Корсунь козацький

о. Юрій Мицик, д. і. н., проф., Інна Тарасенко, к. і. н. З документації Свято-Михайлівського Видубицького монастиря у Києві XVII — початку XVIII ст. (маєтності на Корсунщині)

У 2011 р. вийшов том документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві XVI-XVII ст., який містив у собі цінні універсали й листи гетьманів, полковників, сотників Війська Запорозького, королів Речі Посполитої, грамоти й листи церковних ієрархів, різноманітні купчі[334]. Вони стосувалися насамперед господарської діяльності монастиря, розширення його маєтностей і є цінним джерелом не тільки економічної, а й політичної, церковної і культурної історії України. Нині готується до друку другий том запланованої Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України фундаментальної археографічної серії, в якому буде представлено документацію Свято-Михайлівського Видубицького і Спаського Максаківського (під Меною) монастирів. Якщо видання документації Золотоверхого монастиря полегшувалося тим, що майже все було зібрано у дбайливо переписаній в середині XVIII ст. копійній книзі (це ж стосується і Максаківського монастиря), то документи Видубицького монастиря збереглися у вигляді розрізнених зв'язок, котрі архівісти зібрали докупи у дореволюційний час, основу яких становила зв'язка, яка є незавершеною копійною книгою.

Між тим, ця документація ні своїм обсягом, ні джерельною цінністю не поступається документації Золотоверхого монастиря. До того ж вона стосується не лише монастирських маєтностей Київщини, а й інших регіонів (Корсунщина), навіть за межами сучасної України (Мозирщина). Тут публікуємо тексти документів, які стосуються Корсуня й Корсунщини, що подані в рукописі у вигляді двох блоків, переписаних в основному двома різними почерками середини XVIII ст. Копіїстами виступали ієромонахи Іларіон і Гавриїл.

Видубицький монастир, як і всі інші, зберігав насамперед універсали, привілеї, купчі тощо, які підтверджували його права на те чи те рухоме й нерухоме майно, щоб у разі потреби відстоювати ці права в судах. З тієї самої причини зберігалися і документи з історії маєтностей, які часто переходили з рук у руки перш ніж стали власністю монастиря.

Цінність цієї монастирської документації тим більша, що документація полкових і сотенних козацьких канцелярій Правобережної Гетьманщини зазнала особливо значних втрат іще в часи сумнозвісної Руїни, та й подальші часи аж ніяк не сприяли їх збереженню. Достатньо зазирнути в каталог ЦДІА України у Києві. Тут описані зібрання документів сотень і полків Лівобережної і Слобідської України, аналогічні ж документи Правобережної України представлені окремими одиницями[335]. Так, Корсунська полкова канцелярія представлена всього чотирма документами другої половини XVII — початку XVIII ст., які ми надрукували у «Корсунському часописі», в т. ч. лист І. Мазепи до богуславського і корсунського полковника Самійла Івановича (Самуся) щодо кривд, завданих Ківшуватицькому монастиреві (3). До речі, такого полковника не згадано у жодному покажчику корсунської старшини.

Отже, нижче подаємо переважну більшість монастирських документів, які стосуються Корсунського полку (всього 15). Один із документів (угода між братами Шупиченками) був виданий нами за іншим списком у згаданій публікації в «Корсунському часописі».

Насамперед відзначимо один універсал гетьмана Івана Скоропадського, два листи корсунського полковника Андрія Кандиби, які досі не друкувалися. Таким чином, хоч трохи, але поповнюється «Український дипломатарій XVI-XVIII ст.», у якому заплановано видати всю документацію козацької старшини. Ці та інші документи, що наводяться далі, проливають світло на історію Корсунського полку, особливо початку XVIII ст. Виявляється, в часи Мазепи тривало життя на цих теренах, незважаючи на роки Руїни. Помітно, що гетьмани Мазепа і Скоропадський розглядали Корсунський полк як невід'ємну частину Гетьманщини. Хоча ім'я Андрія Кандиби, корсунського полковника у 1708—1710 рр., відзначається в одному з найавторитетніших покажчиків[336], але навіть там не зазначено ім'я корсунського наказного полковника у 1710 р. Михайла Романовича (був одночасно полковим суддею), а каденція іншого корсунського наказного полковника Семена Нестеренка показана у 1709 р., хоча, як виявляється, він був на цій посаді й у 1708 р., а до того ж обіймав посаду полкового судді. Полковник Яків Петрович (був на цій посаді у 1660 р., за Ю. Гаєцьким)[337] це — Яків Петрович Улезько, який, за точнішими у даному разі даними В. В. Кривошеї, обіймав цю посаду у 1656, 1659—1662, 1663—1664 рр.[338]. Чи не його родичами (братом і сином?) були корсунський священик Олексій Петрович, який згадується в документі під 1665 р., і Сила Петрович, полковий хорунжий у 1710 р.? Документи проливають певне світло на біографії інших керівників Корсунського полку доби Руїни. Так, названо ім'я корсунського полкового судді у 1660 р. — Чиртан (явно тюркське ім'я) Павлович, полкового осавула Данила Сомтанського (?), у 1708 р. — корсунського сотника Павла Михайловича, у 1710 р. — наказного корсунського полковника Михайла Романовича. Влітку 1710 р. у Корсуні з волі гетьмана І. Скоропадського перебував генеральний осавул Війська Запорозького Степан Іванович Бутович (обіймав цю посаду у 1709—1717 рр.).

Серед старшини 1660 р. бачимо Самійла Сухопару, Івана Дубину, (Григорія) Гуляницького, які були корсунськими полковниками у 1657 р. (Дубина), 1662,1672 рр. (Гуляницький), 1660 р. (Сухопара, як наказний), у 1710 р. наказним корсунським полковником був Михайло Романович (досі незнане ім'я); у 1707 р. наказним корсунським сотником й водночас наказним корсунським суддею був Василиця (теж вперше з'являється у джерелах). З тих документів рукопису, які не увійшли до даної публікації, видно, що каденція полковника Семена Нестеренка припадає не тільки на 1709 р., а й на осінь 1708 р., що тоді ж наказним корсунським сотником був Грицько Швачка, а повноправним сотником — Павло Михайлович. Можна встановити й імена декого з міської верхівки на початку XVIII ст.: старости (Василь Жданович), війта (Михайло Григорович, Павло Немирович, який одночасно був і городовим отаманом у 1710 р., Данило, Мойсей), городового отамана (Прокіп Херетченко, Стефан Єсифович (Єсипович)), бурмистра (Данило), міського писаря (Стефан Стоцький, Тиміш Мовчан), навіть деяких козаків. Так, у Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. бачимо й Павла Тучу (у Горкушиній сотні), й братів Антона та Якима Гаврюшенків (у Демковій сотні) та ще деяких осіб. Так, універсали короля Речі Посполитої Михайла Вишневецького (панував у 1669—1673 рр.) шляхтичу Стефанові Кобилецькому (Кобилинському) засвідчують його участь у венеціансько-османській війні 1645—1669 рр., яка точилася на о. Крит, його тяжкі поранення, кількарічний турецький полон (гребцем-невільником на галерах). Досі було дещо відомо про Григорія Кобилецького, ніжинського сотника у 1649 р., ніжинського наказного полковника у 1655—1656,1658 рр., і Семена Кобилинського, київського хорунжого у 1670 або 1682 рр. Стефан очевидно доводився їм ріднею. Незрозуміло лише, коли він воював на боці Венеції й опинився на турецьких галерах, бо ця війна тривала з 1645-го по 1669 р. До 1703 р. він уже не жив (померли на той час його дружина і син), і він заповів наданий королем Михайлом х. Дацьки своєму рідному братові Андрію, який раніше проживав у Олишевці, мріяв про чернецтво і врешті постригся в ченці у Видубицькому монастирі під іменем Антоній, а через якийсь час, відчуваючи наближення смерті, заповів цей хутір монастиреві. Цікава історія й черниці Вознесенського Києво-Печерського жіночого монастиря Феодосії Мартишенко-Хмельницької, яка разом із синами Стефаном і Михайлом за участю ігумені Марії-Магдалини Мазепи (матері гетьмана) до квітня 1710 р. продала свій х. Педани Видубицькому монастиреві. Цікаво, що Феодосія була удовою по Кіндрату Мартишенку, прозваному Хмельницьким. Це не міг бути нащадок Богдана Хмельницького, але, можливо, його родич, можливо — нащадок його двоюрідного брата Захара. Був серед дацьківських козаків і Омелько Небаба. Враховуючи, що це прізвище досить рідкісне, можна припустити, що цей козак доводився якоюсь ріднею славнозвісному чернігівському полковникові Мартину Небабі. Цікаві навіть деталі. Так, козак Сава Шульженко мав дідівську землю під Корсунем, а сам жив у Манжелії у пониззі Псла (тоді село Омельницької сотні Миргородського полку). Можна довідатися з наведених нижче документів і про представників духовенства, насамперед про ігумена Видубицького монастиря Варлаама Страховського, завдяки енергійній діяльності якого значно збільшилися монастирські володіння на Корсунщині. У заповіті ченця Антонія Кобилянського підписався також і о. Іван Углицький. Це рідний брат св. Феодосія Углицького, котрий був київським протопопом, як і підписався у 1687 р. під актом обрання Івана Мазепи гетьманом на Коломацькій раді. Як свідчить документ, що наводиться нижче, о. Іван Углицький був живий і в 1703 р. і так само був київським протопопом. Є дані й щодо корсунського духовенства: о. Олексій Петрович, священик Свято— Троїцького храму, був у 1660 р. митрополичим намісником у Корсуні (ймовірно, родич корсунського полковника Якова Петровича Улезька); о. Гудицький — корсунський протопоп; о. Григорій Андрієвич, вікарний у 1707 р. священик Воскресенської церкви у Корсуні, видубицький чернець о. Гавриїл — «дозорця» монастирських добр у Корсуні, Феодор, священик у Дацьках. Під 1711 р. з не наведених тут документів видно, що священик Гнат Шванка вже помер. Померла в Києві і його донька Федора (була похована у Видубицькому монастирі), після чого попадя-удова подарувала, за клопотанням славнозвісного Лаврентія Горки, свій хутір під с. Сотники і двір у Корсуні біля Спаської церкви.

Певний матеріал наведені документи дають і для історичної географії, топоніміки Корсунщини, дозволяють пояснити походження деяких топонімів від прізвищ колишніх власників: хутір Педани, Бобилів ліс, Білошапчин ліс (можливо, слід пов'язати його з відомим старшиною часів Дорошенка), Шупиковщина. До речі, Шупики (Шупиченки) були досить знаним козацьким родом у Корсуні і, як свідчить один документ (його ми тут не наводимо, бо він поданий до друку в «Корсунський часопис»), навіть дали одного корсунського полковника: Ілля Шупик обіймав цю посаду в часи гетьмана Петра Дорошенка. Особливо цікавим є документ, написаний почерком XVII ст., у котрому міститься список монастирської власності у Корсуні та Корсунському полку. Тут бачимо вказівки на Свято-Микільський і Свято-Іллінський храми, Ситанську вулицю.

Під час публікації використовувалися правила передачі тексту, розроблені Я. І. Дзирою[339], однак титла не розкриваємо, оскільки вони стосуються загальновідомих слів, наприклад: Бг — Бог, Дх — Дух, Хт — Христос, мнст — монастир, п. — пан, мл. — милість тощо. Слова, які не вдалося прочитати, позначені знаком (...)[340]; місця, написані особисто авторами документів, підкреслено. Деякі назви установ скорочені: Центральний державний історичний архів України у Києві — ЦДІАУК, Національна бібліотека України ім. В. В. Вернадського у Києві — НБУ, Інститут рукописів — IP.

№ 1 Список повноправних полковників Корсунського полку

Мисько Пивоваренко (1625 (?)), Роман Попович (1630 (?))

Тарас Федорович (Трясило) 1630 (?)

Мисько Пивоваренко (1632 (?))

Тиміш Филоненко (1632—1634)

Михайло Мануйлович (?—1637)

Максим Нестеренко Бут (1637—1638)

Кирик Чиж (1638—?)

Жабокрицький (?—1643)

Марцін (Войцех?) Бурський (?—1646?)

Олексій Тучко (?—1648)

Іван Шангірей (липень — серпень 1648)

Станіслав Морозовицький (Морозенко) (серпень 1648 — травень 1649)

Лук'ян Мозиря (травень 1649 — червень 1651)

Антон Кілдій (червень — липень 1651)

Лук'ян Мозиря (липень 1651—8.01.1652)

Антон Кілдій (після 8.01.1652 — травень 1652 (?))

Іван Золотаренко (травень 1652 — липень 1652)

Максим Нестеренко Бут (липень 1652 — липень 1653)

Іван Гуляницький (листопад 1653 — березень 1656, 1657)

Яків Улізко (1656)

Іван Дубина (? — липень 1657—?)

Іван Креховецький (листопад 1657—?)

Тиміш Золотаренко (Оникієнко) (1657 — квітень 1658)

№ 2 1660, марта 14 (4). — Корсунь. — Купча на продаж ставу Антона і Якима Гавришенків, Нестеренка з дружиною Мелашкою Ганні Мартишенко

«Року Божого 1660 мсця марта 4 дня.

Передо мною Яковом Петровичем, полковником Войска его царского величества Запорозского корсунским, при бытности Прокопа Херетченка, атамана городового, на тот час будучого над товариством корсунским, яко теж товариства на тот час будучих, меновите Чиртан Павлович, судия полку нашого Корсунского, Павло Туча, Самойло Сухопара, Йван Дубина, Гуляницкий, Яцко Маменко и инших людей зацних и віри годних було немало козаков и обивателей корсунских, ставши перед нами Антон и Яким Гавришенки, братня рожоная, яко теж Нестеренко из малжонкою своєю Мелашкою Нестерихою, признали устне, явне и доброволне без вшелякого примушеня в тие слова мовячи, иж есмо продали всі в едностайне став свой власний из сіножатю, до того ставу належачая, нікому ні в чим не пенний, ани теж от кого заведенний; тилко дідовщину и отчизну свою власную, а то ест продали оний помененний став и сіножать, грунтом лежачий на ріці Сакавиці, славетной паней Анні Якимовой Мартишенковой за суму певную готових грошей за золотих пятьсот полской личби оной самой и дітям еї часи вічними; од которого то ставу и сіножати отдаяем ми самих себе и діти свої покревние и повинние, близкие и далекие, и ніхто не повинен жадной трудности и турбациї пані Якимовой Мартишенковой задават вишпомененной, яко теж и дітем оной, даєм в моц и спокойное уживане, которим волно будет дати, продати, даровати и заміняти и яко хотіти ку найліпшому пожитку своєю привлащати. А ще би хто міл якую найменшую кривду чинит, в оной нашой продажі вишменованной п. Яхимовой любо дітем еї, теди ми всі одностайне повинни будем заступовати и отказовати у каждого права и суду и где б належало грошом, а ми там повинни наложит двома. Що для ліпшой віри и певности далисмо тот запис наш, урадовне при бытности особ вишеменованних яко теж упросилисмо его мл. пана полковника нашого корсунского, яко теж пана атамана о подпис рук и притиснене печатей.

Діялося в Корсуні року и дня вишменованого».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — No 244. — Арк. 307. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа намальовано два кола, всередині яких написано «місто печати», також записи копіїста: «В подлинном тако: „Устне прошоний от вишменованних особ о подписруки и притиснене пенати Яков Петрович, полковник Войска его царского вел. Запорожск. корсунский; Прокоп Черетченко, атаман городовий корсунский; Роман Сенявский, писар полку Корсунского“», «С подлинного сводил иеромонах Иларион». Запис зверху документа: «Облік на Сакавицу на стави и сіножати».)

№ 3 1665, листопада 21 (11). — Корсунь. — Купча Андрія Педаненка на продаж хутора Михайлу Шархавському

«Roku 1665 dnia 11 nowembra.

Przedo mną Pawłem Smardowskim, na ten czas podstarośćim korsuń-skim, przy bytności hospodyna ojca Ołexieja, namiestnika mitropolitań-skiego korsuńskiego, pana Alexandra Leszkowskiego, Michała Mazniczen-ka, kozaków, Chweska Zbarazkiego, Mikity Bogomoła, kozaków i mieszczan, obywatelów korsuńskich.

Stawszy oczewiśćie Andrej Pedanenko w tę słowa zeznał dobrowolnie, żem prawi przedał futor swój własny nikomu ni w czym nie zawiedzo-ny, leżący nad rzeczką Sakawicą pobliżu Korsunia, przezwiskiem Pedany, ze wszystkimi przeynałeżnośćiami, połem, gajem, ługiem, sianożęciami z stawami, nie zostawując nic na siebie; owo zgoła całe ze wszystkimi pożytkami do tego futoru nałeżnymi jeo mści panu Michałowi Szarchawskie-mu jemu samemu, małżonce i potomkom jego wiecznymi czasy za pewną summę za złotych polskich sto liczby i monety polskiej oddawasjący siebie samego, żoną, bliskich i dałekich pokrewnych swoich od tego futoru i zagradzając drogę prawną do dochodzenia tego futoru siebie samemu, żonie, blizkim i dalekim przyj aciełom swoim, a to pod zakładom talarów stu na urząd, jaki na ten będzie, ktoby pana Szarchawskiego samego, małżonkę i potomstwo jego, o ten futor mieł turbować, ale całe ma pan Szar-chowski sam, małżonka i potomstwo ich tego futora spokojnie zażywać swoim własnym, szafować, dać, przedać, darować nie zażywać jako chcąc mieniąc łepszemu pożytkowi swemu obrócić, nie mający ni od kogo przeszkody wiecznymi czasy.

Działo się w Korsuniu roku i dnia swysz mianowanego.

Paweł Szmardowski, podstarośći korsuński. Ałexej Petrowicz, swiaszczenik trojecki, namiestnik korsuński

Alexander Lieczkowski

Именем Хвеска Бораков Никита Богомол подписую рукою своєю

Iminiem Michała Mazniczenka Stefan Stocki, pisarz korsuński, ręką swą podpisują sie

Именем Андрушка Педаненка, котори тую продажу отдаляючи близких и далеких кревних своих и загаражает дорогу правную през вышменование на подписі особы.

Петро Олещенко, рукою своєю подписую».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 320—320 зв. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа запис копіїста: «С подлинного сводил иеромонах Гавриїл».)

№ 4 1665, листопада 21 (11). — Корсунь. — Купча на продаж землі в урочищу Педани під Корсунем Марії Хведоренко Михайлу Шархавському

«Tegoż dnia і roku zwysz mianowanego przy tych że osobach zwysz mienowanych.

Przede mną Pawłom Smardowskim, podstarośćim korsuńskim, przy-szedszy dobrowolnie nie zwana Maria Wasilicha Chwedorenkowa, mając wydzieloną część mąża swego, który mąż bez wiadomości odszedł, zostawiwszy z nią dwoje dzieci, to jest dziewcząt, w roku 1661, nie dawszy jej opatrzenia żadnego, acz ich matka dzieciom nie życząc zguby, prosiła z pokorą, żeby i ta częstka mąża jej gruntu, nazwanego uroczyskiem Pedany, nad rzeczką cekącej wody Sakowicy pod Korsuniem, która cześć nikomu nie zawiedziona, co s komiżeracij ludzki i pobożności chrześćiańskiej i z uwagi ludzkiemu bywszy na tym futorze i nie wiedząc położenia, dali ad rationem, uczyniwszy targ za pewną summa połowice pieniędzy. Ostatek summy, obaczywszy grunt i położenie, oddać powinien. Która przodaż i kupna stwierdza się podpiserm rąk na podpisie mianowanych:

Kupił pan Michał Szarchawski u mianowanej Wasilichi za złotych polskich czterdzieści i półosma, któri imieniem podpisują się, Stefan Stocki, pisarz miejski korsuński.

Paweł Szmardowski, podstarośći korsuński.

Ałexey Petrowicz, sweszczenik trojecki, namiestnik korsuński

Alexander Liczkowski

От всіх вышименованных особ подписуюся Петро Олешко, рукою власною».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 321. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа запис копіїста: «С подлинного сводил иеромонах Гавриїл».)

№ 5 1670, вересня 13. — Варшава. — Універсал короля Речі Посполитої Міхала Вишневецького Стефану Кобилецькому (Кобилянському) на млин на р. Рось під Корсунем

«Михаїл з Божой ласки король полский, великий князь литовский, руский, пруский, мазовецкий, жмудский, инфляндский, смоленский, киевский, волинский, подолский, подляшский, литовский, черниговский.

Ознаймуем тим листом нашим всім обще и кождому зособна кому відати належит, ежели на кого слушній яко на людей рицерских, которие защит достоїнства найясніших антецессоров наших и цілой отчизни, з одвагою здоровя, стратою субстанциї кров свою гойне вилевали и теперича усилуют вилевати, наш кролевский повинности міти респект, про то, ми, маючи од вельмож гетманов наших коронних заліценную собі шляхетне урожоного Стефана Кобилецкого, знаменитиї в ділі рицерском одваги его, коториї в многих окказиях и потребах воєнних яко одважний жовнір тяжкие постріли, потом чрез літ килка вязене турецке, яко тестамония з Кандії сведчит вираженниї и там мужнє и отважне пребываючися для віри стой католицкой римской ставил, чего еще в отчизні своей повернувшися, остаток здоровя свого хощет и усилует доказовати, умислилисмо то теж помененному Стефану Кобилецкому и малжонкі его добра наше кролевские, то єсть млин на реці Росі нижей міста Корсуна по Баску мелнику, Чалим названим, в добрах наших кролевских в воєводстві Киевском старостві Корсунском лежачий, до владіния нашого належачий, дати и конфірмовати як нинішнім листом даєм и конфірмуєм взглядом, которих листов пререченний даровизни нами помененний млин вцале и зупелне держит, мает осісти и одержати со всіми до него приналежностями, доходами и прилеглостями, полями, ролями, луками, лісами, хашчами, гаями, пашами, будинками, огородами, волним ловенем на риці риб и вшелякими здавна до того млина належачими пожитками и доходами держати и заживати вічними часи повинни будут, обіцуючи тос нашим и найяснійшим наслідников наших именем, иж помененного урожоного шляхетне Стефана Кобилянского и жени его от тое ласки и диспозициї нашей не оддалимо и никому инному тих добр владіти не дати, леч цале их при волі нашой и тим правіл заховует, которие ему позволяем для попартя упадку свого, волно будет даровати и продати, що и найяснійших наслідников наших именем из помененной урожоного Стефана Кобилянского и малжонку его од спокойной помененних добр посессии не отдалимо, леч в цілости заховати міем, тоеж и найяснійшиї наслідники учинят, права притом наши кролевские и костела стого кафолического римского, также при той цале заховуючи, на то для ліпшой віри рукою нашею подписуемся и печат коронную притиснути росказалисмо.

Дан в Варшаві дня 13 мсця сентебра року 1670 кролеваня нашего полского року першого».

(НБУ. — ІР. — Ф. 160. — No244. — Арк. 305—305 зв. — Копія середини ХVІІІ cm., зроблена з перекладу універсалу з польської на українську мову. Внизу документа намальоване коло, в якому написано: «місто печати королевской», а ще нижче запис копіїста: «В подлинном подписано: „Михаїл король“» та «С подлинной сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Оригинал кролевский на млин на ріці Роси нижей Корсуня».)

№ 6 1670, вересня 13. — Варшава. — Універсал короля Речі Посполитої Міхала Вишневецького Стефану Кобилецькому на село Дацьки під Корсунем

«Михаїл з Божой ласки король полский, великий князь литовский, руский, пруский, мазовецкий, жмудский, инфляндский, смоленский, киевский, волинский, подолский, подляшский, литовский, черниговский.

Ознаймуем тим листом нашим всім вобец и кождому зособна кому відати належит, ежели на кого слушні яко на людей рицерских, котриь за защищене достоїнства найясніших антецессоров и цілой отчизни, з одвагою здоровя, стратою субстанциї крев свою гойне виливали, наш кролевский повинносмо міти респект, прето, ми, мыючи од вельмож гетманов коронних заліцониї ему шляхетне урожоного Стефана Кобиляцкого [виправлено на „Кобилецкого“. — Ю. М.], знаменитие в ділі рицерском одваги его, коториї в многих потребах воєнних яко одважний жовнір тяжкиї постріли, потом неволю турецкую през килка літ на галерах [написано поверх закресленого: „катергах“. — Ю. М.] поносил, яко свідоцтво с Кандії свідчит, которий и там одваги свої цнотливе для віри стой кафолицкой римской ставил, яко теж цілости отчизні своїй, до которой повернувшис и утиратися еще хощет [слово „хощет“ закреслено. — Ю. М.] поносил, умислилисмо то теж помененному Стефану Кобилянскому и малжонце его добра наше кролевскиї, коториї за одвагу свою от яснійших антецессоров наших отримал был, и през два роки в посессиї его зоставали, то ест село зпустошалое от неприятеля коронного, названое Дацки, над рікою Сакавицею положенна в воєводстві Киевском старостві Корсунском, дати и записати и для згуби перших прав ствердити, яко ж сим нашим листом ствержаем и записуєм. Которих взглядом листов наших помененний ударованний наш з малжонкою своєю, помененниї добра зпустіли цілем зупелне, яко перед тим міл, міет осісти и одержати со всіми там же приналежитостями, доходами и обрадками, тое ест полями, сіножатми, лісами, гаями, пашами, огородами, сажавками, ставами, волним риб ловенем в той же реці и ставах, млинами, корчмами и всякими здавна належитими до тих добр пожитками и доходами держати и заживати вічними часи повинни будут, обіцуючи тое нашим и найяснійших наслідников наших именем, иж помененного урожоного шляхетне Стефана Кобилянского, жони и потомка их, од той ласки и диспозициї той ласки и диспозициї албо ударованя нашего не отдалими и никому инному тими добрами владіти не дамо, леч ціле их при волі нашой и при том праві заховати міем, которие ему позволяем для подпартя упадку своего, волно кому даром дати и продати, що и найяснійших наслідников наших именем из помененной шляхетне урожоного Стефана Кобилянского, жони и потомков их од спокойной помененних добр посессиї отдалити не міем, леч их в цілости заховати міем, тоеж и найяснійшиї наслідники наши чинити будут, права притом наши кролевские и костела стого кафолического римского и Речи Посполитой ціле заховуючи, на що для ліпшой віри рукою нашею подписуем и печат коронную притиснути росказалисми.

Дан в Варшаві мсця сентебра 13 року 1670, кролевства нашего полского того ж року».

(НБУ. — ІР. — Ф. 160. — Ш244. — Арк. 305—305 зв. — Копія середини XVІІІ cm., зроблена з перекладу універсалу з польської на українську мову. Внизу документа намальоване коло, в якому написано «місто кролевской печати», а ще нижче запис копіїста: «Еще приписано тако: „Консенс на отобране Дацки, пустого села от неприятеля Корони Полской, в воєводстві Киевском в старостві Корсунском шляхетне урожоному Стефанови Кобилянскому, жолнерови нашему, малжонці и потомку его наданий“», а також «С подлинной сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Оригинал кролевский на село Дацки над рікою Сакавицею. Копия с полского».)

№ 7 1703, березня 25(14). — Київ. — Заповіт ченця Антонія Кобилецького (Кобилянського)

«Во имя Отца и Сна и Стго Дха, Стыя Живоначалныя Тро[ї]ци. Аминь.

Я, на имя монах Антоний Кобілянский, бывий житель олишевский, мівши здавна намірение моє в том мнстру ст. архагла Михаїла видубицком киевском чернцем быти и вік свій дочасний в мнстрю том же поконати, где приехавши з Олишевки я, на имя вишмененний именем мирским названний Андрей Кобілянский, мівши значние наданые в Бгу зешлого брата моєю родного на имя Стефана Кобилянского, од короля полског[о] Михаїла Вишневецкого по заслузі брата моєю вірной Короні Полской значной, на село Дацки и на грунта всякне при селі том же будучие, и на млин на містцу, прозиваемом Буки, при печатех Корони Полской ориїналние писма, от нею ж вишреченного родного брата моего Стефана Кобилянского, мні руками его власними при часі смерти его дание в посесію вічную мні на заживане тих добр, которие ориїнгалы 1703 року в мнстрю сто Михайловском киево-Выдубицком од его млсти в Бгу превелебного отца Варлаама Страховского, на тот час игумена выдубицкого (Божиїм изволением по вседушном желаниї моем) габит стый принявши, и яко сын истинный тоей стой обители ставшися, оные привілеї в укладу (?) місто ему, превелебному гспдну отцу игумену и братиї тоей же стой обители Видубицкой, на вічное тых добр заживане и по них будучим гспдном отцем игуменом и братиї оддалем. Которые ориїналные писма волною волею моєю оддавши гспдну отцу игуменови и братиї, свіднтелствую сей моей духовници записом, же нихто з кревних моїх, близких и далеких, до тих добр отнюд ни малой не міет волі утручатися, на що для доброй віри, не умівши стого писма крстом стым рукою моєю власного подписуюся.

Діялося в мнстрю с. архистратига Михаїла киево-Выдубицким при особах значных духовних нижей рук своїх подписанних року Бжого 1703 мар[та] 14».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 322—323 зв. — Копія середини XVIII ст. Внизу документа запис копіїста: «В подлинном така: „Варлаам Страховский, м[о]н[а]ст.[и]ря Выдубицкого киевского игумен; Варлаам, намісник м[о]н[а]ст[и]ря Выдубицког[о]; Силвестр, уставних м[о]н[а]ст[иря] Выд[убицкого]; Михаїл, економ м[о]н[а]ст[и]ра Выд[убицкого]; Иоанн Углицкий, протопоп киевскищ Михаїл Хомінский, с[вя]щенник Глібо-вориский [очевидно, помилка Слід читати: Глібо-борисовский. — Ю. М.]. Онуфрий Літіцкий, с[вя]щенник“». Після цього намальовані три кола, в кожному з яких написано «місто печати».)

№ 8 Друга половина XVII ст. Київ (?). — Список земель і володінь Видубицького монастиря в Корсуні

«Список околичности кгрунтов мнастирских в самом місті Корсуну и того ж уезду, впрод

В самом місті двор, хат дві против стого Николи на ринку и комора.

Місце на двор на Ситанской улиці отказаное мнастиру попадею старою илінскою и на Ситниках ставок, сад из ліском, до того в Прутилцах ставок и ліс.

За містом против стого прорка Илиі двор куплений коп за сім, в том двору хата, сіни з коморою рублениі, топа, загорода з повітками то город (?).

Нижей Корсуна по лівой стороні Роси млинов два на містцу Чаловском як права опівают, наданое мнастиру з місцем там же дворовим, где двор.

Келийка, пекарня, комора и повіт, до того двора и млина випуст позад двором окоп до шляху и кут от шляху озером скелею каменною и Росу огорнений в них до перещепини.

На правой стороні Роси місце на млині, прозвиском Шупиковщина, до того містца млинового лука, взявши з гори Роси, от потючка вниз поза криницею, окопом до шляху, за що дано коп сто.

Еще понижей млинов Кандибиних по правой стороні Роси, лука, куплена за десят талярей, от яких и чиїх граничит лук, ест в записі купчом.

В том же уезду Корсунском село Дацки, наданое мнстру зо всіми приналежитими ему кгрунтами, где в самом селі двор, парканом обнесений, келия з двома коморами, третимя в сінях комора холодная, пекарня, комора з лиодовнею, виниця з світелкою, стайня з шофою, загорода з шофами, лазня и садок насажений щепами, сливами, вишнями и деревом; церков древеная всім коштом мнстрским постановлена.

В том селі став прежде голдовал чотиром господаром, измерлие отказали дві части небожчику протопопі корсунскому Гудицкому, а протопопа надал тие части ставу мнстрю; третюю част заплатили Андрею Кириченку, за которую дали вола, до четвертой еще упоминается Васил Тищенко, жител дацковский.

Нижей другий став, куплений за сто золотих и талярий двадцят, на той же Сакавиці, в племиници Хмелницкой. На том ставу млин новопостроений, кол три.

Еще нижей на той же ріці ставище з греблею, купленое в черниці Хмелницкой за чотириста золотих. До того ставища ліс, гай березовий, луки и п(о) обої сторони той річки поле от Стеблева по долку, которая ви [...] и по окоп первий; от корсунской сторони по Бобилиов ліс поле, належи кгрунту Педановского прозвиском.

И еще нижей на той же річці ставище, купленое в в стеблювского члвка, прозиваемого Татаринця, за сто золотих, при том ставищу хутор з хатою рубленою и з огородами понад хутор дуброва и луки по обоїм сторонам той же річки.

И еще нижей по річці поза шлях стеблювский лука над самою рікою Росю и устю річки Сакавиці по лівой стороні от шляху окоп коло луки, а по правой стороні тоеиж річки вгору от шляху, як окопи показуют, до поля Педановского дуброва, купленая у Оникия, жителя корсунского, за два золотих и осмачку жита.

Долина прозвиском Мисниця (?) з лукою, ставком, лісом, полем, по обох сторонам долини, в кгрунті Дацковском куплена в старой Ани Присихи за вусімнадцять золотих.

Поле до Дацков здавна приналежное з правой сторони по річці от Корсуня сяг[ает] до Білошапчиного ліса до Вовчой долини от Петрушок села.

З лівой сторони по той же річціі от Стеблева до верху ліса Радчинця до Саскибиевого и по долину старую от Роси по шлях Стеблювский».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 329—329 зв. — Оригінал(?).)

№ 9 1707, травня 22(11). — Корсунь. — Купча Дениса Олещенка на продаж землі жителю Стеблева Федору Татарченку

«Року 1707 мая 11 дня.

Передо мною, Василием Ждановичем, старостою ясне велможного пана корсунским, и при мні, на уряді засівшим Михайлу Григориевичу, войту корсунскому, Данилу, бурмистру, и инних на тот час віри годних людех не мало було.

Денис Олесченко, мещанин корсунский, ставши персоналне, будучи здоровий на тілі и умислу своем, зознал ясне, явне, доброволне в тот цел мовячи: „Мсці, мсці пане врядо. Міючи я от Данила, корсунского жителя, купленое греблю на ріці Сакавиці и сіножати, сим и тим боком річки од греблі лежачие, из байраком понад хатою стоячим, аж до балки, а сіножати кончаются, не допускаючи полю (?) од Стефанового Хмелниченкового грунту. Зачим я тот грунт з доброй своїй волі Хведору Татарченку, жителю стеблювскому, без жадних там належачих поль пахатних за коп десять доброй монети продалем и оние гроши до рук своих от отобравши ретелне от нинішняго часу чинячи сам себе отдаляя, жону и діти и кревние свої, близкие и далекие, их ему, Хведору Татарченку, в вічное владіние продавши, волно ему яко свой власний грунт будет дати, даровати, или кому продати и як хотяй на свой пожиток оборочати“.

Ми прето, вишпомененний урад, видячи предреченного Дениса доброволную продажу и Хведора Татарченка куплю про кріпост при звиклой печати ратушной и старостинской велможного пана корсунского с подписом руки писарской велілисмо виписавши право, потребуючой стороні отдати.

Діялося в ратушу корсунском вишпрописанного року и дня».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 309—309 зв. — Копія середини ХVІІІ cm. Внизу документа намальовано два кола, в яких написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «В подлинном таке: „Микита Паенко Иванович, писар міский, рукою власною“» і «С подлинного сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Купля на грунт Дениса Алексенка, мещанина корсунского, над Сакавицею нижей Педанов».)

№ 10 1707, липня 14 (липня 3). — Корсунь. — Купча Сави Шульженка на продаж Свято-Михайлівському Видубицькому монастирю землі в Буках

«Року тисяча сімсот семого мсця июля З дня.

Перед нами, урадом корсунским, Василием Ждановичом, на тот час старостою корсунским, Стефаном Есифовичом, атаманом городовим корсунским и наказним сотником корсунским, Михайлом Григориевичем, войтом, с притомностю иерея отца Григория Андреевича, на тот час вікарого воскресенского корсунского, Йвана Белогери, значного жителя, и Павла Нестеровского, и много на тот час людей, віри годних, было, ставши учтивий человік, именем Сава Шулженко, житель манджаліевский полку Миргородского а сотні Омелницкой, прекладал тое: „Мої мсці пне вряде. Иж міючи я дідичний и отчистий грунт под містом Корсуном на реці Росі, прозиваемий Шупиковское, то єсть Кирилово, вишше Калгачинки лежачий, на млин способний, которий тепер грунт доброй моей воли и без жадного примусу продаю и вічне легую превелебному гспдну его млости отцу Варлааму Страховскому, игумену мнстра Видубицкого, и всей еже о Хті братиї за певную суму личби литовской талярей сто, од которого кгрунту так я сам, Сава Шулженко, кревниї мої, близкие и далекие, отрекаюся и у вічную же посессию попускаю превелебному гспдну отцу Варлааму Страховскому, которому волно будет, яко своїм власним вічне владіти, дати, продавати, даровати и як хотіти на пожиток обытели стой оний обертати“.

Ми, прето, вишеспеціфикованний уряд, видячи обоїх сторон доброволную продажу и куплю, веліли для ліпшой кріпости сие писмо потребуючой стороні при печати міской корсунской с подписом руки писарской з ратуши видати.

Діялос року и дня вишеписанного».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 309 зв. — 310. Копія середини XVІІІ cm. Внизу документа запис копіїста: «В подлиннои підпис таков: „Тимош Мовнан, писар, рукою m[anu]р[горгіа].“», «С подлинной сводил иеромонах Иларион», намальоване коло, всередині котрого написано: «місто печати». Запис перед документом копіїста: «Грунт на Буках от Сави Шупиковщина, купленеє Вар[саамом] Стр[аховским], игуменом видубицким».)

№ 11 1707, жовтня 3 (вересня 22) і 1710, червня 23 (12). — Корсунь. — Купча Палажки Мазничихи на продаж сіножати Свято-Михайлівському Видубицькому монастирю

«Року Божого тисяча сімсот семого мсця септеврия 22 дня.

Перед нами, Василем Ждановичом, на тот час старостою ясневелмож(ного) добр(одія?) в полку Корсунском, Стефаном Есиповичом, атаманом городовим и наказним сотником корсунским Василицею, тож наказним судею, Михаїлом Григориевичом, войтом, и много на тот час людей, віри годних, было, постановившися очевисто персоналитер учтивая невіста Палажка Романиха, Кононова невістка, прозиваемая Мазничиха, жителка корсунская, презентовала тое: „Пане вряде. Юж я власную свою отчизну, сіножать против Каменки на том боку Росі лежачую, поміж панской луки узокоп (?) продалем доброволне, нікому ні в чом не заведенную у вічние віки без жадного примусу тую сіножать под містом Корсуном лежачую, честному во иеромонасех превелебному в Бгу его млости гспдну отцу Варлааму Страховскому, игуменови киевскому видубицкому, за готовую и певную суму личби литовской талярей двадцят, от которой сіножати там сама Пелагея Романиха, отрікаюся з кревними моїми, близкими и далекими, вічними часи и попускаю у вічную посессию вишей поминутому превелебному гспдну отцу игумену видубицкому и всему мнастиру тамошнему“. Зачим ми, урад вишеспеціфикований, видячи таковую доброволную продажу, велілисмо на ратушу корсунском записати и потребуючой стороні, то ест его мл. гспдну отцу игуменови видубицкому и всему мнастиреви сие писмо при печати міской корсунской с подписом руки писарской видати каазалисмо.

Діялос в Корсуні року и дня вишеписанного.

Тимош Мовчан, писар корсунский рукою.

Признаючи свидітелству ведлуг луки, що на герці (?) спадает, купленая в Романихи Мазниченковой, напрод признал перед судом доброволне нашом корсунским Демян Роговский, житель деренковский, на що и посилалисмо козаки з ураду Василя Горбаченка для достовірия, аби тот усмотрив як на то слушне ведле Бга боячися, що в заводі турбовалисмося с Хомою корсунским, которий заводив мене за тую луку, тот же Василь Горбатенко, усмотривши, що належит чернцам видубицким с поміжниками, Петро Біленкий, згори поміжник, знизу разно, а чернецкая у посередку над Росю, на що велілисмо сие врадовное и писмо на вічние віки видати, ствержаючи печатю міскою нашею ратушною и городовою року 1710 июня 12.

Діялося в ратушу корсунском на враді року и дня вишейписанного при пану Михайлу Романовичу, наказному полковникови корсунскому, Силі Вюбленку, старості городовому, пану війту корсунскому Данилу, бурмистру, и многих людей на тот час будучих немало».

(НБУ. — ІР. — Ф. 160. — № 244.-Арк. 311 зв. — 312. Копія середини XVIII cm. Другий список документа знаходиться у тому ж рукописі на арк. 313. Внизу документа намальовані три кола, всередині кожного з яких написано: «місто печати». Запис копіїста: «С подлинног(о) сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Купная на сіножать Пелагеї Мазничихи в уезді Корсунском з ратушу корсунского виданая».)

№ 12 1708, липня 3 (червня 22). — Корсунь. — Лист (?) корсунського мельника Юрка Мелусенка з гарантіями щодо млинів на Росі Свято-Михайлівському Видубицькому монастирю

«Року 1708 мсця июня 22 дня.

Я, Юрко Мелусенко, житель села Гноенок, даю сию мою карту гспдину отцу Гавриїлови, законникови мнастиря видубицкого, а дозорци их же добр мнастирских, в Корсуни лежачих, на том, если свой млин и на своей гребли низше мнастирских, совершенно построит и тілби мнастирские видубицкие млини на Буках стоячие, своєю греблею подтопити и в том подтопленю шкоду им вчинити, то винним в тим себе чиню, опроч валної води весняной и осінній, яц (?) тая вода валная подтопит, том в тим не маш его, Юрковой, вини. Діялося при уряду корсунском Семеном Нестеренком, судею и наказним полковником, Василем Ждановичем, дозорцею добр панских, Данилом Сомтанским (?), асаулом полковим. На що для ліпшой кріпости и печатми урядовими ствердити веліли с підписом руки писарской.

Діялося в ратушу корсунском року и дня вишписаного.

Мні, Гавриїлу, послушникові мнастискому, дал писмо сие Юрко мелник в Корсуни з ратуша с печатми двома: судейской и пана старости».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 315. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа намальовані два кола, в яких написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «В подлинном подписано: „Тимош Мовчан, писар корсунский, рукою“» та «С подлинног(о) сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Лист Юрка мелника в Корсуни з ратуша о млин».)

№ 13 1708, листопада 16 (5). — Корсунь. — Купча Тетяни Стефанихи на продаж ставка на р. Сакавиці Свято-Михайлівському Видубицькому монастирю

«Року 1708 мсця ноеврия 5 дня.

Перед нами, урядом корсунским в ратушу корсунском, пред Семионом Нестеренком, полковником наказним корсунским, Василием Ждановичем, дозорцею добр ясне велможного пана в Корсуні, Павлом Михайловичем, сотником корсунским, Стефаном Есифовичем, атаманом городовим, Мойсеем, войтом, ставши пред урядом нашим Тетияна Стефаниха из сином своїм Йваном, жителка корсунская, из доброго свого позволения, продала став свой в Бгу превелебному гспдну отцу Варлааму Страховскому, игумену мнастира видубицкого, през отца городничого дацковского Гавриїла за суму певную готових грошей, за золотих пятсот, которий тот став, лежачий на ріці Сакавці, из сіножатю и зо всім грунтом, теди варую, иж у вічност продаю, даби ніхто з покревних моїх близких и далеких, не мог втрутитися и діти мої, таковий да проклят будет ктоб міл од обители сто од архистраитига Михаїла отдаляти и упиратися, на що для ліпшого свидітелства и віри даємо я, Тетина Степаниха, из сином своїм Йваном сей запис из ратушу корсунского з надписом имен урадових и притисненем печати ратушной.

Діялося в ратушу корсунском року и дня вишей описаного.

(...)* теди праві и старое право даю оцу Варлааму Страховскому, игумену видубицкому, со всею еже о Хті братиею.

Семен Нестеренко, судия и полковник наказний корсунский.

Василий Жданович, дозорца добр ясне велможного пана в Корсуні, рукою своєю подписую».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 314. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа запис копіїста: «С подлинного сводил иеромонах Иларион», а нижче намальовано три кола, всередині яких написано «місто печати». Перед документом запис копіїста: «Купчая на став от Тетияни Степанихи».)

№ 14 1709, лютого 15 (5). — Ніжин. — Стверджувальний універсал гетьмана Івана Скоропадського Свято-Михайлівському Видубицькому монастирю на млини на р. Рось в Корсунському полку

«Пресвітлого и державнійшого великого гсдра его црского пресвітлоого величества Войска Запорожского гетман Иоан Скоропадский.

Ознаймуем сим нашим універсалом всей его црского пресвітлого величества Войска Запорожского старшині и черні и кожному кому колвек о том відати належатимет, иж суппліковаал до нас превелебний в Бгу гспдин оц Варлаам, игумен мнастира видубицкого киевского, з братиею и презентовал антецессорра нашого бывшого гетмана потвердителние універсали на млини, надание под містом Корсуном на реці Росі на містцу, прозиваемом Дацки, Таращичи и Прутилци и просил нас, абысти нашим тие всі добра ствердили універсалом. Ми теди, гетман, давши у себя прошению превелебного гспдна отца игумена видубицкого и всей братиї містце, а сподіваючисе до універсалу антецессора нашего ствердилисми сим нашим універсалом тые всі вижей вираженние добра и кгрунти позволивши по-прежнему так млинами, яко и селами и иншими вишменованними кгрунтами, ему, превелебному гспдну отцу игуменови видубицкому, владіти и всякне пожитки з оних отбирати.

Прето міти хочем и рейментарско сим нашим універсалом варуєм аби ніхто з старшини рейменту нашего и черні в владінию тих добр и в отбираню з оних всяких пожитков ему, отцу игумену видубицкому, не важился чинити кривди и перешкоди. Войти зась тих селец з посполитими людми повинни до святой обители видубицкой (кромі козаков) всякое належите отдавши послушенство и повинности грозно приказуєм.

Дан в Ніжині февраля 5 року 1709».

(НБУ. — ІР. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 328. —Копія середини XVIII cm. Внизу документа намальоване коло, в якому написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «В подлинном подписано: „Звиш менованний гетман рукою власною“» та «С подлинным сводил иеродиякон Гавриїл». Запис перед документом копіїста: «?».)

№ 15 1710, квітня 11 (березня 31). — Корсунь. — Ствердження купчої черниці Феодосії Хмельницької на продаж Свято-Михайлівському Видубицькому монастирю хутора Педани і млина на р. Росі

«Року тисяча сімсот десятого мсця марта тридцять первого дня.

Пред судом дховним консисторским метрополиї Киевское ставши очевисто честная инокиня Феодосия Хмелницкая, законниця мнстря сто Вознесенского дівичого печерского, з синами своїми родными Стефаном и Михаїлом ку записаню до книг судових консисторских подала лист доброволный вічистий запис с печатю и с подписом руки всечестной Магделены, игумениї мнстра дівичого печерского киевского, такьже и с подписанием свого имени и синов своїх превелебному в Бгу его млсти отцу Варлааму Страховскому, игумену свто Михайловскому Видубицкому киевскому и наследников его всей братиї на реч в том записі нижей вираженную данный очевисто и доброволним сознанием своим ствердивши и змоцнивши, просила, аби приняти до книг вписан (?) Мы, суд дховный, до книг оного для вписаня приймуючи, читалисмо и так ся в собі міст: „Я, на имя Феодосия, инокиня мнстря Вознесения Гспдня дівичого печерского киевского, прозиваемая Мартишенкова Хмелницкая, жителка мнстиря того ж, за доброй памяти моей и розуму зуполного, росправивши діти мої гаразд, якови (?) на дітей моїх грунт ку уконтентованю их належал (?) з грунтов лежащих в уезді Корсунском им давши и их уконтентовавши добре, осталие грунта, прозиваемиї футор Педани над річкою текучою Сакавыцею, также и млин мой власний на реці Роси на вишших (...)* на едной гаті з Левинским з всіми до футора того и млина приналежностями, полями, лісами, сіножатями, гаєм, ставом, лугом, власные мої оные грунта не пенние и ни от кого либо (?) дарование и никому иншому нимало не заведенные ни волностю займанные, але власние мої мужем моїм Кондратом Мартишенком, прозиваемым Хмелницким, и самою мною выш помянутою черницею, живши еще за мужем моїм, небощиком, в мирі, купление его млсти гспдину отцу Варлааму Страховскому, игуменові свого архангла Михаїла видубицкому киевскому и братиї вьдячним (?) за золотих шестсот продаю, чте (?) продалем во вічност в уезді Корсунском близ села, прозиваемаго Дацков, маетности мнстря того ж видубицкого над рікою вышпомянутою Сакавицею лежащие, которые вышпомянутие грунта их млстем отцом видубицким пущаю в посессию вічную, уже од оных грунтов себе самую и дітей моїх и кревних моїх близких и далеких абы нихто не важился препятия и ни малой турбації чинити, отдаляючи як хотят зативат и на свой пожиток оборочат, в чом теди для годности и певной віри при сем здоровом писаню моем даю на грунта оние отцом видубицким и купчие спорие (?) певного ж ради відома кому би о сем продажи и куплі відать треба будет належало свідителство нижей подписом руки моей власной, яко не уміючая писма свтого крестом свтим с притисненем печати мнстря того ж помянутого Вознесения Гспдня дівичого печерского киевского и с подписом руки еї млсти гспжи игумениї мнстря того ж печерского.

Діялос в мнстрю Вознесения Гспдня дівичом печерском киевском року и дня вишписанного при Михайлу, среднем сну моем, потом надспывши (?) при старшом сну моем натортой (?) при Стефану, жем волного волею моєю отцом видубицким вышменованние грунта продала“.

Писан року тисяча сімсот десятого місця марта (...)* першого дня. На том записі печать мнстря дівичого печерского киевского под знаком Вознесения Гспдня, а подпись рук тими словами:

инокиня Феодосия Хмелницкая з синами моїми Стефаном и Михайлом, не уміючи писма свтого крестом стым подписуемся + + +

инокиня Магдалена, игумения монстра паненского печерского киевского

иеромонах Григорий Кгошиевич, намісник консисторский сто Софийский.

Которий выпис за очевидним обох сторон, продающей и купуючой, прошением яко дховних увес слово в слово з книг консисторских метрополиї Киевской єсть виписанный и потребуючой стороні поданный».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 325 зв.—326. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа намальовано коло, в якому написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «С подлинною сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Випись з книг консисторских духовних метрополии Киевской».)

№ 16 1710, квітня 5 (березня 2). — Корсунь. — Лист корсунського полковника Андрія Кандиби до ігумена Свято-Михайлівського Видубицького монастиря Варлаама Страховського (?)

«Превелебний в Бзі мсці отче игумен мнастира киевского видубицкого, а мой велце ласкавий блгодітелю.

Товариш наш сей Хома прекладал нам, что Романиха, Кононова невістка, продала превелебности вашей свою будто сіножать, лежачую нижей Юркових млинов, которую сіножать продавши, не заводила, поки еї власная, але у сего Хомину сіножать и нашу позаводила; зачим прошу превелебности вашой тую невісту Романиху роскажите зискати, аби конечне так з сим товаришем и з нами росправленя учинила своє власное продавши и заведши, пречестность вашу поки еї кгрунт скутком ствердивши, межи нами не чинила возмущения. Повторе жадаючи, превелебности вашей во всем зичливий и готов служит.

Его црского пресвітлого] вел[ячества] Вуйска Запорож[ского] полков[ник] корсун[ский] Андрей Кандиба.

З Корсуня марта 26 д[ня]».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 315 зв. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа намальоване коло, в якому написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «С подлинног[о] сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Писмо от Андрія Кандиби, полковника] к[орсунского] до игумена вид[убицкого] о розїзді между его и монастирскою сіножати купленной у Романихи Кононовой невістки нижей Кіркових млинов».)

№ 17 1710. — Київ Печерський. — Лист корсунського полковника Андрія Кандиби до дацьківського городничого щодо млинів на р. Росі

«Мні велце ласкавий приятелю мости отче городничий дацковский, блгодітелю мой.

Зачув я от слуг своїх, же дозорци мои млини ваши мнастирские подтопив и перешкоду великую учинили млинами моїми, зачим я нарочно пишу до господара своєю, жеби дозорчому нашому за то изганив и потоки казав роскидати, чого и сам честност ваша міеш доглядати посполу з господарем моим, жеби на старом ладу було изнову як приказуют, що мині не мило, то и людям не зич, то волю себе оскорбити нижили обытел святую, а если б не міли так учинити за своєю упартостю, то зволь ваша честност бо мене писати, хто будет упартий, то я знатиму, что с їм чинити, упартим. При сем молитвам святим отдаюся назавше.

З Печерского року 1710.

Честности вашей всего добра зичливий приятель и рад служити Андрей Кандиба п[олковник] к[иевский]».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 315—315 зв. — Копія середини XVІІІ cm. Внизу документа намальоване коло, в якому написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «С подлинних сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Писмо от Андрія Кандиби, пол[ковника] к[орсунского] о роскидане млинов и гребель».)

№ 18 1711, червня 30 (20) або липня 30 (20). — Київ. — Дарча Гафії

«Року Божого 1711 мсця июня 20.

Я, Агафия Савовна Игнатовая, попадя и жителка корсунская, відомо чиню сим моїм писанем, иж жиючой мні з дочкою моєю и з иншими людми в Забізі в Києві на Звіринці видубицком року и мсця вишписанного, преставилася тамже в Забізі дочка моя Феодора Димяниха, которую на прошение моє за блгословением превел[ебного] в Бгу его мл. отца Лаврентия Горки, игумена на тот час видубицкого, при мнастирі з подобающею хтиянскою честию похована, теди я за такую учинност тому ж превел[ебному] оцу игумену видубицкому, надаю на монастир футор в Корсунском повіті в селі подле Цибового грунту, также и сад, валом окопанний, и ставок, и поля лежачие, и сіножати и з иншими угодиями, до того грунту приналежние, которое все сливе Леска Опанасенка, зятя моего, еще и двор мой власний з грунтом, нікому не заведенний в місті Корсуні, недалеко церкве святого Спаса и в Притилцях ліс з ставком и з греблею и з иншими угодиями, прозиваемий Швайков, моєму небощику гспдну Игнатию от Стецюка на три сорокоусти за душу Стецюкову, жони и дочки его наданий, которий Стецюк купил был ліс той у небощика Шванки. Тое все до обытели стой видубицкой надаю вічними часи за преставлшуюся дочку мою Феодору, при обытели той похованную, аби еї в поменник видубицкий вписали и отца Игнатия, мужа моего, и отца Григория, Демяна, Леонтия, Евфимию и мене, Агафию, а тиї всі грунти и угодия волно уже будет отцу игумену видубицкому яко посессору и всей братиї як хотіт заживати, дати, продати, даровати, кому изволят, бо я уже всіх тих грунтов зо всіми своїми родичами и повиноватими вічне зрікаюся и не маю уже до них ані я, ані хто инний, як з кревних наших, так и з чужих німало (?) втручатися под утратою чести и всей кожного худоби неотпустно.

Діялося в монастиру Видубицком року и мця и дня вишписанного 1711 юля 20 при людях зацних и віри годних, з которим рукою власною подписуюся».

В подлинном подпис руки таков: «Иерей Феодор, презсвитер дацковский, на тот час прилучившийся в Києві, подписую рукою власною.

Йван Бойковский, войт звіринский, з всею громадою.

Иеромонах Касиян, сповідник, при смерти небожку Феодору сию слушавий исповеди, рукою власною.

Агафия Савовна Игнатовая, попадя и жителка корсунская, не уміючи писат крест ст. пишу +

Мария Григориева, попадя и (...)*кая невістка Агафиїна ст. крест пишу +

Остап Безражицкий, староста животовский, рукою власною. Евдокия Стефаниха Иртиха, жителка корс[унская] ст. крест пишу +».

(НБУ. — ІР. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 318—318 зв. — Копія середини XVIII ст. Тексту передує запис копіїста: «Надание на монастир вид[убицкий] футора в Корсунском повіті в селі Ситниках подле Цибого грунту, со всіма угодиями от Агафії Савовни, попаді корсунской».)