Зима у горах

Валлійська подорож Роджера Фернівела

Читачі сучасної прози часто переконуються у справедливості виразного спостереження Томаса Манна в «Чарівній горі»: «Простір, який перекочувався з боку на бік між ним і рідною домівкою, таїв у собі сили, які звичайно приписують часу; з кожною годиною він викликав усе нові внутрішні зміни, надто подібні до тих, які створює час, але до певної міри ще більш значущі» (перекл. наш.— Н. Ж.). Справді, в епічному мистецтві, від «Одіссеї» до романів XX ст., мотив подорожі служить не тільки зображенню зовнішнього світу. Розрив із звичним середовищем здатний глибоко впливати на людський характер, і відтворення його в романі може бути важливим засобом психологічного аналізу. Інтерес багатьох англійських письменників XX ст. до «роману-подорожі» зумовлений як впливом літературної традиції панорамного показу дійсності (з нього англійський роман починався в XVII й особливо XVIII столітті, в часи Д. Дефо, Дж. Свіфта та Г. Філдінга), так і тим естетичним значенням, яке рух людини в просторі має для зображення її внутрішнього світу.

В назві свого восьмого роману «Зима у горах» (1970) сучасний англійський письменник Джон Уейн об’єднав поняття часу й простору, тим самим опосередковано підкресливши свій намір малювати героя в нерозривному зв’язку з обставинами його буття. Кращий доробок Дж. Уейна належить художньому реалізмові. З гуманістичних позицій відтворював автор прагнення людини до повноцінного духовного розвитку, до соціальної й моральної гармонії. За три десятиліття літературної діяльності Уейн-прозаїк досліджував різні проблеми сучасного англійського суспільства, віддаючи перевагу герою інтелігенту в переламний момент його життя. Шукання «сердитих молодих» героїв ранніх романів «Поспішай донизу» (1954) та «Живи в теперішньому» (1955), пізнання світу художником Лемом («Суперники», 1958) та музикантом Джеремі («Убий батька», 1962) відбувалися в гострому конфлікті з світом буржуазної моралі, стандартизації особистості. Надзвичайного драматизму зіткнення героя й суспільства набуло в романі-притчі Уейна «Менше небо» (1967), присвяченому явищам трагічного відчуження людини. В цьому невеликому творі виразно прозвучав лейтмотив прози Уейна — щирий, хоч і дещо абстрактний порив героя до справжнього, дійового життя.

Успішному художньому втіленню гуманістичних ідей Уейна сприяли жанрові принципи «соціальної робінзонади», тобто твору, в якому особистість пориває із звичними формами людського оточення. Герой його романів постійно освоює повий соціальний простір і має змогу порівняти звичаї столиці й провінції, людей різних класів, професій, націй. Така композиція, в поєднанні з життєвістю сюжетних ситуацій, точністю психологічних характеристик, розширює соціальне тло романів Уейна, надає їм рис епічності. Неординарність художнього простору в творах Уейна, зокрема в романі «Зима у горах», обумовлена не екзотикою віддалених широт, а вагомістю й актуальністю тих соціальних явищ, з якими довелося зустрітися герою.

В серпні 1969 року британські окупаційні війська ввійшли в Ольстер. Втративши колонії в Азії та Африці, імперська верхівка вдавалася до будь-яких засобів, щоб відігнати з політичного горизонту грізний привид остаточного розколу Сполученого королівства. Тим часом підйом національно-демократичного руху охопив найдавніші британські володіння — Ольстер, Шотландію, Уельс.

Становище в Уельсі за соціальними характеристиками мало чим відрізнялося від обставин у бунтівному Ольстері. Хронічне безробіття, рівень якого був значно вищим, ніж в Англії. Зумовлена безробіттям масова еміграція, що охоплює переважно молодь: за 1961—1971 рр. населення регіону скоротилося майже на чверть і наполовину складалося з представників так званих «невиробничих груп» — пенсіонерів, домогосподарок і т. ін. Уельс промислових міст Півдня й шахтарських селищ Півночі, колись багатий природними ресурсами, внаслідок безцеремонної експлуатації їх англійськими монополіями поступово ставав пусткою, втрачав і людські ресурси, і соціальні перспективи. Валлійців гнітила й культурна відсталість краю. Відчуття історичної безвиході закономірно переростало в справедливий гнів широких мас. На рубежі 70-х рр. значно активізувалася боротьба за культурне відродження Уельсу: за право викладання в школах рідною мовою, за збільшення числа видань валлійської преси, за судочинство й радіомовлення валлійською мовою. Національно-демократичний рух набирав масовості й висував нові соціально-політичні гасла.

Джон Уейн, який добре знав Уельс, його працьовитий і талановитий народ, не лишився байдужий до цих змін. Валлійська тема в його прозі виникла не із захоплення самим процесом політизації суспільної атмосфери: Уейн, як це типово для англійського інтелігента його переконань, емпірично судить про політику й недовіряє «ангажованості» в цій сфері. В той же час інтуїція письменника-реаліста безпомилково підказала, що складні духовні й соціальні проблеми Уельсу не можна вважати регіональними, бо вони втілюють типове для Англії 70-х років загострення суспільних антагонізмів.

Дія роману «Зима у горах» розгортається в умовах конкретних, начебто далеких від багатоплановості. Втім, мета реалізму й полягає в тому, щоб виявити діалектику життєвих протиріч, за якою під шаром звичайних обставин криється непересічне, а випадковість обертається закономірністю. Так, під пером Дж. Стейнбека блукання пасажирів старенького автобуса дощовими шляхами Каліфорнії переросли в символ людства, що шукає виходу з пустелі душевного відчуження. Деякі художні моменти роману Уейна нагадують метафори

«Загубленого автобуса» Стейнбека, але приваблює твір не можливими прихованими алюзіями, а глибиною реалістичного аналізу. Досить прозаїчно починалася «зима у горах» для Роджера Фернівела, і є міра випадкового в переплетінні доль лондонського філолога та валлійця—водія Герета Джонса. Та наслідки їхньої зустрічі вийшли за рамки пересічного, буденного, набули філософського змісту.

Роджер Фернівел прилучився до конфлікту між власником автобуса Геретом і підприємцем Діком Шарпом, який брався монополізувати весь транспорт навкруги валлійського містечка Карвенай і вигідно перепродати право перевозок великій компанії. До рішення Фернівела працювати безплатно кондуктором у Герета спричинилося декілька факторів, здебільше морального плану: альтруїзм, природний для людини, яка кращі роки життя віддала турботі про брата каліку; сором за свою незугарну витівку з «викраденням» автобуса; нетерпимість до шовінізму тих співвітчизників, які зневажають валлійців. Мотиви щирі, але здебільшого емоційні. Тільки в ході драматичних випробувань Фернівел усвідомить соціальний характер боротьби, в якій бере участь, і її гуманістичне значення.

Солідаризуючись із Геретом, герой роману перетворюється на «непідходящого англійця» для тих, хто почуває себе хазяями Карвеная. Образ людини, яка в обставинах соціального чи політичного конфлікту кидає виклик сильним світу цього, стає на бік пригноблених, поширили в арсеналі національної типології героя майстри антиколоніального роману 50—60-х рр. Дж. Уейн в романі 1970 року, звичайно, переосмислює художній досвід Г. Гріна, Д. Стюарта, Дж. Олдріджа, створює самобутній характер і змальовує інші, порівняно з антиколоніальним романом, обставини його розвитку. В той же час ідейно-естетична основа конфлікту «Зими у горах» глибоко пов’язана з названою тенденцією сучасного англійського реалізму.

Дж. Уейн досягає глибокої характерності в зображенні сил, які протистоять героям. Так, у спробах схилити Фернівела до компромісу Шарп не обмежується грубим залякуванням чи примітивним, відвертим хабарництвом. Він прагне ідейної перемоги, твердить про переваги ідей, якими керується: треба йти в ногу з прогресом, не слід гальванізувати мертве — малі ферми, дрібні підприємства, дрібні ідеї... Принципову поведінку Фернівела в ідейному двобої з Шарпом можна пояснити не тільки елементарною порядністю чи природним почуттям справедливості. Це крок до свідомого вибору суспільної позиції в битві проти Шарпа та автобусної компанії «Дженерал», і водночас — проти «гігантського спрута», «бездушної кліки монополістів», за інтереси «старих і бідних».

Гострота і складність конфлікту обумовлені також тим, що, допомагаючи Герету, Фернівел зіткнувся з недовір’ям та стриманою недоброзичливістю, якою валлійці звикли зустрічати непроханих гостей

з метрополії. Про політичну напруженість в Уельсі свідчить вміло відтворений морально-психологічний клімат краю: коли Фернівел намагається розмовляти валлійською мовою, місцеві жителі відчужено відповідають йому англійською. Шлях до подолання передсуду буде взаємним. Фернівел глибше пізнає навколишній світ і тоді визнає сучасний зміст символів епічної поеми Медога, в якій доля Уельсу співставлена з історією мирного племені американських індіанців черокі,— покірність останніх завойовникам не врятувала їх від геноциду та резервацій. Нові друзі Фернівела, пересвідчившись у його мужності й принциповості, відповідають йому довір'ям і щирістю. Художнім втіленням цих змін є рішуча відмова від мовних бар’єрів і вчинки, продиктовані турботою про самотнього мандрівника.

Треба віддати належне Дж. Уейну: він зображує соціальні, економічні та культурні процеси в Уельсі в усій складності їхніх протиріч. Фернівел-філолог не може не визнати значущості кельтського поетичного фестивалю, що його організовує Медог. Але Медог уособлює ту частину валлійців, яким ідеали культурного відродження заступають необхідність важливих соціальних зрушень. Головний герой волів би передати кошти, зібрані для фестивалю, водіям, які борються проти Шарпа, бо в світлі «справжніх культурних цінностей» важливіше, щоб Герет продовжував водити свій автобус. Для героя культурні поняття сповнені глибокого соціального й морального змісту. Так само розходиться Фернівел з діячами національного руху в питаннях політичного майбутнього Уельсу. Герой не вірить, що «хоумрул», самоврядування в рамках буржуазної держави, вирішить «реальні проблеми, такі як жорстокість, жадібність, тиранія, влада багатих, які заганяють злидаря в глухий кут». «За гроші у вашому місті можна надто багато купити, як і в будь-якому іншому! Цього вам не змінити, навіть якщо вами правитимуть з Кардіффа!» — ця думка героя свідчить про соціальну проникливість Уейна, який побачив за національними конфліктами важливіші, гостріші антагонізми — між «людьми праці й тими, хто привласнює собі плоди цієї праці, керуючись правом сильного» (В. Івашова). Про глибинний характер цієї художньої ідеї Уейна свідчить уся структура конфлікту: валлійці та англійці об’єднуються в соціальній, класовій боротьбі. Дік Шарп, виходець з Уельсу, спирається на допомогу англізованого Твайфорда, який продає йому економічну інформацію, та журналіста Фішера. Герета підтримують Фернівел і його кохана Дженні, а Фернівелу в скрутні моменти допомагають і красуня Райанон, і грубуватий Йорверт, і нерозлучні Айво та Гіто.

В народних характерах Джон Уейн продовжує кращі традиції англійського класичного реалізму. Навіть в образі Герета Джонса, в якому автор часом вдається до засобів романтичної типізації, збережено реалістичну основу відтвореного соціального типу. Непереборна життєва сила Герета, що нагадує Фернівелу могутність гірського орла, вихована в боротьбі з природою й життям, яку веде в цих місцях простий трудівник. Внутрішнє багатство народних образів, які впливають на моральне становлення Фернівела, обумовлює зміни, що відбулися в свідомості головного героя за кілька зимових місяців. Зустріч з непересічними індивідуальностями, участь у боротьбі за гуманізм і прогрес, серйозність пережитих конфліктів драматизують . процес соціального й духовного прозріння Фернівела.

Задовго до остаточної перемоги над Шерпом Фернівел став багатшим на людську дружбу, відкрив у собі нові ресурси мужності, життєвої мудрості й щасливе відчуття внутрішньої свободи, які дає людині «краще, що в нас є,— воля до боротьби». Духовні завоювання Фернівела подібні тим, що їх здобували в нелегких випробуваннях герої класичного роману виховання. В новітні часи герой цього жанру знаходить позитивні цінності в активній діяльності па благо іншим. Такий моральний закон епохи, яким керується мистецтво, нерозривно пов’язане з дійсністю. В час захоплення частини західного письменства модерністською міфологізацією моральної поразки та тотального відчуження особистості, в час розгулу відвертої пропаганди споживацьких інстинктів та егоїзму в творах «масової культури» відповідальність за моральне виховання індивідів засобами художності бере на себе реалістичне мистецтво. Роман Дж. Уейна «Зима у горах» посів помітне місце серед творів 70-х рр., в яких відбувався цей пошук справжніх гуманістичних цінностей.

У розв’язанні особистого конфлікту Уейн підпорядковує камерний план інтимного центральній філософській ідеї твору. Жінка, яку кохає Фернівел, нещасливо одружена з кар’єристом Твайфордом, який так само, як Шарп — антагоніст героя в соціальному конфлікті,— за всяку ціпу прагне розбагатіти й доскочити «вищих сфер». У боротьбі за Дженні Твайфорд спирається тільки на матеріальні переваги: зручний затишний будинок, готовий прийняти нещасну заблудлу жінку з двома малими дітьми, проти холодної каплички-студії Фернівела в горах.

І в зображенні особистих стосунків героїв Джон Уейн керується принципом соціально-психологічного детермінізму, характерним для реалістичного методу взагалі.

Внутрішня цілісність твору вимагала взаємопроникнення всіх його ідейних ліній, як вимагає єдності особистого і загального гуманістична концепція світу. Запорука майбутнього щастя героїв — у спорідненості життєвих ідеалів і моральних реакцій на світ, що народжуються в спільній боротьбі. Скромна допомога героїні Герету, так само як її участь в організації фестивалю, не тільки відроджують почуття власної гідності Дженні, значущості власної долі, без яких не мислить себе щасливою сучасна жінка, але й зміцнюють її союз із героєм.

У фіналі роману аукціон автобусів, який знаменує поразку Шарпа, і з’їзд кельтських поетів відбуваються в Карвенаї в один і той же день. Глибока спорідненість цих двох, здавалось, несхожих подій відкривається герою: «Роджер... раптом збагнув, що поема Медога — те саме, що й жовтий автобус Герета,— вони навперемін носили його, Роджера Фернівела, тут, серед гір, поки не винесли туди, де він знайшов себе». Герой Уейна не просто усвідомив єдність усіх демократичних і гуманістичних начал в житті суспільства, але переконався в їхній об’єктивній необхідності для кожної людини, для самого себе в боротьбі за індивідуальну цілісність. Уейн вносить цим образом нові нюанси в тему причетності, характерну для сучасного англійського реалізму. Еволюція Фернівела, при всій її складності, не завершується песимістичним розчаруванням, притаманним більшості героїв Г. Гріна та багатьом іншим персонажам повоєнного англійського роману, які обмежували свій духовний розвиток наївними вимогами свободи від суспільства чи нейтральності серед суспільно-історичних катаклізмів сьогодення.

Роки, що минули з моменту створення роману «Зима у горах», надають історико-художньої перспективи різним його аспектам. Життя підтвердило вагомість соціальних спостережень письменника. Економічна криза в Уельсі триває, наслідки її так само лягають на плечі трудящих, і тисячі простих трудівників зазнають на собі тих потрясінь, що їх пережили герої Уейна. Уельс лишається зоною боротьби за національне визволення.

Глибоко актуальними лишаються морально-філософські проблеми роману. В центрі твору — звичайна людина з її самобутнім характером та історією виховання, з притаманною їй гамою душевних переживань в конкретних, реальних ситуаціях, людина як моральне явище. Високе мистецтво сучасності відтворює моральні процеси органічно вплетеними в цілісність життя, прагне висвітлити в історії героя суттєву моральну ідею. Англійські реалісти 70-х років зберігали вірність національній традиції морального пафосу в реалізмі, втілювали об’єктивну зацікавленість своїх співвітчизників сферою духовного. Однак до серйозної «ідеологізації морального змісту» (В. Днєпров), до зображення соціального в моральних внутрішніх драмах особистості в англійській літературі 70-х років вдалося піднятися небагатьом. Ця особливість естетичного розвитку Англії минулого десятиліття є однією з форм дезінтеграції соціального в романі. «Зима у горах» — чи не найбільша творча перемога Джона Уейна — протистоїть цьому негативному процесу в сучасній західній культурі. Значення твору, в якому з позицій високої художності проголошується цінність активного добра в людині, розуміють на скелястих схилах Уельсу, в людному Лондоні й на всій «планеті людей».

Наталія Жлуктенко