Постріл

23

Небачений повітряний атракціон під куполом цирку без стінки Три-Буш-три!

Елен та її партнери вправно піднялися вірьовочною драбиною. Погасло світло. Прожектори осяяли в повітрі стрункі постаті, що перелітали від однієї трапеції до другої. Барабан вибивав дрібний дріб.

Вони спускалися по канатах, розкланювалися, зникали за лаштунками, поверталися, викликані оплесками, знову зникали й знову поверталися, затримані жестом інспектора манежа. Всі дивилися на Елен, осяяну прожекторами красуню в трико з блискітками. До її ніг упав букет квітів. Миша оглянувся: букет кинув Валентин Валентинович. І він сюди приплентався!

В антракті Миша, Шнира й Паштет пройшли за лаштунки. На них чекала Елен. Вона була в сірому вовняному костюмі, туфлях на високому каблуці і в береті.

— Ти йдеш? — запитав Миша.

— Атож, я вже виступила.

— Я проведу тебе.

— Навіщо, ще ж одне відділення. — Вона кивнула на хлопчаків, котрі роздивлялися звірів у клітках. — Хто це?

— Хлопці з нашого двора. В них чудові акробатичні здібності. Може, ви їх подивитеся?

— Безпритульні, бездоглядні, невлаштовані, — засміялася Елен, — ти все ще клопочешся цим?

— Доводиться.

— А далі?

— Збираюсь у Плехановський.

— Кого він готує?

— Економістів.

— Будеш усе економити, рахувати, жадувати, — знову засміялася Елен. — Не нудно?

— Ти плутаєш: економіст — це не економка. Й нудьгувати я не буду, нудьгувати можна за людиною.

Миша скраснів. Освідчення, навіть таке віддалене, здавалося йому нав'язуванням себе.

— Це правильно, — погодилась Елен, — я дуже скучила за тобою, Генкою, Славкою.

— Ми тебе рідко бачимо, — мовив Миша, зрадівши з того, що вона не помітила чи вдала, що не помітила його освідчення.

— Я циркова, гастролюю, — неуважно проказала Елен, оглядаючись, певно на когось чекаючи — Як тобі подобається наш номер?

— Сподобався. Але я віддаю перевагу два-Буш-два.

— Чому? — В її голосі забриніла грайливість, трохи поблажлива: для неї Миша був ще хлопчик, він відчував це.

— Мені це дещо нагадує, - відказав Миша.

— Я не знала, що ти так прихильний до спогадів дитинства.

— До деяких дуже, — мовив він твердо.

— Доводиться поновлювати номер, інакше він набридне публіці, — сказала Елен. — Ти міг би дивитися весь час одне й те ж?

— Міг би.

— Якщо на арені будуть твої знайомі, — засміялася Елен. — Та не в усіх глядачів знайомі актори. Тепер у нас новий номер і він потребував нового партнера, Серьожу. Він приєднався до нас, а не ми до нього, й тому він теж став Бушем.

— Самозванець! — засміявся Миша.

Підійшли Ігор і Серьожа — стрункий молодий чоловік з мужнім обличчям.

— Знайомтеся: Миша, Серьожа.

У Серьожиному рукостисканні Миша відчув цілковиту до себе байдужість. У супроводі уніформіста з'явився Валентин Валентинович.

— До вас, — сказав уніформіст, звертаючись до Елен.

— Я захоплений вашою чудовою роботою, — мовив Валентин Валентинович.

— Спасибі, — відповіла Елен, — і за квіти спасибі.

— Оплески й квіти — єдине, чим глядач може висловити свою вдячність, — вів далі Валентин Валентинович. — Кого я тільки не бачив… Німців, італійців… Але ніякого порівняння! Подвійне сальто на такій висоті — дивовижно!

Ігор, ігноруючи Навроцького, спитав Мишу:

— Чого ж ти не привів Генку, Славку?

— Вони не можуть сьогодні, наступного разу прийдуть.

— Давненько я їх бачив.

Пролунав настійливий дзвінок, за ним другий.

— Ідіть, сказала Елен, — а то ваші місця займуть.