Запізніла розплата

КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ

У мене в голові переплутались усі подальші події тієї ночі. Пуаро, здавалось, не чув моїх численних запитань. Він без упину закидав Франсуаз, чому та не повідомила його, що пані Рено перебралася до іншої кімнати. Вирішивши привернути його увагу, я поклав йому на плече руку.

— Але ж ви повинні були знати. Сьогодні вранці ви відвідували її.

Деякий час Пуаро не удостоював мене відповіді.

— Її вкотили до цієї кімнати на канапі з коліщатками, — пояснив він.

— Але, добродію, — вигукнула Франсуаз, — хазяйка перейшла сюди майже відразу після злочину! Спогади ж завдавали їй страждань!

— В такому разі чому мене не повідомили? — гримнув Пуаро, по-справжньому розлютившись. — Я питаю вас: чому мене не повідомили? Ви недоумкувата жінка! І Леоні та Деніз не кращі. Трійка ідіоток! Аби не ця відважна дівчинка, така дурість коштувала б вашій господині життя!..

Він раптом замовк, швидко перетнув кімнату, наблизився до Попелюшки, котра, схилившись над пані Рено, подавала їй першу допомогу, і обійняв. (Не можу сказати, що це було мені дуже до вподоби). Потім рівним голосом наказав мені викликати лікаря. Це доручення дещо розвіяло туман, який стояв у мене в голові. Після лікаря я міг повідомити поліцію.

Пуаро сказав:

— Вам нема чого повертатися сюди. У мене не буде жодної хвилини займатися вами, а панночка залишиться тут як доглядальниця.

Я був вкрай ображений цим, але, виходячи з кімнати, намагався не втрачати гідності. Виконавши всі доручення, повернувся до готелю. Відверто кажучи, я майже нічого не зрозумів. Нічні події здавалися мені фантастичними і неймовірними. Розлючений, я кинувся в ліжко і скоро заснув.

Коли прокинувся, вже світило сонце, а біля мого ліжка сидів Пуаро, як завше, охайно одягнутий і всміхався:

— Нарешті прокинулись! Що-що, а спати ви полюбляєте, Гастінгсе! Скоро вже одинадцята!

Я тяжко зітхнув і приклав руку до голови.

— Я, напевно, марив, — сказав я. — Ви знаєте, мені наснилося, що ми знайшли тіло Марти Добрей в кімнаті пані Рено і що ви оголосили її вбивцею пана Рено.

— Ви не марили. Все те правда.

— Але ж пана Рено вбила Белла Дювін!

— Ні, Гастінгсе. Вона сказала, що вбила. Але зробила це, аби врятувати свого коханого від гільйотини.

— Що?!

— Пам'ятаєте розповідь Жака Рено?.. Вони обоє наблизилися до місця злочину одночасно, і кожний мав іншого за злочинця. Дівчина втупилась у нього з жахом, а затим кинулася геть. Та коли почула, що Жака дійсно звинувачують у злочині, віддала себе до рук правосуддя, аби врятувати свого коханого від неминучої смерті.

Пуаро відкинувся на спинку стільця і склав руки, як він це дуже часто робив, притискуючи одну до другої лише кінчиками пальців.

— Всі рішення, які приходили на думку, коли я вивчав цю справу, не задовольняли мене, — сказав він задумано. — Весь час я був не в змозі позбутися відчуття, що ми маємо справу з холоднокровним і заздалегідь підготовленим убивством, що злочинець вирішив скористатись, — і зробив це вельми розумно і майстерно, — з плану, розробленого паном Рено, щоб тим самим збити поліцію зі сліду. Великі злочинці, як я вже говорив вам, нічого ніколи не ускладнюють.

Я ствердно кивнув.

— Так ось, для підтвердження цієї теорії, злочинець повинен був до найдрібніших деталей знати план пана Рено. Це наводило на думку, що пані Рено… Але факти не давали підстав запідозрювати її. І тоді я став розмірковувати, кому ці плани ще могли бути відомі?.. Сама Марта Добрей розповіла нам, що чула сварку пана Рено з волоцюгою. А це давало змогу припустити, що вона могла почути й інші розмови на віллі Женев'єв. Особливо, якщо пан і пані Рено були настільки необачні, що обговорювали свої плани, сидячи на лавочці. Пам'ятаєте, ви самі добре чули розмову Марти і Жака Рено саме з того місця…

— Але які мотиви могли бути у Марти для вбивства пана Рено? — спитав я.

— Які мотиви? Гроші! Рено ж був мультимільйонер. І в разі його смерті, — принаймні так вона і Жак гадали, — половина його багатства перейшла б до сина… Давайте глянемо на всі обставини очима Марти Добрей… Вона випадково чує розмову Рено з дружиною. До того часу він був непоганим джерелом доходу для родини Добрей, але тепер він хоче вислизнути з пастки. Спочатку вона, мабуть, збиралася перешкодити цій втечі. Та потім з'явився сміливий план, що цілком підходить для доньки Жанни Берольді! Пан Рено несхитний, він не допускає, аби Жак одружився з нею. Така перспектива зовсім не влаштовувала панночку Марту. Сказати правду, я не певен, чи вона й кохала Жака. Такі, як Берольді, вміють удавати безтямно закоханих, але насправді… Мені також здається, що вона була не дуже певна своєї влади над почуттями юнака. Марта, звичайно, засліпила Жака, та, коли б він опинився далеко од неї, невідомо, як довго він тримав би її образ у своєму серці. От якби не стало пана Рено, а Жак дістав би в спадщину половину батькових мільйонів, вона б одразу ж справила весілля й одержала б справжнє багатство, а не якісь там тисячі франків, що до тих пір шантажем вони витягали з пана Рено… До того ж сам Рено планує всі обставини власної смерті. Марті лишається тільки з'явитися в слушну мить і перетворити фарс на зловісну реальність. І тут треба згадати про другий момент, який безпомилково привів мене до думки, що вчинила все те Марта Добрей. Кинджал! Жак Рено замовив три сувеніри. Один віддав матері, другий подарував Беллі Дювін. Хіба не ймовірно, що третій він презентував Марті Добрей? Отже, проти Марти Добрей було чотири вагомі докази:

По-перше, Марта Добрей могла підслухати, як подружжя Рено обмірковувало плани «смерті» глави дому.

По-друге, вона безпосередньо зацікавлена вкоротити панові Рено віку.

По-третє, Марта була дочкою недоброї слави пані Берольді, котра, на мою думку, не тільки несла моральну відповідальність за смерть свого чоловіка, але фактично вбила його, хоча удару ножем, можливо, завдав і Жорж Коно.

І, по-четверте, ця особа була єдиною, крім Жака Рено, у котрої міг бути третій кинджал.

Пуаро замовк і відкашлявся.

— Певна річ, коли я дізнався про існування Белли Дювін, то зрозумів, що вбивцею могла бути й вона. Але таке рішення не приваблювало мене, бо, як я вже казав, Гастінгсе, фахівцю моєї кваліфікації хочеться зустрітися з супротивником відповідного класу. Однак злочини треба сприймати такими, якими вони є насправді. Здавалося малоймовірним, що Белла Дювін всюди носила з собою подарунок Жака — ніж для розрізання паперу. Та, певна річ, не виключено, що думка помститися Жаку не залишала її. Коли вона з'явилася у Мерлінвілі і зізналась у вбивстві, здавалося, все ясно й справі кінець. Проте я був незадоволений, любий мій друже. Я, Еркюль Пуаро, був незадоволений…

Знову причіпливо, з самого початку проаналізував я всю справу і ще раз дійшов того ж самого висновку: Белла Дювін була непричетна до злочину. Єдина особа, котра могла вбити папа Рено, — це Марта Добрей. Та я не мав жодного доказу проти неї! І тоді ви показали мені листа від панночки Дульці. Я зрозумів, що з'явилася щаслива нагода встановити істину. Дульці вкрала кинджал, яким було вчинено вбивство, і кинула його в море, оскільки, як вона гадала, та зброя належала її сестрі. Та якщо то був кинджал не її сестри, а той, що Жак Рено презентував Марті Добрей, тоді його подарунок Беллі Дювін повинен бути десь серед її речей. Я нічого не сказав вам, Гастінгсе, але розшукав панночку Дульці, розповів їй стільки, скільки вважав необхідним, і дав завдання понишпорити серед речей сестри. Уявіть собі мою радість, коли вона з'явилась тут і привезла з собою дорогоцінний сувенір!.. Тим часом я вжив заходів, аби примусити Марту Добрей виказати себе. За моєю порадою пані Рено зрікається сина, виганяє його з дому і оголошує свій намір наступного дня скласти заповіт, згідно з яким він ніколи не одержить анічогісінько з батькових грошей. То був відчайдушний, але необхідний крок. І пані Рено цілком усвідомлювала ризик, на який ішла. На нещастя, їй теж не спало на думку попередити мене, що спить вона в іншій кімнаті. А події розгорталися так, як я й сподівався. Марта Добрей зробила останню спробу заволодіти мільйонами Рено. І зазнала краху…

— Чого ніяк не можу зрозуміти, — сказав я, — так це того, як їй вдалося потрапити до будинку непоміченою. Ми ж весь час не зводили з нього очей. Це якесь диво. Ми залишили її на віллі Маргарет» просто звідти прийшли сюди, а вона все ж випередила нас.

— У тому ж то й справа, що її вже не було на віллі Маргарет, коли ми. пішли звідти. Вона вислизнула з будинку через задні двері, поки ми розмовляли з її матір'ю в холі. І тут, як кажуть американці, вона «обскакала» Еркюля Пуаро!

— А тінь на фіранці? Ми ж бачили її, коли вийшли на дорогу.

— Тут все дуже просто! До тієї миті, коли ми подивилися на вікно, у пані Добрей було досить часу, аби піднятися на другий поверх і зайняти її місце.

— Пані Добрей?..

— Так. Одна вже в літах, а друга молода. Одна темноволоса, а друга блондинка. Та коли їхні профілі проектуються на фіранці, вони дуже схожі. Навіть я — тричі недоумок! — нічого не запідозрив! Гадав, що у мене ще досить часу, що вона намагатиметься проникнути на віллу пізніше.

— Її мета була вбити пані Рено?

— Так. Тоді все багатство перейшло б до її сина. Але вбивство повинно було виглядати самогубством, друже! На підлозі поруч із тілом Марти я знайшов гігієнічну подушечку і пляшечку з хлороформом та шприц зі смертельною дозою морфію. Розумієте? Спочатку хлороформ, потім, коли жертва знепритомніє, укол голки… До ранку запах хлороформу повністю вивітриться, а шприц лежатиме там, де він випав із рук пані Рено. Що б сказав про це блискучий пан Оте? «Бідолашна жінка! Хіба я не говорив вам?.. Після всіх страждань вона не витримала потрясіння од радості! Хіба я не казав вам, що мене не здивує, якщо вона схитнеться з розуму. І взагалі, це одна з найтрагічніших справ, ця справа Рено…» Проте, Гастінгсе, не все йшло так, як запланувала панночка Марта. По-перше, пані Рено не спала і чекала на неї. Починається боротьба. Але пані Рено все ще занадто слаба. А для Марти Добрей це остання можливість. Вона відмовляється від плану надати своєму злочину вигляду самогубства. Якщо їй вдасться своїми молодими руками примусити пані Рено замовкнути назавжди, вибратися з кімнати за допомогою драбини з шовкових мотузок, поки ми намагатимемось виламати двері іншої кімнати, і повернутися до вілли Маргарет раніше, ніж туди прийдемо ми, буде дуже важко звинуватити її в чомусь. Та плани її розладнує не Еркюль Пуаро, а маленька акробатка з її сильними, наче сталевими, руками.

Я обмірковував усе, що він розповів.

— Коли ви вперше запідозрили Марту Добрей, Пуаро? Тоді, коли вона сказала, що підслухала сварку пана Рено з волоцюгою в саду?

Пуаро усміхнувся:

— Друже мій, пам'ятаєте, як ми в'їжджали у Мерлінвіль? І дівчину-красуню, котра стояла біля хвіртки?.. Ви спитали мене, чи не примітив я молоду богиню. Я відповів, що побачив лише дівчину з занепокоєними очима. Відтоді я завжди думав про Марту Добрей. Дівчина з занепокоєними очима… Чого було їй страхатися? Вона ще не знала про приїзд Жака Рено до Мерлінвіля і не могла боятися, що його арешт розладнає всі її плани.

— Між іншим, — похопився я, — як почуває себе Жак Рено?

— Значно краще. Він і досі на віллі Маргарет. Та пані Добрей зникла. Поліція розшукує її.

— Гадаєте, вона діяла разом із дочкою?

— Ми ніколи про це не дізнаємось. Пані Добрей жінка, котра вміє охороняти свої таємниці. І я майже певен, що поліція ніколи не знайде її.

— Жаку Рено вже… розповіли?

— Ще ні.

— Для нього це буде страшний удар.

— Цілком природно. І однак, Гастінгсе, знаєте: я дуже сумніваюсь, чи був він по-справжньому закоханий? Дотепер ми ставилися до Белли Дювін як до спокусниці молодого Рено, а Марту Добрей вважали дівчиною, яку він по-справжньому кохає. Та, гадаю, ми будемо ближче до істини, помінявши місцями дівчат. Марта Добрей була справжня красуня, вона вирішила обворожити Жака і добилася свого. Та не забувайте його небажання поривати з другою дівчиною. І того, що він готовий був піти на гільйотину, аби не вплутати її в цю справу. У мене є надія, що, дізнавшись про всю правду, він жахнеться. І те, що помилково приймав за кохання, розвіється, як туман.

— А як Жіро?

— У нього, кажуть, стався нервовий припадок. Той здоровань змушений був повернутися до Парижа.

Ми обоє розсміялися.

… Пуаро виявився справжнім пророком. Коли згодом лікар визнав Жака Рено досить дужим, аби вислухати правду, сам Пуаро розповів йому все. Удар був дійсно нечуваний. Проте Жак зніс його краще, ніж я думав. Відданість матері допомогла йому пережити ті нелегкі дні. Мати і син тепер не розлучалися на жодну мить.

Та Жака чекало ще одне зізнання. Пуаро розповів пані Рено, що йому відома її велика таємниця, і висловив думку, що Жак не повинен лишатися в невіданні щодо минулого батька.

— Приховувати правду ніколи не корисно, пані! Наберіться мужності й розкажіть йому все.

Пані Рено погодилася на це з важким серцем, і її син дізнався, що батько, якого він любив, насправді ховався від справедливої розплати. Пуаро відразу ж відповів на запитання юнака, яке той поставив нетвердим голосом.

— Заспокойтесь, пане Жак. Ніхто нічого не знає. І, як мені здається, я не повинен утаємничувати поліцію. Весь час, розслідуючи справу, я працював не для них, а для вашого батька. Справедливість нарешті покарала його, та нема потреби, аби хтось дізнався, що він і Жорж Коно — одна і та ж особа.

Якось в нашій лондонській обителі я помітив на каміні чудову скульптуру породистої англійської гончої.

— Так, так, ви вгадали! — помітивши мій запитальний погляд, сказав Пуаро. — Я одержав свої п'ятсот франків! Правда ж, казковий собака? Я назвав його Жіро!

За кілька днів до нас завітав Жак Рено. На обличчі його був вираз непохитної рішучості.

— Пане Пуаро, я прийшов попрощатися з вами. Просто від вас я вирушаю у порт, а звідти до Південної Америки. В багатьох країнах того континенту вкладені батькові гроші, і саме там я збираюсь почати нове життя.

— Ви їдете сам?

— Зі мною мати… І Стоунер тепер виконуватиме обов'язки мого секретаря.

— І більше ніхто?

Жак зашарівся.

— Ви маєте на увазі…

— Дівчину, яка без тями кохає вас…

— Як я міг навіть просити її? — пробурмотів юнак. — Після всього, що було, хіба я маю право хоча б наближатися до неї?..

— Жінки володіють дивовижним талантом: в ім'я любові багато що забувати.

— Так, але… Але я був таким дурнем!

— Всі ми потрапляли в кепське становище, — філософськи зауважив Пуаро.

Обличчя Жака ще більше закам'яніло.

— Є ще одна причина: я син свого батька. Чи погодиться хтось побратись зі мною, знаючи це?

— Ви кажете, що син свого батька… А от я знаю жінку, здатну на велике кохання, на вищу самопожертву…

Юнак підвів очі.

— Мою матір?

— Так. І ви син своєї матері, так само як і свого батька. Тому ідіть до панночки Белли. Розкажіть їй все, нічого не приховуйте, і ви побачите, як вона вам відповість!

Жак подивився на нас розгублено.

— Ідіть до неї, але вже не як юнак, а як чоловік, котрого потерла вже лиха доля, але котрий сподівається почати нове життя. Попросіть її розділити його разом. Ви ще не усвідомлюєте цього, та кохання ваше пройшло випробування і витримало його. Кожний із вас віддав би своє життя за іншого. А це — найголовніше.

А як склалася доля капітана Артура Гастінгса?

Кажуть, він разом із подружжям Рено оселився на ранчо по той бік океану. Та мені б хотілося закінчити цю історію описом одного ранку на віллі Женев'єв.

— Я не можу називати вас Беллою, — сказав я, — бо це не ваше ім'я. А Дульці здається дивним і чужим. Отже, лишається Попелюшка. Пам'ятаєте, Попелюшка одружується з Принцом. Я не Принц, та…

Вона перебила мене:

— Певна, що Попелюшка попередила його. Бачите, вона не могла обіцяти перетворитися на принцесу. Вона ж була тільки маленькою посудницею…

— Зараз черга Принца, — перебив я. — Вам відомо, що він відповів на це попередження?

— Ні. А що?

— Він сказав: «Під три чорти!» — І поцілував її!

Я зробив те саме, що й Принц.