Ерагон. Найстарший

УНИЗ ПО ОЗЕРУ

Наступного дня, коли вони залишили Тарнаг, Ерагон намагався дорогою вивчити імена Ундинової варти. Гномів звали Ама, Трихга, Хедін, Ексвар, Шргнієн — це ім'я парубок ніяк не міг вимовити, хоч воно й означало Вовче Серце, — Датмер і Торв.

Посередині кожного плота знаходилася каюта. Ерагон проводив час, сидячи на краю плавучих колод і спостерігаючи за горами. Зимородки й галки сновигали над річкою, тимчасом як блакитні чаплі стояли не поворухнувшись на болотяному березі, залитому яскравим сонячним світлом, яке падало крізь гілля прибережних дерев. Подекуди чулося пронизливе кумкання жаби-бика.

— Як гарно, — озвався юнак до Орика, коли той сів поруч.

— Так, — задоволено пахкнув люлькою гном.

Ерагон дослухався до рипіння дерева й мотузок, коли Трихга скеровував плота за допомогою довгого весла на кормі.

— Орику, — несподівано мовив Ерагон, — ти можеш пояснити, чому Бром приєднався до варденів? Я дуже мало знаю про нього. За життя в Карвахолі він був лише місцевим оповідачем.

— Він не приєднувався до варденів, — струсив попіл гном. — Він просто допоміг їм згуртуватися. По тому як Галбаторікс став королем, Бром був єдиним із вершників, хто залишився живим і не приєднався до клятвопорушників.

— Але ж під ту пору він уже не був вершником, — здивувався хлопець. — Його дракон був убитий біля Дору Араеба.

— Так, але він залишався вершником за покликанням, — пояснив Орик. — Бром зібрав усіх своїх спільників, які об'єдналися проти Імперії. Саме він переконав Ротгара дозволити варденам жити у Фартхен Дурі й заручитися підтримкою ельфів.

— Чому ж Бром тоді поступився лідерством? — не вгавав Ерагон.

— Можливо, він ніколи й не хотів цього, — всміхнувся гном. — Це було ще до того, як Ротгар усиновив мене, тому я нечасто бачив Брома в Тронжхеймі… Він завжди або блукав світом, б'ючись із клятвопорушниками, або займався чимось подібним.

— Твої батьки загинули?

— Так, — зітхнув Орик. — Віспа забрала їх, коли я був ще маленьким, і добрий Ротгар узяв мене до себе, тому що не мав дітей. Ну й зробив мене своїм спадкоємцем.

«Ротгар і до мене був добрий», — подумав Ерагон, згадавши про шолом, позначений символом Інгейтум.

Коли згустились вечірні сутінки, гноми запалили червоні ліхтарі, щоб краще було видно в темряві. Юнак стояв біля Арії й пильно вдивлявся в полум'я.

— Ти знаєш, чому воно таке яскраве? — спитав він.

— Авжеж! Завдяки закляттю, якого ми навчили гномів колись дуже давно, — відгукнулась ельфійка.

— А мене ти можеш чогось навчити, поки ми подорожуємо? — почухав Ерагон відрослу на підборідді щетину.

— Ні, це не моя справа, — суворо мовила Арія. — У тебе будуть належні вчителі.

— Тоді хоч поясни, — не відступав хлопець, — що означає ім'я мого меча?

— Страждання, ось що воно означає, — пролунало у відповідь. — Принаймні так було, поки ти не заволодів ним..

Ерагон з відразою зиркнув на Зарок. Чим більше він довідувався про свою зброю, тим менше вона йому подобалась. Цей клинок ніби був приречений сіяти біду. «І то не лише тому, що ним убивав Морзан, — гірко міркував юнак, — уже саме його ім'я випромінює зло». Якби не пам'ять про Брома, який подарував зброю, Зарок, мабуть, тут-таки полетів би у воду.

Поки зовсім не стемніло, Ерагон поплив до Сапфіри. Вони злетіли разом уперше відтоді, як забралися з Тронжхейма, тож одразу піднялися так високо, що річка внизу виглядала тонкою прожилкою на шкірі землі.

На Сапфірі не було сідла, тож Ерагон міцно охопив її коліньми, відчуваючи, як груба драконяча луска ятрить шрами від першого польоту.

Коли Сапфіра нахилилася вліво, він раптом побачив три коричневі цятки, що відірвалися від землі й швидко неслися вгору. Спершу Ерагон сприйняв їх за соколів, але коли ті наблизилися, з'ясував, що хвостаті істоти були футів із двадцять завдовжки. Вони виглядали як дракони, хоч тулуби мали менші за Сапфірин. Їхня луска не блищала й була вкрита зеленими й коричневими плямами.

— Це що, дракони? — збентежився юнак.

— Не знаю, — відгукнулась Сапфіра. Вона крутилася в повітрі, розглядаючи прибульців, які їх оточили. Ті, здається, були неабияк подивовані драконом. Шиплячи, вони підлітали до нього, але так і не наважувались напасти.

Ерагон усміхнувся. Він спробував подумки звернутися до цих загадкових створінь. А коли це вдалося, трійко істот відскочили від них, пронизливо лементуючи. Їхній відголос жорстко вдарив по свідомості Ерагона, відгукнувшись і в Сапфірі хвилею болю. Не припиняючи шаленого лементу, потвори кинулися до них з розчепіреними пазурами.

— Тримайся, — застеріг дракон, ухиляючись від нападників і підносячись над ними. Ерагон тим часом намагався подумки заблокувати ворожу атаку.

— Не вбивай їх, — гукнула Сапфіра, — я хочу набратися досвіду!

Хоч істоти були моторніші за неї, вона мала перевагу в розмірі й силі. Тож коли одна з потвор спробувала атакувати, Сапфіра швидко перевернулася в повітрі й ударила нападницю прямо в груди.

Лемент на якусь мить стих, а переможений ворог відступив.

Сапфіра замахала крилами, описуючи коло, повернулася до решти прибульців і вигнула шию. Ерагон почув глибокий шум у неї між ребрами. Аж раптом із драконової пащеки вирвався потужний струмінь полум'я. Довкола голови Сапфіри з'явився яскраво-синій ореол. Він відбивався на її лусці, схожій тепер на коштовне каміння, ніби вона зайнялася всередині.

Обидва монстри заверещали з переляку й повернули в інший бік. Шалений лемент повністю вщух, коли вони подалися геть.

— Ти мене ледь не скинула! — пробурчав Ерагон, відпускаючи драконову шию, за яку він перед тим міцно вчепився.

— Але ж не скинула! — вдоволено муркнула Сапфіра.

— Це точно, — посміхнувся юнак.

Надихнувшись відчуттям своєї перемоги, вони обоє повернулися до плотів.

— Ви не поранені? — гукнув Орик, коли Сапфіра спустилася на воду.

— Ні, — озвався Ерагон, відчуваючи, як вода холодить йому затерплі ноги. — Це були потвори з Беорських гір?

— Ми називаємо їх фангурами, — пояснив гном, допомагаючи хлопцеві видертись на плота. — Вони не такі розумні, як дракони, і не можуть дихати вогнем, але все одно дуже небезпечні.

— Ми це зрозуміли, — потер скроні Ерагон, намагаючись угамувати головний біль, який залишився від нападу фангурів.

— Сапфіро, ти виявилась їм не по зубах, — зауважив юнак.

— Ще б пак! — відгукнувся дракон.

— Це вони так полюють, — пояснив Орик. — Спочатку паралізують свою жертву лементом, а потім убивають.

— Непоганий хід! — здивувалась Сапфіра. — Можливо, скористаюся ним під час наступного полювання.

— Це й у бою згодиться, — підтакнув Ерагон.

— Добре, що ви їх не вбили, — втрутилася Арія. — Фангури доволі рідкісні істоти.

— Але корів наших жеруть дуже часто, — буркнув з каюти Торв. — Ти б не літав, поки ми біля Беорських гір.

— Гаразд, ми залишатимемось на землі, аж поки не досягнемо степу, — пообіцяв Ерагон.

— Добре, — полагіднішав гном.

Коли вони зупинилися переночувати, гноми пришвартували плоти до велетенських тополь. Ама розпалював багаття, а Ерагон допомагав Ексвару вивести Сніговія на берег. Вони прив'язали коня неподалік від табору.

Торв керував установленням шести великих наметів, Хедін тим часом збирав хмиз, щоб багаття горіло до самого ранку, а Датмер витяг припаси з другого плоту й заходився готувати вечерю. Арія зайняла позицію спостереження на краю табору. Незабаром, завершивши свої справи, до неї приєдналися Ексвар, Ама й Трихга.

Коли робити стало нічого, Ерагон присів до багаття біля Орика та Шргнієна, який скинув рукавички й грів руки над вогнем. Кулаки гнома мали якісь металеві зубці.

— Що це? — здивувався Хлопець.

— Це мої Аскудгамлн, сталеві п'ястуки, — усміхнувся гном. Не підводячись, він гепнув по стовбуру тополі, залишивши там чималенькі дірки. — Непогано, правда ж?

— А як вони влаштовані? — спитав Ерагон. — Я маю на увазі, як ці шипи кріпляться до кулаків?

— Дуже просто. З допомогою цілителя ти поринаєш у глибокий сон і зовсім не відчуваєш болю, — пояснив Шргнієн. — Потім просто крізь суглоби тобі просвердлюють дірку… — Він раптом замовк і швидко заговорив з Ориком мовою гномів.

— Металеве гніздо вживлюють у кожну дірку, — переклав Орик. — Магія застосовується для того, щоб закріпити його, а коли воїн змужніє, у ці гнізда вставляють шипи різних розмірів.

— Ось поглянь, — усміхнувся Шргнієн, акуратно викрутив шипа з вказівного пальця й передав його Ерагонові. Той замислено покачав гострий шип на долоні.

— Я теж був би не проти мати такі кулаки, — повернув він небезпечний предмет.

— Це не для кожного, — застеріг Орик. — Мало хто з кнурланів має Аскудгамлн, оскільки можна втратити руку, якщо свердло зануриться аж надто глибоко.

Він тицьнув свого кулака під ніс Ерагонові.

— Бачиш, наші кістки товстіші за твої, — зауважив гном. — Це може не згодитися людині.

— Я матиму це на увазі, — озвався Ерагон, міркуючи про те, як чудово мати Аскудгамлн, якими можна пробити все на світі, окрім хіба ургалових обладунків.

Попоївши як слід, Ерагон подався до свого намету. Багаття відкидало досить світла, щоб він міг розгледіти силует Сапфіри, яка скрутилася ззовні, ніби вирізана з чорного паперу й приклеєна на полотняну стіну.

Ерагон сидів, натягнувши ковдру на коліна й потроху куняючи, але не хотів іще лягати. Він знову згадував про свій дім, думав про те, як там Роран, Хорст і що робить кожен у Карвахолі, чи досить тепло в Паланкарській долині, щоб фермери почали сіяти. Юнака охопило палке бажання побачити близьких та рідних людей.

Він дістав дерев'яну миску з наплічника й, витягши флягу з водою, наповнив її вщерть. А потім сконцентрувався на образі Рорана й тихо прошепотів: «Драумр копа».

Як і завжди, вода після цих слів спочатку стала чорною, потім посвітлішала, щоб показати викликаний об'єкт. Ерагон побачив Рорана, який сидів на самоті в кімнаті, залитій сяйвом свічки. «Напевно, Роран кинув свою роботу в Терінсфорді», — упізнав юнак будинок Хорста. Його двоюрідний брат сидів навколішках, зчепивши руки й утупившись у стіну, з чого Ерагон зробив висновок, що йому тепер непереливки. Утім, виглядав Роран цілком добре, хіба що був трохи напруженим, і це заспокоїло юнака. За хвилину він завершив свій сеанс, проказавши відповідне закляття.

Заспокоївшись, Ерагон вилив воду з миски й ліг, натягнувши ковдру до самого підборіддя. Він заплющив очі й провалився в теплий напівморок, що відокремлює свідомість від сну, і де реальність змінюється, повертаючи думки за вітром, де вільно розквітає творчість без будь-яких кордонів і де все можливо.

Незабаром ним заволодів сон. Більша його частина була небагата на події, але перед тим, як прокинутися, звичайна нічна ілюзія змінилася видінням, настільки чітким і яскравим, що воно видавалося реальнішим за саму реальність.

Отже, хлопець побачив перекинуте догори дриґом небо, що було затягнуте чорним димом. Ворони й орли кружляли високо над потоком стріл, який летів з обох боків у грандіозній битві. Чолов'яга в розколотому шоломі звалився в багнюку, його кольчуга була вся в крові, а обличчя він захищав здійнятими вгору руками.

Раптом з'явилася чиясь рука в бойовій рукавиці, яка була так близько, що закривала півсвіту. Вказівний палець владно показав на того бідолаху в багнюці…

Видіння все ще стояло в Ерагона перед очима, коли він повільно виходив з намету. Юнак розшукав Сапфіру неподалік від табору. Дракон гриз якусь упольовану поживу. Коли юнак розповів йому про видіння, той зупинився, намагаючись прожувати, потім смикнув шиєю й нарешті проковтнув шматок.

— Востаннє, коли таке було, — сказала Сапфіра, — це виявилося правдивим пророкуванням подій. Ти гадаєш, що воюють в Алагезії?

— Я не впевнений, — відповів Ерагон. — Бром казав, нібито я можу бачити в магічному кристалі лише людей, місця або речі, які пригадую. Утім, я ніколи не бачив цієї місцини. Як і Арії, коли вона вперше приснилася мені в Тейрмі.

— Можливо, Тогіра Іконока зможе нам щось роз'яснити, — тільки й сказав на те дракон.

Готуючись до мандрівки, гноми помітно повеселіли. Принаймні вони були куди жвавіші, ніж під Тарнагом. Коли вони рушали, Ексвар, який керував плотом зі Сніговієм, грубим басом заспівав пісню:

Решта гномів приєдналася до співу, переходячи на мову гномів.

— У мене було видіння уві сні, — дослухаючись до низького баса гномів, сказав Ерагон, пробравшись плотом до Арії. Та зацікавлено глянула, тож юнак про все їй розповів.

— Це не зовсім те, — вислухавши, обережно мовила Арія. — Я довго міркувала над тим, як ти зумів побачити мене, полонену в Джиліді. Я зрозуміла, що мій дух шукав тоді допомоги.

— Але чому саме в мене?

— Я вже звикла до Сапфіри за п'ятнадцять років, поки охороняла її яйце, — кивнула ельфійка вбік дракона, що плив за ними. — Тому й зверталася до того, хто був їй близький, подумки спілкуючись із тобою.

— Ти справді можеш зв'язатися з будь-ким у Тейрмі чи Джиліді? Адже тоді ти перебувала під дією дурману.

— Я могла б стояти під брамою Вройнгарда і все ще б чула тебе так само добре, як і зараз, — усміхнулась Арія. — Якби ти не побачив мене в магічному кристалі в Тейрмі, ти не бачив би нового сну. Мабуть, це якесь застереження. Загалом, це трапляється із чутливими істотами, але найчастіше з тими, хто володіє магією.

— Коли те, що я побачив, здійсниться в майбутньому, — спитав юнак, — чи можна йому запобігти? Хіба тут важать наші рішення? Наприклад, якщо я зараз кинуся в річку й потону, то нічого з того сну не станеться?

— Але ж ти не кинешся, чи не так? — опустила Арія вказівний палець у воду, пильно спостерігаючи за краплею, яка виблискувала тепер на ньому. — Давним-давно ельф Маерзаді отримав попередження про смерть від руки власного сина. Щоб уникнути цієї ганьби, він покінчив життя самогубством, рятуючи сина… Проте, як бачиш, він усе одно помер через нього. Те саме буде й з тобою, коли ти раптом схочеш уникнути власної долі шляхом самогубства. — Арія змахнула рукою, і крапля впала на колоду між ними. — Ми можемо знати, що з нами станеться, — додала вона, — та змінити цього не можемо.

Ерагон неабияк зацікавився такою теорією пізнання майбутнього. Вона порушувала надто багато питань про природу реальності. «Отже, не так важливо, чи існує доля, — міркував юнак. — Але знаючи, що її й конем не об'їдеш, ми вільні лише насолоджуватися життям, поки твій вік молодий?»

— Ну що ж, — зрадів Ерагон, — коли вже майбутнє несила змінити, то я можу тепер зазирнути у власні спогади?

— Якщо життя тобі дороге, — швидко мовила ельфійка, — не раджу цього робити. Багато років тому дехто з наших заклинателів намагався розгадати плин часу. Та коли вони спробували воскресити в пам'яті минуле, то побачили тільки загадкове марево, яке висотало всю їхню життєву силу. Відтоді більше ніхто не проводив таких експериментів. Існує думка, що закляття спрацювало б, якби залучити якомога більше чарівників, але ніхто не наважується ризикнути, тож ця теорія так і залишається недоведеною. Навіть якщо комусь удасться розгледіти минуле, це триватиме дуже недовго. А щоб викликати майбутнє, треба достеменно знати, про що саме ти хочеш довідатися… Зрештою, це завжди було таємницею — як саме людям удається отримувати попередження уві сні і як саме їм удається згодом перемагати наймудріших мудреців. Може, ті видіння пов'язані із самою природою магії, а може, тому сприяють дракони. Одним словом, хтозна.

Потягнувшись, Арія різко підвелась.

— Магія ще не зовсім досліджена, — мовила вона наостанок. — Спробуй не загубитися в її лабіринтах.