За двома зайцями

ДІЯ ТРЕТЯ

Кімната Ли­ма­ри­хи зсе­ре­ди­ни; ду­же прості обс­та­ви­ни. Пря­мо - двері вхідні; нап­ра­во - до пе­карні.

Голохвостий сам.

Голохвостий (вхо­дить тро­хи збен­те­же­ний­). Дак оце і ха­та Сек­ли­ти? Прос­то, ду­же прос­то; і хто б ду­мав, що в такім гноїщі ле­жить брильянт? (Заг­ля­да в кімна­ту). Од­на­че не­маєть ніко­го… Чи не по­вер­ну­ти б мені ог­лоблі на­зад? Єй­-богу, страш­но, щоб я ще з ве­ли­ко­го ро­зу­му не встроїв собі шту­ки! Ні, луч­че, во всякім разі, хоч на ми­ну­ту по­ба­чи­тись, ма­ну пус­тить: єжелі во­на чу­ла щось, то мож­на одбрехати­сь; а єжелі не чу­ла, то зас­по­коїти хоч на два дні, щоб і не до­пи­ту­ва­лась… Ре­зонт, Сви­ри­де Пет­ро­ви­чу, ре­зонт. Да і на Га­лю хоч раз гля­ну… Ох, тольки ох, да й тольки! (За­ку­рює папіро­су). Од­на­че мо­гу ска­зать, що мінє хвор­ту­нить: де ж - Про­ня аж пи­щить за ме­не; Сірки старі не зна­ють, де й по­садити зя­тя; бо­яв­ся жи­да - не тольки укоськав, но і об­дер: за­ка­зав храч­ну па­ру, це­поч­ку ку­пив, завт­ра й вінчан­ня. От тольки Сек­ли­ту об­черк­ну­ти ку­ря­чим зу­бом, штоб заспок­оїлась, да й ку­ри! (Хо­дить по хаті, по­ти­ра ру­ки, пританцьов­ує і пос­вис­тує).

Голохвостий і Сек­ли­та.

Секлита (вхо­дить з ко­ши­ком). Хто тут уліз у ха­ту? А, це ви! Як вас ве­ли­ча­ти?

Голохвостий. Я, Сви­рид Пет­ро­вич! Доб­ро­го здо­ров'я вам у вашій гос­поді. Поз­до­ров­ляю вас з сєгод­няшнім дньом.

Секлита. А я вже оце хотіла вас шу­кать по По­до­лу, думал­а, що ви­пус­ти­ла з рук, так і втек­ли!

Голохвостий. По­га­но діла­ли, що так ду­ма­ли! Я вже вам ка­зав, що я свой брат, прос­тий, а свой не збре­шеть.

Секлита. Сідай­те ж, будьте лас­каві, та по­ба­ла­каємо, ко­ли зай­шли з доб­рою дум­кою.

Сідають.

Голохвостий. З доб­рою, з доб­рою, пу­щай на мою го­ло­ву стольки ти­сяч… скольки у ме­не ли­ха на думці!

Секлита. Та дай бо­же! Тільки отакі па­ничі час­то ду­рять!

Голохвостий. Ой, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, Сек­ли­то Пилип­о­в­но! Чи развє вам од бо­га не гріх, що ви й досі не віри­те! Чи я ж ма­ло бо­жив­ся? Ма­ло при­ся­гав­ся?

Секлита. Та так, так!

Голохвостий. От ви тог­да бог зна що взя­ли в го­ло­ву, а я й з діви­цею ще не поз­на­ко­мив­ся як слід, не то што; розпит­ував тільки за вас, чи мож­на при­хо­ди­ти?

Секлита. Ну, вже мовчіть: ба­чи­ла, як ви роз­пи­ту­ва­ли!

Голохвостий. От пус­кай я лус­ну, хай з ето­го мєста не зі­й­ду (одсо­вується), ко­ли я не хотєв ви­пи­та­ти до вас дорог­и, штоб поз­во­ли­ли хо­ди­ти, поз­на­ко­миться… Отож я вас про­шу, доз­вольте мені до вас при­хо­ди­ти, да не цу­рай­тесь ме­ня…

Секлита. Що ж? Ходіть, раді бу­де­мо… Тільки я вас ще до­бре й не знаю: ка­же­те… ро­дич Сви­на­ренків… чи не син ви по­­кой­но­го ци­люр­ни­ка Го­лох­вос­то­го?

Голохвостий. Та син же… тольки, ко­неш­но, образований­, ро­зу­мом вий­шов на весь По­дол!

Секлита. Скажіть! Я зна­ла небіжчи­ка. О, в нього водил­а­сь копійчи­на, як­що не проц­винд­ри­ли!

Голохвостий. Я не з тих, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, що про­цви­ндрюють. Ро­зум­ний чо­ловєк, да при дос­тат­ках, як мах­не, дак у нього й з мерт­во­го жи­ве ро­биться. Те­пер у ме­не і палікмах­терська, і ко­мерція вся­ка, і по­зи­чаю всім: увесь Хре­­ща­тик у ме­не отут! (По­ка­зує ку­лак).

Секлита. Так ви от які! Ку­ди ж нам до вас?

Голохвостий. Ну што ж, што я ро­зу­мом і ба­гатст­вом під­ня­вся за хма­ри; але ду­ша у ме­не прос­та, до прос­тої й лип­не! А ва­ша Га­ля… то ж кра­са на весь Київ!

Секлита. Мою Га­лю не гріх і ма­тері пох­ва­ли­ти; моєї Галі ні до ко­го й рівня­ти, хіба до зорі на небі! За нею же­нихів - аби хіть!

Голохвостий. Так, так… а де пак во­на?

Секлита. На ба­зарі ще; не­за­ба­ром бу­де.

Голохвостий (на­тя­гує ру­ка­вич­ку). Жал­ко, што не побач­у!

Секлита. Ку­ди ж це ви? Вітра в хаті вхо­пи­ли?

Голохвостий. Зви­няй­те, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, на цей раз. Я на хви­ли­ну тільки ус­ко­чив, а то у ме­не діла, аж пи­щать: ци­люр­ню на Хре­ща­ти­ку строю… ро­бочі ждуть!

Секлита. Я вас од своїх іме­нин не пу­щу…

Голохвостий. Нев­же ваші сьогодні іме­ни­ни? От бог на­пу­тив! (Набік). Це, од­на­ко, по­га­но: сю­ди на­те­шеться го­с­тей… (До Сек­ли­ти). Поз­до­ров­ляю ж вас з свя­ти­ми ва­ши­ми іме­­ни­на­ми! (Цілує). Дай бо­же вам щас­тя і здо­ров'я і чо­го ті­льки за­ба­жаєте! (Знов цілує).

Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і га­р­ний оцей вра­жий па­нич! Як мед з ма­ком, аж гу­би злипаю­­ться!

Голохвостий. Так те­пер уже зви­няй­те… А от з неділі ме­ні будєть ког­да, так поз­вольте за­хо­дить до вас хоть щод­ня: ви ме­ня доб­ре взнаєте, я вас; з дєвуш­кой обзнак­омимся, а тог­да уже, как бог бла­гос­ло­вить…

Секлита. За­ходьте, за­ходьте, про­си­мо…

Голохвостий (встає). Так уже на цей раз про­щай­те.

Секлита. Та як же? Щоб я вас пус­ти­ла оце, не попоштува­вши запікан­кою, пи­ро­га­ми?

Голохвостий. Ніког­да… (Про се­бе). Впро­чем, запікан­ка і пи­­ро­ги… (Вго­лос). Ну, развє од­ну чар­ку мож­на.

Секлита. Як­же, як­же! Та ще й запікан­ка! Ви та­кої, дар­ма що ба­гаті, зро­ду не пи­ли! Ось я за­раз! (Пішла).

Голохвостий сам.

Голохвостий. Од­на­че тре­ба черк­нуть ча­роч­ку-дру­гу да і тікать, по­то­му сю­ди налізе вся­кої сви­но­ти, ще поч­нуть язи­ка че­сать… Ні, ні, не­доб­ре! Хо­ча й до­сад­но, што Галі не ба­чив; ну, да ми на­до­лу­жи­мо опісля… ког­да б тільки весіл­ля од­бу­ти, а там - хоч го­ло­ву свою зас­тав­лю, а… ух, пипоньк­а, пу­колька моя!

Голохвостий і Га­ля.

Галя (вхо­дить, нап'ята плат­ком). Пи­до­ре! За­бе­ри там яб­лу­ка! Ой, хто це?

Голохвостий. Це я, кра­леч­ко! Здрас­туй­те, моя зозулечко­!

Галя. Це ви?

Голохвостий. Своєю пер­со­ною. Не ви­дер­жав, бо роз­го­рі­всь, як кам­фор­ка, моя щіточ­ко! (Бе­ре за ру­ку).

Галя. Ох, ли­шенько! Ідіть, будь лас­ка, бо ма­тері по­ки не­ма; як зас­ту­ка­ють, то знов та­ке бу­де…

Голохвостий. Яким сор­том? Ад­же ва­ша ма­ти мені сло­во да­­ла…

Галя (ви­ри­ва­ючи ру­ку). Так і повіри­ли!

Голохвостий. Та не пру­чай­тесь-бо, по­то­му што у ме­не аж печінки пру­ча­ються!

Галя (ви­ри­вається). Пустіть-бо! (І вибіга).

Голохвостий сам.

Голохвостий. Вип­рис­ну­ла… Хист­ка, як ло­зи­ночка, в'юн­ка, мов вуж! Але ж і ягод­ка! Як по­видів її, ну прос­то все в го­ловє за­ма­кот­ри­лось! Прос­то, як только в ру­ках її подерж­иш, дак так ро­биться у те­бе унутрі, як у са­мо­варі, аж гу­де! Ну й дівчи­на ж! Да за та­ку ж дівчи­ну, до­ло­жу вам, мож­на всього се­бя об­го­ли­ти чис­то і піти по Хре­ща­ти­ку та­ким хви­со­ном… Єй-бо­гу, мож­на, да­же по мо­ро­зу! Не ви­дер­жу, тре­ба її діжда­тись, хоть раз ще гля­нуть!

Голохвостий і Сек­ли­та.

Секлита (з гор­щеч­ком і пля­шеч­кою). Ну, спо­чат­ку покуш­аите моєї нас­то­яноч­ки на горіхо­вих лис­тях та оци­ми пиріжка­ми за­кусіть, з потрібкою…

Голохвостий. Ви­ку­шай­те ж самі!

Секлита. Пош­ли ж вам бо­же, чо­го ви ба­жаєте, а моїй Галі до­лю щас­ли­ву! (П'є і знов на­ли­ва).

Голохвостий. Дай бо­же! З іме­ни­на­ми вас поз­до­ров­ляю! (П'є). А-а! Оце горілка так так! Мов вог­нем по жи­лах пішла! Та й пиріжки ж до то­го, дай вам бо­же здо­ров'я! (їсть).

Секлита. Та по первій же ніхто не за­ку­сює; ви­ку­шай­те дру­гу! (На­ли­ва).

Голохвостий. Е! Да так же я і не вста­ну! (П'є).

Секлита. То й доб­ре; гос­тем до­ро­гим бу­де­те!

Голохвостий. Да я ду­же б ра­дий, у вас так, знаєте, по душє… там только ми­не… Та трош­ки мож­на… (Ди­виться в ві­кно). Он­де й Га­ля пішла.

Секлита (сту­ка в вікно). А йди лиш сю­ди! Де ти там у га­с­пи­да ти­няєшся?

Голохвостий. По ха­зяй­ст­ву, пев­но, бігаєть?

Секлита. О, во­на упад­ли­ва!

Ті ж і Га­ля.

Секлита. Де ти там ба­риш­ся?

Галя. Забіга­ла до сусідки Лу­ке­ри: по­су­ди тре­ба.

Голохвостий. Здрас­туй­те, доб­ро­го здо­ров'ячка! Вся ду­ша моя стре­пе­ну­лась, как за­чув я ваш ан­гельський голос­ок, мов дис­кантів най­кра­щих у кон­церті…

Галя (по­дає ру­ку). Ви смієтесь…

Голохвостий. Єй-бо­гу, і в думці не­маєть: я, Ган­но Івановн­о, з чес­ним заміренієм прий­шов.

Галя. Я не знаю про що.

Секлита. Бач, мов і не зна, мов і не ра­да! А до сього тор­гу дав­но й пішки! Щас­тя твоє, що так скла­ло­ся, а то б бу­ло!

Галя. Ма­мо, хіба я в чім вин­на?

Секлита. Та годі, годі! Нічо­го мені ма­ну пус­кать, очі од­во­дити. На ось гор­ня та по­час­туй ва­ре­ну­хою до­ро­го­го го­с­тя, та по­го­воріть лю­бенько, а я са­ма за по­су­дою збігаю! (Ви­хо­дить).

Галя і Го­лох­вос­тий. Га­ля на­ли­ває ва­ре­ну­хи.

Голохвостий. Чо­го ти цу­раєшся ме­не, моя ри­бонько, хі­ба-развє я не лю­бий тобі?

Галя (по­дає чар­ку). Я вас бо­юсь… Що це ви за­ду­ма­ли, чо­го ви ме­не чіпаєте?

Голохвостий. За­ду­мав, моя куріпоч­ко, хоч киш­ки собі ви­­мо­тать, а тєбя до­бу­ти, по­то­му улюбльон, як ок­роп ки­пить…

Галя. Я вам не па­ра… Ви б кра­ще не в'яза­ли мені світа… за­раз проміняєте на яку-не­будь пан­ну!

Голохвостий (ви­пив­ши). А-а! З ру­чок твоїх со­лод­ша од ме­­ду й од ка­нах­вет! (Бе­ре за ру­ку й хо­че об­ня­ти).

Галя. Пустіть!

Голохвостий. Щоб я те­бе проміняв? Ні за яку ках­вю­ру! Так би й за­да­вив! (Обніма). Га­ля (ви­ри­ва­ючись). Ой, що ви?

Ті ж і Сек­ли­та.

Секлита. А! До­го­во­ри­ли­ся, зна­чить… Ну, й по­ма­гай вам бо­­же!

Голохвостий (набік). Знов пійма­ла! Во­на, здається, за две­­ри­ма підслу­ху­ва­ла!

Галя (з сльоза­ми). Що ж я, ма­мо, - на­че­пив­ся!

Секлита. Та годі вже, годі, те­пер нічо­го… От го­туй ли­шень стра­ву, бо вже ку­ми йдуть… (До Го­лох­вос­то­го). А вас уже те­пер не пу­щу з ха­ти од стра­ви, як хо­че­те!

Голохвостий. Та я б радніший, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но, і но­чувати, ког­да б не… (Набік). По­пав­ся жуч­ку в руч­ку.

Ті ж, ку­ми й Пи­до­ра.

В ха­ту вхо­дять Мар­та і другі міщан­ки, де­які з кошолками­, де­які уб­рані в праз­ни­ко­ву оде­жу.

Марта. Доб­ри­день вам, Сек­ли­то Пи­ли­пов­но! З днем ва­шо­го ан­ге­ла поз­до­ров­ляємо вас. Дай вам бо­же, чо­го ви ті­ль­ки за­ба­жаєте собі з не­ба, а вашій дочці пош­ли бо­же гар­но­го же­ни­ха!

Цілуються.

Секлита. Сідай­те ж, щоб ста­рос­ти сіда­ли в ме­не: мо­же, ва­ши­ми мо­лит­ва­ми…

Голохвостий (набік). Впро­чем, нач­хать: якось-то бу­де! (До міща­нок). Та й наб­ра­лась же вас повнісінька ха­та: зна­єте, де ра­ки зи­му­ють!

Марта. А ви, па­ни­чу, хіба не знаєте?

Голохвостий. Зу­би проїв!

Другі міщан­ки. Та й жарт­ли­вий же оцей язи­ка­тий па­нич!

Марта. Не зачіпай­те нас, бо як при­че­пи­мось всі, то мусит­е нам ста­ви­ти мо­го­ри­ча!

Голохвостий. А зачіпай­те ме­ня, я очінно люб­лю, як ме­ня мо­­ло­диці зачіпа­ють… але только мо­лоді, чор­ноб­рові, такі, що тільки морг­ни…

Деякі міщан­ки. Хі-хі-хі! За­че­пи йо­го!

Секлита (до гос­тей­). Але чо­го ж ви стоїте? Сідай­те, ку­мо, сі­дай­те, сва­хо, сідай­те, ку­ма­сю, про­шу по­кор­но, кум­ко! (У двері). Пи­до­ре, Пи­до­ре! А ви­нось сю­ди сто­ли, розс­тав­ляй се­ред ха­ти, щоб нам бу­ло прос­торніше їсти, ба­ла­ка­ти й пи­ти.

Голохвостий. От і я по­мо­жу! (Біжить і вно­сить з Пидо­рою сто­ли). Та по­вер­тай­ся, Пи­до­ре, так пруд­ко, як я, а то лед­ве тру­сить…

Пидора. За ва­ми й по­хо­пиш­ся?…

Голохвостий (ти­хо до Галі), Пи­понько моя! Щіточ­ко, ма­ню­сенька!

Галя од­хо­дить.

Секлита (до Галі). Що це ти, Га­лю, стоїш, мов неприкаяна?­ Зас­ти­лай сто­ли та по­да­вай пляш­ки та чар­ки, а то мої ку­моч­ки зас­ку­ча­ють.

Голохвостий. Ой, ой! (Зітхає). Де б уже не зас­ку­ча­ли без ча­роч­ки?

Марта. З ва­ми зас­ку­чаєш?

Голохвостий. Зна­чить, мо­жу знай­ти за­бав­ку?

Марта. Та од­чепіться! (Штов­ха ліктем).

Деякі міщан­ки. Ха-ха-ха! Ну й па­нич!

Пидора й Га­ля став­лять на столі вся­ку стра­ву, пляш­ки й чар­ки.

Секлита (бе­ре пляш­ку). Вип'ємо ж по чарці за жи­вих і за мерт­вих! (На­ли­ва і п'є). Щоб жи­вим жи­ти і не вми­ра­ти, а по­мер­шим, ко­ли по­мер­ли… (Ма­ха ру­кою).

Голохвостий. Бо­дай не вста­ва­ти!

Всі. Ой, хто ви­дав так го­во­ри­ти! Оце так!

Секлита. Глядіть ли­шень, ви ве­ли­ко­ро­зумні! Мертві ле­жать на Ще­ка­виці та ніко­му не шко­дять, а живі ча­сом ду­же, ду­же шко­дять! (П'є).

Голохвостий (на­ли­ва чар­ку). Про ме­не, вип'ємо і за здо­ров'я мерт­вих. Пош­ли бо­же з не­ба, чо­го нам тре­ба! Померш­им чар­ку, а нам горілка! (П'є).

Секлита хо­дить круг сто­лу, на­ли­ва всім і са­ма п'є, час­тує. По­да­ють пи­ро­ги, стра­ви на стіл. Всі п'ють і їдять.

Одна міщан­ка. Да­руй же бо­же цей праз­ник про­во­ди­ти, там­то­го ро­ку діжда­ти!

Марта. Щоб ми діжда­ли в добрім здо­ров'ї пи­ти і на той рік; а я вже забіга­ла до сусіди та хильну­ла чар­ку, дру­гу… та трош­ки й ве­се­ленька!

Секлита. То й доб­ре! На здо­ров'ячко!

Голохвостий (на­ли­ва собі знов):

А звідки ти?

- З Ром­на!

- А білет єсть?

- Нема.

- В тюр­му, шельму!

(Марті). Поз­вольте з моїх рук!

Марта. Ще з ва­ми не по­ку­ма­ли­ся!

Голохвостий. Што ж, по­ку­ма­ти­ся не шту­ка!

Секлита. Сідай­те ж, кум­цю, до гур­ту!

Марта. Е, де вже там сидіти! Мені аж тан­цю­ва­ти хочетьс­я, так ве­се­ло!

Всі. То й тан­цюй!

Голохвостий. Ва­ляй­те, без хви­со­ну!

Марта (приспівує).

Голохвостий. Слав­но! (Знов чар­ку). Ех-х! (При­ту­пує).

Марта

Голохвостий (при­тан­ць­овує). Ой, не бійся, при­гор­ни­ся - з та­ком, сер­це, з та­ком!

Секлита. От люб­лю за ве­се­лий зви­чай! От люб­лю! (З ча­р­­кою). Сідай­те ж!

Марта. Та й ся­ду ж.

Ті ж і Ус­тя.

Устя (заліта з ко­ши­ком і пря­мо у ско­ки).

Голохвостий (роз­па­лю­ючись). У-х! Ва­ляй без ти­ту­лу! Стри­жи! (Ски­да піджа­ка і йде в та­нець).

Голохвостий і Ус­тя (ра­зом).

Устя

Голохвостий

Устя й Го­лох­вос­тий (ра­зом).

(Танцюють).

Всі. Ну й тан­цю­ють лов­ко. А па­нич як бісик! Слав­но!

Устя. Ху! Цур йо­му, уто­ми­ла­ся! Оце я з іме­нин іду… Так уже час­ту­ва­ли та пош­ту­ва­ли, що й бо­же! Біжу вже до вас та й підска­кую, а тут, чую, співи: на­те ж і мій глек на ка­пус­ту!

Секлита. Спа­сибі, що зга­да­ла ме­не, ста­реньку ку­му!

Голохвостий. І це ку­ма? Та ва­ши­ми ку­ма­ми мож­на Дні­про за­га­ти­ти і Чор­то­рий за­ки­да­ти! Єй-бо­гу, прав­да!

Секлита. А бо­дай вам язик усох, не ка­зав­ши ли­хо­го сло­ва.

Голохвостий. Та хай всох­не, чорт йо­го бе­ри!

Марта. Ну й мо­тор­ний же хло­пець!

Устя (до Сек­ли­ти). Де ви та­ко­го вискіпа­ли?

Секлита. Гм, гм! Не ска­жу! Не­хай вам кор­тить.

Голохвостий час­тується і хи­хи­ка з міщан­ка­ми.

Ті ж і Сте­пан.

Степан (до Сек­ли­ти). Поз­до­ров­ляю вас із свя­ти­ми вашим­и іме­ни­на­ми! Дай бо­же вся­ко­го щас­тя, і бла­го­по­лучія, і мно­гая літа! (Цілує ру­ку).

Секлита. Спа­сибі, що не за­був!

Степан. Де вже нам за­бу­вать!

Секлита. І-і, те­пер та­кий світ нас­тав! (Одійшла).

Степан (пок­ло­нив­ся всім і ти­хо до Галі). Здрас­туй­те, Ган­но Іва­нов­но!

Галя. Здрас­туй­те! (По­дає ру­ку).

Степан (зирк­нув­ши на Го­лох­вос­то­го). Чо­го цей ла­нець тут?

Галя. То, Сте­па­не, го­ре моє!

Степан. Як? Що та­ке?

Галя. Та, ли­бонь, сва­та ме­не, а мені хоч у во­ду!

Степан. А ма­ти що?

Галя. То ж моє не­щас­тя, що ма­ти за йо­го: ба­га­тий…

Степан. Який він ба­га­тий? Шар­ла­тан! Йо­го оце Йось­ка-жид мав у тюр­му по­са­ди­ти.

Галя (ра­ди­мо). О, нев­же? А він тут ма­ну пус­ка.

Степан. Та я за­раз так йо­го огрію, що оч­манілим виско­чить!

Галя. Бо­га ра­ди: не чіпай­те тут! Не знаєте ма­тері? Во­на так і не повірить, ще вас ви­же­не з ха­ти!

Ті ж і Ме­ронія.

Меронія (вся в чорнім, зап'ята в хуст­ку по-чер­не­чо­му). По­з­до­ров­ляю вас з іме­ни­на­ми, з ян­го­лом. (Гля­нув­ши кру­гом). Ой, як у вас ве­се­ло! Ой, спо­ку­са моя! (Щось шеп­че).

Голохвостий (до Мар­ти). А ето хто? Чер­ни­ця?

Марта. Та то во­на звер­ху тільки!

Голохвостий. Зна­чить, бонд­жур, калісон, мерсі!

Устя. А це по-яко­му?

Секлита (встає). Сідай­те ж, сідай­те! До­ро­гим гос­тем бу­дете!

Меронія. Ой, бо­юсь гріха!

Голохвостий. Гріх у міх, спа­сеніє в тор­бу!

Меронія. Ой, тут ще ску­си­тель! Пригрішеніє моє!

Секлита (підно­сить чар­ку). Ви­пий­те, кум­цю, гріха збудет­есь.

Меронія (бе­ре чар­ку). Ой, ли­шенько! Ой, гріх мій! Що ж то бу­де, як довіда­ються пе­черські про це гріхов­не зборищ­е?

Секлита. Хто там довідається? Свої! Пий­те ж, не ше­по­тіть так дов­го над чар­кою, бо чар­ку не­терп­ляч­ка бе­ре: хо­че в другі ру­ки!

Устя. Та пий у мою го­ло­ву.

Меронія. Ой, не ви­дер­жу! Ку­ми ску­ша­ють, як ті чор­ти! Про­с­тибі й спа­сибі! (П'є).

Голохвостий (схоп­люється).

Ой, чер­нич­ко ж моя,

Шепотушко моя,

Дай з то­бою пок­ру­чу­ся,

Коли лас­ка твоя!

(Обніма і кру­тить її).

Меронія. Ой, ой! Отиді, са­та­но!

Головохвостий цілує її.

Ой, про­па­ла я! Аки геєна ог­нен­на… Хоч і на Пе­черськ не вер­тай­сь! (Обти­ра гу­би).

Міщанки. Ха-ха-ха! Ну, й не ши­бе­ник оцей па­нич?!

Другі. Як во­гонь! А гар­ний!

Марта (до Сек­ли­ти). Та скажіть-бо, хто це?

Секлита (одво­дить Мар­ту і таємно). Я сьогодні два праз­ника справ­ляю: іме­ни­ни й за­ру­чи­ни! Отой кра­сень, Голох­востий, же­них моєї Галі. Ка­пос­на дівка зло­ви­ла та­ко­го же­ниха, що мій покійний Ли­мар про­ти йо­го як сви­ня про­ти ко­ня.

Марта. Гар­ний­, гар­ний!

Секлита. І ба­га­тий… Тільки, сер­це ку­мо, не кажіть ніко­му, бо, мо­же, ще з то­го сва­тан­ня весілля не бу­де. (Цілуєть­ся і од­хо­дить до гос­тей­).

Марта (кли­че Ус­тю набік). Чи ти знаєш но­ви­ну? Оцей гар­ний па­нич сьогодні за­ру­чив­ся з Га­лею. Тільки ніко­му, ні­ко­му не ка­жи, бо­ро­ни бо­же! Та­кий при­каз! (Одхо­дить між гурт).

Устя. По­бий ме­не свя­тий хрест, як ска­жу!

Меронія (наб­ли­жається). Про що це во­на вам шеп­та­ла?

Устя (ти­хо). Оцей па­нич сьогодні за­ру­чив­ся з Га­лею, ті­ль­ки ніко­му не ка­жи, щоб ніхто не знав, чуєш?

Меронія. Ой, гріх! Та мов­ча­ти­му, мов­ча­ти­му… Заціп мені язик, свя­тий Мов­ча­ло!

Одходять і по­чи­на­ють шеп­тать од­на одній на ву­хо, ті ди­вуються, здви­гу­ють пле­чи­ма.

Степан (по­чув­ши, про що ше­по­чуть). Ніт, так і тут! Ви­де­ржать більше не­си­ла… То­го й ди­вись, що з ку­ла­ка­ми ки­ну­сь, кра­ще піти! (Вго­лос до Сек­ли­ти). Про­щай­те, Сек­ли­то Пи­­ли­пов­но!

Секлита. Чо­го се ти? Ку­ди?

Степан. Та там ро­бо­та єсть…

Секлита. Та по­сидь ще: за­ку­си, ви­пий!

Степан. Спа­сибі, у вас і без ме­не ба­га­то: ми вже за­лишні бу­дем!

Секлита. Як знаєш… (Одійшла).

Степан (до се­бе). Ну, вже або ви­ве­ду те­бе на чис­ту во­ду, або го­ло­ву про­ва­лю! (Хут­ко ви­хо­дить).

Ті ж без Сте­па­на.

Секлита. Що се ми си­ди­мо, пхаємось ко­ло сто­лу, мов вів­ці! Сядьмо, ку­ми, долі!

Деякі. А сідай­мо, сідай­мо, бо вже де­які на стульці не вси­дять!

Секлита. Пи­до­ре! Да­вай ки­ли­ма! Прос­ти­лай долі сто­ли ті од­со­вуй к бісу!

Пидора сте­ле ки­ли­ма, Мар­та бе­ре стільця і ста­вить посер­е­дині.

Устя. Ви, свя­та іме­нин­ни­це, сідай­те по­се­ре­дині на стіль­чику, а ми ся­де­мо й долі кру­гом вас.

Сідають; Сек­ли­та на стільчи­ку.

Всі. Ви, іме­нин­ни­це, на­ше крас­не сон­це, а ми ваші ясні зорі.

Голохвостий. Де ж мені, яс­но­му міся­цю, при­ту­ли­тись?

Марта. Е, та­ко­му міся­цю не на небі місце.

Голохвостий. Чо­му? Пре­по­доб­ниці не прий­муть?

Устя. Пре­по­доб­ниці, мо­же, й прий­муть, а що святі, то ви­же­нуть!

Голохвостий. Та сідай­те-бо хоч ви, Га­лю, ко­ло ме­не!

Секлита. Сідай, сідай! Те­пер уже мож­на! Ба­чи­те, яка па­рочка? Поз­до­ров­ляй­те: це же­них і мо­ло­да; Го­лох­вос­тий по­с­ва­тав.

Галя. Ма­мо! Не робіть цього… слу­хай­те, що я вам ска­жу…

Секлита. Після! Мов­чи те­пер та дині.

Голохвостий (набік). Що це во­на, здуріла? Прив­се­люд­но ме­ня об'являєть же­ни­хом! От тобі й раз, до­сидівся! Те­пер по­ч­нуть язи­ки че­са­ти!

Міщанки (до Го­лох­вос­то­го). Ба­чи­те, а ви мов­чи­те…

Голохвостий (замішав­шись). Та то ще тольки так, між на­ми… роз­го­вор був… Ког­да ще су­дить бог сва­тов прислат­и…

Секлита. Що там сватів! От по­ве­ли­чай­те їх, ку­моч­ки мої, та й за­ру­чи­ни зап'ємо! Прав­да, гар­на па­роч­ка?

Голохвостий (набік). Оце взя­ла в ле­ща­та!

Усі. Гар­на, гар­на, як вугіроч­ки! Поз­до­ров бо­же!

Всі (співа­ють):

Секлита. Ку­ми мої, любі мої! Заспівай­те мені, прос­лав­те ме­не, свою ку­му, Сек­ли­ту Ли­ма­ри­ху!

Всі (співа­ють):

Секлита. Ой, не співай­те, не зав­да­вай­те жа­лю, бо я вже пла­чу! (Вти­ра сльози). Так ви роз­жа­ло­би­ли, так розтривожи­ли! Ой, бідна я, си­ро­та; цу­рається ме­не рідня моя: ніхто з Сірків і в ха­ту не плю­нув че­рез ото­го чор­но­гу­за Про­ню!

Голохвостий (схоп­люється, мов опе­че­ний­). Хіба вам Сір­ки рідня?

Секлита. Сест­ра рідна… А та но­са­та - не­бо­га!

Голохвостий (набік). От вло­пав­ся!

Секлита. Як­же, ба­га­тирі, за­паніли! На бідний рід їм на­чхать те­пер! А все че­рез оту дур­но­го­ло­ву!

Голохвостий (набік). Ну, про­пав те­пер, навіки про­пав!

Секлита (пла­че). А ме­не не має не тільки за тітку, а на­віть за най­мич­ку, та ще кри­чить, що од ме­не гни­ли­ця­ми тхньоть, горілкою смер­дить! Та­ка у ме­не не­бо­га! (Хли­па).

Голохвостий. Що йо­го в світі бо­жо­му ро­бить? Прос­то вже й ума не при­ло­жу.

Марта. Та я б їй, отій вашій Проні!…

Секлита. А ти ж ду­маєш як? Сек­ли­та Ли­ма­ри­ха їй подар­увала? Ого! Не на та­ку на­па­ла! (Бе­реться в бо­ки). Та я отой но­са­тий пенціон так од­маніжи­ла, так ви­шуст­ри­ла на всі бо­ки, що аж баньки по­витріща­ли! Плю­ну­ла ме­жи очі та й за­цу­ра­ла: ні я, ні Га­ля й но­гою до смерті не бу­де­мо!

Голохвостий (набік). Сла­ва бо­гу, во­ни, зна­чить, в сварці! Мов світ мені підняв­ся, аж од сер­ця од­ляг­ло!

Марта. Ав­жеж, чис­та со­ва!

Устя. Чап­ля!

Голохвостий (підхо­дить). Жа­ба кис­ло­ока!

Секлита. А ти її знаєш?

Голохвостий. Та видів раз ото­го штур­па­ка!

Секлита. Вже імен­но! Не­хай її кур­ка брик­не!

Устя. Хай її лунь вхо­пить.

Марта. Хай її п'ятни­ця свя­та по­ка­ра!

Голохвостий. Хо­ле­ра на її го­ло­ву!

Секлита. Анах­те­ма, анах­те­ма, анах­те­ма!

Всі (хо­ром). Анах­те­ма, анах­те­ма, анах­те­ма!

Секлита. Пху на неї, та й годі!

Всі. Пху, пху, пху! На неї, са­та­ну!

Марта. Годі, цур їй, пек!

Устя. Бу­де­мо ве­селі як пер­ше!

Секлита. Ну, ли­хом об зем­лю! Гу­ляй­мо цілу ніч!

Меронія. А мені на Пе­черськ!

Секлита. К бісу! Гу­ляй­мо, по­ки но­ги дер­жуть, а то й по­снемо отут! Завт­ра неділя. Ніко­го не пу­щу!

Чути од­да­ле­ку ка­те­рин­ку.

Голохвостий. От як­раз до ла­ду: яви­лась на ви­руч­ку! Тре­ба тут їх так за­макітри­ти, щоб на завт­ра й но­ги одкидали­! Зак­ли­ка­ти ка­те­рин­щи­ка ще! (Вибіга).

Марта. Е, тітко, в ро­ду не без пот­во­ри! Є і в ме­не родич­ка… та… не хо­четься тільки роз­ка­зу­ва­ти.

Всі. Та ка­жи, ка­жи! Чо­го жа­лу­ва­ти та­ких пся­юх!

Марта. Так стіни слу­ха­ють!

Дехто. Та ми ко­чер­га­ми по­ви­го­ним стіни ті з ха­ти!

Устя. Знаю я, про ко­го мо­ва мо­виться…

Марта. На злодієві шап­ка го­рить! Знає, про чиє код­ло іде річ!

Устя (схоп­люється). Про на­ше код­ло! Ну що ж, ка­жи!

Марта. Не чіпляй­ся, Ус­те, бо ска­жу, так і крик­ну на всю ха­­ту­!

Устя. Кри­чи, кри­чи, ше­лихвістко!

Марта. Не зля­ка­лась, пся­юхо, не зля­ка­лась! Твій рід сто­їть отут мені у печінках! Як ус­ту­пи­ла твоя сест­ра, Сте­па­ни­да, до бра­та в ха­ту, то не­на­че бра­тові й мені на шию нас­ту­пи­­ла. Ви всі такі!

Катеринка вхо­дить.

Устя (сіка­ючись). То й ми всі такі? То й я та­ка?!

Марта. То й ти та­ка й твоя ма­ти бу­ла та­ка!

Устя (з ку­ла­ком). Яка ж бу­ла моя ма­ти?

Секлита. Та годі вам!

Другі міщан­ки. Уже за­ве­лись!

Катеринка заг­ра­ла польку, і всі зра­зу вти­хо­ми­ри­лись.

Ті ж і ка­те­рин­щик.

Всі. Хто це му­зи­ку най­няв?

Голохвостий. Ето я; це я най­няв, щоб Сек­литі Пи­ли­повні ве­селіщі бу­ли іме­ни­ни! Как маєте ла­ятись, да­вай­те луч­че гу­лять!

Всі (схоп­лю­ють­ся). Да­вай­те, да­вай­те кра­ще тан­цю­ва­ти! От ве­се­ло!

Секлита. Ав­жеж, тан­цю­ва­ти! Розс­тупіться, ку­ми мої ми­лі: Сек­ли­та Ли­ма­ри­ха ґуля!

Всі розс­ту­па­ються, Сек­ли­та по­се­ре­дині.

Секлита (розс­та­вив­ши ру­ки). Ку­ми мої, го­луб­ки мої, Се­клита Ли­ма­ри­ха ґуля! (По­чи­на тан­цю­ва­ти).

Голохвостий (ски­да жи­лет­ку). Ех, мам­зель, бонд­жур! Ва­ляй ме­те­лиці! (По­чи­на са­ди­ти про­ти Сек­ли­ти го­па­ка).

Усі

Ой, на дворі ме­те­ли­ця,

Чому ста­рий не же­ниться?

Меронія. Ой, гріх, ой, ску­шеніє! (Ста­но­виться і са­ма в ко­ло).

Завіса спа­да