Випробування вогнем

Розділ 39

Попри все, через що йому довелося пройти, Томас не міг пригадати, коли востаннє втрачав дар мовлення.

— Що… як… — він загнувся, силкуючись вичавити бодай’ щось.

Мінхо посміхнувся: добрий знак, а надто коли зважити на кепський вигляд друга.

— Ми щойно знайшли вас. Чи ви гадали, що ми дозволимо цим гнилоголовим вас скривдити? Ти мені заборгував. Ще й як, — він підійшов, щоб перерізати пута.

— Що значить — ви щойно знайшли нас? — Томас був такий щасливий, аж хотілося гиготати, як дурникові. Вони з Брендою не тільки вціліли, а ще й друзі його живі. Вони живі!

Мінхо різав скотч.

— Хорхе вів нас через місто, уникаючи психів і вишукуючи схованки з їжею…

Звільнивши Томаса, він перейшов до Бренди і провадив через плече:

— Вчора вранці ми розділилися і вирушили на ваші пошуки. Казан забрів у цей провулок і побачив, як психи погрожують тобі пістолетом. Потім повернувся, і ми просто оскаженіли та склали план. Ці гниляки переважно були чи то у відключці, чи то просто спали.

Щойно позбувшись скотчу, Бренда скочила на ноги, не звертаючи уваги на Мінхо. Посунула до Томаса, але завагалася: важко було сказати, вона сказилася чи просто перехвилювалася. Нарешті, зірвавши скотч з рота, підійшла ближче.

Томас підвівся, та в нього одразу ж запаморочилося в голові, перед очима попливло, занудило — й він гепнувся назад у крісло.

— От чорт! Хтось має аспірин?

Мінхо у відповідь розсміявся. Бренда рушила до сходів і стала там, схрестивши руки на грудях. Зразу було видно, що вона сердиться. І Томас згадав останні слова, що він їх промовив до неї.

«От чорт», — подумав він. Він сказав їй, що вона не Тереза і ніколи нею не стане.

— Брендо? — боязко покликав Томас. — Усе гаразд?

При Мінхо він не збирається згадувати про той дивний танець і ту розмову.

Бренда кивнула, але навіть не поглянула на нього.

— Усе гаразд. Ходімо. Хочу побачити Хорхе, — відрубала вона, не вкладаючи у слова жодних емоцій.

Томас застогнав, радий, що головний біль можна використати як відмовку. Так, Бренда просто оскаженіла. Хоча ні, «оскаженіла» — слово недоречне. Вона просто ображена.

Чи, може, Томас усе вигадує і Бренді на нього начхати?

Мінхо, підійшовши, подав йому руку.

— Ну ж бо, чувак. Голівонька болить чи ні, а треба забиратися. Не знаю, скільки ще ми зможемо тих гнилих в’язнів нагорі тримати під контролем.

— В’язнів?

— Ну, як там вони називаються… Не можна їх відпускати, поки ми не виберемося. Нагорі десяток наших тримають двадцятьох. І скажу я тобі, психи цим не вельми задоволені. І дуже скоро їм може спасти на думку, що в них явна перевага. Щойно вивітриться хміль.

Томас підвівся, цього разу трохи повільніше. У голові гримотіло від болю, і з кожним ударом очі ніби вичавлювало зсередини. Томас склепив повіки й почекав, аж перестане обертатися кімната, потім втягнув повні легені повітря і промовив:

— Зараз минеться.

— Оце мачо, — посміхнувся Мінхо. — Ходімо.

Томас пішов за приятелем до сходів. На мить зупинився біля Бренди, але нічого не сказав. Мінхо озирнувся й поглядом наче запитав: «Що це з нею?» У відповідь Томас похитав головою.

Мінхо стенув плечима й почав підніматися, а Томас трохи затримався з Брендою. Вона, здавалося, не квапилася виходити з приміщення. І не хотіла зустрічатися з Томасом очима.

— Пробач, — зронив Томас, шкодуючи про грубі слова. — Якось воно різко вийшло…

Вона звела на нього погляд.

— Та мені начхати на тебе і на твою подружку. Я просто танцювала, розважалася, поки не почалася колотнеча. Ти що — вирішив, ніби я закохалася в тебе? Просто до смерті хочу стати з тобою під вінець? Розслабся.

В її словах було стільки люті, що Томас позадкував, ніби вона йому ляпас дала. Не встиг він відповісти, як Бренда вже побігла сходами нагору, важко зітхаючи і тупаючи ногами. Ніколи ще Томас не тужив так за Терезою, як тої миті. Підкоряючись примсі, він подумки покликав подругу. Але вона й досі не озивалася.

Сморід ударив у ніздрі ще на підході до приміщення, де вчора вони танцювали.

Піт і блювота.

Повсюди лежали тіла: хтось спав, хтось згорнувся калачиком і тремтів, а хтось на вигляд був геть мертвий. Хорхе, Ньют і Арис ходили навколо них з ножами напоготові.

Побачив Томас і Казана та інших глейдерів. Забувши про пульсування в голові, він відчув полегшення і радісне піднесення.

— Хлопці, що з вами трапилося? Де ви були?

— Гей, це ж Томас! — заревів Казан. — Живий і такий самий бридкий!

Підійшов Ньют і щиро усміхнувся.

— Радий, що то ти ще не здох до біса, Томмі. Дуже радий.

— І ти не здох, — сказав Томас — і з дивною нечулістю подумав: ось на що перетворилося його життя. Ось як люди вітаються після одного-двох днів розлуки. — Ви всі тут? Куди прямуєте? Як сюди дісталися?

— Всі одинадцятеро, — кивнув Ньют. — Плюс Хорхе.

Томас ставив питання швидше, ніж на них встигали відповідати.

— Є сліди Берклі та його спільників? Це вони підірвали спуск у підземелля?

Відповів Хорхе. Він стояв найближче до дверей, піднісши грізний меч до шиї Рослявого. Псих скорчився на підлозі, й поряд з ним так само скулилася Хвостата.

— Берклі ми не бачили. Швиденько втекли, а він боїться заходити вглиб міста.

Побачивши Рослявого, Томас занепокоївся. Де Білявець? Як Мінхо з рештою глейдерів впораються з його пістолетом? Озирнувшись, він ніде не побачив психа.

— Мінхо, — шепнув Томас і підізвав друга жестом. Коли Мінхо підійшов разом із Ньютом, Томас нахилився до них і запитав: — Бачили типа з дуже коротким білявим волоссям? Він тут головний.

Мінхо стенув плечима і поглядом попросив Ньюта відповісти.

— Мабуть, утік. Якщо чесно, жменька психів дала драпака, всіх зловити не вдалося.

— Чому запитуєш? — поцікавився Мінхо. — Він небезпечний?

Озирнувшись, Томас зовсім тихо промовив:

— У нього пістолет. Білявець єдиний озброєний штуковиною, небезпечнішою за ніж. І милим цього хлопця не назвеш.

— Дрист із ним, — відмахнувся Мінхо. — За годину ми вийдемо з цього дурнуватого міста. До речі, вже час. Ходімо.

Кращої пропозиції Томас не чув уже кілька днів.

— Правильно, треба забиратися, поки Білявець не повернувся.

— Слухайте! — покликав Мінхо, відходячи і пробираючись крізь натовп. — Ми забираємося. Не здумайте переслідувати нас — і лишитеся цілі. Підете за нами — помрете. Гадаю, доволі простий вибір.

Цікаво, коли це Мінхо встиг перехопити керівництво у Хорхе? Пошукавши поглядом останнього, Томас помітив Бренду. Дівчина стояла біля стіни, потупивши погляд. Томас знову відчув укол провини за свої слова. Адже йому і справді хотілося поцілувати Бренду — й водночас було бридко. Хто знає, можливо, через наркотик? А може, через Терезу? А може…

— Агов, Томасе! — гукнув Мінхо. — Чувак, прокинься! Ходімо!

Дехто з глейдерів уже вийшов надвір, на сонце. Скільки Томас провалявся без пам’яті? Добу? Кілька годин? Він пішов на вихід, зупинившись біля Бренди й легенько підштовхнувши її в бік сходів. Томас уже засумнівався, що дівчина піде з глейдерами далі, однак та недовго вагалася.

Мінхо, Ньют і Хорхе прикривали відступ. Дочекавшись, поки всі — крім Бренди й Томаса — вийдуть надвір, вони й самі позадкували до сходів, вимахуючи на всі боки ножами. Щоправда, ніхто й не збирався зчиняти бійки. Психи раділи, що живі.

Усі зібралися у провулку неподалік сходів. Томас не квапився відходити від них, тоді як Бренда проштовхалася в інший кінець гурту. Томас дав собі слово, що як дістанеться прихистку, обов’язково поговорить з дівчиною. Вона йому подобається, і принаймні він буде їй другом. Тепер Бренда йому така ж само близька, як колись був Чак. Його зненацька затопило почуття відповідальності за Бренду.

— …час бігти.

Томас потрусив головою, зрозумівши, що Мінхо щось казав. У черепі штрикали кинджали болю, але він постарався зосередитися.

— Залишилася десь миля, — провадив Мінхо. — 3 цими психами не так важко впоратися. Тож…

— Гей!

Крик пролунав ззаду, гучний і рипучий — і вповні божевільний. Обернувшись, на нижній сходинці, біля відчинених дверей, Томас побачив Білявця з простягнутою рукою. З дивовижною твердістю його долоня з побілілими кісточками стискала пістолет. Зброя була націлена на Томаса.

Ніхто і ворухнутися не встиг, як вона вистрілила — і вузьким провулком покотився громовитий гуркіт.

Ліве Томасове плече прошив нестерпний біль.