Випробування вогнем

Розділ 52

Внутрішній бік дверей так само світився зеленим, перетворюючи маленьку кімнату на моторошну, похмуру в’язницю. Томасу хотілося кричати, плакати, пускаючи шмарклі й скиглячи, ’ але занадто вже боліла голова. Біль свердлив череп, а очі ніби плавали в киплячій лаві.

Але крізь цей біль пробивався ще гірший — біль у серці від остаточної втрати Терези. Томас просто не міг дозволити собі плакати.

Лежачи на підлозі, він геть утратив лік часу. Здавалося, люди, які за всім оцим стояли, так і хотіли, щоб Томас опинився тут і в очікуванні кінця про все встиг подумати. Про те, як прохання Терези будь-що довіряти їй обернулося черговим брудним трюком дволикої зрадниці.

Минула година. Чи дві, чи три. Чи всього тридцять хвилин. Томас гадки не мав.

А тоді зачулося сичання.

У слабкому світлі було видно, як з отворів у стіні навпроти просочуються тонкі цівки диму. Попри страшний біль у голові, Томас огледів інші стіни. З усіх отворів струменів незрозумілий туман.

Сичання стояло, як у розворушеному зміїному кублі.

«То це кінець?» Після всіх пройдених тестів, після розгадки коду і страшних битв, Томас загине від якогось отруйного газу? Як безглуздо! Безглуздо. Він бився з гріверами й психами, пережив вогнепальне поранення й інфекцію… «БЕЗУМ»! Це ж вони врятували його, а тепер вони ж його й отруять до смерті?

Томас сів, скрикнувши від болю, й озирнувся в пошуках бодай чогось, що могло б…

Втома. Яка втома!

Дивне відчуття в грудях. Млоїть.

Газ.

Втома. Біль. Тіло виснажене.

Томас вдихав газ.

Нічого не міг вдіяти.

Яка… втома…

У грудях… млоїть…

Тереза… Чому все мало закінчитися так?

Втома…

Згасаючою свідомістю Томас відчув, як голова буцнулася об підлогу.

Зрада.

Яка…

Втома…