Кримінальне право України. Загальна частина.

§ 1. Поняття та значення об’єкта злочину

Об’єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

У кримінально-правовій літературі традиційно визнається, що об’єктом будь-якого злочину є суспільні відносини, тобто відносини між людьми у процесі їх спільної діяльності чи спілкування, які охороняються нормами права. Така точка зору цілком відповідала панівній у радянський період концепції — визнання у соціальній сфері лише категорії публічного і не сприйняття категорії приватного.

Із суспільного й особистого життя людини і громадянина було виключено право приватної власності, без якого людина лишалася самостійності, зацікавленості та ініціативи, повністю підпадала під опіку держави. Культ держави був головним. Сфера особистих благ, прав і свобод людини і громадянина визнавалася малозначною і другорядною у загальній ієрархії прав суспільства. Щоправда, у Конституції колишнього Союзу РСР та конституціях республік проголошувалися широкі особисті права людини і громадянина, але на практиці це виглядало декларацією.

Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистості зумовлювала те, що навіть поняття «людина» підмінялося та деякою мірою продовжує підмінятися знеособленим поняттям «особа як сукупність суспільних відносин». Людина як самостійна і найвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона має природне, невід’ємне і невідчужуване право на життя, здоров’я, честь і гідність. Стаття 1 Загальної декларації прав людини проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними в правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні поводитися один щодо одного у дусі братерства». Держава має забезпечити охорону особистих благ, прав та свобод людини і громадянина.

Конституцією України закладено кардинально нові ціннісні орієнтації. Статтею 3 Конституції найвищою соціальною цінністю визнано людину, а її права, свободи та їх гарантії відповідно до вимог цієї статті мають визначати зміст і спрямування діяльності держави. Крім того, визначення об’єкта як сукупності суспільних відносин надто загальне. Такі відносини можуть виступати як об’єкт злочинності в цілому. Об’єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший.

Злочинне діяння найчастіше посягає не на всі, а лише на окремі елементи суспільних відносин. Щодо структури суспільних відносин вчені не дійшли єдиної думки. Одна група науковців вважає, що структурну основу суспільних відносин становлять три елементи: суб’єкти, їх взаємодія і предмет. На думку інших дослідників цієї проблеми, суспільні відносини включають чотири ланки: 1) суб’єкти; 2) їх стан або дії один щодо одного; 3) інтереси суб’єктів; 4) матеріальне втілення потреб та інтересів суб’єктів у вигляді предметів.

Другий підхід до розв’язання цього питання більш вдалий, оскільки повніше і специфічніше визначає структуру суспільних відносин. Конкретний зміст і значення елементів суспільних відносин можуть бути різними, однак не всі з них можна визнати об’єктом злочинного посягання. Як компоненти об’єкта злочину можуть виступати або суб’єкти та їх права й інтереси, або їх дії, або певне поєднання інших структурних частин суспільних відносин, якщо вони являють собою важливу цінність. Наприклад, об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, є встановлений у державі порядок поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, що становить частину суспільних відносин, які забезпечують громадську безпеку. Визначення об’єкта цього злочину відображає певний стан суспільних відносин, але не містить інформації про суб’єкти відносин, їхні інтереси тощо. З іншого боку, суспільні відносини не є універсальною характеристикою об’єкта злочину. Цим поняттям не можуть охоплюватися особисті (природні) блага людини (життя, здоров’я, честь і гідність).

Право фізичного існування людини — це право природне, яке є неподільним і не може відчужуватися. Це право не встановлено, а лише санкціоновано державою.

Отже, об’єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складу злочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.

Структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, є три їх різновиди: 1) суб’єкти суспільних відносин; 2) блага, що належать цим суб’єктам; 3) предмети, залучені у сферу цих відносин. Тому структуру об’єкта визначає же його фактичний склад, так і функціональне значення компонентів цього елементу складу злочину.

За цільовим призначенням зазначені різновиди цінностей, що охороняються кримінальним законом, виконують такі функції:

1. Інформація про суб’єкти суспільних відносин дає можливість визначити, проти кого було спрямоване злочинне діяння.

2. Конкретний вид і зміст благ, що належать суб’єктам, дають можливість відповісти на запитання, чому саме може бути заподіяна шкода.

3. Вказівка на предмет злочину інформує про те, на які матеріальні об’єкти діє суб’єкт злочину, посягаючи на блага окремої людини, суспільства або держави.

Суб’єктами суспільних відносин, проти яких спрямовується злочинне діяння, можуть бути окрема людина (кілька осіб), громадські об’єднання, населення територіальних одиниць, державні органи, суспільство в цілому. Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні — підприємства, установи або організації. Учасником суспільних відносин як одним із компонентів об’єкта посягання можуть бути і представники іноземних держав (наприклад, при вчиненні злочинів, предметом яких є майно підприємств з іноземними інвестиціями). Коло суб’єктів суспільних відносин широке. Цим зазначене поняття відрізняється від поняття суб’єктів кримінально-правових відносин. До них належать, зокрема, органи влади, що ведуть боротьбу зі злочинністю, а також особи, які вчиняють або вчинили злочин.

Якщо інформація про суб’єкти суспільних відносин орієнтує на спрямування злочинного діяння, відомості щодо конкретних благ, на які посягає злочинець, є основою змістової характеристики об’єкта. Суспільна небезпечність злочину полягає насамперед у тому, що він може заподіяти або заподіює шкоду важливим благам, які належать суб’єктам суспільних відносин.

Блага — це те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам. Цю групу цінностей можна класифікувати таким чином:

1. Блага як природна невід ’ємна цінність людини. До цих благ належать такі найважливіші цінності, як життя, здоров’я, честь і гідність людини. У ст. 27 Конституції України закріплено положення про те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Характерно, що кримінально-правовий захист життя та здоров’я здійснює лише держава. Крім того, ці блага захищаються методами, властивими тільки кримінальному праву — шляхом покарання особи, яка вчинила злочин.

2. Блага, якими людина наділена як член суспільства. Кожна людина індивідуальна, без її фізичного існування неможливо було б і суспільство. Але будь-який індивід живе не сам по собі, він вступає у відносини з іншими людьми, колективом, державою, суспільством. При цьому стає носієм певних прав і свобод соціального характеру, яким злочинні діяння можуть завдати шкоди. Зокрема, це можуть бути права людини на власність, житло, виборчі, трудові права тощо. Можливі також злочинні посягання на свободи людини — світогляду та віросповідання, вибору місця перебування, роду діяльності тощо. Наприклад, одним із компонентів об’єкта злочину, передбаченого ст. 206 КК (протидія законній господарській діяльності), є свобода людини у виборі роду діяльності, у тому числі і такого, як підприємництво. Злочинні діяння можуть вчинятися і на шкоду інтересам людини, пов’язаним із необхідністю задоволення певних потреб. Ідеться про законні інтереси. Це означає, що задоволення інтересу не повинно порушувати закон, тобто не здійснюватися шляхом забороненої поведінки. Якщо ж заборони певної поведінки законодавством не передбачено, вона дозволена в межах традиції, звичаю, моральних норм.

3. Суспільні блага, тобто цінності, якими наділені суспільні або державні органи, держава в цілому. Конкретно це можуть бути права та інтереси суспільства, держави або їх структур. Різні реальні права цих суб’єктів суспільних відносин встановлюються певними уповноваженими нормами. При вчиненні злочинів, що порушують ті чи інші права, ці права не змінюються, але суб’єкт позбавляється можливості ними користуватися. Наприклад, при викраденні приватного майна потерпіла особа залишається власником цього майна, але вона позбавляється можливості володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном.

Одним із компонентів об’єкта злочину може бути і відповідний щодо інтересів людини суспільства і держави стан суспільних відносин — безпека держави, громадський порядок, порядок управління тощо.

Важливим компонентом, що має значення для з’ясування механізму можливого заподіяння шкоди особистим, суспільним та державним благам, є предмети. Предмети (речі, коштовності та ін.) — це матеріалізовані об’єкти, інформація про які доповнює об’єкт злочинного посягання. Оскільки злочинець діє на предмет, він тим самим ставить під загрозу заподіяння шкоди права та інтереси суб’єктів суспільних відносин.

Таким чином, об’єкт як елемент складу злочину — це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Структурну основу об’єкта злочину утворюють суб’єкти суспільних відносин, блага, що їм належать, а також предмети, діючи на які винна особа посягає на ці блага.

Правильне встановлення об’єкта злочинного посягання має важливе теоретичне та практичне значення. Воно сприяє з’ясуванню соціальної суті злочину, зокрема характеру і ступеня його суспільної небезпечності. Залежно від об’єкта злочинних посягань побудована Особлива частина КК.

Дослідження цінностей, на які посягають суспільно небезпечні діяння, є також одним із шляхів подальшого вдосконалення кримінального законодавства. Так, дослідження ієрархії соціальних цінностей дає змогу вирішити проблему створення чіткої системи та архітектоніки кримінального законодавства. Виявлення незахищених кримінальним законом соціальних цінностей дає підстави для прийняття відповідного кримінального закону, і встановлення об’єкта злочинних діянь у сукупності з іншими елементами складу злочину дає змогу визначити вид конкретного злочину.

Юридичне значення об’єкта злочину полягає насамперед у тому, що він є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину. Отже, вирішення питань кваліфікації злочину неможливо без дослідження його об’єкта.

§ 2. Класифікація об’єктів злочинів

В юридичній літературі об’єкти злочинів поділяються (класифікуються) по вертикалі, як правило, на три групи: загальний об’єкт; родовий (іноді його називають груповим, або спеціальним); безпосередній (у деяких джерелах — видовий).

Загальним об’єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (конституційний лад, економічна система, громадська безпека, правопорядок у цілому тощо). Однак практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об’єктом як елемент складу злочину. Це, по суті, об’єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об’єкта злочину. Отже, відсутні підстави для включення так званого загального об’єкта до вертикальної класифікації об’єктів злочинів. Ця класифікація, на нашу думку, включає лише два види об’єктів — родовий та безпосередній.

Під родовим об’єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об’єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, завдяки чому використовується як критерій об’єднання окремих складів злочинів у групи і подальше розміщення таких груп в Особливій частині КК. За таким принципом побудована вся система Особливої частини, за винятком двох глав: XVII «Злочини у сфері службової діяльності» і XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)», конструкція яких побудована насамперед з урахуванням суб’єкта злочину та родового об’єкта.

Родовий об’єкт злочинів найчастіше зазначається у назві глави Особливої частини КК. Наприклад, главу XVIII названо «Злочини проти правосуддя». Родовим об’єктом тут виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини у сфері здійснення правосуддя. Іноді родовий об’єкт злочину вказано в самій нормі кримінального злочину. Так, у ч. 1 ст. 401 як родовий об’єкт військових злочинів зазначений порядок несення або проходження військової служби.

Якщо родовий об’єкт злочину дає можливість встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об’єктом посягання. Під безпосереднім об’єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об’єкта як елементу складу злочину безпосередній об’єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб’єкти та блага. Предмет злочину не входить у безпосередній об’єкт і утворює окремий клас ознак.

Із родовим безпосередній об’єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони збігаються за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об’єктом вбивства є життя людини. У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об’єкт. Наприклад, безпосереднім об’єктом розкрадань чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати є відносини власності; об’єктом злочинів, передбачених статтями 121, 122, 125 — здоров’я людини.

У деяких статтях КК безпосередній об’єкт зазначається у законі. Так, наприклад, у ст. 111 як безпосередній об’єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність, економічну та інформаційну безпеку України.

Найчастіше безпосередній об’єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст. 227 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об’єктом цього злочину є права й інтереси споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам продукції.

Безпосереднім об’єктом злочину можуть бути різні види найважливіших соціальних цінностей. Безпосередній об’єкт злочину є конструктивною (обов’язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов’язкове.

З урахуванням безпосереднього об’єкта можна розмежовувати й суміжні склади злочинів. Наприклад, схожими є такі злочини, як терористичний акт (ст. 258) та масові заворушення (ст. 294), але безпосередні об’єкти цих злочинів різні. Об’єктом терористичного акту є основи громадської безпеки, а масові заворушення посягають на громадський порядок.

По горизонталі безпосередні об’єкти можна поділити на основні та додаткові, наприклад, основним об’єктом розбою є право власності, а додатковим — життя та здоров’я особи. Деякі вчені вважають за необхідне виділяти, крім основних і додаткових, так звані факультативні об’єкти. Проте ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обов’язкові. Та обставина, що те чи інше конкретне злочинне діяння разом з основним або додатковим об’єктом іноді посягає на якісь інші соціальні блага, не може слугувати підставою для визнання цих благ об’єктом злочину, оскільки вони не відображають специфіку складу злочину і не впливають на його кваліфікацію.

§ 3. Предмет злочину

Предметом злочину є речі, певні цінності матеріального світу, діючи на які особа посягає на блага, що належать суб’єктам суспільних відносин.

Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв’язків між людьми з приводу цих предметів.

Предмет злочину має важливе значення у структурі складу злочину.

Формулюючи ознаки складу злочину, законодавець створює модель злочину певного виду. При кваліфікації злочину виявляються найістотніші риси конкретного суспільно небезпечного діяння шляхом зіставлення його з інформаційною моделлю, закріпленою у законі. При цьому без дослідження і встановлення властивостей предмета, у зв’язку з яким або з приводу якого вчиняється злочин, у ряді випадків обійтися не можна. Так, у випадку притягнення особи до відповідальності за ст. 307 необхідно довести наявність у її діях злочинного поводження з наркотичними засобами або психотропними речовинами. Тому включення предмета до комплексу ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і в кінцевому підсумку — успішне вирішення завдань кваліфікації.

Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов’язковою (конструктивною) ознакою об’єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину — це те, на що впливає злочинець, то знаряддя — це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об’єкт, предмет злочину може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Наприклад, за цим критерієм розрізняють розкрадання чужого майна шляхом шахрайства (ст. 190) від злочину, передбаченого ст. 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою).

Предметом шахрайства є майно, яке на момент його протиправного заволодіння перебувало у володінні потерпілого, а предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК, — майно або його еквівалент, які мали бути передані його власником юридичній або фізичній особі в рахунок виконання своїх зобов’язань або платежів зазначеним особам.

Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку.

Ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом’якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його на кваліфікований вид. Наприклад, викрадення документів утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357; викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК.

Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об’єкта, сприяє суворому додержанню законності у ході розгляду судами кримінальних справ.