Ерагон. Найстарший

ДИТЯЧА ЗАБАВКА

— А це, — сказала Тріанна, — останній зразок, який ми розробили.

Насуада скинула з чаклунки чорну вуаль і торкнулася тканини рукою. Жодна людина не змогла б сплести краще. Дівчина радісно оглянула купу пакунків на своєму столі, в яких були зразки, розроблені Ду Врангр Гата.

— Ти добре попрацювала, — сказала вона, — краще, ніж я сподівалась. Перекажи своїм чаклунам, що я задоволена їхньою роботою. І це дуже багато важить для варденів.

— Я перекажу ваші слова, леді Насуадо, — вклонилась Тріанна.

Галас за дверима не дав Насуаді відповісти. Залунали приглушені вигуки, брязкіт металу й звук тіл, які падали. Насуада відразу ж позадкувала вглиб кімнати, оголивши свій кинджал.

— Тікайте! — гукнула чаклунка, збираючись затримати нападників магією. — Мерщій, до службового виходу!

Та не встигла дівчина зробити жодного кроку, як двері розчахнулися й до кімнати, вдарившись об стіну, влетіло якесь в'юнке створіння, що кинулось їй у ноги. Падаючи, Насуада встигла побачити, як слідом за ним увірвалися охоронці й учепилися в нападника. За мить до дівчини вже посміхалась Елва, пручаючись у міцних руках охоронців.

— Що ти собі дозволяєш?! — підводячись, обурено вигукнула Насуада.

— Нехай твоя чаклунка перевірить стіну, о дочко Аджихада, і переконається, чи мала я рацію, — продовжуючи пручатись, озвалась мала бешкетниця.

Насуада кивнула Тріанні, й та оглянула стіну, помітивши металевий дротик, що застряг у ній.

— Звідки це тут узялося? — зблідла дівчина.

— Гадаю, звідти, — показала чаклунка на прочинене вікно.

— А що ти про це думаєш, Елво?

— Це був убивця, — набурмосилась та.

— І хто його підіслав?

— Галбаторікс надихнув його своєю чорною магією, — впадаючи в транс, мовила Елва. — Ця людина ненавидить тебе, вона приходила до тебе, збираючись убити, але я їй перешкодила. А тепер поквапся, бо вбивця зупинився в готелі на вулиці Фейн. Він мешкає в останній кімнаті на останньому поверсі. Мерщій, бо він утече!

— Перекажи Джормандеру про все, що сталося! — гукнула Насуада до Тріанни. — Візьми найкращих чарівників і схопи цю людину! А якщо не зможеш, то вбий!

Після того як чаклунка пішла, Насуада глянула на своїх охоронців і помітила рани на їхніх ногах. Елва добряче попрацювала, намагаючись прорватися до своєї господині.

— Сходіть до лікаря, — стомлено мовила вона. — Хай полікує те, що наробила ця блаженна.

— Ні, леді, — озвався начальник варти. — Ми залишимося тут, доки не переконаємось, що ви в безпеці.

— Ну що ж, робіть, як знаєте.

Вартові забарикадували вікна, через що в кімнаті стало задушно, й подалися оглядати решту покоїв.

«І що б же було з варденами, якби я загинула? — думала Насуада, спостерігаючи за діями охоронців. — Хто б став на моє місце? Я ж не зробила нічого, аби вберегти їх у разі своєї смерті! Ні, я не дозволю запанувати хаосу, якщо вже таке станеться!» Покинувши сумні думки, вона помітила в кімнаті блаженну.

— Я в тебе в боргу, Елво, — посміхнулась вона до неї.

— Зараз і завжди, — незворушно мовила та.

— Вибач, що я не попередила варту, щоб вона пускала тебе до мене, — знічено мовила Насуада.

— А мала б, — дорікнула дівчинка.

— Як ти змогла втекти зі своєї кімнати?

— Задля цього я розповіла своїй опікунці Греті все, що вона хотіла почути.

— Тільки й того? — посміхнулась Насуада.

— Вона й так була на сьомому небі від щастя.

— Ну, а як там Анжела?

— Вона поїхала ще вранці.

— Нехай там як, — зітхнула Насуада, — знай, я дуже вдячна тобі за порятунок. Проси за це, що хочеш.

— У тебе є щось попоїсти? — роззирнулась по кімнаті Елва. — Я дуже зголодніла.