Постріл

40

Після Юриних показань, слідчий Свиридов, походжаючи по кабінету, говорив Миші:

— У чому була неясність? Шаринець — дрібний кишеньковий злодюжка, і зв'язаний він з кишеньковими злодіями вищого класу — маравіхерами, їхньою мовою. Злодії дотримують своєї спеціальності, удосконалюються, набувають віртуозності. Було сумнівно, щоб професіональні маравіхери намагалися пограбувати квартиру, — у них не буває навіть відмичок. Юра викрав ключі — все стає на своє місце. Ключі були вручені Шаринцю…

— Вони були в Навроцького годину-півтори, не більше, — зауважив Миша.

— Цілком достатньо, щоб у будь-якій слюсарній майстерні виготовили такі самі. Отже, Навроцький вручив ключі Шаринцю. Але в чому полягало його завдання, поки що неясно. Викрасти документи? Вони Навроцькому не потрібні — товар відправлено, і перевірити нічого неможливо. Вбити Зиміна? Зовсім безглуздо. Гаразд! Розшукай своїх хлопчаків і тягни їх до мене. І якнайшвидше!

Через годину Миша був у Свиридова зі Шнирою й Паштетом.

Свиридов показав Паштетові на стілець коло стіни.

— Посидь осторонь, а ти, Льоню Панфілов, сядь коло мене й відповідай.

Свиридов розклав на столі фотографії.

— Ти впізнав би людину, з якою Шаринець вийшов з пивниці?

— Упізнав би, мабуть…

— Є він тут?

Шнира переглянув фотографії, показав пальцем на одну.

— Гадаю, цей.

— Точно?

Шнира ще раз переглянув фотографії.

— Гадаю, він.

— Ще кого-небудь із цих бачив?

— Ні.

— Сядь на місце Паштета, а ти, Паштет, сядь сюди.

Шнира й Паштет помінялися місцями. Свиридов потасував фотографії, розклав їх в іншому порядку.

— Покажи, з ким Шаринець вийшов з «Гротеску»?

Паштет показав на того ж, на кого показував і Шнира.

— Кого ще з цих людей бачив?

Паштет показав ще на літнього чоловіка, трохи брезклого, з важким поглядом.

— Оцього.

— Коли? Вчора? Позавчора?

— Раніше.

— Де?

— У дворі, де приймають порожні пляшки.

— Він пляшки здавав?

— Ні, проходив через двір. Пивниця поряд зі складом, у паркані прохід… Я його разів зо два бачив.

Свиридов підкликав Шниру, показав фотографію.

— А ти його бачив?

— Ні, не пам'ятаю.

— Він бачив, а ти не бачив?

— Шнира старого забалакував, — пояснив Паштет, — а я в черзі стояв, на всі боки дивився, от і бачив.

— Гаразд! — Свиридов зібрав зі стола фотографії, поклав у шухляду. — Заждіть у коридорі, хлопці, а ти, Мишо, затримайся.

Шнира й Паштет вийшли.

— Я вірю цим хлопцям, — сказав Свиридов, — і все-таки прохання: сьогодні вони ні з ким не входять у контакт, нікому не розповідають, що були в мене й розпізнали цих людей.

— Братимете? — здогадався Миша.

— Можливо. Зацікав хлопців чимось, тримай при собі, не спускай з них очей.

— Я хотів би взяти участь в іншій справі.

— Це виключено. Може не обійтися без стрілянини.

— Тим паче хотілось би.

— Я не встигну оформити твою участь. Зате обіцяю: ти будеш на їхньому допиті, більшого не можу — закон.