B. СТАДІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ
I. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЩОДО РОЗСЛІДУВАННЯ
1. Обов’язок здійснювати повне й ефективне розслідування
«Кайя проти Туреччини» (Kaya v Turkey), 22729/93,19 лютого 1998 р.
89. ... не було перевірено наявність слідів пороху на руках чи одежі загиблого або чому не було здійснено дактилоскопічне дослідження зброї ... ці прорахунки слід вважати особливо серйозними з огляду на те, що тіло потім передали жителям села, що унеможливило здійснення будь-яких додаткових досліджень, зокрема куль, які залишалися в тілі. Єдиними речовими доказами, зібраними на місці подій для подальших досліджень, були зброя та набої, якими нібито користувався загиблий. Утім, хоч яке значення мала на ту пору ця ініціатива як слідча дія, треба зазначити, що прокурор видав постанову про непідвідомчість, не дочекавшись висновків експертів-балістиків ...
Протокол судово-медичного розтину є єдиним документом, що містить дані про характер, тяжкість та місця кульових поранень, завданих загиблому. Суд поділяє занепокоєність Комісії з приводу неповноти цього протоколу в кількох суттєвих позиціях, зокрема, йому бракує будь-яких висновків щодо фактичної кількості куль, що влучили в загиблого та бодай якоїсь оцінки відстані, з якої зроблено постріли цими кулями. Не можна твердити, ніби формально виконана аутопсія чи її результати, зафіксовані в протоколі, можуть слугувати основою якого-небудь ефективного розслідування «по холодних слідах» або ж справді відповідати навіть мінімальним вимогам до розслідування очевидної справи про правомірне позбавлення життя, оскільки вони залишили без відповіді надто багато вкрай важливих запитань...
«Ерґі проти Туреччини» (Ergi v Turkey), 23818/94, 28 липня 1998 р.
82. ... зобов’язання гарантувати право на життя згідно зі статтею 2 ... вимагає за своїм змістом проведення в якійсь формі ефективного офіційного розслідування в разі загибелі осіб внаслідок застосування сили ... це зобов’язання не обмежується справами, в яких було встановлено факт спричинення загибелі представником держави. Немає вирішального значення й те, чи подавали члени сім’ї загиблого або інші особи офіційну скаргу з приводу позбавлення життя до відповідного слідчого органу. У розглядуваній справі вже сама обізнаність органів влади про вбивство створювала ipso facto зобов’язання за статтею 2 Конвенції провести ефективне розслідування супутніх обставин смерті ...
«М. Ч. проти Болгарії» (M C v Bulgaria), 39272/98, 4 грудня 2003 р.
181. Суд вважає, що, хоч на практиці, можливо, іноді важко довести факт незгоди без наявності «прямих» доказів зґвалтування, таких як сліди насильства чи свідчення безпосередніх свідків, органи влади все ж таки повинні перевірити всі факти і приймати рішення на підставі оцінки всіх наявних обставин. Розслідування та його висновки мають зосереджуватися на питанні незгоди.
182. Цього в справі заявниці не зроблено. Суд доходить висновку, що органи влади не провели достатнього розслідування наявних обставин у справі заявниці через те, що надмірно наголошували на необхідності «прямих» доказів зґвалтування. Їхній підхід у цій конкретній справі був обмежувальним, який практично підвищує «чинення опору» до статусу визначальної ознаки цього злочину.
183. Органам влади також можна було б закинути те, що вони надавали невеликого значення особливо вразливому становищу молодих людей та специфічним психологічним чинникам, наявним у справах про зґвалтування неповнолітніх...
184. Окрім того, вони допускали значні затримки у розслідуванні ...
«Рамсагаї і інші проти Нідерландів» (Ramsahai and Others v Netherlands) [GC], 53291/99,15 травня 2007р.
329. Причини, з яких не здійснено ні дослідження рук двох офіцерів на наявність слідів пострілу з вогнепальної зброї, ні відтворення обставин події, а також очевидний брак будь-якого дослідження їхньої зброї ... чи набоїв та брак задовільного документального зображення травми на тілі Моравія Рамсагаї внаслідок влучення кулі ..., пояснені не були.
330. Навіть більше, офіцери Бронс і Бюльтсра після інциденту були ізольовані та допитані аж майже через три дні після того ... Хоча, як вже відзначено, якихось доказів їхньої змови одне з одним чи з іншими колегами з поліційного підрозділу з Амстердама/Амстеллянда немає, сам уже той факт, що з метою зменшити ймовірність такої змови належних заходів вжито не було, становить значну прогалину з огляду на повноту розслідування ...
332. Отже, стаття 2 Конвенції була порушена, оскільки розслідування обставин, що супроводжували смерть Моравія Рамсагаї, було неповним.
338. При тому, що й справді, зобов’язуючи місцеву поліцію утримуватися від дій до прибуття незалежних слідчих, можна спричинити втрату чи знищення важливих доказів, представники уряду не вказали на наявність особливих обставин, що спонукали б місцевий підрозділ поліції у цьому випадку вживати якихось інших негайних заходів, окрім забезпечення охорони відповідної ділянки .
339. ... Окрім того, як міністр юстиції заявив у парламенті, співробітники Державного департаменту карного розшуку мають можливість прибути на місце подій в середньому щонайпізніше за півтори години. Зважаючи на це, затримка на щонайменше 15 з половиною годин є неприйнятною.
340. Що ж до розслідувань, проведених в поліційному підрозділі Амстердама/Амстеллянда після того, як ведення справи перебрав на себе Державний департамент карного розшуку, то Суд не вважає, що подальша участь Департаменту здатна повністю усунути неприємні відчуття від браку незалежності і безсторонності підрозділу...
347. Оприлюднення чи публікація звітів поліції та матеріалів розслідування може стосуватися дражливих питань, що може завдати шкоди приватним особам чи іншим розслідуванням. Тому не можна вважати, що стаття 2 автоматично вимагає надавати найближчим родичам загиблого доступ до проводжуваного розслідування. Доступ громадськості або родичів потерпілого, якого вона вимагає, може бути передбачений на інших етапах наявних процедур ...
348. Суд не вважає, що стаття 2 покладає на слідчі органи обов’язок задовольняти кожне клопотання про виконання якоїсь конкретної слідчої дії, з яким звертається родич в ході розслідування.
349. Палата дійшла висновку, що заявникам було надано доступ до інформації, зібраної слідством, у межах, достатніх для забезпечення їхньої дієвої участі в провадженні, спрямованому на оскарження рішення не переслідувати офіцера Бронса в судовому порядку...
353. Стаття 2 аж ніяк не вимагає, щоб усі процесуальні дії, виконувані після відкриття слідства за фактом насильницької смерті (inquiry into a violent death), були публічними ... мірилом тут є наявність достатнього елемента публічного аналізу розслідувань чи їхніх результатів, який гарантував би підзвітність і на практиці, і в теорії, підтримував впевненість суспільства в тому, що органи влади дотримуються принципів верховенства права і запобігав появі зовнішніх ознак мовчазного потурання протиправним діям чи терпимості до них. У цьому зв’язку слід погодитися з тим, що глибина необхідного публічного аналізу може залежати від конкретного випадку.
2. Відсутність зобов’язання бути безстороннім
«Дактарас проти Литви» (Daktaras v Lithuania), 42095/98,10 жовтня 2000 р.
44. ... в цій справі оскаржену заяву прокурор зробив не в якомусь контексті, незалежному від кримінального провадження як такого — наприклад, на прес-конференції, а у вигляді вмотивованого рішення, винесеного на попередньому етапі цього провадження, щоб відхилити клопотання заявника про припинення судового переслідування.
Суд також бере до уваги те, що, заявляючи в своєму рішенні про «доведену» вину заявника наявними в матеріалах справи доказами, прокурор вжив той самий термін, який вжив заявник у своєму клопотанні про припинення провадження, стверджуючи, що його вина наявними у справі доказами «не доведена». Хоча вибір слова «доведений» невдалий, Суд вважає, що, беручи до уваги контекст, у якому вжито це слово, як заявник, так і прокурор мали на увазі не питання доведення вини заявника доказами — що явно не є питанням, яке має розв’язувати прокурор, — а питання наявності в матеріалах справи достатніх доказів вини заявника, які б давали підстави для передання справи на розгляд суду.
45. Зважаючи на ці обставини, Суд дійшов висновку, що формулювання, вжиті прокурором у його рішенні від 1 жовтня 1996 року, не становлять порушення презумпції невинуватості.
«Прібке проти Італії» (Priebke v Italy) (ухв.), 48799/99, 5 квітня 2001 р.
1. ... Заявник, зокрема, робить наголос на таких обставинах, що, на його особисте переконання, свідчать про характер судового процесу, учасником якого він був:
- що під час судового засідання 10 травня 1996 року представник прокуратури пан І. публічно заявив про свою прихильність до руху опору, водночас демонструючи цілковиту зневагу стосовно тих, хто воював на протилежному боці...;
- b)... Суд передовсім нагадує, що гарантії незалежності та неупередженості, які містяться в статті 6 Конвенції, стосуються тільки судових органів, що вповноважені ухвалювати вироки про засудження в кримінальному порядку і не стосуються ... представника прокуратури, який, зокрема, є однією із сторін змагальної судової процедури. У всякому випадку, Суд вважає, що заяви пана І. обмежувалися посиланнями на достоїнства руху опору порівняно з націонал-соціалізмом...
3. Заяви для ЗМІ
«Краксі проти Італії» (Craxi v Italy), 34896/97, 5 грудня 2002 р.
105. Щодо тверджень заявника, відповідно до яких прокуратура систематично і добровільно повідомляла засобам масової інформації про конфіденційні документи, Суд нагадує про те, що заявник не вжив жодних практичних заходів, завдяки яким можна було б провести розслідування відповідальності представників прокуратури або зробити припущення, що останні вийшли за межі своїх повноважень з тим, щоб завдати шкоди публічному іміджу заявника чи Соціалістичної партії Італії.
«Каракаш і Єшілимак проти Туреччини» (Karakaς and Yeςiltmak v Turkey), 43925/98, 28 червня 2005 р.
50. Свобода висловлення поглядів, що її гарантує стаття 10 Конвенції, передбачає свободу отримувати та передавати інформацію. Тому частина 2 статті 6 не може перешкодити органам влади інформувати загал про ще не завершені кримінальні розслідування, вимагаючи, однак, щоб вони це робили з усією тією обачністю й обережністю, якої потребує дотримання презумпції невинуватості...
52. Суд зауважує, що в цій справі поліція організувала пресконференцію з приводу, не пов’язаного з кримінальним провадженням, на якій журналістам надали інформацію про арештованих й дозволили фотографувати.
53. ... Хоча й справді після прес-конференції два часописи оприлюднили імена й фото двох заявників та повідомили, що поліція арештувала їх як членів «Дев-Соль» під час підготування до проведення демонстрації, Суд не вважає установленим той факт, що поліція стверджувала про те, що заявники винуваті в учиненні правопорушень, за які їх було заарештовано, чи що на цій прес-конференції вона якось інакше дала попередню оцінку фактам, перш ніж це зробив компетентний судовий орган.
54. З урахуванням викладеного вище Суд вважає, що право заявників на презумпцію їхньої невинуватості в цій справі порушене не було.
«Й. Б. і інші проти Туреччини» (Y B and Others v Turkey), 48173/99 і 48319/99, 28 жовтня 2004 р.
49. Відтак, в підготовленому поліцією та поширеному засобами масової інформації прес-релізі заявників було зображено без жодних двомовностей чи застережень як «членів незаконної організації», а саме — марксистсько-ленінської комуністичної партії. Знов таки, відповідно до викладеного в цьому прес-релізі, «було встановлено», що заарештовані особи вчинили низку правопорушень в різних місцях району Ізмір... На думку Суду, ці два зауваження можна вважати такими, які містять твердження про те, що, на думку поліції, заявники вчинили правопорушення, в яких їх було обвинувачено.
50. Взята в цілому поведінка поліційних органів, в тій мірі, в якій вона відбиває попередню оцінку обвинувачень, що могли бути висунуті проти заявників, а також надані в розпорядження засобів масової інформації відомості, що дозволяють легко ідентифікувати особи заявників, не узгоджуються з дотриманням презумпції невинуватості. Проведена в подібному вигляді прес-конференція, з одного боку, підштовхувала громадськість повірити у винність заявників та, з іншого боку, виносила попередню оцінку фактам ще до того, як це мали зробити наділені відповідними повноваженнями судді.
«Хужин і інші проти Росії» (Khuzhin and Others v Russia), 13470/02, 23 жовтня 2008 р.
95. ... Суд відзначає, що за кілька днів до призначеної дати відкриття судового процесу в справі заявників, один із державних каналів телебачення транслював ток-шоу, в якому взяли участь слідчий, що займався заявниковою справою, міський прокурор та начальник управління з особливо небезпечних злочинів обласної прокуратури. Учасники детально обговорювали справу заявників, до них інколи приєднувався ведучий програми та особа, що, за її заявою, потерпіла від цих злочинів. Потому програма виходила в ефір двічі вже під час судового процесу та ще один раз — за кілька днів до початку розгляду в порядку апеляції.
96. Щодо змісту програми, то Суд відзначає, що всі три посадові особи з боку обвинувачення кваліфікували дії, інкриміновані заявникам, як вчинений ними «злочин». Їхні заяви не обмежувалися характеристикою статусу справи на розгляді суду чи «рівня підозр» щодо заявників, а представляли як встановлений факт, без жодних умов чи застережень, їхню причетність до скоєння правопорушень, без якоїсь згадки про те, що самі заявники її заперечували. Окрім того, прокурор міста пан Зінтереков згадував про судимості заявників, характеризуючи останніх як затятих злочинців, та стверджував, що вчинення «злочину» стало наслідком їхніх «особистих якостей» — «грубості й безпричинної жорстокості». У кінцевому слові він також сказав, що в суду першої інстанції просто немає іншого вибору, ніж призначити належний строк покарання, представивши таким чином засудження заявників як єдиний наслідок судового процесу ... Суд вважає, що такі твердження з боку посадових осіб дорівнювали проголошенню заявників винуватими та передувало оцінці фактів компетентним органом судової влади. Зважаючи на те, що ці посадові особи мали високе становище в органах влади міста та обласної прокуратури, їм слід було особливо зважено підходити до вибору слів для характеристики кримінальної справи проти заявників, що перебувала на розгляді суду. Втім, беручи до уваги описаний вище зміст їхніх заяв, Суд доходить висновку, що деякі з них не могли не схиляти загал до думки, що заявники винуваті, ще до того, як їхню вину було доведено в установленому законом порядку. Отож Суд робить висновок про те, що презумпцію невинуватості заявників порушено.
4. Критика посадових осіб
«Лєшнік проти Словаччини» (Lešnik v Slovakia), 35640/97,11 березня 2003 р.
57. Хоча висловлювання заявника щодо професійних і особистих якостей відповідного прокурора можна вважати оцінними судженнями, що не підлягають доведенню, Суд зазначає, що згадані вище листи також містили звинувачення останнього в неправомірній та образливій поведінці. Відтак заявник стверджував, зокрема, що прокурор неправомірно відмовився підтримати його обвинувачення в карному злочині, зловживав своїми повноваженнями і був у зв’язку з цим причетним до хабарництва та незаконного прослуховування заявникового телефону. Ці твердження, на думку Суду, були ствердженням фактів...
58. Утім національні органи судової влади, дослідивши всі наявні докази, дійшли висновку, що згадані вище твердження заявника були безґрунтовними. В Суду немає даних, які б вказували на те, що такий висновок суперечив встановленим у справі фактам чи був безпідставним...
59. Ці ж обвинувачення були серйозними за своїм характером та були повторені неодноразово. Вони могли завдати прокуророві образи чи справити негативний вплив на нього при виконанні його обов’язків, а також, — коли йдеться про лист, надісланий в Генеральну прокуратуру, — завдати шкоди його репутації.
60. Заявник цими твердженнями, як усі погоджуються, прагнув домогтись од відповідних органів влади відшкодування за дії П., які він вважав за неправомірні чи протизаконні. Суд, проте, зазначає, що заявник не мав перешкод у тому, щоб домагатися такого відшкодування з використанням належних засобів ...
63. Хоча стягнення, накладене на заявника, — чотири місяці позбавлення волі з відкладенням виконання на 1 рік випробувального строку, — саме по собі не є незначним, ... воно лежить на нижній межі передбаченого ...
65. Відповідно, порушення статті 10 Конвенції не було.
«Жулі і САРЛЬ Ліберасьйон проти Франції» (July and Sarl Liberation v France), 20893/03, 14 лютого 2007р.
65. В цій справі Суд визнав, що заявників засудили за опублікування статті з описом того, як відбувалась і якою була за змістом прес-конференція, що її організували напередодні опублікування саме цієї статті представники цивільної сторони, що були критично налаштованими стосовно розслідування кримінальної справи, яка набула великого розголосу в ЗМІ і в якій йшлось про причини смерті за підозрілих обставин французького судді, що обіймав посаду в Джибуті. Суд також підкреслив, що кінцевою метою цієї прес-конференції було оприлюднення запиту щодо проведення розслідування головною інспекцією судових служб, яке було подане 13 травня 2000 року однією із цивільних сторін — вдовою загиблого — і адресоване до міністерства юстиції; в запиті йшлось про умови оперування інформацією...
68. Спираючись на викладене вище, Суд відзначає, для того щоб сформулювати обвинувальний вирок, апеляційний суд Версаля зауважив, що в двох місцях опублікованої статті, яка стала предметом оскарження, йшлось про посягання на «честь та гідність» двох суддів, які від самого початку займались розслідуванням справи, оскільки їх обвинуватили в тому, що вони під час проведення допиту головного свідка у цій справі довели його «заінтересованість», а також проводили розслідування справи у стилі Рокамболя (de manière «rocambolesque» — тобто фантастично, неймовірно, у стилі героя романів Понсона дю Террайля. — Прим. перекл.), і ці обвинувачення були оцінені як дифамаційні відповідно до змісту статей 29, 30 та 31 закону від 29 липня 1881 року.
69. В результаті Європейський суд зауважує, що судді апеляційної інстанції для того, щоб відхилити мотиви виправдання на підставі щирих намірів, обвинуватили журналістку, з одного боку, в тім, що вона «не побажала висвітлити тему у вигляді інтерв’ю», зауваживши, що вона обрала «середній шлях», піклуючись про «зручність», а також що вона повинна була «уточнити, що вона утримується від обговорення висунутих обвинувачень», тоді як — і на цьому наголошує Європейський суд — національні судові органи не повинні підміняти собою засоби масової інформації та вказувати, до якої специфічної техніки викладу матеріалу має вдаватись журналіст при оприлюдненні інформації, оскільки стаття 10 захищає, окрім змісту висловлених ідей та інформації, також і їхній спосіб вираження...
71. З іншого боку, судді апеляційної інстанції вважали, що «обираючи форму подання матеріалу та зупиняючись на такому, який не є у формі інтерв’ю, авторка статті не могла не знати про те, що окремі частини цієї статті можуть стати обвинуваченням проти неї», тоді як наявність загальної вимоги, щоб журналісти систематично та формально дистанціювались від змісту цитат, які можуть завдати шкоди третім особам, провокувати їх або посягати на їхню честь, не узгоджується з роллю ЗМІ інформувати про факти, думки або ідеї, які є актуальними на цей момент. Через це наведені апеляційним судом Версалю аргументи не є переконливими для Європейського суду.
72. Окрім іншого, цей суд зауважив, що «особливо серйозні обвинувачення проти слідчих суддів» зобов’язувало журналістку — а водночас і заявників — вжити особливих засобів перестороги і наводити надзвичайно достовірні докази.
73. Ці доводи не сприяли більшому переконанню Європейського суду. Він вважає, що оскаржувана стаття представляє собою виклад прес-конференції, яка відбулась 13 березня 2000 року і була присвячена справі, що вже набула розголосу в ЗМІ та була відома громадськості. Щодо вжитих застережних заходів, то Суд констатує, що в статті свідомо вжито умовний спосіб (le conditionnel) та багато разів вжито «лапки» з тим, щоб уникнути будь-якого непорозуміння з боку читача між авторами наведених висловлювань та аналітикою редакції газети, при цьому кожного разу читачеві були представлені імена співрозмовників, і це зроблено в такий спосіб, щоб не могло виникнути підстав, як це трапилось у випадку з апеляційним судом, для пред’явлення окремих частин тексту як обвинувачення журналістці, а отже, і заявникам. Окрім того, в статті нема мотивів особистої неприязні стосовно згаданих в ній суддів, як це визнала перша судова інстанція.
74. Окрім усього, у статті йдеться про суддів. Тому, навіть якщо не відповідає дійсності те, що вони свідомо виставляють для пильного контролю свої вчинки та дії — точно так, як і політики — а тому, коли йдеться про критику їхньої поведінки, то й підхід в цьому має бути такий же, як і до політиків... проте межі допустимої критики є ширшими стосовно посадових осіб, які виконують свої офіційні повноваження, як, зокрема, в цій справі, порівняно зі звичайними пересічними особами. Європейський суд робить із цього висновок, що наведені касаційним судом аргументи з тим, щоб відхилити скаргу заявників, не є ані застосовними до цієї справи, ані достатніми, оскільки вони суперечать наведеним вище принципам. Насправді особи, про яких йде мова і обидва є службовцями, що належать до «основного інституту держави», можуть бути підданими особистій критиці в «допустимих» межах, а не тільки в теоретичний або загальний спосіб.
75. Залишається, нарешті, порушена апеляційним судом тема, яка стосується викривленого представлення висловлювань одного з учасників прес-конференції, а саме — коли йдеться про означення «rocambolesque» — у стилі Рокамболя, тобто, фантастично, неймовірно — що характеризує небезсторонність з боку заявників. Якщо цей термін було вжито під час прес-конференції, то Європейський суд відзначає, що хоч і продовжували залишатись сумніви в його точному змісті, однак апеляційний суд вважав, що автор висловлювання «не мав наміру (висловлювати) недвозначне бажання викрити спосіб, у який проводять розслідування справи його колеги». Європейський суд звернув особливу увагу на те, що це означення, звичайно ж, далеке від того, щоб бути похвалою, навіть якщо його вже впродовж довгого часу вживають в сучасній мові, автор статті запозичив в одного з учасників прес-конференції, а не обрала особисто журналістка.
76. Хоч там як, Європейський суд вважає, що заявники, публікуючи статтю, навіть не вдалися до певної міри «перебільшення або ж частки «провокації», які є все ж допустимими в рамках здійснення журналістської свободи в демократичному суспільстві, а отже, не перейшли меж тієї свободи, якою їм дозволено користуватись. Суд справді не вбачає в розглянутих вище оскаржуваних висловах «вочевидь образливого» висловлювання стосовно зазначених суддів, зокрема в тім, що стосується означення «rocambolesque». На думку Європейського суду, наведені з цього приводу національним суддею аргументи з тим, щоб зробити висновок про брак неупередженого підходу погано узгоджуються з принципами щодо права на свободу вираження поглядів та ролі «вартового пса», яку виконують засоби масової інформації...
77. З огляду на викладене вище та в світлі цієї справи, складовою частиною контексту якої є матеріал, що став предметом оскарження, засудження заявників за дифамацію не можна вважати пропорційним, а отже, «необхідним у демократичному суспільстві» в значенні статті 10 Конвенції. Відповідно, є порушення цього положення.
1. Обов’язок здійснювати повне й ефективне розслідування
«Кайя проти Туреччини» (Kaya v Turkey), 22729/93,19 лютого 1998 р.
89. ... не було перевірено наявність слідів пороху на руках чи одежі загиблого або чому не було здійснено дактилоскопічне дослідження зброї ... ці прорахунки слід вважати особливо серйозними з огляду на те, що тіло потім передали жителям села, що унеможливило здійснення будь-яких додаткових досліджень, зокрема куль, які залишалися в тілі. Єдиними речовими доказами, зібраними на місці подій для подальших досліджень, були зброя та набої, якими нібито користувався загиблий. Утім, хоч яке значення мала на ту пору ця ініціатива як слідча дія, треба зазначити, що прокурор видав постанову про непідвідомчість, не дочекавшись висновків експертів-балістиків ...
Протокол судово-медичного розтину є єдиним документом, що містить дані про характер, тяжкість та місця кульових поранень, завданих загиблому. Суд поділяє занепокоєність Комісії з приводу неповноти цього протоколу в кількох суттєвих позиціях, зокрема, йому бракує будь-яких висновків щодо фактичної кількості куль, що влучили в загиблого та бодай якоїсь оцінки відстані, з якої зроблено постріли цими кулями. Не можна твердити, ніби формально виконана аутопсія чи її результати, зафіксовані в протоколі, можуть слугувати основою якого-небудь ефективного розслідування «по холодних слідах» або ж справді відповідати навіть мінімальним вимогам до розслідування очевидної справи про правомірне позбавлення життя, оскільки вони залишили без відповіді надто багато вкрай важливих запитань...
«Ерґі проти Туреччини» (Ergi v Turkey), 23818/94, 28 липня 1998 р.
82. ... зобов’язання гарантувати право на життя згідно зі статтею 2 ... вимагає за своїм змістом проведення в якійсь формі ефективного офіційного розслідування в разі загибелі осіб внаслідок застосування сили ... це зобов’язання не обмежується справами, в яких було встановлено факт спричинення загибелі представником держави. Немає вирішального значення й те, чи подавали члени сім’ї загиблого або інші особи офіційну скаргу з приводу позбавлення життя до відповідного слідчого органу. У розглядуваній справі вже сама обізнаність органів влади про вбивство створювала ipso facto зобов’язання за статтею 2 Конвенції провести ефективне розслідування супутніх обставин смерті ...
«М. Ч. проти Болгарії» (M C v Bulgaria), 39272/98, 4 грудня 2003 р.
181. Суд вважає, що, хоч на практиці, можливо, іноді важко довести факт незгоди без наявності «прямих» доказів зґвалтування, таких як сліди насильства чи свідчення безпосередніх свідків, органи влади все ж таки повинні перевірити всі факти і приймати рішення на підставі оцінки всіх наявних обставин. Розслідування та його висновки мають зосереджуватися на питанні незгоди.
182. Цього в справі заявниці не зроблено. Суд доходить висновку, що органи влади не провели достатнього розслідування наявних обставин у справі заявниці через те, що надмірно наголошували на необхідності «прямих» доказів зґвалтування. Їхній підхід у цій конкретній справі був обмежувальним, який практично підвищує «чинення опору» до статусу визначальної ознаки цього злочину.
183. Органам влади також можна було б закинути те, що вони надавали невеликого значення особливо вразливому становищу молодих людей та специфічним психологічним чинникам, наявним у справах про зґвалтування неповнолітніх...
184. Окрім того, вони допускали значні затримки у розслідуванні ...
«Рамсагаї і інші проти Нідерландів» (Ramsahai and Others v Netherlands) [GC], 53291/99,15 травня 2007р.
329. Причини, з яких не здійснено ні дослідження рук двох офіцерів на наявність слідів пострілу з вогнепальної зброї, ні відтворення обставин події, а також очевидний брак будь-якого дослідження їхньої зброї ... чи набоїв та брак задовільного документального зображення травми на тілі Моравія Рамсагаї внаслідок влучення кулі ..., пояснені не були.
330. Навіть більше, офіцери Бронс і Бюльтсра після інциденту були ізольовані та допитані аж майже через три дні після того ... Хоча, як вже відзначено, якихось доказів їхньої змови одне з одним чи з іншими колегами з поліційного підрозділу з Амстердама/Амстеллянда немає, сам уже той факт, що з метою зменшити ймовірність такої змови належних заходів вжито не було, становить значну прогалину з огляду на повноту розслідування ...
332. Отже, стаття 2 Конвенції була порушена, оскільки розслідування обставин, що супроводжували смерть Моравія Рамсагаї, було неповним.
338. При тому, що й справді, зобов’язуючи місцеву поліцію утримуватися від дій до прибуття незалежних слідчих, можна спричинити втрату чи знищення важливих доказів, представники уряду не вказали на наявність особливих обставин, що спонукали б місцевий підрозділ поліції у цьому випадку вживати якихось інших негайних заходів, окрім забезпечення охорони відповідної ділянки .
339. ... Окрім того, як міністр юстиції заявив у парламенті, співробітники Державного департаменту карного розшуку мають можливість прибути на місце подій в середньому щонайпізніше за півтори години. Зважаючи на це, затримка на щонайменше 15 з половиною годин є неприйнятною.
340. Що ж до розслідувань, проведених в поліційному підрозділі Амстердама/Амстеллянда після того, як ведення справи перебрав на себе Державний департамент карного розшуку, то Суд не вважає, що подальша участь Департаменту здатна повністю усунути неприємні відчуття від браку незалежності і безсторонності підрозділу...
347. Оприлюднення чи публікація звітів поліції та матеріалів розслідування може стосуватися дражливих питань, що може завдати шкоди приватним особам чи іншим розслідуванням. Тому не можна вважати, що стаття 2 автоматично вимагає надавати найближчим родичам загиблого доступ до проводжуваного розслідування. Доступ громадськості або родичів потерпілого, якого вона вимагає, може бути передбачений на інших етапах наявних процедур ...
348. Суд не вважає, що стаття 2 покладає на слідчі органи обов’язок задовольняти кожне клопотання про виконання якоїсь конкретної слідчої дії, з яким звертається родич в ході розслідування.
349. Палата дійшла висновку, що заявникам було надано доступ до інформації, зібраної слідством, у межах, достатніх для забезпечення їхньої дієвої участі в провадженні, спрямованому на оскарження рішення не переслідувати офіцера Бронса в судовому порядку...
353. Стаття 2 аж ніяк не вимагає, щоб усі процесуальні дії, виконувані після відкриття слідства за фактом насильницької смерті (inquiry into a violent death), були публічними ... мірилом тут є наявність достатнього елемента публічного аналізу розслідувань чи їхніх результатів, який гарантував би підзвітність і на практиці, і в теорії, підтримував впевненість суспільства в тому, що органи влади дотримуються принципів верховенства права і запобігав появі зовнішніх ознак мовчазного потурання протиправним діям чи терпимості до них. У цьому зв’язку слід погодитися з тим, що глибина необхідного публічного аналізу може залежати від конкретного випадку.
2. Відсутність зобов’язання бути безстороннім
«Дактарас проти Литви» (Daktaras v Lithuania), 42095/98,10 жовтня 2000 р.
44. ... в цій справі оскаржену заяву прокурор зробив не в якомусь контексті, незалежному від кримінального провадження як такого — наприклад, на прес-конференції, а у вигляді вмотивованого рішення, винесеного на попередньому етапі цього провадження, щоб відхилити клопотання заявника про припинення судового переслідування.
Суд також бере до уваги те, що, заявляючи в своєму рішенні про «доведену» вину заявника наявними в матеріалах справи доказами, прокурор вжив той самий термін, який вжив заявник у своєму клопотанні про припинення провадження, стверджуючи, що його вина наявними у справі доказами «не доведена». Хоча вибір слова «доведений» невдалий, Суд вважає, що, беручи до уваги контекст, у якому вжито це слово, як заявник, так і прокурор мали на увазі не питання доведення вини заявника доказами — що явно не є питанням, яке має розв’язувати прокурор, — а питання наявності в матеріалах справи достатніх доказів вини заявника, які б давали підстави для передання справи на розгляд суду.
45. Зважаючи на ці обставини, Суд дійшов висновку, що формулювання, вжиті прокурором у його рішенні від 1 жовтня 1996 року, не становлять порушення презумпції невинуватості.
«Прібке проти Італії» (Priebke v Italy) (ухв.), 48799/99, 5 квітня 2001 р.
1. ... Заявник, зокрема, робить наголос на таких обставинах, що, на його особисте переконання, свідчать про характер судового процесу, учасником якого він був:
- що під час судового засідання 10 травня 1996 року представник прокуратури пан І. публічно заявив про свою прихильність до руху опору, водночас демонструючи цілковиту зневагу стосовно тих, хто воював на протилежному боці...;
- b)... Суд передовсім нагадує, що гарантії незалежності та неупередженості, які містяться в статті 6 Конвенції, стосуються тільки судових органів, що вповноважені ухвалювати вироки про засудження в кримінальному порядку і не стосуються ... представника прокуратури, який, зокрема, є однією із сторін змагальної судової процедури. У всякому випадку, Суд вважає, що заяви пана І. обмежувалися посиланнями на достоїнства руху опору порівняно з націонал-соціалізмом...
3. Заяви для ЗМІ
«Краксі проти Італії» (Craxi v Italy), 34896/97, 5 грудня 2002 р.
105. Щодо тверджень заявника, відповідно до яких прокуратура систематично і добровільно повідомляла засобам масової інформації про конфіденційні документи, Суд нагадує про те, що заявник не вжив жодних практичних заходів, завдяки яким можна було б провести розслідування відповідальності представників прокуратури або зробити припущення, що останні вийшли за межі своїх повноважень з тим, щоб завдати шкоди публічному іміджу заявника чи Соціалістичної партії Італії.
«Каракаш і Єшілимак проти Туреччини» (Karakaς and Yeςiltmak v Turkey), 43925/98, 28 червня 2005 р.
50. Свобода висловлення поглядів, що її гарантує стаття 10 Конвенції, передбачає свободу отримувати та передавати інформацію. Тому частина 2 статті 6 не може перешкодити органам влади інформувати загал про ще не завершені кримінальні розслідування, вимагаючи, однак, щоб вони це робили з усією тією обачністю й обережністю, якої потребує дотримання презумпції невинуватості...
52. Суд зауважує, що в цій справі поліція організувала пресконференцію з приводу, не пов’язаного з кримінальним провадженням, на якій журналістам надали інформацію про арештованих й дозволили фотографувати.
53. ... Хоча й справді після прес-конференції два часописи оприлюднили імена й фото двох заявників та повідомили, що поліція арештувала їх як членів «Дев-Соль» під час підготування до проведення демонстрації, Суд не вважає установленим той факт, що поліція стверджувала про те, що заявники винуваті в учиненні правопорушень, за які їх було заарештовано, чи що на цій прес-конференції вона якось інакше дала попередню оцінку фактам, перш ніж це зробив компетентний судовий орган.
54. З урахуванням викладеного вище Суд вважає, що право заявників на презумпцію їхньої невинуватості в цій справі порушене не було.
«Й. Б. і інші проти Туреччини» (Y B and Others v Turkey), 48173/99 і 48319/99, 28 жовтня 2004 р.
49. Відтак, в підготовленому поліцією та поширеному засобами масової інформації прес-релізі заявників було зображено без жодних двомовностей чи застережень як «членів незаконної організації», а саме — марксистсько-ленінської комуністичної партії. Знов таки, відповідно до викладеного в цьому прес-релізі, «було встановлено», що заарештовані особи вчинили низку правопорушень в різних місцях району Ізмір... На думку Суду, ці два зауваження можна вважати такими, які містять твердження про те, що, на думку поліції, заявники вчинили правопорушення, в яких їх було обвинувачено.
50. Взята в цілому поведінка поліційних органів, в тій мірі, в якій вона відбиває попередню оцінку обвинувачень, що могли бути висунуті проти заявників, а також надані в розпорядження засобів масової інформації відомості, що дозволяють легко ідентифікувати особи заявників, не узгоджуються з дотриманням презумпції невинуватості. Проведена в подібному вигляді прес-конференція, з одного боку, підштовхувала громадськість повірити у винність заявників та, з іншого боку, виносила попередню оцінку фактам ще до того, як це мали зробити наділені відповідними повноваженнями судді.
«Хужин і інші проти Росії» (Khuzhin and Others v Russia), 13470/02, 23 жовтня 2008 р.
95. ... Суд відзначає, що за кілька днів до призначеної дати відкриття судового процесу в справі заявників, один із державних каналів телебачення транслював ток-шоу, в якому взяли участь слідчий, що займався заявниковою справою, міський прокурор та начальник управління з особливо небезпечних злочинів обласної прокуратури. Учасники детально обговорювали справу заявників, до них інколи приєднувався ведучий програми та особа, що, за її заявою, потерпіла від цих злочинів. Потому програма виходила в ефір двічі вже під час судового процесу та ще один раз — за кілька днів до початку розгляду в порядку апеляції.
96. Щодо змісту програми, то Суд відзначає, що всі три посадові особи з боку обвинувачення кваліфікували дії, інкриміновані заявникам, як вчинений ними «злочин». Їхні заяви не обмежувалися характеристикою статусу справи на розгляді суду чи «рівня підозр» щодо заявників, а представляли як встановлений факт, без жодних умов чи застережень, їхню причетність до скоєння правопорушень, без якоїсь згадки про те, що самі заявники її заперечували. Окрім того, прокурор міста пан Зінтереков згадував про судимості заявників, характеризуючи останніх як затятих злочинців, та стверджував, що вчинення «злочину» стало наслідком їхніх «особистих якостей» — «грубості й безпричинної жорстокості». У кінцевому слові він також сказав, що в суду першої інстанції просто немає іншого вибору, ніж призначити належний строк покарання, представивши таким чином засудження заявників як єдиний наслідок судового процесу ... Суд вважає, що такі твердження з боку посадових осіб дорівнювали проголошенню заявників винуватими та передувало оцінці фактів компетентним органом судової влади. Зважаючи на те, що ці посадові особи мали високе становище в органах влади міста та обласної прокуратури, їм слід було особливо зважено підходити до вибору слів для характеристики кримінальної справи проти заявників, що перебувала на розгляді суду. Втім, беручи до уваги описаний вище зміст їхніх заяв, Суд доходить висновку, що деякі з них не могли не схиляти загал до думки, що заявники винуваті, ще до того, як їхню вину було доведено в установленому законом порядку. Отож Суд робить висновок про те, що презумпцію невинуватості заявників порушено.
4. Критика посадових осіб
«Лєшнік проти Словаччини» (Lešnik v Slovakia), 35640/97,11 березня 2003 р.
57. Хоча висловлювання заявника щодо професійних і особистих якостей відповідного прокурора можна вважати оцінними судженнями, що не підлягають доведенню, Суд зазначає, що згадані вище листи також містили звинувачення останнього в неправомірній та образливій поведінці. Відтак заявник стверджував, зокрема, що прокурор неправомірно відмовився підтримати його обвинувачення в карному злочині, зловживав своїми повноваженнями і був у зв’язку з цим причетним до хабарництва та незаконного прослуховування заявникового телефону. Ці твердження, на думку Суду, були ствердженням фактів...
58. Утім національні органи судової влади, дослідивши всі наявні докази, дійшли висновку, що згадані вище твердження заявника були безґрунтовними. В Суду немає даних, які б вказували на те, що такий висновок суперечив встановленим у справі фактам чи був безпідставним...
59. Ці ж обвинувачення були серйозними за своїм характером та були повторені неодноразово. Вони могли завдати прокуророві образи чи справити негативний вплив на нього при виконанні його обов’язків, а також, — коли йдеться про лист, надісланий в Генеральну прокуратуру, — завдати шкоди його репутації.
60. Заявник цими твердженнями, як усі погоджуються, прагнув домогтись од відповідних органів влади відшкодування за дії П., які він вважав за неправомірні чи протизаконні. Суд, проте, зазначає, що заявник не мав перешкод у тому, щоб домагатися такого відшкодування з використанням належних засобів ...
63. Хоча стягнення, накладене на заявника, — чотири місяці позбавлення волі з відкладенням виконання на 1 рік випробувального строку, — саме по собі не є незначним, ... воно лежить на нижній межі передбаченого ...
65. Відповідно, порушення статті 10 Конвенції не було.
«Жулі і САРЛЬ Ліберасьйон проти Франції» (July and Sarl Liberation v France), 20893/03, 14 лютого 2007р.
65. В цій справі Суд визнав, що заявників засудили за опублікування статті з описом того, як відбувалась і якою була за змістом прес-конференція, що її організували напередодні опублікування саме цієї статті представники цивільної сторони, що були критично налаштованими стосовно розслідування кримінальної справи, яка набула великого розголосу в ЗМІ і в якій йшлось про причини смерті за підозрілих обставин французького судді, що обіймав посаду в Джибуті. Суд також підкреслив, що кінцевою метою цієї прес-конференції було оприлюднення запиту щодо проведення розслідування головною інспекцією судових служб, яке було подане 13 травня 2000 року однією із цивільних сторін — вдовою загиблого — і адресоване до міністерства юстиції; в запиті йшлось про умови оперування інформацією...
68. Спираючись на викладене вище, Суд відзначає, для того щоб сформулювати обвинувальний вирок, апеляційний суд Версаля зауважив, що в двох місцях опублікованої статті, яка стала предметом оскарження, йшлось про посягання на «честь та гідність» двох суддів, які від самого початку займались розслідуванням справи, оскільки їх обвинуватили в тому, що вони під час проведення допиту головного свідка у цій справі довели його «заінтересованість», а також проводили розслідування справи у стилі Рокамболя (de manière «rocambolesque» — тобто фантастично, неймовірно, у стилі героя романів Понсона дю Террайля. — Прим. перекл.), і ці обвинувачення були оцінені як дифамаційні відповідно до змісту статей 29, 30 та 31 закону від 29 липня 1881 року.
69. В результаті Європейський суд зауважує, що судді апеляційної інстанції для того, щоб відхилити мотиви виправдання на підставі щирих намірів, обвинуватили журналістку, з одного боку, в тім, що вона «не побажала висвітлити тему у вигляді інтерв’ю», зауваживши, що вона обрала «середній шлях», піклуючись про «зручність», а також що вона повинна була «уточнити, що вона утримується від обговорення висунутих обвинувачень», тоді як — і на цьому наголошує Європейський суд — національні судові органи не повинні підміняти собою засоби масової інформації та вказувати, до якої специфічної техніки викладу матеріалу має вдаватись журналіст при оприлюдненні інформації, оскільки стаття 10 захищає, окрім змісту висловлених ідей та інформації, також і їхній спосіб вираження...
71. З іншого боку, судді апеляційної інстанції вважали, що «обираючи форму подання матеріалу та зупиняючись на такому, який не є у формі інтерв’ю, авторка статті не могла не знати про те, що окремі частини цієї статті можуть стати обвинуваченням проти неї», тоді як наявність загальної вимоги, щоб журналісти систематично та формально дистанціювались від змісту цитат, які можуть завдати шкоди третім особам, провокувати їх або посягати на їхню честь, не узгоджується з роллю ЗМІ інформувати про факти, думки або ідеї, які є актуальними на цей момент. Через це наведені апеляційним судом Версалю аргументи не є переконливими для Європейського суду.
72. Окрім іншого, цей суд зауважив, що «особливо серйозні обвинувачення проти слідчих суддів» зобов’язувало журналістку — а водночас і заявників — вжити особливих засобів перестороги і наводити надзвичайно достовірні докази.
73. Ці доводи не сприяли більшому переконанню Європейського суду. Він вважає, що оскаржувана стаття представляє собою виклад прес-конференції, яка відбулась 13 березня 2000 року і була присвячена справі, що вже набула розголосу в ЗМІ та була відома громадськості. Щодо вжитих застережних заходів, то Суд констатує, що в статті свідомо вжито умовний спосіб (le conditionnel) та багато разів вжито «лапки» з тим, щоб уникнути будь-якого непорозуміння з боку читача між авторами наведених висловлювань та аналітикою редакції газети, при цьому кожного разу читачеві були представлені імена співрозмовників, і це зроблено в такий спосіб, щоб не могло виникнути підстав, як це трапилось у випадку з апеляційним судом, для пред’явлення окремих частин тексту як обвинувачення журналістці, а отже, і заявникам. Окрім того, в статті нема мотивів особистої неприязні стосовно згаданих в ній суддів, як це визнала перша судова інстанція.
74. Окрім усього, у статті йдеться про суддів. Тому, навіть якщо не відповідає дійсності те, що вони свідомо виставляють для пильного контролю свої вчинки та дії — точно так, як і політики — а тому, коли йдеться про критику їхньої поведінки, то й підхід в цьому має бути такий же, як і до політиків... проте межі допустимої критики є ширшими стосовно посадових осіб, які виконують свої офіційні повноваження, як, зокрема, в цій справі, порівняно зі звичайними пересічними особами. Європейський суд робить із цього висновок, що наведені касаційним судом аргументи з тим, щоб відхилити скаргу заявників, не є ані застосовними до цієї справи, ані достатніми, оскільки вони суперечать наведеним вище принципам. Насправді особи, про яких йде мова і обидва є службовцями, що належать до «основного інституту держави», можуть бути підданими особистій критиці в «допустимих» межах, а не тільки в теоретичний або загальний спосіб.
75. Залишається, нарешті, порушена апеляційним судом тема, яка стосується викривленого представлення висловлювань одного з учасників прес-конференції, а саме — коли йдеться про означення «rocambolesque» — у стилі Рокамболя, тобто, фантастично, неймовірно — що характеризує небезсторонність з боку заявників. Якщо цей термін було вжито під час прес-конференції, то Європейський суд відзначає, що хоч і продовжували залишатись сумніви в його точному змісті, однак апеляційний суд вважав, що автор висловлювання «не мав наміру (висловлювати) недвозначне бажання викрити спосіб, у який проводять розслідування справи його колеги». Європейський суд звернув особливу увагу на те, що це означення, звичайно ж, далеке від того, щоб бути похвалою, навіть якщо його вже впродовж довгого часу вживають в сучасній мові, автор статті запозичив в одного з учасників прес-конференції, а не обрала особисто журналістка.
76. Хоч там як, Європейський суд вважає, що заявники, публікуючи статтю, навіть не вдалися до певної міри «перебільшення або ж частки «провокації», які є все ж допустимими в рамках здійснення журналістської свободи в демократичному суспільстві, а отже, не перейшли меж тієї свободи, якою їм дозволено користуватись. Суд справді не вбачає в розглянутих вище оскаржуваних висловах «вочевидь образливого» висловлювання стосовно зазначених суддів, зокрема в тім, що стосується означення «rocambolesque». На думку Європейського суду, наведені з цього приводу національним суддею аргументи з тим, щоб зробити висновок про брак неупередженого підходу погано узгоджуються з принципами щодо права на свободу вираження поглядів та ролі «вартового пса», яку виконують засоби масової інформації...
77. З огляду на викладене вище та в світлі цієї справи, складовою частиною контексту якої є матеріал, що став предметом оскарження, засудження заявників за дифамацію не можна вважати пропорційним, а отже, «необхідним у демократичному суспільстві» в значенні статті 10 Конвенції. Відповідно, є порушення цього положення.
II. ЗАТРИМАННЯ Й ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ
1. Правова база
«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997р.
46. ... За словами омбудсмана, жодних причин побоюватися, що він спробує втекти не було; і ніхто його не запитував, перш ніж застосовувати цей захід про те, чи він і далі наполягатиме на своїй відмові відбувати військову службу ... Отже, наслідком цього, який не був оскаржений, є те, що арешт заявника і тримання його під вартою під час конвоювання військовою поліцією з в’язниці в казарми у місті Порі (Pori) 18 червня 1992 року суперечило нормам національного права ...
Отже, в тому, що стосується цих заходів, позбавлення його волі не було «законним» за змістом частини 1 статті 5 Конвенції, положення якої було, таким чином, у цій справі порушено.
«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84, 11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1998 р.
53. ...Той факт, що заявникам не пред’явили обвинувачень і не припровадили до суду, не обов’язково означає, що мета тримання їх під вартою не відповідала пункту 1 (с) статті 5. Як уряд і Комісія вже зазначили, наявність такої мети необхідно розглядати окремо від питання її досягнення, і підпункт (с) пункту 1 статті 5 не передбачає як попередньої умови того, що для висунення обвинувачень поліція повинна була отримати достатні докази або під час арешту, або під час перебування заявників під вартою.
Можливо, такі докази не можна було отримати або, з огляду на характер підозрюваних правопорушень, їх не можна було оголосити в суді, не ставлячи під загрозу життя інших. Немає підстав вважати, що поліційне розслідування в цій справі не було добросовісним або що метою взяття заявників під варту не було сприяння цьому розслідуванню за допомогою підтвердження чи спростування конкретних підозр, що, як Суд уже визнав, були підставою для їхнього арешту ... Якби це було можливо, то поліція, як можна припускати, висунула б обвинувачення і заявників би припровадили до встановленого законом компетентного органу.
Отже, треба вважати, що арешт і тримання їх під вартою були здійснені з метою, передбаченою пунктом (с) частини 1 ...
«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 р.
90. Незалежно від того, чи становить арешт порушення законодавства держави, в якій особа, що переховується від правосуддя, знайшла притулок, Судові належить тільки дослідити питання, чи держава перебування є учасницею Конвенції, бо ж Судові потрібні докази у формі таких, що узгоджуються між собою, висновків про те, що спосіб виконання екстериторіальних дій, до яких вдалися органи влади держави, куди передано заявника, суперечив суверенітетові держави перебування, а тому й міжнародному праву ... Лише тоді тягар доказування того факту, що ні суверенітету держави перебування, ні норм міжнародного права не порушено, буде перенесено на уряд-відповідач ...
98. Заявник не представив доказів, які дозволяли б дійти таких, що узгоджуються між собою, висновків ... стосовно того, що Туреччина в цій справі порушила суверенітет Кенії чи норми міжнародного права...
99. Отже, арешт заявника 15 лютого 1999 року та його тримання під вартою відповідали «порядкові, встановленому законом» за змістом частини 1 статті 5 Конвенції. Отож порушення цього положення не було.
«Емрулла Караґез проти Туреччини» (Emrullah Karagöz v Turkey), 78027/01, 8 листопада 2005 р.
59. ... Суд зауважує, що переведення заявника в розташування жандармської частини після його взяття під варту до суду опинилося поза межами ефективного судового контролю. Він, окрім того, вважає, що передання особи, котра перебуває в попередньому ув’язненні, для проведення допиту жандармам здійснюється в обхід застосовного законодавства про строки тримання під вартою в поліції. Саме так і відбулося в справі заявника, коли його знову піддали допиту за кілька годин після взяття під варту до суду. Більше того, строк його тримання під вартою в жандармерії продовжено до 12 грудня 2001 року без якихось очевидних підстав, і вже це слід розглядати як порушення вимог законності, встановлених у пункті (с) частини 1 статті 5 Конвенції, бо ж усі гарантії, які мають забезпечуватися під час допиту, зокрема доступ до консультації юриста, було перетворено на неефективні.
60. Отже, було порушення частини 1 статті 5 Конвенції.
Див. також В.І.2.b нижче.
2. Вимога щодо обґрунтованої підозри
а. Нема вимоги щодо чітких доказів
«Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy) (ріш.), 9627/81, 14 березня 1984, DR 37, 15
3. ... Комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.
55. ... Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 ... є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
b. Вірогідна підстава
«Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v United Kingdom), 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 р.
32. ... наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин...
35. ... Той факт, що і пан Фокс, і пані Кемпбелл мали попередні судимості за терористичні акти, пов’язані з ІРА ..., хоч і міг посилити підозру щодо їхньої причетності до вчинення злочинів терористичної природи, не може слугувати єдиною основою для підозри, що обґрунтовувала б їхній арешт сімома роками пізніше — 1986 року.
Те, що всіх заявників під час тримання їх під вартою допитували щодо конкретних терористичних актів підтверджує не більше ніж те, що правоохоронці, які здійснювали арешт, їх справді підозрювали в причетності до тих актів, проте не може переконати об’єктивного спостерігача в тому, що саме заявники могли вчинити ці акти.
Згадані вище ознаки не достатні самі по собі для того, щоб зробити висновок про наявність «обґрунтованої підозри» ...
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.
51. ... підпункт (с) пункту 1 статті 5 ... Конвенції не слід застосовувати в спосіб, що створював би на шляху поліційних органів держав-учасниць Конвенції непропорційні труднощі при вжитті ефективних заходів для протидії організованому тероризмові... Отже, від держав-учасниць Конвенції не можна вимагати доведення обґрунтованості підозри, що дає підстави для арешту підозрюваного в тероризмі, шляхом розкриття конфіденційних джерел підтверджувальної інформації чи навіть фактів, які б могли вказувати на такі джерела чи їхню тотожність.
Однак Суд повинен мати змогу переконатися в тому, чи було забезпечено сутність гарантії, передбаченої в підпункті (с) пункту 1 статі 5. Отже, уряд-відповідач має представити принаймні якісь факти чи відомості, які могли б переконати Суд у тому, що арештовану особу обґрунтовано підозрювали в учиненні стверджуваного злочину ...
«К.-Ф. проти Німеччини» (K-F v Germany), 25629/94, 27 листопада 1997 року.
58. У цій справі власниця квартири пані З. звернулася з заявою до поліції про те, що пан і пані К.-Ф. наймають у неї помешкання без наміру виконувати свої зобов’язання квартирантів і збираються виїхати, не заплативши того, що їй винні ... Після того, як попередні слідчі заходи виявили, що адреса пана і пані К.-Ф. — не більш ніж абонентська скринька і що пан і пані К.-Ф. раніше перебували під слідством за шахрайство ..., 4 липня 1991 року, о 21:45, поліція затримала подружжя та доправила в поліційний відділок для встановлення їхніх осіб ... У протоколі, складеному о 23:30, поліція вказала, що вона має серйозні підозри щодо шахрайства пана і пані К.-Ф. зі сплатою оренди та щодо можливості їхнього переховування від правосуддя.
59. Зважаючи на ці обставини, Суд загалом може погодитися з мотивами, наведеними апеляційним судом Кобленца (Koblenz), який ... постановив, що підозри поліціянтів стосовно того, що пан К.-Ф. шахраює зі сплатою оренди та може переховуватися від правосуддя, були обґрунтованими. Отже, заявника позбавили волі за обґрунтованою підозрою — відповідно до змісту підпункту (с) пункту 1 статті 5 — у вчиненні злочину.
«Влох проти Польщі» (Wloch v Poland), 27785/95,19 жовтня 2000 року.
109. Проте, на додаток до його фактичної сторони, наявність «обґрунтованої підозри» за змістом підпункту (с) пункту 1 статті 5 вимагає, щоб покладені в основу факти було можна обґрунтовано вважати за такі, що вписуються до диспозиції однієї зі статей, які характеризують у Кримінальному кодексі кримінальну поведінку. Отже, «обґрунтованої підозри», безперечно, не може бути, якщо дії або факти, які ставлять за провину утримуваній під вартою особі, не містили складу злочину на той час, коли вони сталися. ...
115. ... якби тримання заявника під вартою спиралося винятково на підозру в його нібито причетності до злочину — торгівлі дітьми, законність такого тримання під вартою, зважаючи на наявність суперечностей в тлумаченні норм національного права, викликала б сумніви. Однак воно також обґрунтовувалося підозрою в тому, що він вчинив інший злочин, підбурюючи осіб, які брали участь у процедурі всиновлення, до неправдивого свідчення з метою ввести в оману суди.
«Степуляк проти Молдови» (Stepuleac v Moldova), 8207/06, 6 листопада 2007 року.
70. ...єдиною підставою, на яку посилався орган кримінального переслідування, арештовуючи заявника та просячи суд видати постанову про його досудове ув’язнення, було те, що потерпіла особа (Ґ. Н.) прямо вказала на нього як на виконавця злочину. Однак ... заява, яку подав Ґ.Н., не мала ні прямої вказівки на ім’я заявника, ні натяку на причетність усіх працівників компанії заявника. У постанові прокурора ... про початок кримінального розслідування містилося ім’я заявника... Не ясно, чому його ім’я було включено до цієї постанови на самому початку розслідування і до того, як можна було зібрати нові докази. Слід зауважити, що заявника звинувачували не в потуранні протизаконній діяльності на території його компанії, що могло б пояснювати його арешт як директора «Тантала», а в особистій участі у шантажі...
72. ... національний суд, розглядаючи подання про видачу ордера на арешт ..., встановив, що принаймні один аспект заяви Ґ. Н. вводив в оману... Це мало б поставити під сумнів рівень довіри до Ґ. Н. Конфлікт, який він мав з керівництвом компанії,... дає додаткові підстави сумніватися в його мотивах. Однак, замість того, щоб перевірити ці відомості, які було легко отримати від правоохоронних органів, беручи зокрема до уваги велику кількість прокурорів, призначених працювати над справою, прокурор піддав заявника арештові, спираючись частково на твердження про те, що він викрав Ґ. Н. Це підкріпляє твердження заявника, що слідчі органи, не здійснивши ретельної перевірки фактів з метою встановити наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, просто його заарештували, як він вважає, для своїх особистих інтересів...
73. Зважаючи на вищенаведене, зокрема на рішення прокурора про внесення імені заявника в список підозрюваних без свідчень потерпілого чи наявності інших доказів, які б вказували на нього..., а також на те, що прокурор не здійснив справжнього вивчення основних фактів з метою перевірки обґрунтованості скарги, Суд робить висновок, що інформація, яка є в його розпорядженні не може «переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити це правопорушення».
74. Отже, у випадку першого арешту заявника порушено частину 1 статті 5 Конвенції...
76. ... Якби заявник справді скоїв злочин і якби він хотів чинити тиск на потерпілого, свідків або знищити докази, то мав би багато часу на це до грудня 2005 року, та Судові не представили жодних доказів подібних дій з боку заявника. Отож нагальної потреби арештовувати його з метою припинення подальшої злочинної діяльності не було і 24 слідчі, призначені вести справу, могли б скористатися з додаткового часу, щоб перевірити, чи скарга була достатньо обґрунтованою (prima facie well-founded). Замість такої перевірки, заявника заарештували в той самий день, коли почалося розслідування...
77. Ще більше турбує те, що, як випливає зі свідчень двох потерпілих відповідно до їх заяви, одну зі скарг було сфальсифіковано і слідчий орган не перевіряв у нього, чи він справді цю скаргу подавав, тимчасом як другу подано під прямими впливом офіцера О., — того самого, який реєстрував першу скаргу на заявника... Через це обидві скарги втрачають значення для встановлення наявності обґрунтованої підозри заявника в учиненні злочину, оскільки ніякої іншої підстави для його арешту наведено не було...
78. Судові відомо про те, що потерпіла особа може відмовлятися від своїх свідчень через зміну намірів або навіть з примусу. Проте перевірити, підписувала вона скаргу чи ні, можна з допомогою даних об’єктивної судової експертизи, а в матеріалах справи немає нічого, що наводило б на думку, ніби ця особа давала неправдиві свідчення національному судовому органу, твердячи, що не підписувала скарги. Та й справді, якби було доведено, що потерпіла особа все ж таки підписала скаргу, а потім з примусу її відкликала, то національний суд дістав би серйозні підстави відмовити заявникові в його клопотанні про звільнення. Але занепокоєння з відповідного приводу суд не висловлював...
79. З огляду на наведене вище, а також на факт внесення імені заявника в перелік підозрюваних без підстави, який було встановлено стосовно його першого арешту ..., виникає дуже тривожне враження, ніби заявника вибрали навмисно.
80. Незалежно від того, чи заявника арештували з попереднім наміром, чи в результаті того, що фактичні обставини справи не були зважені належним чином, чи внаслідок щирої помилки (bona fide mistake), Суд, як і в випадку першого арешту, не бачить у матеріалах справи яких-небудь доказів на підтвердження обґрунтованості підозри в тому, що заявник скоїв злочин.
81. Отже, і щодо другого арешту заявника положення частини 1 статті 5 Конвенції порушено.
«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2008 року.
60. ... Суд зауважує, що дії заявника полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо «повним ідіотом» (top idiot). Розглядаючи кримінальні обвинувачення, висунуті проти заявника, Вищий касаційний суд точно встановив, що ці дії були цілком мирними, не створювали перешкод перехожим і навряд могли спровокувати насильство з боку інших. Спираючись на це, він дійшов висновку, що в них нема ознак хуліганства, як і про те, що, виносячи заявникові обвинувальний вирок, Плевенський (Pleven) районний суд «не навів якихось аргументів», а просто зробив кілька загальних заяв з цього приводу... Ні в ордері на арешт заявника відповідно до частини 1 статті 70 Закону «Про органи внутрішніх справ» від 1997 року, ні в постанові про його залишення під вартою відповідно до пункту 3 статті 152a Кримінально-процесуального кодексу 1974 року, які суд не переглядав, немає чого-небудь, з чого було можна зробити висновок про те, що органи влади мали підстави вбачати в його поведінці ознаки хуліганства, що їх вичерпно визначено в обов’язковому роз’ясненні Верховного Суду від 1974 року...
3. Обставини й застосування сили
а. Присутність членів сім'ї
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.
92. Національні суди встановили, що пані Мюррей щиро й справді підозрювали в скоєнні пов’язаного з тероризмом злочину ... Суд згоден, що загалом була необхідність як у повноваженнях, на кшталт тих, які надає стаття 14 Закону 1978 року, так — у цьому конкретному випадку — і в проникненні в помешкання пані Мюррей та його обшуку з метою її арешту.
Крім того, слід визнати наявність ... «умов крайньої напруженості», за яких доводиться здійснювати такі арешти в Північній Ірландії.
Ці правомірні міркування пояснюють і виправдовують те, в який спосіб були здійснені проникнення в житло заявників і його обшук. Суд не вважає, що заходи, вжиті представниками влади стосовно когось із заявників, не відповідали поставленій меті.
93. Не можна вважати, що компетентні органи влади вийшли за законні рамки розслідування терористичних злочинів, заводячи досьє на особу та зберігаючи основні персональні дані заарештованої особи або навіть інших осіб, які перебували там під час арешту. Щодо особистих відомостей, отриманих під час обшуку сімейного помешкання або під час перебування пані Мюррей в армійському центрі, то не можна вважати, що якась із них не має стосунку до процедури арешту та допиту ...
«Ердоган Ягїз проти Туреччини» (Erdoğan Yağiz v Turkey), 27473/02, 6 травня 2007 року.
34. Європейський суд визнає, що заявник скаржиться не на фізичне насильство, а на нелюдське та принизливе поводження, яке полягало в тому, що він був змушений залишатися сидіти на стільці впродовж трьох днів, його піддали образам та виставили на загальний огляд скутого наручниками на його ж робочому місці, в кварталі, де він проживав та перед членами його сім’ї...
46. В матеріалах справи заявника немає жодних вказівок на те, що могло б викликати занепокоєння у служби безпеки, як і не було жодних об’єктивних підстав вважати, що він становив загрозу для самого себе або для когось іншого, що він в минулому вчинив злочинні дії або ж завдавав шкоди сам собі, чи виявляв насильство стосовно інших. Суд приділяє особливу увагу тому факту, що у своїх заувагах уряд не надав жодних пояснень на виправдання необхідності вдягання наручників.
47. Суд не вбачає жодних обставин, які б дозволяли припустити, що була необхідність показувати заявника, закутого в наручники, під час його арешту та проведення обшуків. Відповідно, він вважає, що в специфічному контексті цієї справи виставлення заявника на публічний огляд в наручниках мало на меті викликати у нього почуття страху, тривоги та неповноцінності, що могло ображати його, принижувати його гідність та, цілком можливо, зламати його моральний опір.
b. Застосування сили
і. Надмірність
«Далан проти Туреччини» (Dalan v Turkey), 38585/97, 7 червня 2005 року.
25. В цій справі не піддавалось сумніву, що ушкодження на тілі заявниці, які були встановлені під час судово-медичної експертизи 17 серпня 1997 року ..., сягали рівня тяжкості, що дозволяв віднести їх до сфери застосування статті 3 (Labita c. Italie [GC], № 26772/95, пункт 120, CEDH 2000-IV). І в цьому разі зовсім немає необхідності встановлювати, коли та як їх могло бути завдано.
26. Стосовно цієї позиції уряд намагався пояснити ситуацію сутичкою, яка була на момент арешту заявниці. Посилаючись на відповідний поліційний протокол, він вважав, що на той момент застосування фізичної сили здійснювалось тільки через саму поведінку заявниці, в сенсі практики Європейського суду...
Однак подібний аргумент зовсім не має ваги, оскільки він не спирається на медичні свідчення, які органи влади повинні були взяти негайно після зазначеного арешту, якщо він відбувався справді так, як про це заявляє уряд.
27. Суд не повинен далі затримуватись на цьому питанні... Оскільки, в будь-якому випадку, кількість та серйозність тілесних ушкоджень, встановлених на тілі заявниці через 12 днів після арешту, видаються надто великими, щоб відповідати пропорційному застосуванню сили, до якої мали вдатись вісім поліціянтів з тим, щоб схопити трьох жінок, які, певно ж, не становили для них жодної особливої загрози...
Отже, Суд не вбачає жодних елементів виправдання, які могли б увільнити державу-відповідача від її відповідальності за статтею 3 на підставі тілесних ушкоджень, яких пані Далан зазнала від рук поліції, незалежно від того, в який момент часу їй могли їх завдати.
«Начова i інші проти Болгарії» (Nachova and others v Bulgaria) [GC], 43577/98 і 43579/98, 6 липня 2005 року.
105. ... чинні правила дозволили відрядити групу серйозно озброєних військових поліціянтів для арешту двох осіб без жодного попереднього обговорення того, чи становлять вони якусь небезпеку і, якщо так, то яку, або без чіткого застереження щодо потреби звести нанівець будь-який ризик для життя. Коротко кажучи, спосіб, у який цю операцію планували та скеровували, виявляв прикру зневагу до верховенства принципу права на життя ...
106. ... Ні перший чоловік, ні другий озброєний не був і не становив небезпеки для поліціянтів, які здійснювали арешт, чи інших осіб, про що цим поліціянтам мало б бути відомо на підставі наявної у них інформації. У всякому разі, зустрівши обох чоловіків в селі Лезура (Lesura), вони — принаймні майор Ґ., — побачили, що ті були неозброєні й не виявляли жодних ознак загрозливої поведінки.
107. З огляду на зазначене вище, Суд вважає, що в обставинах, які були в цій справі, будь-яке застосування сили з потенційно смертельними наслідками підпадало під заборону статті 2 Конвенції, попри ризик того, що п. Анґелов (Angelov) і п. Петков (Petkov) могли втекти. Як заявлено вище, застосування потенційно смертельної сили не можна визнати за «абсолютно необхідне», коли відомо, що особа, яка підлягає арешту, ніяк не загрожує життю чи здоров'ю (threat to life or limb) і не підозрюється в скоєнні насильницького злочину.
«Візер проти Австрії» (Wieser v Austria), 2293/03, 22 лютого 2007 року.
40. У цьому випадку Суд передовсім відзначає, що заявникові у цій справі не просто наказали роздягтися, але його роздягли поліціянти тоді, коли він перебував в особливо безпорадному становищі. Навіть якщо не зважати на твердження заявника, — яке не знайшло підтвердження в національних судових органах, — немовби йому тоді ще й зав’язали очі, Суд робить висновок, що сама процедура була заходом, пов’язаним з настільки широким втручанням та потенційним приниженням гідності, що застосовувати його без дуже переконливої причини було б не слід. Проте якихось доводів, що свідчили б про конечну потребу в повному особистому огляді (strip search) та його обґрунтованість з міркувань безпеки, наведено не було. Суд у зв’язку з цим зазначає, що в заявника, який вже мав на собі наручники, шукали зброю, а не наркотики чи якісь інші дрібні предмети, які важко помітити під час простого особистого обшуку (simple body search) без повного роздягання заявника.
41. З огляду на сказане вище, Суд вважає, що за конкретних обставин цієї справи повний особистий обшук заявника при здійсненні заходу поліційного втручання в помешканні заявника становив необґрунтовану форму поводження достатньо суворого для того, щоб відповідно до змісту статті 3 Конвенції попадати до категорії «такого, що принижує гідність».
«Фахріє Чалішкан проти Туреччини» (Fahriye Çaltçkan v Turkey), 40516/98, 2 жовтня 2007 року.
42. В цій справі зовсім не має значення, було чи ні подібне поводження результатом висловленої агресії або ж ляпасу з боку заявниці... Важливо встановити, чи застосована комісаром С. Ч. сила була необхідною та пропорційною з врахуванням того, що Суд приділяє у зв’язку з цим надзвичайно важливе значення тілесним ушкодженням, які вона спричинила, та обставинам, за яких цих ушкоджень завдано...
43. У цьому контексті Суд готовий припустити, що комісар С. Ч. міг вдатись до дій, щоб вгамувати заявницю, яка, ймовірно, перебувала в надзвичайно збудженому стані на той момент. Однак він не зупинився на цьому, хоч і йшлось про жінку, яка була одна в комісаріаті поліції, куди її доставили через дрібну профспілкову проблему. Суду також складно зрозуміти точні обставини, які могли спонукати цю жінку до рукопашного бою з комісаром поліції, оскільки ніщо в матеріалах справи не вказує на те, що вона була схильною до насильства.
Хай там як, навіть під впливом ляпасу комісар, який перебував в оточенні своїх підлеглих, мав реагувати з надзвичайною стриманістю та, поза всяким сумнівом, інакше, аніж позбавляти заявницю свободи терміном на п’ять діб.
В цьому випадку йдеться про таке, що принижує, поводження, яке може спричинити відчуття страху та непропорційної вини і яке, отже, не може слугувати виправданням застосування сили в необхідному обсязі...
44. Тому в цій справі є значне порушення статті 3 Конвенції.
ii. Помірність
«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997 року.
56. ... застосування наручників звичайно не породжує питань з огляду на статтю 3 Конвенції в разі, якщо до такого засобу вдаються в зв’язку з законним арештом або взяттям під варту і при цьому нема застосування сили чи виставлення на загальний огляд, що виходить за межі такого, що за відповідних обставин обґрунтовано вважалося б за необхідне. У зв’язку з цим важливо встановити, чи є підстави вважати, що відповідна особа спробує чинити опір арештові або втекти, завдати тілесних ушкоджень, щось зламати чи знищити докази.
«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року
61. Навіть коли припустити, що боротьба між П. та двома поліціянтами і сусідом, що прийшов на допомогу, погіршила стан здоров’я П., Суд вважає, що для того, щоб покласти міжнародну відповідальність на державу-відповідача треба, щоб поліціянти мали достатню можливість усвідомити, що П. перебував у вразливому стані, що вимагало підвищеного рівня обережності під час вибору «звичайної» техніки здійснення арешту...
62. Однак у цій справі Суд здивований тим фактом, що двох поліціянтів не допитали щодо цього. Водночас з судово-медичної експертизи, зробленої Цюрихським університетом 21 січня 1997 року, постає очевидним, що обоє поліціянти не мали можливості усвідомити, що вразливість П. була такою, що найменше застосування сили до нього могло спричинити фатальні ускладнення.
63. Враховуючи викладене вище Суд, вважаючи, що не має жодних підстав піддавати сумніву висновки експертів, проголошує, що твердження, згідно з яким смерть П. була спричинена застосуванням сили службовцями поліції, є необґрунтованим.
4. Обов’язок навести причини
а. Достатність інформації
«Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v United Kingdom), 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 року.
41. Після взяття під варту пана Фокса, пані Кемпбелл та пана Гартлі співробітник поліції, що здійснював арешт, просто повідомив їм, що їх арештовано на підставі частини (1) статті 11 Закону 1978 року за підозрою в їхній належності до терористів... Узята сама по собі одна лиш вказівка на юридичні підстави для арешту не є достатньою для цілей пункту 2 статті 5.
Однак після арешту поліція допитала всіх заявників з приводу підозр щодо їхньої причетності до конкретних злочинних дій та належності до організацій, оголошених поза законом. Немає підстав вважати, ніби ці допити були такими, що не дозволяли заявниками зрозуміти, за що їх заарештовано. Причини, з яких їх підозрювали в тому, що вони є терористами, були доведені до них в такий спосіб у ході допитів.
«Дикме проти Туреччини» (Dikme v Turkey), 20869/92,11 липня 2000 року.
55. ... перший заявник ... стверджував, що службовці, які почали допит, були членами підрозділу «анти-Дев-Соль» ... і що після першого допиту, близько 7 години вечора, працівник секретної служби залякував його, кажучи: «Ти належиш до «Деврімчі Соль» (Devrimci Sol), і, якщо не повідомиш нам, що нам потрібно, то тебе звідси винесуть уперед ногами!».
56. На думку Суду, ці слова досить точно вказували на підозри щодо першого заявника. Отож, зважаючи при цьому на те, що відповідна організація була заборонена законом, і на причини, які він, можливо, мав для того, щоб не виказати себе і боятися поліції (його сестру було вбито в сутичці з поліцією ...), Суд вважає, що пан Дикме на цьому етапі мав чи міг би вже зрозуміти, що його підозрюють у причетності до заборонених видів діяльності, подібних до тих, якими займалася «Дев-Соль»...
«Г. Б. проти Швейцарії» (H B v Switzerland), 26899/95, 5 квітня 2001 року.
48. ... негайно після арешту заявника 12 травня 1993 року його письмово повідомили про різні правопорушення, в яких його підозрювали. Окрім того . суддя-слідчий усно повідомив заявникові про обвинувачення, висунуті компанії Б., та й він дійсно добре знав про інтерес органів кримінального переслідування до компанії. Усі ці відомості дали заявникові змогу в день його арешту подати власноручно написану скаргу до апеляційного суду кантону Солотурна (Solothurn) ...
49. Пам’ятаючи про те, що заявник, будучи членом правління та керівником компанії Б., знав про фінансове становище компанії як фахівець, Суд вважає, що заявника після арешту було належним чином повідомлено про «основні правові та фактичні підстави його арешту з тим, щоб він міг, якщо [вважав, що] треба, оскаржити в суді його правомірність» ...
b. Невідкладність дій
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 року.
76. ... службова особа, що здійснювала арешт, — капрал Д., окрім проголошення необхідних за законом офіційних слів про арешт, також назвала пані Мюррей статтю Закону 1978 року, згідно з якою здійснювався арешт. Вказівка тільки на правову підставу арешту сама по собі не є достатньою для цілей пункту 2 статті 5. ...
77. ... На думку Суду, пані Мюррей мало бути очевидним, що її допитують з приводу її можливої причетності до збору коштів на придбання зброї для Тимчасової ІРА її братами в США. Звичайно, говорячи словами судді, що розглядав справу, «ніякого детального допиту з приводу збору нею грошей не було», однак, як відзначили національні суди, сталося це через відмову пані Мюррей відповідати на будь-які запитання, крім запитання про те, як її звуть. ...Отож Суд вважає, що причини її арешту були достатньою мірою доведені до її відома під час допиту.
78. Пані Мюррей була заарештована в своєму будинку о 7 годині ранку й допитана в армійському центрі того ж дня між 8:20 і 9:35 ранку. У контексті справи цей інтервал не можна вважати таким, що виходить за рамки обмежень у часі, визначених поняттям негайності в пункті 2 статті 5. ...
«Дикме проти Туреччини» (Dikme v Turkey), 20869/92,11 липня 2000 року.
56. ... У будь-якому разі інтенсивність і частота допитів також дають змогу припустити, що вже на першому з них, який [розпочався за кілька годин після арешту, о 7:30 ранку, і] тривав до 7 вечора чи трохи пізніше, пан Дикме міг би набути деякого уявлення про те, в чому його підозрюють. ... Часових обмежень, які встановлює поняття негайності в пункті 2 статті 5, ... було, таким чином, дотримано, зокрема, з огляду на те, що перший заявник якоюсь мірою сприяв продовженню відповідного періоду, не називаючи себе.
5. Припровадження до судді
а. Значення терміну «суддя»
«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.
49. ... Перш ніж говорити, що «посадова особа» здійснює «судову владу» за змістом [пункту 3 статті 5] ..., вона має задовольняти певні умови, що забезпечують затриманій особі захист від довільного і необґрунтованого позбавлення свободи ...
Отож «посадова особа» повинна бути незалежною від виконавчої влади та сторін. У зв’язку з цим істотними є формальні ознаки об’єктивності на момент прийняття рішення про затримання: якщо на той час видається, що «посадова особа» може згодом вступити в подальше кримінальне переслідування від імені органу обвинувачення, то незалежність і неупередженість такої особи можуть сприйматися як такі, що викликають сумнів. ... «Посадова особа» має заслухати особу, припроваджену до нього, особисто та перевірити з застосуванням правових критеріїв, чи обґрунтоване її тримання під вартою, чи ні. Якщо обґрунтованість не буде встановлена у такий спосіб, то ця «посадова особа» повинна мати повноваження видати обов’язкову для виконання постанову про звільнення затриманого ...
50. ... Після її арешту 24 жовтня 1995 року заявниця була припроваджена до слідчого, який не мав повноважень приймати правомірні рішення щодо її тримання під вартою і не був процесуально незалежним від прокурора. Крім того, не було ніяких юридичних перешкод для того, щоб він виступав як обвинувач на судовому процесі проти заявниці. ... Отже, слідчого не можна було вважати за «посадову особу, якій закон надає право здійснювати судову владу» за змістом пункту 3 статті 5 Конвенції. Заявницю не заслухав прокурор. У будь-якому випадку прокурор, який міг згодом діяти як сторона кримінального провадження проти пані Ніколової ..., не був достатньо незалежним і безстороннім за змістом пункту 3 статті 5…
«Г. Б. проти Швейцарії» (H B v Switzerland), 26899/95, 5 квітня 2001 року.
62. ... Суд вважає, що, коли слідчий суддя ухвалив рішення про арешт заявника та його взяття під варту, видається, що, якби його справу було передано для судового розгляду в окружний суд, то слідчий суддя, який видав постанову про його тримання під вартою до суду, мав би «право вступити в подальше кримінальне провадження як представник органу обвинувачення». .
64. Отже, на тій підставі, що заявник не постав перед «посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу», Суд вважає, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
b. Строк, який розглядається
i. Надмірний
«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84,11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1988 року.
59. Обов’язок «негайного» припровадження особи до судової інстанції, виражений англійським словом «promptly» і французьким словом «aussitôt», явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 ... («reasonable time»/«délai reisonnable») і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання («speedily»/«à bref délai»), яка міститься в пункті 4 статті 5 ...
62. Як зазначено вище ..., межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття «негайність» дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із цих чотирьох строків тримання під вартою, а саме — чотири дні й шість годин, проведені в поліційному ув’язненні п. Мак-Фадденом ..., виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5 ... Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова «promptly», яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення процедурної гарантії, яка міститься в пункті 3, ... означало б її серйозне послаблення на шкоду цій особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припроваджений «негайно» до судової інстанції чи звільнений «негайно» після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені із законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 дотрималися …
«Костер проти Нідерландів» (Koster v Netherlands), 12843/87, 28 листопада 1991 року.
23. Уряд пояснював, що затримка в часі була викликана тим, що ці події припали на неділю, а також збіглися з великими військовими навчаннями, які відбуваються щодва роки і в яких члени військового суду брали участь.
25. ... Суд зазначив, що навчання, про які йдеться, аж ніяк не виправдовують затримку у здійсненні судового розгляду: оскільки навчання відбувались у чітко визначений час і були передбачувані, вони жодним чином не заважають військовому керівництву забезпечувати умови, щоб військовий суд міг збиратися для проведення засідань своєчасно, щоб задовольнити вимоги Конвенції, якщо необхідно, то і в суботу або в неділю.
Виходячи з цього і враховуючи вимоги військового життя та військового судочинства ..., припровадження заявника до судового органу не відповідало вимогам негайності, сформульованим у пункті 3 статті 5 ...
«Аксой проти Туреччини» (Aksoy v Turkey), 21987/93, 18 грудня 1996 року.
77. У судовому рішенні в справі Бранніґана і Макбрайда ... Суд визнав, що Уряд Сполученого Королівства не вийшов за межі свого розсуду, відступивши від зобов’язань за статтею 5 Конвенції, дозволяючи затримувати осіб, підозрюваних у терористичних акціях, до 7 діб без судового контролю.
78. Хоча Суд розуміє ..., що розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, становить для влади особливі труднощі, він не може погодитися з необхідністю затримки підозрюваного на 14 днів без судового втручання. Такий надто довгий строк поставив заявника у вразливе становище не тільки щодо довільного втручання в його право на свободу, але й катувань. Навіть більше, уряд не навів Судові детальних підстав, з яких судове втручання через боротьбу проти тероризму в південно-східній Туреччині стало практично нездійсненним ...
82. У вищезгаданому рішенні в справі Бранніґана й Макбрайда ... Суд переконався в тому, що в Північній Ірландії були дійсно ефективні гарантії, які забезпечували істотний ступінь захисту від сваволі й тримання під вартою в режимі суворої ізоляції (incommunicado detention). Наприклад, доступним був такий засіб, як habeas corpus, (право особи вимагати негайно бути припровадженим до судді, щоб той ухвалив рішення про обґрунтованість позбавлення її свободи), який забезпечував можливість перевірки законності попереднього арешту й тримання під вартою, було й забезпечуване в примусовому порядку абсолютне право на доступ до адвоката не пізніше ніж 48 годин після арешту, затримані особи також мали право повідомити про своє затримання родича або друга, а також мали змогу звернутися до лікаря...
83. Натомість від цього, на думку Суду, в цій справі заявникові, якого тримали під вартою протягом тривалого часу, достатніх гарантій не забезпечили. Зокрема, позбавлення його змоги звернутися до лікаря, адвоката, родича або знайомого й реальна неможливість постати перед суддею для перевірки законності його тримання під вартою означали, що він цілком був залишений на милість тих, хто його затримав...
«Гаркманн проти Естонії» (Harkmann v Estonia), 2192/03, 11 липня 2006 року.
38. ... заявник — на відміну від свого адвоката — обрав за краще не з’являтися на засідання окружного суду, коли там ухвалювали рішення про його арешт. Сам по собі цей факт не є приводом для того, щоб розглядати це питання в світлі пункту 3 статті 5, оскільки з Конвенції не можна вивести вимогу про те, щоб особа, яка уникає судового процесу, повинна бути присутньою на засіданні, в якому суд розглядає санкцію на її арешт... Однак Суд зауважує, що заявник не мав змоги представити судові можливі особисті доводи проти його залишення під вартою після того, як його було заарештували 2 жовтня 2002 року, попри те, що пункт 3 статті 5 зобов’язує органи влади забезпечити йому змогу бути заслуханим.
39. Суд бере до відома те, що заявника звільнили з-під варти після розгляду його кримінальної справи 17 жовтня 2002 року, тобто ще до того, як була розглянута правомірність його тримання під вартою. А до того часу його протримали під вартою 15 днів. Суд ухвалює, що такий строк є несумісним з вимогою про «негайність», встановленою в пункті 3 статті 5...
«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2004 року.
65. ... пункт 3 статті 5 вимагає, щоб заарештована особа негайно постала перед суддею або судовою посадовою особою з тим, щоб дістати можливість виявити будь-які ознаки жорстокого поводження, а також звести до мінімуму будь-яке необґрунтоване втручання в особисту свободу. Хоча негайність належить оцінювати в кожній конкретній справі з урахуванням її особливостей ..., суворе часове обмеження, що його встановлює ця вимога пункту 3 статті 5, не дає змоги тлумачити його надто гнучко, бо інакше процесуальні гарантії були б серйозно послаблені на шкоду особі і виникала б небезпека ослаблення самої суті того права, яке це положення захищає...
66. ... заявник постав перед суддею через три дні і двадцять три години після свого арешту... За таких обставин, це не видається негайним. Він був заарештований за обвинуваченням у скоєнні дрібного, ненасильницького правопорушення. Він вже провів був двадцять чотири години під вартою, коли поліція порушила перед прокурором, у віданні якого перебувала ця справа, питання про звернення до компетентного суду за постановою про досудове ув’язнення заявника. Користуючись своїми повноваженнями ..., прокурор постановив затримати заявника ще на сімдесят дві години, не наводячи жодних мотивів, чому він вважає це за потрібне, за винятком стереотипного формулювання про наявність ризику переховування від слідства чи скоєння нових правопорушень. При цьому не видається, що, продовжуючи в такий спосіб термін тримання заявника під вартою, прокурор вжив належних заходів на забезпечення негайного припровадження останнього до судді, як це передбачає згадана вище норма... Замість цього, питання запропонували на розгляд Плевенського окружного суду в найостанніший момент, коли сімдесят дві години вже майже закінчувалися... Суд не бачить жодних особливих труднощів чи виняткових обставин, які завадили б представникам влади припровадити заявника до судді набагато раніше... Це було особливо важливо, з огляду на сумнівні правові підстави для позбавлення його волі.
67. Отже, було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
ii. Не надмірний
«Ріґопулос проти Іспанії» (Rigopoulos v Spain), 37388/97 (ухв.), 12 січня 1999 року.
Суд зазначає., що тримання заявника під вартою тривало шістнадцять днів, тому що судно під його командуванням було захоплене у відкритому морі, в Атлантичному океані, на значній відстані — понад 5500 км — від іспанського суходолу, і щоб дістатися порту Лас-Пальмас, треба було йти не менш ніж шістнадцять днів. З цього приводу заявник сам визнав, що через опір, який вчинили деякі члени екіпажу, «Архангелос» зміг знову вийти в плавання лише за сорок три години після того, як його взяли на абордаж. Тому-то цю затримку не можна приписати іспанським органам влади. Зрештою, саме всі ці обставини завадили заявникові постати раніше перед органом судової влади. З огляду на викладене вище, Суд вважає, що, таким чином, можливості скоріше припровадити заявника фізично до слідчого судді фактично не було. Суд відзначає з цього приводу, що як тільки заявник прибув у Лас-Пальмас, його переправили в Мадрид літаком і що він постав перед органом судової влади наступного дня. Суд вважає нереалістичним припущення заявника про те, що іспанські органи влади могли б звернутися до британських органів по дозвіл змінити курс «Архангелос» на острів Вознесіння, який, врешті, розташований приблизно за 890 морських миль (близько 1600 км) від місця, де судно захопили.
Виходячи з цього, Суд вважає, що, з огляду на цілком виняткові обставини справи, не можна сказати, ніби час, який збіг із моменту взяття заявника під варту до моменту, коли він постав перед слідчим суддею, був порушенням вимоги щодо негайності пункту 3 Статті 5.
с. Слухання
«Де Йонґ, Бальєт і Ван Ден Брінк проти Нідерландів» (De Jong, Baljet and Van Den Brink v Netherlands), 8805/79, 8806/79 і 9242/81, 22 травня 1984 року.
51. ... Формулювання пункту 3 ... («має негайно постати перед»), якщо його тлумачити з огляду на його предмет і призначення, виявляє невіддільну від нього «процесуальну вимогу»: «суддя» або судова «посадова особа» повинні насправді заслухати затриману особу і ухвалити належне рішення ...
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 липня 2006 року.
81. Слід відзначити, що в рішенні від 22 лютого 2005 року обласний суд постановив, що потреби заслуховувати думку сторін про матеріали, представлені прокурором для обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, не було. У цьому зв’язку Суд нагадує, що пункт 3 статті 5 зобов’язує «посадову особу» особисто заслухати обвинувачуваного, перевірити всі факти, що свідчать за й проти досудового ув’язнення, і викласти в рішенні про тримання під вартою факти, якими воно обґрунтовується ... Отже, продовження строку тримання заявниці під вартою без заслуховування її думки, без надання їй змоги прокоментувати матеріали, представлені прокурором, і без прийняття належним чином її доводів на користь звільнення є несумісним із гарантіями, закріпленими в пункті 3 статті 5 Конвенції.
d. Потреба в автоматичному розгляді рішень по суті
«Т. В. проти Мальти» (T W v Malta), 25644/94 [GC], 25 квітня 1999 року
43. Здійснювати судову перевірку підстав для тримання під вартою треба не тільки негайно, але й автоматично ... Не можна її ставити в залежність від попереднього подання заяви утримуваної під вартою особи. Така вимога не тільки б змінила характер передбаченого в пункті 3 статті 5 захисту, який не є тотожним тому, що встановлює пункт 4 статті 5, і гарантує право ініціювати провадження з метою перевірки правомірності тримання під вартою в судовому порядку ... Вона могла б навіть позбавити сенсу гарантію, передбачену пунктом 3 статті 5 — оборонити особу від довільного позбавлення волі, забезпечивши обов’язковість незалежного судового нагляду за актами позбавлення волі ... Негайна судова перевірка підстав для затримання також є важливою гарантією проти жорстокого поводження з особою, взятою під варту... Більше того, заарештовані, що зазнають такого поводження, можливо, були б нездатні подавати судді клопотання про перегляд підстав для їхнього тримання під вартою ...
e. Потреба в повноваженнях звільнювати з-під варти
«Т. В. проти Мальти» (T W v Malta), 25644/94 [GC], 25 квітня 1999 року.
48. ... Суд вважає, що те, що 7 жовтня 1994 року заявник постав перед суддею, не могло забезпечити відповідність до пункту 3 статті 5 Конвенції, оскільки той суддя не мав повноважень видати постанову про його звільнення. Відповідно, це спричинило порушення цього положення.
«Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v United Kingdom) [GC], 543/03, 3 жовтня 2006 року.
31. За своєю побудовою пункт 3 статті 5 як частина цієї системи гарантій стосується двох окремих питань — ранніх етапів після арешту, коли людина потрапляє під владу органів, та періоду до можливого судового розгляду в кримінальному суді, протягом якого підозрюваний може перебувати під вартою чи бути звільненим на певних умовах або без них. Ці дві частини надають різні права і номінально не перебувають у логічному чи часовому зв’язку одна з другою.
48. Суд нагадує, що заявника заарештували 6 січня 2001 року, о 10-й вечора, за підозрою у скоєнні пограбування автозаправної станції. Йому висунули обвинувачення о 12:37 наступного дня. 8 січня 2001, о 10-й ранку, заявник уперше постав перед судом магістратів, який постановив залишити його під вартою. Те, що магістрат мав повноваження розглядати законність арешту й тримання під вартою та наявність достатніх підстав для підозр, а так само те, що він мав право видавати постанову про звільнення, якщо ці вимоги не були виконані, не оскаржується. Це вже само по собі забезпечувало достатні гарантії проти зловживання повноваженнями з боку органів влади і забезпечувало дотримання умов першого елемента пункту 3 статті 5, будучи негайним, автоматичним і таким, що відбувається перед належним чином вповноваженою судовою посадовою особою.
49. Питання про звільнення на час досудового слідства було особливим і окремим питанням, що логічно набуло значення для справи тільки після встановлення правомірності та передбаченої в Конвенції підстави для затримання. У справі заявника його розглянув приблизно через 24 години, 9 січня 2001 року, Високий суд, який і видав розпорядження про його звільнення. Ні один із елементів можливого зловживання або довільності не випливає ні з того факту, що це зробив інший суд або суддя, ні з того, що розгляд поставили в залежність від його клопотання. Адвокат заявника подав таке клопотання без будь-яких перешкод чи труднощів ...
51. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушений не був.
6. Обов’язок обґрунтовувати тримання під вартою
«Курт проти Туреччини» (Kurt v Turkey), 24276/94, 25 травня 1998 року.
123. Необхідно також підкреслити, що автори Конвенції підсилили захист від свавільного позбавлення особи волі, створивши комплекс прав, покликаних звести до мінімуму небезпеку сваволі, які встановлюють, що позбавлення волі має перебувати під незалежним судовим контролем і супроводжуватися відповідальністю влади за свої дії. ... Йдеться ж як про захист фізичної свободи індивідуума, так і про його особисту безпеку в ситуаціях, коли брак захисту міг би призвести до руйнації принципів верховенства права й позбавити затриманих доступу до найелементарніших засобів правового захисту.
124. ... відмова підтвердити, що особу затримано, свідчить про повне заперечення цих гарантій і про вкрай серйозне порушення статті 5. Органи влади, перебравши на себе контроль над особою, зобов’язані знати про її місцеперебування. Саме тому статтю 5 слід розглядати як таку, що вимагає від них ужиття дієвих заходів з метою захистити особу від небезпеки її викрадення й негайно провести ефективне розслідування в разі отримання небезпідставної заяви про те, що певну особу було взято під варту і після того її не бачили.
125. З врахуванням викладеного вище, Суд нагадує, що він погодився з висновком Комісії про те, що Юзеїра Курта затримали солдати й охорона села вранці 25 листопада 1993 року. Це затримання зареєстроване не було. Офіційної інформації про його подальше місцеперебування або долю нема. Цей факт вже сам по собі слід розглядати як дуже серйозний недогляд влади, бо дає особам, винним у протизаконному позбавленні Юзеїра Курта волі, змогу приховати свою причетність до злочину, замести сліди й уникнути відповідальності за долю арештованого. На думку Суду, брак документів, у яких зафіксовано час і місце затримання, ім’я затриманого, підстави для затримання й ім’я особи, що здійснила затримання, слід вважати несумісним з цілями статті 5.
7. Умови тримання та жорстоке поводження
«Томазі проти Франції» (Tomasi v France), 12850/87, 27 серпня 1992 року.
115. Судові ... досить відзначити, що медичні довідки й висновки, складені лікарями цілком незалежно одне від одного, свідчать про інтенсивність і множинність завданих панові Томазі ударів; ці два елементи є вже досить серйозною підставою вважати, що таке поводження набуло характеру нелюдського і принизливого для людської гідності. Потреби розслідування й безперечна складність боротьби зі злочинністю, зокрема з тероризмом, не можуть призводити до встановлення обмежень щодо гарантій фізичної недоторканності осіб.
116. Тому, відповідно, було порушення статті 3.
«Елчі і інші проти Туреччини» (Elci and Others v Turkey), 23145/93,13 листопада 2003 року.
641. Суд встановлює, що свідчення заявників про умови їхнього тримання під вартою — холод, темряву й вогкість, погану постіль, убоге харчування й поганий санітарний вузол, — так само як і твердження ..., що їх піддавали образам, давали ляпасів й залякували з тим, щоб примусити до підписання різних документів, цілком заслуговують довіри й не суперечать одне одному. Європейський суд також допускає, що в критичні моменти перебування під вартою — як, наприклад, під час допитів і очних ставок з паном Ґювеном — їм зав’язували очі...
646. ...Суд вважає встановленим, що заявники ... зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії в період їхнього ув’язнення в листопаді та грудні 1993 року. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю і страждань та було особливо серйозним і жорстоким, що становило порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як таке, що було катуванням за змістом цієї статті.
«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року
67. ... Суд не переконали аргументи заявників. Нагадуючи про те, що обидва поліціянти негайно викликали швидку допомогу та поклали П. на бік в безпечне положення, Суд має сумнів у тому, що можна було б підставно очікувати за таких обставин, щоб службовці правоохоронних органів вдались до інших заходів.
68. Окрім того, Суд приєднується до висновків судово-медичної експертизи, проведеної на виконання розпорядження федерального суду, згідно з якими реанімація, яка є складною дією для нефахівців і дає досить обмежені шанси на досягнення успішного результату, не могла б, що видається цілком вірогідним, відвернути смерть П. З цього випливає, що в справі не було такої ситуації, коли б позитивні дії з боку держави безсумнівно зменшили б реальну та негайну загрозу смерті.
Отже, у цьому випадку немає порушення статті 2 Конвенції.
8. Зв’язок із зовнішнім світом
«Садак проти Туреччини» (Sadak v Turkey), 25142/94 і 27099/95, 8 квітня 2004 року
39. Заявник оскаржував в контексті статті 3 Конвенції своє ув’язнення впродовж 11 днів без жодних контактів із зовнішнім світом під час його затримання.
45. ... Суд цілком допускає, що надміру тривале затримання в умовах цілковитої ізоляції, яке здійснюється в надзвичайно складних для затриманого умовах, становить поводження, яке суперечить статті 3.
46. В цій справі Суд зауважив, що заявник не був ув’язнений в ізольованій камері і одночасно був позбавлений всіх контактів. Справді, під час його затримання він був позбавлений можливості контактувати із зовнішнім світом, але він міг контактувати із співробітниками, які працювали в приміщенні, де його утримували, та значною мірою з іншими затриманими особами. Також, оскільки не було будь-яких допитів заявника, таке затримання фактично стало пролонгованим очікуванням моменту, коли він мав би постати перед суддями. Цей період очікування не був надміру тривалим, щоб його вважати таким, що він вплинув на стан заявника.
47. Відповідно до цього Суд вважає, що позбавлення волі заявника на етапі затримання саме по собі не сягало того мінімального рівня суворості, який необхідний, щоб встановити факт нелюдського або принизливого поводження за змістом статті 3. Відповідно, не було порушення положень цієї статті.
1. Правова база
«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997р.
46. ... За словами омбудсмана, жодних причин побоюватися, що він спробує втекти не було; і ніхто його не запитував, перш ніж застосовувати цей захід про те, чи він і далі наполягатиме на своїй відмові відбувати військову службу ... Отже, наслідком цього, який не був оскаржений, є те, що арешт заявника і тримання його під вартою під час конвоювання військовою поліцією з в’язниці в казарми у місті Порі (Pori) 18 червня 1992 року суперечило нормам національного права ...
Отже, в тому, що стосується цих заходів, позбавлення його волі не було «законним» за змістом частини 1 статті 5 Конвенції, положення якої було, таким чином, у цій справі порушено.
«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84, 11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1998 р.
53. ...Той факт, що заявникам не пред’явили обвинувачень і не припровадили до суду, не обов’язково означає, що мета тримання їх під вартою не відповідала пункту 1 (с) статті 5. Як уряд і Комісія вже зазначили, наявність такої мети необхідно розглядати окремо від питання її досягнення, і підпункт (с) пункту 1 статті 5 не передбачає як попередньої умови того, що для висунення обвинувачень поліція повинна була отримати достатні докази або під час арешту, або під час перебування заявників під вартою.
Можливо, такі докази не можна було отримати або, з огляду на характер підозрюваних правопорушень, їх не можна було оголосити в суді, не ставлячи під загрозу життя інших. Немає підстав вважати, що поліційне розслідування в цій справі не було добросовісним або що метою взяття заявників під варту не було сприяння цьому розслідуванню за допомогою підтвердження чи спростування конкретних підозр, що, як Суд уже визнав, були підставою для їхнього арешту ... Якби це було можливо, то поліція, як можна припускати, висунула б обвинувачення і заявників би припровадили до встановленого законом компетентного органу.
Отже, треба вважати, що арешт і тримання їх під вартою були здійснені з метою, передбаченою пунктом (с) частини 1 ...
«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 р.
90. Незалежно від того, чи становить арешт порушення законодавства держави, в якій особа, що переховується від правосуддя, знайшла притулок, Судові належить тільки дослідити питання, чи держава перебування є учасницею Конвенції, бо ж Судові потрібні докази у формі таких, що узгоджуються між собою, висновків про те, що спосіб виконання екстериторіальних дій, до яких вдалися органи влади держави, куди передано заявника, суперечив суверенітетові держави перебування, а тому й міжнародному праву ... Лише тоді тягар доказування того факту, що ні суверенітету держави перебування, ні норм міжнародного права не порушено, буде перенесено на уряд-відповідач ...
98. Заявник не представив доказів, які дозволяли б дійти таких, що узгоджуються між собою, висновків ... стосовно того, що Туреччина в цій справі порушила суверенітет Кенії чи норми міжнародного права...
99. Отже, арешт заявника 15 лютого 1999 року та його тримання під вартою відповідали «порядкові, встановленому законом» за змістом частини 1 статті 5 Конвенції. Отож порушення цього положення не було.
«Емрулла Караґез проти Туреччини» (Emrullah Karagöz v Turkey), 78027/01, 8 листопада 2005 р.
59. ... Суд зауважує, що переведення заявника в розташування жандармської частини після його взяття під варту до суду опинилося поза межами ефективного судового контролю. Він, окрім того, вважає, що передання особи, котра перебуває в попередньому ув’язненні, для проведення допиту жандармам здійснюється в обхід застосовного законодавства про строки тримання під вартою в поліції. Саме так і відбулося в справі заявника, коли його знову піддали допиту за кілька годин після взяття під варту до суду. Більше того, строк його тримання під вартою в жандармерії продовжено до 12 грудня 2001 року без якихось очевидних підстав, і вже це слід розглядати як порушення вимог законності, встановлених у пункті (с) частини 1 статті 5 Конвенції, бо ж усі гарантії, які мають забезпечуватися під час допиту, зокрема доступ до консультації юриста, було перетворено на неефективні.
60. Отже, було порушення частини 1 статті 5 Конвенції.
Див. також В.І.2.b нижче.
2. Вимога щодо обґрунтованої підозри
а. Нема вимоги щодо чітких доказів
«Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy) (ріш.), 9627/81, 14 березня 1984, DR 37, 15
3. ... Комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.
55. ... Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 ... є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
b. Вірогідна підстава
«Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v United Kingdom), 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 р.
32. ... наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин...
35. ... Той факт, що і пан Фокс, і пані Кемпбелл мали попередні судимості за терористичні акти, пов’язані з ІРА ..., хоч і міг посилити підозру щодо їхньої причетності до вчинення злочинів терористичної природи, не може слугувати єдиною основою для підозри, що обґрунтовувала б їхній арешт сімома роками пізніше — 1986 року.
Те, що всіх заявників під час тримання їх під вартою допитували щодо конкретних терористичних актів підтверджує не більше ніж те, що правоохоронці, які здійснювали арешт, їх справді підозрювали в причетності до тих актів, проте не може переконати об’єктивного спостерігача в тому, що саме заявники могли вчинити ці акти.
Згадані вище ознаки не достатні самі по собі для того, щоб зробити висновок про наявність «обґрунтованої підозри» ...
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.
51. ... підпункт (с) пункту 1 статті 5 ... Конвенції не слід застосовувати в спосіб, що створював би на шляху поліційних органів держав-учасниць Конвенції непропорційні труднощі при вжитті ефективних заходів для протидії організованому тероризмові... Отже, від держав-учасниць Конвенції не можна вимагати доведення обґрунтованості підозри, що дає підстави для арешту підозрюваного в тероризмі, шляхом розкриття конфіденційних джерел підтверджувальної інформації чи навіть фактів, які б могли вказувати на такі джерела чи їхню тотожність.
Однак Суд повинен мати змогу переконатися в тому, чи було забезпечено сутність гарантії, передбаченої в підпункті (с) пункту 1 статі 5. Отже, уряд-відповідач має представити принаймні якісь факти чи відомості, які могли б переконати Суд у тому, що арештовану особу обґрунтовано підозрювали в учиненні стверджуваного злочину ...
«К.-Ф. проти Німеччини» (K-F v Germany), 25629/94, 27 листопада 1997 року.
58. У цій справі власниця квартири пані З. звернулася з заявою до поліції про те, що пан і пані К.-Ф. наймають у неї помешкання без наміру виконувати свої зобов’язання квартирантів і збираються виїхати, не заплативши того, що їй винні ... Після того, як попередні слідчі заходи виявили, що адреса пана і пані К.-Ф. — не більш ніж абонентська скринька і що пан і пані К.-Ф. раніше перебували під слідством за шахрайство ..., 4 липня 1991 року, о 21:45, поліція затримала подружжя та доправила в поліційний відділок для встановлення їхніх осіб ... У протоколі, складеному о 23:30, поліція вказала, що вона має серйозні підозри щодо шахрайства пана і пані К.-Ф. зі сплатою оренди та щодо можливості їхнього переховування від правосуддя.
59. Зважаючи на ці обставини, Суд загалом може погодитися з мотивами, наведеними апеляційним судом Кобленца (Koblenz), який ... постановив, що підозри поліціянтів стосовно того, що пан К.-Ф. шахраює зі сплатою оренди та може переховуватися від правосуддя, були обґрунтованими. Отже, заявника позбавили волі за обґрунтованою підозрою — відповідно до змісту підпункту (с) пункту 1 статті 5 — у вчиненні злочину.
«Влох проти Польщі» (Wloch v Poland), 27785/95,19 жовтня 2000 року.
109. Проте, на додаток до його фактичної сторони, наявність «обґрунтованої підозри» за змістом підпункту (с) пункту 1 статті 5 вимагає, щоб покладені в основу факти було можна обґрунтовано вважати за такі, що вписуються до диспозиції однієї зі статей, які характеризують у Кримінальному кодексі кримінальну поведінку. Отже, «обґрунтованої підозри», безперечно, не може бути, якщо дії або факти, які ставлять за провину утримуваній під вартою особі, не містили складу злочину на той час, коли вони сталися. ...
115. ... якби тримання заявника під вартою спиралося винятково на підозру в його нібито причетності до злочину — торгівлі дітьми, законність такого тримання під вартою, зважаючи на наявність суперечностей в тлумаченні норм національного права, викликала б сумніви. Однак воно також обґрунтовувалося підозрою в тому, що він вчинив інший злочин, підбурюючи осіб, які брали участь у процедурі всиновлення, до неправдивого свідчення з метою ввести в оману суди.
«Степуляк проти Молдови» (Stepuleac v Moldova), 8207/06, 6 листопада 2007 року.
70. ...єдиною підставою, на яку посилався орган кримінального переслідування, арештовуючи заявника та просячи суд видати постанову про його досудове ув’язнення, було те, що потерпіла особа (Ґ. Н.) прямо вказала на нього як на виконавця злочину. Однак ... заява, яку подав Ґ.Н., не мала ні прямої вказівки на ім’я заявника, ні натяку на причетність усіх працівників компанії заявника. У постанові прокурора ... про початок кримінального розслідування містилося ім’я заявника... Не ясно, чому його ім’я було включено до цієї постанови на самому початку розслідування і до того, як можна було зібрати нові докази. Слід зауважити, що заявника звинувачували не в потуранні протизаконній діяльності на території його компанії, що могло б пояснювати його арешт як директора «Тантала», а в особистій участі у шантажі...
72. ... національний суд, розглядаючи подання про видачу ордера на арешт ..., встановив, що принаймні один аспект заяви Ґ. Н. вводив в оману... Це мало б поставити під сумнів рівень довіри до Ґ. Н. Конфлікт, який він мав з керівництвом компанії,... дає додаткові підстави сумніватися в його мотивах. Однак, замість того, щоб перевірити ці відомості, які було легко отримати від правоохоронних органів, беручи зокрема до уваги велику кількість прокурорів, призначених працювати над справою, прокурор піддав заявника арештові, спираючись частково на твердження про те, що він викрав Ґ. Н. Це підкріпляє твердження заявника, що слідчі органи, не здійснивши ретельної перевірки фактів з метою встановити наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, просто його заарештували, як він вважає, для своїх особистих інтересів...
73. Зважаючи на вищенаведене, зокрема на рішення прокурора про внесення імені заявника в список підозрюваних без свідчень потерпілого чи наявності інших доказів, які б вказували на нього..., а також на те, що прокурор не здійснив справжнього вивчення основних фактів з метою перевірки обґрунтованості скарги, Суд робить висновок, що інформація, яка є в його розпорядженні не може «переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити це правопорушення».
74. Отже, у випадку першого арешту заявника порушено частину 1 статті 5 Конвенції...
76. ... Якби заявник справді скоїв злочин і якби він хотів чинити тиск на потерпілого, свідків або знищити докази, то мав би багато часу на це до грудня 2005 року, та Судові не представили жодних доказів подібних дій з боку заявника. Отож нагальної потреби арештовувати його з метою припинення подальшої злочинної діяльності не було і 24 слідчі, призначені вести справу, могли б скористатися з додаткового часу, щоб перевірити, чи скарга була достатньо обґрунтованою (prima facie well-founded). Замість такої перевірки, заявника заарештували в той самий день, коли почалося розслідування...
77. Ще більше турбує те, що, як випливає зі свідчень двох потерпілих відповідно до їх заяви, одну зі скарг було сфальсифіковано і слідчий орган не перевіряв у нього, чи він справді цю скаргу подавав, тимчасом як другу подано під прямими впливом офіцера О., — того самого, який реєстрував першу скаргу на заявника... Через це обидві скарги втрачають значення для встановлення наявності обґрунтованої підозри заявника в учиненні злочину, оскільки ніякої іншої підстави для його арешту наведено не було...
78. Судові відомо про те, що потерпіла особа може відмовлятися від своїх свідчень через зміну намірів або навіть з примусу. Проте перевірити, підписувала вона скаргу чи ні, можна з допомогою даних об’єктивної судової експертизи, а в матеріалах справи немає нічого, що наводило б на думку, ніби ця особа давала неправдиві свідчення національному судовому органу, твердячи, що не підписувала скарги. Та й справді, якби було доведено, що потерпіла особа все ж таки підписала скаргу, а потім з примусу її відкликала, то національний суд дістав би серйозні підстави відмовити заявникові в його клопотанні про звільнення. Але занепокоєння з відповідного приводу суд не висловлював...
79. З огляду на наведене вище, а також на факт внесення імені заявника в перелік підозрюваних без підстави, який було встановлено стосовно його першого арешту ..., виникає дуже тривожне враження, ніби заявника вибрали навмисно.
80. Незалежно від того, чи заявника арештували з попереднім наміром, чи в результаті того, що фактичні обставини справи не були зважені належним чином, чи внаслідок щирої помилки (bona fide mistake), Суд, як і в випадку першого арешту, не бачить у матеріалах справи яких-небудь доказів на підтвердження обґрунтованості підозри в тому, що заявник скоїв злочин.
81. Отже, і щодо другого арешту заявника положення частини 1 статті 5 Конвенції порушено.
«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2008 року.
60. ... Суд зауважує, що дії заявника полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо «повним ідіотом» (top idiot). Розглядаючи кримінальні обвинувачення, висунуті проти заявника, Вищий касаційний суд точно встановив, що ці дії були цілком мирними, не створювали перешкод перехожим і навряд могли спровокувати насильство з боку інших. Спираючись на це, він дійшов висновку, що в них нема ознак хуліганства, як і про те, що, виносячи заявникові обвинувальний вирок, Плевенський (Pleven) районний суд «не навів якихось аргументів», а просто зробив кілька загальних заяв з цього приводу... Ні в ордері на арешт заявника відповідно до частини 1 статті 70 Закону «Про органи внутрішніх справ» від 1997 року, ні в постанові про його залишення під вартою відповідно до пункту 3 статті 152a Кримінально-процесуального кодексу 1974 року, які суд не переглядав, немає чого-небудь, з чого було можна зробити висновок про те, що органи влади мали підстави вбачати в його поведінці ознаки хуліганства, що їх вичерпно визначено в обов’язковому роз’ясненні Верховного Суду від 1974 року...
3. Обставини й застосування сили
а. Присутність членів сім'ї
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.
92. Національні суди встановили, що пані Мюррей щиро й справді підозрювали в скоєнні пов’язаного з тероризмом злочину ... Суд згоден, що загалом була необхідність як у повноваженнях, на кшталт тих, які надає стаття 14 Закону 1978 року, так — у цьому конкретному випадку — і в проникненні в помешкання пані Мюррей та його обшуку з метою її арешту.
Крім того, слід визнати наявність ... «умов крайньої напруженості», за яких доводиться здійснювати такі арешти в Північній Ірландії.
Ці правомірні міркування пояснюють і виправдовують те, в який спосіб були здійснені проникнення в житло заявників і його обшук. Суд не вважає, що заходи, вжиті представниками влади стосовно когось із заявників, не відповідали поставленій меті.
93. Не можна вважати, що компетентні органи влади вийшли за законні рамки розслідування терористичних злочинів, заводячи досьє на особу та зберігаючи основні персональні дані заарештованої особи або навіть інших осіб, які перебували там під час арешту. Щодо особистих відомостей, отриманих під час обшуку сімейного помешкання або під час перебування пані Мюррей в армійському центрі, то не можна вважати, що якась із них не має стосунку до процедури арешту та допиту ...
«Ердоган Ягїз проти Туреччини» (Erdoğan Yağiz v Turkey), 27473/02, 6 травня 2007 року.
34. Європейський суд визнає, що заявник скаржиться не на фізичне насильство, а на нелюдське та принизливе поводження, яке полягало в тому, що він був змушений залишатися сидіти на стільці впродовж трьох днів, його піддали образам та виставили на загальний огляд скутого наручниками на його ж робочому місці, в кварталі, де він проживав та перед членами його сім’ї...
46. В матеріалах справи заявника немає жодних вказівок на те, що могло б викликати занепокоєння у служби безпеки, як і не було жодних об’єктивних підстав вважати, що він становив загрозу для самого себе або для когось іншого, що він в минулому вчинив злочинні дії або ж завдавав шкоди сам собі, чи виявляв насильство стосовно інших. Суд приділяє особливу увагу тому факту, що у своїх заувагах уряд не надав жодних пояснень на виправдання необхідності вдягання наручників.
47. Суд не вбачає жодних обставин, які б дозволяли припустити, що була необхідність показувати заявника, закутого в наручники, під час його арешту та проведення обшуків. Відповідно, він вважає, що в специфічному контексті цієї справи виставлення заявника на публічний огляд в наручниках мало на меті викликати у нього почуття страху, тривоги та неповноцінності, що могло ображати його, принижувати його гідність та, цілком можливо, зламати його моральний опір.
b. Застосування сили
і. Надмірність
«Далан проти Туреччини» (Dalan v Turkey), 38585/97, 7 червня 2005 року.
25. В цій справі не піддавалось сумніву, що ушкодження на тілі заявниці, які були встановлені під час судово-медичної експертизи 17 серпня 1997 року ..., сягали рівня тяжкості, що дозволяв віднести їх до сфери застосування статті 3 (Labita c. Italie [GC], № 26772/95, пункт 120, CEDH 2000-IV). І в цьому разі зовсім немає необхідності встановлювати, коли та як їх могло бути завдано.
26. Стосовно цієї позиції уряд намагався пояснити ситуацію сутичкою, яка була на момент арешту заявниці. Посилаючись на відповідний поліційний протокол, він вважав, що на той момент застосування фізичної сили здійснювалось тільки через саму поведінку заявниці, в сенсі практики Європейського суду...
Однак подібний аргумент зовсім не має ваги, оскільки він не спирається на медичні свідчення, які органи влади повинні були взяти негайно після зазначеного арешту, якщо він відбувався справді так, як про це заявляє уряд.
27. Суд не повинен далі затримуватись на цьому питанні... Оскільки, в будь-якому випадку, кількість та серйозність тілесних ушкоджень, встановлених на тілі заявниці через 12 днів після арешту, видаються надто великими, щоб відповідати пропорційному застосуванню сили, до якої мали вдатись вісім поліціянтів з тим, щоб схопити трьох жінок, які, певно ж, не становили для них жодної особливої загрози...
Отже, Суд не вбачає жодних елементів виправдання, які могли б увільнити державу-відповідача від її відповідальності за статтею 3 на підставі тілесних ушкоджень, яких пані Далан зазнала від рук поліції, незалежно від того, в який момент часу їй могли їх завдати.
«Начова i інші проти Болгарії» (Nachova and others v Bulgaria) [GC], 43577/98 і 43579/98, 6 липня 2005 року.
105. ... чинні правила дозволили відрядити групу серйозно озброєних військових поліціянтів для арешту двох осіб без жодного попереднього обговорення того, чи становлять вони якусь небезпеку і, якщо так, то яку, або без чіткого застереження щодо потреби звести нанівець будь-який ризик для життя. Коротко кажучи, спосіб, у який цю операцію планували та скеровували, виявляв прикру зневагу до верховенства принципу права на життя ...
106. ... Ні перший чоловік, ні другий озброєний не був і не становив небезпеки для поліціянтів, які здійснювали арешт, чи інших осіб, про що цим поліціянтам мало б бути відомо на підставі наявної у них інформації. У всякому разі, зустрівши обох чоловіків в селі Лезура (Lesura), вони — принаймні майор Ґ., — побачили, що ті були неозброєні й не виявляли жодних ознак загрозливої поведінки.
107. З огляду на зазначене вище, Суд вважає, що в обставинах, які були в цій справі, будь-яке застосування сили з потенційно смертельними наслідками підпадало під заборону статті 2 Конвенції, попри ризик того, що п. Анґелов (Angelov) і п. Петков (Petkov) могли втекти. Як заявлено вище, застосування потенційно смертельної сили не можна визнати за «абсолютно необхідне», коли відомо, що особа, яка підлягає арешту, ніяк не загрожує життю чи здоров'ю (threat to life or limb) і не підозрюється в скоєнні насильницького злочину.
«Візер проти Австрії» (Wieser v Austria), 2293/03, 22 лютого 2007 року.
40. У цьому випадку Суд передовсім відзначає, що заявникові у цій справі не просто наказали роздягтися, але його роздягли поліціянти тоді, коли він перебував в особливо безпорадному становищі. Навіть якщо не зважати на твердження заявника, — яке не знайшло підтвердження в національних судових органах, — немовби йому тоді ще й зав’язали очі, Суд робить висновок, що сама процедура була заходом, пов’язаним з настільки широким втручанням та потенційним приниженням гідності, що застосовувати його без дуже переконливої причини було б не слід. Проте якихось доводів, що свідчили б про конечну потребу в повному особистому огляді (strip search) та його обґрунтованість з міркувань безпеки, наведено не було. Суд у зв’язку з цим зазначає, що в заявника, який вже мав на собі наручники, шукали зброю, а не наркотики чи якісь інші дрібні предмети, які важко помітити під час простого особистого обшуку (simple body search) без повного роздягання заявника.
41. З огляду на сказане вище, Суд вважає, що за конкретних обставин цієї справи повний особистий обшук заявника при здійсненні заходу поліційного втручання в помешканні заявника становив необґрунтовану форму поводження достатньо суворого для того, щоб відповідно до змісту статті 3 Конвенції попадати до категорії «такого, що принижує гідність».
«Фахріє Чалішкан проти Туреччини» (Fahriye Çaltçkan v Turkey), 40516/98, 2 жовтня 2007 року.
42. В цій справі зовсім не має значення, було чи ні подібне поводження результатом висловленої агресії або ж ляпасу з боку заявниці... Важливо встановити, чи застосована комісаром С. Ч. сила була необхідною та пропорційною з врахуванням того, що Суд приділяє у зв’язку з цим надзвичайно важливе значення тілесним ушкодженням, які вона спричинила, та обставинам, за яких цих ушкоджень завдано...
43. У цьому контексті Суд готовий припустити, що комісар С. Ч. міг вдатись до дій, щоб вгамувати заявницю, яка, ймовірно, перебувала в надзвичайно збудженому стані на той момент. Однак він не зупинився на цьому, хоч і йшлось про жінку, яка була одна в комісаріаті поліції, куди її доставили через дрібну профспілкову проблему. Суду також складно зрозуміти точні обставини, які могли спонукати цю жінку до рукопашного бою з комісаром поліції, оскільки ніщо в матеріалах справи не вказує на те, що вона була схильною до насильства.
Хай там як, навіть під впливом ляпасу комісар, який перебував в оточенні своїх підлеглих, мав реагувати з надзвичайною стриманістю та, поза всяким сумнівом, інакше, аніж позбавляти заявницю свободи терміном на п’ять діб.
В цьому випадку йдеться про таке, що принижує, поводження, яке може спричинити відчуття страху та непропорційної вини і яке, отже, не може слугувати виправданням застосування сили в необхідному обсязі...
44. Тому в цій справі є значне порушення статті 3 Конвенції.
ii. Помірність
«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997 року.
56. ... застосування наручників звичайно не породжує питань з огляду на статтю 3 Конвенції в разі, якщо до такого засобу вдаються в зв’язку з законним арештом або взяттям під варту і при цьому нема застосування сили чи виставлення на загальний огляд, що виходить за межі такого, що за відповідних обставин обґрунтовано вважалося б за необхідне. У зв’язку з цим важливо встановити, чи є підстави вважати, що відповідна особа спробує чинити опір арештові або втекти, завдати тілесних ушкоджень, щось зламати чи знищити докази.
«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року
61. Навіть коли припустити, що боротьба між П. та двома поліціянтами і сусідом, що прийшов на допомогу, погіршила стан здоров’я П., Суд вважає, що для того, щоб покласти міжнародну відповідальність на державу-відповідача треба, щоб поліціянти мали достатню можливість усвідомити, що П. перебував у вразливому стані, що вимагало підвищеного рівня обережності під час вибору «звичайної» техніки здійснення арешту...
62. Однак у цій справі Суд здивований тим фактом, що двох поліціянтів не допитали щодо цього. Водночас з судово-медичної експертизи, зробленої Цюрихським університетом 21 січня 1997 року, постає очевидним, що обоє поліціянти не мали можливості усвідомити, що вразливість П. була такою, що найменше застосування сили до нього могло спричинити фатальні ускладнення.
63. Враховуючи викладене вище Суд, вважаючи, що не має жодних підстав піддавати сумніву висновки експертів, проголошує, що твердження, згідно з яким смерть П. була спричинена застосуванням сили службовцями поліції, є необґрунтованим.
і. Надмірність
«Далан проти Туреччини» (Dalan v Turkey), 38585/97, 7 червня 2005 року.
25. В цій справі не піддавалось сумніву, що ушкодження на тілі заявниці, які були встановлені під час судово-медичної експертизи 17 серпня 1997 року ..., сягали рівня тяжкості, що дозволяв віднести їх до сфери застосування статті 3 (Labita c. Italie [GC], № 26772/95, пункт 120, CEDH 2000-IV). І в цьому разі зовсім немає необхідності встановлювати, коли та як їх могло бути завдано.
26. Стосовно цієї позиції уряд намагався пояснити ситуацію сутичкою, яка була на момент арешту заявниці. Посилаючись на відповідний поліційний протокол, він вважав, що на той момент застосування фізичної сили здійснювалось тільки через саму поведінку заявниці, в сенсі практики Європейського суду...
Однак подібний аргумент зовсім не має ваги, оскільки він не спирається на медичні свідчення, які органи влади повинні були взяти негайно після зазначеного арешту, якщо він відбувався справді так, як про це заявляє уряд.
27. Суд не повинен далі затримуватись на цьому питанні... Оскільки, в будь-якому випадку, кількість та серйозність тілесних ушкоджень, встановлених на тілі заявниці через 12 днів після арешту, видаються надто великими, щоб відповідати пропорційному застосуванню сили, до якої мали вдатись вісім поліціянтів з тим, щоб схопити трьох жінок, які, певно ж, не становили для них жодної особливої загрози...
Отже, Суд не вбачає жодних елементів виправдання, які могли б увільнити державу-відповідача від її відповідальності за статтею 3 на підставі тілесних ушкоджень, яких пані Далан зазнала від рук поліції, незалежно від того, в який момент часу їй могли їх завдати.
«Начова i інші проти Болгарії» (Nachova and others v Bulgaria) [GC], 43577/98 і 43579/98, 6 липня 2005 року.
105. ... чинні правила дозволили відрядити групу серйозно озброєних військових поліціянтів для арешту двох осіб без жодного попереднього обговорення того, чи становлять вони якусь небезпеку і, якщо так, то яку, або без чіткого застереження щодо потреби звести нанівець будь-який ризик для життя. Коротко кажучи, спосіб, у який цю операцію планували та скеровували, виявляв прикру зневагу до верховенства принципу права на життя ...
106. ... Ні перший чоловік, ні другий озброєний не був і не становив небезпеки для поліціянтів, які здійснювали арешт, чи інших осіб, про що цим поліціянтам мало б бути відомо на підставі наявної у них інформації. У всякому разі, зустрівши обох чоловіків в селі Лезура (Lesura), вони — принаймні майор Ґ., — побачили, що ті були неозброєні й не виявляли жодних ознак загрозливої поведінки.
107. З огляду на зазначене вище, Суд вважає, що в обставинах, які були в цій справі, будь-яке застосування сили з потенційно смертельними наслідками підпадало під заборону статті 2 Конвенції, попри ризик того, що п. Анґелов (Angelov) і п. Петков (Petkov) могли втекти. Як заявлено вище, застосування потенційно смертельної сили не можна визнати за «абсолютно необхідне», коли відомо, що особа, яка підлягає арешту, ніяк не загрожує життю чи здоров'ю (threat to life or limb) і не підозрюється в скоєнні насильницького злочину.
«Візер проти Австрії» (Wieser v Austria), 2293/03, 22 лютого 2007 року.
40. У цьому випадку Суд передовсім відзначає, що заявникові у цій справі не просто наказали роздягтися, але його роздягли поліціянти тоді, коли він перебував в особливо безпорадному становищі. Навіть якщо не зважати на твердження заявника, — яке не знайшло підтвердження в національних судових органах, — немовби йому тоді ще й зав’язали очі, Суд робить висновок, що сама процедура була заходом, пов’язаним з настільки широким втручанням та потенційним приниженням гідності, що застосовувати його без дуже переконливої причини було б не слід. Проте якихось доводів, що свідчили б про конечну потребу в повному особистому огляді (strip search) та його обґрунтованість з міркувань безпеки, наведено не було. Суд у зв’язку з цим зазначає, що в заявника, який вже мав на собі наручники, шукали зброю, а не наркотики чи якісь інші дрібні предмети, які важко помітити під час простого особистого обшуку (simple body search) без повного роздягання заявника.
41. З огляду на сказане вище, Суд вважає, що за конкретних обставин цієї справи повний особистий обшук заявника при здійсненні заходу поліційного втручання в помешканні заявника становив необґрунтовану форму поводження достатньо суворого для того, щоб відповідно до змісту статті 3 Конвенції попадати до категорії «такого, що принижує гідність».
«Фахріє Чалішкан проти Туреччини» (Fahriye Çaltçkan v Turkey), 40516/98, 2 жовтня 2007 року.
42. В цій справі зовсім не має значення, було чи ні подібне поводження результатом висловленої агресії або ж ляпасу з боку заявниці... Важливо встановити, чи застосована комісаром С. Ч. сила була необхідною та пропорційною з врахуванням того, що Суд приділяє у зв’язку з цим надзвичайно важливе значення тілесним ушкодженням, які вона спричинила, та обставинам, за яких цих ушкоджень завдано...
43. У цьому контексті Суд готовий припустити, що комісар С. Ч. міг вдатись до дій, щоб вгамувати заявницю, яка, ймовірно, перебувала в надзвичайно збудженому стані на той момент. Однак він не зупинився на цьому, хоч і йшлось про жінку, яка була одна в комісаріаті поліції, куди її доставили через дрібну профспілкову проблему. Суду також складно зрозуміти точні обставини, які могли спонукати цю жінку до рукопашного бою з комісаром поліції, оскільки ніщо в матеріалах справи не вказує на те, що вона була схильною до насильства.
Хай там як, навіть під впливом ляпасу комісар, який перебував в оточенні своїх підлеглих, мав реагувати з надзвичайною стриманістю та, поза всяким сумнівом, інакше, аніж позбавляти заявницю свободи терміном на п’ять діб.
В цьому випадку йдеться про таке, що принижує, поводження, яке може спричинити відчуття страху та непропорційної вини і яке, отже, не може слугувати виправданням застосування сили в необхідному обсязі...
44. Тому в цій справі є значне порушення статті 3 Конвенції.
ii. Помірність
«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997 року.
56. ... застосування наручників звичайно не породжує питань з огляду на статтю 3 Конвенції в разі, якщо до такого засобу вдаються в зв’язку з законним арештом або взяттям під варту і при цьому нема застосування сили чи виставлення на загальний огляд, що виходить за межі такого, що за відповідних обставин обґрунтовано вважалося б за необхідне. У зв’язку з цим важливо встановити, чи є підстави вважати, що відповідна особа спробує чинити опір арештові або втекти, завдати тілесних ушкоджень, щось зламати чи знищити докази.
«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року
61. Навіть коли припустити, що боротьба між П. та двома поліціянтами і сусідом, що прийшов на допомогу, погіршила стан здоров’я П., Суд вважає, що для того, щоб покласти міжнародну відповідальність на державу-відповідача треба, щоб поліціянти мали достатню можливість усвідомити, що П. перебував у вразливому стані, що вимагало підвищеного рівня обережності під час вибору «звичайної» техніки здійснення арешту...
62. Однак у цій справі Суд здивований тим фактом, що двох поліціянтів не допитали щодо цього. Водночас з судово-медичної експертизи, зробленої Цюрихським університетом 21 січня 1997 року, постає очевидним, що обоє поліціянти не мали можливості усвідомити, що вразливість П. була такою, що найменше застосування сили до нього могло спричинити фатальні ускладнення.
63. Враховуючи викладене вище Суд, вважаючи, що не має жодних підстав піддавати сумніву висновки експертів, проголошує, що твердження, згідно з яким смерть П. була спричинена застосуванням сили службовцями поліції, є необґрунтованим.
4. Обов’язок навести причини
а. Достатність інформації
«Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v United Kingdom), 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 року.
41. Після взяття під варту пана Фокса, пані Кемпбелл та пана Гартлі співробітник поліції, що здійснював арешт, просто повідомив їм, що їх арештовано на підставі частини (1) статті 11 Закону 1978 року за підозрою в їхній належності до терористів... Узята сама по собі одна лиш вказівка на юридичні підстави для арешту не є достатньою для цілей пункту 2 статті 5.
Однак після арешту поліція допитала всіх заявників з приводу підозр щодо їхньої причетності до конкретних злочинних дій та належності до організацій, оголошених поза законом. Немає підстав вважати, ніби ці допити були такими, що не дозволяли заявниками зрозуміти, за що їх заарештовано. Причини, з яких їх підозрювали в тому, що вони є терористами, були доведені до них в такий спосіб у ході допитів.
«Дикме проти Туреччини» (Dikme v Turkey), 20869/92,11 липня 2000 року.
55. ... перший заявник ... стверджував, що службовці, які почали допит, були членами підрозділу «анти-Дев-Соль» ... і що після першого допиту, близько 7 години вечора, працівник секретної служби залякував його, кажучи: «Ти належиш до «Деврімчі Соль» (Devrimci Sol), і, якщо не повідомиш нам, що нам потрібно, то тебе звідси винесуть уперед ногами!».
56. На думку Суду, ці слова досить точно вказували на підозри щодо першого заявника. Отож, зважаючи при цьому на те, що відповідна організація була заборонена законом, і на причини, які він, можливо, мав для того, щоб не виказати себе і боятися поліції (його сестру було вбито в сутичці з поліцією ...), Суд вважає, що пан Дикме на цьому етапі мав чи міг би вже зрозуміти, що його підозрюють у причетності до заборонених видів діяльності, подібних до тих, якими займалася «Дев-Соль»...
«Г. Б. проти Швейцарії» (H B v Switzerland), 26899/95, 5 квітня 2001 року.
48. ... негайно після арешту заявника 12 травня 1993 року його письмово повідомили про різні правопорушення, в яких його підозрювали. Окрім того . суддя-слідчий усно повідомив заявникові про обвинувачення, висунуті компанії Б., та й він дійсно добре знав про інтерес органів кримінального переслідування до компанії. Усі ці відомості дали заявникові змогу в день його арешту подати власноручно написану скаргу до апеляційного суду кантону Солотурна (Solothurn) ...
49. Пам’ятаючи про те, що заявник, будучи членом правління та керівником компанії Б., знав про фінансове становище компанії як фахівець, Суд вважає, що заявника після арешту було належним чином повідомлено про «основні правові та фактичні підстави його арешту з тим, щоб він міг, якщо [вважав, що] треба, оскаржити в суді його правомірність» ...
b. Невідкладність дій
«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 року.
76. ... службова особа, що здійснювала арешт, — капрал Д., окрім проголошення необхідних за законом офіційних слів про арешт, також назвала пані Мюррей статтю Закону 1978 року, згідно з якою здійснювався арешт. Вказівка тільки на правову підставу арешту сама по собі не є достатньою для цілей пункту 2 статті 5. ...
77. ... На думку Суду, пані Мюррей мало бути очевидним, що її допитують з приводу її можливої причетності до збору коштів на придбання зброї для Тимчасової ІРА її братами в США. Звичайно, говорячи словами судді, що розглядав справу, «ніякого детального допиту з приводу збору нею грошей не було», однак, як відзначили національні суди, сталося це через відмову пані Мюррей відповідати на будь-які запитання, крім запитання про те, як її звуть. ...Отож Суд вважає, що причини її арешту були достатньою мірою доведені до її відома під час допиту.
78. Пані Мюррей була заарештована в своєму будинку о 7 годині ранку й допитана в армійському центрі того ж дня між 8:20 і 9:35 ранку. У контексті справи цей інтервал не можна вважати таким, що виходить за рамки обмежень у часі, визначених поняттям негайності в пункті 2 статті 5. ...
«Дикме проти Туреччини» (Dikme v Turkey), 20869/92,11 липня 2000 року.
56. ... У будь-якому разі інтенсивність і частота допитів також дають змогу припустити, що вже на першому з них, який [розпочався за кілька годин після арешту, о 7:30 ранку, і] тривав до 7 вечора чи трохи пізніше, пан Дикме міг би набути деякого уявлення про те, в чому його підозрюють. ... Часових обмежень, які встановлює поняття негайності в пункті 2 статті 5, ... було, таким чином, дотримано, зокрема, з огляду на те, що перший заявник якоюсь мірою сприяв продовженню відповідного періоду, не називаючи себе.
5. Припровадження до судді
а. Значення терміну «суддя»
«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.
49. ... Перш ніж говорити, що «посадова особа» здійснює «судову владу» за змістом [пункту 3 статті 5] ..., вона має задовольняти певні умови, що забезпечують затриманій особі захист від довільного і необґрунтованого позбавлення свободи ...
Отож «посадова особа» повинна бути незалежною від виконавчої влади та сторін. У зв’язку з цим істотними є формальні ознаки об’єктивності на момент прийняття рішення про затримання: якщо на той час видається, що «посадова особа» може згодом вступити в подальше кримінальне переслідування від імені органу обвинувачення, то незалежність і неупередженість такої особи можуть сприйматися як такі, що викликають сумнів. ... «Посадова особа» має заслухати особу, припроваджену до нього, особисто та перевірити з застосуванням правових критеріїв, чи обґрунтоване її тримання під вартою, чи ні. Якщо обґрунтованість не буде встановлена у такий спосіб, то ця «посадова особа» повинна мати повноваження видати обов’язкову для виконання постанову про звільнення затриманого ...
50. ... Після її арешту 24 жовтня 1995 року заявниця була припроваджена до слідчого, який не мав повноважень приймати правомірні рішення щодо її тримання під вартою і не був процесуально незалежним від прокурора. Крім того, не було ніяких юридичних перешкод для того, щоб він виступав як обвинувач на судовому процесі проти заявниці. ... Отже, слідчого не можна було вважати за «посадову особу, якій закон надає право здійснювати судову владу» за змістом пункту 3 статті 5 Конвенції. Заявницю не заслухав прокурор. У будь-якому випадку прокурор, який міг згодом діяти як сторона кримінального провадження проти пані Ніколової ..., не був достатньо незалежним і безстороннім за змістом пункту 3 статті 5…
«Г. Б. проти Швейцарії» (H B v Switzerland), 26899/95, 5 квітня 2001 року.
62. ... Суд вважає, що, коли слідчий суддя ухвалив рішення про арешт заявника та його взяття під варту, видається, що, якби його справу було передано для судового розгляду в окружний суд, то слідчий суддя, який видав постанову про його тримання під вартою до суду, мав би «право вступити в подальше кримінальне провадження як представник органу обвинувачення». .
64. Отже, на тій підставі, що заявник не постав перед «посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу», Суд вважає, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
b. Строк, який розглядається
i. Надмірний
«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84,11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1988 року.
59. Обов’язок «негайного» припровадження особи до судової інстанції, виражений англійським словом «promptly» і французьким словом «aussitôt», явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 ... («reasonable time»/«délai reisonnable») і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання («speedily»/«à bref délai»), яка міститься в пункті 4 статті 5 ...
62. Як зазначено вище ..., межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття «негайність» дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із цих чотирьох строків тримання під вартою, а саме — чотири дні й шість годин, проведені в поліційному ув’язненні п. Мак-Фадденом ..., виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5 ... Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова «promptly», яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення процедурної гарантії, яка міститься в пункті 3, ... означало б її серйозне послаблення на шкоду цій особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припроваджений «негайно» до судової інстанції чи звільнений «негайно» після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені із законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 дотрималися …
«Костер проти Нідерландів» (Koster v Netherlands), 12843/87, 28 листопада 1991 року.
23. Уряд пояснював, що затримка в часі була викликана тим, що ці події припали на неділю, а також збіглися з великими військовими навчаннями, які відбуваються щодва роки і в яких члени військового суду брали участь.
25. ... Суд зазначив, що навчання, про які йдеться, аж ніяк не виправдовують затримку у здійсненні судового розгляду: оскільки навчання відбувались у чітко визначений час і були передбачувані, вони жодним чином не заважають військовому керівництву забезпечувати умови, щоб військовий суд міг збиратися для проведення засідань своєчасно, щоб задовольнити вимоги Конвенції, якщо необхідно, то і в суботу або в неділю.
Виходячи з цього і враховуючи вимоги військового життя та військового судочинства ..., припровадження заявника до судового органу не відповідало вимогам негайності, сформульованим у пункті 3 статті 5 ...
«Аксой проти Туреччини» (Aksoy v Turkey), 21987/93, 18 грудня 1996 року.
77. У судовому рішенні в справі Бранніґана і Макбрайда ... Суд визнав, що Уряд Сполученого Королівства не вийшов за межі свого розсуду, відступивши від зобов’язань за статтею 5 Конвенції, дозволяючи затримувати осіб, підозрюваних у терористичних акціях, до 7 діб без судового контролю.
78. Хоча Суд розуміє ..., що розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, становить для влади особливі труднощі, він не може погодитися з необхідністю затримки підозрюваного на 14 днів без судового втручання. Такий надто довгий строк поставив заявника у вразливе становище не тільки щодо довільного втручання в його право на свободу, але й катувань. Навіть більше, уряд не навів Судові детальних підстав, з яких судове втручання через боротьбу проти тероризму в південно-східній Туреччині стало практично нездійсненним ...
82. У вищезгаданому рішенні в справі Бранніґана й Макбрайда ... Суд переконався в тому, що в Північній Ірландії були дійсно ефективні гарантії, які забезпечували істотний ступінь захисту від сваволі й тримання під вартою в режимі суворої ізоляції (incommunicado detention). Наприклад, доступним був такий засіб, як habeas corpus, (право особи вимагати негайно бути припровадженим до судді, щоб той ухвалив рішення про обґрунтованість позбавлення її свободи), який забезпечував можливість перевірки законності попереднього арешту й тримання під вартою, було й забезпечуване в примусовому порядку абсолютне право на доступ до адвоката не пізніше ніж 48 годин після арешту, затримані особи також мали право повідомити про своє затримання родича або друга, а також мали змогу звернутися до лікаря...
83. Натомість від цього, на думку Суду, в цій справі заявникові, якого тримали під вартою протягом тривалого часу, достатніх гарантій не забезпечили. Зокрема, позбавлення його змоги звернутися до лікаря, адвоката, родича або знайомого й реальна неможливість постати перед суддею для перевірки законності його тримання під вартою означали, що він цілком був залишений на милість тих, хто його затримав...
«Гаркманн проти Естонії» (Harkmann v Estonia), 2192/03, 11 липня 2006 року.
38. ... заявник — на відміну від свого адвоката — обрав за краще не з’являтися на засідання окружного суду, коли там ухвалювали рішення про його арешт. Сам по собі цей факт не є приводом для того, щоб розглядати це питання в світлі пункту 3 статті 5, оскільки з Конвенції не можна вивести вимогу про те, щоб особа, яка уникає судового процесу, повинна бути присутньою на засіданні, в якому суд розглядає санкцію на її арешт... Однак Суд зауважує, що заявник не мав змоги представити судові можливі особисті доводи проти його залишення під вартою після того, як його було заарештували 2 жовтня 2002 року, попри те, що пункт 3 статті 5 зобов’язує органи влади забезпечити йому змогу бути заслуханим.
39. Суд бере до відома те, що заявника звільнили з-під варти після розгляду його кримінальної справи 17 жовтня 2002 року, тобто ще до того, як була розглянута правомірність його тримання під вартою. А до того часу його протримали під вартою 15 днів. Суд ухвалює, що такий строк є несумісним з вимогою про «негайність», встановленою в пункті 3 статті 5...
«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2004 року.
65. ... пункт 3 статті 5 вимагає, щоб заарештована особа негайно постала перед суддею або судовою посадовою особою з тим, щоб дістати можливість виявити будь-які ознаки жорстокого поводження, а також звести до мінімуму будь-яке необґрунтоване втручання в особисту свободу. Хоча негайність належить оцінювати в кожній конкретній справі з урахуванням її особливостей ..., суворе часове обмеження, що його встановлює ця вимога пункту 3 статті 5, не дає змоги тлумачити його надто гнучко, бо інакше процесуальні гарантії були б серйозно послаблені на шкоду особі і виникала б небезпека ослаблення самої суті того права, яке це положення захищає...
66. ... заявник постав перед суддею через три дні і двадцять три години після свого арешту... За таких обставин, це не видається негайним. Він був заарештований за обвинуваченням у скоєнні дрібного, ненасильницького правопорушення. Він вже провів був двадцять чотири години під вартою, коли поліція порушила перед прокурором, у віданні якого перебувала ця справа, питання про звернення до компетентного суду за постановою про досудове ув’язнення заявника. Користуючись своїми повноваженнями ..., прокурор постановив затримати заявника ще на сімдесят дві години, не наводячи жодних мотивів, чому він вважає це за потрібне, за винятком стереотипного формулювання про наявність ризику переховування від слідства чи скоєння нових правопорушень. При цьому не видається, що, продовжуючи в такий спосіб термін тримання заявника під вартою, прокурор вжив належних заходів на забезпечення негайного припровадження останнього до судді, як це передбачає згадана вище норма... Замість цього, питання запропонували на розгляд Плевенського окружного суду в найостанніший момент, коли сімдесят дві години вже майже закінчувалися... Суд не бачить жодних особливих труднощів чи виняткових обставин, які завадили б представникам влади припровадити заявника до судді набагато раніше... Це було особливо важливо, з огляду на сумнівні правові підстави для позбавлення його волі.
67. Отже, було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
ii. Не надмірний
«Ріґопулос проти Іспанії» (Rigopoulos v Spain), 37388/97 (ухв.), 12 січня 1999 року.
Суд зазначає., що тримання заявника під вартою тривало шістнадцять днів, тому що судно під його командуванням було захоплене у відкритому морі, в Атлантичному океані, на значній відстані — понад 5500 км — від іспанського суходолу, і щоб дістатися порту Лас-Пальмас, треба було йти не менш ніж шістнадцять днів. З цього приводу заявник сам визнав, що через опір, який вчинили деякі члени екіпажу, «Архангелос» зміг знову вийти в плавання лише за сорок три години після того, як його взяли на абордаж. Тому-то цю затримку не можна приписати іспанським органам влади. Зрештою, саме всі ці обставини завадили заявникові постати раніше перед органом судової влади. З огляду на викладене вище, Суд вважає, що, таким чином, можливості скоріше припровадити заявника фізично до слідчого судді фактично не було. Суд відзначає з цього приводу, що як тільки заявник прибув у Лас-Пальмас, його переправили в Мадрид літаком і що він постав перед органом судової влади наступного дня. Суд вважає нереалістичним припущення заявника про те, що іспанські органи влади могли б звернутися до британських органів по дозвіл змінити курс «Архангелос» на острів Вознесіння, який, врешті, розташований приблизно за 890 морських миль (близько 1600 км) від місця, де судно захопили.
Виходячи з цього, Суд вважає, що, з огляду на цілком виняткові обставини справи, не можна сказати, ніби час, який збіг із моменту взяття заявника під варту до моменту, коли він постав перед слідчим суддею, був порушенням вимоги щодо негайності пункту 3 Статті 5.
i. Надмірний
«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84,11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1988 року.
59. Обов’язок «негайного» припровадження особи до судової інстанції, виражений англійським словом «promptly» і французьким словом «aussitôt», явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 ... («reasonable time»/«délai reisonnable») і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання («speedily»/«à bref délai»), яка міститься в пункті 4 статті 5 ...
62. Як зазначено вище ..., межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття «негайність» дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із цих чотирьох строків тримання під вартою, а саме — чотири дні й шість годин, проведені в поліційному ув’язненні п. Мак-Фадденом ..., виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5 ... Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова «promptly», яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення процедурної гарантії, яка міститься в пункті 3, ... означало б її серйозне послаблення на шкоду цій особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припроваджений «негайно» до судової інстанції чи звільнений «негайно» після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені із законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 дотрималися …
«Костер проти Нідерландів» (Koster v Netherlands), 12843/87, 28 листопада 1991 року.
23. Уряд пояснював, що затримка в часі була викликана тим, що ці події припали на неділю, а також збіглися з великими військовими навчаннями, які відбуваються щодва роки і в яких члени військового суду брали участь.
25. ... Суд зазначив, що навчання, про які йдеться, аж ніяк не виправдовують затримку у здійсненні судового розгляду: оскільки навчання відбувались у чітко визначений час і були передбачувані, вони жодним чином не заважають військовому керівництву забезпечувати умови, щоб військовий суд міг збиратися для проведення засідань своєчасно, щоб задовольнити вимоги Конвенції, якщо необхідно, то і в суботу або в неділю.
Виходячи з цього і враховуючи вимоги військового життя та військового судочинства ..., припровадження заявника до судового органу не відповідало вимогам негайності, сформульованим у пункті 3 статті 5 ...
«Аксой проти Туреччини» (Aksoy v Turkey), 21987/93, 18 грудня 1996 року.
77. У судовому рішенні в справі Бранніґана і Макбрайда ... Суд визнав, що Уряд Сполученого Королівства не вийшов за межі свого розсуду, відступивши від зобов’язань за статтею 5 Конвенції, дозволяючи затримувати осіб, підозрюваних у терористичних акціях, до 7 діб без судового контролю.
78. Хоча Суд розуміє ..., що розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, становить для влади особливі труднощі, він не може погодитися з необхідністю затримки підозрюваного на 14 днів без судового втручання. Такий надто довгий строк поставив заявника у вразливе становище не тільки щодо довільного втручання в його право на свободу, але й катувань. Навіть більше, уряд не навів Судові детальних підстав, з яких судове втручання через боротьбу проти тероризму в південно-східній Туреччині стало практично нездійсненним ...
82. У вищезгаданому рішенні в справі Бранніґана й Макбрайда ... Суд переконався в тому, що в Північній Ірландії були дійсно ефективні гарантії, які забезпечували істотний ступінь захисту від сваволі й тримання під вартою в режимі суворої ізоляції (incommunicado detention). Наприклад, доступним був такий засіб, як habeas corpus, (право особи вимагати негайно бути припровадженим до судді, щоб той ухвалив рішення про обґрунтованість позбавлення її свободи), який забезпечував можливість перевірки законності попереднього арешту й тримання під вартою, було й забезпечуване в примусовому порядку абсолютне право на доступ до адвоката не пізніше ніж 48 годин після арешту, затримані особи також мали право повідомити про своє затримання родича або друга, а також мали змогу звернутися до лікаря...
83. Натомість від цього, на думку Суду, в цій справі заявникові, якого тримали під вартою протягом тривалого часу, достатніх гарантій не забезпечили. Зокрема, позбавлення його змоги звернутися до лікаря, адвоката, родича або знайомого й реальна неможливість постати перед суддею для перевірки законності його тримання під вартою означали, що він цілком був залишений на милість тих, хто його затримав...
«Гаркманн проти Естонії» (Harkmann v Estonia), 2192/03, 11 липня 2006 року.
38. ... заявник — на відміну від свого адвоката — обрав за краще не з’являтися на засідання окружного суду, коли там ухвалювали рішення про його арешт. Сам по собі цей факт не є приводом для того, щоб розглядати це питання в світлі пункту 3 статті 5, оскільки з Конвенції не можна вивести вимогу про те, щоб особа, яка уникає судового процесу, повинна бути присутньою на засіданні, в якому суд розглядає санкцію на її арешт... Однак Суд зауважує, що заявник не мав змоги представити судові можливі особисті доводи проти його залишення під вартою після того, як його було заарештували 2 жовтня 2002 року, попри те, що пункт 3 статті 5 зобов’язує органи влади забезпечити йому змогу бути заслуханим.
39. Суд бере до відома те, що заявника звільнили з-під варти після розгляду його кримінальної справи 17 жовтня 2002 року, тобто ще до того, як була розглянута правомірність його тримання під вартою. А до того часу його протримали під вартою 15 днів. Суд ухвалює, що такий строк є несумісним з вимогою про «негайність», встановленою в пункті 3 статті 5...
«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2004 року.
65. ... пункт 3 статті 5 вимагає, щоб заарештована особа негайно постала перед суддею або судовою посадовою особою з тим, щоб дістати можливість виявити будь-які ознаки жорстокого поводження, а також звести до мінімуму будь-яке необґрунтоване втручання в особисту свободу. Хоча негайність належить оцінювати в кожній конкретній справі з урахуванням її особливостей ..., суворе часове обмеження, що його встановлює ця вимога пункту 3 статті 5, не дає змоги тлумачити його надто гнучко, бо інакше процесуальні гарантії були б серйозно послаблені на шкоду особі і виникала б небезпека ослаблення самої суті того права, яке це положення захищає...
66. ... заявник постав перед суддею через три дні і двадцять три години після свого арешту... За таких обставин, це не видається негайним. Він був заарештований за обвинуваченням у скоєнні дрібного, ненасильницького правопорушення. Він вже провів був двадцять чотири години під вартою, коли поліція порушила перед прокурором, у віданні якого перебувала ця справа, питання про звернення до компетентного суду за постановою про досудове ув’язнення заявника. Користуючись своїми повноваженнями ..., прокурор постановив затримати заявника ще на сімдесят дві години, не наводячи жодних мотивів, чому він вважає це за потрібне, за винятком стереотипного формулювання про наявність ризику переховування від слідства чи скоєння нових правопорушень. При цьому не видається, що, продовжуючи в такий спосіб термін тримання заявника під вартою, прокурор вжив належних заходів на забезпечення негайного припровадження останнього до судді, як це передбачає згадана вище норма... Замість цього, питання запропонували на розгляд Плевенського окружного суду в найостанніший момент, коли сімдесят дві години вже майже закінчувалися... Суд не бачить жодних особливих труднощів чи виняткових обставин, які завадили б представникам влади припровадити заявника до судді набагато раніше... Це було особливо важливо, з огляду на сумнівні правові підстави для позбавлення його волі.
67. Отже, було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
ii. Не надмірний
«Ріґопулос проти Іспанії» (Rigopoulos v Spain), 37388/97 (ухв.), 12 січня 1999 року.
Суд зазначає., що тримання заявника під вартою тривало шістнадцять днів, тому що судно під його командуванням було захоплене у відкритому морі, в Атлантичному океані, на значній відстані — понад 5500 км — від іспанського суходолу, і щоб дістатися порту Лас-Пальмас, треба було йти не менш ніж шістнадцять днів. З цього приводу заявник сам визнав, що через опір, який вчинили деякі члени екіпажу, «Архангелос» зміг знову вийти в плавання лише за сорок три години після того, як його взяли на абордаж. Тому-то цю затримку не можна приписати іспанським органам влади. Зрештою, саме всі ці обставини завадили заявникові постати раніше перед органом судової влади. З огляду на викладене вище, Суд вважає, що, таким чином, можливості скоріше припровадити заявника фізично до слідчого судді фактично не було. Суд відзначає з цього приводу, що як тільки заявник прибув у Лас-Пальмас, його переправили в Мадрид літаком і що він постав перед органом судової влади наступного дня. Суд вважає нереалістичним припущення заявника про те, що іспанські органи влади могли б звернутися до британських органів по дозвіл змінити курс «Архангелос» на острів Вознесіння, який, врешті, розташований приблизно за 890 морських миль (близько 1600 км) від місця, де судно захопили.
Виходячи з цього, Суд вважає, що, з огляду на цілком виняткові обставини справи, не можна сказати, ніби час, який збіг із моменту взяття заявника під варту до моменту, коли він постав перед слідчим суддею, був порушенням вимоги щодо негайності пункту 3 Статті 5.
с. Слухання
«Де Йонґ, Бальєт і Ван Ден Брінк проти Нідерландів» (De Jong, Baljet and Van Den Brink v Netherlands), 8805/79, 8806/79 і 9242/81, 22 травня 1984 року.
51. ... Формулювання пункту 3 ... («має негайно постати перед»), якщо його тлумачити з огляду на його предмет і призначення, виявляє невіддільну від нього «процесуальну вимогу»: «суддя» або судова «посадова особа» повинні насправді заслухати затриману особу і ухвалити належне рішення ...
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 липня 2006 року.
81. Слід відзначити, що в рішенні від 22 лютого 2005 року обласний суд постановив, що потреби заслуховувати думку сторін про матеріали, представлені прокурором для обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, не було. У цьому зв’язку Суд нагадує, що пункт 3 статті 5 зобов’язує «посадову особу» особисто заслухати обвинувачуваного, перевірити всі факти, що свідчать за й проти досудового ув’язнення, і викласти в рішенні про тримання під вартою факти, якими воно обґрунтовується ... Отже, продовження строку тримання заявниці під вартою без заслуховування її думки, без надання їй змоги прокоментувати матеріали, представлені прокурором, і без прийняття належним чином її доводів на користь звільнення є несумісним із гарантіями, закріпленими в пункті 3 статті 5 Конвенції.
d. Потреба в автоматичному розгляді рішень по суті
«Т. В. проти Мальти» (T W v Malta), 25644/94 [GC], 25 квітня 1999 року
43. Здійснювати судову перевірку підстав для тримання під вартою треба не тільки негайно, але й автоматично ... Не можна її ставити в залежність від попереднього подання заяви утримуваної під вартою особи. Така вимога не тільки б змінила характер передбаченого в пункті 3 статті 5 захисту, який не є тотожним тому, що встановлює пункт 4 статті 5, і гарантує право ініціювати провадження з метою перевірки правомірності тримання під вартою в судовому порядку ... Вона могла б навіть позбавити сенсу гарантію, передбачену пунктом 3 статті 5 — оборонити особу від довільного позбавлення волі, забезпечивши обов’язковість незалежного судового нагляду за актами позбавлення волі ... Негайна судова перевірка підстав для затримання також є важливою гарантією проти жорстокого поводження з особою, взятою під варту... Більше того, заарештовані, що зазнають такого поводження, можливо, були б нездатні подавати судді клопотання про перегляд підстав для їхнього тримання під вартою ...
e. Потреба в повноваженнях звільнювати з-під варти
«Т. В. проти Мальти» (T W v Malta), 25644/94 [GC], 25 квітня 1999 року.
48. ... Суд вважає, що те, що 7 жовтня 1994 року заявник постав перед суддею, не могло забезпечити відповідність до пункту 3 статті 5 Конвенції, оскільки той суддя не мав повноважень видати постанову про його звільнення. Відповідно, це спричинило порушення цього положення.
«Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v United Kingdom) [GC], 543/03, 3 жовтня 2006 року.
31. За своєю побудовою пункт 3 статті 5 як частина цієї системи гарантій стосується двох окремих питань — ранніх етапів після арешту, коли людина потрапляє під владу органів, та періоду до можливого судового розгляду в кримінальному суді, протягом якого підозрюваний може перебувати під вартою чи бути звільненим на певних умовах або без них. Ці дві частини надають різні права і номінально не перебувають у логічному чи часовому зв’язку одна з другою.
48. Суд нагадує, що заявника заарештували 6 січня 2001 року, о 10-й вечора, за підозрою у скоєнні пограбування автозаправної станції. Йому висунули обвинувачення о 12:37 наступного дня. 8 січня 2001, о 10-й ранку, заявник уперше постав перед судом магістратів, який постановив залишити його під вартою. Те, що магістрат мав повноваження розглядати законність арешту й тримання під вартою та наявність достатніх підстав для підозр, а так само те, що він мав право видавати постанову про звільнення, якщо ці вимоги не були виконані, не оскаржується. Це вже само по собі забезпечувало достатні гарантії проти зловживання повноваженнями з боку органів влади і забезпечувало дотримання умов першого елемента пункту 3 статті 5, будучи негайним, автоматичним і таким, що відбувається перед належним чином вповноваженою судовою посадовою особою.
49. Питання про звільнення на час досудового слідства було особливим і окремим питанням, що логічно набуло значення для справи тільки після встановлення правомірності та передбаченої в Конвенції підстави для затримання. У справі заявника його розглянув приблизно через 24 години, 9 січня 2001 року, Високий суд, який і видав розпорядження про його звільнення. Ні один із елементів можливого зловживання або довільності не випливає ні з того факту, що це зробив інший суд або суддя, ні з того, що розгляд поставили в залежність від його клопотання. Адвокат заявника подав таке клопотання без будь-яких перешкод чи труднощів ...
51. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушений не був.
6. Обов’язок обґрунтовувати тримання під вартою
«Курт проти Туреччини» (Kurt v Turkey), 24276/94, 25 травня 1998 року.
123. Необхідно також підкреслити, що автори Конвенції підсилили захист від свавільного позбавлення особи волі, створивши комплекс прав, покликаних звести до мінімуму небезпеку сваволі, які встановлюють, що позбавлення волі має перебувати під незалежним судовим контролем і супроводжуватися відповідальністю влади за свої дії. ... Йдеться ж як про захист фізичної свободи індивідуума, так і про його особисту безпеку в ситуаціях, коли брак захисту міг би призвести до руйнації принципів верховенства права й позбавити затриманих доступу до найелементарніших засобів правового захисту.
124. ... відмова підтвердити, що особу затримано, свідчить про повне заперечення цих гарантій і про вкрай серйозне порушення статті 5. Органи влади, перебравши на себе контроль над особою, зобов’язані знати про її місцеперебування. Саме тому статтю 5 слід розглядати як таку, що вимагає від них ужиття дієвих заходів з метою захистити особу від небезпеки її викрадення й негайно провести ефективне розслідування в разі отримання небезпідставної заяви про те, що певну особу було взято під варту і після того її не бачили.
125. З врахуванням викладеного вище, Суд нагадує, що він погодився з висновком Комісії про те, що Юзеїра Курта затримали солдати й охорона села вранці 25 листопада 1993 року. Це затримання зареєстроване не було. Офіційної інформації про його подальше місцеперебування або долю нема. Цей факт вже сам по собі слід розглядати як дуже серйозний недогляд влади, бо дає особам, винним у протизаконному позбавленні Юзеїра Курта волі, змогу приховати свою причетність до злочину, замести сліди й уникнути відповідальності за долю арештованого. На думку Суду, брак документів, у яких зафіксовано час і місце затримання, ім’я затриманого, підстави для затримання й ім’я особи, що здійснила затримання, слід вважати несумісним з цілями статті 5.
7. Умови тримання та жорстоке поводження
«Томазі проти Франції» (Tomasi v France), 12850/87, 27 серпня 1992 року.
115. Судові ... досить відзначити, що медичні довідки й висновки, складені лікарями цілком незалежно одне від одного, свідчать про інтенсивність і множинність завданих панові Томазі ударів; ці два елементи є вже досить серйозною підставою вважати, що таке поводження набуло характеру нелюдського і принизливого для людської гідності. Потреби розслідування й безперечна складність боротьби зі злочинністю, зокрема з тероризмом, не можуть призводити до встановлення обмежень щодо гарантій фізичної недоторканності осіб.
116. Тому, відповідно, було порушення статті 3.
«Елчі і інші проти Туреччини» (Elci and Others v Turkey), 23145/93,13 листопада 2003 року.
641. Суд встановлює, що свідчення заявників про умови їхнього тримання під вартою — холод, темряву й вогкість, погану постіль, убоге харчування й поганий санітарний вузол, — так само як і твердження ..., що їх піддавали образам, давали ляпасів й залякували з тим, щоб примусити до підписання різних документів, цілком заслуговують довіри й не суперечать одне одному. Європейський суд також допускає, що в критичні моменти перебування під вартою — як, наприклад, під час допитів і очних ставок з паном Ґювеном — їм зав’язували очі...
646. ...Суд вважає встановленим, що заявники ... зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії в період їхнього ув’язнення в листопаді та грудні 1993 року. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю і страждань та було особливо серйозним і жорстоким, що становило порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як таке, що було катуванням за змістом цієї статті.
«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року
67. ... Суд не переконали аргументи заявників. Нагадуючи про те, що обидва поліціянти негайно викликали швидку допомогу та поклали П. на бік в безпечне положення, Суд має сумнів у тому, що можна було б підставно очікувати за таких обставин, щоб службовці правоохоронних органів вдались до інших заходів.
68. Окрім того, Суд приєднується до висновків судово-медичної експертизи, проведеної на виконання розпорядження федерального суду, згідно з якими реанімація, яка є складною дією для нефахівців і дає досить обмежені шанси на досягнення успішного результату, не могла б, що видається цілком вірогідним, відвернути смерть П. З цього випливає, що в справі не було такої ситуації, коли б позитивні дії з боку держави безсумнівно зменшили б реальну та негайну загрозу смерті.
Отже, у цьому випадку немає порушення статті 2 Конвенції.
8. Зв’язок із зовнішнім світом
«Садак проти Туреччини» (Sadak v Turkey), 25142/94 і 27099/95, 8 квітня 2004 року
39. Заявник оскаржував в контексті статті 3 Конвенції своє ув’язнення впродовж 11 днів без жодних контактів із зовнішнім світом під час його затримання.
45. ... Суд цілком допускає, що надміру тривале затримання в умовах цілковитої ізоляції, яке здійснюється в надзвичайно складних для затриманого умовах, становить поводження, яке суперечить статті 3.
46. В цій справі Суд зауважив, що заявник не був ув’язнений в ізольованій камері і одночасно був позбавлений всіх контактів. Справді, під час його затримання він був позбавлений можливості контактувати із зовнішнім світом, але він міг контактувати із співробітниками, які працювали в приміщенні, де його утримували, та значною мірою з іншими затриманими особами. Також, оскільки не було будь-яких допитів заявника, таке затримання фактично стало пролонгованим очікуванням моменту, коли він мав би постати перед суддями. Цей період очікування не був надміру тривалим, щоб його вважати таким, що він вплинув на стан заявника.
47. Відповідно до цього Суд вважає, що позбавлення волі заявника на етапі затримання саме по собі не сягало того мінімального рівня суворості, який необхідний, щоб встановити факт нелюдського або принизливого поводження за змістом статті 3. Відповідно, не було порушення положень цієї статті.
III. ПОПЕРЕДНЄ УВ’ЯЗНЕННЯ
1. Правова база
«Єчюс проти Литви» (Ječius v Lithuania), 34578/97, 31 липня 2000 року.
62. ... Суд нагадує, що практика тримання особи під вартою без конкретних правових підстав через брак чітких положень, які регулюють становище затриманого, внаслідок чого особа може бути позбавлена свободи на необмежений строк без судової постанови, є несумісним з принципами правової визначеності та захисту від свавілля, які є сполучною ланкою між Конвенцією та принципом верховенства права...
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006.
151. Представники уряду послалися на кілька статей Кримінально-процесуального кодексу, що, на їхню думку, становлять правову основу для подальшого тримання заявника під вартою після закінчення терміну дій ордеру на його тримання під вартою від 23 липня 2005 року...
152. Проаналізувавши ці статті, Суд зауважує, що жодна з них не передбачає підстав для тримання заявника під вартою без ордера на арешт. Навіть більше, коли припустити, що якісь з положень, на які посилається уряд, таки передбачали таке тримання під вартою, то вони б суперечили статті 25 Конституції, яка чітко проголошує, що тримання під вартою допускається тільки на підставі ордера і що воно не може тривати понад 30 днів. Це підтверджується й положеннями статті 177 Кримінально-процесуального кодексу. ... яка дублює положення статті 25 Конституції, встановлюючи, що попереднє ув’язнення може застосовуватися лише на підставі розпорядження суду.
153. Як випливає зі сказаного вище, тримання заявника під вартою після закінчення терміну чинності ордера на його арешт 23 липня 2005 року не спиралось на правові положення.
«Гусінський проти Росії» (Gusinskiy v Russia), 70276/01, 19 травня 2004 року.
66. Щодо питання про амністію, то Суд знову нагадує, що «законність» тримання під вартою означає насамперед її відповідність положенням національного права...
67. Уряд погоджувався, що, на підставі Постанови про амністію, слідчий мав припинити розгляд кримінальної справи проти заявника, щойно він дізнався про факт його нагородження орденом Дружби народів. І хоча уряд стверджував, що слідчий уперше дізнався про це 16 червня 2000 року, він не заперечував, що той самий слідчий власноруч вписав інформацію про нагороду до протоколів допитів від 2 листопада 1999 року й 14 червня 2000 року. Отже, Суд доходить висновку, що станом на 13 червня 2000 року органи влади знали або повинні були знати, що кримінальна справа проти заявника мала бути припинена.
68. Суд поділяє думку заявника, що було б нерозумним тлумачити Постанову про амністію як таку, що дозволяє запобіжне ув’язнення осіб, кримінальні справи проти яких мають бути припинені. Отже, було порушення національного законодавства.
69. Відповідно, допущено порушення статті 5 Конвенції.
2. Обґрунтування
a. Обов’язок розглянути наявність потреби
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
35. Національні судові органи мають передусім забезпечувати, щоб у кожному конкретному випадку строк попереднього ув’язнення обвинувачуваного не перевищував розумних меж. Із цією метою вони повинні зважити на всі обставини, що свідчать за і проти наявності справжнього суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, і врахувати це в рішеннях з клопотань про звільнення.
b. Відсутність вимоги щодо чітких доказів злочину
«Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy), 9627/81, 14 березня 1984 року, DR 37, 15
Див. II.2 вище.
c. Обов’язковість наведення конкретних мотивів
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006 року.
143. Суд відзначає, що в цій справі суди першої та другої інстанцій, ухвалюючи рішення про тримання заявника під вартою й продовження строку останнього, посилалися на відповідну норму закону, не вказуючи підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини. Вони також не намагалися спростовувати доводи захисту заявників...
144. ... Суд вважає, що підстави, на які посилаються у своїх рішеннях щодо попереднього ув’язнення заявника і продовження його терміну Буюканський (Buiucani) районний суд і Кишинівський апеляційний суд, не є «відповідними і достатніми».
145. Отож в цьому випадку було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
80. Суд також зауважує, що в рішеннях про продовження строку тримання заявниці під вартою не були враховані належним чином її особисті обставини. У більшості рішень національні суди використовували одні й ті ж самі узагальнені форми та шаблонні формулювання. Рішення районного суду від 19 липня й 2 серпня 2005 року не містили якогось обґрунтування потреби продовжити термін тримання заявниці під вартою. У них тільки зазначено, що «заявниця повинна залишатися під вартою». Ще більш вражає те, що на той час заявниця вже рік перебувала під вартою, розслідування завершили, а справу передали до суду.
«Гюсеїн Есен проти Туреччини» (Hüseyin Esen v Turkey), 49048/99, 8 серпня 2006 р.
77. Подібним чином, в очах Суду, якщо «стан доказів» можна вважати таким, що вказує на наявність серйозних ознак вини та якщо загалом такі обставини можуть бути важливими обвинувальними факторами, однак самі по собі не можуть бути достатніми, щоб виправдати продовження оскаржуваного позбавлення свободи впродовж такого тривалого періоду...
«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.
65. ... Заявник перебував під вартою до і під час судового розгляду загалом один рік, вісім місяців і 15 днів. За цей час суди розглядали клопотання заявника про звільнення принаймні десять разів і кожного разу відмовляли в їхньому задоволенні через серйозність обвинувачень та ймовірність його втечі, перешкоджання відправленню правосуддя і чинення тиску на свідків. Однак у судових рішеннях не наведено нічого більше, окрім переліку цих підстав, що обґрунтовувало б їх відповідними та достатніми мотивами. Суд також зауважує, що мотивування судів з плином часу не зазнало жодної еволюції, яка б відбивала зміну ситуації та наслідки перевірки того, чи ці підстави залишалися в силі на пізнішій стадії судового розгляду. Окрім того, від 7 вересня 2001 року у рішеннях про продовження терміну тримання заявника під вартою вже немає вказівок на будь-які строки, що наводить на думку про те, що він залишатиметься під вартою до кінця судового розгляду.
66. Що ж до твердження представників уряду про те, ніби обставини справи і особистість заявника є самоочевидним обґрунтуванням його попереднього ув’язнення, то Суд не вважає, що саме по собі це не звільняє суддів від обов’язку викладати мотиви, з яких вони доходять такого висновку, зокрема, у рішеннях, прийнятих на пізніших етапах. Він повторює, що в тому разі, коли могли бути обставини, які обґрунтовували б тримання особи під вартою, але вони не були згадані у рішеннях внутрішніх судів, в завдання Суду не входить їх встановлювати і заміщати національні органи влади, які ухвалювали постанови про тримання заявника під вартою...
67. Тому Суд вважає, що органи влади не змогли навести відповідних і достатніх підстав, щоб обґрунтувати продовження терміну попереднього ув’язнення заявника до одного року, восьми місяців і 15 днів.
d. Недостатність посилання на тяжкість злочину та ймовірне покарання
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
74. Перевіряючи законність і обґрунтованість продовження тримання заявниці під вартою, і районний, і обласний суди незмінно посилалися на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначав, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не можна застосовувати як передбачення вироку у формі позбавлення волі. ... Це особливо важливо в таких справах, як ця, в якій правова кваліфікація фактів, а отже, й покарання, що загрожувало заявниці, була дана обвинуваченням без судового дослідження питання про те, чи підкріплюють зібрані докази обґрунтовану підозру в тому, що заявниця вчинила інкримінований злочин ...
e. Обґрунтована підозра
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
159. ... Тимчасом як підозрюваний може бути арештований обґрунтовано на початку розслідування на підставі свідчень pentiti (італ. pentito «перефарбований» — означення представників мафії, які дали згоду співпрацювати з органами влади і давати свідчення проти колишніх спільників. — Прим. перекл.), такі свідчення обов’язково стають менш значущими з плином часу, а надто якщо в ході розслідування не було знайдено додаткових доказів.
160. У цій справі Суд зауважує, що, як і підтвердили у своїх виправдальних вироках районний суд Трапані (Trapani) й апеляційний суд Палермо, не було доказів, які підтверджують наведені Б. Ф з чужих слів свідчення. Навпаки, головне, хоча й непряме, джерело інформації Б. Ф., помер 1989 року, і він одержав зазначену інформацію, своєю чергою, від іншої особи, так само вбитої до того, як її вдалося допитати. Більше того, свідчення Б. Ф. уже були спростовані в перебігу розслідування іншими «перефарбованими», які заявляли, що не впізнають заявника ...
161. За таких обставин, для того щоб обґрунтувати тривале попереднє ув’язнення заявника (2 роки й 7 місяців) з погляду вимог пункту 3 статті 5, були б потрібні надзвичайно вагомі підстави.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
74. Суд зазначає, що обвинувачення проти заявника базувались на тому, що він депонував два чеки на 891412 та 682139 німецьких марок (DEM) як забезпечення в рамках переговорів про продаж двох універмагів, і що продавець не зміг інкасувати чеки, оскільки вони були незабезпечені. За цих обставин, Суд вважає, що була обґрунтована підозра в тому, що заявник скоїв злочин.
«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.
47. Заявник не заперечує, що вповноважені органи мали в своєму розпорядженні певні елементи, які наводили на думку про його відповідальність, але пропонує фактографічні доводи з метою довести, що свідчення його провини можна було б легко заперечити, якби факти були досліджені детальніше. Суд, однак, вважає, що не належить до його завдань оцінювати, наскільки елементи, що стосуються суті обвинувачення, мали б бути відомі органам влади чи докладніше ними досліджені в той час, коли вони видавали ордер про арешт. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити, чи ті елементи, про які органам влади було відомо на час видання ордера, давали достатньо обґрунтовані підстави вважати, що він скоїв злочин. Суд розглянув ці елементи і не побачив у висновках, які з них зробили компетентні органи, чогось очевидно необґрунтованого чи довільного. Отже, він не бачить жодної підстави сумніватися в тому, що елементи, які перебували в розпорядженні органів влади, були на той час достатніми, щоб вважати, що заявник скоїв злочин.
* Це питання у рішенні, яке Велика палата постановила 18 грудня 2002 року, не досліджено.
f. Ризик переховування
«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
33. Суд вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою ... При цьому треба враховувати характер обвинувачуваного, його моральні якості, його кошти, зв’язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти ...
У своїх ретельно вмотивованих рішеннях суди Берна врахували конкретні особливості становища заявника: після перенесення свого постійного місця проживання зі Швейцарії в Монте-Карло він часто відвідував Німеччину, Велику Британію, США, острів Анґілья (де він, можливо, був власником банку) і встановив численні тісні зв’язки в закордонних країнах. Більше того, він кілька разів заявляв, що прагнув би переїхати на проживання в США. Була низка свідчень того, що він і далі мав у своєму розпорядженні значні кошти за кордоном і мав кілька різних паспортів. Як людина нетовариська, якій контакти не були й потрібні, він міг би легко переховуватися за межами Швейцарії.
Федеральний суд ...визнав, що в міру збільшення терміну тримання під вартою небезпека ухилення від правосуддя зменшилася, ... Однак він визнав, що факти, наведені обвинувальною палатою, не залишали сумнівів щодо наміру В. ухилятися від правосуддя й достатньо переконливо підтверджували, що така небезпека все ще була.
У Суду немає ніяких підстав для іншого висновку.
«ІА проти Франції» (I A v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
105. ...суди належної юрисдикції вважали, що була небезпека того, що заявник в разі звільнення переховуватиметься від правосуддя, ...зважаючи головно на заявникові зв’язки з Ліваном та, в деяких випадках, його «поведінку» ... і покарання, яке йому могло бути призначене ...
Безумовно, ці обставини наводять на думку про небезпеку втечі, й наявні в матеріалах докази ніби свідчать про їхню значущість для цієї справі. Суд, утім, зауважує деяку схематичність мотивів, наведених у рішенні з цього приводу. Він також зауважує, що, хоч така небезпека з плином часу неодмінно зменшується, ... органи судової влади знехтували чітким зазначенням причин, з яких у цій справі були підстави вважати, що вона тривала понад п’ять років.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
76. Стосовно небезпеки того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, то чеські суди, зокрема, відзначали, що заявник вже ухилявся від кримінального процесу в Німеччині, що він мав численні ділові зв’язки за кордоном і що йому загрожувало відносно суворе покарання. На думку Суду, таке мотивування є «достатнім» і «таким, що має стосунок до справи» та переважає доводи, запропоновані заявником.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
76. Національні суди мотивували можливість заявниці переховуватися від правосуддя, посилаючись на те, що її співучасник зник. На думку Суду, поведінка співобвинуваченого не може бути вирішальним фактором для оцінки ризику переховування від правосуддя арештованої. Така оцінка має базуватись на особистих обставинах ув’язненої особи. У цій справі національні суди не вказали на які-небудь риси особистості або поведінки заявниці, які виправдовували б їхній висновок про наявність постійної небезпеки того, що вона зникне. З іншого боку, заявниця постійно посилалася на обставини, що послаблюють ризик її переховування від правосуддя. Однак національні суди не приділяли уваги обговоренню доводів заявниці про те, що в неї немає злочинного минулого, є постійне місце проживання й роботи в місті Владімірі, усталений спосіб життя, двоє малолітніх дітей, і що її батько серйозно хворий. Вони не врахували і тієї обставини, що заявниця мала змогу зникнути після обшуку в її квартирі, але залишилася в розпорядженні слідства. За цих обставинах Суд ухвалює, що в справі наявність небезпеки того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, не встановлена.
«Алєксандр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року
125. У своєму рішенні від 5 лютого 2007 року Совєтський районний суд, вперше посилаючись на інформацію, надану Томським обласним управлінням ФСБ, дійшов висновку, що заявник планує переховуватися від правосуддя, наполягаючи, щоб його родичі продали якесь майно та придбали валюту... Усі подальші постанови про залишення під вартою, що їх виносили судові органи, великою мірою ґрунтувалися на можливості переховування заявника від правосуддя, з врахуванням інформації, наданої ФСБ.
126. Суд, проте, не може не зауважити тієї обставини, що інформація, надана посадовими особами ФСБ, не підкріплювалася жодним доказом (копіями угод купівлі-продажу, державними актами, що свідчили про зміну власності, банківськими виписками, що підтверджують факт купівлі валюти абощо). Суд погоджується з тим, що на самому початку продовження строку тримання заявника під вартою, можливо, і було виправдане на якийсь короткий період, аби органи обвинувачення мали час перевірити інформацію, надану посадовими особами ФСБ, та представити докази, що її підтверджують. Однак з плином часу сама лише наявність інформації, без будь-яких доказів на підтримку її правдивості, неодмінно ставала дедалі менш важливою, зокрема, якщо врахувати те, що заявник постійно заперечував свою спроможність переховуватися, стверджуючи, що жодного майна не продано і ніякої валюти не придбано, та, щоб підтвердити неможливість своєї втечі, посилався на свій вік, стан здоров’я, нестачу дійсного закордонного паспорта чи медичної страховки і на той факт, що за межами Томської області в нього немає ні родичів, ні власності...
127. ... національні органи влади були зобов’язані проаналізувати особисті обставини заявника докладніше та навести на користь його тримання під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами . Суд не вважає, що в цій справі національні суди виконали це зобов’язання. У Суду викликає серйозне занепокоєння те, що національні органи влади застосовували вибірковий і непослідовний підхід до оцінки запропонованих сторонами доводів щодо підстав для тримання заявника під вартою. Вважаючи доводи заявника суб’єктивними і не зважаючи на відповідні факти, що зменшували ризик його переховування від правосуддя, ці суди сприйняли інформацію посадових осіб ФСБ некритично, не ставлячи під сумнів її вірогідності.
128. Крім того Суд повторює, що на підтримку своїх висновків про ймовірність переховування заявника від правосуддя органи судової влади також вказували на те, що на території Томської області в нього було кілька місць проживання. Суд з цього приводу повторює, що саме по собі непостійне місце проживання не створює небезпеки переховування від правосуддя... Суд також зазначає, що повноважні органи не вказували на якісь інші обставини, які дозволяли б припустити, що в разі звільнення заявник переховуватиметься... Тому Суд вважає, що наявність такої небезпеки не встановлено.
g. Ризик перешкоджання здійсненню правосуддя
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
39. Суд визнає, що реальна небезпека чинення тиску на свідків могла таки бути на початку цієї справи, але вважає, що з часом вона значно зменшилася й врешті зникла зовсім.
В проти Швейцарії (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
36. Для того щоб показати, що був значний ризик змови аж до початку судового процесу, обвинувальна палата посилалася в основному на винятковий обсяг справи, величезну кількість вилучених документів і їхній навмисно заплутаний стан, а також велику кількість свідків, яких необхідно було допитати, зокрема тих, що проживають за кордоном. Її другий довід спирається на особистість заявника, чия поведінка як перед арештом, так і після свідчила про його намір систематично ліквідувати всі докази своєї вини, наприклад, фальсифікуючи або знищуючи рахунки. На думку обвинувальної палати, були також конкретні ознаки, які підкріплюють побоювання, що, опинившись на свободі, він зуміє зловжити нею й, користуючись надзвичайною заплутаністю справ в 60-ти з гаком контрольованих ним компаніях і своїм впливом на працівників, ліквідувати ті докази, які на цей момент були здобуті, хоча ймовірна їхня наявність випливала з інших документів, а також сфабрикувати неправдиві свідчення, і маніпулювати свідками. Нарешті, обвинувальна палата відзначала розширення масштабу слідчих дій у квітні 1987 року у зв’язку зі злочинами, які були скоєні заявником у Німеччині й спочатку там розслідувалися...
... національні органи влади мали право розглядати ці обставини в справі як причину, через яку небезпека змовляння слугувала додатковою підставою для оспорюваного тримання обвинувачуваного під вартою.
І.А. проти Франції (I.A. v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
110. ... Суд вважає, що важко зрозуміти, яким чином ступінь таких ризиків [чинення тиску на свідків і знищення доказів] може так мінятися. Усе ж він припускає, що — як зазначали компетентні органи судової влади, — вони були очевидними, з огляду на особу заявника та його позицію в ході розслідування. Однак, хоча вони й виправдовували таким чином тримання заявника під вартою на початку, то поступово, у міру того, як було проведено допити декількох свідків у справі і розслідування просувалося, неминуче втрачали своє значення.
Справді, розслідування, проведене після крадіжки із зломом 4 травня 1993 року в будинку пана І. А., виявило, що її вчинено на його прохання з метою позбутися певних документів ... Легко зрозуміти, як подія такого роду могла змусити слідчі органи побоюватися, що в разі звільнення обвинувачений зможе спробувати приховати інші докази. З матеріалів справи, втім, видно, що на тій стадії провадження, на якій сталася крадіжка зі зломом, велику частину доказів вже було зібрано — мало того, 24 жовтня 1994 року слідчий суддя наказав зняти пломби, встановлені на будинку заявника ...
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
79. Єдиною іншою підставою для подальшого тримання заявниці під вартою, яку вказували національні суди, було те, що вона може знищити докази, перешкоджати правосуддю або вчинити новий злочин. Суд припускає, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання заявниці у здійснення правосуддя міг виправдовувати її тримання під вартою. Однак після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила.
«Каучор проти Польщі» (Kauczor v Poland), 45219/06, 3 лютого 2009 року.
46. На думку органів влади, ймовірне призначення заявникові суворого вироку спричинило виникнення твердження про те, що заявник перешкоджатиме провадженню. Однак Суд постійно повторює, що хоч суворість можливого покарання є значущим елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи скоєння нових злочинів, тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути виправданням тривалих строків попереднього ув’язнення...
Крім того, Суд зазначає, що органи влади, ухвалюючи рішення про продовження строку попереднього ув’язнення заявника, недостатньо обґрунтували наявність небезпеки фальсифікації доказів з його боку. Суд зазначає, що уряд спирався на припущення, ніби заявник перешкоджатиме провадженню у справі та фальсифікуватиме докази тому, що він не визнав себе винним в інкримінованих злочинах. Оскільки національні суди, як видається, зробили висновки на користь супротивної сторони на підставі того факту, що заявник не визнав себе винним, Суд вважає, що їхнє мотивування виявляло очевидну зневагу до принципу презумпції невинуватості й за жодної обставини не може слугувати за правомірну підставу для позбавлення заявника волі...
47. Беручи до уваги викладене вище, Суд робить висновок, що підстави, які навели національні органи, не можуть бути обґрунтуванням загального терміну тримання заявника під вартою...
«Александр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
129. ... Суд зауважує, що національні органи влади пов’язували можливість заявника перешкоджати здійсненню правосуддя з його посадою мера Томська, а також із тим фактом, що низка свідків в кримінальній справі були його колишніми підлеглими, що працюють у Томській мерії. Національні суди також згадували про те, що близькі й родичі заявника нібито загрожували потерпілим і свідкам.
130. ... Суд не забуває про те, що посадове становище заявника було вагомим фактором, на який зважали національні суди, доходячи висновку про наявність небезпеки маніпулювання свідками. Водночас від не випускає з поля зору й того, що заявника усунули з посади мера міста Томська відразу ж після арешту й що звільнення з-під варти не означало поновлення його на посаді. Отже, Суд має сумніви щодо вагомості цієї підстави для продовження терміну тримання заявника під вартою. Більше того, Суд повторює, що національним судам, щоб продемонструвати, що значний ризик змови був і не зникав протягом усього періоду тримання заявника під вартою, не досить просто послатися на його посадові повноваження. Їм належало проаналізувати інші стосовні справи фактори, такі як просування розслідування або судового процесу, особистість заявника, його поведінка перед і після його арешту та інші конкретні ознаки, що обґрунтовують побоювання з приводу його змоги скористатися своїм поверненням на волю, щоб спробувати сфальшувати чи знищити докази або маніпулювати свідками...
131. Суд з цього приводу зауважує, що лише 3 грудня 2007 року Томський обласний суд вперше обґрунтував свій висновок про ризик змови, посилаючись на спроби маніпулювати свідками, немовби вчинені родичами заявника. [У] тексті рішення ..., крім голослівних посилань на погрози на адресу свідків, нібито висловлювані родичами й наближеними до заявника особами, обласний суд не згадав жодного конкретного факту, який би виправдовував тримання заявника під вартою.
132. Однак істотнішим Суд знаходить той разючий факт, що, покладаючись на конкретну інформацію, внутрішньодержавний суд не надав можливість заявникові спростувати її, наприклад, допитавши згаданих свідків... або, принаймні, надавши йому копії їхніх заяв і скарг. Схоже на те..., що заявника навіть не повідомили про характер і зміст документів, поданих обвинуваченням для підтвердження своїх тверджень про чинення впливу на свідків. Навіть більше, Суд уважає незвичним, що, маючи інформацію про залякування, утиски й погрози на адресу свідків, обвинувачення не порушило кримінальної справи або принаймні не відкрило попереднього розслідування за цією інформацією. Суд відзначає..., що національні органи не порушували проти заявника, його родичів або наближених осіб кримінального провадження з цього приводу, не проводили стосовно них жодних слідчих дій і навіть ні разу їх не допитали з приводу того, що вони нібито намагалися вплинути на свідків. Отже, Суд не переконався в тому, що висновки національних органів влади про спроможність заявника перешкоджати відправленню правосуддя були достатньо обґрунтовані фактами.
133. Суд також відзначає, що досудове розслідування в справі заявника завершили наприкінці серпня 2007 року... Його залишили під вартою ще на 18 місяців, протягом яких відбувся судовий розгляд справи. Отже, очевидно, що в національних органів було вдосталь часу для здобуття свідчень свідків у спосіб, що не допускав би жодного сумніву в їхній вірогідності та усував потребу продовжувати строк позбавлення волі заявника на цій підставі... Отож Суд уважає, що національні органи влади, не виявивши належної сумлінності при веденні справи, не мали права вважати обставини справи виправданням для того, щоб висувати ризик змови як іще одну підставу для тримання заявника під вартою.
h. Ризик вчинення нових злочинів
«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.
44. Щодо небезпеки вчинення нових злочинів, то посилання на минуле особи не може бути достатнім для обґрунтування відмови в звільненні ...
«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.
48. Суд зазначає, що суддя у справах попереднього слідства спирався у своїй постанові від 2 листопада 1993 року, окрім доказів провини, на те, що заявник залишався на посаді технічного директора компанії Х, і тому був у змозі здійснювати нові аналогічні злочини...
49. Що стосується рішення від 13 листопада 1993 року, то Суд зауважує, що районний суд Бріндізі знову послався на серйозні докази провини і пояснив наявність небезпеки вчинення заявником нових злочинів посиланням на те, «як він зумів (був) незаконно досягти виявлених економічних цілей». Суд вважає, що, попри його стислий вигляд, це рішення відповідає вимозі пункту (с) статті 274 КПК — при призначенні запобіжних заходів враховувати «конкретні особливості справи».
50. У світлі зазначеного вище, Суд не вважає, що висновок національних органів влади про реальну небезпеку того, що заявник може вчиняти нові злочини, був безпідставним.
* Це питання Велика палата в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року не розглядала.
«Александр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
134. В декількох ордерах на арешт внутрішньодержавні суди згадували ймовірність того, що заявник знову вчинятиме правопорушення, як додаткову підставу для продовження тримання заявника під вартою. У цьому зв’язку Суд вважає, що органи судової влади не навели жодних конкретних фактів на підкріплення своїх висновків про наявність небезпеки вчинення заявником нових правопорушень. Окрім того, Суд не поділяє думки внутрішньодержавних органів про те, що в ситуації, коли всі обвинувачення проти заявника, за винятком одного, стосувалися його дій як мера Томська, а він був від цієї посади відсторонений, була реальна загроза того, що заявник вчинить нові правопорушення.
i. Загроза громадському порядку та захист утримуваного під вартою
«І. А. проти Франції» (I A v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
104. ... Суд визнає, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає ... поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним лише тоді, якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі ...
Наведені вище умови в цій справі задоволені не були, оскільки навіть ті з розглянутих рішень, у яких приділено певну увагу обґрунтуванню цієї підстави, обмежуються лише абстрактним посиланням на характер злочину, обставини, за яких він був учинений, та ще іноді на реакцію сім’ї потерпілої особи ...
108. Суд визнає, що в деяких випадках безпека особи, щодо якої провадиться слідство, вимагає його подальшого тримання під вартою, принаймні протягом якогось часу. Однак це може ставатися тільки за виняткових обставин, що стосуються характеру відповідних злочинів, умов, за яких їх було вчинено, і контексту, в якому вони відбувалися ...
Цю підставу ... наводили органи судової влади час від часу так, ніби та небезпека, що загрожувала заявникові, періодично зникала і знову з’являлася.
Крім того, у тих кількох рішеннях, які посилаються на чинники, що могли б пояснювати, чому була потреба в захисті заявника, згадано ризик «помсти з боку родичів жертви» або «дії у відповідь» ... або «страх», який виявляє заявник з приводу «часто варварських і несправедливих [ліванських] звичаїв» ... Зокрема, вони забували вказати, чому була така потреба, коли майже всі члени сім’ї жертви проживали в Лівані.
«Алєксандр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
136. Суд вже кілька разів постановляв, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним, тільки якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі...
137. У цій справі такі умови дотримані не були. Крім того, що в російському законодавстві поняття порушення громадського порядку не наведене в переліку допустимих підстав для тримання обвинувачуваного під вартою, Суд також відзначає, що представники уряду посилалися на гіпотетичну загрозу громадському порядкові з винятково абстрактного погляду, поклавши в основу своїх припущень лише тяжкість злочинів, нібито вчинених заявником. Уряд не представив жодних доказів і не вказав ні на один приклад, який свідчив би, що звільнення заявника могло становити реальну загрозу громадському порядкові.
j. Автоматичне унеможливлення звільнення
«Кабальєро проти Сполученого Королівства» (Caballero v United Kingdom) [GC], 32819/96, 8 лютого 2000 року.
18. Заявник стверджував, що автоматична відмова в звільненні під заставу до суду відповідно до статті 25 Закону про кримінальне судочинство і громадський порядок від 1994 року («Закон 1994 року») була порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції...
20. ... У своєму меморандумі до Суду уряд визнав, що було допущено порушення цих положень.
21. Суд приймає визнання урядом факту порушення в цій справі підпунктів пункту 3... статті 5 Конвенції, внаслідок чого він в змозі ухвалювати рішення про справедливе задоволення заявника відповідно до статті 41...
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006 року.
135. ... Відповідно до статті 191 Кримінально-процесуального кодексу Молдови, у період розгляду справи судом звільнення з-під варти осіб, обвинувачуваних у навмисних злочинах, за які передбачено покарання понад 10 років позбавлення волі, не допускалось. Заявник, як видно, був обвинувачений саме в такому злочині...
138. Відповідно, Суд вбачає порушення пункту 3 статті 5 Конвенції в тому, що згідно з статтею 191 Кримінально-процесуального кодексу заявник не міг бути звільнений з-під варти під час розгляду справи в суді.
3. Обов’язок враховувати стан здоров’я утримуваного під вартою
«Бонншо проти Швейцарії» (Bonnechaux v Switzerland), 8224/78, 5 грудня 1979 року, DR 18, 100 [DH (80) 1].
88. Комісія не може не допускати можливість того, що тримання під вартою протягом 35 місяців особи віком 74 роки, яка страждала на цукровий діабет та серцево-судинні розлади, могло б за певних обставин спричинити виникнення проблем у зв’язку зі статтею 3 ...
У Комісії немає інформації, що дозволяла б їй критикувати умови тримання заявника або змушувала її сумніватися в тому, що він мав доступ до медичного обслуговування, якого вимагав стан його здоров’я.
«Саккопулос проти Греції» (Sakkopoulos v Greece), 61828/00, 15 січня 2004 року.
40. В цій справі було очевидним, що стан здоров’я заявника, поза всяким сумнівом, викликав занепокоєння. До того, як його перевели до в’язниці у Коридаллосі, він хворів на серцеву недостатність та на діабет і перебував у лікарні. Проте жоден із фрагментів матеріалів справи не вказує на те, що пенітенціарна влада може бути звинувачена в погіршенні стану здоров’я заявника, спричиненого серцевим нападом та падінням у в’язниці, в той час, коли він перебував в місцях позбавлення волі.
41. ... Європейський суд констатує, що під час попереднього ув’язнення, яке тривало дев’ять місяців та дев’ятнадцять днів, заявник перебував як в цивільній лікарні, так і в лікарні в’язниці Коридаллосу. Медичні дипломи лікарів, які оглядали та лікували заявника, дозволяють зробити висновок, що останній перебував під постійним лікарським контролем і отримував адаптоване до стану його здоров’я харчування. Зокрема, кардіолог в’язничної лікарні підтвердив, що заявник мав постійний медичний догляд, рівень його тиску вимірювали вранці та ввечері, і він перебував на діабетичному режимі харчування...
4. Застосування альтернативних заходів
a. Звільнення під заставу (на поруки)
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
46. Коли єдиною підставою продовження строку тримання під вартою є побоювання, що обвинувачений зникне і таким чином уникатиме потім явки на судовий процес, його належить звільнити, якщо він у змозі забезпечити достатні гарантії такої явки — наприклад, через внесення застави ...
Суд зазначає, що ... відділи у справах обвинувачення не встановили, що в конкретному випадку це було не так.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
78. У цій справі протягом усього періоду тримання заявниці під вартою органи влади не зважили можливості забезпечити її присутність через застосування менш суворих запобіжних заходів, хоча адвокати заявниці неодноразово клопоталися про її звільнення під заставу або під підписку про невиїзд, тимчасом як такі «запобіжні заходи» явно передбачені в російському законодавстві для забезпечення належного провадження у кримінальній справі. Національні суди у своїх рішеннях не вказали ніяких мотивів, з яких альтернативні позбавленню волі заходи не забезпечили б належного ходу судового розгляду, що зрозуміти тим більше важко, якщо зауважити, що новий Кримінально-процесуальний кодекс містить чітку вимогу до національних судів розглядати можливість застосування менш репресивних «запобіжних заходів», ніж взяття під варту ...
«Бонншо проти Швейцарії» (Bonnechaux v Switzerland), 8224/78, 5 грудня 1979 року, DR 18, 100 [DH (80) 1].
74. ... Оскільки встановлювати суму застави належить з урахуванням передовсім майна підозрюваного ..., він не може стверджувати, що строк його тримання під вартою був продовжений через те, що від нього вимагали внести надто велику заставу, коли він не надав відомості, необхідні для встановлення її розміру. Інакше кажучи, обвинувачений, що його органи судової влади, як вони самі заявляють, готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, котру в разі потреби можна буде перевірити, про розмір свого майна, аби органи влади могли оцінити, якого розміру заставу встановлювати...
«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
33. ... обставини справи та репутація заявника послужили відповідним судам підставою відхилити його пропозицію від 18 травня 1988 року про внесення застави (те, що він ще не так давно, 1 лютого, відмовлявся зробити): як сама сума (30000 швейцарських франків), так і невідоме джерело походження цих грошей, які мали бути внесені, означали, що це не буде належною гарантією того, що заявник вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу...
І нарешті, той факт, що після першого ж засудження заявник щораз повертався до в’язниці після кожного звільнення, не може, з огляду на минуле, дозволити вважати позицію суддів безпідставною.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 р.
85. Суд зауважує, що впродовж відповідного періоду чеські суди відхиляли пропозиції заявника щодо внесення застави в розмірі до 15 000 000 чеських крон (CZK), оскільки не вважали її достатньою гарантією явки заявника до суду. В одному випадку міський суд висловив свою готовність розглянути питання про звільнення заявника з огляду на його хвороби, якщо він внесе заставу в сумі 30 000 000 чеських крон. У своєму рішенні міський суд звернув увагу на те, що заявник видав два незабезпечені чеки на суму, еквівалентну 28 400 000 кронам, що до свого арешту він мав намір купити два універмаги за 338 856 000 та 236 000 000 чеських крон, і що він взяв на себе зобов’язання заплатити за них сумами, розбитими на частини по 150 000 000 чеських крон.
86. Розглянувши конкретні обставини справи, суд дійшов висновку, що ані повторювана відмова у звільненні під заставу, ані встановлена застава в розмірі 30 000 000 чеських крон, порушенням прав заявника за пунктом 3 статті 5, враховуючи масштаб його фінансових операцій, не були...
«Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v Poland), 25196/94,15 листопада 2001 року.
69. Суд зауважує, що заявник швидко виконав своє зобов’язання надати відповідну інформацію про своє майно. Лише суди весь час міняли оцінку фактичної суми, що мала бути внесена як застава. Основні труднощі, однак, полягали у визначенні форми застави, а саме: чи вона має бути внесена готівкою, у вигляді державних облігацій або заставної на нерухоме майно заявника. Слід зауважити, що органи влади в якийсь момент відмовили в тому, щоб застава була внесена у вигляді заставної, не ставлячи під сумнів прав заявника на відповідне майно. Це, на думку Суду, дозволяє зробити висновок, що органи влади стримано ставилися до взяття застави, яка, у разі неявки заявника на судовий процес, вимагала б виконання певних формальностей для арешту майна. На думку Суду, саме по собі це не можна вважати за достатню підставу для того, щоб протягом чотирьох місяців застосовувати такий захід, як попереднє ув’язнення, яке рішенням компетентного органу судової влади вже було визнане непотрібним.
70. З огляду на те, що провадження щодо суми та умов внесення застави тривало аж чотири місяці і чотирнадцять днів, і заявник весь цей час перебував під вартою вже після прийняття рішення, що його подальше тримання під вартою не є потрібним, а також на те, що ніяких вагомих мотивів для обґрунтування ухвалених одна за одною змін до рішення щодо того, в якому вигляді мала бути внесена застава, органами влади не представили, Суд доходить висновку про те, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
«Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року.
38. Суд відзначив, що заявника було позбавлено свободи впродовж 83 днів і звільнено під грошову заставу в 3 000 000 євро, такого розміру її вимагали...
39. Суд визнає високий розмір застави. Він водночас зазначає, що її сплатила лондонська страхова компанія «London Steamship Owners Mutual Insurance Association», яка виявилась страхувальником судновласника «Престижу», роботодавця заявника в цьому випадку... і який відповідно до укладеної між двома сторонами угоди покривав витрати цивільної відповідальності судна у випадку забруднення довкілля. Відповідно, вимогу про заставу задовольнили через застосування правових договірних взаємовідносин між роботодавцем та страхувальником.
40. Зрозуміло, що після внесення грошової застави заявник повернувся до Греції, де він регулярно з’являвся до комісаріату поліції. Оскільки на сьогодні слідчі дії, які провадить суддя-дізнавач № 1 Коркубіона ще не завершені, ... така система дозволяє іспанським органам влади постійно знати про місцеперебування заявника. В будь-якому разі Європейський суд звертає увагу на той факт, що основна мета призначення застави — забезпечити присутність заявника на судовому процесі — залишається чинною і на сьогодні...
42. Суд вважає, що слід брати до уваги особливі обставини цієї справи, а саме — специфіку правопорушень, вчинених в рамках «каскаду відповідальностей» відповідно до положень з царини морського права та, зокрема, в питанні завдання шкоди морському довкіллю, які вирізняють цю справу з-поміж інших, в яких Суд повинен був розглядати тривалість терміну попереднього ув’язнення. У зв’язку з цим Суд робить висновок, що серйозність обставин справи виправдовує занепокоєння національних судових інстанцій щодо визначення відповідальності за природну катастрофу та, відповідно, є раціональним, що ці інстанції хотіли забезпечити присутність заявника в судовому процесі через призначення застави в великому розмірі.
43. До того ж Європейський суд зауважує, що позбавлення свободи заявника тривало менше, аніж в інших розглянутих Судом справах, в яких хоч і не йшлось про розв’язання питання про завдання шкоди морському довкіллю, як в цій справі, однак заявника також позбавили волі з можливістю бути звільненим за умови внесення застави...
44. З огляду на викладене вище, Європейський суд вважає, що національні органи достатньо обґрунтували пропорційний розмір застави перед тим, як запропонувати його сплатити заявникові, та достатньо врахували всі персональні обставини заявника, зокрема його статус найманого працівника роботодавця, який, в свою чергу, був застрахований від подібних можливих випадків... Суд вважає, що дуже великий розмір застави в цій справі не був непропорційним, якщо брати до уваги серйозність правопорушення та катастрофічні наслідки як з природоохоронного, так і з економічного боку, спричинені витоком матеріалів, які перевозило судно.
b. Підписка про невиїзд
«Ч’янчіміно проти Італії» (Ciancimino v Italy), 12541/86, 27 May 1991, DR 70, 103.
2. …Комісія вважає, що, з огляду на особливо серйозний характер загрози для «суспільного порядку», яку створюють злочинні організації, і на важливість профілактики злочинності у зв’язку з особами, підозрюваними в належності до мафії, примусові заходи щодо місця проживання загалом можна вважати за необхідні в демократичному суспільстві заради досягнення згаданих вище цілей...
У цій справі Комісія зауважує, що «небезпечність заявника» оцінено в ході судового процесу, що триває, ... і що в ході цього процесу права з боку захисту були повністю дотримані. Вона також відзначає, що в розглядуваній справі застосування таких заходів, які є предметом окремого провадження, усе ж пов’язане також із кримінальним переслідуванням заявника, якому висунуто різного роду обвинувачення в рамках трьох окремих кримінальних справ...
Виходячи з цього, Комісія вважає, що жодної непропорційності між поставленою метою та заходами, яких було вжито в справі заявника, немає. З цього випливає, що скарга заявника, якщо її розглядати з позиції статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, є явно необґрунтованою...
с. Домашній арешт
«Манчіні проти Італії» (Mancini v Italy), 44955/98, 2 серпня 2001 року.
17. ... з огляду на їхній вплив та спосіб виконання, обидва застосовані до заявників запобіжні заходи — тримання під вартою у в’язниці і домашній арешт — були позбавленням волі за змістом підпункту (с) пункту 1 Статті 5 Конвенції. Ця справа стосується лише затримки із заміною тримання під вартою в пенітенціарній установі на менш суворий запобіжний захід...
19. ... Хоч дійсно за певних обставин переведення особи з однієї психіатричної лікарні до іншої може привести до значного покращення загального стану цієї особи, фактом залишається те, що таке переведення не спричиняє зміни виду позбавлення волі, застосовуваного до заявника. Однак таке твердження неправильне стосовно заміни ув’язнення домашнім арештом, оскільки внаслідок цього змінюється сам характер місця ув’язнення: замість державної установи — приватне житло. На відміну від домашнього арешту, тримання під вартою в пенітенціарній установі передбачає залучення особи в загальну систему, її участь у заходах і спільне використання засобів з іншими ув’язненими, а також суворий контроль з боку адміністрації над усіма основними аспектами її побуту.
d. Поліційний нагляд
«Раймондо проти Італії» (Raimondo v Italy), 12954/87, 22 лютого 1994 року
39... З огляду на загрозу, яку мафія становить для «демократичного суспільства», такий захід був, зокрема, необхідним для «забезпечення громадського порядку» та «запобігання злочинам», а отже, пропорційним поставленій меті до того часу, коли апеляційний суд Катанцаро ухвалив рішення про його скасування, а саме — до 4 липня 1986 року...
... Навіть припускаючи, що рішення, ухвалене на закритому засіданні, не мало юридичної сили, доки щодо нього не внесено реєстрового запису, Суду важко зрозуміти, чому знадобилося приблизно п’ять місяців для його обґрунтування — тоді як воно мало негайно набрати чинності і стосувалось одного з основних прав заявника, а саме: вільно залишати помешкання й повертатись до нього, — а потім іще вісімнадцять днів, щоб поінформувати заявника про скасування заходів.
40. Суд дійшов висновку, що принаймні з 2 по 20 грудня 1986 року втручання не було ані передбаченим законом, ані необхідним, внаслідок чого порушено статтю 2 Протоколу № 4...
e. Вилучення паспорта
«Шмід проти Австрії» (Scmid v Austria), 10670/83, 9 липня 1985, DR 44, 195.
2. ... Заявник також стверджує, що була порушена стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції, бо й надалі чинні умови застави, що застосовувалися навіть після звільнення заявника з-під варти і рішення від 12 червня 1984 року, перешкоджали йому у виїзді з країни і, оскільки вони також передбачали відмову у видачі йому подорожніх документів, так само й у пересуванні країною... Комісія вважає, що обмеження, дозволені пунктом 3 статті 2 Протоколу № 4 у цій справі належить тлумачити вкупі з останнім реченням пункту 3 статті 5 Конвенції. Заявник був звільнений з-під варти в процесі розгляду справи в суді з установленням «гарантій явки на судові засідання». Комісія вважає, що немає жодної причини, з якої ці гарантії слід обмежити грошовою заставою. Вона також вважає, що за цих обставин умови звільнення під заставу тією мірою, у якій вони обмежували вибір місця проживання заявника та його свободу пересування в межах країни та за кордоном, були «передбачені законом, і ... необхідними в демократичному суспільстві . для запобігання злочину . «... Отже, вони підпадали під пункт 3 статті 2 Протоколу № 4.
5. Перевірка правомірності
а. Доступність
«Р. М. Д. проти Швейцарії» (R M D v Switzerland), 19800/92, 26 вересня 1997 року.
52. У цій справі було безспірним, що пан Р. М. Д. міг подавати клопотання про звільнення в кожному кантоні. Якщо б його тримали під вартою тільки в одному кантоні, то процедура, безсумнівно, відповідала б вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції. Проблема ж полягала не в тому, що в кожному з кантонів бракувало засобів правового захисту, а в тому, що вони виявилися неефективними в тій конкретній ситуації, в якій опинився заявник. Оскільки його раз у раз переводили з одного кантону в інший, він не міг, з огляду на межі юрисдикції кантональних судів, отримати судове рішення щодо його тримання під вартою, право на що йому надавав пункт 4 статті 5.
53. Таке становище пояснюється федеральним устроєм Швейцарської Конфедерації, в якій кожен кантон має свій власний кримінально-процесуальний кодекс ...
54. ... Суд вважає, що ці обставини не можуть виправдати позбавлення заявника його прав за пунктом 4 статті 5. У тому разі, якщо, як і в цій справі, позбавленого свободи постійно переводять з одного кантону в інший, державі належить організувати свою судову систему так, щоб дати своїм судам можливість дотримуватися вимог цієї статті.
«Кеніґ проти Словаччини» (König v Slovakia), 39753/98, 20 січня 2004 року.
20. У цій справі Кошицький (Kosice) крайовий суд засудив заявника за вчинення двох правопорушень і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Проте крайовий суд не прийняв ... постанови щодо клопотання про звільнення з-під варти, який заявник подав ще до ухвалення вироку. Через брак будь-якого рішення з цього клопотання заявника й далі тримали в попередньому ув’язненні — формально на підставі рішення, прийнятого з іншої нагоди ще до ухвалення вироку крайового суду.
21. ...не можна стверджувати, що судовий контроль, передбачений пунктом 4 статті 5, був виконаний у формі вироку Кошицького крайового суду з моменту його постанови 24 лютого 1997 року. Такий контроль став дійсним тільки 2 липня 1997 року, коли Верховний суд відхилив апеляцію заявника й вирок Кошицького крайового суду став остаточним...
«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року
70. Що ж до особливих умов, у яких опинився заявник під час тримання під вартою в поліції, Суд не бачить причин не погодитися з висновком Палати про те, що обставини справи унеможливлювали йому дієве звернення до засобу правового захисту, про який згадував уряд. У своєму рішенні Палата мотивувала це так …:
«... По-перше умови, в яких тримали заявника, і, зокрема, те, що його тримали в цілковитій ізоляції, не давали йому змоги скористатися з цього засобу особисто. Він не здобув ніякої юридичної освіти і, доки перебував під вартою в поліції, не мав бодай якоїсь можливості радитися з адвокатом. Однак, як Суд зазначав це вище., згадане в пункті 4 статті 5 провадження повинне бути судовим за своїм характером. Невиправдано було б сподіватись, що заявник у таких умовах буде в змозі оспорити законність та тривалість свого тримання під вартою без допомоги з боку свого адвоката.
... По-друге, стосовно пропозиції, що адвокати за вказівкою заявника або його близьких родичів могли оспорити його тримання під вартою, не порадившись із ним, Суд зауважує, що поліція не дозволила вчинити жодних дій єдиному члену заявникової групи адвокатів з метою отримати повноваження представляти його інтереси... Інші адвокати, яких найняли члени сім’ї заявника, не мали можливості зв’язатися з ним, доки він перебував у поліції. Крім того, у зв’язку з неординарними обставинами його арешту заявник був основним джерелом безпосередньої інформації про події в Найробі, яка б мала значення — на той момент провадження — для оскарження законності його арешту.
... Нарешті, говорячи лише про час перебування заявника під вартою в поліції, Суд зважає на серйозність обвинувачень, висунутих проти нього, і на той факт, що період, проведений під вартою в поліції, не перевищував того, що дозволяло національне законодавством. Він вважає, що за тих обставин заява з цього питання, подана районному судді, мала б мало перспектив на успіх.»
«Асенов проти Болгарії» (Asenov v Bulgaria), 42026/98, 15 липня 2007 року.
75. Європейський суд зауважує, що після двох звернень, 30 вересня 1997 року та 3 лютого 1998 року, районний суд відмовився розглянути клопотання про звільнення заявника з-під варти на тій підставі, що коли особа, про яку йдеться, й продовжувала залишатись в місці позбавлення волі, то це формально було не результатом застосуванням такого заходу, як попереднє ув’язнення, а зобов’язанням внести заставу.
76. Суд зазначив, що першу з цих відмов зроблено на підставі чинних на той час правил процедури, які не передбачали на етапі попереднього розслідування можливості застосувати в судовому порядку правовий засіб для звільнення з-під варти в разі, коли таке тримання під вартою було спричинене невнесенням необхідної застави. Щодо другого клопотання, то з відповідного чинного на той час законодавства є очевидним, ... що суд, який розглядав цю справу по суті загалом був наділений повноваженнями ухвалити подібне рішення — що він, однак, відмовився зробити у випадку заявника.
78. З огляду на обставини цієї справи, слід визнати, що заявник був позбавлений права на засіб правового захисту, який гарантує пункт 4 статті 5 Конвенції.
b. Невідкладність
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
56. Загальна тривалість розгляду другого клопотання про звільнення, зокрема обвинувальними палатами, які мали ухвалити рішення після касаційної інстанції, викликає сумніви в Суду. Однак слід зважати на те, що заявниця мала право в будь-який момент звернутися з новим клопотанням. В період з 14 лютого 1986 року по 5 серпня 1987 року вона справді подала ще шість клопотань, кожне з яких розглядали від восьми до двадцяти днів...
57. Отже, порушення пункту 4 статті 5 не було.
«Барановський проти Польщі» (Baranowski v Poland), 28358/95, 28 березня 2000 року
71. З цього приводу Суд зауважує, що провадження, яке стосувалося першого клопотання про звільнення з-під варти, тривало від 7 лютого до 5 липня 1994 року, тобто майже п’ять місяців. Провадження, яке стосувалося другого клопотання, розпочалося 28 березня 1994 року і, проходячи паралельно з першим, тривало понад три місяці.
72. Суд погоджується з тим фактом, що складність медичних проблем, які фігурують в процесі розгляду клопотання про звільнення з-під варти, може бути тим фактором, який можна брати до уваги при з’ясуванні того, чи було дотримано передбачену пунктом 4 статті 5 вимогу «невідкладності». Однак це не означає, що складність амбулаторних записів — навіть виняткового характеру — звільняють національні органи влади від їхніх основних обов’язків за цим пунктом ...
73. У цьому контексті Суд зауважує, що Лодзинському регіональному суду знадобилося приблизно шість тижнів для того, щоб одержати висновок кардіолога, та ще місяць — щоб одержати докази від невролога та психіатра. Після цього суд витратив ще один місяць на отримання інших доказів (яких саме — не зазначено) ... Такі досить тривалі проміжки часу між відповідними ухвалами, пояснювані збиранням доказів, не свідчать про «особливу ретельність» при проведенні судового провадження, на яку посилається уряд у своєму меморандумі. Отже, Суд визнає непереконливим аргумент уряду, що потреба в отриманні медичних доказів може бути поясненням, чому провадження тривало так довго. Відповідно, Суд доходить висновку, що це провадження не було здійснене «невідкладно», як того вимагає пункт 4 статті 5.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
96. Суд зауважує, що розгляд національними судами касаційних скарг заявника на постанови про продовження строку тримання під вартою зайняв 36, 26, 36 і 29 днів... Немає нічого, що дало б змогу припустити, ніби заявниця після подання скарг сама затягувала їхній розгляд. Суд вважає, що ці чотири періоди не можуть уважатися сумісними з вимогою пункту 4 статті 5 про «невідкладність», а надто з врахуванням того, що їхня тривалість цілком залежала від органів влади.
97. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
с. Обсяг перевірки
«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.
61. Пловдивський обласний суд, розглядаючи апеляцію заявниці щодо її тримання під вартою, очевидно, не діяв відповідно до усталеної тогочасної практики Верховного суду і, отже, обмежив свій розгляд перевіркою того, чи висунули слідчий та прокурор заявниці обвинувачення у вчиненні «серйозного умисного злочину» за змістом Кримінального кодексу і чи не підлягає вона звільненню за станом здоров’я ...
Хоча пункт 4 статті 5 Конвенції не зобов’язує суддю, що розглядає скаргу на тримання під вартою, досліджувати кожен аргумент, що міститься у поданнях заявника, але передбачені ним гарантії втратили б свою суть, якщо б суддя, спираючись на норми вітчизняної практики і права, міг трактувати як такі, що не мають значення для діла, чи нехтувати конкретні факти, на які вказує утримувана під вартою особа і які можуть поставити під сумнів наявність неодмінних умов, за яких позбавлення волі буде «законним» за змістом Конвенції. Доводи заявниці в скарзі від 14 листопада 1995 року містили саме такі конкретні факти і не здавалися неймовірними чи явно необґрунтованими. Знехтувавши ці доводи, обласний суд не здійснив перевірки того обсягу й характеру, яких вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.
«Ґраусліс проти Литви» (Grauslys v Lithuania), 36743/97,10 жовтня 2000 року.
54. ... Суд зазначає, що рішення національних судів, про які згадував Уряд, не містили жодної згадки про численні звернення заявника щодо неправомірності його тримання під вартою з 9 жовтня 1996 року. Навіть у своєму рішенні про звільнення заявника окружний суд відмовився розглядати твердження заявника про порушення внутрішнього права і Конвенції у зв’язку з забороною, встановленою частиною 4 статті 372 чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу, й не вказав мотивів звільнення заявника. Постанову про звільнення можна, отже, інтерпретувати як визнання того, що правомірність тримання заявника під вартою була спірною, проте вона не є адекватною судовою відповіддю за змістом пункту 4 статті 5.
d. Періодичність
«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 10533/83, 24 вересня 1992 року.
75. ... Згідно з прецедентною практикою Суду щодо застосування пунктів 1 і 4 статті 5 Конвенції з метою відповідності вимогам Конвенції, такий контроль має здійснюватися з дотриманням як матеріально-правових, так і процесуальних норм національного законодавства, а також з дотриманням мети статті 5. Остання умова передбачає не лише обов’язкове ухвалення компетентними судами рішень «невідкладно», ... а й наявність розумних інтервалів між цими рішеннями...
77. У розглядуваній справі на підставі пункту 3 статті 25 Кримінального кодексу прийнято три рішення з такими інтервалами: п’ятнадцять місяців (6 листопада 1980 року — 8 лютого 1982 року), два роки (8 лютого 1982 року — 16 лютого 1984 року) та дев’ять місяців (16 лютого 1984 року — 14 листопада 1984 року), відповідно. Перші два рішення не можна вважати такими, що прийняті з розумними інтервалами, особливо з огляду на те, що численні клопотання про звільнення, які подавав п. Херцеґфалві, залишилися без відповіді...
78. Отже, пункт 4 статті 5 порушено.
«Еґмез проти Кіпру» (Egmez v Cyprus), 30873/96, 21 грудня 2000 року.
94. Суд нагадує, що пункт 4 статті 5 Конвенції вимагає процедури судового характеру з гарантіями, що відповідають виду застосованого позбавлення волі. Цілком можливо, що система автоматичного періодичного перегляду судом питання про законність тримання під вартою може забезпечити дотримання вимог пункту 4 статті 5...
95. Суд зауважує, що після слухань у Ларнакській лікарні 8 жовтня 1995 року законність тримання заявника під вартою була предметом розгляду ще в двох випадках — автоматично 16 жовтня 1995 року, і пізніше у відповідь на клопотання про тимчасове звільнення — 20 жовтня 1995 року. В обох випадках заявник мав юридичного представника. Звідси випливає, що порушення пункту 4 статті 5 Конвенції не було.
е. Доступ до матеріалів справи
«Нєдбала проти Польщі» (Niedbala v Poland), 27915/95, 4 липня 2000 року
67. ... Суд вважає безперечним той факт, що застосовний на той час закон не давав права ні самому заявникові, ні його адвокатові бути присутніми на судовому засіданні. Більше того, застосовні положення не містили вимоги ознайомлення заявника або його адвоката з аргументацією прокурора на підтримку тримання заявника під вартою. Внаслідок цього заявник не мав жодної можливості відповісти на ці аргументи, щоб оскаржити підстави, наведених органами обвинувачення для виправдання його затримання. Насамкінець Суд зауважує, що, відповідно до застосовних положень закону про кримінальний процес, прокурор мав право бути присутнім на будь-якому судовому засіданні, де суд розглядав питання законності затримання заявника, і що на одному з них прокурор був присутнім.
68. Отже, виходячи з наведених вище міркувань, Суд дійшов висновку, що порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.
f. Неповідомлення щодо подань, зроблених прокурором
«Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v Bulgaria), 33977/96, 26 липня 2001 року.
103. ...Суд, який розглядає скарги щодо тримання під вартою, зобов’язаний забезпечити гарантії судової процедури. Такий процес має бути змагальним і належним чином забезпечувати «процесуальну рівність сторін» — обвинувача та особи, що перебуває під вартою...
104. Цілком очевидно, що в цій справі сторони процесу у Верховному суді не перебували в рівних умовах. Згідно з чинними (ще й досі) нормами національного права та усталеною практикою, органи обвинувачення мають право наводити суддям аргументи, не доводячи їх до відома заявника. Отже, процес не мав змагального характеру.
«Ошват проти Угорщини» (Osváth v Hungary), 20723/02, 5 липня 2005 року.
18. Суд звертає увагу на те, що термін досудового ув’язнення заявника неодноразово продовжували, не надсилаючи йому заздалегідь копій клопотань прокуратури про це. Суд вважає, що навіть якби заявник міг бути присутнім особисто або бути представленим у суді на слуханні з питання його тримання під вартою, то цієї можливості було б недостатньо, щоб забезпечити йому належну нагоду висловити свої зауваження щодо клопотань, заявлених обвинуваченням. Окрім того, Суд зазначає, що заявник не міг ні особисто з’явитися, ні бути представленим на засіданні Верховного суду, який в закритому режимі постановив продовжити термін попереднього тримання заявника під вартою.
Враховуючи ці обставин, Суд переконаний, що заявник не мав змоги скористатися з процедури, яка була б справді змагальною...
g. Достатня можливість для підготування справи
«Самойле і Чонка проти Румунії» (Samoila and Cionca v Romania), 33065/03, 4 березня 2008 року.
76. З огляду на ці обставини та не висловлюючись щодо конкретного способу, в який адвокати за призначенням виконували свої обов’язки, Європейський суд дійшов висновку, що заявники не мали можливості скористатись ефективним захистом у Верховному суді...
77. Висловлюючись стосовно часу вручення повісток з викликом на судові засідання та можливості для адвокатів заявників брати участь в слуханнях у Верховному суді, Європейський суд зазначає, що чотири з семи повісток були вручені заявникам напередодні або ж навіть того дня, коли відбувались слухання. За цих обставин та з врахуванням того факту, що відстань між містами Орадеа та Бухарест становить приблизно 600 кілометрів, Європейський суд вважає, що можливість для адвокатів своєчасно прибути на ці засідання практично дорівнювала нулю.
78. Окрім того, Суд зауважує, що відповідно до наданої урядом інформації заявники могли скористатись однією телефонною розмовою на тиждень, а кореспонденція проходила через адміністративні в’язничні служби, що неминуче затримувало доставлення пошти. Тому коли йдеться про повістки з викликом на судові засідання 2 та 3 вересня і 3 жовтня 2003 року, на які заявників запросили відповідно за чотири, вісім та два дні, Суд вважає, що можливість повідомити про це адвокатів та шанси, що ці останні зможуть дістатись місця засідання, були також дуже обмеженими.
79. Нарешті, Суд зазначив, що навіть коли б заявники висловили своє безсумнівне бажання взяти участь у засіданні Верховного суду, прокурор I. M. заперечив проти цього на підставі того, що вони повинні бути присутніми на іншому засіданні — в апеляційному суді.
80. Відповідно, замість того, щоб запропонувати заявникам бути належно представленими на засіданнях, результати яких були визначальними для того, щоб залишити їх у в’язниці чи покласти край їхньому позбавленню волі, національні органи влади позбавили заявників можливості належним чином боротись із доводами, які висунула прокуратура на виправдання їхнього позбавлення волі.
81. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
h. Присутність адвоката
«Влох проти Польщі» (Wloch v Poland), 27785/95,19 жовтня 2000 року.
129. Спочатку Суд зауважив, що відповідно до чинного на той час кримінально-процесуального законодавства, рішення про попереднє ув’язнення ухвалював державний обвинувач, і це рішення можна було оскаржити. Закон не надавав права заявникові або його адвокатові бути присутнім на засіданні суду під час провадження, порушеного на підставі такої скарги. Суд, проте, відзначає, що ведучи провадження в цій справі, 4 жовтня 1994 року Краківський регіональний суд, очевидно, як виняток, дозволив адвокатам заявника взяти участь у судовому засіданні, хоча представники уряду не вказали на правові підстави такого рішення. Представникам заявника дозволили звернутися до суду, а після цього наказали залишити зал судового засідання. Отже, це дало змогу обвинувачеві, який залишився, наводити додаткові аргументи на підтримку рішення про тримання під вартою, тим часом як ані заявник, ані його адвокати змоги заперечити або дати пояснення не мали...
131. Виходячи з цих обставин, Суд визнав, що провадження, в якому розглядали апеляцію заявника проти ордеру про арешт, не відповідало процедурним вимогам пункту 4 статті 5. Хоча очевидно, що це провадження здійснювали «невідкладно», як того вимагає це положення, та воно не забезпечувало «основних гарантій процедури, застосовуваної при розв’язанні питання щодо позбавлення волі».
«Целеєвський проти Польщі» (Celejewski v Poland), 17584/04, 4 травня 2006 року.
45. ... Заявник визнав, що суд видав постанову про арешт, провівши засідання в його присутності, як це передбачено законом, чинним у відповідний період...
46. Крім того, Суд зазначає, що у провадженні щодо продовження попереднього ув’язнення, суди також зобов’язані, як встановлено частиною 5 статті 249 Кримінально-процесуального кодексу, повідомляти адвоката затриманої особи про дату і час судових засідань, на яких ухвалюватимуть рішення щодо продовження строку попереднього ув’язнення, чи розглядатимуть скаргу на рішення про призначення або продовження строку попереднього ув’язнення. Адвокат має право бути присутнім у такому засіданні. У зв’язку з цим Суд відзначає, що в цій справі бракує якихось доказів того, що суди відступили від звичайної процедури і що адвокат заявника не був належним чином повідомлений повісткою для участі в судових засіданнях. Крім того, заявник не навів жодного аргументу, що його захист, і тоді, коли його забезпечував адвокат, призначений судом, і на будь-якій іншій стадії, був недостатнім.
У зв’язку з вищевикладеним, Суд вважає, що судовий розгляд питання про продовження строку його тримання під вартою задовольняв вимоги пункту 4 статті 5...
«Фодале проти Італії» (Fodale v Italy), 70148/01, 1 червня 2006 року.
43. У цій справі Касаційний суд призначив розгляд протесту прокуратури на 15 люте 2000 року. Однак ніякої повістки в суд ні заявнику, ні його адвокату не надсилали. Отже, відповідач був не в змозі відповідати на представлені прокуратурою доводи, роблячи письмові заяви або викладаючи усно свої доводи під час засідання. На відміну від нього, представник прокуратури таку можливість у суді касаційної інстанції мав.
44. За таких обставин Суд не може зробити висновок про те, що вимоги змагальності та процесуальної рівності сторін були задоволені.
45. Отже, порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.
і. Присутність обвинуваченого
«Ґраужініс проти Литви» (Graužinis v Lithuania), 37975/97, 10 жовтня 2000 року.
34. Суд вважає, що з урахуванням того, що стояло на кону з боку заявника — а йшлось про його свободу, а також проміжку часу між різними рішеннями та переоцінки підстав для тримання під вартою, присутність заявника на слуханнях в суді 3 і 17 липня 1997 року з питання попереднього ув’язнення було необхідним для того, щоб він мав можливість давати достатню інформацію та вказівки своєму адвокатові.
Окрім того, якщо їх розглядати в цілому, то це та подальші провадження не забезпечили заявнику можливості ефективно контролювати законність тримання під вартою, якого вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.
За цих обставин Суд доходить висновку, що заявникові не були надані гарантії, які відповідають застосованому в цьому випадку виду позбавлення волі.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
91. ... Враховуючи значення першого касаційного засідання, посилання суду касаційної інстанції на особу заявниці, а також її намір клопотати про звільнення з-під варти через особливі умови цього тримання під вартою, її присутність була необхідною для того, щоб давати достатню інформацію та вказівки своєму адвокатові...
92. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що відмова в клопотанні про присутність у засіданні суду касаційної інстанції 10 серпня 2004 року позбавила заявницю ефективного контролю за законністю її тримання під вартою, як того вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.
j. Відсутність вимоги про слухання в відкритому засіданні
«Райнпрехт проти Австрії» (Reinprecht v Austria), 67175/01,15 листопада 2005 року.
39. Крім того, треба мати на увазі, що пункти 4 і 6 статті 5, попри їхній зв’язок, мають різну мету. Пункт 4 статті 5 покликаний захищати від довільного тримання під вартою, гарантуючи негайний перегляд законності будь-якого тримання під вартою... У випадках попереднього ув’язнення, що підпадають під сферу дії підпункту (с) пункту 1 статті 5 такий перегляд має встановити, крім іншого, наявність обґрунтованих підозр щодо затриманого. Стаття 6 має справу з «встановленням обґрунтованості кримінального обвинувачення» і покликана забезпечити гарантії того, що суть справи, тобто питання, чи є вина обвинуваченого у висунутих йому обвинуваченнях, буде досліджена в рамках «справедливого і публічного розгляду».
40. Ця відмінність у цілях пояснює, чому пункт 4 статті 5 містить гнучкіші процедурні вимоги, ніж стаття 6, при цьому будучи набагато суворішим щодо невідкладності.
Окрім того, доводи уряду, що вимога стосовно публічності розгляду може негативно відбиватися на невідкладності, не позбавлені рації. Розгляд питання про правомірність досудового ув’язнення на практиці часто проводять в слідчих ізоляторах. Для забезпечення публіці дієвої можливості бути присутньою на слуханні у в’язниці або конвоювання затриманих до приміщення суду з метою проведення публічного розгляду і справді можуть знадобитися заходи, що йдуть усупереч вимозі щодо невідкладності. А тим більше в подібних до цього випадках, коли перегляд треба здійснювати неодноразово і часто.
41. Насамкінець Суд вважає, що пункт 4 статті 5, хоча він і вимагає проводити слухання для розгляду питання про законність досудового ув’язнення, не ставить вимоги, щоб такий розгляд зазвичай був публічним. Це цілком допускає можливість того, що за якихось обставин буде потрібно проводити публічне слухання. Однак наявність таких обставин в цій справі доведено не було. Наявності інших вад в перегляді законності попереднього ув’язнення заявника не встановлено.
k. Належна процедура слухання
«Рамішвілі і Кохреїдзе проти Грузії» (Ramishvili and Kokhreidze v Georgia), 1704/06, 27 січня 2009 року.
129. ... Заявників помістили на загородженій ґратами й оточеній охоронцями лаві підсудних в далекому кінці зали судових засідань, у якій панував повний безлад. Вони заледве могли спілкуватися зі своїми адвокатами, не могли добре чути прокурора і суддів та насилу могли бути почутими через галас у кімнаті. Для того, щоб брати участь у слуханні, заявники мусили ставати на стілець у загородженій лаві для підсудних і, чіпляючись за металеві ґрати загорожі, кричати. Комунікації в залі суду постійно перешкоджали самовільні вигуки журналістів, безупинні дзвінки мобільних телефонів, люди, що несамовито сперечалися один із одним та обмінювалися вульгарними лайками тощо, а суддя чи то не бажав, чи не міг навести порядок.
130. ... адвокатів заявників, коли вони викладали заяви зі сторони захисту, засліплювали спалахи фотоапаратів і галогенних ламп знімальних приладів. Їхні заяви були ледь чутно. На відміну від цього, завдяки тому, що місце прокурора було в безпосередній близькості до судді, обмін запитаннями і відповідями між ними відбувався, не зазнаючи такого впливу і без загрози бути заглушеним...
131. Суд вважає, що усне слухання в умовах такого хаосу навряд чи сприяє тверезому судовому розглядові. Він не може погодитися з доводами уряду щодо того, ніби вищезазначений безлад в залі суду було б можна пом’якшити, передбачивши можливість обміну письмовими заявами. Він зауважує, що на усному розгляді належить створити такі умови, щоб усні відповіді та аудіо-візуальний обмін між сторонами та суддею в залі судових засідань відбувалися пристойно, динамічно і спокійно.
132. Суд повторює, що тримання заявників під замком всередині заґратованої лави підсудних, схожої на металеву клітку, та наявність «сил спеціального призначення» в суді шкодило їхній здатності зосереджуватися, тій здатності, яка доконечна для ведення ефективного захисту... Такі принизливі для гідності й невиправдано жорсткі запобіжні заходи у ході публічного судового процесу, до того ж його транслювали по всій країні, негативно відбилися на презумпції невинуватості, а повага до цього принципу має першорядне значення на всіх стадіях кримінального судочинства, разом з провадженням, що має стосунок до правомірності тримання під вартою за судом...
134. ... На думку Суду, сказати, що особиста поведінка судді, який головував на слуханні, ... була позбавлена всякої тенденційності, не можна. Отже, Суд змушений зауважити, що суддя вочевидь сприяв прокуророві в ході слухання, або безпосередньо відповідаючи на запитання захисту, замість останнього, або ж перефразовуючи ці запитання у вигіднішу для прокурора форму...
135. Що стосується необхідної «незалежності», то вона, безперечно, набула негативного присмаку через присутність на слуханні справи 2 вересня 2005 року великого числа агентів державних секретних служб і навіть «сил спеціального призначення». Не можна говорити про те, що суд справляв враження незалежного, коли ці агенти, як видається, більше керували ситуацією в залі суду, ніж сам суддя, що вів процес, і коли до дорадчої кімнати останнього, яка має бути приватною і недоторканною, легко заходили сторонні...
136. Наведених вище міркувань досить, щоб Суд дійшов висновку, що судовому розгляду в порядку перегляду. бракувало основоположних ознак справедливого судового розгляду. Отже, цей перегляд здійснено з порушенням прав заявника за пунктом 4 статті 5.
l. Наявність права звільняти з-під варти
«Мінья проти Швейцарії» (Minjat v Switzerland), 38223/97, 28 жовтня 2003 року.
50. На думку заявника, рішення федерального трибуналу повернути матеріали справи до кантональних інстанцій для нового розгляду порушувало пункт 4 статті 5 Конвенції. Він вважав, що оскільки він успішно оскаржив невмотивування в судовому розпорядженні від 1 лютого 1997 року, федеральний трибунал у своїй ухвалі від 23 липня 1997 року повинен був не лише скасувати зазначене розпорядження, але й також визнати незаконним позбавлення свободи заявника та розпорядитись про його негайне звільнення.
51. Уряд стверджує, що оскільки заявника позбавили свободи «відповідно до правових положень» за змістом пункту 1 статті 5 Конвенції 4 та 29 липня 1997 року, то посилання на положення пункту 4 статті 5 Конвенції є безпідставними, оскільки те розпорядження, яке міг би ухвалити федеральний трибунал, не відповідало залишку терміну перебування заявника під вартою.
52. Суд нагадує, що поняття «законність» наділене таким же змістом в пункті 4 статті 5, як і в пункті 1...
53. Враховуючи висновок, якого він дійшов при розгляді питання «законності» продовження попереднього ув’язнення заявника, з огляду на пункт 1 статті, Суд ухвалює рішення про непорушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
6. Умови тримання
а. Якість
«І. І. проти Болгарії» (I I v Bulgaria), 44082/98, 9 червня 2005 року.
72. Переходячи до конкретних обставин цієї справи, Суд зауважує, що заявника три місяці тримали в камері розміром шість квадратних метрів, очевидно, разом із трьома-чотирма іншими ув’язненими.
73. Суд так само відзначає, що санітарні умови, в яких утримували заявника, були вкрай незадовільними. Камера була темною, погано вентильованою і, вочевидь, вологою ... Умови, в яких утримувані під вартою були змушені задовольняти фізіологічні потреби в туалеті і дбати про особисту гігієну були також неприйнятними.
74. Крім того, оскільки жодної можливості для заходів надворі чи за межами камери забезпечено не було, заявник був змушений проводити в камері, у якій не було вікна і яку освітлювала одна електрична лампочка, практично весь свій час, за винятком двох або трьох на день коротких відвідувань санітарного вузла або моментів, коли він писав запит до компетентних органів, і йому в такому разі дозволили залишатися в коридорі ...
75. Крім того, не могло бути виправданим приниження затриманого через те, коли він був змушений задовольняти фізіологічні потреби в відро в присутності своїх сусідів по камері та бути присутнім при тому, як вони користуються тим самим відром,..., за винятком особливих ситуацій, коли дозвіл на відвідання санітарного вузла був пов’язаний з появою особливої і серйозної загрози для безпеки. Проте уряд не посилався на таку загрозу як на підставу для обмеження кількості відвідувань туалету протягом дня арештованими в Шуменській (Шумен) регіональній службі розслідувань впродовж розглядуваного періоду.
76. Що стосується впливу умов тримання під вартою на стан здоров’я заявника, то суд відзначає, що його нашкірне захворювання (псоріаз), яке напевне потребує належної гігієни та дії сонячних променів, серйозно загострилося під час його ув’язнення і що в нього, мабуть, навіть почав розвиватися псоріатичний артрит... Справді, в середині березня 1998 року йому дозволили проконсультуватися у дерматолога і потім регулярно вводили ін’єкції ., проте Суд вражений тим, що йому не дозволили — не висуваючи бодай якихось законних підстав — користуватися ліками від псоріазу так часто, як це йому було треба ...
79. Насамкінець, враховуючи сукупний наслідок надміру суворого режиму, застосованого до заявника, істотних умов його тримання і специфічний вплив, що ці умови і режим справили на стан здоров’я заявника, Суд вважає, що умови тримання заявника під вартою сягали рівня нелюдського і принизливого для гідності, поводження, що порушує статтю 3 Конвенції.
«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.
135. ... заявника транспортували понад сто п’ятдесят разів у стандартному тюремному автомобілі, який іноді був заповнений понад проектну місткість. Враховуючи, що йому доводилося перебувати в замкненому приміщенні по кілька годин, такі скрутні умови, напевне, завдавали йому серйозних фізичних страждань. Його страждання ще більше підсилювалися браком належної вентиляції й освітлення та слабким опаленням. Враховуючи сукупний вплив, який ці умови справляли на заявника, Суд вважає, що умови транспортування зі слідчого ізолятора в суд і назад досягали рівня «нелюдського» поводження за змістом статті 3 Конвенції. При оцінці Суду важливе значення має також те, що заявник зазнавав такого поводження під час суду або при судовому розгляді скарг на продовження строку тримання під вартою, тобто тоді, коли він найбільше потребував зосередженості й розумової готовності...
140. Суд відзначає, що заявника протримали в конвойних камерах Московського міського суду понад сто п’ятдесят днів. Хоча його перебування в цих камерах було обмежене кількома годинами до і після засідань суду та в перервах між ними, понад десяток разів його так і не викликали на засідання й він увесь робочий день проводив у камері.
141. ... Суд ... відзначає, що конвойні камери призначені для тримання протягом дуже обмеженого часу. Відповідно, вони мають не тільки маленьку площу — у всякому разі не більш, як два квадратних метри, — а й їхній проект не передбачав зручностей, обов’язкових для тривалого тримання. У камері не було вікна або доступу до природного освітлення чи свіжого повітря. Вона була обладнана тільки лавкою, у ній не було стільця, стола або якихось інших меблів. Особливу стурбованість Суду викликає нестача у камері туалету й те, що ув’язнені могли задовольняти потребу тільки за розпорядженням доглядачів. Окрім того, ніщо не свідчить про забезпечення будь-якого харчування, щоб ув’язнені могли регулярно одержувати в достатньому обсязі здорову їжу та напої. Суд вважає неприйнятним утримувати людину в умовах, коли не забезпечено її основні потреби...
142. Заявник перебував у таких скрутних умовах кілька годин на день, а інколи й по вісім-десять годин. Хоча його тримання в конвойному відділенні не було постійним, Суд не може знехтувати той факт, що воно чергувалося з триманням у слідчому ізоляторі й транспортуванням в умовах, які вище він уже визнав за нелюдські й принизливі для гідності. За таких обставин сукупний вплив тримання заявника у вкрай маленьких камерах конвойного відділення Московського міського суду, без вентиляції, їжі, напоїв й вільного доступу до туалету напевне був настільки серйозним, що спричиняв фізичні страждання й моральну втому.
143. Відповідно, було порушення статті 3 Конвенції, з огляду на умови тримання заявника в конвойному відділенні Московського міського суду.
b. Тримання окремо від засуджених
«Пірс проти Греції» (Peers v Greece), 28524/95, 19 квітня 2001 року.
76. Заявник скаржився, що, попри те, що він був заарештований за слідством, до нього застосовували такий самий режим, як до засуджених. Він стверджував, що незабезпечення адміністрацією в’язниці Корідаллос особливого режиму особам в попередньому ув’язнені дорівнює порушенню принципу презумпції невинуватості ...
78. Суд нагадує, що Конвенція не містить статті, яка передбачає у в’язницях окремий режим для засуджених і обвинувачених. Сказати, що пункт 2 статті 6 порушено на підставах, наведених заявником, не можна.
Відповідно, порушення пункту 2 статті 6 Конвенції не було.
с. Посилений режим
«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року
54. Безперечно, під час ув’язнення в УПР [установі посиленого режиму. — Прим. перекл.] до заявника були застосовані дуже суворі заходи безпеки. Суд визнав, що соціальні контакти заявника були дуже обмежені, беручи до уваги, що йому не дозволялося спілкуватися більш, ніж із трьома ув’язненими одночасно, що прямі контакти з персоналом в’язниці були обмежені, і що, крім випадків щомісячних побачень із близькими родичами, він міг зустрічатися з відвідувачами тільки через скляну перегородку. Однак, ... Суд не може визнати, що заявника утримували в умовах сенсорної або повної соціальної ізоляції...
55. Заявник був поміщений в УПР через те, що він, з достатньою ймовірністю, міг здійснити втечу з в’язниці менш суворого режиму і, якби вона йому вдалася, створити неприпустиму суспільну небезпеку повторного здійснення тяжких злочинів, пов’язаних з насильством ...
58. ... відповідно до внутрішніх правил УПР заявника піддавали повному особистому оглядові перед і після кожного «відкритого» відвідування, а також після відвідин клініки, стоматологічної хірургії або перукарні. На додаток до цього, впродовж трьох з половиною років він був також зобов’язаний проходити повний особистий огляд, також огляду заднього проходу, під час щотижневого інспекторського огляду камери... Такий щотижневий повний особистий огляд проводили в робочому порядку, без огляду на якісь конкретні потреби режиму або поведінку заявника.
За встановленими в УПР правилами повного особистого огляду заявник був зобов’язаний роздягтися в присутності персоналу в’язниці і дати можливість оглянути його задній прохід, для чого йому доводилося ставати в незручну позу...
62. Суд вважає, що в ситуації, коли заявник вже й так був об’єктом численних заходів нагляду, і без переконливих потреб забезпечення режиму, практика щотижневих повних особистих оглядів, яка поширювалася на заявника протягом приблизно трьох з половиною років, принижувала його людську гідність і, певне, викликала в нього душевні страждання й відчуття неповноцінності, здатні завдавати йому образи й наруги. Сам заявник підтвердив, що це було так, під час консультації з психіатром, в ході якої він також заявив, що він, наприклад, відмовлявся йти до перукарні, аби не бути змушеним проходити повний особистий огляд...
63. З огляду на це, Суд робить висновок, що поєднання регулярних повних особистих оглядів з іншими заходами посиленого режиму в УПР сягало рівня нелюдського і принизливого для гідності, поводження на порушення статті 3 Конвенції. Отже, це положення було порушене.
d. Перехоплення кореспонденції
«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 24 вересня 1992 року.
91. Через нечіткість формулювання ці положення не визначають меж або умов здійснення дискреційних повноважень, що стало першопричиною оскаржуваних заходів. Необхідність чіткого визначення ще більша, коли йдеться про тримання під вартою у психіатричних закладах, де особи, яких там тримають, дуже часто настільки залежать від волі медичного керівництва, що кореспонденція є для них єдиним зв'язком із зовнішнім світом.
Щоправда, як уже раніше зазначав Суд, навряд чи було можливим сформулювати положення закону так, щоб він передбачав кожний можливий випадок ... Отже, за повну нестачу будь-яких деталей щодо характеру дозволених обмежень або їхньої мети, тривалості та обсягу або призначення їхнього перегляду, зазначені вище положення не надають мінімального захисту від свавілля, як вимагає принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Отже, в цьому випадку допущено порушення статті 8 (ст. 8) Конвенції.
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року
175. Заявник скаржиться, що адміністрація в’язниці на П'яноса піддавала цензурі його кореспонденцію з сім'єю й адвокатом...
181. У зазначений період цензура була запроваджена наказом міністра юстиції, згідно з 41 bis Закону №. 354 від 1975 року...
182. Суд відзначає, що Конституційний суд Італії, посилаючись на статтю 15 Конституції, дійшов висновку, що міністр юстиції не мав повноважень вживати заходів щодо кореспонденції ув'язнених і таким чином, діяв ultra vires італійських законів ... Цензура кореспонденції заявника в цей період була, отже, незаконною за нормами національного права й не була «передбачена законом» за змістом статті 8 Конвенції.
е. Зв’язок із членами сім’ї
«Лавентс проти Латвії» (Lavents v Latvia), 58442/00, 28 листопада 2002 року.
142. У цій справі Суд зазначає, що дружині та доньці заявника не дозволили відвідувати його під час трьох різних періодів, найдовший з яких тривав з 25 вересня 1998 року по 20 квітня 2000 року, тобто понад один рік та сім місяців. Більше того, ця заборона носила майже абсолютний характер. Щодо отриманої від уряду інформації, згідно з якою дружина заявника одного разу отримала дозвіл відвідати його, однак не змогла скористатись такою можливістю, Суд зазначає, що така інформація не має жодного документального підтвердження в матеріалах справи. Зокрема, з цих матеріалів постає, що ані суд, який розглядав справу заявника, ані адміністрація в’язниці, де він перебував в ув’язненні, не надали жодного пояснення з цього приводу. Окрім того, Суд встановив, що до свого позбавлення свободи 25 вересня 1998 року заявник понад одинадцять місяців перебував вдома під домашнім арештом, де його контакти з членами родини були необмеженими. Однак немає жодних ознак того, що під час цього періоду заявник намагався використати такі контакти для організації якогось зговору або ж з метою перешкодити розслідуванню його справи. За подібних обставин Суд не переконаний в тому, що застосування такого суворого засобу було справді необхідним з тим, щоб досягнути законної мети. Тому, цей засіб не був «необхідним в демократичному суспільстві», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.
«Плоскі проти Польщі» (Ploski v Poland), 26761/95, 12 листопада 2002 року
37. Суд також відзначає, що, очевидно, обвинувачення, висунуті проти заявника, не стосувалися насильницьких злочинів, і що він був звільнений ще в лютому 1996 року... Отже, заявника не можна розглядати як ув’язненого без будь-яких перспектив виходу з в’язниці на свободу. Йому відомо про проблеми фінансового і матеріально-технічного характеру, які викликані виїздом в супроводі наглядача, та про недостатню кількість поліціянтів і тюремних наглядачів. Проте, беручи до уваги серйозність того, що стоїть на кону, а саме відмову особі в праві бути присутнім на похоронах своїх батьків, Суд вважає, що держава-відповідач могла б відмовити в цій присутності тільки за наявності вагомих причин і неможливості знайти альтернативне рішення — на кшталт виїзду в супроводі наглядача...
39. Суд доходить висновку, що, враховуючи конкретні обставини цієї справи і попри межі розсуду держави-відповідача, відмови в виїзді для участі в похоронах батьків заявника не були «необхідними у демократичному суспільстві», оскільки вони не відповідали якійсь із гострих соціальних потреб і не були пропорційними поставленим законним цілям. Отже, було порушення статті 8 Конвенції.
«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року.
65. ... Він також скаржився на умови, в яких мали відбуватися відвідування членами його сім’ї, — через скляну перегородку, без усякої можливості фізичного контакту, за винятком потискання руки, один раз на місяць і тільки стосовно найближчих родичів...
71. ... У цьому випадку, режимні заходи були запроваджені для запобігання втечам ... у УПР основну увагу режим приділяє тим нагодам, за яких (і місцям, у яких) ув’язнений може отримати або сховати предмети, що їх можна використати при спробі втечі, або отримати чи обмінятися інформацією, що стосується такої спроби. З дотриманням цих обмежень заявник міг приймати відвідувачів протягом однієї години на тиждень, також мати контакт і брати участь у колективних заходах разом з іншими в’язнями УПР, хоч і в обмеженій кількості.
72. З урахуванням обставин цієї справи Суд вважає, що обмеження права заявників на повагу до приватного і сімейного життя не виходили за рамки того, що є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення відповідної законної цілі.
Отже, статті 8 Конвенції не порушено.
«Кучера проти Словаччини» (Kucera v Slovakia), 48666/99,17 липня 2007 року.
129. ... Суд зазначає, що заявникові вперше дозволили зустрітися з дружиною 29 січня 1999 року. Відмова в дозволі заявникові зустрітися з нею протягом 13 місяців його перебування під вартою, безсумнівно, є серйозним втручанням в його право на повагу до особистого та сімейного життя.
130. Очевидно, що була законна потреба запобігти заявникові в перешкоджанні розслідуванню — наприклад, через обмін інформацією з його співобвинуваченими, серед них його дружиною, зокрема, в ході розслідування стосовних до справи фактів. Однак Суд не переконаний, що оскаржуване втручання було доконечним для досягнення цієї мети. Зокрема, немає жодної ознаки того, що дозвіл заявникові зустрітися з його дружиною з дотриманням особливого порядку відвідувань, наприклад, нагляду з боку службової особи, поставив би під загрозу розслідування кримінальної справи.
131. Так само сумнівно, чи були доречні й достатні підстави для того, щоб перешкоджати заявникові зустрічатися зі своєю дружиною протягом такого тривалого періоду. Зокрема, 6 травня 1998 адвокат заявника та його дружини клопотала, щоб її клієнтам дозволили зустріч один з одним, навіть якщо б це передбачало і присутність слідчого, посилаючись на страждання, викликані тривалою розлукою заявника з його дружиною, а також на те, що розслідування відповідних злочинів практично завершилося. Аналогічно, у другій половині 1998 року заявник вказував у своїх клопотаннях про звільнення, що на той час розслідування у цій справі стосувалося тільки злочинів, які не були пов’язані з ним і його дружиною.
132. Суд зауважив, що 19 січня 1998 року заявник намагався таємно відправити лист дружині з в’язниці. Він не надає особливого значення цьому інцидентові, бо той стався на ранній стадії провадження, і тверджень, ніби метою цього листа було перешкоджання розслідуванню, не висловлювали.
133. У зв’язку з вищевикладеним, Суд вважає, що розглядуване втручання не можна вважати за «необхідне в демократичному суспільстві».
134. Отже, з огляду на заборону заявникові бачитися з дружиною, було порушення статті 8 Конвенції..
f. Нагляд за особами, які перебувають у вразливому становищі
«Танрібілір проти Туреччини» (Tanribilir v Turkey), 21422/93,16 листопада 2000 року.
77. Суд вважає, що не треба було критикувати жандармів через те, що вони не вдались до спеціальних заходів, таких як встановлення постійного чергування перед камерою заявника або ж конфіскація одягу заявника.
78. Справді, відповідними положеннями, відповідно до яких жандарми перебували в підпорядкуванні національних органів, встановлено, що жандарми повинні були регулярно здійснювати нагляд за приміщенням для затриманих осіб, однак жоден із вартових не перебував безвідлучно в цьому приміщенні... Однак, як постає з безпосередніх свідчень самих жандармів, які отримали представники Комісії, вночі, коли трапився інцидент, один капрал повинен був постійно перебувати на варті у приміщенні для затриманих.
79. Водночас Суд зауважує, що жоден із наведених у матеріалах справи доказів не вказує на те, що жандарми мали б вірогідні підстави передбачати, що A. T. вдасться до самогубства та що вони мали б забезпечити постійне чергування вартового перед камерою A.T.
80. На підставі викладених вище доводів Суд доходить висновку, що порушення положень статті 2 Конвенції не було.
g. Захист від інших ув’язнених
«Пол і Одрі Едвардз проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v United Kingdom), 46477/99, 14 березня 2002 року.
60. Суд переконався в наявності відомостей, що вказували на Річарда Лінфорда як на особу, що страждає на психічне захворювання і вчиняла насильницькі дії, доволі серйозні, щоб заслуговувати рекомендації щодо обов’язкового взяття під варту, і що це, у поєднанні з його аномальною і агресивною поведінкою перед арештом та після арешту, свідчило, що він становив реальну і серйозну небезпеку для інших, зокрема в цій справі, для Крістофера Едвардза, коли того помістили в камеру останнього.
61. Що ж до заходів, ужиття яких з метою уникнути такого ризику від них можна було б небезпідставно очікувати, то Суд зауважує, що відомості щодо історії хвороби Річарда Лінфорда і передбачуваної небезпеки було б слід довести до відома адміністрації в’язниці і, зокрема, осіб, відповідальних за прийняття рішення про те, чи поміщати його в центр медико-санітарної допомоги, чи в звичайне приміщення разом з іншими в’язнями. Та так не сталося. ...
62. ... Само собою зрозуміло, що процес первинного огляду новоприбулих при їхньому поміщенні до в’язниці має допомагати дієвому визначенню тих ув’язнених, які для свого власного добра та добра інших ув’язнених мають перебувати під наглядом лікарів. Недоліки в інформації, наданій працівникам приймальної частини в’язниці, поєдналися в цій справі з нетривалим і побіжним характером огляду, здійснюваного відповідальним за обстеження новоприбулих медичним працівником, який, як показав розслід, був недостатньо підготовленим і працював самостійно, маючи змогу звертатися по допомогу до лікаря в разі ускладнень або сумнівів.
63. ... Засуджуючи той факт, що кнопка виклику в камері, яка мала б бути запобіжним засобом, виявилася несправною, Суд вважає, що передовсім на підставі наявної у органів влади інформації Річарда Лінфорда не слід було поміщати в камеру Крістофера Едвардза.
h. Медичне обслуговування
«Кудла проти Польщі» (Kudla v Poland) [GC], 30210/96, 26 жовтня 2000 року.
95. Суд одразу зазначає, що у справі не заперечували того факту, що як до, так і під час тримання заявника під вартою з 4 жовтня 1993 року до 29 жовтня 1996 року він страждав на хронічну депресію і що в тюрмі він двічі вчиняв спроби самогубства. Його стан діагностували також як розлад особистості чи невротичний розлад і ситуативну депресивну реакцію ...
96. ... докази медичного характеру ... доводять, що під час запобіжного ув’язнення заявник регулярно звертався по допомогу лікаря і отримував її. Його оглядали різні лікарі-фахівці, і він часто діставав психіатричну допомогу ...
Невдовзі після спроби самогубства у 1994 році — події, яка з огляду на наявні докази, здається, не була наслідком якихось помітних недоглядів органів влади і не була з ними пов’язана, — заявникові надали спеціалізоване лікування у формі психіатричного спостереження у вроцлавській тюремній лікарні в період з 9 березня до 26 травня 1994 року ... Пізніше ... його піддали двом контрольним обстеженням — 9 листопада і 7 грудня 1994 року ...
«Попов проти Росії» (Popov v Russia), 26853/04, 13 липня 2006 року.
210. Суд відзначає, що 1994 року заявник перебув видалення злоякісної пухлини сечового міхура й подальшу хіміотерапію.
211. Суд звертає увагу на те, що, з огляду на характер захворювання заявника, його стан вимагав спеціалізованого лікарського спостереження для вчасного поставлення діагнозу й здійснення лікування можливих рецидивів раку... і мінімальний обсяг медичного спостереження, якого вимагав стан заявника, передбачав регулярне проведення оглядів уроонкологом і цистоскопічне дослідження принаймні один раз на рік.
212. ... Під час перебування в медичній частині з 23 січня по 21 березня 2003 року його регулярно обстежував завідувач хірургічного відділення частини. Йому був рекомендований огляд в уроонколога й цистоскопія. Огляд призначали неодноразово, але він так і не відбувся, бо заявник мусив бути присутнім на засіданнях суду, які збігалися з часом прийому в лікаря. 21 березня 2003 року заявника виписали, не провівши огляду... У ряді випадків тюремні лікарі консультувалися з уроонкологом заявника, лікарем М., телефоном. Однак, згідно з свідченнями лікаря М. від 9 вересня 2004 року, йому надавали неповну інформацію про стан заявника. Зокрема, його не інформували про пухлину, виявлену при ультразвуковому ехографічному дослідженні. На думку Суду, у зв’язку з тим, що інформація про стан здоров’я заявника, яку одержав лікар М., була неповною, він не мав змоги поставити точний діагноз стану заявника й рекомендувати адекватне лікування.
213. Отже, протягом року й дев’яти місяців у період його тримання під вартою заявник не проходив ні обстеження в уроонколога, ні цистоскопії. ...Суд вважає, що медична допомога, необхідна заявникові в його стані, в СІЗО 77/1 йому забезпечена не була.
«Дзецяк проти Польщі» (Dzieciak v Poland), 77766/01, 9 грудня 2008 року.
101. ... Якість та оперативність медичної допомоги, надаваної заявнику протягом чотирьох років його досудового ув’язнення, поставила його життя і здоров’я під загрозу. Зокрема, нестача взаємодії і координації між різними органами державної влади, незабезпечення перевезення заявника до лікарні для двох запланованих операцій, брак достатньої та своєчасної інформації в суді першої інстанції щодо стану здоров’я заявника, незабезпечення йому доступу до лікарів в останні дні його життя та неврахування стану його здоров’я при автоматичному продовженні терміну його утримання під вартою дорівнювали недостатньому лікуванню і порушували зобов’язання держави захищати життя людей, що перебувають під вартою.
Отже, відповідно, було порушення статті 2 Конвенції з тієї причини, що польські органи влади не захистили життя заявника.
«Алєксанян проти Росії» (Aleksanyan v Russia), 46468/06, 22 грудня 2008 року
156. ... із жовтня 2007 року стан здоров’я вимагав переведення заявника до лікарні, що спеціалізувалася на лікуванні СНІДу. Тюремна лікарня була непридатним закладом для цих цілей.
157. Насамкінець Суд відзначає, що він не вбачає серйозних практичних перешкод для того, щоб заявника негайно перевели в спеціалізовану медичну установу. Так, Московський центр СНІДу ... розташований у тому ж місті й був готовий прийняти його на стаціонарне лікування. Як видно, заявник мав можливість покрити більшу частину витрат, пов’язаних із лікуванням. Крім того, з урахуванням стану здоров’я заявника і його попередньої поведінки, Суд вважає, що режимна загроза, яку він представляв на ту пору, якщо така й була, то непорівнянна з ризиком для його здоров’я. ...У всякому разі заходи безпеки, вжиті кримінально-виконавчими органами в лікарні № 60, не видавалися занадто складними.
158. ... Суд вважає, що органи влади — принаймні до його переведення в зовнішню гематологічну клініку 8 лютого 2008 року — не виявили достатньої турботи про здоров’я заявника з метою запобігти поводженню з ним, яке порушує статтю 3 Конвенції. Це принижувало його гідність і створювало особливо скрутні умови, завдаючи йому страждань, які виходили за межі неминуче пов’язаних із триманням під вартою та його захворюваннями, і таке поводження сягало рівня нелюдського і принизливого для гідності. Отже, статтю 3 Конвенції порушено.
«Каприковський проти Польщі» (Kaprykowski v Poland), 23052/05, 3 лютого 2009 року.
71. ... заявник мав принаймні три серйозні захворювання, що потребували регулярного медичної догляду, а саме: епілепсію, енцефалопатію і деменцію (слабоумство). Він страждав на часті епілептичні напади, що траплялися інколи навіть кілька разів на день.
72. -... Під час його ув’язнення кілька лікарів підкреслювало, що він має проходити спеціалізоване психіатричне і неврологічне лікування і перебувати під постійним наглядом лікарів... Вже 2001 року медичні експерти, призначені Білостоцьким окружним судом, висловили думку, що пенітенціарна система вже не здатна запропонувати заявникові необхідне лікування, і рекомендували йому операцію головного мозку. ... 9 травня 2007 року при виписці заявника з лікарні в’язниці в Чарному (Czarne) лікарі чітко рекомендували забезпечити йому цілодобовий лікарський нагляд. Зважаючи на вищенаведене, Суд переконаний у тому, що заявник потребував постійного медичного нагляду, через брак якого він наражався на серйозні ризики для свого здоров’я.
73. ... Слід зазначити, що заявник мав часті епілептичні напади і коли його помістили під варту до загального сектора Познанського слідчого ізолятора (Poznań Remand Centre), він міг розраховувати лише на безпосередню допомогу своїх покамерників і, можливо, на те, що лише згодом його огляне штатний лікар, який не спеціалізувався в галузі неврології. Окрім того, через розлад особистості та слабоумство заявник не міг діяти самостійно, ухвалюючи якісь рішення чи залагоджуючи складніші побутові справи. Це мало б спричиняти в нього відчуття сильної тривоги і ставити його в становище підлеглого відносно інших ув’язнених.
74. Той факт, що з 24 червня до 12 липня 2005 року заявник перебував у лікарні Познанського слідчого ізолятора на цей висновок не впливає, оскільки цей заклад не спеціалізувався на лікуванні неврологічних розладів і оскільки період госпіталізації заявника був і так дуже коротким.
Окрім того, переведення заявника на період з 9 травня по 30 листопада 2007 року до звичайної камери в загальному секторі Познанського слідчого ізолятора без забезпечення йому цілодобового нагляду лікарів явно суперечило рекомендаціям лікарів, які лікували заявника в лікарні в’язниці Чарне в попередні місяці. Той факт, що за цей час медичні працівники СІЗО вісімнадцять разів надавали заявникові допомогу, значення не має, оскільки надана йому медична допомога була загального характеру, оскільки ніхто з лікарів не був невропатологом.
Нарешті, Суд був вражений доводами уряду про те, ніби умови тримання заявника під вартою були відповідними, бо разом із ним у камері були інші ув’язнені, що знали, як реагувати в разі, якщо його стан здоров’я потребуватиме невідкладної допомоги. Суд хотів би підкреслити, що він не схвалює ситуації, в якій персонал слідчого ізолятора почувається вільним від своїх обов’язків дбати про безпеку й догляд за ув’язненими в уразливому становищі, зробивши покамерників останніх відповідальними за надання їм допомоги в побуті або, за потреби, й першої медичної допомоги
75. І нарешті, Суд також повинен пам’ятати про три важливих чинники, що лежать в основі цієї справи.
По-перше, час, упродовж якого заявник міг покладатися тільки на в’язничну систему охорони здоров’я, становив понад чотири роки... Суд висловлює занепокоєння з приводу того, що більшу частину часу заявника тримали в звичайних місцях тримання під вартою або, в кращому випадку, в палаті внутрішніх хвороб у тюремній лікарні. До спеціалізованої неврологічної лікарні Гданського слідчого ізолятора його поміщали лише двічі.
По-друге, заявника часто перевозили на великі відстані й майже вісімнадцять разів переводили з одного місця тримання під вартою до іншого... Такі часті зміни обстановки напевне справляли на заявника непотрібний негативний вплив, а він на той час був особою зі слабким психічним здоров’ям.
По-третє, ... заявник протягом значного часу вживав певні патентовані ліки, що йому прописали фахівці-неврологи лікарні Гданського слідчого ізолятора, і ... в червні 2005 року курс його лікування змінили на непатентовані ліки за рішенням лікарів, які практикують в лікарні Познанського слідчого ізолятора, що не були неврологами. Суд також зауважує, що коли в жовтні 2005 року заявника зрештою перевели до неврологічного відділення лікарні Гданського слідчого ізолятора, він відразу ж відновив вживання раніше призначених ліків.
Суд повторює, що Конвенція не гарантує право на медичну допомогу, що перевищуватиме стандартний рівень медичного обслуговування, доступного для населення в цілому... Проте він бере до уваги твердження заявника ..., що перехід на непатентовані лікарські засоби призвів до збільшення числа його щоденних епілептичних нападів, зробив їхні наслідки важчими ... і як такий спричинив загострення заявникових душевних і фізичних страждань.
76. На думку Суду, брак відповідного лікування в Познанському слідчому ізоляторі й створення становища залежності й підлеглості заявника від його здорових співкамерників принижували його гідність і спричинили особливо гострі незручності, що викликали відчуття тривоги і страждання значно більші за ті, що неминуче пов’язані з будь-яким позбавленням волі.
77. Насамкінець Суд вважає, що подальше тримання заявника під вартою без відповідного лікування і допомоги становило нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, яке сягало рівня порушення статті 3 Конвенції.
і. Виборчі права
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
202. Суд відзначає, що осіб, щодо яких установлено спеціальний поліційний нагляд, автоматично викреслюють зі списків виборців і позбавляють громадянських прав, оскільки вони становлять «небезпеку для суспільства», або, як у цій справі, їх підозрюють в належності до мафії ... Уряд вказував на ризик того, що особи, «які належать до мафії», можуть використовувати своє право голосу на користь інших членів мафії.
203. Суд не сумнівається в тому, що тимчасове позбавлення виборчих прав осіб, проти яких є докази причетності до мафії, має законну мету. Разом із цим Суд відзначає, що хоч спеціальні заходи поліційного нагляду до заявника були в цій справі застосовані під час розгляду справи в суді, однак вживати їх почали аж по закінченні процесу, щойно заявника виправдали на тій підставі, що «він злочину не вчиняв». Суд не поділяє погляду уряду щодо того, ніби серйозні докази провини заявника не були спростовані під час суду. Таке твердження суперечить загальному змісту рішення районного суду Трапані ... і апеляційного суду Палермо ... Отже, коли ім’я заявника викреслили з виборчих списків, жодного конкретного доказу на обґрунтування «підозри» про належність заявника до мафії не було.
З огляду на такі обставини, Суд не може визнати розглянуті заходи пропорційними.
j. Жорстоке поводження з боку охоронців
«Сатік i інші проти Туреччини» (Satik and others v Turkey), 31866/96, 10 жовтня 2000 року.
56. ... заявники скаржаться на те, що вони зазнавали тяжких і невиправданих побиттів з боку агентів державних служб. Згідно з поданнями Уряду, заявники зазнали ушкоджень внаслідок падіння, яке вони самі спровокували власними акціями протесту.
57. ... Уряд не запропонував чого-небудь, що слугувало б спростуванню припущення, що заявників побили свідомо, коли ті долучилися до акції протесту, як вони й стверджують. Зокрема, уряд не пропонував вважати, ніби втручання жандармерії було визнане за необхідне для придушення бунту або планованого нападу на сили внутрішньої безпеки в’язниці в Бучі (Buca)...
61. Через брак вірогідних пояснень з боку влади Судові доводиться зробити висновок, що заявників, як ті й стверджували, побили та завдали їм травм співробітники державних служб. Поводження, якого вони зазнали, становить порушення статті 3 Конвенції.
7. Строк
a. Потреба контролю
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
82. Нарешті, Суд відзначає, що на жодному етапі судового розгляду національні органи влади не розглядали питання про те, чи не перевищило тримання заявниці під вартою «розумного строку». Після того, як заявниця провела в ув’язненні багато місяців, такий аналіз у рішеннях національних судів мав би посідати особливо помітне місце, однак критерію «розумності строку» застосовано ніколи не було.
b. Визначення строку
«Н. проти Федеративної Республіки Німеччини» (N v Federal Republic of Germany), 9132/80, 16 грудня 1982 року, DR 31, 154.
11. ... При визначенні періоду, який належить розглянути в світлі пункту 3 статті 5 Конвенції, слід взяти до уваги не тільки час після арешту заявника 28 липня 1977 року, а також і ту обставину, що заявник вже раніше перебував у попередньому ув’язненні в зв’язку з тією ж кримінальною справою. До моменту винесення судом першої інстанції 13 січня 1978 вироку попереднє ув’язнення заявника, отже, фактично тривало 11 місяців. Комісія вважає, що це і є той останній день, який має бути врахований для цілей статті 5 (3) Конвенції...
12. ... Після цієї дати заявника і далі вважали особою в попередньому ув’язненні згідно з нормами внутрішнього законодавства, але для цілей Конвенції його тримання під вартою відходить до сфери дії підпункту (а) пункту 1 статті 5, яка дозволяє законне ув’язнення особи, засудженої компетентним судом...
c. Такий, що не є нерозумним
«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
42. ... Федеральний суд ... ніколи не розглядав період, проведений заявником у в’язниці, як надто тривалий. Він вважав, що заявник насамперед сам відповідальний за повільний хід розслідування: відновити картину фінансового становища його компаній через стан їхніх рахунків було надзвичайне складно. Він констатував, що ситуація ще більше ускладнилася, коли заявник вирішив відмовитися від дання яких-небудь свідчень, затримавши тим самим хід розслідування справи ...
... Він відзначає, ...що право утримуваного під вартою обвинувачуваного на те, щоб його справа була розслідувана в дуже терміновому порядку, не може перешкоджати прагненню судів виконувати свої завдання з належною ретельністю... він не вбачає того, щоб слідчі хоч протягом якогось із розглянутих періодів здійснювали розслідування без необхідної швидкості, так само не було й якихось затримок через можливу нестачу персоналу або технічного забезпечення. Отже, як видається, оспорювана тривалість тримання під вартою може, по суті, бути віднесена на рахунок виняткової складності справи й поведінки заявника. Звісно, йти на співпрацю з органами влади він не був зобов’язаний, проте він має зважати на наслідки того впливу, який його поведінка могла справляти на хід розслідування.
«Ван дер Танґ проти Іспанії» (Van der Tang v Spain), 19382/92,13 липня 1995 року.
58. ... Загальний термін тримання заявника під вартою, отже, становив три роки, один місяць і двадцять сім днів ...
76. Ризик переховування заявника від правосуддя зберігався впродовж всього попереднього ув’язнення останнього, тривалість якого, зокрема, після передання справи в Вищий суд Іспанії (Audiencia Nacional), не була спричинена якимось браком особливої ретельності з боку іспанських органів влади.
Отже, Суд уважає, що обставини цієї справи не свідчать про порушення пункту 3 статті 5...
«Контрада проти Італії» (Contrada v Italy), 27143/95, 24 серпня 1998 року
67. ... У цій справі, за винятком аналізу даних стосовно мобільних телефонів пана Контрада, який можна і слід було провести раніше, та надмірного обсягу роботи, про що зазначив суд першої інстанції 31 березня 1995 року ..., Суд не вбачає якоїсь особливої причини критикувати провадження у справі відповідними національними органами, особливо з огляду на те, що коли суд першої інстанції збільшив максимальні строки тримання під вартою, і запропонував збільшити частоту проведення слухань, проте захист від цього відмовився...
Крім того, хоча такі слідчі заходи, як допит свідків і очні ставки, в кримінальних справах є цілком звичними, не слід забувати, що судові процеси над підозрюваними в належності до мафії або, як у цій справі, в підтримці її зсередини державних установ, є особливо делікатними й складними. Мафія, з її жорсткою ієрархічною структурою, дуже суворими правилами і великими можливостями для залякування, в основі яких лежить закон мовчання і труднощі в ототожненні її прибічників, представляє свого роду кримінальну опозиційну силу, здатну впливати на суспільне життя прямо або опосередковано і проникати в державні структури. Повне розслідування потрібне саме з цієї причини — щоб дати змогу послабити «організацію» завдяки відомостям, які надали її колишні «члени».
68. Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що органи влади, які займалися цією справою, мали рацію, посилаючись для обґрунтування розглядуваного ув’язнення на наявність відповідних і достатніх підстав, і що вони здійснювали провадження без зволікання. Отже, пункт 2 статті 5 не порушено.
«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.
60. ... період тримання під вартою, який оскаржує заявник, становить лише півтора місяця, два тижні з яких припадає на домашній арешт. Він зауважує, що серед основних мотивів, які навів окружний суд, на додаток до неспростовності доводів проти заявника, були серйозність і характер злочину та небезпека повторного скоєння злочинів. Суд вважає, що ці мотиви були як такими, що стосувалися справи, так і достатніми. Окрім того, він вважає, що спосіб ведення справи не призвів до надмірної тривалості строку тримання під вартою.
Отже, Суд уважає, що оскаржена тривалість попереднього ув’язнення не перевищила розумного строку, згаданого в пункті 3 статті 5 Конвенції.
* Це питання в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року Велика палата не зачіпала.
«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.
45. ... Суд вважає, що компетентний судовий орган виявив потрібну особливу ретельність, здійснюючи провадження в справі заявника.
46. У попередніх справах Суд визнавав, що попереднє ув’язнення терміном понад п’ять років становило порушення пункту 3 статті 5 Конвенції ...
47. Ця справа була пов’язана з особливо складним розслідуванням і судовим розглядом актів міжнародного тероризму, кваліфікованих як тяжкі злочини, що спричинили смерть трьох та важкі страждання понад сотні потерпілих. Після екстрадиції заявника з Лівану 1996 року єдина причина його перебування в Німеччині полягала в його передання під суд в зв’язку із цими злочинами.
49. За цих виняткових обставин велика тривалість тримання заявника під вартою [5 років і майже 6 місяців] усе ж можна вважати обґрунтованою. Відповідно, пункту 3 статті 5 Конвенції не порушено.
d. Нерозумний
«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.
48. ... Хоча об’єднання різних проваджень було, безперечно, необхідне для належного здійснення правосуддя, послідовна заміна судді — першого через рік після початку розслідування, а інших двох після того, як воно вже тривало два роки, — сприяла сповільненню розслідування; ба більше, цей факт визнали національні суди ... Судові органи діяли не так швидко, як належало, хоча заявник однозначно визнав злочини, як тільки почалося розслідування . і надалі не подавав жодних клопотань, які могли б сповільнити його хід. Строк, впродовж якого пан Мюллер перебував у запобіжному ув’язненні, перевищив «розумний», передбачений пунктом 3 статті 5 ...
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
163. Суд відзначає, що підстави для відповідних рішень були обґрунтованими, принаймні на початку, хоча так само були дуже загального характеру. Органи судової влади посилалися на ув’язнених в цілому й згадували про характер злочину не більш як абстрактно. Вони не вказали на якісь чинники, що доводили б наявність ризиків, на які вони посилаються, і не встановили того, що заявник, якого раніше не притягали до кримінальної відповідальності й чия роль в організації мафіозного типу була, як казали, незначною (прокурор у цій справі просив трирічного строку покарання), становив собою небезпеку. Був знехтуваний і той факт, що обвинувачення проти заявника спиралися на докази, які з часом ставали все менш переконливими.
164. Суд, відповідно, вважає, що підстави, наведені в оспорюваних рішеннях, не були достатніми для обґрунтування попереднього ув’язнення заявника протягом 2 років і 7 місяців.
165. Отже, розглядуване попереднє ув’язнення порушувало пункт 3 статті 5 Конвенції.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
78. Що ж до того, як національні органи влади розглядали справу, то Суд, зокрема, зазначає, що з моменту обвинувального висновку і слухання в міському суді 28 червня 1994 року минуло понад вісім місяців. Сам по собі такий період не видається надмірним, оскільки впродовж цього часу міському судові довелося розглянути кілька клопотань про прийняття додаткових доказів, які заявник подав, попри те, що в кінці слідства він прямо заявив, що не має ніяких інших запитів.
79. Однак згодом міський суд відклав три інші слухання, аби дати можливість прийняти додаткові докази. В результаті, своє перше рішення він ухвалив ще через півроку.
80. Згодом касаційний суд скасував рішення від 10 січня 1995 року на тій підставі, що міський суд не встановив або не розглянув всі значущі обставини справи, що він помилково застосував норму закону і що його рішення було нечітким. Попри втручання Верховного суду з метою прискорити судовий розгляд, міський суд постановив своє друге рішення аж 16 січня 1996 року, тобто через десять місяців після того, як скасовано його перший вирок.
81. За цих обставин Суд робить висновок, що судове провадження у справі не виявляло ознак «особливої ретельності».
82. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушено внаслідок тривалого попереднього ув’язнення заявника.
«Адам’як проти Польщі» (Adamiak v Poland), 20758/03,19 грудня 2006 року.
33. Суд зауважує, що в цій справі судові органи виправдали продовження терміну перебування під вартою характером правопорушення, суворістю належного за такий злочин покарання, складністю справи, ризиком втечі та перешкоджання належному здійсненню правосуддя.
34. Європейський суд вважає, що на початку цих доводів може бути достатньо для виправдання позбавлення волі. Однак з плином часу вони неминуче втрачають свою релевантність, і лише справді виняткові доводи здатні переконати Суд в тому, що тривале позбавлення свободи (приблизно п’ять років) може бути виправдане з огляду на пункт 3 статті 5.
35. Суд не знайшов жодного подібного доводу і визнає, що національні судові інстанції відхилили клопотання про звільнення заявника та продовжували термін перебування його під вартою в основному на підставі тих же самих доводів, які були зазначені вище. Суд, крім того, зазначає, що впродовж усього судового процесу судді мотивували свої рішення складним характером справи, передовсім підкреслюючи суворість очікуваного покарання з огляду на характер правопорушення, в якому обвинувачували заявника.
36. З огляду на це, Суд нагадує, що в світлі вже встановленої практики Європейського суду наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі не можуть служити виправданням тривалого попереднього ув’язнення.
37. Однак, як вважає Суд, те, що в цій кримінальній справі йшлось про організоване кримінальне угруповання, є, поза всяким сумнівом, фактором, який вимагає складнішого і тривалішого розслідування. Проте це не може виправдати попереднє ув’язнення тривалістю п’ять років...
38. В результаті цього Суд доходить висновку, що наведені в рішеннях національних судів мотиви не були достатнім виправданням того, що заявник перебував в попередньому ув’язненні впродовж зазначеного періоду.
39. Тому порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.
е. Звільнення по закінченні строку
«Джулія Мандзоні проти Італії» (Giulia Manzoni v Italy), 1 липня 1997 року.
23. Пані Мандзоні стверджувала, що її незаконно тримали під вартою протягом семи годин між закінченням судового процесу в окружному суді Рима (11:45) і її звільненням з в’язниці (18:45).
24. Уряд, вказуючи на те, що заявницю більше не вважали ув’язненою після 11:45, доводив, що спірний період був цілком нормальним, якщо врахувати, що її доставили у в’язницю (їхати приблизно годину від суду) приблизно о 13:30, і що там персонал закладу вручив їй протокол слухання (о 15:10), повідомив поліцію, що її незабаром буде випущено і чекав підтвердження того, що немає ніяких заперечень, повернув їй особисті речі, розібрався з рахунками і о 18:30 зробив запис про її адресу для повідомлень. На всі ці дії обов’язково пішов деякий час.
25. ... Суд ... просто зауважує, що пані Мандзоні доставили у в’язницю Ребіб’я (Rebibbia) за понад півтори години після закінчення суду над нею і що протокол слухання їй вручили незабаром після прибуття туди, до того ж цю процедуру належить розглядати як перший етап виконання рішення Римського районного суду. За загальним визнанням, адміністративні формальності, згадані урядом, можна було б здійснити швидше, але це не дає підстав для висновку про порушення Конвенції, певні затримки у виконанні рішень про звільнення осіб з-під варти часто неминучі, хоча їх належить зводити до мінімуму.
У підсумку, порушення підпункту (с) пункту 1 статті 5 не було...
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
172. ... у цій справі затримка зі звільненням заявника тільки почасти була пов’язана з потребою виконати відповідні адміністративні формальності. Додаткова затримка зі звільненням заявника з 00:25 до ранку 13 листопада 1993 року була викликана відсутністю реєстратора. Тільки після того, як той повернувся, стало можна перевірити підстави для подальшого ув’язнення заявника й проведення адміністративних формальностей, пов’язаних із його звільненням...
173. З огляду на ці обставини, подальше тримання заявника під вартою після його повернення у в’язницю Терміні Імерезе (Termini Imerese) не було першим заходом у виконанні постанови про його звільнення і, отже, не потрапляло до сфери застосування підпункту (c) пункту 1 чи якогось іншого підпункту статті 5.
174. Отже, з цієї причини є порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
«Деєрлі і інші проти Туреччини» (Değerli and Others v Turkey), 18242/02, 5 лютого 2008 року.
22. В цій справі Суд відзначив, що розпорядження звільнити заявників, видане 3 липня 2001 року, передали того ж дня о 17.50 до установи, де перебували ці особи. Однак їх звільнено лише наступного дня, із затримкою від вісімнадцяти годин п’ятнадцяти хвилин до двадцяти трьох годин тридцяти п’яти хвилин. Суд вважає, що через брак чіткого погодинного звіту про дії та формальні процедури, до яких вдавались уповноважені працівники в’язниці, твердження уряду про те, що заявники не мали жодної затримки із звільненням, не можна брати до уваги...
25. Він також вважає, що кількість позбавлених свободи осіб, яких треба було звільнити, не може служити виправданням зазначеної затримки. Держави — учасниці Конвенції для того, щоб забезпечити дотримання права на свободу осіб, відповідно до своєї юрисдикції, повинні вжити необхідних заходів з тим, щоб надати можливість персоналу пенітенціарних закладів без зволікання виконувати розпорядження про звільнення, при цьому маються на увазі випадки, коли йдеться про велику кількість затриманих.
26. У світлі викладеного вище, Суд доходить висновку, що продовження попереднього затримання заявників впродовж годин після того, як видано розпорядження про звільнення, не узгоджується із вимогами статті 5 Конвенції, і не підпадає під одну із підстав п.1 статті 5.
27. Отже, є порушення цього положення.
f. Вирахування з терміну покарання
«П. Л. проти Франції» (P L v France), 21503/93, 2 квітня 1997 року.
26. Представники уряду повідомили Суд, що указом від 27 січня 1997 року президент Французької Республіки помилував заявника, звільнивши його від частини покарання (один рік і вісімнадцять днів), що дорівнювала оспорюваному періодові попереднього ув’язнення... Вони вважали, що помилування «дуже чітко [відповідало] меті заяви в органи Конвенції» і, відповідно, просили вилучити справу з реєстру Суду.
27. Суд зазначає, що уряд і заявник не досягли «дружнього врегулювання» за змістом пункту 2 Правила 49, але заявник оголосив, що він «виходить з процесу розгляду справи (se désiste)».
Суд так само відзначає, що помилування указом від 27 січня 1997 забезпечило заявникові те, чого він домагався від французької влади. Його строк позбавлення волі буде на один рік і вісімнадцять днів коротшим — так, якби зі строку покарання вирахували термін його першого попереднього ув’язнення. У такому разі описані вище обставини можна розглядати як «домовленість або інший реальний спосіб розв'язання проблеми» за змістом пункту 2 Правила 49. Окрім того, нема якихось мотивів публічної політики, з яких справу не слід вилучати з реєстру (пункти 2 і 4 статті 49). Отже, справу з реєстру слід вилучити.
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
143. У цій справі, попри те, що апеляційний суд Палермо у своєму рішенні від 20 січня 1998 року, зареєстрованому в канцелярії 23 січня 1998 року, визнав вимоги заявника про компенсацію за неправомірне тримання під вартою, але обґрунтував своє рішення за частиною 1 ст. 314 Кримінально-процесуального кодексу, який передбачає право на компенсацію «будь-кому, хто виправданий за остаточним вироком суду» ... Тримання під вартою визнано «неправомірним» унаслідок виправдувального вироку, і компенсація на підставі частини 1 статті 314 не дорівнює встановленню того, що ув’язнення суперечило вимогам статті 5 Конвенції. Хоча й справді тривалість тримання заявника під вартою за судом була взята до уваги при обчисленні суми компенсації, однак те, що вона була надмірною, у рішенні суду не визнано ні прямо, ні побічно.
144. Насамкінець Суд доходить висновку, що попри виплату певної суми як компенсації за час перебування під вартою за судом, заявника все ж можна вважати «потерпілим» за змістом статті 34 Конвенції в результаті порушення пункту 3 статті 5...
«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.
25. ... Хоча Конвенція є складовою частиною права Федеративної Республіки Німеччини ... і, отже, ніщо не заважало регіональному судові, за потреби, ухвалити, що строк попереднього ув’язнення заявника був порушенням Конвенції чи прямо, чи вже по суті, та цей суд лише визнав, що оспорюване тримання під вартою тривало «незвично довгий» час. Окрім того, Суд не переконаний в тому, що заявникові надали достатнє відшкодування за стверджуване порушення, бо регіональний суд не вказав, на скільки саме скорочено строк покарання заявника з урахуванням тривалості його попереднього ув’язнення...
26. Через це Суд вважає, що констатація регіонального суду щодо незвичної тривалості тримання заявника під вартою не позбавляє його статусу потерпілого за змістом статті 34 Конвенції...
1. Правова база
«Єчюс проти Литви» (Ječius v Lithuania), 34578/97, 31 липня 2000 року.
62. ... Суд нагадує, що практика тримання особи під вартою без конкретних правових підстав через брак чітких положень, які регулюють становище затриманого, внаслідок чого особа може бути позбавлена свободи на необмежений строк без судової постанови, є несумісним з принципами правової визначеності та захисту від свавілля, які є сполучною ланкою між Конвенцією та принципом верховенства права...
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006.
151. Представники уряду послалися на кілька статей Кримінально-процесуального кодексу, що, на їхню думку, становлять правову основу для подальшого тримання заявника під вартою після закінчення терміну дій ордеру на його тримання під вартою від 23 липня 2005 року...
152. Проаналізувавши ці статті, Суд зауважує, що жодна з них не передбачає підстав для тримання заявника під вартою без ордера на арешт. Навіть більше, коли припустити, що якісь з положень, на які посилається уряд, таки передбачали таке тримання під вартою, то вони б суперечили статті 25 Конституції, яка чітко проголошує, що тримання під вартою допускається тільки на підставі ордера і що воно не може тривати понад 30 днів. Це підтверджується й положеннями статті 177 Кримінально-процесуального кодексу. ... яка дублює положення статті 25 Конституції, встановлюючи, що попереднє ув’язнення може застосовуватися лише на підставі розпорядження суду.
153. Як випливає зі сказаного вище, тримання заявника під вартою після закінчення терміну чинності ордера на його арешт 23 липня 2005 року не спиралось на правові положення.
«Гусінський проти Росії» (Gusinskiy v Russia), 70276/01, 19 травня 2004 року.
66. Щодо питання про амністію, то Суд знову нагадує, що «законність» тримання під вартою означає насамперед її відповідність положенням національного права...
67. Уряд погоджувався, що, на підставі Постанови про амністію, слідчий мав припинити розгляд кримінальної справи проти заявника, щойно він дізнався про факт його нагородження орденом Дружби народів. І хоча уряд стверджував, що слідчий уперше дізнався про це 16 червня 2000 року, він не заперечував, що той самий слідчий власноруч вписав інформацію про нагороду до протоколів допитів від 2 листопада 1999 року й 14 червня 2000 року. Отже, Суд доходить висновку, що станом на 13 червня 2000 року органи влади знали або повинні були знати, що кримінальна справа проти заявника мала бути припинена.
68. Суд поділяє думку заявника, що було б нерозумним тлумачити Постанову про амністію як таку, що дозволяє запобіжне ув’язнення осіб, кримінальні справи проти яких мають бути припинені. Отже, було порушення національного законодавства.
69. Відповідно, допущено порушення статті 5 Конвенції.
2. Обґрунтування
a. Обов’язок розглянути наявність потреби
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
35. Національні судові органи мають передусім забезпечувати, щоб у кожному конкретному випадку строк попереднього ув’язнення обвинувачуваного не перевищував розумних меж. Із цією метою вони повинні зважити на всі обставини, що свідчать за і проти наявності справжнього суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, і врахувати це в рішеннях з клопотань про звільнення.
b. Відсутність вимоги щодо чітких доказів злочину
«Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy), 9627/81, 14 березня 1984 року, DR 37, 15
Див. II.2 вище.
c. Обов’язковість наведення конкретних мотивів
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006 року.
143. Суд відзначає, що в цій справі суди першої та другої інстанцій, ухвалюючи рішення про тримання заявника під вартою й продовження строку останнього, посилалися на відповідну норму закону, не вказуючи підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини. Вони також не намагалися спростовувати доводи захисту заявників...
144. ... Суд вважає, що підстави, на які посилаються у своїх рішеннях щодо попереднього ув’язнення заявника і продовження його терміну Буюканський (Buiucani) районний суд і Кишинівський апеляційний суд, не є «відповідними і достатніми».
145. Отож в цьому випадку було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
80. Суд також зауважує, що в рішеннях про продовження строку тримання заявниці під вартою не були враховані належним чином її особисті обставини. У більшості рішень національні суди використовували одні й ті ж самі узагальнені форми та шаблонні формулювання. Рішення районного суду від 19 липня й 2 серпня 2005 року не містили якогось обґрунтування потреби продовжити термін тримання заявниці під вартою. У них тільки зазначено, що «заявниця повинна залишатися під вартою». Ще більш вражає те, що на той час заявниця вже рік перебувала під вартою, розслідування завершили, а справу передали до суду.
«Гюсеїн Есен проти Туреччини» (Hüseyin Esen v Turkey), 49048/99, 8 серпня 2006 р.
77. Подібним чином, в очах Суду, якщо «стан доказів» можна вважати таким, що вказує на наявність серйозних ознак вини та якщо загалом такі обставини можуть бути важливими обвинувальними факторами, однак самі по собі не можуть бути достатніми, щоб виправдати продовження оскаржуваного позбавлення свободи впродовж такого тривалого періоду...
«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.
65. ... Заявник перебував під вартою до і під час судового розгляду загалом один рік, вісім місяців і 15 днів. За цей час суди розглядали клопотання заявника про звільнення принаймні десять разів і кожного разу відмовляли в їхньому задоволенні через серйозність обвинувачень та ймовірність його втечі, перешкоджання відправленню правосуддя і чинення тиску на свідків. Однак у судових рішеннях не наведено нічого більше, окрім переліку цих підстав, що обґрунтовувало б їх відповідними та достатніми мотивами. Суд також зауважує, що мотивування судів з плином часу не зазнало жодної еволюції, яка б відбивала зміну ситуації та наслідки перевірки того, чи ці підстави залишалися в силі на пізнішій стадії судового розгляду. Окрім того, від 7 вересня 2001 року у рішеннях про продовження терміну тримання заявника під вартою вже немає вказівок на будь-які строки, що наводить на думку про те, що він залишатиметься під вартою до кінця судового розгляду.
66. Що ж до твердження представників уряду про те, ніби обставини справи і особистість заявника є самоочевидним обґрунтуванням його попереднього ув’язнення, то Суд не вважає, що саме по собі це не звільняє суддів від обов’язку викладати мотиви, з яких вони доходять такого висновку, зокрема, у рішеннях, прийнятих на пізніших етапах. Він повторює, що в тому разі, коли могли бути обставини, які обґрунтовували б тримання особи під вартою, але вони не були згадані у рішеннях внутрішніх судів, в завдання Суду не входить їх встановлювати і заміщати національні органи влади, які ухвалювали постанови про тримання заявника під вартою...
67. Тому Суд вважає, що органи влади не змогли навести відповідних і достатніх підстав, щоб обґрунтувати продовження терміну попереднього ув’язнення заявника до одного року, восьми місяців і 15 днів.
d. Недостатність посилання на тяжкість злочину та ймовірне покарання
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
74. Перевіряючи законність і обґрунтованість продовження тримання заявниці під вартою, і районний, і обласний суди незмінно посилалися на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначав, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не можна застосовувати як передбачення вироку у формі позбавлення волі. ... Це особливо важливо в таких справах, як ця, в якій правова кваліфікація фактів, а отже, й покарання, що загрожувало заявниці, була дана обвинуваченням без судового дослідження питання про те, чи підкріплюють зібрані докази обґрунтовану підозру в тому, що заявниця вчинила інкримінований злочин ...
e. Обґрунтована підозра
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
159. ... Тимчасом як підозрюваний може бути арештований обґрунтовано на початку розслідування на підставі свідчень pentiti (італ. pentito «перефарбований» — означення представників мафії, які дали згоду співпрацювати з органами влади і давати свідчення проти колишніх спільників. — Прим. перекл.), такі свідчення обов’язково стають менш значущими з плином часу, а надто якщо в ході розслідування не було знайдено додаткових доказів.
160. У цій справі Суд зауважує, що, як і підтвердили у своїх виправдальних вироках районний суд Трапані (Trapani) й апеляційний суд Палермо, не було доказів, які підтверджують наведені Б. Ф з чужих слів свідчення. Навпаки, головне, хоча й непряме, джерело інформації Б. Ф., помер 1989 року, і він одержав зазначену інформацію, своєю чергою, від іншої особи, так само вбитої до того, як її вдалося допитати. Більше того, свідчення Б. Ф. уже були спростовані в перебігу розслідування іншими «перефарбованими», які заявляли, що не впізнають заявника ...
161. За таких обставин, для того щоб обґрунтувати тривале попереднє ув’язнення заявника (2 роки й 7 місяців) з погляду вимог пункту 3 статті 5, були б потрібні надзвичайно вагомі підстави.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
74. Суд зазначає, що обвинувачення проти заявника базувались на тому, що він депонував два чеки на 891412 та 682139 німецьких марок (DEM) як забезпечення в рамках переговорів про продаж двох універмагів, і що продавець не зміг інкасувати чеки, оскільки вони були незабезпечені. За цих обставин, Суд вважає, що була обґрунтована підозра в тому, що заявник скоїв злочин.
«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.
47. Заявник не заперечує, що вповноважені органи мали в своєму розпорядженні певні елементи, які наводили на думку про його відповідальність, але пропонує фактографічні доводи з метою довести, що свідчення його провини можна було б легко заперечити, якби факти були досліджені детальніше. Суд, однак, вважає, що не належить до його завдань оцінювати, наскільки елементи, що стосуються суті обвинувачення, мали б бути відомі органам влади чи докладніше ними досліджені в той час, коли вони видавали ордер про арешт. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити, чи ті елементи, про які органам влади було відомо на час видання ордера, давали достатньо обґрунтовані підстави вважати, що він скоїв злочин. Суд розглянув ці елементи і не побачив у висновках, які з них зробили компетентні органи, чогось очевидно необґрунтованого чи довільного. Отже, він не бачить жодної підстави сумніватися в тому, що елементи, які перебували в розпорядженні органів влади, були на той час достатніми, щоб вважати, що заявник скоїв злочин.
* Це питання у рішенні, яке Велика палата постановила 18 грудня 2002 року, не досліджено.
f. Ризик переховування
«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
33. Суд вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою ... При цьому треба враховувати характер обвинувачуваного, його моральні якості, його кошти, зв’язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти ...
У своїх ретельно вмотивованих рішеннях суди Берна врахували конкретні особливості становища заявника: після перенесення свого постійного місця проживання зі Швейцарії в Монте-Карло він часто відвідував Німеччину, Велику Британію, США, острів Анґілья (де він, можливо, був власником банку) і встановив численні тісні зв’язки в закордонних країнах. Більше того, він кілька разів заявляв, що прагнув би переїхати на проживання в США. Була низка свідчень того, що він і далі мав у своєму розпорядженні значні кошти за кордоном і мав кілька різних паспортів. Як людина нетовариська, якій контакти не були й потрібні, він міг би легко переховуватися за межами Швейцарії.
Федеральний суд ...визнав, що в міру збільшення терміну тримання під вартою небезпека ухилення від правосуддя зменшилася, ... Однак він визнав, що факти, наведені обвинувальною палатою, не залишали сумнівів щодо наміру В. ухилятися від правосуддя й достатньо переконливо підтверджували, що така небезпека все ще була.
У Суду немає ніяких підстав для іншого висновку.
«ІА проти Франції» (I A v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
105. ...суди належної юрисдикції вважали, що була небезпека того, що заявник в разі звільнення переховуватиметься від правосуддя, ...зважаючи головно на заявникові зв’язки з Ліваном та, в деяких випадках, його «поведінку» ... і покарання, яке йому могло бути призначене ...
Безумовно, ці обставини наводять на думку про небезпеку втечі, й наявні в матеріалах докази ніби свідчать про їхню значущість для цієї справі. Суд, утім, зауважує деяку схематичність мотивів, наведених у рішенні з цього приводу. Він також зауважує, що, хоч така небезпека з плином часу неодмінно зменшується, ... органи судової влади знехтували чітким зазначенням причин, з яких у цій справі були підстави вважати, що вона тривала понад п’ять років.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
76. Стосовно небезпеки того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, то чеські суди, зокрема, відзначали, що заявник вже ухилявся від кримінального процесу в Німеччині, що він мав численні ділові зв’язки за кордоном і що йому загрожувало відносно суворе покарання. На думку Суду, таке мотивування є «достатнім» і «таким, що має стосунок до справи» та переважає доводи, запропоновані заявником.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
76. Національні суди мотивували можливість заявниці переховуватися від правосуддя, посилаючись на те, що її співучасник зник. На думку Суду, поведінка співобвинуваченого не може бути вирішальним фактором для оцінки ризику переховування від правосуддя арештованої. Така оцінка має базуватись на особистих обставинах ув’язненої особи. У цій справі національні суди не вказали на які-небудь риси особистості або поведінки заявниці, які виправдовували б їхній висновок про наявність постійної небезпеки того, що вона зникне. З іншого боку, заявниця постійно посилалася на обставини, що послаблюють ризик її переховування від правосуддя. Однак національні суди не приділяли уваги обговоренню доводів заявниці про те, що в неї немає злочинного минулого, є постійне місце проживання й роботи в місті Владімірі, усталений спосіб життя, двоє малолітніх дітей, і що її батько серйозно хворий. Вони не врахували і тієї обставини, що заявниця мала змогу зникнути після обшуку в її квартирі, але залишилася в розпорядженні слідства. За цих обставинах Суд ухвалює, що в справі наявність небезпеки того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, не встановлена.
«Алєксандр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року
125. У своєму рішенні від 5 лютого 2007 року Совєтський районний суд, вперше посилаючись на інформацію, надану Томським обласним управлінням ФСБ, дійшов висновку, що заявник планує переховуватися від правосуддя, наполягаючи, щоб його родичі продали якесь майно та придбали валюту... Усі подальші постанови про залишення під вартою, що їх виносили судові органи, великою мірою ґрунтувалися на можливості переховування заявника від правосуддя, з врахуванням інформації, наданої ФСБ.
126. Суд, проте, не може не зауважити тієї обставини, що інформація, надана посадовими особами ФСБ, не підкріплювалася жодним доказом (копіями угод купівлі-продажу, державними актами, що свідчили про зміну власності, банківськими виписками, що підтверджують факт купівлі валюти абощо). Суд погоджується з тим, що на самому початку продовження строку тримання заявника під вартою, можливо, і було виправдане на якийсь короткий період, аби органи обвинувачення мали час перевірити інформацію, надану посадовими особами ФСБ, та представити докази, що її підтверджують. Однак з плином часу сама лише наявність інформації, без будь-яких доказів на підтримку її правдивості, неодмінно ставала дедалі менш важливою, зокрема, якщо врахувати те, що заявник постійно заперечував свою спроможність переховуватися, стверджуючи, що жодного майна не продано і ніякої валюти не придбано, та, щоб підтвердити неможливість своєї втечі, посилався на свій вік, стан здоров’я, нестачу дійсного закордонного паспорта чи медичної страховки і на той факт, що за межами Томської області в нього немає ні родичів, ні власності...
127. ... національні органи влади були зобов’язані проаналізувати особисті обставини заявника докладніше та навести на користь його тримання під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами . Суд не вважає, що в цій справі національні суди виконали це зобов’язання. У Суду викликає серйозне занепокоєння те, що національні органи влади застосовували вибірковий і непослідовний підхід до оцінки запропонованих сторонами доводів щодо підстав для тримання заявника під вартою. Вважаючи доводи заявника суб’єктивними і не зважаючи на відповідні факти, що зменшували ризик його переховування від правосуддя, ці суди сприйняли інформацію посадових осіб ФСБ некритично, не ставлячи під сумнів її вірогідності.
128. Крім того Суд повторює, що на підтримку своїх висновків про ймовірність переховування заявника від правосуддя органи судової влади також вказували на те, що на території Томської області в нього було кілька місць проживання. Суд з цього приводу повторює, що саме по собі непостійне місце проживання не створює небезпеки переховування від правосуддя... Суд також зазначає, що повноважні органи не вказували на якісь інші обставини, які дозволяли б припустити, що в разі звільнення заявник переховуватиметься... Тому Суд вважає, що наявність такої небезпеки не встановлено.
g. Ризик перешкоджання здійсненню правосуддя
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
39. Суд визнає, що реальна небезпека чинення тиску на свідків могла таки бути на початку цієї справи, але вважає, що з часом вона значно зменшилася й врешті зникла зовсім.
В проти Швейцарії (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
36. Для того щоб показати, що був значний ризик змови аж до початку судового процесу, обвинувальна палата посилалася в основному на винятковий обсяг справи, величезну кількість вилучених документів і їхній навмисно заплутаний стан, а також велику кількість свідків, яких необхідно було допитати, зокрема тих, що проживають за кордоном. Її другий довід спирається на особистість заявника, чия поведінка як перед арештом, так і після свідчила про його намір систематично ліквідувати всі докази своєї вини, наприклад, фальсифікуючи або знищуючи рахунки. На думку обвинувальної палати, були також конкретні ознаки, які підкріплюють побоювання, що, опинившись на свободі, він зуміє зловжити нею й, користуючись надзвичайною заплутаністю справ в 60-ти з гаком контрольованих ним компаніях і своїм впливом на працівників, ліквідувати ті докази, які на цей момент були здобуті, хоча ймовірна їхня наявність випливала з інших документів, а також сфабрикувати неправдиві свідчення, і маніпулювати свідками. Нарешті, обвинувальна палата відзначала розширення масштабу слідчих дій у квітні 1987 року у зв’язку зі злочинами, які були скоєні заявником у Німеччині й спочатку там розслідувалися...
... національні органи влади мали право розглядати ці обставини в справі як причину, через яку небезпека змовляння слугувала додатковою підставою для оспорюваного тримання обвинувачуваного під вартою.
І.А. проти Франції (I.A. v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
110. ... Суд вважає, що важко зрозуміти, яким чином ступінь таких ризиків [чинення тиску на свідків і знищення доказів] може так мінятися. Усе ж він припускає, що — як зазначали компетентні органи судової влади, — вони були очевидними, з огляду на особу заявника та його позицію в ході розслідування. Однак, хоча вони й виправдовували таким чином тримання заявника під вартою на початку, то поступово, у міру того, як було проведено допити декількох свідків у справі і розслідування просувалося, неминуче втрачали своє значення.
Справді, розслідування, проведене після крадіжки із зломом 4 травня 1993 року в будинку пана І. А., виявило, що її вчинено на його прохання з метою позбутися певних документів ... Легко зрозуміти, як подія такого роду могла змусити слідчі органи побоюватися, що в разі звільнення обвинувачений зможе спробувати приховати інші докази. З матеріалів справи, втім, видно, що на тій стадії провадження, на якій сталася крадіжка зі зломом, велику частину доказів вже було зібрано — мало того, 24 жовтня 1994 року слідчий суддя наказав зняти пломби, встановлені на будинку заявника ...
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
79. Єдиною іншою підставою для подальшого тримання заявниці під вартою, яку вказували національні суди, було те, що вона може знищити докази, перешкоджати правосуддю або вчинити новий злочин. Суд припускає, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання заявниці у здійснення правосуддя міг виправдовувати її тримання під вартою. Однак після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила.
«Каучор проти Польщі» (Kauczor v Poland), 45219/06, 3 лютого 2009 року.
46. На думку органів влади, ймовірне призначення заявникові суворого вироку спричинило виникнення твердження про те, що заявник перешкоджатиме провадженню. Однак Суд постійно повторює, що хоч суворість можливого покарання є значущим елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи скоєння нових злочинів, тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути виправданням тривалих строків попереднього ув’язнення...
Крім того, Суд зазначає, що органи влади, ухвалюючи рішення про продовження строку попереднього ув’язнення заявника, недостатньо обґрунтували наявність небезпеки фальсифікації доказів з його боку. Суд зазначає, що уряд спирався на припущення, ніби заявник перешкоджатиме провадженню у справі та фальсифікуватиме докази тому, що він не визнав себе винним в інкримінованих злочинах. Оскільки національні суди, як видається, зробили висновки на користь супротивної сторони на підставі того факту, що заявник не визнав себе винним, Суд вважає, що їхнє мотивування виявляло очевидну зневагу до принципу презумпції невинуватості й за жодної обставини не може слугувати за правомірну підставу для позбавлення заявника волі...
47. Беручи до уваги викладене вище, Суд робить висновок, що підстави, які навели національні органи, не можуть бути обґрунтуванням загального терміну тримання заявника під вартою...
«Александр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
129. ... Суд зауважує, що національні органи влади пов’язували можливість заявника перешкоджати здійсненню правосуддя з його посадою мера Томська, а також із тим фактом, що низка свідків в кримінальній справі були його колишніми підлеглими, що працюють у Томській мерії. Національні суди також згадували про те, що близькі й родичі заявника нібито загрожували потерпілим і свідкам.
130. ... Суд не забуває про те, що посадове становище заявника було вагомим фактором, на який зважали національні суди, доходячи висновку про наявність небезпеки маніпулювання свідками. Водночас від не випускає з поля зору й того, що заявника усунули з посади мера міста Томська відразу ж після арешту й що звільнення з-під варти не означало поновлення його на посаді. Отже, Суд має сумніви щодо вагомості цієї підстави для продовження терміну тримання заявника під вартою. Більше того, Суд повторює, що національним судам, щоб продемонструвати, що значний ризик змови був і не зникав протягом усього періоду тримання заявника під вартою, не досить просто послатися на його посадові повноваження. Їм належало проаналізувати інші стосовні справи фактори, такі як просування розслідування або судового процесу, особистість заявника, його поведінка перед і після його арешту та інші конкретні ознаки, що обґрунтовують побоювання з приводу його змоги скористатися своїм поверненням на волю, щоб спробувати сфальшувати чи знищити докази або маніпулювати свідками...
131. Суд з цього приводу зауважує, що лише 3 грудня 2007 року Томський обласний суд вперше обґрунтував свій висновок про ризик змови, посилаючись на спроби маніпулювати свідками, немовби вчинені родичами заявника. [У] тексті рішення ..., крім голослівних посилань на погрози на адресу свідків, нібито висловлювані родичами й наближеними до заявника особами, обласний суд не згадав жодного конкретного факту, який би виправдовував тримання заявника під вартою.
132. Однак істотнішим Суд знаходить той разючий факт, що, покладаючись на конкретну інформацію, внутрішньодержавний суд не надав можливість заявникові спростувати її, наприклад, допитавши згаданих свідків... або, принаймні, надавши йому копії їхніх заяв і скарг. Схоже на те..., що заявника навіть не повідомили про характер і зміст документів, поданих обвинуваченням для підтвердження своїх тверджень про чинення впливу на свідків. Навіть більше, Суд уважає незвичним, що, маючи інформацію про залякування, утиски й погрози на адресу свідків, обвинувачення не порушило кримінальної справи або принаймні не відкрило попереднього розслідування за цією інформацією. Суд відзначає..., що національні органи не порушували проти заявника, його родичів або наближених осіб кримінального провадження з цього приводу, не проводили стосовно них жодних слідчих дій і навіть ні разу їх не допитали з приводу того, що вони нібито намагалися вплинути на свідків. Отже, Суд не переконався в тому, що висновки національних органів влади про спроможність заявника перешкоджати відправленню правосуддя були достатньо обґрунтовані фактами.
133. Суд також відзначає, що досудове розслідування в справі заявника завершили наприкінці серпня 2007 року... Його залишили під вартою ще на 18 місяців, протягом яких відбувся судовий розгляд справи. Отже, очевидно, що в національних органів було вдосталь часу для здобуття свідчень свідків у спосіб, що не допускав би жодного сумніву в їхній вірогідності та усував потребу продовжувати строк позбавлення волі заявника на цій підставі... Отож Суд уважає, що національні органи влади, не виявивши належної сумлінності при веденні справи, не мали права вважати обставини справи виправданням для того, щоб висувати ризик змови як іще одну підставу для тримання заявника під вартою.
h. Ризик вчинення нових злочинів
«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.
44. Щодо небезпеки вчинення нових злочинів, то посилання на минуле особи не може бути достатнім для обґрунтування відмови в звільненні ...
«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.
48. Суд зазначає, що суддя у справах попереднього слідства спирався у своїй постанові від 2 листопада 1993 року, окрім доказів провини, на те, що заявник залишався на посаді технічного директора компанії Х, і тому був у змозі здійснювати нові аналогічні злочини...
49. Що стосується рішення від 13 листопада 1993 року, то Суд зауважує, що районний суд Бріндізі знову послався на серйозні докази провини і пояснив наявність небезпеки вчинення заявником нових злочинів посиланням на те, «як він зумів (був) незаконно досягти виявлених економічних цілей». Суд вважає, що, попри його стислий вигляд, це рішення відповідає вимозі пункту (с) статті 274 КПК — при призначенні запобіжних заходів враховувати «конкретні особливості справи».
50. У світлі зазначеного вище, Суд не вважає, що висновок національних органів влади про реальну небезпеку того, що заявник може вчиняти нові злочини, був безпідставним.
* Це питання Велика палата в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року не розглядала.
«Александр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
134. В декількох ордерах на арешт внутрішньодержавні суди згадували ймовірність того, що заявник знову вчинятиме правопорушення, як додаткову підставу для продовження тримання заявника під вартою. У цьому зв’язку Суд вважає, що органи судової влади не навели жодних конкретних фактів на підкріплення своїх висновків про наявність небезпеки вчинення заявником нових правопорушень. Окрім того, Суд не поділяє думки внутрішньодержавних органів про те, що в ситуації, коли всі обвинувачення проти заявника, за винятком одного, стосувалися його дій як мера Томська, а він був від цієї посади відсторонений, була реальна загроза того, що заявник вчинить нові правопорушення.
i. Загроза громадському порядку та захист утримуваного під вартою
«І. А. проти Франції» (I A v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.
104. ... Суд визнає, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає ... поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним лише тоді, якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі ...
Наведені вище умови в цій справі задоволені не були, оскільки навіть ті з розглянутих рішень, у яких приділено певну увагу обґрунтуванню цієї підстави, обмежуються лише абстрактним посиланням на характер злочину, обставини, за яких він був учинений, та ще іноді на реакцію сім’ї потерпілої особи ...
108. Суд визнає, що в деяких випадках безпека особи, щодо якої провадиться слідство, вимагає його подальшого тримання під вартою, принаймні протягом якогось часу. Однак це може ставатися тільки за виняткових обставин, що стосуються характеру відповідних злочинів, умов, за яких їх було вчинено, і контексту, в якому вони відбувалися ...
Цю підставу ... наводили органи судової влади час від часу так, ніби та небезпека, що загрожувала заявникові, періодично зникала і знову з’являлася.
Крім того, у тих кількох рішеннях, які посилаються на чинники, що могли б пояснювати, чому була потреба в захисті заявника, згадано ризик «помсти з боку родичів жертви» або «дії у відповідь» ... або «страх», який виявляє заявник з приводу «часто варварських і несправедливих [ліванських] звичаїв» ... Зокрема, вони забували вказати, чому була така потреба, коли майже всі члени сім’ї жертви проживали в Лівані.
«Алєксандр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.
136. Суд вже кілька разів постановляв, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним, тільки якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі...
137. У цій справі такі умови дотримані не були. Крім того, що в російському законодавстві поняття порушення громадського порядку не наведене в переліку допустимих підстав для тримання обвинувачуваного під вартою, Суд також відзначає, що представники уряду посилалися на гіпотетичну загрозу громадському порядкові з винятково абстрактного погляду, поклавши в основу своїх припущень лише тяжкість злочинів, нібито вчинених заявником. Уряд не представив жодних доказів і не вказав ні на один приклад, який свідчив би, що звільнення заявника могло становити реальну загрозу громадському порядкові.
j. Автоматичне унеможливлення звільнення
«Кабальєро проти Сполученого Королівства» (Caballero v United Kingdom) [GC], 32819/96, 8 лютого 2000 року.
18. Заявник стверджував, що автоматична відмова в звільненні під заставу до суду відповідно до статті 25 Закону про кримінальне судочинство і громадський порядок від 1994 року («Закон 1994 року») була порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції...
20. ... У своєму меморандумі до Суду уряд визнав, що було допущено порушення цих положень.
21. Суд приймає визнання урядом факту порушення в цій справі підпунктів пункту 3... статті 5 Конвенції, внаслідок чого він в змозі ухвалювати рішення про справедливе задоволення заявника відповідно до статті 41...
«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006 року.
135. ... Відповідно до статті 191 Кримінально-процесуального кодексу Молдови, у період розгляду справи судом звільнення з-під варти осіб, обвинувачуваних у навмисних злочинах, за які передбачено покарання понад 10 років позбавлення волі, не допускалось. Заявник, як видно, був обвинувачений саме в такому злочині...
138. Відповідно, Суд вбачає порушення пункту 3 статті 5 Конвенції в тому, що згідно з статтею 191 Кримінально-процесуального кодексу заявник не міг бути звільнений з-під варти під час розгляду справи в суді.
3. Обов’язок враховувати стан здоров’я утримуваного під вартою
«Бонншо проти Швейцарії» (Bonnechaux v Switzerland), 8224/78, 5 грудня 1979 року, DR 18, 100 [DH (80) 1].
88. Комісія не може не допускати можливість того, що тримання під вартою протягом 35 місяців особи віком 74 роки, яка страждала на цукровий діабет та серцево-судинні розлади, могло б за певних обставин спричинити виникнення проблем у зв’язку зі статтею 3 ...
У Комісії немає інформації, що дозволяла б їй критикувати умови тримання заявника або змушувала її сумніватися в тому, що він мав доступ до медичного обслуговування, якого вимагав стан його здоров’я.
«Саккопулос проти Греції» (Sakkopoulos v Greece), 61828/00, 15 січня 2004 року.
40. В цій справі було очевидним, що стан здоров’я заявника, поза всяким сумнівом, викликав занепокоєння. До того, як його перевели до в’язниці у Коридаллосі, він хворів на серцеву недостатність та на діабет і перебував у лікарні. Проте жоден із фрагментів матеріалів справи не вказує на те, що пенітенціарна влада може бути звинувачена в погіршенні стану здоров’я заявника, спричиненого серцевим нападом та падінням у в’язниці, в той час, коли він перебував в місцях позбавлення волі.
41. ... Європейський суд констатує, що під час попереднього ув’язнення, яке тривало дев’ять місяців та дев’ятнадцять днів, заявник перебував як в цивільній лікарні, так і в лікарні в’язниці Коридаллосу. Медичні дипломи лікарів, які оглядали та лікували заявника, дозволяють зробити висновок, що останній перебував під постійним лікарським контролем і отримував адаптоване до стану його здоров’я харчування. Зокрема, кардіолог в’язничної лікарні підтвердив, що заявник мав постійний медичний догляд, рівень його тиску вимірювали вранці та ввечері, і він перебував на діабетичному режимі харчування...
4. Застосування альтернативних заходів
a. Звільнення під заставу (на поруки)
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
46. Коли єдиною підставою продовження строку тримання під вартою є побоювання, що обвинувачений зникне і таким чином уникатиме потім явки на судовий процес, його належить звільнити, якщо він у змозі забезпечити достатні гарантії такої явки — наприклад, через внесення застави ...
Суд зазначає, що ... відділи у справах обвинувачення не встановили, що в конкретному випадку це було не так.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
78. У цій справі протягом усього періоду тримання заявниці під вартою органи влади не зважили можливості забезпечити її присутність через застосування менш суворих запобіжних заходів, хоча адвокати заявниці неодноразово клопоталися про її звільнення під заставу або під підписку про невиїзд, тимчасом як такі «запобіжні заходи» явно передбачені в російському законодавстві для забезпечення належного провадження у кримінальній справі. Національні суди у своїх рішеннях не вказали ніяких мотивів, з яких альтернативні позбавленню волі заходи не забезпечили б належного ходу судового розгляду, що зрозуміти тим більше важко, якщо зауважити, що новий Кримінально-процесуальний кодекс містить чітку вимогу до національних судів розглядати можливість застосування менш репресивних «запобіжних заходів», ніж взяття під варту ...
«Бонншо проти Швейцарії» (Bonnechaux v Switzerland), 8224/78, 5 грудня 1979 року, DR 18, 100 [DH (80) 1].
74. ... Оскільки встановлювати суму застави належить з урахуванням передовсім майна підозрюваного ..., він не може стверджувати, що строк його тримання під вартою був продовжений через те, що від нього вимагали внести надто велику заставу, коли він не надав відомості, необхідні для встановлення її розміру. Інакше кажучи, обвинувачений, що його органи судової влади, як вони самі заявляють, готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, котру в разі потреби можна буде перевірити, про розмір свого майна, аби органи влади могли оцінити, якого розміру заставу встановлювати...
«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
33. ... обставини справи та репутація заявника послужили відповідним судам підставою відхилити його пропозицію від 18 травня 1988 року про внесення застави (те, що він ще не так давно, 1 лютого, відмовлявся зробити): як сама сума (30000 швейцарських франків), так і невідоме джерело походження цих грошей, які мали бути внесені, означали, що це не буде належною гарантією того, що заявник вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу...
І нарешті, той факт, що після першого ж засудження заявник щораз повертався до в’язниці після кожного звільнення, не може, з огляду на минуле, дозволити вважати позицію суддів безпідставною.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 р.
85. Суд зауважує, що впродовж відповідного періоду чеські суди відхиляли пропозиції заявника щодо внесення застави в розмірі до 15 000 000 чеських крон (CZK), оскільки не вважали її достатньою гарантією явки заявника до суду. В одному випадку міський суд висловив свою готовність розглянути питання про звільнення заявника з огляду на його хвороби, якщо він внесе заставу в сумі 30 000 000 чеських крон. У своєму рішенні міський суд звернув увагу на те, що заявник видав два незабезпечені чеки на суму, еквівалентну 28 400 000 кронам, що до свого арешту він мав намір купити два універмаги за 338 856 000 та 236 000 000 чеських крон, і що він взяв на себе зобов’язання заплатити за них сумами, розбитими на частини по 150 000 000 чеських крон.
86. Розглянувши конкретні обставини справи, суд дійшов висновку, що ані повторювана відмова у звільненні під заставу, ані встановлена застава в розмірі 30 000 000 чеських крон, порушенням прав заявника за пунктом 3 статті 5, враховуючи масштаб його фінансових операцій, не були...
«Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v Poland), 25196/94,15 листопада 2001 року.
69. Суд зауважує, що заявник швидко виконав своє зобов’язання надати відповідну інформацію про своє майно. Лише суди весь час міняли оцінку фактичної суми, що мала бути внесена як застава. Основні труднощі, однак, полягали у визначенні форми застави, а саме: чи вона має бути внесена готівкою, у вигляді державних облігацій або заставної на нерухоме майно заявника. Слід зауважити, що органи влади в якийсь момент відмовили в тому, щоб застава була внесена у вигляді заставної, не ставлячи під сумнів прав заявника на відповідне майно. Це, на думку Суду, дозволяє зробити висновок, що органи влади стримано ставилися до взяття застави, яка, у разі неявки заявника на судовий процес, вимагала б виконання певних формальностей для арешту майна. На думку Суду, саме по собі це не можна вважати за достатню підставу для того, щоб протягом чотирьох місяців застосовувати такий захід, як попереднє ув’язнення, яке рішенням компетентного органу судової влади вже було визнане непотрібним.
70. З огляду на те, що провадження щодо суми та умов внесення застави тривало аж чотири місяці і чотирнадцять днів, і заявник весь цей час перебував під вартою вже після прийняття рішення, що його подальше тримання під вартою не є потрібним, а також на те, що ніяких вагомих мотивів для обґрунтування ухвалених одна за одною змін до рішення щодо того, в якому вигляді мала бути внесена застава, органами влади не представили, Суд доходить висновку про те, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
«Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року.
38. Суд відзначив, що заявника було позбавлено свободи впродовж 83 днів і звільнено під грошову заставу в 3 000 000 євро, такого розміру її вимагали...
39. Суд визнає високий розмір застави. Він водночас зазначає, що її сплатила лондонська страхова компанія «London Steamship Owners Mutual Insurance Association», яка виявилась страхувальником судновласника «Престижу», роботодавця заявника в цьому випадку... і який відповідно до укладеної між двома сторонами угоди покривав витрати цивільної відповідальності судна у випадку забруднення довкілля. Відповідно, вимогу про заставу задовольнили через застосування правових договірних взаємовідносин між роботодавцем та страхувальником.
40. Зрозуміло, що після внесення грошової застави заявник повернувся до Греції, де він регулярно з’являвся до комісаріату поліції. Оскільки на сьогодні слідчі дії, які провадить суддя-дізнавач № 1 Коркубіона ще не завершені, ... така система дозволяє іспанським органам влади постійно знати про місцеперебування заявника. В будь-якому разі Європейський суд звертає увагу на той факт, що основна мета призначення застави — забезпечити присутність заявника на судовому процесі — залишається чинною і на сьогодні...
42. Суд вважає, що слід брати до уваги особливі обставини цієї справи, а саме — специфіку правопорушень, вчинених в рамках «каскаду відповідальностей» відповідно до положень з царини морського права та, зокрема, в питанні завдання шкоди морському довкіллю, які вирізняють цю справу з-поміж інших, в яких Суд повинен був розглядати тривалість терміну попереднього ув’язнення. У зв’язку з цим Суд робить висновок, що серйозність обставин справи виправдовує занепокоєння національних судових інстанцій щодо визначення відповідальності за природну катастрофу та, відповідно, є раціональним, що ці інстанції хотіли забезпечити присутність заявника в судовому процесі через призначення застави в великому розмірі.
43. До того ж Європейський суд зауважує, що позбавлення свободи заявника тривало менше, аніж в інших розглянутих Судом справах, в яких хоч і не йшлось про розв’язання питання про завдання шкоди морському довкіллю, як в цій справі, однак заявника також позбавили волі з можливістю бути звільненим за умови внесення застави...
44. З огляду на викладене вище, Європейський суд вважає, що національні органи достатньо обґрунтували пропорційний розмір застави перед тим, як запропонувати його сплатити заявникові, та достатньо врахували всі персональні обставини заявника, зокрема його статус найманого працівника роботодавця, який, в свою чергу, був застрахований від подібних можливих випадків... Суд вважає, що дуже великий розмір застави в цій справі не був непропорційним, якщо брати до уваги серйозність правопорушення та катастрофічні наслідки як з природоохоронного, так і з економічного боку, спричинені витоком матеріалів, які перевозило судно.
b. Підписка про невиїзд
«Ч’янчіміно проти Італії» (Ciancimino v Italy), 12541/86, 27 May 1991, DR 70, 103.
2. …Комісія вважає, що, з огляду на особливо серйозний характер загрози для «суспільного порядку», яку створюють злочинні організації, і на важливість профілактики злочинності у зв’язку з особами, підозрюваними в належності до мафії, примусові заходи щодо місця проживання загалом можна вважати за необхідні в демократичному суспільстві заради досягнення згаданих вище цілей...
У цій справі Комісія зауважує, що «небезпечність заявника» оцінено в ході судового процесу, що триває, ... і що в ході цього процесу права з боку захисту були повністю дотримані. Вона також відзначає, що в розглядуваній справі застосування таких заходів, які є предметом окремого провадження, усе ж пов’язане також із кримінальним переслідуванням заявника, якому висунуто різного роду обвинувачення в рамках трьох окремих кримінальних справ...
Виходячи з цього, Комісія вважає, що жодної непропорційності між поставленою метою та заходами, яких було вжито в справі заявника, немає. З цього випливає, що скарга заявника, якщо її розглядати з позиції статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, є явно необґрунтованою...
с. Домашній арешт
«Манчіні проти Італії» (Mancini v Italy), 44955/98, 2 серпня 2001 року.
17. ... з огляду на їхній вплив та спосіб виконання, обидва застосовані до заявників запобіжні заходи — тримання під вартою у в’язниці і домашній арешт — були позбавленням волі за змістом підпункту (с) пункту 1 Статті 5 Конвенції. Ця справа стосується лише затримки із заміною тримання під вартою в пенітенціарній установі на менш суворий запобіжний захід...
19. ... Хоч дійсно за певних обставин переведення особи з однієї психіатричної лікарні до іншої може привести до значного покращення загального стану цієї особи, фактом залишається те, що таке переведення не спричиняє зміни виду позбавлення волі, застосовуваного до заявника. Однак таке твердження неправильне стосовно заміни ув’язнення домашнім арештом, оскільки внаслідок цього змінюється сам характер місця ув’язнення: замість державної установи — приватне житло. На відміну від домашнього арешту, тримання під вартою в пенітенціарній установі передбачає залучення особи в загальну систему, її участь у заходах і спільне використання засобів з іншими ув’язненими, а також суворий контроль з боку адміністрації над усіма основними аспектами її побуту.
d. Поліційний нагляд
«Раймондо проти Італії» (Raimondo v Italy), 12954/87, 22 лютого 1994 року
39... З огляду на загрозу, яку мафія становить для «демократичного суспільства», такий захід був, зокрема, необхідним для «забезпечення громадського порядку» та «запобігання злочинам», а отже, пропорційним поставленій меті до того часу, коли апеляційний суд Катанцаро ухвалив рішення про його скасування, а саме — до 4 липня 1986 року...
... Навіть припускаючи, що рішення, ухвалене на закритому засіданні, не мало юридичної сили, доки щодо нього не внесено реєстрового запису, Суду важко зрозуміти, чому знадобилося приблизно п’ять місяців для його обґрунтування — тоді як воно мало негайно набрати чинності і стосувалось одного з основних прав заявника, а саме: вільно залишати помешкання й повертатись до нього, — а потім іще вісімнадцять днів, щоб поінформувати заявника про скасування заходів.
40. Суд дійшов висновку, що принаймні з 2 по 20 грудня 1986 року втручання не було ані передбаченим законом, ані необхідним, внаслідок чого порушено статтю 2 Протоколу № 4...
e. Вилучення паспорта
«Шмід проти Австрії» (Scmid v Austria), 10670/83, 9 липня 1985, DR 44, 195.
2. ... Заявник також стверджує, що була порушена стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції, бо й надалі чинні умови застави, що застосовувалися навіть після звільнення заявника з-під варти і рішення від 12 червня 1984 року, перешкоджали йому у виїзді з країни і, оскільки вони також передбачали відмову у видачі йому подорожніх документів, так само й у пересуванні країною... Комісія вважає, що обмеження, дозволені пунктом 3 статті 2 Протоколу № 4 у цій справі належить тлумачити вкупі з останнім реченням пункту 3 статті 5 Конвенції. Заявник був звільнений з-під варти в процесі розгляду справи в суді з установленням «гарантій явки на судові засідання». Комісія вважає, що немає жодної причини, з якої ці гарантії слід обмежити грошовою заставою. Вона також вважає, що за цих обставин умови звільнення під заставу тією мірою, у якій вони обмежували вибір місця проживання заявника та його свободу пересування в межах країни та за кордоном, були «передбачені законом, і ... необхідними в демократичному суспільстві . для запобігання злочину . «... Отже, вони підпадали під пункт 3 статті 2 Протоколу № 4.
5. Перевірка правомірності
а. Доступність
«Р. М. Д. проти Швейцарії» (R M D v Switzerland), 19800/92, 26 вересня 1997 року.
52. У цій справі було безспірним, що пан Р. М. Д. міг подавати клопотання про звільнення в кожному кантоні. Якщо б його тримали під вартою тільки в одному кантоні, то процедура, безсумнівно, відповідала б вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції. Проблема ж полягала не в тому, що в кожному з кантонів бракувало засобів правового захисту, а в тому, що вони виявилися неефективними в тій конкретній ситуації, в якій опинився заявник. Оскільки його раз у раз переводили з одного кантону в інший, він не міг, з огляду на межі юрисдикції кантональних судів, отримати судове рішення щодо його тримання під вартою, право на що йому надавав пункт 4 статті 5.
53. Таке становище пояснюється федеральним устроєм Швейцарської Конфедерації, в якій кожен кантон має свій власний кримінально-процесуальний кодекс ...
54. ... Суд вважає, що ці обставини не можуть виправдати позбавлення заявника його прав за пунктом 4 статті 5. У тому разі, якщо, як і в цій справі, позбавленого свободи постійно переводять з одного кантону в інший, державі належить організувати свою судову систему так, щоб дати своїм судам можливість дотримуватися вимог цієї статті.
«Кеніґ проти Словаччини» (König v Slovakia), 39753/98, 20 січня 2004 року.
20. У цій справі Кошицький (Kosice) крайовий суд засудив заявника за вчинення двох правопорушень і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Проте крайовий суд не прийняв ... постанови щодо клопотання про звільнення з-під варти, який заявник подав ще до ухвалення вироку. Через брак будь-якого рішення з цього клопотання заявника й далі тримали в попередньому ув’язненні — формально на підставі рішення, прийнятого з іншої нагоди ще до ухвалення вироку крайового суду.
21. ...не можна стверджувати, що судовий контроль, передбачений пунктом 4 статті 5, був виконаний у формі вироку Кошицького крайового суду з моменту його постанови 24 лютого 1997 року. Такий контроль став дійсним тільки 2 липня 1997 року, коли Верховний суд відхилив апеляцію заявника й вирок Кошицького крайового суду став остаточним...
«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року
70. Що ж до особливих умов, у яких опинився заявник під час тримання під вартою в поліції, Суд не бачить причин не погодитися з висновком Палати про те, що обставини справи унеможливлювали йому дієве звернення до засобу правового захисту, про який згадував уряд. У своєму рішенні Палата мотивувала це так …:
«... По-перше умови, в яких тримали заявника, і, зокрема, те, що його тримали в цілковитій ізоляції, не давали йому змоги скористатися з цього засобу особисто. Він не здобув ніякої юридичної освіти і, доки перебував під вартою в поліції, не мав бодай якоїсь можливості радитися з адвокатом. Однак, як Суд зазначав це вище., згадане в пункті 4 статті 5 провадження повинне бути судовим за своїм характером. Невиправдано було б сподіватись, що заявник у таких умовах буде в змозі оспорити законність та тривалість свого тримання під вартою без допомоги з боку свого адвоката.
... По-друге, стосовно пропозиції, що адвокати за вказівкою заявника або його близьких родичів могли оспорити його тримання під вартою, не порадившись із ним, Суд зауважує, що поліція не дозволила вчинити жодних дій єдиному члену заявникової групи адвокатів з метою отримати повноваження представляти його інтереси... Інші адвокати, яких найняли члени сім’ї заявника, не мали можливості зв’язатися з ним, доки він перебував у поліції. Крім того, у зв’язку з неординарними обставинами його арешту заявник був основним джерелом безпосередньої інформації про події в Найробі, яка б мала значення — на той момент провадження — для оскарження законності його арешту.
... Нарешті, говорячи лише про час перебування заявника під вартою в поліції, Суд зважає на серйозність обвинувачень, висунутих проти нього, і на той факт, що період, проведений під вартою в поліції, не перевищував того, що дозволяло національне законодавством. Він вважає, що за тих обставин заява з цього питання, подана районному судді, мала б мало перспектив на успіх.»
«Асенов проти Болгарії» (Asenov v Bulgaria), 42026/98, 15 липня 2007 року.
75. Європейський суд зауважує, що після двох звернень, 30 вересня 1997 року та 3 лютого 1998 року, районний суд відмовився розглянути клопотання про звільнення заявника з-під варти на тій підставі, що коли особа, про яку йдеться, й продовжувала залишатись в місці позбавлення волі, то це формально було не результатом застосуванням такого заходу, як попереднє ув’язнення, а зобов’язанням внести заставу.
76. Суд зазначив, що першу з цих відмов зроблено на підставі чинних на той час правил процедури, які не передбачали на етапі попереднього розслідування можливості застосувати в судовому порядку правовий засіб для звільнення з-під варти в разі, коли таке тримання під вартою було спричинене невнесенням необхідної застави. Щодо другого клопотання, то з відповідного чинного на той час законодавства є очевидним, ... що суд, який розглядав цю справу по суті загалом був наділений повноваженнями ухвалити подібне рішення — що він, однак, відмовився зробити у випадку заявника.
78. З огляду на обставини цієї справи, слід визнати, що заявник був позбавлений права на засіб правового захисту, який гарантує пункт 4 статті 5 Конвенції.
b. Невідкладність
«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.
56. Загальна тривалість розгляду другого клопотання про звільнення, зокрема обвинувальними палатами, які мали ухвалити рішення після касаційної інстанції, викликає сумніви в Суду. Однак слід зважати на те, що заявниця мала право в будь-який момент звернутися з новим клопотанням. В період з 14 лютого 1986 року по 5 серпня 1987 року вона справді подала ще шість клопотань, кожне з яких розглядали від восьми до двадцяти днів...
57. Отже, порушення пункту 4 статті 5 не було.
«Барановський проти Польщі» (Baranowski v Poland), 28358/95, 28 березня 2000 року
71. З цього приводу Суд зауважує, що провадження, яке стосувалося першого клопотання про звільнення з-під варти, тривало від 7 лютого до 5 липня 1994 року, тобто майже п’ять місяців. Провадження, яке стосувалося другого клопотання, розпочалося 28 березня 1994 року і, проходячи паралельно з першим, тривало понад три місяці.
72. Суд погоджується з тим фактом, що складність медичних проблем, які фігурують в процесі розгляду клопотання про звільнення з-під варти, може бути тим фактором, який можна брати до уваги при з’ясуванні того, чи було дотримано передбачену пунктом 4 статті 5 вимогу «невідкладності». Однак це не означає, що складність амбулаторних записів — навіть виняткового характеру — звільняють національні органи влади від їхніх основних обов’язків за цим пунктом ...
73. У цьому контексті Суд зауважує, що Лодзинському регіональному суду знадобилося приблизно шість тижнів для того, щоб одержати висновок кардіолога, та ще місяць — щоб одержати докази від невролога та психіатра. Після цього суд витратив ще один місяць на отримання інших доказів (яких саме — не зазначено) ... Такі досить тривалі проміжки часу між відповідними ухвалами, пояснювані збиранням доказів, не свідчать про «особливу ретельність» при проведенні судового провадження, на яку посилається уряд у своєму меморандумі. Отже, Суд визнає непереконливим аргумент уряду, що потреба в отриманні медичних доказів може бути поясненням, чому провадження тривало так довго. Відповідно, Суд доходить висновку, що це провадження не було здійснене «невідкладно», як того вимагає пункт 4 статті 5.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
96. Суд зауважує, що розгляд національними судами касаційних скарг заявника на постанови про продовження строку тримання під вартою зайняв 36, 26, 36 і 29 днів... Немає нічого, що дало б змогу припустити, ніби заявниця після подання скарг сама затягувала їхній розгляд. Суд вважає, що ці чотири періоди не можуть уважатися сумісними з вимогою пункту 4 статті 5 про «невідкладність», а надто з врахуванням того, що їхня тривалість цілком залежала від органів влади.
97. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
с. Обсяг перевірки
«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.
61. Пловдивський обласний суд, розглядаючи апеляцію заявниці щодо її тримання під вартою, очевидно, не діяв відповідно до усталеної тогочасної практики Верховного суду і, отже, обмежив свій розгляд перевіркою того, чи висунули слідчий та прокурор заявниці обвинувачення у вчиненні «серйозного умисного злочину» за змістом Кримінального кодексу і чи не підлягає вона звільненню за станом здоров’я ...
Хоча пункт 4 статті 5 Конвенції не зобов’язує суддю, що розглядає скаргу на тримання під вартою, досліджувати кожен аргумент, що міститься у поданнях заявника, але передбачені ним гарантії втратили б свою суть, якщо б суддя, спираючись на норми вітчизняної практики і права, міг трактувати як такі, що не мають значення для діла, чи нехтувати конкретні факти, на які вказує утримувана під вартою особа і які можуть поставити під сумнів наявність неодмінних умов, за яких позбавлення волі буде «законним» за змістом Конвенції. Доводи заявниці в скарзі від 14 листопада 1995 року містили саме такі конкретні факти і не здавалися неймовірними чи явно необґрунтованими. Знехтувавши ці доводи, обласний суд не здійснив перевірки того обсягу й характеру, яких вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.
«Ґраусліс проти Литви» (Grauslys v Lithuania), 36743/97,10 жовтня 2000 року.
54. ... Суд зазначає, що рішення національних судів, про які згадував Уряд, не містили жодної згадки про численні звернення заявника щодо неправомірності його тримання під вартою з 9 жовтня 1996 року. Навіть у своєму рішенні про звільнення заявника окружний суд відмовився розглядати твердження заявника про порушення внутрішнього права і Конвенції у зв’язку з забороною, встановленою частиною 4 статті 372 чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу, й не вказав мотивів звільнення заявника. Постанову про звільнення можна, отже, інтерпретувати як визнання того, що правомірність тримання заявника під вартою була спірною, проте вона не є адекватною судовою відповіддю за змістом пункту 4 статті 5.
d. Періодичність
«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 10533/83, 24 вересня 1992 року.
75. ... Згідно з прецедентною практикою Суду щодо застосування пунктів 1 і 4 статті 5 Конвенції з метою відповідності вимогам Конвенції, такий контроль має здійснюватися з дотриманням як матеріально-правових, так і процесуальних норм національного законодавства, а також з дотриманням мети статті 5. Остання умова передбачає не лише обов’язкове ухвалення компетентними судами рішень «невідкладно», ... а й наявність розумних інтервалів між цими рішеннями...
77. У розглядуваній справі на підставі пункту 3 статті 25 Кримінального кодексу прийнято три рішення з такими інтервалами: п’ятнадцять місяців (6 листопада 1980 року — 8 лютого 1982 року), два роки (8 лютого 1982 року — 16 лютого 1984 року) та дев’ять місяців (16 лютого 1984 року — 14 листопада 1984 року), відповідно. Перші два рішення не можна вважати такими, що прийняті з розумними інтервалами, особливо з огляду на те, що численні клопотання про звільнення, які подавав п. Херцеґфалві, залишилися без відповіді...
78. Отже, пункт 4 статті 5 порушено.
«Еґмез проти Кіпру» (Egmez v Cyprus), 30873/96, 21 грудня 2000 року.
94. Суд нагадує, що пункт 4 статті 5 Конвенції вимагає процедури судового характеру з гарантіями, що відповідають виду застосованого позбавлення волі. Цілком можливо, що система автоматичного періодичного перегляду судом питання про законність тримання під вартою може забезпечити дотримання вимог пункту 4 статті 5...
95. Суд зауважує, що після слухань у Ларнакській лікарні 8 жовтня 1995 року законність тримання заявника під вартою була предметом розгляду ще в двох випадках — автоматично 16 жовтня 1995 року, і пізніше у відповідь на клопотання про тимчасове звільнення — 20 жовтня 1995 року. В обох випадках заявник мав юридичного представника. Звідси випливає, що порушення пункту 4 статті 5 Конвенції не було.
е. Доступ до матеріалів справи
«Нєдбала проти Польщі» (Niedbala v Poland), 27915/95, 4 липня 2000 року
67. ... Суд вважає безперечним той факт, що застосовний на той час закон не давав права ні самому заявникові, ні його адвокатові бути присутніми на судовому засіданні. Більше того, застосовні положення не містили вимоги ознайомлення заявника або його адвоката з аргументацією прокурора на підтримку тримання заявника під вартою. Внаслідок цього заявник не мав жодної можливості відповісти на ці аргументи, щоб оскаржити підстави, наведених органами обвинувачення для виправдання його затримання. Насамкінець Суд зауважує, що, відповідно до застосовних положень закону про кримінальний процес, прокурор мав право бути присутнім на будь-якому судовому засіданні, де суд розглядав питання законності затримання заявника, і що на одному з них прокурор був присутнім.
68. Отже, виходячи з наведених вище міркувань, Суд дійшов висновку, що порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.
f. Неповідомлення щодо подань, зроблених прокурором
«Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v Bulgaria), 33977/96, 26 липня 2001 року.
103. ...Суд, який розглядає скарги щодо тримання під вартою, зобов’язаний забезпечити гарантії судової процедури. Такий процес має бути змагальним і належним чином забезпечувати «процесуальну рівність сторін» — обвинувача та особи, що перебуває під вартою...
104. Цілком очевидно, що в цій справі сторони процесу у Верховному суді не перебували в рівних умовах. Згідно з чинними (ще й досі) нормами національного права та усталеною практикою, органи обвинувачення мають право наводити суддям аргументи, не доводячи їх до відома заявника. Отже, процес не мав змагального характеру.
«Ошват проти Угорщини» (Osváth v Hungary), 20723/02, 5 липня 2005 року.
18. Суд звертає увагу на те, що термін досудового ув’язнення заявника неодноразово продовжували, не надсилаючи йому заздалегідь копій клопотань прокуратури про це. Суд вважає, що навіть якби заявник міг бути присутнім особисто або бути представленим у суді на слуханні з питання його тримання під вартою, то цієї можливості було б недостатньо, щоб забезпечити йому належну нагоду висловити свої зауваження щодо клопотань, заявлених обвинуваченням. Окрім того, Суд зазначає, що заявник не міг ні особисто з’явитися, ні бути представленим на засіданні Верховного суду, який в закритому режимі постановив продовжити термін попереднього тримання заявника під вартою.
Враховуючи ці обставин, Суд переконаний, що заявник не мав змоги скористатися з процедури, яка була б справді змагальною...
g. Достатня можливість для підготування справи
«Самойле і Чонка проти Румунії» (Samoila and Cionca v Romania), 33065/03, 4 березня 2008 року.
76. З огляду на ці обставини та не висловлюючись щодо конкретного способу, в який адвокати за призначенням виконували свої обов’язки, Європейський суд дійшов висновку, що заявники не мали можливості скористатись ефективним захистом у Верховному суді...
77. Висловлюючись стосовно часу вручення повісток з викликом на судові засідання та можливості для адвокатів заявників брати участь в слуханнях у Верховному суді, Європейський суд зазначає, що чотири з семи повісток були вручені заявникам напередодні або ж навіть того дня, коли відбувались слухання. За цих обставин та з врахуванням того факту, що відстань між містами Орадеа та Бухарест становить приблизно 600 кілометрів, Європейський суд вважає, що можливість для адвокатів своєчасно прибути на ці засідання практично дорівнювала нулю.
78. Окрім того, Суд зауважує, що відповідно до наданої урядом інформації заявники могли скористатись однією телефонною розмовою на тиждень, а кореспонденція проходила через адміністративні в’язничні служби, що неминуче затримувало доставлення пошти. Тому коли йдеться про повістки з викликом на судові засідання 2 та 3 вересня і 3 жовтня 2003 року, на які заявників запросили відповідно за чотири, вісім та два дні, Суд вважає, що можливість повідомити про це адвокатів та шанси, що ці останні зможуть дістатись місця засідання, були також дуже обмеженими.
79. Нарешті, Суд зазначив, що навіть коли б заявники висловили своє безсумнівне бажання взяти участь у засіданні Верховного суду, прокурор I. M. заперечив проти цього на підставі того, що вони повинні бути присутніми на іншому засіданні — в апеляційному суді.
80. Відповідно, замість того, щоб запропонувати заявникам бути належно представленими на засіданнях, результати яких були визначальними для того, щоб залишити їх у в’язниці чи покласти край їхньому позбавленню волі, національні органи влади позбавили заявників можливості належним чином боротись із доводами, які висунула прокуратура на виправдання їхнього позбавлення волі.
81. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
h. Присутність адвоката
«Влох проти Польщі» (Wloch v Poland), 27785/95,19 жовтня 2000 року.
129. Спочатку Суд зауважив, що відповідно до чинного на той час кримінально-процесуального законодавства, рішення про попереднє ув’язнення ухвалював державний обвинувач, і це рішення можна було оскаржити. Закон не надавав права заявникові або його адвокатові бути присутнім на засіданні суду під час провадження, порушеного на підставі такої скарги. Суд, проте, відзначає, що ведучи провадження в цій справі, 4 жовтня 1994 року Краківський регіональний суд, очевидно, як виняток, дозволив адвокатам заявника взяти участь у судовому засіданні, хоча представники уряду не вказали на правові підстави такого рішення. Представникам заявника дозволили звернутися до суду, а після цього наказали залишити зал судового засідання. Отже, це дало змогу обвинувачеві, який залишився, наводити додаткові аргументи на підтримку рішення про тримання під вартою, тим часом як ані заявник, ані його адвокати змоги заперечити або дати пояснення не мали...
131. Виходячи з цих обставин, Суд визнав, що провадження, в якому розглядали апеляцію заявника проти ордеру про арешт, не відповідало процедурним вимогам пункту 4 статті 5. Хоча очевидно, що це провадження здійснювали «невідкладно», як того вимагає це положення, та воно не забезпечувало «основних гарантій процедури, застосовуваної при розв’язанні питання щодо позбавлення волі».
«Целеєвський проти Польщі» (Celejewski v Poland), 17584/04, 4 травня 2006 року.
45. ... Заявник визнав, що суд видав постанову про арешт, провівши засідання в його присутності, як це передбачено законом, чинним у відповідний період...
46. Крім того, Суд зазначає, що у провадженні щодо продовження попереднього ув’язнення, суди також зобов’язані, як встановлено частиною 5 статті 249 Кримінально-процесуального кодексу, повідомляти адвоката затриманої особи про дату і час судових засідань, на яких ухвалюватимуть рішення щодо продовження строку попереднього ув’язнення, чи розглядатимуть скаргу на рішення про призначення або продовження строку попереднього ув’язнення. Адвокат має право бути присутнім у такому засіданні. У зв’язку з цим Суд відзначає, що в цій справі бракує якихось доказів того, що суди відступили від звичайної процедури і що адвокат заявника не був належним чином повідомлений повісткою для участі в судових засіданнях. Крім того, заявник не навів жодного аргументу, що його захист, і тоді, коли його забезпечував адвокат, призначений судом, і на будь-якій іншій стадії, був недостатнім.
У зв’язку з вищевикладеним, Суд вважає, що судовий розгляд питання про продовження строку його тримання під вартою задовольняв вимоги пункту 4 статті 5...
«Фодале проти Італії» (Fodale v Italy), 70148/01, 1 червня 2006 року.
43. У цій справі Касаційний суд призначив розгляд протесту прокуратури на 15 люте 2000 року. Однак ніякої повістки в суд ні заявнику, ні його адвокату не надсилали. Отже, відповідач був не в змозі відповідати на представлені прокуратурою доводи, роблячи письмові заяви або викладаючи усно свої доводи під час засідання. На відміну від нього, представник прокуратури таку можливість у суді касаційної інстанції мав.
44. За таких обставин Суд не може зробити висновок про те, що вимоги змагальності та процесуальної рівності сторін були задоволені.
45. Отже, порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.
і. Присутність обвинуваченого
«Ґраужініс проти Литви» (Graužinis v Lithuania), 37975/97, 10 жовтня 2000 року.
34. Суд вважає, що з урахуванням того, що стояло на кону з боку заявника — а йшлось про його свободу, а також проміжку часу між різними рішеннями та переоцінки підстав для тримання під вартою, присутність заявника на слуханнях в суді 3 і 17 липня 1997 року з питання попереднього ув’язнення було необхідним для того, щоб він мав можливість давати достатню інформацію та вказівки своєму адвокатові.
Окрім того, якщо їх розглядати в цілому, то це та подальші провадження не забезпечили заявнику можливості ефективно контролювати законність тримання під вартою, якого вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.
За цих обставин Суд доходить висновку, що заявникові не були надані гарантії, які відповідають застосованому в цьому випадку виду позбавлення волі.
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
91. ... Враховуючи значення першого касаційного засідання, посилання суду касаційної інстанції на особу заявниці, а також її намір клопотати про звільнення з-під варти через особливі умови цього тримання під вартою, її присутність була необхідною для того, щоб давати достатню інформацію та вказівки своєму адвокатові...
92. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що відмова в клопотанні про присутність у засіданні суду касаційної інстанції 10 серпня 2004 року позбавила заявницю ефективного контролю за законністю її тримання під вартою, як того вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.
j. Відсутність вимоги про слухання в відкритому засіданні
«Райнпрехт проти Австрії» (Reinprecht v Austria), 67175/01,15 листопада 2005 року.
39. Крім того, треба мати на увазі, що пункти 4 і 6 статті 5, попри їхній зв’язок, мають різну мету. Пункт 4 статті 5 покликаний захищати від довільного тримання під вартою, гарантуючи негайний перегляд законності будь-якого тримання під вартою... У випадках попереднього ув’язнення, що підпадають під сферу дії підпункту (с) пункту 1 статті 5 такий перегляд має встановити, крім іншого, наявність обґрунтованих підозр щодо затриманого. Стаття 6 має справу з «встановленням обґрунтованості кримінального обвинувачення» і покликана забезпечити гарантії того, що суть справи, тобто питання, чи є вина обвинуваченого у висунутих йому обвинуваченнях, буде досліджена в рамках «справедливого і публічного розгляду».
40. Ця відмінність у цілях пояснює, чому пункт 4 статті 5 містить гнучкіші процедурні вимоги, ніж стаття 6, при цьому будучи набагато суворішим щодо невідкладності.
Окрім того, доводи уряду, що вимога стосовно публічності розгляду може негативно відбиватися на невідкладності, не позбавлені рації. Розгляд питання про правомірність досудового ув’язнення на практиці часто проводять в слідчих ізоляторах. Для забезпечення публіці дієвої можливості бути присутньою на слуханні у в’язниці або конвоювання затриманих до приміщення суду з метою проведення публічного розгляду і справді можуть знадобитися заходи, що йдуть усупереч вимозі щодо невідкладності. А тим більше в подібних до цього випадках, коли перегляд треба здійснювати неодноразово і часто.
41. Насамкінець Суд вважає, що пункт 4 статті 5, хоча він і вимагає проводити слухання для розгляду питання про законність досудового ув’язнення, не ставить вимоги, щоб такий розгляд зазвичай був публічним. Це цілком допускає можливість того, що за якихось обставин буде потрібно проводити публічне слухання. Однак наявність таких обставин в цій справі доведено не було. Наявності інших вад в перегляді законності попереднього ув’язнення заявника не встановлено.
k. Належна процедура слухання
«Рамішвілі і Кохреїдзе проти Грузії» (Ramishvili and Kokhreidze v Georgia), 1704/06, 27 січня 2009 року.
129. ... Заявників помістили на загородженій ґратами й оточеній охоронцями лаві підсудних в далекому кінці зали судових засідань, у якій панував повний безлад. Вони заледве могли спілкуватися зі своїми адвокатами, не могли добре чути прокурора і суддів та насилу могли бути почутими через галас у кімнаті. Для того, щоб брати участь у слуханні, заявники мусили ставати на стілець у загородженій лаві для підсудних і, чіпляючись за металеві ґрати загорожі, кричати. Комунікації в залі суду постійно перешкоджали самовільні вигуки журналістів, безупинні дзвінки мобільних телефонів, люди, що несамовито сперечалися один із одним та обмінювалися вульгарними лайками тощо, а суддя чи то не бажав, чи не міг навести порядок.
130. ... адвокатів заявників, коли вони викладали заяви зі сторони захисту, засліплювали спалахи фотоапаратів і галогенних ламп знімальних приладів. Їхні заяви були ледь чутно. На відміну від цього, завдяки тому, що місце прокурора було в безпосередній близькості до судді, обмін запитаннями і відповідями між ними відбувався, не зазнаючи такого впливу і без загрози бути заглушеним...
131. Суд вважає, що усне слухання в умовах такого хаосу навряд чи сприяє тверезому судовому розглядові. Він не може погодитися з доводами уряду щодо того, ніби вищезазначений безлад в залі суду було б можна пом’якшити, передбачивши можливість обміну письмовими заявами. Він зауважує, що на усному розгляді належить створити такі умови, щоб усні відповіді та аудіо-візуальний обмін між сторонами та суддею в залі судових засідань відбувалися пристойно, динамічно і спокійно.
132. Суд повторює, що тримання заявників під замком всередині заґратованої лави підсудних, схожої на металеву клітку, та наявність «сил спеціального призначення» в суді шкодило їхній здатності зосереджуватися, тій здатності, яка доконечна для ведення ефективного захисту... Такі принизливі для гідності й невиправдано жорсткі запобіжні заходи у ході публічного судового процесу, до того ж його транслювали по всій країні, негативно відбилися на презумпції невинуватості, а повага до цього принципу має першорядне значення на всіх стадіях кримінального судочинства, разом з провадженням, що має стосунок до правомірності тримання під вартою за судом...
134. ... На думку Суду, сказати, що особиста поведінка судді, який головував на слуханні, ... була позбавлена всякої тенденційності, не можна. Отже, Суд змушений зауважити, що суддя вочевидь сприяв прокуророві в ході слухання, або безпосередньо відповідаючи на запитання захисту, замість останнього, або ж перефразовуючи ці запитання у вигіднішу для прокурора форму...
135. Що стосується необхідної «незалежності», то вона, безперечно, набула негативного присмаку через присутність на слуханні справи 2 вересня 2005 року великого числа агентів державних секретних служб і навіть «сил спеціального призначення». Не можна говорити про те, що суд справляв враження незалежного, коли ці агенти, як видається, більше керували ситуацією в залі суду, ніж сам суддя, що вів процес, і коли до дорадчої кімнати останнього, яка має бути приватною і недоторканною, легко заходили сторонні...
136. Наведених вище міркувань досить, щоб Суд дійшов висновку, що судовому розгляду в порядку перегляду. бракувало основоположних ознак справедливого судового розгляду. Отже, цей перегляд здійснено з порушенням прав заявника за пунктом 4 статті 5.
l. Наявність права звільняти з-під варти
«Мінья проти Швейцарії» (Minjat v Switzerland), 38223/97, 28 жовтня 2003 року.
50. На думку заявника, рішення федерального трибуналу повернути матеріали справи до кантональних інстанцій для нового розгляду порушувало пункт 4 статті 5 Конвенції. Він вважав, що оскільки він успішно оскаржив невмотивування в судовому розпорядженні від 1 лютого 1997 року, федеральний трибунал у своїй ухвалі від 23 липня 1997 року повинен був не лише скасувати зазначене розпорядження, але й також визнати незаконним позбавлення свободи заявника та розпорядитись про його негайне звільнення.
51. Уряд стверджує, що оскільки заявника позбавили свободи «відповідно до правових положень» за змістом пункту 1 статті 5 Конвенції 4 та 29 липня 1997 року, то посилання на положення пункту 4 статті 5 Конвенції є безпідставними, оскільки те розпорядження, яке міг би ухвалити федеральний трибунал, не відповідало залишку терміну перебування заявника під вартою.
52. Суд нагадує, що поняття «законність» наділене таким же змістом в пункті 4 статті 5, як і в пункті 1...
53. Враховуючи висновок, якого він дійшов при розгляді питання «законності» продовження попереднього ув’язнення заявника, з огляду на пункт 1 статті, Суд ухвалює рішення про непорушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
6. Умови тримання
а. Якість
«І. І. проти Болгарії» (I I v Bulgaria), 44082/98, 9 червня 2005 року.
72. Переходячи до конкретних обставин цієї справи, Суд зауважує, що заявника три місяці тримали в камері розміром шість квадратних метрів, очевидно, разом із трьома-чотирма іншими ув’язненими.
73. Суд так само відзначає, що санітарні умови, в яких утримували заявника, були вкрай незадовільними. Камера була темною, погано вентильованою і, вочевидь, вологою ... Умови, в яких утримувані під вартою були змушені задовольняти фізіологічні потреби в туалеті і дбати про особисту гігієну були також неприйнятними.
74. Крім того, оскільки жодної можливості для заходів надворі чи за межами камери забезпечено не було, заявник був змушений проводити в камері, у якій не було вікна і яку освітлювала одна електрична лампочка, практично весь свій час, за винятком двох або трьох на день коротких відвідувань санітарного вузла або моментів, коли він писав запит до компетентних органів, і йому в такому разі дозволили залишатися в коридорі ...
75. Крім того, не могло бути виправданим приниження затриманого через те, коли він був змушений задовольняти фізіологічні потреби в відро в присутності своїх сусідів по камері та бути присутнім при тому, як вони користуються тим самим відром,..., за винятком особливих ситуацій, коли дозвіл на відвідання санітарного вузла був пов’язаний з появою особливої і серйозної загрози для безпеки. Проте уряд не посилався на таку загрозу як на підставу для обмеження кількості відвідувань туалету протягом дня арештованими в Шуменській (Шумен) регіональній службі розслідувань впродовж розглядуваного періоду.
76. Що стосується впливу умов тримання під вартою на стан здоров’я заявника, то суд відзначає, що його нашкірне захворювання (псоріаз), яке напевне потребує належної гігієни та дії сонячних променів, серйозно загострилося під час його ув’язнення і що в нього, мабуть, навіть почав розвиватися псоріатичний артрит... Справді, в середині березня 1998 року йому дозволили проконсультуватися у дерматолога і потім регулярно вводили ін’єкції ., проте Суд вражений тим, що йому не дозволили — не висуваючи бодай якихось законних підстав — користуватися ліками від псоріазу так часто, як це йому було треба ...
79. Насамкінець, враховуючи сукупний наслідок надміру суворого режиму, застосованого до заявника, істотних умов його тримання і специфічний вплив, що ці умови і режим справили на стан здоров’я заявника, Суд вважає, що умови тримання заявника під вартою сягали рівня нелюдського і принизливого для гідності, поводження, що порушує статтю 3 Конвенції.
«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.
135. ... заявника транспортували понад сто п’ятдесят разів у стандартному тюремному автомобілі, який іноді був заповнений понад проектну місткість. Враховуючи, що йому доводилося перебувати в замкненому приміщенні по кілька годин, такі скрутні умови, напевне, завдавали йому серйозних фізичних страждань. Його страждання ще більше підсилювалися браком належної вентиляції й освітлення та слабким опаленням. Враховуючи сукупний вплив, який ці умови справляли на заявника, Суд вважає, що умови транспортування зі слідчого ізолятора в суд і назад досягали рівня «нелюдського» поводження за змістом статті 3 Конвенції. При оцінці Суду важливе значення має також те, що заявник зазнавав такого поводження під час суду або при судовому розгляді скарг на продовження строку тримання під вартою, тобто тоді, коли він найбільше потребував зосередженості й розумової готовності...
140. Суд відзначає, що заявника протримали в конвойних камерах Московського міського суду понад сто п’ятдесят днів. Хоча його перебування в цих камерах було обмежене кількома годинами до і після засідань суду та в перервах між ними, понад десяток разів його так і не викликали на засідання й він увесь робочий день проводив у камері.
141. ... Суд ... відзначає, що конвойні камери призначені для тримання протягом дуже обмеженого часу. Відповідно, вони мають не тільки маленьку площу — у всякому разі не більш, як два квадратних метри, — а й їхній проект не передбачав зручностей, обов’язкових для тривалого тримання. У камері не було вікна або доступу до природного освітлення чи свіжого повітря. Вона була обладнана тільки лавкою, у ній не було стільця, стола або якихось інших меблів. Особливу стурбованість Суду викликає нестача у камері туалету й те, що ув’язнені могли задовольняти потребу тільки за розпорядженням доглядачів. Окрім того, ніщо не свідчить про забезпечення будь-якого харчування, щоб ув’язнені могли регулярно одержувати в достатньому обсязі здорову їжу та напої. Суд вважає неприйнятним утримувати людину в умовах, коли не забезпечено її основні потреби...
142. Заявник перебував у таких скрутних умовах кілька годин на день, а інколи й по вісім-десять годин. Хоча його тримання в конвойному відділенні не було постійним, Суд не може знехтувати той факт, що воно чергувалося з триманням у слідчому ізоляторі й транспортуванням в умовах, які вище він уже визнав за нелюдські й принизливі для гідності. За таких обставин сукупний вплив тримання заявника у вкрай маленьких камерах конвойного відділення Московського міського суду, без вентиляції, їжі, напоїв й вільного доступу до туалету напевне був настільки серйозним, що спричиняв фізичні страждання й моральну втому.
143. Відповідно, було порушення статті 3 Конвенції, з огляду на умови тримання заявника в конвойному відділенні Московського міського суду.
b. Тримання окремо від засуджених
«Пірс проти Греції» (Peers v Greece), 28524/95, 19 квітня 2001 року.
76. Заявник скаржився, що, попри те, що він був заарештований за слідством, до нього застосовували такий самий режим, як до засуджених. Він стверджував, що незабезпечення адміністрацією в’язниці Корідаллос особливого режиму особам в попередньому ув’язнені дорівнює порушенню принципу презумпції невинуватості ...
78. Суд нагадує, що Конвенція не містить статті, яка передбачає у в’язницях окремий режим для засуджених і обвинувачених. Сказати, що пункт 2 статті 6 порушено на підставах, наведених заявником, не можна.
Відповідно, порушення пункту 2 статті 6 Конвенції не було.
с. Посилений режим
«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року
54. Безперечно, під час ув’язнення в УПР [установі посиленого режиму. — Прим. перекл.] до заявника були застосовані дуже суворі заходи безпеки. Суд визнав, що соціальні контакти заявника були дуже обмежені, беручи до уваги, що йому не дозволялося спілкуватися більш, ніж із трьома ув’язненими одночасно, що прямі контакти з персоналом в’язниці були обмежені, і що, крім випадків щомісячних побачень із близькими родичами, він міг зустрічатися з відвідувачами тільки через скляну перегородку. Однак, ... Суд не може визнати, що заявника утримували в умовах сенсорної або повної соціальної ізоляції...
55. Заявник був поміщений в УПР через те, що він, з достатньою ймовірністю, міг здійснити втечу з в’язниці менш суворого режиму і, якби вона йому вдалася, створити неприпустиму суспільну небезпеку повторного здійснення тяжких злочинів, пов’язаних з насильством ...
58. ... відповідно до внутрішніх правил УПР заявника піддавали повному особистому оглядові перед і після кожного «відкритого» відвідування, а також після відвідин клініки, стоматологічної хірургії або перукарні. На додаток до цього, впродовж трьох з половиною років він був також зобов’язаний проходити повний особистий огляд, також огляду заднього проходу, під час щотижневого інспекторського огляду камери... Такий щотижневий повний особистий огляд проводили в робочому порядку, без огляду на якісь конкретні потреби режиму або поведінку заявника.
За встановленими в УПР правилами повного особистого огляду заявник був зобов’язаний роздягтися в присутності персоналу в’язниці і дати можливість оглянути його задній прохід, для чого йому доводилося ставати в незручну позу...
62. Суд вважає, що в ситуації, коли заявник вже й так був об’єктом численних заходів нагляду, і без переконливих потреб забезпечення режиму, практика щотижневих повних особистих оглядів, яка поширювалася на заявника протягом приблизно трьох з половиною років, принижувала його людську гідність і, певне, викликала в нього душевні страждання й відчуття неповноцінності, здатні завдавати йому образи й наруги. Сам заявник підтвердив, що це було так, під час консультації з психіатром, в ході якої він також заявив, що він, наприклад, відмовлявся йти до перукарні, аби не бути змушеним проходити повний особистий огляд...
63. З огляду на це, Суд робить висновок, що поєднання регулярних повних особистих оглядів з іншими заходами посиленого режиму в УПР сягало рівня нелюдського і принизливого для гідності, поводження на порушення статті 3 Конвенції. Отже, це положення було порушене.
d. Перехоплення кореспонденції
«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 24 вересня 1992 року.
91. Через нечіткість формулювання ці положення не визначають меж або умов здійснення дискреційних повноважень, що стало першопричиною оскаржуваних заходів. Необхідність чіткого визначення ще більша, коли йдеться про тримання під вартою у психіатричних закладах, де особи, яких там тримають, дуже часто настільки залежать від волі медичного керівництва, що кореспонденція є для них єдиним зв'язком із зовнішнім світом.
Щоправда, як уже раніше зазначав Суд, навряд чи було можливим сформулювати положення закону так, щоб він передбачав кожний можливий випадок ... Отже, за повну нестачу будь-яких деталей щодо характеру дозволених обмежень або їхньої мети, тривалості та обсягу або призначення їхнього перегляду, зазначені вище положення не надають мінімального захисту від свавілля, як вимагає принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Отже, в цьому випадку допущено порушення статті 8 (ст. 8) Конвенції.
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року
175. Заявник скаржиться, що адміністрація в’язниці на П'яноса піддавала цензурі його кореспонденцію з сім'єю й адвокатом...
181. У зазначений період цензура була запроваджена наказом міністра юстиції, згідно з 41 bis Закону №. 354 від 1975 року...
182. Суд відзначає, що Конституційний суд Італії, посилаючись на статтю 15 Конституції, дійшов висновку, що міністр юстиції не мав повноважень вживати заходів щодо кореспонденції ув'язнених і таким чином, діяв ultra vires італійських законів ... Цензура кореспонденції заявника в цей період була, отже, незаконною за нормами національного права й не була «передбачена законом» за змістом статті 8 Конвенції.
е. Зв’язок із членами сім’ї
«Лавентс проти Латвії» (Lavents v Latvia), 58442/00, 28 листопада 2002 року.
142. У цій справі Суд зазначає, що дружині та доньці заявника не дозволили відвідувати його під час трьох різних періодів, найдовший з яких тривав з 25 вересня 1998 року по 20 квітня 2000 року, тобто понад один рік та сім місяців. Більше того, ця заборона носила майже абсолютний характер. Щодо отриманої від уряду інформації, згідно з якою дружина заявника одного разу отримала дозвіл відвідати його, однак не змогла скористатись такою можливістю, Суд зазначає, що така інформація не має жодного документального підтвердження в матеріалах справи. Зокрема, з цих матеріалів постає, що ані суд, який розглядав справу заявника, ані адміністрація в’язниці, де він перебував в ув’язненні, не надали жодного пояснення з цього приводу. Окрім того, Суд встановив, що до свого позбавлення свободи 25 вересня 1998 року заявник понад одинадцять місяців перебував вдома під домашнім арештом, де його контакти з членами родини були необмеженими. Однак немає жодних ознак того, що під час цього періоду заявник намагався використати такі контакти для організації якогось зговору або ж з метою перешкодити розслідуванню його справи. За подібних обставин Суд не переконаний в тому, що застосування такого суворого засобу було справді необхідним з тим, щоб досягнути законної мети. Тому, цей засіб не був «необхідним в демократичному суспільстві», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.
«Плоскі проти Польщі» (Ploski v Poland), 26761/95, 12 листопада 2002 року
37. Суд також відзначає, що, очевидно, обвинувачення, висунуті проти заявника, не стосувалися насильницьких злочинів, і що він був звільнений ще в лютому 1996 року... Отже, заявника не можна розглядати як ув’язненого без будь-яких перспектив виходу з в’язниці на свободу. Йому відомо про проблеми фінансового і матеріально-технічного характеру, які викликані виїздом в супроводі наглядача, та про недостатню кількість поліціянтів і тюремних наглядачів. Проте, беручи до уваги серйозність того, що стоїть на кону, а саме відмову особі в праві бути присутнім на похоронах своїх батьків, Суд вважає, що держава-відповідач могла б відмовити в цій присутності тільки за наявності вагомих причин і неможливості знайти альтернативне рішення — на кшталт виїзду в супроводі наглядача...
39. Суд доходить висновку, що, враховуючи конкретні обставини цієї справи і попри межі розсуду держави-відповідача, відмови в виїзді для участі в похоронах батьків заявника не були «необхідними у демократичному суспільстві», оскільки вони не відповідали якійсь із гострих соціальних потреб і не були пропорційними поставленим законним цілям. Отже, було порушення статті 8 Конвенції.
«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року.
65. ... Він також скаржився на умови, в яких мали відбуватися відвідування членами його сім’ї, — через скляну перегородку, без усякої можливості фізичного контакту, за винятком потискання руки, один раз на місяць і тільки стосовно найближчих родичів...
71. ... У цьому випадку, режимні заходи були запроваджені для запобігання втечам ... у УПР основну увагу режим приділяє тим нагодам, за яких (і місцям, у яких) ув’язнений може отримати або сховати предмети, що їх можна використати при спробі втечі, або отримати чи обмінятися інформацією, що стосується такої спроби. З дотриманням цих обмежень заявник міг приймати відвідувачів протягом однієї години на тиждень, також мати контакт і брати участь у колективних заходах разом з іншими в’язнями УПР, хоч і в обмеженій кількості.
72. З урахуванням обставин цієї справи Суд вважає, що обмеження права заявників на повагу до приватного і сімейного життя не виходили за рамки того, що є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення відповідної законної цілі.
Отже, статті 8 Конвенції не порушено.
«Кучера проти Словаччини» (Kucera v Slovakia), 48666/99,17 липня 2007 року.
129. ... Суд зазначає, що заявникові вперше дозволили зустрітися з дружиною 29 січня 1999 року. Відмова в дозволі заявникові зустрітися з нею протягом 13 місяців його перебування під вартою, безсумнівно, є серйозним втручанням в його право на повагу до особистого та сімейного життя.
130. Очевидно, що була законна потреба запобігти заявникові в перешкоджанні розслідуванню — наприклад, через обмін інформацією з його співобвинуваченими, серед них його дружиною, зокрема, в ході розслідування стосовних до справи фактів. Однак Суд не переконаний, що оскаржуване втручання було доконечним для досягнення цієї мети. Зокрема, немає жодної ознаки того, що дозвіл заявникові зустрітися з його дружиною з дотриманням особливого порядку відвідувань, наприклад, нагляду з боку службової особи, поставив би під загрозу розслідування кримінальної справи.
131. Так само сумнівно, чи були доречні й достатні підстави для того, щоб перешкоджати заявникові зустрічатися зі своєю дружиною протягом такого тривалого періоду. Зокрема, 6 травня 1998 адвокат заявника та його дружини клопотала, щоб її клієнтам дозволили зустріч один з одним, навіть якщо б це передбачало і присутність слідчого, посилаючись на страждання, викликані тривалою розлукою заявника з його дружиною, а також на те, що розслідування відповідних злочинів практично завершилося. Аналогічно, у другій половині 1998 року заявник вказував у своїх клопотаннях про звільнення, що на той час розслідування у цій справі стосувалося тільки злочинів, які не були пов’язані з ним і його дружиною.
132. Суд зауважив, що 19 січня 1998 року заявник намагався таємно відправити лист дружині з в’язниці. Він не надає особливого значення цьому інцидентові, бо той стався на ранній стадії провадження, і тверджень, ніби метою цього листа було перешкоджання розслідуванню, не висловлювали.
133. У зв’язку з вищевикладеним, Суд вважає, що розглядуване втручання не можна вважати за «необхідне в демократичному суспільстві».
134. Отже, з огляду на заборону заявникові бачитися з дружиною, було порушення статті 8 Конвенції..
f. Нагляд за особами, які перебувають у вразливому становищі
«Танрібілір проти Туреччини» (Tanribilir v Turkey), 21422/93,16 листопада 2000 року.
77. Суд вважає, що не треба було критикувати жандармів через те, що вони не вдались до спеціальних заходів, таких як встановлення постійного чергування перед камерою заявника або ж конфіскація одягу заявника.
78. Справді, відповідними положеннями, відповідно до яких жандарми перебували в підпорядкуванні національних органів, встановлено, що жандарми повинні були регулярно здійснювати нагляд за приміщенням для затриманих осіб, однак жоден із вартових не перебував безвідлучно в цьому приміщенні... Однак, як постає з безпосередніх свідчень самих жандармів, які отримали представники Комісії, вночі, коли трапився інцидент, один капрал повинен був постійно перебувати на варті у приміщенні для затриманих.
79. Водночас Суд зауважує, що жоден із наведених у матеріалах справи доказів не вказує на те, що жандарми мали б вірогідні підстави передбачати, що A. T. вдасться до самогубства та що вони мали б забезпечити постійне чергування вартового перед камерою A.T.
80. На підставі викладених вище доводів Суд доходить висновку, що порушення положень статті 2 Конвенції не було.
g. Захист від інших ув’язнених
«Пол і Одрі Едвардз проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v United Kingdom), 46477/99, 14 березня 2002 року.
60. Суд переконався в наявності відомостей, що вказували на Річарда Лінфорда як на особу, що страждає на психічне захворювання і вчиняла насильницькі дії, доволі серйозні, щоб заслуговувати рекомендації щодо обов’язкового взяття під варту, і що це, у поєднанні з його аномальною і агресивною поведінкою перед арештом та після арешту, свідчило, що він становив реальну і серйозну небезпеку для інших, зокрема в цій справі, для Крістофера Едвардза, коли того помістили в камеру останнього.
61. Що ж до заходів, ужиття яких з метою уникнути такого ризику від них можна було б небезпідставно очікувати, то Суд зауважує, що відомості щодо історії хвороби Річарда Лінфорда і передбачуваної небезпеки було б слід довести до відома адміністрації в’язниці і, зокрема, осіб, відповідальних за прийняття рішення про те, чи поміщати його в центр медико-санітарної допомоги, чи в звичайне приміщення разом з іншими в’язнями. Та так не сталося. ...
62. ... Само собою зрозуміло, що процес первинного огляду новоприбулих при їхньому поміщенні до в’язниці має допомагати дієвому визначенню тих ув’язнених, які для свого власного добра та добра інших ув’язнених мають перебувати під наглядом лікарів. Недоліки в інформації, наданій працівникам приймальної частини в’язниці, поєдналися в цій справі з нетривалим і побіжним характером огляду, здійснюваного відповідальним за обстеження новоприбулих медичним працівником, який, як показав розслід, був недостатньо підготовленим і працював самостійно, маючи змогу звертатися по допомогу до лікаря в разі ускладнень або сумнівів.
63. ... Засуджуючи той факт, що кнопка виклику в камері, яка мала б бути запобіжним засобом, виявилася несправною, Суд вважає, що передовсім на підставі наявної у органів влади інформації Річарда Лінфорда не слід було поміщати в камеру Крістофера Едвардза.
h. Медичне обслуговування
«Кудла проти Польщі» (Kudla v Poland) [GC], 30210/96, 26 жовтня 2000 року.
95. Суд одразу зазначає, що у справі не заперечували того факту, що як до, так і під час тримання заявника під вартою з 4 жовтня 1993 року до 29 жовтня 1996 року він страждав на хронічну депресію і що в тюрмі він двічі вчиняв спроби самогубства. Його стан діагностували також як розлад особистості чи невротичний розлад і ситуативну депресивну реакцію ...
96. ... докази медичного характеру ... доводять, що під час запобіжного ув’язнення заявник регулярно звертався по допомогу лікаря і отримував її. Його оглядали різні лікарі-фахівці, і він часто діставав психіатричну допомогу ...
Невдовзі після спроби самогубства у 1994 році — події, яка з огляду на наявні докази, здається, не була наслідком якихось помітних недоглядів органів влади і не була з ними пов’язана, — заявникові надали спеціалізоване лікування у формі психіатричного спостереження у вроцлавській тюремній лікарні в період з 9 березня до 26 травня 1994 року ... Пізніше ... його піддали двом контрольним обстеженням — 9 листопада і 7 грудня 1994 року ...
«Попов проти Росії» (Popov v Russia), 26853/04, 13 липня 2006 року.
210. Суд відзначає, що 1994 року заявник перебув видалення злоякісної пухлини сечового міхура й подальшу хіміотерапію.
211. Суд звертає увагу на те, що, з огляду на характер захворювання заявника, його стан вимагав спеціалізованого лікарського спостереження для вчасного поставлення діагнозу й здійснення лікування можливих рецидивів раку... і мінімальний обсяг медичного спостереження, якого вимагав стан заявника, передбачав регулярне проведення оглядів уроонкологом і цистоскопічне дослідження принаймні один раз на рік.
212. ... Під час перебування в медичній частині з 23 січня по 21 березня 2003 року його регулярно обстежував завідувач хірургічного відділення частини. Йому був рекомендований огляд в уроонколога й цистоскопія. Огляд призначали неодноразово, але він так і не відбувся, бо заявник мусив бути присутнім на засіданнях суду, які збігалися з часом прийому в лікаря. 21 березня 2003 року заявника виписали, не провівши огляду... У ряді випадків тюремні лікарі консультувалися з уроонкологом заявника, лікарем М., телефоном. Однак, згідно з свідченнями лікаря М. від 9 вересня 2004 року, йому надавали неповну інформацію про стан заявника. Зокрема, його не інформували про пухлину, виявлену при ультразвуковому ехографічному дослідженні. На думку Суду, у зв’язку з тим, що інформація про стан здоров’я заявника, яку одержав лікар М., була неповною, він не мав змоги поставити точний діагноз стану заявника й рекомендувати адекватне лікування.
213. Отже, протягом року й дев’яти місяців у період його тримання під вартою заявник не проходив ні обстеження в уроонколога, ні цистоскопії. ...Суд вважає, що медична допомога, необхідна заявникові в його стані, в СІЗО 77/1 йому забезпечена не була.
«Дзецяк проти Польщі» (Dzieciak v Poland), 77766/01, 9 грудня 2008 року.
101. ... Якість та оперативність медичної допомоги, надаваної заявнику протягом чотирьох років його досудового ув’язнення, поставила його життя і здоров’я під загрозу. Зокрема, нестача взаємодії і координації між різними органами державної влади, незабезпечення перевезення заявника до лікарні для двох запланованих операцій, брак достатньої та своєчасної інформації в суді першої інстанції щодо стану здоров’я заявника, незабезпечення йому доступу до лікарів в останні дні його життя та неврахування стану його здоров’я при автоматичному продовженні терміну його утримання під вартою дорівнювали недостатньому лікуванню і порушували зобов’язання держави захищати життя людей, що перебувають під вартою.
Отже, відповідно, було порушення статті 2 Конвенції з тієї причини, що польські органи влади не захистили життя заявника.
«Алєксанян проти Росії» (Aleksanyan v Russia), 46468/06, 22 грудня 2008 року
156. ... із жовтня 2007 року стан здоров’я вимагав переведення заявника до лікарні, що спеціалізувалася на лікуванні СНІДу. Тюремна лікарня була непридатним закладом для цих цілей.
157. Насамкінець Суд відзначає, що він не вбачає серйозних практичних перешкод для того, щоб заявника негайно перевели в спеціалізовану медичну установу. Так, Московський центр СНІДу ... розташований у тому ж місті й був готовий прийняти його на стаціонарне лікування. Як видно, заявник мав можливість покрити більшу частину витрат, пов’язаних із лікуванням. Крім того, з урахуванням стану здоров’я заявника і його попередньої поведінки, Суд вважає, що режимна загроза, яку він представляв на ту пору, якщо така й була, то непорівнянна з ризиком для його здоров’я. ...У всякому разі заходи безпеки, вжиті кримінально-виконавчими органами в лікарні № 60, не видавалися занадто складними.
158. ... Суд вважає, що органи влади — принаймні до його переведення в зовнішню гематологічну клініку 8 лютого 2008 року — не виявили достатньої турботи про здоров’я заявника з метою запобігти поводженню з ним, яке порушує статтю 3 Конвенції. Це принижувало його гідність і створювало особливо скрутні умови, завдаючи йому страждань, які виходили за межі неминуче пов’язаних із триманням під вартою та його захворюваннями, і таке поводження сягало рівня нелюдського і принизливого для гідності. Отже, статтю 3 Конвенції порушено.
«Каприковський проти Польщі» (Kaprykowski v Poland), 23052/05, 3 лютого 2009 року.
71. ... заявник мав принаймні три серйозні захворювання, що потребували регулярного медичної догляду, а саме: епілепсію, енцефалопатію і деменцію (слабоумство). Він страждав на часті епілептичні напади, що траплялися інколи навіть кілька разів на день.
72. -... Під час його ув’язнення кілька лікарів підкреслювало, що він має проходити спеціалізоване психіатричне і неврологічне лікування і перебувати під постійним наглядом лікарів... Вже 2001 року медичні експерти, призначені Білостоцьким окружним судом, висловили думку, що пенітенціарна система вже не здатна запропонувати заявникові необхідне лікування, і рекомендували йому операцію головного мозку. ... 9 травня 2007 року при виписці заявника з лікарні в’язниці в Чарному (Czarne) лікарі чітко рекомендували забезпечити йому цілодобовий лікарський нагляд. Зважаючи на вищенаведене, Суд переконаний у тому, що заявник потребував постійного медичного нагляду, через брак якого він наражався на серйозні ризики для свого здоров’я.
73. ... Слід зазначити, що заявник мав часті епілептичні напади і коли його помістили під варту до загального сектора Познанського слідчого ізолятора (Poznań Remand Centre), він міг розраховувати лише на безпосередню допомогу своїх покамерників і, можливо, на те, що лише згодом його огляне штатний лікар, який не спеціалізувався в галузі неврології. Окрім того, через розлад особистості та слабоумство заявник не міг діяти самостійно, ухвалюючи якісь рішення чи залагоджуючи складніші побутові справи. Це мало б спричиняти в нього відчуття сильної тривоги і ставити його в становище підлеглого відносно інших ув’язнених.
74. Той факт, що з 24 червня до 12 липня 2005 року заявник перебував у лікарні Познанського слідчого ізолятора на цей висновок не впливає, оскільки цей заклад не спеціалізувався на лікуванні неврологічних розладів і оскільки період госпіталізації заявника був і так дуже коротким.
Окрім того, переведення заявника на період з 9 травня по 30 листопада 2007 року до звичайної камери в загальному секторі Познанського слідчого ізолятора без забезпечення йому цілодобового нагляду лікарів явно суперечило рекомендаціям лікарів, які лікували заявника в лікарні в’язниці Чарне в попередні місяці. Той факт, що за цей час медичні працівники СІЗО вісімнадцять разів надавали заявникові допомогу, значення не має, оскільки надана йому медична допомога була загального характеру, оскільки ніхто з лікарів не був невропатологом.
Нарешті, Суд був вражений доводами уряду про те, ніби умови тримання заявника під вартою були відповідними, бо разом із ним у камері були інші ув’язнені, що знали, як реагувати в разі, якщо його стан здоров’я потребуватиме невідкладної допомоги. Суд хотів би підкреслити, що він не схвалює ситуації, в якій персонал слідчого ізолятора почувається вільним від своїх обов’язків дбати про безпеку й догляд за ув’язненими в уразливому становищі, зробивши покамерників останніх відповідальними за надання їм допомоги в побуті або, за потреби, й першої медичної допомоги
75. І нарешті, Суд також повинен пам’ятати про три важливих чинники, що лежать в основі цієї справи.
По-перше, час, упродовж якого заявник міг покладатися тільки на в’язничну систему охорони здоров’я, становив понад чотири роки... Суд висловлює занепокоєння з приводу того, що більшу частину часу заявника тримали в звичайних місцях тримання під вартою або, в кращому випадку, в палаті внутрішніх хвороб у тюремній лікарні. До спеціалізованої неврологічної лікарні Гданського слідчого ізолятора його поміщали лише двічі.
По-друге, заявника часто перевозили на великі відстані й майже вісімнадцять разів переводили з одного місця тримання під вартою до іншого... Такі часті зміни обстановки напевне справляли на заявника непотрібний негативний вплив, а він на той час був особою зі слабким психічним здоров’ям.
По-третє, ... заявник протягом значного часу вживав певні патентовані ліки, що йому прописали фахівці-неврологи лікарні Гданського слідчого ізолятора, і ... в червні 2005 року курс його лікування змінили на непатентовані ліки за рішенням лікарів, які практикують в лікарні Познанського слідчого ізолятора, що не були неврологами. Суд також зауважує, що коли в жовтні 2005 року заявника зрештою перевели до неврологічного відділення лікарні Гданського слідчого ізолятора, він відразу ж відновив вживання раніше призначених ліків.
Суд повторює, що Конвенція не гарантує право на медичну допомогу, що перевищуватиме стандартний рівень медичного обслуговування, доступного для населення в цілому... Проте він бере до уваги твердження заявника ..., що перехід на непатентовані лікарські засоби призвів до збільшення числа його щоденних епілептичних нападів, зробив їхні наслідки важчими ... і як такий спричинив загострення заявникових душевних і фізичних страждань.
76. На думку Суду, брак відповідного лікування в Познанському слідчому ізоляторі й створення становища залежності й підлеглості заявника від його здорових співкамерників принижували його гідність і спричинили особливо гострі незручності, що викликали відчуття тривоги і страждання значно більші за ті, що неминуче пов’язані з будь-яким позбавленням волі.
77. Насамкінець Суд вважає, що подальше тримання заявника під вартою без відповідного лікування і допомоги становило нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, яке сягало рівня порушення статті 3 Конвенції.
і. Виборчі права
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
202. Суд відзначає, що осіб, щодо яких установлено спеціальний поліційний нагляд, автоматично викреслюють зі списків виборців і позбавляють громадянських прав, оскільки вони становлять «небезпеку для суспільства», або, як у цій справі, їх підозрюють в належності до мафії ... Уряд вказував на ризик того, що особи, «які належать до мафії», можуть використовувати своє право голосу на користь інших членів мафії.
203. Суд не сумнівається в тому, що тимчасове позбавлення виборчих прав осіб, проти яких є докази причетності до мафії, має законну мету. Разом із цим Суд відзначає, що хоч спеціальні заходи поліційного нагляду до заявника були в цій справі застосовані під час розгляду справи в суді, однак вживати їх почали аж по закінченні процесу, щойно заявника виправдали на тій підставі, що «він злочину не вчиняв». Суд не поділяє погляду уряду щодо того, ніби серйозні докази провини заявника не були спростовані під час суду. Таке твердження суперечить загальному змісту рішення районного суду Трапані ... і апеляційного суду Палермо ... Отже, коли ім’я заявника викреслили з виборчих списків, жодного конкретного доказу на обґрунтування «підозри» про належність заявника до мафії не було.
З огляду на такі обставини, Суд не може визнати розглянуті заходи пропорційними.
j. Жорстоке поводження з боку охоронців
«Сатік i інші проти Туреччини» (Satik and others v Turkey), 31866/96, 10 жовтня 2000 року.
56. ... заявники скаржаться на те, що вони зазнавали тяжких і невиправданих побиттів з боку агентів державних служб. Згідно з поданнями Уряду, заявники зазнали ушкоджень внаслідок падіння, яке вони самі спровокували власними акціями протесту.
57. ... Уряд не запропонував чого-небудь, що слугувало б спростуванню припущення, що заявників побили свідомо, коли ті долучилися до акції протесту, як вони й стверджують. Зокрема, уряд не пропонував вважати, ніби втручання жандармерії було визнане за необхідне для придушення бунту або планованого нападу на сили внутрішньої безпеки в’язниці в Бучі (Buca)...
61. Через брак вірогідних пояснень з боку влади Судові доводиться зробити висновок, що заявників, як ті й стверджували, побили та завдали їм травм співробітники державних служб. Поводження, якого вони зазнали, становить порушення статті 3 Конвенції.
7. Строк
a. Потреба контролю
«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.
82. Нарешті, Суд відзначає, що на жодному етапі судового розгляду національні органи влади не розглядали питання про те, чи не перевищило тримання заявниці під вартою «розумного строку». Після того, як заявниця провела в ув’язненні багато місяців, такий аналіз у рішеннях національних судів мав би посідати особливо помітне місце, однак критерію «розумності строку» застосовано ніколи не було.
b. Визначення строку
«Н. проти Федеративної Республіки Німеччини» (N v Federal Republic of Germany), 9132/80, 16 грудня 1982 року, DR 31, 154.
11. ... При визначенні періоду, який належить розглянути в світлі пункту 3 статті 5 Конвенції, слід взяти до уваги не тільки час після арешту заявника 28 липня 1977 року, а також і ту обставину, що заявник вже раніше перебував у попередньому ув’язненні в зв’язку з тією ж кримінальною справою. До моменту винесення судом першої інстанції 13 січня 1978 вироку попереднє ув’язнення заявника, отже, фактично тривало 11 місяців. Комісія вважає, що це і є той останній день, який має бути врахований для цілей статті 5 (3) Конвенції...
12. ... Після цієї дати заявника і далі вважали особою в попередньому ув’язненні згідно з нормами внутрішнього законодавства, але для цілей Конвенції його тримання під вартою відходить до сфери дії підпункту (а) пункту 1 статті 5, яка дозволяє законне ув’язнення особи, засудженої компетентним судом...
c. Такий, що не є нерозумним
«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
42. ... Федеральний суд ... ніколи не розглядав період, проведений заявником у в’язниці, як надто тривалий. Він вважав, що заявник насамперед сам відповідальний за повільний хід розслідування: відновити картину фінансового становища його компаній через стан їхніх рахунків було надзвичайне складно. Він констатував, що ситуація ще більше ускладнилася, коли заявник вирішив відмовитися від дання яких-небудь свідчень, затримавши тим самим хід розслідування справи ...
... Він відзначає, ...що право утримуваного під вартою обвинувачуваного на те, щоб його справа була розслідувана в дуже терміновому порядку, не може перешкоджати прагненню судів виконувати свої завдання з належною ретельністю... він не вбачає того, щоб слідчі хоч протягом якогось із розглянутих періодів здійснювали розслідування без необхідної швидкості, так само не було й якихось затримок через можливу нестачу персоналу або технічного забезпечення. Отже, як видається, оспорювана тривалість тримання під вартою може, по суті, бути віднесена на рахунок виняткової складності справи й поведінки заявника. Звісно, йти на співпрацю з органами влади він не був зобов’язаний, проте він має зважати на наслідки того впливу, який його поведінка могла справляти на хід розслідування.
«Ван дер Танґ проти Іспанії» (Van der Tang v Spain), 19382/92,13 липня 1995 року.
58. ... Загальний термін тримання заявника під вартою, отже, становив три роки, один місяць і двадцять сім днів ...
76. Ризик переховування заявника від правосуддя зберігався впродовж всього попереднього ув’язнення останнього, тривалість якого, зокрема, після передання справи в Вищий суд Іспанії (Audiencia Nacional), не була спричинена якимось браком особливої ретельності з боку іспанських органів влади.
Отже, Суд уважає, що обставини цієї справи не свідчать про порушення пункту 3 статті 5...
«Контрада проти Італії» (Contrada v Italy), 27143/95, 24 серпня 1998 року
67. ... У цій справі, за винятком аналізу даних стосовно мобільних телефонів пана Контрада, який можна і слід було провести раніше, та надмірного обсягу роботи, про що зазначив суд першої інстанції 31 березня 1995 року ..., Суд не вбачає якоїсь особливої причини критикувати провадження у справі відповідними національними органами, особливо з огляду на те, що коли суд першої інстанції збільшив максимальні строки тримання під вартою, і запропонував збільшити частоту проведення слухань, проте захист від цього відмовився...
Крім того, хоча такі слідчі заходи, як допит свідків і очні ставки, в кримінальних справах є цілком звичними, не слід забувати, що судові процеси над підозрюваними в належності до мафії або, як у цій справі, в підтримці її зсередини державних установ, є особливо делікатними й складними. Мафія, з її жорсткою ієрархічною структурою, дуже суворими правилами і великими можливостями для залякування, в основі яких лежить закон мовчання і труднощі в ототожненні її прибічників, представляє свого роду кримінальну опозиційну силу, здатну впливати на суспільне життя прямо або опосередковано і проникати в державні структури. Повне розслідування потрібне саме з цієї причини — щоб дати змогу послабити «організацію» завдяки відомостям, які надали її колишні «члени».
68. Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що органи влади, які займалися цією справою, мали рацію, посилаючись для обґрунтування розглядуваного ув’язнення на наявність відповідних і достатніх підстав, і що вони здійснювали провадження без зволікання. Отже, пункт 2 статті 5 не порушено.
«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.
60. ... період тримання під вартою, який оскаржує заявник, становить лише півтора місяця, два тижні з яких припадає на домашній арешт. Він зауважує, що серед основних мотивів, які навів окружний суд, на додаток до неспростовності доводів проти заявника, були серйозність і характер злочину та небезпека повторного скоєння злочинів. Суд вважає, що ці мотиви були як такими, що стосувалися справи, так і достатніми. Окрім того, він вважає, що спосіб ведення справи не призвів до надмірної тривалості строку тримання під вартою.
Отже, Суд уважає, що оскаржена тривалість попереднього ув’язнення не перевищила розумного строку, згаданого в пункті 3 статті 5 Конвенції.
* Це питання в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року Велика палата не зачіпала.
«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.
45. ... Суд вважає, що компетентний судовий орган виявив потрібну особливу ретельність, здійснюючи провадження в справі заявника.
46. У попередніх справах Суд визнавав, що попереднє ув’язнення терміном понад п’ять років становило порушення пункту 3 статті 5 Конвенції ...
47. Ця справа була пов’язана з особливо складним розслідуванням і судовим розглядом актів міжнародного тероризму, кваліфікованих як тяжкі злочини, що спричинили смерть трьох та важкі страждання понад сотні потерпілих. Після екстрадиції заявника з Лівану 1996 року єдина причина його перебування в Німеччині полягала в його передання під суд в зв’язку із цими злочинами.
49. За цих виняткових обставин велика тривалість тримання заявника під вартою [5 років і майже 6 місяців] усе ж можна вважати обґрунтованою. Відповідно, пункту 3 статті 5 Конвенції не порушено.
d. Нерозумний
«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.
48. ... Хоча об’єднання різних проваджень було, безперечно, необхідне для належного здійснення правосуддя, послідовна заміна судді — першого через рік після початку розслідування, а інших двох після того, як воно вже тривало два роки, — сприяла сповільненню розслідування; ба більше, цей факт визнали національні суди ... Судові органи діяли не так швидко, як належало, хоча заявник однозначно визнав злочини, як тільки почалося розслідування . і надалі не подавав жодних клопотань, які могли б сповільнити його хід. Строк, впродовж якого пан Мюллер перебував у запобіжному ув’язненні, перевищив «розумний», передбачений пунктом 3 статті 5 ...
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
163. Суд відзначає, що підстави для відповідних рішень були обґрунтованими, принаймні на початку, хоча так само були дуже загального характеру. Органи судової влади посилалися на ув’язнених в цілому й згадували про характер злочину не більш як абстрактно. Вони не вказали на якісь чинники, що доводили б наявність ризиків, на які вони посилаються, і не встановили того, що заявник, якого раніше не притягали до кримінальної відповідальності й чия роль в організації мафіозного типу була, як казали, незначною (прокурор у цій справі просив трирічного строку покарання), становив собою небезпеку. Був знехтуваний і той факт, що обвинувачення проти заявника спиралися на докази, які з часом ставали все менш переконливими.
164. Суд, відповідно, вважає, що підстави, наведені в оспорюваних рішеннях, не були достатніми для обґрунтування попереднього ув’язнення заявника протягом 2 років і 7 місяців.
165. Отже, розглядуване попереднє ув’язнення порушувало пункт 3 статті 5 Конвенції.
«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.
78. Що ж до того, як національні органи влади розглядали справу, то Суд, зокрема, зазначає, що з моменту обвинувального висновку і слухання в міському суді 28 червня 1994 року минуло понад вісім місяців. Сам по собі такий період не видається надмірним, оскільки впродовж цього часу міському судові довелося розглянути кілька клопотань про прийняття додаткових доказів, які заявник подав, попри те, що в кінці слідства він прямо заявив, що не має ніяких інших запитів.
79. Однак згодом міський суд відклав три інші слухання, аби дати можливість прийняти додаткові докази. В результаті, своє перше рішення він ухвалив ще через півроку.
80. Згодом касаційний суд скасував рішення від 10 січня 1995 року на тій підставі, що міський суд не встановив або не розглянув всі значущі обставини справи, що він помилково застосував норму закону і що його рішення було нечітким. Попри втручання Верховного суду з метою прискорити судовий розгляд, міський суд постановив своє друге рішення аж 16 січня 1996 року, тобто через десять місяців після того, як скасовано його перший вирок.
81. За цих обставин Суд робить висновок, що судове провадження у справі не виявляло ознак «особливої ретельності».
82. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушено внаслідок тривалого попереднього ув’язнення заявника.
«Адам’як проти Польщі» (Adamiak v Poland), 20758/03,19 грудня 2006 року.
33. Суд зауважує, що в цій справі судові органи виправдали продовження терміну перебування під вартою характером правопорушення, суворістю належного за такий злочин покарання, складністю справи, ризиком втечі та перешкоджання належному здійсненню правосуддя.
34. Європейський суд вважає, що на початку цих доводів може бути достатньо для виправдання позбавлення волі. Однак з плином часу вони неминуче втрачають свою релевантність, і лише справді виняткові доводи здатні переконати Суд в тому, що тривале позбавлення свободи (приблизно п’ять років) може бути виправдане з огляду на пункт 3 статті 5.
35. Суд не знайшов жодного подібного доводу і визнає, що національні судові інстанції відхилили клопотання про звільнення заявника та продовжували термін перебування його під вартою в основному на підставі тих же самих доводів, які були зазначені вище. Суд, крім того, зазначає, що впродовж усього судового процесу судді мотивували свої рішення складним характером справи, передовсім підкреслюючи суворість очікуваного покарання з огляду на характер правопорушення, в якому обвинувачували заявника.
36. З огляду на це, Суд нагадує, що в світлі вже встановленої практики Європейського суду наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі не можуть служити виправданням тривалого попереднього ув’язнення.
37. Однак, як вважає Суд, те, що в цій кримінальній справі йшлось про організоване кримінальне угруповання, є, поза всяким сумнівом, фактором, який вимагає складнішого і тривалішого розслідування. Проте це не може виправдати попереднє ув’язнення тривалістю п’ять років...
38. В результаті цього Суд доходить висновку, що наведені в рішеннях національних судів мотиви не були достатнім виправданням того, що заявник перебував в попередньому ув’язненні впродовж зазначеного періоду.
39. Тому порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.
е. Звільнення по закінченні строку
«Джулія Мандзоні проти Італії» (Giulia Manzoni v Italy), 1 липня 1997 року.
23. Пані Мандзоні стверджувала, що її незаконно тримали під вартою протягом семи годин між закінченням судового процесу в окружному суді Рима (11:45) і її звільненням з в’язниці (18:45).
24. Уряд, вказуючи на те, що заявницю більше не вважали ув’язненою після 11:45, доводив, що спірний період був цілком нормальним, якщо врахувати, що її доставили у в’язницю (їхати приблизно годину від суду) приблизно о 13:30, і що там персонал закладу вручив їй протокол слухання (о 15:10), повідомив поліцію, що її незабаром буде випущено і чекав підтвердження того, що немає ніяких заперечень, повернув їй особисті речі, розібрався з рахунками і о 18:30 зробив запис про її адресу для повідомлень. На всі ці дії обов’язково пішов деякий час.
25. ... Суд ... просто зауважує, що пані Мандзоні доставили у в’язницю Ребіб’я (Rebibbia) за понад півтори години після закінчення суду над нею і що протокол слухання їй вручили незабаром після прибуття туди, до того ж цю процедуру належить розглядати як перший етап виконання рішення Римського районного суду. За загальним визнанням, адміністративні формальності, згадані урядом, можна було б здійснити швидше, але це не дає підстав для висновку про порушення Конвенції, певні затримки у виконанні рішень про звільнення осіб з-під варти часто неминучі, хоча їх належить зводити до мінімуму.
У підсумку, порушення підпункту (с) пункту 1 статті 5 не було...
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
172. ... у цій справі затримка зі звільненням заявника тільки почасти була пов’язана з потребою виконати відповідні адміністративні формальності. Додаткова затримка зі звільненням заявника з 00:25 до ранку 13 листопада 1993 року була викликана відсутністю реєстратора. Тільки після того, як той повернувся, стало можна перевірити підстави для подальшого ув’язнення заявника й проведення адміністративних формальностей, пов’язаних із його звільненням...
173. З огляду на ці обставини, подальше тримання заявника під вартою після його повернення у в’язницю Терміні Імерезе (Termini Imerese) не було першим заходом у виконанні постанови про його звільнення і, отже, не потрапляло до сфери застосування підпункту (c) пункту 1 чи якогось іншого підпункту статті 5.
174. Отже, з цієї причини є порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
«Деєрлі і інші проти Туреччини» (Değerli and Others v Turkey), 18242/02, 5 лютого 2008 року.
22. В цій справі Суд відзначив, що розпорядження звільнити заявників, видане 3 липня 2001 року, передали того ж дня о 17.50 до установи, де перебували ці особи. Однак їх звільнено лише наступного дня, із затримкою від вісімнадцяти годин п’ятнадцяти хвилин до двадцяти трьох годин тридцяти п’яти хвилин. Суд вважає, що через брак чіткого погодинного звіту про дії та формальні процедури, до яких вдавались уповноважені працівники в’язниці, твердження уряду про те, що заявники не мали жодної затримки із звільненням, не можна брати до уваги...
25. Він також вважає, що кількість позбавлених свободи осіб, яких треба було звільнити, не може служити виправданням зазначеної затримки. Держави — учасниці Конвенції для того, щоб забезпечити дотримання права на свободу осіб, відповідно до своєї юрисдикції, повинні вжити необхідних заходів з тим, щоб надати можливість персоналу пенітенціарних закладів без зволікання виконувати розпорядження про звільнення, при цьому маються на увазі випадки, коли йдеться про велику кількість затриманих.
26. У світлі викладеного вище, Суд доходить висновку, що продовження попереднього затримання заявників впродовж годин після того, як видано розпорядження про звільнення, не узгоджується із вимогами статті 5 Конвенції, і не підпадає під одну із підстав п.1 статті 5.
27. Отже, є порушення цього положення.
f. Вирахування з терміну покарання
«П. Л. проти Франції» (P L v France), 21503/93, 2 квітня 1997 року.
26. Представники уряду повідомили Суд, що указом від 27 січня 1997 року президент Французької Республіки помилував заявника, звільнивши його від частини покарання (один рік і вісімнадцять днів), що дорівнювала оспорюваному періодові попереднього ув’язнення... Вони вважали, що помилування «дуже чітко [відповідало] меті заяви в органи Конвенції» і, відповідно, просили вилучити справу з реєстру Суду.
27. Суд зазначає, що уряд і заявник не досягли «дружнього врегулювання» за змістом пункту 2 Правила 49, але заявник оголосив, що він «виходить з процесу розгляду справи (se désiste)».
Суд так само відзначає, що помилування указом від 27 січня 1997 забезпечило заявникові те, чого він домагався від французької влади. Його строк позбавлення волі буде на один рік і вісімнадцять днів коротшим — так, якби зі строку покарання вирахували термін його першого попереднього ув’язнення. У такому разі описані вище обставини можна розглядати як «домовленість або інший реальний спосіб розв'язання проблеми» за змістом пункту 2 Правила 49. Окрім того, нема якихось мотивів публічної політики, з яких справу не слід вилучати з реєстру (пункти 2 і 4 статті 49). Отже, справу з реєстру слід вилучити.
«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.
143. У цій справі, попри те, що апеляційний суд Палермо у своєму рішенні від 20 січня 1998 року, зареєстрованому в канцелярії 23 січня 1998 року, визнав вимоги заявника про компенсацію за неправомірне тримання під вартою, але обґрунтував своє рішення за частиною 1 ст. 314 Кримінально-процесуального кодексу, який передбачає право на компенсацію «будь-кому, хто виправданий за остаточним вироком суду» ... Тримання під вартою визнано «неправомірним» унаслідок виправдувального вироку, і компенсація на підставі частини 1 статті 314 не дорівнює встановленню того, що ув’язнення суперечило вимогам статті 5 Конвенції. Хоча й справді тривалість тримання заявника під вартою за судом була взята до уваги при обчисленні суми компенсації, однак те, що вона була надмірною, у рішенні суду не визнано ні прямо, ні побічно.
144. Насамкінець Суд доходить висновку, що попри виплату певної суми як компенсації за час перебування під вартою за судом, заявника все ж можна вважати «потерпілим» за змістом статті 34 Конвенції в результаті порушення пункту 3 статті 5...
«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.
25. ... Хоча Конвенція є складовою частиною права Федеративної Республіки Німеччини ... і, отже, ніщо не заважало регіональному судові, за потреби, ухвалити, що строк попереднього ув’язнення заявника був порушенням Конвенції чи прямо, чи вже по суті, та цей суд лише визнав, що оспорюване тримання під вартою тривало «незвично довгий» час. Окрім того, Суд не переконаний в тому, що заявникові надали достатнє відшкодування за стверджуване порушення, бо регіональний суд не вказав, на скільки саме скорочено строк покарання заявника з урахуванням тривалості його попереднього ув’язнення...
26. Через це Суд вважає, що констатація регіонального суду щодо незвичної тривалості тримання заявника під вартою не позбавляє його статусу потерпілого за змістом статті 34 Конвенції...
IV. ЗБІР ДОКАЗІВ
1. Обшук і вилучення
а. Обшук
«Функе проти Франції» (Funke v France), 10828/84, 25 лютого 1993 року.
56. ... Суд ... визнає, що для отримання речових доказів скоєння правопорушень в сфері валютного контролю і, там, де це потрібно, кримінального переслідування винуватих органи влади можуть вважати за необхідне вдаватись до таких заходів, як, наприклад, обшук житла й вилучення. Однак при цьому необхідно, щоб законодавство й практика передбачали достатні й ефективні гарантії проти зловживань...
57. Проте в цій справі було не так. В час, коли відбувались зазначені події, ..., митна адміністрація була наділена значними повноваженнями; зокрема вона користувалися прерогативою при визначенні доцільності, кількості, тривалості й обсягу перевірок. І, головне, без відповідного судового мандата передбачені в законодавстві обмеження й вимоги, на які посилається уряд ..., були, як видається, надто слабкими й неповними, щоб втручання в права заявника можна було визнати пропорційним поставленій законній меті.
«Л. М. проти Італії» (L M v Italy), 60033/00, 8 лютого 2005 року.
32. Суд ... відзначає, що коли в національному праві окремо передбачено затвердження протоколу обшуку, то тим самим встановлюється контроль з боку прокуратури за законністю дій поліції. Цілковита та невиправдана нестача такого затвердження вказує, що уповноважені на те органи не слідкували за тим, щоб оскаржуваний обшук узгоджувався з передбаченими в законодавстві процедурами.
33. З цього випливає, що після завершення обшуку законні процедури не були дотримані, а отже, наявне порушення статті 8 Конвенції.
«Рьомен і Шміт проти Люксембургу» (Roemen and Schmit v Luxembourg), 51772/99, 25 лютого 2003 року.
47. ... Ці заходи мали на меті встановити особи службовців Управління у справах реєстрації й державного майна, що працювали над справою про накладення грошового штрафу на міністра ... іншими словами, журналістського джерела...
56. ... Розшуковуючи виконавців правопорушень, зазначених у поданнях прокурора, слідчий суддя міг скористатись і з інших заходів, аніж проведення обшуків у помешканні та на робочому місці заявника (таких, наприклад, як допит службовців Управління у справах реєстрації й державного майна). Слід, однак, зазначити, що уряд не зміг довести, що без здійснення обшуків у житлі й на робочому місці заявника національні органи влади не зуміли б установити, чи було порушення професійної таємниці, а отже, використано отриману в такий спосіб інформацію...
60. Тому, Суд доходить висновку, що оскаржувані заходи слід вважати несумірними і такими, що порушували те право першого заявника на свободу вираження поглядів, яке гарантує стаття 10 Конвенції ...
«Бук проти Німеччини» (Buck v Germany), 41604/98, 28 квітня 2005 року.
47. Що ж стосується відповідності постанови про обшук та виїмку переслідуваній меті за конкретних обставин справи, то Суд, враховуючи відповідні критерії своєї прецедентної практики, зауважує, що правопорушення, у зв’язку з яким надано дозвіл на виконання цих слідчих дій, полягало у звичайному порушенні ПДР. Порушення цих правил є адміністративним правопорушенням невеликої тяжкості, а тому було декриміналізоване в законодавстві ФРН. Крім того, у цій справі йшлося лише про притягнення до адміністративної відповідальності особи, котру раніше не притягали до відповідальності за порушення ПДР.
48. Суд також зазначає, що хоча відповідне правопорушення було вчинене під час керування автомобілем компанії, що є власністю заявника, провадження, у ході якого були проведені обшук та виїмка, було порушене не щодо самого заявника, а стосовно його сина, тобто третьої особи.
51. Насамкінець... Суд зауважує, що публічність обшуку житла та офісних приміщень заявника і виїмки з них у місті чисельністю приблизно 10 тис. мешканців, цілком імовірно, могла негативно вплинути на репутацію заявника та його компанії. У зв’язку з цим необхідно нагадати, що сам заявник не був підозрюваним у вчиненні будь-якого правопорушення чи злочину.
52. ... з огляду на серйозність втручання у право на повагу до житла особи, якої стосуються ці слідчі дії, необхідно чітко встановити, чи був дотриманий принцип пропорційності. Аналізуючи обставини справи, зокрема той факт, що дозвіл на відповідні обшук та виїмку надано у зв’язку з незначним правопорушенням, яке вчинила третя особа, але він поширювався на приватне житло заявника, Суд вважає, що втручання не було відповідним меті, яку воно переслідувало.
«Х. М. проти Туреччини» (H M v Turkey), 34494/97, 8 серпня 2006 року.
32. В цій справі Суд відзначив, що 15 березня 1996 року заявник звернувся до прокуратури міста Каршияка зі скаргою, в якій він стверджував, що представники правоохоронних структур здійснили незаконний обшук в його помешканні. На підтримку зазначеного він посилався на свідчення своєї дружини та своїх синів...
Враховуючи попередню діяльність заявника, якого вже декілька разів переслідували за його профспілкову діяльність та який виступав з обвинуваченнями проти представників місцевої поліції, можна було розраховувати, що прокурор, який, безсумнівно, знав про таку ситуацію, займеться розслідуванням питання з тим, щоб встановити, чи заявник через це своє прагнення переглянути питання щодо стабільної ситуації не ризикує стати мішенню акту залякування.
Хоч би там як, було б достатньо, якби прокурор зібрав свідчення членів сім’ї заявника, щоб перевірити «захисний» характер представлених йому обвинувачень, з огляду на те, що ці свідчення, які були передані до Європейського суду, видаються щирими, достовірними та відповідними.
29. Однак подібної перевірки не здійснено і сумніви, які були порушені в цій справі, не були розвіяні розслідуванням, яке прокурор завершив через п’ять днів. Прийнявши беззастережно надану поліційними органами інформацію... цей суддя ухвалив рішення про те, що всупереч інформації заявника в стверджуваному інциденті не брав участі жоден із представників державних служб.
Водночас подібний висновок не витримує аналізу, оскільки в цілях проведення обов’язкового розслідування, якого вимагає стаття 8, ... на «захищеність» має претендувати саме скарга з посиланням на заборонені дії, а не обов’язково зроблена жертвою помилкова чи істинна оцінка ідентифікації «підозрюваних винуватців». З цього випливає, що оскільки до прокуратури надійшло належно оформлене звернення, саме прокуратура міста Каршияка повинна була дослідити пов’язані зі скаргою обставини, і це є свідченням того, чи було насправді бажання з’ясувати факти, щоб потім встановити «справжніх» винуватців.
30. Отже, Суд вважає, що заявник може претендувати на статус жертви, яку позбавлено права на повагу до житла.
«Імакаєва проти Росії» (Imakayeva v Russia), 7615/02, 9 листопада 2006 року.
187. Суд відзначає, що під час обшуку заявниці не пред’явили ордера на обшук та не надали інформації про те, що саме шукали. Окрім цього, як видно, такого ордера взагалі не видано ні до, ні після обшуку — як видається, через те, що сили безпеки діяли в ситуації, що вимагала негайного розв'язання. Уряд не повідомив подробиць щодо причин обшуку, не запропонував посилань на законність його підстав і не з’ясував процесуальну значущість відповідних дій. Уряд не представив інформації про те, які речі були вилучені в будинку Імакаєвих, оскільки стверджувалось, що вони були знищені. Отже, очевидно, що протоколювання або огляду вилучених речей не виконано. Розписка, складена військовим офіцером, який не вказав ні свого справжнього імені чи звання, ні навіть державного органу, який він представляв, і в якій згадано про «сумку з документами і коробкою дискет» ..., є єдиним документом про проведений обшук.
188. Посилання уряду на Закон «Про боротьбу з тероризмом» не може замінити окремого ордера на проведення обшуку, у якому вказують об’єкт і межі обшуку і який складають на підставі відповідних нормативно-правових актів або до обшуку, або після нього. Положення зазначеного Закону не слід тлумачити так, щоб створити для сил безпеки виняток на невизначений період й без чітких меж щодо будь-яких обмежень особистих прав. Застосовність таких норм у цій справі викликає ще більші сумніви, якщо зважити на те, що уряд не пояснив ні заявниці, ні цьому Суду, яка контртерористична операція здійснювалася 2 червня 2002 року в селищі Нові Атаги, який орган її проводив, з якою метою тощо. Окрім того, Суд зауважує, що понад два роки після розглянутих подій різні органи влади взагалі заперечували проведення такої операції. Суд вражений такою безвідповідальністю чи небажанням взяти на себе пряму відповідальність з боку посадових осіб, причетних до подій цієї справи.
189. Отже, Суд уважає, що обшук і вилучення в цій справі були проведені без санкції або належних гарантій. За таких обставин, Суд доходить висновку про те, що розглянуте втручання не було «передбачене законом» і тому порушено Статтю 8 Конвенції.
«Смірнов проти Росії» (Smirnov v Russia), 71362/01, 7 червня 2007 року.
46. ... самому заявникові не висунули обвинувачень, і його не підозрювали у вчиненні правопорушення або протиправних дій. З іншого боку, заявник надав документи, у яких йшлося про те, що в різний час він представляв інтереси чотирьох осіб у кримінальній справі № 7806, в зв’язку з якою й було ухвалене рішення про проведення обшуку. За цих обставин Суд особливо непокоїть той факт, що в момент прийняття постанови про проведення обшуку в квартирі заявника ніяких застережень щодо захисту матеріалів, які мають стосунок до адвокатської таємниці, не зробили.
47. Ордер на обшук містив досить широкі формулювання й загальне посилання на «будь-які предмети або документи, що можуть становити інтерес для розслідування кримінальної справи № [no. 7806]», без усяких обмежень. Постанова про проведення обшуку не містила інформації щодо розслідування кримінальної справи, причин обшуку й того, чому він може сприяти одержанню предметів і документів, що «становлять інтерес» для розслідування кримінальної справи. Тільки після того, як міліція увійшла в квартиру заявника, останньому запропонували «добровільно видати документи, що стосуються акціонерного товариства Т. та федеральної промислової групи Р.». Однак ні ордер, ні усні заяви міліції не містили вказівок на те, чому документи, що стосуються ділових питань двох цих компаній, у яких заявник не обіймав ніякої посади, мали б бути виявлені в його квартирі. Наступний (ex post factum) судовий розгляд не заповнив прогалини в обґрунтованості ухвалення постанови про проведення обшуку. Октябрський суд обмежився в своїй ухвалі щодо обґрунтованості постанови про обшук посиланням на чотири зазначені документи та низку інших неназваних матеріалів, не наводячи опису їхнього змісту ... суд не дав якихось вказівок щодо важливості матеріалів, на які він посилається, ба більше, два з цих чотирьох документів з’явилися вже після проведення обшуку. Тому Суд доходить висновку, що національні органи влади знехтували своїм зобов’язанням навести «важливі й достатні» мотиви для видання ордера на обшук.
48. Щодо способу проведення обшуку Суд, крім іншого, відзначає, що надто широко сформульована постанова про проведення обшуку давала міліції необмежену свободу дій у визначенні того, які документи «становлять інтерес» для розслідування в кримінальній справі. Це призвело до проведення великого обшуку: вилучені документи й предмети не обмежувалися лише тими, які мали стосунок до справ двох приватних компаній. Окрім цього, були вилучені записник, системний блок комп’ютера й інші матеріали, зокрема довіреність клієнта на захист його інтересів в одному цивільному провадженні, не пов’язаному з кримінальною справою, та проект службової записки, пов’язаної ще з однією справою. Як зазначено вище, при цьому не забезпечено гарантій адвокатської таємниці — таких, наприклад, як заборона на вилучення предметів і документів, що стосуються діяльності адвоката в справах його віродавців, або спостереження за проведенням обшуку з боку незалежного спостерігача, який міг би незалежно від слідчої групи визначити, чи поширюється на документи статус адвокатської таємниці. Враховуючи те, які матеріали були оглянуті й вилучені, Суд робить висновок, що проведений обшук був посяганням на професійну таємницю такою мірою, яка не відповідала жодній законній меті, яку він міг переслідувати...
49. ... Отже, порушено статтю 8 Конвенції.
«Кучера проти Словаччини» (Kucera v Slovakia), 48666/99,17 липня 2007 року.
119. Суд, зваживши на кількість залучених поліціянтів, той факт, що четверо з них належали до загону спеціального призначення, відкрито носили автомати й були в масках, та зауваживши, що вони прийшли до квартири заявника на світанку, може дійти висновку, що заявникові не залишалося нічого іншого, як дозволити їм увійти в його квартиру. Важко погодитися, зважаючи на ці обставини, що будь-яка згода, дана заявником, була вільною і усвідомленою. Відповідно, тут було втручання в його право на повагу до його житла...
120. ... На думку Суду, втручання в цих обставинах належить вважати як непропорційне з таких причин.
121. Зокрема ... працівники поліції прибули до дверей заявника для того, щоб пред’явити йому та його дружині обвинувачення і допровадити їх до слідчого на допит. Немає якихось ознак того, що виконання цього завдання вимагало від поліції входити в квартиру... Оспорюваний захід належить вважати непропорційним за таких обставини.
122. Крім того, ситуаціям на кшталт тієї, що виникла в цій справі, коли, як зазначено вище, рано-вранці, на порозі дому заявника перед ним постало декілька спеціально навчених поліціянтів у масках, властивий значний ризик зловживання службовим становищем та порушення принципу поваги до людської гідності. На думку Суду, щоб уникнути будь-яких можливих зловживань в таких обставинах, а також забезпечити ефективний захист прав людини за статтею 8 Конвенції, мають бути певні запобіжні механізми. Такі запобіжні механізми можуть передбачати ухвалення нормативних актів, що обмежують застосування спеціальних сил ситуаціями, у яких звичайні заходи втручання поліції не можна вважати безпечними й достатніми, і, на додаток до цього, встановлюють процесуальні гарантії, що передбачають, наприклад, присутність під час операції безсторонньої особи або отримання чіткої письмової згоди власника як попередньої умови для проникнення в його приміщення. Суд зазначає, що певні гарантії з цією метою внесено до Закону «Про поліцію» 1993 року... Однак ці гарантії не запобігли виникненню оскаржуваної в цій справі ситуації.
123. З урахуванням викладених вище міркувань, Суд не вважає, що оспорювана операція була сумісною з правом заявника на повагу до його житла.
«Пеєв проти Болгарії» (Peev v Bulgaria), 64209/01, 26 липня 2007 року.
37. ... У минулому він визнавав, що обшуки, які проводять у робочих приміщеннях і кабінетах осіб вільних професій, що мають приватну практику, становить втручання в їхнє право на повагу як до приватного життя, так і житла. Питанням у цьому випадку є те, чи обшук в службовому кабінеті заявника, що був розташований у приміщенні органу державної влади, так само сягав рівня такого втручання.
39. ... ситуацію, що склалася в цій справі, слід ... оцінювати відповідно до критерію «обґрунтованого сподівання на приватність». На думку Суду, заявник мав такі сподівання, коли не щодо свого кабінету в цілому, то принаймні щодо його письмового столу і його шаф для зберігання документів. Про це свідчить велика кількість особистих речей, які він там тримав... Окрім того, така домовленість звичайно випливає зі службових стосунків і в конкретних обставинах справи не виявлено нічого такого, як, наприклад, правила чи офіційної політики роботодавця заявника, які не схвалюють зберігання найманими працівниками особистих документів і речей в своїх столах або шафах, що наводило б на думку, ніби сподівання заявника були неправомірними чи необґрунтованими. Той факт, що він працював на державний орган влади і що його кабінет був розташований на території державної установи сам по собі не впливає на цей висновок, особливо якщо врахувати, що заявник був не прокурором, а експертом-криміналістом в штаті прокуратури... Тому обшук, якому піддано письмовий стіл заявника і його шафи для зберігання документів, слід розглядати як втручання в його особисте життя.
40. Зробивши такий висновок, Суд вважає зайвим додатково визначати, чи обшук становив втручання в право заявника на повагу до його житла...
44. ... Уряд не намагався доводити, що на відповідний момент часу в загальному національному законодавстві або в документах, що регулювали діяльність прокуратури, були якісь положення, що регламентували обставини, за яких ця служба могла б як роботодавець або на інших підставах здійснювати обшуки в кабінетах своїх співробітників інакше, ніж у зв’язку з кримінальним розслідуванням. Отже, це втручання було здійснене не «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8.
«Андре і інший проти Франції» (André and Other v France), 18603/03, 24 липня 2008 року.
42. Відповідно, якщо внутрішнє право може передбачати можливість обшуків в адвокатському помешканні, такі обшуки повинні обов’язково супроводжуватись особливими гарантіями. Конвенція також не забороняє накладати на адвокатів певну кількість зобов’язань, які можуть стосуватись взаємовідносин з їхніми клієнтами. Йдеться, зокрема, про випадки, коли встановлено наявність ознак, що дозволяють припускати залучення адвоката до скоєння правопорушення.., чи в контексті боротьби з окремими видами практики... У кожному разі такі заходи мають бути чітко обмеженими, оскільки адвокати посідають центральне місце в здійсненні правосуддя, і їхній статус посередників між підсудними та судами дозволяє кваліфікувати їх як помічників правосуддя.
43. У цій справі Суд зазначив, що обшук в офісі супроводжувався спеціальною процедурною гарантією, оскільки його здійснювали в присутності старшини адвокатської корпорації, до якої належали заявники...
44. Однак за відсутності судді, який надав дозвіл на проведення обшуку, присутність старшини адвокатської корпорації та висловлені ним протести за своїм характером не могли перешкодити ефективному доступу до всіх документів в кабінеті адвоката та їхньому вилученні. Коли йдеться, зокрема, про вилучення рукописних записів першого заявника, Суд нагадує про те, що ніхто не піддавав сумніву, що йшлось про особисті документи адвоката, які становили адвокатську таємницю, на чому наголошував старшина адвокатської корпорації.
45. Окрім того, Суд зазначає, що хоч дозвіл на здійснення обшуків в помешканнях був сформульований досить широко, рішення про обшуки було обмежене розпорядженням здійснити обшуки та вилучення, які були необхідними для пошуку доказів у вчиненні махінацій, в певних місцях, де могли бути знайдені окремі документи та відповідна доказова інформація щодо підозрюваного шахрайства, зокрема в офісі заявників. Отже, службовці та посадові особи поліції почувались наділеними ширшими повноваженнями.
46. Нарешті, і це є суттєвим, Суд визнає, що зазначений обшук в приміщені мав на меті знайти у заявників, котрих розглядали тільки як професійних адвокатів фірми, яку підозрювали в шахрайстві, документи, що могли б підтвердити підозри в шахрайстві цієї фірми, та використати їх як обвинувачення проти неї. Жодної хвилини заявники не були обвинуваченими чи підозрюваними у вчиненні правопорушення або ж в участі в шахрайстві, до якого вдався їхній клієнт.
47. Суд підкреслив, що в цій справі в рамках податкової перевірки фірми, яка була клієнтом заявників, ці останні потрапили під приціл адміністрації через єдиний мотив — оскільки в адміністрації виникли труднощі, з одного боку, в здійсненні зазначеної податкової перевірки, та, з іншого — щоб знайти «платіжні, юридичні та соціальні документи», які б могли підтвердити підозри у вчиненні шахрайства, що були висунуті проти фірми-клієнта.
48. З врахуванням викладеного вище, Суд визнає, що обшук в приміщенні та вилучення матеріалів в офісі заявників були, за обставин цієї справи, непропорційними до мети, якої прагнули досягнути.
49. Відповідно, було порушення статті 8 Конвенції.
«Алєксанян проти Росії» (Aleksanyan v Russia), 46468/06, 22 грудня 2008 року.
217. Суд свідомий того, що «детально вмотивувати [постанову на обшук] в термінових випадках може виявитися важко»... Однак Суд зауважує, що на момент обшуку офіційне розслідування ділових операцій керівництва ЮКОСа тривало впродовж майже трьох років. Від самого початку розслідування вповноважені органи мали б знати, що в 1998-1999 роках, коли, як стверджується, були скоєні злочини, заявник був керівником правового управління «ЮКОСа» і міг би мати в своєму розпорядженні низку документів, електронних даних та інших доказів, що мають стосунок до розглядуваних подій. Отже, брак належного вмотивування і нечіткі формулювання постанови на обшук не можна пояснити терміновим характером ситуації.
218. Суд доходить висновку, що серйозні недоліки ордеру на обшук від 4 і 5 квітня 2006 року вже самі по собі дають достатні підстави для висновку, що обшук приміщень заявника проведено з порушенням статті 8 Конвенції.
b. Вилучення
«Раймондо проти Італії» (Raimondo v Italy), 12954/87, 22 лютого 1994 року.
24. Пан Раймондо оскаржував накладення 13 травня 1985 року арешту на шістнадцять об’єктів нерухомого майна і на шість транспортних засобів...
27. ... Суд визнав, що арешт був передбачений статтею 2 ter Закону 1965 року ... а його мета — не позбавити заявника майна, а лише заборонити користуватися ним ...
... відповідно до статті 2 ter Закону 1965 року, арешт, поза сумнівом, застосували як проміжковий захід, що має забезпечити — в разі необхідності — подальшу конфіскацію майна, яку вважають результатом незаконної діяльності. Такий захід виправданий загальними інтересами, і, якщо взяти до уваги надзвичайно небезпечну економічну владу такої «організації», якою є мафія, не можна стверджувати, що накладення арешту на цій стадії провадження було непропорційне поставленій меті.
Отже, жодного порушення статті 1 Протоколу № 1 … за цим пунктом оскарження не встановлено.
«Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v Ukraine), 11901/02, 29 червня 2006 року.
51. ... замість відбору доказів, суттєвих для розслідування, вони вилучили всі документи з офісу та певні особисті речі, що належать заявнику, які не мали жодного стосунку до справи...
53. За таких обставин, Суд постановляє, що розглядуване втручання не здійснено «відповідно до закону» і, отже, було порушення статті 8.
c. Застосування сили
«Яллог проти Німеччини» (Jalloh v Germany) [GC], 54810/00, 11 липня 2006 року.
77. ... у цій же справі ще перед тим, як ухвалили й застосували оскаржуваний захід, було зрозуміло, що вуличний торговець, стосовно якого вона мала бути застосована, тримав ті наркотики в роті, а отже, не міг їх пропонувати на продаж у великій кількості ... Суд погоджується з тим, що надзвичайно важливим для слідчих було мати можливість визначити точну кількість і якість наркотиків, пропонованих до продажу. Однак він не переконаний, що примусове введення блювотного засобу було в цій справі необхідним, аби одержати докази. Органи переслідування могли просто дочекатися, доки наркотики вийдуть з організму заявника природнім шляхом. У цьому зв’язку має значення те, що багато інших держав — членів Ради Європи застосовують саме такий метод при розслідуванні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків...
82. Беручи до уваги всі обставини справи, Суд доходить висновку, що оскаржуваний захід сягнув мінімального рівня жорстокості, достатнього для того, щоб потрапити під дію статті 3 Конвенції. Органи влади зробили заявника об’єктом серйозного втручання в його право на фізичну й психічну недоторканність проти його волі. Вони примусили його до блювоти не з лікувальною метою, а задля здобуття доказів, які вони могли б так само дістати з застосуванням менш інвазивного методу. Спосіб, в який оскаржуваний захід застосовано, мав викликати у заявника почуття страху, тривоги й неповноцінності, що могли його образити і принизити його гідність. Окрім того, ця процедура була поєднана з ризиком для здоров’я заявника, зокрема й через те, що попередньо не було відповідного анамнезу. Хоч і не навмисно, цей захід застосували в спосіб, який заподіяв заявникові і фізичного болю, і душевних страждань. Отже, він зазнав нелюдського й принизливого для гідності, поводження на порушення статті 3 Конвенції.
«Кіґан проти Сполученого Королівства» (Keegan v United Kingdom), 28867/03, 18 липня 2006 року.
32. ... поліціянти отримали ордер мирового судді, заявивши йому під присягою, що у них є підстави думати, що доходи від пограбування перебувають за адресою, яку використовував один із підозрюваних у пограбуванні... Якщо б ця думка була правильною, то Суд не сумнівається, проникнення було б визнане за виправдане.
34. ... Суд не може погодитися з тим, що обмеження позовів про відшкодування збитків умовою наявність злого наміру є необхідним для захисту співробітників поліції при виконанні їхніх життєво важливих функцій — розслідуванні злочинів. Здійснення повноважень щодо втручання в сімейне й особисте життя має бути поставлене в розумні межі, щоб звести до мінімуму вплив таких заходів на гарантовану статтею 8 приватність особи, яка має значення для відчуття захищеності й добробуту... У справі, за обставинами якої фактично не здійснено елементарних заходів для перевірки наявності зв’язку між адресою і розслідуваним злочином, проведену в результаті цього операцію поліції, що дуже налякала й стурбувала заявників, вважати як таку, яка була дотримана відповідно до принципу пропорційності, не можна.
35. ... Цей висновок не означає, що всякий обшук, який завершується безрезультатно, не задовольняє критерій пропорційності, а лише невжиття розумних і доступних запобіжних заходів може бути причиною цього.
36. Суд доходить висновку, що в цій справі не забезпечено належного балансу і було порушення статті 8 Конвенції.
d. Знищення майна
«Сельчук і Аскер проти Туреччини» (Selçuk and Asker v Turkey), 23184/94 і 23185/94, 24 квітня 1998 року.
77. ... Він нагадує, що пані Сельджук і пан Аскер, яким на той час було, відповідно, 54 і 60 років, прожили в селі Ісламкой (Islamköy) усе своє життя. Їхні будинки і велику частку майна знищили співробітники сил безпеки, що позбавило заявників засобів для існування й змусило їх покинути своє село. Як видається, ця операція була наперед запланована й здійснена з презирством і зневагою до почуттів заявників. Їх заскочили зненацька, вони були змушені стояти і дивитися, як спалювали їхні домівки, заради особистої безпеки пані Сельджук і пана Аскера були вжиті недостатні застережні заходи, протести пані Сельджук були знехтувані, і ніякої допомоги їм потім не надано.
78. Якщо зважити, зокрема, на те, як зруйнували будинки заявників . і на їхні особисті обставини, то зрозуміло, що це мусило заподіяти їм страждань, досить гострих, щоб класифікувати дії сил безпеки як нелюдське поводження за змістом статті 3...
86. ... Не може бути жодного сумніву, що ці дії, окрім того, що вони спричинили порушення статті 3, були особливо серйозним й невиправданим втручанням в право заявників на повагу до їхнього приватного та сімейного життя і житла, а також на мирне користування своїм майном.
87. Отже, Суд встановлює факт порушення статті 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.
2. Медичний огляд тіла, включно з судово-медичним розтином (автопсією)
«Х. проти Нідерландів» (X v Netherlands), 8239/78, 4 грудня 1978 року, DR 16, 184.
Комісія вважає виправданим, щоб органи влади, виконуючи своє завдання, мали змогу застосовувати певні заходи до осіб, яких вони підозрюють у скоєнні злочину. Вона зазначає, що підпункт с) пункту 1 статті 5 Конвенції допускає в таких випадках навіть попереднє ув’язнення. Отже, з тим більшими підставами вона виявлятиме толерантне ставлення до незначних втручань на кшталт аналізу крові...
Комісія відзначає, що проти довільного або неналежного використання аналізу крові передбачено декілька гарантій... Аналіз крові можна проводити тільки за розпорядженням прокурора, його заступника або іншої уповноваженої на це посадової особи поліції. Указ про введення в дію (enabling decree), що супроводжує цей закон, також передбачає, що аналіз крові може робити тільки акредитований лікар, котрий може ... відмовитися від виконання аналізу з огляду на виняткові причини медичного характеру...
Отже, Комісія вважає, що законодавство Нідерландів з цього питання має на меті гарантувати захист суспільства і зокрема безпеку дорожнього руху та здоров’я інших людей. Тому, хоча примусовий аналіз крові можна вважати порушенням права на особисте життя за змістом пункту 1 статті 8, його можна так само вважати необхідним для захисту прав інших осіб за змістом пункту 2 тієї ж статті.
«Деврім Тюран проти Туреччини» (Devrim Turan v Turkey), 879/02, 2 березня 2006 року.
19. У цій справі Суд зауважує, що в перший і в останній день арешту заявниці її доправляли в пологовий будинок Токата (Tokat) на гінекологічне обстеження...
20. ... Припровадження в лікарню на гінекологічне обстеження могло спричиняти страждання заявниці. Однак, як визнано в прецедентній практиці Суду..., медичний огляд затриманих лікарем, що є судовим експертом, може виявитися важливою гарантією проти фальшивих обвинувачень в сексуальних домаганнях або жорстокому поводженні. Окрім того, зрозуміло, що коли заявниця відмовилася пройти гінекологічне обстеження, її до цього жодним чином не примушували, а лікарі утрималися від його проведення.
21. З огляду на викладене вище, Суд вважає, що сам той факт, що заявницю доставляли в лікарню на гінекологічне обстеження в перший і в останній дні її арешту не сягає мінімального рівня жорстокості, щоб становити принизливе для гідності, поводження за змістом статті 3 Конвенції.
«Акпінар і Алтюн проти Туреччини» (Akpinar and Altun v Turkey), 56760/00, 27 лютого 2007 року.
76. ... безперечно, вуха Сеїта Кюлекджі (Seyit Külekçi) і Доана Алтюна (Doğan Altun) було повністю чи частково відрізані до того, як їхні тіла повернули заявникам.
78. ... тіла були скалічені тоді, коли вони перебували в руках сил державної безпеки.
81. ...Суд змушений зробити висновок, що вуха Сеїта Кюлекджі і Доана Алтюна відрізали після їхньої смерті.
82. Усе ж таки Суд ніколи не застосовував статті 3 Конвенції в зв’язку з неповагою до трупа людини. Цей склад Палати погоджується з таким підходом, вважаючи, що властиве людині по її смерті зникає, й отже, заборона жорсткого поводження вже не застосовна до трупів, як у випадку мертвих тіл Сеїта Кюлекджі та Доана Алтюна, попри всю жорстокість відповідних актів.
83. З цього випливає, що статті 3 з цієї причини не порушено.
3. Психіатрична експертиза
«Ботка і Пая проти Австрії» (Botka and Paya v Austria), 15882/89, 29 березня 1993 року, DR 74, 48.
3. ... Комісія зауважує, що експерт С. підготував висновок про психічне здоров’я першого заявника в ході кримінального провадження проти пана Р., підозрюваного в шахрайських діях стосовно першого заявника та його брата. Обвинувачення проти пана Р., зокрема, порушувало питання про психічне здоров’я першого заявника.
Комісія відзначає, що для підготування розглядуваного висновку не вимагалось проведення якогось ґрунтовного обстеження першого заявника лікарем С. Зокрема, коли після призначення лікаря С. за експерта в жовтні 1988 року перший заявник відмовився від медичного огляду, жодних додаткових заходів, таких як примусові, не зроблено... Крім того, лікар С. супроводжував слідчого суддю з нагоди допиту першого заявника як свідка 1 лютого 1989 року, і тоді перший заявник не заперечував, а з власної волі відповідав також і на питання, які ставив експерт. Окрім того, експерт у своєму висновку від квітня 1989 року не встановив якихось негараздів, що стосувались би правоздатності першого заявника укладати угоди правового характеру.
За цих конкретних обставин, Комісія вважає, що призначення експерта С. для підготування експертизи з питань психічного здоров’я першого заявника не було виявом зневаги до права першого заявника на повагу до його особистого життя, відповідно до пункту 1 статті 8 ... Конвенції.
«Ворва проти Польщі» (Worwa v Poland), 26624/95, 27 листопада 2003 року.
82. Суд наголошує, що призначення психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану особи, обвинуваченої в скоєнні правопорушення, залишається необхідним заходом для захисту осіб, здатних учиняти правопорушення у стані часткової втрати своїх розумових здібностей. Проте органи державної влади зобов’язані переконатися, що такий захід не порушуватиме справедливого балансу, який належить підтримувати між правами особи, зокрема правом на повагу до приватного життя, і турботою про забезпечення належного відправлення правосуддя.
83. У цій справі, як визнав Суд, балансу не дотримано. Судові органи в межах територіальної юрисдикції одного суду викликали заявницю повістками для проходження психіатричної експертизи неодноразово і через короткі проміжки часу. Окрім цього, кілька разів після того, як вона приїздила до призначеного місця, її відправляли додому, кажучи, що на вказаний у повістці день ніхто про обстеження не домовлявся...
84. ... Суд, попри те, що заявниця була учасницею великої кількості спорів, вважає, що судові органи не діяли з належною обачністю. Тож втручання в користування заявницею своїм правом на повагу до її особистого життя було невиправданим.
4. Обстеження місця вчинення злочину за безпосередньої допомоги підозрюваного
«Демірай проти Туреччини» (Demiray v Turkey), 27308/95, 21 листопада 2000 року.
46. ... Суд зауважує, що органи влади, безумовно, були в змозі оцінити ризики, пов’язані з відвідуванням місця, де, як стверджувалося, був відповідний таємний склад зброї, хоча б тільки з огляду на делікатність ситуації на південному сході Туреччини. Згідно з картою-схемою, представленою урядом, Ахмет Демірай в момент вибуху перебував на відстані 1 м від складу зброї, тимчасом як двоє з жандармів, які його супроводжували, — за 30 м, а третій — 50 м, утворюючи рівнобедрений?! трикутник, в центрі якого був склад зброї... Через брак пояснень уряду причин такої організації дій, що неодмінно породжує серйозні сумніви, а також якихось вказівок з його боку на інші заходи, вжиті для захисту Ахмета Демірая, Суд може зробити лишень той висновок, що відповідні органи не вжили заходів, які, за обґрунтованою оцінкою, могли б, мабуть, захистити від того ризику, на який наразився чоловік заявниці.
47. Отже, Суд вважає, що відповідальність за загибель лежить і на державі. Тому, в цьому випадку було порушення статті 2 Конвенції.
5. Перехоплення повідомлень та прослуховування розмов
«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.
38. Суд зазначає, що, починаючи попереднє розслідування щодо заявника 15 березня 1984 року, суддя-слідчий Лауфенського районного суду також видав наказ про прослуховування його телефонних розмов ...
39. Немає сумніву в тому, що телефонне прослуховування було втручанням у приватне життя та кореспонденцію п. Люді.
Таке втручання не є порушенням Конвенції, якщо воно відповідає вимогам пункту 2 статті 8 ... Підставою для цього заходу були статті 171b та 171c Бернського кримінально-процесуального кодексу, які застосовуються ... навіть на попередньому етапі розслідування, коли є вагома підстава вважати, що готується вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, воно було призначене «запобігти злочинові», і Суд взагалі не має сумніву стосовно його необхідності в демократичному суспільстві.
«Копп проти Швейцарії» (Kopp v Switzerland), 23224/94, 25 березня 1998 року.
73. Водночас Суд вбачає суперечність між чітким текстом законодавства, яке захищає привілей на збереження адвокатської таємниці, коли адвокат перебуває під спостереженням як третя сторона, і практикою, якої дотримувалися в цій справі. Хоча в прецедентній практиці усталився загалом визнаний принцип, відповідно до якого привілей на збереження адвокатської таємниці поширюється тільки на відносини між адвокатом і його клієнтами, закон чітко не встановлює, як, за яких умов і хто визначатиме різницю між питаннями, безпосередньо пов’язаними з роботою юриста за дорученням сторони в судовому процесі, і тими, які стосуються діяльності поза межами його професійного адвокатського мандату.
74. Передовсім викликає, м’яко кажучи, здивування те, що на практиці це завдання має виконувати посадова особа поштової служби, яка є представником виконавчої влади, без контролю з боку незалежного судді, а надто в такій особливо делікатній сфері, як довірчі відносини між адвокатом і його клієнтами, що безпосередньо зачіпають права на захист.
75. Коротко кажучи, швейцарське право, писане чи неписане, не містить достатньо чітких вказівок щодо меж і способу здійснення дискреційних повноважень влади в цьому питанні. Тому-то пан Копп, як юрист, не користувався мінімальним ступенем захисту, якого вимагають принципи верховенства права в демократичному суспільстві. Тому було порушення статті 8.
6. Стеження з допомогою аудіовізуальних засобів
«P G і J H проти Сполученого Королівства» (P G and J H v United Kingdom), 44787/98, 25 вересня 2001 року.
38. Оскільки на відповідний момент часу жодних норм внутрішнього права, які б регулювали використання прихованих прослуховувачів, не було ..., то втручання в цьому випадку не здійснено «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції, тому було порушення статті 8...
62. ... Він вважає, що в разі, якщо записувач працює в приміщенні поліційної дільниці без відома або згоди відповідної особи, жодної істотної різниці не виникає. І в цій ситуації рівною мірою застосовується фундаментальний принцип, відповідно до якого норми внутрішнього права мають забезпечувати захист від свавілля і зловживань при використанні прихованих методів спостереження.
«Перрі проти Сполученого Королівства» (Perry v United Kingdom), 63737/00,17 липня 2003 року.
47. ... Суддя встановив недоліки в дотриманні поліцією пунктів D.2.11, D.2.15 і D.2.16 Процесуального кодексу [в частині фіксації та використання відеоматеріалів для ідентифікації], які головно виявилися в тому, що вони не запитали заявника про його згоду на відеозапис, не повідомили його ні про створення і використання останнього при процедурі впізнання, ні про його власні права при цьому (а саме щодо можливості перегляду відео, заперечення щодо його змісту і на інформацію про його право на присутність адвоката під час перегляду відеозапису свідками). У світлі цих висновків національних судів, Суд не може не зробити висновок, що захід, у тому вигляді, в якому він був здійснений щодо заявника, не відповідав вимогам національного законодавства.
«Ван Вондель проти Нідерландів» (Van Vondel v Netherlands), 38258/03, 25 жовтня 2007 року.
41. ... Заявник скаржився на порушення його права на недоторканність приватного життя, бо ряд його (телефонних) розмов із паном Р. був записаний останнім з допомогою записувачів, які Департамент внутрішніх розслідувань Національної поліції надав панові Р, також давши вказівки щодо суті розмови, яку слід вести з заявником...
53. Хоча Суд і розуміє практичні труднощі, на які наражається особа, котрій органи слідства не довіряють або котра побоюється, що вони їй не довіряють, при підтвердженні інформації, яку вона повідомляє таким органам, а також те, що з цієї причини такій особі, можливо, знадобиться технічна допомога з боку цих органів, проте він не може погодитися з тим, що надання такої допомоги з боку органів влади не регулюються нормами, спрямованими на забезпечення правових гарантій проти свавільних дій. Через це він вважає, що в тім, що стосується оскаржуваного втручання, заявник був позбавлений мінімального ступеня захисту, на який він мав право відповідно до принципу верховенства права в демократичному суспільстві.
54. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що оспорюване втручання було здійснене не «згідно з законом». Цього висновку Судові досить, щоб визнати порушення статті 8 Конвенції.
«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.
77. ... Представники уряду стверджували, що чинні правила щодо прослуховування телефонних розмов не застосовні до радіопередавачів і не можуть на них бути поширені за аналогією. Навпаки, вони підкреслювали відмінність між тими й другими, вказуючи, що для використання радіопередавачів судового дозволу не потрібно з тієї причини, що ця технологія виходить за межі застосування будь-якого з чинних нормативних актів. Отже, уряд вважає, що використання технологій, не згаданих в розділі 8 Закону про оперативно-розшукову діяльність, не підпадає під регулювання цього закону в разі застосування перехоплення.
78. Суд неодноразово заявляв, що коли мова йде про перехоплення повідомлень з метою поліційного розслідування, «закон має бути достатньо чітким в своїх формулюваннях, щоб давати громадянам відповідні вказівки щодо того, за яких обставин та на яких умовах органи держави уповноважені вдаватися до таких таємних і потенційно небезпечних способів посягання на їхнє право на повагу до особистого життя і кореспонденції»...
79. На думку Суду, ці принципи точно так же застосовні до використання і радіопередавачів, які за своїм характером та рівнем втручання практично тотожні телефон, які прослуховують.
80. У цій справі заявник у рамках процедури винесення й виконання постанови про прослуховування його розмови з В. не користувався майже ніякими гарантіями. Зокрема, дискреційне повноваження судових органів щодо винесення постанови про прослуховування не було обмежене жодною умовою, а обсяг і способи її виконання не були визначені; жодна інша конкретна гарантія передбачена не була. З огляду на відсутність конкретних норм, що передбачають такі гарантії, Суд не переконаний, що згадані вище вимоги, як стверджує уряд, задовольняли можливість для заявника ініціювати судове провадження з метою визнати «оперативний експеримент» протизаконними і клопотатися про виключення його результатів як незаконно отриманих доказів.
81. Звідси випливає, що за відсутності конкретних і детальних правил, застосування цього способу спостереження в рамках «оперативного експерименту» не супроводжувалося достатніми заходами захисту від різних можливих зловживань. Отож його застосування уможливлювало свавілля і не задовольняло вимоги законності.
82. Суд доходить висновку, що втручання в право заявника на повагу до особистого життя не було здійснене «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.
7. Таємні агенти
«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.
40. ... в цій справі використання таємного агента ані саме по собі, ані в поєднанні з прослуховуванням телефонних розмов не зачепило приватне життя в контексті статті 8 ... Тоні брав участь в операції, пов’язаній з продажем 5 кілограмів кокаїну. Органи влади кантону, поінформовані німецькою поліцією, призначили співробітника поліції, який мав проникнути до широкої, як вони вважали, мережі наркоділків, що мали намір реалізувати наркотики у Швейцарії. Мета операції полягала в тому, щоб заарештувати торгівців після передання їм наркотиків. Відтак Тоні встановив контакт із заявником, який сказав, що він готовий продати йому 2 кілограми кокаїну вартістю в 200 000 швейцарських франків ... Від того моменту п. Люді повинен був знати, що він вчиняє кримінальне правопорушення, яке карають за статтею 19 Закону про наркотичні засоби, і, отже, піддавав себе ризикові наразитися на таємного співробітника поліції, завдання якого фактично полягало в його викритті.
«Тейшейра де Каштру проти Португалії» (Teixeira de Castro v Portugal), 25829/94, 9 червня 1998 року.
37. Передовсім Суд зауважує, що цей спір відрізняється від справи «Люді проти Швейцарії», в якій співробітник поліції діяв, склавши присягу, слідчому судді було відомо про його завдання, а швейцарські органи влади, діставши інформацію від німецької поліції, розпочали попереднє розслідування. Роль співробітника поліції обмежувалася його діями як таємного агента.
38. У цьому випадку ... уряд не твердив, що втручання офіцерів відбулося в рамках операції з протидії обігу наркотиків, дозвіл на яку дав і наглядав за якою суддя. Так само не виглядає, що компетентні органи мали вагомі підстави підозрювати в панові Тейшейра де Каштру торговця наркотиками; навпаки, він не мав судимостей і не перебував під попереднім слідством. Насправді він не був відомий працівникам поліції, які вступили з ним в контакт за посередництва В.С. і ТО. ... Крім того, наркотиків вдома у заявника не було, він їх отримав від третьої особи, яка, в свою чергу, отримала їх від іншої особи. Та й у рішенні Верховного суду ... не зазначено, що заявник мав під час його арешту при собі більше наркотиків, аніж той обсяг, про який його просили співробітники поліції, і тим самим не вийшов за межі тих дій, до яких його спонукувала поліція. На підтвердження доводів уряду про те, що заявник був схильний до скоєння правопорушень, жодних доказів немає. Неодмінним висновком із цих обставин є те, що два співробітники поліції не обмежилися переважно пасивним способом розслідуванням злочинної діяльності пана Тейшейра де Каштру, а впливали на нього, підбурюючи до вчинення правопорушення.
І нарешті, Суд зауважує, що національні суди в своїх рішеннях зазначали, що заявника засуджено головно на підставі заяв двох офіцерів поліції.
39. У світлі всіх цих міркувань, Суд дійшов висновку, що дії двох співробітників поліції вийшли за рамки дій таємних агентів, оскільки вони спровокували злочин, до того ж немає ніяких підстав вважати, що його було б скоєно без їхнього втручання. Це втручання та його застосування в оспорюваному кримінальному провадженні означає, що заявникові від самого початку відмовили в справедливому судовому розгляді. Відповідно, порушено пункт 1 статті 6.
«Калабро проти Італії» (Calabro v Italy) (ухв.), 59895/00, 21 березня 2002 року.
2. ... Суд, проте, відзначає, що ця справа відрізняється від «Тейшейра де Каштру»... Тут ... таємний агент лише повідомив, що готовий ввезти й продати дуже велику партію наркотиків ... відтак заявник з власної ініціативи зв’язався з Юрґеном (Jürgen), заплатив йому певну суму грошей і організував зустріч для постачання 46 кг кокаїну. Роблячи так, він показав, що причетний до міжнародного злочинного об’єднання наркоторговців (international drug-trafficking ring).
Крім того, як Суд щойно зауважив, свідчення таємних агентів не були вирішальним фактором у засудженні заявника. А ще заявникові в ході розгляду в кримінальному суді Мілана надали змогу поставити запитання іншим співробітникам поліції, які брали участь в розслідуванні, а також уточнити характер поліційної операції, яка привела до його арешту й застосованих процедур.
За цих обставин, він не може зробити висновок, що Юрґен своїми діями підбурював до вчинення правопорушення або що в іншому разі злочин не був би скоєний. Отже, Суд вважає, що Юрґен не вийшов за межі своєї функції як таємного агента ..., а тому заявник права на справедливий судовий розгляд позбавлений не був.
«Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v Lithuania) [GC], 74420/01, 5 лютого 2008 року.
63. ... Суд не може погодитися з такими аргументами. Національні органи влади не можуть зняти з себе відповідальності за дії співробітників поліції, просто заявивши, що, виконуючи поліційні функції, ті «діяли в статусі приватних осіб». Особливо важливо, щоб органи влади взяли на себе таку відповідальність з огляду на те, що початковий етап операції... проводився без якихось правових рамок або судової санкції. Окрім того, санкціонувавши моделювання й звільнивши А. З. від кримінальної відповідальності, органи влади заднім числом узаконили попередній етап і скористалися з його результатів.
64. Більше того, не надано жодних задовільних пояснень того, які причини або особисті мотиви змусили А. З. звернутися до заявника з власної ініціативи, без доведення своїх намірів до відома свого керівництва, або чому його не переслідували за його дії на цьому попередньому етапі...
65. З цього випливає, що йдеться про відповідальність литовських органів влади в рамках Конвенції за дії А. З. і В. С. ще до санкціонування моделювання...
67. Щоб переконатися, чи обмежилися А. З. і В. С. «переважно пасивним розслідуванням злочинної діяльності», Суд має взяти до уваги такі міркування. По-перше, немає жодного доказу того, що заявник раніше скоював які-небудь злочини, зокрема, пов’язані з корупцією. По-друге, як видно з записів телефонних дзвінків, всі зустрічі між заявником і А. З. відбувалися з ініціативи останнього, ... за посередництва контакту, встановленого на пропозицію А. З. і В. С., ... заявник явно зазнав грубого тиску з їхнього боку, який підштовхував його до злочинної діяльності, попри брак, окрім чуток, якихось об’єктивних доказів того, що він мав намір взяти участь у такій діяльності.
68. Ці міркування є достатніми, щоб Суд дійшов висновку, що дії відповідних осіб у цій справі вийшли за межі пасивного розслідування наявної злочинної діяльності.
«Мілінієнє проти Литви» (Miliniené v Lithuania), 74355/01, 24 червня 2008 року.
37. ... Жодного доказу того, що заявниця раніше вчиняла якісь правопорушення, зокрема злочини, пов’язані з корупцією, не було. Однак з ініціативою в цій справі виступив SŠ, приватна особа, який, зрозумівши, що заявниця вимагає хабар для досягнення сприятливих результатів у його справі, поскаржився в поліцію. Після цього поліціянти звернулися до заступника генерального прокурора, який санкціонував й здійснював відтак нагляд за подальшим розслідуванням, правовою основою якого була імітація моделі кримінальної поведінки (criminal conduct simulation model), що пропонувала SŠ імунітет від кримінального переслідування в обмін на забезпечення доказів проти особи, підозрюваної в учиненні правопорушення.
38. Зважаючи на те, що коли SŠ, розраховуючи на підтримку поліції, пропонував заявниці значні фінансові суми і отримав технічне обладнання для запису розмов між ними, то цілком зрозуміло, що поліція впливала на хід подій. Однак Суд не вважає, що роль поліції була неправомірною з огляду на її обов’язок здійснювати перевірку обвинувачень у скоєнні кримінальних злочинів і важливість протидії руйнівному впливові корупції в судових органах на верховенство права в демократичному суспільстві. Він так само не вважає, що роль поліції була визначальним чинником. Визначальним фактором була поведінка SŠ і заявниці. Суд у цьому сенсі погоджується, що, зваживши всі обставини, можна сказати, що співробітники поліції «долучилися» до кримінальної діяльності, а не ініціювали її. Їхні дії, отже, залишалися в межах роботи таємних агентів, а не агентів-провокаторів — із можливим порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції...
8. Зобов’язання надавати відомості
«Функе проти Франції» (Funke v France), 10828/84, 25 лютого 1993 року.
44. Суд вважає, що митна служба домоглася засудження пана Функе, щоб одержати деякі документи, наявність яких вона припускала, але повної впевненості щодо них не мала. Не маючи змоги чи бажання отримати їх якимсь іншим шляхом, вони спробували примусити заявника самому надати докази нібито скоєних ним правопорушень. Особливості митного права ... не можуть виправдати порушення права будь-кого, кому «висунуто кримінальні обвинувачення» (відповідно до самостійного значення цього вислову в статті 6), ... зберігати мовчанку або не давати свідчень проти себе.
«З. проти Фінляндії» (Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.
102. ... Мета ж полягала винятково в тому, щоб з’ясувати у її медичних консультантів, коли Х. довідався або дістав підстави підозрювати, що він — ВІЛ-інфікований. Їхні свідчення могли б у той час виявитися вирішальними при визначенні того, чи Х винуватий лише в злочинах на сексуальному ґрунті, чи в ще серйознішому злочині — простому вбивстві — у зв’язку з двома іншими правопорушеннями, вчиненими до 19 березня 1992 року, коли стали відомі позитивні результати аналізу на ВІЛ-інфекцію ...
103. ... за нормами фінського права вимагати від лікарів-консультантів заявниці свідчень щодо неї без її усвідомленої згоди можна лише в дуже обмежених випадках, а саме: у зв’язку зі слідством і обвинуваченням в серйозних кримінальних злочинах, караних не менш як шістьма роками позбавлення волі ... Оскільки лікарі-консультанти свідчити в поліції відмовилися, то була отримана санкція від судового органа — міського суду — на заслуховування їх як свідків у суді ... Допит відбувався за закритими дверима в міському суді, який заздалегідь розпорядився, щоб усі документи, зокрема протоколи свідчень, залишалися секретними ... Усіх, хто брав участь у процесі, зобов’язали дотримувати конфіденційного характеру цих матеріалів, а порушення цього зобов’язання могло б, відповідно до фінського права, служити підставою для притягнення до цивільної та (або) кримінальної відповідальності ...
Втручання в особисте й сімейне життя заявниці внаслідок оскаржуваних постанов, отже, було серйозно обмежене й супроводжувалося ефективними й відповідними гарантіями проти зловживань...
105. ... Суд робить висновок, що залучення лікарів-консультантів заявника до свідчення було достатньо вмотивоване обставинами справи й відповідало вимогам, продиктованим правомірною метою. Суд також переконався в тому, що між цими заходами й цілями було розумне співвідношення. Відповідно, порушення статті 8 не було ...
«Сервес проти Франції» (Serves v France), 20225/92, 20 жовтня 1997 року.
47. ... Зрозуміло, заявник міг побоюватись, щоб деякі із свідчень, які від нього, можливо, вимагали б дати слідчому судді, не стали самообвинуваченням. Тож було б припустимо, щоб він відмовився відповідати на якісь запитання, котрі б його, ймовірно, скеровували в такому напрямку.
Проте, як видно з підписаних заявником протоколів допитів, він на самому початку відмовився скласти присягу. А присяга є урочистою дією, якою відповідна особа зобов’язується перед лицем слідчого судді говорити, якщо скористатися формулюванням статті 103 Кримінально-процесуального кодексу, «всю правду і нічого, крім правди». Хоча обов’язок свідка скласти присягу й покарання, передбачені на випадок відмови від цього, містять елемент примусу, однак його призначення — забезпечити правдивість будь-яких наданих судді свідчень, а не присилувати свідків до них.
Інакше кажучи, штрафи, накладені на пана Сервеса, не були тим засобом, що примушував його свідчити проти себе, оскільки їх накладено ще до того, як такий ризик взагалі виник.
«Тирадо Ортіс і Лосано Мартин проти Іспанії» (Tirado Ortiz and Lozano Martin v Spain) (ухв.), 43486/98, 22 червня 1999 року.
2. ... Однак Суд вважає, що приписи іспанських законів у цій царині надихалися турботою й потребою захистити суспільство та, конкретніше кажучи, гарантувати безпеку дорожнього руху і захист здоров’я інших осіб. Отже, хоч обов’язкові проби на концентрацію алкоголю і можна вважати втручанням в особисте життя заявників відповідно до змістом пункту 1 статті 8 Конвенції, їх так само можна вважати необхідними для запобігання злочинам та захисту прав і свобод інших осіб. Звідси випливає, що цей пункт заяви має бути відхилений як вочевидь необґрунтований.
«Ве проти Австрії» (Weh v Austria), 38544/97, 8 квітня 2004 року.
54. Немає ніяких ознак того, що це так «суттєво позначилося» на заявникові, щоб вважати його тим, кому висунули «обвинувачення» — в його автономному значенні за змістом пункту 1 статті 6 — у злочинному перевищенні дозволеної швидкості руху ... Від нього вимагали надати інформацію як від зареєстрованого власника автомобіля. Більше того, він мав повідомити простий факт — а саме: хто був за кермом його автомобіля, і така інформація не мала характеру обвинувачення.
55. Окрім того, хоча насправді це не є вирішальним, Суд зауважує, що заявник не відмовлявся надати інформацію, але доводив свою невинуватість, заявляючи органам, що за кермом автомобіля на той час перебувала третя особа. Його покарали відповідно до частини 2 статті 103 Закону про автотранспортні засоби лише на підставі того, що він повідомив неточну інформацію, не зазначивши повну адресу особи. Він ніколи не стверджував ані в ході провадження в національних органах, ані в Суді, що він керував автомобілем на момент вчинення правопорушення.
56. Суд ... вважає, що в цій справі зв’язок між обов’язком заявника, згідно з пунктом 2 статті 130 Закону про автотранспортні засоби, повідомити персональні дані водія, який керував його автомобілем, і можливим його кримінальним переслідуванням за перевищення дозволеної швидкості залишається віддаленим і гіпотетичним. Однак без достатньо конкретного зв’язку з цим кримінальним переслідуванням застосування примусових повноважень (тобто накладення штрафу) задля отримання інформації не викликає спірного питання щодо права заявника зберігати мовчанку та привілею проти самообвинувачення.
«О’Галлоран і Френсіс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v United Kingdom) [GC], 15809/02 і 25624/02, 29 червня 2007 року.
57. ... Примус застосовано в зв’язку зі статтею 172 Закону про дорожній рух, яка покладає окремий обов’язок на зареєстрованого власника транспортного засобу за певних обставин надавати інформацію щодо водія цього засобу. Можна вважати, що ті, хто вирішує тримати легковий автомобіль і керувати ним, беруть на себе певні обов’язки і зобов’язання в рамках режиму регулювання, що стосується автотранспортних засобів, і в правовій системі Сполученого Королівства ці обов’язки охоплюють і зобов’язання в разі наявності підозр у вчиненні порушення правил дорожнього руху надати уповноваженим органам відомості про особу водія, який керував на той час автомобілем.
58. Ще одним елементом примусу, застосованого в цій справі, є обмежений характер розслідування, яке була вповноважена проводити поліція. Частину (2)(а) статті 172 застосовують тільки в тих випадках, коли водій транспортного засобу, як вважають, вчинив відповідне правопорушення, а також дозволяє поліції вимагати відомостей тільки «щодо особи водія»... Крім того, ... стаття 172 не дає санкції на тривале допитування щодо обставини, що, як стверджується, спричинили кримінальний злочин, а покарання, передбачене за відмову відповідати, є «помірним і не пов’язаним з позбавленням волі».
59. ... Щодо випадків застосування примусових заходів відповідно до статті 172 Закону 1988 року Суд зазначає, що, згідно з частиною 4 статті 172, не є правопорушенням дії, передбачені в частині (2)(а)статті 172, якщо власник транспортному засобу доведе, що він не знав і не міг, виявляючи розумну обачність, знати, хто був водієм транспортного засобу. Отже, це правопорушення не передбачає абсолютної відповідальності, а ризик дістати неправдиві зізнання є незначним.
60. Що ж до того, як були використані отримані свідчення, то заява пана О’Галлорана про те, що водієм його машини був він, була прийнята як доказ цього факту на підставі частини 1 статті 12 Закону про порушників правил дорожнього руху 1988 року..., і він був законно засуджений за перевищення дозволеної швидкості. Органам обвинувачення треба було ще довести, не маючи обґрунтованого сумніву, факт учинення правопорушення в звичайному порядку, в тому числі з дотриманням гарантій проти використання ненадійних доказів і доказів, отриманих під тиском або внаслідок інших неправомірних засобів (проте не враховуючи опротестування прийнятності свідчень відповідно до статті 172), до того ж обвинувачуваний міг би, якщо побажає, свідчити і викликати свідків. Знову ж таки ... особа водія є лише однією ознакою складу такого правопорушення як перевищення дозволеноїшвидкості, і в основному провадженні немає й мови про засудження винятково на підставі інформації, отриманої згідно з частиною (2)(а) статті 172.
61. Оскільки пан Френсіс відмовився свідчити, то їх не можна було використати в основному провадженні, власне, основне провадження навіть і не розпочинали. Питання про використання свідчень у кримінальному процесі не виникало, бо його відмову свідчити не використовували як доказ: сама вона є складом злочину...
62. Зважаючи на всі обставини справи, разом з особливим характером спірного режиму регулювання та обмеженим характером інформації, надання якої вимагали у попередженні за статтею 172 Закону про дорожній рух 1988 року, Суд вважає, що основа права заявників зберігати мовчанку і їхнього привілею проти самообвинувачення не була позбавлена юридичної сили.
«Воскейл проти Нідерландів» (Voskuil v Netherlands), 64752/01, 22 листопада 2007 року.
66. ... Заявник був зобов’язаний назвати своє джерело з двох причин: по-перше, щоб захистити доброчесність поліції Амстердама, а по-друге, щоб забезпечити обвинуваченим справедливість судового розгляду...
67. Суд не бачить необхідності розглядати у зв’язку з цим питання про те, чи може за якихось умов обов’язок Договірної Сторони забезпечити справедливий судовий розгляд виправдати примушування журналіста розкрити своє джерело. Хоч би якою потенційно важливою для кримінального провадження була інформація, яку апеляційний суд прагнув одержати від заявника, ніщо йому не заважало розглянути по суті обвинувачення, висунуті трьом підсудним. Він, як видається, мав можливість використати свідчення інших свідків замість інформації, яку він прагнув отримати від заявника... Отже, ця підстава, висунута для обґрунтування оскарженого втручання, не була значущою для справи.
9. Зобов’язання нерозголошення щодо зібраних доказів
«З. проти Фінляндії» (Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.
111. Щодо оскаржуваного відкриття широкого доступу до розглядуваних відомостей медичного характеру, починаючи з 2002 року, Суд відзначає, що наказ про встановлення десятирічного терміну нерозголошення не відповідає побажанням або інтересам сторін у судовому процесі, які всі без винятку клопотали про триваліший термін...
112. Суд не переконаний, що призначаючи термін на десять років, національний суд надав достатнього значення інтересам заявниці. Слід пам’ятати, що внаслідок оприлюднення відповідної інформації на судовому процесі без її згоди, її право на повагу до особистого й сімейного життя вже зазнало серйозного втручання. Подальше втручання, якого б вона зазнала, якщо медичні відомості про неї стали б надбанням гласності через десять років, не мало б підстав, які б можна було визнати за достатні, щоб переважати її інтерес у збереженні медичних відомостей конфіденційними протягом тривалішого часу. Якщо рішення дозволити такий доступ до цих матеріалів, починаючи з 2002 року, буде виконане, то це дорівнюватиме непропорційному втручанню в її право на повагу до її особистого й сімейного життя на порушення статті 8...
«Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v Ukraine), 11901/02, 29 червня 2006 року.
57. У цьому випадку національний суд надіслав запит і отримав з психіатричної лікарні конфіденційну інформацію про психічний стан і відповідне медичне лікування заявника. Цю інформацію в подальшому оприлюднив суддя для сторін та інших осіб, присутніх у судовій залі на публічних слуханнях.
58. Суд вважає, що подібні подробиці, безперечно, є інформацією, що стосується «особистого життя» заявника, і що розглядуваний захід призвів до розширення кола осіб, ознайомлених з цими подробицями. Отже, заходи, вжиті судом, є порушенням права заявника, гарантованого йому статтею 8 Конвенції ...
61. Варто зазначити, що апеляційний суд, переглянувши справу, дійшов висновку, що поводження судді суду першої інстанції з особистими даними заявника не відповідало спеціальному режимові щодо збирання, збереження, використання та поширення інформації про психічний стан... Більше того, Суд відмічає, що розглядувані деталі не могли вплинути на результат судового процесу (тобто встановлення того, чи стверджуване висловлювання було, і оцінку того, чи було воно наклепницьким; див. для порівняння «З проти Фінляндії», ...), запит Новозаводським судом інформації був непотрібним, оскільки інформація не була «важливою для розслідування, досудового слідства чи судового слухання», і, отже, був незаконним згідно зі статтею 6 Закону «Про психіатричну допомогу» 2000 року.
62. Суд вважає, що з причин, викладених вище, було порушення статті 8 Конвенції.
10. Зберігання доказів по закінченні слідства, пред’явленні обвинувачення
«Ван дер Вельден проти Нідерландів» (Van der Velden v Netherlands) (ухв.), 29514/05, 7 грудня 2006 року.
2. ... Що стосується збереження клітинного матеріалу і створення згодом профілю ДНК, Суд ... вважає, що, з огляду на спосіб, у який клітинний матеріал, зокрема, може, цілком імовірно, бути використаний в майбутньому, систематичне збереження цього матеріалу виходить за межі нейтральних відмінних ознак, таких як відбитки пальців, і є втручанням, достатнім для того, щоб становити посягання на право на повагу до приватного життя, закріплене в пункті 1 статті 8 Конвенції.
Крім того, Суд легко погоджується з тим, що створення і збереження профілів ДНК слугує законній меті запобігання злочинності та захисту прав і свобод інших осіб. Те, що ДНК не відігравала жодної ролі в розслідуванні та судовому розгляді справи про злочини, які скоїв заявник, факту скоєння злочину не міняє. Суд не вважає за необґрунтоване зобов’язувати проходити процедуру геномної «дактилоскопії» всіх осіб, які були засуджені за злочини певної тяжкості. Не є необґрунтованим також і те, щоб усі винятки з загального правила, потреба в установленні яких усе ж відчуватиметься, з метою уникнення невизначеності будуть сформульовані якомога вужче.
І нарешті, Суд вважає, що ці заходи можна визнати «необхідними в демократичному суспільстві». У зв’язку з цим він насамперед зауважує, що реєстрація геномної інформації, без усякого сумніву, зробила в останні роки значний внесок у боротьбу зі злочинністю. По-друге, слід зазначити, що оскаржене втручання, оскільки саме по собі було відносно незначним, може також принести певну користь і заявникові, бо внесення профілю його ДНК в національну базу даних дозволить швидко усувати його зі списку осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, в ході розслідування яких виявляють матеріал, що містить ДНК.
«С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S and Marper v United Kingdom) [GC], 30562/04 і 30566/04, 4 грудня 2008 року.
113. У цій справі в рамках кримінальних справ, порушених щодо першого заявника за підозрою в замаху на грабіж та другого заявника — у переслідуванні своєї партнерки, у заявників взяли відбитки пальців і зразки клітин ДНК та створили профілі їхніх ДНК. Ці дані зберігалися на основі законодавства, що дозволяє їхнє безстрокове збереження, попри виправдувальний вирок щодо першого заявника і припинення кримінального провадження щодо другого...
118. ... Матеріал може зберігатися незалежно від характеру й тяжкості злочину, у скоєнні якого особу спочатку підозрювали, або віку підозрюваного; відбитки пальців та зразки можна брати (і зберігати) в особи будь-якого віку, заарештованої у зв’язку з злочином, що підлягає обов’язковій реєстрації, (recordable offence), враховуючи малозначні правопорушення та такі, покарання за які не передбачає позбавлення волі (non-imprisonable offences). Термін збереження не є обмеженим, матеріал зберігається протягом невизначеного строку, незалежно від характеру і тяжкості злочину, в якому особа підозрюють. Окрім того, у виправданої особи дуже обмежені можливості домогтися вилучення даних із загальнодержавної бази даних або знищення матеріалу...; зокрема, немає положення, що передбачало б незалежну перевірку підстав для збереження відповідно до чітко визначених критеріїв, зокрема таких, як тяжкість вчиненого злочину, попередні арешти, вагомість підозр щодо особи і які-небудь інші особливі обставини...
121 ... Суд ... знову повторює, що навіть просте утримання та зберігання персональних даних органами державної влади, незалежно від способу їхнього отримання, слід розглядати як таке, що прямо впливає на пов’язані з приватним життям інтереси особи, незалежно від того, чи будуть ці дані використані надалі, чи ні...
122. ... Справді, збереження особистих даних заявників не можна прирівнювати до висловлення підозр. Утім їхнє відчуття, ніби до них не ставляться як до невинуватих, загострюється через те, що їхні дані зберігаються так само без обмеження строку, як і дані засуджених, тоді як дані тих, кого ніколи не підозрювали в учинені правопорушення, підлягають знищенню...
124. ... збереження даних незасуджених осіб може бути особливо шкідливим у випадку неповнолітніх — таких як перший заявник, — з огляду на їхнє особливе становище та важливість їхнього розвитку й інтеграції в суспільство ... Суд вважає, що захистові неповнолітніх від будь-якої шкоди, якої їй може бути завдано внаслідок збереження органами влади даних особистого характеру щодо них після їхнього виправдання у кримінальних справах, належить приділити особливої уваги. Суд поділяє думку Наффілдської ради (Nuffield Council) з приводу впливу, який справляє на молодих людей безстрокове збереження матеріалу їхніх ДНК, та зауважує стурбованість Ради стосовно того, що застосовувані правила призвели до того, що дані про молодих людей і представників етнічних меншин, які не були засуджені ні за які злочини, в базі даних мають непропорційно високу частку...
125. Насамкінець Суд вважає, що неконкретний характер повноважень щодо збереження відбитків пальців, зразків клітинного матеріалу і профілів ДНК осіб, підозрюваних в скоєнні злочинів, але не засуджених за них — таких, як були застосовані у випадку цих заявників, не забезпечує справедливого балансу між конкурентними суспільними і приватними інтересами, і що держава-відповідач переступила всякі прийнятні межі розсуду у зв'язку з цим. Отже, оскаржуване збереження є непропорційним втручанням у право заявників на повагу до приватного життя і не може бути визнаним за необхідне в демократичному суспільстві.
1. Обшук і вилучення
а. Обшук
«Функе проти Франції» (Funke v France), 10828/84, 25 лютого 1993 року.
56. ... Суд ... визнає, що для отримання речових доказів скоєння правопорушень в сфері валютного контролю і, там, де це потрібно, кримінального переслідування винуватих органи влади можуть вважати за необхідне вдаватись до таких заходів, як, наприклад, обшук житла й вилучення. Однак при цьому необхідно, щоб законодавство й практика передбачали достатні й ефективні гарантії проти зловживань...
57. Проте в цій справі було не так. В час, коли відбувались зазначені події, ..., митна адміністрація була наділена значними повноваженнями; зокрема вона користувалися прерогативою при визначенні доцільності, кількості, тривалості й обсягу перевірок. І, головне, без відповідного судового мандата передбачені в законодавстві обмеження й вимоги, на які посилається уряд ..., були, як видається, надто слабкими й неповними, щоб втручання в права заявника можна було визнати пропорційним поставленій законній меті.
«Л. М. проти Італії» (L M v Italy), 60033/00, 8 лютого 2005 року.
32. Суд ... відзначає, що коли в національному праві окремо передбачено затвердження протоколу обшуку, то тим самим встановлюється контроль з боку прокуратури за законністю дій поліції. Цілковита та невиправдана нестача такого затвердження вказує, що уповноважені на те органи не слідкували за тим, щоб оскаржуваний обшук узгоджувався з передбаченими в законодавстві процедурами.
33. З цього випливає, що після завершення обшуку законні процедури не були дотримані, а отже, наявне порушення статті 8 Конвенції.
«Рьомен і Шміт проти Люксембургу» (Roemen and Schmit v Luxembourg), 51772/99, 25 лютого 2003 року.
47. ... Ці заходи мали на меті встановити особи службовців Управління у справах реєстрації й державного майна, що працювали над справою про накладення грошового штрафу на міністра ... іншими словами, журналістського джерела...
56. ... Розшуковуючи виконавців правопорушень, зазначених у поданнях прокурора, слідчий суддя міг скористатись і з інших заходів, аніж проведення обшуків у помешканні та на робочому місці заявника (таких, наприклад, як допит службовців Управління у справах реєстрації й державного майна). Слід, однак, зазначити, що уряд не зміг довести, що без здійснення обшуків у житлі й на робочому місці заявника національні органи влади не зуміли б установити, чи було порушення професійної таємниці, а отже, використано отриману в такий спосіб інформацію...
60. Тому, Суд доходить висновку, що оскаржувані заходи слід вважати несумірними і такими, що порушували те право першого заявника на свободу вираження поглядів, яке гарантує стаття 10 Конвенції ...
«Бук проти Німеччини» (Buck v Germany), 41604/98, 28 квітня 2005 року.
47. Що ж стосується відповідності постанови про обшук та виїмку переслідуваній меті за конкретних обставин справи, то Суд, враховуючи відповідні критерії своєї прецедентної практики, зауважує, що правопорушення, у зв’язку з яким надано дозвіл на виконання цих слідчих дій, полягало у звичайному порушенні ПДР. Порушення цих правил є адміністративним правопорушенням невеликої тяжкості, а тому було декриміналізоване в законодавстві ФРН. Крім того, у цій справі йшлося лише про притягнення до адміністративної відповідальності особи, котру раніше не притягали до відповідальності за порушення ПДР.
48. Суд також зазначає, що хоча відповідне правопорушення було вчинене під час керування автомобілем компанії, що є власністю заявника, провадження, у ході якого були проведені обшук та виїмка, було порушене не щодо самого заявника, а стосовно його сина, тобто третьої особи.
51. Насамкінець... Суд зауважує, що публічність обшуку житла та офісних приміщень заявника і виїмки з них у місті чисельністю приблизно 10 тис. мешканців, цілком імовірно, могла негативно вплинути на репутацію заявника та його компанії. У зв’язку з цим необхідно нагадати, що сам заявник не був підозрюваним у вчиненні будь-якого правопорушення чи злочину.
52. ... з огляду на серйозність втручання у право на повагу до житла особи, якої стосуються ці слідчі дії, необхідно чітко встановити, чи був дотриманий принцип пропорційності. Аналізуючи обставини справи, зокрема той факт, що дозвіл на відповідні обшук та виїмку надано у зв’язку з незначним правопорушенням, яке вчинила третя особа, але він поширювався на приватне житло заявника, Суд вважає, що втручання не було відповідним меті, яку воно переслідувало.
«Х. М. проти Туреччини» (H M v Turkey), 34494/97, 8 серпня 2006 року.
32. В цій справі Суд відзначив, що 15 березня 1996 року заявник звернувся до прокуратури міста Каршияка зі скаргою, в якій він стверджував, що представники правоохоронних структур здійснили незаконний обшук в його помешканні. На підтримку зазначеного він посилався на свідчення своєї дружини та своїх синів...
Враховуючи попередню діяльність заявника, якого вже декілька разів переслідували за його профспілкову діяльність та який виступав з обвинуваченнями проти представників місцевої поліції, можна було розраховувати, що прокурор, який, безсумнівно, знав про таку ситуацію, займеться розслідуванням питання з тим, щоб встановити, чи заявник через це своє прагнення переглянути питання щодо стабільної ситуації не ризикує стати мішенню акту залякування.
Хоч би там як, було б достатньо, якби прокурор зібрав свідчення членів сім’ї заявника, щоб перевірити «захисний» характер представлених йому обвинувачень, з огляду на те, що ці свідчення, які були передані до Європейського суду, видаються щирими, достовірними та відповідними.
29. Однак подібної перевірки не здійснено і сумніви, які були порушені в цій справі, не були розвіяні розслідуванням, яке прокурор завершив через п’ять днів. Прийнявши беззастережно надану поліційними органами інформацію... цей суддя ухвалив рішення про те, що всупереч інформації заявника в стверджуваному інциденті не брав участі жоден із представників державних служб.
Водночас подібний висновок не витримує аналізу, оскільки в цілях проведення обов’язкового розслідування, якого вимагає стаття 8, ... на «захищеність» має претендувати саме скарга з посиланням на заборонені дії, а не обов’язково зроблена жертвою помилкова чи істинна оцінка ідентифікації «підозрюваних винуватців». З цього випливає, що оскільки до прокуратури надійшло належно оформлене звернення, саме прокуратура міста Каршияка повинна була дослідити пов’язані зі скаргою обставини, і це є свідченням того, чи було насправді бажання з’ясувати факти, щоб потім встановити «справжніх» винуватців.
30. Отже, Суд вважає, що заявник може претендувати на статус жертви, яку позбавлено права на повагу до житла.
«Імакаєва проти Росії» (Imakayeva v Russia), 7615/02, 9 листопада 2006 року.
187. Суд відзначає, що під час обшуку заявниці не пред’явили ордера на обшук та не надали інформації про те, що саме шукали. Окрім цього, як видно, такого ордера взагалі не видано ні до, ні після обшуку — як видається, через те, що сили безпеки діяли в ситуації, що вимагала негайного розв'язання. Уряд не повідомив подробиць щодо причин обшуку, не запропонував посилань на законність його підстав і не з’ясував процесуальну значущість відповідних дій. Уряд не представив інформації про те, які речі були вилучені в будинку Імакаєвих, оскільки стверджувалось, що вони були знищені. Отже, очевидно, що протоколювання або огляду вилучених речей не виконано. Розписка, складена військовим офіцером, який не вказав ні свого справжнього імені чи звання, ні навіть державного органу, який він представляв, і в якій згадано про «сумку з документами і коробкою дискет» ..., є єдиним документом про проведений обшук.
188. Посилання уряду на Закон «Про боротьбу з тероризмом» не може замінити окремого ордера на проведення обшуку, у якому вказують об’єкт і межі обшуку і який складають на підставі відповідних нормативно-правових актів або до обшуку, або після нього. Положення зазначеного Закону не слід тлумачити так, щоб створити для сил безпеки виняток на невизначений період й без чітких меж щодо будь-яких обмежень особистих прав. Застосовність таких норм у цій справі викликає ще більші сумніви, якщо зважити на те, що уряд не пояснив ні заявниці, ні цьому Суду, яка контртерористична операція здійснювалася 2 червня 2002 року в селищі Нові Атаги, який орган її проводив, з якою метою тощо. Окрім того, Суд зауважує, що понад два роки після розглянутих подій різні органи влади взагалі заперечували проведення такої операції. Суд вражений такою безвідповідальністю чи небажанням взяти на себе пряму відповідальність з боку посадових осіб, причетних до подій цієї справи.
189. Отже, Суд уважає, що обшук і вилучення в цій справі були проведені без санкції або належних гарантій. За таких обставин, Суд доходить висновку про те, що розглянуте втручання не було «передбачене законом» і тому порушено Статтю 8 Конвенції.
«Смірнов проти Росії» (Smirnov v Russia), 71362/01, 7 червня 2007 року.
46. ... самому заявникові не висунули обвинувачень, і його не підозрювали у вчиненні правопорушення або протиправних дій. З іншого боку, заявник надав документи, у яких йшлося про те, що в різний час він представляв інтереси чотирьох осіб у кримінальній справі № 7806, в зв’язку з якою й було ухвалене рішення про проведення обшуку. За цих обставин Суд особливо непокоїть той факт, що в момент прийняття постанови про проведення обшуку в квартирі заявника ніяких застережень щодо захисту матеріалів, які мають стосунок до адвокатської таємниці, не зробили.
47. Ордер на обшук містив досить широкі формулювання й загальне посилання на «будь-які предмети або документи, що можуть становити інтерес для розслідування кримінальної справи № [no. 7806]», без усяких обмежень. Постанова про проведення обшуку не містила інформації щодо розслідування кримінальної справи, причин обшуку й того, чому він може сприяти одержанню предметів і документів, що «становлять інтерес» для розслідування кримінальної справи. Тільки після того, як міліція увійшла в квартиру заявника, останньому запропонували «добровільно видати документи, що стосуються акціонерного товариства Т. та федеральної промислової групи Р.». Однак ні ордер, ні усні заяви міліції не містили вказівок на те, чому документи, що стосуються ділових питань двох цих компаній, у яких заявник не обіймав ніякої посади, мали б бути виявлені в його квартирі. Наступний (ex post factum) судовий розгляд не заповнив прогалини в обґрунтованості ухвалення постанови про проведення обшуку. Октябрський суд обмежився в своїй ухвалі щодо обґрунтованості постанови про обшук посиланням на чотири зазначені документи та низку інших неназваних матеріалів, не наводячи опису їхнього змісту ... суд не дав якихось вказівок щодо важливості матеріалів, на які він посилається, ба більше, два з цих чотирьох документів з’явилися вже після проведення обшуку. Тому Суд доходить висновку, що національні органи влади знехтували своїм зобов’язанням навести «важливі й достатні» мотиви для видання ордера на обшук.
48. Щодо способу проведення обшуку Суд, крім іншого, відзначає, що надто широко сформульована постанова про проведення обшуку давала міліції необмежену свободу дій у визначенні того, які документи «становлять інтерес» для розслідування в кримінальній справі. Це призвело до проведення великого обшуку: вилучені документи й предмети не обмежувалися лише тими, які мали стосунок до справ двох приватних компаній. Окрім цього, були вилучені записник, системний блок комп’ютера й інші матеріали, зокрема довіреність клієнта на захист його інтересів в одному цивільному провадженні, не пов’язаному з кримінальною справою, та проект службової записки, пов’язаної ще з однією справою. Як зазначено вище, при цьому не забезпечено гарантій адвокатської таємниці — таких, наприклад, як заборона на вилучення предметів і документів, що стосуються діяльності адвоката в справах його віродавців, або спостереження за проведенням обшуку з боку незалежного спостерігача, який міг би незалежно від слідчої групи визначити, чи поширюється на документи статус адвокатської таємниці. Враховуючи те, які матеріали були оглянуті й вилучені, Суд робить висновок, що проведений обшук був посяганням на професійну таємницю такою мірою, яка не відповідала жодній законній меті, яку він міг переслідувати...
49. ... Отже, порушено статтю 8 Конвенції.
«Кучера проти Словаччини» (Kucera v Slovakia), 48666/99,17 липня 2007 року.
119. Суд, зваживши на кількість залучених поліціянтів, той факт, що четверо з них належали до загону спеціального призначення, відкрито носили автомати й були в масках, та зауваживши, що вони прийшли до квартири заявника на світанку, може дійти висновку, що заявникові не залишалося нічого іншого, як дозволити їм увійти в його квартиру. Важко погодитися, зважаючи на ці обставини, що будь-яка згода, дана заявником, була вільною і усвідомленою. Відповідно, тут було втручання в його право на повагу до його житла...
120. ... На думку Суду, втручання в цих обставинах належить вважати як непропорційне з таких причин.
121. Зокрема ... працівники поліції прибули до дверей заявника для того, щоб пред’явити йому та його дружині обвинувачення і допровадити їх до слідчого на допит. Немає якихось ознак того, що виконання цього завдання вимагало від поліції входити в квартиру... Оспорюваний захід належить вважати непропорційним за таких обставини.
122. Крім того, ситуаціям на кшталт тієї, що виникла в цій справі, коли, як зазначено вище, рано-вранці, на порозі дому заявника перед ним постало декілька спеціально навчених поліціянтів у масках, властивий значний ризик зловживання службовим становищем та порушення принципу поваги до людської гідності. На думку Суду, щоб уникнути будь-яких можливих зловживань в таких обставинах, а також забезпечити ефективний захист прав людини за статтею 8 Конвенції, мають бути певні запобіжні механізми. Такі запобіжні механізми можуть передбачати ухвалення нормативних актів, що обмежують застосування спеціальних сил ситуаціями, у яких звичайні заходи втручання поліції не можна вважати безпечними й достатніми, і, на додаток до цього, встановлюють процесуальні гарантії, що передбачають, наприклад, присутність під час операції безсторонньої особи або отримання чіткої письмової згоди власника як попередньої умови для проникнення в його приміщення. Суд зазначає, що певні гарантії з цією метою внесено до Закону «Про поліцію» 1993 року... Однак ці гарантії не запобігли виникненню оскаржуваної в цій справі ситуації.
123. З урахуванням викладених вище міркувань, Суд не вважає, що оспорювана операція була сумісною з правом заявника на повагу до його житла.
«Пеєв проти Болгарії» (Peev v Bulgaria), 64209/01, 26 липня 2007 року.
37. ... У минулому він визнавав, що обшуки, які проводять у робочих приміщеннях і кабінетах осіб вільних професій, що мають приватну практику, становить втручання в їхнє право на повагу як до приватного життя, так і житла. Питанням у цьому випадку є те, чи обшук в службовому кабінеті заявника, що був розташований у приміщенні органу державної влади, так само сягав рівня такого втручання.
39. ... ситуацію, що склалася в цій справі, слід ... оцінювати відповідно до критерію «обґрунтованого сподівання на приватність». На думку Суду, заявник мав такі сподівання, коли не щодо свого кабінету в цілому, то принаймні щодо його письмового столу і його шаф для зберігання документів. Про це свідчить велика кількість особистих речей, які він там тримав... Окрім того, така домовленість звичайно випливає зі службових стосунків і в конкретних обставинах справи не виявлено нічого такого, як, наприклад, правила чи офіційної політики роботодавця заявника, які не схвалюють зберігання найманими працівниками особистих документів і речей в своїх столах або шафах, що наводило б на думку, ніби сподівання заявника були неправомірними чи необґрунтованими. Той факт, що він працював на державний орган влади і що його кабінет був розташований на території державної установи сам по собі не впливає на цей висновок, особливо якщо врахувати, що заявник був не прокурором, а експертом-криміналістом в штаті прокуратури... Тому обшук, якому піддано письмовий стіл заявника і його шафи для зберігання документів, слід розглядати як втручання в його особисте життя.
40. Зробивши такий висновок, Суд вважає зайвим додатково визначати, чи обшук становив втручання в право заявника на повагу до його житла...
44. ... Уряд не намагався доводити, що на відповідний момент часу в загальному національному законодавстві або в документах, що регулювали діяльність прокуратури, були якісь положення, що регламентували обставини, за яких ця служба могла б як роботодавець або на інших підставах здійснювати обшуки в кабінетах своїх співробітників інакше, ніж у зв’язку з кримінальним розслідуванням. Отже, це втручання було здійснене не «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8.
«Андре і інший проти Франції» (André and Other v France), 18603/03, 24 липня 2008 року.
42. Відповідно, якщо внутрішнє право може передбачати можливість обшуків в адвокатському помешканні, такі обшуки повинні обов’язково супроводжуватись особливими гарантіями. Конвенція також не забороняє накладати на адвокатів певну кількість зобов’язань, які можуть стосуватись взаємовідносин з їхніми клієнтами. Йдеться, зокрема, про випадки, коли встановлено наявність ознак, що дозволяють припускати залучення адвоката до скоєння правопорушення.., чи в контексті боротьби з окремими видами практики... У кожному разі такі заходи мають бути чітко обмеженими, оскільки адвокати посідають центральне місце в здійсненні правосуддя, і їхній статус посередників між підсудними та судами дозволяє кваліфікувати їх як помічників правосуддя.
43. У цій справі Суд зазначив, що обшук в офісі супроводжувався спеціальною процедурною гарантією, оскільки його здійснювали в присутності старшини адвокатської корпорації, до якої належали заявники...
44. Однак за відсутності судді, який надав дозвіл на проведення обшуку, присутність старшини адвокатської корпорації та висловлені ним протести за своїм характером не могли перешкодити ефективному доступу до всіх документів в кабінеті адвоката та їхньому вилученні. Коли йдеться, зокрема, про вилучення рукописних записів першого заявника, Суд нагадує про те, що ніхто не піддавав сумніву, що йшлось про особисті документи адвоката, які становили адвокатську таємницю, на чому наголошував старшина адвокатської корпорації.
45. Окрім того, Суд зазначає, що хоч дозвіл на здійснення обшуків в помешканнях був сформульований досить широко, рішення про обшуки було обмежене розпорядженням здійснити обшуки та вилучення, які були необхідними для пошуку доказів у вчиненні махінацій, в певних місцях, де могли бути знайдені окремі документи та відповідна доказова інформація щодо підозрюваного шахрайства, зокрема в офісі заявників. Отже, службовці та посадові особи поліції почувались наділеними ширшими повноваженнями.
46. Нарешті, і це є суттєвим, Суд визнає, що зазначений обшук в приміщені мав на меті знайти у заявників, котрих розглядали тільки як професійних адвокатів фірми, яку підозрювали в шахрайстві, документи, що могли б підтвердити підозри в шахрайстві цієї фірми, та використати їх як обвинувачення проти неї. Жодної хвилини заявники не були обвинуваченими чи підозрюваними у вчиненні правопорушення або ж в участі в шахрайстві, до якого вдався їхній клієнт.
47. Суд підкреслив, що в цій справі в рамках податкової перевірки фірми, яка була клієнтом заявників, ці останні потрапили під приціл адміністрації через єдиний мотив — оскільки в адміністрації виникли труднощі, з одного боку, в здійсненні зазначеної податкової перевірки, та, з іншого — щоб знайти «платіжні, юридичні та соціальні документи», які б могли підтвердити підозри у вчиненні шахрайства, що були висунуті проти фірми-клієнта.
48. З врахуванням викладеного вище, Суд визнає, що обшук в приміщенні та вилучення матеріалів в офісі заявників були, за обставин цієї справи, непропорційними до мети, якої прагнули досягнути.
49. Відповідно, було порушення статті 8 Конвенції.
«Алєксанян проти Росії» (Aleksanyan v Russia), 46468/06, 22 грудня 2008 року.
217. Суд свідомий того, що «детально вмотивувати [постанову на обшук] в термінових випадках може виявитися важко»... Однак Суд зауважує, що на момент обшуку офіційне розслідування ділових операцій керівництва ЮКОСа тривало впродовж майже трьох років. Від самого початку розслідування вповноважені органи мали б знати, що в 1998-1999 роках, коли, як стверджується, були скоєні злочини, заявник був керівником правового управління «ЮКОСа» і міг би мати в своєму розпорядженні низку документів, електронних даних та інших доказів, що мають стосунок до розглядуваних подій. Отже, брак належного вмотивування і нечіткі формулювання постанови на обшук не можна пояснити терміновим характером ситуації.
218. Суд доходить висновку, що серйозні недоліки ордеру на обшук від 4 і 5 квітня 2006 року вже самі по собі дають достатні підстави для висновку, що обшук приміщень заявника проведено з порушенням статті 8 Конвенції.
b. Вилучення
«Раймондо проти Італії» (Raimondo v Italy), 12954/87, 22 лютого 1994 року.
24. Пан Раймондо оскаржував накладення 13 травня 1985 року арешту на шістнадцять об’єктів нерухомого майна і на шість транспортних засобів...
27. ... Суд визнав, що арешт був передбачений статтею 2 ter Закону 1965 року ... а його мета — не позбавити заявника майна, а лише заборонити користуватися ним ...
... відповідно до статті 2 ter Закону 1965 року, арешт, поза сумнівом, застосували як проміжковий захід, що має забезпечити — в разі необхідності — подальшу конфіскацію майна, яку вважають результатом незаконної діяльності. Такий захід виправданий загальними інтересами, і, якщо взяти до уваги надзвичайно небезпечну економічну владу такої «організації», якою є мафія, не можна стверджувати, що накладення арешту на цій стадії провадження було непропорційне поставленій меті.
Отже, жодного порушення статті 1 Протоколу № 1 … за цим пунктом оскарження не встановлено.
«Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v Ukraine), 11901/02, 29 червня 2006 року.
51. ... замість відбору доказів, суттєвих для розслідування, вони вилучили всі документи з офісу та певні особисті речі, що належать заявнику, які не мали жодного стосунку до справи...
53. За таких обставин, Суд постановляє, що розглядуване втручання не здійснено «відповідно до закону» і, отже, було порушення статті 8.
c. Застосування сили
«Яллог проти Німеччини» (Jalloh v Germany) [GC], 54810/00, 11 липня 2006 року.
77. ... у цій же справі ще перед тим, як ухвалили й застосували оскаржуваний захід, було зрозуміло, що вуличний торговець, стосовно якого вона мала бути застосована, тримав ті наркотики в роті, а отже, не міг їх пропонувати на продаж у великій кількості ... Суд погоджується з тим, що надзвичайно важливим для слідчих було мати можливість визначити точну кількість і якість наркотиків, пропонованих до продажу. Однак він не переконаний, що примусове введення блювотного засобу було в цій справі необхідним, аби одержати докази. Органи переслідування могли просто дочекатися, доки наркотики вийдуть з організму заявника природнім шляхом. У цьому зв’язку має значення те, що багато інших держав — членів Ради Європи застосовують саме такий метод при розслідуванні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків...
82. Беручи до уваги всі обставини справи, Суд доходить висновку, що оскаржуваний захід сягнув мінімального рівня жорстокості, достатнього для того, щоб потрапити під дію статті 3 Конвенції. Органи влади зробили заявника об’єктом серйозного втручання в його право на фізичну й психічну недоторканність проти його волі. Вони примусили його до блювоти не з лікувальною метою, а задля здобуття доказів, які вони могли б так само дістати з застосуванням менш інвазивного методу. Спосіб, в який оскаржуваний захід застосовано, мав викликати у заявника почуття страху, тривоги й неповноцінності, що могли його образити і принизити його гідність. Окрім того, ця процедура була поєднана з ризиком для здоров’я заявника, зокрема й через те, що попередньо не було відповідного анамнезу. Хоч і не навмисно, цей захід застосували в спосіб, який заподіяв заявникові і фізичного болю, і душевних страждань. Отже, він зазнав нелюдського й принизливого для гідності, поводження на порушення статті 3 Конвенції.
«Кіґан проти Сполученого Королівства» (Keegan v United Kingdom), 28867/03, 18 липня 2006 року.
32. ... поліціянти отримали ордер мирового судді, заявивши йому під присягою, що у них є підстави думати, що доходи від пограбування перебувають за адресою, яку використовував один із підозрюваних у пограбуванні... Якщо б ця думка була правильною, то Суд не сумнівається, проникнення було б визнане за виправдане.
34. ... Суд не може погодитися з тим, що обмеження позовів про відшкодування збитків умовою наявність злого наміру є необхідним для захисту співробітників поліції при виконанні їхніх життєво важливих функцій — розслідуванні злочинів. Здійснення повноважень щодо втручання в сімейне й особисте життя має бути поставлене в розумні межі, щоб звести до мінімуму вплив таких заходів на гарантовану статтею 8 приватність особи, яка має значення для відчуття захищеності й добробуту... У справі, за обставинами якої фактично не здійснено елементарних заходів для перевірки наявності зв’язку між адресою і розслідуваним злочином, проведену в результаті цього операцію поліції, що дуже налякала й стурбувала заявників, вважати як таку, яка була дотримана відповідно до принципу пропорційності, не можна.
35. ... Цей висновок не означає, що всякий обшук, який завершується безрезультатно, не задовольняє критерій пропорційності, а лише невжиття розумних і доступних запобіжних заходів може бути причиною цього.
36. Суд доходить висновку, що в цій справі не забезпечено належного балансу і було порушення статті 8 Конвенції.
d. Знищення майна
«Сельчук і Аскер проти Туреччини» (Selçuk and Asker v Turkey), 23184/94 і 23185/94, 24 квітня 1998 року.
77. ... Він нагадує, що пані Сельджук і пан Аскер, яким на той час було, відповідно, 54 і 60 років, прожили в селі Ісламкой (Islamköy) усе своє життя. Їхні будинки і велику частку майна знищили співробітники сил безпеки, що позбавило заявників засобів для існування й змусило їх покинути своє село. Як видається, ця операція була наперед запланована й здійснена з презирством і зневагою до почуттів заявників. Їх заскочили зненацька, вони були змушені стояти і дивитися, як спалювали їхні домівки, заради особистої безпеки пані Сельджук і пана Аскера були вжиті недостатні застережні заходи, протести пані Сельджук були знехтувані, і ніякої допомоги їм потім не надано.
78. Якщо зважити, зокрема, на те, як зруйнували будинки заявників . і на їхні особисті обставини, то зрозуміло, що це мусило заподіяти їм страждань, досить гострих, щоб класифікувати дії сил безпеки як нелюдське поводження за змістом статті 3...
86. ... Не може бути жодного сумніву, що ці дії, окрім того, що вони спричинили порушення статті 3, були особливо серйозним й невиправданим втручанням в право заявників на повагу до їхнього приватного та сімейного життя і житла, а також на мирне користування своїм майном.
87. Отже, Суд встановлює факт порушення статті 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.
2. Медичний огляд тіла, включно з судово-медичним розтином (автопсією)
«Х. проти Нідерландів» (X v Netherlands), 8239/78, 4 грудня 1978 року, DR 16, 184.
Комісія вважає виправданим, щоб органи влади, виконуючи своє завдання, мали змогу застосовувати певні заходи до осіб, яких вони підозрюють у скоєнні злочину. Вона зазначає, що підпункт с) пункту 1 статті 5 Конвенції допускає в таких випадках навіть попереднє ув’язнення. Отже, з тим більшими підставами вона виявлятиме толерантне ставлення до незначних втручань на кшталт аналізу крові...
Комісія відзначає, що проти довільного або неналежного використання аналізу крові передбачено декілька гарантій... Аналіз крові можна проводити тільки за розпорядженням прокурора, його заступника або іншої уповноваженої на це посадової особи поліції. Указ про введення в дію (enabling decree), що супроводжує цей закон, також передбачає, що аналіз крові може робити тільки акредитований лікар, котрий може ... відмовитися від виконання аналізу з огляду на виняткові причини медичного характеру...
Отже, Комісія вважає, що законодавство Нідерландів з цього питання має на меті гарантувати захист суспільства і зокрема безпеку дорожнього руху та здоров’я інших людей. Тому, хоча примусовий аналіз крові можна вважати порушенням права на особисте життя за змістом пункту 1 статті 8, його можна так само вважати необхідним для захисту прав інших осіб за змістом пункту 2 тієї ж статті.
«Деврім Тюран проти Туреччини» (Devrim Turan v Turkey), 879/02, 2 березня 2006 року.
19. У цій справі Суд зауважує, що в перший і в останній день арешту заявниці її доправляли в пологовий будинок Токата (Tokat) на гінекологічне обстеження...
20. ... Припровадження в лікарню на гінекологічне обстеження могло спричиняти страждання заявниці. Однак, як визнано в прецедентній практиці Суду..., медичний огляд затриманих лікарем, що є судовим експертом, може виявитися важливою гарантією проти фальшивих обвинувачень в сексуальних домаганнях або жорстокому поводженні. Окрім того, зрозуміло, що коли заявниця відмовилася пройти гінекологічне обстеження, її до цього жодним чином не примушували, а лікарі утрималися від його проведення.
21. З огляду на викладене вище, Суд вважає, що сам той факт, що заявницю доставляли в лікарню на гінекологічне обстеження в перший і в останній дні її арешту не сягає мінімального рівня жорстокості, щоб становити принизливе для гідності, поводження за змістом статті 3 Конвенції.
«Акпінар і Алтюн проти Туреччини» (Akpinar and Altun v Turkey), 56760/00, 27 лютого 2007 року.
76. ... безперечно, вуха Сеїта Кюлекджі (Seyit Külekçi) і Доана Алтюна (Doğan Altun) було повністю чи частково відрізані до того, як їхні тіла повернули заявникам.
78. ... тіла були скалічені тоді, коли вони перебували в руках сил державної безпеки.
81. ...Суд змушений зробити висновок, що вуха Сеїта Кюлекджі і Доана Алтюна відрізали після їхньої смерті.
82. Усе ж таки Суд ніколи не застосовував статті 3 Конвенції в зв’язку з неповагою до трупа людини. Цей склад Палати погоджується з таким підходом, вважаючи, що властиве людині по її смерті зникає, й отже, заборона жорсткого поводження вже не застосовна до трупів, як у випадку мертвих тіл Сеїта Кюлекджі та Доана Алтюна, попри всю жорстокість відповідних актів.
83. З цього випливає, що статті 3 з цієї причини не порушено.
3. Психіатрична експертиза
«Ботка і Пая проти Австрії» (Botka and Paya v Austria), 15882/89, 29 березня 1993 року, DR 74, 48.
3. ... Комісія зауважує, що експерт С. підготував висновок про психічне здоров’я першого заявника в ході кримінального провадження проти пана Р., підозрюваного в шахрайських діях стосовно першого заявника та його брата. Обвинувачення проти пана Р., зокрема, порушувало питання про психічне здоров’я першого заявника.
Комісія відзначає, що для підготування розглядуваного висновку не вимагалось проведення якогось ґрунтовного обстеження першого заявника лікарем С. Зокрема, коли після призначення лікаря С. за експерта в жовтні 1988 року перший заявник відмовився від медичного огляду, жодних додаткових заходів, таких як примусові, не зроблено... Крім того, лікар С. супроводжував слідчого суддю з нагоди допиту першого заявника як свідка 1 лютого 1989 року, і тоді перший заявник не заперечував, а з власної волі відповідав також і на питання, які ставив експерт. Окрім того, експерт у своєму висновку від квітня 1989 року не встановив якихось негараздів, що стосувались би правоздатності першого заявника укладати угоди правового характеру.
За цих конкретних обставин, Комісія вважає, що призначення експерта С. для підготування експертизи з питань психічного здоров’я першого заявника не було виявом зневаги до права першого заявника на повагу до його особистого життя, відповідно до пункту 1 статті 8 ... Конвенції.
«Ворва проти Польщі» (Worwa v Poland), 26624/95, 27 листопада 2003 року.
82. Суд наголошує, що призначення психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану особи, обвинуваченої в скоєнні правопорушення, залишається необхідним заходом для захисту осіб, здатних учиняти правопорушення у стані часткової втрати своїх розумових здібностей. Проте органи державної влади зобов’язані переконатися, що такий захід не порушуватиме справедливого балансу, який належить підтримувати між правами особи, зокрема правом на повагу до приватного життя, і турботою про забезпечення належного відправлення правосуддя.
83. У цій справі, як визнав Суд, балансу не дотримано. Судові органи в межах територіальної юрисдикції одного суду викликали заявницю повістками для проходження психіатричної експертизи неодноразово і через короткі проміжки часу. Окрім цього, кілька разів після того, як вона приїздила до призначеного місця, її відправляли додому, кажучи, що на вказаний у повістці день ніхто про обстеження не домовлявся...
84. ... Суд, попри те, що заявниця була учасницею великої кількості спорів, вважає, що судові органи не діяли з належною обачністю. Тож втручання в користування заявницею своїм правом на повагу до її особистого життя було невиправданим.
4. Обстеження місця вчинення злочину за безпосередньої допомоги підозрюваного
«Демірай проти Туреччини» (Demiray v Turkey), 27308/95, 21 листопада 2000 року.
46. ... Суд зауважує, що органи влади, безумовно, були в змозі оцінити ризики, пов’язані з відвідуванням місця, де, як стверджувалося, був відповідний таємний склад зброї, хоча б тільки з огляду на делікатність ситуації на південному сході Туреччини. Згідно з картою-схемою, представленою урядом, Ахмет Демірай в момент вибуху перебував на відстані 1 м від складу зброї, тимчасом як двоє з жандармів, які його супроводжували, — за 30 м, а третій — 50 м, утворюючи рівнобедрений?! трикутник, в центрі якого був склад зброї... Через брак пояснень уряду причин такої організації дій, що неодмінно породжує серйозні сумніви, а також якихось вказівок з його боку на інші заходи, вжиті для захисту Ахмета Демірая, Суд може зробити лишень той висновок, що відповідні органи не вжили заходів, які, за обґрунтованою оцінкою, могли б, мабуть, захистити від того ризику, на який наразився чоловік заявниці.
47. Отже, Суд вважає, що відповідальність за загибель лежить і на державі. Тому, в цьому випадку було порушення статті 2 Конвенції.
5. Перехоплення повідомлень та прослуховування розмов
«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.
38. Суд зазначає, що, починаючи попереднє розслідування щодо заявника 15 березня 1984 року, суддя-слідчий Лауфенського районного суду також видав наказ про прослуховування його телефонних розмов ...
39. Немає сумніву в тому, що телефонне прослуховування було втручанням у приватне життя та кореспонденцію п. Люді.
Таке втручання не є порушенням Конвенції, якщо воно відповідає вимогам пункту 2 статті 8 ... Підставою для цього заходу були статті 171b та 171c Бернського кримінально-процесуального кодексу, які застосовуються ... навіть на попередньому етапі розслідування, коли є вагома підстава вважати, що готується вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, воно було призначене «запобігти злочинові», і Суд взагалі не має сумніву стосовно його необхідності в демократичному суспільстві.
«Копп проти Швейцарії» (Kopp v Switzerland), 23224/94, 25 березня 1998 року.
73. Водночас Суд вбачає суперечність між чітким текстом законодавства, яке захищає привілей на збереження адвокатської таємниці, коли адвокат перебуває під спостереженням як третя сторона, і практикою, якої дотримувалися в цій справі. Хоча в прецедентній практиці усталився загалом визнаний принцип, відповідно до якого привілей на збереження адвокатської таємниці поширюється тільки на відносини між адвокатом і його клієнтами, закон чітко не встановлює, як, за яких умов і хто визначатиме різницю між питаннями, безпосередньо пов’язаними з роботою юриста за дорученням сторони в судовому процесі, і тими, які стосуються діяльності поза межами його професійного адвокатського мандату.
74. Передовсім викликає, м’яко кажучи, здивування те, що на практиці це завдання має виконувати посадова особа поштової служби, яка є представником виконавчої влади, без контролю з боку незалежного судді, а надто в такій особливо делікатній сфері, як довірчі відносини між адвокатом і його клієнтами, що безпосередньо зачіпають права на захист.
75. Коротко кажучи, швейцарське право, писане чи неписане, не містить достатньо чітких вказівок щодо меж і способу здійснення дискреційних повноважень влади в цьому питанні. Тому-то пан Копп, як юрист, не користувався мінімальним ступенем захисту, якого вимагають принципи верховенства права в демократичному суспільстві. Тому було порушення статті 8.
6. Стеження з допомогою аудіовізуальних засобів
«P G і J H проти Сполученого Королівства» (P G and J H v United Kingdom), 44787/98, 25 вересня 2001 року.
38. Оскільки на відповідний момент часу жодних норм внутрішнього права, які б регулювали використання прихованих прослуховувачів, не було ..., то втручання в цьому випадку не здійснено «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції, тому було порушення статті 8...
62. ... Він вважає, що в разі, якщо записувач працює в приміщенні поліційної дільниці без відома або згоди відповідної особи, жодної істотної різниці не виникає. І в цій ситуації рівною мірою застосовується фундаментальний принцип, відповідно до якого норми внутрішнього права мають забезпечувати захист від свавілля і зловживань при використанні прихованих методів спостереження.
«Перрі проти Сполученого Королівства» (Perry v United Kingdom), 63737/00,17 липня 2003 року.
47. ... Суддя встановив недоліки в дотриманні поліцією пунктів D.2.11, D.2.15 і D.2.16 Процесуального кодексу [в частині фіксації та використання відеоматеріалів для ідентифікації], які головно виявилися в тому, що вони не запитали заявника про його згоду на відеозапис, не повідомили його ні про створення і використання останнього при процедурі впізнання, ні про його власні права при цьому (а саме щодо можливості перегляду відео, заперечення щодо його змісту і на інформацію про його право на присутність адвоката під час перегляду відеозапису свідками). У світлі цих висновків національних судів, Суд не може не зробити висновок, що захід, у тому вигляді, в якому він був здійснений щодо заявника, не відповідав вимогам національного законодавства.
«Ван Вондель проти Нідерландів» (Van Vondel v Netherlands), 38258/03, 25 жовтня 2007 року.
41. ... Заявник скаржився на порушення його права на недоторканність приватного життя, бо ряд його (телефонних) розмов із паном Р. був записаний останнім з допомогою записувачів, які Департамент внутрішніх розслідувань Національної поліції надав панові Р, також давши вказівки щодо суті розмови, яку слід вести з заявником...
53. Хоча Суд і розуміє практичні труднощі, на які наражається особа, котрій органи слідства не довіряють або котра побоюється, що вони їй не довіряють, при підтвердженні інформації, яку вона повідомляє таким органам, а також те, що з цієї причини такій особі, можливо, знадобиться технічна допомога з боку цих органів, проте він не може погодитися з тим, що надання такої допомоги з боку органів влади не регулюються нормами, спрямованими на забезпечення правових гарантій проти свавільних дій. Через це він вважає, що в тім, що стосується оскаржуваного втручання, заявник був позбавлений мінімального ступеня захисту, на який він мав право відповідно до принципу верховенства права в демократичному суспільстві.
54. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що оспорюване втручання було здійснене не «згідно з законом». Цього висновку Судові досить, щоб визнати порушення статті 8 Конвенції.
«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.
77. ... Представники уряду стверджували, що чинні правила щодо прослуховування телефонних розмов не застосовні до радіопередавачів і не можуть на них бути поширені за аналогією. Навпаки, вони підкреслювали відмінність між тими й другими, вказуючи, що для використання радіопередавачів судового дозволу не потрібно з тієї причини, що ця технологія виходить за межі застосування будь-якого з чинних нормативних актів. Отже, уряд вважає, що використання технологій, не згаданих в розділі 8 Закону про оперативно-розшукову діяльність, не підпадає під регулювання цього закону в разі застосування перехоплення.
78. Суд неодноразово заявляв, що коли мова йде про перехоплення повідомлень з метою поліційного розслідування, «закон має бути достатньо чітким в своїх формулюваннях, щоб давати громадянам відповідні вказівки щодо того, за яких обставин та на яких умовах органи держави уповноважені вдаватися до таких таємних і потенційно небезпечних способів посягання на їхнє право на повагу до особистого життя і кореспонденції»...
79. На думку Суду, ці принципи точно так же застосовні до використання і радіопередавачів, які за своїм характером та рівнем втручання практично тотожні телефон, які прослуховують.
80. У цій справі заявник у рамках процедури винесення й виконання постанови про прослуховування його розмови з В. не користувався майже ніякими гарантіями. Зокрема, дискреційне повноваження судових органів щодо винесення постанови про прослуховування не було обмежене жодною умовою, а обсяг і способи її виконання не були визначені; жодна інша конкретна гарантія передбачена не була. З огляду на відсутність конкретних норм, що передбачають такі гарантії, Суд не переконаний, що згадані вище вимоги, як стверджує уряд, задовольняли можливість для заявника ініціювати судове провадження з метою визнати «оперативний експеримент» протизаконними і клопотатися про виключення його результатів як незаконно отриманих доказів.
81. Звідси випливає, що за відсутності конкретних і детальних правил, застосування цього способу спостереження в рамках «оперативного експерименту» не супроводжувалося достатніми заходами захисту від різних можливих зловживань. Отож його застосування уможливлювало свавілля і не задовольняло вимоги законності.
82. Суд доходить висновку, що втручання в право заявника на повагу до особистого життя не було здійснене «згідно з законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.
7. Таємні агенти
«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.
40. ... в цій справі використання таємного агента ані саме по собі, ані в поєднанні з прослуховуванням телефонних розмов не зачепило приватне життя в контексті статті 8 ... Тоні брав участь в операції, пов’язаній з продажем 5 кілограмів кокаїну. Органи влади кантону, поінформовані німецькою поліцією, призначили співробітника поліції, який мав проникнути до широкої, як вони вважали, мережі наркоділків, що мали намір реалізувати наркотики у Швейцарії. Мета операції полягала в тому, щоб заарештувати торгівців після передання їм наркотиків. Відтак Тоні встановив контакт із заявником, який сказав, що він готовий продати йому 2 кілограми кокаїну вартістю в 200 000 швейцарських франків ... Від того моменту п. Люді повинен був знати, що він вчиняє кримінальне правопорушення, яке карають за статтею 19 Закону про наркотичні засоби, і, отже, піддавав себе ризикові наразитися на таємного співробітника поліції, завдання якого фактично полягало в його викритті.
«Тейшейра де Каштру проти Португалії» (Teixeira de Castro v Portugal), 25829/94, 9 червня 1998 року.
37. Передовсім Суд зауважує, що цей спір відрізняється від справи «Люді проти Швейцарії», в якій співробітник поліції діяв, склавши присягу, слідчому судді було відомо про його завдання, а швейцарські органи влади, діставши інформацію від німецької поліції, розпочали попереднє розслідування. Роль співробітника поліції обмежувалася його діями як таємного агента.
38. У цьому випадку ... уряд не твердив, що втручання офіцерів відбулося в рамках операції з протидії обігу наркотиків, дозвіл на яку дав і наглядав за якою суддя. Так само не виглядає, що компетентні органи мали вагомі підстави підозрювати в панові Тейшейра де Каштру торговця наркотиками; навпаки, він не мав судимостей і не перебував під попереднім слідством. Насправді він не був відомий працівникам поліції, які вступили з ним в контакт за посередництва В.С. і ТО. ... Крім того, наркотиків вдома у заявника не було, він їх отримав від третьої особи, яка, в свою чергу, отримала їх від іншої особи. Та й у рішенні Верховного суду ... не зазначено, що заявник мав під час його арешту при собі більше наркотиків, аніж той обсяг, про який його просили співробітники поліції, і тим самим не вийшов за межі тих дій, до яких його спонукувала поліція. На підтвердження доводів уряду про те, що заявник був схильний до скоєння правопорушень, жодних доказів немає. Неодмінним висновком із цих обставин є те, що два співробітники поліції не обмежилися переважно пасивним способом розслідуванням злочинної діяльності пана Тейшейра де Каштру, а впливали на нього, підбурюючи до вчинення правопорушення.
І нарешті, Суд зауважує, що національні суди в своїх рішеннях зазначали, що заявника засуджено головно на підставі заяв двох офіцерів поліції.
39. У світлі всіх цих міркувань, Суд дійшов висновку, що дії двох співробітників поліції вийшли за рамки дій таємних агентів, оскільки вони спровокували злочин, до того ж немає ніяких підстав вважати, що його було б скоєно без їхнього втручання. Це втручання та його застосування в оспорюваному кримінальному провадженні означає, що заявникові від самого початку відмовили в справедливому судовому розгляді. Відповідно, порушено пункт 1 статті 6.
«Калабро проти Італії» (Calabro v Italy) (ухв.), 59895/00, 21 березня 2002 року.
2. ... Суд, проте, відзначає, що ця справа відрізняється від «Тейшейра де Каштру»... Тут ... таємний агент лише повідомив, що готовий ввезти й продати дуже велику партію наркотиків ... відтак заявник з власної ініціативи зв’язався з Юрґеном (Jürgen), заплатив йому певну суму грошей і організував зустріч для постачання 46 кг кокаїну. Роблячи так, він показав, що причетний до міжнародного злочинного об’єднання наркоторговців (international drug-trafficking ring).
Крім того, як Суд щойно зауважив, свідчення таємних агентів не були вирішальним фактором у засудженні заявника. А ще заявникові в ході розгляду в кримінальному суді Мілана надали змогу поставити запитання іншим співробітникам поліції, які брали участь в розслідуванні, а також уточнити характер поліційної операції, яка привела до його арешту й застосованих процедур.
За цих обставин, він не може зробити висновок, що Юрґен своїми діями підбурював до вчинення правопорушення або що в іншому разі злочин не був би скоєний. Отже, Суд вважає, що Юрґен не вийшов за межі своєї функції як таємного агента ..., а тому заявник права на справедливий судовий розгляд позбавлений не був.
«Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v Lithuania) [GC], 74420/01, 5 лютого 2008 року.
63. ... Суд не може погодитися з такими аргументами. Національні органи влади не можуть зняти з себе відповідальності за дії співробітників поліції, просто заявивши, що, виконуючи поліційні функції, ті «діяли в статусі приватних осіб». Особливо важливо, щоб органи влади взяли на себе таку відповідальність з огляду на те, що початковий етап операції... проводився без якихось правових рамок або судової санкції. Окрім того, санкціонувавши моделювання й звільнивши А. З. від кримінальної відповідальності, органи влади заднім числом узаконили попередній етап і скористалися з його результатів.
64. Більше того, не надано жодних задовільних пояснень того, які причини або особисті мотиви змусили А. З. звернутися до заявника з власної ініціативи, без доведення своїх намірів до відома свого керівництва, або чому його не переслідували за його дії на цьому попередньому етапі...
65. З цього випливає, що йдеться про відповідальність литовських органів влади в рамках Конвенції за дії А. З. і В. С. ще до санкціонування моделювання...
67. Щоб переконатися, чи обмежилися А. З. і В. С. «переважно пасивним розслідуванням злочинної діяльності», Суд має взяти до уваги такі міркування. По-перше, немає жодного доказу того, що заявник раніше скоював які-небудь злочини, зокрема, пов’язані з корупцією. По-друге, як видно з записів телефонних дзвінків, всі зустрічі між заявником і А. З. відбувалися з ініціативи останнього, ... за посередництва контакту, встановленого на пропозицію А. З. і В. С., ... заявник явно зазнав грубого тиску з їхнього боку, який підштовхував його до злочинної діяльності, попри брак, окрім чуток, якихось об’єктивних доказів того, що він мав намір взяти участь у такій діяльності.
68. Ці міркування є достатніми, щоб Суд дійшов висновку, що дії відповідних осіб у цій справі вийшли за межі пасивного розслідування наявної злочинної діяльності.
«Мілінієнє проти Литви» (Miliniené v Lithuania), 74355/01, 24 червня 2008 року.
37. ... Жодного доказу того, що заявниця раніше вчиняла якісь правопорушення, зокрема злочини, пов’язані з корупцією, не було. Однак з ініціативою в цій справі виступив SŠ, приватна особа, який, зрозумівши, що заявниця вимагає хабар для досягнення сприятливих результатів у його справі, поскаржився в поліцію. Після цього поліціянти звернулися до заступника генерального прокурора, який санкціонував й здійснював відтак нагляд за подальшим розслідуванням, правовою основою якого була імітація моделі кримінальної поведінки (criminal conduct simulation model), що пропонувала SŠ імунітет від кримінального переслідування в обмін на забезпечення доказів проти особи, підозрюваної в учиненні правопорушення.
38. Зважаючи на те, що коли SŠ, розраховуючи на підтримку поліції, пропонував заявниці значні фінансові суми і отримав технічне обладнання для запису розмов між ними, то цілком зрозуміло, що поліція впливала на хід подій. Однак Суд не вважає, що роль поліції була неправомірною з огляду на її обов’язок здійснювати перевірку обвинувачень у скоєнні кримінальних злочинів і важливість протидії руйнівному впливові корупції в судових органах на верховенство права в демократичному суспільстві. Він так само не вважає, що роль поліції була визначальним чинником. Визначальним фактором була поведінка SŠ і заявниці. Суд у цьому сенсі погоджується, що, зваживши всі обставини, можна сказати, що співробітники поліції «долучилися» до кримінальної діяльності, а не ініціювали її. Їхні дії, отже, залишалися в межах роботи таємних агентів, а не агентів-провокаторів — із можливим порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції...
8. Зобов’язання надавати відомості
«Функе проти Франції» (Funke v France), 10828/84, 25 лютого 1993 року.
44. Суд вважає, що митна служба домоглася засудження пана Функе, щоб одержати деякі документи, наявність яких вона припускала, але повної впевненості щодо них не мала. Не маючи змоги чи бажання отримати їх якимсь іншим шляхом, вони спробували примусити заявника самому надати докази нібито скоєних ним правопорушень. Особливості митного права ... не можуть виправдати порушення права будь-кого, кому «висунуто кримінальні обвинувачення» (відповідно до самостійного значення цього вислову в статті 6), ... зберігати мовчанку або не давати свідчень проти себе.
«З. проти Фінляндії» (Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.
102. ... Мета ж полягала винятково в тому, щоб з’ясувати у її медичних консультантів, коли Х. довідався або дістав підстави підозрювати, що він — ВІЛ-інфікований. Їхні свідчення могли б у той час виявитися вирішальними при визначенні того, чи Х винуватий лише в злочинах на сексуальному ґрунті, чи в ще серйознішому злочині — простому вбивстві — у зв’язку з двома іншими правопорушеннями, вчиненими до 19 березня 1992 року, коли стали відомі позитивні результати аналізу на ВІЛ-інфекцію ...
103. ... за нормами фінського права вимагати від лікарів-консультантів заявниці свідчень щодо неї без її усвідомленої згоди можна лише в дуже обмежених випадках, а саме: у зв’язку зі слідством і обвинуваченням в серйозних кримінальних злочинах, караних не менш як шістьма роками позбавлення волі ... Оскільки лікарі-консультанти свідчити в поліції відмовилися, то була отримана санкція від судового органа — міського суду — на заслуховування їх як свідків у суді ... Допит відбувався за закритими дверима в міському суді, який заздалегідь розпорядився, щоб усі документи, зокрема протоколи свідчень, залишалися секретними ... Усіх, хто брав участь у процесі, зобов’язали дотримувати конфіденційного характеру цих матеріалів, а порушення цього зобов’язання могло б, відповідно до фінського права, служити підставою для притягнення до цивільної та (або) кримінальної відповідальності ...
Втручання в особисте й сімейне життя заявниці внаслідок оскаржуваних постанов, отже, було серйозно обмежене й супроводжувалося ефективними й відповідними гарантіями проти зловживань...
105. ... Суд робить висновок, що залучення лікарів-консультантів заявника до свідчення було достатньо вмотивоване обставинами справи й відповідало вимогам, продиктованим правомірною метою. Суд також переконався в тому, що між цими заходами й цілями було розумне співвідношення. Відповідно, порушення статті 8 не було ...
«Сервес проти Франції» (Serves v France), 20225/92, 20 жовтня 1997 року.
47. ... Зрозуміло, заявник міг побоюватись, щоб деякі із свідчень, які від нього, можливо, вимагали б дати слідчому судді, не стали самообвинуваченням. Тож було б припустимо, щоб він відмовився відповідати на якісь запитання, котрі б його, ймовірно, скеровували в такому напрямку.
Проте, як видно з підписаних заявником протоколів допитів, він на самому початку відмовився скласти присягу. А присяга є урочистою дією, якою відповідна особа зобов’язується перед лицем слідчого судді говорити, якщо скористатися формулюванням статті 103 Кримінально-процесуального кодексу, «всю правду і нічого, крім правди». Хоча обов’язок свідка скласти присягу й покарання, передбачені на випадок відмови від цього, містять елемент примусу, однак його призначення — забезпечити правдивість будь-яких наданих судді свідчень, а не присилувати свідків до них.
Інакше кажучи, штрафи, накладені на пана Сервеса, не були тим засобом, що примушував його свідчити проти себе, оскільки їх накладено ще до того, як такий ризик взагалі виник.
«Тирадо Ортіс і Лосано Мартин проти Іспанії» (Tirado Ortiz and Lozano Martin v Spain) (ухв.), 43486/98, 22 червня 1999 року.
2. ... Однак Суд вважає, що приписи іспанських законів у цій царині надихалися турботою й потребою захистити суспільство та, конкретніше кажучи, гарантувати безпеку дорожнього руху і захист здоров’я інших осіб. Отже, хоч обов’язкові проби на концентрацію алкоголю і можна вважати втручанням в особисте життя заявників відповідно до змістом пункту 1 статті 8 Конвенції, їх так само можна вважати необхідними для запобігання злочинам та захисту прав і свобод інших осіб. Звідси випливає, що цей пункт заяви має бути відхилений як вочевидь необґрунтований.
«Ве проти Австрії» (Weh v Austria), 38544/97, 8 квітня 2004 року.
54. Немає ніяких ознак того, що це так «суттєво позначилося» на заявникові, щоб вважати його тим, кому висунули «обвинувачення» — в його автономному значенні за змістом пункту 1 статті 6 — у злочинному перевищенні дозволеної швидкості руху ... Від нього вимагали надати інформацію як від зареєстрованого власника автомобіля. Більше того, він мав повідомити простий факт — а саме: хто був за кермом його автомобіля, і така інформація не мала характеру обвинувачення.
55. Окрім того, хоча насправді це не є вирішальним, Суд зауважує, що заявник не відмовлявся надати інформацію, але доводив свою невинуватість, заявляючи органам, що за кермом автомобіля на той час перебувала третя особа. Його покарали відповідно до частини 2 статті 103 Закону про автотранспортні засоби лише на підставі того, що він повідомив неточну інформацію, не зазначивши повну адресу особи. Він ніколи не стверджував ані в ході провадження в національних органах, ані в Суді, що він керував автомобілем на момент вчинення правопорушення.
56. Суд ... вважає, що в цій справі зв’язок між обов’язком заявника, згідно з пунктом 2 статті 130 Закону про автотранспортні засоби, повідомити персональні дані водія, який керував його автомобілем, і можливим його кримінальним переслідуванням за перевищення дозволеної швидкості залишається віддаленим і гіпотетичним. Однак без достатньо конкретного зв’язку з цим кримінальним переслідуванням застосування примусових повноважень (тобто накладення штрафу) задля отримання інформації не викликає спірного питання щодо права заявника зберігати мовчанку та привілею проти самообвинувачення.
«О’Галлоран і Френсіс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v United Kingdom) [GC], 15809/02 і 25624/02, 29 червня 2007 року.
57. ... Примус застосовано в зв’язку зі статтею 172 Закону про дорожній рух, яка покладає окремий обов’язок на зареєстрованого власника транспортного засобу за певних обставин надавати інформацію щодо водія цього засобу. Можна вважати, що ті, хто вирішує тримати легковий автомобіль і керувати ним, беруть на себе певні обов’язки і зобов’язання в рамках режиму регулювання, що стосується автотранспортних засобів, і в правовій системі Сполученого Королівства ці обов’язки охоплюють і зобов’язання в разі наявності підозр у вчиненні порушення правил дорожнього руху надати уповноваженим органам відомості про особу водія, який керував на той час автомобілем.
58. Ще одним елементом примусу, застосованого в цій справі, є обмежений характер розслідування, яке була вповноважена проводити поліція. Частину (2)(а) статті 172 застосовують тільки в тих випадках, коли водій транспортного засобу, як вважають, вчинив відповідне правопорушення, а також дозволяє поліції вимагати відомостей тільки «щодо особи водія»... Крім того, ... стаття 172 не дає санкції на тривале допитування щодо обставини, що, як стверджується, спричинили кримінальний злочин, а покарання, передбачене за відмову відповідати, є «помірним і не пов’язаним з позбавленням волі».
59. ... Щодо випадків застосування примусових заходів відповідно до статті 172 Закону 1988 року Суд зазначає, що, згідно з частиною 4 статті 172, не є правопорушенням дії, передбачені в частині (2)(а)статті 172, якщо власник транспортному засобу доведе, що він не знав і не міг, виявляючи розумну обачність, знати, хто був водієм транспортного засобу. Отже, це правопорушення не передбачає абсолютної відповідальності, а ризик дістати неправдиві зізнання є незначним.
60. Що ж до того, як були використані отримані свідчення, то заява пана О’Галлорана про те, що водієм його машини був він, була прийнята як доказ цього факту на підставі частини 1 статті 12 Закону про порушників правил дорожнього руху 1988 року..., і він був законно засуджений за перевищення дозволеної швидкості. Органам обвинувачення треба було ще довести, не маючи обґрунтованого сумніву, факт учинення правопорушення в звичайному порядку, в тому числі з дотриманням гарантій проти використання ненадійних доказів і доказів, отриманих під тиском або внаслідок інших неправомірних засобів (проте не враховуючи опротестування прийнятності свідчень відповідно до статті 172), до того ж обвинувачуваний міг би, якщо побажає, свідчити і викликати свідків. Знову ж таки ... особа водія є лише однією ознакою складу такого правопорушення як перевищення дозволеноїшвидкості, і в основному провадженні немає й мови про засудження винятково на підставі інформації, отриманої згідно з частиною (2)(а) статті 172.
61. Оскільки пан Френсіс відмовився свідчити, то їх не можна було використати в основному провадженні, власне, основне провадження навіть і не розпочинали. Питання про використання свідчень у кримінальному процесі не виникало, бо його відмову свідчити не використовували як доказ: сама вона є складом злочину...
62. Зважаючи на всі обставини справи, разом з особливим характером спірного режиму регулювання та обмеженим характером інформації, надання якої вимагали у попередженні за статтею 172 Закону про дорожній рух 1988 року, Суд вважає, що основа права заявників зберігати мовчанку і їхнього привілею проти самообвинувачення не була позбавлена юридичної сили.
«Воскейл проти Нідерландів» (Voskuil v Netherlands), 64752/01, 22 листопада 2007 року.
66. ... Заявник був зобов’язаний назвати своє джерело з двох причин: по-перше, щоб захистити доброчесність поліції Амстердама, а по-друге, щоб забезпечити обвинуваченим справедливість судового розгляду...
67. Суд не бачить необхідності розглядати у зв’язку з цим питання про те, чи може за якихось умов обов’язок Договірної Сторони забезпечити справедливий судовий розгляд виправдати примушування журналіста розкрити своє джерело. Хоч би якою потенційно важливою для кримінального провадження була інформація, яку апеляційний суд прагнув одержати від заявника, ніщо йому не заважало розглянути по суті обвинувачення, висунуті трьом підсудним. Він, як видається, мав можливість використати свідчення інших свідків замість інформації, яку він прагнув отримати від заявника... Отже, ця підстава, висунута для обґрунтування оскарженого втручання, не була значущою для справи.
9. Зобов’язання нерозголошення щодо зібраних доказів
«З. проти Фінляндії» (Z v Finland), 22009/93, 25 лютого 1997 року.
111. Щодо оскаржуваного відкриття широкого доступу до розглядуваних відомостей медичного характеру, починаючи з 2002 року, Суд відзначає, що наказ про встановлення десятирічного терміну нерозголошення не відповідає побажанням або інтересам сторін у судовому процесі, які всі без винятку клопотали про триваліший термін...
112. Суд не переконаний, що призначаючи термін на десять років, національний суд надав достатнього значення інтересам заявниці. Слід пам’ятати, що внаслідок оприлюднення відповідної інформації на судовому процесі без її згоди, її право на повагу до особистого й сімейного життя вже зазнало серйозного втручання. Подальше втручання, якого б вона зазнала, якщо медичні відомості про неї стали б надбанням гласності через десять років, не мало б підстав, які б можна було визнати за достатні, щоб переважати її інтерес у збереженні медичних відомостей конфіденційними протягом тривалішого часу. Якщо рішення дозволити такий доступ до цих матеріалів, починаючи з 2002 року, буде виконане, то це дорівнюватиме непропорційному втручанню в її право на повагу до її особистого й сімейного життя на порушення статті 8...
«Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v Ukraine), 11901/02, 29 червня 2006 року.
57. У цьому випадку національний суд надіслав запит і отримав з психіатричної лікарні конфіденційну інформацію про психічний стан і відповідне медичне лікування заявника. Цю інформацію в подальшому оприлюднив суддя для сторін та інших осіб, присутніх у судовій залі на публічних слуханнях.
58. Суд вважає, що подібні подробиці, безперечно, є інформацією, що стосується «особистого життя» заявника, і що розглядуваний захід призвів до розширення кола осіб, ознайомлених з цими подробицями. Отже, заходи, вжиті судом, є порушенням права заявника, гарантованого йому статтею 8 Конвенції ...
61. Варто зазначити, що апеляційний суд, переглянувши справу, дійшов висновку, що поводження судді суду першої інстанції з особистими даними заявника не відповідало спеціальному режимові щодо збирання, збереження, використання та поширення інформації про психічний стан... Більше того, Суд відмічає, що розглядувані деталі не могли вплинути на результат судового процесу (тобто встановлення того, чи стверджуване висловлювання було, і оцінку того, чи було воно наклепницьким; див. для порівняння «З проти Фінляндії», ...), запит Новозаводським судом інформації був непотрібним, оскільки інформація не була «важливою для розслідування, досудового слідства чи судового слухання», і, отже, був незаконним згідно зі статтею 6 Закону «Про психіатричну допомогу» 2000 року.
62. Суд вважає, що з причин, викладених вище, було порушення статті 8 Конвенції.
10. Зберігання доказів по закінченні слідства, пред’явленні обвинувачення
«Ван дер Вельден проти Нідерландів» (Van der Velden v Netherlands) (ухв.), 29514/05, 7 грудня 2006 року.
2. ... Що стосується збереження клітинного матеріалу і створення згодом профілю ДНК, Суд ... вважає, що, з огляду на спосіб, у який клітинний матеріал, зокрема, може, цілком імовірно, бути використаний в майбутньому, систематичне збереження цього матеріалу виходить за межі нейтральних відмінних ознак, таких як відбитки пальців, і є втручанням, достатнім для того, щоб становити посягання на право на повагу до приватного життя, закріплене в пункті 1 статті 8 Конвенції.
Крім того, Суд легко погоджується з тим, що створення і збереження профілів ДНК слугує законній меті запобігання злочинності та захисту прав і свобод інших осіб. Те, що ДНК не відігравала жодної ролі в розслідуванні та судовому розгляді справи про злочини, які скоїв заявник, факту скоєння злочину не міняє. Суд не вважає за необґрунтоване зобов’язувати проходити процедуру геномної «дактилоскопії» всіх осіб, які були засуджені за злочини певної тяжкості. Не є необґрунтованим також і те, щоб усі винятки з загального правила, потреба в установленні яких усе ж відчуватиметься, з метою уникнення невизначеності будуть сформульовані якомога вужче.
І нарешті, Суд вважає, що ці заходи можна визнати «необхідними в демократичному суспільстві». У зв’язку з цим він насамперед зауважує, що реєстрація геномної інформації, без усякого сумніву, зробила в останні роки значний внесок у боротьбу зі злочинністю. По-друге, слід зазначити, що оскаржене втручання, оскільки саме по собі було відносно незначним, може також принести певну користь і заявникові, бо внесення профілю його ДНК в національну базу даних дозволить швидко усувати його зі списку осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, в ході розслідування яких виявляють матеріал, що містить ДНК.
«С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S and Marper v United Kingdom) [GC], 30562/04 і 30566/04, 4 грудня 2008 року.
113. У цій справі в рамках кримінальних справ, порушених щодо першого заявника за підозрою в замаху на грабіж та другого заявника — у переслідуванні своєї партнерки, у заявників взяли відбитки пальців і зразки клітин ДНК та створили профілі їхніх ДНК. Ці дані зберігалися на основі законодавства, що дозволяє їхнє безстрокове збереження, попри виправдувальний вирок щодо першого заявника і припинення кримінального провадження щодо другого...
118. ... Матеріал може зберігатися незалежно від характеру й тяжкості злочину, у скоєнні якого особу спочатку підозрювали, або віку підозрюваного; відбитки пальців та зразки можна брати (і зберігати) в особи будь-якого віку, заарештованої у зв’язку з злочином, що підлягає обов’язковій реєстрації, (recordable offence), враховуючи малозначні правопорушення та такі, покарання за які не передбачає позбавлення волі (non-imprisonable offences). Термін збереження не є обмеженим, матеріал зберігається протягом невизначеного строку, незалежно від характеру і тяжкості злочину, в якому особа підозрюють. Окрім того, у виправданої особи дуже обмежені можливості домогтися вилучення даних із загальнодержавної бази даних або знищення матеріалу...; зокрема, немає положення, що передбачало б незалежну перевірку підстав для збереження відповідно до чітко визначених критеріїв, зокрема таких, як тяжкість вчиненого злочину, попередні арешти, вагомість підозр щодо особи і які-небудь інші особливі обставини...
121 ... Суд ... знову повторює, що навіть просте утримання та зберігання персональних даних органами державної влади, незалежно від способу їхнього отримання, слід розглядати як таке, що прямо впливає на пов’язані з приватним життям інтереси особи, незалежно від того, чи будуть ці дані використані надалі, чи ні...
122. ... Справді, збереження особистих даних заявників не можна прирівнювати до висловлення підозр. Утім їхнє відчуття, ніби до них не ставляться як до невинуватих, загострюється через те, що їхні дані зберігаються так само без обмеження строку, як і дані засуджених, тоді як дані тих, кого ніколи не підозрювали в учинені правопорушення, підлягають знищенню...
124. ... збереження даних незасуджених осіб може бути особливо шкідливим у випадку неповнолітніх — таких як перший заявник, — з огляду на їхнє особливе становище та важливість їхнього розвитку й інтеграції в суспільство ... Суд вважає, що захистові неповнолітніх від будь-якої шкоди, якої їй може бути завдано внаслідок збереження органами влади даних особистого характеру щодо них після їхнього виправдання у кримінальних справах, належить приділити особливої уваги. Суд поділяє думку Наффілдської ради (Nuffield Council) з приводу впливу, який справляє на молодих людей безстрокове збереження матеріалу їхніх ДНК, та зауважує стурбованість Ради стосовно того, що застосовувані правила призвели до того, що дані про молодих людей і представників етнічних меншин, які не були засуджені ні за які злочини, в базі даних мають непропорційно високу частку...
125. Насамкінець Суд вважає, що неконкретний характер повноважень щодо збереження відбитків пальців, зразків клітинного матеріалу і профілів ДНК осіб, підозрюваних в скоєнні злочинів, але не засуджених за них — таких, як були застосовані у випадку цих заявників, не забезпечує справедливого балансу між конкурентними суспільними і приватними інтересами, і що держава-відповідач переступила всякі прийнятні межі розсуду у зв'язку з цим. Отже, оскаржуване збереження є непропорційним втручанням у право заявників на повагу до приватного життя і не може бути визнаним за необхідне в демократичному суспільстві.
V. ДОПИТ
1. Право на правову допомогу
«Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v United Kingdom), 18731/91, 8 лютого 1996 року.
66. ... згідно з наказом, на початку допитів у поліції перед обвинуваченим постає основна дилема стосовно його захисту. Якщо він вирішить мовчати, щодо нього можуть бути зроблені негативні висновки відповідно до положень цього наказу. З іншого боку, якщо обвинувачений віддасть перевагу тому, щоб порушити мовчання під час допитів, він наражається на ризик зашкодити своєму захистові, при цьому не обов’язково усунувши можливість того, що стосовно нього будуть зроблені негативні висновки.
За таких умов поняття справедливості, закріплене в статті 6, вимагає, щоб обвинувачений мав можливість скористатися допомогою захисника вже на початкових етапах допитів у поліції. Відмова в доступі до адвоката упродовж перших 48 годин поліційних допитів у ситуації, коли правам захисту може бути завдано непоправної шкоди, — хоч би яким було виправдання для такої відмови, — є несумісною з правами обвинуваченого, які надає йому стаття 6...
68. І справді, як це підкреслив уряд, коли заявник зміг проконсультуватися зі своїм адвокатом, йому порадили продовжувати мовчати, і впродовж судового розгляду заявник вирішив не давати свідчень і не викликати свідків від свого імені. Однак Суд не зобов’язаний робити припущення, якою була б реакція заявника чи якою була б порада захисника, якби в доступі до нього не відмовили на цьому початковому етапі. За таких обставин на заявникові, безперечно, позначилася відмова в доступі до захисника та втручання у права захисту, що випливало з цієї відмови. Думка Суду щодо зроблених висновків не змінює цього...
70. Отже, було порушення пункту 1 у поєднанні з пунктом 3 (c) статті 6 Конвенції стосовно відмови заявникові в доступі до захисника упродовж перших 48 годин тримання в поліції.
«Бреннан проти Сполученого Королівства» (Brennan v United Kingdom), 39846/98,16 жовтня 2001 року.
47. ... після спірного 24-годинного періоду в доступі до адвоката заявникові більше не відмовляли. Той факт, що адвокат приїхав на зустріч зі своїм клієнтом лише через день по тому, не був наслідком якось перешкод з боку органів влади...
48. ... під час допиту заявника співробітниками поліції протягом 24 годин відтермінування залучення захисника ніяких інкримінаційних зізнань він не зробив. Перші такі зізнання він зробив під час допиту в другій половині дня 22 жовтня 1990 року, коли йому більше не відмовляли в можливості звернутися до свого адвоката. Так само не зроблено будь-яких висновків із тверджень чи умовчання з боку заявника під час перших 24 годин, як це було в справі «Джон Мюррей». Суть скарги заявника полягає не в тому, що йому відмовили в отриманні консультації юриста, яка б дала йому можливість зробити вибір між мовчанням і участю в поліційних допитах, а в тому, що він дав інкримінаційні свідчення після закінчення періоду відстрочки та прибуттям прибуття свого адвоката. Отже, Суд не переконаний, що відмову в доступі впродовж цього початкового періоду можна за таких обставин розглядати як порушення прав заявника за пунктами 1 та 3 (с) статті 6 Конвенції.
«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року.
131. Велика палата не бачить підстав не погодитися з висновком Палати про те, що недоступ заявника до адвоката під час його тримання під вартою в поліції негативно позначилося на його праві на захист. Велика палата згідна з мотивуванням Палати, а саме:
«... У цій справі заявника, який перебував під вартою в поліції в Туреччині протягом майже семи днів — з 16 лютого 1999 року по 23 лютого 1999 року — допитували співробітники сил безпеки, прокурор і суддя Суду національної безпеки. Упродовж цього періоду він не дістав жодної юридичної допомоги і зробив кілька заяв, що могли свідчити проти нього, які згодом мали стати найважливішим елементом обвинувального висновку та аргументів обвинувача і основним чинником, що сприяв його засудженню.
... Щодо того, чи відмовився заявник від свого права на допомогу адвоката, Суд зауважує, що наступного дня після арешту його адвокат в Туреччині, пан Ферідун Джелік (який вже мав дійсну довіреність), запросив дозвіл на його відвідання. Однак їхати панові Джеліку завадили співробітники сил безпеки. Крім того, 22 лютого 1999 року шістнадцятеро юристів, яких найняла сім’я заявника, звернулися з клопотанням по дозвіл на зустріч із заявником до Суду національної безпеки, проте 23 лютого 1999 року влада їхнє клопотання відхилила.
... За цих обставин, Суд вважає, що відмова в доступі до адвоката протягом такого тривалого періоду, в становищі, коли правам на захист може бути завдано непоправної шкоди, є згубним для прав на захист, які обвинуваченому належить забезпечити в силу статті 6...»
«Салдуз проти Туреччини» (Salduz v Turkey) [GC], 36391/02, 27 листопада 2008 року.
54. ... Суд підкреслює важливість стадії розслідування для підготування процесу кримінального розгляду справи, оскільки докази, здобуті на цьому етапі, визначають межі, в яких інкриміноване правопорушення розглядатимуть у суді ... Водночас на цій стадії провадження обвинувачений часто опиняється в особливо вразливому становищі, яке посилюється ще й через те, що кримінально-процесуальне законодавство має тенденцію до постійного ускладнення, особливо в частині норм, що регулюють збір та використання доказів. У більшості випадків компенсувати належним чином цю вразливість можна лише допомогою з боку юриста, чиє завдання полягає, між іншим, і в тому, щоб сприяти дотриманню права обвинуваченого не свідчити проти самого себе. Це право дійсно передбачає, що обвинувачення в межах кримінальної справи намагатиметься довести свою версію щодо обвинуваченого, не вдаючись до доказів, здобутих за допомогою методів примусу чи утиску, що нехтують волею обвинуваченого... Доступ до адвоката на ранній стадії є частиною процесуальних гарантій, на які Суд звертатиме особливу увагу, досліджуючи питання про те, чи не позбавила процедура самої суті привілей проти самообвинувачення... У зв’язку з цим Суд також бере до уваги рекомендації КЗК ..., в яких Комітет неодноразово заявляв, що право затриманого на доступ до правової допомоги є однією з основних гарантій проти жорстокого поводження. Будь-який виняток із здійснення цього права має бути чітко визначений, а його застосування обмежене в часі. Ці принципи стають особливо необхідними у випадках серйозних обвинувачень, бо ж у демократичних суспільствах саме тоді, коли йдеться про можливість призначення найсуворіших покарань, дотримання права на справедливий судовий розгляд має забезпечуватися в максимально можливому ступені.
55. Виходячи з цього, Суд вважає, що для того, щоб право на справедливий судовий розгляд залишалося досить «практичним і ефективним» ... пункт 1 статті 6 вимагає, щоб доступ до адвоката зазвичай був забезпечений, починаючи з першого допиту підозрюваного поліцією, якщо тільки не доведено, що з врахуванням конкретних обставин справи є неспростовні підстави для обмеження цього права. Навіть тоді, коли якісь неспростовні підстави дозволяють, як виняток, виправдати відмову в доступі до адвоката, таке обмеження — хоч би чим виправдане — не може надмірно перешкоджати обвинуваченому в його правах за статтею 6... Загалом правам на захист буде завдано непоправної шкоди в тому разі, якщо обвинувальні свідчення, дані під час допитів у поліції без доступу до адвоката, будуть використані з метою засудження.
«Пановтс проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.
67. Суд зауважує, що на той час заявникові було 17 років...
68. ... Суд вважає, що, враховуючи вразливе становище обвинуваченого неповнолітнього, та ту нерівність сил, з якою він стикається в силу самої суті кримінального провадження, його власна або заявлена за його дорученням відмова від важливого права за статтею 6, може бути прийнята лише в тому разі, якщо її виражено в недвозначній формі після того, як уповноважені органи вжили всіх обґрунтованих заходів, аби забезпечити, щоб він або вона цілком усвідомили свої права на захист та були в змозі оцінити, наскільки це можливо, наслідки своєї поведінки...
70. ... поводження органів влади із заявником було різним — то з ним поводились як із неповнолітнім, звертаючись до його батька, щоб той пояснив усю серйозність справи і описав наявні докази проти заявника, то звертались як до особи, яку можна допитувати за відсутності його опікуна, не повідомляючи йому про його право радитися з адвокатом, перш ніж давати якісь свідчення. Ані заявник, ані його батько не були належно поінформовані про права заявника на юридичне представництво перед тим, як заявника почали допитувати. Крім того, ні батькові заявника не запропонували супроводжувати заявника під час його першого допиту, ні будь-якій іншій особі, яка була б у змозі допомогти заявникові зрозуміти процесуальні дії. Самому заявникові не було повідомлено про те, що він може зустрітися з адвокатом, перш ніж повідомляти поліції про будь-що і перш ніж у нього будуть візьмуть письмові свідчення.
71. З урахуванням викладеного вище, Суд вважає, що заявник, з огляду на його вік, навряд чи усвідомлював, що він має право на юридичне представництво, перш ніж давати будь-які свідчення поліції. Крім того, з огляду на брак допомоги з боку адвоката або його опікуна, він навряд чи міг розумно оцінити наслідки свого рішення йти без допомоги адвоката на допит у межах кримінального провадження, пов’язаного з розслідуванням убивства...
72. ... перешкоди на шляху ефективного здійснення права на захист можна було б подолати, якщо б національні органи влади, усвідомлюючи заявникові труднощі, активно б подбали про те, щоб він зрозумів, що він, за потреби, може клопотати про призначення адвоката безкоштовно... А пасивний підхід органів влади за цих обставин виявився очевидно недостатнім, щоб вони виконали своє позитивне зобов’язання надати заявникові необхідну інформацією, що вможливила б йому доступ до адвоката.
73. Відповідно, Суд вважає, що ненадання достатньої інформації про право заявника порадитися з адвокатом до допиту в поліції, а надто з огляду на те, що він на той час був неповнолітнім та під час допиту не діставав допомоги з боку свого опікуна, є порушенням заявникових прав на захист. Окрім того, Суд робить висновок, що ні заявник, ні його батько, котрий діяв від імені заявника, від права заявника мати юридичного представника до його допиту в чіткій і недвозначній формі не відмовлялися.
74. ... Суд зазначає, що заявникові, згідно з внутрішнім законодавством, повідомили, що він не був зобов’язаний що-небудь говорити, коли він робити цього не бажає, а те, що він скаже, може бути оформлене на письмі і представлене як доказ в ході подальшого провадження. Суд доходить висновку, що, враховуючи обставини цієї справи, в якій заявник був неповнолітнім та доставлений для допиту без свого законного опікуна та без надання йому інформації про його право вимагати юридичного представництва та бути ним забезпеченим перед тим, як його допитуватимуть, навряд чи простого попередження, сформульованого так, як передбачає внутрішнє законодавство, було досить, щоб він міг достатньою мірою зрозуміти характер своїх прав.
75. І нарешті, Суд вважає, що хоч заявник міг брати участь у змагальному процесі, в якому його представляв вибраний ним самим адвокат, природа шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення належної правової процедури на стадії досудового розгляду, в подальшому провадженні, в ході якого його визнання розглядали як добровільне і визнали тому прийнятним доказом, усунута так і не була.
76. У зв’язку з цим Суд зауважує, що хоч добровільність свідчень заявника, які він дав невдовзі після свого арешту, була оскаржена і стала предметом окремого провадження в межах основного судового процесу, і хоч вони були не єдиним доказом, на який опиралося засудження заявника, усе ж вони були вирішальним для перспектив його захисту і становили важливий елемент, покладений в основу його обвинувального вироку. У цьому зв’язку показово, що Верховний суд дійшов висновку про те, що заявник незмінно, впродовж усього розгляду в першій інстанції, намагався спростувати свої початкові свідчення, і цей підхід мав значний вплив на оцінку судом вірогідності його свідчень.
77. У світлі викладених вище міркувань Суд робить висновок про те, що було порушення підпункту с) пункту 3 статті 6 в поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції з огляду на відсутність правової допомоги заявникові на початковій стадії допитів у поліції.
«Яременко проти України» (Yaremenko v Ukraine), 32092/02,12 червня 2008 року.
86. Суд зауважує, що у справі, яка розглядається, рішення про визнання заявника винним у вчиненні злочину 1998 року ґрунтувалося головно на його зізнанні, яке слідчі здобули за відсутності захисника і від якого заявник відмовився вже наступного дня і відмовлявся згодом, починаючи з березня 2001 року.
87. Суд також висловлює занепокоєння щодо обставин, за яких відбувався перший допит заявника стосовно злочину 1998 року... Одна з підстав для забезпечення представництва в обов’язковому порядку є серйозність злочину, у вчиненні якого підозрюють відповідну особу, і, отже, ймовірність призначення їй покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У цій справі правоохоронні органи, здійснюючи розслідування за фактом насильницької смерті особи, порушили кримінальну справу за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричини смерть, а не за фактом вбивства. Перша кваліфікація стосувалась менш тяжкого злочину і тому не вимагала обов’язкового забезпечення юридичного представництва підозрюваного. Негайно після здобуття зізнання у вчиненні злочину кваліфікацію змінили на вбивство, у вчиненні якого обвинуватили заявника.
88. Суд вражений тим фактом, що внаслідок заходів, до яких вдалися органи влади, заявник не зміг скористатися перевагами обов’язкового представництва і опинився в ситуації, в якій, як він стверджував, його примусили відмовитися від свого права на захисника та свідчити проти себе. При цьому слід нагадати, що заявник мав захисника в іншому кримінальному провадженні, яке на той час тривало проти нього, та все ж відмовився від свого права мати представника під час допиту стосовно іншого злочину. Ці обставини дають вагомі підстави припускати наявність певної прихованої мети в попередній кваліфікації злочину. Той факт, що зізнання у вчиненні злочину здобуто від заявника за відсутності захисника, і те, що заявник одразу відмовився від свого зізнання, коли захисник вже був присутній, свідчать про уразливість його становища та реальну потребу у відповідній юридичній допомозі, якої його фактично позбавили 1 лютого 2001 року завдяки тому способу, в який слідчий райвідділу міліції застосував свої дискреційні повноваження стосовно кваліфікації розслідуваного злочину.
89. Що стосується усунення захисника О. Х. від справи 2 лютого 2001 року, то аргумент уряду про те, що це зроблено тільки у відповідь на клопотання заявника, навряд чи видається таким, що заслуговує на довіру, оскільки про це в самій постанові про усунення його від участі у справі не згадується, а у відповідних листах прокурорів клопотання заявника згадується лише як додаткова підстава.
90. Суд зауважує: той факт, що кожен із двох інших захисників, які представляли заявника, бачив його лише один раз і тільки під час допиту і що до допиту ніхто з них із заявником не бачився, найімовірніше свідчить про символічний характер їхніх послуг. Суд вважає, що спосіб, у який захисника усунули від участі у справі, та підстави, якими пояснили це рішення, а також у зв’язку зі стверджуваним браком юридичних підстав для такого заходу, викликають серйозні сумніви щодо справедливості всього провадження у цій справі. Суд бере до уваги й той факт, що захисникові дозволили повернутися до участі у справі в червні 2001 року без будь-якого натяку на те, що стверджуваних підстав для його усунення вже нема.
91. Отже, порушено пункт 3(с) статті 6 Конвенції.
2. Право зберігати мовчання
«Гіні і Макґіннесс проти Ірландії» (Heaney and McGuinness v Ireland), 34720/97, 21 грудня 2000 року.
53. ... коли в ході згаданих опитувань поставили вимоги на підставі статті 52, то потім їм фактично повідомили, що коли вони не пояснять своїх дій в зазначені відрізки часу, їм загрожуватиме шестимісячне тюремне ув’язнення.
55. Отже, Суд робить висновок, що «міра примусу», застосована до заявників в силу статті 52 Закону 1939 року з метою змусити їх надати пояснення в зв’язку з обвинуваченнями, висунутими проти них на підставі цього чинного тоді Закону, позбавила самої суті їхній привілей проти самообвинувачення та їхнє право зберігати мовчанку.
58. ... Суд вважає, що міркування безпеки і підтримання громадського порядку, на які посилається уряд, не можуть виправдати норму, що позбавляє сили саму основу права заявника зберігати мовчанку і не свідчити проти самого себе, що їм гарантує пункт 1 статті 6 Конвенції.
59. Тому він робить висновок про порушення права заявника не відповідати на запитання і права не свідчити проти самого себе, гарантовані статтею пунктом 1 статті 6 Конвенції.
А ще, з огляду на тісний зв’язок, який в цьому контексті є між цими правами, гарантованими пунктом 1 статті 6 Конвенції, та презумпцією невинуватості, гарантованою пунктом 2 статті 6 ..., Суд також вважає, що було порушення і вищезазначеного положення.
«Ван Вондел проти Нідерландів» (Van Vondel v Netherlands) (ухв.), 38258/03, 23 березня 2006 року.
1. ... Право не свідчити проти самого себе насамперед стосується поваги до виявленої волі обвинуваченого не відповідати на запитання, пов’язаними з кримінальним провадженням стосовно нього і використання в кримінальному переслідуванні відомостей, здобутих під примусом. Однак не кожен захід, застосований, щоб заохотити особу надати інформацію органам влади, належить розглядати як неправомірний примус. Само по собі воно не забороняє застосовувати примусові повноваженнями, вимагаючи від осіб надання відомостей, скажімо, про їхні фінансові активи, хоча їхнє ненадання й може тягти за собою покарання, ... або ж, як у контексті цієї справи, примусові повноваження вимагати від осіб надання відомостей парламентської слідчій комісії, оскільки було б важко собі уявити, як така комісія ефективно функціонувала б без таких повноважень.
... Заявника звинувачено й засуджено за неправдиве свідчення ПСК. Іншими словами, він збрехав або порушив присягу, надавши неправдиві відомості ПСК. І це не було прикладом вимушеного самообвинувачення в ПСК у зв’язку з правопорушенням, яке він учинив раніше, а складом злочину самим по собі. Цілком можливо, що заявник надав неправдиві свідчення, аби запобігти виявленню поведінки, що, як він собі уявляв, могла б бути кримінальною і спричинити судове переслідування. Проте право не відповідати на запитання і не давати свідчень проти самого себе не можна тлумачити як таке, що надає загальний імунітет щодо дій, мотивом яких є бажання уникнути розслідування. Отже, цей випадок — не один із тих, що стосуються використання примусово здобутої інформації в ході подальшого кримінального провадження. Отож, Суд і не вважає, що обставини цієї справи свідчать про яке-небудь порушення права не відповідати на запитання чи привілею від самообвинувачення або про те, що в кримінальному провадженні, відкритому щодо заявника, були ознаки несправедливості всупереч пунктові 1 статті 6 Конвенції.
«Яременко проти України» (Yaremenko v Ukraine), 32092/02,12 червня 2008 року.
78. Хоч уряд і стверджував, що право заявника зберігати мовчання гарантував національний закон, Суд бере до уваги той факт, що слідчий відсторонив захисника заявника від справи після того, як захисник порадив своєму клієнтові мовчати і не свідчити проти себе. Ця підстава чітко зазначена в постанові слідчого. Її також двічі згадують прокурори в своїх листах у відповідь на скарги захисника О. Х. В одному з цих листів ... також вказано на те, що захисник, порадивши клієнтові заявити про свою невинуватість і відмовитися від частини своїх попередніх зізнань, порушив норми професійної етики.
79. До того ж Суд вважає дивовижним той факт, що через два роки після подій заявник і С. дали досить докладні свідчення, які, на думку слідчого, не містили ніяких розбіжностей або суперечливих моментів. Такий ступінь узгодженості між свідченнями заявника і співобвинуваченого в його справі дають підстави для підозри, що їхні пояснення ретельно скоординували. Проте національні суди вважали такі детальні свідчення незаперечним доказом їхньої достовірності й використали їх як підставу для визнання заявника винуватим у скоєнні злочину 1998 року, попри те, що він давав свої свідчення за відсутності захисника і відмовився від них одразу після того, як з’явився захисник, вибраний на його власний розсуд, а також на те, що ці свідчення не підтверджувалися жодним іншим матеріалом. За таких обставин, є серйозні підстави припускати, що ці підписані заявником свідчення були здобуті всупереч його волі.
80. Зважаючи на наведене вище, а також на той факт, що адекватного розслідування тверджень заявника про здобуття його свідчень незаконними методами не проведено ..., Суд доходить висновку, що використання таких свідчень на судовому розгляді порушило право заявника на мовчання та право не свідчити проти себе.
81. Отже, у зв’язку з цим порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Див. також BV.1 вище.
3. Незаконні методи допиту
а. Катування
«Селмуні проти Франції» (Selmouni v France) [GC], 25803/94, 28 липня 1999 року.
102. Суд погоджується, що п. Селмуні завдано великої кількості ударів. Хоч яким би був стан його здоров’я, можна передбачити, що така сила ударів, спричинить значний біль. Крім того, удар не обов’язково залишає видимий слід на тілі. Однак з медичного висновку лікаря Ґарньє від 7 грудня 1991 року ... можна судити, що сліди насильства, якого зазнав пан Селмуні, вкривали майже все його тіло.
103. Суд також бере до уваги, що заявника тягали за волосся; що його змушували бігти по коридору, а поліціянти стояли з обох боків і підставляли підніжки; що його змусили стати на коліна перед молодою жінкою, якій хтось сказав: «Дивись, зараз почуєш, як хтось заспіває»; що один поліціянт показав йому пеніс, кажучи: «Ну ж, смокчи!», а тоді помочився на нього, і що йому погрожували паяльною лампою, а потім шприцом ... Крім того, Суд, зауважуючи насильницький характер згаданих дій, не може не відзначити, що такі дії були огидними й образливими для будь-кого, незалежно від умов.
104. На завершення Суд наголошує, що згадані вище події не були обмежені лише одним із періодів тримання під вартою в відділку поліції, коли підвищена напруженість чи емоції могли спричинити — хоча й не можуть виправдати — такі надмірності. Чітко встановлено, що пан Селмуні зазнав неодноразових і тривалих нападів із погрозою застосування насильства упродовж багатьох днів допиту ...
105. Зважаючи на ці обставини, Суд переконаний, що, розглянуте в цілому фізичне й психологічне насильство, вчинене щодо особи заявника, завдало йому «сильного» болю й страждань, та було особливо тяжким і жорстоким. Таке поводження слід розцінювати як катування за змістом статті 3 Конвенції.
«Елджі і інші проти Туреччини» (Elçi and Others v Turkey), 23145/93,13 листопада 2003 року.
640. Суд зауважує, що нема розбіжностей у твердженнях заявників про те, що Тахіра Елджі, Ніязі Джема, Мерала Даніша Бешташа і Хюсніє Олмеза ображали, били, роздягали догола й обливали зі шланга крижаною водою...
646. У світлі обставин цієї справи в цілому, Суд вважає за встановлене, що заявники ... в період їхнього тримання під вартою з листопада по грудень 1993 року зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю й страждань та було особливо серйозним і немилосердним на порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як катування за змістом цієї статті.
«Менешева проти Росії» (Menesheva v Russia), 59261/00, 9 березня 2006 року.
48. Заявниця зазначала, що 13 лютого 1999 року її заарештували в спосіб, що суперечить статті 3 Конвенції. Крім того, вона стверджувала, що по прибутті у відділення її побили співробітники міліції, які її допитували, а пізніше того ж дня — співробітники міліції, коли вона відмовилася пустити їх у свою квартиру. Вона заявила, що дістала численні забої й подряпини, а також почувала себе через таке поводження заляканою. Вона також заявила, що їй потім не надали жодної медичної допомоги...
59. Оскаржувані дії мали за мету збудити в заявниці такі почуття страху, болю й неповноцінності, що могли її принизити та, ймовірно, придушити її здатність до фізичного й психічного опору. Так чи інакше, Суд повторює, що застосування до позбавленої волі особи фізичної сили, що не викликане її власними діями, принижує людську гідність і загалом є порушенням її права, закріпленого статтею 3 Конвенції...
60. ... Послідовність подій також вказує на те, що цей біль і страждання були їй заподіяні навмисне, зокрема, з метою змусити її дати відомості щодо Л. ...
61. Щоб оцінити серйозність «болю й страждань», завданих заявниці, Суд має зважити всі обставини справи, такі як тривалість жорстокого поводження, його фізичні й психологічні наслідки, а, у певних випадках, також і стать, вік і стан здоров’я потерпілого ... Суд відзначає, що на той час заявниці було лише 19 років і як дівчина, проти якої діяло кілька чоловіків-співробітників міліції, вона перебувала в особливо беззахисному становищі. Крім того, жорстоке поводження тривало кілька годин, протягом яких її двічі побили й піддали іншим формам сильного фізичного й морального впливу.
62. За цих обставин Суд, враховуючи сам факт жорстокого поводження, а також його цілі й серйозність, доходить висновку, що таке поводження можна прирівняти до катування за змістом статті 3 Конвенції.
b. Нелюдське і таке, що принижує гідність поводження
«Рибіч проти Австрії» (Ribitsch v Austria), 18896/91, 4 грудня 1995 року.
29. Заявник стверджував, що ушкодження, які він мав після його звільнення з-під варти, зокрема забої на внутрішньому і зовнішньому боці правої руки ... мали єдину причину, а саме: жорстоке поводження з боку співробітників поліції, які його допитували і які, спочатку грубо його ображаючи, неодноразово накидалися на нього з погрозами, аби схилити його до визнання...
38. Суд... повторює: потреби розслідування та незаперечні труднощі, з якими пов’язана боротьба зі злочинністю, не можуть виправдовувати запровадження обмежень на гарантії захисту, що мають бути надані щодо фізичної недоторканності осіб ...
39. У цій справі ушкодження, які дістав пан Рибіч, свідчать, що він зазнав жорстокого поводження, яке сягало рівня одночасно і нелюдського, і принизливого для його гідності.
«Яґер проти Нідерландів» (Jager v Netherlands) (ухв.), 39195/98,14 березня 2000 року.
3. ... Суд відзначає в цій справі, що 14 і 15 січня 1995 року заявника піддано «Zaanse verhoormethode». Зважаючи на характерні особливості цієї методики допиту і спосіб, у який вона була застосована в справі заявника, Суд вважає, що з психологічного боку цей метод є занадто витонченим й, отже, небажаним у зв’язку з кримінальним розслідуванням, оскільки він є очевидно спрямованим на досягнення — через формування шляхом психічної стимуляції атмосфери близькості між підозрюваним і слідчими — оптимального рівня комунікації і внаслідок цього спонукає допитувану особу, виходячи з її суб’єктивної оцінки взаємин як довірчих, довіритися слідчим, аби звільнитися від психічно обтяжливих спогадів.
Суд не вважає встановленим той факт, що застосування цього методу заподіяло заявникові такої міри психічного болю й страждань, щоб дорівнювати нелюдському поводженню за змістом статті 3 Конвенції. Тому Суд не може визнати, що ця методика допиту як така або спосіб, у який її застосовано в цьому випадку, сягає того мінімального рівня жорстокості, який дозволив би застосувати статтю 3 Конвенції.
1. Право на правову допомогу
«Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v United Kingdom), 18731/91, 8 лютого 1996 року.
66. ... згідно з наказом, на початку допитів у поліції перед обвинуваченим постає основна дилема стосовно його захисту. Якщо він вирішить мовчати, щодо нього можуть бути зроблені негативні висновки відповідно до положень цього наказу. З іншого боку, якщо обвинувачений віддасть перевагу тому, щоб порушити мовчання під час допитів, він наражається на ризик зашкодити своєму захистові, при цьому не обов’язково усунувши можливість того, що стосовно нього будуть зроблені негативні висновки.
За таких умов поняття справедливості, закріплене в статті 6, вимагає, щоб обвинувачений мав можливість скористатися допомогою захисника вже на початкових етапах допитів у поліції. Відмова в доступі до адвоката упродовж перших 48 годин поліційних допитів у ситуації, коли правам захисту може бути завдано непоправної шкоди, — хоч би яким було виправдання для такої відмови, — є несумісною з правами обвинуваченого, які надає йому стаття 6...
68. І справді, як це підкреслив уряд, коли заявник зміг проконсультуватися зі своїм адвокатом, йому порадили продовжувати мовчати, і впродовж судового розгляду заявник вирішив не давати свідчень і не викликати свідків від свого імені. Однак Суд не зобов’язаний робити припущення, якою була б реакція заявника чи якою була б порада захисника, якби в доступі до нього не відмовили на цьому початковому етапі. За таких обставин на заявникові, безперечно, позначилася відмова в доступі до захисника та втручання у права захисту, що випливало з цієї відмови. Думка Суду щодо зроблених висновків не змінює цього...
70. Отже, було порушення пункту 1 у поєднанні з пунктом 3 (c) статті 6 Конвенції стосовно відмови заявникові в доступі до захисника упродовж перших 48 годин тримання в поліції.
«Бреннан проти Сполученого Королівства» (Brennan v United Kingdom), 39846/98,16 жовтня 2001 року.
47. ... після спірного 24-годинного періоду в доступі до адвоката заявникові більше не відмовляли. Той факт, що адвокат приїхав на зустріч зі своїм клієнтом лише через день по тому, не був наслідком якось перешкод з боку органів влади...
48. ... під час допиту заявника співробітниками поліції протягом 24 годин відтермінування залучення захисника ніяких інкримінаційних зізнань він не зробив. Перші такі зізнання він зробив під час допиту в другій половині дня 22 жовтня 1990 року, коли йому більше не відмовляли в можливості звернутися до свого адвоката. Так само не зроблено будь-яких висновків із тверджень чи умовчання з боку заявника під час перших 24 годин, як це було в справі «Джон Мюррей». Суть скарги заявника полягає не в тому, що йому відмовили в отриманні консультації юриста, яка б дала йому можливість зробити вибір між мовчанням і участю в поліційних допитах, а в тому, що він дав інкримінаційні свідчення після закінчення періоду відстрочки та прибуттям прибуття свого адвоката. Отже, Суд не переконаний, що відмову в доступі впродовж цього початкового періоду можна за таких обставин розглядати як порушення прав заявника за пунктами 1 та 3 (с) статті 6 Конвенції.
«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року.
131. Велика палата не бачить підстав не погодитися з висновком Палати про те, що недоступ заявника до адвоката під час його тримання під вартою в поліції негативно позначилося на його праві на захист. Велика палата згідна з мотивуванням Палати, а саме:
«... У цій справі заявника, який перебував під вартою в поліції в Туреччині протягом майже семи днів — з 16 лютого 1999 року по 23 лютого 1999 року — допитували співробітники сил безпеки, прокурор і суддя Суду національної безпеки. Упродовж цього періоду він не дістав жодної юридичної допомоги і зробив кілька заяв, що могли свідчити проти нього, які згодом мали стати найважливішим елементом обвинувального висновку та аргументів обвинувача і основним чинником, що сприяв його засудженню.
... Щодо того, чи відмовився заявник від свого права на допомогу адвоката, Суд зауважує, що наступного дня після арешту його адвокат в Туреччині, пан Ферідун Джелік (який вже мав дійсну довіреність), запросив дозвіл на його відвідання. Однак їхати панові Джеліку завадили співробітники сил безпеки. Крім того, 22 лютого 1999 року шістнадцятеро юристів, яких найняла сім’я заявника, звернулися з клопотанням по дозвіл на зустріч із заявником до Суду національної безпеки, проте 23 лютого 1999 року влада їхнє клопотання відхилила.
... За цих обставин, Суд вважає, що відмова в доступі до адвоката протягом такого тривалого періоду, в становищі, коли правам на захист може бути завдано непоправної шкоди, є згубним для прав на захист, які обвинуваченому належить забезпечити в силу статті 6...»
«Салдуз проти Туреччини» (Salduz v Turkey) [GC], 36391/02, 27 листопада 2008 року.
54. ... Суд підкреслює важливість стадії розслідування для підготування процесу кримінального розгляду справи, оскільки докази, здобуті на цьому етапі, визначають межі, в яких інкриміноване правопорушення розглядатимуть у суді ... Водночас на цій стадії провадження обвинувачений часто опиняється в особливо вразливому становищі, яке посилюється ще й через те, що кримінально-процесуальне законодавство має тенденцію до постійного ускладнення, особливо в частині норм, що регулюють збір та використання доказів. У більшості випадків компенсувати належним чином цю вразливість можна лише допомогою з боку юриста, чиє завдання полягає, між іншим, і в тому, щоб сприяти дотриманню права обвинуваченого не свідчити проти самого себе. Це право дійсно передбачає, що обвинувачення в межах кримінальної справи намагатиметься довести свою версію щодо обвинуваченого, не вдаючись до доказів, здобутих за допомогою методів примусу чи утиску, що нехтують волею обвинуваченого... Доступ до адвоката на ранній стадії є частиною процесуальних гарантій, на які Суд звертатиме особливу увагу, досліджуючи питання про те, чи не позбавила процедура самої суті привілей проти самообвинувачення... У зв’язку з цим Суд також бере до уваги рекомендації КЗК ..., в яких Комітет неодноразово заявляв, що право затриманого на доступ до правової допомоги є однією з основних гарантій проти жорстокого поводження. Будь-який виняток із здійснення цього права має бути чітко визначений, а його застосування обмежене в часі. Ці принципи стають особливо необхідними у випадках серйозних обвинувачень, бо ж у демократичних суспільствах саме тоді, коли йдеться про можливість призначення найсуворіших покарань, дотримання права на справедливий судовий розгляд має забезпечуватися в максимально можливому ступені.
55. Виходячи з цього, Суд вважає, що для того, щоб право на справедливий судовий розгляд залишалося досить «практичним і ефективним» ... пункт 1 статті 6 вимагає, щоб доступ до адвоката зазвичай був забезпечений, починаючи з першого допиту підозрюваного поліцією, якщо тільки не доведено, що з врахуванням конкретних обставин справи є неспростовні підстави для обмеження цього права. Навіть тоді, коли якісь неспростовні підстави дозволяють, як виняток, виправдати відмову в доступі до адвоката, таке обмеження — хоч би чим виправдане — не може надмірно перешкоджати обвинуваченому в його правах за статтею 6... Загалом правам на захист буде завдано непоправної шкоди в тому разі, якщо обвинувальні свідчення, дані під час допитів у поліції без доступу до адвоката, будуть використані з метою засудження.
«Пановтс проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.
67. Суд зауважує, що на той час заявникові було 17 років...
68. ... Суд вважає, що, враховуючи вразливе становище обвинуваченого неповнолітнього, та ту нерівність сил, з якою він стикається в силу самої суті кримінального провадження, його власна або заявлена за його дорученням відмова від важливого права за статтею 6, може бути прийнята лише в тому разі, якщо її виражено в недвозначній формі після того, як уповноважені органи вжили всіх обґрунтованих заходів, аби забезпечити, щоб він або вона цілком усвідомили свої права на захист та були в змозі оцінити, наскільки це можливо, наслідки своєї поведінки...
70. ... поводження органів влади із заявником було різним — то з ним поводились як із неповнолітнім, звертаючись до його батька, щоб той пояснив усю серйозність справи і описав наявні докази проти заявника, то звертались як до особи, яку можна допитувати за відсутності його опікуна, не повідомляючи йому про його право радитися з адвокатом, перш ніж давати якісь свідчення. Ані заявник, ані його батько не були належно поінформовані про права заявника на юридичне представництво перед тим, як заявника почали допитувати. Крім того, ні батькові заявника не запропонували супроводжувати заявника під час його першого допиту, ні будь-якій іншій особі, яка була б у змозі допомогти заявникові зрозуміти процесуальні дії. Самому заявникові не було повідомлено про те, що він може зустрітися з адвокатом, перш ніж повідомляти поліції про будь-що і перш ніж у нього будуть візьмуть письмові свідчення.
71. З урахуванням викладеного вище, Суд вважає, що заявник, з огляду на його вік, навряд чи усвідомлював, що він має право на юридичне представництво, перш ніж давати будь-які свідчення поліції. Крім того, з огляду на брак допомоги з боку адвоката або його опікуна, він навряд чи міг розумно оцінити наслідки свого рішення йти без допомоги адвоката на допит у межах кримінального провадження, пов’язаного з розслідуванням убивства...
72. ... перешкоди на шляху ефективного здійснення права на захист можна було б подолати, якщо б національні органи влади, усвідомлюючи заявникові труднощі, активно б подбали про те, щоб він зрозумів, що він, за потреби, може клопотати про призначення адвоката безкоштовно... А пасивний підхід органів влади за цих обставин виявився очевидно недостатнім, щоб вони виконали своє позитивне зобов’язання надати заявникові необхідну інформацією, що вможливила б йому доступ до адвоката.
73. Відповідно, Суд вважає, що ненадання достатньої інформації про право заявника порадитися з адвокатом до допиту в поліції, а надто з огляду на те, що він на той час був неповнолітнім та під час допиту не діставав допомоги з боку свого опікуна, є порушенням заявникових прав на захист. Окрім того, Суд робить висновок, що ні заявник, ні його батько, котрий діяв від імені заявника, від права заявника мати юридичного представника до його допиту в чіткій і недвозначній формі не відмовлялися.
74. ... Суд зазначає, що заявникові, згідно з внутрішнім законодавством, повідомили, що він не був зобов’язаний що-небудь говорити, коли він робити цього не бажає, а те, що він скаже, може бути оформлене на письмі і представлене як доказ в ході подальшого провадження. Суд доходить висновку, що, враховуючи обставини цієї справи, в якій заявник був неповнолітнім та доставлений для допиту без свого законного опікуна та без надання йому інформації про його право вимагати юридичного представництва та бути ним забезпеченим перед тим, як його допитуватимуть, навряд чи простого попередження, сформульованого так, як передбачає внутрішнє законодавство, було досить, щоб він міг достатньою мірою зрозуміти характер своїх прав.
75. І нарешті, Суд вважає, що хоч заявник міг брати участь у змагальному процесі, в якому його представляв вибраний ним самим адвокат, природа шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення належної правової процедури на стадії досудового розгляду, в подальшому провадженні, в ході якого його визнання розглядали як добровільне і визнали тому прийнятним доказом, усунута так і не була.
76. У зв’язку з цим Суд зауважує, що хоч добровільність свідчень заявника, які він дав невдовзі після свого арешту, була оскаржена і стала предметом окремого провадження в межах основного судового процесу, і хоч вони були не єдиним доказом, на який опиралося засудження заявника, усе ж вони були вирішальним для перспектив його захисту і становили важливий елемент, покладений в основу його обвинувального вироку. У цьому зв’язку показово, що Верховний суд дійшов висновку про те, що заявник незмінно, впродовж усього розгляду в першій інстанції, намагався спростувати свої початкові свідчення, і цей підхід мав значний вплив на оцінку судом вірогідності його свідчень.
77. У світлі викладених вище міркувань Суд робить висновок про те, що було порушення підпункту с) пункту 3 статті 6 в поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції з огляду на відсутність правової допомоги заявникові на початковій стадії допитів у поліції.
«Яременко проти України» (Yaremenko v Ukraine), 32092/02,12 червня 2008 року.
86. Суд зауважує, що у справі, яка розглядається, рішення про визнання заявника винним у вчиненні злочину 1998 року ґрунтувалося головно на його зізнанні, яке слідчі здобули за відсутності захисника і від якого заявник відмовився вже наступного дня і відмовлявся згодом, починаючи з березня 2001 року.
87. Суд також висловлює занепокоєння щодо обставин, за яких відбувався перший допит заявника стосовно злочину 1998 року... Одна з підстав для забезпечення представництва в обов’язковому порядку є серйозність злочину, у вчиненні якого підозрюють відповідну особу, і, отже, ймовірність призначення їй покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У цій справі правоохоронні органи, здійснюючи розслідування за фактом насильницької смерті особи, порушили кримінальну справу за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричини смерть, а не за фактом вбивства. Перша кваліфікація стосувалась менш тяжкого злочину і тому не вимагала обов’язкового забезпечення юридичного представництва підозрюваного. Негайно після здобуття зізнання у вчиненні злочину кваліфікацію змінили на вбивство, у вчиненні якого обвинуватили заявника.
88. Суд вражений тим фактом, що внаслідок заходів, до яких вдалися органи влади, заявник не зміг скористатися перевагами обов’язкового представництва і опинився в ситуації, в якій, як він стверджував, його примусили відмовитися від свого права на захисника та свідчити проти себе. При цьому слід нагадати, що заявник мав захисника в іншому кримінальному провадженні, яке на той час тривало проти нього, та все ж відмовився від свого права мати представника під час допиту стосовно іншого злочину. Ці обставини дають вагомі підстави припускати наявність певної прихованої мети в попередній кваліфікації злочину. Той факт, що зізнання у вчиненні злочину здобуто від заявника за відсутності захисника, і те, що заявник одразу відмовився від свого зізнання, коли захисник вже був присутній, свідчать про уразливість його становища та реальну потребу у відповідній юридичній допомозі, якої його фактично позбавили 1 лютого 2001 року завдяки тому способу, в який слідчий райвідділу міліції застосував свої дискреційні повноваження стосовно кваліфікації розслідуваного злочину.
89. Що стосується усунення захисника О. Х. від справи 2 лютого 2001 року, то аргумент уряду про те, що це зроблено тільки у відповідь на клопотання заявника, навряд чи видається таким, що заслуговує на довіру, оскільки про це в самій постанові про усунення його від участі у справі не згадується, а у відповідних листах прокурорів клопотання заявника згадується лише як додаткова підстава.
90. Суд зауважує: той факт, що кожен із двох інших захисників, які представляли заявника, бачив його лише один раз і тільки під час допиту і що до допиту ніхто з них із заявником не бачився, найімовірніше свідчить про символічний характер їхніх послуг. Суд вважає, що спосіб, у який захисника усунули від участі у справі, та підстави, якими пояснили це рішення, а також у зв’язку зі стверджуваним браком юридичних підстав для такого заходу, викликають серйозні сумніви щодо справедливості всього провадження у цій справі. Суд бере до уваги й той факт, що захисникові дозволили повернутися до участі у справі в червні 2001 року без будь-якого натяку на те, що стверджуваних підстав для його усунення вже нема.
91. Отже, порушено пункт 3(с) статті 6 Конвенції.
2. Право зберігати мовчання
«Гіні і Макґіннесс проти Ірландії» (Heaney and McGuinness v Ireland), 34720/97, 21 грудня 2000 року.
53. ... коли в ході згаданих опитувань поставили вимоги на підставі статті 52, то потім їм фактично повідомили, що коли вони не пояснять своїх дій в зазначені відрізки часу, їм загрожуватиме шестимісячне тюремне ув’язнення.
55. Отже, Суд робить висновок, що «міра примусу», застосована до заявників в силу статті 52 Закону 1939 року з метою змусити їх надати пояснення в зв’язку з обвинуваченнями, висунутими проти них на підставі цього чинного тоді Закону, позбавила самої суті їхній привілей проти самообвинувачення та їхнє право зберігати мовчанку.
58. ... Суд вважає, що міркування безпеки і підтримання громадського порядку, на які посилається уряд, не можуть виправдати норму, що позбавляє сили саму основу права заявника зберігати мовчанку і не свідчити проти самого себе, що їм гарантує пункт 1 статті 6 Конвенції.
59. Тому він робить висновок про порушення права заявника не відповідати на запитання і права не свідчити проти самого себе, гарантовані статтею пунктом 1 статті 6 Конвенції.
А ще, з огляду на тісний зв’язок, який в цьому контексті є між цими правами, гарантованими пунктом 1 статті 6 Конвенції, та презумпцією невинуватості, гарантованою пунктом 2 статті 6 ..., Суд також вважає, що було порушення і вищезазначеного положення.
«Ван Вондел проти Нідерландів» (Van Vondel v Netherlands) (ухв.), 38258/03, 23 березня 2006 року.
1. ... Право не свідчити проти самого себе насамперед стосується поваги до виявленої волі обвинуваченого не відповідати на запитання, пов’язаними з кримінальним провадженням стосовно нього і використання в кримінальному переслідуванні відомостей, здобутих під примусом. Однак не кожен захід, застосований, щоб заохотити особу надати інформацію органам влади, належить розглядати як неправомірний примус. Само по собі воно не забороняє застосовувати примусові повноваженнями, вимагаючи від осіб надання відомостей, скажімо, про їхні фінансові активи, хоча їхнє ненадання й може тягти за собою покарання, ... або ж, як у контексті цієї справи, примусові повноваження вимагати від осіб надання відомостей парламентської слідчій комісії, оскільки було б важко собі уявити, як така комісія ефективно функціонувала б без таких повноважень.
... Заявника звинувачено й засуджено за неправдиве свідчення ПСК. Іншими словами, він збрехав або порушив присягу, надавши неправдиві відомості ПСК. І це не було прикладом вимушеного самообвинувачення в ПСК у зв’язку з правопорушенням, яке він учинив раніше, а складом злочину самим по собі. Цілком можливо, що заявник надав неправдиві свідчення, аби запобігти виявленню поведінки, що, як він собі уявляв, могла б бути кримінальною і спричинити судове переслідування. Проте право не відповідати на запитання і не давати свідчень проти самого себе не можна тлумачити як таке, що надає загальний імунітет щодо дій, мотивом яких є бажання уникнути розслідування. Отже, цей випадок — не один із тих, що стосуються використання примусово здобутої інформації в ході подальшого кримінального провадження. Отож, Суд і не вважає, що обставини цієї справи свідчать про яке-небудь порушення права не відповідати на запитання чи привілею від самообвинувачення або про те, що в кримінальному провадженні, відкритому щодо заявника, були ознаки несправедливості всупереч пунктові 1 статті 6 Конвенції.
«Яременко проти України» (Yaremenko v Ukraine), 32092/02,12 червня 2008 року.
78. Хоч уряд і стверджував, що право заявника зберігати мовчання гарантував національний закон, Суд бере до уваги той факт, що слідчий відсторонив захисника заявника від справи після того, як захисник порадив своєму клієнтові мовчати і не свідчити проти себе. Ця підстава чітко зазначена в постанові слідчого. Її також двічі згадують прокурори в своїх листах у відповідь на скарги захисника О. Х. В одному з цих листів ... також вказано на те, що захисник, порадивши клієнтові заявити про свою невинуватість і відмовитися від частини своїх попередніх зізнань, порушив норми професійної етики.
79. До того ж Суд вважає дивовижним той факт, що через два роки після подій заявник і С. дали досить докладні свідчення, які, на думку слідчого, не містили ніяких розбіжностей або суперечливих моментів. Такий ступінь узгодженості між свідченнями заявника і співобвинуваченого в його справі дають підстави для підозри, що їхні пояснення ретельно скоординували. Проте національні суди вважали такі детальні свідчення незаперечним доказом їхньої достовірності й використали їх як підставу для визнання заявника винуватим у скоєнні злочину 1998 року, попри те, що він давав свої свідчення за відсутності захисника і відмовився від них одразу після того, як з’явився захисник, вибраний на його власний розсуд, а також на те, що ці свідчення не підтверджувалися жодним іншим матеріалом. За таких обставин, є серйозні підстави припускати, що ці підписані заявником свідчення були здобуті всупереч його волі.
80. Зважаючи на наведене вище, а також на той факт, що адекватного розслідування тверджень заявника про здобуття його свідчень незаконними методами не проведено ..., Суд доходить висновку, що використання таких свідчень на судовому розгляді порушило право заявника на мовчання та право не свідчити проти себе.
81. Отже, у зв’язку з цим порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Див. також BV.1 вище.
3. Незаконні методи допиту
а. Катування
«Селмуні проти Франції» (Selmouni v France) [GC], 25803/94, 28 липня 1999 року.
102. Суд погоджується, що п. Селмуні завдано великої кількості ударів. Хоч яким би був стан його здоров’я, можна передбачити, що така сила ударів, спричинить значний біль. Крім того, удар не обов’язково залишає видимий слід на тілі. Однак з медичного висновку лікаря Ґарньє від 7 грудня 1991 року ... можна судити, що сліди насильства, якого зазнав пан Селмуні, вкривали майже все його тіло.
103. Суд також бере до уваги, що заявника тягали за волосся; що його змушували бігти по коридору, а поліціянти стояли з обох боків і підставляли підніжки; що його змусили стати на коліна перед молодою жінкою, якій хтось сказав: «Дивись, зараз почуєш, як хтось заспіває»; що один поліціянт показав йому пеніс, кажучи: «Ну ж, смокчи!», а тоді помочився на нього, і що йому погрожували паяльною лампою, а потім шприцом ... Крім того, Суд, зауважуючи насильницький характер згаданих дій, не може не відзначити, що такі дії були огидними й образливими для будь-кого, незалежно від умов.
104. На завершення Суд наголошує, що згадані вище події не були обмежені лише одним із періодів тримання під вартою в відділку поліції, коли підвищена напруженість чи емоції могли спричинити — хоча й не можуть виправдати — такі надмірності. Чітко встановлено, що пан Селмуні зазнав неодноразових і тривалих нападів із погрозою застосування насильства упродовж багатьох днів допиту ...
105. Зважаючи на ці обставини, Суд переконаний, що, розглянуте в цілому фізичне й психологічне насильство, вчинене щодо особи заявника, завдало йому «сильного» болю й страждань, та було особливо тяжким і жорстоким. Таке поводження слід розцінювати як катування за змістом статті 3 Конвенції.
«Елджі і інші проти Туреччини» (Elçi and Others v Turkey), 23145/93,13 листопада 2003 року.
640. Суд зауважує, що нема розбіжностей у твердженнях заявників про те, що Тахіра Елджі, Ніязі Джема, Мерала Даніша Бешташа і Хюсніє Олмеза ображали, били, роздягали догола й обливали зі шланга крижаною водою...
646. У світлі обставин цієї справи в цілому, Суд вважає за встановлене, що заявники ... в період їхнього тримання під вартою з листопада по грудень 1993 року зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю й страждань та було особливо серйозним і немилосердним на порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як катування за змістом цієї статті.
«Менешева проти Росії» (Menesheva v Russia), 59261/00, 9 березня 2006 року.
48. Заявниця зазначала, що 13 лютого 1999 року її заарештували в спосіб, що суперечить статті 3 Конвенції. Крім того, вона стверджувала, що по прибутті у відділення її побили співробітники міліції, які її допитували, а пізніше того ж дня — співробітники міліції, коли вона відмовилася пустити їх у свою квартиру. Вона заявила, що дістала численні забої й подряпини, а також почувала себе через таке поводження заляканою. Вона також заявила, що їй потім не надали жодної медичної допомоги...
59. Оскаржувані дії мали за мету збудити в заявниці такі почуття страху, болю й неповноцінності, що могли її принизити та, ймовірно, придушити її здатність до фізичного й психічного опору. Так чи інакше, Суд повторює, що застосування до позбавленої волі особи фізичної сили, що не викликане її власними діями, принижує людську гідність і загалом є порушенням її права, закріпленого статтею 3 Конвенції...
60. ... Послідовність подій також вказує на те, що цей біль і страждання були їй заподіяні навмисне, зокрема, з метою змусити її дати відомості щодо Л. ...
61. Щоб оцінити серйозність «болю й страждань», завданих заявниці, Суд має зважити всі обставини справи, такі як тривалість жорстокого поводження, його фізичні й психологічні наслідки, а, у певних випадках, також і стать, вік і стан здоров’я потерпілого ... Суд відзначає, що на той час заявниці було лише 19 років і як дівчина, проти якої діяло кілька чоловіків-співробітників міліції, вона перебувала в особливо беззахисному становищі. Крім того, жорстоке поводження тривало кілька годин, протягом яких її двічі побили й піддали іншим формам сильного фізичного й морального впливу.
62. За цих обставин Суд, враховуючи сам факт жорстокого поводження, а також його цілі й серйозність, доходить висновку, що таке поводження можна прирівняти до катування за змістом статті 3 Конвенції.
b. Нелюдське і таке, що принижує гідність поводження
«Рибіч проти Австрії» (Ribitsch v Austria), 18896/91, 4 грудня 1995 року.
29. Заявник стверджував, що ушкодження, які він мав після його звільнення з-під варти, зокрема забої на внутрішньому і зовнішньому боці правої руки ... мали єдину причину, а саме: жорстоке поводження з боку співробітників поліції, які його допитували і які, спочатку грубо його ображаючи, неодноразово накидалися на нього з погрозами, аби схилити його до визнання...
38. Суд... повторює: потреби розслідування та незаперечні труднощі, з якими пов’язана боротьба зі злочинністю, не можуть виправдовувати запровадження обмежень на гарантії захисту, що мають бути надані щодо фізичної недоторканності осіб ...
39. У цій справі ушкодження, які дістав пан Рибіч, свідчать, що він зазнав жорстокого поводження, яке сягало рівня одночасно і нелюдського, і принизливого для його гідності.
«Яґер проти Нідерландів» (Jager v Netherlands) (ухв.), 39195/98,14 березня 2000 року.
3. ... Суд відзначає в цій справі, що 14 і 15 січня 1995 року заявника піддано «Zaanse verhoormethode». Зважаючи на характерні особливості цієї методики допиту і спосіб, у який вона була застосована в справі заявника, Суд вважає, що з психологічного боку цей метод є занадто витонченим й, отже, небажаним у зв’язку з кримінальним розслідуванням, оскільки він є очевидно спрямованим на досягнення — через формування шляхом психічної стимуляції атмосфери близькості між підозрюваним і слідчими — оптимального рівня комунікації і внаслідок цього спонукає допитувану особу, виходячи з її суб’єктивної оцінки взаємин як довірчих, довіритися слідчим, аби звільнитися від психічно обтяжливих спогадів.
Суд не вважає встановленим той факт, що застосування цього методу заподіяло заявникові такої міри психічного болю й страждань, щоб дорівнювати нелюдському поводженню за змістом статті 3 Конвенції. Тому Суд не може визнати, що ця методика допиту як така або спосіб, у який її застосовано в цьому випадку, сягає того мінімального рівня жорстокості, який дозволив би застосувати статтю 3 Конвенції.
VI. ЗУПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ
1. Право не бути підданим переслідуванню в судовому порядку
«X. проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8233/78, 3 жовтня 1979 року, DR 17, 122.
66. Що ж до цієї справи, то 29 березня 1979 року представник сторони обвинувачення вирішив не домагатися судового розгляду трьох пунктів обвинувачення, які залишилися в обвинувальному висновку Ф., за умови, що вони залишаться в матеріалах справи після того, як обвинувачений зробив щодо другого пункту заяву про те, що раніше був засуджений за інкримінований злочин. Проте заявник, здається, дотримується думки, що незалежно від того, чи мало обвинувачення намір, чи ні, наполягати на розгляді цих обвинувачень у судовому порядку, він відповідно до пункту 1 статті, має беззастережне право на те, щоб питання про решту обвинувачень у цьому обвинувальному висновку було остаточно розв’язане визнанням його винуватим чи невинуватим.
67. Комісія, втім, вже раніше погодилась із тим, що мета, з якою пункт 1 статті 6 надає обвинуваченій особі право звертатися до суду, не полягає в тому, щоб кримінальну справу проти нього могли розглядати тоді, коли він вибере... До того ж, на думку Комісії, пункт 1 статті 6 Конвенції не можна тлумачити так, ніби вона не дозволяє обвинуваченню офіційно припинити кримінальне провадження або просто відмовитися від обвинувачень ...
«R. проти Сполученого Королівства» (R v United Kingdom) (ухв.), 33506/05, 4 січня 2007 року.
Що стосується припинення кримінального провадження у справі, то стаття 6 Конвенції не гарантує права на якийсь певний результат або ж на формальний акт засудження чи виправдання після того, як хтось буде обвинувачений… Зазвичай таке провадження завершується офіційним повідомленням обвинуваченого про те, що його більше не переслідуватимуть за цими обвинуваченнями, з чого можна було б зробити висновок, що становище цієї особи надалі не можна вважати таким, що на нього суттєво впливає таке провадження... Хоча це зазвичай є наслідком винесення виправдального або обвинувального вироку (у тому числі залишення в силі обвинувального вироку в порядку апеляції), ... провадження може завершитися внаслідок одностороннього рішення, ухваленого на користь обвинуваченого, в тому числі, коли орган обвинувачення офіційно вирішує відмовитись від кримінального переслідування і коли суддя припиняє розгляд, не виносячи ухвали. Не так давно Суд ухвалив, що кримінальне провадження було завершене, коли орган обвинувачення сповістив обвинуваченому про припинення провадження щодо нього ... і коли національний суд ухвалив про нездатність обвинуваченого постати перед судом через його психічне захворювання ..., хоча в обох випадках залишалася теоретична можливість того, що колись обвинуваченого усе ж можуть переслідувати за відповідними обвинуваченнями.
У цій справі Суд зауважує, що поліція вирішила не розпочинати кримінального переслідування, про що заявника й повідомили, а натомість йому винесли попередження? щодо злочинів, у скоєнні яких він зізнався. У цій справі належить з’ясувати те, чи була відмова від кримінального обвинувачення, чи питання про нього було фактично розв’язане.
У зв’язку з цим Суд звертається до трьох керівних критеріїв розв’язання питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень: класифікації справи за внутрішнім законодавством, характеру обвинувачення та покарання, що може бути призначене особі... Щодо першого з них він зазначає, що відповідно до внутрішнього законодавства попередження не є засудженням у кримінальному порядку. Що ж до другого, то попередження має, загалом, профілактичний характер і не ставить за мету відплату та стримування. І нарешті, при цьому не йдеться про штраф або обмеження волі. Заявникові в цій справі запропонували стати на облік і його направили до комісії у справах профілактики правопорушень серед підлітків, тобто вжито заходів, на думку Суду, превентивного характеру... Суд тому вважає, що попередження, застосоване до заявника, не було пов’язане з розв’язанням питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції. Воно так само не було пов’язане з будь-яким публічним офіційним проголошенням його винуватим у кримінальному злочині, що могло б порушувати пункт 2 статті 6.
2. Наведення мотивів рішення, що наводить на думку про вину
«Марціано проти Італії» (Marziano v Italy), 45313/99, 28 листопада 2002 року.
29. Вчиняючи так, суддя, який провадив попереднє розслідування, висловив припущення — наразі передбачуване, як на це вказав уряд, статтею 125 положень застосування кримінально-процесуального кодексу — про можливий результат, яким міг би завершитись судовий розгляд в разі, коли б справу передали судді-засідателю. Суддя обмежився зауваженням про те, що хоч були вірогідні мотиви підозрювати, що заявник вчинив правопорушення, яке було предметом спору, інші доводи переконували в тому, що у суді обвинувачення не мало б багато шансів досягти успіху. Крім того, він не обмежився лише зауваженням про той вплив, який судовий процес міг справити на Х., але й також надав характеру недостовірності окремим деталям, які повідомила Х. Насамкінець він підкреслив, що достовірність характеру заяв Х. може бути піддана сумніву.
30. На підставі цього Суд визнає, що суддя, який здійснював попереднє розслідування — і, до речі, знав про наявність спору між заявником та його колишньою дружиною — мав право вирішувати, керуючись власним сумлінням, в який спосіб він повинен був висловлювати свою думку щодо розвитку та завершення спору. Певно, він мав поставити перед собою питання про те, чи вжиті остаточні твердження були за своїм характером та рівнем такими, що можна було б розглядати як формулювання вини. Водночас, попри вжиті в розпорядженні від 17 квітня 1998 року визначення, Суд вважає, що в цьому рішенні відбито «стан недовіри» і не міститься констатації вини.
31. Тому слід розрізняти рішення, в яких відбито рішення про те, що відповідна особа є винною, від тих, які обмежуються констатацією підозри. Перші порушують презумпцію невинуватості, тоді як других під час численних розглядів визнавали такими, що відповідають духу статті 6 Конвенції...
32. За цих обставин, Суд не може дійти висновку про порушення презумпції невинуватості в цій справі.
3. Оспорювання постанови про поновлення переслідування
«Техедор Ґарсія проти Іспанії» (Tejedor Garcia v Spain), 25420/94,16 грудня 1997 року.
29. Заявник скаржився, що провадження проти нього було несправедливим, оскільки національні суди задовольнили клопотання прокурора про ухвалення постанови, якою було скасоване рішення щодо відмови від подальших дій майже через два місяці після закінчення триденного строку, передбаченого частиною 5 з позначкою 4 статті 789. 4 ...
32. ... Хоча клопотання прокуратури про скасування рішення було датоване 13 вересня 1990 року, національні суди не вважали цю обставину такою, що має значення для розв’язання питання про дату отримання матеріалів справи, і ухвалили, що точно встановити цю дату не можливо, при цьому немає нічого, щоб свідчило б про дату, коли це рішення було направлене прокуророві або коли він його фактично отримав ...
Як видно з викладеного вище, судам, отже, належало витлумачити положення частини 5 з позначкою 4 статті 789, ... за обставин, коли неможливо було точно встановити дату отримання.
33. На думку Суду, те, як слід тлумачити частину 5 з позначкою 4 статті 789 за таких обставин, є справою національних судів. Задоволення клопотання прокуратури майже через два місяці після ухвалення рішення про відмову від кримінального переслідування означало, що за нормами іспанського права рішення з цього питання не набуло характеру остаточного. Зважаючи на ці обставини, тлумачення національних судів не можна називати ні довільним чи необґрунтованим, ні таким, що кидає тінь на справедливість судового розгляду. Так само не можна сказати, ніби якесь питання може викликати рівність процесуальних можливостей сторін у цій справі.
34. Отже, жодного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.
1. Право не бути підданим переслідуванню в судовому порядку
«X. проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8233/78, 3 жовтня 1979 року, DR 17, 122.
66. Що ж до цієї справи, то 29 березня 1979 року представник сторони обвинувачення вирішив не домагатися судового розгляду трьох пунктів обвинувачення, які залишилися в обвинувальному висновку Ф., за умови, що вони залишаться в матеріалах справи після того, як обвинувачений зробив щодо другого пункту заяву про те, що раніше був засуджений за інкримінований злочин. Проте заявник, здається, дотримується думки, що незалежно від того, чи мало обвинувачення намір, чи ні, наполягати на розгляді цих обвинувачень у судовому порядку, він відповідно до пункту 1 статті, має беззастережне право на те, щоб питання про решту обвинувачень у цьому обвинувальному висновку було остаточно розв’язане визнанням його винуватим чи невинуватим.
67. Комісія, втім, вже раніше погодилась із тим, що мета, з якою пункт 1 статті 6 надає обвинуваченій особі право звертатися до суду, не полягає в тому, щоб кримінальну справу проти нього могли розглядати тоді, коли він вибере... До того ж, на думку Комісії, пункт 1 статті 6 Конвенції не можна тлумачити так, ніби вона не дозволяє обвинуваченню офіційно припинити кримінальне провадження або просто відмовитися від обвинувачень ...
«R. проти Сполученого Королівства» (R v United Kingdom) (ухв.), 33506/05, 4 січня 2007 року.
Що стосується припинення кримінального провадження у справі, то стаття 6 Конвенції не гарантує права на якийсь певний результат або ж на формальний акт засудження чи виправдання після того, як хтось буде обвинувачений… Зазвичай таке провадження завершується офіційним повідомленням обвинуваченого про те, що його більше не переслідуватимуть за цими обвинуваченнями, з чого можна було б зробити висновок, що становище цієї особи надалі не можна вважати таким, що на нього суттєво впливає таке провадження... Хоча це зазвичай є наслідком винесення виправдального або обвинувального вироку (у тому числі залишення в силі обвинувального вироку в порядку апеляції), ... провадження може завершитися внаслідок одностороннього рішення, ухваленого на користь обвинуваченого, в тому числі, коли орган обвинувачення офіційно вирішує відмовитись від кримінального переслідування і коли суддя припиняє розгляд, не виносячи ухвали. Не так давно Суд ухвалив, що кримінальне провадження було завершене, коли орган обвинувачення сповістив обвинуваченому про припинення провадження щодо нього ... і коли національний суд ухвалив про нездатність обвинуваченого постати перед судом через його психічне захворювання ..., хоча в обох випадках залишалася теоретична можливість того, що колись обвинуваченого усе ж можуть переслідувати за відповідними обвинуваченнями.
У цій справі Суд зауважує, що поліція вирішила не розпочинати кримінального переслідування, про що заявника й повідомили, а натомість йому винесли попередження? щодо злочинів, у скоєнні яких він зізнався. У цій справі належить з’ясувати те, чи була відмова від кримінального обвинувачення, чи питання про нього було фактично розв’язане.
У зв’язку з цим Суд звертається до трьох керівних критеріїв розв’язання питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень: класифікації справи за внутрішнім законодавством, характеру обвинувачення та покарання, що може бути призначене особі... Щодо першого з них він зазначає, що відповідно до внутрішнього законодавства попередження не є засудженням у кримінальному порядку. Що ж до другого, то попередження має, загалом, профілактичний характер і не ставить за мету відплату та стримування. І нарешті, при цьому не йдеться про штраф або обмеження волі. Заявникові в цій справі запропонували стати на облік і його направили до комісії у справах профілактики правопорушень серед підлітків, тобто вжито заходів, на думку Суду, превентивного характеру... Суд тому вважає, що попередження, застосоване до заявника, не було пов’язане з розв’язанням питання про обґрунтованість кримінальних обвинувачень за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції. Воно так само не було пов’язане з будь-яким публічним офіційним проголошенням його винуватим у кримінальному злочині, що могло б порушувати пункт 2 статті 6.
2. Наведення мотивів рішення, що наводить на думку про вину
«Марціано проти Італії» (Marziano v Italy), 45313/99, 28 листопада 2002 року.
29. Вчиняючи так, суддя, який провадив попереднє розслідування, висловив припущення — наразі передбачуване, як на це вказав уряд, статтею 125 положень застосування кримінально-процесуального кодексу — про можливий результат, яким міг би завершитись судовий розгляд в разі, коли б справу передали судді-засідателю. Суддя обмежився зауваженням про те, що хоч були вірогідні мотиви підозрювати, що заявник вчинив правопорушення, яке було предметом спору, інші доводи переконували в тому, що у суді обвинувачення не мало б багато шансів досягти успіху. Крім того, він не обмежився лише зауваженням про той вплив, який судовий процес міг справити на Х., але й також надав характеру недостовірності окремим деталям, які повідомила Х. Насамкінець він підкреслив, що достовірність характеру заяв Х. може бути піддана сумніву.
30. На підставі цього Суд визнає, що суддя, який здійснював попереднє розслідування — і, до речі, знав про наявність спору між заявником та його колишньою дружиною — мав право вирішувати, керуючись власним сумлінням, в який спосіб він повинен був висловлювати свою думку щодо розвитку та завершення спору. Певно, він мав поставити перед собою питання про те, чи вжиті остаточні твердження були за своїм характером та рівнем такими, що можна було б розглядати як формулювання вини. Водночас, попри вжиті в розпорядженні від 17 квітня 1998 року визначення, Суд вважає, що в цьому рішенні відбито «стан недовіри» і не міститься констатації вини.
31. Тому слід розрізняти рішення, в яких відбито рішення про те, що відповідна особа є винною, від тих, які обмежуються констатацією підозри. Перші порушують презумпцію невинуватості, тоді як других під час численних розглядів визнавали такими, що відповідають духу статті 6 Конвенції...
32. За цих обставин, Суд не може дійти висновку про порушення презумпції невинуватості в цій справі.
3. Оспорювання постанови про поновлення переслідування
«Техедор Ґарсія проти Іспанії» (Tejedor Garcia v Spain), 25420/94,16 грудня 1997 року.
29. Заявник скаржився, що провадження проти нього було несправедливим, оскільки національні суди задовольнили клопотання прокурора про ухвалення постанови, якою було скасоване рішення щодо відмови від подальших дій майже через два місяці після закінчення триденного строку, передбаченого частиною 5 з позначкою 4 статті 789. 4 ...
32. ... Хоча клопотання прокуратури про скасування рішення було датоване 13 вересня 1990 року, національні суди не вважали цю обставину такою, що має значення для розв’язання питання про дату отримання матеріалів справи, і ухвалили, що точно встановити цю дату не можливо, при цьому немає нічого, щоб свідчило б про дату, коли це рішення було направлене прокуророві або коли він його фактично отримав ...
Як видно з викладеного вище, судам, отже, належало витлумачити положення частини 5 з позначкою 4 статті 789, ... за обставин, коли неможливо було точно встановити дату отримання.
33. На думку Суду, те, як слід тлумачити частину 5 з позначкою 4 статті 789 за таких обставин, є справою національних судів. Задоволення клопотання прокуратури майже через два місяці після ухвалення рішення про відмову від кримінального переслідування означало, що за нормами іспанського права рішення з цього питання не набуло характеру остаточного. Зважаючи на ці обставини, тлумачення національних судів не можна називати ні довільним чи необґрунтованим, ні таким, що кидає тінь на справедливість судового розгляду. Так само не можна сказати, ніби якесь питання може викликати рівність процесуальних можливостей сторін у цій справі.
34. Отже, жодного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги