Кримінальне право України. Загальна частина.

§ 1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності та його види

Серед написаного на цю тему ми не знаходимо узгодженої відповіді щодо юридичної природи інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Деякі криміналісти вважають, що це одна з форм звільнення від покарання, інші — що звільнення від кримінальної відповідальності рівнозначно звільненню від покарання, треті розглядають цю інституцію як реакцію держави на посткримінальну поведінку особи, яка не потребує винесення обвинувального вироку, оскільки мета покарання може бути досягнута і без реалізації кримінальної відповідальності.

Згідно з останнім твердженням, звільнення від кримінальної відповідальності визначається як відмова суду від винесення обвинувального вироку стосовно особи, винної у вчиненні злочину, і пов’язаного з цим застосування до неї кримінально-правових санкцій (покарання). Це визначення є лише формою вирішення проблеми, а не суті самого поняття.

За юридичною природою звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов’язане з підставами кримінальної відповідальності. Нагадаємо, що кримінальна відповідальність — це правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, піддатися (підкоритися) заходам державного впливу та бути покараною.

Маємо наголосити, що звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначається кримінально-процесуальним законом.

Кримінальний закон передбачає певні підстави та умови, за наявності яких особа, що вчинила злочин, в одному випадку звільняється (ст. 45–46), в іншому — може бути звільнена (ст. 47–48) від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності — це наявність законних підстав та певних умов, які обумовлюють звільнення особи, яка вчинила злочин, від її обов’язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання.

Закон передбачає чотири види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), 2) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), 3) у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47), 4) у зв’язку зі зміною обстановки (ст. 48). Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється і на підставі акта амністії або помилування, але за своєю юридичною природою амністія і помилування є водночас і видами звільнення від покарання (ст. 86, ст. 87). Тому їх зміст буде розглянуто в главі XX.

Крім зазначених видів можливого звільнення від кримінальної відповідальності, закон передбачає за наявності певних підстав спеціальні види обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення деяких злочинів, що виписані в Особливій частині Кодексу, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 3 ст. 369 КК.

Підставами загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення злочину вперше, тобто не лише у випадку фактичного вчинення злочину перший раз, а й знову після закінчення строку давності або після погашення чи зняття судимості за раніше вчинений злочин, 2) вчинений злочин, за вимогами ст. 45–46, має бути невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, а за вимогами ст. 47–48 КК — невеликої або середньої тяжкості.

Крім того, для кожного виду звільнення від кримінальної відповідальності у відповідній йому статті зазначені умови такого звільнення.

Особа також звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули вказані в ч. 1 ст. 49 строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

З моменту звільнення особи від кримінальної відповідальності припиняється дія кримінально-правових відносин між державою і людиною, яка вчинила злочин. Закон не містить підстав відновлення припинених внаслідок звільнення від кримінальної відповідальності кримінально-правових відносин, за винятком передачі особи на поруки; якщо така особа порушила умови передачі на поруки, то вона притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Вчинення особою злочину після звільнення від кримінальної відповідальності не створює юридичної повторності злочину.

У всіх випадках звільнення від кримінальної відповідальності може застосовуватися лише стосовно людини, винної у вчиненні злочину, склад якого передбачено у відповідній статті кримінального закону. За цим положенням, закон про звільнення від кримінальної відповідальності відрізняється від закону про малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК), за яким «не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі».

Звільнення від кримінальної відповідальності не тотожне припиненню кримінальної справи. Останнє має місце і за умови неможливості реалізувати існуючі кримінально-правові відносини. Це може бути, зокрема, за таких умов, як смерть винної особи чи її психічне захворювання, або за умов скасування того закону, за яким була у свій час засуджена особа.

§ 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Відповідно до ст. 45 КК, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Виходячи зі змісту цієї статті дійове каяття має місце за наявності певних об’єктивних і суб’єктивних ознак — це: а) особа вперше вчинила злочин; б) такий злочин має бути за своєю класифікацією невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості; в) наявність позитивної після злочинної поведінки такої особи: добровільне прибуття до органу влади, правоохоронного органу або суду зі зізнанням про вчинення злочину особисто чи в співучасті, незалежно від того, мають такі органи будь-яку інформацію про вчинений злочин чи не мають; відшкодування заподіяних злочином збитків.

Суб’єктивні ознаки — свідоме прагнення винного покаятися, визнати свою вину, активно сприяти розкриттю злочину, тобто повідомлення про всі обставини вчинення злочину, виявлення його співучасників, якщо злочин було вчинено в співучасті. Щодо відшкодування повністю заподіяних збитків або усунення заподіяної шкоди, то таке відшкодування може бути здійснено різним способом — повернення потерпілому викраденого майна, ремонт пошкодженого майна або сплата його вартості, грошова або інша компенсація шкоди, нанесених здоров’ю потерпілого, відшкодування моральної шкоди. За наявності всіх цих складових особа звільняється від кримінальної відповідальності.

§ 3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винуватого з потерпілим

У ст. 46 КК сказано, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Цей вид звільнення від кримінальної відповідальності не був відомий раніше діючому кримінальному законодавству України. Потерпілий від злочину самостійно не міг шукати задоволення своїх збитків і відшкодувати їх за згодою зі злочинцем. Це здійснювалося лише через державну (публічну) владу.

Чинний Кримінальний кодекс України, передбачивши такий вид звільнення від кримінальної відповідальності, як примирення винного з потерпілим, надав йому не лише кримінально-правового характеру, а й характеристик приватно-кримінального права. Примирення, про яке йдеться у ст. 46 КК, може бути з будь-яких правомірних мотивів — на ґрунті порозуміння, прощення потерпілим злочинних дій з боку злочинця, укладення угоди злочинець — потерпілий про винагороду тощо.

Виходячи зі змісту ст. 46 КК цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим за наявності таких умов та їх сукупності: а) особа вчинила злочин вперше; 2) вчинений злочин (за класифікацією, що дана в ч. 2 ст. 12 КК) належить до злочинів невеликої тяжкості (необережний злочин середньої тяжкості); 3) має місце примирення винного з потерпілим (потерпілими); 4) винна особа відшкодувала потерпілому завдані злочином збитки або усунула заподіяну шкоду.

Серед цих умов найбільш важливою є примирення винної особи з потерпілим. Таке примирення може бути здійснено у відповідній формі, передбаченій нормами кримінально-процесуального закону, двома сторонами: винною особою про відшкодування завданих ним потерпілому збитків (шкоди), а потерпілий — про відсутність у нього претензії до винної особи у зв’язку з матеріальною компенсацією збитків, що він вибачає (прощає) винну особу і просить (наполягає) звільнити свого кривдника від кримінальної відповідальності. Розмір збитків (шкоди) визначається за згодою злочинця і потерпілого.

§ 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки

У ст. 47 КК зазначається, що особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Отже, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки, якщо: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) вчинений злочин належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) мається клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу підсудного на поруки такому колективу; 4) є об’єктивні дані про те, що винна особа, щиро покаявшись у вчиненні злочину, виконає умови, пов’язані з її передачею на поруки і не вчинить нового злочину.

Перша і друга підстави, зазначені вище, є свідченням того, що вчинене діяння не належить до тяжкого злочину, а суспільна небезпека особи винного не потребує застосування до такої особи покарання, оскільки ресоціалізація її можлива в трудовому колективі за місцем її роботи, навчання або проживання.

Щодо клопотання трудового колективу про передачу винної особи на поруки, то воно має виноситися за певною процедурою. Клопотання про це може бути з ініціативи керівництва колективу або його членів, самого винного або членів його родини, прокурора, слідчого, судді, органу дізнання. Уповноважена особа одного з цих органів інформує збори колективу про характер суспільно небезпечного діяння та обставини його вчинення. Винна особа щиросердно має визнати свою вину у скоєному, з доброї волі покаятися перед колективом і зобов’язатися сумлінно виконувати всі заходи колективного впливу на його поведінку та суворо дотримуватись громадського порядку. Збори колективу, обговоривши все це, шляхом голосування приймають рішення про клопотання перед правоохоронним органом або судом про передачу особи на поруки, в якому колектив бере на себе зобов’язання застосовувати до такої особи заходи виховного характеру з тим, щоб вона поважала закон і не порушувала громадського порядку. Суд, розглянувши клопотання трудового колективу та всі інші обставини справи і визнавши за можливе виправлення винного в такому колективі, передає його на поруки колективу. Про це виноситься мотивована ухвала суду.

Характерною особливістю цього виду звільнення особи від кримінальної відповідальності є також його умовний характер.

Протягом одного року, на який особа передається на поруки, вона має підкорятися заходам виховного характеру, зразковою поведінкою, повагою до закону і громадського порядку довести своє виправлення. У разі порушення умов передачі на поруки особу можна притягнути до кримінальної відповідальності за вчинений злочин (ч. 2 ст. 47 КК). Це положення означає також, що остаточне звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки має вважатися з моменту успішного проходження такою особою іспитового строку — одного року, а не з моменту винесення ухвали суду про передачу особи на поруки.

Інакше кажучи, винесення ухвали суду про передачу винної особи на поруки не припиняє кримінально-правові відносини, а лише перериває їх. Момент закінчення строку поруки є водночас моментом закінчення кримінально-правових відносин і остаточного звільнення особи від кримінальної відповідальності. Зазначимо також, що при вчиненні особою, яку передано на поруки (протягом строку поруки), нового злочину, її має бути притягнуто до кримінальної відповідальності за правилами, встановленими щодо множинності злочинів. Крім того, положення, викладені в ч. 2 ст. 47 КК, дають можливість стверджувати, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки пов’язане з певним примусом з боку держави у вигляді погрози застосування покарання, якщо така особа порушить умови щодо її поведінки під час поруки.

За наявності такого порушення трудовий колектив, який взяв винного на поруки, може відмовитися від поручительства шляхом винесення про це відповідного рішення зборів колективу. Наприклад, особа, яку було передано на поруки, залишила роботу з метою ухилитися від заходів громадського впливу або систематично відмовляється брати участь у вирішенні загальних проблем колективу, порушує вимоги виробничої дисципліни та громадського порядку.

§ 5 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК).

Характерними ознаками цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення злочину вперше; 2) вчинений злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) наявність на час розгляду справи в суді іншої (нової) обстановки (порівняно з тією, що мала місце на момент вчинення злочину), внаслідок якої: а) злочин втратив суспільну небезпечність чи б) особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. Саме останні дві ознаки визначають специфіку цього виду звільнення від кримінальної відповідальності, і кожна з них є самостійною підставою такого звільнення.

У ст. 48 КК поняття «зміна обстановки» вживається у широкому розумінні. Це може бути зміна обстановки в масштабі всієї України або в окремих її місцевостях. Наприклад, перехід від надзвичайного стану до спокійної обстановки, від ситуації, пов’язаної з соціальним потрясінням або надзвичайною екологічною ситуацією, до нормального суспільного життя у масштабі області, району, окремої місцевості, на виробництві тощо. Зміна такої обстановки і зумовлює втрату злочином, що був вчинений раніше, його суспільної небезпечності.

Зазначимо, що йдеться про те, що під час вчинення діяння було суспільно небезпечним і містило в собі певний склад злочину, але зміна обстановки зумовила втрату таким діянням своєї суспільної небезпеки як обов’язкової ознаки злочину. При цьому не виключено, що вчинення діяння може бути розцінене як дисциплінарний або адміністративний проступок.

Щодо формулювання «особа перестала бути суспільно небезпечною», то закон чітко визначає причину цього — зміна обстановки. Мається на увазі зміна не лише зовнішніх об’єктивних умов чи обставин, а головним чином зміна тієї обстановки, яка оточувала винного під час і після вчинення злочину. Іноді така зміна обстановки відбувається внаслідок призову особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, на строкову військову службу. Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з тим, що вона перестала бути суспільно небезпечною, якщо за наявними даними є підстави вважати, що в конкретних об’єктивних умовах така особа не вчинить іншого злочину.

§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності за давністю — це проміжок визначеного законом строку, що минає з моменту вчинення злочину і до моменту набрання обвинувальним вироком законної сили. Це такий сплив часу, який поглинає суспільну небезпеку злочину та суспільну небезпеку особи, яка вчинила такий злочин.

Нагадаємо, що основне завдання кримінального правосуддя — виконувати положення закону шляхом, як правило, осуду і покарання тих, хто його порушує. Виконання цього завдання у галузі державної каральної політики приносить бажані наслідки, якщо судовий осуд і покарання злочинця настає безпосередньо за вчиненим злочином. Якщо ж покарання відокремлено від вчиненого злочину значним проміжком часу, то воно малоефективне і майже втрачає свою мету. В такому разі мета покарання, небезпека вчиненого і особи поглинаються всесильною дією часу. Покарання стає марним, тому притягнення винного до кримінальної відповідальності виключається.

Відповідно до ст. 49 КК, особа, яка вчинила злочин, не підлягає кримінальній відповідальності за наявності трьох умов: 1) якщо з моменту вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили минув установлений законом строк; 2) якщо особа, що вчинила злочин, не ухиляється від слідства або суду; 3) якщо така особа до закінчення визначених законом строків не вчинить нового злочину.

Зазначимо, що таке звільнення застосовується, по-перше, до всіх злочинів і, по-друге, строки давності звільнення від кримінальної відповідальності диференційовано головним чином залежно від ступеня класифікації злочинів та виду покарання. При цьому дані щодо особи, яка вчинила злочин, не мають значення для застосування давності.

Закон передбачає два види строків давності — граничний строк (ч. 2 ст. 49), якщо особа, що вчинила злочин, не ухиляється від слідства або суду і з часу вчинення злочину минуло 15 років і давність не була перервана вчиненням нового — середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого — злочину, і диференційований строк (ч. 1 ст. 49).

Тобто особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком суду законної сили минули такі строки: 1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі; 3) сім років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) п’ятнадцять років — у разі вчинення тяжкого злочину; 5) двадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

В усіх випадках перебіг строків давності починається з дня вчинення злочину (дії або бездіяльності). Для так званого продовжуваного злочину, що складається з кількох дій, таким днем вважається день вчинення останнього діяння, а для триваючого злочину — день його припинення (наприклад, день явки з повинною, день затримання органами влади). Кінцевим моментом спливу строку давності звільнення від кримінальної відповідальності вважається день набрання вироком законної сили.

Особа піддягає звільненню від кримінальної відповідальності й до дня винесення вироку суду, якщо строк давності за вчинений нею злочин сплив у день розгляду справи в суді або в день затримання такої особи правоохоронними органами.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у законі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту вчинення нового злочину (ч. 3 ст. 49 КК).

Це означає, що частина строку давності, яка минула, втрачає своє значення. Строк давності починається заново, з моменту вчинення нового злочину і спливає самостійно, при цьому водночас і паралельно з моментом спливу давності за вчинення нового злочину, тобто строк давності за кожний з цих злочинів обчислюється самостійно з моменту вчинення нового злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. Це означає, що строк, протягом якого особа, яка вчинила злочин, ухилялася від слідства або суду, в строк давності не зараховується.

Строк же, який минув з моменту вчинення злочину, і до моменту ухилення винного від слідства і суду, не втрачає свого значення (на відміну від переривання давності), він приєднується до загального строку давності, перебіг якого було поновлено після затримання особи або явки її з повинною.

Особою, яка переховується від слідства або суду, може бути лише особа, яка вважається підозрюваною, обвинуваченою або підсудною щодо вчиненого злочину. Така особа навмисно ухиляється від кримінальної відповідальності, що зумовлює необхідність оголошення розшуку такої особи. Особа не може вважатися такою, що переховується від слідства або суду, якщо вона не була визнана у встановленому законом порядку як підозрювана, обвинувачена чи підсудна щодо вчиненого злочину.

Законом передбачено окремий порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку зі спливом строку давності щодо вчинення нею особливо тяжкого злочину, за який за законом може бути призначено довічне позбавлення волі. Питання про застосування давності в цьому випадку вирішується судом. Якщо суд, зазначається у ч. 4 ст. 49 КК, не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк.

Виняток із загальних правил при застосуванні строку давності притягнення до кримінальної відповідальності становлять норми міжнародного права про незастосування строків давності до злочинів проти миру, людства та воєнних. Визначення цих злочинів дано в ст. 6 Статуту Міжнародного воєнного трибуналу в Нюрнберзі від 8 серпня 1945 р.

Злочинами проти миру вважаються, зокрема, планування, готування, розв’язування чи ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів; воєнними злочинами є порушення законів і звичаїв війни — вбивства, мордування або вивезення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території, вбивство або мордування військовополонених або осіб, які перебувають у морі, вбивство заручників, безглузде руйнування міст і сіл, не викликане воєнною необхідністю спустошення; злочинами проти людства визнаються: вбивство, винищення, поневолення, заслання й інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення або в зв’язку з будь-яким злочином, що підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони вчинені.

Відповідно до положень Конвенції про незастосування строків давності щодо воєнних злочинів і злочинів проти людства, строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення.

За цими нормами міжнародного кримінального права, у ч. 5 ст. 49 КК закріплено положення, згідно з яким давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, а саме: планування, підготовки, розв’язання та ведення агресивної війни (ст. 437), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення (ст. 439), геноциду (ст. 442).

§ 7. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності

Крім загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, визначених у Загальній частині, закон знає й особливі види звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих конкретних злочинів, виписаних в Особливій частині КК.

У літературних джерелах ці норми позначені терміном «стимулюючі» або «заохочувальні» норми кримінального права. Зазначені норми надають можливість (стимулюють) особі відступитися від вчинюваного нею злочину. Якщо особа в момент вчинення злочину (в іншому разі — після вчинення злочину) добровільно відмовиться від його закінчення (в іншому — разі добровільно заявить про його вчинення) й доведе позитивною поведінкою своє каяття, то така особа обов’язково звільняється від кримінальної відповідальності. Таке звільнення є особливим (sui generis) не лише тому, що воно визначене в Особливій частині Кодексу, а й тому, що застосовується після виконання особою, яка вчиняє (вчинила) злочин, спеціальних для кожного конкретного злочину умов.

Нагадаємо, що звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України за вчинену державну зраду при виконанні ним двох умов: 1) невчинення злочинних дій, обумовлених завданням з боку іноземного адресата і 2) добровільної заяви органам влади про свій злочинний зв’язок з іноземним адресатом та про отримане завдання (ч. 2 ст. 111 КК). В іншому разі, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 114 КК звільняється від кримінальної відповідальності громадянин іноземної держави, а також особа без громадянства за діяльність, пов’язану зі шпигунством за наявності трьох умов: 1) добровільне припинення злочинної діяльності; 2) повідомлення органам влади про вчинене; 3) якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 КК, особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після дачі хабара вона добровільно заявила про те, що сталося.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 КК особа, яка добровільно здала вогнепальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігалися у неї без відповідного дозволу, звільняється від кримінальної відповідальності. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виписані і в ч. 4 ст. 307 щодо незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.