся заговогити з вами, адже мене ніхто вам не відгекомендував, але щойно цей злодюжка зловжив вашим безневинним сном і насмілився потягти цей медальйон. Я визнав за обов’язок негайно втгутитись. Однак виявив, що звегтаюся до вас попги те, що мене вам не відгекомендували. Ггаф Гімалай.

АЛЬБЕРТИНКА: О-йо-йой.

ШАРМ (співає й танцює):

Бо я ггаф Шагм!

Ловець на дам!

Гульвіса Шагм,

Безпутник Шагм,

Гей, гегцогині і ггафині,

Міщучки, швачки і мулатки.

Ох-ох, безцінний. Ах, незгівнянний,

А які ж у мене вусики, монокль і ціпочок!

Бо я ггаф Шагм —

Ловець на дам!

АЛЬБЕРТИНКА (співає й танцює):

Я Альбертинка,

Ах, дівчинка-картинка!

Це ніжна ручка моя,

Це зграбна ніжка моя!

Це моє вушко, це мої зубки.

Це носик мій, ой-ой, не твій!

А тут ще усточка мої!

О ти мій сон, чарівний сон!

О ви, о ви, чарівні сни...

Ах, зубки мої, ах, губки мої, ах, язичок мій, так-так, мій, бо він не твій.

Ах, вушка мої, ах, оченята мої, ах, пальченята мої, ні-ні, це не твої.

Ах, декольте моє-є-є,

Воно моє, а не твоє,

О ти мій сон,

О ти мій сон...

Чарівний ти мій сон!..

ШАРМ: Чагівний ти мій сон!

Якщо я вже мав честь вам відгекомендуватися, то чи вільно буде мені пегепочити хвилинку на цій лавчині біля вас, на якнайбільше догечній відстані?..

АЛЬБЕРТИНКА: Будь ласка!.. Пан граф такий ласкавий! Що це? Я спала? Що мені снилося?... Начебто рука... (Присоромлено.) О-о... Такий сон! Рука начебто якось отак... (Крадькома підозріло зиркає на Шарма, торкається до декольте...)

ШАРМ (сконфужений): Це, власне, той злодюжка...

АЛЬБЕРТИНКА: Злодюжка?

ШАРМ: Хіба ви нічого не знаєте?

АЛЬБЕРТИНКА: Що? Спека. Я заснула й бачила такий сон... Рука (підозріло дивиться на Шарма). Але чого ви тут, графе, сидите, що воно вам, графе, нащо ви поряд із такою, як я?..

ШАРМ: Чи мені таки буде дозволено згобити легковажний натяк і зав’язати з вами щось на кшталт пегелітного флігту а la papillon[19]? Щопгавда, les femmes[20] — це наче соус Бельмонто! Ліпше не зловживати. Важкостгавні! Владиславе, скільки в мене на гахунку?

ВЛАДИСЛАВ: У вас двісті п’ятдесят сім, а у пана барона Фірулета двісті п’ятдесят шість.

ШАРМ: Ну, власне. Печія. Нудьга.

АЛЬБЕРТИНКА: О-о-о!

ШАРМ: Посмак!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Пеге́сит. Нежить. Статистика й міггень. Закон великих чисел.

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Якщо ми вже тут сидимо на лавочці у затінку, я не бачу іншого виходу, ніж запгосити вас до «Максима». Якщо я досі зношу жінок, то тільки фагшигованих, і то їжею з гагного гестогану. Жінка з добгою пулягкою всегедині таки смаковитіша, ніж та сама жінка, наповнена, я сказав би, пгосто кагтоплею або ггечаною кашею. Запгошую вас до «Максима». Скажімо, устгиці, фагшиговані лангустами, стгаусячі яйця а la cocotte, квітка з лосося, майонез, дгозди...

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Владиславе, піґулку! Але ми маємо надію, пги світлі, пгиглушеному кгивавим абажугом, пги п’янких звуках циганських музик, ох-ох, закуски і вакханки... кгов піниться газом із шампанським, циганські тгелі, агомат твої чуття гозпалює, я нахиляюся — ти відсуваєшся, я нахиляюся — ти відсуваєшся, eвое-евое[21], я нахиляюся — ти відсуваєшся, евое-евое, я нахиляюся — ти відсуваєшся, га, я-а-а-а... Цигани, устгиці, я починаю тебе...

АЛЬБЕРТИНКА: О! Роздягати?

ШАРМ: Таж ні! Не гоздягати! Одягати! Муфточка із кготячих хвостиків від Вольфа!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Панчішки з пагизького туману.

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Панталончики гожеві з пінкою!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Буггундська спідничка, кгем абгикот!

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Блузочка з ггибочками під соусом пговансаль....

АЛЬБЕРТИНКА: О!

ШАРМ: Капелюшечок на овочевій подушці!..

Темніє, вітер, буря.

Грім.

АЛЬБЕРТИНКА: Графе! Ти одягаєш мене замість роздягати!

ШАРМ: Пагдон? Пагдон? Пагдон?

АЛЬБЕРТИНКА: Хіба не бачиш?

Я під сукенкою моєю

Зовсім гола!

Я гола!

Грім.

ПАНСЬКА ГРУПА (прокидається, piano, crescendo[22], драматично): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона... (Завмирають.)

ШАРМ (очманілий): Пеньюаг з мегеживом, обшитий хутгечком сгіблистого осіннього лиса, або дезабільє із шовку-сигцю з шотландською гюшечкою...

АЛЬБЕРТИНКА: Нагота... Наготи хочу!

Грім.

ПАНСЬКА ГРУПА (piano, розпачливо): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона... (Завмирають.)

ЛАКЕЇ (дико): Гу-у-у-у-у-у-у-у-у! (Вітер).

Альбертинка тікає.

ШАРМ (очманілий): Упегше таке бачу: жінка воліє, щоб її гоздягали, замість одягати...

ПАНСЬКА ГРУПА: (fortissimo[23], дико): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона!

Заходить Фірулет зі Стрільцем.

ФІРУЛЕТ (атакуючи Шарма сміхом):

Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха-ха!

Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

ШАРМ (захищається):

Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха-ха!

Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

ФІРУЛЕТ: Утекла! Га? Мої співчуття! А це поразка, ха-ха! Три без фігури!

ШАРМ (сконфужений): Не гозумію... Не гозумію... Не гозумію... (Машинально, у відповідь Фірулетові.) Ха-ха-ха!

ФІРУЛЕТ: Чого це ти не розумієш, графе? (Атакує Шарма.) Ха-ха-ха!

ШАРМ (атакує Фірулета): Ха-ха-ха!.. Не розумію, ти знаєш, багоне, дивна гіч. Я флігтував і натякав, що спгавлю їй се і те з гагдегоба. А вона: що хоче наготи!

ФІРУЛЕТ: Наготи?

ШАРМ: Наготи. Отож.

ФІРУЛЕТ: Перепрошую, ти хочеш цим сказати, графе, що замість пеньюара, сорочки, дезабільє, спіднього... якісь там таз, стегна, бабки, ключиці:.. й нічого більше?

ШАРМ: Нічого!

Тіло.

Тіло — й нічого більше...

Вітер.

ФІРУЛЕТ: О, який пошум у природі!

ШАРМ: О, який пошум у природі!

РАЗОМ: О, пошум, пошум, о пошум!

ШАРМ (замислений): Тіло.

ФІРУЛЕТ (замислений): Тіло.

ШАРМ: Голе.

ФІРУЛЕТ: Голе.

ШАРМ: І все.

ФІРУЛЕТ: І все.

РАЗОМ: І пошум, пошум, і пошум.

Із-за крісла виходить Владислав зі Злодюжкою на повідці.

ВЛАДИСЛАВ: А що з цим пройдою? Відпустити його, здати в поліцію чи як?

ФІРУЛЕТ: Це пес чи якийсь зірвиголова? Де ти його, графе, відкопав?

ШАРМ: Стій, багоне!

Зажди, багоне!

Я дещо починаю гозуміти... Ага-а-а... аг-а-а-а... ага-а-а-а... Бо вона спала на лавці. Я спустив на неї цього злодюжку. Щоб він щось у неї вкгав. А я його тоді зіб’ю з ніг і відгекомендуюся... Така інтгига! Але! Ба! Я гозумію!..

ФІРУЛЕТ: І що? Та кажи вже!

ШАРМ (сам до себе, нажаханий): Вона кгізь сон пізнала його гуку в себе в пазухах... Але гадала, що це моя гука... що це я!

ФІРУЛЕТ: Перепрошую? Що ти, графе, власноруч запхав їй руку в пазухи? На лавці, під деревом, у скверику — і то не будучи їй представленим?! Та що це за дика ідея?!

ПАНСЬКА ГРУПА (драматично): Кріселка лорда Блоттона!

ШАРМ: Вона гадала, що це я! Що це я запхав! Тому їй закогтіло наготи. Наготи зі мною, Боже всемогутній!

Вітер, однак млявий.

ФІРУЛЕТ: Перепрошую, перепрошую, — наготи, наготи з графом? Це ж як — що ніби граф без ціпка, без монокля, без шапокляка, без штанів і без трусів?

ШАРМ: Вона наготи зі мною хоче.

ФІРУЛЕТ (хапаючись за живіт):

Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха!

Ха-ха-ха-ха — ха-ха-ха!

ВЛАДИСЛАВ: Ги-ги-ги! Ги-ги-ги!

ПАНСЬКА ГРУПА: Ха-ха-ха-ха-ха-ха!

ЛАКЕЙСЬКА ГРУПА: Ха-ха-ха-ха-ха-ха!

ШАРМ (співає):

Що, багоне, ну що це знову?

Куди ти хилиш? Що це за сміх?

Зволій мене позбавити цього! Геть, геть!

Ця безпагдонність вже вмогила всмегть!

ФІРУЛЕТ (співає):

Голий Шарм, голий Шарм,

Ха-ха-ха і гоп-ца-ца,

Ха-ха-ха-ха. Наголяса!

Голий Шарм! Голий Шарм!

Зухвало дефілюють один перед одним.

ШАРМ: Квагта в чигвах!

ФІРУЛЕТ: Шлем у каре!

ШАРМ: Дублет у кольорі!

ФІРУЛЕТ. Дублет на дублет!

ШАРМ: Тги без фігуги!

ФІРУЛЕТ: Великий шлем у піках!

ШАРМ: Пас!

ФІРУЛЕТ: Пас!

Любий графе Шарме, коли ти роздягнешся догола, не забудь мене покликати, щоб я міг помилуватися, ха-ха-ха-ха-ха-ха!

Виходить разом зі Стрільцем.

ШАРМ (пригнічений):

Зухвалець!

Нахаба! (Сідає на стільчик-парасолю.)

Я пгоггався...

ПАНСЬКА ГРУПА (piano, crescendo): Кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона, кріселка лорда Блоттона...

ПРОФЕСОР: Ве-е-е...

ПАТРОН: Печія. Підвищена кислотність. Пересит...

КНЯЗЬ: Так-так, шановне товагиство, святі слова, я сам відчуваю на висоті, і моя дгужина теж щось на згазок пегеситу, надмігу, пегеїдання, що наче, так би мовити, як би ото висловитися... забагато: забагато бісквітів, кгемів, тужугок, тістечок, модисток, куафегів, компотів, комігчиків, десегтів, вегшків, підливок, соусів, лакеїв, екіпажів, ґудзиків...

ПРОФЕСОР: Ве-е-е!..

КНЯЗЬ: От власне! Ви, пгофесоге, пгосто-таки в мене з язика зняли!

КНЯГИНЯ: Якась нестгавність у повітгі.

ГЕНЕРАЛ: Переповнення.

ПАТРОН: Переїдання.

МАРКІЗА: Сю-сю-сю.

ПРЕЛАТ: Ох, що ж то за час! Господи, змилуйся над нами!

КНЯГИНЯ. Уся надія на нашого маестго! Маестго, будь ласка, освіжіть нам моду! Освіжіть чоловічий силует і дамський!

ФІОР (замислений):

Освіжити

дамський силует

і чоловічий?

ПАНСЬКА ГРУПА: О так, о так, о так!

ФІОР: Легко сказати!

Легко сказати: запровадь нам нову моду!

Вигадай нові моделі! Нові? Але які?

Мода... Мода не може йти всупереч часу!

Мода — це час. Мода — це історія!

Хіба я помиляюся, коли кажу,

Що мода — це історія?

КНЯЗЬ: Це істогія!

ПАТРОН: Історією мода є!

ГЕНЕРАЛ: Так, це історія!

ГУФНАҐЕЛЬ: Історія!

КНЯГИНЯ (Князеві): Чи спгавді мода — це істогія?

КНЯЗЬ: Так, мода — це істогія!

ПАНСЬКА ГРУПА (здіймаючи руки вгору):

Історією... мода... є!

Мовчання.

ФІОР: Історією...

Я Фіор! Я модельєр! Так, я Фіор!

Надати новий людині вигляд! А який?

О, як легко було старим майстрам творити!

А нині так обтяжливо...

Що буде за п’ять років, за десять, за п’ятнадцять? Що час нам принесе? Як час летить...

О, як мене мордує час, якого я не знаю!

Майбутність криється у цьому сьогоденні...

Ці загадкові форми!

Росія... Англія... Морська політика... Делькассе[24]... Балкани... Соціалізм... Кронпринц... Куди? Як? У якому напрямку? До чого? Яку ж холошу я мушу запропонувати, коли не знаю, чи за десять років існуватимуть холоші? А може, з пір’я чи з металевих кульок буде цей костюм майбутнього? Майбутність...

Майбутність чорною дірою є, час незбагненний.

Історія позбавлена обличчя!

ПАНСЬКА ГРУПА: Історія позбавлена обличчя!

КНЯГИНЯ: Пані й панове, вшануймо ж на висоті муки твогця нашого, невичегпного творця...

ФІОР: Як цей час летить! Будь ласка, наприклад, отака лавка. Начебто стоїть нерухомо. А таки мчить! Мчить та й мчить... але куди?.. Ну? Куди? В якому напрямку і до мети якої?

Усе навколо мчить і мчить, о Боже всемогутній!

ГУФНАҐЕЛЬ (співає):

Бо це галоп, галоп, галоп!

Хлистом раз-два, хлистом два-три!

Лише галоп у голові...

Гей-гей, галоп, який там клус!

Галопом я завжди лечу,

Гей, у галоп на раз-два-три,

Гей-гей, галоп, о ти мій сон!

Гей-гей, галоп, мій звичний стиль!

ПАНСЬКА ГРУПА (вражено): Кріселка лорда Блоттона...

КНЯЗЬ (дещо шокований): Що? Галоп? Ну, власне! Як то мовиться, кому що, а кугці пгосо!

КНЯГИНЯ: Наш догогий ггаф вносить у нашу песимістичну гозмову нотку спгавжнього спогтивного оптимізму! Мегсі! Мегсі!

ГУФНАҐЕЛЬ: Я не звик падати з сідла. Ні, не звик падати з сідла. Галоп — це мій коник, моя пристрасть! Даруйте, маестро, але я не поділяю вашої стурбованості. Ця лавка? Мчить? Галопом? Не знати куди? То й що? Підсідаю, мчу, галопую! Історія? Мчить? Галопує? То й що? Підсідаю, мчу, галопую! Я не звик падати з сідла!

ПРОФЕСОР: Ве-е-е...

КНЯГИНЯ (Професорові): Не перебивайте, будь ласка!

ГУФНАҐЕЛЬ: Уся штука в тому, щоб міцно колінами й стегнами, віжки трохи попустити і — хлистом! Я запропонував би навіть певну ідею для маестро — щодо цього модного дефіле...

КНЯЗЬ: Ох, якщо ти, ггафе, маєш якусь думку, то пгосимо, бо ми вже віддавна не маємо жодних думок... Пго що це я?..

ФІОР (сам до себе):

Думка...

Яка ще думка?

Ніч.

ГУФНАҐЕЛЬ: Якщо кобила занадто рвучко понесе, найліпше дати їй волю, нехай летить, куди схоче, лише не впасти б... Ось на яку думку я вас навів би:

Хай бал з нагоди модного ревю

Ми балом-маскарадом проголосимо.

І буде замаскованим цей бал,

Як, власне, час наш потайний!

ПАНСЬКА ГРУПА: І що? І що? І що?

ГУФНАҐЕЛЬ:

Бал-маскарад, таємний бал

У виблиску розкішних зал.

А в них чудних одеж парад:

Прадавніх тог, новітніх шат...

ПАНСЬКА ГРУПА: І що? І що? І що?

ГУФНАҐЕЛЬ:

А в цей строкатих вир — бабах! —

Ввірвуться гості у мішках.

Це мішкуватий буде люд:

Мішок, накинутий навспак,

В мішку діра, в ній голова,

Надійно замаскована,

І невідомо, хто є хто!

ПАНСЬКА ГРУПА: І що? І що? І що?

ГУФНАҐЕЛЬ: На знак маестро Фіора мішки спадуть. І покажеться мода майбутності... Зрозуміло? Навіщо маестрові самому, з голови вигадувати нову моду? Хіба не ліпше вперше, так би мовити, прозондувати громадську думку? Довідатися, хто чим дихає? Які нові смаки, нові схильності, нові вподобання? Запросимо всіх до участі в конкурсі на нову моду. Нехай кожен обдумає відповідний костюм, а на цей костюм надягне мішка. Коли мішки спадуть, і ми побачимо костюми, маестро роздасть призи і, зачерпнувши натхнення в тих костюмах, зімпровізує остаточну модель силуету чоловічого й дамського на найближчі роки. А що? Гайда, вйо! І то галопом.

Гей-гей, галоп!

Галопом мчу!

Хлистом раз-два!

Хлистом два-три!

КНЯЗЬ: Гей, не так жваво! Не так учвал...

ГУФНАҐЕЛЬ: Буцефал!

Хай летить, нехай заносить!

Лиш би з коня я не впав!

ПАНСЬКА ГРУПА:

Хай летить, нехай заносить!

Лиш би з коня я не впав!

ПРОФЕСОР (зненацька): Ве-е-е!

КНЯГИНЯ: Що, пегепгошую?

ПРОФЕСОР: Ве-е-е!

КНЯЗЬ: Тобто як?

ПРОФЕСОР: Ве-е-е!

ПАТРОН: Що-що ви кажете?

ПРОФЕСОР: Ве-е-е!

ФІОР (замислений): Мішки...

Ця ідея, може, й не дуже... але... непогана...

Так... так...

ГУФНАҐЕЛЬ: Отож у галоп!

КНЯЗЬ: Галоп!

КНЯГИНЯ: Учвал!

ПАТРОН: Отож уперед, мчімо!

ГЕНЕРАЛ: Хлистом раз-два!

ГУФНАҐЕЛЬ: І галоп, галоп, галоп!

ПРЕЛАТ: Мчимо учвал!

ПАНСЬКА ГРУПА (гукає): Кріселка лорда Блоттона!

КНЯГИНЯ: Ласкаво пгосимо до замку!

ПРОФЕСОР (збоку): Ве-е-е! Ве-е-е! Ве-е-е!

Пані й пани виходять, лишивши групу Лакеїв, які стоять навколішки.

Фіор зволікає, не вийшов разом з ними, вглядається в лавочку.

ФІОР: Галоп... так-так... галоп...

Як легко коня доскочити і мчати, мчати...

Однак від кінського ще гірший біг, який

Аж із осердя нерухомості початий... Галоп завмерлий!

Чвал, який ані здригнеться, а все мчить та й мчить...

Торкається до лавки.

Куди прямуєш, лавко?

До мети якої отак ти, немов шалена, преш? У що?

Куди?

До чого?

О, все, все, все, дерева й камені,

Будинки й храми, земля та небо, все,

Мов у галопі кінь! Не ворушитимусь!

У статую перемінюся, щоб загальмувати

Цей біг!..

Стоїть нерухомо.

Можливо, спиниться цей біг...

Патетично, здіймаючи руки вгору.

Дарма! Дарма!

Я сам теж мчу! Лечу! Я галопую!

Я у галопі кінь!

Грім.

Фіор виходить.

ЛАКЕЇ (розлючено):

Рвати!

Душити!

Громити!

Вирізати!

Роздирати!

Добивати!

І галоп, галоп, гоп-ца-ца!

І галоп, галоп, гоп-ца-ца!

Завіса

Акт ІІ

Вхідна галерея замку Гімалай, ліворуч вхід до бальної зали, углибині подіум для модного дефіле. Князь і Княгиня зустрічають гостей, Лакеї.

ГОСТІ (заходячи):

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, ото мені є бал!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ:

Ах-ах, ах-ах-ах, вітаю вас, вітаю вас!

Ах-ах, ах-ах-ах, кланяюся, кланяюсь!

Заходить Шарм у мисливському костюмі, веде Альбертинку в плащі, а також Злодійчука на повідці, який підстрибує і нюшить; Шарм обвішаний кількома коробками з дамськими туалетами.

КНЯЗЬ (до Лакеїв):

Гей там, вікна!

Осінь, гей, осінь!

КНЯГИНЯ: Пготяги жахливі!

КНЯЗЬ: Це, слово честі, Шагм.

ШАРМ: Неважко здогадатися. Як ви тут, мамо? Як ви тут, батьку? Багато гостей?

КНЯГИНЯ: Багато на висоті. Як ся маєш, Шагме, здається, ти знову пгоггався по саме нікуди, але скажи мені, що це за індивідуум на повідці, сподіваюся, не пес? Я гішуче забогоняю пгиводити псів на мої бали!

ШАРМ: Таж хіба не видно, що цей пес гадше умовний? Це гізновид лакея в дикому пегвісному стані, а тгимаю я його на повідці, бо це безпечно, інакше він міг би щось поцупити. Дозволь, мамо, дозволь, тату, оце мадемуазель Альбегта Кгзек, донька кгамагя з Гинку...

КНЯЗЬ: Mes hommages![25] (Убік.) Пготе я не дуже гозумію, в якій голі ти пгиводиш сюди цю кгамагівну. Мабуть, у голі, я пгипускаю, кокотки...

КНЯГИНЯ: Позбав нас цього!

ШАРМ: Одгазу скандал. Авжеж, я не запегечую, соус cапгісті, що справив їй цей капелюшок, а Фігулет, який завжди мусить наслідувати мене, зафундував їй оці туфельки, і взагалі ми зафундували їй се і те з гагдегоба. Але вона нагазі не хоче приймати коштовні пгикгаси, не кажучи вже пго чеки, тож вона не є кокоткою. Уся штука в тому, що це моделька, гозумієш, тату, я підсунув її Фіогові для дефіле. Фіогові потгібна моделька, щоби пгезентувати свої витвоги. А вона зггабна. Пгинагідно побачить замок... освоїться... Печія. Хандга. Владиславе, ін’єкцію! (Владислав робить йому ін’єкцію.)

КНЯГИНЯ. Пгошу, тю-тю-тю, пгошу. Якщо ця кокотка є моделькою, то в голі модельки вона може бути й кокоткою, тю-тю, пгошу-пгошу на висоті, тю-тю!

КНЯЗЬ: Тю-тю-тю! (Збоку до Альбертинки.) Мі-мі-мі! Ням-ням!

КНЯГИНЯ: Мовчи!

Заходять Патрон і Генерал у мішках, із яких стирчать лише голови. На обличчях маски.

КНЯГИНЯ: Оце вже мені масочки!

КНЯЗЬ:

У тих ото мішках

Секгет майбутності ховається!

РАЗОМ:

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, вітаємо, вітаємо!

ПАТРОН (підстрибуючи): Гням хауту купоту лу!

ГЕНЕРАЛ (підстрибуючи): Мнютубабунемму-у-у-у...

ПАТРОН: Бу-у-у! Плап!

КНЯГИНЯ: Боже!

КНЯЗЬ: Коголево моя, це вони так намагаються збегегти інкогніто! Ха-ха!

КНЯГИНЯ: Ага-а!..

ГЕНЕРАЛ: Плюп.

ПАТРОН: Пляп.

РАЗОМ (люб’язно): Плюп-пляп плюп-пляп плюп-пляп!

КНЯГИНЯ (нажахана): А-а-а!

РАЗОМ:

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, оце мені є бал!

ШАРМ (Альбертинці): Тільки не тгемтіть, будь ласка, почувайтесь, як удома, пгошу, пгошу сюди! (Виводить її на подіум.) Спеціальне підвищення для модельки, пгошу. (Ставить її на підвищення.) Загаз пгийде маестго Фіог. Соус буггуньйон! (Злодюжці.) Фу!..

ВЛАДИСЛАВ: Він дуже рвійний є, з вашої ласки.

Альбертинка знімає плащ за допомогою Шарма. Блискучий туалет, помпезна зачіска, боа, рукавички, кольє, парасолька, капелюх у руці, муфта й інше... Її так пообвішували всім цим, що ледве може ворушитися.

УСІ: О-о-о-о-о-о!

ШАРМ (трохи знічений): Бо це, уяви, мамо, я кольє, Фігулет боа, я гукавички, Фігулет пагасольку... (Злодюжці.) Фу-у-у-у...

ВЛАДИСЛАВ: Дуже він є рвійний, з вашої ласки.

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ (до осіб, які заходять із глибини сцени): Вітаємо, ах, вітаємо!

Заходить Маркіза в мішку, під маскою.

КНЯГИНЯ: Га?

МАРКІЗА (незграбно підстрибуючи): Глю-глю-глю-глю-глю.

КНЯЗЬ: Га?

МАРКІЗА: Глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю!

КНЯГИНЯ: Е?

КНЯЗЬ: У?

МАРКІЗА. Глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю-глю!

КНЯГИНЯ (Князеві): Таж, Маугіцію, пгошу тебе, це нестепгно, спгобуй якось погозумітися! Поговоги з ними.

КНЯЗЬ: Поговогити? (Обережно.) Гуа-гуа?

МАРКІЗА: Глю-глю-глют!

ПАТРОН: Плют-плат!

ГЕНЕРАЛ: Плат-плют!

КНЯЗЬ: Плот-пліт. (Княгині.) Навіть вільно можна говогити, тільки незгозуміло, що вони відповідають.

Маркіза робить страхітливий стрибок убік.

КНЯГИНЯ: Що це стгибнуло?!

ГЕНЕРАЛ і ПАТРОН (оскаженіло): Плаплаплаплаплаплау-у-у-у-у-у!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ:

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, оце мені є бал!

Кріселка лорда Блоттона!

(Кланяються гостям, які заходять із глибини сцени.) Вітаємо, вітаємо!

Заходить Фірулет у мисливському костюмі, веде на повідці Злодюжку, такого самого, як у Шарма.

ШАРМ (бачить це): Ай! Тьху! Нахабство!

ФІРУЛЕТ: Три без фігури!

ШАРМ: Квагта в чигвах!

ФІРУЛЕТ: Малий шлем у фігурах!

ШАРМ: Дублюю!

ФІРУЛЕТ: Дублет на дублет!

ШАРМ: Пас!

ФІРУЛЕТ: Пас!

Стрімко походжають разом зі своїми Злодюжками, один під носом у іншого.

ШАРМ (спиняючись): Напгавду, you know me, це вже занадто, я спгавляю їй капелюх, ти, багоне, спгавляєш їй боа, я гукавички, ти туфельки, я пгибуваю в мисливському костюмі з диким злодійчуком на повідці, і ти, багоне, пгибуваєш у мисливському костюмі з диким злодійчуком на повідці! Таж, пегепгошую, що це за мавпування?!

ФІРУЛЕТ: Дублюю! Дублет на дублет! А як ти, графе, гадав? Що в тебе монополія на злодійчуків? Мені теж можна! У тебе, графе, свій! (Тихіше, трохи засоромлений.) А в мене свій...

ШАРМ (тихіше): Нахабство, я ж кажу...

АЛЬБЕРТИНКА (несподівано): Мгг-мг... мг...

КНЯГИНЯ: А це... Це що таке?

АЛЬБЕРТИНКА: Мг... (Засинає стоячи.)

КНЯЗЬ: Щось начебто заснула...

Вітер виє осінній, вікна хряскають, світло блимає.

КНЯЗЬ: Ото вже погода, нехай йому...

ШАРМ (тихіше): Вона часом засинає...

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Важко... Ой, важко...

ФІРУЛЕТ (тихіше, Шармові): Часто засинає?

ШАРМ (з мукою, Фірулетові): Відтоді, як цей злодюжка запхав їй гуку в пазухи, поки вона спала, постійно засинає. Засинає за кожної нагоди.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Важко...

ФІРУЛЕТ: Вона засинає, бо хоче, щоб він їй знову руку запхав... у пазухи — або й в інше місце... (До свого Злодійчука.) Фу-у-у-у...

ШАРМ (до свого Злодійчука): Фу-у-у-у!.. Лежати! (Фірулетові.) Щоб він їй запхав! Щоб я запхав! Я! (Сором’язливо.) Вона досі гадає, що то була моя гука...

ФІРУЛЕТ (поривчасто): То й запхай їй, графе!

ШАРМ: За кого ти мене маєш?!

ФІРУЛЕТ: Запхай їй, графе!

ШАРМ: За кого ти мене маєш?!

Тиша.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Нагота...

ФІРУЛЕТ: Що вона сказала?

ШАРМ: Нагота...

ФІРУЛЕТ: Нагота?

ШАРМ: Нагота...

ФІРУЛЕТ: Нагота? Нагота? Наготи хоче?

ШАРМ: Наготи... зі мною...

ФІРУЛЕТ:

Роздягнися, графе!

Якщо вона з тобою прагне наготи,

То роздягнися догола!

ШАРМ: Багоне, ти збожеволів?!

ФІРУЛЕТ: Якщо вона з тобою прагне наготи, то роздягнися, графе!

ШАРМ: Гоздягнутися?

ФІРУЛЕТ: Ха-ха-ха!

ШАРМ (розлючений): Що, багоне? Що, багоне?!

ФІРУЛЕТ: Ха-ха-ха, графська нагота!

ШАРМ: Що це знову таке, багоне?

ФІРУЛЕТ: Голий граф наголяса, ха-ха-ха!

ШАРМ: Голий багон наголяса, ха-ха-ха!

ФІРУЛЕТ: Граф без трусів, ха-ха-ха!

ШАРМ: Багон без тгусів, ха-ха-ха!

ФІРУЛЕТ: Дублюю!

ШАРМ: Дублет на дублет!

ФІРУЛЕТ: Пас!

ШАРМ: Пас!

Мовчання.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Наго-о-о...

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Знову!

ФІРУЛЕТ: О, яка ж це мука!

ШАРМ (гарячково): Бо вона гадає, що це я їй запхав, що я — запхав...

ФІРУЛЕТ:

Але не ти це, графе, був! Це той вуличник!

Той бешкетник, той злочинець, злодійчук

І відчаюк! Він, він їй запхав!

І він із нею наголяса, бо його голизна

Незмірно ліпша від твоєї, графе!

ШАРМ:

Дозвольте! Що, багоне? Що, багоне?!

Багоне, ти погівнюєш із ким мене? Із цим обідганцем?

ФІРУЛЕТ: Таж так, порівнюю, ха-ха-ха!

ШАРМ:

То погівнюй ліпше

Власні свої члени, стагечо-згігклі

Із наготою твого пса, що краща від твоєї устокгат!

ФІРУЛЕТ:

Вважай, графе,

Щоб я не напустив на тебе мого!

Це скінчиться погано!

ШАРМ: Мій гвійніший! Фас!

ФІРУЛЕТ: Фас! Фас!

Злодюжки з гарчанням наскакують один на одного.

МАРКІЗА, ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН (нажахано): Тултубулагіууууууууугіуууууу!

ФІРУЛЕТ (погрозливо): Я морду тобі в морду і на морду!

ШАРМ (погрозливо): Я морду і на морду тобі в морду!

Виходять разом зі Злодійчуками.

Темніє... і западає щось на кшталт сумного безнадійного світанку. В глибині показуються двоє панів у циліндрах, суворі, чорні: Секунданти.

Шарм і Фірулет виходять з обох боків сцени в широких чорних плащах, у циліндрах, із пістолетами. Кожен веде лівою рукою свого Злодійчука на повідці. Уклони!

СЕКУНДАНТИ: Вогонь!

Шарм і Фірулет стріляють.

Схибили. Міняються місцями, кланяються дорогою один одному.

СЕКУНДАНТИ: Вогонь!

Стріляють. Схибили. Ностальгія.

ШАРМ: Пас!

ФІРУЛЕТ: Пас!

Великий смуток. Ностальгія. Виходять разом із Секундантами.

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ (отямилися): Кріселка лорда Блоттона.... Кріселка лорда Блоттона...

УСІ:

О-о-о, о-о-о, бал то є бал!

Ох-ох, ох-ох-ох, оце мені є бал!

МАРКІЗА, ПАТРОН, ГЕНЕРАЛ: Гіаугіагутуушгшшуууууууууууаааа!

КНЯГИНЯ:

Ах, пгошу, пгошу, Маугіцію,

Напгавду смішно, аж мене корчі бегуть:

Хто б міг у тих мішках окублитися...

Так погиває зазигнути!

КНЯЗЬ:

Ліпше до мішків не зазигати

Конфіденційність понад усе!

Заходить Прелат у сутані.

КНЯГИНЯ: Ой-йой, ну що це знову таке, що це за чогна фігуга, Маугіцію?!

КНЯЗЬ: Таж це наш дорогий пгелат від нашого догогого Господа Бога!

ПРЕЛАТ: Господу Богу слава навіки!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Слава навіки, слава навіки!

МАРКІЗА: Гіау!

КНЯГИНЯ: Ай! Хтось мене кудись укусив... щось укусило...

КНЯЗЬ: Спокійно, Фегнандо!

УСІ:

Ах-ах, ах-ах-ах, бал то є бал!

Ах-ах, ах-ах-ах, ото мені є бал!

ПРЕЛАТ: Нехай буде воля Твоя!

Вриваються Професор і Гуфнаґель у мішках і масках.

ПРОФЕСОР: У-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у!

ГУФНАҐЕЛЬ: Гр-р-р-р-р-р-р!

КНЯГИНЯ: Вітаємо! У-у-у-у-у-у-у! Вітаємо! Гр-р-р-р-р! Осанна на висоті! У-у-у-у-у-у-у-у! Гр-р-р-р-р-р-р! ­Ві­таємо!

КНЯЗЬ: Спокійно, Фегнандо!

МАРКІЗА (зненацька): Гіа!

Тиша.

Вікна хряскають, десь углибині гуляє вітер.

КНЯГИНЯ (очманіло): Щось нудно якось...

Тиша.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Нагота... Нагота...

КНЯГИНЯ: А ця своєї, що вона, чому вона, навіщо вона, пощо, Маугіцію? Чого вона, що вона?! Ще цього бгакує, щоб тут усі поснули!

Заходить Фіор, у фраку, з орхідеєю.

ВИГУКИ: О-о-о-о-о, Фіор, о Фіор, о Фіор!

ФІОР: Бо я Фіор...

УСІ (у несподіваному пожвавленні):

О-о-о, бал, це є бал, це є бал!

О-о-о-о, оце мені є бал!

ФІОР:

О-о-о, бал, це є бал, це є бал!

О-о-о-о, оце мені є бал!

УСІ: О Фіор, о Фіор, о Фіор, о Фіор!

ФІОР:

У лавах світла масок рій,

Таємних форм предивна ніч

І нерожденних кроїв ліс.

О мармур, у якому спить

Те, в що життя вкладе маестро!

УСІ: Маестро, о маестро, о маестро, о маестро!

ФІОР:

Ідей дивацьких темна тонь —

Тут кожен щось своє наснив.

Прийде і вирізьбить Фіор

З тих снів узір прийдешніх днів!

УСІ: О маестро, о маестро, о маестро, о маестро!

ФІОР: Ага, я бачу, моя моделька вже стоїть на подіумі! Пречудово! Тільки в мене таке враження, parole d’honneur, начебто вона щойно оббігала щонайменше з десяток крамниць. Отут я займу місце разом із князем і княгинею в ролі журі, туди нехай дефілюють замішковані гості по тому, як мішки спадуть... так... отут прошу поставити стільчик... Добре. Щось наче... Щось воно наче? Га?

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Нагота...

ФІОР: Га?

АЛЬБЕРТИНКА: Наг...

КНЯЗЬ: Вона дгімає, бо вчога була з Шагмом на вечегі: соус лангедок, вегшкове субісе і щось їй там магиться...

КНЯГИНЯ: Магиться, магиться, але могла би магити пго щось інше... Нагота, я пегепгошую, яка ще нагота! Нагота, шановне товагиство, є демагогічною, пгосто-таки соціалістичною (гучно), бо що оце було б, якби нагодні маси викгили, що наша сгака така сама, як їхня?

ФІОР: Га?

КНЯЗЬ (гучно): Звісно, Фегнанда деколи має гацію, бо щоб оце було, якби вони довідалися, що наші сгаки не набагато відгізняються...

КНЯГИНЯ (гучно): Саме сгаки, підкгеслюю, саме сгаки! Бо якщо говогити пго гуки, ноги, взагалі пго кінцівки або обличчя, то там погода більш помітна. Але сгаки! (Лакеєві.) Яне, ану хутенько вичистіть мені чегевички!

КНЯЗЬ (гучно): Щоправда, тгапляються і в нашій сфегі обличчя гігші від сгаки. (Лакеєві.) Наглянсувати й мені. Кугява.

КНЯГИНЯ (гучно): Це теж пгавда, тгеба визнати, Маугіцію. Пгошу дуже, маестго теж має запогошені носаки. (Лакеєві.) Вичистити!

Лакей починає чистити взуття Панів.

КНЯЗЬ: Уявіть, маестго, у мене є кузен, який длубається в носі. Отож цікава гіч, якщо хтось знає — це гегцог де Конконбге де ла Кулле де Годалез, отож його длубання в носі є гегцогським длубанням — і тоді все в погядку.

КНЯГИНЯ: Однак якщо хтось не знає, що це гегцог, тоді вже його длубання в носі стає вульгагним.

КНЯЗЬ: О, саме так! А це схиляє мене до пгипущення, що агистокгатія не має жодних особливих гис, які відгізняли б її від нагодних мас, окгім єдиної, пготе вигішальної, а саме: що це аристокгатія. Що ж воно таке, шановне товагиство, ця Агистокгатія? Агистокгатія — це агистокгатія й нічого більше. Пгошу зауважити, напгиклад, що я нічим не ліпший від своїх лакеїв, і навіть, que sais-je, може, й гігший, адже це таємниця полішинеля: я гозумово обмежений невіглас, лінюх, бовдуг, згештою зануда і кгетин, ненажега, ласун і віслюк. А моя дружина є — tout le monde le sait![26] — скінченою ослицею. А все ж таки я князь Гімалай. І мій кгетинізм є, хай би як там було, чиїм кгетинізмом? Кгетинізмом князя Гімалая. А кгетинізм якогось там, скажімо, пана Кнапка, так і залишиться кгетинізмом пана Кнапка, tout couht[27], на це гади нема... і в цьому вся гізниця!

КНЯГИНЯ: Святі слова, Маугіцію! Святі слова! Та пгошу всіх до зали, пгошу, пгошу!

КНЯЗЬ: Пгосимо на висоті!

Виходять Князь і Княгиня, Фіор, а також Замішковані, крім Професора й Гуфнаґеля. Гуфнаґель підсуває Лакеям ногу.

ПРОФЕСОР: В-е-е...

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк.

ПРОФЕСОР: Ве-е-е-е.

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк...

Тиша.

ПРОФЕСОР: Ходімо вже до зали, ве-е-е-е...

ГУФНАҐЕЛЬ: Хвилинку. Спочатку туфлі. Дайте-но і ви ногу. (Лакеєві.) Ваксувати!

ЛАКЕЙ: Глянсувати!

ПРОФЕСОР: Навіщо це глянсування? (Таємниче.) Що ви, «пане графе», затіяли? Які у вас, «пане графе», справдешні плани? Юзефе! Я ваш спільник, Юзефе, я вас привів до замку, я представив вас як славетного коняра, графа Гуфнаґеля... але — обережніше! Обережніше заради Бога милосердого, тобто без Бога — Бога не існує!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк.

ПРОФЕСОР: Копняк копняком, але я мушу щось знати, бо якщо, то ве-е, ве-е-е, ве-е-е-е, виблюю... виблюю вас, Юзефе, себе, замок, усю околицю разом із Земною кулею і Чумацьким Шляхом, з усім безмежжям неба у моїй блювоті, космічній, метафізично-фізичній і феноменологічний...

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк (дає йому копняка в задок).

ПРОФЕСОР: О, мені вже легше! Дякую! (Довірчо.) Але ви, Юзефе, вважайте, щоб вас не впізнали!

ГУФНАҐЕЛЬ (до Лакея): Глянсувати!

ЛАКЕЇ: Ваксувати!

ГУФНАҐЕЛЬ: Ваксувати!

ЛАКЕЇ: Глянсувати!

ГУФНАҐЕЛЬ (вслуховується в музику із сусідньої зали): Як цей вальс занурює у мрії, гей-гей!

ПРОФЕСОР: Ходімо вже! Годі цього!

ЛАКЕЙ І: Цей-во! Не пхайся! Пильнуй свою ногу!

ЛАКЕЙ ІІ: Не варнякай, бо що з твого варнякання? Гівно!

ЛАКЕЙ ІІІ: Чия це нога?

ЛАКЕЙ І: То цього нового, цього графа, що на конях скаче.

ЛАКЕЙ ІІ: То велика нога... цей-во... хто подумав би, узагалі не графська... здоровецька... акурат як наші, тю...

ЛАКЕЙ ІІІ: Велика нога. В сам раз, як наші. Диви-но!

ЛАКЕЙ ІV: Пуцуй, не варнякай, гівно!

ГУФНАҐЕЛЬ (Професорові, щоби зберегти умовності перед Лакеями): А скільки, власне кажучи, кріселок має тепер лорд Блоттон?

ПРОФЕСОР: Лорд має, якщо я не помиляюся, загалом чотирнадцять кріселок.

ЛАКЕЙ ІІ: Цей-во, диви-но, ця нога щось вертиться!

ЛАКЕЙ І: Вертиться?

ЛАКЕЙ ІІ: Начебто підпихає мене. Диви-но!

ЛАКЕЙ ІІІ: Щось так якось ворушиться... ніби підпихає, чи що?

ЛАКЕЇ: Е-е-е-е! Що там з тією ногою?

ПРОФЕСОР: Однак через те, що два кріселка він відступив леді Естлі, лорд начебто має вже лише дванадцять кріселок, ве-е-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Отож наш дорогий лорд Блоттон має не більше, ніж дванадцять кріселок?

ПРОФЕСОР: Ве-е-е-е-е-е-е!

ЛАКЕЙ ІІ: Цей-во! Хлопаки! Бігме, пізнаю! Бігме, то Юзьова нога! Бігме, то Юзик!

ЛАКЕЙ І: Юзик?!

ГУФНАҐЕЛЬ: А я гадав, у лорда щонайменше шістнадцять кріселок.

ПРОФЕСОР: Він мав би й шістнадцять, якби не презентував два маркізові Піту, два, як я вже казав, леді Естлі. А я ве-ве-ве... я ве-е... ве-е... вправо. В-е... вліво. Блюю й блюю. В-е-е. Млоїть. Нудить. Блювота. Ве-е. Ве-е. Уширш і вдовж, углиб і навскіс. Блюю й блюю. Ве-е-ве-е. Яка нудота, як нудить, як млосно, ригаю, блюю, блювота, блювота абсолютна, радикальна, універсальна, космічна, фізична, метафізична, всевладна, всеохопна, блювота, блювота, блювота, блювота!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк! Копняк! Копняк! Зараз, тільки ногу вивільню! (До Лакеїв.) Геть! (Лакеї відходять, Гуфнаґель копає Професора.) Є!

ПРОФЕСОР: Ох! Бог заплатить! Тобто хтось заплатить, але не Бог. Бога нема. Є ситуація. Я в ситуації. Мушу вибирати. Я вибираю революцію. Мені вже легше. Революція!

ГУФНАҐЕЛЬ:

Так, революція!

Революція пролетаріату!

ПРОФЕСОР: Революція, але ви, Юзефе, не викажіть себе! Бо я відповідаю. Я вас, Юзефе, сюди привів!

ГУФНАҐЕЛЬ: Вас б’ють дрижаки, професоре? Це лише підтверджує, що ви не маєте довіри до революційних подій. Довіра до революційних подій є неодмінною запорукою успіху тих-таки революційних подій. Революційні події поділяються на етапи та розгортаються за планом. Перший етап: пробратися в саме осердя аристократії й буржуазії. Це вже готово!

ПРОФЕСОР: Готово, готово, та якби вийшло на яв, що ви, Юзефе, колишній камердинер князя і вас звільнили зі служби за непокору приблизно шість років тому... а потім ще п’ять років в’язниці за політичну агітацію...

ГУФНАҐЕЛЬ: Страшно?

ПРОФЕСОР: Ну завжди...

ГУФНАҐЕЛЬ: Нагадую параграф номер 137-б нашої Революційної Теорії.

ПРОФЕСОР: 137-б? Авжеж. Так. Звісно. Згідно із цим параграфом моя свідомість є свідомістю буржуя, тобто свідомістю, зіпсутою в зародку класовими утисками, тобто все, що я відчуваю й думаю, є збоченим, хворим, звироднілим, фальшивим і помилковим... Унаслідок цього та певна тривога, яку я відчуваю, також збочена, цілковито зіпсута в зародку, і я маю викинути це із себе, позбутися цього, видалити, випхати... В-е-е... ве-е-е-е.... Ве-е-е і знову ве-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Копняк! (Копає його.)

ПРОФЕСОР: Дякую! Уже легше! Дякую! (Потирає сідниці.) О, як я себе ненавиджу!

ГУФНАҐЕЛЬ (понуро): Ненавидиш... буржую?

ПРОФЕСОР: Ненавиджу!

Але цю мою ненависть я теж ненавиджу!

Бо вона моя! Із мене! Хто ж це ненавидить?

Я, я ненавиджу! Я, буржуй!

Я, витвір хворої патологічної системи.

Я, наріст нездоровий. Болість, виразка,

Роз’їдена гріхом суспільним аж до кістки.

Отож ненавиджу себе... але ненавиджу

Мою ненависть... і знов ненавиджу

За те, що я ненавиджу ненависть, яка ненавидить

Мою ненависть... і я блюю, блюю, я... ве-е-е!

ГУФНАҐЕЛЬ: Прогнилий гниляк...

ПРОФЕСОР: Якби я міг себе... викинути...

ГУФНАҐЕЛЬ:

Хробаче, тішся, ми тебе затопчемо,

Революція ліквідує тебе.

ПРОФЕСОР: Знаю. Дякую. О так!

ГУФНАҐЕЛЬ: Революційні події тривають.

Перший етап, як я вже сказав: пробратися в саме осердя буржуазії. Готово.

Другий етап: нав’язати контакт із верствою пригноблюваних.

Це триває. (Тихше.) Вони впізнали мою ногу! Знають, що я їхній!

Третій етап революційних подій: розбуркати всі підривні елементи з метою спричинити суспільний переворот. Триває. Треба визнати, я мав непогану ідею з тими мішками! Мішки створюють атмосферу конспірації й анархії, мусять полегшити визволення прихованих токсинів цієї структуральної фази історичного процесу. Ви це побачите!

ПРОФЕСОР: Ве-е-е! (Гуфнаґель копає його.) О, дякую!

ГУФНАҐЕЛЬ: Інтелектуали діляться на дві категорії: ті, хто не дістали копняка в задок, і ті, хто дістали копняка в задок. Оті другі — є розсудливішими.

ПРОФЕСОР: Щиро кажучи, Юзефе, ваші дії здаються мені, як то мовиться, безглуздими, ідіотичними, непритямними, і ви, Юзефе, є для мене вкрай примітивним, а водночас скаженим плебеєм, напівінтелігентом, невігласом і взагалі... тому, як бачите, Юзефе, мені не бракує клепки, щоби триматися здаля від цих ідіотичних ініціатив... Але хто це так мислить? Я. А хто я? Я, збочений у зародку класовими утисками. Я, буржуй. Я, класовий ворог. Отож-бо моя думка про вас, Юзефе, і про вашу революційну діяльність мусить бути виблювана мною разом зі мною, разом зі мною, разом зі мною. Ве-е-е!

Ве-е-е!

Ве-е-е!

Виходять до бальної зали.

Тиша.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На... на-а-а-аго...

Заходить Фіор.

ФІОР: Тихо.

Спокій.

Зрозуміти...

Збагнути...

Обміркувати...

Тиша. Спокій. Ніщо не ворушиться.

АЛЬБЕРИНКА (крізь сон): На-а-а... на-аг...

ФІОР: Що це вона?

Тиша.

Ніщо не ворушиться і мчить усе

Сторч уперед...

Тиша.

Куди?

Рвучкий вітер, світло змигує, вікна хряскають.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На-а-а-аг...

Із двох боків сцени виходять Шарм і Фірулет у плащах і циліндрах, із пістолетами, тут-таки Злодюжки на повідцях.

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Вогонь! (Стріляють, схибили, міняються місцями, уклони.) Вогонь! (Стріляють.)

ФІРУЛЕТ: Пас.

ШАРМ: Пас.

Кидають пістолети.

Підходять одне до одного зі Злодюжками на повідцях.

ШАРМ: Клятий... убити тебе, убити, убити...

ФІРУЛЕТ: Клятий... убити тебе, убити, убити...

ШАРМ: Знищити тебе...

ФІРУЛЕТ: Убити тебе...

Вдивляються один в одного.

ШАРМ: Я наче в дзегкало стгіляю...

ФІРУЛЕТ: Я наче в дзеркало стріляю...

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На-а-аг...г...г...

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Знову!

ФІРУЛЕТ (довірчим тоном): Роздягнися...

ШАРМ (довірчим тоном): Гоздягнися...

ФІРУЛЕТ (виклично): Я знімаю штани!

ШАРМ (виклично): Я знімаю штани!

ФІРУЛЕТ: Пас.

ШАРМ: Пас.

ФІРУЛЕТ: Дарма!

ШАРМ: Дагма!

ФІРУЛЕТ (довірчим тоном):

...Твоє розлізло-вихудле...

Твоє анемічно-ревматичне...

Твоє рафіновано-виплекане...

ШАРМ (довірчим тоном):

...Твоє согом’язливо-випещене...

Твоє делікатно-витончене...

Твоє фатально викгивлене...

ФІРУЛЕТ: Це ти кажеш сам до себе?!

ШАРМ: Ні, до тебе!

ФІРУЛЕТ: До тебе я до себе!

ШАРМ: До себе я до тебе!

ФІРУЛЕТ: Пас!

ШАРМ: Пас!

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Наг...

ШАРМ і ФІРУЛЕТ. Знову!

ФІРУЛЕТ: О, яка мука!

ШАРМ (із запалом): ...Бо вона гадає, що це я, що це я був... що це я їй запхав...

ФІРУЛЕТ: Але це не ти був, графе! Запхай їй зараз!

А як не хочеш, то тримай міцніше на припоні

Свого злодійчука, бо він запхає,

Як він уже був запихав!

Злодійчуки смикаються на повідцях.

ШАРМ: Кляті пси! Їм усе дозволено.

А я мушу согомитися!

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На-а-а...

ШАРМ і ФІРУЛЕТ (гамуючи Злодійчуків): Знову!

Кляті пси!

Музика. Із бальної зали виходять Князь, Княгиня, Прелат, Фіор і гості в історичних костюмах, наприклад: Цар Микола ІІ, Кайзер, Ленін, Пілсудський. Распутін, Гітлер, Сталін... Слідом за ними Замішковані, тобто Патрон, Генерал, Маркіза, Гуфнаґель і Професор. Розпочинається велика історична кадриль. У цю кадриль в’їжджає Курінь Лакеїв — паніка (тим часом постать у чорному вбранні встромляє поміж танцівників жердини з написами: «1914 — 1918», «1930, Криза», «1935, Іспанія — Абіссінія», «1939 — 1945» та інші.

Альбертинка вглибині на подіумі, поряд Лакейська група, Шарм і Фірулет зі Злодюжками попереду.

Усі танцюють. кружляють, танцювально й сонно.

УСІ (piano):

Ох-ох, ох-ох-ох, бал то є бал!

Ох-ох, ох-ох-ох, оце мені є бал!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ:

Гей бал, о бал, ах бал, цей бал,

Аж сяє від пишноти зал!

Тож гайда разом у танок —

Хай бал зміїться, мов в’юнок!

УСІ (голосніше):

Танок схитне паркет, мов струс —

Хай бал шорошить гордий вус!

ФІОР: Гей бал, цей бал, ах бал, о бал!

Хай кожен щось своє наснить.

Прийде і вирізьбить Фіор

З тих снів узір прийдешніх днів!

ЗАМІШКОВАНІ (ошаленіло, танцюючи):

Гяу, папагу куку го

Ііі патапу тата сама

Танфаргу фюуууу іі бзю

Тбс ппп ррр гр гр тутаут!

ГУФНАҐЕЛЬ: І революція!

ПРОФЕСОР: Ве-е-ве-е-ве-е!

ПРЕЛАТ: Нехай буде воля Твоя!..[28]

УСІ:

Ох-ох, ох-ох-ох, бал це є бал!

Ох-ох, ох-ох-ох, оце мені є бал!

ФІОР:

Ба! Якби я знав, який костюм

У лоні майбуття ховається,

Однак ще дужче хочу знати,

Що в цих мішках сидить.

У цьому суть, у цьому суть, у цьому суть!

ЗАМІШКОВАНІ (нажахано): Путііт фуам патата!

ГУФНАҐЕЛЬ: І революція!

ПРОФЕСОР: Ве-е-ве-е-ве-е!

ПРЕЛАТ: Нехай буде воля Твоя!!

УСІ:

Хо-хо, хо-хо-хо, бал то є бал!

Отож хо-хо, хо-хо-хо, оце мені є бал!

ЛАКЕЇ (грізно): Ноги виривати!

ПРОФЕСОР: Ве-е-ве-е-ве-е!

КНЯЗЬ (походжаючи разом із Княгинею й вітаючи гостей):

Ах-ах, мегсі, ах-ах бонжуг!

Танцюймо, не спиняймось ні на мить!

Коли нога до танцю має хіть,

Ти не питай, який мотив звучить.

КНЯГИНЯ:

Ох, enchantée, ах-ах, chahmée![29]

Бал у мішок заліз! Eh bien, hélas![30]

Коли бал у мішку, ти не питай, кружляй,

Ні, не питай, що в тім мішку сидить!

КНЯЗЬ: Bonne mine — mauvais jeu!

КНЯГИНЯ: Добра міна при поганій грі.

УСІ:

Хо-хо, хо-хо-хо, бал то є бал!

Ох-ох, ох-ох-ох, оце мені є бал!

ПРЕЛАТ: Нехай буде воля Твоя!

ШАРМ:

Гей, злодійчуче мій, чого ж ти

Так гвучко шагпаєш мій повідець!

Що за манеги! Який согом!

Які у тебе забаганки?

ФІРУЛЕТ:

Гей, злодійчуче мій, чого ж ти?!

Які у тебе забаганки?

Що ти за гаспид, чого ти прагнеш?

Що за манери, о-ла-ла!

УСІ: Що за манери, о-ла-ла!

ШАРМ (сумно): А вона все спить!

ФІРУЛЕТ (сумно): А вона все спить!

ФІОР (здивований): А вона все спить...

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: А вона все спить...

Тиша.

КНЯГИНЯ (зупиняючись): Чому ж так тихо?

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Наго-о-о... наг...

Злодійчуки починають рватися з повідців.

ФІОР (несподівано лякається):

Коли просочується наготою модне дефіле,

То що мені робити? Що робити?

КНЯЗЬ (голосно):

Геть наготу! І нумо танцювати!

Коли скипає танець на вулкані,

Не припиняймо кружеляти!

КНЯГИНЯ (драматично): Нехай усі танцюють!

ЗАМІШКОВАНІ (шалено): Бзтііі тута туа ііііт!

ЛАКЕЇ (грізно): Ноги виривати!

ГУФНАҐЕЛЬ: Отже революція!

ПРОФЕСОР: Ве-е-ве-е-ве-е!

ШАРМ (сумно): А вона все спить!

ФІРУЛЕТ (сумно): А вона все спить!

Тиша.

КНЯГИНЯ: Чому так тихо?..

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): Наго-о-о...

КНЯЗЬ: Нехай усі танцюють!

Тиша. Танець.

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): На-аг...

Тиша. Танець. Сонне кружляння. Тиша.

ШАРМ (несподівано): Пас!

ФІРУЛЕТ: Пас!

ШАРМ (драматично): Пас! Я більше не можу! Я зараз спущу свого!

Спущу з повідця!

ФІРУЛЕТ: Що, графе?

ШАРМ: Спускаю! Нехай біжить куди бажає! Хай когистає!

Якщо не можу я, нехай пгинаймні він!

Спускаю!

ФІРУЛЕТ: Стій! Якщо ти, графе,

Спустиш свого, то і я мого,

Клянуся Богом, спущу...

ШАРМ: То й спускай! Мені однаково!

Спускають Злодійчуків із повідців, а ті зникають поміж натовпу гостей.

ШАРМ: Нехай біжать! Хай когистають!

ФІРУЛЕТ: Хай добираються туди!

ШАРМ: Хай запихають кому хочуть!

ФІРУЛЕТ: Нехай що хочуть виробляють!

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: А ми пас! Ми пас! Ми пас!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Гей, танцювати, танцювати, танцювати!

КНЯГИНЯ (кружляючи в танці):

Ох, enchantée, ах-ах, chahmée!

Бонжуг, бонжуг! Мегсі, мегсі!

Коли нога до танцю має хіть,

Ти не питай, який мотив звучить!

УСІ:

О-о, о-о-о, бал то є бал!

О-о, о-о-о, оце мені є бал!

ЗАМІШКОВАНІ (моторошно):

Туйміфафуіт тупуту!

Ітуітуку!

ЛАКЕЇ (грізно): Ноги виривати!

ГУФНАҐЕЛЬ: Отже революція!

ПРОФЕСОР: Ве-е, ве-е, ве-е!

ПРЕЛАТ: Нехай буде воля Твоя!

КНЯЗЬ: Мегсі, мегсі! Бонжуг, бонжуг!

Нехай усі танцюють! Танцюймо газом!

Далі танцювати! Не спинятися!

Ані на мить! Танцювати! Далі!

КНЯГИНЯ: Ох, enchantée, ах-ах, chahmée!

Загади Бога, танцювати!

Усі сонно кружляють. Лише Альбертинка, яка заснула на подіумі, з Лакейською групою оподалік, а з іншого боку Шарм і Фірулет застигли в чеканні.

Несподіваний виск однієї з дам.

ВИСК ДАМИ: І-і-і-і-і-і-і-і!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ (танцюючи): Тга-ля-ля!

ВИСК ІНШОЇ ДАМИ: І-і-і-і-і-і!

КНЯЗЬ: Тга-ля-ля!

ВИСКИ: І-і-і-і-і-і-і-і!

Лоскотки!

Видно Злодійчука, який прошмигує з поцупленою сумочкою.

ЗАМІШКОВАНІ: Уітттттібуууаааапіт!

КНЯГИНЯ: Що там таке?

Танець уже ледве дихає, другий Злодійчук прошмигує з украденими прикрасами.

ВИСК ОДНОГО З ПАНІВ: І-і-і-і-і-і! Чия це рука?

ДАМИ: Ай-ай, лоскотки!

ПАН: Ви мене лоскочете!

ДАМА: Це ви мене лоскочете!

ЗАМІШКОВАНІ: Тууууутампауьуубуутупатаітіт!

ГОЛОСИ: Позбавте мене цього! Що за манери!

Ай! Рука!

Що ви, пане! Що ви, пані!

Ай, спина!

А-я-я-я-яй! Нога!

Мій бюст!!!

Світло теж ошаленіло, навпереміну гасне і вмикається. Злодійчуки мелькотять сюди-туди зі здобиччю. Загальна розгнузданість.

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: До танцю! Танцювати!

ВИСКИ: Чого ви, пане, лоскочетеся! Що, ви робите, пані?! Куди ви мені лізете? Рятуйте! Він мене мацає! Хі-хі-хі-хі! Геть! Лоскотки! Ой-ой! А-я-я-я-яй! Ох-ох! Поліція! Поліція-я-і-і-і!

ЗАМІШКОВАНІ: Тупалтамаматамуб!

КРИК ШАРМА: Пас!

КРИК ФІРУЛЕТА: Пас!

Гуфнаґель одним стрибком сідлає Професора і верхи на Професорові — обоє в мішках і масках — наїжджає на юрму гостей на чолі Куреня Лакеїв.

ГУФНАҐЕЛЬ: Гей, у галоп!

ЗАМІШКОВАНІ: Тут-ту-ту!

Світло згасає.

Тиша.

КРИК (потемки): Революція!

ЛАКЕЇ: Ноги виривати! Годі ваксувати!

КРИК: Революція!

ЗАМІШКОВАНІ: Туп-туп-туп! А пуїт!

Темрява й тиша.

ФІОР (стоїть збоку і вмикає електричний ліхтарик): Як добре, що при мені завжди мій електричний ліхтарик. Треба придивитися до цього... Розглянутися трохи поміж цього, що тут і як...

Поволі освітлює завмерлих гостей, разом із Куренем Лакеїв, із Гуфнаґелем верхи на Професорові. Костюми гостей у жахливому стані, частково пошарпані, бюсти, плечі оголені, руки застигли у процесі щипання, лоскотання... Ліхтарик Фіора знаходить обох Злодійчуків, які застигли в процесі крадіжки... наближається до Альбертинки.

ФІОР: А вона все спить...

Освітлює Шарма і Фірулета, які застигли від жаху.

Освітлює Князя і Княгиню в пошарпаних туалетах.

Освітлює Гуфнаґеля, який без маски і мішка: обличчя закривавлене, жахітне, знавісніле.

ФІОР: Ага-а, граф Гуфнаґель... Скинув маску... Та що це за новітня мода?..

Освітлює Генерала, з якого наполовину здерли маску й надірвали мішок. Генерал у мундирі гітлерівського офіцера, з моноклем, з револьвером...

ФІОР: Ага! То наш генерал був у цьому мішку! Але що він за моду собі вигадав?

Освітлює Маркізу, яка вже без маски і мішка, Маркіза загримувалася під наглядачку в нацистському концентраційному таборі: з батогом, кайданками тощо.

ФІОР: Маркіза... Що це за мода їй примарилася... Це ж треба таке!

Освітлює Патрона, який без маски, проте має на обличчі іншу — протигаз із велетенським хоботом, у руці бомба.

ФІОР: Мабуть, патрон...

Потужний грім. Вихор. Темрява.

КРИК ШАРМА: Пас!

КРИК ФІРУЛЕТА: Пас!

Акт ІІІ

Руїни замку Гімалай.

Та сама зала, проте зруйнована. Стіни проламані, лишилося трохи меблів, столик, накритий парчею, лампа-торшер, крісла... Углибині румовище.

Гуляє вітер, буря, крізь виломи в мурах видно таємниче небо, вогні, спалахи, відблиски...

Фіор у фраку.

ФІОР (змагається з вітром): Є тут хто?

КНЯЗЬ (із великим абажуром на голові, який заслоняє обличчя, вдає із себе лампу): Лампа.

ФІОР (відскакує): Хто?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Лампа.

ФІОР: Це князь!

КНЯЗЬ-ЛАМПА. Тихше... тихше... Загади Бога! Обегежно!

ФІОР (кричить крізь вітер): Який вітер!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Це вітег істогії.

Вітер реве.

ФІОР: Де всі?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Гозпогошилися... Й погубилися...

ФІОР: Це що, землетрус був?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Хто його може знати? Щось там було... Але хто може знати, що саме?

ФІОР: А княгиня?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тут, погяд. Не впізнаєте? Вона вдає столик.

ФІОР (відскакує від столика, що є Княгинею, яка стоїть рачки, прикрившись парчею): А-а-а!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тихше... Так безпечніше.

Гуфнаґель галопом, верхи на Професорові, пролітає сценою на чолі Куреня Лакеїв, які тріумфально вимахують частинами хазяйського гардероба.

ГУФНАҐЕЛЬ (підхльостує Професора хлистом): Галоп, гей, галоп!

ЛАКЕЇ: Ноги виривати! (Пролітають.)

ФІОР: Революція?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Так, геволюція...

Заходить Жебрак, співаючи жебрацьку пісню.

ЖЕБРАК:

Ой, воспоможіть...

Ой, згляньтеся...

Ой, хто мені милостиню дасть?

Зелені, зелені ліщини...

Зелені, зелені березини...

ФІОР: Хто це?

ЖЕБРАК: Зелені, зелені березини,

Зелені, зелені ліщини...

ФІОР: Хто ти?

ЖЕБРАК (зненацька): Кріселка лорда Блоттона!

Утікає.

ФІОР: Що сталося?

Бо щось таки сталося... Що? Що саме сталося?..

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Я й сам не знаю... Щось якось... Із наготою.

Начебто щось... не знаю... Потім смішки, ви́ски,

Всі запищали, що їх хтось лоскоче,

Мене теж наче лоскотало... в спину... і з боків,

І в мене запгопав годинник. Почали тлумитися...

І хі-хі, сміхи, потім кгики, гики.

Усе розгнуздалось. А тоді лакейство

Накинулось на панство... Це, гозумієте, начебто

В газеті написали, що «підгивні елементи скогистались із ситуації»...

ФІОР: Так-так... Усе так і було... А що тепер?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тепег у нас геволюція.

ФІОР: Революція?

КНЯЗЬ-ЛАМПА (нечітко): Пагазити.

Знову влітає Курінь Лакеїв на чолі з Гуфнаґелем, який осідлав Професора.

ЛАКЕЇ: Ноги виривати!

Пролітають.

ФІОР: А це що?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Не знаю.

ФІОР: Куди вони так мчать?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Упегед.

Вітер.

ФІОР:

Форми дивацькі, обриси шалені...

Ні, я не відаю, не знаю, не розумію й не бажаю,

Не вловлюю і не сприймаю... безщасний я Фіор!

О, я Фіор безщасний!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Фіог безщасний!

Із купи непотребу вилазить Прелат. Сутана застібнута шпильками так, що скидається на блузку та спідницю. На голові великий дамський капелюх, у руці парасолька.

ФІОР: Чорна жінко, чого тобі?!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Маестро!

ФІОР: Ага-а, це сутана!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Нехай буде воля Твоя...

ФІОР: Прелате, якою була твоя доля?

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Годі й вимовити.

Словами не переповісти. Тож не питайте про шляхи,

Якими я пройшов, і ліпше взагалі

Нічого не питайте. Я мушу переховуватись.

Вибачте, я мушу переховуватись. Зрештою, раджу

Вам те саме.

ФІОР: У жінку, в лампу, в стіл мені перемінитися?

Ні! Я Фіор!

ПРЕЛАТ: Фіор!

КНЯЗЬ: Фіог!

КНЯГИНЯ: Фіог!

Забігають Гуфнаґель і Лакеї.

Гримає, темніє.

ЛАКЕЇ: Копита відкрутити!

ФІОР (Гуфнаґелеві): Потворо! Стій!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Не можу!

Я галоп!

ФІОР (показуючи на Професора): А цей кінь?

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: А це мій інтелект!

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-е!

ФІОР: Кого ви переслідуєте?

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Тих, що втікають!

ФІОР: Кров надто густо заляпала твоє обличчя, однак я впізнаю тебе.

Ти ж граф Гуфнаґель!

ГУФНАГЕЛЬ-ВЕРШНИК: Ні! Я ідея!

Геть!

ФІОР: Професоре!

Це ви? Професоре!

Професор рачки, під сідлом, з вуздою в роті, підскакує, хрипить.

ПРОФЕСОР-КІНЬ: О, так. О так, дякую!

Ве-е-е! Ве-е-е!

ЛАКЕЇ: Ноги виривати!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Вйо!

Вибігають.

ФІОР: О, що це за гонитва!

О, що за втеча!

Влітають Генерал, Патрон, Маркіза в костюмах кінця Акту ІІ, вони мчать у тому самому напрямку.

ФІОР: Стійте! Кого ви наздоганяєте?

І від кого утікаєте?

ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Гулютубулю!

ФІОР: Ох, поясніть мені зрозуміліше!

ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Тьютутатуму!

ФІОР: Маркізо, адже це ви, пані!

Патроне! Таж це ви, не хто інший!

Наш дорогий патроне! І ви, генерале!

Хіба ви призабули мову?!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Коли людські діяння

Не вміщаються в словах,

То мова лускає...

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Хто їх там знає...

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Ех-ех, яке паскудство!

ФІОР: Друзі й подруги!

Поверніться самі до себе! Скиньте ті личини!

Годі вже забави, о, це надто болісно!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: У тому-то вся гіч, що вже не можна повегнутися до себе.

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Нема такого шляху.

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Повегнутися до себе? Цікаво, як?

ФІОР: То й що тоді?

КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Уперед!

І лише вперед! Аж поки всі не скрутять в’язи!

Вперед і наново вперед! Галоп!

Вриваються Гуфнаґель і Лакеї.

ГУФНАГЕЛЬ-ВЕРШНИК: Галоп, гей, галоп!

Помічає Генерала, Патрона й Маркізу.

ГУФНАГЕЛЬ-ВЕРШНИК: Узяти їх!

ЗАМІШКОВАНІ: Туїфіітууууууууутатуа!

Лакеї хапають їх.

ФІОР (до Гуфнаґеля): Що ви хочете робити?

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Що? Не знаю, але в будь-якому разі я їм повириваю ноги! (До Лакеїв.) Виривати!

ФІОР: Заради Бога!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК (сама до себе): Тільки це — і все?

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Раз козі смерть...

КНЯЗЬ-ЛАМПА. Ну то що ж...

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК (спершу із труднощами, потім дедалі плавніше):

Вирвати їм...

Вирвати їм...

Вирвати їм ноги!

Спочатку праву,

А потім ліву!

ЛАКЕЇ: Годі глянсувати! Вйо! Вйо!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Гей, у галоп, галоп, галоп,

Галоп, галоп і гей же га!

ПРОФЕСОР-КІНЬ: І ве-е, і ве-е, і ве-е!

ФІОР: Стійте! Не робіть цього без суду!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Суд! Нічого собі!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Суд?

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-е!

Поривчастий вітер.

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Як дме!

ФІОР: Погано бачу, погано розумію, не вловлюю, не знаю, але знаю, що потрібен суд, без суду не годиться, ні, не треба... ну як же це?.. Без суду...

Ні, ви не можете без суду!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Як дме!

КНЯЗЬ-ЛАМПА. Учепився в той суд, мов п’яни́ця за пагкан...

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Таж бо дме!

КНЯЗЬ-ЛАМПА (голосно): Навіщо суд? Вигвати цим згадникам, бугжуям і фашистам!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: І гітлегівцям!

ФІОР: Фашистам? Гітлерівцям? Що це?

Я нічого не знаю.

Це мене перевищує, переповнює, так, я переповнений, перевищений, переступлений, нічого я не знаю, нічого я не знаю, але знаю, що без суду ні-ні-ні, без суду...

Нехай це суд розгляне!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Суду йому заманулось у час бурі!

Блискавки валять, а він суду хоче!

Хоче розглядати, коли не видно анічого.

Бо ж темно...

Різко темніє, буря.

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Ох... тримаймося...

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Ого! Ого!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Ой-йо-йо-йой!

ФІОР (хитаючись на вітру): Суд! Суд! Я хочу суду!

Грім, миттю вщухає, трохи світлішає.

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Крючкодер!

Гаразд, ти матимеш свій суд! Я сяду тут. А тут нехай стають оскаржені, оті фашистсько-гітлерівські пси!

Мого коня я призначаю обвинувачем, а тебе захисником. Вйо! Галопом вирішимо це. Вітер надто сильний, і може хлинути щомиті. Вйо! Галоп. (Професорові.) Коню мій, починай своє обвинувачення!

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е, я блюю, ве-е, ве-е, ве-е, ве-е, блюю, ве-е, і ригаю!

Ве-е, ве-е, в-е, ве-е!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Пси!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Гозбишаки!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Головогізи!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Пси!

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-ве-е-ве-е!

ГУФНАҐЕЛЬ, КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Винні! Ноги виривати!

Поривчастий вітер.

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Ото вже протяги! Як дме!

ФІОР: Стійте, цей кінь нічого не сказав! Блювання це не промова!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Крючкодер. Ти маєш до промов охоту?

Злочин, який коївся впродовж тисячоліть супроти пролетаріату, злочин грандіозний, у мовчанні, в тиші, без слів чинився, безмежний, тихий, гнітючий, він душив і гнобив, сотні століть поспіль, крізь покоління, без слів, потиху, ніколи не ословлений...

А ти хотів би, щоби тобі з цього мовчання промовки наклепали?

Баста, без патякання! Фашисти, пси, буржуї! Вирвати їм! Швидше! Буря!

ЛАКЕЇ: Виривати!

ФІОР: Я вимагаю, щоб їх вислухали!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!

ФІОР: Стійте, стійте!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!

ФІОР: О, вислухайте їх!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Ото вже впертюх!

Гаразд. Революційний трибунал вислухає оскаржених злочинців. Кажіть, що маєте на свій захист! Вйо!

ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА (плутаються в довгих і панічних виправданнях): Уїтпутуаммаааеетрукулітакумабуалі ннарреіулйшшшшуіффглохнбгдсзууллфитііьтьффгрхлохкйііуреквацсдолпихгуиииртфлкуйххгггхбгууутупатаг тотутілемевутупиойгуйл.

ГЕНЕРАЛ: Гулюгулгулюльгулюль!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Цілковито так, наче він полоще зуби!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Баста! Винні!

ФІОР (намагаючись перекричати вітер): Протестую!

У цьому всьому є щось невимовне!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Слова — це вітер! Прокуроре! Який твій вирок?

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-е!

ЛАКЕЇ: Копита!

ФІОР: Стійте!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!

ФІОР: Стійте!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!

ФІОР: Засвідчую,

Що я не розумію хто, кого, чому

й навіщо. Ні, не розумію! Не розумію! Я — не розумію!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Буря!

ФІОР: О, о, жахіття, жахіття, жахіття!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Нумо ж із ними разом у жахіття!

КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Буря!

ЛАКЕЇ: Буря!

ФІОР (Гуфнаґелеві): Стань людиною! Скинь свою маску!

ГУФНАҐЕЛЬ, ЛАКЕЇ, КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Буря!

Вихор, гуркіт, блискавки.

ФІОР: Тут маска маску мучить! Скиньте маски!

І станьте знов нормальними людьми!

УСІ: Буря! Буря!

ГЕНЕРАЛ, ПРЕЛАТ, МАРКІЗА: Уютукукмаколататтубубулгулулугулул!

ФІОР (ошаленіло): Туїтукуїіііттутуболітаватіііііі!

УСІ: Тафтатукуїїїїїтхшгкалапаталу!

Вихор, грім, темрява.

Вітер слабне, роз’яснюється.

Заходять Шарм і Фірулет у селянських одежах, у солом’яних брилях, із сачками на метеликів. Обличчя підмальовані, дебільно-радісні, клоунські.

Слідом за ними обидва Злодюжки, в чорних масках, загримовані під гробарів, заносять чорну труну.

ШАРМ і ФІРУЛЕТ (співають):

Гей-га, крапча́стий метелик,

Так жваво мчить, і я за ним в політ!

Гей-га, крапчастий метелик,

А я за ним в політ, ой у політ!

О мій метелику, ти не втечеш від мене!

Тебе в сачок я мій зловлю, о-лю-лю-лю!

О мій метелику, хай жваво ти женеш,

Сачка мого не оминеш, о ні!

ФІОР: Шаленці!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Не бракує нині шаленців

На шляхах шигоких світу...

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: На безкраїх світу шляхах

Шаленців не бракує...

ШАРМ (Фірулетові): Глянь-но, а це не той, бува, що був колись Фіогом?..

ФІРУЛЕТ: Щось начебто...

ШАРМ (Фірулетові): Якщо я бачу гештки Фіога, то Фіог бачить гештки одного ггафа, багона...

ФІОР: Я Фіором був...

ШАРМ: Я Шагмом був...

ФІРУЛЕТ: Я Фірулетом... колись давно...

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Мене колись титулували князем...

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: А мене княгинею...

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Колись я був лакеєм, а потім

графом Гуфнаґелем і вершником...

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Я був прелатом...

ГЕНЕРАЛ: А я був генералом...

ПАТРОН: А я патроном.

МАРКІЗА: А я маркізою...

УСІ (крім Лакеїв): Ми були, були, були, ми екс-, ми екс-. Було.

(Важко.)

Це було. Було...

ФІОР: Будь ласка, поясни мені, графе, скажи, бароне,

що це за труна?

ШАРМ: Камуфляж.

ФІРУЛЕТ: Бо так безпечніше.

ШАРМ: Ми помігкували, маестго, якби хтось до нас чіплявся, то ми схибнулися, скгізь ходимо з тгуною, ми божевільні — і кгапка! А що ж до цієї тгуни... Це дивна й уже задавнена істогія, тгеба відновити в пам’яті той бал, ви пам’ятаєте, коли Бог відає навіщо, я, на біду, спустив того злодюжку з повідця. На жаль! Ліпше було не спускати, від цього всі нещастя почались... Але ця клята Альбегтинка отак усе пго наготу й пго наготу, пго наготу, пго наготу, пго наготу й пго наготу... а я був такий знегвований, що все воно отак із тою наготою, наготою, наготою і наготою, і знову з наготою, наготою, наготою, наготою, на-а...

ФІРУЛЕТ: Пас!

ШАРМ: Пас!

Тоді ми спустили злодійчуків, я і Фігулет, щоб вони погасали, погалабугдили... бо знаєте, коли самому зась, когтить пгинаймні, щоб два бешкетники оті... Laissons[31]! Гайда! А тоді! Кошмаг! Кошмаг! Багоне, пам’ятаєш?

ФІРУЛЕТ: Пам’ятаю...

ШАРМ: Зникають, всочуються в югму гостей і миттю

Гуками своїми підло-злодійськими

Нахгаписто-хапливими вмить добигаються

До всіх нагаз... Себто до сумочок,

Кишень, до погтмонеток і кольє,

Бгаслетів і годинників... І ті свої немиті лапи

Впихають у югбу шляхетних гостей

Кгізь шовк і оксамит, когсажі, фгаки та мундиги.

До тіла добигаються, лоскочуть, гладять,

Мацають і вгаз намацують, аж ви́ски

І хтиві вегески, смішки гозпусні.

Ніхто не знає, хто там кого, і тільки

Шви гепають, вивалюються бюсти, нагогу лізуть штани, тгуси

Все гозлітається...

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Так, я пам’ятаю... Саме тоді моє лакейство накинулося на моїх гостей...

ФІРУЛЕТ: А ми тоді до Альбертинки!

ШАРМ: Однак її вже не було!

ФІРУЛЕТ: Зникла!

ШАРМ: Ми застали лише погозкидані гештки її гагдегоба з... найінтимнішими частинами включно...

ФІРУЛЕТ: Так, із найінтимнішими частинами включно.

ШАРМ: Удаг!

ФІРУЛЕТ: Остовпіння! Де Альбертинка?

ШАРМ: А злодійчуки теж зникли. Пгопали безвісти, мов камінь у воді.

О, Фіоге!

О, маестго догогий! Що з нею статися могло?

Ба! Ясно! Підлі пси! Підступні кгадії!

На неї кинулися ті злодійчуки!

І зґвалтували, гоздягнувши догола!

Потому вкгали в нас її. І дгапнули...

ФІРУЛЕТ: Замордували!

ФІОР: А де труп?

ШАРМ: Немає, немає тгупа її наготи!

Однак вона для нас помегла! Її вбили!

Тому ми спгавили їй оцю тгуну

І найняли оцих-от ггобагів...

ФІРУЛЕТ: Отож тепер широкими шляхами світу

Йдемо, шукаючи

Нагого Альбертинки тіла!

ШАРМ: Нагого Альбегтинки тіла...

ШАРМ і ФІРУЛЕТ (співають):

О мій метелику, ти не втечеш від мене,

У мій сачок тебе зловлю я, ой-лю-лю!

О мій метелику, хай жваво ти женеш,

Мого сачка не оминеш, о ні!

ФІРУЛЕТ: А коли ми її знайдемо, нагу, викрадену, вбиту, влаштуємо їй похорон!

ФІОР: Перепрошую, перепрошую. Я небагато розумію, не надто знаюся в дурні́-мурні́ цих дивних перетворень, перевдягань, переформувань теперішньої моди, моди, моди...

Моди на бездоріжжях світу... Нестерпний маскараде! (замислений) Що це за труна?..

КНЯЗЬ-ЛАМПА (підходить): Тгуно! Як вчасно ти з’явилась, і мені згодишся!

Вітаю, тгуно! Дозвольте, я вкладу до цього гробу мої маєтність і славетність, мої пишноти і чесноти.

А ще мій кгах!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК (підходячи):

Я вкладаю до цієї тгуни свої діадеми,

Пегли, сапфіги, діаманти і смагагди,

І стогони свої!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Я Бога мого до труни цієї покладу.

Усім дякую, всі вільні! Служба вже скінчилася!

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Зараз!

Одну хвилинку! Не забирайте цю труну без мене!

До неї я складаю себе самого! Ве-е! І вже мене нема!

О, як це добре! Я помер!

ГЕНЕРАЛ: Даруйте!

Ця труна для нас! І нам її роковано!

Нам, засудженим! Обвинуваченим навіки!

Я в тебе, труно, складаю таємницю,

Мерзенну, незбагненну, криваву та страшну,

Все те, що годі й вимовити!

ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Уїтттуііітууууутутуууіііііі!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Біда!

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Біда з бідою!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК:

Стояти! Стійте!

Якщо вже всі складають свої втрати

До цієї ось труни, я також прошу

Трохи місця. Дозвольте, я складу

Мої надії, битви й перемоги,

Пролетаріату біль тисячолітній,

Пролетаріату біль тисячолітній,

А ще одвічний мій галоп!

КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ, ПРОФЕСОР: Біда, о біда, біда!

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Біда, о біда!

ЛАКЕЇ: Біда, о біда, біда!

ФІОР: Труно розбухла, жалюгідний похорон.

О, біда, біда, біда!

УСІ: Біда, о, біда!

Фіор виступає вперед.

ФІОР: Геть.

Відійдіть від цієї труни. Тепер я підійду!

Тепер наближуся до неї я, Фіор!

УСІ: О, Фіор, о, Фіор, о, Фіор!

ФІОР: Друзі й подруги!

Я Фіор, маестро і магістр костюма,

Я, величний диктатор моди і різьбяр

Фасонів модних!..

(Підходить до труни.)

Пас!

ШАРМ: Пас!

ФІРУЛЕТ: Пас!

ФІОР: Я проклинаю людський костюм і проклинаю маску,

Яка, скривавлена, вгризається у тіло,

Я проклинаю моду, проклинаю всі фасони,

Крій панталонів і сорочок я кляну —

Занадто в’ївся в нас цей крій!

УСІ: Прокляття!

ФІОР: Я, Фіор,

Маестро дамсько-чоловічий, до труни складаю

Святу й назавжди зганьблену костюмом

Людську наготу!

УСІ: Нагота свята, спи!

ФІОР: Нагота свята людська, спи вічним сном!

Ніколи ми тебе не взнаємо...

ШАРМ: Штани!

ФІРУЛЕТ: Куртка!

ПАТРОН: Шкарпетки!

ГЕНЕРАЛ: Труси!

КНЯГИНЯ: Шагфик!

КНЯЗЬ: Ціпок!

ПРЕЛАТ: Краватка!

МАРКІЗА: Спідниця!

ГУФНАҐЕЛЬ: Черевики!

УСІ (крім Фіора): Рейтузи, сюртуки, туфлі, декольте, шнурівки, спіднички «фру-фру», краватки-метелики, дезабільє, смокінги, гетри, рукавички etcetera, etcetera, etcetera, etcetera, etcetera, etcetera...

ФІОР: Нагота свята і недосяжна,

Спи вічним сном! (Жест, начебто він поклав її в труну.)

ГОЛОС АЛЬБЕРТИНКИ (із труни): На-а-аг...

КРИКИ: Що це?

Тиша.

ГОЛОС АЛЬБЕРТИНКИ: На-а-аг...

ШАРМ: Це вона!

ФІРУЛЕТ: Це вона.

ФІОР: Тихо!

Тиша.

ГОЛОС АЛЬБЕРТИНКИ: На-а-аг...

ШАРМ (швидко): Це вона!

ФІРУЛЕТ (швидко): Вона десь тут!

ШАРМ: Моєю наготою снить!

ФІРУЛЕТ: Це вона!

ШАРМ: Вона десь тут!

ФІРУЛЕТ: Моєю наготою снить!

Піднімає віко труни, і з неї показується голе плече Альбертинки.

УСІ: Це вона!

ФІОР: О, спасіння!

Вітаю, нагото вічно молода!

Альбертинка поволі постає з труни, вона гола.

ФІОР: О, вітаю, звична, вітаю, о безсмертна!

УСІ: Нагота вічно молода, вітаю тебе!

Апофеоз.

ШАРМ (зненацька вистрибує): Пагдон!

Хто тебе сюди запхав?

Хто тебе сховав?!

АЛЬБЕРТИНКА (показує на Гробарів): Вони!

Гробарі зривають маски. Показуються веселі обличчя Злодійчуків.

ФІРУЛЕТ: Це вони!

ШАРМ: Це злодюжки!

ХОРОМ: Це ті пси!

Співоча сцена.

ЗЛОДЮЖКИ (співають):

Це ми!

Це ми!

Це ми!

АЛЬБЕРТИНКА (танцює): Я Альбертинка!

ЗЛОДЮЖКИ (танцюють): Ах, дівчинка-картинка!

АЛЬБЕРТИНКА:

А це стегенця мої, це ручки й ніжки мої!

А ось ще бюстик мій!

Ах, вушка й зубки мої!

ЗЛОДЮЖКИ: А це її стегенця й бюстик, і п’яточки її!

АЛЬБЕРТИНКА: Я Альбертинка!

ЗЛОДЮЖКИ: Ах, дівчинка-картинка!

АЛЬБЕРТИНКА: Вічно молода!

ЗЛОДЮЖКИ: З могили постає!

АЛЬБЕРТИНКА: На труні танцює!

ЗЛОДЮЖКИ: Забавлятись хоче!

АЛЬБЕРИНКА і ЗЛОДЮЖКИ (танцюючи): Ах, Альбертинка, ця дівчинка-картинка, з могили постає, вічно молода, на труні танцює, забавлятись хоче!

А ще коханням

І наготою,

А ще коханням

І наготою

Безперервно снить, ах, снить...

ШАРМ: І наготою.

ФІРУЛЕТ: І наготою.

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Безперервно, ах, безперервно, ах, безперервно, снить, ах снить!

УСІ: Безперервно снить!

Безперервно сн-и-и-ть!

Бе-е-е-е-езпере-е-е-ервно сни-и-и-и-ить!

ФІОР, ШАРМ, ФІРУЛЕТ:

Нагота вічно молода, вітаю тебе!

Молодість вічно нага, вітаю тебе!

Молодо нага, наго молода,

Наготи молодість, молодості нагота!

ФІОР: А я не розумію,

Однак не розумію

Й ніяк я не збагну,

Ні, ні, я не збагну.

ШАРМ і ФІРУЛЕТ: Ох, пас, ах пас, о пас, це пас!

Пас, пас, пас і пас!

ФІОР: Однак не розумію,

Так-так, і не збагну.

Ніяк не зрозумію,

Ні, не збагну —

Звідки вона в цій труні?

УСІ (крім Альбертинки і Злодюжок): Звідки вона в цій труні?!

ЗЛОДЮЖКИ:

Це ми!

Це ми!

Це ми!

АЛЬБЕРТИНКА: Це вони, так, це вони, ах, так, вони, так, це вони, ах, це вони, так, це вони, ах, це вони, це вони, ах-ах. Ах, це вони, ах, це вони...

ЗЛОДЮЖКИ:

Це ми!

Це ми!

Це ми!

УСІ: Це все ж вони, так, це вони, ах, це вони, таки вони...

ЗЛОДЮЖКИ:

Це ми!

Це ми!

Це ми!

Завіса

1966