Ерагон. Найстарший

НЕСПОДІВАНИЙ СОЮЗНИК

Роран не напав на Джоуда тільки тому, що з вуст торговця злетіло батькове ім'я. «Звідки він знає Герроу?» — промайнуло в його голові, а земляки вже повихоплювали свої кинджали.

— Отже, ти Роран? — навіть не глянувши на зброю, тихо спитав Джоуд.

— Як ви здогадались?

— Бром приводив сюди Ерагона, а ти дуже схожий на свого кузена. Коли я побачив оголошення про твій розшук, то зрозумів, що ви обидва втекли. Але ніколи б не подумав, що ти приведеш із собою цілий Карвахол.

— Ерагон був тут? — ошелешено спитав юнак.

— Так, разом із Сапфірою.

— З якою ще Сапфірою?

— А ти хіба нічого не знаєш? — здивувався Джоуд.

— Ви про що?

— Гадаю, нам слід відверто поговорити, — трохи поміркувавши, сказав старий. — Я поясню, чого Імперія полює на тебе, а ти маєш розповісти мені про справжню причину вашої втечі.

— Але чому ми маємо тобі довіряти, Довгоногий? — спитався Лоринг. — Адже ти можеш працювати на Галбаторікса.

— Двадцять років тому, перш ніж Бром став сільським казкарем, я був його другом, — пояснив Джоуд. — Я допоміг йому й Ерагонові, коли вони прийшли до мене. Звісно, моїх слів може бути замало, а свідків я не маю, тож робіть, як знаєте. Я міг би покликати охорону, але не робитиму цього. Усе, що можете ви, — це розказати про себе й вислухати мене. То що?

— Згода, — озвався Роран, підпираючи двері стільцем, щоб ніхто не увійшов, — можливо, ти допоможеш нам. Якщо хочеш поговорити, то я тебе слухаю.

— Ти перший! — запропонував господар кабінету.

— Гаразд, я почну, але якщо нам не сподобаються твої відповіді, ми тебе вб'ємо.

— Хай буде так.

Рорану сподобалась витримка Джоуда, й він докладно розповів про все, що сталося з ними за останній час. Розповідаючи, юнак нетямився від подиву, лише тепер усвідомлюючи, як багато їм довелося пережити: вигнання воїнів Галбаторікса, зраду Слоуна, викрадення Катріни, втечу морем до Тейрма.

— Неймовірно! — вигукнув Джоуд. — Ще ніколи такого не чув! Ви повстали проти Галбаторікса й тепер ціле селище переховується в найбільшому з міст Імперії, а ніхто про це не знає!

— Саме так, — буркнув Лоринг. — Але поясни, для чого ми ризикуємо?

Джоуд хотів був відповісти, аж тут хтось посмикав двері й з іншого боку долинув жіночий голос:

— Джоуде! Ану впусти мене!

— Можна їй увійти? — спитав старий.

Роран подав знак Нолфаврелу, той кинув йому кинджала, що миттю опинився біля Джоудової горлянки.

— Хай забирається, — прошипів він.

— Я не можу зараз говорити! — гукнув торговець. — У мене ділова зустріч.

— Брехун! Яка ще зустріч? — не вгавала жінка за дверима. — Ти ж банкрут! Виходь і глянь мені в очі, боягузе! Що ж це за чоловік, який боїться вийти до своєї дружини? Ти нікчема, який не впорається навіть із м'ясною крамницею, а про корабельну компанію й говорити годі! Мій батько ніколи б не втратив стільки грошей!

— Я не втримаю його, якщо вона не стулить пельку, — озирнувся Роран до земляків. — Зробіть що-небудь.

— Тихо, жінко! — несподівано гаркнув Джоуд, і в коридорі запала тиша. — Якщо ти не припиниш, то буде ще гірше, а так, можливо, я щось вигадаю!

— Я чекатиму тебе на вечерю, любий, — нарешті пролунало з-за дверей. — Але спробуй мені не вийти. Тоді я піду з цього дому й ніколи більше не повернуся.

Упевнившись, що дружина пішла, Роран прибрав зброю й знову всівся під дверима.

— Якщо ми не порозуміємось, то ліпше вбийте мене, бо я не витримаю, коли Гелена знову почне розпитувати мене про те, чого не існує, — мовив Джоуд, потираючи шию.

— Співчуваю, Довгоногий, — скривився Лоринг.

— Це не її вина, — відповів торговець. — Вона просто не може збагнути, чого на нашу голову звалилося так багато нещасть. Певно, слід було розповісти їй від самого початку…

— Що розповісти? — перепитав Нолфаврел.

— Що я агент варденів, — гірко зітхнув Джоуд, глянувши на сторопілих гостей. — Мабуть, я почну з самого початку, інакше ви теж нічого не зрозумієте. Скажи, Роране, ти щось чув про нового вершника, який протистоїть Галбаторіксу?

— Лише плітки, яким не вірю, — озвався той.

— Я не знаю, як це тобі пояснити, але просто повір мені: той вершник — це твій кузен Ерагон. Камінь, який він знайшов на Хребті, насправді був яйцем дракона. Багато років тому я вкрав його в Галбаторікса, але дракон, що вилупився з того яйця, став Ерагоновим. І звати його Сапфіра. До речі, саме по нього разаки й приходили в Паланкарську долину. А пішли вони тільки тому, що Ерагон став для них надто небезпечним ворогом, і тепер вони хочуть вплинути на нього, спіймавши тебе, розумієш?

Роран закинув голову й несподівано зареготав. Усі присутні з острахом глянули на юнака, в якого аж сльози потекли з очей. Він сміявся, почувши маячню, схожу на казку, але цей сміх часом нагадував, скорше, істерику, бо все почуте могло бути й правдою.

— Ну що ж, непогано! — витерши сльози, удавано весело гукнув юнак. — Але я можу вигадати й кращі пояснення.

— Якщо Ерагонова каменюка була яйцем дракона, то звідки вона там узялася? — втрутилась у розмову Бірджит.

— З радістю поясню, — сказав Джоуд.

І всі почули маячню про те, що їхній добрий земляк Бром — старий казкар Бром! — насправді був вершником і допомагав варденам. І про те, що сам Джоуд, дізнавшись про таємний хід до Урубейна, допоміг повсталому народу викрасти в Галбаторікса драконяче яйце, а Бром потім убив жахливого Морзана. Незважаючи на те, що селяни час від часу з недовірою посміхалися, Джоуд так захопився розповіддю, що вів далі — про угоду між варденами та гномами, перевезення яйця з Ду Вельденвардена до Беорських гір, засідку Смерка й те, що зробив Ерагон…

— Чудасія, та й годі, — коментував розчарований Роран.

Але чим далі розповідав Джоуд, тим уважнішим ставав юнак. Він слухав про те, як Ерагон переховував дракона біля їхньої ферми, і справді згадав дивну поведінку кузена. А коли ж він почув, через що саме загинув Герроу, то нетямився від люті.

— І що він собі думав? — закричав Роран.

— Зрозумій, вершники тісно пов'язані зі своїми драконами. Їм легше пожертвувати рукою, ніж не вберегти свого друга, — урвав його Джоуд.

— А на інших йому начхати?

— Ти помиляєшся, Роране, — похитав головою старий. — Ідучи геть із Паланкарської долини, Ерагон намагався відвести загрозу від усіх вас. Він приніс себе в жертву, аби захистити селище й помститись за батька. Йому не вдалося цього зробити, але якби він залишився, було б іще гірше, повір.

Роран мовчав, аж доки Джоуд не розповів про те, як йому пощастило вийти на лігво разаків.

— І де ж воно? — схаменувся юнак, думаючи лише про Катріну, яку полонили ті нелюди. — Скажи, це дуже важливо для мене!

— Це Хелгрінд, що лежить неподалік Драс-Леони, — здивовано мовив Джоуд. — Але навіщо тобі це знати?

Роран збуджено схопився за свій молот. «До Драс-Леони доволі далеко, — міркував він. — Якщо мені пощастить, то я зможу спуститись туди берегом, а потім, урятувавши Катріну, повернутися до Сурди».

— У тебе нічого не вийде, юначе, — попередив старий, певно, прочитавши Роранові думки, але тому було байдуже.

— Це ще чому?

— Шансів потрапити в Хелгрінд майже нема. Це неприступна скеля, на яку годі видертись. До того ж, там скрізь гнізда разакових коней. І що ти собі замислив? Я знаю, ти добрий воїн, бо у твоїх жилах тече та сама кров, що й в Ерагонових, але разаків тобі не здолати. Простій людині це не під силу.

— Я не віддам їм Катріну, — уперто похитав головою юнак. — Я маю звільнити її, навіть якщо мені доведеться загинути.

— Твоя смерть аж ніяк не допоможе Катріні, — завважив Джоуд. — Ліпше буде, якщо ти дістанешся до Сурди, а потім знайдеш Ерагона й спробуєш визволити дівчину. Повір, вершник і його дракон легко здолають разаків.

Роран на мить уявив собі велетенських потвор, на яких літали разаки, й аж здригнувся від огиди. Авжеж, йому не здолати такого ворога. Усвідомивши це, він несподівано повірив в усе, що розповів Джоуд, інакше б Катріна назавжди для нього зникла. «Але ж, Ерагоне! — подумки лютував юнак. — Присягаюся кров'ю свого батька, я змушу тебе за все відповісти й ти перестанеш бути моїм боржником тільки тоді, коли підеш зі мною на штурм Хелгрінда!»

— Гаразд, продовжуйте, — кивнув юнак Джоуду. — Давайте дослухаємо цю казку до настання темряви.

Старий розповів їм про смерть Брома, про Мертага, сина Морзана, про полон і втечу з Джиліда, про відчайдушний політ і спробу врятувати ельфійку, про ургалів, гномів та велику битву в Фартхен Дурі, де Ерагон переміг Смерка. Не оминув Джоуд і того, що Ерагон зараз проходить вишкіл у Ду Вельденвардені, де навчається магії та бойового мистецтва в ельфів.

Коли торговець закінчив, Роран відійшов, аби порадитись зі своїми земляками.

— Я не знаю, бреше він чи ні, — мовив Лоринг, похитавши головою, — але той, хто розповідає байки з ножем біля горла, вартий, аби його помилували. І які чудові байки! Новий вершник — це наш Ерагон!

— Що скажеш, Бірджит? — спитав юнак.

— Я не знаю. Це так дивно, — завагалася жінка. — Можливо, усе це й правда. Схоже, Імперія серйозно налякана, а причиною цього може бути тільки новий вершник.

— Отож, — зблиснув очима Лоринг, — ми потрапили у вир неабияких подій! Новий вершник! Ви тільки подумайте! Імперія скоро впаде, кажу ж вам! Ти мав рацію, Роране!

— Нолфавреле?

— Здається, Джоуд — чесна людина, — озвався юнак, утішений з того, що його думкою теж цікавляться. — Гадаю, йому можна довіряти.

— Гаразд, — вирішив Роран, обертаючись до торговця. — Ми маємо ще кілька питань, Довгоногий! Як виглядають Бром з Ерагоном? І звідки тобі відоме Гертрудине ім'я?

— Я знав про Гертруду, бо Бром згадував листа, в якому просив, аби ти про неї подбав. Що ж до їхнього вигляду… Бром нижчий за мене, мав густу бороду, гачкуватий ніс… Ерагон натомість іще зовсім юний, має русяве волосся й шрам на зап'ястку…

Роран схвально кивнув і запхав свого молота за пояс, Бірджит, Лоринг і Нолфаврел так само сховали ножі. Потому Роран відсунув крісло від дверей, і всі знову всілися за стіл.

— І що тепер буде, Джоуде? — поцікавився юнак. — Ти допоможеш нам? Я знаю, ти в скрутному становищі, але нам більше ні до кого звернутись. Ти можеш, як агент варденів, допомогти тим, хто готовий з ними співпрацювати? І чи захистять вони нас від Галбаторікса?

— Вардени, — сказав Джоуд, — будуть щасливі прийняти вас. Гадаю, вони вже знають про вашу втечу. Що ж до мене… то я вже давно підозрюю, що мене викрито, тому й не тікаю до Сурди. По дорозі мене обов'язково схоплять, а кому від цього стане легше? Тож я просто сиджу тут і спостерігаю, як занепадає моя торговельна справа, бо я не в змозі якось зарадити. А найгірше те, що тепер я нічим не можу допомогти варденам. Вони теж не озиваються, а коли лорд Рістхарт дізнається, що я вже не становлю жодного інтересу для Імперії, то відразу ж запроторить мене до в'язниці. Я чекаю цього кожен день, звідтоді, як оголосив себе банкрутом.

— Можливо, — замислилась Бірджит, — вони хочуть, аби ви втекли, щоб схопити вас разом із тими, кого ви поведете до варденів?

— Може, воно й так, — посміхнувся Джоуд. — Але тепер, коли ви тут, є надія, що все буде інакше.

— То ви маєте якийсь план? — спитав Лоринг.

— Ще й який! — вигукнув торговець. — Бачили в порту корабель «Крило дракона»?

— Авжеж, — кивнув Роран.

— Судно належить корабельній компанії Блекмур, яка перебуває на боці Імперії. Воно постачає провізію для війська, а в нас набирають воїнів із селян та конфіскують їхню худобу… Певно, Галбаторікс збирається захопити Сурду. У будь-якому разі «Крило дракона» відпливає до Фейнстера за тиждень. Це найкращий корабель, збудований майстром Кіннелом.

— І ви хочете його викрасти? — не повірив Роран.

— Так, хочу, — аж підстрибнув Джоуд. — І не тільки тому, щоб дошкулити Імперії, позбавивши її найшвидшого корабля, а й тому, що він споряджений для далекої подорожі.

— А як ти керуватимеш такою посудиною, Довгоногий? — захихотів Лоринг. — Ніхто з нас не розуміється на цьому.

— Дехто з моїх людей — члени корабельної команди, й вони ще тут, у Тейрмі. Їх теж переслідує Імперія, тож вони будуть не проти податись до Сурди. Саме вони й навчать вас корабельної справи.

Роран посміхнувся. План був йому до душі: швидкий та рішучий.

— Але ж ти казав, — нагадала Бірджит, — що жоден з ваших кораблів, які були послані до варденів, не досяг мети. То де гарантія, що нас не спіткає та сама доля?

— Ми спробуємо заскочити владу зненацька, — пояснив Джоуд. — Закон вимагає звіту за два тижні перед кожним відплиттям, тож у разі нашої втечі Галбаторікс не зможе швидко організувати погоню. Але вирішувати, звісно, вам самим.