Юність

12

Смеркалося. Промисловець навіть і не помітив, що пропустив вечерю.

— Ви й справді вважаєте, що корабель злетить? — поцікавився він у Астронома.

— Певний, якщо вони так кажуть. Сподіваюсь, їхнього наступного візиту доведеться не так-то вже й довго чекати.

— І коли вони повернуться, — енергійно підхопив Промисловець, — я, як і було домовлено, виконаю свої зобов’язання. Більше того, зроблю все можливе й неможливе, щоб їх визнав світ. Можна лише захоплюватися істотами, які не скривдять дітей, хоч би як їх на це підбивали. І знаєте… мені не хочеться цього казати…

— А все-таки?

— Наші діти. Ваш і мій сини. Я майже пишаюся ними. Уявіть лише, схопити цих істот, годувати чи принаймні намагатися нагодувати їх, переховувати. Ну й зухвалість! Рудий сказав, то була його ідея: завдяки їм одержати роботу в цирку. Тільки уявіть!

— Юність! — відказав Астроном.