Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес

a. Порушення ЄКПЛ як умова

«N.C. проти Італії» (N C v Italy) [GC], 24952/94, 18 грудня 2002 року.

49. Суд повторює що положення частини 5 статті 5 буде дотримане в тому разі, якщо є можливість подати заяву на відшкодування в зв’язку з позбавленням волі всупереч умовам пунктів 1, 2, 3 чи 4...

61. ... Тож право на відшкодування, зазначене в пункті 5, передбачає, що попередньо національні інстанції або інститути Конвенції встановили порушення одного з цих інших пунктів.

b. Відсутність передбачення

«Сакік і інші проти Туреччини» (Sakik and Others v Turkey), 23878/94-23883/94, 26 листопада 1997 року.

60. ... Суд зазначає, що в матеріалах справи не наведено жодного прикладу того, щоб якийсь позивач, посилаючись на зазначені урядом положення, отримав відшкодування, про яке йдеться в пункті 5 статті 5.

Посилаючись, зокрема, на статтю 1 Закону № 466, Суд зазначає, ... що за винятком ситуації, — чого не було в цій справі, — коли особу не віддають під суд, або ухвалюють виправдувальний вирок чи звільняють від відповідальності після суду (п. 6), передумовою всіх випадків, у яких можна домагатися виплати відшкодування, відповідно до цього положення, є протиправне позбавлення волі. Однак оскаржуване тримання під вартою відповідало, як визнав уряд, турецькому законодавству.

Отже, забезпечення ефективного здійснення права, гарантованого пунктом 5 статті 5 Конвенції, не має достатньої міри визначеності...

61. Тож Суд відхиляє другу частину попередніх заперечень ряду і робить висновок, що пункт 5 статті 5 порушено.

«Кабальєро проти Сполученого Королівства» (Caballero v United Kingdom) [GC], 32819/96, 8 лютого 2000 року.

18. Заявник скаржився, що ... в зв’язку з цим він не мав забезпеченого санкцією права на відшкодування за змістом пункту 5 статті 5 Конвенції...

21. Суд приймає визнання з боку уряду факту порушення пунктів 3 і 5 статті 5 Конвенції в цій справі, в результаті чого він може право винести рішення про присудження заявникові справедливої сатисфакції відповідно до статті 41...

«Чітаєв і Чітаєва проти Росії» (Citayev and Chitayev v Russia), 59334/00, 18 січня 2007 року.

192. Суд нагадує, що частина 5 статті 5 Конвенції гарантує право на відшкодування тим, кого, як встановили національні органи або інститути Конвенції, тримали під вартою, порушуючи положення одного з пунктів статті 5 Конвенції ... і що загалом це право буде дотримане в тому разі, якщо є змога звернення за таким відшкодуванням...

193. У цій справі Суд передовсім нагадує про встановлені ним вище факти порушення пунктів 1 (с), 3 і 4 статті 5 і зазначає, що пункт 5 статті 5 є застосовним.

194. Він також зауважує, що, відповідно до національного законодавства, особа, яка була під вартою, може звернутися за відшкодуванням в разі закриття кримінальної справи через брак доказів причетності такої особи до інкримінованих правопорушень... У випадку заявників кримінальні справи проти них припиняли і знову двічі відкривали, а саме 9 жовтня і 23 листопада 2000 року, а також 20 січня 2001 і 29 жовтня 2003 року, відповідно. Навіть більше, після того, як провадження в справі відкрили востаннє, воно, як видно, не закрите і до цього часу.

195. У цьому зв’язку Суд вважає, що визнаний і урядом факт, що в Чечні не діяла судова система, принаймні до листопада 2000 року, а також те, що в кожному випадку жодна з постанов про закриття провадження в кримінальній справі щодо заявників не мала остаточної сили і кримінальну справу й дотепер не закрито, фактично не дали можливості заявникам звернутися з позовом про відшкодування за їхнє позбавлення волі за обставинами цієї справи.

196. Тому Суд відхиляє попереднє заперечення уряду у відповідній частині й постановляє, що було порушення частини 5 статті 5 Конвенції щодо розглянутого строку тримання заявників під вартою.

с. Відмова на підставі підозр

«Секаніна проти Австрії» (Sekanina v Austria), 13126/87, 25 серпня 1993 року

28. ... 30 липня 1986 року суд присяжних, засідаючи в Регіональному суді в Лінці, виправдав пан Секаніна своїм рішенням, що набуло характеру остаточного...

29. Попри це рішення, 10 грудня 1986 року Регіональний суд Лінца відхилив вимогу заявника про виплату відшкодування відповідно до пункту (1) (b) статті 2 Закону 1969 року... На його думку, і далі є ознаки винуватості пана Секаніни, що підкріплюють підозри щодо нього; він перерахував їх, спираючись на матеріали справи суду присяжних. Спірні докази, на його думку, ще можна вважати доводом на користь провини заявника. З протоколу наради присяжних Суд вивів, що вони його виправдали, витлумачивши сумніви на його користь...

Апеляційний суд Лінца докладно з’ясував підстави свого рішення від 25 лютого 1987 року. Він вважав, що частина (1) (Ь) статті 2 Закону 1969 року, згідно з якою право на відшкодування обмежується особами, які були не тільки виправдані, але з яких до того ж знято всі підозри, відповідає австрійській Конституції і пунктові 2 статті 6 ... Конвенції. У зв’язку з цим він не вважає себе зобов’язаним зважати на виправдувальний вирок суду присяжних. З іншого боку, він послався на своє власне рішення від 30 квітня 1986 року, яким давав санкцію на тримання під вартою протягом року ...; і побачив у ньому підтвердження серйозності підозр щодо заявника. Перелічивши всі докази проти пана Секаніни, які, на його думку, не були спростовані в ході судового розгляду, а також ретельно дослідивши свідчення різних свідків, він зробив такий висновок: «Колегія присяжних пристала на думку, що наявних підозр не досить для того, щоб винести вердикт про винуватість, проте не було жодного сумніву в тому, що розвіяти підозри при цьому не вдалося»...

30. Такі твердження — не підкріплені рішенням про виправдання заявника або протоколами наради присяжних — залишали й надалі сумніви як щодо невинуватості заявника, так і правильності вердикту суду присяжних. Попри наявність остаточного рішення, яким пана Секаніна виправдано, суди, які мали ухвалити рішення за позовом про відшкодування, здійснювали власну оцінку винуватості заявника на підставі матеріалів справи суду присяжних. Висловлювати підозри щодо невинуватості обвинуваченого допустимо доти, доки провадження у кримінальній справі не завершилося ухваленням рішення по суті висунутих обвинувачень. Однак посилатися на такі підозри після того, як виправдувальний вирок набере остаточної сили, не є допустимим. Отже, міркування регіонального суду Лінца і апеляційного суду Лінца є несумісним з принципом презумпції невинуватості.

31. Отже, було порушення пункту 2 статті 6...

«Гібберт проти Нідерландів» (Hibbert v Netherlands) (ухв.), 38087/97, 26 січня 1999 року.

Щодо наведених апеляційним судом мотивів відмови в задоволенні клопотання заявника відповідно до статті 89 Кримінально-процесуального кодексу, Суд відзначає, що апеляційний суд вирішив, ніби досудове ув’язнення заявника, з огляду на компроментаційні свідчення щодо його причетності до караних діянь за всіма пунктами звинувачення, було цілком обґрунтованим.

Суд вважає, що формулювання апеляційного суду цілком можна тлумачити як вказівку — що той і зобов’язаний був зробити, ухвалюючи рішення з клопотання заявника відповідно до статті 89 Кримінально-процесуального кодексу про відшкодування за період перебування в попередньому ув’язненні, вказати на існування обґрунтованих підозр щодо заявника. Навіть якщо і можна розглядати посилання на висновки апеляційного суду у рамках кримінального судочинства проти заявника як двозначні або незадовільні, Суд вважає, що апеляційний суд, по суті, обмежився зазначенням того, що була «обґрунтована підозра», що заявник «учинив правопорушення» (підпункт (c) пункту 1 статті 5 Конвенції).

Тому, Суд не може зробити висновок, що рішення апеляційного суду, ухвалені з клопотань заявника відповідно до статей 89 і 591а Кримінально-процесуального кодексу, відповідно, суперечили презумпції невинуватості, гарантованій заявникові пунктом 2 статті 6 Конвенції.

«Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium), 42914/98, 13 січня 2005 року.

25. Суд відзначає, що відмова апеляційної ради спиралася лише на те, що заявник не підкріпив своєї претензії на відшкодування поданням доказів своєї невинуватості. Хоча ця вимога виводилася з частини (1) (b) статті 28 Закону від 13 березня 1973 року, який прямо передбачає, що особа, справу щодо якої закрито провадженням, мусить встановити свою невинуватість, навівши з цією метою фактичні докази або подавши правові аргументи, проте вона, не будучи обмежена умовами чи застереженнями, ставить під сумнів невинуватість заявника. Він також дозволяє з сумнівом ставитися до правильності рішень судів, що здійснювали судове слідство, навіть попри зауваги в рішенні апеляційного ради про те, що докази проти заявника на момент, коли він постав перед цими судами, були визнані недостатніми для того, щоб його віддати під суд. Справді, висловлювати підозри щодо невинуватості обвинуваченого можна доти, доки провадження у кримінальній справі не завершилося ухваленням рішення по суті висунутих обвинувачень... і за нормами бельгійського права постанова про закриття справи провадженням припускає відновлення справи у разі появи нових доказів або нових обставин. Проте у межах провадження про відшкодування, відкритого після ухвалення остаточного рішення про закриття справи, не можна так просто перекладати тягар доказування. Вимога, щоб особа довела свою невинуватість, будучи свідченням того, що суд її вважає винуватою, не обґрунтована і виявляє ознаки порушення принципу презумпції невинуватості.

d. Відмова без слухання або наведення мотивів

«Ґеч проти Туреччини» (Göç v Turkey) [GC], 36590/97, 11 липня 2002 року.

50. Він зазначає, що суд присяжних в Каршияці (Karpyaka) міг на власний розсуд визначити суму відшкодування, присуджуваного заявнику, як тільки встановили, що його справа відповідає одній із підстав, перерахованих у статті 1 Закону № 466 ... Каршияцький суд присяжних узяв до відома всі скарги, викладені в петиції, поданій адвокатом заявника, і врахував низку особистих факторів, а саме: фінансовий та соціальний статус заявника і, зокрема, глибину душевних страждань, яких він зазнав під час тримання під вартою...

51. Хоч і правда, що факт та тривалість тримання заявника під вартою, а також його фінансове і соціальне становище можна було встановити на основі звіту, підготованого суддею-доповідачем, без необхідності заслуховувати заявника ..., але, оцінюючи душевні страждання, які заявник, за його твердженнями, зазнав, слід взяти до уваги різні на це погляди. На думку Суду, заявникові слід було дати можливість усно пояснити Каршияцькому судові присяжних, якої моральної шкоди йому заподіяло ув’язнення, пов’язане з горем і страхом. Особистий своєю суттю характер пережитого заявником і визначення належного рівня відшкодування вимагали того, щоб його заслухали. Не можна говорити про те, що ці питання мають технічний характер і могли б бути розглянуті відповідно лише на основі матеріалів справи. Навпаки, Суд вважає, що для здійснення правосуддя і відповідальності держави у справі заявника було б більше користі, якби йому надали право пояснити своє особисте становище на засіданні національного суду, відкритого для громадськості. Він також дотримується думки, що цей фактор важить більше, ніж міркування швидкості та ефективності, які, на думку уряду, закладені в основу Закону № 466.

52. З наведених вище причин Суд доходить висновку, що жодної виняткової обставини, яка могла б обґрунтувати відмову від проведення усних слухань, немає, а отже, пункт 1 статті 6 Конвенції порушено.

«Федотов проти Росії» (Fedotov v Russia), 5140/02, 25 жовтня 2005 року.

86. Як Суд установив у своїй ухвалі від 23 листопада 2004 року з питання прийнятності заяви, заявник подав правильно складену позовну вимогу про відшкодування збитків, заподіяних незаконним триманням під вартою. Але національні суди не стали її розглядати, попри усні й письмові заяви заявника та його представників. Більше того, Басманний районний суд, довільно встановивши обставини в справі, констатував у своєму рішенні, що заявника «фактично під варту не брали», всупереч численним доказам протилежного.

87. За цих обставин, Суд вважає, що заявникові відмовили в забезпеченому правовою санкцією праві на відшкодування за незаконне позбавлення волі і що було порушення пункту 5 статті 5 Конвенції.

е. Оцінка

«Енґель і інші проти Нідерландів (стаття 50)» (Engel and others v Netherlands), 5100/71, 5101/71, 5102/71, 5354/72 and 5370/72, 23 листопада 1976 року.

10. Пан Енґель був позбавлений волі за умов, що суперечили пункту 1 статті 5 ... Конвенції і були, крім того, несумісними, зважаючи на тривалість від двадцяти двох до тридцяти годин ..., зі статтею 45 згаданого Закону від 27 квітня 1903 року. Протягом цього періоду він зіткнувся з неприємними наслідками режиму суворого арешту. Отже, йому заподіяно моральної шкоди.

При оцінці цієї шкоди Суд не може не зважати на короткочасність затримання пана Енґеля. Крім того, цю шкоду йому значною мірою компенсували. І справді, після того, як його визнано винним у дисциплінарному правопорушенні, яке й стало підставою його арешту 20 березня 1971, йому не довелося вже відбувати два дні суворого арешту, призначеного йому незабаром після того правопорушення ... 5 квітня 1971, за рішенням офіцера з розгляду скарг, підтвердженим Вищим військовий судом 23 червня 1971 року, тривалість його попереднього арешту зараховано в строк накладеного покарання... Хоча це і не становить restitutio in integrum, та має значення в зв’язку зі статтею 50. З огляду на всі ці різні чинники, Суд вважає, що панові Енґелю, окрім задоволення на підставі пунктів 4 і 5 резолютивної частини рішення від 8 червня 1976 року, належить виплатити символічну компенсацію в сумі ста голландських гульденів (Hfl 100).

а. Відмова на підставі визнання вини

«Аанемерсбедрейф Ґебрудерс ван Леувен Б В проти Нідерландів» (Aanemersbedrijf Gebroeders van Leeuwen B V v Netherlands) (ухв.), 32602/96, 25 січня 2000 року.

1. ... Суд насамперед зазначає, що сама по собі відмова виплачувати компенсацію за шкоду, спричинену органами державної влади в ході кримінального судочинства, яке згодом було припинене, не є покаранням чи заходом, прирівняним до покарання ... Крім того, ні пункт 2 статті 6, ні будь-які інші положення Конвенції та її протоколів не зобов’язують Договірні Сторони, в разі припинення кримінального переслідування, виплачувати особі, якій висунуто «обвинувачення в учиненні кримінального правопорушення», відшкодування за будь-які збитки, можливо, їй заподіяні ...

... Суд зазначає, що компанія-заявниця подала до суду на нідерландську державу позов із делікту з вимогою відшкодування збитків, заподіяних заходами, ужитими під час провадження в кримінальній справі проти неї. Відмовляючись задовольнити вимогу про таке відшкодування, апеляційний суд взяв до уваги недвозначне визнання факту використання підроблених рахунків керівниками компанії-заявниці, зроблене в ході кримінального розслідування. Це очевидне визнання вини саме по собі спростовує презумпцію невинуватості й дає достатні підстави апеляційному суду посилатися на це визнання. Тому Суд, з огляду на ці обставини, не вбачає предмета спору за пунктом 2 статті 6 Конвенції.

b. Відмова на основі підозр

«О. проти Норвегії» (O v Norway), 29327/95, 11 лютого 2003 року.

39. ... Він зауважує, що у своєму рішенні від 25 січня 1995 року Високий Суд узагальнив обвинувачення в сексуальних домаганнях, висунуті проти заявника у межах кримінальному судочинства, а також повторив вердикт присяжних і виправдувальний вирок суддів. Відтак він перейшов до розгляду питання про задоволення умов для присудження відшкодування відповідно до статті 444. Посилаючись на докази в кримінальній справі, Високий Суд визнав імовірним той факт, що дочка заявника зазнавала сексуальних домагань, і «[з] огляду на справу в цілому, ... [не] встановлює доведеності на основі критерію вагоміших доказів того, що [він] не вступав у статеві зносини з [нею]» ... на думку Суду, у мотивах свого рішення Високий Суд, безсумнівно, констатував наявність підозри щодо заявника в зв’язку з обвинуваченнями в сексуальному домаганні, щодо якої його виправдано.

40. Суд не забуває про те, що, підтримуючи рішення Високого суду, комітет Верховного Суду з питань апеляцій (Appeals Leave Committee) взяв до уваги й процитував своє попереднє тлумачення статті 444, дане у рішенні від 1994 року, в якому він ухвалив, що відмова в задоволенні вимоги про відшкодування збитків не послаблює певності і не ставить під сумнів раніше постановленого виправдувального вироку ... Суд визнає, що при тлумаченні відповідного припису закону докладено зусиль, щоб уникнути колізії з пунктом 2 статті 6. Однак він не переконаний в тому, що оспорені твердження, навіть якщо вони наведені разом із таким застереженням, не могли поставити під сумнів належність виправдувального вироку щодо заявника в несумісний з принципом презумпції невинуватості спосіб.

41. Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

«Пуч Панелла проти Іспанії» (Puig Panella v Spain), 1483/02, 25 квітня 2006 року.

55. Європейський суд визнає, що відмова міністерства юстиції обґрунтовувалась тільки браком доказів про неучасть заявника у діях, в яких його обвинувачено. Із мотивування рішення міністерства юстиції чітко видно, що клопотання заявника було відхилене саме через підозри у його вині (або «непереконаності щодо його невинуватості»). Хоч це клопотання було подане відповідно до пункту 1 статті 294 LOPJ (loi organique relative au pouvoir judiciaire — основного закону з питань судочинства), яким передбачено, що право на відшкодування мають лише ті особи, яких виправдано або щодо яких остаточно закрито кримінальне провадження через брак (об’єктивний чи суб’єктивний) фактів, через які їм було висунуте обвинувачення, подібна вимога, за обставин цієї справи, безперечно, не розвіює сумнівів щодо невинуватості заявника. Справді, заявникові не запропонували довести свою невинуватість в рамках його клопотання до міністерства юстиції чи зазначеної судово-адміністративної процедури (див. Капо проти Бельгії (Capeau c. Belgique)). Водночас рішення міністерства та адміністративних інстанцій базувались на тому, що Конституційний суд у своєму рішенні за процедурою ампаро (ісп. amparo — захист, допомога — особлива процедура в праві Іспанії, що є засобом захисту основних конституційних прав особи, багато в чому схожа з конституційною скаргою), скасував обвинувальні вироки за недотримання принципу презумпції невинуватості, втім не підтверджуючи неучасть заявника у діях, на підставі яких проти нього порушено кримінальну справу.

56. ... Європейський суд підкреслив, що заявник, який не робив посилань на жодне з положень зазначеного закону у своєму оскарженні до міністерства, в рамках процедури оскарження ампаро зазначив неможливість застосувати статтю 294, враховуючи те, що він оскаржував остаточний термін покарання позбавленням волі, а не перебування в ув’язненні на етапі попереднього слідства. Суд також зауважує, що Конституційний суд помилково стверджував, що скарга заявника базувалась на передбаченій в статті 294 LOPJ можливості відшкодування за перебування в попередньому ув’язненні. Тому, видається, що національні органи визнали надмірну суворість, намагаючись застосувати цю статтю, якщо брати до уваги, що заявник не оскаржував своє попереднє ув’язнення, і також що не було ані виправдання, ані закриття кримінальної справи. Справді, застосування за аналогією цієї статті замість статті 292, яка передбачає розгляд загальніших ситуацій (судова помилка або неналежне відправлення судочинства), стали причиною того, що міністерство та національні судові інстанції розглядали питання про те, чи була достатньою мірою встановлена неучасть заявника та, на підставі цього факту, відхилили його клопотання.

57. Такий висновок породжує сумнів щодо невинуватості заявника, попри рішення Конституційного суду, який в результаті застосування процедури ампаро до заявника відновив його право на презумпцію невинуватості. Висловлення підозри щодо невинуватості обвинуваченої особи є прийнятним доти, поки в результаті закриття кримінального провадження не ухвалено рішення про обґрунтованість обвинувачення, але не можна спиратись на правову підставу таких підозр після того, як виправдання набуло остаточного характеру... Це тим більше виявилось у цій справі, де брак цілковитої впевненості у невинуватості заявника стала підставою для міністерства юстиції, щоб відхилити його клопотання про відшкодування збитків, попри наявність рішення Конституційного суду, який відновив його право на презумпцію невинуватості. За цих обставин, доводи міністерства юстиції, які в подальшому були підтверджені національними судовими інстанціями, виявляються несумісними з дотриманням презумпції невинуватості.

58. Окрім того, Європейський суд привертає увагу до факту, що — як це визнав уряд — вирок заявника понад тринадцять років фігурує в судових реєстрах, хоч його остаточно скасував Конституційний суд.

59. Відповідно, було порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.

«Таліадору і Стиліану проти Кіпру» (Taliadorou and Stylianou v Cyprus), 39627/05 and 39631/05, 16 жовтня 2008 року.

26. Суд зауважує, що заявники домоглися відкриття нового провадження в національних судах за їхнім позовом про відшкодування в зв’язку зі скасованим адміністративним рішенням, в якому їх названо відповідальними за катування і наказано звільнити з посад. Адміністративне рішення скасував Верховний суд, окрім іншого, на тій підставі, що воно порушило принцип презумпції невинуватості, закріплений у Конституції і пункті 2 статті 6 Конвенції. Оскільки в другому провадженні йшлося про вимогу щодо відшкодування як засобу правого захисту від акту, що суперечив гарантіям пункту 2 статті 6, то Суд погоджується з відповідними сторонами в тому, що ця норма є застосовною ... Він повторює в цьому зв’язку, що однією з функцій пункту 2 статті 6 є захист репутації виправданої особи від тих заяв або дій, які, відбуваючись після виправдання, можуть змусити сумніватися в його підставах.

27. Суд, однак, зазначає, що Верховний суд не зробив жодного прямого чи непрямого натяку, який би ставив під сумнів невинуватість заявників і їхнє виправдання. Хоча Верховний суд і скасував постанову районного суду про виплату відшкодування моральних збитків, але не пов’язав цієї відміни з якимись підозрами щодо того, ніби заявники були справді винуваті в правопорушеннях, в яких їх виправдано, а натомість рішуче його обґрунтував наявністю причиново-наслідкового зв’язку ...

28. Отже, Суд постановляє, що порушення пункту 2 статті 6 Конвенції не було.